Погода в Ковелі  

26 жовтня – 2 листопада

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 575

Не дивлячись на те, що чимало наших земляків мають власний транспорт,  автобуси все-одно залишаються надійним засобом для поїздок та подорожей. 

Ковельська автостанція – одне з найпопулярніших місць, де можна знайти потрібний транспорт, й потужності якої розраховані на здійснення понад 400 відправлень автобусів щоденно на приміських, внутрішньообласних, міжнародних маршрутах. 

Із автостанції в Ковелі легко дістатися до всіх населених пунктів області, у різні куточки України (зокрема, у Львів, Тернопіль, Трускавець, Хмельницький, Рівне, Київ) та за кордон – Польщу (Радом, Варшава, Люблін, Краків, Лодзь, Варка, Пулави), Білорусь (Брест, Мінськ, Іваново), Латвію (Рига), Росію (Калінінград).   

Працівники автостанції, яких очолює Володимир Потапчук, намагаються забезпечити надійне та чітке дотримання розкладу руху автотранспорту. І хоч обсяг роботи великий (щодень з автостанції їдуть в різних напрямках 3500 – 4000 пасажирів), але це не заважає їм виконувати свої щоденні обов’язки якісно і з задоволенням. Гості та жителі нашого краю це відчувають на собі, купуючи квитки та очікуючи подорожей у зручних умовах. 

На ковельській автостанції, окрім квиткових кас і залу очікування функціонують кімната матері і дитини, кафе, є камери схову, система відеомоніторингу, а також забезпечено доїзд для осіб з обмеженими фізичними властивостями. Добре налагоджена система відправки й прибуття автобусів, зручна для пасажирів та водіїв. Від вітру, дощу й снігу захищає накриття над посадочними платформами. 

Зручні автобуси, якісне обслуговування в транспорті й на автостанції – це те, що понад усе цінують ковельчани й гості міста.

На підприємстві завчасно підготувалися до роботи в зимових умовах, подбали про те, щоб і в холодну пору року ані пасажири, ані працівники автостанції не відчували незручностей.

– Колектив ковельської автостанції дружний, згуртований і є одним з кращих на Волині, – каже директор ПАТ "Волинське об’єднання пасажирських автостанцій" Іван Потапчук. – Зрештою, і в інших наших виробничих підрозділах працюють серйозні й відповідальні люди. Мета кожного з них – зробити все можливе, щоб пасажири відчували про себе увагу й турботу, почувалися комфортно.

Побажаємо ж автостанційникам з нагоди професійного свята нових успіхів у праці, миру, добра, благополуччя!

Вікторія ЗІНЧУК.

НА ЗНІМКАХ: загальний вигляд Ковельської автостанції; в залі чекань і квиткових кас; диспетчер АС Валентина КРИГЕР, касири Світлана МАЦЮК, Тетяна КАЩЕНЮК, Мирослава ЦИБУЛКОВСЬКА.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Не дивлячись на те, що чимало наших земляків мають власний транспорт,  автобуси все-одно залишаються надійним засобом для поїздок та подорожей. 

Ковельська автостанція – одне з найпопулярніших місць, де можна знайти потрібний транспорт, й потужності якої розраховані на здійснення понад 400 відправлень автобусів щоденно на приміських, внутрішньообласних, міжнародних маршрутах. 

Із автостанції в Ковелі легко дістатися до всіх населених пунктів області, у різні куточки України (зокрема, у Львів, Тернопіль, Трускавець, Хмельницький, Рівне, Київ) та за кордон – Польщу (Радом, Варшава, Люблін, Краків, Лодзь, Варка, Пулави), Білорусь (Брест, Мінськ, Іваново), Латвію (Рига), Росію (Калінінград).   

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 861

Одним з провідних підприємств автомобільного транспорту на Волині, яке надає послуги із перевезення пасажирів, вже чимало років залишається ТДВ "АТП -10706", історія становлення якого розпочалася ще в п’ятдесяті роки минулого століття.

Протягом цього часу підприємство виростало й набирало потужностей. Але й тепер, коли система пасажирських перевезень України перебуває в досить непростій ситуації, завдяки АТП-10706 автобусним сполученням охоплені майже всі, навіть найвіддаленіші населені пункти Ковельщини і не тільки.

Сьогодні 35 автобусів безперебійно курсують, обслуговуючи 21 маршрут (7 міжміських, 3 міжобласних, 7 міжнародних). 

Послугами підприємства користується населення Ковеля, Каменя-Каширського, Ковельського, Старовижівського, Любомльського, Ратнівського, Любешівського, Шацького, Камінь-Каширського, Турійського районів. 

Автобуси курсують регулярними міжрайонними, внутрішньообласними, міжобласними та приміськими маршрутами на Львів, Тернопіль, Трускавець, Луцьк, Нововолинськ, Брест, Іваново (Білорусь), Варшава, Радом, Люблін, Холм (Республіка Польща), Грубешов, Черемошно, Скулин, Стеблі, Облапи. Окрім цього, надаються туристичні послуги в межах України та на території Європи.

Тут завжди дбають про покращення обслуговування пасажирів, безпеку їх перевезень, майбутнє свого підприємства. Для перевірки технічного стану транспортних засобів обладнано КТП, що забезпечена приміщенням для механіка, з двома оглядовими канавами. Також функціонують дільниці ТО-1, ТО-2, розраховані на п’ять машиномісць, зі стендами з відповідною технологією проведення технічного обслуговування транспорту. 

В АТП працюють 7 постів для проведення ремонтних робіт. У ремонтну базу входять цехи: кузовний, токарний, ремонту двигунів, ремонту КПП, електрозварювальний по ремонту електрообладнання, акумуляторний.

На підприємстві – чудові побутові умови, є бази відпочинку на Пісочному та Світязі.

Звичайно, сьогодні виживати й тим більше успішно розвиватися не тільки автотранспортникам, але й усім непросто. Тож відрадно, що ТДВ "АТП-10706" продовжує ефективно діяти і залишається одним з передових у своїй сфері. А це - результат роботи його працівників, які працюють на високому фаховому рівні, сумлінно і відповідально.

Василь ВАСКОВЕЦЬ, генеральний директор 

ТДВ "АТП-10706". 

НА ЗНІМКАХ: самовіддано трудяться у ТДВ "АТП-10706" електрогазозварювальник Руслан МАРТИНЮК, водії Анатолій та Сергій ДРАГАНЮКИ.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Одним з провідних підприємств автомобільного транспорту на Волині, яке надає послуги із перевезення пасажирів, вже чимало років залишається ТДВ "АТП -10706", історія становлення якого розпочалася ще в п’ятдесяті роки минулого століття.

Протягом цього часу підприємство виростало й набирало потужностей. Але й тепер, коли система пасажирських перевезень України перебуває в досить непростій ситуації, завдяки АТП-10706 автобусним сполученням охоплені майже всі, навіть найвіддаленіші населені пункти Ковельщини і не тільки.

Сьогодні 35 автобусів безперебійно курсують, обслуговуючи 21 маршрут (7 міжміських, 3 міжобласних, 7 міжнародних). 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 872

19 жовтня ц. р. в Ковельському професійному ліцеї завершився другий етап спартакіади з різних видів спорту серед учнів закладу. Цей  етап включав в себе розіграш  з настільного тенісу.  У змаганнях взяли участь понад 35 учасників.

Ігри проходили  цікаво й  динамічно. Кожен учасник проявив і характер, і тягу до перемоги, "хитрість" у ставленні до суперника.

В кінцевому результаті перемогу серед юнаків здобув Владислав Яношук  (гр. №14), друге  місце посів Роман Мацюк (гр.№16) і третє — Дмитро Юзепчук  (гр.№1 Т). Серед дівчат перемогу здобула Ірина Степанюк  (гр.№32), другою була Надія Козак  (гр. №27), третє місце дісталось Вікторії Бондар  (гр. №23).

Переможці були нагороджені грамотами.

Нагадаємо, що першим етапом змагань став турнір з міні-футболу,  в фіналі якого зійшлися група  №38 (класний керівник Г. С. Бондарук, майстри  М. М. Мороз, В. М. Кондратюк; група №22 (класний керівник  Л. О. Хмеляр, майстер Ю. В. Клімук) та група №14 (О.Д. Ковальчук та  В. О. Лисюк). В запеклій та безкомпромісній боротьбі перше місце завоювала група №22, друге — група №14, третє — група №38.

Спартакіада  триває і принесе ще немало цікавих поєдинків та сюрпризів.

Тож учасникам хочеться побажати успіхів й перемог!

 21 жовтня  в м. Берестечку відбулися обласні змагання з міні-футболу серед учнів професійно-технічних навчальних закладів. На жаль, нашій команді не вистачило 40 секунд, щоб увійти в трійку найсильніших. В кінцевому результаті ми завоювали почесне четверте місце серед 12 команд, що є непоганим результатом.

Олександр ВЕЛЬМА, 

старший викладач фізкультури вищої категорії Ковельського 

професійного ліцею.

19 жовтня ц. р. в Ковельському професійному ліцеї завершився другий етап спартакіади з різних видів спорту серед учнів закладу. Цей  етап включав в себе розіграш  з настільного тенісу.  У змаганнях взяли участь понад 35 учасників.

Ігри проходили  цікаво й  динамічно. Кожен учасник проявив і характер, і тягу до перемоги, "хитрість" у ставленні до суперника.

В кінцевому результаті перемогу серед юнаків здобув Владислав Яношук  (гр. №14), друге  місце посів Роман Мацюк (гр.№16) і третє — Дмитро Юзепчук  (гр.№1 Т). Серед дівчат перемогу здобула Ірина Степанюк  (гр.№32), другою була Надія Козак  (гр. №27), третє місце дісталось Вікторії Бондар  (гр. №23).

Переможці були нагороджені грамотами.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1100

20 жовтня  під головуванням голови районної ради Андрія Броїла відбулася сімнадцята сесія районної ради сьомого скликання.

В роботі пленарного засідання, окрім депутатів районної ради, взяли участь голова райдержадміністрації Віктор Козак, керівники структурних підрозділів райдержадміністрації,  працівники виконавчого апарату районної ради, представники громадськості, сільські та селищні голови, представники ЗМІ.

На початку пленарного засідання Андрій Петрович озвучив кадрові зміни, що відбулися у міжсесійний період, а також привітав іменинників, які нещодавно відсвяткували дні народження.

Обравши лічильну та редакційну комісії, озвучивши питання порядку денного із деякими доповненнями та ухваливши регламент, депутати традиційно перейшли до "тридцятихвилинки", яка відводиться для депутатських запитів, запитань і звернень.

Першим наданим йому правом скористався Андрія Мигуля, який озвучив запит жителів села Колодниці щодо проведення ремонту дороги  та вирішення питання транспортного сполучення –  відкриття маршруту "Ковель-Колодниця" ( але не через село  Білин, як нині курсує маршрутка). 

Мешканці, зокрема, невдоволені тим, що змушені не тільки витрачати зайвий час, долаючи лишні кілометри, а заодно  платити більше за проїзд. І це, враховуючи те, що Колодниця знаходиться поруч  від міста, а доїжджати маршруткою треба навкруги.

Депутат просив в народних обранців  підтримати його запит, мотивуючи це тим, що село Колодниця розбудовується, багато тутешніх  людей  працює в Ковелі, тож  є  нагальна потреба у відкритті даного маршруту. 

Запит Василя Олексюка стосувався також перевізників і  доріг.   Василь Іванович порушив питання курсування автобуса  "Ковель-Поворськ", який з 1 вересня ц. р. не заїжджає в центр Козлинич через погану дорогу, цим самим створюючи незручності для місцевих жителів. 

Олександр Титомир, до якого звернулися мешканці Уховецька, порушив питання про завершення газифікації села. Він зазначив, що, як йому відомо, Регіональній газовій компанії "Волиньгаз"  за ці роботи вже проплачено понад 758 тисяч гривень, однак вона не поспішає їх завершувати. З цього приводу депутат десять разів був на особистому прийомі у заступника очільника компанії, однак результату це не дало. Звертаючись до голови райради Андрія Броїла і голови РДА Віктора Козака, Олександр Михайлович попросив сприяння у розв'язанні згаданої проблеми.  Якщо реагування не буде, то депутат офіційно попередив, що за власні кошти найме автобус і разом з виборцями поїдуть пікетувати облдержадміністрацію.

Депутат районної ради Анатолій Корнійчук виступив із двома запитами. В першому із них  порушив питання функціонування бібліотеки по вул. Степана Бандери, що у Ковелі,  попросивши голову РДА вжити всіх заходів, щоб не допустити  її закриття.

Інший запит  стосувався конфлікту  між керівництвом Поворської об'єднаної територіальної громади  із педагогами місцевої школи, який  мав  місце напередодні. Депутат просив сприяння у нормалізації цієї ситуації. 

Микола Чуль  свій запит присвятив відновленню  діяльності  магазину в селі Вороні, з приводу чого він подавав запит на попередній сесії райради, а також виступав із статтею у громадсько-політичній газеті "Вісті Ковельщини".

"Довгими стали поневіряння громади пайовиків села Ворони, які змушені оббивати пороги чиновників різних інстанцій з вимогою повернути їхнє нерухоме майно з магазину, яке незаконно й безпідставно вилучене", – зазначив у тій статті Микола Чуль. 

Однак, як   висловився депутат,  він зробив для себе висновок: на його  депутатські запити ніхто не реагує, і, в першу чергу, це стосується прокуратури і поліції.

Обурювало депутата й те, що його 95-літній батько Яків Чуль, житель того ж таки села Ворони,  вже немало часу  бореться за інтереси сільських жителів, але ветерана, на жаль, ніяк не можуть почути (або ж не хочуть).

Під час виступу Микола Чуль озвучив ще один запит щодо встановлення історичної справедливості  при вшануванні пам'яті загиблих земляків від рук Армії Крайової, що не відображено на написі  пам'ятного знака в селі Білашеві. Зроблено це за командою обласних чиновників: резюмував народний обранець.

А от Валерій Миронюк,  навпаки,  зауважив на тому, що реакція на його депутатські запити все-таки є, адже завдяки реагуванню керівництва району було зроблено  пішохідний перехід через залізничну колію біля зупинки  Гредьки. Цього ж разу Валерій Юхимович, який представляв інтереси виборців села Городища та Гредьок,  звернувся до голови Ковельської РДА Віктора Козака та голови районної ради Андрія Броїла із  запитами, які стосувалися ремонту доріг, безпосередньо самих перевізників та відновлення маршруту  автобуса. 

Далі депутати приступили до розгляду питань порядку денного.  Першим було розглянуто проект рішення про зміни у складі постійних комісій райради сьомого скликання. Необхідність розгляду була викликана бажанням депутата Анатолія Корнійчука (фракція "ВО "Батьківщина") працювати у комісії з питань бюджету, фінансів, контролю за використанням майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ району.

Не зважаючи на рекомендацію однієї з комісій ради, а також прохання голови Андрія Броїла підтримати бажання колеги ввійти до складу згаданої комісії, пропозицію підтримали лише 16 депутатів при 18 мінімально необхідних голосів.

Після оголошення результатів голосування Анатолій Корнійчук вийшов до трибуни.  Подякувавши тим, хто підтримав його кандидатуру і запросивши їх на знак подяки до кафе "У свата", Анатолій Авакумович заявив: "На знак протесту  проти тих, хто принципово не дає змоги мені працювати і закриває рота, я отак демонстративно роблю і заклеюю його. Я буду мовчати. А вас нехай совість мучить".

Вийнявши із кишені шматок ізоляційної стрічки, депутат справді заклеїв собі рота, що викликало жваву реакцію присутніх.  Один із них голосно зауважив, що подібного в історії Ковельської районної ради ще не було…

Досить емоційно відбувалося й обговорення інформації про результати діяльності Ковельської місцевої прокуратури на території Ковельського району у І півріччі 2017 року.  І хоча керівник прокуратури Олександр Бабенков  попередньо спілкувався на засіданні профільної  депутатської комісії з народними обранцями, у декого з них виникло бажання поставити ряд запитань.

Зокрема, Володимир Андросюк зауважив, що, на його думку, працівники прокуратури здійснюють недостатній нагляд за діяльністю Ковельської поліції, внаслідок чого у населених пунктах району поширені такі явища, як торгівля фальсифікованими алкогольними напоями, процвітає пияцтво і самогоноваріння.

Олександр Юрійович пояснив, що сьогодні функції прокуратури згідно із законодавством дещо змінені  і вони не повинні  підміняти інші силові структури в цих питаннях. Тут  активну роль мали б відігравати  дільничні інспектори поліції, але їх, на жаль, всього чотири на весь район. Окрім того, багато можуть і повинні робити об'єднані територіальні громади, їх керівництво, відповідні комісії і підрозділи місцевих рад, роль і значення яких суттєво зросли.

Микола Чуль, знову ж таки, не приховуючи емоцій, поцікавився, чи було якесь реагування з боку прокуратури  на його депутатський запит про долю  магазину у селі Вороні, а також статтю під заголовком "Чи буде світло в кінці тунелю?", видрукувану в громадсько-політичній газеті "Вісті Ковельщини".

– У статті я звернувся до комісії та прокуратури і попросив через газету дати мені як депутату  районної ради відповіді на три конкретні запитання. До цих пір я ніякої відповіді не одержав, хоч представник прокуратури був присутнім на минулій сесії райради і чув моє прохання.

Олександр Бабенков чистосердечно зізнався, що статті особисто не читав, поцікавився, в якому номері "Вістей Ковельщини" вона  була опублікована (27 липня ц. р. – ред.), а також пообіцяв розібратися у справі і підготувати відповідь.

Жваво проходило також обговорення інформації відділу культури РДА щодо використання бюджетних коштів, виділених на галузь у 2017 році, і підготовку закладів культури до роботи в осінньо-зимовий період.  Дехто з депутатів запропонував провести обговорення  в режимі "запитання-відповідь", але депутат Володимир Андросюк з цим не погодився.

– Начальник відділу Тетяна Матяшук готувалася до виступу, робила аналіз, а ми позбавляємо її можливості поспілкуватися з депутатами, – обурювався Володимир Тимофійович, апелюючи до голови районної ради.

Однак в кінцевому підсумку Тетяна Іванівна відповіла лише на запитання, бо текст інформації  був розданий депутатам попередньо. В обговоренні інформації взяв участь депутат Олександр Титомир, який вважає незадовільною роботу бібліотечних установ,  у  тому числі в Уховецьку.  На його переконання, бібліотечні працівники  не завжди активні в роботі, особливо у вечірній час, коли люди і молодь вільні від праці. Тетяна Матяшук відповіла на ці та інші запитання, пояснивши, що галузь культури відчуває нестачу коштів, бібліотекарі не завжди працюють на повну ставку. 

В обговорюваних питаннях сесія прийняла відповідні рішення. Вона також внесла зміни в рішення районної ради від 23 грудня 2016 року, №10/10 "Про районний бюджет на 2017 рік".  Розглянуті   питання "Про реорганізацію комунального підприємства "Архітектурне бюро Ковельського району" шляхом  приєднання до комунального підприємства "Ковельрайкомунсервіс"; "Про затвердження Положення про присвоєння звання "Почесний  громадянин  Ковельського району"; "Про надання згоди на перевезення дітей дошкільного віку до НВК "Дошкільний навчальний заклад – ЗОШ І ступеня" с. Воля-Любитівська шкільним автобусом ЗОШ І-ІІІ ст. с.  Любитів"; "Про затвердження технічних документацій з нормативно-грошових оцінок земельних ділянок площею 3, 3921 га та 35, 0581 га, що розташовані на території Радошинської сільської ради".

Після тривалого обговорення, яке теж не обійшлося без емоцій,  депутати дали згоду   на безоплатне прийняття майна (частини приміщення по вул. Степана Бандери, 7) до спільної власності територіальних громад сіл, селищ району із власності  територіальної громади м. Ковеля, погодившись одночасно безоплатно  передати  районне майно, а саме частину приміщення по вул. Степана Бандери, 18 у власність територіальної громади м. Ковеля. При розгляді цих питань були присутніми перший заступник Ковельського міського голови Михайло Гетьман  та начальник відділу по  управлінню майном комунальної власності міськвиконкому Вікторія Васінович.

Сесія також внесла доповнення до Переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ району, доповнивши його майном, яке перебувало на балансі колишнього центру соціальних служб з умовою, що на наступній сесії  це майно буде передане сільським і селищним радам.

У "Різному" підтримано  Звернення депутатів Рівненської районної ради до Верховної Ради України щодо скасування депутатської недоторканності народних депутатів України, а також Звернення депутатів Горохівської районної ради  Волинської області до Президента України, Кабінету Міністрів України, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, щодо внесення змін до Постанови від 30.09.2015 р., №2494.

Сесія ухвалила Звернення до Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України щодо недопущення зупинення реформи бюджетної децентралізації у 2018 році.

В результаті обговорення з усіх питань було ухвалено відповідні рішення. Усі результати поіменного голосування депутатів  розміщені на офіційному веб-сайті районної ради, з чим може ознайомитися кожен бажаючий.

Загалом можна сказати, що, незважаючи на емоції, спори і дискусії, які час від часу виникали у сесійній залі, робота сімнадцятої сесії Ковельської районної ради  сьомого скликання виявилася  результативною.

Орися ФІЛІПЧУК.

Володимир ПЕТРУК.

20 жовтня  під головуванням голови районної ради Андрія Броїла відбулася сімнадцята сесія районної ради сьомого скликання.

В роботі пленарного засідання, окрім депутатів районної ради, взяли участь голова райдержадміністрації Віктор Козак, керівники структурних підрозділів райдержадміністрації,  працівники виконавчого апарату районної ради, представники громадськості, сільські та селищні голови, представники ЗМІ.

На початку пленарного засідання Андрій Петрович озвучив кадрові зміни, що відбулися у міжсесійний період, а також привітав іменинників, які нещодавно відсвяткували дні народження.

Обравши лічильну та редакційну комісії, озвучивши питання порядку денного із деякими доповненнями та ухваливши регламент, депутати традиційно перейшли до "тридцятихвилинки", яка відводиться для депутатських запитів, запитань і звернень.

Першим наданим йому правом скористався Андрія Мигуля, який озвучив запит жителів села Колодниці щодо проведення ремонту дороги  та вирішення питання транспортного сполучення –  відкриття маршруту "Ковель-Колодниця" ( але не через село  Білин, як нині курсує маршрутка). 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 654

– Ой, Україно, моя Українонько!  Мати наша з талантом, красою й добротою! Де ж твої лицарі-витязі вірні? Хто ж їх покосив, немов  траву з росою? Хто ж їх розсіяв світами далекими?

– Впали голівоньки синів моїх, сильних духом, від меча злої держави. Інші за кордон виїхали, щоб зерна і коріння роду зберегти для нащадків.

Чуєш цю небесну розмову  і відчуваєш, як печаль огортає душу. Бо скільки втрачено історії славної та долі благодатної у минулому!

І ось відкривається "завіса". До центральної  районної бібліотеки прибули зарубіжні посланці,  щоб сповістити  нам: живе українство за  морями-океанами, відтворює нашу спільну історію.

Попри все, мушу відступити на хвильку, щоб тепле і добре слово сказати нашій світлиці знань – бібліотеці, її директору Галині Божик, а з нею – Ользі Бичковській і всім активісткам закладу. Вони не діють за принципом, що "гора має йти до Магомета", а  рухають книгу в маси. Шукають нові форми спілкування з читачем. Проводять зустрічі із знаменитостями, організовують творчі вечори, виставки, презентації тощо. 

По праву вони своєю працею возвели отой пам'ятник нерукотворний, який вказує шлях просвітництва. Так ось, мов теплий дощик у травні, новий дарунок ковельчанам – знайомство із цілою плеядою українців, які вже давно звили життєві кубельця на чужині, але живуть Україною. Прийшли до нас через… книги. І завдячуємо цій зустрічі нашій землячці із Лукова Іроїді Лебідь-Вінницькій, яка мешкає нині в Канаді.

Пані Іроїда – педагог, архівіст, провідний член Пласту. Вона засновниця і  директорка Рідної школи і курсів українознавства в Онтаріо, голова світової координаційної виховно-освітянської Ради при Світовому конгресі українців і ще…, і ще… Словом,  у свої 84  повна молодецьких сил і рухає українство. І як жест доброї волі – зібрала й передала унікальні видання, які в радянські часи були заборонені цензурою або взагалі не видавалися.

Ольга Кобилянська колись заповідала: "Згадайте предків своїх, щоб історія перед вами не згасла і золотої нитки не згубіть…". Отією золотою ниткою прошита творчість пані Іраїди, де знаковим є спомин про батька Михайла Лебідя, січового стрільця, і маму, милу волиняночку Анастасію Ваврищук-Лебідь.

Проте я не виголошую хвалебних слів ні за книги, ні за громадську діяльність  в ім'я українства. Не виголошую ні їй, ні іншим світочам, тому що все те – сутність їхнього життя.

Торкнемося окремих особистостей із позначкою "патріот-українець", котрі прибули в "гості" до нас за посередництвом періодичних видань, збірок, науково-історичних альманахів тощо.

Петро ЯЦИК. Уродженець Львівщини. У роки Другої світової війни працював помічником машиніста, допомагав УПА. Вчився, виживав і стверджував гідність українця в Європі та Америці. Заснував підприємство з будівництва житлових комплексів, став (офіційно на той час) найбагатшою людиною в Канаді і найбільшим жертводавцем для реалізації культурно-просвітницьких та наукових проектів української діаспори.

Серед таких проектів – "Енциклопедія українознавства", "Український дослідний інститут при Гарвардському  університеті в США”, Центр дослідження історії України тощо. Саме він став засновником Міжнародного конкурсу знавців української мови, який є цінним дарунком і для української освіти. Вдумайтеся: сума пожертв перевищує 16 мільйонів доларів! (нашим би олігархам і бізнесменам цей приклад – та на озброєння).

Іван ТИКТОР. Видавець, редактор, організатор преси, просвітник та меценат і він же в минулому – січовий стрілець. За його сприяння у співпраці з Іваном Крип'якевичем побачили світ видання: "Велика історія України", "Історія української культури", "Історія українського війська", "Всесвітня історія". Він відомий як активний борець проти полонізації українців у 20-30-х роках ХХ століття.

В окупованому фашистами Рівному Іван Тиктор із Уласом Самчуком видавав газету "Волинь" та художню літературу.

Прибули до Ковеля і книги, видані "Клубом приятелів української книжки", засновником і керівником якого був пан І. Тиктор.

Це – лише штрихи до портрета істинного українця, який своїм рухом запалював вогонь свободи і в наших душах.

Іван ОГІЄНКО. Митрополит  Іларіон – особистість унікальна. Це – гордість української нації, творець нашої духовності, будівничий національної освіти.

І знову коротким штрихом: Міністр освіти та віросповідань УНР, професор та автор підручників з української мови, засновник, видавець та редактор журналів: "Слово істини", "Наша культура", "Віра і культура". Він – голова Українського товариства в Канаді, ректор Українського народного університету у Вінніпезі,  автор повного перекладу   українською   "Біблії" (40 років праці!) і багато іншої доброчинності. Це його заповіт: "Поки  житиме мова – житиме народ".

А почесний ряд імен тільки-но розпочинається. Ці особистості своїм неперевершеним талантом підкорювали світ, де панувала українська музика, слово і пісня.

Олександр КОШИЦЬ. Великий український "Боян", геніальний диригент Українського національного хору у 20-30-х роках ХХ ст. Йому аплодувала Європа, Північна та Південна Америка (із жалем: знову не Україна). Він був істинним знавцем і пропагандистом української пісні, музики та старовини.

Володимир КУБІЙОВИЧ. Географ, демограф, картограф, енциклопедист, організатор української науки в діаспорі, професор Празького та Мюнхенського університетів і доцент Ягеллонського університету. Це завдяки його старанням та організаційним зусиллям побачила світ 14-томна (!) "Енциклопедія українознавства".

Зіновій КНИШ. Дослідник національно-визвольної боротьби українців за волю та незалежність. Він – автор серії книг "Літопис УПА".

Василь ПРИЙМА (повстанець Микола Цап). Священик, вихователь молоді в національно-релігійному, патріотичному дусі. Це завдяки його старанням постав пам'ятник Тарасові Шевченку у м. Тулузі, а в Лурді одна з вулиць міста носить назву "Україна". А ще в Лурді церква стала центром національно-релігійного життя. Більше того – доживши до омріяного дня Незалежності, він збудував церкву у рідному селі, що на Львівщині.

Квітка ЦІСИК. Це – наше українське диво, зіронька світова. Співачка з чистим, як джерельна вода, голосом. По всьому світу слава, а у нас  її спів був заборонений. Але з серця рідної України не викинеш, і вона видала 2 пісенних альбоми: "Пісні з України" та "Два кольори", на що пожертвувала 200 тисяч доларів.

Слухаєш запис, і серце завмирає. Ти ніби підіймаєшся на крилах тієї пісні  до небес і ще, і ще раз переконуєшся, яке ми маємо багатство.

Ось так: не їм Україна щось мала дати, а вони їй дарують талант, знання та душу.

І це при тому, що ота Радянська Україна намагалася відторгнути своїх синів, зробити їх вигнанцями. Але патріоти довели, що це неможливо.

Поряд з  вищезгаданими особистостями мусимо назвати такі імена, як Улас Самчук, Докія Гуменна, Оксана Лятуринська (Волиненко), Віра Вовк, Іван Багряний, а також тих, хто поневірявся в таборах: В'ячеслав Чорновіл, Євген Сверстюк, Петро Григоренко, Микола Руденко. Через книгу і слово повертаються до нас ті, хто був закатований у Сандормосі (Карелія). В тім довгім списку – Василь Стус та інші. Всі вони, хто чим міг, старалися  прислужитися  Матері-Україні. Окремі пішли на вічну самопожертву. Не перебільшую: якби довелося поіменно озвучувати імена всіх, то сторінок газети не вистачило б. Це і їм лунає: "Слава Героям!".

l

Літературний вечір в бібліотеці перетворився на пісню українства (на знімках). Для того, щоб зал, затамувавши подих, слухав і роздумував, доклали великих зусиль ведучі Ольга Бичковська та Олена Місюра.

Цікаві розповіді про подаровані книги доповнювалися піснями й віршами авторів презентованих книг. Наша багата ковельська бібліотека стала ще багатшою.

Не маємо права забути і не пошанувати добрим словом викладача Києво-Могилянки  Тамару Марценюк. Це вона,   ковельчанка, посприяла, щоб ці книги потрапили і в рідне місто. Це теж патріотизм.

Тож хай святиться ім'я твоє, Україно!

Анатолій СЕМЕНЮК.

– Ой, Україно, моя Українонько!  Мати наша з талантом, красою й добротою! Де ж твої лицарі-витязі вірні? Хто ж їх покосив, немов  траву з росою? Хто ж їх розсіяв світами далекими?

– Впали голівоньки синів моїх, сильних духом, від меча злої держави. Інші за кордон виїхали, щоб зерна і коріння роду зберегти для нащадків.

Чуєш цю небесну розмову  і відчуваєш, як печаль огортає душу. Бо скільки втрачено історії славної та долі благодатної у минулому!

І ось відкривається "завіса". До центральної  районної бібліотеки прибули зарубіжні посланці,  щоб сповістити  нам: живе українство за  морями-океанами, відтворює нашу спільну історію.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 866

Уже стало доброю осінньою традицією вчителів-словесників м. Ковеля пізнавати літературно-мистецькі та історичні місця рідної неньки-України через виїзні методичні семінари. Нинішній рік не став винятком. Двадцять два вчителі-словесники м. Ковеля віддали свою шану та поклін чернігівській історичній землі.

Передує цьому копітка праця професіонала своєї справи Людмили Леонідівни Барановської (заступника директора  Ковельської міської гімназії), яка вже одинадцятий рік поспіль мудро й вдало веде найцікавішими маршрутами зростання вчительську громаду. Завдяки її ентузіазму, високому інтелектуальному розвитку вчителі української мови та літератури, частково історії, мистецтва вже відвідали такі визначні місця регіонів нашої держави: двічі Черкащину, Івано-Франківщину, Тернопільщину, Чернівеччину, Полтавщину, Вінниччину, Київщину, Кіровоградщину (Кропивницький).

Розпочали роботу з Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя, вислухавши цікаву лекцію-екскурсію в музеї закладу. Незабутні враження винесли з музею рідкісної книги, отримали задоволення від екскурсії містом, побували на  тому місці, де колись відбувалася  славнозвісна  Чорна рада, на якій вирішувалася доля України. 

Неперевершеною стала гостина в одному з важливих центрів пропаганди українського національного мистецтва, патріотичного та естетичного виховання молоді – меморіальному музеї Марії Заньковецької в селі Заньки. Змістовна екскурсія та розповідь переконала всіх присутніх, що Марія Заньковецька – дійсно яскрава постать українського театру. Саме звідси ми винесли вогник світла душі й таланту знаменитої зірки-актриси.

Меморіальний комплекс "Пам'яті Героїв Крут" у селі Пам'ятне Борзнянського району до глибини душі сколихнув кожного учасника семінару. Напевно, вкотре всі відчули себе патріотами рідної землі та усвідомили значення подвигу Героїв Крут  в українській історії та власному житті.

На ночівлю вчителів-ентузіастів із Волині комфортно прийняло легендарне місто Новгород-Сіверський. Наступний день розпочався знайомством із учительським й учнівським колективами Новгород-Сіверської гімназії №1 ім. Б. Майстренка. Ковельчани з великою насолодою оглянули  прекрасний спортивний зал, боксерський ринг, сучасно обладнаний спортивний майданчик від компанії "Кока-Кола". Також були подивовані тим, що вчителі приїздять на роботу велосипедами, дбаючи про здоровий спосіб життя. 

Осіння погода допомагала подорожувати містом. Отримали приємні враження та почули цікавинки про Княжу добу під час екскурсії в музеї-заповіднику "Слово о полку Ігоревім". На території краєзнавчого відділу знаходиться Свято-Преображенський монастир, залишки княжого терему ХІІІ століття.  

Ще одна перлина, яка збагатила духовно волинське вчительство, – історико-меморіальний музей-заповідник П. Куліша "Ганнина Пустинь" на території хутора Мотронівка. Ми вклонилися могилі Ганни Барвінок, Пантелеймона Куліша, світлій пам'яті відомих людей. Приємно констатувати той факт, що місцина заповідника розбита доріжками, квітниками, газонами, алеями, якими в далекі часи ходили видатні українці: Т. Шевченко, В. Забіла, І. Франко, Марко Вовчок, М. Костомаров, а також І. Плющ, який подбав, щоб не канула в Лету ця сторінка історії.  

Отже, виконуючи обов'язок вдячних нащадків видатним постатей рідної землі, вчительська громада м. Ковеля зростає духовно й професійно, чому сприяють   збагачення інформацією, розширення світогляду, обмін досвідом, величезна самоосвіта.

На зворотному шляху не змогли оминути ще одну перлину Чернігівщини –Козелецький собор Різдва Пресвятої Богородиці, де знаходиться 30-метровий іконостас. У цьому храмі покояться мощі Наталії Розумовської, зусиллями якої така цінність не залишилася в Петербурзі.

До речі, з кожним роком пізнавати Україну, єднатися з колегами-однодумцями різних регіонів бажаючих стає все більше, незважаючи на те, що виїзні семінари відбуваються за власні кошти вчителів і фінансової підтримки  міського комітету профспілки.

Олена Журавлюк, 

учитель української мови та літератури ЗОШ І-ІІІ ст.  №7 м. Ковеля.

НА ЗНІМКУ: учасники семінару біля пам’ятника  Вчительці на території Ніжинського державного університету ім. М. Гоголя. 

Фото з архіву автора.

Уже стало доброю осінньою традицією вчителів-словесників м. Ковеля пізнавати літературно-мистецькі та історичні місця рідної неньки-України через виїзні методичні семінари. Нинішній рік не став винятком. Двадцять два вчителі-словесники м. Ковеля віддали свою шану та поклін чернігівській історичній землі.

Передує цьому копітка праця професіонала своєї справи Людмили Леонідівни Барановської (заступника директора  Ковельської міської гімназії), яка вже одинадцятий рік поспіль мудро й вдало веде найцікавішими маршрутами зростання вчительську громаду. Завдяки її ентузіазму, високому інтелектуальному розвитку вчителі української мови та літератури, частково історії, мистецтва вже відвідали такі визначні місця регіонів нашої держави: двічі Черкащину, Івано-Франківщину, Тернопільщину, Чернівеччину, Полтавщину, Вінниччину, Київщину, Кіровоградщину (Кропивницький).

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 521

"Полежати для профілактики у терапії"… "В спину щось "вскочило" – хай подивиться лікар…”.

Готуйте гроші, якщо допомога не термінова, нічого не загрожує життю, ви не вагітні і ваша дитина не хворіє рідкісними захворюваннями. В рамках медичної реформи Кабмін пропонує зробити в медицині кардинальні зміни: держава гарантуватиме повне покриття медичних послуг лише за трьома напрямками – невідкладна, первинна й паліативна допомога. За всі інші медичні послуги люди будуть змушені платити з власної кишені. 

Когось це насторожує, а когось – ні: мовляв, за фактом українська медицина й без того вже давно не безкоштовна. Тим не менше, у рамках реформи, потрапивши в багатопрофільну лікарню, українці змушені будуть платити кошти буквально за все.

І ось тиждень тому українські депутати сказали "так" медичній реформі. Відтепер на кожного пацієнта держава буде виділяти 375 гривень в рік на безкоштовні послуги. На решту послуг МОЗ щороку буде встановлювати ціни за спеціальною формулою. Зараз про це тільки думають і складають перелік того, за що держава платити не буде.

Попередні тарифи у своєму блозі оприлюднила народний депутат Ольга Богомолець, й деякі цифри шокують. Десятки й сотні тисяч гривень (наприклад, кардіооперація – від 60 тис. грн., видалення каменя з жовчного міхура – від тридцяти тисяч). А от про пільги для малозабезпечених і пенсіонерів – ні слова. Якщо перерахувати такі тарифи в середніх пенсіях і зарплатах, то висновок може бути лише один – лікування в Україні може стати недосяжною розкішшю.   

Але, заглядаючи у майбутнє, поговоримо й про сьогодення.

l

Усі знання, сили та вміння віддавати справі охорони і поліпшення здоров'я людини, незмінно керуватися у своїх діях і помислах принципами загальнолюдської моралі, бути безкорисливим і чуйним до хворих – це слова з тексту клятви лікаря України. А як насправді складається ситуація із медициною, послугами та зв'язком між лікарями та пацієнтами? Ми спробували обговорити цю таку часто критиковану тему з пересічними ковельчанами. І ось які думки почули.

Світлана К.:

– Вважаю, що нам більше потрібно кваліфікованих фахівців, тому що часто буває, що сьогодні окремі лікарі навіть не до кінця правильно можуть визначити точний діагноз. Дуже довго доводиться ходити по різних кабінетах, шукати різних лікарів, які спроможні це зробити.

А ще було б добре, якби медицина запрацювала прозоро: якщо є платні послуги (а вони майже всі платні), то в поліклініці і у лікарні на ресепшені чи у реєстратурі мають надавати прейскуранти цін, де б вказувалися б розцінки на аналізи, УЗД і т. д. Те ж саме стосується прийому лікарів. Краще платити відкрито, аніж якісь благодійні внески вигадувати.

Сподіваюся, що після початку медичної реформи так воно й буде. Не хочу ставити воза попереду коня, бо реформувати медицину давно вже потрібно, але й розцінки на медичні послуги мають бути адекватними, а не такими, які прогнозують. Країну довели до абсурду. Тож без вас, медики, нічого не буде, бо ви теж відповідальні, й своєю кваліфікацією і ставленням до пацієнта маєте донести до людей, що ви врятуєте життя, допоможете, а не навпаки. 

Олена Н.:

– Сама я рідко хворію і послугами наших медиків стараюсь не користуватись. Мала хворого тата, який, на жаль, кілька років тому помер, тож досвід спілкування з ними в мене чималий. От тільки толку від того спілкування було небагато. Лікарі швидше створювали вигляд, що щось роблять, треба чи не треба на різні аналізи, УЗД посилали, наче без цього зовсім безпорадні. Хочеться вірити, що зараз у цьому плані щось змінилося на краще.

А щодо медичної реформи і благ, які вона має принести, то дещо сумніваюся у цьому. Звісно, безкоштовної медицини в нас уже давно немає. Однак частину витрат держава таки покривала, й лікарі самі вирішували, за що кому платити. А от тепер, як я розумію, ціни будуть встановлюватись централізовано, і вже ніхто на них не вплине.  

Петро С.:

– Мені нема чого "грішити" на міську медицину. І в нашій поліклініці, і у лікарні хороші лікарі, які уважно вислухають, поставлять діагноз, призначать лікування, яке, наприклад, мені, інваліду ІІ групи, завжди допомагає.

Дуже кваліфікований, привітний, позитивний і приємний персонал. Відчув це на собі. Нещодавно виписався з лікарні, де переніс нелегку операцію. Все пройшло швидко і без ускладнень. Попереду ще непростий шлях до повного одужання, але я вірю, що з допомогою медиків у мене все буде гаразд.

Валентина О.:

– Як і більшість звичайних людей, відвідую лікаря лише у крайньому випадку, коли, як кажуть, зовсім "припече". А так, для профілактики, – ніколи. Лікуюся самостійно. Так дешевше. Бо безкоштовна наша медицина була лише на папері. Ми всі платили за неї. Це не є таємницею. До прикладу, прийшовши на прийом до терапевта, безкоштовно – тільки загальний огляд. Здача аналізів на сечу, кров із пальця тощо – платні. Платити треба за УЗД або флюорографію. Далі лікар випише ліки, а це – найвідчутніші витрати.

Простій людині важко з цими платними послугами і ліками. В моєї мами пенсія – 1700 гривень. То вона майже всі гроші витрачає на ліки. 

Ганна Т.:

– Тарифи на медичні послуги вже встановили, а страхової медицини немає. В МОЗі її обіцяють до 2020-го. Боюся, що половина українців з такими "реформами" до того часу не доживе. Тих, кого не доб'є пенсійна реформа, доб'є медична. 

Анатолій Б.:

– Пам'ятаю дев'яності роки і початок нового століття, коли медики, як, до речі, й усі бюджетники, мали чималу заборгованість по заробітній платі, коли в лікарнях не було навіть анальгіну. І, не дай, Боже, було захворіти, бо навіть за власні кошти препаратів не купиш у напівпорожніх аптеках. 

Навіть нинішня непроста ситуація в медицині й приблизно не нагадує тих скрутних часів. 

І, як би там не було, ковельська медицина розвивається швидкими темпами, стає сучасною, цивілізованою. І це ми відчуваємо на собі.

l

Завдяки спільним зусиллям місцевої влади, благодійників та колективу  Ковельського МТМО сьогодні пацієнти міських медичних закладів отримують більш якісні послуги, лікарі – сучасне обладнання, місто – надію на здорове майбутнє.  

У Ковелі не перший рік робиться все для модернізації місцевих медичних закладів, щоб жителі міста мали змогу отримувати кваліфіковану допомогу, а їх перебування у стінах медичних закладів було комфортним. Відкриваються оновлені відділення, проводиться реконструкція приміщень, покращується якість допомоги. Ковельська центральна районна лікарня за якістю роботи перевищує багато лікувальних закладів області, маючи в своєму "арсеналі" сучасне діагностичне обладнання.

Звісно, це все лише додає "плюсів" і авторитету місцевій медицині. Але чи всім ковельчанам по кишені застосувати на собі новітні методи діагностики? Та й, зрештою, не тільки новітні.

…Одна моя знайома рік тому мала проблеми зі здоров’ям: скаржилась на погане самопочуття, виглядала змарнілою. Лікарі порадили пройти обстеження щитовидної залози і попередили про те, що коштуватиме це близько трьохсот гривень. На той час їй, одинокій мамі двох дітей, й такі гроші шкода було витрачати на себе.

– Не буду перевірятись, – сказала якось при зустрічі й відразу уточнила. – Немає коштів на обстеження – то, в разі чого, чим лікуватися буду?..

Й, на жаль, у нашій країні так чинить більшість, бо варіантів немає. 

Вікторія ЗІНЧУК.  

"Полежати для профілактики у терапії"… "В спину щось "вскочило" – хай подивиться лікар…”.

Готуйте гроші, якщо допомога не термінова, нічого не загрожує життю, ви не вагітні і ваша дитина не хворіє рідкісними захворюваннями. В рамках медичної реформи Кабмін пропонує зробити в медицині кардинальні зміни: держава гарантуватиме повне покриття медичних послуг лише за трьома напрямками – невідкладна, первинна й паліативна допомога. За всі інші медичні послуги люди будуть змушені платити з власної кишені. 

Когось це насторожує, а когось – ні: мовляв, за фактом українська медицина й без того вже давно не безкоштовна. Тим не менше, у рамках реформи, потрапивши в багатопрофільну лікарню, українці змушені будуть платити кошти буквально за все.

І ось тиждень тому українські депутати сказали "так" медичній реформі. Відтепер на кожного пацієнта держава буде виділяти 375 гривень в рік на безкоштовні послуги. На решту послуг МОЗ щороку буде встановлювати ціни за спеціальною формулою. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 439

Героїня моєї розповіді – Людмила Іванівна Стасюк, ветеран журналістської праці. "Вісті Ковельщини" для неї були і залишаються рідними. Все життя писала в газеті про людей, тепер хочу і про неї написати. Знайомі ми літ 30, якщо не більше.

Коли Людмила Іванівна працювала в редакції, до неї приємно було зайти в кабінет. Не тільки з приводу статті, яку принесла. А й так, почути її лагідний голос, побачити милу посмішку, якою вона завжди зустрічала, погомоніти про життя-буття, бо  ми ж – земляки-голобчани. Поспілкуватися із нею – одержати заряд бадьорості на цілий день. Завжди делікатно підправить написане, підкаже, порадить, коли виникне потреба.

Тож коли пішла на заслужений відпочинок, не перестала з нею спілкуватися. Тільки зустрічі ці були вже не в кабінеті редакції, а на хуторі в селі Поповичах, де жили батьки чоловіка Сергія Степановича. Вона там ціле літечко засмагала  на "зеленому морі". А якщо в Ковелі зимувала, телефонували одна до одної, вітаючи з днем народження чи святами.

Перший раз, коли відвідала її на тому хуторі, здивуванню не було меж. Бо хоч і мало їй було з чоловіком часу там господарювати (тільки на вихідні сюди навідувалися), бо ще ж працювали, все одно відчувалось тут  не запустіння після того, як батьки відійшли у Вічність, а відродження, оновлення. Планів було ого-го! Відремонтувати сарайчик, побудувати літню кухню,  завести живність і… пасіку – це давня мрія чоловіка.

Сергій Степанович – сільська людина, до будь-якої праці звичний. Почали обоє втілювати поступово плани в життя, коли пішли на заслужений відпочинок. Уже їм і в Ковель не хотілось їхати із цього райського куточка на кінці села. Тихо, спокійно, сусіди хороші, допоможуть, доглянуть, як їм у місто треба. І не чекають транспорту. На велосипед – і гайда до Голоб, а там – на електричку. І назад також. До Голоб – електричкою, а велосипедами, які завжди зберігаються в родичів, – через ліс і поле навпростець до свого хутірця, який видно здалека, бо груша там – найвища точка. 

А плоди на ній минулого літа пощастило смакувати не тільки нам з Валентиною Січкар, а й бджолам, які не вгавали, збираючи нектар. А кругом садиби – молодняк підростає на зміну старим фруктовим деревам. Город впорядкований, під вікнами – барвисті килими квітів.

З тих пір ми тривалий час не бачилися. Але нещодавно знову вирішила з Валентиною Січкар побувати в гостях у Стасюків на хуторі. Не давали наперед знати, щоб не переймалися тим гостюванням. Нас зустріла Людмила Іванівна, дуже тепло і щиро. В око впали чистота і лад на обійсті. У садочку – вулики рядком вишикувалися. Покрівлю на сарайчику перекрито і стіни підрівняно, – як новий, стоїть. 

А біля хати – літня кухня-лялечка. Збулися їх мрії. Її – кухня,  його – пасіка. У кухні плитка і піч, де сушиться, консервується, припасається всячина на зиму. На столі – хліб і до хліба. Під стіною ліжко стоїть. Втомився від денної праці – відпочивай. А в хату – аж на ніч. А там – як у музеї. Облаштована по-старовинному, щоб не порушити пам'ять батьків: килими, вишивки, хідники, світлини, бо це святе.

На городі бур'яну не видно. Картопля, помідори різних сортів, кавуни, дині, баклажани, огірки, гарбузи, квасоля, перець, петрушка приваблюють око. Це – царство господині. Приїжджають діти і онучка, допоможуть і наберуть усього.

Нас пригостили господарі кавунами, яблуками і медом, звичайно.

Так і хочеться сказати: бажаєте почерпнути мужності, працелюбності, життєвої наснаги – завітайте на хутір до цих добрих людей. А у тому, що вони добрі, цьогоріч переконалися чимало читачів "Вістей Ковельщини", яким сім'я Стасюків в якості призів за участь у конкурсі "Передплатіть і виграйте!" презентувала насіння рідкісних баштанних культур. Стали його власниками і працівники редакції. Коли поцікавилася, як урожай, то почула:

– Відмінний! Від добрих людей поганого урожаю не буває.

Тож хай у Вас, шановані Людмило Іванівно і Сергію Степановичу, міцним буде здоров'я, а Божа благодать не лишає ніколи!

Валентина ОСТАПЧУК. 

Героїня моєї розповіді – Людмила Іванівна Стасюк, ветеран журналістської праці. "Вісті Ковельщини" для неї були і залишаються рідними. Все життя писала в газеті про людей, тепер хочу і про неї написати. Знайомі ми літ 30, якщо не більше.

Коли Людмила Іванівна працювала в редакції, до неї приємно було зайти в кабінет. Не тільки з приводу статті, яку принесла. А й так, почути її лагідний голос, побачити милу посмішку, якою вона завжди зустрічала, погомоніти про життя-буття, бо  ми ж – земляки-голобчани. Поспілкуватися із нею – одержати заряд бадьорості на цілий день. Завжди делікатно підправить написане, підкаже, порадить, коли виникне потреба.

Тож коли пішла на заслужений відпочинок, не перестала з нею спілкуватися. Тільки зустрічі ці були вже не в кабінеті редакції, а на хуторі в селі Поповичах, де жили батьки чоловіка Сергія Степановича. Вона там ціле літечко засмагала  на "зеленому морі". А якщо в Ковелі зимувала, телефонували одна до одної, вітаючи з днем народження чи святами.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 537

Так сталося, що перша половина жовтня, особисто для мене, пройшла, образно кажучи, під знаком журналістики. По-перше, з колегами відзначили 78-й день народження рідної газети. По-друге, взяли участь у пленумі обласної організації НСЖУ. По-третє, вшанували працівників поштового зв'язку з нагоди їх професійного свята.

На перший погляд може здатися, що ці події не зовсім пов'язані між собою. Але насправді вони не тільки пов'язані, а, образно кажучи, "тісно переплетені". Бо головною метою під час згаданих подій була проблема подальшого існування   "Вістей Ковельщини"  й інших українських періодичних видань, а також співпраці з "Укрпоштою". Про її діяльність вели мову і на пленумі обласного осередку НСЖУ, і під час поздоровлень поштовиків.

Суть цих проблем у тому, що держава самоусунулася від підтримки друкованих ЗМІ, кинувши їх напризволяще у вир ринкової стихії. "Укрпошта" при потуранні урядовців стала такою собі державою в державі, де очільники її нагорі "жирують", а рядові працівники внизу ледве зводять кінці з кінцями, отримуючи мізерну платню і маючи цілий "віз" додаткових обов'язків – від торгівлі пральним порошком до рознесення пенсій.

А ще дошкуляє журналістам недобросовісна конкуренція з боку нахабних олігархів-видавців, які за наші з вами гроші збагатилися, а тепер мають змогу друкувати різнокольорові брошури, буклети й газети, безплатно роздаючи їх наліво і направо. А чого ж шкодувати кошти? Не свої, кровні, витрачають. При цьому не бояться, як-то кажуть, ні Бога, ні чорта, бо відчувають себе недоторканними і непогрішимими. На сторожі їх "прав" – підручні журналісти – лакузи, які і в друкованих, і в електронних ЗМІ обливають помиями опонентів своїх господарів, розповсюджують брехливу інформацію, прикриваючись правом на свободу слова.

Слава Богу, що на Ковельщині у стосунках між працівниками поштового зв'язку і журналістами невирішених питань немає, бо працюють вони на засадах ділового партнерства і взаємоповаги. Ну, а щодо іншого – то окрема розмова, яка, на жаль, у найближчому майбутньому результату не дасть. Це підтвердив і згаданий пленум, на який, незважаючи на запрошення, не прибули ані директор обласної дирекції "Укрпошти", ані його заступник.

Та й очільниця відділу інформаційної політики облдержадміністрації пані Світлана Головачук нічого втішного сказати не могла, бо, з одного боку, приватні структури не підпорядковані ОДА, а, з другого, депутати облради теж виявили свою "принциповість", не проголосувавши за програму підтримки місцевих засобів масової інформації, на яку потрібні були мізерні кошти – якихось 500 тисяч гривень. Ось і залишилася тепер обласна виконавча влада без інформаційного забезпечення висвітлення своєї діяльності, через що   мешканці Ковельщини позбавлені можливості знати, над чим вона працює і які питання вирішує. І це – в умовах інформаційної війни з Росією, уряд якої витрачає на газети, радіо, телебачення мільярди доларів. Сумно і гірко від цього.

l

Дехто із читачів газети може сказати: "А якої підтримки, ви, панове журналісти, чекаєте від влади, коли стали на шлях роздержавлення? Думайте тепер самі, як виживати".

Подібне розуміння процесу роздержавлення властиве, на жаль, багатьом урядовцям і політикам, як, зрештою, в цілому ряді інших питань. Однак вони не хочуть збагнути, що інформаційна сфера має бути зоною особливої уваги, як і збройні сили, промисловість і сільське господарство, силові структури, від чого залежить безпека держави в цілому.

На підтвердження своїх слів хочу навести витяги із статті професора Інституту преси В. Іванова "Державна підтримка преси в Україні та за кордоном":

"Уявлення про те, що в ринковому суспільстві держава кидає засоби масової інформації напризволяще – це хибне уявлення. Преса, радіо, телебачення являють собою найпотужніший засіб впливу на думку мільйонів. Їх однобічність може призвести до руйнації суспільства. Тому в багатьох державах надається адресна підтримка засобам мас-медіа, надто тим, що перебувають у скрутному фінансовому становищі. Це робиться для того, щоб зберегти плюралізм висвітлення думок у суспільстві. Для цього ж створено законодавчі запобіжники концентрації преси в руках небагатьох власників. 

Причому, держава, навіть надаючи допомогу, позбавлена можливості впливати на редакційну політику, бо   допомога надається у рамках Закону і на неї претендують усі видання, які відповідають його вимогам. До речі, навіть така ринкова установа, як Інститут Адама Сміта, рекомендувала країнам СНД прийняти закони, за якими для реалізації прав громадян на вільне отримання інформації держава мала б здійснювати підтримку засобів масової інформації незалежно від форм власності та політичної орієнтації. При цьому особливо застерігалося проти небезпеки селективних дотацій з Державного бюджету конкретним органам масової інформації (за винятком спеціальних соціально значимих видань). Такі винятки мають бути закріплені в Законі. 

У 1999 р. Європейська Комісія розбиралася з двома справами щодо державної підтримки засобів масової інформації. В одній справі французький приватний мовник “ТФ-1” поскаржився, що держава надала субсидії каналам "Франс-2" і "Франс-3". Розгляд цієї справи тривав з 1993 р. А в справі фінансування з державних джерел каналу "Бі-Бі-Сі ньюз-24" (це служба цілодобових новин, яка поставляється без реклами та безкоштовно) Європейська Комісія вирішила, що Великобританія не перевищувала своїх повноважень, бо ця служба має велике суспільне значення.

l

Для прикладу можна подивитися, як підтримуються газети в деяких країнах Європи. У середині 60-х рр.  ХХ  століття в багатьох країнах Європи були створені спеціальні парламентські комісії, які вивчали можливості допомоги тим виданням, що перебували в скрутному економічному становищі (це, в основному, партійна преса). Внаслідок рекомендацій цих комісій виникла система державної підтримки преси. При цьому використовувалася теорія "спіралі тиражу". Ті газети, які йдуть на першому місці за накладом, отримують більше реклами, грошей від передплатників, ніж газети, які поступаються за популярністю серед читачів. Так-от, допомогу отримують саме ці, "другі" газети. Це робиться для того, аби зберегти плюралізм висвітлення думок у суспільстві та запобігти зникненню конкурентної "другої" преси і встановленню занадто високої концентрації на ринку мас-медіа.

Найвдалішим є, мабуть, приклад Швеції. Там з 1969 р. було запроваджено державні субсидії видавництвам: кредити з позичкового фонду, знижки за спільну реалізацію, дотації та зниження податку на рекламу для тих газет, які посідають другорядне становище на газетному ринку. І ось результат. Якщо з 1945 р. по 1968 р. у Швеції закрилися 77 газет, то з початком запровадження субсидій – тільки одна. 

Гроші беруть, переважно, з невеликого за розміром спеціального податку на всі носії реклами. А пільгами користуються видання, які охоплюють менш, ніж 50 % свого ринку і мають менш, ніж 2000 передплатників. Причому, якщо газета виходить з кризового становища, субсидії їй припиняються. Звичайно, надання субсидій обумовлюється рядом обставин: газети мають спрямовувати гроші на створення редакційних матеріалів та виходити хоча б потижнево. Крім того, у Швеції існує система підтримки видань, які тільки почали виходити. Всього на підтримку преси у Швеції виділяється близько 0,2 % загальних витрат держави.

У Фінляндії з кінця 60-х рр. теж було введено систему субсидій пресі, яка перебувала в складному економічному становищі, і виданням політичних партій. Це було зроблено для того, щоб зберегти незалежні від комерційного контролю видання. На думку фінських парламентаріїв, тільки збереження преси, яка представляє всю палітру думок, що існують у суспільстві, здатне закріпити демократичний лад і сприяти вільному обміну думками між усіма категоріями населення. Особливістю фінського досвіду є адресна допомога газетам політичних партій. Причому, газети отримують дотації пропорційно до представництва відповідних партій у парламенті країни. Крім того, існує система пільг для всіх видань, які перебувають у складному економічному становищі.

l

На збереження плюралізму думок спрямовані дотації і в Норвегії. Там система газетних субсидій почала діяти з 1969 р. Метою було зберегти газети від зникнення. Субсидію отримують усі другорядні газети з тиражем менш як 6 тисяч примірників. Величина субсидій визначається залежно від тиражу та періодичності, причому, уряд позбавлений права оцінювати політичний напрям газети чи якість її матеріалів. Сума прямих субсидій становить лише невелику частку загальної суми, що виділяється на газети. Так, у 1990 р. прямі субсидії склали 133 млн. норвезьких крон (20 млн. доларів США), а вся сума, виділена на газети, у попередньому році склала 8 млрд. крон. За даними норвезьких дослідників, без системи субсидій зникнення багатьох великих і трохи менших “другорядних” газет було б неминучим. У цій країні підтримку (пропорційно до кількості проданих газет) одержують усі видання, які посідають другорядне становище на своєму ринку. Крім того, існують цільові позики, дотації на доставку тощо. Невелика допомога йде адресно партійним виданням та інформаційним агентствам.

В Австрії щоденні газети мають пільгові тарифи на поштові послуги. Спеціальну підтримку отримують газети національних меншин.

Навіть у тих країнах, де декларується відмова від прямої державної підтримки преси, здійснюються заходи щодо полегшення становища газет, які перебувають у кризовому стані. Наприклад, у Данії, де держава принципово вирішила не втручатися у справи преси, з 1970 р. через Фінансовий інститут преси розподіляються прямі дотації газетам, які опинилися у скруті. Крім того, через цей інститут держава здійснює підтримку технічної модернізації газетного виробництва і створення нових газет.

 Отже, чимало країн мають традиції щодо надання державної допомоги засобам масової інформації. Це робиться не з благодійницьких міркувань. Державна підтримка допомагає вижити значній частині видань. Це є запобіжником для:

1) переходу контролю над виданнями в руки комерційних структур і, як наслідок, комерціалізації самих видань;

2) зникнення цілого ряду газет та журналів і збіднення палітри національних мас-медіа;

3) обмеження прав людини (чи то за територіальною, чи то за партійною ознаками) на вільний обмін думками через пресу, радіо, телебачення.

Звичайно, умови державної допомоги мають бути чітко і недвозначно висловлені в Законі, щоб запобігти щонайменшому свавіллю у справі її надання. Державна підтримка допомагає зберегти плюралізм думок у засобах мас-медіа, дає можливість існування органам преси, які висловлюють погляди різних верств населення, дозволяє громадянам реалізувати право на вільний доступ до інформації. В сьогоднішніх складних економічних реаліях України тільки держава в змозі (не ставлячи політичні чи комерційні передумови) підтримати засоби масової інформації. Звичайно, якщо ця держава йде шляхом розвитку й демократизації”.

В. Іванов.

l

Як бачимо, в більшості демократичних країн Європи немає нічого подібного у ставленні до ЗМІ, як в Україні. І це при тому, що преса, радіо, телебачення там справді вільні і мають право на критику влади, її представників, незважаючи на ранги і посади. Подібна ситуація і в прибалтійських державах, які одними з перших у пострадянських республіках втілили в життя основоположні принципи свободи слова і незалежності преси.

Пригадую, як покійний нині Надзвичайний і Повноважний посол України  в Литовській Республіці Борис Клімчук якось розповідав  про силу журналістського слова в цій країні: достатньо було висловити у пресі якесь критичне звинувачення на адресу того чи іншого чиновника (звичайно, об'єктивне і обґрунтоване), як той чиновник негайно подавав у відставку. Ви пригадуєте щось подібне у нас? Я – ні, хоч працюю в медіа не один десяток літ. І треба було так статися, що дожив до часу, коли в Україні можновладці свідомо знищують місцеві друковані видання!

Але, як кажуть, маємо те, що маємо, тому на якісь надзвичайні позитивні зміни ближчим часом сподіватися не доводиться. Залишається діяти за принципом "порятунок потопаючого – справа рук самого потопаючого", надіючись водночас на щирих і вірних наших друзів – передплатників і патріотично налаштованих спонсорів, котрі, на щастя, ще не перевелися.

l

Давньогрецька легенда гласить, що легендарний Одіссей, повертаючись із Трої додому, віртуозно провів свій корабель між Сциллою і Харибдою – двома чудовиськами, які чатували на мореплавців в протоці між Італією і Сицилією. З тих пір цей фразеологізм є визначенням ситуації, коли ми опиняємося в оточенні ворожих сил і прагнемо їх якщо не перемогти, то хоча б обійти.

Приблизно так є сьогодні на ринку української преси. Одіссею вдалося обхитрити і Сциллу, і Харибду й повернутися додому здоровим та неушкодженим. Чи вдасться так зробити сьогодні вітчизняній медіа-спільноті? Хотілося б у це вірити…

Микола ВЕЛЬМА.

Так сталося, що перша половина жовтня, особисто для мене, пройшла, образно кажучи, під знаком журналістики. По-перше, з колегами відзначили 78-й день народження рідної газети. По-друге, взяли участь у пленумі обласної організації НСЖУ. По-третє, вшанували працівників поштового зв'язку з нагоди їх професійного свята.

На перший погляд може здатися, що ці події не зовсім пов'язані між собою. Але насправді вони не тільки пов'язані, а, образно кажучи, "тісно переплетені". Бо головною метою під час згаданих подій була проблема подальшого існування   "Вістей Ковельщини"  й інших українських періодичних видань, а також співпраці з "Укрпоштою". Про її діяльність вели мову і на пленумі обласного осередку НСЖУ, і під час поздоровлень поштовиків.

Суть цих проблем у тому, що держава самоусунулася від підтримки друкованих ЗМІ, кинувши їх напризволяще у вир ринкової стихії. "Укрпошта" при потуранні урядовців стала такою собі державою в державі, де очільники її нагорі "жирують", а рядові працівники внизу ледве зводять кінці з кінцями, отримуючи мізерну платню і маючи цілий "віз" додаткових обов'язків – від торгівлі пральним порошком до рознесення пенсій.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 599