"Зорепад" та "Барвінок" здобули перемогу 

на міжнародному фестивалі "Зірковий парад – 2017"

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 519

Хоч нині редакціям  майже всіх періодичних видань   доводиться   нелегко,    вони все-таки живуть з надією на те, що держава стане,   нарешті,  на  підтримку  четвертої гілки влади, яка є своєрідним «вікном у світ». 

Ми, журналісти, віримо в краще, а головне, не забуваємо про наш  девіз: «Газета була, є і ПОВИННА БУТИ!». Бо як же інакше?

Тож позаминулого вівторка в рамках передплатної кампанії на 2018-й  рік працівники редакції газети «Вісті Ковельщини»  разом із начальником  Центру поштового зв’язку  №4 ПАТ «Укрпошти»  Ларисою Філіпчук побували на традиційному Дні передплатника в Голобах. 

На наш приїзд з нетерпінням вже чекали перші передплатники, які, незважаючи ні на що, прийшли на пошту (начальник – Галина Стецюк),  аби поновити передплату на улюблене видання  знову.  

Так,  щирий друг  газети, постійна дописувачка  Валентина Остапчук першою оформила квитанцію. Виписати газету Валентину Іванівну для себе попросила також  Валентина Січкар. 

Весь наступний рік будуть  з «міськрайонкою» місцева активістка, в минулому – педагог  Лідія Гарлінська,  пенсіонерка Євгенія Чирук, колишній  військовий Володимир Зіменков.

 Їх приклад наслідували  Леонід Антонюк, листоноша Наталія Вознюк, Галина Оніжук, Валентин Шпак  та інші.  Голобчанка Наталія Невірко виписала «Вісті Ковельщини» не тільки  собі, а ще й  своїй сусідці. 

Передплатники – люди різних професій, різних життєвих доль. Це – вчителі, медики, водії тощо. Та спільним у всіх є те, що кожен із них знайшов для себе цікаве й корисне в газеті, зробивши на користь улюбленого видання уже вкотре  свій вибір.

Радувало й те, що виписати газету прийшли не тільки місцеві жителі, а й мешканці сусідніх Дарівки та Погіньок. 

«Якби «Вісті Ковельщини» вартували  і 300 гривень, я все одно б передплатив газету», – зауважив постійний передплатник  Дмитро Лепський. 

Слід додати, що своєрідним сюрпризом  для тих, хто передплатив  газету на наступний рік або ж півроку,  стали подарунки – продукти харчування, солодощі та ін. 

“Все ж приємно, що додому прийду не з порожніми руками, а з печивом  для онуків”, – сказала  в розмові із журналістами  багатодітна бабуся.

Варто зазначити, що педагоги того дня оформили передплату на понад  два десятки примірників газети, за що їм – щире «спасибі». Добре, що освітяни розуміють: з їх професією  без місцевої газети ніяк. Тож сподіваємось на подальшу тісну співпрацю. 

«Живе» спілкування із читачами ще раз підтвердило незаперечну істину: жодне інтернет-видання не замінить  газети, до якої звикла переважна більшість із нас.   І як би важко не було нам, тим, хто  з дня у день творить  це друковане видання, ми обов’язково повинні виправдати довіру наших читачів, які нас підтримали або ще підтримають.

Знаймо, що тільки разом ми зможемо зробити більше заради спільного блага!

Оксана МОРОЗ.

НА ЗНІМКАХ: День передплатника в Голобах.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Хоч нині редакціям  майже всіх періодичних видань   доводиться   нелегко,    вони все-таки живуть з надією на те, що держава стане,   нарешті,  на  підтримку  четвертої гілки влади, яка є своєрідним «вікном у світ». 

Ми, журналісти, віримо в краще, а головне, не забуваємо про наш  девіз: «Газета була, є і ПОВИННА БУТИ!». Бо як же інакше?

Тож позаминулого вівторка в рамках передплатної кампанії на 2018-й  рік працівники редакції газети «Вісті Ковельщини»  разом із начальником  Центру поштового зв’язку  №4 ПАТ «Укрпошти»  Ларисою Філіпчук побували на традиційному Дні передплатника в Голобах. 

На наш приїзд з нетерпінням вже чекали перші передплатники, які, незважаючи ні на що, прийшли на пошту (начальник – Галина Стецюк),  аби поновити передплату на улюблене видання  знову.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 587

Святий Миколай – один із найшанованіших святих, чудотворець, заступник бідних, захисник дітей, а також покровитель мандрівників. За легендами, він зробив багато добрих справ для людей, які, незважаючи на негаразди та біди, усім серцем вірили в диво. 

Чудотворець таємно приносив у будинки бідняків одяг, їжу, іграшки для дітей, ліки для хворих. За допомогою до Святого Миколая люди звертаються за найважчих обставин у житті, просячи  допомоги та захисту. Якщо вірити у Святого Миколая – чудеса обов’язково збуваються.

За традицією, на День Святого Миколая дітям дарують подарунки. Добрий дідусь приносить їх до діток  із 18 на 19-те. Солодощі, ляльки, автомобілі, а іноді й різочки кладе Святий під дитячі подушки або в чобітки, щоб вранці малюки раділи довгоочікуваним сюрпризам. 

Чим потішить Святий Миколай? 

Незадовго до  свята кореспонденти «Вістей Ковельщини»  вирішили поцікавитися в батьків, чим вони порадують своїх хлопчиків й дівчаток. А головне – в скільки ж їм обійдуться «миколайчики»?

Розвиваючі іграшки – хороші помічники для батьків, щоб навчити малюка найнеобхіднішому, наприклад, зав’язати шнурівки або навчитися рахувати. Асортимент розвиваючих іграшок досить широкий: кубики, конструктори, паровозики, будиночки, музичні інструменти, розмальовки та інше. 

Середня вартість такого подарунка: 150-300 грн. 

Так, мама 3-річної Ангеліни  покладе їй під подушечку саме такий подарунок. «Напевне, мій вибір зупиниться на кубиках або ж розмальовці, чим особливо полюбляє бавитися донька. Ціна на це «стартуватиме» від 150 гривень», – зазначає жінка.

А для Назарчика, якому 4 роки, батьки вже придбали книгу – невеличку енциклопедію з тваринами. За покупку для сина віддали 240 гривень. Сюрприз для малого обов’язково доповнять традиційним набором із солодощів та фруктів, що «потягне» ще на сотню.

До подарункового марафону приєдналася і бабуся, купивши онуку літака, про якого малеча так мріяла. 

Півторарічний Матвійко на свято отримає шапку Діда Мороза. Мама натрапила на цю цікаву знахідку  ще задовго до свята, тож і ціна на покупку була більш-менш пристойною – 135 гривень. 

«Докуплю ще теплі махрові шкарпетки (правда, теж з якимось  новорічним малюнком) – і все готово», – каже Вікторія.

Сюрпризи для більш старших дітей вартуватимуть, звичайно, дорожче.

13-літній Максим вже в такому віці, що й сам не знає, що хотів би отримати від Святого Миколая? Тому батьки, аби не «ламати» собі голову,  вирішили йому під подушку покласти банальний дарунок – гроші.

Його  ж 10-річна сестра Інна  через декілька днів тішитиметься модним сучасним рюкзаком із двоколірними паєтками-хамелеонами, який зараз особливо актуальний серед дітей молодшого шкільного віку.

«Миколайчик» для улюбленої доні обійшовся в 400 гривень. Батьки сподіваються, що обов’язково догодять дитині.

Слід додати, що 3-Д подушки, одяг, що змінюють колір, надзвичайно актуальні та модні тепер трендові речі. Тож й не дивно, що користуються великою популярністю.

Як обрати подарунок? Поради психолога 

Спеціалісти кажуть: подарунок повинен приносити радість дитині, а не бути практичним, надійним і мати інші «дорослі» якості. 

Святковий подарунок для дитини не має бути «прикриттям» для дорослих у придбанні речей першої необхідності. Наприклад, куплю малюкові светр, зимову курточку, чобітки і подарую на День Святого Миколая.

Головне, враховуйте вік дитини, бажання – і тоді ви зробите правильний вибір. Сумно те, що не завжди мрії малюка співпадають із фінансовими можливостями батьків. У такому разі гарним подарунком можуть стати солодощі й  фрукти. Такому презенту зрадіє кожна дитина.

Підготувала Орися ФІЛІПЧУК.

Святий Миколай – один із найшанованіших святих, чудотворець, заступник бідних, захисник дітей, а також покровитель мандрівників. За легендами, він зробив багато добрих справ для людей, які, незважаючи на негаразди та біди, усім серцем вірили в диво. 

Чудотворець таємно приносив у будинки бідняків одяг, їжу, іграшки для дітей, ліки для хворих. За допомогою до Святого Миколая люди звертаються за найважчих обставин у житті, просячи  допомоги та захисту. Якщо вірити у Святого Миколая – чудеса обов’язково збуваються.

За традицією, на День Святого Миколая дітям дарують подарунки. Добрий дідусь приносить їх до діток  із 18 на 19-те. Солодощі, ляльки, автомобілі, а іноді й різочки кладе Святий під дитячі подушки або в чобітки, щоб вранці малюки раділи довгоочікуваним сюрпризам. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 416

Мій добрий друже-читачу! Поміркуймо з тобою над тим, в чому суть наших вчинків, яке маємо розуміння любові, добра і зла, чи відчуваємо в собі присутність лихого? Словом, погляньмо на сенс нашого існування. І поміж тим подумаймо, чи розраховував Господь на нас, рятуючи від загибелі в бурхливих хвилях життя, і чи відповідаємо ми  взаємністю?

l

Вкотре я слухаю сповідь пана Василя, прикутого кайданами важкої недуги до ліжка. Газета писала про його сприйняття цього світу через призму чесності, офіцерської честі та моральності.

Сьогодні я бачу нашого героя у нових духовних одежах, які срібляться світлом Божих істин. Промінчики розсипаються і вилітають з його одиночки-кімнати до нас, здорових, за межі Ковеля і Волині. Це – світло прозріння. Послухаймо цю сповідь.

–Господь перевіряє мене: чи я через страждання, неміч, болі не відвернувся від Нього.

Ні! Засвідчую: я до кінця із Творцем. Він залишив мені здоровий розум, руки, серце.

Скільки разів у фатальних випадках Він давав мені можливість жити і вірити. Для якої місії? Можливо, показати іншим, що і в безвиході маємо бути з Богом.

Це було давно. Ми летіли із Баку до Львова. Раптом я відчув, що в салоні з’явився запах горілого. Стривожився. А коли побачив через ілюмінатор, що один двигун зупинився, то дуже злякався. Майнула думка: невже впадемо у море і станемо поживою для акул? Командир авіалайнера нас заспокоював, але марно. Страх нав’язливо заполонив розум. Якимось чином ми приземлилися на найближчому аеродромі – чи то в Новоросійську, чи то в Сочі.

Нас пересадили в інший літак, і  політ продовжився. Та раптом Львів повідомив, що нас не приймає через туман. Куди летіти? До Києва  палива не вистачить. Літак кружляв над містом Лева у безпомочі. Та Господь допоміг – диспетчери якимось чином отримали дозвіл приземлитися на військовому аеродромі у м. Коломиї. Посадку здійснили досвідчені пілоти з третього разу!

Провидіння Боже вело нас стежкою життя.

l

А спомини птахами вилітають із клітки підсвідомості, щоб засвідчити нові факти див Божих.

Це сталося в далекому Сургуті. Тоді  віяли романтичні вітри студентських будзагонів. Я мав доставити на будову запчастини літаком АН-12. Молоді пілоти та робітники швиденько завантажили ящики із продуктами та великі бочки із дизпаливом. Летимо! Та раптом літак зробив різкий крен у перевантажений бік. Здавалося, катастрофа неминуча. З’ясувавши причини падіння, я із другим пілотом стали переміщати бочки. Літак вирівнявся біля самої землі, і ми змогли  продовжити політ.

На місці призначення будівельники дивувалися, як ми удвох змогли перемістити бочки, коли це ледве під силу трьом чоловікам? А дива не було – нам Господь дав сили і вміння, для нашого спасіння. Він зберіг нам життя. Слава тобі, Господи!

l

Інший чудодійний випадок стався у далекому читинському краї біля кордонів Китаю. Літаком ми подолали сотні кілометрів. Раптом по курсу літака наштовхнулися на грозову хмару. Оминути загрозу не було можливості через брак палива. Пілоти прийняли єдине можливе рішення: пробиватися крізь хмару. Ризик надзвичайно великий. Видимість нульова. Град розміром з яйце, барабанив по обшивці літака, випробовуючи його на міцність.

Блискавки, немов злі гадюки, металися довкола, готові пронизати літак наскрізь. Гуркіт грому у тисячі децибел  ледве не розривав барабанні перетинки вух. Це було  справжнє пекло. Здавалося, все – кінець.

Та Господь думав по-іншому. Літак не загорівся, не розлетівся на шматки – за грізною хмарою ми побачили Сонце.

Дякую тобі, Боже, за наше спасіння. Тепер я знаю: Ти оберігав мене, і я це свідчу людям.

l

Буває, що якісь знакові події виринають із підсвідомості  неждано-негадано. Вони мов би нагадують, що з нами завжди Пресвятая Богородиця та Бог.

Чорнобиль!.. Його не забути і не обійти. Чорнобиль не проходить безслідно  повз нас – це ми намагаємось його забути, викреслити той біль і горе.

А дарма. Зоря «Полинь» при нашому ігноруванні може повернутися новою бідою для всього людства.

Вдумаймося у свідчення пана Василя:

–Чорнобильська аварія невипадкова. Вона була запланована для винищення українців. Так думаю не тільки я, а й багато людей. Бо чим поясниш, що напередодні катастрофи на  четвертому блоці проводила експерименти комісія «експертів» із Москви? Вони нібито хотіли визначити можливість додаткових навантажень на енергоблок. А де ви бачили, щоб хтось проводив експерименти на діючому обладнанні з підвищеною небезпекою?

Хіба забули, як замовчували трагедію? На Хрещатику Першотравневу демонстрацію проводили, а на голови людей «сипалася» смертельна радіація! І це відбувалося із дозволу В. Щербицького.

Я в той час працював при штабі цивільної оборони. За наказом «згори» зібрав дозиметричні прилади. Виявилося, що жоден із них не працював! Доповів по інстанціях.

«Воно тобі треба?» – відповіли мені. Ось і судіть, чи випадково це, чи ні. Було й нерозуміння небезпеки. Дозволялося їхати на екскурсію в Чорнобиль, коли полум’я палахкотіло над реактором.

Пам’ятаю, як ковельчани поверталися із чорнобильського відрядження. Їх одяг світився радіацією.

На один клубок причин і наслідків намотувались халатність, злочинна безпечність, нерозуміння невидимого вбивці – радіації.  Але разом з тим – заплановане нищення мільйонів людей. Існує ще страшніша версія – знищення  всієї ЧАЕС!

Роздумуючи, співставляючи і молячись, я приходжу до висновку, що від глобальної катастрофи нас захистила Пресвята Богородиця і сам Всевишній.

l

Духовним та моральним станом хворого пана Василя опікується (постійно) отець Леонід Григоренко. Вслухаймося в слова священика:

–Те, що свідчить пан Василь, є надзвичайно актуальним. Сьогодні точиться смертельна запланована війна на Донбасі. Скажіть, а хто нами найбільше опікується, як не Божа Матір?

Згадайте, як перед чорнобильською  катастрофою Пресвята Богородиця являлась людям над невеликою церковкою у с. Грушів. Вона попереджала про небезпеку і навертала на молитву. Багато людей бачили це. Тисячі їхали з усієї України, йшли пішки на прощу до своєї Покровительниці. Молилися… Справді, це вона відвернула страшний Апокаліпсис від  людства.

Силу молитви неможливо переоцінити. Саме молитва, а не політики здатна змінювати курс історії, відвертати лихо, повертати смерть на життя, зло – на добро. У ній – запорука миру і нашої перемоги. Не випадково ж Божу Матінку називають Царицею Миру.

Пан Василь постійно перебуває у молитві, і це його рятує. Його життя – молитва і боротьба. Молитовним словом, доброчинною думкою, зболеною душею він  лине туди, де є людське страждання. Молиться за здоров’я та навернення до Божих істин «атовців», рідних і всіх людей.

Він,  як ніхто, розуміє, що мир і благо  саме по собі із неба не впадуть. Необхідна життєдайна участь та дія людини. Молитвою він допомагає Богородиці зцілювати недугу, відвертати людські пороки та наближати мир.

Так, пан Василь не може вільно рухатися, як ми. Але у нього є руки, голова, якими він вказує шлях істини для нас, здорових. Ця людина нагадує нам, що багатство земне – це не особисті яхта, літак або «Мерседес». Вони не роблять людину щасливою. Його щастя – бачити Сонце, чути спів пташок, відчувати піклування і любов дружини, дітей, онуків.

Пан Василь засвідчує, що справжню Людину формує і творить духовність. То велике мистецтво – посеред немочі і болю  жити у любові, радості і свободі.

Таке життя можливе для людей із чистим серцем, де присутній Господь і Пресвята Богородиця.

l

Що ж, слова справедливі і повчальні. Від  песимістів не раз почуєш, що скільки не роби добро, перемагає зло.

Але хто, скажіть, крім нас самих, має боротися із злом та його проявами? Важко? Небезпечно? Немає винагороди за перемогу? Так! Але Ісус Христос прийшов на Землю, щоб врятувати світ не боротьбою за правилом «око за око», «зуб за зуб», а любов’ю, добром  та самопожертвою.

Маємо наслідувати Господа нашого Ісуса Христа заради спасіння самих себе.

Так старається робити пан Василь, і за це йому від нас –  низькоуклінне й щиросердечне «спасибі»!

Анатолій СЕМЕНЮК.

Мій добрий друже-читачу! Поміркуймо з тобою над тим, в чому суть наших вчинків, яке маємо розуміння любові, добра і зла, чи відчуваємо в собі присутність лихого? Словом, погляньмо на сенс нашого існування. І поміж тим подумаймо, чи розраховував Господь на нас, рятуючи від загибелі в бурхливих хвилях життя, і чи відповідаємо ми  взаємністю?

ххх

Вкотре я слухаю сповідь пана Василя, прикутого кайданами важкої недуги до ліжка. Газета писала про його сприйняття цього світу через призму чесності, офіцерської честі та моральності.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 752

Одразу поясню: суїцид – це, в перекладі на українську, самогубство.

Дехто з читачів обуриться: "Для чого про такі речі писати у нормальній газеті? І так іноді на душі буває важко, що й самому жити не хочеться через високі ціни й тарифи. А тепер і ви із своїм "суїцидальним синдромом".

Обурення розумію і поділяю. Але сьогодні мова піде не про нас із вами, українців, а про сусідів, котрі мешкають в країні, яку здавна називають Московією, тобто – Росією.

"І який же там такий синдром ви побачили? – єхидно усміхаючись, скаже знову опонент. – Живуть собі люди та й живуть. Ніхто особливо про самовбивство, окрім душевно хворих, не думає. Навпаки: переважна більшість росіянців вважає себе найщасливішою, найпрогресивнішою, найдемократичнішою нацією у світі. І Путін, такий молодий, веде їх від перемоги до перемоги, до сяючих вершин благоденства".

З опонентом сперечатися не буду – він має право на власну думку, як має її і російський народ. Однак біда у тому, що народ той або, точніше сказати, його значна частина, навіть не замислюється над тим, що "суїцидальний синдром" в суспільстві набрав уже масштабів не епідемії, а пандемії. І причина одна: державою керують люди,  котрі, як твердять деякі політологи, державу ту свідомо нищать. Й очолює цей процес найгеніальніший із геніальних – російський президент Владімір Путін.

"Не може такого бути! – заперечить дехто. – Адже росіянці майже одностайно підтримують політику і практику свого вождя! Вони його просто обожнюють. Значить, є за що".

Інший би сперечався, а я знову ж таки не буду. Просто наведу деякі факти, котрі засвідчують: Путін і К° впевнено ведуть країну до загибелі. Чому вони це роблять, важко сказати. Дехто переконаний, що виконують завдання міжнародного терористичного центру, очолюваного послідовниками самого диявола. При цьому діють так віртуозно, що комар носа не підточить.

Власне, коли поглянути в історію, то можемо побачити, що цей сатанинський процес почався не сьогодні і не вчора: він триває сторіччями. Російська імперія, ніби проклята злими силами, тільки те й робить, що невблаганно рухається до прірви. Так було у 1917 році, коли божевільні більшовики захопили владу й втягнули народ в кровопролитну громадянську війну. Так сталося у тридцятих роках минулого століття, коли банда вусатого "вождя всіх народів" Сталіна безжально винищила цвіт не тільки російського, а й українського, білоруського, вірменського та інших народів колишнього СРСР, щоб потім із біснуватим фюрером Німеччини Адольфом Гітлером розв'язати Другу світову війну.

Здавалося, у 1990-их роках диявол здох, і Росія та її сусіди стали на шлях демократичного розвитку. Аж ні: відходячи з посади, колишній російський президент Борис Єльцин передав "естафету" молодому, але нахабному вихованцю КДБ Владіміру Путіну. Коло замкнулося: до влади знову прийшов посланець темних сил, який свою зондеркоманду сформував із подібних собі типів. Поступово, але впевнено сусідня держава почала розвертатися на 180° і йти шляхом, який веде не вгору, а вниз. Терор був зведений у ранг державної політики – згадаймо хоча б Чечню або Грузію, де кров лилася рікою з "благословення" Путіна і Медведєва. Потім були Крим і Донбас, сьогодні – Сирія.

Росіянці не зогледілися, як ідеї диявола заволоділи їх серцями і душами. Відродилися більшовицькі традиції у внутрішній і міжнародній політиці (відновили радянські ритуали і реанімували старий гімн, стали на шлях конфронтації із Заходом, запустивши на всю міць пропагандистську машину запровадили цензуру в ЗМІ і т. д., і т. п.).

В Росії практично знищена опозиція, демократичні сили розпорошені й деморалізовані, рух, який називають "православним тероризмом", набирає дедалі більшого розмаху, ненависть до сусідніх народів, особливо українського, аж зашкалює, дітей, починаючи з шкільного віку, вчать піснями і віршами славити "великого" Путіна.

Коли на все те дивишся, аналізуєш і порівнюєш, напрошується один висновок: в сусідній країні настала (або відродилася) епоха Середньовіччя. Людські долі вершать радикали, маргінали і релігійні ортодокси, які сповідують ідеї сатани. І найстрашніше, що кінця-краю цьому безрозсудству не видно.

А що ж народ? Як завжди, мовчить і продовжує молитися на тих, хто веде його до самознищення. В уяві росіянців скрізь – вороги "отєчества", які сплять і бачать кінець російської імперії. Вони навіть не замислюються над тим, що цей кінець наближає особисто Владімір Путін і його камарилья. Все, що робить Кремль, правильне і оскарженню не підлягає. Анексували Крим? Чудово. Воюють в Україні? Прекрасно. Бомблять мирних жителів у Сирії? Славно.

Пересічним громадянам матінки-Росії і в голову не приходить думка, що їх безсовісно дурять і затуманюють свідомість. Це ж треба такому диву статися, щоб навіть еколомічні санкції, запроваджені Заходом, вважати великим благом і стимулом для розвитку вітчизняної економіки, а варварське нищення імпортних фруктів та овочів – перемогою над загниваючою Європою і продажною Америкою. Інакше, як масовою шизофренією, не назвеш всенародну підтримку політики мілітаризації держави в умовах, коли більшість населення живе без елементарних благ цивілізації – газу, централізованого опалення, гарячої води і теплих туалетів. Зате з виробництва засобів масового знищення та ураження людей вони – попереду всієї планети.

Сьогодні РФ (ерефія) знову одержала удар нижче пояса: її команду не допустили до участі в зимових Олімпійських іграх 2018 року, а "блискучу" перемогу в Сочі скасували. Причина? Масове вживання спортсменами стимулюючих засобів, яке практикували чиновники від спорту у велетенських масштабах. Думаєте, таке рішення МОК хоч трохи протверезило росіянців? Де там! В країні піднялася чергова пропагандистська кампанія під гаслом: "Не здамося, не станемо на коліна! Росія – велика спортивна держава, а російські олімпійці – найкращі в світі!"

На фоні останніх подій, коли у США розслідують зв'язки вітчизняних політиків із московськими "кураторами", коли санкції проти держави-агресора не слабшають, а посилюються, коли від Москви відвертається дедалі більше тверезо мислячих політиків і державних діячів, Владімір Путін оголосив про своє рішення балотуватися на посаду президента в четвертий раз (!!!).

Сумніву  у тому, що його оберуть, немає ні в кого, як і в тому, що президентського трону не бачити, як власних вух, ані Ксенії Собчак, ані Олексію Навальному, ані будь-якому іншому кандидату. Як кажуть, все схвачено, все проплачено самим дияволом, який із своїх апартаментів із задоволенням спостерігає за добровільним божевіллям московітів.

Дивного тут немає нічого. Росіянці, як і раніше, сліпо вірять вождю, вважають його великим і незамінимим. Їх не бентежить, що він маленький не тільки зростом, але й своїми вчинками. І хоч підлабузники переконують у протилежному, проти фактів не попреш: Владімір Путін в історію людства ввійде як нікчемна особа, котра за прикладом своїх недолугих попередників призведе до знищення імперії. 

Тут не допоможуть ані пропагандисти типу Кисельова-Соловйова, ані урядові брехуни і підбріхувачі, ані високі каблуки, які полюбляє володар Кремля (кажуть, що під час останньої зустрічі з президентом Білорусі ці каблуки були вищі на 10-15 сантиметрів, аніж звичайно. Адже той, хто продав душу дияволу, ніколи не підніметься до рівня особистостей, котрі служать Богу й людям словами та ділами своїми.

Шкода, що цю нехитру істину розуміють далеко не всі. І не тільки в Росії…

Ярема ГОЯН.

P.S. В засобах масової інформації (звичайно, зарубіжних або опозиційних) останнім часом багато пишуть, що сьогодні на троні не Путін, а його двійник. Одна із західних газет нещодавно опублікувала інтерв'ю із колишньою його дружиною, яка ніби-то підтверджує цей факт.

Якщо це правда, то, можливо, справжнього Путіна вже давно немає в живих, а його роль справно виконує син самого Люцифера? В будь-якому випадку зрозуміло, що ані санкції, ані умиротворення господаря Кремля у близькій перспективі позитивного результату не дадуть. Посланці темних сил, як і більшовики, у воді не тонуть,  у вогні не горять. На жаль.

Я. Г.

Одразу поясню: суїцид – це, в перекладі на українську, самогубство.

Дехто з читачів обуриться: "Для чого про такі речі писати у нормальній газеті? І так іноді на душі буває важко, що й самому жити не хочеться через високі ціни й тарифи. А тепер і ви із своїм "суїцидальним синдромом".

Обурення розумію і поділяю. Але сьогодні мова піде не про нас із вами, українців, а про сусідів, котрі мешкають в країні, яку здавна називають Московією, тобто – Росією.

"І який же там такий синдром ви побачили? – єхидно усміхаючись, скаже знову опонент. – Живуть собі люди та й живуть. Ніхто особливо про самовбивство, окрім душевно хворих, не думає. Навпаки: переважна більшість росіянців вважає себе найщасливішою, найпрогресивнішою, найдемократичнішою нацією у світі. І Путін, такий молодий, веде їх від перемоги до перемоги, до сяючих вершин благоденства".

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 437

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 603

Гороскоп

18 — 24  грудня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 544