З хорошим настроєм зустрічають своє професійне свято працівники котельні по вул. Заводській, 27 “а” ПТМ “Ковельтепло” Юрій ЖИХ – слюсар, Дмитро СТЕПАНЮК, Олександр ОСТАПУК, Роман ЯРОШУК – оператори, Володимир САКОВЕЦЬ – майстер.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

З хорошим настроєм зустрічають своє професійне свято працівники котельні по вул. Заводській, 27 “а” ПТМ “Ковельтепло” Юрій ЖИХ – слюсар, Дмитро СТЕПАНЮК, Олександр ОСТАПУК, Роман ЯРОШУК – оператори, Володимир САКОВЕЦЬ – майстер.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 565

Погода в Ковелі  

15-22 березня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 478

Цими днями в житті Президента ТзОВ «В. О. «Ковельсільмаш», члена виконкому Ковельської міської ради Миколи Заікіна сталася пам’ятна подія: він удостоєний ордена і звання «Лицар Вітчизни» ІІІ ступеня.

Нагорода – відзнака за багаторічну сумлінну працю, допомогу Збройним Силам України, участь у підтримці воїнів, які беруть участь в антитерористичній операції на Сході країни. Микола Михайлович – один з тих господарських керівників Волині, які вважають підтримку армії своїм першочерговим патріотичним обов’язком.

Вручення ордена з відповідним посвідченням, нагрудним знаком, іменним дипломом та лицарською шаблею відбулося в урочистій обстановці у державній резиденції Президента України – малому Маріїнському палаці.

Нагороди вручали Володимир Лішавський – генерал-майор Збройних Сил України, кандидат військових наук, доцент Всеукраїнського науково-дослідного центру ефективного управління та Заслужений журналіст України, президент Асамблеї ділових кіл Антон Саввов.

Щиро вітаємо Миколу Заікіна з високими відзнаками, бажаємо подальших успіхів у виробничій та волонтерській діяльності, міцного здоров’я і благополуччя!

Наш кор.

НА ЗНІМКАХ: під час вручення високих нагород у Маріїнському палаці.

Фото Ольги ЗБРИЦЬКОЇ.

Цими днями в житті Президента ТзОВ «В. О. «Ковельсільмаш», члена виконкому Ковельської міської ради Миколи Заікіна сталася пам’ятна подія: він удостоєний ордена і звання «Лицар Вітчизни» ІІІ ступеня.

Нагорода – відзнака за багаторічну сумлінну працю, допомогу Збройним Силам України, участь у підтримці воїнів, які беруть участь в антитерористичній операції на Сході країни. Микола Михайлович – один з тих господарських керівників Волині, які вважають підтримку армії своїм першочерговим патріотичним обов’язком.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 956

Пенсіонери силових структур Ковеля і району активно відстоюють своє конституційне право на перерахунок пенсій згідно з діючими  Законами України.

Україну проголошено соціальною та правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Органи державної влади і місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти на підставі і  в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості, головною складовою якого є законодавче встановлення пристойного пенсійного забезпечення.

Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян регулюється спеціальними Законами та підзаконними актами з урахуванням особливостей умов праці, характеру складності виконуваних службових обов’язків, ступеня відповідальності, певних обмежень конституційних прав і свобод (заборона участі у політичних партіях, зайняття комерційною діяльністю тощо). 

До такої категорії належать особи, які перебувають (перебували) на службі у Збройних Силах України та інших “силових” структурах. Такі особи мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту.

Що ж ми маємо у дійсності? Понад три роки тривала складна робота органів державної влади і військової громадськості щодо збільшення грошового забезпечення військовослужбовців усіх “силових” структур держави та приведення його до такого стану, коли оклади за посадою і військовим (спеціальним) званням та вислуга років складатимуть у його структурі не менше 80%.

Були достатні підстави сподіватись, що результати праці (служби) військовослужбовців та службовців інших структур сектору безпеки і оборони будуть пристойно оцінені державою на однакових засадах та умовах. Тим більше після минулорічних неодноразових гучних заяв Прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана з трибуни Верховної Ради України та у ефірах багатьох телеканалів. 

Ці заяви є результатом перших мирних акцій протесту пенсіонерів МВС України та Державної кримінально-виконавчої служби України, яким відповідно два та один рік не проводили законний перерахунок раніше призначених пенсій на підставі постанов Кабінету Міністрів України №988-2015 та №1036-2016 років.

Прийнята 30 серпня 2017 року Постанова КМУ №704 стала вирішальним кроком у приведенні розмірів раніше призначених пенсій у відповідність сьогоднішнім реаліям і дали надію на завтрашній день.

Проте виконувати дану постанову Кабінет Міністрів України, як виявилося, не збирався. Кулуарно, після завершення роботи сесії Верховної Ради України, без належного  вивчення і аналізу соціальних наслідків і ризиків, нехтуючи своїми обіцянками, розтоптавши останню довіру у правову державу, Кабінет Міністрів України 28 грудня 2017 року приймає постанову №1052, якою відтерміновує введення в дію постанови №704-2017 на 1 січня 2019 року.

Терпець мільйонної армії ветеранів та пенсіонерів “силових” структур України увірвався. На рівні держави було створено Об’єднаний комітет ветеранів та пенсіонерів “силових” структур, такі ж комітети були створені і на місцях з метою координації спільних протестних дій за гарантований Конституцією і Законами України соціальний захист військовослужбовців.

Такий комітет створений   у місті Ковелі, який охоплює і Ковельський район. Головою комітету обрано полковника ЗСУ у відставці Шила В’ячеслава Даниловича. У комітет входять представники усіх “силових” структур міста і району (крім податкової міліції). 

За останні два місяці об’єднаними комітетами усіх рівнів проведено 8 всеукраїнських масових мирних акцій протесту як у столиці України, так і на місцях (блокувались державні установи, перекривались міжнародні автомагістралі, аеропорти і залізниця). Наймасовішими і найгучнішими стали акції протесту 7-го та 27-го лютого під стінами Верховної Ради України з перекриттям головної вулиці столиці – Хрещатика. Представники Ковельського комітету завдяки фінансовій підтримці активної і небайдужої частини військової пенсійної спільноти міста і району взяли найактивнішу участь у вищезгаданих акціях. 

Ковельські пенсіонери “силових” структур повністю підтримують загальноукраїнські вимоги до влади щодо:

– невідкладного скасування  Постанови КМУ № 1052-2017;

– проведення з 1 січня 2018 року перерахунку раніше призначених пенсій і виплати їх у повному обсязі на підставі Постанови КМУ №704-2017 у відповідності до діючого законодавства.

Вони вимагають зупинити приховану від спільноти військових пенсіонерів роботу по розробці антиконституційного, дискримінаційного, антисуспільного і аморального законопроекту про внесення змін до пенсійного законодавства для військовослужбовців та деяких інших осіб.

Щодо останньої вимоги, то Ковельським комітетом підготовлено та передано до Верховної Ради України «Звернення до народних депутатів України від Волинської області». У зверненні комітет просить народних депутатів не голосувати за зміни до пенсійного законодавства для військовослужбовців та деяких інших осіб, що суперечать Конституції України та погіршують задекларований у головному законодавчому акті держави соціальний захист даної категорії осіб. Станом на 27-ме лютого дане звернення підписали майже  всі народні депутати від Волині.

Шановні ветерани та пенсіонери “силових” структур міста та району! Не радійте, чергова Постанова КМУ №103 від 21 лютого 2018 року суттєво не змінить наше пенсійне забезпечення (а для деякої категорії у кращому разі залишить на тому ж рівні). Це – черговий фейк і фікція від Уряду для замилювання очей, уникнення відповідальності за порушення діючого пенсійного законодавства та затягування часу з метою все-таки “протягнути” через Верховну Раду України розроблені потайки антиконституційні зміни до пенсійного законодавства для військовослужбовців та деяких інших осіб. 

Дана постанова є відображенням (частиною) нового законопроекту про пенсійне забезпечення військовослужбовців та деяких інших осіб (так званого у народі «законопроекту Реви»), яким держава Україна планує   відмінити військові пенсії і продовжувати діяти за принципом: «Якщо ти народний депутат, прокурор, суддя, детектив, високопосадовець, або простіше – задіяний у всіляких схемах по розкраданню держави, тобі і пристойна заробітна плата, і пристойна пенсія (у десятки і сотні тисяч ), щоб мовчав і прикривав. А якщо ти захищаєш державу, борешся із злочинністю та корупцією у дійсності – то на тобі можна і зекономити!». 

Тим самим підривається престиж військової служби в усіх “силових” структурах, а це – пряма загроза національній безпеці і обороні. Уряд, мабуть, забув народне прислів’я: «Хто не годує свою армію – буде годувати чужу!».

Тому, шановні ветерани і пенсіонери усіх силових відомств: просимо не самозаспокоюватись, боротьба продовжується і переходить на вищий рівень протестних акцій. А для цього потрібна Ваша, шановні, дійова особиста та фінансова підтримка. Тільки разом ми зможемо відстояти своє і своєї сім’ї достойне майбутнє! 

Наша доля – у наших руках!

Об’єднаний комітет ветеранів та пенсіонерів силових структур м. Ковеля і Ковельського району.

Пенсіонери силових структур Ковеля і району активно відстоюють своє конституційне право на перерахунок пенсій згідно з діючими  Законами України.

Україну проголошено соціальною та правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Органи державної влади і місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти на підставі і  в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості, головною складовою якого є законодавче встановлення пристойного пенсійного забезпечення.

Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян регулюється спеціальними Законами та підзаконними актами з урахуванням особливостей умов праці, характеру складності виконуваних службових обов’язків, ступеня відповідальності, певних обмежень конституційних прав і свобод (заборона участі у політичних партіях, зайняття комерційною діяльністю тощо). 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 697

З перших хвилин початку сесії районної ради 22 лютого цього року було видно, що вона буде не легкою. В час запитів колегою Анатолієм Корнійчуком було піднято і підтримано депутатами питання, яке не тільки на мою думку, а всіх, кому це не байдуже, стоїть функціонування нової школи І-ІІІ ступенів с. Білин. Не попрацювавши рік після будівництва, як працівниками пожежного нагляду був вручений припис із 26 пунктів, які необхідно виконати. 

Я сьогодні хотів би запитати тих, хто вів нагляд за будівництвом і тих, хто в авральному порядку перерізав стрічку. Як можна було допустити здати школу без встановлення блискавкозахисту, пожежної сигналізації, не відведення стічних вод, внаслідок чого в підвалі половини школи стоїть вода рівнем 70 см, підлога в цьому крилі покоробилась. З усіх кабінетів, які там є, використовується тільки один (завгоспа)  через неприємні запахи, які ідуть із підвалу. Сьогодні вчителі, батьки учнів радіючи, на перший погляд, такому подарунку за власні кошти обладнали майже всі класи. Але якщо не прийняти термінових мір, то за рік ця школа може перетворитися в руїну.

Інше питання, з яким я не можу змиритися і старався донести до депутатів, про не раціональне виділення коштів на деякі програми.

Сьогодні (може хтось хоче сказати через наїзди пожежників), подальше функціонування шкіл в селах Рокитниця, Ворона і Гішин розглядалося в судах. І це, на моє глибоке переконання, через невиконання своїх посадових обов’язків першим заступником голови адміністрації з гуманітарних питань п. Кульцманом  Р. Я., начальником відділу освіти Ревейчук І. Ф. і директорів навчальних закладів. Ці школи були на крок до закриття через відсутність блискавкозахисту і пожежної сигналізації. Якщо вирішення останнього  потребує вкладення коштів, то блискавкозахист на всіх школах у свій час був, про що свідчать виведені контури заземлення. Тільки знов при проведенні ремонтних робіт на цих школах і безвідповідальності посадових осіб блискавкозахист не був відновлений.

Кожний раз при внесенні змін до районного бюджету з моєї сторони йде гостра критика про виділення коштів для адміністрації та її управлінь. Це було і цього разу. Бо тільки в грудні минулого року для адміністрації було виділено 30750 грн., управлінню соціального захисту 16550 грн., управлінню фінансів 12250 грн. для канцтоварів, зв’язку, заправки картриджів, закупки ПММ.

Не пройшло і 2 місяці як постало питання про виділення знову їм коштів з районного бюджету, хоча ці підрозділи є на повному державному забезпеченні. Та й адміністрація знову запросила 80 тис. грн., з них 38 тис. грн. на придбання канцтоварів, ПММ, заправку і заміну картриджів, технічне обслуговування і поточний ремонт комп’ютерної техніки; управління соцзахисту – 27500 грн. на придбання канцтоварів, технічне обслуговування, поточний ремонт комп’ютерної техніки, оплату послуг зв’язку.

Я і більшість депутатів погоджуємось з висловом колеги депутата Володимира Хоміка, який постійно говорить, що перед тим, як щось ділити, то потрібно заробити.

А як в нас заробляють органи виконавчої влади наведу один приклад. Якщо в 2016 році від заготівлі ягід і грибів в сільські і районний бюджети надійшло 1,5 млн. грн., то в минулому році у 29 разів менше, тільки 51572 грн.

Сьогодні на 80% відбулася децентралізація в районі, де органами виконавчої влади надається ОТГ певна допомога, а все йде по накатаній доріжці, що краще щось відірвати з районного бюджету, ніж знайти можливість і заробити ці кошти. Сьогодні 7 сільських рад, які не об’єдналися в громади, ніяк не зможуть задовольнити такий попит органів виконавчої влади.

Хотілося б звернутися до колег депутатів: відкрийте накінець очі і дивіться, за що ви голосуєте. А то на харчування дітей коштів не вистачає, на лікування онкохворим в бюджеті не закладено жодної копійки (місто виділяє по 5 тис. грн. на кожного онкохворого), але на папір, зв’язок, ПММ кошти є. Від такого розподілу нам повинно бути соромно.

На останній сесії депутатів і громадськість було проінформовано про результати ревізії фінансово-господарської діяльності відділу освіти Ковельської райдержадміністрації. З інформації першого заступника голови райдержадміністрації п. Кульцмана Р. Я. з тих п’яти недоліків, які з його виступу були наведені в інформації, то виходить, що недоліків майже не виявлено. Але коли вивчити акт ревізії, то виходить, що тут не так «гладко», як кажуть.

Так, відділом освіти в порушення Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ при розрахунку до кошторису потреби завищені бюджетні асигнування у грудні 2016 року на суму 13400,10 грн. і за 9 місяців 2017 року на суму 21927,57 грн. Ці завищені бюджетні асигнування використані в повному обсязі на оплату комунальних послуг, які спожиті орендарями.

В порушення вимог Бюджетного Кодексу України, згідно яких право на витрачання бюджетних асигнувань припиняється 31 грудня поточного року і сума 55050,93 грн. внаслідок допущеного порушення недоотримана районним бюджетом, то відповідно на зазначену суму завдано матеріальної шкоди.

Неодноразово піднімалося питання, що подарунки отримані від спонсорів потрібно оприбуткувати. Але це не відноситься до відділу освіти. Так, за наслідками контрольних інвентаризацій у п’яти школах, де проводилась перевірка, встановлено матеріальні цінності, які не відображені і не включені до інвентаризаційних описів на суму 6225 грн.

При нарахуванні зносу на необоротні активи проведено нарахування амортизації на основні засоби в період проведення їх реконструкції, що призвело до заниження в обліку вартості активів і збільшено балансову вартість необоротних активів на загальну суму 265216 грн.

Відділом освіти при прийнятті виконаних робіт та під час взаємних розрахунків з підрядниками проведено оплату за виконані роботи у завищеному підрядниками розмірі на суму 8543,30 грн.

При перевірці щодо застосування підрядниками усереднених показників для визначення розміру кошторисного прибутку та для визначення адміністративних витрат і внаслідок допущення порушень завдано збитків відділу освіти на суму 16544,02 грн., внаслідок чого під час перевірки забезпечено тільки часткове відшкодування (8540,30 грн.) завищеної вартості виконаних робіт.

З цього випливає, що перед депутатами були приховані факти ревізії.

Володимир Андросюк,

депутат районної ради, фракція «ВО «Батьківщина».

Від редакції: друкуючи листа депутата районної ради Володимира Андросюка, хочемо нагадати, що згідно з діючим законодавством про пресу редакція не несе відповідальності за наведені цифри і факти, оскільки дана публікація є точкою зору офіційної особи. Окрім того, журналісти не мають змоги перевірити достовірність  оприлюдненої  інформації у зв’язку з відсутністю реальних можливостей для цього.

З огляду на вищесказане подаємо статтю в повному обсязі згідно з оригіналом.

З перших хвилин початку сесії районної ради 22 лютого цього року було видно, що вона буде не легкою. В час запитів колегою Анатолієм Корнійчуком було піднято і підтримано депутатами питання, яке не тільки на мою думку, а всіх, кому це не байдуже, стоїть функціонування нової школи І-ІІІ ступенів с. Білин. Не попрацювавши рік після будівництва, як працівниками пожежного нагляду був вручений припис із 26 пунктів, які необхідно виконати. 

Я сьогодні хотів би запитати тих, хто вів нагляд за будівництвом і тих, хто в авральному порядку перерізав стрічку. Як можна було допустити здати школу без встановлення блискавкозахисту, пожежної сигналізації, не відведення стічних вод, внаслідок чого в підвалі половини школи стоїть вода рівнем 70 см, підлога в цьому крилі покоробилась. З усіх кабінетів, які там є, використовується тільки один (завгоспа)  через неприємні запахи, які ідуть із підвалу. 

Коментарів до новини: 5
Переглядів новини: 541

Не можу залишитись байдужою до питання: «Куди прямує Україна?» — лист читача Романа Кінаша у номері «Вістей Ковельщини» за 18 січня ц. р. Пропоную долучитись до публічної дискусії на цю тему, до якої хочу приєднатися і я.

Мені 80 років. Я належу до категорії «діти війни» Другої світової. На нашу долю випало не тільки важке дитинство, але й важка праця після війни. Саме люди мого віку відбудовували міста, села, заводи і фабрики. Працювали без вихідних, у нічні зміни, без гарячої води, в бруді та холоді за мізерну заробітну плату. Стаж роботи в «дітей війни» не менший, як 38 років.

Дуже сподівались на пенсійну реформу, а одержали добавки від 40 до 200 гривень. Всім, хто на пенсію пішов після 2000 року, добавили по 1000 і більше гривень, хоча їм було набагато легше, ніж нам. Зрозуміло, ми вже всі безпорадні, потребуємо ліків, догляду тощо. Як нам вижити за 1800 гривень пенсії при нинішніх цінах? Цю категорію людей можновладці кинули напризволяще. А де ж совість? Все збудоване нами вони приватизували і розкошують… 

Але цього їм замало, нас дурять і обдирають на комунальних платежах. Отримала платіжку  за січень: витрата води – 26,250 кубів  і оплата – 442,90 грн. Вдумайтеся, одна людина прописана, одна старенька бабця – і стільки води витрачає. Людина-«амфібія»? Скажіть, будь ласка, в якій нормальній, навіть не дуже багатій країні, таке можливе?

Звернулась за субсидією. Мої платіжки перевищують 35 % пенсії, а пан Рева сказав, що комунальні виплати мають не перевищувати 15 % від пенсії. У субсидії сказали: «Те, що вам каже Рева, то неправда. Ніхто субсидії не буде перераховувати в сторону збільшення».

Отаке життя в наших стареньких. А ще хочу свою думку висловити про життя наших правнуків.

Хіба в нормальній державі можна робити таке з прививками? А чим годують діток у садочках і школах? Думаєте, це тільки на Житомирщині, де виявили, чим «шпигують» м’ясо, яке постачають школи і дитячі садочки? Питання риторичне.

Згадала вислів відомого філософа: «Країна, яка не дбає про дітей і не піклується про людей похилого віку,  не має права на існування!».

Куди прямує Україна?!

Молю всіх молодих українців (в нас їх достатньо), наших онуків: змінюйтеся самі, змінюйте державу, бо держава прямує у прірву.

Ніна СТОЛЯРЧУК, 

голова побутової комісії при Ковельській раді ветеранів 

війни та праці.

Не можу залишитись байдужою до питання: «Куди прямує Україна?» — лист читача Романа Кінаша у номері «Вістей Ковельщини» за 18 січня ц. р. Пропоную долучитись до публічної дискусії на цю тему, до якої хочу приєднатися і я.

Мені 80 років. Я належу до категорії «діти війни» Другої світової. На нашу долю випало не тільки важке дитинство, але й важка праця після війни. Саме люди мого віку відбудовували міста, села, заводи і фабрики. Працювали без вихідних, у нічні зміни, без гарячої води, в бруді та холоді за мізерну заробітну плату. Стаж роботи в «дітей війни» не менший, як 38 років.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 491

Дедалі більшого розмаху набирає фізкультурно-спортивна робота у  нещодавно створеному Державному навчальному закладі «Ковельський центр професійної технічної освіти».

Так, у лютому команда навчального закладу взяла участь в розіграші першості міста з шахів. В напруженій, безкомпромісній боротьбі вона завоювала почесне перше місце (керівник фізичного виховання – В. А. Севастьянов).

Через декілька днів потому в Ковельському промислово-економічному коледжі  ЛНТУ відбулися загальноміські змагання з волейболу серед дівчат – вихованок навчальних закладів Ковеля. Тут наша команда зайняла третє місце, але вже згодом ця ж команда взяла участь в обласній спартакіаді серед учнів професійно-технічних закладів у Любомлі, де серед 14 команд стала «бронзовим» призером.

21 лютого у спортивній залі КПЕК пройшли змагання з волейболу серед юнаків. Наші вихованці стали  другими, програвши всього два очки чемпіону.

З 26 лютого по 1 березня ц. р. в спортзалі ДНЗ «Ковельський центр профтехосвіти»  відбувся черговий етап спартакіади нашого закладу з волейболу. Змагання були цікавими й захоплюючими. Місця розподілилися таким чином: перше – група № 34, друге – група № 16, третє – група № 22.

Хочеться щиро подякувати дітям, які  демонструють не тільки високі спортивні результати, але й нестримне прагнення до перемоги, здоровий  спосіб життя, успіхи у навчанні. Це – Аліна Соботович (група № 15), Михайло Бразінський (група № 15), Віктор Мороз (група № 22), Дмитро Славік (група № 22), Вікторія Бондар (група № 23) та багато, багато інших.

Успіхів  Вам у подальших спортивних поєдинках різного рівня, міцного здоров’я, миру і добра! Хай збудуться  всі Ваші мрії і задуми.

Варто зазначити, що на базі державного навчального закладу постійно відбуваються не лише змагання серед учнів колективу, але й серед учасників міських та районних поєдинків (настільний теніс, волейбол, баскетбол).

Час минає дуже швидко, і незабаром закінчиться нинішній навчальний рік. Користуючись нагодою, запрошуємо на навчання до ДНЗ «Ковельський центр професійної технічної освіти». Тут Ви матимете можливість здобути глибоке знання з обраного Вами фаху, змістовно проводити позаурочні заходи, гартувати своє здоров’я. А найголовніше – оволодіти професією, яка в майбутньому принесе не  лише моральне, а й матеріальне задоволення.

Отож, думайте, вирішуйте і приходьте до нас на навчання!

Олександр ВЕЛЬМА, 

старший викладач вищої категорії фізичного виховання ДНЗ «Ковельський центр професійної технічної освіти».

НА ЗНІМКАХ: миті фізкультурно-спортивного життя.

Фото з архіву автора.

Дедалі більшого розмаху набирає фізкультурно-спортивна робота у  нещодавно створеному Державному навчальному закладі «Ковельський центр професійної технічної освіти».

Так, у лютому команда навчального закладу взяла участь в розіграші першості міста з шахів. В напруженій, безкомпромісній боротьбі вона завоювала почесне перше місце (керівник фізичного виховання – В. А. Севастьянов).

Через декілька днів потому в Ковельському промислово-економічному коледжі  ЛНТУ відбулися загальноміські змагання з волейболу серед дівчат – вихованок навчальних закладів Ковеля. Тут наша команда зайняла третє місце, але вже згодом ця ж команда взяла участь в обласній спартакіаді серед учнів професійно-технічних закладів у Любомлі, де серед 14 команд стала «бронзовим» призером.

21 лютого у спортивній залі КПЕК пройшли змагання з волейболу серед юнаків. Наші вихованці стали  другими, програвши всього два очки чемпіону.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 619

Ми, маючи великий Божий дар чути, не завжди помічаємо більшість звуків довкола. Чуємо, але зазвичай не надаємо цьому особливого значення. У вирі буденних клопотів і щоденних справ, не завжди  вслухаємось у мелодію вітру –  то легку, то часом тужливу, у те, якими акордами виграють краплинки дощу. Ніколи не замислюємось, як дихає людина, скільки звуків чуємо протягом дня.

Нехай пробачить читач за дещо затяжний вступ, але не можу не згадати про те, як одного разу опинилась в середовищі   людей, які не чують.  Не знаючи навіть елементарних азів жестової мови, таки наважилась підійти. Яким же був мій подив, коли ми зрозуміли один одного! Даремно я хвилювалась. Але найбільше вразило, як  красива українка, котра має вади слуху  і  понад 20 років мешкає в США, заспівала… Вона виконала композицію мовою жестів.

 В той момент відчула, як у пісні  з’явилось нове звучання, можливо, навіть проникливіше за звичне.  Як з’ясувала пізніше, елементи жесту виконуються і сприймаються одночасно, в той час як звуки слів послідовно досягають нашого вуха. Виявляється, в жесті одночасно можна кодувати більше інформації у порівнянні з усним мовленням.

Лінгвісти з усього світу визнають жестову мову глухих повноцінною лінгвістичною системою, що має й власні правила, і свою складну граматику. Навіть більше. Існують національні жестові мови: УЖМ – українська жестова мова, ASL – американська жестова мова, international sign language – міжнародна жестова мова.

Людям із порушеннями слуху справді не доводиться чути звуки, але вони відчувають їх глибину. Вони, як усі, отримують освіту, працюють, водять авто, платять податки, створюють сім’ї, користуються соціальними мережами, дружать і закохуються, плачуть і сміються…

 Нашим провідником у  світ тиші стала голова Ковельської територіальної організації українського товариства глухих Лідія ПАРВАСЮК:

– В УТОГ прийшла працювати сурдоперекладачем, мені ще й 18 не було, — розпочала Лідія Аврамівна. – 16 березня ц. р. виповниться рівно 50, як працюю у товаристві. Маю всього один запис у трудовій книзі. Тато мріяв, щоб стала бухгалтером, та мені не дуже подобалась ця професія. Коли дізналась, що в УТОГ потрібен перекладач жестової мови, вирішила спробувати. Було дуже непросто, бо раніше навіть не бачила людей, які не чують, не те, щоб ще їм допомагати налагоджувати зв’язок із навколишнім світом. Минуло трохи часу, і глухі стали вчити мене, вловлювала кожен жест, кожне слово. Усе вийшло. Тридцять років присвятила цій роботі, а ось уже останніх двадцять — на посаді голови товариства.

– Лідіє Аврамівно, розкажіть про життя і проблеми людей із вадами слуху.

– У цій будівлі, по вул. Незалежності, 15  «а» товариство розпочало діяльність у 1962 році. Приступила до роботи у 1968, але, повірте, тоді були зовсім інші проблеми. На той час громадяни з вадами слуху працювали на державних підприємствах: швейній фабриці, «Ковельсільмаші»,  взуттєвій фабриці та ін. Якщо  в бригаді було 10 і більше глухонімих, то обов’язково мав бути сурдоперекладач. В Ковелі справлялась одна. Наші люди мали інвалідність, отримували пенсію і  були усі працевлаштовані. Проводилась культурно-просвітницька робота, функціонували гуртки,  організовували різні заходи. Із слабочуючими працювали тренери, вчителі вечірньої школи. 

Наразі працюємо лише вдвох з Ганною Футалою (технічний працівник), яка є моєю надійною і вірною помічницею. Дякувати Богу, знання жестової мови й досі допомагають вирішувати  наболілі питання. На сьогоднішній день обслуговуємо 4 райони – Ковельський, Старовижівський, Ратнівський і Камінь-Каширський, в т. ч. і м. Ковель. Всього в організації налічується 417 членів, з них – 275 дорослих і 142 дитини.

– Часи змінилися. Які можливості мають сьогодні  члени УТОГ для адаптації та ефективного співіснування в соціумі?

– Нашим завданням було працевлаштовувати глухих, направляти їх на навчання. Сьогодні ми теж працюємо у цьому напрямку. Люди з обмеженими можливостями працюють зубними техніками, бухгалтерами, вчителями, вихователями в школах-інтернатах для глухих. Проводяться різні напрямки навчання, створені спеціальні групи для нечуючих при університетах.  

В Україні функціонують учбово-виробничі підприємства. На жаль, на Волині таких немає. Все менше  з’являється робочих місць  для осіб з вадами слуху. Важче  стало знайти роботу в Україні, дехто навіть змушений працевлаштовуватись за кордоном. Хто тепер глухого візьме на роботу?  

Але є й позитив. Проводяться культурно-мистецькі заходи (в основному у Луцьку). Люди з обмеженими можливостями беруть участь в обласних конкурсах «Ерудит», «Міс красуня», до Дня молоді, Міжнародного дня інвалідів.

– Лідіє Аврамівно, чи здійснюєте соціально-побутове обслуговування громадян з вадами слуху?

— Відверто кажучи, це дійсно завдання не з простих. Тут, на місці, ми  живемо і працюємо, аби вирішити соціально-побутові проблеми. Які тільки інстанції не доводиться обходити! Це і медичні заклади, і банківські установи, і допомога сурдоперекладача  під час оформлення субсидій, приватизації квартир, розподілі майна, навіть в судових процесах. То виходять з ладу слухові апарати, то потрібно оплатити комунальні послуги, то записати в чергу до лікаря.  

Маємо велику потребу у перекладачі жестової мови. Куди б глухий не йшов, скрізь потрібна його допомога.  

На базі УТОГ діють ветеранська і молодіжна ради. Проводимо подвірні обходи.

– А як же надавати допомогу людям з інших районів?

– Це справді проблематично. В зв’язку з відсутністю коштів ми не можемо повноцінно це зробити. Люди їдуть до нас самі. Уявіть лишень: щоб доїхати з Каменя-Каширського району у Ковель, потрібно витратити щонайменше сто гривень. Люди з вадами слуху не мають пільгового проїзду.

 Благо,  що із глухими маємо можливість спілкуватись за допомогою смс-повідомлень. На державному рівні вирішується питання щодо надання коштів на придбання смартфонів. Отримуємо гуманітарну допомогу. Однак цього не завжди достатньо, бо серед членів організації є малозабезпечені, в яких уся пенсія витрачається на ліки. 

– Пані Лідіє, чи відчуваєте підтримку і розуміння з боку місцевої влади, благодійників?

– Так, звичайно. Нас підтримує міська влада, міський голова Олег Кіндер. Щоправда,  будівля перебуває на балансі центрального правління у Києві, тому не завжди можливо (навіть при великому бажанні) допомогти. 

Треба віддати належне ковельській благодійниці Олені Місюрі, яка вже не перший рік організовує для наших людей свято до Міжнародного дня інвалідів, гостинно запрошує у кафе «Маестро». Ви не уявляєте, як вони радіють спілкуванню у дружньому колі, фотографуються і ще довго потім діляться враженнями! Завжди поспішає на допомогу начальник управління праці і соціального захисту населення м. Ковеля Софія Сагаль. Ми вдячні усім, хто підтримує і допомагає. Нехай добро повертається сторицею усім чуйним і милосердним людям!

– Які проблеми хвилюють Вас ще? 

— Сьогодні одним з наболілих питань є опалення нашого приміщення. Будівля стара, потребує капітального ремонту. Обігріваємо електроприладами, батарей, як бачите, немає. Цього року у травні виповнюється 85 років від дня заснування нашого товариства. З  нагоди ювілею будуть проводитись урочистості   як в Ковелі, так і в області. Були б вдячні, якби  нам допомогли  привезти людей з інших районів, які ми обслуговуємо. Не так часто вони мають можливість зустрітись, поспілкуватись, відчути атмосферу святкового дійства. Багато заходів проводиться у Луцьку. Варто лишень хоч разу побачити, як «звучить» Гімн, написаний для глухих, то байдужим не лишиться ніхто, а особливо, коли його виконують діти. 

– Лідіє Аврамівно, чи є в організації особистості, які досягли успіху в  різних сферах життя?

– Безумовно. Чи не кожен, не зважаючи ні на жодні  труднощі, намагається долати перепони на життєвому шляху, має колосальну силу волі і бажання адаптуватися у сучасному світі. Ковельчанин Олег Тарнавський –  відомий не лише в Україні модельєр одягу (особливий кутюрьє створив не одну колекцію одягу, здобував перемогу у міжнародних дизайнерських конкурсах, а його моделі побували на подіумах різних країн світу  – авт.).

Лариса Назарук –  художниця. У картини, які вона малює, вкладені душа і великий талант! Гордістю нашого товариства є член Національної спілки письменників України Іван Котович (нині мешкає в Любомлі). Його дружина Наталія Котович – справжній майстер сміху. Вона пише гуморески.

Доброго  слова і поваги заслуговує молода сім’я Оксенюків, яка виховує  троє синочків Антона, Дениса і Стаса, котрі навчаються у Володимир-Волинському інтернаті для глухих, на вихідні батьки забирають їх додому. Красива пара.  Ярослав і Надія у шлюбі 12 років, але жодного разу не чула, щоб вони нарікали на життя. Якби ви знали, які вони працелюби! Чистотою і затишком зустрічає їхня оселя. Молода дружина – неперевершений кулінар-кондитер, а її випічці може позаздрити будь-яка господиня. А Ярослав, хоч і  сам рано став сиротою, людина-душа, добрий сім’янин і майстер «на усі руки».

Не уявляю своєї роботи без Ганни Футали. Вона – справжня господиня чистоти, відповідальний працівник, щира людина, тридцять один рік працювала в ательє мод. Чоловік Ганни Антонівни Георгій – хороший столяр. Подружжя    дало гідну путівку в життя доньці і сину, якими пишаються.

 Повірте: глухота – це не вирок. Ми стараємось  підтримати кожного і допомогти в міру можливостей. Ми — одна велика родина, яка є повноцінною складовою суспільства.

– Щиро вдячні, Лідіє Аврамівно, за відкриту і душевну розмову. Відчуваємо, скільки теплоти і душі Ви вкладаєте у справу свого життя! Здоров’я Вам, наснаги і ще багато років у трудовому строю! 

l

16 березня ц. р. виповнюється  50 років, як Лідія Парвасюк працює з людьми із непростими долями. Без перебільшення, скажу, що це – подвиг, адже, якщо лишень задуматись, скільки справ доводиться вирішувати щоденно, скільки сил, терпіння і мудрості у цій жінці! Вразило те, в якому стані сьогодні приміщення УТОГ, скільки наболілих проблем у людей з вадами слуху. Не будьмо байдужими, давайте почуємо тих, хто цього насправді потребує!

Ковельська територіальна первинна організація українського товариства глухих знаходиться за адресою: м. Ковель, вул. Незалежності,15 «а», конт. тел. 5-03-52 (голова Лідія Парвасюк).

Розмову вела Світлана ТРОЦЮК.

НА ЗНІМКАХ: голова Ковельської територіальної організації українського товариства глухих Лідія ПАРВАСЮК; разом із своєю помічницею Ганною ФУТАЛОЮ.

Фото автора та Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.

Ми, маючи великий Божий дар чути, не завжди помічаємо більшість звуків довкола. Чуємо, але зазвичай не надаємо цьому особливого значення. У вирі буденних клопотів і щоденних справ, не завжди  вслухаємось у мелодію вітру –  то легку, то часом тужливу, у те, якими акордами виграють краплинки дощу. Ніколи не замислюємось, як дихає людина, скільки звуків чуємо протягом дня.

Нехай пробачить читач за дещо затяжний вступ, але не можу не згадати про те, як одного разу опинилась в середовищі   людей, які не чують.  Не знаючи навіть елементарних азів жестової мови, таки наважилась підійти. Яким же був мій подив, коли ми зрозуміли один одного! Даремно я хвилювалась. Але найбільше вразило, як  красива українка, котра має вади слуху  і  понад 20 років мешкає в США, заспівала… Вона виконала композицію мовою жестів.

 В той момент відчула, як у пісні  з’явилось нове звучання, можливо, навіть проникливіше за звичне.  Як з’ясувала пізніше, елементи жесту виконуються і сприймаються одночасно, в той час як звуки слів послідовно досягають нашого вуха. Виявляється, в жесті одночасно можна кодувати більше інформації у порівнянні з усним мовленням.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1083

"Квіток, квіток, 

як можна більше квітів"

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 775

(Продовження. 

Поч. в номерах "Вістей Ковельщини" 

за  25 січня, 

1, 8  і 22 лютого ц. р.

"…Краще запалити одну

 свічу,

ніж проклинати пітьму…"

(З передачі по українському радіо).

Пам'ятними для нас стали літературні читання з нагоди 65-их роковин від дня смерті Ольги Кобилянської. 23 березня 2007 року  у світлиці по вул. Степана Бандери (будинок РАГСу) зібрались "союзянки" і запрошені: керівник відділу освіти Віктор Бичковський з лідерами учнівських колективів шкіл міста, педагог школи № 3 Людмила Зима, керівник відділу культури Світлана Кисляк та ін.

Біографічну довідку підготувала Антоніна Гладун, тему "Ольга Кобилянська і жіночий рух" розкрила Марія Хотинська. "Родзинкою" вечора стало ознайомлення присутніх з щоденником Ольги Кобилянської, яке підготувала Любов Ткачук.

Ведуча вечора Галина Голубович зупинилась на листуванні Ольги Кобилянської і Лесі Українки. Гості теж мали що сказати… Звучала "Мелодія" Мирослава Скорика.  (на світлинах – під час вечора.  Гості – начальник міського управління освіти Віктор Бичковський  зі школярами – лідерами  учнівського самоврядування, "союзянки" Г. Гнатюк, К. Бортюк, В Шепшелей).

Через кілька днів по місцевому телебаченню був показаний відеосюжет цього вечора.

Серед школярів була присутньою Іванна Кушнірук, яка на наступних зборах "СУ" разом з мамою Галиною Кушнірук вступили до лав "Союзу Українок Ковеля", а вже восени на річниці  вшанування пам'яті жертв Голодомору вразила присутніх своїм виступом.

Цього ж 2007 року здійснилась наша заповітна мрія – відвідати могилу Тараса Шевченка в Каневі. Червневого ранку всі у вишиванках, здолавши 364 сходинки, піднялись на Тарасову гору. З Києва до нас доєдналась родина благодійника Івана Омелянюка. 

Разом із священиками о. Іваном Оринчаком, о. Василем Фурманом, о. Володимиром Удудом, о. Василем Старевичем щирою молитвою вшанували пам'ять поета. Коротка проповідь і власний вірш – посвята Кобзареві о. Івана Оринчака глибоко зворушили присутніх.

Несподіванкою для нас стали присутність і вітання генерального директора Шевченківського національного заповідника пана Мар'яна Піняка, котрий, до того ж, ще й подарував нашій організації цінний подарунок – набір дисків "Митці України Тарасові Шевченку". Пані Лідія Козуля навзаєм подарувала музеєві рушник 1933 року роботи Ганни Фелось "Могила Тараса Шевченка".

Як стало відомо, цей рушник прикрашає Тарасову світлицю в будиночку Івана  Ядловського.

Разом із вокальною групою "СУ" всі разом співали пісні на слова поета, читали його вірші.

На знак вдячності працівникам музею за надзвичайно теплий прийом ми відіслали їм світлини того дня. Пан Мар'ян відповів листом, в якому, зокрема, є такі рядки: "… Я й досі перебуваю під враженням спорідненості душ, щирої молитви, тепла сердець прочан, відкритих до Шевченкового слова, до історії Тарасової гори, які мені пощастило відчути того пам'ятного дня біля могили Кобзаря…".

Алла ПОЛЯКОВА.

На світлині: 1-й ряд –  М. Піняк, Л. Козуля, А. Полякова, В. Шепшелей, о. Іван Оринчак; 2-й ряд –  о. Володимир Удуд, о. Василь Старевич, о. Василь Фурман,  І. Омелянюк, М. Хотинська.

Фото з архіву філії 

"Союзу Українок".

(Далі буде). 

(Продовження. 

Поч. в номерах "Вістей Ковельщини"  за  25 січня,  1, 8  і 22 лютого ц. р.

(З передачі по українському радіо).

Пам'ятними для нас стали літературні читання з нагоди 65-их роковин від дня смерті Ольги Кобилянської. 23 березня 2007 року  у світлиці по вул. Степана Бандери (будинок РАГСу) зібрались "союзянки" і запрошені: керівник відділу освіти Віктор Бичковський з лідерами учнівських колективів шкіл міста, педагог школи № 3 Людмила Зима, керівник відділу культури Світлана Кисляк та ін.

Біографічну довідку підготувала Антоніна Гладун, тему "Ольга Кобилянська і жіночий рух" розкрила Марія Хотинська. "Родзинкою" вечора стало ознайомлення присутніх з щоденником Ольги Кобилянської, яке підготувала Любов Ткачук.

Ведуча вечора Галина Голубович зупинилась на листуванні Ольги Кобилянської і Лесі Українки. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 506