Повідомлення в номер / Ситовичі – наша маленька Батьківщина

31.03.2016

Ситовичі – наша маленька Батьківщина

На відстані п'ятдесяти кілометрів від Ковеля, серед лісів і луків, розкинулося мальовниче село Ситовичі, яке з обох боків омиває річка Стохід. Споконвіку живуть тут добрі, працьовиті люди.

За останні роки воно суттєво "постарішало". Нині із 300 мешканців 292 – представники старшого покоління. На своєму віку вони багато бачили і пережили.

Завдяки їх працьовитим рукам у повоєнні роки село було відбудоване, розвивалися рослинництво і тваринництво, хоч, може й не такими темпами, як в інших господарствах, адже землі у нас бідні і не дуже родючі.

І все ж теперішні покоління земляків щиро вдячні ветеранам – золотому фонду нашого суспільства за самовідданість, мужність і сумління. Вони – приклад усім нам. І хоч молоді, як уже було сказано, порівняно небагато, село живе і розвивається.

В 1960-их роках тут було побудоване приміщення восьмирічної школи – на той час досить просторе, де навчалось 255 учнів. Вчительський колектив налічував 25 педагогів.

Функціонували дитячий садок, шкільний інтернат, адже школярі доїжджали на навчання із навколишніх населених пунктів.

На жаль, 1980-ті роки змінили ситуацію на гірше. Восьмирічну школу закрили, адже залишилося всього 137 учнів. Школа стала початковою, а діти роз'їхалися по інших навчальних закладах. Хлопців і дівчат поменшало, багато хто із них виїхав із села. Шкільне ж приміщення залишилося. Його використовували, як-то кажуть, хто як міг. Розмістили тут кінозал, клуб, бібліотеку, комору, АТС і навіть церковний куточок.

На щастя, зміни на краще прийшли й до нас. Завдяки ініціативі і згуртованості сільської громади, команді народного депутата України Степана Івахіва зусиллями молоді відремонтоване святе для кожного місце – Божий храм. Щотижня тут отець Андрій відправляє службу. У тому приміщенні, про яке я згадувала вище, порівняно невелика площа відведена під школу, оскільки діток у Ситовичах небагато. Відповідно й учителів мало.

Однак приємно, що маємо сільський клуб з просторим актовим залом. Його завідуючою працює віддана своїй справі Ольга Володимирівна Стецюк. Майже півстоліття тут не робили ніякого ремонту. І знову ж таки завдяки спонсорській допомозі благодійного фонду "Патріоти Волині" Степана Івахіва сільська громада отримала 50 тисяч гривень.

Колишній сільський голова М. А. Никитюк з депутатами ефективно використали кошти й організували ремонт клубу. Ольга Стецюк не шкодувала ні сил, ні часу, ні здоров'я, аби лишень швидко і якісно провести ремонтні роботи. Тож тепер є чим похвалитися і помилуватися.

А раз є відповідна база, то можна й організувати змістовне дозвілля. Завдяки ініціативі й творчому підходу до роботи Ольги Володимирівни, її помічників у нас стали проводитися цікаві культурно-масові заходи. Тепер у наш клуб приїжджає відпочити молодь навіть із сусідніх сіл – Озерного, Підріжжя та інших. Ще б пак: адже тут постійно організовують дискотеки, концерти, тематичні вечори. Жодне свято – чи то державне, чи то релігійне не обходиться без участі працівників культури.

Ось і нещодавно в Ситовичах дуже гарно і змістовно відзначили свято 8-го Березня. Відбувся більш як двогодинний концерт, репертуар якого був підібраний дуже вдало, що викликало бурхливі оплески присутніх. Чудово виступили наші сільські співаки Ірина та Олена Бондаруки (пісня "Мамо-матусенько"), Тетяна Манчук (привітання зі святом), Каріна Ткачук, Аня Петрук, Богдана Ткачук, Марія Сенюк ("Мати", "Мамина калина"), Світлана Стецюк, Марта Парфенюк ("Українська родина").

Вірші про матусь і бабусь гарно декламували Ліза Гонта, Неля Дерев'янчук, Настя Петрук, Роман Гетьман, Стас Будь, Оля Парфенюк, Інна Парфенюк та інші.

На закінчення концерту Марія Сенюк і Каріна Ткачук блискуче виконали пісню "100 % щастя".

Свято, організатором якого виступила Ольга Стецюк, засвідчило: незважаючи на усі негаразди, які нині переживає українське село, люди духом не падають, вони скрашують своє непросте і нелегке життя піснею й віршем, вірять у наше спільне краще майбутнє.

Вірю у це й я, а тому щиро дякую нашим ветеранам праці, педагогам, усім жителям села за їх добрі справи, витримку і оптимізм. Особлива моя подяка - жінкам, яким зичу добра, миру, благополуччя! А таким ентузіастам, як Ольга Стецюк та її молодим однодумцям, бажаю нових удач на ниві творчості, радості на кожен день і Божого благословення!

З повагою –

Ольга ВАВРЕНЮК, голова ветеранської організації Ситовичівської сільської ради.

НА ЗНІМКАХ: майбутнє села – учні місцевої школи і юні аматори сцени.

Фото з архіву автора.

Ольга ВАВРЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1628

Повідомлення в номер / І в дев'яносто робить зарядку

31.03.2016

І в дев'яносто робить зарядку…

Анастасія Микитівна Оксенюк народилась в 1927 році в с. Іванівці (тепер Світле) Ковельського району в сім'ї селян, де було 8 дітей (троє померли малими). З самого малечку мусила сама заробляти собі на хліб.

У 9 років Настуню віддали служити одній жінці – глядіти дітей. Діти були зовсім маленькі: одному 2 рочки, а другому – 6 місяців. І мусила дівчина справлятися. Прибіжить зі школи – і біжить глядіти дітей. Добре, що хоч в одному селі жили. Байдикувати не було коли. І хоч прихапками вчила уроки, та все ж отримувала хороші оцінки. Вчилася в польській школі, де закінчила 4 класи. А як прийшли "совєти", то ще 2 роки ходила в школу. Жили бідно. Смак галушок з тертої бульби Анастасія Микитівна пам'ятає ще й досі. Бо що тоді було їсти? Бульба і все, що з бульби.

Три роки дівчина гляділа дітей. Потім почалася війна. Про школу навіть мови не було. В 1942 році помирає мати Насті. Батько залишився вдівцем з чотирма дітьми. Вдруге не женився. Сам тягнув свій тягар. На той час старша сестра Ярина була вже заміжня. Тож Настя в 15 років разом з меншою сестрою ткала, пряла, обшивала сім'ю. Бідували "чорно".

Німці, як відступали, то спалили село повністю. Тож сім'я опинилась під голим небом. Жили в лісі, в буді з ялини. Щоб якось нагрітись, розкладали всередині вогнище. Люди чергували по черзі, щоб не загас вогонь. В одній буді жили 4 сім'ї і якось ладили між собою, ніколи не сварились, бо біда об'єднувала всіх.

В селі вціліло лише 6 хат, то ходили люди молоти в жорнах зерно і пекти хліб. Зроблять роботу – і назад у буду. Так жили в лісі 6 місяців. Добре, що хоч корова і теля вціліли, бо добрий німець трапився. Хліва спалив, а худобу випустив. Згодом зробили землянку з поміччю людей (один одному помагали). Так жили рік. Зробили пічку, нари з дошок – грілися. Добре, що в сім'ї була пара волів, тож їх прихопили з собою, коли втікали до лісу. А ще трохи – полотняних лахманців, щоб було що накинути на ребра.

Старша сестра Ярина була заміжня за хутірським хлопцем Володею, батьки якого мали німецьке походження і прізвище Нейман. Так і до сьогодні в селі називають урочище "Нейман". Коли німці відступали, Ярина разом з чоловіком і його сім'єю змушені були їхати в Німеччину.

На той час у молодят народилась дівчинка. З дитиною на руках їхали на чужину. Але в Польщі дитя померло, там і поховали. Тоді з Польщі підводою перевозили сім'ю в Німеччину. Їхали за лінією фронту. І Ярина народила знову дівчинку. Дитинка була дуже кволенька, то мама несла на руках. Ішли пішки, всі дуже змучені. І новонароджене дитя померло.

Німець забрав мертве немовля, і Ярина не знає, де він його подів. Вся родина приїхала в Німеччину, але там довго не були. Чоловік Ярини загинув у Німеччині, і всі повернулися додому в с. Світле. А Настя під час війни разом з молоддю копала окопи. Після війни Анастасія пішла працювати в колгосп дояркою. Працювала в полі, в школі – прибиральницею.

В 1953 році вийшла заміж за Івана Оксенюка, в хату, де була ще одна невістка. Свекруха керувала невістками, але ніхто ніколи не сварився, хоча була лише одна кухня і одна кімнатка на всіх. Настя варила з свекрухою, а Валя, друга невістка, окремо. Свекруха була добра, гляділа онуків. Усі харчі ділили порівну на всіх: молока, яєць всім вистачало.

В Насті й Івана народилося двоє синів. Менший син помер, коли йому виповнився один місяць. Чоловік захворів, і Анастасія робила все сама, помагала людям щось зробити, щоб потім помогли їй. Чоловік ходив з паличкою, але з допомогою дружини і людей звели хату.

Анастасія з Іваном прожили разом 41 рік. Три роки ще пожила сама, а потім переїхала до сина Віктора в Люблинець, де живе уже 19 років. З сином і невісткою, які учителюють в місцевих школах, ладять. Має 3 онуків і 3 правнуків. Внучка Юля живе в Канаді, а Андрій і Віктор – в Києві. Бабуся гляділа їх, коли були малими. А зараз тішиться досягненнями онуків. Коли приїжджають у гості, завжди готує їхню улюблену страву – налисники. І хоча їй майже 90 років, завжди життєрадісна і весела. І ще "хазяює", наводить "порядок" у курнику і хліві.

Кожного ранку робить зарядку, тож має добре здоров'я. Син Віктор бере приклад з мами і теж робить зарядку. Бабця просить сапку, але їй не дають, бо замість зілля висапала якось петрушку. "Вже досить, – кажуть, – наробилася". До курей загляне по 5 раз, собаці дасть їсти. Не хоче сидіти без діла. Раніше їздила на базар продавати молоко. Ще торік їздила з сином до внука, щоб побачити правнука.

Дякує Богу, що до цього часу дожила, і просить Всевишнього, щоб в Україні був мир, щоб ніхто не знав, що таке війна.

Галина ОЛІФЕРЧУК.

НА ЗНІМКУ: Анастасія ОКСЕНЮК з онуками Юлею та Віктором.

Фото з архіву автора.

Галина ОЛІФЕРЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 813

Повідомлення в номер / Місцева прокуратура попереджає...

31.03.2016

Місцева прокуратура попереджає...

Розпочинається кампанія декларування

майна, доходів, витрат і зобов'язань фінансового характеру за минулий рік

Розпочинається кампанія декларування майна, доходів, витрат і зобов'язань фінансового характеру за минулий рік

Декларація про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру подається у порядку, встановленому статтею 12 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", яка є чинною до початку роботи системи подання та оприлюднення відповідно до Прикінцевих положень Закону України "Про запобігання корупції" декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Наталія Ткачук.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 365

Повідомлення в номер / Молоді, та "ранні"

31.03.2016

Молоді, та "ранні"

Про розкрадання лісів сьогодні пишуть і говорять багато, бо тема, справді, заслуговує на вивчення. В сільській місцевості волиняни привчаються до крадіжок лісу дуже рано, як тільки починають ходити.

Скажімо, батьки їдуть в ліс красти і беруть з собою діток. Доки батьки ріжуть дерева, малі стоять "на атасі" і в разі наближення лісової охорони – сигналізують. Батьки на коні і – "вйо!". Діток, звичайно, не заарештують, додому самі доберуться.

Підростають дітки, і вже самі вирушають підводами до лісу. Учнів молодших класів ми ще затримуємо більш-менш без проблем. Зате учнів старших класів затримати важко. Маючи "досвід", вони невловимі.

Мені мимоволі пригадується повість Миколи Пом’яловського "Нариси бурси", яку всередині минулого століття "проходили" в 9-му класі. Бурса – це примонастирська школа. І "бурсаки" грабували прилеглі села. Учні початкових класів попадалися, бо собаки гавкали. Зате, коли "працювали" старші "бурсаки", то навіть собаки не чули.

Монастирське начальство на такі витівки реагувало різками. Як пише автор повісті, за час навчання в бурсі його "висікли" понад 400 разів. І, як бачите, вийшов з нього порядний чоловік.

Молоде покоління зростає в дуже неоднорідному суспільстві. Діти із малозабезпечених родин хочуть дотягнутися до багатих. В сільській місцевості шлях один – щось вкрасти. Але що?

Практично залишився тільки ліс. В лютому цього року ми двічі затримували на крадіжках братів С. із села Стобихівки сусіднього Камінь-Каширського району – Романа і Степана. Обидва неповнолітні. Лише за 2 тижні хлопці завдали шкоди на суму 9 тис. грн.

При затриманні вони кричали: "Без адвоката ми не будемо з вами розмовляти і давати будь-які пояснення".

Лісова охорона ходить в лісі без адвокатів. А лісове законодавство зобов'язує в таких випадках вилучити знаряддя скоєння лісопорушення (бензопилу, сокиру тощо), а самих порушників доставити в найближчу сільську раду або відділ поліції. Довелося викликати за 40 кілометрів із Ковеля поліцію.

Сім'ї християн віри євангельської ("п'ятидесятників") багатодітні і дуже швидко розростаються. В свій час ми затримали на крадіжках лісу діда порушників, багаторазово – батька та дядьків, а зараз боремося з чисельним “третім” поколінням. Дуже важко справитися. Мимоволі згадуєш названого письменника.

А коли хлопці підростають і стають допризовниками, то заявляють, що ідейні переконання не дозволяють нести службу в Збройних Силах, і вони можуть відбувати якусь там "альтернативну службу". Ніхто в державі цієї "служби" не контролює, а нам доводиться ночами ганятися ще й за "альтернативщиками", які розкрадають ліси.

Рік тому з цього приводу ми письмово і навіть через ЗМІ зверталися до волинського єпископа Церкви ХВЄ. Дехто з віруючих людей пояснює, що вищі духовні особи весь час проводять в молитвах, і їм не до цього. Живучи в безавторитетній державі, ми змушені звертатися і до церковних лідерів, бо на сьогоднішній день Церква користується найбільшою довірою.

Нікого не повчаючи, можу нагадати і таке: великі пророки і святителі древності жили з народом, цікавилися його життям. Мойсей сам судив свій народ і вникав в його проблеми. Ми завели мову про малолітніх порушників, зухвалість яких "зашкалює". Було б добре, якби на зібранні цим невихованим хлопчакам розповіли, що Бог умертвив підлітків, які знущалися над Єлісеєм.

Сільські діти зростають в основному під впливом сім'ї, школи, Церкви. На їхню свідомість часто накладається бідність їхніх родин. Древньоримський юрист Цельс ще тоді писав: "Злидні – мати злочинності". І все ж таки в більшості випадків крадіжки здійснюються не з мотивів, скажімо, голоду, а з бажання мати кишенькові гроші чи купити пляшку спиртного.

Ми, як виробничий підрозділ, неспроможні глибоко займатися справами виховання підростаючого покоління. Справно сплачуємо чималі податки і сподіваємося на допомогу тих, хто зобов'язаний це робити. Школа, як на мене, більше всіх має можливості вивчати проблему розкрадання лісів школярами. Але там багато своїх проблем.

Якщо, скажімо, в якоїсь вчительки чоловік – професійний лісокрад, то навряд, чи вона стане докоряти школярам за крадіжку лісу. Я буваю в багатьох селах Ковельського та сусідніх районів, і для подібних заяв маю підстави.

В кожному селі практично відомі ті, хто краде ліс. Тим більше, діти, у яких руки і одяг завжди вимазані смолою. Але від сільських голів ми інколи чуємо: "Я даю людям жити".

Пишу ці рядки не для того, щоб перекласти вину на когось чи когось звинуватити. Я лише викладаю проблеми, з якими доводиться час від часу стикатися. Ліс – державна власність, і ми маємо право розраховувати на допомогу держави і суспільства.

Василь КОЗАК,

інженер охорони

і захисту лісу.

Василь КОЗАК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 641

Повідомлення в номер / Дякуючи людям, моє свято відбулося!

31.03.2016

Дякуючи людям, моє свято відбулося!

Нещодавно я презентувала свою збірку віршів "Місячне сяйво". До цієї презентації йшла все своє життя. І тільки дякуючи людям, це моє надзвичайне свято відбулося.

Причетна до видання збірки моя подруга Ніна Столярчук — перша читачка моїх віршів із зошита, яка не тільки захоплювалась моїми творами, але й просила писати далі, вірила в те, що колись надрукуюсь. Виходу збірки ми з нею чекали 30 років, а тому перше моє велике "дякую" — Ніні Столярчук!

Щоб презентація збірки вдалася, багато сил доклала Віра Семеній — керівник літературно-мистецького товариства "Творчий світ". Вона працювала зі мною над сценарієм, повністю вела всю програму свята разом із поетесою Оленою Місюрою. Я вдячна їй і за те, що вона в свій час запросила мене до "Творчого світу", помітила мій талант, наполягла на друкуванні моїх віршів, а також допомогла у підготовці збірки до друку.

Прекрасно вела програму свята Олена Місюра, яка дуже виразно читала мої вірші, намагаючись навіть інтонацією голосу передати почуття автора. Вірш про перше кохання "Вечірня мелодія" своєю ніжністю торкнувся серця моєї подруги, скрипальки Людмили Массалиги, слова якого вона майсте-рно поклала на музику. Цю пісню заду-шевно виконала Валентина Ваврисюк, теж моя подруга, артистка-аматор театру "Осіннє золото". Ще вона талановито передала містичний дух вірша "Граф-перевертень".

Марія Михайлевська — завуч-організатор Люблинецької школи, артистка-аматор театру "Осіннє золото" продекламувала два моїх складних за змістом філософських твори "Притча про Правду", "Гравець і казино", а також від імені колективу театру квітами й гарними словами привітала мене зі святом.

Велике "спасибі" — музикантам: гітаристу Петру Оніщуку, баяністу Юрію Мержвинському, скрипальці, викладачу школи мистецтв Оксані Баласанян, адже вони були окрасою мого свята.

На презентації звучала скрипка завдяки директору школи мистецтв Людмили Кобченко, до якої я звернулася за допомогою.

Працівники терцентру з обслуговування пенсіонерів міста Тетяна Курбай, Тетяна Карда, Світлана Смітюх, а також директор терцентру Ніна Хільчук доклали чимало зусиль, щоб допомогти вирішити багато організаційних питань.

Дуже мене втішив приїзд на свято друзів із Луцька — моїх колег, членів обласної та міської громадської організації "Спілка в'язнів-жертв нацизму" Олександра Ніколаєва, Лідії Грицик, Олени Жабської та голови Луцької організації в'язнів-жертв нацизму Валентини Лазарук, голови Волинської такої ж організації Маргарити Парфенюк.

Дякую їм всім за гарні привітання, за цінні подарунки, за повагу до мене і до моєї творчості.

Багатьма проблемами підготовки до свята переймалася директор культурно-просвітницького центру Любов Ковтун, яка ще й виявила бажання прочитати вірш "На добро від-повідай добром".

Не залишилась осторонь мого свята міська влада.

Гарними словами і квітами мене привітали начальник відділу внутрішньої політики, організаційної роботи і зв'язків з громадськістю міськвиконкому Руслана Семерей, колишній очільник відділу Наталія Михайлюк. А як гарно вони описали у ЗМІ моє свято в статті "Ковельчанка Марія Батраченко презентувала свою дебютну книжку"!

Великим сюрпризом було вітання від секретаря міської ради Віри Федосюк: квіти, Почесна грамота. Мене це дуже вразило і схвилювало.

Члени товариства "Творчий світ" Галина Оліферчук, Наталія Сметюх, Валентина Фаловська, Валентина Артюшенко бездоганно читали мої вірші, які вони самі собі вибрали. Дякую моїм колегам по перу!

Подарунком від Ігоря Чайки для мене стала демонстрація деяких фрагментів презентації моєї збірки на Волинському телебаченні і телеканалі "Слово Волині". Ігор Чайка — надзви-чайно вихована, приємна молода людина. Він ніколи не мине нагоди, щоб поспілкуватися з нами, ветеранами. Дякую за те, що він у нас є!

Дякую за спонсорську допомогу у виданні моєї збірки фонду "Патріоти Волині" Степана Івахіва та моєму чоловіку Юрію Тапіліну.

Олені Чабан — члену спілки журналістів України, першому редактору моєї збірки висловлюю вдячність за моральну підтримку, підготовку книги до друку.

Важливу роль у виданні збірки зіграла наша Ковельська міська друкарня, її директор Ірина Борейко, працівники Катерина Димарчук, Вадим Степанюк, Анна Ющук. Приємним "сюрпризом" для мене було те, що прийшли привітати ще й Софія Сагаль і Людмила Стахорська. Музичне вітання було подарунком від гурту "Родинонька".

Ми, ковельчани, щасливі з того, що у нас є своя рідна газета з такою чудовою назвою — "Вісті Ковельщини". За її сприяння можемо поділитися одне з одним своїм сумом, своєю радістю і дізнатись цікаву інформацію про сьогодення нашого міста та району.

Марія БАТРАЧЕНКО,

куратор мистецького факультету Університету ІІІ віку.

НА ЗНІМКАХ: під час презентації книги "Місячне сяйво".

Фото з архіву автора.

Марія БАТРАЧЕНКО.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 811

Повідомлення в номер / Завтра – 1 квітня

31.03.2016

Завтра – 1 квітня

В офіційному переліку свят і пам'ятних дат 1 квітня значиться як День сміху.

На мою думку, реалії сучасного життя вимагають внести деякі корективи у це визначення. Бо лишень безтурботно сміятися завтра буде не зовсім правильно. Сміх, безперечно, має бути, але неодмінно поєднаний з гіркою правдою, колючою сатирою, дотепним розіграшем і твердою вірою у те, що й на нашій українській вулиці таки настане справжнє свято. Свято, коли хочеться жартувати, розповідати анекдоти і гуморески, жартома дурити дружину, сусіда, колегу.

Сьогодні, на жаль, у більшості з нас – сміх крізь сльози. Очевидно, зовсім не випадково я свою збірку гумористичних і сатиричних творів, яка вийшла друком ще у 2011 році, так і назвав – "Сміх крізь сльози".

З тих пір пройшло цілих п'ять літ. Строк, здавалося б, цілком достатній для того, щоб позбутися тих помилок, огріхів і хиб у діяльності наших державних інституцій, які я тоді висміював.

Можливо, в інших країнах саме так і є – влада працює для того, щоб народ став краще жити. У нас навпаки: влада працює для того, щоб жити стало краще їй. Про народ згадують або при підготовці до чергових виборів, або при виступах з парламентської трибуни чи екрана телевізора.

Ось чому, переглядаючи свою збірку, я дійшов гіркого висновку: все залишилося, як і п'ять років тому, а в дечому – навіть гірше. Для того, щоб переконати у цьому читачів, пропоную їх увазі мій давній фейлетон "Хочеш жити – умій брехати". При бажанні ви можете співставити викладені там критичні зауваження із теперішнім станом справ і зробити висновки про те, чи дійсно зажили ми "по-новому"…

Охрім СВИТКА.

Р. S. Однак не хотілося б, аби ви завтра були налаштовані надто песимістично. Як сказав один мудрий чоловік, завжди так не буде. Вірмо й ми в те, що зміни на краще настануть. Принаймні тепла весняна погода, яка до нас у ці дні завітала, у цьому переконує. Тож будьмо оптимістами!

Завтра – 1 квітня

В офіційному переліку свят і пам'ятних дат 1 квітня значиться як День сміху.

Хочеш жити – умій брехати

Офіційно в Україні відзначають день брехуна раз на рік – 1 квітня. З цієї нагоди люди дурять один одного, як тільки можуть.

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 938

Повідомлення в номер / “Жарт” не вдався

31.03.2016

“Жарт” не вдався

26 березня близько 4-ої години на лінію "102" Ковельського відділу поліції надійшло повідомлення, що невідомий чоловік викинув на вулиці електроінструменти та втік.

Як з’ясувалось, тієї ночі з новобудови, що належить 38-річній ковельчанці, спритник, пошкодивши двері, викрав перфоратор та електродрелі. Очевидно, напередодні 1 квітня хотів “пожартувати”...

Провівши ряд пошукових заходів, поліцейські встановили особу крадія. Ним виявився раніше судимий 40-річний ковельчанин.

Відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 3 ст.185 (Крадіжка) Кримінального кодексу України. Викрадені речі буде повернуто власниці. Санкція статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк до шести років. Отак буває, коли “жартують” із Законом.

Ковельський відділ поліції ГУ НП у Волинській області.

“Жарт” не вдався

Україна переможе

Чого ви прагнете, грабіжники з Росії?

Чого ви претеся в Луганськ і на Донбас?

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 653

Повідомлення в номер / Від четверга до четверга

31.03.2016 Романюк Аліна Петрівна

Від четверга до четверга

1 квітня, п'ятниця

Схід Сонця - 6.54; захід - 19.55; тривалість дня - 13.01.

Місяць у Козерозі.

1 квітня – День сміху.

Міжнародний день птахів.

Мучеників Хрисанфа і Дарії та інших з ними. Праведної Софії, княгині Слуцької.

Іменини: Інокентія, Дарини, Софії, Маріанни, Мар'яни, Клавдія.

2 квітня, субота

Схід Сонця - 6.52; захід - 19.56; тривалість дня - 13.04.

Місяць у Козерозі / Водолії.

Міжнародний день дитячої книги.

Мучениці Фотини (Світлани) самарянки, її синів. Мучениць Олександри, Клавдії, Матрони, Юліанії, Євфимії та Феодосії.

Іменини: Микити, Світлани, Олександри, Марії, Параскеви.

3 квітня, неділя

Схід Сонця - 6.50; захід - 19.558; тривалість дня - 13.08.

Місяць у Водолії.

День геолога.

Преподобного Якова єпископа, сповідника. Святителя Кирила єпископа.

Іменини: Якова, Хоми, Кирила, Серафими.

4 квітня, понеділок

Схід Сонця - 6.47; захід - 19.59; тривалість дня - 13.12.

Місяць у Водолії / Рибах.

День веб-майстра.

Священномученика Василія, пресвітера Анкірського.

Іменини: Василя, Василини, Сергія, Таїсії.

5 квітня, вівторок

Схід Сонця - 6.45; захід - 20.01; тривалість дня - 13.16.

Місяць у Рибах.

Преподобномученика Никона єпископа.

Іменини: Никона, Марії, Лідії, Василя.

6 квітня, середа

Схід Сонця - 6.43; захід - 20.03; тривалість дня - 13.20.

Місяць у Рибах / Овні.

Преподобного Захарії монаха. Святителя Артемія.

Іменини: Артема, Захара, Петра, Якова, Стефана.

7 квітня, четвер

Схід Сонця - 6.41; захід - 20.04; тривалість дня - 13.23.

Місяць в Овні.

Фаза Місяця - новий Місяць.

Благовіщення Пресвятої Богородиці.

Всесвітній день здоров'я.

Іменини: Марії, Йосипа.

У прикмети вір, але й перевір

n У квітні ранковий туман віщує ясну погоду.

n Грім під час першого весняного дощу – до буйного врожаю трав.

n Яка погода на Благовіщення, така й на Великдень.

n Благовіщення без ластівок – холодна весна.

Підготувала Аліна Бондар.

1-7 квітня

У прикмети вір, але й перевір

У квітні ранковий туман віщує ясну погоду.

Підготувала Аліна Бондар.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 754

Повідомлення в номер / Секція карате — у Люблинці

31.03.2016

Секція карате — у Люблиці

За сприяння депутата Ковельської районної ради від “Українського Об’єднання Патріотів — УКРОП”, автора цих рядків та директора Люблинецької ЗОШ Галини Зейко й тренерів СК “Ояма” Віктора Обухового та Сергія Долінка задля популяризації спорту, зокрема карате Кіокушинкай, були проведені показові виступи дітей спортивного клубу перед учнями Люблинецької школи (на знімку).

Діти-спортсмени, неодноразові призери різних рівнів змагань в Україні та за її межами, Софія Голодова, Микита Наумчик, Михайло Наумчик, Богдан Здробилко, Сергій Качалай, Олександр Коваль продемонстрували свою майстерність, чим викликали інтерес до карате як у школярів, так і дорослих.

Оскільки бажаючих займатися в секції карате у смт Люблинці чимало, а доїжджати до Ковеля не завжди є можливість, на прохання батьків місцевої громади тренування з цього виду спорту з 15 березня проводяться в спортивному залі Люблинецької школи.

Розвиток дитячого спорту сприяє не тільки здоров'ю дітей та їх дозвіллю, а й розвитку майбутнього України.

Георгій Корнієвський.

Фото автора.

Георгій Корнієвський.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1006

Повідомлення в номер / Живеш в Україні — носи українське, живеш у Ковелі — носи ковельське!

31.03.2016

Живеш в Україні — носи українське,

живеш у Ковелі — носи ковельське!

Живеш в Україні — носи українське, живеш у Ковелі — носи ковельське!

Те, що в Ковелі є виробничо-комерційна фірма (колишня — швейна фабрика), де виготовляють одяг, мабуть, знають всі ковельчани. А от, скажіть, де в нашому славному місті роблять “мешти” (тобто взуття)? Відповість не кожен. Отож, я вирішила завітати в одну з майстерень, точніше — на міні-підприємство із виготовлення взуття. Власником його є справжній майстер своєї справи — Володимир Миколайович Чабан (на знімку).

Анна ПАЦАЛАЙ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 919