За доброю традицією, в парку культури і відпочинку ім. Лесі Українки 24 серпня    діяли містечко майстрів та виставка-продаж народних умільців.  Тут  охочим можна було наярмаркувати всякої-всячини – від виробів, виготовлених власноруч,  до продуктів харчування.

Так, на огляд покупців ГО "Храм Надії" представила ляльки-мотанки, сумки (зроблені самостійно) та  вазони.  Як зазначила продавець Маргарита, кошти, отримані від проданого, підуть на підтримку воїнів АТО. До слова, таку добру справу вони роблять вже не вперше.

Благодійністю займалися і військові, біля палатки яких діти могли не тільки потримати в руках справжню зброю, а й постріляти з неї.  Тут збирали гроші на санітарний автомобіль для медичного пункту артилерійського дивізіону 57-ої окремої мотопіхотної бригади. 

Подружжя Міщанчуків, Сергій та Оксана, продавали національний український одяг.  Як нам розповіли,  на таких ярмарках бувають постійно.  Дитяча сорочечка тут вартувала 180, а доросла  – 350-400 гривень. 

Популярністю  у відвідувачів виставки народних умільців користувалося мило ручної роботи, яке можна було придбати, зокрема, як подарунок,  за 25-60 гривень.  Невеличкий флакончик обліпихової олії, цукрові скраби для обличчя чи настоянка прополісу   теж би стали  непоганим сувеніром для друзів чи знайомих. 

"За рахунок обліпихової олії шкіра буде м'якою і зволоженою, а прополіс, як відомо, має антибактеріальну дію",  – зазначила   в розмові продавчиня. 

На виставці можна було придбати також мед, різноманітну біжутерію, прикраси для волосся тощо. Дітлахам в парку робили набивки та малюнки на тілі.  А ті, хто зголоднів,   могли посмакувати пиріжками, адже діяла тут виїзна торгівля.

l

Та справжнього ажіотажу післяобідньої пори  наробив пробіг на ретроавтомобілях з національною символікою вулицями міста, які взяли старт від торгового центру "Ювант".

І дорослі, і малі із неабияким захопленням й здивуванням спостерігали за колоною машин, які "припаркувались" на площі Героїв Майдану.  До слова, до своєрідної акції з нагоди свята активно приєдналися і байкери на своїх гучних агрегатах, гуркіт моторів яких  було чутно ще здалеку.

Коли ажіотаж трішки втих, бажаючі змогли зробити фото на пам'ять або ж просто поспілкуватись із власниками ретротехніки, яку не часто побачиш в місті залізничників.  Скористалась цією нагодою і я. Про що дізналась – коротко  розповідаю. 

Василь Карпук – один із учасників пробігу. Участь в ньому бере вже другий раз поспіль.  Свою "рідненьку" "Волгу" (ГАЗ-24) до цього дійства, як він розповів,  готував тиждень, наводячи, так би мовити, "марафет".  

На запитання: "Скільки було потрачено коштів на все?" Василь Васильович відповів по-мудрому: "Не рахував".  Його "ластівка" –  1983 року випуску, має пробіг 300 тисяч  кілометрів. 

Із розмови дізналась, що чоловік – щирий автолюбитель,  адже хобі із сином в них одне на двох, і це, звичайно, машини.  Поруч з батьком свою техніку уважно оглядав син Олександр, який в автосправі став для нього справжнім побратимом по духу.

"Як бачите, ми разом із сином займаємось машинами (правда, в нього більш новіша – ГАЗ-69)", –  зазначив Карпук-старший.

На закінчення цікавої зустрічі-бесіди чоловіки висловили щиру вдячність організаторам пробігу, завдяки якому мають  неабияку можливість проявити себе в улюбленому ділі. 

"Як-то кажуть, і себе показали, і в інших повчились", –  підсумували автолюбителі. 

Що ж, бажаємо обом  успішних та вдалих автопробігів, а нашій неньці-Україні мирного неба. 

Оксана МОРОЗ.

НА ЗНІМКАХ: під час святкових заходів.

Фото 

Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.

За доброю традицією, в парку культури і відпочинку ім. Лесі Українки 24 серпня    діяли містечко майстрів та виставка-продаж народних умільців.  Тут  охочим можна було наярмаркувати всякої-всячини – від виробів, виготовлених власноруч,  до продуктів харчування.

Так, на огляд покупців ГО "Храм Надії" представила ляльки-мотанки, сумки (зроблені самостійно) та  вазони.  Як зазначила продавець Маргарита, кошти, отримані від проданого, підуть на підтримку воїнів АТО. До слова, таку добру справу вони роблять вже не вперше.

Благодійністю займалися і військові, біля палатки яких діти могли не тільки потримати в руках справжню зброю, а й постріляти з неї.  Тут збирали гроші на санітарний автомобіль для медичного пункту артилерійського дивізіону 57-ої окремої мотопіхотної бригади. 

Подружжя Міщанчуків, Сергій та Оксана, продавали національний український одяг.  Як нам розповіли,  на таких ярмарках бувають постійно. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 645

Погожої літньої днини в суботу, 19 серпня, жителі села Любитова були в піднесеному настрої. І не даремно, адже цього дня ми святкували не лише свято  Яблучного Спаса, а й усією дружною сільською родиною відзначили День села.

А розпочався день із ранкового Богослужіння у місцевих церквах, де освячували кошики із яблуками, грушами, сливами тощо. Після відправи молодь могла себе випробувати у спортивних змаганнях – таких,  як футбол чи волейбол.

Одночасно із цим  проводився конкурс дитячого малюнка на асфальті  під пильним наглядом районного депутата  Тараса  Оніжука, який взяв  активну участь у підготовці  святкового дійства. Під час конкурсу кожен маленький учасник проявляв свої художні здібності та уяву. В яскравих дитячих роботах відчувалася щира любов до рідної України. Всіх діток за старання було нагороджено подарунками від фонду Ігоря Палиці «Тільки разом».

Далі діти попрямували до дитячого майданчика, де на них чекали  чергові інтелектуальні  змагання, які для них підготували бібліотекарі.

Також  до найменших наших жителів із цікавою розважальною програмою приїздив веселий клоун, за витівками якого залюбки спостерігали глядачі, а його фокуси дивували навіть дорослих. По закінченню вистави всі охочі могли зробити пам’ятні фото із добрим веселуном.

Після цього малеча продовжила розважатись: стрибати  на батуті, спускатись із надувних гірок, кататись на поні, ласувати морозивом, солодкою ватою, попкорном та іншою смакотою,  яку можна було придбати поблизу.

Молодь теж мала нагоду випробувати свої сили на перекладині чи спритність та влучність у метанні по мішенях.

Захоплюючим видовищем для всіх жителів та гостей села став показовий виступ за участю спортивного коня та професійної наїзниці, які,  стрибаючи через високі перешкоди, вражали глядачів та викликали оплески.  Завдячуємо спонсору цього дійства  О. Шайнюку (ФГ «Фасти»). 

Видовищним виявився святковий заїзд представників сіл Любитівської сільської ради, яких гостинно зустрічали господарі свята біля порогу будинку культури. Наближення гостей було чутно ще здалеку. Вони  гучно та весело співали українські пісні, їдучи на святково прикрашених підводах. Їх  супроводжували молоді хлопці, які,  наче справжні козаки,   їхали верхи на конях,  розмахуючи синьо-жовтим стягом. Прибувши на місце,  частували головного господаря – нашого сільського голову  Віктора Павлова  різними українськими стравами.  

Після цього їх було запрошено відвідати мальовничий куточок  із цікавими декорованими експозиціями та сільською «Корчмою», в якій пригощали всіх бажаючих різною смакотою. Всю цю красу було створено завдяки зусиллям працівників сільської ради, за що їм – окреме «спасибі».

В цій же «Корчмі» всіх присутніх частували й справжнісіньким козацьким кулішем, смачними тортами, які додавали сили та бадьорості.

А ось у фойє доречно розмістилися бібліотечні виставки-інсталяції. На сторінках книжково-ілюстрованих виставок можна було ознайомитись із історією нашого рідного краю Волині, почитати про Україну, її нелегкий шлях до Незалежності від найдавніших часів козаччини до сучасної АТО та її героїв.

Також  тут представлені тематичні папки з фотографіями, де зібрана інформація про Любитів, його пам’ятки, природу та визначних постатей рідного села. Цікаві вирізки з періодичних видань про здобутки та перемоги любитівців зібрані і подаровані односельчанкою  А. Борисюк.  І все це чудово доповнювали сучасні вишиті рушники, дитячі роботи –  дощечки з малюнками, виконані технікою з випалювання по дереву та інше.

Окрасою іншої частини виставки стали давні українські старожитності: рушники з «бабусиної скрині», речі побуту, без яких не обходилась колись жодна українська родина, знаряддя праці та інші цікаві дрібнички. У цих простих на перший погляд речах ще й досі чується відлуння тих далеких років,  бо все це – наша духовна і культурна спадщина.

Наступну частину свята продовжила концертна програма, ведучими якої стали  Ірина Дрозд  та  Микола Грищук. Вони привітали всіх глядачів у залі зі святом та побажали гарного настрою. 

На знак глибокої шани та поваги до всіх загиблих воїнів, які боролись за Незалежність України, від учасників художньої самодіяльності до обеліска Слави  поклали   традиційні корзини із квітами.

Далі лунали музичні композиції у виконанні талановитих аматорів сцени:  Наталії Демчук, юних сестричок  Вікторії та Маріанни Лазарчук,  Миколи Клімчука,   Людмили Поліщук,  Зоряни Гетьман,  Ірини Чуль,  Надії Сухарської,  Анни Шинкарук,  Анни Будяковської,  Ольги Симонович  та інших. Зачарувала слухачів грою на фортепіано  Оля Тарасюк.

Прозвучали   задушевні тематичні пісні «Це моя земля», «Моє рідне село», «Українська родина», «Калина» та багато інших.

А ось власним музичним твором під назвою «Рідний мій Любитів» порадували слухачів автори пісні  (слова  Ігоря Тарасюка, музика – Сергія  Поліщука). Запальними були й виступи вокального жіночого колективу села Ворони, які викликали щирі емоції та гучні оплески у присутніх.

Далі забавляли глядачів дві куми, роль яких вдало зіграли  Вікторія Сачук  та Ірина Симонович. У такому жартівливому стилі веселі кумоньки запросили до слова поважних гостей свята, а саме: сільського голову Віктора  Павлова  та начальника служби у справах дітей Ковельської РДА, куратора Любитівської сільської ради  Сергія Ілюшика.

Також  слово надали й іншим не менш шанованим гостям: заступнику голови Ковельської ради Олександру  Пасенковському, представнику фонду Ігоря Палиці «Тільки разом» Ігорю  Пінісу. Представник благодійного фонду Степана Івахіва «Патріоти Волині»  Павло Самолюк зачитав вітальну телеграму від народного депутата України, а також привіз подарунки для святкової лотереї. За сприяння Степана Івахіва у Ковельський район надійде понад 2 млн. 160 тисяч гривень субвенції з Державного бюджету для тепломодернізації загальноосвітніх шкіл та ДНЗ в Люблинці. Зокрема, в Любитові за рахунок даної субвенції замінили старі вікна на енергоощадні в спортзалі місцевої школи, на що виділили 119 тисяч гривень.        

У своїх виступах вони вітали всіх зі святом, бажаючи міцного здоров’я та довголіття людям, селу – процвітання та розвитку, Україні – сили та перемоги.

Представниками районної  влади  були відзначені та нагороджені почесними грамотами кращі односельчани, а саме:  С. І.  Юстинюк,  Л. Р.  Охрін,  В. П. Ляшук,  Ф. І. Божик.

За доброю українською традицією,  шановним гостям учасники дійства вручили запашні короваї.

З мудрим словом до присутніх у залі  звернувся протеієрей Іван Оринчак, який також приєднався до численних привітань, зачитав власний поетичний твір та розповів повчальну історію, яка примусила задуматись кожного слухача.

І не лише теплі слова про рідне село повсякчас лунали з вуст ведучих, але й про славних майстрів та умільців, які тут живуть. Це – художник та майстер по дереву  Володимир Черняк; фотолюбитель, пасічник  Петро Гузовський, який  ще захоплюється плетінням із соломи та лози; вправна вишивальниця  Євгенія Шевчук та її син,  майстер з різьби по дереву, Михайло  Шевчук; майстер на всі руки Анатолій  Мох, який займається виготовленням дерев’яних меблів.

Неможливо було не пригадати тих випускників Любитівської ЗОШ, які досягли чималих професійних висот та зробили значний внесок у розвиток села і країни в цілому.

Ведучі вечора назвали  поіменно усіх односельчан-захисників, які у різні часи хоробро виконували свої військові обов’язки. Це –  учасники Другої світової війни, Герої АТО, воїни-«афганці».

Також  було відзначено поповнення у нашій сільській родині, а це – аж 17 немовлят, названо найстарших жителів села, яким вже за 90 років, найміцніші сімейні пари, які відсвяткували «золоте весілля»,  та пару, котра нещодавно встигла побратись, вшановано усіх багатодітних матерів-героїнь.

Святкова програма заходу завершилась подякою всім учасникам художньої самодіяльності, врученням святкового торта і бурхливими оплесками вдячних  глядачів.

Згодом настав час і для розіграшу безпрограшних лотерейних квитків, на початок якої з нетерпінням чекали її учасники. Серед цінних, корисних та красивих подарунків були: мішки із зерном, поросята, жива домашня птиця,  харчові продукти та напої, посуд, сувенірні набори, чайники, сковорода, мікрохвильова піч,  праски, тюлі, рушники, відра та миски для побуту  тощо. А також суперприз — телевізор від благодійного фонду “Патріоти Волині”.

Незвичним стали професійні послуги від жителів села, які теж стали «частиною лотереї» . Наприклад, на переможців таких щасливих квитків  чекали послуги ветлікаря, фермерів, перукарів, похід до майстра з манікюру  тощо.

Ввечері настав час для вечірньої дискотеки з «живою» запальною музикою для найвитриваліших мешканців та гостей нашого села.

Особливу подяку висловлюємо усім організаторам свята, а також організаціям, підприємцям, знатним господарям, представникам місцевої влади, які також стали спонсорами свята, надали значну допомогу в проведенні Дня сіл територіальної громади Любитівської сільської ради.

Юлія ВОЙТЮК,

бібліотекар с. Любитова. 

НА ЗНІМКАХ: під час відзначення Дня села.

Фото з архіву автора. 

Погожої літньої днини в суботу, 19 серпня, жителі села Любитова були в піднесеному настрої. І не даремно, адже цього дня ми святкували не лише свято  Яблучного Спаса, а й усією дружною сільською родиною відзначили День села.

А розпочався день із ранкового Богослужіння у місцевих церквах, де освячували кошики із яблуками, грушами, сливами тощо. Після відправи молодь могла себе випробувати у спортивних змаганнях – таких,  як футбол чи волейбол.

Одночасно із цим  проводився конкурс дитячого малюнка на асфальті  під пильним наглядом районного депутата  Тараса  Оніжука, який взяв  активну участь у підготовці  святкового дійства. Під час конкурсу кожен маленький учасник проявляв свої художні здібності та уяву. В яскравих дитячих роботах відчувалася щира любов до рідної України. Всіх діток за старання було нагороджено подарунками від фонду Ігоря Палиці «Тільки разом».

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1099

Якщо ви переживаєте розрив, то звільнення від постійних згадок про минуле допоможе витіснити біль з вашого серця. Звичайно, переживати розрив складно, коли ви усе ще любите людину. Та набагато краще залишити іншого у сумнівах, чи не припустився він страшної помилки, ніж влаштувати сцену і тим самим розвіяти усі сумніви. Спробуйте залишити цю людину з думками: "Вона, насправді, щось дивовижне" замість: "Ух! Нарешті я позбувся її!".

Як зменшити біль

Розрив може виявитися несподіванкою або шоком. Можливо, ви не можете зрозуміти, чому усе скінчено. Ви маєте право запитати про це, якщо ваш партнер не сказав. Ви також можете сказати, що вам буде складно перестати любити його (її). Кажіть про це стільки, скільки вам необхідно і наскільки інша людина схильна слухати. 

Та коли все вже сказано і зроблено, сприйміть ситуацію і використайте її собі на добро, а не на зло. Замість того, щоби поводитися так, наче світ рухнув, підіть гідно. Свою самоповагу заберіть із собою. Пам'ятайте: ви не людина, яка не заслуговує на любов лише через те, що вас залишили, – навіть якщо почуваєте себе саме так. Це тимчасові відчуття.

Поплачте, якщо треба. Сльози – це нормальна реакція під час печалі. Якщо вам хочеться поплакати, не стримуйте себе – це стосується як жінок, так і чоловіків. Сльози – природний вихід у стресовій ситуації і здорове полегшення зростаючої напруги. 

Куди йти далі?

Отже, стосунки завершилися. Усе ваше життя видається порожнім і розбитим. Вам хочеться напитися,  кинути школу, стрибнути з мосту, перестати бути людиною. Що ж тепер? Навіть якщо ви пережили розрив з мінімальним болем, все ж залишилися деякі питання, на котрі необхідно дати відповідь. Перше, що приходить у голову: "Що робити далі?". Щоби повернутися в нормальне русло життя, необхідні час і зусилля.

Позбудьтеся спогадів 

про минуле

Віддайте фотографії і подарунки, котрі накопичились за час ваших зустрічей. Якщо хлопець подарував вам плюшеве ведмежа на день народження, і ви плачете щоразу, коли бачите це ведмежа у себе на ліжку, подаруйте його бідній дитині.

Займіться чим-небудь. Бездіяльне перебування у своїй кімнаті в тяжких роздумах про розрив – це повна катастрофа. Приєднайтеся до групових заходів, які допоможуть відволіктися від проблеми. Ви швидше забудете свої особисті страждання і допоможете іншим людям, у яких, можливо, більші проблеми, ніж у вас. Проявіть живе співчуття, але не до людини протилежної статі (ще не час). Допомога іншим відволіче вас від своїх проблем і залишить менше часу на ридання, роздуми й ігри типу "якби…".

Спробуйте знову бути друзями. Є надія, що ви зможете залишитися ними. Складно розірвати стосунки з людиною, котра ходить в ту ж саму школу або церкву, зустрічатися з нею або з ним на зібраннях чи в коридорах. Або, що іще гірше, сидіти поруч у класі.  Спроба з вашого боку знову бути друзями відразу ж після розриву може бути неправильно сприйнятою іншою людиною. Тому вам може знадобитися трохи часу. 

Та це варто того. Моліться про це. Якою б не була причина того, що біль прийшов у ваше життя, ви повинні довіряти Богові.

Це так боляче

Якщо ви вже усе випробували, та ніщо не діє, ви можете спробувати іншу тактику. Співайте "свою пісню" знов і знов, допоки більше не зможете чути її. Підіть з другом до кав'ярні чи до іншого місця, де ви проводили багато часу разом з колишнім коханням. Випийте соку. Прийдіть туди знову, знову, доки вам не набридне ходити туди.

Візьміть фотографію свого "колишнього" кохання. Розкажіть другові, що ви відчуваєте, коли дивитеся на фото. Повторюйте це знов і знов, поки вам не набридне дивитися на цю фотографію! Відвідайте місця, переповнені спогадами. Поділіться своїми спогадами з другом. Позбудьтеся усього цього.

Дістаньте з гаманця одногривневу купюру і напишіть на ній сьогоднішню дату. Потім сховайте її у надійному місці. Дістаньте її через півроку і подивіться, чи зможете ви пригадати навіть  ім'я, того чи  тієї, кого кохаєш.  Якщо ж і після усього цього ви відчуваєте себе так же погано, як і того дня, коли вас  залишили, тоді вам необхідна професійна допомога.

Повертайтеся до себе

Природна реакція після завданого болю – ізолювати себе так, щоб ніхто й ніколи більше не міг завдати вам болю знов. Під час процесу зцілення деякий захист може бути необхідним, та настане час, коли треба ризикнути і зав'язати нові стосунки. Якщо ви заховаєтеся у мушлю, тоді позбавите себе можливості покохати знову.

Найбільша небезпека у житті – взагалі не ризикувати. Не ризикуючи, ви можете уникнути болю, та не зможете зростати, мінятися, вчитися життю, спілкуватися з людьми. Ніхто не прив'язаний ланцюгом до болю розбитого роману. Мир зійде на вас, коли ви болю дозволите піти і ризикнете закохатися знову.

Підготував 

Ігор ВИЖОВЕЦЬ.

Якщо ви переживаєте розрив, то звільнення від постійних згадок про минуле допоможе витіснити біль з вашого серця. Звичайно, переживати розрив складно, коли ви усе ще любите людину. Та набагато краще залишити іншого у сумнівах, чи не припустився він страшної помилки, ніж влаштувати сцену і тим самим розвіяти усі сумніви. Спробуйте залишити цю людину з думками: "Вона, насправді, щось дивовижне" замість: "Ух! Нарешті я позбувся її!".

Розрив може виявитися несподіванкою або шоком. Можливо, ви не можете зрозуміти, чому усе скінчено. Ви маєте право запитати про це, якщо ваш партнер не сказав. Ви також можете сказати, що вам буде складно перестати любити його (її). Кажіть про це стільки, скільки вам необхідно і наскільки інша людина схильна слухати. 

Та коли все вже сказано і зроблено, сприйміть ситуацію і використайте її собі на добро, а не на зло. Замість того, щоби поводитися так, наче світ рухнув, підіть гідно. Свою самоповагу заберіть із собою. Пам'ятайте: ви не людина, яка не заслуговує на любов лише через те, що вас залишили, – навіть якщо почуваєте себе саме так. Це тимчасові відчуття.

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 629

Закоханість! Це – крила творчості, духу і добра.

Закоханість – це спорідненість душ і сердець, життєдайна енергія, яка пульсує в єдиному ритмі.

Закоханість – фатальна самопожертва в ім'я іншої людини.

Анатомія кохання, на перший погляд, проста та буденна. Привіталися, познайомились, сподобалися одне одному, романтично подружилися, поцілувалися і, як Адам та Єва, впали в солодкий гріх.

Та над цим буденним витає щось надзвичайно магічне і високодуховне, яке часто спонукає до крайнощів та тягне за собою фатальні наслідки. Згадаймо хоча б приклади Ромео і Джульєтти  або Лесі Українки та Сергія Мержинського.

l

Василь ступив на поріг зрілості і мудрості. Кар'єрною драбиною піднявся до посади керівника дільниці. Був одружений і вважав, що сім'я – це святе. Словом, позитивний громадянин.

Та ніхто не знає, звідки прилетить вітер просвітління, який заполонить душу. Він – як ранкове Сонце, що сяйне чудо-промінцем і навіє новий, ще небачений рожевий сон.

Галина, симпатична, миловидна, весела і контактна, працювала в підпорядкуванні Василя. Зранку по-дружньому те "Сонечко" вітало його з початком робочого дня, працювало і ввечері зникало кудись.

Та раптом Василь відчув, як ті іскристі промінчики небесних очей проникають у його серце. Срібний сміх Галини струмочком вливався в душу. Він став шукати причин, щоб частіше бачити, спілкуватися із своєю колегою. Не зчувся, як  стріли Амура вразили серце, і їх ні руками, ні розумом із свого єства не вирвеш.

Робота стала майданчиком для невинних зустрічей. Теплі слова, випадкові дотики рук, довірливі погляди зближували все більше і більше. На якомусь черговому корпоративі їхні "казенні" обійми злилися у медовому поцілунку. Василь відчував, як  серця заспівали пісню довіри, як горнеться Галина до нього…

Сім'я стала не такою вже й святою, а дружина зі своїми вічними доріканнями та напівзім'ятим кухонним халатом, перестала бути берегинею сім'ї, а перетворилась на звичайну, буркотливу жінку. Приємні колись домашні клопоти стали важким тягарем.

Тепер йому щодня перед очима сяяв образ Галини, яку він трохи не обожнював.

Треба сказати, що наша героїня була заміжньою і теж не мала сімейного щастя. Чоловік часто випивав і, як це буває, замість ніжних обіймів "огортав" грубим, а часом і нецензурним словом. А щодо домашньої роботи, то нема що й казати.

На такій основі завжди виростає чортополох, непорозуміння та нещирість. Простір сімейного, колись щасливого життя заповнюється відчуженням.

Подібне тягнеться до подібного, і вже на іншому лузі розквітають квіти кохання.

l

Літо приречено шукає відпочинку для всіх. А чи можливо знайти щось миліше, аніж спільний відпочинок десь в далекому і тихому інтимному куточку?

Річка, Сонце, кохання – це рай земний. Вони купалися, плавали, хлюпалися, наче діти у воді. Їхні забави ніби випадково перепліталися обіймами і поцілунками.

Збуджений несподіваним щастям, Василь втратив голову. Він став виціловувати засмагле і ніжне Галинине тіло. Губами торкався шиї, очей, личка, губ і відчував, що ніжність та пестощі для жінки приємні. Галина відповідала на поцілунки і горнулася до його тіла.

І це сталося!

Сонечко сором'язливо відвертало свої очі, а Василь був на сьомому небі. Він летів на білій хмарині, а поруч нього – диво-богиня, така близька, така ніжна і вся його.

Як змалювати людське щастя? Якими словами оспівати? Та щастя не Вічність – це лише мить. На жаль,  цей світ зітканий не тільки з радощів, але й тривог. Коли над тобою спокій і благодать, то чекай появи сірої хмари негараздів, тривог і не дай, Боже, – горя.

На дільниці стався нещасний випадок, і Василя звинуватили в неналежному виконанні посадових обов'язків. Кримінальний кодекс безжально вимагав покарання: 3-5 років ув'язнення. Спроби захисту розбивалися, мов морські хвилі в скелю, об камінне серце слідчого: "Посадимо, і все". Переживання, тривоги заполонили єство Василя.

Життя давало тріщину. Запрошення на допити вибивали з колії і робили життя нестерпним. Галина переживала не менше. Навіть змарніла. Вона була готова на все, аби визволити коханого із рук обвинувачення.

Так буває, що соломинка порятунку з'являється несподівано. Галина дізналася, що слідчий  – її однокласник і колишній залицяльник. Довго вагалася, але пішла виручати милого.

– Добрий день, Петре, – несміливо сказала, зайшовши у службовий кабінет.

– Тепер я Петро Іванович, шановна пані Галино. Так усі мене називають. А що тебе сюди привело? Чим допомогти? Викладай – не соромся…

– Та ось мій керівник потрапив у халепу. Хороша людина, але йому “шиють” кримінал. Чи не можна якось злагодити цю справу?

– А ти що йому коханка чи жінка? Все там законно, завтра справу передаємо до суду.

– Петре Івановичу, Закон в багатьох випадках теж можна тлумачити по-різному. Переглянь ще раз цю справу, прошу тебе, як Бога!

– Я колись теж був закоханий і просив твоєї руки. Ти відмовила. Бач, як життя повертається. А знаєш, що я і сьогодні кохаю тебе? Умова проста: ти проведеш гарний вечір зі мною, а я закрию кримінальну справу. Все у твоїх руках.

– Ти що здурів? – вигукнула Галина, ошелешена пропозицією і попрямувала до дверей.

– Як хочеш, а я твого Василя посаджу, адже ти коханка його! – почула майже істеричне услід.

Галина була сама не своя. Піти із слідчим  на змову – це зрадити коханню та її щастю. Відмовитись – запроторити Василя до в'язниці.

Однак страшні муки переживань призвели до твердого рішення.

– Я згодна, – з відразою в душі промовила Галина, набравши номер телефону однокласника.

Вони зустрілися в готелі. Галя ішла туди, немов на ешафот. Здавалося, тонка нитка розірветься, і гільйотина  відсіче і голову, і кохання, і саме життя…

Слідчий сповна скористався своїм правом сильнішого. Це було у нього в крові. Він так само насолоджувався, коли вершив долі тих, хто потрапив у його сіті.

Нарешті, муки скінчилися, і Петро Іванович пішов.

Відчуття провини затьмарило все Галинине єство. Було гидко торкатися свого тіла. Вона пішла під душ, намагаючись водою змити гріх із свого тіла, із шкірою видряпати спогади про минулу ніч.

l

Василь був здивований, коли на черговому допиті слідчий запитав:

– Ви не будете проти, якщо ми вашу справу закриємо за відсутністю складу злочину?

– Ні, – тільки й спромігся відповісти чоловік.

"Що сталося? Де поділися звинувачення?", – майнули в голові блискавкою запитання.

– Своїм порятунком дякуйте Галині, – раптом почув навздогін слова слідчого.

Василь все зрозумів. "Як моя наймиліша, радість мого життя, могла погодитися на подібне?".

Тепер їхні зустрічі не приносили щастя. Вони були переплетені вінком вини, смутку і якоїсь тривоги. Високі почуття, скріплені великою силою кохання, вдарившись об стіну зради, розлетілися на дрібні скалки.

Ні, ні! Ніхто і нікого не звинувачував, не з'ясовував, хто правий, а хто винний. Та й сенсу не було. Тінь слідчого привидом стояла поміж ними.

Вони стали уникати контактів і зустрічей навіть на роботі. Квітка кохання зів'яла назавжди. 

Осиротіле кохання волало на весь світ: "Василю, Галино! Де ви? Я ж ваша щаслива доля. Чекаю на вас!..".

Однак відповіді не було. Та й як могло бути інакше? Скалки розбитого кохання, як і скалки дзеркала, ще нікому склеїти не вдавалося.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Закоханість! Це – крила творчості, духу і добра.

Закоханість – це спорідненість душ і сердець, життєдайна енергія, яка пульсує в єдиному ритмі.

Закоханість – фатальна самопожертва в ім'я іншої людини.

Анатомія кохання, на перший погляд, проста та буденна. Привіталися, познайомились, сподобалися одне одному, романтично подружилися, поцілувалися і, як Адам та Єва, впали в солодкий гріх.

Та над цим буденним витає щось надзвичайно магічне і високодуховне, яке часто спонукає до крайнощів та тягне за собою фатальні наслідки. Згадаймо хоча б приклади Ромео і Джульєтти  або Лесі Українки та Сергія Мержинського.

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 905

Вересень – перший місяць осені, перші думки і перші турботи про вирощений врожай. Дуже важливо зробити все вчасно, щоб взимку з легкістю на душі згадувати минулий сприятливий рік.

Саме в цей час необхідно прибрати все вирощене в строк, вибираючи оптимальну, суху і трохи вітряну погоду. Потрібно встигнути підготувати всі приміщення, де будуть зберігатися і дозрівати ваші овочі. Крім усього, потрібно і далі доглядати за літніми та осінніми посівами. Загалом, роботи у вересні вистачить вдосталь.

У суху теплу погоду викопують картоплю. Відібрану насіннєву картоплю необхідно виставити на світло для позеленіння, це додасть картоплі витривалості та збереже її від хвороб і шкідників. Розділяють картоплю, як правило, на сорти.

У вересні прибирають насіннєву цибулю. Збирають, коли 50 % (але не більше) стебел поляже на землю, оскільки запізнення із збиранням, особливо у вологий період, може призвести до подальшого відновлення зростання, а це, у свою чергу, погано позначиться на зберіганні. Після викопування цибулю гарненько складають на грядці, щоб її просушити. У дощову погоду необхідно занести цибулю у сухе приміщення, укладаючи невеликим шаром на будь-яке природне полотно. Коли вона висохне, зрізують стебла на три-чотири сантиметри вище шийки. Відбирають хворі або пошкоджені цибулини, а решту зберігають в сухому, добре провітрюваному місці.

Не забудьте і про ярий часник, який не терпить прямих сонячних променів, тому його потрібно сушити під навісом. В іншому випадку, його головки набудуть гострого і неприємного смаку.

На ділянці продовжують зріти помідори, перець, баклажани та інші овочеві культури. Їм також потрібен дбайливий догляд, при якому вони зможуть дати великі та смачні плоди.

Орієнтиром для збирання солодкого перцю може послужити зниження температури повітря до 15 градусів Цельсія і нижче. Справа в тому, що перець дуже теплолюбний, і така температура є граничною для його вегетації. Як тільки вдень повітря прогрівається не вище цієї позначки, перець припиняє своє зростання, і його потрібно відразу ж зібрати.

Не слід забувати поливати і робити підживлення. Припиняти підживлення необхідно за чотири тижні до передбачуваних похолодань і збору врожаю.

У разі вересневих заморозків близько 0°C, що трапляється рідко, необхідно зібрати плоди помідорів, баклажанів, перцю тощо. Їх розсортовують на зрілі, зелені, великі та дрібні. Дрібні і недозрілі плоди опускають в окріп, додавши солі, на три хвилини, після чого виймають. Укладають шарами, пересипаючи їх тертим часником. Зверху наливають олії і придавлюють гнітом. Зберігають при кімнатній температурі один – два тижні до повної готовності.

У вересні вже встигає дозріти насіння бобових (квасоля, соя тощо). Вилущивши їх з бобів, гарненько просушують і кладуть на зберігання. Дуже часто квасоля, горох уражаються зернівкою. Для запобігання псуванню зберігають бобові на балконі або в холодильнику, бо температура нижче 10 °C  перешкоджає розвитку яєць шкідника, відкладених ним ще при зав’язі.

Приділіть увагу всім видам капусти – кольорової, броколі, кольрабі, білокачанної, савойської. Своєчасно зрізують готові до збирання головки. У цей час добре набирає вагу середньо- та пізньостигла білокачанна капуста. Забезпечують її вологою і «харчуванням». Не повинно бути різких перепадів з поливаннями – капуста дуже до цього чутлива, що проявляється на її голівках, які можуть тріскатися і відповідно погано зберігатися.

Ріпа, бруква, редька також продовжують достигати у вересні на городі. Не слід і їх забувати поливати й захищати від шкідників. Основним шкідником є хрестоцвіті блішки, для профілактики і боротьби з якими рослини посипають попелом рано-вранці.

В перших числах вересня можна посіяти шпинат, редис, салат. Вони до наступного місяця встигнуть дати смачні і соковиті плоди. Для прискорення дозрівання зазвичай використовують додаткові накривні матеріали.

У цьому місяці можна пересаджувати багаторічні види цибулі. Зазвичай пересаджують чотирьохрічні рослини. Після того, як викопують рослини, розділяють їх на посадкові одиниці. У кожного посадкового матеріалу видаляють сухі листя, а коріння вкорочують, залишаючи довжиною два сантиметри. Висаджують за стандартною схемою. Після садіння проводять полив, після чого лунку присипають сухим ґрунтом. До настання морозів рослини добре вкорінюються і можуть зимувати без додаткових укриттів.

Сад

У вересні починається масовий збір урожаю плодів осінніх і зимових сортів яблунь і груш. У першу чергу, знімають дозрілі плоди, не допускаючи їх опадання на землю. Визначають зрілість плодів за характерним сортовим забарвленням, наявністю зрілого насіння всередині і легкого відділення з плодової гілочки. Такі плоди буквально самі падають у руку при дотику до них. Відривати плоди із зусиллям або відкручувати їх з гілки не бажано – нехай вони повисять ще кілька днів, дозріють. Збирати врожай потрібно в теплу суху погоду до настання затяжних дощів і заморозків.

На молодих саджанцях, які не плодоносили, необхідно прищипнути верхівки у всіх однорічних пагонів. Цей прийом прискорює визрівання молодої деревини і сприяє підвищенню її морозостійкості.

У пристовбурові кола вносять калійно-фосфорні добрива, перегній, який одночасно буде слугувати і утеплювачем для кореневої системи в зимові холоди.

Якщо плануєте садити додаткові молоді саджанці плодових дерев, то для них заздалегідь готують ями. Уже з кінця вересня можна починати пересаджувати плодові дерева.

Особливу увагу слід звернути на наявність достатньої кількості вологи в грунті. При посушливій погоді сад потребує поливу – правда, в міру. Інакше дерева підуть в зиму ослабленими і будуть більше схильні до вимерзання. Якщо ж періодично йдуть дощі, то поливати сад необов’язково.

У вересні знімають врожай винограду. Грона акуратно зрізають в теплу суху погоду. Після перших же заморозків лозу слід зняти з шпалер і укласти на землю, попередньо обрізавши недозрілі пагони і видаливши всі залишки листя. У цей період лоза гнучка і легко піддається скручуванню й укладанню. Якщо ж вона зазнає заморозків, то стане ламкою, і укласти її буде набагато важче.

У першій половині місяця висаджують здерев’янілі живці червоної смородини, у другій половині – чорної смородини. Вирізають живці з 5-7 бруньками із середньої частини пагонів поточного року і заглиблюють в грунт на 1-2 бруньки під кутом 45 градусів. Місце посадки гарненько поливають і протягом всього теплого періоду стежать, щоб грунт був досить зволоженим. З настанням стійких холодів живці ретельно мульчують торфом або перегноєм і вкривають хвоєю або іншим матеріалом.

Дорослі кущі смородини, агрусу підгодовують перегноєм або фосфорно-калійними добривами згідно з прийнятими нормами. Грунт навколо кущів перекопують, але неглибоко, пам’ятаючи, що коренева система лежить близько до поверхні. Кущі корисно злегка обгорнути родючою землею. Ще не пізно вирізати зайву стару або загустілу крону пагонів, якщо це не зробили влітку.

Перша декада вересня - крайній термін для висаджування розсади садової суниці. На плодоносній грядці, як і раніше, актуальні прополка, видалення відростаючих вусів і зрошування при необхідності.

Підготувала

Ірина ГОЛЄНКОВА.

Вересень – перший місяць осені, перші думки і перші турботи про вирощений врожай. Дуже важливо зробити все вчасно, щоб взимку з легкістю на душі згадувати минулий сприятливий рік.

Саме в цей час необхідно прибрати все вирощене в строк, вибираючи оптимальну, суху і трохи вітряну погоду. Потрібно встигнути підготувати всі приміщення, де будуть зберігатися і дозрівати ваші овочі. Крім усього, потрібно і далі доглядати за літніми та осінніми посівами. Загалом, роботи у вересні вистачить вдосталь.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 743

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 433

Гороскоп

з 4 по 10 вересня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 575