17.11.2022
Погода в Ковелі  
17 – 23 листопада

калинаПогода в Ковелі   17 – 23 листопада

Четвер. Хмарно, невеликий сніг. Температура: 0оС.  Вітер північно-східний помірно сильний.
В ніч на п’ятницю. Ясно. Температура:  -3оС.  Вітер північний помірний.
П’ятниця. Мінлива хмарність. Температура: 0оС.  Вітер північний помірний.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 203
Читати далі
17.11.2022

Коли робота спориться
З гарним настроєм зустрічають своє професійне свято – День працівників сільського господарства – трудівники  СТзОВ імені Лесі Українки, що в Колодяжному. Очолює його депутат районної ради Сергій Герез.
Основний вид діяльності господарства – розведення худоби молочного напрямку та її утримання. Тут мають 550 голів голштинської молочної породи, яка славиться у світі високою продуктивністю. Окрім того, вирощують зернові культури і трави, завдяки чому забезпечують надійну кормову базу.
На фермі працюють 25 чоловік обслуговуючого персоналу, які доглядають за худобою. Вони суворо дотримуються  сучасних вимог і рекомендацій годівлі тварин, аби домогтися їх високої продуктивності. Так, середньодобовий надій молока від однієї корови становить 34 літри. Його реалізують в освітні заклади, а також населенню у спеціалізованих магазинах.
Війна внесла свої корективи у діяльність господарства, адже довелося працевлаштовувати тимчасово переміщених осіб з Донецької області, створити їм належні побутові умови. 
СТзОВ імені Лесі Українки надає постійну допомогу Збройним Силам України – зокрема, забезпечує продуктами харчування, тісно співпрацюючи у даному питанні  з місцевою територіальною громадою.
Велика заслуга в успішній роботі колективу – спеціалістів господарства. Це – зоотехнік Сергій Бортнюк, обліковець молока Світлана Лесик, головний зоотехнік Віра САМОЛюк, ветлікар Богдан ГАСЮК (на світлині). Їх сумлінне ставлення до службових обов’язків сприяє загальному успіхові справи, в чому можна переконатися, глянувши на чисту, доглянуту і нагодовану худобу (на світлині). 
Тож побажаємо нових трудових здобутків колодяжненцям, миру, спокою і благополуччя у їх домівках!
Сергій Данилюк.
Фото автора.

корови1Коли робота спориться

З гарним настроєм зустрічають своє професійне свято – День працівників сільського господарства – трудівники  СТзОВ імені Лесі Українки, що в Колодяжному. Очолює його депутат районної ради Сергій Герез.
Основний вид діяльності господарства – розведення худоби молочного напрямку та її утримання. Тут мають 550 голів голштинської молочної породи, яка славиться у світі високою продуктивністю. Окрім того, вирощують зернові культури і трави, завдяки чому забезпечують надійну кормову базу.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 279
Читати далі
17.11.2022

мтмо1Паліативна допомога – безкоштовно

Для полегшення життя людей із важкими та невиліковними хворобами у Ковельському МТМО безкоштовно надається паліативна допомога.
Головне завдання фахівців з паліативної допомоги – полегшити симптоми та страждання пацієнтів зі складним діагнозом. Це – хворі після перенесених інсультів та інфарктів, з онкологічними патологіями, неврологічними захворюваннями та ін. 
Паліативна допомога – це не просто знеболення. Це турбота про психологічний стан хворого, фізична терапія, психічна адаптація, правильне харчування. 
Медичні та психологічні послуги можна отримати як у стаціонарі, так і амбулаторно. Передбачене й дистанційне спілкування лікаря з пацієнтом за допомогою телекомунікаційних засобів.
До складу мультидисциплінарної команди для надання послуг паліативної допомоги входять фахівці різної спеціалізації в залежності від потреби та діагнозу хворого. Зокрема, терапевт, фтизіатр, психолог, онколог, невропатолог та ін. 
Важливо: потребу в паліативній допомозі визначає сімейний чи лікуючий лікар, який видає направлення!
Валентин Вітер, 
генеральний директор Ковельського МТМО.
Для полегшення життя людей із важкими та невиліковними хворобами у Ковельському МТМО безкоштовно надається паліативна допомога.
Головне завдання фахівців з паліативної допомоги – полегшити симптоми та страждання пацієнтів зі складним діагнозом. Це – хворі після перенесених інсультів та інфарктів, з онкологічними патологіями, неврологічними захворюваннями та ін. 
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 233
Читати далі
17.11.2022

мтмоПрепарат надають безкоштовно, але його треба ввести швидко!

Помітили перші ознаки інсульту? Негайно викликайте «швидку» та наполягайте на терміновій госпіталізації! 
Гострий ішемічний інсульт виникає раптово внаслідок закупорки тромбом судини, що живить киснем певну ділянку головного мозку. Застосування невідкладної терапії – тромболізису, мінімізує тяжкі наслідки хвороби. Внутрішньовенна ін’єкція ліків швидко розчиняє тромб та відновлює кровотік. 
Інсультний центр Ковельського МТМО забезпечений лікарськими препаратами «Актилізе», які надаються пацієнтам БЕЗКОШТОВНО! Фахівці профільного відділення мають успішний досвід виконання процедури тромболізису.
Необхідною умовою для проведення тромболітичної терапії є введення препарату у межах «терапевтичного вікна»: в перші 3-4 години після виникнення перших симптомів інсульту. Тому важливо вчасно їх розпізнати. Це – асиметрія обличчя, раптове запаморочення, оніміння кінцівок, порушення мовлення та зору.
Пам’ятайте: у випадку інсульту час є безцінним! Будьте уважними до тих, хто поруч та бережіть своє здоров’я!
Адміністрація 
Ковельського МТМО. 
Помітили перші ознаки інсульту? Негайно викликайте «швидку» та наполягайте на терміновій госпіталізації! 
Гострий ішемічний інсульт виникає раптово внаслідок закупорки тромбом судини, що живить киснем певну ділянку головного мозку. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 199
Читати далі
17.11.2022

шахрайНе віддавайте гроші шахраям!

Днями до поліції надійшло звернення від 74-річної мешканки Ковеля. Жінка повідомила, що до неї зателефонував невідомий та зазначив, що її донька хвора та потребує кошти на лікування – близько 55 тисяч гривень. За грошима мав прийти нібито лікар.
Одразу після розмови жінка, не розгубившись, сконтактувала з донькою та дізналася, що з нею усе гаразд. А коли невідомий прийшов до помешкання за грошима, там вже були родичі ковельчанки. Зловмисник розпилив сльозогінний газ та втік у невідомому напрямку, потерпілі ж звернулися до поліції.
Завдяки пильності та обізнаності громадян за “гарячими” слідами афериста встановили та затримали. Ним виявився 41-річний мешканець Одеської області.
Як з’ясувалося, днем раніше за цією ж схемою йому вдалося ошукати ще одну волинянку на понад 10 тисяч гривень та 400 доларів. Тоді громадянка передала шахраю гроші з рук в руки, а згодом, зрозумівши, що мала справу із злочинцем, звернулася до поліції.
Відомості за цими фактами зареєстрували за ч. 2 ст. 190 (шахрайство, вчинене повторно) Кримінального кодексу України. 
Зловмиснику оголосили про підозру, він перебуває в ізоляторі тимчасового тримання, йому обиратимуть запобіжний захід. 
Також перевіряється причетність чоловіка до скоєння аналогічних злочинів на території Волинської області.
Сектор комунікації поліції Волинської області. 
Днями до поліції надійшло звернення від 74-річної мешканки Ковеля. Жінка повідомила, що до неї зателефонував невідомий та зазначив, що її донька хвора та потребує кошти на лікування – близько 55 тисяч гривень. За грошима мав прийти нібито лікар.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 231
Читати далі
17.11.2022

бібліотекаМова – наша зброя і наш оберіг

«Нація повинна боронити свою мову більше ніж свою територію – се певніша межа і міцніша границя, ніж фортеця або річка. Втратити рідну мову і перейняти чужу – це найгірший знак підданства, це кайдани на душу, це смерть». Так ще в ХІХ столітті писав про важливість мови ірландський поет Томас Девіс. 
Вже кілька століть українці боронять свою мову,за яку ведеться справжня війна. Москва ненавидить українську мову, як і все українське, а найпевніший спосіб для цього – убити тих, хто нею говорить. Саме для цього був організований Голодомор в 1933-му – і число носіїв української зменшилось на мільйони. Для цього було холоднокровно знищено цвіт нашої нації – поетів, мислителів – «розстріляне українське відродження». Убито й замордовано по сибірах вояків УПА, зброєю яких були не лише скоростріли, а й сміливе, правдиве українське слово – Декалог,  Молитва українського націоналіста, повстанські пісні. Прапор боротьби підхопили шістдесятники – воїни світла, воїни слова.
«Французи, італійці, росіяни і всі інші народи співають своїми мовами, і їх ніхто не називає націоналістами. А ми, українці, вже з самої колиски стаємо націоналістами, бо матері співають нам українські колискові. Тому нас перевиховують у концтаборах!», – це слова Володимира Івасюка, по-звірячому вбитого за українську пісню…
Вчитель та мовознавець Олекса Тихий… Поет Василь Стус...  Літературознавець Валерій Марченко… Композитор Ігор  Білозір… Вбитих за українську мову дуже багато! 
Пам’ять усіх, хто віддав життя, захищаючи свою мову і свою землю, ми вшанували  літературною композицією «Мова – наша зброя і оберіг», яку в День української мови та писемності провели спільно з курсантами Волинського обласного ліцею з посиленою фізичною та військовою підготовкою. 
Триває визвольна війна українського народу проти російсько-фашистських загарбників. Розповідає снайпер, кіборг Микола Воронін: «Я раптом збагнув, що у путіна не було б жодного шансу зробити те, що він зробив у Криму і на сході України, якби там високо цінували Україну, нашу мову і культуру. Жодного шансу. Розумієте? Ніхто б не загинув із тих, хто пішов у Небесну бригаду. Не гинули б діти, не руйнувались би будівлі і долі… Русня не пройшла б і метра нашої землі. Ніде. Якби нас захищала наша мова і культура. Гебня це розуміла. 
Ось чому нещадно катувала свого часу наших Героїв за мову. Їх нащадки забули про їхні муки. Але тепер –
Прозріли. Дозріли. Додумали.  Довчили нас
  вороги,
Як на Україну посунули їх
      чорні убивчі ряди.
І наших дітей недоглянутих, ненавчених,  що і як,
Мінами та гарматами
  навчає тепер русняк.
Помилки свої виправляючи, тепер у окопі стій.
За Слово, колись не сказане, за Мову виходимо в
  бій».
Мова потужніша за «буки», «гради», «урагани». Мова окупанта в Україні – це наслідок перемоги москалів над українцями. Російськомовні українці – найкращі “трофеї”  московської імперії. Вони не розуміють значення мови для самостійності нації і шукають способів виправдатися за власне мовне відступництво, замість того, аби вивчити мову дідів і прадідів,  і саме тим відвернути навалу ворога.
Рідна мова – наша зброя і наш оберіг! Багато століть, коли Україна не мала власної держави, мова взяла на себе її функції, щоб тримати  нас разом. Тож бережімо і ми її –  вона в нас така гарна! Не будьмо байдужими, якщо її паплюжать, зневажають, принижують, дискредитують! Читаймо давню й сучасну української літературу. Дізнаваймось про те, що було приховане чи заборонене! Відкриваймо для себе її скарби. А головне – не зраджуймо її! 
Адже мова зникає не тоді, коли її не вчать чужинці, а тоді, як нею не говорять ті, для кого вона є рідною. 
Ольга Бичковська, бібліотекар Публічної бібліотеки міста Ковеля.
«Нація повинна боронити свою мову більше ніж свою територію – се певніша межа і міцніша границя, ніж фортеця або річка. Втратити рідну мову і перейняти чужу – це найгірший знак підданства, це кайдани на душу, це смерть». Так ще в ХІХ столітті писав про важливість мови ірландський поет Томас Девіс. 
Вже кілька століть українці боронять свою мову,за яку ведеться справжня війна. Москва ненавидить українську мову, як і все українське, а найпевніший спосіб для цього – убити тих, хто нею говорить. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 387
Читати далі
17.11.2022

волонтерствоВолонтерство – та ж боротьба

Працюючи вже немало років у редакції газети «Вісті Ковельщини», щодня переконуюся, що мені поталанило з місцем роботи, незважаючи на труднощі і негаразди, які сьогодні «оточують» наш колектив. 
Адже серед тих, без перебільшення, видатних, неймовірно талановитих і свідомих людей, з якими спілкувалася як журналіст і  які є постійними нашими дописувачами та читачами, чимало не тільки наших земляків, але й мешканців інших куточків України. 
До Вашої уваги, шановні читачі, – допис Заслуженого журналіста України з м. Шаргорода Вінницької області, постійного читача «Вістей Ковельщини» Віталія Буряка – батька люблинецького воїна Івана Буряка, який сьогодні разом з іншими нашими Героями захищає Україну на передовій.
Вікторія ЗІНЧУК.
l
Син з передової завітав до отчого дому. Впродовж п’ятиденної «воєнної» відпустки треба було встигнути чимало – привітати з днем народження синочка,  обняти двох доньок, вирішити немало нагальних справ з друзями-побратимами у Ковелі, Луцьку, Вінниці та столиці. На спілкування з батьками та найближчими родичами тільки й  залишилося часу, що всенька ніч і шматочок ранку…  
В телефонних спілкуваннях мало не щоденними були і є обіцянки на кшталт : «У мене все ОК! Працюємо. Приїду – поговоримо більше». На практиці ж оте «більше» найчастіше виливається в кільканадцять хвилин, коли вдається поспілкуватися тет-а –тет і отримати відверті відповіді на відверті запитання. Я не  скаржуся,  але такими є наші реалії.  Тим паче у цей складний час. Тому спілкуватися, здебільшого, доводилося не сам на сам, а в товаристві родичів і друзів-сусідів.
Теми розмов, зрозуміло, «воєнні» –  про справи на «передку» ( служить син на найскладнішому нині Бахмутському напрямку), про солдатський побут, про ночівлю в окопах чи підвалах, про солдатську кухню і солдатський душ… І про бойовий дух захисників, звісно…
Одразу заспокою читача – на тверде переконання  головного сержанта штурмового батальйону Івана Буряка,  і бойовий дух, і віра в нашу Перемогу  у військовиків просто таки залізобетонні! І це без перебільшення. Принаймні в підрозділі, де служить син. 
А знаєте, що допомагає підтримувати цю віру і цей бойовий дух на належному, так би мовити, рівні?  Правду кажете – патріотизм, любов, до рідної землі, бажання аби і ми, і наші нащадки жили в процвітаючій Україні. А у світлі останніх реалій потужною підмогою цій благородній вірі стала кровна ненависть до колишнього «старшого» брата,  до голодранців, котрі без жалю і страху плюндрують нашу землю і наші долі. 
Правильні слова й судження. Цілком сучасна і класична відповідь на одне з найтрепетніших питань сьогодення. Відповідь просто в лоб тим, хто все ще сумнівається:  а може не тре було? а хто зна чия візьме?... І тим, хто міг і мав би бути ТАМ…
Але у кожного своя правда, і Бог усім суддя. Я, перепрошую, трохи відхилився від того,чим хотів поділитися. Зворушили і надовго запали в  душу судження мого нащадка про волонтерство.  А наголошував наш дорогий захисник на тому, що і хоменські вареники, і шаргородська кров’янка, і люблинецько-волинська тепла білизна, і газові балони з конвекторами, і окопні свічки, і закуплені волонтерськими благодійними фондами автомобілі, дрони чи БМПешки – то не просто вагомий доважок до солдатського меню, не просто запах домашніх пирогів, не просто турбота про побут захисника і про краще його бойове оснащення…
Військовики на «нулю» сприймають волонтерську допомогу, насамперед, як розуміння міцного тилу, як усвідомлення всенародної єдності, в боротьбі за нашу Незалежність. На їх переконання, і той, хто міцно тримає зброю в руках, і той, хто гривня до гривні збирає гроші на автівку, бо її вчора розбив рашист, і той, хто збирає, готує, пакує і по тривожних воєнних дорогах доставляє на передову посилки для воїнів, і той, хто ці поїздки забезпечує транспортом та пальним, і бабця, яка більшу частину своєї пенсії передає у фонд допомоги ЗСУ – усі ми єдиним фронтом виступаємо проти ненависних «асвабадітєлєй». Усі ми ЄДИНІ в боротьбі за свою волю, за своє майбуття. І хлопці на передовій цю єдність розуміють та сприймають чи не найкраще, бо усвідомлення цієї єдності додає їм і сили, і віри, і мужності. 
Вже можна б і крапку ставити, але дозволю собі поділитися власними спостереженнями і роздумами. Не перестаю дивуватися і захоплюватися волонтерством волинського священника і військового капелана о. Матвія Олійника з Ковельщини. І де тільки сили беруться в  чоловіка! Справно виконуючи свою пастирську місію в довіреній парафії, цей священник постійно і потужно займається допомогою ЗСУ. Постійно оголошує збір коштів на кожну конкретну потребу для  військового підрозділів, систематично звітує перед громадою про хід пожертвувань, поіменно називаючи всіх до одного благодійників, якщо навіть школярка внесло 20 гривень. Сам особисто отець Матвій опікується придбанням чи то автомобіля, чи теплої білизни, чи… 
Крім того, під його опікою збір безпосередньо у громаді продуктів харчування, ліків, засобів гігієни та багато чого  іншого, потрібного для воїна в окопі чи бліндажі. Сам же особисто, майстерно виконуючи функції водія,   доставляє все закуплене, зібране і упаковане на передову, обов’язково підтримуючи воїнів молитвою і обов’язково звітуючи про кожну таку поїдку перед громадою. В одній з  розмов син наголосив, що відстань від Волині до Сходу в межах 1200 кілометрів і що літр дизеля коштує зараз понад  50 гривень. І таких поїздок на рахунку священника  з початку повномасштабної війни вже є майже десяток. Ось вам масштаби волонтерства  отця Матвія. 
Прикладом потужного волонтерства служить для шаргородців, і не тільки для них, діяльність в цій царині депутата Вінницької обласної ради, відомої підприємниці Валентини Вельган,  яка навіть створила громадську неприбуткову організацію «Шаргород оперативний». Варто лише в день відправки волонтерських вантажів завітати на пункт збору і пакування цих посилок, аби  усвідомити масштаби цієї волонтерської діяльності. А ще ж люди займаються в’язанням  маскувальних сіток, опікуються проблемами внутрішньо переміщених осіб   та роблять багато іншої потрібної для нашої Перемоги роботи.
Це тільки два приклади, а їх є дуже й дуже багато. І  добре, що про це багато пишеться і говориться, і дуже добре, що наші захисники на передових рубежах знають, що з ними –  вся Україна. 
Не думаю, що помилюся, коли зауважу,що волонтерство в тих обсягах і видах, як воно є зараз в Україні, – явище доволі таки унікальне. Як на мене,  його ще мають дослідити науковці. В цій царині вбачається багато цікавого, досі незнайомого і багатьом незрозумілого…
А поки що – тримаймо стрій! Разом – до ПЕРЕМОГИ!
Віталій Буряк, Заслужений 
журналіст України. 
Працюючи вже немало років у редакції газети «Вісті Ковельщини», щодня переконуюся, що мені поталанило з місцем роботи, незважаючи на труднощі і негаразди, які сьогодні «оточують» наш колектив. 
Адже серед тих, без перебільшення, видатних, неймовірно талановитих і свідомих людей, з якими спілкувалася як журналіст і  які є постійними нашими дописувачами та читачами, чимало не тільки наших земляків, але й мешканців інших куточків України. 
До Вашої уваги, шановні читачі, – допис Заслуженого журналіста України з м. Шаргорода Вінницької області, постійного читача «Вістей Ковельщини» Віталія Буряка – батька люблинецького воїна Івана Буряка, який сьогодні разом з іншими нашими Героями захищає Україну на передовій.
Вікторія ЗІНЧУК.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 181
Читати далі
17.11.2022

IMG-1393З турботою про землю, з думою про хліб

Яке це слово – хлібороб,
Що жартома ще звуть і
  гречкосієм!
До слів найкращих я вписала би
  його,
До тих, які ми серцем розумієм.
Іноді думаєш, чи можна знайти інші, надзвичайно важливі слова, які дорожчі і ближчі нам, аніж «земля», «хліб»? Хіба ще – «мати», «Україна». Зрештою, всі вони близькі за суттю і духом.
Можливо, я у своїх роздумах в чомусь  помилюся, але вважаю, що праця на селі надзвичайно потрібна, вона свята. І з сивої давнини, і нині людину, яка працює на землі, цінували і цінують. Земля кличе, вабить хлібороба в будь-яку пору року – і тоді, коли навесні вкривається зеленим килимом дорідних сходів, і коли золотаве колосся радує зір, і коли збирають врожаї осінньої пори. 
На Ковельщині є чимало людей, котрі на все життя поріднилися із селом, не один десяток років дбають про землю, плекають високі врожаї. Про них сьогодні – розповідь. Напередодні Дня працівників сільського господарства я побувала в деяких господарствах, поцікавилася станом справ, ходом сільгоспробіт в умовах воєнного стану. Почну із сільцівської «Вежі».
l
Тетяна Василівна Зінчук – керівник господарства – щойно приїхала з тваринницької ферми. Приємно було спілкуватися з цією доброзичливою жінкою. Сьогодні тут успішне господарство, а починати було дуже важко. Вона, молодий спеціаліст, вирішувала, як бути? Сама вчилась і людей вчила, міркувала, як вижити в нових ринкових умовах. Господарство невелике за площею, однак з роками набирало «обертів». Та й нині не втрачає своїх темпів. «Вежа» — одне з кращих в районі товариств. 
Однак попереду – нові задуми, нові плани, над якими працює Тетяна Василівна уже сьогодні. Її праця оцінена: нагороджена орденами «Знак Пошани», Княгині Ольги. В Сільці – хороший, злагоджений, дружний колектив, якому вірить керівник і відчуває завжди його підтримку. СТзОВ «Вежа» є високорентабельним господарством, здатним витримувати удари ринкової економіки. Ось уже більше 30 років його очолює жінка. Багато всього відбулося за цей час – і злетів, і падінь, і успіхів, і невдач. Але було і залишається незмінним прагнення керівника зміцнювати економіку господарства, а відтак – і добробут працівників.
Хліборобська і життєва доля Тетяни Василівни десь «переплітається» з долею подруги і колеги – Валерії Адамівни Яромчук, яка очолює СТзОВ «Дружба». Очолює від тих часів, коли стара колгоспна система «розвалилась», а нова не сформувалась. І ось вона, бухгалтер колишнього колгоспу «Дружба», не побоялась взяти під «опіку» 2 села – Бруховичі і Нужель. Хтось їй вірив, хтось – ні, а молода керівниця впевнено взялася до роботи. Саме тут розкрився її блискучий талант господарника, талановитого керівника. Її девіз: «Не нарікай, працюй, думай, шукай, знаходь!». Не шкодує себе, в роботі – з раннього ранку і до пізнього вечора. Її можна побачити скрізь: на полі, фермі, то в одному, то в іншому кінці господарства.
«Ось там, на полі, відпочиває моя душа. Люблю землю, — мовить Валерія Адамівна.—Люблю мальовничі краєвиди. Світ зачаровує красою, багатством і, звичайно, працьовитими людьми».
l
Я з цікавістю спостерігала за жінкою (їздили разом по полях, пасовищах), бачила, як з любов’ю, теплотою говорить про своїх працівників. При мені турботливо роздавала на полях хлопцям-механізаторам обіди. Разом з тим розпитувала про проблеми, про те, як почуваються, що потрібно?  На фермі запитала тваринників, чи чогось потрібно, по дорозі розпоряджалась, кому що робити. До речі, на фермі є своя їдальня, де кухар готує обіди для працівників, і тут Адамівна дала свої поради. 
У свій час їй повірили люди. Молода господарка зуміла швидко навколо себе згуртувати бойову команду, якій довіряла, бо знала: не підведуть. Не шкодувала ні себе, ні інших, бо вважає: як дбатимемо, так і матимемо. Про таких кажуть: 
«Для щастя треба зовсім
  небагато,
Вродися для добра і вдайся до
  роботи».
Валерія Адамівна – справжній господар на землі. Тут високі врожаї, збільшується продуктивність тваринництва, оновлений тракторний парк. «Дружба» не втрачає лідерства серед господарств району, області. До речі, тут – 1700 гектарів землі, багаточисельне тваринництво. Нині готуються земельні угіддя під врожай наступного року. Коли ми заїхали на поле, побачили спеціалістів «Агрохімлабораторії»  з Луцька. Вони брали грунт на аналіз, щоб визначити, які міндобрива давати під ту чи іншу культуру. 
Помітивши моє зацікавлення, Валерія Адамівна сказала: «Треба робити те, що любиш, до якої справи лежить душа, тоді натхнення саме по собі приходить. Потрібно дружити з наукою, вивчати щось нове, впроваджувати сучасні технології. А ще мудрі люди кажуть: «Хто володіє інформацією, той панує над ситуацією». Важливо сьогодні керівнику «тримати» руку на ринковому пульсі. Ціни, збут вирощеної продукції – це також головне в нашій роботі».
l
Довелось порозмовляти з працівниками товариства. Один із них сказав: «Я – пенсіонер. Але коли є необхідність, мене запрошує Валерія Адамівна на роботу. Я трудився в багатьох організаціях, але з таким керівником, як нині у нас, працювати – одне задоволення. Іноді люди кажуть: «Грошей мало», а гроші треба заробити, а це не завжди легко. Адамівна і за наші паї добре платить».
Так, Валерія Адамівна дбає про господарство, людей, село не на словах, а на ділі. Як підсумок її роботи  — чисельні нагороди, грамоти, подяки, ордени  Княгині Ольги. 
А десь там, за гонами, виринає далеке дитинство, де вона увібрала у своє серце шану і любов до землі, хліба і тих, хто працює на землі. У згадці – місцева школа, де і нині її фотографія на стенді кращих випускників, де розповідає дітям про велич і благородство хліборобської праці.
А вдома? А вдома – любляча дружина, добра мама і надзвичайно щаслива бабуся. В сім’ї – дві донечки, четверо онуків. В домі – мир, спокій. Що ще треба для щастя жінці? А у святкові і вихідні дні (коли є час), Валерія Адамівна з сім’єю іде до місцевого храму, аби подякувати Богу за подароване життя, попросити здоров’я, щасливої долі дітям та миру в країні.
«Я вдячна долі, що моя праця, життя віддане землі, хлібу, людям, що поруч зі мною», — підсумовує все сказане Валерія Адамівна.
х  х  х 
Моя розповідь не була би повною, якби не згадала тут Поліну Іванівну Климчук, яка багато років віддала хліборобській справі. Коли реформували село в 90-х роках, рятуючи від занепаду село, їх, жінок-керівників господарств, було більш 30. А залишилось зовсім мало.
Можливо, козлиничівцям якоюсь мірою повезло: держава підтримала розвиток тваринництва. І на базі СВК «Заповіт» було створено СТзОВ «Заповіт», яке мало статус племзаводу із розведення волинської м’ясної породи, спеціалізувалось на виробництві  м’яса  і  молока.
Це було одне з найпотужніших і найперспективніших господарств не тільки на теренах Ковельщини, а й Волині. Тут на високому науковому рівні велась селекційно-племінна робота згідно з планом роботи Інституту розведення і генетики тварин. Звичайно, утримували чисельне стадо корів, постійно підвищували рентабельність м’ясного скотарства. Турботи добавлялось: господарство забезпечувало себе кормами, тому на полях вирощували  як зернові, так і технічні культури. Заготовляли високоякісні корми, займались створенням пасовищ. Завдяки цьому досягали високих результатів праці.
Тож люди мали роботу і стабільні заробітки. Робота Поліни Іванівни високо оцінена – жінка нагороджена орденом Княгині Ольги.
Напередодні свята не можу не згадати про патріарха ковельських аграріїв Володимира Потапчука із СТзОВ «Зоря». Йому, як нікому, вдалося зберегти господарство, яке нині відоме в Україні. Він –  висококваліфікований менеджер тваринницької  галузі, вимогливий і водночас справедливий керівник, вмілий організатор виробництва. Мабуть, треба мати неабиякий талант, щоб стільки років очолювати таке велике господарство і постійно дбати про його зростання, долати труднощі ринкової системи і досягати бажаних результатів.
l
Ось такі герої моєї розповіді. Про кожного з них можна написати книгу, і вона буде захоплюючою. Ці люди народилися на святій українській землі.
Батьки не тільки дали освіту, а подарували частину своєї щирої, милосердної душі, навчили любити працю, поважати людей.
Коли пишеш про них, розумієш, що без твердого характеру, знань, наполегливості, відповідальності не було б успіху. Вони живуть своїми селами, і все, що відбувається, проходить крізь їх серця. Ці люди,  образно кажучи, «згоряють» у своїй енергії та ініціативі. 
Попри безліч господарських справ, не стоять осторонь громадського життя своїх сіл, їх хвилюють людські проблеми. До віночка  добрих справ щороку вплітаються все нові й нові.
Маючи стабільні прибутки, господарства не тільки вчасно сплачують державні платежі, а ще багато допомагають іншим, є благодійниками просто за велінням душі. Такий «облік» не ведеться. Але добре знають, що лише в Бога є така книга Пам’яті. Коли нині Україна горить у вогні, їхня допомога – надзвичайно велика, вагома. 
Можливо, успіхи моїх героїв полягають у тому, що вони проходили трудове «хрещення» у колишніх лідерів сільськогосподарського виробництва, котрі своєю роботою прославили аграрний наш край. Напередодні свята не можна не згадати М. Васюка, А. Чабана, Л. Кулаковського, О. Стасюка, А. Щибрю, В. Приступу, В. Мороза та багатьох інших. 
День працівників сільського господарства ми відзначатимемо у час багатої «золотої» осені, коли є що підсумовувати. Тому свою розповідь хочу завершити словами: «Шановна хліборобська родино Ковельщини – зі святом Вас!
Хай ще довго-довго колоситься щедра нива, а Боже благословення супроводжує повсякчас! 
Нехай же з року в рік, із роду
             в рід,
Не буде хліборобам переводу!
Хай слава Ваша вічно не
  заходить,
Аж доки Сонце ллє на землю
  світ».
Валентина СІЧКАР,
голова Ковельської районної ветеранської організації. 
P. S. Я не ставила собі за мету розповісти, які виробничі показники мають названі мною господарства. Просто хотіла написати  про хороших людей, вмілих керівників, котрі прославляють наш край високими показниками у праці. Адже коли бачиш золотистий лан пшениці, де поле рівне, доглянуте, а по ньому можна їхати краще, аніж по асфальту, — коментарі зайві…
В. С.   
l
НА СВІТЛИНАХ: вгорі – Валерія ЯРОМЧУК серед людей на полі, фермі, в їдальні; внизу ліворуч – Тетяна ЗІНЧУК з Валерією ЯРОМЧУК; в центрі – Володимир ПОТАПЧУК; внизу – Поліна КЛИМЧУК і Тетяна ЗІНЧУК.
Фото з архіву автора.
Яке це слово – хлібороб,
Що жартома ще звуть і гречкосієм!
До слів найкращих я вписала би його,
До тих, які ми серцем розумієм.
Іноді думаєш, чи можна знайти інші, надзвичайно важливі слова, які дорожчі і ближчі нам, аніж «земля», «хліб»? Хіба ще – «мати», «Україна». Зрештою, всі вони близькі за суттю і духом.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 372
Читати далі
17.11.2022

січкарКовельчани – найкращі

В  Ковелі успішно працює школа дитячого танцю «Ахат». Тут діти оволодівають мистецтвом сучасних та східних танців. З ними наполегливо працюють Вікторія Шилюк та Марія Орел.
Нещодавно діти школи взяли участь в обласному фестивалі  сучасного та східного танцю. Разом із ними свою майстерність демонстрували  колективи з Рівного, Житомира,  Луцька, східних областей України, зокрема, з Харкова.
Ковельські танцюристи  зайняли призові місця у вікових категоріях. Так, перше місце з врученням дипломів та кубка виборола група Марії Орел.
Цікаві композиції, належна підготовка дітей вразили журі.
НА СВІТЛИНАХ: Аня КЛІВАК, Маргарита НАРУШИНСЬКА, Ярина РИБАЧУК, Крістіна Рождественська, Єлізавета АНТОНЮК, Вікторія НЕЧИПОРУК, Марія КЛІВАК і найменша учасниця колективу Марія СІЧКАР (в центрі).
Група Вікторії Шилюк зайняла в старшій віковій категорії  також призове місце. Це – Софія КЛІЩ, Євгенія КІПЕНь, Єлізавета ДУДИНЕЦЬ, Анна РОМАНЮК, Ангеліна ДЕНИСЮК, Уляна КИРИЧУК.
В  Ковелі успішно працює школа дитячого танцю «Ахат». Тут діти оволодівають мистецтвом сучасних та східних танців. З ними наполегливо працюють Вікторія Шилюк та Марія Орел.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 180
Читати далі
17.11.2022 Романюк Аліна Петрівна
Від четверга  
до четверга

кітВід четверга   до четверга

18 листопада, п’ятниця
Схід Сонця – 07.43; захід – 16.29.
Місяць – у Діві.
День сержанта Збройних Сил України.
Свт. Григорія Олександрійського.
Іменини: Тихон, Григорія, Галактіона, Григорія.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 199
Читати далі
12