Невісточка
Оксана була круглою сиротою. Батьки загинули в автокатастрофі, тож дівчину виховувала бабуся. Жили удвох у старенькій маленькій хатині, яка була ровесницею бабусі. Розкоші не знали, бо на одну пенсію не розженешся. Тож після закінчення школи дівчина пішла працювати продавцем у сільський магазин. Про подальше навчання навіть і не мріяла.
А по сусідству, в Остапчуків, повернувся син з армії: красень, одинак у батьків, та ще й хата, як дзвіниця. В таку хату батьки чекали невістку, яка була б достойною парою їхньому синові. Та Максимове серце заполонила врода і скромність Оксани.
— Ти б женився, сину, — не вгавала мати. — Бо вже й пора, щоб онучата бігали по хаті. А то як зараз не оженишся, то потім і дрином не заставиш.
— Чого ви, мамо? Я вам хоч завтра приведу невістку, — запевняв син. — Он, сусідка наша, чим не підходяща кандидатура?
— Що?! Оту злидню приведеш у мою хату? — червоніючи, вигукувала Катерина. — Та ніколи цьому не бути!
Але любов між молодими брала своє. Супроти батьківської волі Максим з Оксаною розписалися. Без весілля і всякої пишноти син привів до хати невістку.
Свекруха була дуже злою і недоброю, навіть вмовляння свекра не допомагали.
— Раз ви поступили проти моєї волі — то й живіть як хочете. Нехай, сину, твоя кохана забирає тебе у свої хороми, — сказала, як відрубала. І Оксана з Максимом оселились у бабусиній хаті.
Разом зі старенькою потроху почали хазяйнувати. Син, хоч і жив окремо, та все ж бігав допомагати батькам, бо ж як не як, свої, рідні. І сіна накосить, і дров нарубає, бо батько почав здоров’ям занепадати. А Катерина навіть малому онучкові ніколи й ложки молока не дала.
Згодом свекор зліг і помер. Через півроку померла й Оксанина бабуся. І хотівши чи ні, мусила Катерина кликати невістку з сином жити до себе. Та крига в її серці так і не скресла — навіть онуком ніколи не тішилась. А Оксана як могла, так і годила. А свекруха, як осіння муха, то тут, то там “кольне” словечком. Не життя — а пекло.
І вирішив Максим їхати на заробітки, аби заробити копійчину на свій куток, бо набридло слухати материні докори. Лишив дружину й малого синочка з матір’ю. А в самого серце краялось, бо знав, що Оксана кожен день буде плакати від свекрухи.
... Максим знайшов роботу, трохи підзаробив грошенят, і вже збирався їхати додому. Та раптом запекло в грудях і серце його зупинилося. Перебуваючи в лікарні на чужині, так і не побачив очей коханої і малого Тарасика. Поховавши чоловіка, вдова зовсім змарніла.
— Іди геть з моєї хати, — не вгавала Катерина. — Нема у мене сина, то й нема невістки.
А куди йти? Бабуся померла, її стареньку хатину продали — хоч очі зав’яжи і йди у світ.
...Того року в їхнє село приїхали на жнива хлопці з сусіднього району. Хто скиртував, а хто зерно на тік підвозив. Оксана, торгуючи в магазині, стала помічати, що один "старий" парубок все вчащає за цукерками. Навіть і їй трохи дасть — малому на гостинець.
Михайло знав про Оксану все: знав, як їй живеться у свекрухи. Що вона ладна хоч сьогодні піти від неї, та нема куди. Тож коли запропонував Оксані одружитися — вагань не було. Швидше, куди-небудь, аби з очей свекрухи. В Михайловій скромності вдова побачила самотню душу, яка бажає жіночого тепла. Та й характер у нього теж добрячий: з ним жила старенька мати, яка потребувала синівської допомоги. Отже, коли Михайло приїхав додому не сам,— Ганна дуже зраділа.
Малий одразу став горнутися до бабусі, відчуваючи її тепло і любов. В хаті Михайла було наварено, скрізь приб-рано, на городі і в хліві був лад. Одразу видно, що Оксана тут стала господинею. Свекруху називала мамою.
А стара Остапчучка була рада, що здихалася невістки.
— Нема чого по моїх хоромах ходити, — бурмотіла сама собі під ніс стара. Але недовго тішилась вона своїм "щастям" — зламала ногу і потрапила в обласну лікарню. До Катерини ніхто не приходив, щоб провідати її.
А в той час у сусідню палату поклали теперішню Оксанину свекруху Ганну. Оксана частенько возила чоловіковій матері їсти, бо ж звісно, який харч лікарняний? І пиріжків напече, і бульйончику зварить. Приїде, розчеше, перевдягне в чисту одежу, розкаже, як вони вдвох з чоловіком хазяюють.
Ганна всього привезеного харчу не з’їдала — то ж частенько підгодовувала лежачу сусідку по палаті. Дуже вже їй смакували пиріжки. А Ганна не могла нахвалитися, яка в неї добра невістка. Катерина мовчки слухала і заздрила Ганні.
І ось настав час Ганні виписуватись додому. Оксана з чоловіком та малим Тарасиком поїхали забирати матір з лікарні.
— Зачекайте, діти, я до Катерини зайду попрощатися, — сказала Ганна. І швиденько поспішила в палату. Та почула,що Ганна виписується — почала плакати і стала просити, щоб вона покликала свою невістку: хоче подякувати за смачні пиріжки та борщі, які не раз перепадали від доброї сусідки по палаті.
- Авжеж, покличу. Зобачиш, яка вона в мене славна, кращої годі й бажати,— радо торохтіла бабця.
— Заздрю я тобі, Ганно… Якби у мене була така невістка, як у тебе...
Ганна поспішила кликати Оксану.
— Ходи, дочко, тобі хочуть подякувати за пиріжки.
Відчинивши двері палати, Оксана побачила свою колишню свекруху, яка лежала на ліжку з підвішеною ногою. Ноги чомусь прикипіли до порогу і далі не йшли.
— Добридень вам! — поспіхом привіталася Оксана.
— Це ти, Оксано? — відповівши на привітання, спитала Катерина. — А це мій онучок Тарасик? Який великий став! Як він схожий на тата... Бач, яка біда зі мною сталася?
— Звідки ви її знаєте? — спитала Ганна Катерину.
— То ж то моя невісточка, — ледь вимовила стара.
У Катерини часто засіпалися губи. Сльози стисли їй горло і вона гірко заплакала, нарікаючи на свою долю...
— А чого, мамо, ця бабуся так гірко плаче? — спитав малий. — Їй дуже нога болить?
— Болить, синку, і нога, і душа. У неї немає нікого, і до неї ніхто не приходить.
— І онуків нема? — допитувався малий.
— Нема, синку, нема, — поспішивши до виходу і не озираючись назад, відповіла дитині Оксана.
...Катерина, забувши подякувати за пиріжки, вичитала на всю палату, приказуючи: "За що мені така кара?"
Галина Оліферчук.
Оксана була круглою сиротою. Батьки загинули в автокатастрофі, тож дівчину виховувала бабуся. Жили удвох у старенькій маленькій хатині, яка була ровесницею бабусі. Розкоші не знали, бо на одну пенсію не розженешся. Тож після закінчення школи дівчина пішла працювати продавцем у сільський магазин. Про подальше навчання навіть і не мріяла.
Галина Оліферчук.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 833
Гороскоп (з 8 по 14 лютого)
Крути: слава і смуток нашого народу
Коротко про важливе
Виїзне засідання колегії відділу освіти
Ювілярці – повага і шана
Чи стане "Лісова казка" реальністю?
Забезпечення інвалідів транспортом
Щасти Тобі, "Райдуго"!
З Україною в серці