Рано чи пізно настає момент, коли мамі треба надовго виходити з дому - на роботу, навчання чи у справах. Та багато жінок налякані історіями про неприємні речі, які дозволяють собі деякі няні.  

Як правильно підібрати няню для дитини та у скільки обійдуться послуги виховательки? Багатьох батьків бентежить це питання.  Тож з цим ми спробуємо  розібратись.  

Вибір няні – справа відповідальна, тому починати шукати доглядальницю для дитини треба задовго до того, як її послуги  знадобляться. Тоді буде час вибрати ту, яка справді влаштує, а не наймати відразу першу-ліпшу. 

До цього питання слід підходити дуже серйозно, адже доведеться довірити дитину сторонній людині.  Вимоги та обов'язки залежать від віку дитини. До різних нянь пред'являють індивідуальні вимоги. Вони залежать, насамперед,  від віку дитини. 

Для дітей до року доглядальниця має орієнтуватись в медицині, вміти доглядати за грудними дітьми, дотримуватися режиму дня і керуватися рекомендаціями педіатра. Для дітей віком більше року няня повинна мати педагогічну освіту і досвід роботи в дитячому садку. 

Для дитини дошкільного віку краще найняти доглядальницю зі знанням іноземної мови та освітніх методик. У нянь є стандартний перелік обов'язків. Зазвичай, до нього входить прибирання в дитячій кімнаті і догляд за дитячим одягом. 

Усім цим няня займається, коли малеча спить. Доглядальницю можна найняти як на цілий день, так і на кілька годин. Якщо няня сидить з дитиною весь день, то в її обов'язки може входити також приготування їжі. 

Найняти няню  можуть, переважно,  по оголошеннях, якими в наш час рясніють рекламні шпальта газети та інтернет-сайти, де жінки від 18 і до 60 років пропонують посидіти з дитиною. 

Слід відразу зауважити, що менше беруть ті, що не мають досвіду роботи та вперше хочуть спробувати себе у цій ролі. Ціни завищують жінки, які вже неодноразово працювали у сім'ях та навіть у дитячому садочку.  

Як показує практика, деякі з потенційних нянь відразу цікавляться оплатою за свої послуги,  інші –  хизуються методиками, які використовують для розвитку дитини. Частина нянь готова лише бавитись з малечею, а от готувати, наприклад, не буде. Інша частина доглядальниць відразу каже, що виконувати хатні справи входить до їх обов'язків.  

Бажано було б взагалі не обирати няню, бо контакт з мамою або татом є набагато кращим. Якщо він втрачається, то в підлітковому віці можуть бути проблеми з дитиною. Але якщо няня таки потрібна, то добре було би, якби вона мала педагогічну або психологічну освіту. 

Потрібно дивитися на  "плюси"  няні, як вона спілкується з дитиною, наскільки викликає довіру, орієнтуватися на свої відчуття. 

З нею потрібно провести довготривалу співбесіду, поспілкуватися про її сім'ю, чи є в неї власний досвід виховання дітей. Якщо в неї є свої діти, то є  вже досвід поводження з ними. Треба також дивитись на емоційність няні, чи зможе вона передати дитині світ емоцій, навчити називати  їх. Вона також має вміти сприймати дитину такою, як вона є, з плачем, зі сльозами, з криками і знати, як відволікти її. Також бажано не відразу залишати дитину  на няню, а  подивитись, як між ними налагоджується контакт. Ні в якому разі няня не повинна підвищувати голос  на дитину. Це –  табу.  

l

"Я – мати трьох дітей. Старший ходить до школи. А доньки ще дошкільнята – двох і одного року.  Маючи свою невелику справу, яка приносить  не тільки задоволення, а й покращує матеріальне становище, змушена підлаштовуватись під своїх клієнтів.

Тому декрет – не для мене. 

Незадовго після народження і першої, і другої дівчаток періодично стала виходити на роботу. Спочатку відлучалась на годинку-дві. Виручали, як завжди, бабусі. А коли роботи в мене значно побільшало, особливо – на вихідні,  зрозуміла: треба негайно шукати няню", – ділиться в розмові з нами багатодітна молода мама Олеся.

"Через деякий час, за рекомендаціями знайомих, таки знайшла доглядальницю. Але, як виявилось пізніше, не зовсім таку, як хотілось. Насторожило те, що найменша Віталіна ніяк не могла звикнути до неї, постійно плакала і не хотіла залишатись із новою нянею.

Тож вдруге почала придивлятись до кандидатур більш прискіпливо", – розповідає про пошуки доглядальниці для дітей місцева жителька.

Теперішню пані Тетяну, яка час від часу сидить з малечею, дівчатка називають бабусею. Бо, мабуть, відчувають, що їх люблять.  Як розповідає мама Олеся, це – старша жінка, яка має своїх дітей. Незабаром чекає на первістка-онука. 

До того ж, вона  належно виконує свої обов'язки, тож претензій  до  доглядальниці батьки не мають.  Вона - чесна, старанна, сумлінна та охайна.

"Приводів для переживань немає жодних. Адже знаю, що мої діти – в надійних руках.  Завжди доглянуті й нагодовані. Серед "плюсів" й те, що наша няня  має медичну освіту. Тому, в разі необхідності, знатиме як діяти в тій чи іншій ситуації", – зауважує задоволена мама.

Тетяна  Вікторівна за свої послуги отримує 30 гривень за годину. Загалом в день їй виходить від 200   до 300 гривень. 

Варто зазначити, що послуги няні в нашому місті оцінюють від 25 до 35 гривень за годину. 

Інша моя знайома – теж в декретній відпустці. Але планує   виходити на роботу. Матиме, як обіцяє роботодавець,  гнучкий графік.  Як зізналась мені вона нещодавно, 2-річного Назарчика хоче віддати в приватний дитячий садок, де практикують неповний день зокрема.  

Та й відгуки серед знайомих непогані.  Для діток тут  в закладі проводять безліч розвиваючих занять, особливу увагу приділяють ранньому розвитку малят.

Послугами няні Юля не бажає користуватись тому, що нещодавно довідалась про один, не вельми приємний (але достовірний)  інцидент, що стався в нашому місті. 

А мова про те, що забезпечені батьки найняли для свого чада доглядальницю – професійну няню із вищою освітою, гарними рекомендаціями тощо. Платили їй близько 10 тисяч гривень на місяць. Все, спочатку, йшло ідеально. Але коли мати з батьком запідозрили щось не те, негайно вирішили встановити відеоспостереження.

Те, що показала камера, просто шокувало батьків. Горе-няня, яка була на перший погляд цілком пристойною жінкою, дозволяла собі піднімати руку на дитину. 

Тож добре, що ті спохватились вчасно!

Підготувала 

Оксана МОРОЗ. 

Рано чи пізно настає момент, коли мамі треба надовго виходити з дому - на роботу, навчання чи у справах. Та багато жінок налякані історіями про неприємні речі, які дозволяють собі деякі няні.  

Як правильно підібрати няню для дитини та у скільки обійдуться послуги виховательки? Багатьох батьків бентежить це питання.  Тож з цим ми спробуємо  розібратись.  

Вибір няні – справа відповідальна, тому починати шукати доглядальницю для дитини треба задовго до того, як її послуги  знадобляться. Тоді буде час вибрати ту, яка справді влаштує, а не наймати відразу першу-ліпшу. 

До цього питання слід підходити дуже серйозно, адже доведеться довірити дитину сторонній людині.  Вимоги та обов'язки залежать від віку дитини. До різних нянь пред'являють індивідуальні вимоги. Вони залежать, насамперед,  від віку дитини. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 984

З  газетою –  

у   новий  рік

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 626

Напередодні Дня святого Миколая працівники редакції  газети "Вісті Ковельщини"  побували в селищі Люблинці, де вручили своєрідні "миколайчики"  передплатникам друкованого видання. 

За короткий час у поштовому відділенні (начальник Наталія Найдюк, листоноші Галина Ратанчук та Ольга Кравчук)  назбиралося немало вірних друзів улюбленої "міськрайонки", яку  вони вирішили підтримати і цього року.   

Як ми дізнались, давно виписує "Вісті Ковельщини" пенсіонерка Надія Тимощук. 

"Люблю гортати сторінку за сторінкою, перечитуючи актуальні новини  з міста і району, за чашечкою кави із чимось солоденьким", – поділилась в розмові із тими, хто творить газету, Надія Корнилівна. 

До того ж, привітна жіночка гарно відгукувалась загалом про  періодичне видання. Думку своєї  землячки  підтримували й інші мешканці селища. 

Серед незмінної когорти  постійних прихильників газетного слова – Людмила Куденчук,  Любов Жмуйда, Людмила Остапчук, Олена Семерей, Сергій Назарук, Василь Демчук, Сергій Літвінчук та інші. 

"А мене особисто читання газети заспокоює, додаючи душевного спокою й затишку,  а ще  відволікає від буденних справ і негативних новин", – додала інша передплатниця.

Передплатила "Вісті Ковельщини" й дружина нашого дописувача Олександра Климовця, директора Люблинецької ДЮСШ, пані Світлана. 

"Найперше шукаю серед свіжих новин чергового номера газети публікації про наше  селище, рідних людей чи просто знайомих. Адже добре знаю, що Люблинець часто "фігурує" в газеті", – розповіла  люблинчанка. 

Думки читачів сходились лише в одному: люди хотіли б бачити на шпальтах газетити серед проблемних соціально-критичних репортажів, аналітичних статей чи інших дописів   більше позитиву і  обов'язково  матеріалів ліричної  тематики, а  менше – політики, якою, як висловлювались, вже аж надто  "ситі".  

Їх побажання ми неодмінно врахуємо, адже хочемо, аби газета була цікавою для кожного: і дорослого, і зовсім юного читача.

Не менш  приємно й те, що передплатники раз за разом висловлювали теплі слова подяки на адресу тих, хто задає перідичному виданню  тонус життя, щиро  дякуючи їм за те, що створюють своєрідний "місток" багатолітньої справжньої дружби та довіри між читачем і самою міськрайонкою". 

Раз за разом, проводячи такі  Дні газети, ми ще раз переконуємось в тому, що нам, не дивлячись на  перепони на горизонті  української преси, потрібно сміливо йти вперед, йти далі. А все тому, що  нам  вірять.

Такі зустрічі – підтвердження того, що наша рідна газета, у творення якої ми вкладаємо не тільки наполегливу працю, сили, натхнення,  а й душу,  об'єднує  широке коло людей, дописувачів газети і її читачів, є невід'ємним атрибутом ковельської громади. 

Тому ми живемо з девізом: "Газета була,  є і  ПОВИННА БУТИ". 

Оксана МОРОЗ.

НА ЗНІМКУ: під час Дня газети в Люблинці.

Фото 

Мирослава ДАНИЛЮКА.

Напередодні Дня святого Миколая працівники редакції  газети "Вісті Ковельщини"  побували в селищі Люблинці, де вручили своєрідні "миколайчики"  передплатникам друкованого видання. 

За короткий час у поштовому відділенні (начальник Наталія Найдюк, листоноші Галина Ратанчук та Ольга Кравчук)  назбиралося немало вірних друзів улюбленої "міськрайонки", яку  вони вирішили підтримати і цього року.   

Як ми дізнались, давно виписує "Вісті Ковельщини" пенсіонерка Надія Тимощук. 

"Люблю гортати сторінку за сторінкою, перечитуючи актуальні новини  з міста і району, за чашечкою кави із чимось солоденьким", – поділилась в розмові із тими, хто творить газету, Надія Корнилівна. 

До того ж, привітна жіночка гарно відгукувалась загалом про  періодичне видання. Думку своєї  землячки  підтримували й інші мешканці селища. 

Серед незмінної когорти  постійних прихильників газетного слова – Людмила Куденчук,  Любов Жмуйда, Людмила Остапчук, Олена Семерей, Сергій Назарук, Василь Демчук, Сергій Літвінчук та інші. 

Коментарів до новини: 2
Переглядів новини: 774

Минулого  четверга, 13 грудня ц. р.,  в читальному залі центральної районної бібліотеки під головуванням голови районної ради Андрія Броїла відбулася двадцять третя сесія районної ради.  Участь в ній взяли двадцять п'ять  депутатів.

Серед присутніх – голова райдержадміністрації Віктор Козак, його перший заступник  Роман Кульцман, заступник голови районної ради Олександр Пасенковський, начальники управлінь та відділів, служб РДА, керівники виконавчої влади і правоохоронних органів, селищні та сільські голови, лідери партійних і громадських організацій, представники ЗМІ.

Розпочалось сесійне засідання, як і годиться, Державним Гімном України та піснею-молитвою всіх українців "Боже, великий, єдиний…".

Після цього  народні обранці вшанували хвилиною мовчання загиблих учасників Революції Гідності та всіх тих, хто віддав життя за волю і незалежність України,   

Андрій Броїло за традицією привітав колег-депутатів, які у міжсесійний період відзначили дні народження. 

Також за дорученням громадської організації за сприяння у проведенні третього відкритого районного фізкультурно-оздоровчого фестивалю "Перемагай себе" серед осіб з обмеженими фізичними можливостями Подякою нагородили керівника  ТзОВ "В. Прометей" Віктора Савенюка та директора ТзОВ "Волинь. Зерно. Продукт." Євгена Дудку.

Подяку від ГО "Ковельська міськрайонна спілка  ветеранів та волонтерів АТО"  за активну громадянську позицію, вагомі досягнення у праці  та з нагоди Дня Захисника України отримала громада села Пісочного  та в. о. старости Володимир Кізей.

Як завжди, перед початком розгляду питань порядку денного свої запити озвучили окремі депутати. 

З першим із них виступив Василь Олексюк. Мова йшла про те, що до нього, як до депутата районної ради, звернулися мешканці села Поворська, аби  Василь Іванович посприяв у вирішенні питання, що стосувалося відновлення роботи  місцевого відділення-філії  Ковельського управління "Ощадбанку", яке наразі не функціонує.  Запит присутні в залі депутати підтримали.

Під час виступу Микола Чуль озвучив  запит щодо встановлення історичної справедливості при вшануванні пам'яті загиблих земляків під час Волинської трагедії в 1943-1944 роках, що не відображено, за його словами,  на написі пам'ятного знака, який встановлений  в селі Білашеві. 

Микола Якович просив, аби його запит перейшов у звернення до обласної комісії, яка, на його переконання, знехтувала історичною правдою. 

В іншому запиті Микола Якович порушив питання  доцільності  встановлення пам'ятної дошки  на приміщенні школи  села Воля-Люби-тівська. Микола Якович просив розібратись в цій справі. До того ж, дошку встановили без рішення районної сесії. Тому депутат просив дати письмове чи усне пояснення тих, хто безпосередньо надавав дозвіл на встановлення дошки на школі.

Запити Миколи Чуля депутати також підтримали.

Микола Якович  також звернувся до присутніх з проханням, аби вони внесли  до порядку денного  давно наболіле питання – про надання відповіді начальника  Ковельського відділу поліції Головного управління національної поліції у Волинській області Івана Туся щодо розкрадання майна магазину Любитівського споживчого товариства в селі Ворона.  Тож депутати схвально відреагували на прохання свого колеги.

Після цього депутати перейшли до розгляду питань порядку денного. 

Першим було розглянуто  звіт голови Ковельської районної ради А. П. Броїла про роботу за період з листопада 2017 року по грудень 2018 року.  Як зауважив Андрій Петрович, зачитувати весь  звіт не було потреби.  Він аргументував це тим, що окремі основні питання, над вирішенням  яких  працював депутатський корпус, були висвітлені в газеті "Вісті Ковельщини" від 13 грудня ц. р., а сам звіт депутати мали можливість детально розглянути  на засіданнях комісій. 

Саме тому виступаючий зупинився коротко на деяких аспектах  його діяльності за звітний період. Як найбільший позитив,  Андрій Броїло відзначив те, що, незважаючи ні на що,  всім разом в районі вдалось зберегти стабільну суспільно-політичну ситуацію та забезпечити  роботу  усіх бюджетних установ. До недоліків  Андрій Петрович відніс  недопрацювання щодо впорядкування майнових відносин  та ефективного використання об'єктів спільної власності  територіальних громад сіл, селищ  району, а також свідоме затягування процесу  децентралізації  окремими сільськими головами необ'єднаних громад.  

Звіт голови депутати схвалили. 

В ході подальшої роботи сесійного засідання депутати внесли деякі зміни в районний  бюджет 2018 року,  в "Програму соціального захисту населення Ковельського  району  на 2019-2022  роки" тощо. 

Що стосувалося питання "Про районну Програму фінансової підтримки та розвитку первинної медичної допомоги у Ковельському районі на 2018-2019 роки", то  Програму депутати підтримали, однак заслухати саме питання вирішили на наступній сесії, тому що того дня доповідача, в силу поважних причин,  не було серед присутніх. 

Дещо раніше покинув сесію голова райдержадміністрації, депутат обласної ради Віктор Козак, який мав їхати на нараду до Луцька. Тож, залишаючи сесійне  засідання,  Віктор Теодосійович подякував депутатам за   конструктивну плідну  співпрацю  у році, що минає, а також  привітав  із наступаючими  святами. 

Депутати районної ради під час розгляду питань порядку денного ухвалили  Звернення районної ради до Митрополита Володимир-Волинського і Ковельського Володимира з проханням його участі в об'єднавчому Соборі.  Того ж дня  голова районної ради  Андрій Броїло домовився про  зустріч з Владикою Володимиром  і наступного  дня така зустріч відбулась.  Окрім  голови ради,  з Митрополитом мали можливість поспілкуватися заступник голови районної ради Олександр Пасенковський  та депутати  Олександр Титомир і Георгій Корнієвський. Вручивши  Звернення, народні обранці  поспілкувалися з душпастерем. Відверта розмова тривала понад годину, однак переконати взяти участь в Соборі Владику  Володимира не вдалося. 

Проте, об'єднавчий Собор  таки відбувся.  У складі делегації з Ковельщини, яка прибула в столицю підтримати проведення об'єднання Церков, були і депутати районної ради  Олександр Титомир та Сергій Кондратюк.

Але найбільш актуальним цього дня було питання "Про районний бюджет на 2019 рік". Під час його обговорення свої пропозиції висловили депутати районної ради Володимир Хомік, Олександр Титомир, Анатолій Корнійчук, Володимир Андросюк, Андрій Мигуля, Микола Чуль та Григорій Рудюк. 

Після активного розгляду із деякими змінами та доповненнями депутати ухвалили важливий документ – рішення  "Про районний бюджет на 2019 рік".  Так, "за" проголосували  23 народні  обранці. На своє рішення депутати відреагували оплесками. 

До слова, пріоритетними напрямками в 2019 році залишаються питання децентралізації, завершення процесу об'єднання територіальних громад, впорядкування земельних відносин, підтримки розвитку аграрного сектора.

Депутати в  ході сесійного засідання  оперативно ухвалили   рішення з  питань "Про внесення доповнень до Комплексної програми захисту населення і територій від  надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру у  Ковельському районі на  2016-2020 роки";  "Про порядок   надання  і   використання  коштів районного  бюджету на  фінансування  Районної програми   підтримки органів  виконавчої  влади  у  Ковельському  районі  на  2019-2020    роки",  "Про хід виконання Програми вшанування працівників, колективів, підприємств, організацій, установ, мешканців району з нагоди державних, професійних свят, ювілейних дат та пам'ятних днів у Ковельському районі на 2016-2018 роки"; "Про Програму розвитку місцевого самоврядування у Ковельському районі на 2019-2020 роки", "Про організацію харчування учнів 1-4-их класів закладів загальної середньої освіти району в ІІ семестрі 2018-2019 навчального року" тощо.  

Жвава дискусія відбулася при розгляді  питань щодо  утримання службового автомобіля для потреб відділу культури РДА, подальшого функціонування ФАПів в наступному році та ін. Народні обранці розглянули окремі аспекти соціального захисту громадян, земельних відносин, розвитку агропромислового комплексу та ін. 

На завершення сесійного засідання Андрій Броїло  подякував депутатам за роботу у 2018 році, побажав веселих і радісних прийдешніх свят та мирного нового 2019 року.

Оксана МОРОЗ.

Минулого  четверга, 13 грудня ц. р.,  в читальному залі центральної районної бібліотеки під головуванням голови районної ради Андрія Броїла відбулася двадцять третя сесія районної ради.  Участь в ній взяли двадцять п'ять  депутатів.

Серед присутніх – голова райдержадміністрації Віктор Козак, його перший заступник  Роман Кульцман, заступник голови районної ради Олександр Пасенковський, начальники управлінь та відділів, служб РДА, керівники виконавчої влади і правоохоронних органів, селищні та сільські голови, лідери партійних і громадських організацій, представники ЗМІ.

Розпочалось сесійне засідання, як і годиться, Державним Гімном України та піснею-молитвою всіх українців "Боже, великий, єдиний…".

Після цього  народні обранці вшанували хвилиною мовчання загиблих учасників Революції Гідності та всіх тих, хто віддав життя за волю і незалежність України,   

Андрій Броїло за традицією привітав колег-депутатів, які у міжсесійний період відзначили дні народження. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 714

Уже не один рік обіймає посаду виконуючого обов'язки  старости села Козлинич, що входить до Поворської об'єднаної  територіальної громади, Микола Літвінчук. 

"Коли відчувається дійсно справжня підтримка депутатів сільської ради, виконавчого комітету, громадськості,  то спільними зусиллями можна зробити чимало корисних справ", –  говорить Микола Володимирович.

"Люди на селі потребують  одного – комфортних умов для проживання.  Саме тому намагаємося, в міру можливостей, зробити все для того,  аби не підвести їх  сподівання", –  додає  він.

Микола Володимирович  зазначає про те, що нинішній рік для їх громади видався успішним. Адже зроблено чимало, а попереду – ще більше нових планів та задумів, які неодмінно втілять  в життя.

"Варто зазначити, що в цьому році зроблено до двох кілометрів дороги з твердим покриттям в нашому селі. А це – великий "плюс" для населеного пункту. Технічно-кошторисну документацію виготовили за кошти громади (64 тис. грн.).  Допоміг у вирішенні наболілого питання голова райдержадміністрації, депутат обласної ради Віктор Козак, який клопотався  тим, аби кошти на  потрібну справу для козлиничівців  були спрямовані також з Державного бюджету. Близько одного кілометра дороги плануємо відремонтувати в наступному  2019 році", – зазначив в розмові з журналістами Микола Літвінчук. 

До того ж, як ми довідались згодом,  здійснено  в цьому році і поточний ремонт доріг  Грив’ятки-Луківка  (фінансування обласного автодору). Серед  "плюсів" 2018-го  –  ремонт храму в селі, якому виповнилось 130 років. На це були спрямовані кошти місцевої громади. Зовнішні ремонтно-будівельні роботи провели також в церкві села Грив’яток.  Також в цьому році замінено покрівлю місцевої школи, зроблено капітальний  ремонт санвузлів.

Активно долучився  з матеріальною допомогою у вирішенні окремих важливих питань і Андрій Кур’ян, тутешній господарник, директор СТзОВ  "Моноліт Агро".  Андрія Сергійовича  люди характеризують як  ініціативного мецената й благодійника, котрий охоче бере активну участь в різноманітних культурно-масових заходах, що часто  відбуваються у селі. Нещодавно він  організував   поїздку для дітей, які стали призерами учнівських олімпіад, до Львова. 

Серед першочергових питань, над якими працюватимуть  у Козлиничах в наступному році –  перекриття даху  в недіючому дитячому садочку в Козлиничах. Нині батьки возять своїх малят в Поворськ.  Загалом же в навколишніх селах налічується 67 дошкільнят. Планують здійснити реконструкцію  колишньої школи в Луківці під клуб. Наразі збирають усі необхідні документи для виготовлення технічної документації.  В планах – відкриття групи дошкільного навчального закладу в  Козлиничах.

l

А ще Микола Володимирович завжди охоче відгукується на нашу пропозицію щодо проведення так званих Днів газети, які проходять у формі живого діалогу між  журналістами  та  передплатниками.  Саме тому минулого четверга в  Козлиничах  вкотре  відбувся такий традиційний захід. У відділення поштового зв'язку того дня завітало  чимало місцевих жителів, які передплачують "Вісті Ковельщини". 

Свою активність вкотре підтвердили, оформивши передплату "міськрайонки",   очільник тутешньої громади Микола Літвінчук, депутат районної ради Василь Олексюк, колишній директор СТзОВ "Заповіт", кавалер ордена княгині Ольги  Поліна Климчук (до слова, Поліна Іванівна  завжди підтримувала  і в минулому нашу газету). 

Цього ж разу своєрідну естафету благодійництва  перейняв Андрій Кур’ян, який люб'язно передплатив  для козлиничівців десять примірників "Вістей Ковельщини" на рік. Тож від газетярів за підтримку –   велике "спасибі". 

Серед передплатників того дня були, в основному, ті, хто з газетою крокує життєвими буднями з дня у день  вже не одне десятиліття.  Тож їх по праву можна назвати "заслуженими" передплатниками, які, не дивлячись ні на що, продовжують свою багатолітню дружбу з газетою, до якої прикипіли душею.

Своєрідне "так" улюбленій газеті висловили Олена Юрченко, Олександр Хвищук, Віктор Улітич, Микола Дарчук, Марія Поліщук, Лариса Шемейко, Микола Руднюк, Лідія Барчук, Петро Богун, Костянтин Урдюк та інші. Передплату організовано вели начальник відділення зв'язку Наталія Дем'янчук разом із листоношами  Галиною Сичук, Ольгою Потолковою і Тетяною Вовчик.

Тож дякуємо усім нашим вірним читачам за те, що вони знову з нами!  А ми, в свою чергу, будемо робити все можливе  для того, аби тісний взаємозв'язок між газетою і читачем  ставав ще міцнішим. 

Пам'ятайте: Ваша довіра допомагає нам творити  цікаве видання   про  найкращий у світі рідний  край, про НАС із ВАМИ!

До нових зустрічей, друзі!

Оксана МОРОЗ.

НА ЗНІМКАХ: під час Дня газети "Вісті Ковельщини"  в Козлиничах; на оновлених вулицях села.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Уже не один рік обіймає посаду виконуючого обов'язки  старости села Козлинич, що входить до Поворської об'єднаної  територіальної громади, Микола Літвінчук. 

"Коли відчувається дійсно справжня підтримка депутатів сільської ради, виконавчого комітету, громадськості,  то спільними зусиллями можна зробити чимало корисних справ", –  говорить Микола Володимирович.

"Люди на селі потребують  одного – комфортних умов для проживання.  Саме тому намагаємося, в міру можливостей, зробити все для того,  аби не підвести їх  сподівання", –  додає  він.

Микола Володимирович  зазначає про те, що нинішній рік для їх громади видався успішним. Адже зроблено чимало, а попереду – ще більше нових планів та задумів, які неодмінно втілять  в життя.

"Варто зазначити, що в цьому році зроблено до двох кілометрів дороги з твердим покриттям в нашому селі. А це – великий "плюс" для населеного пункту. Технічно-кошторисну документацію виготовили за кошти громади (64 тис. грн.).  Допоміг у вирішенні наболілого питання голова райдержадміністрації, депутат обласної ради Віктор Козак, який клопотався  тим, аби кошти на  потрібну справу для козлиничівців  були спрямовані також з Державного бюджету. Близько одного кілометра дороги плануємо відремонтувати в наступному  2019 році", – зазначив в розмові з журналістами Микола Літвінчук. 

До того ж, як ми довідались згодом,  здійснено  в цьому році і поточний ремонт доріг  Грив’ятки-Луківка  (фінансування обласного автодору). Серед  "плюсів" 2018-го  –  ремонт храму в селі, якому виповнилось 130 років. На це були спрямовані кошти місцевої громади. Зовнішні ремонтно-будівельні роботи провели також в церкві села Грив’яток.  Також в цьому році замінено покрівлю місцевої школи, зроблено капітальний  ремонт санвузлів.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 782

Нещодавно в житті невеличкої громади нашого району відбулась гарна подія – в селі   Черкасах  освятили  храм Великомучениці Варвари, де настоятелем парафії призначили протоієрея Василя Старевича. 

До слова, священик вже служить в сусідній Мощеній.   Родом отець Василь із Львівщини.   Так склалося за велінням долі і Бога, що  з 2006 року своє життя пов'язав  із Волинню.

Довгий час місцеві жителі не мали місця, де б могли молитися. Тому богослужіння проводили в колишньому приміщенні штабу військової частини. Дещо згодом на прохання людей виділили під це недіючий військовий склад.  

Тож  майже довгих  сім років,  впродовж яких  з дня у день  прихожани йшли до своєї мрії,  – нарешті завершились успіхом. 

На святкові урочистості з нагоди відкриття храму, де панує  дух Божий, дух щирої любові, жертовності та благословення,  прийшли не тільки мешканці тамтешнього населеного пункту і навколишніх сіл.   Сюди того дня  завітали поважні гості, аби розділити з місцевими радість торжества.  

Серед них – митрополит Луцький і Волинський Михаїл, декан Ковельського районного деканату УПЦ КП  протоієрей Іоан Бонис, голова Ковельської райдержадміністрації, депутат обласної ради   Віктор Козак,  очільниця  Люблинецької об'єднаної територіальної громади  Наталія Сіховська, духовенство Ковельщини УПЦ КП та ін.

Митрополит Михаїл  нагородив благословенними Грамотами активних парафіян, будівничих та жертводавців церкви, які внесли свою частку  в хорошому справу задля спільного блага.

Владика  з нагоди освячення храму подарував ікону з мощами  Великомучениці  Варвари, а прихожани парафії від громади теж вручили  поважному гостю  пам'ятний сувенір.

З нагоди непересічної  події в житті громади, яка зігріла  теплом серця черкащан прохолодного листопадового дня,  слово мав настоятель парафії Святителя Миколая Чудотворця с. Колодяжного протоієрей Іван Оринчак, який щиро здоровив   жителів с. Черкас із освяченням храму.

"Нехай Всемилостивий Господь благословить наш храм і всіх, хто буде в ньому молитися, всіх жертводавців та тих, хто долучився до будівництва.  

Щире "спасибі" –  Віктору Козаку, Івану Смітюху, Павлу Каразія, Сергію Вознюку, благодійному фонду народного депутата України Степана Івахіва "Патріоти Волині" та усім небайдужим вірянам, мешканцям міста і району",  –  такими теплими словами  відгукується про усіх тих, хто брав участь в благородній справі, настоятель парафії с. Черкас протоієрей Василь Старевич. 

Завдяки  спільним зусиллям, а, головне, з Божою поміччю, в селі постала церква. Наполеглива праця та непохитна віра черкащан  зробили найголовніше – тут  збудували Божий дім. 

Тож тішиться по-справжньому серце, коли бачиш, як в незалежній Україні віряни щиро  стараються, аби там, де проживають, були святині.

…Пройдуть роки. Храм красуватиметься під  неосяжним небом своїм куполом, голосним дзвоном закликатиме  прихожан на молитву, в якій Всевишній благословлятиме нас із вами і нашу рідну матір-Батьківщину.

А до храму  приходитимуть і спраглі, і нужденні  в часи радості та в невимовні хвилини смутку. Адже людське життя починається з храму, де відбувається незадовго після народження Таїнство хрещення. 

Тут перед Всевишнім, в Божому домі, де торжествує глибокий зміст,  поєднуються долі двох  в одну єдину.  В храмі  проводжають людину   й  в останній путь…

Нехай  же  дорога кожного із нас буде наповнена світлом Божої благодаті, милосердя і непохитної віри!

Оксана МОРОЗ.

НА ЗНІМКУ: храм  Великомучениці  Варвари в Черкасах.

Фото з архіву сайту Волинської єпархії УПЦ КП. 

Нещодавно в житті невеличкої громади нашого району відбулась гарна подія – в селі   Черкасах  освятили  храм Великомучениці Варвари, де настоятелем парафії призначили протоієрея Василя Старевича. 

До слова, священик вже служить в сусідній Мощеній.   Родом отець Василь із Львівщини.   Так склалося за велінням долі і Бога, що  з 2006 року своє життя пов'язав  із Волинню.

Довгий час місцеві жителі не мали місця, де б могли молитися. Тому богослужіння проводили в колишньому приміщенні штабу військової частини. Дещо згодом на прохання людей виділили під це недіючий військовий склад.  

Тож  майже довгих  сім років,  впродовж яких  з дня у день  прихожани йшли до своєї мрії,  – нарешті завершились успіхом. 

На святкові урочистості з нагоди відкриття храму, де панує  дух Божий, дух щирої любові, жертовності та благословення,  прийшли не тільки мешканці тамтешнього населеного пункту і навколишніх сіл.   Сюди того дня  завітали поважні гості, аби розділити з місцевими радість торжества.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 501

Проблема онкології актуальна у всьому світі і в будь-якому віці, ніхто не знає, кого це лихо обере наступним. Саме тому кожному важливо знати, як правильно підтримати близьку людину у важкий для неї період.

Період лікування може затягнутись від кількох місяців до декількох років, справа абсолютно індивідуальна,  і жоден лікар не зможе дати точний прогноз. Коли людина проходить лікування, вона сильно змінюється, у неї може бути поганий настрій чи погіршуватись характер. 

У такій ситуації подібна реакція абсолютно нормальна, адже пережити це морально та знайти в собі фізичні сили боротись з недугою – важке завдання навіть для найсильнішої людини. 

Підтримувати хворого потрібно постійно, радувати подарунками, робити маленькі  сюрпризи. Психологічний стан – важлива складова одужання, тож хворому потрібно розповідати історії про людей, які змогли перебороти рак навіть на останніх стадіях.

Рак сильно погіршує фізичний стан, тому хворому знадобиться будь-яка допомога по дому. Також психологи не рекомендують запитувати про те,  чи потрібна фінансова допомога? Відповідь на це питання очевидна.

Звичайно, головним борцем з раком є своєчасне лікування, проте турбота близьких неодмінно прискорить процес одужання та дасть хворому сили боротись з цією страшною недугою.

l

…Про свій страшний діагноз  військовослужбовець із майже 5-річним стажем   Іван Медінцев дізнався  вже опісля того, коли мав за плечима гіркий  життєвий досвід, адже хлопцю довелось побувати, здається, в самому пеклі – пройти в 2014 році Іловайський котел і  не зламатися, вистояти, вижити. 

Та вже згодом того, хто самовіддано боронив кордони рідної Батьківщини від ненависного ворога, підкосила страшна хвороба, яка стала перепоною на шляху до багатьох мрій та сподівань молодого чоловіка. 

А все, що спочатку "маскувалось" під звичайну хворобу, розпочалось в січні 2016 року.  А вже в березні  Івана  госпіталізували до військово-медичного центру західного регіону, що в місті Львові.  

Там в медичному заключенні винесли вирок: підозра на лімфому Ходжкіна початкової стадії (рак лімфатичної системи).  Та вірити в це хворий вперто  не хотів, надіявся почути щось хороше. Мовляв, це всього лиш помилка, і все. 

 Та, на превеликий жаль, цього почути не вдалось. Бо через місяць столичні медики підтвердили діагноз своїх колег. Після цього "переломного" етапу в житті Івана все, так би мовити, пішло шкереберть.  

До кінця року він отримав шість курсів хіміотерапії та курс променевої терапії.  На деякий час рак ніби “притих”. Та тривало це зовсім недовго – трохи більше двадцяти місяців, які видались для ковельчанина цілою вічністю. 

В жовтні цього року Іван потрапив знову до лікарні. В обласному військовому госпіталі міста Луцька в нього діагностували новоутворення  у селезінці.  А згодом, з метою подальшого обстеження, направили до столиці.

Тут варіантів лікування не пропонували, а лише наполягали на  негайному звільненні із Збройних Сил України і подальшій госпіталізації. Хворий вагався, боячись щось вчинити неправильно, адже пережите ятрило душу й  тіло і вдень, і вночі. Хоча хлопець душевний та фізичний біль  приховував, як тільки міг.

За рекомендаціями знайомих, які не залишили в нелегкий час, Іван Медінцев  прийняв рішення пройти обстеження в Мінську, де після ряду обстежень було підтверджено діагноз: рецидив лімфоми, змішано-клітинний варіант ІV S ст. з ураженням лімфовузлів вище і нижче діафрагми, селезінки, печінки, кісткового мозку. 

Після цього консультацію отримав у  Мінському науково-практичному центрі хірургії, трансплантології і гематології.  Як виявилось,   тепер нашого земляка зможе врятувати одне: високодозна  хіміотерапія з пересадкою кісткового мозку в сусідній Білорусі. 

Таке лікування потребує дороговартісних затрат – 50 тисяч  доларів. До того ж, перед її проведенням необхідно провести  ще поліохіміотерапію. Орієнтовна ціна препаратів для двох курсів вартуватиме приблизно 24-40 тисяч доларів. 

І як би банально це не звучало, та це факт: вартість життя ковельчанина – в межах 70-90 тисяч доларів! Для родини – це непідйомна сума, адже за роки боротьби із  страшною недугою вони витратили всі свої заощадження. 

Тож тепер лише надія – на добрих людей, які мають в своєму серці хоч краплинку доброти, та на милість Божу. А, як відомо, спільні зусилля задля  хорошого блага можуть бути цілим океаном  милосердя. 

l

Зараз чоловік готує  документи на звільнення із лав  Збройних Сил України, тому що фізичний стан заважає йому  нести службу далі.  Але  коли б не ця перепона – військову  службу не полишив би. Адже про те, що піде в АТО, не вагався жодного дня. Вважав це для себе священним обов'язком, який повинен з гідністю і честю виконати.

До того ж, закінчив військову кафедру під час навчання у Львівській державній фінансовій академії. Та про своє рішення мовчав до останнього, аби не хвилювати зайвий раз вагітну тоді дружину і  ту, яка дала життя, – матір. Жінки змирились з цим, бо знали, що їх Іван інакше вчинити не зміг би. 

"Достойного сина виховали", – говорили знайомі батькам. Та не могли згодом ті, що народили й виростили,  повірити звістці, що блискавкою спалахнула серед щасливих буднів сімейства. 

Не відступати в жодному разі, а боротись до того часу, аж поки одужає, таткові й коханому допомагають маленький син Артемко й дружина Юлія, які завжди для найріднішої людини є справжньою надійною підтримкою, міцним тилом. 

А їх мужчина, натомість, повністю присвячує себе сім'ї, в колі яких пізнав солодкі хвилини радості й приємних хвилювань. Заради цього варто йти далі, не зупинятися ні перед чим. Навіть коли твій запеклий ворог – така хвороба, як рак.

Змиритись із важкою ношею, яка впала на плечі дитини,  не можуть і батьки. Лідія Михайлівна, жінка надзвичайно сильної вольової натури,  та Іван Іванович роблять все для того, аби син якнайшвидше одужав, вирвався з пазурів страшної хвороби, яка затьмарила звичайні  і святкові дні для усієї родини.  

Материнське зболене серце, виплакані очі багато пережили і витерпіли, вимолили в Бога  за цей час. 

Доброго, цілеспрямованого та відповідального чоловіка підтримують і порадою, і вчинками  молодший брат Андрій, батьки дружини, які  по праву вважають  його своїм рідним сином, друзі, сусіди, знайомі та просто небайдужі люди.

Зробити добру справу для Івана Медінцева можемо і ми, шановні краяни, приєднавшись до так званого благодійного марафону, переказавши кошти на лікування того, хто так хоче жити і вірить в те, що Всевишній обов'язково зробить диво – зцілить зболене тіло.

Ось реквізити, на які слід перераховувати гроші: Приватбанк, МФО 305299, КОД ЄДРПОУ 14360570, рахунок отримувача 29244825509100.  Поповнення поточного рахунку  – 4731219105567642,  Медінцев Іван Іванович, 3240518635.  Тел.: 068-0568366, 093-647-0114. 

Тож не будьмо осторонь чужої біди, подаруймо надію на одужання Івану. Пам'ятаймо, що добро, зроблене нами, обов'язково повернеться сторицею!

Щиро вірю в те, що ковельчанин, в якого попереду багато хорошого і світлого на життєвому горизонті,  з  нашою із вами  допомогою зможе успішно подолати страшну недугу. 

І ми неодмінно напишемо нову історію з його життя – справжню й невигадану, яка нарешті, завершиться щасливо!

Підготувала 

Оксана МОРОЗ. 

P. S.  Подібного роду статті  мені особисто не надто легко даються  в моральному плані, адже все, про що пишеш, мусиш пропусти крізь себе і призму своєї душі.  Думаю, зі мною погодяться більшість моїх колег. 

Можливо, тому, що десь в підсвідомості закрадається боязнь того, аби все передати "влучними" словами, які б не образили, не принизили того, кому відведена головна роль. Та як не старайся – через себе не перескочиш. Бо до найменшої дрібниці  детальні почуття і переживання тої чи іншої людини можна передати лише в одному  випадку: коли сам побував в тій чи іншій ситуації…

Тож нехай нас всіх Господь оберігає від подібних негараздів, а доля не посилає всілякі  "сюрпризи".  А тим, хто сповна пізнав прикрий та гіркий досвід, хочеться побажати щиро від душі: непохитної віри в себе і свої можливості, сили й впевненості в тому, що все буде обов'язково добре!

О. М. 

Проблема онкології актуальна у всьому світі і в будь-якому віці, ніхто не знає, кого це лихо обере наступним. Саме тому кожному важливо знати, як правильно підтримати близьку людину у важкий для неї період.

Період лікування може затягнутись від кількох місяців до декількох років, справа абсолютно індивідуальна,  і жоден лікар не зможе дати точний прогноз. Коли людина проходить лікування, вона сильно змінюється, у неї може бути поганий настрій чи погіршуватись характер. 

У такій ситуації подібна реакція абсолютно нормальна, адже пережити це морально та знайти в собі фізичні сили боротись з недугою – важке завдання навіть для найсильнішої людини. 

Підтримувати хворого потрібно постійно, радувати подарунками, робити маленькі  сюрпризи. Психологічний стан – важлива складова одужання, тож хворому потрібно розповідати історії про людей, які змогли перебороти рак навіть на останніх стадіях.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 786

Краплинка доброти здатна врятувати найцінніше  -  життя

Проблема онкології актуальна у всьому світі і в будь-якому віці, ніхто не знає, кого це лихо обере наступним. Саме тому кожному важливо знати, як правильно підтримати близьку людину у важкий для неї період.

Період лікування може затягнутись від кількох місяців до декількох років, справа абсолютно індивідуальна,  і жоден лікар не зможе дати точний прогноз. Коли людина проходить лікування, вона сильно змінюється, у неї може бути поганий настрій чи погіршуватись характер. 

У цій ситуації подібна реакція абсолютно нормальна, адже пережити це морально та знайти в собі фізичні сили боротись з недугою - важке завдання навіть для найсильнішої людини. 

Підтримувати хворого потрібно постійно, радувати подарунками, робити маленькі  сюрпризи. Психологічний стан - важлива складова одужання, тож хворому потрібно розповідати історії про людей, які змогли перебороти рак навіть на останніх стадіях.

Рак сильно погіршує фізичний стан, тож хворому знадобиться будь-яка допомога по дому. Також психологи не рекомендують запитувати про те,  чи потрібна фінансова допомога? Відповідь на це питання очевидна.

Звичайно, головним борцем з раком являється своєчасне лікування, проте турбота близьких неодмінно прискорить процес одужання та дасть хворому сили боротись з цією страшною недугою.

*

…Про свій страшний діагноз  військовослужбовець із майже 5-річним стажем   Іван Медінцев дізнався  вже опісля того, коли мав за плечима гіркий  життєвий досвід, адже хлопцю довелось побувати, здається, в самому пеклі – пройти в 2014 році Іловайський котел і  не зламатись, вистояти, вижити. 

Та вже згодом того, хто самовіддано боронив кордони рідної Батьківщини від ненависного ворога, підкосила страшна хвороба, яка стала перепоною на шляху до багатьох мрій та сподівань молодого чоловіка. 

А все, що спочатку «маскувалось» під звичайну хворобу, розпочалось в січні 2016 року.  А вже в березні  Івана  госпіталізували до військово-медичного центру західного регіону, що в місті Львові.  

Там в медичному заключенні винесли вирок: підозра на лімфому Ходжкіна початкової стадії (рак лімфатичної системи).  Та вірити в це хворий вперто  не хотів, надіявся почути щось хороше. Мовляв, це всього лиш помилка і все. 

 Та, на превеликий жаль, цього почути не вдалось. Бо через місяць столичні медики підтвердили діагноз своїх колег. Після цього «переломного» етапу в житті Івана все, так би мовити, пішло шкереберть.  

До кінця року Іван отримав шість курсів хіміотерапії та курс променевої терапії.  На деякий час рак ніби притих. Та тривало це зовсім недовго – трохи більше двадцяти місяців, які видались для ковельчанина цілою Вічністю. 

Наприкінці минулого року Іван потрапив знову до лікарні. В обласному військовому госпіталі міста Луцька в нього діагностували новоутворення  у селезінці.  А згодом, з метою подальшого обстеження, направили до столиці.

Тут варіантів лікування не пропонували, а лише наполягали на  негайному звільненні із Збройних Сил України і подальшій госпіталізації. Хворий вагався, боячись щось вчинити неправильно, адже пережите ятрило душу й  тіло і вдень, і вночі. Хоча хлопець душевний та фізичний біль  приховував, як тільки міг.

За рекомендаціями знайомих, які не залишили в нелегкий час, Іван Медінцев  прийняв рішення пройти обстеження в Мінську, де після ряду обстежень було підтверджено діагноз: рецидив лімфоми, змішано-клітинний варіант ІУ S ст. з ураженням лімфовузлів вище і нижче діафрагми, селезінки, печінки, кісткового мозку. 

Після цього консультацію отримав у «Мінському науково-практичному центрі хірургії, трансплантології і гематології».  Як виявилось,   тепер нашого земляка зможе врятувати одне: високодозна  хіміотерапія з пересадкою кісткового мозку в сусідній Білорусі. 

Таке лікування потребує дороговартісних затрат – 50 тисяч  доларів. До того ж, перед її проведенням необхідно провести  ще поліохіміотерапію. Орієнтовна ціна препаратів для двох курсів вартуватиме приблизно 24-40 тисяч доларів. 

І як би банально це не звучало, та це факт: вартість життя ковельчанина – в межах 70-90 тисяч доларів! Для родини – це непідйомна сума, адже за роки боротьби із  страшною недугою вони витратили всі свої заощадження. 

Тож тепер лише надія – на добрих людей, які мають в своєму серці хоч краплинку доброти, та на милість Божу. А, як відомо, спільні зусилля задля  хорошого блага можуть бути цілим океаном  доброти. 

*

Зараз чоловік готує  документи на звільнення із лав  Збройних Сил України, тому що фізичний стан заважає йому  нести службу далі.  Але  коли б не ця перепона – військову  службу не полишив би. Адже про те, що піде в АТО, не вагався жодного дня. Вважав це для себе священним обов’язком, який повинен з гідністю і честю виконати.

До того ж, закінчив військову кафедру під час навчання у Львівській державній фінансовій академії. Та про своє рішення мовчав до останнього, аби не хвилювати зайвий раз вагітну тоді дружину і  ту, яка дала життя - матір. Жінки змирились з цим, бо знали, що їх Іван інакше вчинити не зміг би. 

«Достойного сина виховали», - говорили знайомі батькам. Та не могли згодом ті, що народили й виростили,  повірити звістці, що блискавкою спалахнула серед щасливих буднів сімейства. 

Не відступати в жодному разі, а боротись до того часу, аж поки одужає, таткові й коханому допомагають маленький син Артемко й дружина Юлія, які завжди для найріднішої людини є справжньою надійною підтримкою, міцним тилом. 

А їх мужчина, натомість, повністю присвячує себе сім’ї, в колі яких пізнав солодкі хвилини радості й приємних хвилювань. Заради цього варто йти далі, не зупинятися ні перед чим. Навіть коли твій запеклий ворог – така хвороба як рак.

Змиритись із важкою ношею, яка впала на плечі дитини,  не можуть і батьки. Лідія Михайлівна, жінка надзвичайно сильної вольової натури,  та Іван Іванович роблять все для того, аби син якнайшвидше одужав, вирвався з пазур страшної хвороби, яка затьмарила звичайні  і святкові дні для усієї родини.  

Материнське зболене серце, виплакані очі багато пережили і витерпіли, вимолили в Бога  за цей час. 

Доброго, цілеспрямованого та відповідального чоловіка підтримують і порадою, і вчинками  молодший брат Андрій, батьки дружини, які  по праву вважають  його своїм рідним сином, друзі, сусіди, знайомі та просто небайдужі люди.

Зробити добру справу для Івана Медінцева можемо і ми, шановні краяни, приєднавшись до так званого благодійного марафону, переказавши кошти на лікування того, хто так хоче жити і вірить в те, що Всевишній обов’язково зробить диво: зцілить зболене тіло.

Ось реквізити, на які слід перераховувати гроші: Приватбанк, МФО 305299, КОД ЄДРПОУ 14360570, рахунок отримувача 29244825509100.  Поповнення поточного рахунку  – 4731219105567642,  Медінцев Іван Іванович, 3240518635.  Тел.: 068-0568366, 093-647-0114. 

Тож не будьмо осторонь чужої біди, подаруймо надію на одужання Івану. Пам’ятаймо, що добро, зроблене нами, обов’язково повернеться сторицею!

Щиро вірю в те, що ковельчанин, в якого попереду багато хорошого і світлого на життєвому горизонті,  з  нашою із вами  допомогою зможе успішно подолати страшну недугу. 

І ми неодмінно напишемо нову історію з його життя – справжній невигаданий (не дуже приємний епізод) який, нарешті, завершився щасливо!

Підготувала Оксана МОРОЗ. 

P. S.  Подібного роду статті  мені особисто не надто легко даються  в моральному плані, адже все, про що пишеш, мусиш пропусти крізь себе і призму своєї душі.  Думаю, зі мною погодяться більшість моїх колег. 

Можливо тому, що десь в підсвідомості закрадається боязнь того, аби все передати «влучними» словами, які б не образили, не принизили того, кому відведена головна роль. Та як не старайся – через себе не перескочиш. Бо до найменшої дрібниці  детальні почуття і переживання тої чи іншої людини можна передати лише в одному  випадку: коли сам побував в тій чи іншій ситуації…

Тож нехай нас всіх Господь оберігає від подібних негараздів, а доля не посилає всілякі  «сюрпризи».  А тим, хто сповна пізнав прикрий та гіркий досвід, хочеться побажати щиро від душі: непохитної віри в себе і свої можливості, сили й впевненості в тому, що все буде обов’язково добре!

О. М. 

Проблема онкології актуальна у всьому світі і в будь-якому віці, ніхто не знає, кого це лихо обере наступним. Саме тому кожному важливо знати, як правильно підтримати близьку людину у важкий для неї період.

Період лікування може затягнутись від кількох місяців до декількох років, справа абсолютно індивідуальна,  і жоден лікар не зможе дати точний прогноз. Коли людина проходить лікування, вона сильно змінюється, у неї може бути поганий настрій чи погіршуватись характер. 

У цій ситуації подібна реакція абсолютно нормальна, адже пережити це морально та знайти в собі фізичні сили боротись з недугою - важке завдання навіть для найсильнішої людини. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 890

Клуб “4х4 “Буран”: 

драйв та екстрім

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1576

Моя  сьогоднішня співрозмовниця – ковельчанка Лариса  Пєрнікова.  Вчора, в останній день жовтня, коли осінь ще трохи ласкава, але вже  й зима десь  здалека дихає прохолодою,  нагадуючи про себе, жінка відсвяткувала гарне особисте  свято – 80-річчя  від дня   народження. Хоча,  варто  зауважити,  виглядає  вона значно  молодшою. 

"Я нині краще почуваюсь, ніж  в 60", – зазначає героїня нашої розповіді.

Лариса Вікторівна  має спортивну статуру, доглядає за собою, належно дбає про своє здоров'я. 

"Постійно бути в русі", – саме таким девізом характеризує своє життя пенсіонерка.

Нещодавно ювілярка завітала до редакції нашої газети і люб'язно поділилася з журналістами (а, заодно, й з читачами газети) окремими епізодами,  які вміщені у великій “книзі”, що ось уже вісім десятків літ пише різним почерком  її доля. 

Бувало всяке на її шляху:  добре,  погане,  веселе і сумне. То хвилини радості перехоплювали подих, дні стелились під ноги яскравим барвистим рушником,  то серце стискалось в пориві розпачу й жалю, дощило на життєвому горизонті. 

Та  ні про що з минулого  не жалкує привітна жіночка, бо, як каже: "Життя – все-таки непередбачувана річ, тож все, що відбувається з нами, мусимо сприймати належно, бо так і мало бути".

На світ з'явилася маленька дівчинка у 1938 році на  Запоріжжі. Батьки були простими робітниками. В 1941-1945 роках подружжя Пєрнікових мешкало в Омську.  

Але так сталося, що в 1946  році сім'я із двома  доньками переїхала на Волинь, яка й стала для родини другою, милою серцю,  домівкою. 

Закінчивши школу, дівчина вступила до технікуму, що в Ківерцях. До речі, там навчалась разом із сестрою.

Після закінчення навчального закладу за направленням стала працювати бібліотекарем в місті.  Забігаючи дещо наперед, додамо про те, що віддана цій справі  жінка була практично  усе життя, лиш інколи "зраджувала" улюбленій справі. 

За сумлінну роботу відповідальна й старанна працівниця неодноразово отримувала відзнаки. 

Вийшла заміж за військового Михайла. З ним у шлюбі народився син Олександр. Але сімейне життя не склалось.

Згодом доля усміхнулась вдруге. З новим обранцем Лариса  на деякий час покинула межі України. Та вже у  1989-ту   подружжя з донькою Мариною повернулось до міста залізничників, де й зосталось  на постійне проживання. 

На жаль, шість років тому чоловік Лариси Вікторівни покинув цей світ. З часом душевний біль від втрати близької людини трохи  притих, бо сумувати не давали діти, онуки та правнуки.

Донька Марина з онукою Марією і правнуком Микитою оселились в Мурманську.

"Хоч приїздять рідко, та "на телефоні" ми щодня", – розповідає Лариса Вікторівна. А син Олександр із сім'єю  живе в Ковелі. 

Найкращу в світі маму, бабусю й прабабусю часто провідують  онуки Юра, Володя, Саша та Аня, а також правнучка Альбіна. Це неабияк тішить їх рідну людину. 

"А що може бути кращим, аніж час, проведений із моїми дорогими", – з теплотою в серці і щирою посмішкою на вустах каже пані Лариса.

Велику роль в житті жінки відіграє спорт, бо з самої юності вона активно присвячувала цьому свій час. 

Займалася волейболом, який був на першому місці, бігала,  їздила на лижах. Часто  брала участь в різних змаганнях, де виборювала нагороди. 

"Саме активний і здоровий спосіб життя допомагає мені не піддаватись хворобам",  –  наголошує Лариса Вікторівна.

А п'ять років тому жінка пов'язала своє життя із салоном "Нуга Бест", куди ходить й дотепер. 

"Після першого візиту я відразу зрозуміла: це моє.  Тож без жодних пропусків я оздоровлююсь  тут вже немало часу, дбаючи про власне здоров'я, допомагаючи адаптуватись "новачкам" серед когорти прихильників здорового й активного способу життя.  

Тут мене навчили тому,  як відновити і зберегти власні  сили, не дивлячись на свій вік", –додає вона згодом в нашій цікавій бесіді.

Продукцію цього салону, як каже пенсіонерка, вона успішно застосовує на практиці також в домашніх умовах. 

"На хворобі ставлю хрест – в мене вдома Нуга Бест", – напівжартома говорить жіночка пенсійного віку. 

Кожний день пенсіонерки розпочинається о 5.30  і закінчується після опівночі.  Зранку  –  обов'язкова зарядка. 

"Це й допомагає мені бути у формі та добре почуватися", – усміхається співрозмовниця. 

А коли серед насичених всілякими подіями буднів з'являється вільна хвилинка, жвава ковельчанка присвячує час в'язанню або  швейним  справам. 

Дивлячись на цю жіночку, в якої акуратно підведені губи і брови, струнка фігура і, що основне, щасливий погляд, –  робиш для себе своєрідний висновок:  у 80  життя не закінчується. А, так би мовити, відкривається "друге дихання".

Лариса Вікторівна, без усілякого перебільшення – яскравий приклад того, як потрібно жити, любити життя, оточуючих  і … не забувати про себе. 

Тож нехай же і надалі, шановна імениннице, сили і здоров'я не підводять Вас, молодечим запалом світяться очі,  а Всевишній дарує щедро на щодень Свої милість і благодать.

З роси і води, ювілярко, многих Вам  і благих літ!

Оксана МОРОЗ.

НА ЗНІМКАХ: героїня нашої розповіді Лариса  ПЄРНІКОВА  сьогодні (у центрі вгорі) і в різні періоди свого жииття.

Фото  Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ і з домашнього архіву.

Моя  сьогоднішня співрозмовниця – ковельчанка Лариса  Пєрнікова.  Вчора, в останній день жовтня, коли осінь ще трохи ласкава, але вже  й зима десь  здалека дихає прохолодою,  нагадуючи про себе, жінка відсвяткувала гарне особисте  свято – 80-річчя  від дня   народження. Хоча,  варто  зауважити,  виглядає  вона значно  молодшою. 

"Я нині краще почуваюсь, ніж  в 60", – зазначає героїня нашої розповіді.

Лариса Вікторівна  має спортивну статуру, доглядає за собою, належно дбає про своє здоров'я. 

"Постійно бути в русі", – саме таким девізом характеризує своє життя пенсіонерка.

Нещодавно ювілярка завітала до редакції нашої газети і люб'язно поділилася з журналістами (а, заодно, й з читачами газети) окремими епізодами,  які вміщені у великій “книзі”, що ось уже вісім десятків літ пише різним почерком  її доля. 

Бувало всяке на її шляху:  добре,  погане,  веселе і сумне. То хвилини радості перехоплювали подих, дні стелились під ноги яскравим барвистим рушником,  то серце стискалось в пориві розпачу й жалю, дощило на життєвому горизонті. 

Та  ні про що з минулого  не жалкує привітна жіночка, бо, як каже: "Життя – все-таки непередбачувана річ, тож все, що відбувається з нами, мусимо сприймати належно, бо так і мало бути".

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 500