Талановиті й умілі українці по всьому світу вражають своїми досягненнями. Кожен з нас, де б не знаходився, в якій сфері, галузі діяльності не працював, представляє і Україну, і свою маленьку бАтьківщину. Так, цього року на ювілейному ХХ Чемпіонаті світу із зимової риболовлі (ловля риби мормишкою з льоду) у складі національної збірної України перебував і наш земляк Віталій ЯЦИНА із села Бахова Дубівської громади.
10 років він йшов до омріяної мети, і ось цьогоріч як один з наймолодших спортсменів збірної разом із найтитулованішими рибалками Олексієм Зайком, Віктором Жалніним, Дмитром Корзенковим, Павлом Хвасом та Ігорем Новгородським на чолі з головним тренером Віталієм Левченко гідно відстояли честь України, ставши бронзовими призерами престижних змагань.
l
Коли в Україні набирала “обертів” весна, українська команда прибула у Монголію, де на них чекав сюрприз – найсуворіша зима за останні пів століття і температура під -400С. Крига завтовшки півтора метри, степові вітри, палюче Сонце при сильному морозі перетворили змагання на справжнє випробування. Але й за таких обставин, змагаючись з найкращими рибалками світу, збірна України посіла почесне третє місце (перше – Литва, друге – США).
Отож, ми нещодавно зустрілися з паном Віталієм і попросили відповісти на декілька запитань.
– Віталію Володимировичу, як вдалось потрапити до збірної?
– Беручи участь в різного рангу змаганнях – від регіональних до всеукраїнських – спортсмени, образно кажучи, формують свій рейтинг. В загальному це – близько 90 чоловік, з яких потрібно обрати лише 15.
Далі в такому складі триває підготовка та ознайомлення з місцевістю (кожен обирає тактику, вивчає водойму та її особливості). Після цих змагань обирають 6 найкращих, які й складають збірну. Я докладав багато зусиль для досягнення мети, а мої показники стали цьому підтвердженням. Так і збулась мрія.
– Які враження від поїздки? Чим здивувала така далека і не зовсім звичайна країна Азії?
– Дорога туди тривала 6 днів – через Польщу до Стамбула, а далі – 9 годин летіли до столиці Улан-Батора.
Монголія дуже велика за територією, але порівняно з невеликою кількістю населення – близько 3, 5 мільйони осіб, життя яких сконцентроване довкола кількох великих міст. Так, зокрема в Улан-Баторі мешкає близько 1,3 млн. людей (а це 40% від усього населення країни). Життя в місті – це суміш сучасних кварталів і поселень в юртах.
Що особливо вражає, то це природа. Відсутність масового туризму і традиційність життя монголів дозволили зберегти природу практично в первісному вигляді. Шлях серед степів, гір і лісів дивує тим, що довго можна не зустріти жодної людини, а це рідкість у сучасному світі.
Ніхто з нас раніше тут не бував, тож нових вражень було більш, ніж достатньо. Перше випробування – добратися до озера по заметеному снігом бездоріжжю. В країні оголосили надзвичайний стан через погодні умови. Тут якраз почалася масова загибель худоби. Більшість людей в Монголії є традиційними кочовими скотарями, тож вони понесли великі втрати, адже, коли випав сніг, худоба загинула на пасовищах. Із болем ми дивились на наслідки, бо коли перед нами евакуатор розчищав сніг, то тушки просто валялись довкола. А потім заявили про спалахи віспи.
– Як облаштували побут?
– Спільно з колегами вирішили жити в юртах безпосередньо на самому озері Огій-Нур, де й відбувалися змагання. До найближчого населеного пункту – 80 км, і щоб щоденно не долати шлях в горах, вирішили зекономити кошти, пов’язані з логістикою і проживанням в готелі.
У Монголії – велика українська діаспора, тож напередодні чемпіонату ми ще за рік знайшли чоловіка, який нам допоміг з організацією транспорту, доїзду та проживання.
Та все ж, перші враження були двоякі через втому. Подолавши довгий шлях перельоту, нас чекала дорога до водойми, а це 450 км. На цьому шляху через сильний мороз ми втратили чимало матеріалу для риболовлі, що додало хвилювань.
По приїзді поселилися в юрті. Це – велика кругла палатка, в якій по колу розміщені ліжка, а в центрі велика «буржуйка», яка отоплюється вугіллям. Приємним бонусом є проведене світло, що дуже допомогло в приготуванні їжі. Спали у теплих спальних мішках з верблюжої вовни.
– Як воно переключатися з комфортних умов у «кочові»?
– Мені особисто було неважко, оскільки в Бахові я проживаю у приватному будинку, звик до подібних незручностей (правда, без таких лютих морозів), а от тим, хто з великих міст (Київ, Дніпро) довелось непросто.
Адже треба постійно слідкувати за «буржуйкою», щоранку близько кілометра йти до водойми, аби набрати води для приготування їжі чи чаю.
Слідкувати, щоб не замерзла техніка і спорядження. До речі, навіть машини вкутували на ніч спеціальними чохлами, а вночі вставали прогрівати. Транспорт тут має бути надійним, адже зв’язку нема, тому обирають потужні моделі (здебільшого зустрічаються «Toyota» та «Lexus»). Як правило, завжди їздять попарно.
Що було дійсно важко, то це «переключитись» в часовому поясі, адже різниця з Україною становить +6 годин.
Майже на місяць ми інтенсивно занурились в традиційний монгольський побут, смакували азіатську кухню, знайомились зі звичаями й традиціями, якими щедро ділилися провідники та місцеві мешканці.
– Які враження від змагань?
– Перш за все – відчували велику відповідальність перед командою та країною. Я дуже хотів виступити, тож докладав усіх зусиль на тренуваннях. Серед шести гравців (один з нас був запасний) ми ще 2 тижні змагалися: на швидкість бурити лід, шукали кращу прикормку, намагались зрозуміти, на якій глибині краще клює.
Радості не було меж, коли вже в першому турі мене випустили на водойму. Місце ловлі розділили на квадрати, де три години йшла ловля (в середньому ловили 10 кілограмів риби за 3 години). Далі – зважування.
В перший день мені все вдавалося. Я виступив найкраще з команди, а в загальному заліку поступився естонцю. І що прикро – лише на 160 грамів із загального улову 14, 6 кілограма. В результаті у командному заліку ми були на другому місці.
В другому турі потрібно було пришвидшуватись, а руки вже не так слухалися (без рукавиць у сильний мороз), почав нервувати і показав слабший результат. Тож цього туру фаворитами стали монголи, господарі, хоча у фіналі вони посіли лише восьме місце.
Це були рекордні змагання, бо кількість і розмір риби в озері вражали. Абсолютний чемпіон, литовець, зловив 18,8 кілограма риби, яку виносив і мішками, і відрами.
Турнірна таблиця має командно-особистий залік. Визначають абсолютним чемпіоном того, хто показав найкращий результат і чия команда перемогла. Звісно, ми їхали за перемогою, адже Україна – шестикратний чемпіон світу в цьому виді спорту, у нашій команді три абсолютних чемпіони (з Луцька, Дніпра і Києва). Але й бронзова нагорода для нас дуже цінна.
Кожна медаль на Чемпіонаті світу – це досягнення. За вибореним кубком – роки наполегливої і сумлінної праці, систематичні тренування, фізична витривалість та навантаження, розумові здібності, стратегія командної роботи.
Та найважливіше, що кожні міжнародні змагання – це можливість заявити світовій спільноті про Україну як про сильну обдаровану націю.
– В чемпіонаті брали участь 10 країн. Відомо, що вже третій рік поспіль, завдяки вашій спільноті, відсторонені від змагань росія і білорусь.
– Війна застала нас у Литві в 2022 році. Після того ми закликали виключити країн-агресорів з міжнародних змагань. Довго цього добивались, але авторитет України на міжнародній арені дав результат. Це приємно, що з нами рахуються, нашу позицію поважають.
Взагалі, кожна подорож, – це своєрідна «тусовка» вже старих друзів. Тому важливо місією для нас є донести правду про події в Україні. Адже одна справа побачити з екрана, інша – почути з вуст людей, яких ти знаєш і яким довіряєш.
Наша головна мета – прославити Україну, аби наш стяг майорів в різних куточках Землі. І повірте, за тисячі кілометрів від дому чути: «Слава Україні!» від зарубіжних колег – це гордість!
– Яке майбутнє України в цьому виді спорту?
– Україна є дуже перспективною. Наступний чемпіонат – в США. Ми вже почали детальніше вивчати це питання. Відбору іншого не буде. В такому складі ми й далі тренуватимемось. Єдине складне питання – отримання візи, адже знаємо, що тут часто бувають відмови.
Виїхати цьогоріч теж було непросто у зв’язку з війною. Ми довго «оббивали» пороги міністерства та писали розписки, що зобов’язуємося повернутися, хоч по-іншому й бути не могло.
l
Із захопленням й великим інтересом слухаєш Віталія Яцину. Ми ще довго говорили про подорож, про романтичну історію знайомства з дружиною Софією та їх трьох чудових дітей, вдячність батькам за турботу і підтримку, про щоденні клопоти вдома у Бахові, роботу на підприємстві з доставки автозапчастин, складність депутатської роботи в Дубівській сільській раді.
По приїзду Віталій Володимирович організував аукціон з цікавими лотами – трофейними речами з Чемпіонату. Раніше гравці їх колекціонували, а цього разу вирішили, що вони можуть принести користь нашим військовим. Всього вдалось зібрати близько 15 тисяч гривень. Половину коштів передано волонтеру з Ковеля Наталії Дячук, яка працює у ВКФ «Ковель» і постійно допомагає нашим захисникам, а половину – керівнику напрямку з мормишки, який в Луцьку складає дрони на передову.
Хто слідкує за Віталієм Яциною у Фейсбуці, бачив, як замайоріла його стрічка повідомленнями про толоки на благо села. Цьому він завдячує Андрію Янкелю та підприємству ДПП «Ресурс»:
– Багато хто вбачає в цьому якусь особисту вигоду, але я вірю у хороші наміри і підтримую цю діяльність, адже бачу, навіть за такий короткий час, позитивні зміни для Бахова. За рахунок підприємця, але з підтримкою і фізичною силою мешканців, підсипали дорогу щебенем, висадили ялинки, зробили вуличне освітлення, поставили смітєзбірники. У день захисту дітей пан Андрій допоміг організувати свято для найменших. Відгукнувся на пропозицію забезпечити дровами сім’ї військовослужбовців. Поки я даю депутатський запит про вирішення якогось питання, то, згуртувавшись, нам вдається зробити набагато більше і швидше.
– Ви оптимістична людина. Які маєте прогнози на майбутнє?
– Це наша Богом дана земля, Перемога за нами! Але мало думати лише позитивно, потрібно щоденно підтримувати наших захисників. Разом із бахівчанами ми допомагаємо землякам, готуємо передачі, з дітками малюємо листівки, стараємось підтримати сім’ї військових на місцях і словом, і ділом.
Пам’ятаймо: не важливо від віку та посади, ми за все відповімо і перед людьми, і перед Богом. А головне завдання кожного як громадянина – популяризувати українське: мову, церкву, культуру, освіту, спорт. Розвиватись, піклуватись про наших дітей, адже за ними – майбутнє, дбати про ближнього, про місце, в якому живеш, і ніколи не стояти осторонь, адже лише разом – ми сила.
Розмовляла
Аліна РОМАНЮК.
НА СВІТЛИНАХ: на Чемпіонаті світу із зимової риболовлі в Монголії під час змагань та нагородження переможців; під час прогулянки столицею Улан-Батор на головній площі міста; під час зустрічі з Дубівським сільським головою Романом Троцюком.
Фото з архіву
Віталія ЯЦИНИ.
Талановиті й умілі українці по всьому світу вражають своїми досягненнями. Кожен з нас, де б не знаходився, в якій сфері, галузі діяльності не працював, представляє і Україну, і свою маленьку бАтьківщину. Так, цього року на ювілейному ХХ Чемпіонаті світу із зимової риболовлі (ловля риби мормишкою з льоду) у складі національної збірної України перебував і наш земляк Віталій ЯЦИНА із села Бахова Дубівської громади.
10 років він йшов до омріяної мети, і ось цьогоріч як один з наймолодших спортсменів збірної разом із найтитулованішими рибалками Олексієм Зайком, Віктором Жалніним, Дмитром Корзенковим, Павлом Хвасом та Ігорем Новгородським на чолі з головним тренером Віталієм Левченко гідно відстояли честь України, ставши бронзовими призерами престижних змагань.
ххх
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 324
Багато десятків років поспіль редакцію газети "Вісті Ковельщини" тісно єднає співпраця з колективом ковельських працівників поштового зв'язку. Без усякого перебільшення можна сказати, що вони – наша "права рука" в справах передплати, розповсюдження і доставки "міськрайонки", за що журналісти їм щиро вдячні.
4 жовтня, п’ятниця
Непомітно спекотне літо повернуло на осінь. Вже котрий рік для українців воно не є безтурботним. Постійні тривоги та обстріли мирного населення, загострення ситуації на фронті, перебої з електропостачанням – все це змушує з острахом думати: "А що ж далі?". Якщо жити зі світлом "за графіком" ми звикаємо, то зиму без тепла в домівках уявити важко. 
– Володимире Івановичу, сьогодні немало чути заяв про те, що наступна зима буде найскладнішою в історії незалежної України. Ви згодні з цим та чи готові до нових випробувань холодом? 
Сьогодні – чергова розповідь про РЖКП №1 та його людей, адже робота одного з найбільших комунальних підприємств Ковеля в сучасних умовах заслуговує поваги. Незважаючи на виклики сьогодення, підприємство розвивається, а завдяки взаєморозумінню та злагодженій співпраці колективу з міською владою та мешканцями міста вдається реалізовувати нові проєкти на благо громади.
Відокремлений структурний підрозділ «Ковельський промислово-економічний фаховий коледж ЛНТУ» вміє дивувати добрими справами. Адміністрація та педагогічний колектив, готуючи висококваліфікованих спеціалістів, велику увагу приділяють виховній роботі, підтримують і пропагують національно-патріотичні, культурні, духовні цінності, допомагають розкрити потенціал кожного вихованця. 
31 травня, п’ятниця
Талановиті й умілі українці по всьому світу вражають своїми досягненнями. Кожен з нас, де б не знаходився, в якій сфері, галузі діяльності не працював, представляє і Україну, і свою маленьку бАтьківщину. Так, цього року на ювілейному ХХ Чемпіонаті світу із зимової риболовлі (ловля риби мормишкою з льоду) у складі національної збірної України перебував і наш земляк Віталій ЯЦИНА із села Бахова Дубівської громади. 
24 травня, п’ятниця
17 травня, п’ятниця