У кожної людини життя складається по-різному, як по-різному вибудовується її трудова біографія. Один з дитинства завдяки батькам усвідомлює нехитре правило: тільки праця приведе до успіху. Другий сподівається на підтримку впливових покровителів, вміння домовлятися з потрібними людьми. Третій взагалі покладається на долю, і «пливе» життям, як вода у річці.
Тетяна Матяшук (в дівоцтві Лисюк) належить до категорії перших, тобто тих, хто утверджує свій авторитет працею. Так її навчили батьки – прості, порядні і чесні люди. Тато Іван Антонович сумлінно трудився столярем на деревообробному комбінаті (був колись такий у Ковелі), мама Ганна Пилипівна була швачкою у фірмі «Силует». Вони вважали, що найголовніше – бути чесним перед Богом і людьми, відповідально ставитися до роботи, а честь і слава тебе знайдуть. Ці ж свої переконання прищеплювали з малих років донькам – Тетяні і старшій Світлані.
Менша Тетяна народилася 12 травня, у час, коли весна повноправно владарює на землі, наповнює повітря пахощами квітів і зелені, владно кличе у поле чи на город. Можливо, саме тому у дівчинки із самого дитинства така палка любов до мальовничої української природи, бажання творити добро, тішити оточуючих ласкою і теплом, яке є тільки у травневого Сонечка.
Навчалася у престижній середній школі №3 імені Лесі Українки, сумлінно оволодівала знаннями, адже пам’ятала настанову мами: «Щоб чогось у житті досягти, потрібно багато знати і вміти». Але, окрім здобуття освіти за шкільною партою, Тетяна оволодівала мистецтвом гри на старовинному українському музичному інструменті – бандурі. Саме тоді почався її шлях, образно кажучи, в культуру, яким незмінно і впевнено крокує до цих пір.
Після восьми класів, порадившись з батьками, вступила до Луцького музичного училища. І тут проявила себе як одна з кращих учениць. Після закінчення училища відчула: потрібно йти далі. Але реалії життя змушували думати й про хліб насущний. Тому, почавши заочно навчатися в Рівненському інституті культури, працювала викладачем по класу бандури в музичних школах Уховецька, Поворська, Маневич, Люблинця. Тішилася успіхами своїх вихованців, чимало з яких нині працюють викладачами музики у школах, здобули не одну блискучу перемогу в творчих конкурсах.
Згодом в житті Тетяни Іванівни (тепер уже Матяшук, бо вийшла заміж) настали зміни: її запросили працювати у районний відділ культури, який згодом очолила. І тут працювала з максимальною віддачею сил, енергії, знань. Хоч бувало і нелегко, і непросто, а іноді – просто до краю важко, мужньо переборювала труднощі, долала негаразди, бо знала: тільки вона – господар своєї долі і тільки від неї та допомоги Бога залежить майбутнє – своє, сім’ї, колег по роботі.
І знову таки, її надійною помічницею й порадницею була мама Ганна Пилипівна. Залишившись без чоловіка, який пішов у Вічність, ненька все тепло душі і серця віддавала донькам, а коли одружився онук Павло, оточила турботою і його молоду сім’ю, і правнуків, які невдовзі народилися. Щоправда, нині вже матусі немає – декілька років тому Господь забрав її до себе. Рідні впевнені: мамина душа знайшла прихисток у Царстві Небеснім, бо того заслужила за все своє многотрудне і красиве життя.
l
Працюючи на відповідальних посадах, Тетяна Іванівна не втратила людяності, чуйності, шанобливого ставлення до людей, як іноді буває з представниками влади. Вона залишається такою ж простою, комунікабельною, як і раніше. Вміє вислухати, порадити, пожартувати. Вражає своєю ерудицією, вболіванням за справи району, який після реорганізації значно розширив свої межі. Бідкається, що не завжди є змога вирішити всі проблеми, бо і коштів у бюджеті малувато, й інші питання потребують неослабної уваги.
Тетяна Матяшук – людина творча, неспокійна, ініціативна. Неодноразово доводилося її бачити в роботі. Завжди дивувався і дивуюся її молодечому завзяттю, невтомній енергії, відповідальному ставленню до справи. За роки праці довкола неї сформувався своєрідний гурт однодумців.
В першу чергу, це колишній «шеф», а нині очільник міського управління культури, молоді, спорту та туризму Андрій Мигуля, перший заступник голови Ковельської районної військової адміністрації Галина Коляда.
Велика дружба єднала жінку з Галиною Михайлівною Божик, яку передчасно забрала підступна і невблаганна смерть. На багатьох світлинах, які вміщені у не так давно виданій книзі «Галина Божик: талант любити людей, професію, Україну», поруч з пані Галиною бачимо пані Тетяну. Вони, як ті два «сонечка», випромінюють світло, тепло, любов. Ось як згадує Тетяна Іванівна свою подругу у книзі:
«Галина Михайлівна Божик, її незабутній образ – у вдячній пам’яті, у серці, у роздумах про те, що нас надихало і єднало. З нею пов’язано надто багато. Вона була для мене, як сестра – ми відчували кожну нотку настрою одна одної, знали, кому з нас добре чи погано… Завдяки її щирій підтримці і тому, що Галочка вірила в мене, я збулась як жінка, як мама, як керівник».
Гарно сказано. І мудро. У цих словах – сутність Тетяни Іванівни, яка розуміє людей, а люди розуміють її. Про це свідчить співпраця ще з одним другом і вчителем Андрієм Дмитровичем Мигулею, у якого вона певний час працювала заступницею.
— Андрій Мигуля був призначений на посаду очільника відділу дуже молодим – у віці 25 років, — пригадує пані Тетяна. – Завдяки ентузіазму, справді молодечому запалу зумів зробити багато доброго для людей Ковельщини. Він згуртував і об’єднав багаточисельний колектив культпрацівників у єдину «сім’ю», зумів для багатьох із них підвищити заробітну платню, відкрити у селах установи, які тимчасово не працювали.
— Що саме вдалося зробити? – цікавимося.
— У Голобському кінотеатрі після капітального ремонту відкрили районний будинок культури, капітально відремонтували приміщення центральної бібліотеки, що дало можливість у подальшому реалізувати проєкт «Бібліоміст» та відкрити інтернет-центри у районній дитячій бібліотеці, в Голобах, Поворську та Любитові. Безперечно, в цьому була велика заслуга і голови районної державної адміністрації Віталія Володимировича Карпюка, теж відносно молодого за віком.
Мені особисто доводилося співпрацювати з людьми, про яких згадує Тетяна Матяшук, писати про них. Пригадую, як тоді активно стали проводити цікаві масові заходи, відроджувати українські національні традиції. Культурно-мистецьке життя буквально «кипіло».
Традиційними стали фестивалі гуртів колядників та щедрувальників «З Різдвом Христовим!», обласні конкурси «Мій любий краю» в Колодяжному, обласний поетичний фестиваль «Лісова пісня» в Нечимному, започаткований видатним волинським поетом Василем Геєм і успішно продовжений нашою славною землячкою Ніною Горик. Тріумфальними були виступи самодіяльних творчих колективів на заходах в Луцьку і Києві.
Хвилюючі згадки у мене залишилися про районні свята на честь працівників сільського господарства, які, на жаль, безповоротно відійшли у минуле. Жодне з них не обходилося без участі «культармійців», як їх колись називали, особисто Андрія Мигулі, Тетяни Матяшук, Галини Божик та їх «команд». Важливим у цих заходах було не стільки відзначення передовиків виробництва, хоч і це мало значення, скільки гарні пісні на честь хліборобів, їх душевне спілкування, добре слово про трудівників полів і ферм, очільників району – вже згадуваного Віталія Карпюка, Вадима Грищука, Сергія Матяшука, Івана Смітюха та інших.
Була добра нагода поспілкуватися під час зустрічей між собою керівникам сільгосппідприємств, фермерам, одноосібникам – покійній Поліні Климчук, директорам товариств Тетяні Зінчук, Валерії Яромчук, Володимиру Потапчуку, Сергію Герезу, їх соратникам. Шкода, що гарна традиція нині не в пошані, хоча на це є поважна причина – жорстока кровопролитна війна з путінськими загарбниками.
l
Перед початком роботи над цими нотатками я поспілкувався з рідною сестрою пані Тетяни – Світланою Іванівною, попросив сказати кілька слів про ювілярку.
— Я щиро шаную Тетяну, за велике щире серце, мудрі поради, завдяки яким мені легше було долати труднощі й негаразди, які траплялися на життєвому шляху, — із хвилюванням у голосі мовила пані Світлана. – Дякую своїм батькам, які подарували мені таку чудову сестру – порадницю, подругу, помічницю.
— Чого їй бажаєте?
— Звичайно, найперше зичу здоров’я, благополуччя, рясних Божих благословінь на многії літа. Нехай зозуля накує Тетяні ще багато років життя під мирним небом України!
Не міг я втриматися, щоб не залучити до розмови давнього друга Тетяни Матяшук, з якою його єднають роки тісної співпраці, що особливо було відчутно під час підготовки до видання фундаментальної праці «Ковельщина: історія, слава і доля» – поета-пісняра, краєзнавця, Почесного громадянина міста Ковеля Анатолія Володимировича Семенюка. Почувши про ювілей, він розцвів усмішкою і сказав: «У мене для неї є особливий подарунок».
— Який, коли не секрет?
— «Професійний» – вірш. Його пропоную читачам газети. Називається він «Серед цвіту садів…».
Що ж, друкуємо вірш, присвячений пані Тетяні, і зичимо, щоб про цю славну жінку була складена ще й пісня. Ну, а заспівати її міг би «срібний» тенор Ковельщини Андрій Мигуля (за згоди і бажання, звичайно).
Микола ВЕЛЬМА.
Серед цвіту садів…
Плинуть хвилі по синьому
морю
І зникають, мов птахи, в
тумані.
Грає вітер на скрипці у
горах
І гуляє в лугах та лиманах.
Серед шуму святої
природи
Чутно, як віддаляються
кроки…
То не грім, не веснянії
води –
То у далеч йдуть прОжиті
роки.
Йдуть невпинно – назад не
вертають.
— Вітре милий, а де їхня
хата?
— У природи років не
питають,
Бо душа молода і крилата.
Знов приходить весна –
сяє світло,
ВеликОдні свята серце
гріють.
Серед цвіту садів –
мальва-квітка
Розквітає: поглянеш –
зімлієш.
Вона добра, розумна,
привітна.
Заворожить словами й усмішкою.
Тож хай доля
змагається з
піснею.
І сіється щастя
зимою, весною і влітку!
Анатолій СЕМЕНЮК.
У кожної людини життя складається по-різному, як по-різному вибудовується її трудова біографія. Один з дитинства завдяки батькам усвідомлює нехитре правило: тільки праця приведе до успіху. Другий сподівається на підтримку впливових покровителів, вміння домовлятися з потрібними людьми. Третій взагалі покладається на долю, і «пливе» життям, як вода у річці.
Тетяна Матяшук (в дівоцтві Лисюк) належить до категорії перших, тобто тих, хто утверджує свій авторитет працею. Так її навчили батьки – прості, порядні і чесні люди. Тато Іван Антонович сумлінно трудився столярем на деревообробному комбінаті (був колись такий у Ковелі), мама Ганна Пилипівна була швачкою у фірмі «Силует». Вони вважали, що найголовніше – бути чесним перед Богом і людьми, відповідально ставитися до роботи, а честь і слава тебе знайдуть. Ці ж свої переконання прищеплювали з малих років донькам – Тетяні і старшій Світлані.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 179
Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 17оС. Вітер східний помірно сильний.
Шановний читачу!
У неділю, 19 травня ц.р. о 16.00 год. , в соборі Благовіщення Пресвятої Богородиці м. Ковеля відбудеться благодійний концерт на підтримку ЗСУ. В ньому візьмуть участь хористи місцевого храму, а також гості ковельчан – кліросний хор «Голос душі» храму священномучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії із Маневич (регент Леся Яцук).
Софія Іванівна і Петро Іванович Сачуки, жителі Старої Вижівки, знають одне одного з дитинства. У шлюбі подружжя вже більше 55 років. І, як зізнаються, ніколи не сварилися. У чому ж секрет їхнього сімейного щастя? 
У кожної людини життя складається по-різному, як по-різному вибудовується її трудова біографія. Один з дитинства завдяки батькам усвідомлює нехитре правило: тільки праця приведе до успіху. Другий сподівається на підтримку впливових покровителів, вміння домовлятися з потрібними людьми. Третій взагалі покладається на долю, і «пливе» життям, як вода у річці.
17 травня, п’ятниця
ОВЕН. Уникайте конфлiктiв – вони можуть iстотно вiдобразитися на фiнансовому стані. Друга половина тижня сприятлива для творчостi i вiдпочинку. 