10.03.2016

IMG_1420Команда Ковельської ДЮСШ управління освіти знову виборола перемогу і нагороди на міжнародному турнірі

Чемпіонкою стала Ольга Падошик, друге місце – у Катерини Михальчук і Каріни Цимерман, третє – в Ірини Борисюк та  Віки Пашулі.
На  Рівненщині, в селищі міського типу  Клесів Сарненського  району,   відбувся  міжнародний  турнір  зі  спортивної  жіночої  боротьби серед дівчат 2002-2004 років народження.
Участь  у змаганнях  взяли  гості  з  Литви  та  Чехії,  команди  України із Житомирської,  Волинської, Рівненської областей, міст –Хмельницького,  Сум,  Рівного, Львова  і Трускавця. 
Команда Ковельської ДЮСШ управління освіти знову повернулася з нагородами і  перемогою. У ваговій категорії до 32 кг чемпіонкою стала кандидат у майстри спорту України Ольга Падошик, вигравши у чотирьох суперниць. Призерки турніру, – Катерина Михальчук і Каріна Цимерман, у яких друге місце, в Ірини Борисюк та  Віки Пашулі – третє.
До  змагань спортсменок готували тренери Олег Стус та Ігор Падошик.
Відділ внутрішньої політики, організаційної роботи та зв’язків з громадськістю міськвиконкому.

Інспектори  поліції  у  школі

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 717
Читати далі
10.03.2016

DSC00908Життєві вершини Галини Божик

Є люди, з якими ніколи не хочеться… прощатися. Іншими словами, вони настільки комунікабельні, душевні і доброзичливі, що ті рідкісні хвилини спілкування з ними пролітають, наче одна мить, яку герой поеми Гете "Фауст" намагався зупинити, вигукнувши: "Спинися, мить! Ти прекрасна!".
Так буває у мене при зустрічах із Заслуженим працівником культури України, директором централізованої бібліотечної системи Галиною Михайлівною Божик. Вона уособлює в собі вроджену інтелігентність, непересічний інтелект, щирий, непоказушний український патріотизм. Та й саме прізвище її – досить промовисте і багато про що говорить…
Знаю її давно. І завжди дивуюся невсипущому завзяттю, молодечій енергії жінки, постійному прагненню йти вперед і добиватися більшого. Можу чесно і без найменшого перебільшення сказати: Галина Михайлівна гідно продовжує кращі традиції своїх попередників, є зразком для наслідування  своїм підлеглим, усім працівникам культустанов міста і району. Недарма ж бо з лютого 1993 року незмінно очолює галузеву профспілкову організацію.
Її життєвий шлях, як і в кожного з нас, не завжди був встелений трояндами, але завдяки цілеспрямованості, чесності і працьовитості вихідці із селянської сім'ї клався досить успішно. Закінчивши Київський державний інститут культури імені Корнійчука, пані Галина розпочала свою трудову діяльність у Волинській обласній бібліотеці. Пізніше перейшла в Ковельську централізовану бібліотечну систему на посаду старшого бібліотекаря.
Згодом вона – вже заступник директора, а з лютого 1991 року – директор Ковельської ЦБС. Годі й говорити, як непросто було  працювати у ті часи, коли стара радянська система руйнувалася, а нову лише  починали будувати. Але Галина Михайлівна з однодумцями  впевнено долала труднощі, активно включилася у творення незалежної Української держави, піднесення і розвиток духовності своїх земляків, утвердження української національної ідеї.
Це тільки "збоку" може здатися, що бібліотекар – професія спокійна і навіть нуднувата. Насправді, коли ти залюблений у його величність Слово, коли кохаєшся у красному письменстві й не уявляєш свого життя  без книги, фах бібліотекаря можна прирівняти з покликанням духівника, якому спокій лише сниться. І, мабуть, не випадково у "Великому тлумачному словнику сучасної української мови" слова "Біблія", "біблійний", "бібліотека", "бібліотекар" стоять майже поруч.
А ще там є таке слово, як "бібліотерапія", яке означає "лікування за допомогою читання художньої літератури". Ось так: не більше і не менше - лікування. Тому можна з впевненістю сказати, що Галина Михайлівна та її колеги є справжніми цілителями людських душ, проповідниками Слова, яке було дане нам Богом.
Якщо цю високу оцінку (може, занадто емоційну, але справедливу), перекласти на мову офіційної характеристики, то від очільниці районного відділу культури Тетяни Матяшук почуємо:
– Галина Михайлівна Божик – людина високої професійної майстерності, ерудована, небайдужа до громадського та суспільно-політичного життя району. Вона глибоко вникає в організаційні питання культурно-освітньої роботи, всебічно вивчає проблеми бібліотечної справи. Постійно працює над підвищенням своєї професійної майстерності і багато зусиль докладає для підвищення професійних знань усього колективу, особливо молоді. І, як наслідок, під її керівництвом Ковельська централізована бібліотечна система  однією з перших в Україні стала переможцем програми "Бібліоміст" фундації Білла та Мелінди Гейтє.
Тетяною Іванівною сказано мало, але водночас багато. За цими словами –  пошуки, сумніви, дерзання, муки, переживання і надії ювілярки. Адже про її життя і трудову діяльність, про її батьків і рідних можна писати велику повість або й роман. У ньому, як на українській вишивці, доля родини буде вигаптувана червоними і чорними нитками.
Адже у роки сталінських репресій сім'я за надуманими звинуваченнями була вивезена в Кіровську область. Тут, у  "селищі  №3", як називалося тоді  поселення, вона й народилася. Трохи раніше з'явився на світ брат Григорій.  У 1957 році, після розвінчання культу особи Сталіна, батьки з дітьми повернулися до рідного Любитова.
До речі, брат Георгій Кульба – теж відома в Україні особистість. Закінчив Львівську консерваторію імені Миколи Лисенка, співав в ансамблі пісні і танцю Прикарпатського військового округу, інших музичних колективах. Лауреат багатьох престижних всеукраїнських і всесоюзних конкурсів, Заслужений артист України. З 2002 року – соліст оперного театру у Франкфурті-на-Майні (Німеччина).
Хочеться, аби в майбутньому світлих кольорів у житті Галини Божик та її рідних було більше. Зрештою, ювілей – це не привід для сумних думок або зажури за літами, що, наче птахи, так швидко відлетіли у вирій. Це – привід для гордості за прожите і зроблене, це, за образним визначенням Ліни Костенко, по суті, старт до подолання нових життєвих вершин.
Тож, щасливого нового старту, Галино Михайлівно! Знайте: люди Вас шанують, люблять і цінують. А чого іще потрібно для щастя такій гарній людині, як Ви?..
Микола ВЕЛЬМА.
Неповторній, милій 
Галині  Божик
Ми розливаєм час у чаші
 величальні.
Смакуєм спогади, немов терпке
 вино,
А він летить проспектом
  фестивальним,
І вічно юная душа шукає золоте руно.
Коли то все було? Як пролісок
 проснувся
Від звуку голосного – на весь світ:
 "А-у-у!.."
Примхлива доля радісно
 всміхнулася,
Хоч це було в далекім і чужім краю.
Любитів милий – зерно добірне
 сіється.
Дитинство. Юність. Природи
 дивная краса.
Ти вибрала культуру і просвітництво,
Любима справа святиться 
в небесах.
Ти мудра і розумна – ми спішимо
 напитися
Цілющого напою, що із серця твого
 б'є.
Добром й любов'ю доля 
твоя світиться,
Духовними багатствами наповнене
 єство твоє.
Чарує душу ніжний голос 
твій співучий.
Ми любим і шануєм тебе в будень 
і у свято.
Галино, подруго, ти наш – 
Ірис квітучий,
Для тебе просимо у Бога
На многії літа святої благодаті!
Анатолій СЕМЕНЮК.

Є люди, з якими ніколи не хочеться… прощатися. Іншими словами, вони настільки комунікабельні, душевні і доброзичливі, що ті рідкісні хвилини спілкування з ними пролітають, наче одна мить, яку герой поеми Гете "Фауст" намагався зупинити, вигукнувши: "Спинися, мить! Ти прекрасна!".

Микола ВЕЛЬМА.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1054
Читати далі
10.03.2016

17З людьми і для людей

Анатолій Мельник, котрий служив священиком в Свято-Георгіївському храмі у Голобах, після виїзду до Америки, разом з матушкою Іриною започаткували благодійний фонд "Світ для дітей".
Відтоді пройшло майже 20 років. На перших початках організувати цю потрібну роботу в селищі попросили Марію Григорівну Мартинюк. Важко було одразу. Справа незнайома і не з легких. Назбирала жінка спочатку 20 дітей, яким потрібна була допомога. Це – сироти, хворі, багатодітні сім'ї. Нині у Марії Григорівни 340 "її дітей", долями котрих вона переймається, знає їх проблеми, в усьому старається допомогти.
У героїні моєї розповіді дивовижна історія життя і разом з тим – проста. Про це можна писати книгу. 
В житті, кажуть, як на довгій ниві: то піде дощ, то сніг, а то й Сонечко заграє, висушить сльози землі. Так було і в житті Марії Мартинюк. Вона й нині, коли ступає на поріг своєї хати, яка самотньо стоїть в рідному селі Кривлині, одразу згадує пережите.
– Хоч біль і гіркота огортають серце, – каже Марія Григорівна, – але я люблю згадувати до болю рідний той час. Бо наше село дуже гарне. Ліси, луки – все миле, любе, незабутнє.
Народилась Марія Григорівна до війни, як іноді кажуть, за "перших совєтів". І коли заграва війни накрила рідну землю, її маленьке серце забилося сполохано. Не зовсім розуміла сліз материнських, коли через багато літ на порозі з'явився чужий дядько у вицвілій, запиленій військовій формі, котрий і сам чомусь плакав й міцно обіймав дорогу донечку. Бо крихіткою залишив, а коли ішов далекими фронтовими дорогами, його Марійка підросла. То був її батько Григорій Васильович. Його не зупинила ворожа куля – дійшов до Берліна, залишивши замість прізвища на стіні рейхстагу хрестика. 
l
Після війни налагоджувалось в селі мирне життя, хлібороби взялись засівати забур'янені поля, пориті осколками снарядів і мін. Організувались колгоспи.
Згадуючи ті часи, Марія Григорівна каже, що на таких ентузіастах, як батько, відбудовувалося село. З діда-прадіда хлібороб, він з раннього ранку до пізнього вечора в будь-яку пору року був на полі, на іншій роботі. Скільки ним сходжено-переходжено полів, то й сказати важко.
А мама? Вічна, невтомна трудівниця. На її руках було все: і домашнє господарство, і п'ятеро дітей. Вона їм віддавала всю свою любов. Завжди терпляча, чуйна, добра.
– Я в сім'ї була старшою, – розповідає Марія Григорівна, – і завжди дивувалась, коли мама відпочивала?  Серце її краялось, коли чогось не вистачало для нас. Вдень – на роботі, а ввечері і цілу ніч не гаснув каганець – лампа (чи не одна на все село) – мама шила. Не тільки своїм дітям, але й обшивала все село. Бо такий був час, що у людей ні одягу, ні тканини, ні грошей не було. Це пізніше, коли з'явились в крамницях тканини, діти завжди мали обновки, пошиті маминими золотими руками в недоспані ночі.
Співрозмовниця згадує нині німецьку швейну машинку – це була їхня годувальниця. Її берегли, наче святиню. Коли в  селі з'являвся фінагент, діти самі в ряднині несли оту машинку в кінець городу і ховали в ямі.
А ще згадується батьківська хата, збудована дідом. Стояла серед лісу, хоча старенька, але прибрана і завжди ошатна. До свят її особливо старанно впорядковували. Дуже пам'ятні свят-вечори, коли сім'я збиралася разом. Зими сніжні, на вікнах чудернацькі узори мороз вимальовує, а в хаті тепло й затишно. Перед образами горить лампадка.  На покуті великий сніп жита батько ставив, а діти заквітчували його рясними кетягами калини. 
Батьки – прості люди, які чесно й сумлінно трудились, жили правдою і тому навчали дітей. В усі часи вони любили та берегли родину, свою землю і все, що їх оточувало.
Острівком знань дитинства Марії була школа. Вона посміхається навздогін своїм дитячим спогадам. Ніби вчора бігала до школи – спочатку в своєму селі, а далі по бездоріжжю за кілька кілометрів – до Мельниці. Знання давались їй легко, дуже хотілось навчатись після закінчення десятирічки і далі. Але доля розпорядилась по-іншому.
Захворів батько, а був тоді час переселення з хуторів до села людей. Мама не встигала, менших треба до школи. От і закінчилась наука Марії. Пішла на роботу. Її працелюбність, енергійність, невтомність помічали. Завжди хвалили в числі перших. Бувало, дуже втомлювалась, але, прийшовши додому, мусила іще допомагати мамі по-господарству. 
Дивись – і вечір. І раптом зазвучить пісня, то й не до відпочинку. Там, де розлогі верби або просто на колодах, збиралась молодь. Втому як рукою знімало і сон кудись утікав. Часом і схід Сонця зустрічали.
Отут і зустрівся Марії хлопчина з сусіднього села Микола, який уже вчителював. Заполонила його серце дівчина, кожен вечір мотоциклом їхав на зустріч зі своїм коханням.
l
Коли побрались, спочатку жили в Радошині, бо там учителював Микола, пізніше поселились назавжди в Голобах. Доля подарувала їм чудових, люблячих, дорогих донечок Валентину та Оленку і синочка Юрія. Життя текло тихою рікою. Микола Мусійович працював в школі. Його пам'ятає не одне покоління учнів. Знаючий, завжди врівноважений – такого любили учні, поважали батьки.
Але тільки радість буває очікуваною, бо людина щодня її для себе виборює, а горе приходить неждано. Пішов у Вічність хороший чоловік, люблячий батько, залишивши болючу рану родині на завжди. Але турбота про дітей стала основою вдовиного життя. Шукала сили, щоб замінити дітям батька, аби меншим був їх біль.
Довгий час працювала в дитячому будинку-інтернаті. Робота важка, специфічна – хворі діти. Не зчулась, як усім серцем прикипіла до них, зріднилась з колективом. Ось тут-то і пригодились жіноча мудрість, сердечна доброта, терпіння, аби подолати труднощі на життєвих перехрестях.
Коли прийшов час заслуженого відпочинку, роботу продовжила в благодійному фонді "Світ для дітей". "Не хотіла, вагалась, думала, що не справлюсь", – каже Марія Григорівна. – Адже вдома город, господарство". 
Але волею долі робота стала змістом її життя. Благодійний фонд надає допомогу 340 дітям. Вона не вважає їх чужими, вони всі – її рідні, знає, в яких сім'ях ростуть, які потреби, чим допомогти. Ось і нещодавно дітям привезли теплі ковдри, постіль. А до навчального року хлопчиків і дівчаток забезпечують необхідним шкільним приладдям. А які цікаві дні народження проводять тут, які змістовні екскурсії відбуваються  до Почаївської лаври, обласного театру. Навіть в зоопарку в Рівному побували. А чи можна забути святкування дня Святого Миколая чи його потрібних подарунків? Та всього не перелічити, чим живе благодійний фонд і що робить для дітей. 
Марія Григорівна завжди заклопотана, в пошуках 

Анатолій Мельник, котрий служив священиком в Свято-Георгіївському храмі у Голобах, після виїзду до Америки, разом з матушкою Іриною започаткували благодійний фонд "Світ для дітей". Відтоді пройшло майже 20 років. На перших початках організувати цю потрібну роботу в селищі попросили Марію Григорівну Мартинюк. Важко було одразу. Справа незнайома і не з легких. Назбирала жінка спочатку 20 дітей, яким потрібна була допомога. Це – сироти, хворі, багатодітні сім'ї. Нині у Марії Григорівни 340 "її дітей", долями котрих вона переймається, знає їх проблеми, в усьому старається допомогти.

Валентина СІЧКАР.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 747
Читати далі
10.03.2016

афганістанВідлуння “Афгану”

Афганістан – це уособлення людського горя, болю та  абсурдності тієї війни. Десятки років пройшло від тих пір, як Ковельщина приймала "чорні тюльпани" і оплакувала синів-героїв.
Сьогодні  метастази війни перекинулися на Україну. Але ніякою стіною не відгородишся від спогадів про трагічні події в далекому Афганістані.
Днями в центрі міста до мене підійшов кремезний чоловік. Ступав він важко. Втримати рівновагу тіла йому допомагала інвалідна палиця.
– Я – "афганець", –відрекомендувався він. – Знаючи вас, хочу розповісти деяку правду про "Афган". Раніше цього не міг зробити, бо не мав права розголошувати військову таємницю. Але оскільки вже минуло 30 літ, то люди повинні почути об'єктивну інформацію про події, які мені щораз більше приходять у снах.
Вислухати цікавого співбесідника, навіть не знайомого, – це обов'язок журналіста. Ми заходимо в якусь кав'ярню і замовляємо каву. Я приготувався слухати.
– В день святого Миколая минулого року до мого скромного помешкання завітали поважні гості. Вишколений, сивочолий літній чоловік у європейському костюмі, а з ним – ще двоє, схожих на охоронців, молодих людей.
"Ми до вашого чоловіка", – привітавшись звернулися гості до дружини.
"Він хворий, і не знаю, чи зможе вас прийняти", – обережно відповіла та.
"Ми в курсі справи. Але це невідкладна справа", – категорично заявив незнайомець.
Гості зайшли в кімнату. Я встиг переодягнутися. Старший звідкілясь дістав пляшку вишуканого коньяку і плитку шоколаду.
"Ми маємо виконати почесну дипломатичну місію – вручити вам медаль за виконання секретного завдання в Афганістані", – виголосив чоловік.
Я був ошелешений звісткою, але на прохання гостя-"дипломата" одягнув свій святковий піджак, на якому виблискували раніше одержувані ордени і медалі. Через якусь мить на ньому засяяла нова нагорода.
"Вітаємо і дякуємо за виявлену мужність і бездоганне виконання військового обов'язку", – сказали мені на прощання.
"Якась казка", – подумав я, коли гості пішли. Але пам'ять, мов кадри з пригодницького фільму, розкручувала сюжети тридцятилітньої давності. Тоді, у 1986 році, я служив на Уралі у званні капітана. Моя місія як контррозвідника  полягала у забезпеченні таємності того, що діялось у "заповіднику". "Заповідник – це урано-збагачувальний комбінат, який знаходився під лісистою горою Алатау. Там  були великі цехи з переробки урану, лабораторії, лікувальна амбулаторія, зона відпочинку, блоки харчування та інше. Словом, замкнутий цикл у замкнутій 4-поверховій лабораторії підвищеної секретності.
В одну із останніх ночей того року нас посадили в літак ІЛ-76. Команда була невелика – 5 вчених-академіків, генерал і кілька солдатів, з яких двоє охороняли мене. Через кілька годин ми були в Кабулі і без перепочинку, під покровом вранішнього туману, попрямували до місця призначення.
Завдання просте: за допомогою нової лазерної установки "викурити" душманів із стратегічно важливої гори та випробувати зброю у бойових умовах.
Все робили чітко та злагоджено. Четверо солдатів встановили лазерну гармату в заданому місці. Я провів коректування цілі й встановив спеціальну капсулу. Вона була невеликою і нагадувала пульт управління телевізором. Доповів про готовність.
Через якусь мить  надійшла команда: "Пуск!". Я натиснув на гашетку.  Червоний промінь полоснув гору. За тим миттєво спалахнула палаюча заграва. В зоні дії променя-лазера все плавилось, горіло і світило. Живого не лишалося нічого. "Випаливши" задану територію, ми так само оперативно зібралися і повернулися на аеродром. При настанні темряви наш ІЛ-76 вирулив на злітну смугу і без сигнальних вогнів благополучно вилетів із небезпечної зони. Пізніше розвідка встановила, що наш "постріл" знищив 400 бойовиків, багато зброї і техніки.
Таких таємних операцій було декілька. Американці із своїх супутників  фіксували ці наші дії та інформували весь світ. ООН прийняла резолюцію про заборону зброї масового знищення. Тоді я й був удостоєний згаданої нагороди, але через секретність не мав права про це навіть говорити.
Скажу більше: як контррозвідник, я був причетний до багатьох таємних операцій. Участь у них негативно позначилась на моєму здоров'ї і, як бачите, я  пересуваюся з великими труднощами. Дається взнаки перебування в "заповіднику".
Мить помовчавши, співрозмовник додав:
– Я, звичайно, більше хотів би отримати нагороду за працю на мирному "фронті". Але що вдієш, коли ми, військові, мусили тоді виконувати команди, які давали "згори"? Хай би ніколи не було отого "Афгану", сотень і тисяч смертей моїх ровесників. Дай, Боже, щоб швидше закінчилася війна і на Сході України, бо якщо ворог застосує й тут якусь таємну зброю, то буде велика біда.
Тож бажаю розуму нашим політикам, а хлопцям-воїнам – витримки, мужності і удачі! Повертайтеся швидше живими додому!
Анатолій СЕМЕНЮК.

Афганістан – це уособлення людського горя, болю та  абсурдності тієї війни. Десятки років пройшло від тих пір, як Ковельщина приймала "чорні тюльпани" і оплакувала синів-героїв. Сьогодні  метастази війни перекинулися на Україну. Але ніякою стіною не відгородишся від спогадів про трагічні події в далекому Афганістані.

Анатолій СЕМЕНЮК.


Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 692
Читати далі
10.03.2016
Книга, яка 
вселяє надію

книгаКнига, яка вселяє надію

В центральній районній бібліотеці відбулася презентація нової праці кандидата медичних наук Любові Карасовської та її сина, лікаря Віталія Карасовського під назвою "Домашня медична енциклопедія". З цієї нагоди у читальному залі   зібралися медичні працівники, ветерани  галузі,  представники громадських організацій, читачі. На презентацію також прибули студенти медичного коледжу. 

Степан СКОКЛЮК.


Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 815
Читати далі
10.03.2016

images (1)Очищення прокуратури: задум та реальність

16 вересня 2014 року Верховною радою України було прийнято Закон України  "Про очищення влади". Цим Законом було визначено ряд посад перебування на яких мало наслідком звільнення державного службовця,  з подальшою забороною обіймати, визначені Законом посади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (окрім виборних посад), в тому числі Генерального прокурора України, а також  посадових та службових осіб органів прокуратури.
Основними критеріями для  заборони прокурорам обіймати, визначені Законом посади є, по-перше, період часу протягом якого особа займала посади в органах прокуратури, по-друге, процесуальні рішення, які були прийняті прокурором стосовно людей, які брали участь у Революції Гідності.
 Законом  передбачено два основних види заборон. Перша з них –  це заборона обіймати посади протягом десяти років з дня набрання чинності вищезгаданого Закону, тобто починаючи із 16 жовтня 2014 року, друга – це заборона займати посади  щодо яких здійснюється очищення влади  протягом п'яти років з дня набрання чинності відповідним рішенням суду.
Заборона займати посади протягом десяти років поширюється на осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посади Генерального прокурора України, його першого заступника чи заступника, керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України, а також керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України,  в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року,  якщо:
1) вони брали участь у справі в якій судили осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань" від 29 січня 2014 року та  Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких Законів України" від 21 лютого 2014 року.
2) якщо їхній рівень життя не відповідав задекларованим доходам.
3) мали відношення до КДБ або КПРС чи компартій союзних республік.
Заборона займати посади протягом п'яти  років поширюється на працівників прокуратури, які:
1) переслідували осіб, до яких застосовано повну індивідуальну амністію Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про застосування амністії в Україні" щодо повної реабілітації політичних в'язнів" від 27 лютого 2014 року (даним Законом застосовано повну індивідуальну амністію щодо 42 осіб, які були визнані політичними в'язнями);
2) переслідували учасників Революції Гідності у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та ряд інших підстав.
Процедура люстрації розпочинається із того, що особи, які працюють в органах прокуратури, подають заяву своєму керівнику або керівнику органу, якому надано повноваження звільняти особу, яка підлягає перевірці. В цій заяві прокурори, які підлягають перевірці, зазначають, що до них застосовуються або не застосовують заборони, які передбачені Законом України "Про очищення влади" та надають згоду на проходження перевірки.
Якщо до такої особи застосовуються відповідні заборони, то вона звільняється з органів прокуратури. Така заява подається протягом десяти днів з дня початку проведення перевірки у відповідній прокуратурі. В разі неподання прокурором такої заяви він  підлягає люстрації і до нього застосовується звільнення з органів прокуратури та заборона займати посади в органах державної влади протягом десяти років.
На сьогодні за офіційними даними Генеральної прокуратури України було люстровано та внесено відомості щодо 201 працівника прокуратури до Єдиного державного реєстру осіб, стосовно  яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", з них,  лише декілька працівників органів прокуратури у  Волинській області. 
Таким чином,  за півтора року дії Закону України "Про очищення влади" було люстровано лише дві сотні працівників прокуратури, що на наш погляд, є критично малою кількістю, зважаючи на велику кількість підстав для відсторонення  працівників прокуратури від займаних ними посад. 
Така ситуація має кілька причин. По-перше, прокурори, які потрапили під процес очищення влади, часто-густо оскаржують свої звільнення у судовому порядку, і суди задовольняють їхні позови про поновлення на роботі. 
По-друге, як завжди знаходяться "шпаринки" в самому Законі. Наприклад, відповідно до ч.  7 ст. 1 Закону України "Про очищення влади" заборона займати посади в органах державної влади, в т. ч. в органах прокуратури, не поширюється на осіб, які у визначеному законодавством порядку були визнані учасниками бойових дій. У зв'язку із цим мали місце випадки, коли прокурори оформляли  відрядження в зону проведення АТО, отримували статус учасника бойових дій, і, як наслідок, уникали люстрацї.
По-третє, Верховний Суд України та 47 народних депутатів України звернулися до Конституційного Суду України з конституційними поданнями про визнання ряду положень Закону України "Про очищення влади" неконституційними.
На сьогодні розгляд конституційних подань про визнання окремих положень Закону України "Про очищення влади" неконституційними перенесено на невизначений строк. Справа фактично зависла в Конституційному Суді України.
Віталій Єлов, 
Сергій Малишко, 
Волинська обласна 
організація Спілки
 юристів  України.

16 вересня 2014 року Верховною радою України було прийнято Закон України  "Про очищення влади". Цим Законом було визначено ряд посад перебування на яких мало наслідком звільнення державного службовця,  з подальшою забороною обіймати, визначені Законом посади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (окрім виборних посад), в тому числі Генерального прокурора України, а також  посадових та службових осіб органів прокуратури.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 546
Читати далі
10.03.2016 Романюк Аліна Петрівна

images (3)Від четверга до четверга

(Астрономічні відомості 
наведено за місцевим часом).
11 березня, п'ятниця
Схід Сонця - 6.41; захід - 18.20; тривалість дня - 11.39.
Місяць в Овні / Тельці.
Преподобного Прокопія Декаполіта, сповідника. 
Іменини:  Прокопа, Тита, Степана, Макара, Якова.
12 березня, субота
Схід Сонця - 6.39; захід - 18.21; тривалість дня - 11.42.
Місяць у Тельці.
День землевпорядника України.
Преподобного Василія сповідника. Блаженного Миколая, Христа ради юродивого, Псковського. Священномученика Нестора. Преподобних жон Марини та Кіри. 
Іменини: Нестора, Василя, Марини, Миколи, Кіри, Арсена.
13 березня, неділя
Схід Сонця - 6.37; захід - 18.23; тривалість дня - 11.46.
Місяць у Тельці.
Міжнародний день планетаріїв.
Неділя сиропусна. Спомин Адамового вигнання. Прощена неділя.
Преподобного Касіяна Римлянина. 
Заговини (запусти) на Великий піст.
Іменини: Касіяна.
14 березня, понеділок
Схід Сонця - 6.35; захід - 18.25; тривалість дня - 11.50.
Місяць у Тельці / Близнюках.
Початок Великого посту.
Преподобномучениці Євдокії. Мучениці Антоніни. 
Іменини: Євдокії, Антоніни, Антона, Нестора.
15 березня, вівторок
Схід Сонця - 6.32; захід - 18.26; тривалість дня - 11.54.
Місяць у Близнюках.
Фаза Місяця - перша чверть.
Всесвітній день захисту прав споживачів.
Святителя Іова (Борецького), митрополита Київського і всієї Руси.
Іменини: Федота, Сави, Арсена, Богдана, Йосипа. 
16 березня, середа
Схід Сонця - 6.30; захід - 18.28; тривалість дня - 11.58.
Місяць у Близнюках / Раці.
Мучеників Євтропія, Клеоника та Василіска. Святителів Зинона та Зоїла. Собор усіх преподобних отців Києво-Печерських.
Іменини: Василя, Зіновія.
17 березня, четвер
Схід Сонця - 6.28; захід - 18.30; тривалість дня - 12.02.
Місяць у Раці.
Мучеників Павла та Юліанії. Преподобного Якова пісника. Святителя Григорія, єпископа.
Іменини: Данила, Василя, Юлії, В'ячеслава, Григорія, Якова.
У прикмети вір, але й перевір
n Якщо граки прилетіли до середини березня – літо буде мокре, а сніг зійде рано.
n Якщо 13 березня буде дощ, то й усе літо буде мокре.
n Якщо на Явдохи (14 березня) вода капає зі стріх, то ще довго буде холодно,  з дощем – буде літо тепле й мокре, а як погоже – все літо пригоже. 
n Якщо 15 березня (на Федота) замете – довго трави не буде.
Підготувала
 Аліна Бондар.

11- 17 березня

У прикмети вір, але й перевір

Якщо граки прилетіли до середини березня – літо буде мокре, а сніг зійде рано.

 Аліна Бондар.


Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 695
Читати далі
10.03.2016

аварія Траилося   цими   днями

В ДТП загинула жінка
1 березня о 5-й годині ранку на лінію "102" до Ковельського відділу поліції надійшло повідомлення від працівників швидкої медичної допомоги про те, що в райцентрі автомобіль здійснив наїзд на пішохода.
Автопригода трапилась на вулиці Незалежності в Ковелі. За кермом автомобіля "Volkswagen T-5" перебував 31-річний місцевий житель. Водій здійснив наїзд на двірника, яка була одягнена у світловідбиваючий жилет. Внаслідок ДТП 44-річна жінка померла на місці пригоди.
Транспортний засіб доставили на арештмайданчик Ковельського відділу поліції.
Відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 2 ст. 286 (Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами) Кримінального кодексу України. Санкція статті, зокрема, передбачає позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.
Сектор комунікації ГУНП
у Волинській області
(за матеріалами 
Ковельського ВП).
НА ЗНІМКУ: слід від удару на автомобілі винуватця ДТП.
Фото з архіву поліції.

В ДТП загинула жінка

Крали хлопці цеглу…

 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 885
Читати далі
10.03.2016

DSCN3040Собаки перемагають і отримують... дипломи

У лісовому вольєрі біля с. Усічі Луцького району відбулися волинські обласні змагання мисливських собак по підсадному кабану. Супроти трирічного дзіка “Борьки” та його поросихи “Машки” мисливці Волинської, Рівненської і Львівської областей виставили лайок – східно-сибірських, західно-сибірських, була навіть одна карело-фінська, а ще словацьких копових, по одному курцхару та ягдтер'єру. 
“Борька”, як справжній джентльмен, обороняв свою пасію. Кільком собакам, що переоцінили свої можливості і наблизилися надто близько, від нього добряче перепало, але й “Машка” – не з полохливих, тож діставалося і від неї. 
"Полювали" лайки парами і поодинці. Головним суддею змагань був експерт І категорії Іван Задерецький з Івано-Франківщини, йому допомагали власник вольєра, експерт Національної категорії Віктор Дрокін із Луцька та ковельчани – голова секції лайок ВОО ФМСУ Анатолій Кондратюк і член Федерації Олександр Мельничук.
– У змаганнях взяло участь 47 мисливських собак, – розповідає головний суддя Іван Задерецький. – Було 32 пуски, більшість собак спрацювало і отримали три дипломи ІІ ступеня і чотирнадцять – ІІІ ступеня 45 % собак, на жаль, або не знайшли свиней або через дві хвилини перервали роботу. Загалом же змагання вийшли видовищними і цікавими ще й завдяки тому, що були достойні кабани, швидко переміщалися по території, вміло маскувалися, давали відсіч…
Іван Володимирович за три роки суддівської кар'єри відсудив понад 40 змагань різної складності в Коломиї, Теребовлі, Богородчанах, Володимир-Волинському, має достатній рівень кваліфікації і досвід. До того ж, і сам захоплюється собаківництвом, утримує "чотириногих полювальників", тож знає усе про їх повадки і характер. Рефері мисливських перегонів оцінював роботу чотирилапих мисливців за багатьма параметрами: зір, слух, нюх, швидкість пошуку, сміливість, спритність, в'язкість, злагодженість пари… 
У підсумку переможцем серед одиночок стала західно-сибірська лайка “Цуза” дрогобичанина Ігоря Мороза, вона набрала 77 балів і отримала диплом ІІ ступеня Друге місце виборов “Ай-Дар” (ЗСЛ) ковельчанина Володимира Черняка, він набрав на 1 бал більше від “Цузи”, але отримав диплом ІІІ ступеня, третє – з 70 балами і дипломом ІІІ ступеня посіла “Бася” (ЗСЛ) Юрія Потапчука (с. Велицьк Ковельського району). 
Переможцем серед пар з 78 балами і дипломом ІІ ступеня стали західно-сибірські лайки “Бой” і “Пушок” Василя Лесика з Радехова Львівської обл. Друге місце з 74 балами і дипломом ІІ ступеня зайняли західно-сибірські лайки “Агор” і “Айра” іншого радехівця Любомира Скопика, третє вибороли східно-сибірські лайки “Зеро” і “Амба” Валентина Грищука з с. Селець Турійського району (75 балів, диплом ІІІ ступеня). 
Це "мисливське шоу" викликало шалений інтерес у мисливців, адже не кожен день побачиш, як на величезній швидкості лісочком несеться "щетиниста гора", а, бува, сміливо і з азартом женеться за тими ж чотирилапими змагальниками. Біля вольєра було багато глядачів, які захоплено спостерігали за маршами "щетинистих гладіаторів" та роботою мисливських собак. 
Сергій Цюриць.
На ЗНІМКАХ: під час змагань по підсадному кабану.

У лісовому вольєрі біля с. Усічі Луцького району відбулися волинські обласні змагання мисливських собак по підсадному кабану. Супроти трирічного дзіка “Борьки” та його поросихи “Машки” мисливці Волинської, Рівненської і Львівської областей виставили лайок – східно-сибірських, західно-сибірських, була навіть одна карело-фінська, а ще словацьких копових, по одному курцхару та ягдтер'єру. 

Сергій Цюриць.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 778
Читати далі
10.03.2016
Пільги без додаткових умов

скачанные файлы (2)Заробітна плата у 2015 році

Середньомісячна заробітна плата штатних працівників м. Ковеля становила...

Пільги без додаткових умов

2 лютого ц. р. Верховна Рада ухвалила проект Закону "Про внесення змін ...
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 609
Читати далі
123