18 травня в Україні – День вишиванки,  свято, яке покликане берегти споконвічні народні традиції створення  українського етнічного вишитого одягу,  сприяти його популяризації серед молоді та населення держави загалом.

Сьогодні українська вишиванка – це красиво і модно! Колоритний одяг, створений в українському стилі, дарує відчуття спорідненості зі своїм народом, засвідчує любов до рідної Батьківщини, гордість за свою національну приналежність.

Глибоко символічно, що День вишиванки в Україні відзначають напередодні 23 травня – Дня Героїв. Тож зі святами Вас, дорогі земляки!

НА ЗНІМКУ: щирі шанувальники і популізатори української вишиванки на Ковельщині – Олена і Андрій Мигулі та їх дітки Антон, Анастасія й Тимофій.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

18 травня в Україні – День вишиванки,  свято, яке покликане берегти споконвічні народні традиції створення  українського етнічного вишитого одягу,  сприяти його популяризації серед молоді та населення держави загалом.

Сьогодні українська вишиванка – це красиво і модно! Колоритний одяг, створений в українському стилі, дарує відчуття спорідненості зі своїм народом, засвідчує любов до рідної Батьківщини, гордість за свою національну приналежність.

Глибоко символічно, що День вишиванки в Україні відзначають напередодні 23 травня – Дня Героїв. Тож зі святами Вас, дорогі земляки!

НА ЗНІМКУ: щирі шанувальники і популізатори української вишиванки на Ковельщині – Олена і Андрій Мигулі та їх дітки Антон, Анастасія й Тимофій.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 607

Погода в Ковелі 

18–24 травня 

Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 160С. Вітер східний слабкий.

В ніч на п’ятницю. Ясно.  Температура: 8оС. Вітер південно-східний слабкий.

П’ятниця. Мінлива хмарність. Температура: 20оС. Вітер південно-східний помірний.

В ніч на суботу. Ясно. Температура: 9оС. Вітер південно-східний слабкий.  

Субота. Хмарно.  Температура: 21оС. Вітер південно-східний помірний.

В ніч на неділю. Ясно.  Температура: 10оС. Вітер східний слабкий.

Неділя. Мінлива хмарність. Температура: 21оС. Вітер східний помірний.  

В ніч на понеділок. Хмарно. Температура: 15оС. Вітер північно-західний помірний.

Понеділок. Хмарно, можлива гроза.  Температура:  23оС. Вітер північний помірно-сильний.

В ніч на вівторок. Мінлива хмарність. Температура: 14оС. Вітер північно-східний помірний.

Вівторок. Мінлива хмарність, можлива гроза. Температура: 22оС. Вітер  північний помірний.

В ніч на середу. Мінлива хмарність. Температура: 13оС. Вітер південно-східний помірний.

Середа. Мінлива хмарність, можливий дощ. Температура: 21оС. Вітер південно-східний.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 621

Нещодавно військовий священик, настоятель Свято-Пантелеймонівської парафії смт Люблинця  протоієрей Матвій Олійник зі своїми побратимами з інших районів Волині з капеланською місією здійснили чергову  поїздку на Схід. 

З великодніми гостинцями та зібраною допомогою, а найголовніше – з пасхальними вітаннями капелани об’їхали всі фронтові позиції Волинської 14 ОМБр, яка дислокується в Станиці Луганського району. Уже не вперше до нашої місії капеланів, що духовно наснажують військовослужбовців на фронті, долучився  ковельський волонтерський артдесант «ВБЕРЕЖУ» (керівник  Ігор Верчук ("Скеля"), а також Едуард Сколінчук,  Степан Петрусь,  Василь Була, Василь Марчук,  Сергій Козуля,  із Києва поет Серго Сокольник, бард Віктор Ткаченко, які знову дарували нашим оборонцям віночок українських патріотичних пісень та віршів. Це велика підтримка бойового духу армії.

Перебуваючи на Сході України, у горнилі небезпеки, де довкола «сірі» краєвиди радянського минулого  та не зовсім доброзичливий місцевий люд, задаєшся питанням: заради чого і кого сьогодні Україна платить таку велику ціну та гинуть  найкращі сини України?.. 

Любов і святий обов’язок захисту рідних, їхнього спокою і миру, щасливого майбутнього керують нашими захисниками й усіма свідомими українцями. В окупованих районах живе немало співвітчизників, які не змогли залишити домівок, але думками з Україною. Лишити їх також було б зрадою.

У березні цього року на семінарі вчителів, педагогів-організаторів, який проходив у Зеленській школі, військовим капеланом було запропоновано для усіх шкіл Ковельського району  вишити на згадку і на знак великої шани нашим захисникам українські тризуби у вигляді слів «ГЕРОЯМ СЛАВА», щоб і після війни кожен воїн мав цей оберіг, виготовлений дитиною, яка сповнена подяки за мирне українське небо та прагне Перемоги.

Зокрема, першими виготовили тризубці такі школи: Люблинецька – 210, Любитівська – 73, Козлиничівська – 70, Поворська – 70, Вербська – 50, Зеленська – 46, Білинська – 42, Волошківська – 29, Дрозднівська – 26, Голобська – 20, Колодяжненська – 20, Кричевичівська – 17, Радошинська – 17, Уховецька – 16, Велицька – 15, Дубівська – 14, Старокошарівська – 12, Мощенська – 11, Облапська – 7, Пісочненська – 3, Скулинська – 2 шт.  Дякуємо вчителям і діткам!

Уже  в скорому часі вишиті тризуби знайшли своїх Героїв на Сході!

Висловлюємо подяку церковним громадам та священикам Київського Патріархату Ковельського району та міста, які  матеріально і фінансово допомагають  здійснювати поїздки на Схід. А також окремим жертводавцям і справжнім патріотам, які неможливе роблять реальним. Дорогі запчастини, інструменти, прилади, авто та багато іншого чого, на жаль, не здатна сьогодні забезпечити держава, в міру можливості доправляються на фронт.

Іде війна. Воїни змушені покинути свої домівки, не бути разом із дружинами, дітьми, батьками… А що найстрашніше – гинуть люди. Деколи опускаються руки в тих, хто постійно допомагає нашим захисникам. 

Проте лише терпіння, стійкість, єдність та наполегливість дають нам великий шанс почати жити в справжній країні: незалежній, сильній, вільній, цивілізованій. Нашими стараннями й, головне – з Божою допомогою, ми матимемо таку державу. 

ГО «Військові 

капелани Волині», Ковельський осередок.

 

Нещодавно військовий священик, настоятель Свято-Пантелеймонівської парафії смт Люблинця  протоієрей Матвій Олійник зі своїми побратимами з інших районів Волині з капеланською місією здійснили чергову  поїздку на Схід. 

З великодніми гостинцями та зібраною допомогою, а найголовніше – з пасхальними вітаннями капелани об’їхали всі фронтові позиції Волинської 14 ОМБр, яка дислокується в Станиці Луганського району. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 593

9 травня  з нагоди 72-ої річниці перемоги у Другій Світовій війні зібралися мешканці села Любитова, школярі, вчителі, учасники АТО, представники влади, гості та інші небайдужі громадяни, щоб віддати належну шану героям війни і всім тим, хто визволяв Україну.

Захід розпочався о 10 год. ранку шикуванням святкової колони учасників дійства біля сільського Будинку культури. Далі всі присутні рушили центральною вулицею Любитова до обеліска Слави, де учні школи поіменно згадали хоробрих солдатів, які  не повернулися з війни, поклали квіти та вінки. Пам'ять про загиблих вшанували хвилиною мовчання.

Потім  всі попрямували на кладовище, де біля Братської могили виступив сільський голова  Віктор Павлов. Він щиро привітав присутніх із  святом Перемоги, наголосивши на героїчних подвигах наших дідів та прадідів, без яких у нас могло  не бути майбутнього. На кінець побажав усім миру та благополуччя.

Біля цих двох священних місць – обеліска Слави та Братської могили – було проведено поминальні служби парафією Покрови Пресвятої Богородиці УПЦ КП на чолі з настоятелем протеієрем Іваном Оринчаком.

Наступна частина урочистостей  вже розпочалася в актовій залі Любитівського Будинку культури, де зі сцени лунали  мелодії патріотичних пісень. Виконавцями  стали юні й талановиті діти нашого села:  Зоряна Гетьман,  Наталія Матвіюк, сестрички  Маріанна та Вікторія Лазарчук,  Олена Мілянчук,  Анна Шинкарук,  Анна Вовчик, Марія Морозюк, а також художній керівник БК  Сергій Поліщук. Озвучувати усі музичні номери допомагав  Олег Гетьман.

До слова також було запрошено протоієрея Івана Оринчака, який прочитав власний  вірш, що вражає глибиною свого змісту. А ще  у промові отець Іван наголосив на важливості  взаєморозуміння, єднання та примирення людей різних поглядів та віросповідувань.  

Чудово доповнювала тематику дня ілюстрована виставка літератури "І знов приходить свято Перемоги", на якій було представлено нові книжкові видання з історії України, а також зібрані матеріали та відомості про славних героїв-захисників, які захищали і продовжують боронити нашу Батьківщину.

Юлія ВОЙТЮК, 

бібліотекар с. Любитова.

НА ЗНІМКАХ: учасники АТО, протоієрей Іван Оринчак та юні учасники свята; учасники АТО, сільський голова Віктор Павлов та протоієрей Іван Оринчак під час поминальної служби на кладовищі.

Фото з архіву автора.

9 травня  з нагоди 72-ої річниці перемоги у Другій Світовій війні зібралися мешканці села Любитова, школярі, вчителі, учасники АТО, представники влади, гості та інші небайдужі громадяни, щоб віддати належну шану героям війни і всім тим, хто визволяв Україну.

Захід розпочався о 10 год. ранку шикуванням святкової колони учасників дійства біля сільського Будинку культури. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 906

З кожним днем кількість охочих подорожувати залізницею до Європи зростає. Тим більше зараз, із перспективою безвізового режиму. Тож влада активно працює над новими міжнародними проектами для пасажирів.

Днями з Ковельського залізничного вокзалу відбувся тестовий виїзд нового потяга, який курсуватиме до Холма (на знімку). У цій події взяли участь заступники голови Волинської облдержадміністрації Олександр Степанцов, Сергій Кошарук, секретар Ковельської міської ради Віра Федосюк, представники Волинської митниці, Львівської залізниці, Луцького прикордонного загону та спеціалісти інших профільних галузей.

Новий залізничний маршрут планують запустити вже в червні. Для впровадження проекту українська сторона придбала двовагонний рейковий автобус на 180 місць. Вартість проїзного квитка становитиме 130-150 гривень. 

Попередньо було сплановано, що орієнтовний час в дорозі триватиме 2 години. Проте уже під час тестового виїзду стало зрозуміло, що є ряд невирішених питань. 

Приїхавши до Холма, українські та польські спеціалісти відразу сіли за "круглий стіл" перемовин. Усі погоджуються з тим, що цей проект буде вигідним для обох сторін. 

Одним із перших обговорили методи проходження прикордонного та митного контролів. Окрім цього, “відкритими” залишаються питання кадрового забезпечення та доступу до бази Інтерполу під час руху потяга.

Після конструктивної бесіди, аби проект вчасно втілити у життя, фахівці вирішили негайно братись до справи.

Відділ внутрішньої політики, організаційної роботи і 

 зв’язків з громадськістю міськвиконкому.

З кожним днем кількість охочих подорожувати залізницею до Європи зростає. Тим більше зараз, із перспективою безвізового режиму. Тож влада активно працює над новими міжнародними проектами для пасажирів.

Днями з Ковельського залізничного вокзалу відбувся тестовий виїзд нового потяга, який курсуватиме до Холма (на знімку). 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 552

Доступні ліки… 

А чи правда?

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 704

Адже саме  в цей день уже традиційно вулиці міста перетворюються на справжні бігові доріжки. Більше десятка років поспіль тут відбувається грандіозне спортивне дійство "Ковельський міжнародний пробіг". Цього року він стартував дванадцятий раз.

Незмінним ініціатором та організатором змагань вкотре став спортивний клуб "Ковель" (голова Сергій Панасюк). 

Щоб залучити до проведення змагань якнайбільше людей, в рамках ХІІ Ковельського міжнародного пробігу відбувалися забіги на різні дистанції, розраховані на окремі вікові категорії та класифікації. Першими на старт вийшли дорослі.  Дистанцію у дві милі (21, 0975 км)  долали 67 спортсменів: 55 чоловіків та 12 жінок, які приїхали до Ковеля з різних куточків України, Білорусі та Польщі. Приємно зазначити, що цьогоріч вперше за історію проведення ковельських пробігів участь у змаганнях взяли й гості з Франції.

Першим перетнув фінішну пряму у напівмарафонському забігу ковельчанин Ігор Порозов з результатом 1:06:26 год., випередивши свого суперника волинянина Сергія Марчука (1:07:56 год.). Третім до фінішу дістався заслужений майстер спорту України з легкої атлетики, чемпіон Європи та світу з бігу на 1500 метрів в приміщенні, учасник Олімпійських ігор у Сіднеї, Афінах (п'яте місце) та Пекіні Іван Гешко з результатом 1:09:45 год. 

Кращими серед жінок на цій дистанції виявились Ірина Масник з Тернопільщини (1:22:20 год.), Світлана Станко з Рівненщини (1:23:41 год.) та Христина Юдкіна з Івано-Франківщини (1:26:06 год.). Наймолодшим учасником змагань, який подолав дистанцію в 21 км, став Степан Пасічний (Івано-Франківська область), якому 11 квітня виповнилося 19 років, а найстаршим – Василь Крупинський (Львівська область), 1940 року народження.

Перевірити свою фізичну підготовку та випробувати свої сили на дистанції 6, 097 км згодилися 57 спортсменів. Кращий результат на цій дистанції 19:11 хв показав гість з Рівненської області Дмитро Сірук. За ним прибігли до фінішу гість з Хмельницької області Дмитро Козачок (19:29 хв) та з Франції ПаулРубіоЛуіс Марі-Едуард (19:44 хв), які й отримали грошові винагороди та цінні подарунки від титульного спонсора змагань - групи компаній "Юкон" (Юрій Семенюк та Богдан Конопацький).

Крім переможців змагань, грошовою винагородою відзначено мешканця Львівської області Миколу Нестеренка, 1934 року народження, який другий рік отримав звання "Найстарший учасник" Ковельського міжнародного пробігу. 

Випробували свої сили у забігу й люди з обмеженим можливостями. Пересуваючись за допомогою інвалідних візків та палиць, вони демонстрували неймовірну силу духу та цілеспрямованість.

Наймасовішими та найвидовищнішими в цей день, як завжди, були дитячі забіги. Через незавершені ремонтні роботи дорожнього покриття по вулиці Незалежності, цього року довелося змінити маршрути на всіх дистанціях.  Та це не стало перепоною для завзятих дітлахів. Незважаючи на вітер та низьку температуру повітря, участь у змаганнях взяли 1320 хлопчиків та дівчаток. 

Наймолодші діти 2012 року народження та менші долали дистанцію у  200 м. Хто самостійно, а хто – за допомогою батьків. Наймолодшого  – двомісячного ковельчанина – мама під час марафону везла у візочку, доки він солодко спав. Старша дітвора пробувала свої сили на відстані 300 м, 500 м, 800 м та 1600 м кожен у своїй віковій категорії відповідно. Приємно зазначити, що серед  марафонців є діти, які виходять на старт не вперше. Юна ковельчанка Ксенія Орловська цього року ступила на п'єдестал пошани уже вдруге. Минулоріч вона посіла перше місце у своїй віковій категорії, а цього року другою перетнула фінішну пряму на дистанції 500 м.

Ніхто не залишився цього дня без подарунків: кожен учасник головних пробігів отримав диплом за участь, медаль фінішера та безкоштовний обід. Дітлахи, в свою чергу, отримували дипломи та солодкі подарункові набори, які за традицією щороку надає титульний спонсор ковельських пробігів група компаній "Юкон". По закінченню змагань серед усіх учасників відбувся розіграш цінних подарунків.

Щасливчиками, яким в цей день усміхнулася фортуна, стали ковельчани Антон Лях (НВК № 1), Дмитро Старенько (НВК № 3), Артем Сорока (ЗОШ № 8), Олег Пінчук (ЗОШ № 1), Ангеліна Ромашук (ЗОШ № 7), Максим Дмитрук (НВК № 13), а головний приз – телевізор дістався учню 2-В класу НВК № 7 Артему Бовкушу. Варто зазначити, що уже не перший рік головні подарунки, розіграні в лотереї, надає магазин "Побутова AVтехніка", директор якого Сергій Скороход завжди долучається до організації та проведення спортивних заходів в місті.

Загалом,  завдяки наполегливості організаторів, злагодженій роботі волонтерів та фінансовій підтримці спонсорів свято принесло багато позитивних емоцій та гарних вражень. Адже саме кожен з них і усі ми разом вписали яскраву сторінку в історію ковельських пробігів. 

Ангеліна  МИРОНЧУК.

НА ЗНІМКАХ: під час ХІІ Ковельського міжнародного пробігу.

Фото з архіву автора.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 748

Земле наша батьківська! Земле рідна, материнська! Земле моя, українська!

Із твоєї тверді народився я. На себе перебрав вдачу твою терплячу. Господнім духом твоїм освятився.

Ступав босими дитячими ногами по стерні колючій і ранився боляче. Радів прильоту птахів весняних із вирію. Щасливів  жменькою ягід лісових, солодких.

На цій дивовижно багатій, з неповторною красою землі, моє ставлення до життя формувала сталінська держава. За взятий з поля колосок Закон передбачав сім років Сибіру. За невчасний вихід зранку на роботу – відро води в піч від бригадира. За випас худоби в недозволеному місці – штраф. Колективне, державне не чіпай! Зате держава "великодушно" дозволяла моїй мамі нести з лісу на своїх натруджених плечах в'язку сухого хмизу. Це щоб я, майбутній будівник комунізму, не замерз у холодній хаті-напівхліві зимою.

Земля моя багато віддавала, але її багатствами володіли ті, кому вона не належала. Гасло революції: "Земля – селянам" лишилося на папері.

А ми малі були і босі й не розуміли тих процесів і грали у війну між німцями та "нашими". Кидалися камінням і вигукували: "Гітлер капут!".

Війна – унікальна штука. Руйнує, палить, вбиває і… готує прийдешні покоління до нової бойні. Ми, "діти війни", ставали саперами, ліквідаторами мін, снарядів, патронів. Це ж цікаво, коли, викрутивши запал, ти якимось чином підпалюєш тротил і спостерігаєш вогняний феєрверк. Не менш "цікаво" було  підривати снаряди, патрони, міни на кострищах.

… Через півстоліття заходжу на сільський цвинтар, і на мене дивляться дитячі очі із світлин. Дивляться з докором, ніби шкодуючи за передчасно втраченим життям. А скільки тих, хто лишився без рук або ніг, став сліпим!

А в лісах і до сьогодні – вирви від бомб, окопи, ями від бліндажів. А ще то  тут, то там – останки загиблих воїнів.

О, земле! Скільки ран пекучих на твоєму тілі! Скільки болю і знущань ти перенесла! Скільки раз була розіп'ята на хресті.

Я був готовий орати й сіяти. Я знав, як вирощувати хліб і врожаї збирати. Я міг заліковувати рани на твоєму зраненому тілі. Такий закон предків. На жаль, комуно-атеїстична система відчужувала мене від тебе. В безвиході я покинув отой клаптик землі, який мені не належав, і пішов у світ за очі  шукати щастя. Шукав довго, долав нелюдські перепони і не раз опинявся в тупику, де перед останнім кроком, стояло нериторичне: "Бути чи не бути?". 

Наступало прозріння, і я знову піднімався. В "люди" вибивався. На твоїй тверді, лінії  електропередач будував. Втілював у життя настанову: "Комунізм – це радянська влада плюс електрифікація всієї країни".

Ти бачила це, земле, і своєю святою енергією підіймала мене. З тих гасел залишилася "електрифікація" – все інше зникло, навіть стало протизаконним.

У 90-х роках ХХ століття війнуло подихом Свободи. Незалежність!!! Нарешті, земля дихне на повні груди і буде мати господаря. Служитиме тим, кому належить: українцям – українське!

Та райдужні мрії вкотре виявилися міражами, навіяними  бурхливими хвилями ейфорії. Твої поля родючі раптом бур'янами позаростали. Колективні господарства перетворилися в руїни.

О, земле, я знаю, як важко жити без дбайливих рук господаря, як прикро не відчувати любові від того, кого годуєш, теплом зігріваєш, красою звеселяєш.

А час летить, і на крилах нові надії та мрії несе. Здавалося б, ХХІ століття під знаком Водолія омріяне щастя принесе. Не судилося. Спочатку хижий російський двоголовий орел своїми пазурами крижану землю відірвав від живого здорового тіла. А за тим  братовбивчу війну проти українців нахабно розпочав. Не дитячу, іграшкову, а жахливу, смертоносну. Рвуться снаряди, свистять кулі, падають наші бійці.

І знову (уже вкотре) в той час, як східна частина землі української переорюється не плугом, а снарядами та мінами, коли майже щодня в якомусь мирному куточку України з'являються  свіжі могили, коли над твоїми просторами, мов сірий туман, віється поминальне "Плине кача", лунає привабливий і багатообіцяючий заклик: "Жити по-новому!".

Як на смачного живця, клюнула більшість дорослих українців на це гасло. Як "по-новому”? Хтозна: новий неокомунізм вбачався в європейському виборі. А чи при цьому думав хтось про тебе, земле? Думали! На паї ділили, роздавали, а потім ті паї за безцінь приватизовували грошовиті пани-олігархи. Селянин, який завжди був бідним, став ще біднішим.

Та хто зважає на селянина, на родючість поля, коли в голові одна бісівська думка: "Земля – це гроші"? Тих нахабних, цинічних ділків не влаштовує клята, але життєдайна праця в ім'я майбутніх врожаїв та доходів. Простіше організовувати хитромудрі схеми: "Купи – продай".

Високопосадовці, депутати, окремі політики вбачають в цьому і особисте суттєве збагачення. Отримають свій  "транш" політики, які агітують за ринок, так само будуть наділені винагородою депутати, які проголосують за цей злочинний Закон.

На жаль, у тих олігархічних головах, затуманених збагаченням, не з'явиться думка про те, що оте "купи-продай" – звичайна окупація  української землі іноземцями. При цьому ніхто не зважає на Основний Закон держави – Конституцію, де сказано, що власником землі є народ, а не міністри, депутати та іже з ними.

Прикро, що реалії життя не вчать нічому й нікого. Сьогодні маємо орендовані озера, приватизовані земельні ділянки біля річок і моря, куди простому українцю вхід заборонено.

Там, "нагорі", переконані: Закон про ринок землі буде схвалений!

Ой, земле, земле, чи залишиться та мізерна територія розміром 2х1 метри, де я, посповідавшись перед Богом, маю спочивати? Скільки ж то ненаситні олігархи-власники зажадають  від моєї родини за той вічний клаптик землі? А, зрештою, як вже там буде, так і буде – що я зміню своїм словом? Та, попри все, не маю права я мовчати.

Земле, моя земле! Вигукни (і я з тобою) на весь світ: "Зупиніть цей  дикий продаж найдорожчого, що у нас є! Господи, покарай тих, що зло творять!".

Сподіваюсь, як і більшість небайдужих українців, що переможуть мудрість, розум та відповідальність перед нащадками.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Земле наша батьківська! Земле рідна, материнська! Земле моя, українська!

Із твоєї тверді народився я. На себе перебрав вдачу твою терплячу. Господнім духом твоїм освятився.

Ступав босими дитячими ногами по стерні колючій і ранився боляче. Радів прильоту птахів весняних із вирію. Щасливів  жменькою ягід лісових, солодких.

На цій дивовижно багатій, з неповторною красою землі, моє ставлення до життя формувала сталінська держава. За взятий з поля колосок Закон передбачав сім років Сибіру. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 644

6 травня в Голобах урочисто відзначили 60-річчя з часу надання Голобам статусу селища міського типу. 

У Голобах ще ніколи, мабуть, не збиралося людей так багато, як цього разу. Бо наша територіальна громада тепер живе, як одна сім’я, що складається із 19 сіл. Напрочуд і день видався сонячний, по-літньому теплий.

6 травня православна церква вшановує пам’ять святого великомученика Георгія Переможця (Юрія Змієборця). З цієї нагоди у Свято-Георгіївській церкві відбулося богослужіння. Очолив урочистості старший благочинний Ковельської округи протоієрей Володимир Ровінський. У літургії взяли участь 15 священиків, які звершують священницьке служіння у храмах Волині, Рівненщини, Луганщини. Під час Божественної Літургії була виголошена молитва за мир в Україні. 

Після Богослужіння організували акцію «Рушник єдності». Перехрестя вулиць в центрі було заквітчано рушниками. Привернув увагу й дитячий танцювальний флешмоб. 

Голова селищної ради Сергій Гарбарук привітав усіх із святом, ознайомив з його програмою і запросив взяти участь у відкритті Центру сімейної культури в будинку, де вже працює реабілітаційний Центр «Диво». На території особливу увагу привертає гарний фонтан. Дуже цікаво тут було дітям, які розважалися на гойдалках, батуті, грали в різноманітні ігри, ласували смаколиками. 

Не менш весело й цікаво малечі було на площі біля Будинку мистецтв. Сувеніри, біжутерія, надувні кульки, іграшки, солодощі, які пропонували торговельні прилавки – все радувало дітвору. Тут цілий день – як у мурашнику. 

А на імпровізованій сцені вже розпочалось вітальне перевесло старостинських округів. Свої пісенні колективи представили жителі  Попович, Майдана, Нового Мосира. Їх гостинно зустрічали господарі свята – хлібом-сіллю на вишитому рушнику за прадавнім звичаєм. Гості демонстрували свої кулінарні вироби, пригощали всіх охочих. Із задоволенням усі смакували рибною юшкою, варениками, пирогами, налисниками,  канапками та ін. А пожежники почастували смачним кулешем. Працювала також виставка-ярмарок. Так що додому обідати не треба було йти. 

О 16-й год. в Будинку мистецтв з нагоди свята розпочались урочистості. У фойє привертала увагу виставка робіт наших художників Антоніни Байди та Юлії Зубрицької і картини, вишиті бісером, учасника АТО Андрія Слюсарчука. 

У виступі голови об’єднаної територіальної громади Сергія Гарбарука приємно було чути про те, що зроблено за період з часу її утворення. Реалізовано набагато більше проектів, ніж за попередній рік до об’єднання, бо держава виділила з  бюджету на розвиток інфраструктури понад п’ять мільйонів гривень пропорційно до кількості сільських жителів і площі території. У березні в Голобах запрацював Центр надання адміністративних послуг, тож до Ковеля за ними уже не треба їхати. Покращено благоустрій окремих вулиць. Радує око і капітальний ремонт залу Будинку мистецтв. Отримали також сучасне освітлення сцени та новий сценічний одяг. 

Перетворення торкнулися і приміщення музичної школи. Завершився проект «Відновлення меліоративної мережі для сприяння економічного зростання сільських територій Волинської області». На базі навчально-виховного комплексу селища створено опорний освітній заклад. Більш як на 3 мільйони гривень оновлено навчально-методичну та матеріально-технічну базу школи. Запроваджено для підтримки обдарованої молоді стипендії й премії учням та їх наставникам. Сьогоднішнє відкриття Центру сімейної культури теж є гордістю.

Та найбільше надбання селища, його окраса та гордість – голобчани, жителі навколишніх сіл. Завдяки їхній праці, самовідданості і наполегливості возвеличується наша мала батьківщина.

На жаль, омріяне майбуття овіяне тривогою через події на Сході країни. Тому живемо з надією про закінчення війни. Не оминуло лихо і наше селище: вже третій рік поспіль лягають квіти  на могилу Станіслава Максимчука. Тривожно було на душі під час хвилини мовчання. 

Далі Сергій Гарбарук зачитав вітальну телеграму від нашого земляка, Почесного громадянина Голоб, голови Федерації хокею України Анатолія Брезвіна. З вітальним словом виступили заступник голови облдержадміністрації  Сергій Кошарук і голова райдержадміністрації Віктор Козак. Вони схвально відгукнулись про роботу громади, до якої вже приїжджають вчитися, переймати досвід. З гостинцями для лотереї і вітанням від народного депутата України Степана Івахіва приїхав його представник Павло Самолюк.

Ряд голобчан було відзначено того дня різними нагородами від селищного голови, райдержадміністрації, облдержадміністрації. Серед них – Микола Кобильчук, Валерій Воробей, Валентин Приступа, Іван Щесюк, Валентин Шпак, Галина Гончарук, Валентина Січкар, Марія Грабовець, Валентина Лук’янчук, Валентина Приймачук, Валентина Мельничук, Володимир Щесюк та ін.

Закінчив свій виступ голова селищної ради побажанням, щоб кількість тих голобчан, якими будемо пишатися, зростала з року в рік. А кожен земляк, куди б не занесла його доля, міг з гордістю сказати: «Я родом з Голоб». 

Сергій Гарбарук також висловив слова вдячності благодійникам, меценатам та спонсорам, завдяки яким відбувалося свято, наповнене гарним змістом та радістю. І назвав усіх поіменно. Їх багато: аж 26. У знак вдячності всі відгукнулись щирими аплодисментами.

Після урочистостей учні та викладачі Луцького педагогічного коледжу подарували глядачам чудовий концерт.

На закінчення розіграли лотерею. Борошно, цукор, зерно, кухонне начиння, сільськогосподарське приладдя, сертифікати на відвідування перукарні і закупів в торговельних закладах, пісок з Радошинського кар’єру та… холодильник. Щасливців вітали оплесками.

О 19-й год. для молоді виступив гурт «Резус Блюз» і відбулася  дискотека. Розважались та відпочивали допізна.

Не сумніваюсь, що свято залишило всім приємні спогади. Тож хай примножуються добрі справи громади. Хай кожен пам’ятає, що й його особиста участь – це частина добробуту всієї об’єднаної родини на благо її розвитку та процвітання.

Валентина  ОСТАПЧУК.

НА ЗНІМКАХ: під час відзначення Дня селища в Голобах.

Фото 

з архіву селищної ради.

6 травня в Голобах урочисто відзначили 60-річчя з часу надання Голобам статусу селища міського типу. 

У Голобах ще ніколи, мабуть, не збиралося людей так багато, як цього разу. Бо наша територіальна громада тепер живе, як одна сім’я, що складається із 19 сіл. Напрочуд і день видався сонячний, по-літньому теплий.

6 травня православна церква вшановує пам’ять святого великомученика Георгія Переможця (Юрія Змієборця). З цієї нагоди у Свято-Георгіївській церкві відбулося богослужіння...

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1006

Цінності життя: які вони сьогодні?

У одних – під знаком любові і добра, в інших – надумані. А є просто спотворені – це там, де панує алкоголь, наркотики, бісівський кайф та лінощі.

Якщо колись працювати на землі було престижно, жити в гармонії з природою комфортно, то сьогодні молодь від землі просто втікає і цінності життя шукає в шумливих великих і малих містах та квартирах з обмеженим простором, далеких від природи.

l

На ці думки мене навернув випадок. Якось я завітав на "дачу" до Віктора Семенюка. Віктор Вікентійович – поважна людина у нашому місті. Він майже все свідоме життя віддав "Водоканалу". Мабуть, немає і клаптика міського водоводу, якого б не знав досконало. Він пам'ятає, де проходить траса або яка запірна арматура встановлена в тому чи іншому місці.

Так ось, на "дачній" ділянці я застав  його за роботою. Він руками (!) розгрібав землю і щось там досаджував. Віктор – після операції, і щоб зменшити навантаження на тіло повзав… на колінах.

Безтурботний лінивець скаже: "Воно йому, хворому, треба? Йди на ринок, купи, чого душа бажає і не гни спину до землі".

Е, ні! Такий спосіб життя не для нього.

У Віктора Семенюка любов до землі закладена з дитинства.  Рідна земля "формувала" його характер, сил додавала, хвороби лікувала, а головне – наповнювала радістю, коли бачив плоди своєї праці.

На ділянці площею чотири сотих очі розбігаються від  різноманіття плодових дерев, кущів, городини. Он там – унікальні яблуні, груші, сливи, черешні. Велика частина ділянки заповнена червоною і чорною смородиною, агрусом, малиною, ожиною та ін. Багато дерев нащеплено самим господарем.

Дивлюся на кущі смородини – вони так пишно заквітували, так рясно зацвіли. І ніби вчувається мені їхній голос: "Ти нас підживлював, землю біля кореня розпушував, сухі гіллячки прибирав, тож ми тебе своїм цвітом звеселимо, а влітку плодами смачними почастуємо". А до цього приємного шелесту смородини і квіти різнобарвні долучаються. Словом, рай!

l

Віктор Семенюк народився і зростав у селі Клевецьку, що на Турійщині. Ще неповнолітнім вимушений був город садити, коня запрягати, сіно косити, в колгоспі працювати і в школі навчатися.

Ріс без батька: Вікентія Сидоровича Семенюка розстріляли німці в ковельській в'язниці. Тому, будучи ще дитиною, разом із братом Володею допомагав мамі. Підріс, – хату кам'яну взявся будувати. Це сьогодні в 15-16 літ заборонено щось важке піднімати або швидко бігати. Тоді ж лантух важкий, гній на вилах, плуг в дитячих руках були нормою. Скажу, що хату в селі він-таки збудував – це ще одна риса характеру: будь-яку намічену справу доводити до завершення.

А ще він мав талант музиканта, адже культпросвітнє училище закінчив. Віртуозно грав на баяні. Молодь звеселяв на вечорницях (на знімку вгорі). Але празникове культурне життя не прижилося у його душі. І хоч він став відомою особистістю в навколишніх селах, боявся захмеліти від тієї слави і вирішив русло ріки життя спрямувати в іншій бік. Слід відзначити, що доля не носила його на руках, як дитину. Він загартувався на службі в армії. Мав важкі травми. Але весь час був на вістрі життя, де найблагороднішою цінністю була праця.

Сьогодні від багатьох почуєш, що жити важко, влада "не така" і грошей не вистачає. Віктор Семенюк не чекав милостей ніколи і ні від кого. Не вимагав нагород за працю.

Опинився в Ковелі – немає житла. Не біда! Знову взявся будувати дім, а коли отримав квартиру, без роздумів подарував його брату. Не вистачало знань для комунальної професії – вчився заочно і закінчив успішно навчальний заклад. І так все життя вчився, працював і знову вчився. Сім'ю  збудував міцну. Він – відповідальний сім'янин, і знає, що глава родини піклується про все: і за дітей, і за дружину, і за дім.

Всі ці роки рука в руку з ним дружина Валентина (на знімку ліворуч).

Прожили десятки літ під знаком лебединої вірності. Ділили горе навпіл і радість на двох примножували. У них – поважна красуня донька Наталочка. Онук непомітно виріс, і Київ знаннями завойовує. Син Сергій пішов у "комуналку" – стежкою батька. Ось це всі його родинні цінності, але вони дорожчі від золота.

А ще Віктор Семенюк – вірний патріот України. Починаючи з 90-их років двадцятого століття, перебував на вістрі боротьби за Незалежність. Ішов у передовій когорті "рухівців". Ланцюг злуки організовував. У всіх масових революційних заходах брав участь. Згадує добрим словом своїх побратимів Ігоря Лучка, Адама Поляка, Марію Хотинську, Віктора Стрижеуса, Миколу Олексюка та інших. Багатьох із них вже немає в живих, але всі вони – у його серці та пам'яті. Шкода тільки, що не все сталося так, як думалося. Та наш знайомий вірить: рано чи пізно правда переможе.

Не лише політикою і працею та проблемами живе людина. Віктор Семенюк, як-то кажуть, по вуха захоплений рибалкою. Він знає всі річки та озера Волині й Рівненщини. З його розповідей про дивну природу краю книги можна писати. А він цим щасливий і стверджує (вірніше переконує), що день прожити з природою на рибалці додає рік життя.  Хто заперечить? Ця істина не викликає найменших сумнівів.

Віктор мені розказує, які смачні плоди з дерева, схрещеного від агрусу та смородини, а я думаю про своє. Летить на крилах клевецьких лелек невловимий і неспинний час. Сріблить волосся, змінює форму тіла, іноді обезсилює. Але є вічно молоді душа і дух, які рухають і тіло, і життя, і весь Всесвіт. У тому рухові присутні моральні, духовні і просто людські цінності, які відповідають на запитання, для чого живе людина на Землі. Від того раю присадибного я повертався у нових роздумах. Перед очима виникали картини нашого теперішнього життя. Там хтось спалює за собою моральні мости заради кар'єри і політики. Інший погруз у болоті ненаситного руху до грошей. І все це, як стверджує народна мудрість, суєта суєт.

Бог для нас визначив споконвічні цінності: любити рідну землю, здобувати нові знання, чесно працювати, плекати та леліяти рід свій і сім'ю, не забувати своїх витоків. Все це присутнє у душі Віктора Вікентійовича Семенюка. І хочеться, щоб цей досвід пошуку цінностей життя прижився у душах молодих та юних.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Цінності життя: які вони сьогодні?

У одних – під знаком любові і добра, в інших – надумані. А є просто спотворені – це там, де панує алкоголь, наркотики, бісівський кайф та лінощі.

Якщо колись працювати на землі було престижно, жити в гармонії з природою комфортно, то сьогодні молодь від землі просто втікає і цінності життя шукає в шумливих великих і малих містах та квартирах з обмеженим простором, далеких від природи.

ххх

На ці думки мене навернув випадок. Якось я завітав на "дачу" до Віктора Семенюка. Віктор Вікентійович – поважна людина у нашому місті. Він майже все свідоме життя віддав "Водоканалу". Мабуть, немає і клаптика міського водоводу, якого б не знав досконало. Він пам'ятає, де проходить траса або яка запірна арматура встановлена в тому чи іншому місці.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 686