10.01.2019

параСила кохання

Вечоріло. Сутінки огортали землю. Мар’яна ішла берегом річки. Райдужні спомини огортали теплом. Саме тут вона познайомилася з Ігорем. Це було випадково. Простий флірт. Забава.
– До якої пристані красуня пливе? – заспівав хлопець.
– Не знаю. То ви шукач щастя – такий веселий.
– Вас побачив і подумав: то моє щастя йде.
– Годі вам. Лестите марно. Йдете – йдіть собі.
– Е, ні! То ваша вина. Ви, може, моя доля. Он погляньте: зірки в пророчий ряд вишикувалися. Вони передбачали нашу зустріч.
– Я бачу лише одну найяснішу, – раптом дала привід для  подальшої розмови Мар’яна.
– То Венера.  Богиня краси. То ви. А он, неподалік, сузір’я Воза. Прокатаємось?
– Прокатаємось, та не сьогодні. Мені вже пора.  
– Коханий чекає?
– Мама чекає. Вона у мене хвора. Поспішаю.
– Зустрінемось?
– Не знаю, як зорі скажуть.
– Ось вам моя візитівка. З’явіться біля моєї одинокості зіркою ясною, – на прощання попросив хлопець.
– Та годі вам, – несміливо заперечила Мар’яна.
Вони згодом зустрілися. Зорі віщували кохання.
О, ці вечорові зустрічі! Такі милі, таємничі. Ігор не дозволяв переходити лінію заборони. Ніякого інтиму. Адже секс – це тільки частиночка кохання. Кохання знаходиться в просторі духовності. Воно возвеличує і підносить до небес. Кохання – це взаєморозуміння і готовність творити добро іншому. Кохання – це спорідненість душ, де поєднуються горе і радість, успіхи і невдачі.
Кохання – це поклик  божественного янгола, який несе на крилах закоханим щастя.
Мар’яна згадувала його пристрасні обійми, несмілі, але такі трепетні поцілунки. 
Побутує легенда. Дві душі поміж мільйонів інших шукають одна одну. І коли знаходять, то єднаються в гармонії стосунків. На жаль, у тому пошуку окремі одинокості не витримують і об’єднуються випадково. І швидко розчаровуються – ні сім’ї, ні кохання. Може, правий Ігор, що наша зустріч не проста випадковість, а Боже провидіння. Доля…
«Ох, ви зорі, ясні, неозорі. І Місяцю, легеню, мій чарівний. Вас ніч колисала в сузір’ї Воза. Де ти, мій милий  Ігорю, коханий мій?».
Вона й не зрозуміла,  звідки явилися ці ліричні рядки. Можливо, з неба?
Раптом за спиною щось зловісно зашурхотіло . Мар’яна злякано оглянулася. За нею ішов згорблений, похмурий тип. Навколо – ні душі. Де він взявся? Дівчина прискорила крок. Здається, чоловік теж додав ходи.
У нього – неголене обличчя. Похмурий, колючий погляд голками гострими впивався в плечі, в шию. Свідомістю Мар’яни опанував страх. Хто він? Насильник? Маньяк?
Дівчина знову пішла швидше. Незнайомець не відставав. Він – поруч, на відстані  простягнутої руки.
Що робити? Це тільки  в порадах психологів все легко і просто: «Коли вас ґвалтують – не чиніть опору, розслабтесь». Легко сказати: «Розслабтесь». А він вже поруч. Його кістляві пальці близько. Ось, ось вони стиснуть плечі, шию.
«Мамочко! Господи!». Мар’яна, переборюючи страх й оціпеніння, зробила спробу бігти, втікати і… спіткнулася. Впала. Лежала беззахисна, розпластана. Пекло вогнем обдерте  об тверду стежку обличчя. Пальці конвульсивно стиснули траву, землю й заклякли.
Похмурий і насуплений чоловік навіть не глянув на дівчину, обійшов її, як бездушну колоду. Його чорна згорблена постать швидко зникла у вечірніх сутінках.
Мар’яна боялась піднятись. Вона заплакала. Раптом у свідомість проник якийсь дивний голос: «Помолися та заспокойся».
Вона послухалась і прошептала: «Господи, спаси, помилуй, допоможи!..».
–Мар’яно, що з тобою? Що сталось?
Дівчина, ледве підвівшись, повернула голову. Над нею стояв її милий, немов янгол-охоронець, що прилетів звідкись, –  коханий, добрий Ігор…
Анатоль Кохановський. 
Вечоріло. Сутінки огортали землю. Мар’яна ішла берегом річки. Райдужні спомини огортали теплом. Саме тут вона познайомилася з Ігорем. Це було випадково. Простий флірт. Забава.
– До якої пристані красуня пливе? – заспівав хлопець.
– Не знаю. То ви шукач щастя – такий веселий.
– Вас побачив і подумав: то моє щастя йде.
– Годі вам. Лестите марно. Йдете – йдіть собі.
– Е, ні! То ваша вина. Ви, може, моя доля. Он погляньте: зірки в пророчий ряд вишикувалися. Вони передбачали нашу зустріч.
– Я бачу лише одну найяснішу, – раптом дала привід для  подальшої розмови Мар’яна.
– То Венера.  Богиня краси. То ви. А он, неподалік, сузір’я Воза. Прокатаємось?
– Прокатаємось, та не сьогодні. Мені вже пора.  
– Коханий чекає?
– Мама чекає. Вона у мене хвора. Поспішаю.
– Зустрінемось?
– Не знаю, як зорі скажуть.
– Ось вам моя візитівка. З’явіться біля моєї одинокості зіркою ясною, – на прощання попросив хлопець.
– Та годі вам, – несміливо заперечила Мар’яна.
Вони згодом зустрілися. Зорі віщували кохання.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 422
Читати далі
10.01.2019

оЧайні посиденьки у бібліотеці

Чорнобривців килимок під
 хатою,
Від дороги – мальви, мов
 стіна.
Мамин чай з ромашкою і
       м’ятою –
Спогад із дитинства вирина.
Почувши ці слова, згадала чаювання у нашій родині. Це було 60 років тому, але ніби зараз бачу, як дідусь щоразу взимку на вечерю заварював чай у самоварі. Електрики ще тоді в селі не було, світили гасовими лампами. Тож він клав вугіллячко у самоварну трубу, навколо неї наливав воду і чоботом роздмухував вогонь: чух-чух, ніби ковальський міх. І коли закипала вода, сідали навколо, через краник наливав кожен у кухлик окріп, а з нього в блюдце. 
Одержували по дві маленькі грудочки цукру і вприкуску пили. Мені вистачило на один кухлик, усім – на два, а дідусь завжди був ощадливим і з тим цукром примудрявся 7 кухликів гарячого напою випити. А пахощі були  на усю хату, бабуся додавала м’яту, чебрець,липовий цвіт.
Ось такі спогади навіяли мені посиденьки в Голобській бібліотеці, які відбулися  напередодні Міжнародного дня чаю. З цієї нагоди й зібралися. А ведучі – бібліотекарі Валентина Мельничук і Надія Журавська підготували для присутніх цікаві факти про цей напій.
П’ють люди каву,  соки, воду, шампанське, вино. Але традиційним напоєм у всі часи можна назвати чай. Існує понад 1000 рецептів його приготування. І підходить до будь-якої події. Бо перше запрошення звучить так: «Приходьте на чай». Напій п’ють, щоб зігрітися, заспокоїтися, підбадьоритися, поспілкуватися. При цьому бувають і різні довірчі бесіди.  
Батьківщиною чаю вважається Китай. Існує декілька легенд про те, як виявлено дикорослу рослину, що згодом отримала назву чай. Ось одна з них.  Давним-давно пастухи помітили, що досить вівцям пощипати  листя однієї вічнозеленої рослини, що росте в горах, як вони починають вибрикувати, легко піднімаються на кручі. Пастухи вирішили випробувати на собі силу того листя. Висушили, заварили і стали пити, відчуваючи прилив свіжої сили.
У давнину чай в Китаї дуже цінувався. Подрібнене чайне  листя, спресоване в  брикети, довго використовували як гроші. Чиновники стягували з населення податок – чайові. З цим словом «дружать» сьогодні офіціанти. 
Шлях чаю з Китаю до європейських країн був важким і довгим. Спочатку не усі європейці вміли використовувати його. Збереглась розповідь, як моряк прислав матері цінний подарунок – фунт чаю. Вона зварила все, злила воду, розклала порціями по тарілках для гостей і заправила сметаною. Смішно, чи не так?
А ось  у вірші «Раз прислав пан мені чаю» ще смішніше.
Раз прислав пан мені чаю
Із наказом 
 заварить.
А я зроду ще не
 знала,
Як проклятий чай
     той пить,
Узяла тоді
 водички,
Висипала чай в
 чавун,
Додала туди
 цибулі
Та ще й перчика
 стручок.
Гості з паном всі
    плювались, —
Сам він просто
 озвірів.
І відправив на
    конюшню – 
Мені втекти звелів,
Довго думала я з дива,
Чим  могла не догодить?
Ну, а потім здогадалась,
Що забула посолить.
У 1638 р. монголи  в дарунок передали чай російському цареві. Лікар спробував дію відвару на хворому придворному. Йому полегшало. От стали лікувати цим напоєм царя.
Отож, чай посилює протидію застуді, інфекційним хворобам, знімає головний біль, розлади шлунку. Зелений чай нормалізує  тиск. При запаленні очей міцним розчином чорного чаю і зеленого промивають або кладуть компрес.  
Як заварювати, настоювати, як зберігати, як навіть пити, ми почули саме цього дня. Наприклад, хто любить чай з молоком, пам’ятайте, що не його в чай доливати, а навпаки. Інакше буде інший смак.  
Присутні мали можливість перепробувати  під час дегустації кілька видів чаю, додаючи туди лимон і цукор. Разом з гарячим напоєм смакували печивом, цукерками, пирогами, бубликами.
Згадали церковне свято, бо чаювання припало на   день святого апостола Андрія Первозванного, одного із найближчих апостолів Христових. Він з’єднав своїми стопами Святу Землю та Київські пагорби. Ще в  далекому І столітті принесли сюди світло Євангелія та благословення Спасителя.  
На філіжанку чаю завітав у бібліотеку селищний голова Сергій Гарбарук. Він привітав усіх  з цим святом, побажав черпати духовні сили, наповнюючи достойним життям та відповідними справами, не забувати кожного дня творити добро.
Посиденьки супроводжувались читанням віршів,   гуморесок, піснями. Найактивніші були Микола Щесюк, Людмила Клинова, Наталія Щур, Валентина Бережна, Євгенія Сало, Людмила Садова.
Валентина ОСТАПЧУК.
Чорнобривців килимок під хатою,
Від дороги – мальви, мов стіна.
Мамин чай з ромашкою і м’ятою –
Спогад із дитинства вирина.
Почувши ці слова, згадала чаювання у нашій родині. Це було 60 років тому, але ніби зараз бачу, як дідусь щоразу взимку на вечерю заварював чай у самоварі. Електрики ще тоді в селі не було, світили гасовими лампами. Тож він клав вугіллячко у самоварну трубу, навколо неї наливав воду і чоботом роздмухував вогонь: чух-чух, ніби ковальський міх. І коли закипала вода, сідали навколо, через краник наливав кожен у кухлик окріп, а з нього в блюдце. 
Одержували по дві маленькі грудочки цукру і вприкуску пили. Мені вистачило на один кухлик, усім – на два, а дідусь завжди був ощадливим і з тим цукром примудрявся 7 кухликів гарячого напою випити. А пахощі були  на усю хату, бабуся додавала м’яту, чебрець,липовий цвіт.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1083
Читати далі
10.01.2019

IMG-6abe7c0e3c4cabeaf296426ca6a7fc08-VЇх об’єднала одна біда на двох

Люба і Галя колись прийшли у невістки в одну хату – в сім’ю Пащуків. Їхні чоловіки були рідними братами. Майже однакова доля судилася обом. Кожна з них поховала чоловіка, стала вдовою, обоє захворіли на онкологічну хворобу. Але одній судилося жити, а іншій — померти.
Старша невістка Люба була заміжня за Миколою Пащуком, а Галина — за його меншим братом Петром. Сім’ї жили дружно, мали житло у  Люблинці.  Разом їздили в село Клевецьк Турійського району до свекрухи садити город, полоти буряки. Свекруха тішилася хорошими невістками. Люба порадувала бабусю онуками – народила сина і дочку. А от у Галі дітей не було. Вона та її чоловік Петро  дуже любила Любиних дітей, немов власних: купували їм гостинці, допомагали у  вихованні та догляді, а Петро був за хрещеного батька. Найбільше любили Любину дочку, всю надію покладали на неї, бо знали, що на старість залишаться удвох. 
Коли померла свекруха і свекор залишився сам (та ще й потрапив у лікарню),  Галя з Любою по черзі їздили у Клевецьк допомагати по господарству.  Не було між ними ніколи ніякої сварки. Невістки були, як рідні сестри.
Та раптом захворів Любин чоловік Микола. Галя з Петром, як могли, підтримували Любу. Та одна біда не ходить, а за собою іншу водить. Не оминула біда і Галю – тяжко захворів   її Петро.
 Цілими днями Галина сиділа в лікарні біля чоловіка, не відходила від нього. І в той же час захворіла на онкохворобу й Люба. Галі потрібно було доглядати чоловіка і допомагати Любі, розрадити її, підбадьорити.
 Дві невістки «сьорбали» одну біду на двох. Через трохи часу Петро помер, стала вдовою і Галя. Люба підлікувалася, отримала другу групу інвалідності, а Галя почала  торгувати на ринку. Все ніби-то помаленьку стало налагоджуватися. Та раптом біда знову «постукала» до вдовиць.
 – Галя саме була у швачки, коли відчула, що їй погано, — розповідає Люба. — Вона прийшла приміряти сукню, покрутилась задоволено перед дзеркалом, ще й чаю попила… І раптом  стала, немов кам’яна. Швачка подзвонила до Люби і повідомила, що трапилось.
Викликали  «швидку»,  і Люба поїхала з Галею в лікарню,  весь час знаходилась поруч.  Жінку розбив інсульт: відняло правий бік, вона втратила мову, навіть букви позабувала геть усі. Люба просила: «Напиши, що ти хочеш, як не можеш сказати…», але все було безрезультатно. 
Вдень і вночі доглядала хвору.  Люба стала жити разом з Галею, бо  саму  залишити її було неможливо. Усі домашні клопоти  і догляд за хворою вона несла на своїх тендітних жіночих плечах.
—Непросто доводилось, — ділиться наболілим жінка. — Сама не маю здоров’я, але треба було  за Галиною доглядати, коло хати на городі якусь зеленину вирвати, сполоти городину. Але що поробиш? Вона жива людина і не винна, що так сталося, завжди підтримувала мене. 
 Отак і опікувалася  Галею протягом  2,5 років. Та й  доглядати було нікому. Дітей немає, а двоюрідна родина живе своїм життям. У Люби хоч є діти, онуки і навіть правнучка – є біля кого прихилити голову.
…Йшов час. Люба знайшла масажистів, водила  Галю по лікарях, щоб хоч якось покращити її здоров’я,  возила  на візочку до церкви.
 – А то на Різдво якось прийшли у хату колядники і стали колядувати, — пригадує Люба. І раптом Галя разом з колядниками заспівала: «Син Божий народився…». В думці промайнуло, що, можливо,  Галя почне розмовляти. Однак більше вона не промовила жодного слова, мова до неї так і не повернулась. 
Пізніше трішки Галі полегшало – вона стала помаленьку ходити з паличкою. Думалося, що хоч сама буде ходити. Та не надовго. Через деякий час  Галі не стало. Перед її смертю за три тижні зник собака – єдиний господар хати, який, ніби відчував, що скоро не стане господині,  і сам пішов з дому. 
…Цей нелегкий тягар Любов Пащук взяла на себе добровільно.  За це Господь продовжив їй життя,  і вона тішиться дітьми, онуками і правнучкою.
Галина ОЛІФЕРЧУК.
НА ЗНІМКАХ: Люба і Галя – героїні розповіді.
Фото з архіву автора.
Люба і Галя колись прийшли у невістки в одну хату – в сім’ю Пащуків. Їхні чоловіки були рідними братами. Майже однакова доля судилася обом. Кожна з них поховала чоловіка, стала вдовою, обоє захворіли на онкологічну хворобу. Але одній судилося жити, а іншій — померти.
Старша невістка Люба була заміжня за Миколою Пащуком, а Галина — за його меншим братом Петром. Сім’ї жили дружно, мали житло у  Люблинці.  Разом їздили в село Клевецьк Турійського району до свекрухи садити город, полоти буряки. Свекруха тішилася хорошими невістками. Люба порадувала бабусю онуками – народила сина і дочку. А от у Галі дітей не було. Вона та її чоловік Петро  дуже любила Любиних дітей, немов власних: купували їм гостинці, допомагали у  вихованні та догляді, а Петро був за хрещеного батька. Найбільше любили Любину дочку, всю надію покладали на неї, бо знали, що на старість залишаться удвох. 
Коли померла свекруха і свекор залишився сам (та ще й потрапив у лікарню),  Галя з Любою по черзі їздили у Клевецьк допомагати по господарству.  Не було між ними ніколи ніякої сварки. Невістки були, як рідні сестри.
Та раптом захворів Любин чоловік Микола. Галя з Петром, як могли, підтримували Любу. Та одна біда не ходить, а за собою іншу водить. Не оминула біда і Галю – тяжко захворів   її Петро.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 381
Читати далі
10.01.2019

1517425218Січень в саду і на городі
Січень –  це середина зими,  і  здавна   цей місяць вважається не тільки найхолоднішим, а й найбільш непередбачуваним у  році.
Що ж  необхідно зробити у січні?
Всі рослини відчувають велике навантаження через часті коливання температур: то сильні морози, а то раптом нагряне відлига.
Тому для дбайливого господаря і в січні завжди знайдеться багато роботи в саду. А турботи у  дачників такі:
Найперше  продовжуємо снігозатримання і снігонакопичення  в ягідниках і навколо стовбурів дерев, тому що  кількість снігу на ділянці допоможе рослинам не замерзнути навіть дуже холодною зимою.
«Сплячий газон»  обходьте стороною, нехай собі дрімає. І хоча засніжена галявина виглядає настільки симпатично, що по ній так і хочеться пробігтися з улюбленим собакою, робити цього не варто. 
Адже, прогулявшись по занесеній снігом галявині, ви можете легко пошкодити травостій, і тоді навесні на газоні утворюються «лисини». По газону можна буде ходити не раніше, ніж вбереться весняна волога, інакше на ньому надовго залишаться сліди.
Захищаємо гілки дерев від розломів, тому що  мокрий сніг в січневі дні — не рідкість. Для дерев – це справжнє лихо, гілки можуть не витримати його ваги і відламатись.  В  першу чергу це стосується старих дерев і зовсім молоденьких. 
У відлигу при осіданні снігу  вмерзлі в нього гілки   можуть поламатися. Щоб звільнити їх, присипте сніг  торфом. Він скоріше розтане і поверне гілкам свободу.
Якщо ви на початку зими не встигли закутати в мішковину хвойні рослини, то зробіть це  зараз. Ще не пізно і, до того ж, в «одязі» голки не постраждають від сонячних опіків.
Також продовжимо боротьбу з гризунами. Під час відлиг намагайтесь втрамбувати сніг навколо плодових дерев, доріжки між грядками  з полуницею, іншими багаторічними рослинами,   перериваючи мишачі ходи. 
Привезіть з собою нафталін, засушену м’яту, креолін і порозсипайте в ягіднику і навколо плодових дерев.
Необхідно стежити, щоб багаторічні квіти були вкриті снігом. Обов’язково перевірте зимові укриття для троянд, хризантем, гортензій.
У теплу погоду можна зайнятися обрізанням ягідних кущів. Виріжте хворі, поламані гілки, а також старі гілки, з яких вже не зібрати хорошого врожаю. І навесні нам тоді залишиться тільки вирізати слабкі прикореневі пагони, залишивши кілька найсильніших для заміни.
Якщо ви хочете зайнятися розмноженням вподобаних плодових, ягідних або декоративних рослин,  які ростуть у вашому саду, почніть це робити взимку. Виберіть день, коли мороз буде не сильніший, ніж  5 градусів,  і наріжте молоді прирости з гілок. 
Потім їх треба зв’язати, прикріпити етикетку і покласти для зберігання в холодильник. А на живці наріжемо їх вже ранньою весною, перед самою посадкою на укорінення. Зазвичай,  таким способом розмножують всі види смородини, виноград, обліпиху, японську айву.
Не забуваймо періодично перевіряти збереження овочів.  Відбирайте підгнилі, засохлі плоди і бульби, регулярно провітрюйте приміщення, стежте за вологістю і температурою повітря. Хоча б раз на місяць слід  переглядати  цибулини і бульби квіткових культур,  що закладені на зберігання,  і видаляти  підгнилі.

Січень –  це середина зими,  і  здавна   цей місяць вважається не тільки найхолоднішим, а й найбільш непередбачуваним у  році.
Що ж  необхідно зробити у січні?
Всі рослини відчувають велике навантаження через часті коливання температур: то сильні морози, а то раптом нагряне відлига.
Тому для дбайливого господаря і в січні завжди знайдеться багато роботи в саду. А турботи у  дачників такі:
Найперше  продовжуємо снігозатримання і снігонакопичення  в ягідниках і навколо стовбурів дерев, тому що  кількість снігу на ділянці допоможе рослинам не замерзнути навіть дуже холодною зимою.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 430
Читати далі
10.01.2019
Від  четверга 
до  четверга

IMG-008a77e39b1b3c7156b9ef5349b3810a-VВід  четверга  до  четверга

11 січня, п’ятниця
Схід Сонця – 08.25; захід – 16.32.
Місяць  –  у  Рибах. 
Всесвітній день «спасибі». 
Прп.  Іова Манявського. Прп. Йоана Печер.
Іменини:  Варвари, Ганни, Наталії, Марка, Георгія, Івана, Тадея, Веніаміна. 

12 січня, субота
Схід Сонця – 08.25; захід  - 16.33. 
Місяць  – в Овні.
Мц. Анисії. Прп. Феодори Кесарійської. 
Іменини:  Марії, Лева, Макара, Якова, Йосипа, Давида.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 380
Читати далі
10.01.2019
Гороскоп
21 — 27  січня 

гороГороскоп 21 — 27  січня 

ОВЕН. Прислухайтеся до внутрiшнього голосу, вiн обiцяє пiдказати  правильне рiшення. У понедiлок i вiвторок  слід зосередитися на рутинних завданнях. У вихiднi днi все стане на свої мiсця.
ТЕЛЕЦЬ. Сприятливий час для пiдвищення на службi або пошуку прибутковішої роботи. Сумлiннiсть дозволить досягти мети. Якщо є досвiд, без зусиль зробите кар`єру. 
БЛИЗНЮКИ. Тиждень принесе прекрасний настрiй i забезпечить можливiсть для самореалiзацiї. У вiвторок може скластися сприятлива ситуацiя для здiйснення бiзнес-планiв. 
РАК. Не вiдкладайте справи на потiм, оскiльки можете легко впоратися якраз на цьому тижнi. Зараз у вас вдалий перiод. Є  всi шанси досягти з будь-яким спiвбесiдником порозумiння. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 702
Читати далі
12