09.11.2017 Мороз Оксана Леонідівна

мовнаМовна  шизофренія. Як  із  нею  боротися?

Ще перед моєю відпусткою  до редакції  зателефонував постійний читач нашої газети із проханням порушити на шпальтах міськрайонки досить актуальну проблему, яка стосується того, як ми розмовляємо.
Пан Роман в телефонній розмові обурювався тим, чому наші деякі політики  ніяк не можуть вивчити рідної української мови? Правда, це стосується не всіх…
Чоловік  на завершення бесіди додав, що окремим  нашим високопосадовцям корисно було б ознайомитися з лекцією кандидата філологічних наук Юрія Шевчука, яка детально  торкається питань мовної сфери. 
Не буду кривити душею: вийшовши із відпуски, не відразу взялася  виконувати  прохання ковельчанина (в силу тих чи інших причин).  Але тут таки й привід знайшовся.
Отож, саме в  День  української писемності та мови   варто  поговорити про мовну культуру, про що йдеться в   лекції Юрія Шевчука  під назвою: "Політика мовної шизофренії в Україні. Джерела, форми, наслідки". До речі,  Юрій Шевчук – кандидат філологічних наук, викладач української мови у Колумбійському та Єльському університетах.  Пропоную головні тези його праці.
l
"Мовна шизофренія” – постійне поєднання української і російської мов. Я пропоную розрізняти дві основні форми мовної шизофренії:
1. Окремі мовці спілкуються  окремою мовою, але розуміють один одного.
2. Коли окремі мовці користуються одночасно, без розбору і правил, двома мовами.
Це може бути формат телевізійної програми, випуску новин, аналітичної передачі, популярних передач на кшталт "Україна має талант", "Голос країни" тощо. 
Так само це поєднання може бути в радіопередачах, у мережевих публікаціях. Дедалі більше я бачу елементи цього поєднання у друкованих виданнях. 
Якщо ж  дивитися на структуру лінгвошизофренічного посилання, – те, що в Україні модно називати месидж, – в ній присутні такі елементи:
1. Гегемонною мовою є російська, декоративно-символічною – українська. Подивіться на "Вечірній квартал", "Розсміши коміка"  і т. д. Для ведучого такої програми знання російської на екрані і поза ним є обов'язковим, а української – факультативним або декоративним, що вживається про людське око.
2. Російський мовець – монолінгв, тобто володіє однією російською, він думає і бачить світ через російську мову як рідну. Слухач, глядач одразу відчуває фальш, якщо людина говорить не рідною мовою. Російськомовець завжди говорить російською в таких передачах як рідною і звучить природно.
3. Україномовець у таких передачах, як правило, білінгв, тобто говорить і українською, і російською. Йому часто відводиться роль говорити українською. Він  переважно  думає  й бачить світ російською мовою, і в цьому відчувається елемент фальші. Користується українською, що перекладена з російської мови.  
4. Російська звучить привабливою, повнокровною, часто з престижним московським акцентом. Зараз є практика на українському телебаченні запрошувати з Москви ведучих, дикторів, надавати їм високооплачувану працю, давати їм навіть українське громадянство.
5. Натомість українська штучна, збіднена, подібна на бліду копію російської. Її неприємно та нецікаво слухати, вона не викликає бажання наслідувати її як зразок. Заіснувала в Україні, за моїми спостереженнями, мова з таким ґламурним акцентом, який культивують в колах столичної київської журналістики.  
6. Російська мова, зазвичай  лунає довше у такому продукті. Часто програма має українською лише назву – наприклад, "Вечірній квартал".
7. Українська завжди маргіналізована, вживається декоративно, про людське око.
8. Мовна шизофренія передбачає певну густину наповнення ефіру і всюдисущність.
Ми з вами в цій країні не можемо сховатися від мовної шизофренії – скрізь і всюди, ви не можете відгородити від неї своїх дітей. Ваша дитина може ходити до найкращої україномовної школи, і в якийсь момент ви починаєте чути, що вона говорить "тоже".
Першим наслідком політики мовної шизофренії є параліч механізмів мовної творчості. Наприклад, нам треба сказати, що дана послуга існує в міжнародній мережі. Замість того, щоб сказати, що це є мережева послуга, ми чомусь кажемо – вона існує он-лайн. 
Мовна шизофренія нав'язує україномовним російську мовну картину світу, психологічну потребу дивитися на світ крізь призму і образність російської. Мільйони українців відчувають глибоку трагедію власного існування через те, що окремих слів, які є в російській мові, не існує в українській мові.
Наслідком цього є підрив самого інституту мовної норми. Навіть в совєцький час існував чітко окреслений, нехай зрусифікований, літературний стандарт української мови. Тепер цього стандарту практично  не існує – у пресі, ТБ, в мережі, для  більшості журналістів. 
Мовна шизофренія означає загальну деінтелектуалізацію культури колонізованого, її примітивізацію, зведення всієї різноманітності функцій мови до передачі простих і примітивних смислів. Принцип – "і так понятно".
l
Перший раз я потрапив до Польщі у 1988 році і говорив доброю польською мовою з хорошим  акцентом. В таксі розговорився з водієм і сказав йому, що я – з України. Він відповів, що це неможливо.  
Ця мовна солідарність, коли ви чуєте чужинця, який добре розмовляє вашою рідною мовою, підкуповує людину будь-де. Вас люблять за це, тільки не в нашій країні. Мої студенти приїжджають сюди, з радістю звертаються у Києві до когось, а у відповідь чують російську.
Українська мова потрібна для усіх цих русифікаторських програм, яких тут повно, для того, щоб маскуватися за нею. Якби забрати українське, а залишити російське, то всім би було зрозуміло, що нас піддають русифікації, а як трошки посипати українське, то ми маємо те, що дуже подібне до гібридної війни у культурі, коли незрозуміло, хто ворог, а хто друг.
Мовна шизофренія унеможливлює для україномовного культурного продукту конкуренцію з російськомовним культурним продуктом. Не плекається споживач, який орієнтований на національний продукт. 
Я не знайшов аналогів мовної шизофренії ні в США, ні Канаді. Для них змішування мов – це табу, ознака безкультур'я. А в Україні це подається як норма.
Отже, мовна шизофренія, за своєю логікою, – це нова, надзвичайно потужна, ефективна форма русифікації. 
Українське суспільство у величезній своїй масі капітулювало перед нею, здалося, продовжує споживати її так, наче нічого не відбувається.
Я ніколи не чув такого від бійців, яких так використовують. Нам кажуть, що тепер все нормально, – коли для 67% населення в Україні рідна мова є українська, а 10 найпопулярніших радіостанцій України передають 4,6% пісень українською мовою…".
l
Виходить, маємо те, що маємо. А чому? Тому, що не  завжди дбаємо   про мову  із самого початку, із колиски, коли мати повинна прищеплювати любов до рідної солов'їної  своїй кровиночці із першою колисковою співанкою, першою казкою і першим віршиком.
Як розповіла пані Людмила (вчитель української мови та літератури  в одному із навчальних закладів міста),  розмовляти українською тепер дійсно стає модно й престижно, як ніколи раніше. 
"Я викладаю предмет в середніх класах вже більше двох років. Добре, що учнів у  такому віці можна ще перевиховати, спрямувати, так би мовити, в правильне русло.  Слід зауважити, що дітей, які виховуються в справжній україномовній сім'ї, – немало,  переважна більшість.
Приємно радує й те, що їх однолітки, які володіють українською не дуже, дивлячись на своїх ровесників, беруться наслідувати їх у плані мовного перевиховання", – додала педагог.
Буває, на жаль, й  по-іншому.  Ми, грубо кажучи,  іноді не плекаємо мову, а втоптуємо в землю щоднини, щогодини, щосекунди.  Бо хіба це правильно, коли  дехто із наших земляків, перебуваючи на відпочинку (правда,  раніше) на Чорному морі спілкуватись із тамтешніми воліє так, як говорять вони, – тобто  російською?  
А чому  ми повинні підлаштовуватись під них? Невже ми не маємо права розмовляти своєю   рідною? Та це, мабуть, питання менталітету кожного українця,  окремо  взятого. 
Або візьмемо іншу ситуацію, перевірену на практиці.  На співбесіді із потенційним роботодавцем більшість із нас також розмовлятиме російською, якщо співрозмовник (в даному випадку керівник) – російськомовний.  А чому? Невже ми не маємо власної думки?
Про що можна говорити, коли молода жіночка, їдучи в маршрутному таксі,  мобільним телефоном спілкується із донькою так: "А ти "покушала"?".  Далі в  розмові суржик поступово  зникає, мама говорить гарною українською мовою.  
Візьмімо ту ситуацію,  коли   батьки все ж таки  навчили своє дитя розмовляти більш-менш правильно та грамотно.  Далі – справа за школою.  Але й тут є деякі "казуси", які перешкоджають навчально-виховному процесу, не дають  закріпитись знанням належним чином. 
Чому  може навчити  школярів  вчителька української мови, яка наголос в словах ставить на приголосні? (цілком реальна історія із життя).  А ще ця Олена Володимирівна, яка працює в невеличкій школі одного із сіл сусідньої із нашою областю, часто "забуває",  скільки літер в українському алфавіті. Тут на поміч їй  приходять вихованці...  
Не кривлячи душею, можемо без усілякого перебільшення сказати, що таких  педагогів із вищою освітою в  нашій українській державі  немало. Тоді  чому ж ми дивуємось, коли до нас  із трибун "штокають" так, що аж вуха в'януть, відомі посадовці, політики і т. д?   
 А на вулиці ми повсякчас бачимо різноманітні вивіски із назвами магазинів чи торговельних закладів, які мають   іншомовне походження.  І  причому дуже часто – з грубими помилками. 
В місті увагу до себе нерідко привертають   авто  із написами "женіх" і  "нєвєста", "свадьба" тощо.  Дітей називають, без усіляких вагань, не Карина, Давид, Архип, а, як тепер це  модно, – Каріна, Давід та Архіп.  До того ж, так їх записують навіть у свідоцтві про народження, в паспорті батьків. 
Пам'ятаю, як в студентські роки на пару курсів від  мене менша дівчина із Закарпаття на парах  ледь не плакала (в прямому значенні цього слова) через те, що її тамтешній діалект заважав  повноцінно засвоювати ази філологічної науки.  Проте  на останньому курсі чорнявенька Леся   навчилась говорити так, як її одногрупники (звичайно,  не на всі сто відсотків, бо "кривенькі" незрозумілі словечка все-таки час від часу проскакували), нагадуючи всім, що вона – не місцева.  
Знаю лише одне: там де працює колишня студентка тепер, знання української їй таки знадобилося.  Виходить, що вчилась 5 років недаремно!
l
Отож,  щоб чогось досягти, треба  цього сильно  прагнути.  І тоді обов'язково все вийде. Та головне – починати слід  із себе.
Пам'ятаймо, що наш обов'язок – будувати патріотично налаштовану українську націю, яка свято цінує свій головний скарб, яким для неї  є рідна мова.
Правда, слід відзначити,  що останнім часом все помітніші зміни на краще.  Адже нині  в радіоефірі  практично вже до  90 % української мови.  Шкода, що цього  дотримуються не всі телеканали.  Це, зокрема,   стосується "Інтера", якому, очевидно, Закон не писаний…
Оксана МОРОЗ. 
Ще перед моєю відпусткою  до редакції  зателефонував постійний читач нашої газети із проханням порушити на шпальтах міськрайонки досить актуальну проблему, яка стосується того, як ми розмовляємо.
Пан Роман в телефонній розмові обурювався тим, чому наші деякі політики  ніяк не можуть вивчити рідної української мови? Правда, це стосується не всіх…
Чоловік  на завершення бесіди додав, що окремим  нашим високопосадовцям корисно було б ознайомитися з лекцією кандидата філологічних наук Юрія Шевчука, яка детально  торкається питань мовної сфери. 
Не буду кривити душею: вийшовши із відпуски, не відразу взялася  виконувати  прохання ковельчанина (в силу тих чи інших причин).  
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1109
Читати далі
05.10.2017 Мороз Оксана Леонідівна

DSC09290Коли  робота спориться

Надворі осінь – найбагатша пора року, коли слід  збирати  урожай та готуватись до зими. Здавалося б, ще трохи – і можна відпочити.  
Та це не про сільських трударів, яким вистачає буденних клопотів  практично завжди. Тільки-но завершиш одну роботу, як пора приступати до іншої. І так  з дня  на  день.
Оскільки деякі   синоптики обіцяють нам  ранні холоди, люди стараються не гаяти часу, аби встигнути все зробити до їх настання.  Тож сидіти без діла, як говориться, нема коли. 
Про те, чим живе очолюване ним фермерське господарство  "МОЩЕНА" в непростий для аграріїв період,    розповів  днями журналістам його керівник Василь Потапюк:
– Нині триває посів  озимих зернових культур, якими засіяли  25 гектарів. Загалом  під  цю культуру плануємо відвести  110 гектарів.  
На польових роботах задіяні  тракторист Ігор Мартинюк, сівачі Павло Вижовець та Володимир Мизовець, які сумлінно виконують покладені на них  обов'язки. 
Напередодні   завершили заготівлю  кормів  на зиму, заклавши кукурудзу на силос.  Його  маємо 140 тонн. 
В господарстві утримують  переважно молочну худобу.  
– Молоко реалізуємо на "Дубномолокозавод" за ціною 6,20 гривень за літр. Так що на цьому більш-менш тримаємось, – додав Василь Миколайович.
Василь Потапюк також зазначив, що цьогорічний урожай набагато кращий, ніж був  в минулому році. 
– Це, звичайно, тішить мене,  як керівника. Але ж знову не дає  нормально працювати та функціонувати господарству на належному рівні  чергове подорожання дизельного палива, мінеральних добрив тощо, – поділився клопотами сьогодення.
– Та ми не опускаємо рук, намагаємось втриматись "на плаву", хоч соціально-економічна криза час від часу все-таки дає про себе знати.  Наш девіз –  впевнено тримати курс вперед, будувати плани на майбутнє,  що ми й робимо, – додав на завершення коротенької бесіди керівник згаданого вище господарства.
Тож щиро бажаємо, аби трудівники-працелюби сміливо втілювали задумане в життя, а фінансові перепони все менше траплялися на шляху тих, хто по-справжньому залюблений в працю, яка приносить не тільки користь, а й задоволення.
Оксана МОРОЗ.
НА ЗНІМКАХ:  на полях  фермерського господарства "МОЩЕНА".
Фото 
Мирослава ДАНИЛЮКА.
Надворі осінь – найбагатша пора року, коли слід  збирати  урожай та готуватись до зими. Здавалося б, ще трохи – і можна відпочити.  
Та це не про сільських трударів, яким вистачає буденних клопотів  практично завжди. Тільки-но завершиш одну роботу, як пора приступати до іншої. І так  з дня  на  день.
Оскільки деякі   синоптики обіцяють нам  ранні холоди, люди стараються не гаяти часу, аби встигнути все зробити до їх настання.  Тож сидіти без діла, як говориться, нема коли. 
Про те, чим живе очолюване ним фермерське господарство  "МОЩЕНА" в непростий для аграріїв період,    розповів  днями журналістам його керівник Василь Потапюк:
– Нині триває посів  озимих зернових культур, якими засіяли  25 гектарів. Загалом  під  цю культуру плануємо відвести  110 гектарів.  
На польових роботах задіяні  тракторист Ігор Мартинюк, сівачі Павло Вижовець та Володимир Мизовець, які сумлінно виконують покладені на них  обов'язки. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 840
Читати далі
28.09.2017 Мороз Оксана Леонідівна

туреччинаЧому українці їдуть в Туреччину?

На кордоні Європи та Азії, Заходу і Сходу, розташувалася дивовижна країна, потрапити в яку мріє багато хто. Курорти Туреччини  сьогодні вважаються найпопулярнішими у світі. Адже вони мають цілий список переваг. 
По-перше, чудово підходять для відпочинку з дітьми, для старшого покоління і для молоді, для чоловіків і жінок. По-друге, на море чи в гори їхати доведеться немало часу, а  політ до Туреччини займе кілька годин залежно від рейсу і місця вильоту. 
По-третє, курортні готелі, незалежно від рівня зірок, пропонують комфортабельне житло з усіма зручностями. По-четверте, всі популярні курорти забезпечать  насичену екскурсійну програму по регіону, де вони розташувалися.
Чудово, що їхати до Туреччини можна в будь-який час року. Морські курорти вибирають влітку, так як в цей час можна купатися в теплих хвилях хоч цілий день, ніжитися на пляжах, занурюватися з аквалангом і будувати замки з піску. У зимову  ж пору року туристи вирушають на турецькі гірськолижні бази. 
На карті країни вони розташовані поблизу міст Паландокен, Улудаг, Сарикамиш і Карталкая. А в будь-яку погоду можна оздоровитися в гарячих джерелах або пройти курс водолікування мінеральною водичкою в Кангале, Ялові, Памуккале.
Досвідчені мандрівники, які залишають відгуки на різних форумах, обов’язково радять насолодитися місцевою кухнею. Баранина і овочі, сири і міцна кава, знамениті солодощі та ароматні спеції  неабияк порадують істинного гурмана. 
Колоритні базари, де можна купити все, що забажає душа, немов створені для шопоголіків. Та найголовніше, що  ціни тут  здатні здивувати навіть дуже ощадливу людину!
l
…На автобусній зупинці увагу до себе привернула жіночка із гарною засмагою. Напевно, нещодавно на морі була…  Але, як виявилось згодом, це було хибне враження.
Розбалакавшись із сусідкою, незнайомка розповіла, що тільки-но з донькою повернулися з Туреччини, де відпочивали 10 днів і звідки привезли  масу приємних і незабутніх спогадів. 
«За двох заплатили  (по путівці) всього десять тисяч гривень», –  повідомила та знайомій, продовживши, що за таку ціну санаторій на узбережжі моря в нас важко буде знайти. 
“Уявляєш, там скрізь можна торгуватися  – і в магазині, і на базарі, і… навіть в аптеці. Не так, як тут: п’ять – десять гривень скидають на тому чи іншому товарі, рахуючи це знижкою”. 
 По завершенню цікавої бесіди жінки домовилися, що днями зустрінуться за філіжанкою кави, де й обговорять все детальніше.
Побувати в курортній країні випала також нагода цього літа і далеким родичам, які відвідали Туреччину вперше. 
«По суті, поїздку наперед ми не планували.   Сестра із сім’єю  та друзями мали їхати. Але останнім практично в останній момент не вийшло.  Тож нам запропонували скористатися шансом», – розказала вона. 
Інна розказала, що діти від поїздки просто в захваті.  Вже й альбоми із фотографіями оформили.  Та і для них з чоловіком було на що подивитися і чому подивуватися.  Для прикладу, увагу до себе особливо привертали житлові будинки, які кардинально відрізняються від наших помешкань (мається на увазі архітектурне планування).
Якщо ж брати квартири із кількома кімнатами, то кожна із них становить собою,  так би мовити, окреме місце проживання, де в кожній є своя  кухня, санвузол і балкон. Тобто зручності там на першому плані. 
За словами української туристки, Туреччина – це країна  з добре розвиненою інфраструктурою й  економікою.   Серед екзотичних мальовничих пейзажів  увагу до себе найперше привертають привітні  гостинні тамтешні мешканці. Вони завше радо допоможуть у всьому: чи  то з мовними, чи то з певними побутовими питаннями.
«Майже відразу по приїзді нам довелось звертатись до лікарні, бо  дитина отримала незначну травму під час купання.  Правда, приймали нас в приватній клініці, але це не міняє  суті справи. Адже медицина там –  дійсно на високому рівні.
Це, насамперед, кваліфіковані спеціалісти, новітнє  сучасне обладнання, яке здатне за лічені хвилини встановити точний діагноз та методи лікування тої чи іншої хвороби», – поділилась в розмові  враженнями  про лікувальну  справу    зарубіжної країни ковельчанка.
l
Слід додати, що, за словами іноземців, цього року серед відпочиваючих там  побільшало українців, яких в минулому році   було набагато менше.
Ні для кого не секрет, що раніше подорож за кордон вважалася неабиякою розкішшю.  Дозволити собі таке могли не так багато наших співвітчизників.  Однак  тепер все змінилося в кращий бік.  Можливо, ми побагатшали, а дехто трохи побіднішав (маються на увазі  ті ж іноземці)…
Так, кількість українців, що поїхали відпочивати до Туреччини,  від січня до травня зрос0ла на 24,48% порівняно з аналогічним періодом минулого року. Про це повідомив директор однієї із провідних туристичних компаній України.
“Україна увійшла до топ-10 країн-лідерів турпотоку до Туреччини, продемонструвавши зростання на 24,48%, порівняно з показниками минулого року”,  –  зазначається в зверненні.
Загалом за п’ять місяців 2017 року Туреччину відвідало 316,252 тис. українців. Варто зазначити, що найпопулярнішим  містом для відпочинку серед українців залишається Анталія. Вартість відпочинку на курорті цьогоріч складає $ 1,32 тис. за дев’ять ночей на двох. 
2016 року  в Туреччині побували  1 млн. 250 тис. туристів з України. 
Підготувала 
Оксана МОРОЗ.

На кордоні Європи та Азії, Заходу і Сходу, розташувалася дивовижна країна, потрапити в яку мріє багато хто. Курорти Туреччини  сьогодні вважаються найпопулярнішими у світі. Адже вони мають цілий список переваг. 

По-перше, чудово підходять для відпочинку з дітьми, для старшого покоління і для молоді, для чоловіків і жінок. По-друге, на море чи в гори їхати доведеться немало часу, а  політ до Туреччини займе кілька годин залежно від рейсу і місця вильоту. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 0
Читати далі
15.09.2017 Мороз Оксана Леонідівна

колектив лісгоспуЯк тебе не любити, краю наш зелений!

Волинь і Ковельщина зокрема славляться на всю Україну не лише блакитноокими озерами, але й молодими, і предковічними лісами. Коли б була можливість окинути їх зором з висоти пташиного польоту, то, напевне, мимоволі народилися б слова приблизно  такого змісту: «Як тебе не любити, краю наш зелений!».
Справді, наші ліси, гаї, бори милують око в будь-яку пору року. А якщо врахувати, що вони багаті на щедрі дари – гриби, ягоди, лікарські рослини, лісову сировину, то можна без усякого перебільшення сказати: це справжнє загальнонаціональне багатство, яке необхідно берегти, невпинно плекати і невтомно  примножувати.
Напередодні професійного свята – Дня працівників лісу, яке в Україні традиційно відзначають у третю неділю вересня,  ми попросили розповісти про справи трудових колективів, які вони очолюють, директора державного підприємства «Ковельське лісове господарство» Володимира Данилюка та директора СЛАТ «ТУР» Олександра Смаля.
Пропонуємо Вашій увазі надану ними інформацію, яка, сподіваємося, буде цікава читачам газети, яким небайдужа доля наших лісів, їх майбутнє, проблема примноження зелених багатств краю.
Волинь і Ковельщина зокрема славляться на всю Україну не лише блакитноокими озерами, але й молодими, і предковічними лісами. Коли б була можливість окинути їх зором з висоти пташиного польоту, то, напевне, мимоволі народилися б слова приблизно  такого змісту: «Як тебе не любити, краю наш зелений!».
Справді, наші ліси, гаї, бори милують око в будь-яку пору року. А якщо врахувати, що вони багаті на щедрі дари – гриби, ягоди, лікарські рослини, лісову сировину, то можна без усякого перебільшення сказати: це справжнє загальнонаціональне багатство, яке необхідно берегти, невпинно плекати і невтомно  примножувати.
Напередодні професійного свята – Дня працівників лісу, яке в Україні традиційно відзначають у третю неділю вересня,  ми попросили розповісти про справи трудових колективів, які вони очолюють, директора державного підприємства «Ковельське лісове господарство» Володимира Данилюка та директора СЛАТ «ТУР» Олександра Смаля.
Пропонуємо Вашій увазі надану ними інформацію, яка, сподіваємося, буде цікава читачам газети, яким небайдужа доля наших лісів, їх майбутнє, проблема примноження зелених багатств краю.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 852
Читати далі
31.08.2017 Мороз Оксана Леонідівна

DSC09037З почуттям патріотизму і вірою в майбутнє

За доброю традицією, в парку культури і відпочинку ім. Лесі Українки 24 серпня    діяли містечко майстрів та виставка-продаж народних умільців.  Тут  охочим можна було наярмаркувати всякої-всячини – від виробів, виготовлених власноруч,  до продуктів харчування.
Так, на огляд покупців ГО "Храм Надії" представила ляльки-мотанки, сумки (зроблені самостійно) та  вазони.  Як зазначила продавець Маргарита, кошти, отримані від проданого, підуть на підтримку воїнів АТО. До слова, таку добру справу вони роблять вже не вперше.
Благодійністю займалися і військові, біля палатки яких діти могли не тільки потримати в руках справжню зброю, а й постріляти з неї.  Тут збирали гроші на санітарний автомобіль для медичного пункту артилерійського дивізіону 57-ої окремої мотопіхотної бригади. 
Подружжя Міщанчуків, Сергій та Оксана, продавали національний український одяг.  Як нам розповіли,  на таких ярмарках бувають постійно.  Дитяча сорочечка тут вартувала 180, а доросла  – 350-400 гривень. 
Популярністю  у відвідувачів виставки народних умільців користувалося мило ручної роботи, яке можна було придбати, зокрема, як подарунок,  за 25-60 гривень.  Невеличкий флакончик обліпихової олії, цукрові скраби для обличчя чи настоянка прополісу   теж би стали  непоганим сувеніром для друзів чи знайомих. 
"За рахунок обліпихової олії шкіра буде м'якою і зволоженою, а прополіс, як відомо, має антибактеріальну дію",  – зазначила   в розмові продавчиня. 
На виставці можна було придбати також мед, різноманітну біжутерію, прикраси для волосся тощо. Дітлахам в парку робили набивки та малюнки на тілі.  А ті, хто зголоднів,   могли посмакувати пиріжками, адже діяла тут виїзна торгівля.
l
Та справжнього ажіотажу післяобідньої пори  наробив пробіг на ретроавтомобілях з національною символікою вулицями міста, які взяли старт від торгового центру "Ювант".
І дорослі, і малі із неабияким захопленням й здивуванням спостерігали за колоною машин, які "припаркувались" на площі Героїв Майдану.  До слова, до своєрідної акції з нагоди свята активно приєдналися і байкери на своїх гучних агрегатах, гуркіт моторів яких  було чутно ще здалеку.
Коли ажіотаж трішки втих, бажаючі змогли зробити фото на пам'ять або ж просто поспілкуватись із власниками ретротехніки, яку не часто побачиш в місті залізничників.  Скористалась цією нагодою і я. Про що дізналась – коротко  розповідаю. 
Василь Карпук – один із учасників пробігу. Участь в ньому бере вже другий раз поспіль.  Свою "рідненьку" "Волгу" (ГАЗ-24) до цього дійства, як він розповів,  готував тиждень, наводячи, так би мовити, "марафет".  
На запитання: "Скільки було потрачено коштів на все?" Василь Васильович відповів по-мудрому: "Не рахував".  Його "ластівка" –  1983 року випуску, має пробіг 300 тисяч  кілометрів. 
Із розмови дізналась, що чоловік – щирий автолюбитель,  адже хобі із сином в них одне на двох, і це, звичайно, машини.  Поруч з батьком свою техніку уважно оглядав син Олександр, який в автосправі став для нього справжнім побратимом по духу.
"Як бачите, ми разом із сином займаємось машинами (правда, в нього більш новіша – ГАЗ-69)", –  зазначив Карпук-старший.
На закінчення цікавої зустрічі-бесіди чоловіки висловили щиру вдячність організаторам пробігу, завдяки якому мають  неабияку можливість проявити себе в улюбленому ділі. 
"Як-то кажуть, і себе показали, і в інших повчились", –  підсумували автолюбителі. 
Що ж, бажаємо обом  успішних та вдалих автопробігів, а нашій неньці-Україні мирного неба. 
Оксана МОРОЗ.
НА ЗНІМКАХ: під час святкових заходів.
Фото 
Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.
За доброю традицією, в парку культури і відпочинку ім. Лесі Українки 24 серпня    діяли містечко майстрів та виставка-продаж народних умільців.  Тут  охочим можна було наярмаркувати всякої-всячини – від виробів, виготовлених власноруч,  до продуктів харчування.
Так, на огляд покупців ГО "Храм Надії" представила ляльки-мотанки, сумки (зроблені самостійно) та  вазони.  Як зазначила продавець Маргарита, кошти, отримані від проданого, підуть на підтримку воїнів АТО. До слова, таку добру справу вони роблять вже не вперше.
Благодійністю займалися і військові, біля палатки яких діти могли не тільки потримати в руках справжню зброю, а й постріляти з неї.  Тут збирали гроші на санітарний автомобіль для медичного пункту артилерійського дивізіону 57-ої окремої мотопіхотної бригади. 
Подружжя Міщанчуків, Сергій та Оксана, продавали національний український одяг.  Як нам розповіли,  на таких ярмарках бувають постійно. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 638
Читати далі
15.06.2017 Мороз Оксана Леонідівна
Тут стелиться легко дорога 
до мами, 
Стежина дитинства веде 
в спориші.
Пісенний мій краю, любов моя
 вічна –
Тут пам’ять козацька і слава
 батьків…
Саме такими душевними  рядками хочеться розпочати нашу сьогоднішню розповідь про одне із сіл мальовничої  Ковельщини, яке на третій день Трійці  відсвяткувало свій черговий «день народження».
Про   Сільце того дня лунало багато хороших слів не тільки з вуст місцевих жителів, а й  від запрошених на свято  гостей. 
Віктор Ковальчук очолює тутешню громаду  з 2015 року. Цей  невеличкий населений пункт – один із 12 сіл, які входять до  Велицької об’єднаної територіальної громади. 
«Ми  були одними із перших в області, які пішли, так би мовити, в самостійне плавання. Звичайно, спочатку були і труднощі, але нам вдалося все перебороти. 
Якщо ж говорити конкретно, то  заплановане на 2016 рік практично втілилось в життя.  Отримали від держави інфраструктурну субвенцію, зробили дороги, освітлення, ремонти шкіл і будинку культури. 
Також зараз  тісно співпрацюємо в напрямку транскордонного співробітництва Польща-Білорусь-Україна, написали вже  два проекти.  Це – відновлення пожежної частини та капітальний ремонт ділянки дороги від Мельниці до Велицька.  
Спільний проект готується разом із Шацьким районом, який стосується реконструкції із створення освітнього простору (клуб  і спортзал)», – наголосив перед початком урочистості   в коротенькій розмові з журналістами Віктор Ковальчук. 
l
Свято ми застали  якраз   в самому розпалі.  Проходили спортивні змагання, розігрувалась святкова лотерея, дітвора веселилась на атракціонах та ласувала смачною солодкою ватою.   З нагоди святкування діяла виїзна торгівля, де кожен охочий міг придбати для себе всілякі смаколики.
Слід зауважити, що благодійну допомогу для проведення лотереї в розмірі 5 тисяч гривень надала депутат районної ради, директор місцевого СТзОВ «Вежа» Тетяна Зінчук, яка ніколи не стоїть осторонь проведення в селі всіляких заходів.  Також Тетяна Василівна того дня здобула перемогу в номінації «Найкращий роботодавець».
Максим Моголюк, Стас Бондаренко, Ігор Нам, Тарас Мар’юк  та інші демонстрували свої  здібності у грі в шахи.  Поруч за них вболівали  однолітки.
У фойє клубу увагу місцевих жителів та гостей привертала  виставка фотосвітлин про історію села. «В нас щороку на фотографіях нові обличчя», – наголосила одна із місцевих жительок, яка теж завітала на святкування.
А Катерина Гаврилюк прийшла на святковий концерт  із своєю подругою Ганною Щербаковою.  Жінки разом відпрацювали в місцевому сільськогосподарському товаристві не один десяток літ, завше були активними учасницями хор-ланки,  тож часто виступали не тільки  на сцені рідного клубу. 
«Ми ще й зараз не проти заспівати, але літа, як кажуть, беруть своє», – зізналися вони.  А ще  Катерина Іванівна та Ганна Василівна  тільки із найкращої сторони характеризували завідуючу клубом  Аллу  Власюк, яка організовує для села цікаве й змістовне дозвілля, дбає про культурний розвиток своєї  маленької батьківщини.  
Педагог Людмила Гаврилюк, учасниця художньої самодіяльності теж підтримала слушну думку своїх односельців, додавши лише, що ніколи  осторонь проведення культурно-масових заходів не стоїть Галина Михайлівна Шупічук,   колишня завідуюча клубом, нині – бібліотекар сільської бібліотеки, яка душею щиро закохана в своє, найкраще в світі село – рідний серцю куточок.
Поспішала на свято і багатодітна мама 6-ти донечок-красунь Олена Дапчук, яка, до речі, перемогла минулого року в номінації «Найдостойніша мама року». До неньки ніжно горнулася майже  трирічна Даринка. «В мене вже й онучок є», – зауважила пані Олена.
Не зрадили традиції щороку приходити на святкування  Дня села 78-річна Степанида Ковальчук, домогосподарка Галина Дзядук, працівниця сільськогосподарського  товариства Надія Рощук та санітарка ФАПу Людмила Мельничук із онучкою Тетянкою.
«День села – це  свято і для дорослих, і для малих, а ще – можливість поспілкуватися із односельцями, дізнатися останні «свіжі»  новини», – додав при розмові із нами місцевий житель Володимир Кальчук.
l
В концерті, присвяченому  Дню села, взяли участь учасники  хору працівників будинків культури та аматорів сцени Велицької сільської ради.   Ліричні віршовані рядки ведучі виголошували про село, його жителів.  Пісенними дарунками на святі віншували  багатодітних матерів,  молодих батьків,  «золотих» ювілярів, родини трударів, іменинників, старожилів, матерів, сини яких служать в зоні АТО  та інших. 
Слово мав помічник народного депутата України Степана Івахіва (благодійний фонд «Патріоти Волині») Сергій Юдін, який привітав усіх із Днем села, а також зачитав вітальну телеграму від Степана Петровича.
Від Фонду переможці у визначених раніше номінаціях отримали подарунки.  Це – «Вчитель з великої літери», «Молодята», «Золота» пара», «Найкращий роботодавець». Іменинники теж не пішли додому з порожніми руками,  пам’ятні сувеніри передали на ФАПи.
Із найкращими побажаннями з нагоди свята звернувся  сільський голова Віктор Ковальчук, який зичив місцевим жителям здоров’я, добра та злагоди в домівках, а селу – процвітання. 
За доброю традицією, яку започаткував очільник тутешньої громади,  вишитими сорочками відзначили найменшеньких мешканців Сільця. 
Долучились до низки щирих побажань настоятель місцевого храму отець Петро та голова Ковельської районної ветеранської організації Валентина Січкар.
Після цього урочиста частина свята завершилась. Та попереду було ще багато веселощів й розваг, серед яких – святкова дискотека. «Родзинкою» на святкуванні Дня села став авторський концерт барда, поета і композитора Леоніда Бедруня з Велицька.
Завершити коротеньку розповідь про село  хочеться такими поетичними рядками:
Працюйте і співайте, 
Плекайте нову зміну, 
Свого не забувайте, 
Шануйте Україну!
Одним словом,  любіть свій рідний край та Вітчизну так, як це роблять сільцівці, де не цураються свого роду і де щасливо уживаються сучасність із минувшиною.  
Оксана МОРОЗ.
НА ЗНІМКАХ: під час відзначення Дня села в Сільці.
Фото з архіву будинку культури.
Тут стелиться легко дорога 
до мами, 
Стежина дитинства веде 
в спориші.
Пісенний мій краю, любов моя
 вічна –
Тут пам’ять козацька і слава
 батьків…
Саме такими душевними  рядками хочеться розпочати нашу сьогоднішню розповідь про одне із сіл мальовничої  Ковельщини, яке на третій день Трійці  відсвяткувало свій черговий «день народження».
Про   Сільце того дня лунало багато хороших слів не тільки з вуст місцевих жителів, а й  від запрошених на свято  гостей. 
Віктор Ковальчук очолює тутешню громаду  з 2015 року. Цей  невеличкий населений пункт – один із 12 сіл, які входять до  Велицької об’єднаної територіальної громади. 
«Ми  були одними із перших в області, які пішли, так би мовити, в самостійне плавання. Звичайно, спочатку були і труднощі, але нам вдалося все перебороти. 
Якщо ж говорити конкретно, то  заплановане на 2016 рік практично втілилось в життя.  Отримали від держави інфраструктурну субвенцію, зробили дороги, освітлення, ремонти шкіл і будинку культури. 
Також зараз  тісно співпрацюємо в напрямку транскордонного співробітництва Польща-Білорусь-Україна, написали вже  два проекти.  Це – відновлення пожежної частини та капітальний ремонт ділянки дороги від Мельниці до Велицька.  
Спільний проект готується разом із Шацьким районом, який стосується реконструкції із створення освітнього простору (клуб  і спортзал)», – наголосив перед початком урочистості   в коротенькій розмові з журналістами Віктор Ковальчук. 
l
Свято ми застали  якраз   в самому розпалі.  Проходили спортивні змагання, розігрувалась святкова лотерея, дітвора веселилась на атракціонах та ласувала смачною солодкою ватою.   З нагоди святкування діяла виїзна торгівля, де кожен охочий міг придбати для себе всілякі смаколики.
Слід зауважити, що благодійну допомогу для проведення лотереї в розмірі 5 тисяч гривень надала депутат районної ради, директор місцевого СТзОВ «Вежа» Тетяна Зінчук, яка ніколи не стоїть осторонь проведення в селі всіляких заходів.  Також Тетяна Василівна того дня здобула перемогу в номінації «Найкращий роботодавець».
Максим Моголюк, Стас Бондаренко, Ігор Нам, Тарас Мар’юк  та інші демонстрували свої  здібності у грі в шахи.  Поруч за них вболівали  однолітки.
У фойє клубу увагу місцевих жителів та гостей привертала  виставка фотосвітлин про історію села. «В нас щороку на фотографіях нові обличчя», – наголосила одна із місцевих жительок, яка теж завітала на святкування.
А Катерина Гаврилюк прийшла на святковий концерт  із своєю подругою Ганною Щербаковою.  Жінки разом відпрацювали в місцевому сільськогосподарському товаристві не один десяток літ, завше були активними учасницями хор-ланки,  тож часто виступали не тільки  на сцені рідного клубу. 
«Ми ще й зараз не проти заспівати, але літа, як кажуть, беруть своє», – зізналися вони.  А ще  Катерина Іванівна та Ганна Василівна  тільки із найкращої сторони характеризували завідуючу клубом  Аллу  Власюк, яка організовує для села цікаве й змістовне дозвілля, дбає про культурний розвиток своєї  маленької батьківщини.  
Педагог Людмила Гаврилюк, учасниця художньої самодіяльності теж підтримала слушну думку своїх односельців, додавши лише, що ніколи  осторонь проведення культурно-масових заходів не стоїть Галина Михайлівна Шупічук,   колишня завідуюча клубом, нині – бібліотекар сільської бібліотеки, яка душею щиро закохана в своє, найкраще в світі село – рідний серцю куточок.
Поспішала на свято і багатодітна мама 6-ти донечок-красунь Олена Дапчук, яка, до речі, перемогла минулого року в номінації «Найдостойніша мама року». До неньки ніжно горнулася майже  трирічна Даринка. «В мене вже й онучок є», – зауважила пані Олена.
Не зрадили традиції щороку приходити на святкування  Дня села 78-річна Степанида Ковальчук, домогосподарка Галина Дзядук, працівниця сільськогосподарського  товариства Надія Рощук та санітарка ФАПу Людмила Мельничук із онучкою Тетянкою.
«День села – це  свято і для дорослих, і для малих, а ще – можливість поспілкуватися із односельцями, дізнатися останні «свіжі»  новини», – додав при розмові із нами місцевий житель Володимир Кальчук.
l
В концерті, присвяченому  Дню села, взяли участь учасники  хору працівників будинків культури та аматорів сцени Велицької сільської ради.   Ліричні віршовані рядки ведучі виголошували про село, його жителів.  Пісенними дарунками на святі віншували  багатодітних матерів,  молодих батьків,  «золотих» ювілярів, родини трударів, іменинників, старожилів, матерів, сини яких служать в зоні АТО  та інших. 
Слово мав помічник народного депутата України Степана Івахіва (благодійний фонд «Патріоти Волині») Сергій Юдін, який привітав усіх із Днем села, а також зачитав вітальну телеграму від Степана Петровича.
Від Фонду переможці у визначених раніше номінаціях отримали подарунки.  Це – «Вчитель з великої літери», «Молодята», «Золота» пара», «Найкращий роботодавець». Іменинники теж не пішли додому з порожніми руками,  пам’ятні сувеніри передали на ФАПи.
Із найкращими побажаннями з нагоди свята звернувся  сільський голова Віктор Ковальчук, який зичив місцевим жителям здоров’я, добра та злагоди в домівках, а селу – процвітання. 
За доброю традицією, яку започаткував очільник тутешньої громади,  вишитими сорочками відзначили найменшеньких мешканців Сільця. 
Долучились до низки щирих побажань настоятель місцевого храму отець Петро та голова Ковельської районної ветеранської організації Валентина Січкар.
Після цього урочиста частина свята завершилась. Та попереду було ще багато веселощів й розваг, серед яких – святкова дискотека. «Родзинкою» на святкуванні Дня села став авторський концерт барда, поета і композитора Леоніда Бедруня з Велицька.
Завершити коротеньку розповідь про село  хочеться такими поетичними рядками:
Працюйте і співайте, 
Плекайте нову зміну, 
Свого не забувайте, 
Шануйте Україну!
Одним словом,  любіть свій рідний край та Вітчизну так, як це роблять сільцівці, де не цураються свого роду і де щасливо уживаються сучасність із минувшиною.  
Оксана МОРОЗ.
НА ЗНІМКАХ: під час відзначення Дня села в Сільці.
Фото з архіву будинку культури.

P_20170606_160932Моє село, життя мого краплинка!

Тут стелиться легко дорога 
до мами, 
Стежина дитинства веде 
в спориші.
Пісенний мій краю, любов моя
 вічна –
Тут пам’ять козацька і слава
 батьків…
Оксана МОРОЗ.
 
 
 
 
 
 
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1404
Читати далі
08.06.2017 Мороз Оксана Леонідівна
Ніщо в житті не дається нам без зусиль, особливо – щастя. А воно у кожного своє. Для когось це – багатство, для когось – краса, для інших – успішна кар’єра. Та, мабуть, погодяться всі, що найбільше щастя – то діти, безмежна радість у спілкуванні з ними. 
Чути щодня: «Матусю, я тебе люблю!», «Тату, ти у мене найкращий!» - найбільше людське щастя і нагорода  за належну щоденну клопітку працю без відпусток чи лікарняних. 
Безумовно, прийняти дитину у сім’ю – означає любити її не за те, що вона красива, здібна чи розумна, а просто за те, що вона є на світі, за те, що вона єдина і неповторна.
Батьківство – це велике щастя і, разом з тим, велика жертовність.  Це безмежне розуміння та бажання принести дитині трепетну мить радості.  Це горе, поділене на кожного члена родини, та щастя, помножене на всіх.  
Родина, в якій є усиновлена дитина, –  це родина назавжди. 
l
Олена з Володимиром в шлюбі були вже близько 10 років. Пара вже втратила надію на те, що таки стануть батьками. Кожну чергову вагітність, яка майже відразу завершувалась викиднем, дружина сприймала все більш морально важче. Сил вже не лишалося…
Щоб раз за разом не дивитись на муки коханої, чоловік сам запропонував піти на важливий крок –  усиновлення. Та щоб   найбільша та   найочікуваніша мрія здійснилася, знадобилося майже два роки, які для подружжя видались надзвичайно довгими.
«Пройшли» велику бюрократичну тяганину, пов’язану із збором низки потрібних документів, «оббили» пороги багатьох тих чи інших  інстанцій, побували на курсах для батьків-усиновителів і…. таки дочекалися омріяного маленького дива. 
Оскільки  на новонароджених великий «попит», їм дісталася півторарічна Настуся із золотистим кучерявим волоссячком (навіть чимось схожа на своїх найкращих в світі мамусю й татуся). Маленька спочатку була кволою, погано розмовляла, проте нова родина, оточивши дитину належною материнською турботою і батьківським теплом, зробила все, аби дитина стала жити по-новому, відчула себе потрібною і любимою. 
Незабаром в родині буде ще одне поповнення.  Мама подарує сестричку Настуні (це, очевидно, Бог  благословив родину двічі)…
Ковельчани  ж Руслан і Надія переїхали до одного із райцентрів  області порівняно нещодавно. І змінили вони не тільки своє місце проживання – змінили, практично, все  життя. Аби не відчувати осуду з боку знайомих (через заплановане усиновлення дитини), вирішили почати все, як кажуть, з чистого аркуша. 
Варто додати, що новоспеченим батькам дуже «пофортунило», адже мають тепер 6-місячного Тимофійка. Малюка хотіли, малюка і дочекалися.  
В іншої сімейної пари – теж своя історія. Маючи лише первістка Андрійка, який ходив в дитсадок, ніяк не могли стати батьками вдруге.  Згодом одностайно прийняли рішення усиновити дитину.
Так сталося (мабуть, за велінням долі), що із запропонованих кандидатур були лише  дворічні двійнята Артем та Назар. Аби не розлучати братиків, їх батьки не тільки зробили справжніми «щасливчиками», прийнявши в родину, а й самі стали вдвічі щасливішими.
l
А тим, у кого тільки-но народжується бажання допомогти знедоленій дитині, хочеться від душі побажати: при зустрічі з нею не зупиняйте себе, не стримуйте своїх емоцій і бажання  пригорнути ніжно її до себе, обережно погладити по голівці, взяти за тендітне маленьке рученятко. 
Загляньте у сумні очі малечі  і зрозумійте, що це – ваша дитина, яка чекала на вас із самого народження.  Саме вона буде поруч, коли ви будете робити свої перші кроки як мама і тато.  Вона буде любити вас, буде пробачати вам помилки, як ви будете пробачати їй дитячу неслухняність та пустощі. 
Знайте, що ви станете  справжньою дружньою родиною, тому що в основі ваших стосунків лежатиме тільки любов.
Нехай же прийняте вами рішення про усиновлення дитини стане одним із найкращих рішень у вашому житті. Хай любов, ласка, доброта, взаєморозуміння та відвертість допоможуть вам у будівництві міцного довголіття власної родини! 
А ще пам’ятайте: усиновлені діти – це діти, благословенні Богом.
Оксана  МОРОЗ.

батьки Щастя бути батьками

Ніщо в житті не дається нам без зусиль, особливо – щастя. А воно у кожного своє. Для когось це – багатство, для когось – краса, для інших – успішна кар’єра. Та, мабуть, погодяться всі, що найбільше щастя – то діти, безмежна радість у спілкуванні з ними... 
Оксана  МОРОЗ.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1182
Читати далі
08.06.2017 Мороз Оксана Леонідівна
Неординарним видався цьогоріч Міжнародний день захисту дітей в Ковелі, адже вперше тут реалізовано національний проект "Місто професій". Варто зазначити, що цей масштабний  профорієнтаційний  дитячий  захід проходить завдяки його засновнику Community club. Участь в пізнавальному та цікавому дійстві взяли понад 3000 дітей з міста та району. 
Так, на декілька годин парк культури та відпочинку  імені Лесі Українки перетворився на багатолюдне гамірне дійство, де, як-то кажуть, і яблуку було ніде впасти.  Діти в супроводі батьків жваво виповнювали  нагріті Сонцем алеї. 
При вході до імпровізованого містечка кожна  дитина отримувала так званий  паспорт та ознайомлювалася з правилами поведінки на території містечка.  На майданчиках різного роду професій діти мали можливість "влаштуватися на роботу", пройшовши попередній майстер-клас  від справжніх професіоналів своєї справи.  
Серед представлених професій були: лікар, будівельник, рятувальник, хореограф,  інспектор ДАІ, журналіст та інші.  За якісно виконану роботу маленькі  "працівники" отримували винагороду - “зарплатню”, яку витрачали в крамниці солодощів та подарунків.
Особливо зацікавились професією журналіста Катерина Клімук та Настя Троць. Дівчатка уважно й допитливо розглядали вирізки з місцевої газети на ту чи іншу тематику,  фотографії, розпитували про газетну справу.
По-дорослому серйозно підійшов до обраної "професії" журналіста і семирічний Назар, який в майбутньому себе бачить тільки  кореспондентом і хоче висвітлювати події, які відбуваються в нашому місті на сторінках улюбленого видання ("Вісті Ковельщини"  передплачують і батьки, і дідусь з бабусею).
Загалом того дня діти отримали масу приємних вражень, а ще - побували в ролі дорослих, "заробивши" трохи грошенят. 
Тож нехай же в дитячому житті буде побільше радісних свят, а їх мрії все частіше стають реальністю!
Оксана МОРОЗ.
НА ЗНІМКАХ: "Місто професій" в парку культури та відпочинку імені Лесі Українки.
Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.

DSC08323 Дітям було весело й цікаво

Неординарним видався цьогоріч Міжнародний день захисту дітей в Ковелі, адже вперше тут реалізовано національний проект "Місто професій". Варто зазначити, що цей масштабний  профорієнтаційний  дитячий  захід проходить завдяки його засновнику Community club. Участь в пізнавальному та цікавому дійстві взяли понад 3000 дітей з міста та району...
Оксана МОРОЗ.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 723
Читати далі
08.06.2017 Мороз Оксана Леонідівна
Одним із найромантичніших і найурочистіших подій в житті  є весілля. Коли стихнуть перші захоплення  й хвилювання, настане час підготовки до самого  свята. А яким воно буде, залежить від нашого гаманця.
Нині, весільний "сезон"  якраз в самому розпалі.  Та, говорячи про цю пам'ятну і важливу подію в житті кожного, слід додати, що одруження - це не тільки   гуляння, але й чималі витрати. До речі, відразу анекдот про темі:
– Тату, а скільки коштує одруження?
– Не знаю, синку. Я й досі сплачую…
Фінальна частина весілля завжди виглядає однаково: щасливі молодята, п'яні гості, виснажені цілоденною біганиною батьки нервово рахують  збитки. Всі розуміють: за день веселощів приблизно  сотні гостей  на весіллі батьки розраховуватимуться з рік (а то й більше).  
 А інколи трапляється так,  що молодята розлучаються ще до того, як тато з мамою віддадуть борги. Тоді – хоч плач… Але не будемо про сумне. Все-таки одружуються наречені,  в переважній більшості  на все життя, що, втім, не зменшує витрат на цей урочистий і пам'ятний день. 
За найскромнішими підрахунками, на більш-менш пристойне весілля в наш час треба викласти до ста тисяч гривень(!). Тож гроші потрібно збирати задовго до самого торжества.
 Так, для когось ця сума видається смішною, для іншого - захмарною.  Але то така справа. Як кажуть, у когось суп ріденький, а у когось - діаманти дрібненькі. 
Однак весілля   є весілля, і дуже хочеться, щоб запам'яталося воно  не на день, а на все життя.  
Звичайно, кожен робить його,  в першу чергу зважаючи на свій бюджет. Дехто "економить" практично на всьому, інші  ж планують середньостатистичне весілля. Окремим вдається його відгуляти "на широку ногу", з розмахом.
l
Розпочнемо з символу вірності  для двох закоханих – каблучок. Якими вони будуть і скільки коштуватимуть – обирати,  звичайно,  тільки вам. Орієнтуватися доведеться на те, що за грам золота доведеться віддати 1000 гривень.
Весільне вбрання – обличчя та настрій нареченої. Напевно, в будь-якої дівчини одна з заповітних мрій – бути найпрекраснішою нареченою. Весілля здебільшого трапляється один раз у житті, а тому хочеться цей день зробити незабутнім і неповторним. 
Бажаючі зекономити можуть вирушити до Хмельницького з метою придбання весільного вбрання. Порівнюючи з середніми цінами на ринку, вартість весільних суконь у салонах дещо дорожча, але й якість тут  вища.  Проте – вибір за молодою.
Варто зазначити, що для більш ощадливих підійде варіант із сукнею напрокат, яка вартуватиме принаймні вдвічі менше, ніж нова. На поміч прийдуть й  інтернет-сайти, які  рясніють оголошеннями про продаж весільних суконь в задовільному стані за помірною ціною. 
Тут плаття, як мовиться, до кольору – до вибору: з мереживом, відкритою спиною, пишні, короткі, в грецькому або українському стилях та інші.
"В середньому, щоб одягти і причепурити  наречену, необхідно витратити близько десяти тисяч гривень", –  розповіла мені нещодавно одна із "новоспечених" щасливиць, яка стала на весільний рушничок із своїм коханим.  У цю суму входить сукня, фата, рукавички, взуття та інші необхідні аксесуари нареченої. 
"Особливої переваги у виборі кольору сукні тепер немає: наречені обирають як білосніжне, рожеве вбрання, так і поширений відтінок "бризки шампанського", – розповідають продавці весільних бутиків.     
Одяг жениха "витягне" з кишені значно менше грошенят, адже йому, для прикладу,  не потрібно робити зачіску (від 300 гривень), макіяж (від 250 грн.) та  манікюр (ще  зо дві сотні). На молодому, так би мовити, можна "зекономити". 
Реєстрація шлюбу (офіційний обряд)  обійдеться молодятам в 350 гривень. Виїзна урочиста церемонія, звичайно, буде  святковішою і "потягне"  чимало  грошенят.  За обряд вінчання в церкві теж візьмуть півтисячі. Варто зазначити, що  всі ці "розцінки" в селах будуть дещо нижчими.
l
Весільна атрибутика також нині недешева. Це – прикраси на весільний кортеж, святкове оформлення залу, і якщо бажаєте, по закінченню гуляння – феєрверк  (дорога розкіш). Короваї,  набір для вінчання, солодкі сюрпризи від молодят на згадку гостям  та інше  – в межах тисячі гривень (а то й більше). 
Правда, дехто віддає перевагу весільним дрібничкам, які виготовлені власноруч. Це, водночас, й зекономлені кошти, і приємність до душі.
Оренда транспорту (для доїзду немісцевих гостей) залежатиме від кілометражу. Чим більша відстань, тим тоншим від купюр стане гаманець. Весільні фотозйомка та відео, музичне оформлення, послуги ведучого свята – ще  майже десять тисяч гривень. 
Так, фотограф щонайменше візьме від 1500 до 2000 тисяч грн., за відеозйомку попросять десь на сотень десять більше. 
Гарний настрій гостям забезпечить музика. І,  відповідно, ще три  тисячі. Тамаді потрібно буде заплатити приблизно ж стільки.   За оформлення святкового залу слід  віддати, щонайменше, півтори тисячі гривень. 
Йдемо далі.  Найдешевші і найпростіші квіточки, які служать прикрасами до вбрання гостей, - ще витрати, які приєднаються до загальної суми.
Якщо на святковій церемонії ви забажаєте виділити серед інших гостей, окрім свідків, ще братів, сватів або ж весільних батьків, доведеться перев'язати кожного яскравою стрічкою з відміткою про статус: "Весільна мати", "Брат жениха" тощо. Ці прикраси обійдуться вам теж в немаленьку суму.  
Вишитий нареченою вручну рушник можна тепер побачити вкрай рідко. Та за гроші це можна придбати в народних майстринь чи на тому ж ринку (або просто купити рушничок, імітований під справжній). 
Усі питання організації застілля адміністратори ресторану беруть на себе. Якщо запрошені гості  зможуть посидіти за святковим столом та відпочити, то рідним й батькам наречених це вдається не завжди. 
Турбот, як перед весіллям, так і після нього дуже багато. Рідні настільки заклопотані, що самого свята, як правило, не бачать.  Та значна частина проблем зникає, якщо застілля організовують у ресторанах (так,  переважно,  роблять в наш час всі). 
В селі ж, якщо весілля в "наметі",  гроші доведеться заплатити за послуги головній господині, іншим хазяйкам. А ще, якщо гуляння в жарку пору, орендувати морозильну камеру. Це – не одна тисяча гривень.
– Усі моменти організації та проведення весілля ми беремо на себе, – коментує адміністратор одного із ресторанів нашого міста. – Нам лише сплачують відповідну суму за кожну запрошену особу.
Ціна, в основному, коливається в межах 500 гривень (в залежності від того чи іншого закладу, де будуть гуляти весілля).
 До слова, переважно в  усі ресторани дозволяється брати своє  спиртне, фрукти, м'ясо та солодощі (можливо, щось інше).
Рідним молодят не потрібно "бігати” біля столу – усі відпочивають та насолоджуються святом. Відповідних закладів у місті, де можна організувати святкове застілля, більше, ніж достатньо. 
Кожний ресторан розрахований на "свого клієнта". Ціна за посадочне місце  теж дещо коливається  Щодо меню, то, як правило, на вибір пропонують уже готовий набір страв. Не подобається – можна скласти своє (правда, не скрізь).
Ще одне важливе питання – це терміни. Замовляти ресторан потрібно,  як мінімум,  за декілька місяців наперед (буває, що й за півроку). Не встиг замовити попередньо – доплачуй за терміновість. 
Продукти, що залишились, не пропадуть. Кількість використаного  зазвичай фіксується. Усе, що залишилось після свята, вам спакують та віддадуть (або ж навпаки). Проте це буває рідко.
Спокій та відпочинок забезпечить тамада, яка теж візьме гроші за надані послуги. Стартова ціна – від двох тисяч.  "На весіллі має бути весело, але не занадто",  –  саме так пояснюють свої обов'язки організатори свят.
l
Яким буде цей день, "дорогим чи дешевим", вирішувати вам. Та тільки за один розкішний смачний стіл (візьмемо для 100 гостей) доведеться заплатити приблизно 50 тисяч (це не враховуючи свого і докупленого).
Тож, як бачимо, на весіллі буде весело, молодятам "Гірко!", а батькам наречених не вельми солодко від того, на скільки доведеться "розкошелитися" для своїх улюблених синів й дочок. Добре, звичайно,  буде, якщо  грішми допоможуть самі винуватці торжества…
І на закінчення скажу так:  в наш час виходить все дорого – і згадане вище весілля, і народження дитини (бо зібрати комплект потрібного для малечі, від повзунків до ліжечка,  – це доволі немалі витрати). "Дорого" не тільки жити (із теперішніми цінами і "комуналкою"), а й навіть вмирати.
"Дешевими" зостаються лише  зарплати…
Оксана МОРОЗ.

молодята Скільки "коштує" одруження?

Одним із найромантичніших і найурочистіших подій в житті  є весілля. Коли стихнуть перші захоплення  й хвилювання, настане час підготовки до самого  свята. А яким воно буде, залежить від нашого гаманця.
Нині, весільний "сезон"  якраз в самому розпалі.  Та, говорячи про цю пам'ятну і важливу подію в житті кожного, слід додати, що одруження - це не тільки   гуляння, але й чималі витрати...
Оксана МОРОЗ.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 975
Читати далі
01.06.2017 Мороз Оксана Леонідівна
В пошуках кращої долі, 
або Яке воно, заробітчанське “щастя”?

ЗаробітчаниВ пошуках кращої долі,  або Яке воно, заробітчанське “щастя”?

Вже давно запримітила для себе той факт, що, їдучи в маршрутному таксі, можу начутися і набачитися багато  "невигаданих" історій із  реального життя. Ось останні з них.
Жіночка пенсійного віку помилково сіла не в "соціальний" автобус, а в звичайний. Водій вимагав заплатити за проїзд, оскільки  один "пільговий" пасажир в нього вже був. Тож бабця почала шукати гроші. Поки  знайшла  гривні, їй, так би мовити, "пощастило". 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 910
Читати далі