8 січня ц. р., на другий день Різдвяних свят, у міському Народному домі "Просвіта" відбулося художньо-мистецьке  дійство "З Різдвом Христовим!". У ньому взяли участь церковні хори релігійних громад Ковеля.

З великим успіхом виступив хор храму Святої Великомучениці Світлани (настоятель о. Дмитро Відник), членів якого ви бачите на фотосвітлині.

Фоторепортаж про традиційне свято колядок  у Ковелі  читайте і дивіться у наступному номері газети "Вісті Ковельщини".

                     Фото 

Мирослава ДАНИЛЮКА.

8 січня ц. р., на другий день Різдвяних свят, у міському Народному домі "Просвіта" відбулося художньо-мистецьке  дійство "З Різдвом Христовим!". У ньому взяли участь церковні хори релігійних громад Ковеля.

З великим успіхом виступив хор храму Святої Великомучениці Світлани (настоятель о. Дмитро Відник), членів якого ви бачите на фотосвітлині.

Фоторепортаж про традиційне свято колядок  у Ковелі  читайте і дивіться у наступному номері газети "Вісті Ковельщини".

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 519

Четвер. Хмарно.  Температура: -10оС. Вітер східний слабкий.

В ніч на п'ятницю. Хмарно.  Температура: -12оС. Вітер північно-східний слабкий.

П'ятниця. Хмарно.   Температура: -11оС. Вітер   західний  помірний.

В ніч на суботу. Хмарно, сніг. Температура:  -4оС. Вітер південно-західний сильний.

Субота. Мінлива хмарність.  Температура: 0оС. Вітер північно-західний помірно сильний.

В ніч на неділю. Хмарно.  Температура: -2оС. Вітер західний помірний.

Неділя.  Хмарно, можливий невеликий дощ.  Температура: 1оС. Вітер  південно-західний помірно сильний.

В ніч на понеділок. Хмарно, можливий сніг. Температура: 1оС. Вітер північно-західний сильний.

Понеділок. Хмарно, дощ. Температура: 1оС. Вітер західний сильний.

В ніч на вівторок. Хмарно.  Температура: -5оС. Вітер західний  сильний.

Вівторок. Мінлива хмарність, невеликий сніг. Температура: -4оС. Вітер західний помірно сильний.

В ніч на середу. Хмарно, невеликий сніг. Температура: -5оС. Вітер західний помірний.

Середа. Хмарно, можливий дощ. Температура: 3оС. Вітер західний сильний.

Четвер. Хмарно.  Температура: -10^оС. Вітер східний слабкий.

В ніч на п'ятницю. Хмарно.  Температура: -12^оС. Вітер північно-східний слабкий.

П'ятниця. Хмарно.   Температура: -11^оС. Вітер   західний  помірний.

В ніч на суботу. Хмарно, сніг. Температура:  -4^оС. Вітер південно-західний сильний.

Субота. Мінлива хмарність.  Температура: 0^оС. Вітер північно-західний помірно сильний.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 528

Найважливіші події, що відбуваються в житті нашої країни, АТ «Укрпошта» відзначає проведенням погашення поштових марок та конвертів спеціально виготовленим до урочистої дати поштовим штемпелем. Він існує і використовується тільки один день. Відмінністю від поштових штемпелів стандартного зразка є зовнішнє оформлення. Дата, зазначена на поштовому штемпелі, відповідає дню ювілею. На ньому також зазначається назва події і зображується художній малюнок.

Спецпогашення поштового конверта відбулося нещодавно і в Ковелі з нагоди 500-річчя надання місту  Магдебурзького права. 

Урочисте погашення спеціальним поштовим штемпелем художнього поштового конверта з оригінальною маркою «Ковель. 500-річчя отримання Магдебурзького права» відбулося у культурно-просвітницькому центрі. Захід  організували Волинська дирекція  АТ «Укрпошта» спільно з виконавчим комітетом Ковельської міської ради. У святковій церемонії взяли участь  представники міської та районної влади, Волинської дирекції АТ «Укрпошта», філателісти, ковельчани та гості міста.

Відбиток святкового поштового штемпеля із написом «Ковель. 500-річчя отримання Магдебурзького права» на конверті поставили директор Волинської дирекції  АТ «Укрпошта» Іван Шевчук, міський голова Олег  Кіндер, голова  райдержадміністрації Віктор Козак, голова районної ради Андрій Броїло. Керівники привітали присутніх із знаковою подією у житті міста та поставили свої підписи на кількох конвертах, які передані для зберігання в Ковельський історичний музей. 

Цей поштовий конверт введено в обіг та вважається дійсним для пересилання письмової кореспонденції в усіх відділеннях поштового зв’язку з 14 грудня 2018 р. Його тираж – 400 тисяч примірників.

На конверті зображено Свято-Воскресенський собор та сургучеву печатку; напис: «Ковель. 500-річчя отримання Магдебурзького права». На марці – герб міста (1852 р.). Написи «Україна UKRAINA», «2018», літера «V».  Художниця – Лідія Селянко. Ескіз обраний редакційно-художньою радою з питань видання поштових марок, маркованих конвертів і карток в Україні.

 Літерний номінал марки «V» відповідає тарифу на пересилання простого непріоритетного листа масою до 50 г в межах України. 

Спецпогашення має визначне історичне значення. Саме завдяки йому пам’ять про знаменну дату залишається в історії людства. Ювілейні марки та  конверти з відбитком святкового штемпеля займають почесні місця в колекціях філателістів усього світу. 

Світлана ЛЯШУК.

НА ЗНІМКАХ: під час урочистого погашення спеціальним поштовим штемпелем  маркованого художнього конверта «Ковель. 500-річчя отримання Магдебурзького права» у Ковелі.

Фото автора.

Найважливіші події, що відбуваються в житті нашої країни, АТ «Укрпошта» відзначає проведенням погашення поштових марок та конвертів спеціально виготовленим до урочистої дати поштовим штемпелем. Він існує і використовується тільки один день. Відмінністю від поштових штемпелів стандартного зразка є зовнішнє оформлення. Дата, зазначена на поштовому штемпелі, відповідає дню ювілею. На ньому також зазначається назва події і зображується художній малюнок.

Спецпогашення поштового конверта відбулося нещодавно і в Ковелі з нагоди 500-річчя надання місту  Магдебурзького права. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 756

Цікаві оповідки 

з вуст передплатників

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 708

Скажу чесно: за багато років своєї журналістської роботи ніколи так не хвилювалися з колегами за долю передплати рідних "Вістей Ковельщини", як торік. І причин на те було  немало.

Найголовніша з них – "чудеса", які творила "Укрпошта". Точніше – її київський очільник Ігор Смілянський, котрого урядовці запросили "реформувати" поштовий зв'язок аж із Америки. Щоб йому не довелося бідувати в Україні, з ним підписали  угоду, згідно з якою цей пан став отримувати щомісячно майже мільйон гривень (разом із преміями, різноманітними надбавками і доплатами).

Потішений такою увагою до своєї персони, Смілянський обіруч взявся за "реформи". Головною його метою стало скорочення кількості працівників у життєво важливій галузі, "оптимізація" (точніше – зменшення) кількості поштових відділень зв'язку, особливо в  сільській місцевості, та інші новації, від яких професіонали справи  хапалися за голову.

Відчувши смак грубих грошей і поблажливість  з боку Уряду на чолі з Володимиром Гройсманом, котрий, як з'ясувалося, навіть не цікавився ситуацією в "Укрпошті", заокеанський менеджер перейшов до дій, котрі межують із шантажем. Він заявив, що оскільки відомство, яке очолює, зазнає збитків від доставки пенсій, йому не залишається нічого іншого, як ще більше зменшити кількість сільських відділень зв'язку (мінімум вісім тисяч по всій країні). Для того, щоб уникнути цього, він зробив жест "доброї" волі у ставленні до держави. Мовляв, дайте "Укрпошті" 1,2 мільярда дотацій, і питання буде "знято".

Забаганку Смілянського виконали. Щоправда, у Держбюджеті передбачили не 1,2  мільярда, а лише 500 мільйонів, не провівши перед  цим ані аудиту відомства, ані якихось точних розрахунків.

В справу був змушений втрутитися Президент Петро Порошенко. В один із грудневих днів він запросив до себе Ігоря Смілянського і міністра інфраструктури Володимира Омеляна і, стукнувши кулаком по столу, твердо сказав: "Наказую припинити звільнення листонош. На сьогоднішній день півмільярда гривень дозволять забезпечити і відповідне підвищення заробітної платні, і захистити листонош. Бо це не просто доставка пенсій, доставка газет. Можливо, для людини похилого віку листоноша – єдиний зв'язок зі світом".

Глава держави одночасно настійливо порекомендував пану Смілянському переглянути розмір зарплати, яку отримує, а пану  Омеляну  –  взяти ситуацію в "Укрпошті" під контроль і вже за два тижні доповісти про виконану роботу.

Звичайно, ми не знаємо, як зреагують дві високопосадові особи на вказівку Президента, але знаємо інше: лише наприкінці року поштовики відновили більш-менш нормальну діяльність, в тому числі – й передплату газет і журналів. Але прогаяного часу не повернеш. Тому редакціям українських друкованих видань, як, зрештою, й "Вістей Ковельщини", довелося в авральному порядку  включатися в передплатну кампанію.

Слава Богу, журналістські турботи і переживання з розумінням сприйняли працівники Ковельського центру поштового зв'язку, який очолює Лариса Філіпчук. Спільними силами нам вдалося завершити передплату на 2019-й рік, хоч, можливо, не з такими результатами, які б хотілося мати. Але як би там не було, "Вісті Ковельщини" на ринку преси втрималися, читачів не розгубили, що додало бажання працювати ще краще й ефективніше.

Тому сьогодні я схиляю голову перед людьми, які, отримуючи мізерні заробітні плати, залишилися вірними своєму професійному обов'язку, наполегливо торували шлях до передплатників, пропагували і пропонували газети й журнали, серед яких одне з провідних місць займає "міськрайонка".

Не можу я сьогодні не сказати добре слово про тих мешканців міста і району, котрі, незважаючи на фінансові  труднощі, жорстку конкуренцію з боку інших періодичних видань, "наступ"  інтернету та інших сучасних засобів  комунікації, залишилися вірними "Вістям Ковельщини", підтвердивши: газета – на правильному шляху, її цікаво читати, а, отже, потрібно обов'язково передплачувати.

Наша подяка –  і багаторічним діловим партнерам редакції, які допомагали і в організації передплатної кампанії, і в наданні спонсорської допомоги тим, хто цього потребує, – ветеранам війни і праці, "дітям війни", учасникам АТО, "чорнобильцям", малозабезпеченим людям. В першу чергу хочу згадати нашого земляка, керівника Волинського обласного об'єднання пасажирських автобусних станцій Івана Матвійовича Потапчука. Хоч давно мешкає у Луцьку, але Ковель, ковельчан вважає рідними, ніколи про  них не забуває, свідченням чого є і виділені кошти на передплату "міськрайонки" тим, хто цього найбільше потребує.

Завжди відгукуються на прохання журналістів очільник підприємства теплових мереж, депутат міської ради Володимир Іванович Бойко, Президент ТзОВ "Виробниче об'єднання "Ковельсільмаш", член міськвиконкому Микола  Михайлович Заікін, відомий на Волині підприємець, меценат і благодійник Іван Євдокимович Смітюх, директор СЛАТ "Тур" Олександр Петрович Смаль, який гідно продовжує традиції свого батька Петра Петровича, котрий передчасно пішов у Вічність, підприємці Юрій Миколайович Рахлінський, Юрій Володимирович Семенюк, Богдан Миколайович Конопацький, Олександр Миколайович Чабан, Роман Володимирович Ляшук, депутат міської ради Наталія Андріївна Сеник.

Тісна співпраця єднає редакцію з очільниками цілого ряду об'єднаних територіальних громад: Голобської – Сергієм Володимировичем Гарбаруком, Поворської  – Сергієм Володимировичем Семенюком, Люблинецької – Наталією Миколаївною  Сіховською, Велицької – Віктором Васильовичем Ковальчуком. Із деякими з них ми співпрацюємо вже не один рік. Думаю, така ж ділова дружба із журналістами налагодиться й з іншими головами ОТГ. Адже, незважаючи на бурхливий розвиток інтернет-мереж, друковане слово не замінить ніхто і ніщо, бо тільки той, хто читає, збагачується духовно й інтелектуально. Шкода, що дехто цього не розуміє, навіть займаючи високі виборні посади.

Імпонує позиція окремих керівників сільгосппідприємств району. Зокрема, активно підтримує газетярів директор ТзОВ "Вежа", депутат районної ради Тетяна Василівна Зінчук. Це – жінка, до якої діловитістю, організованістю, працездатністю може дорівнятися далеко не кожен чоловік-керівник. Продовжує свою трудову діяльність колишній очільник   козлиничівського господарства, кавалер ордена Княгині Ольги Поліна Іванівна Климчук. Вона охоче ділиться багатим життєвим і виробничим досвідом з теперішнім молодим директором ТзОВ "Моноліт Агро" Андрієм Сергійовичем Кур'яном, в тому числі – і в питаннях передплати. Не забуває пан Андрій  і про інші проблеми, які намагається успішно розв'язувати разом із сільською громадою. Успіхів йому і його команді на шляху соціально-економічного розвитку Козлинич та інших населених пунктів!

На нинішній рік депутати і районної, і міської рад передбачили певні суми коштів на висвітлення діяльності органів місцевої влади у газеті "Вісті Ковельщини", що редакція постійно й робить. На шпальтах "міськрайонки" регулярною є інформація про роботу представницької  і виконавчої гілок влади Ковельщини, прийняті ними рішення. Депутати   виступають із звітами про зроблене перед виборцями, висловлюють свої думки, зауваження, пропозиції, які спрямовані на поліпшення життя людей. По-діловому використовують газетну "трибуну" секретар міської ради Віра Іванівна Федосюк, її колеги по депутатському корпусу Ігор Олексійович Пініс, Юрій Євгенович Рудь, Олександр Миколайович Місяць, Андрій Сергійович Неридько. Охоче спілкується з журналістами міський голова Олег Олексійович Кіндер.

Незважаючи на процес децентралізації, який триває на Ковельщині, продовжує роботу районна рада. Її депутати, голова Андрій Петрович Броїло, його заступник Олександр Сергійович Пасенковський  теж знають і розуміють потреби журналістської спільноти, намагаються сприяти в їх розв'язанні. Активністю у співпраці з редакцією відзначаються народні обранці Василь Андрійович Мичко – декан міського деканату УПЦ КП, Володимир Тимофійович Андросюк – голова фракції "ВО "Батьківщина", Аркадій Михайлович Степанюк – голова фракції "Блок Петра Порошенка", Георгій Олександрович Корнієвський – голова фракції "УКРОП", депутати Василь Іванович Олексюк, Микола Якович Чуль, Олександр Михайлович Титомир, Ольга Іванівна Чепенюк, В'ячеслав Петрович Шворак, Віктор Олегович Сидорчук, Олена Миколаївна Оришкевич. Постійно цікавляться життям редакційного колективу депутат Волинської обласної ради, голова райдержадміністрації Віктор Теодосійович Козак, який  часто спілкується з людьми за посередництвом прямих телефонних ліній.

Досить чисельний загін шанувальників "Вістей Ковельщини" маємо в установах освіти, культури, медицини, фізкультури і спорту. В першу чергу висловлюю велику подяку директору Ковельського промислово-економічного коледжу ЛНТУ Тетяні Василівні Селівончик, педагогічному і студентському колективам, дописувачам медичного коледжу, міської гімназії, Озерненської гімназії-філії "Поворський ОНЗ", начальнику райвідділу культури Тетяні Іванівні Матяшук, завідуючій Любитівською бібліотекою Юлії Войтюк, Заслуженому працівнику культури України з Білина Валентині Мефодіївні Повх, педагогам Уховецької ЗОШ І-ІІІ ступенів,  голові філії ГО “Союз Українок” Олені Місюрі  та багатьом, багатьом іншим.

l

Завершуючи свої новорічно-різдвяні нотатки і добре розуміючи, що назвав далеко не всіх друзів газети, ще раз дякую всім за підтримку, завдяки якій "Вісті Ковельщини" живуть, щочетверга несуть інформацію до багатотисячного читацького загону, щиросердно вітаю всіх із зимовими святами і висловлюю впевненість у тому, що газета в Ковелі була, є і буде!

Микола ВЕЛЬМА.

Скажу чесно: за багато років своєї журналістської роботи ніколи так не хвилювалися з колегами за долю передплати рідних "Вістей Ковельщини", як торік. І причин на те було  немало.

Найголовніша з них – "чудеса", які творила "Укрпошта". Точніше – її київський очільник Ігор Смілянський, котрого урядовці запросили "реформувати" поштовий зв'язок аж із Америки. Щоб йому не довелося бідувати в Україні, з ним підписали  угоду, згідно з якою цей пан став отримувати щомісячно майже мільйон гривень (разом із преміями, різноманітними надбавками і доплатами).

Потішений такою увагою до своєї персони, Смілянський обіруч взявся за "реформи". Головною його метою стало скорочення кількості працівників у життєво важливій галузі, "оптимізація" (точніше – зменшення) кількості поштових відділень зв'язку, особливо в  сільській місцевості, та інші новації, від яких професіонали справи  хапалися за голову.

Відчувши смак грубих грошей і поблажливість  з боку Уряду на чолі з Володимиром Гройсманом, котрий, як з'ясувалося, навіть не цікавився ситуацією в "Укрпошті", заокеанський менеджер перейшов до дій, котрі межують із шантажем. Він заявив, що оскільки відомство, яке очолює, зазнає збитків від доставки пенсій, йому не залишається нічого іншого, як ще більше зменшити кількість сільських відділень зв'язку (мінімум вісім тисяч по всій країні). Для того, щоб уникнути цього, він зробив жест "доброї" волі у ставленні до держави. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 565

Прекрасної зимової пори, коли світ поринає у чарівну снігову казку, срібним дзвоном переливаються колядки і щедрівки, ювілей відзначатиме досвідчений педагог, учитель-методист Галина Катирова.

Високе служіння обраній справі, невтомна турбота про сьогодення та майбутнє стали “візитною карткою” діяльності ювілярки.  

Народилася Галина Петрівна в с. Будищі Ковельського району в родині селян. Після звільнення Ковеля від нацистів сім'я переїхала у місто, де батько працював машиністом  локомотивного депо, а мати була домогосподаркою. 

У важкі післявоєнні роки дівчина на “відмінно” закінчила семирічну школу №1, а у 1956 році – середню школу №3. 

З раннього дитинства мріяла стати педагогом. Ще до вступу на географічний факультет Чернівецького державного університету працювала старшою піонервожатою в середніх школах сіл Доротища та Любитова. 

У березні 1964 року вийшла заміж за однокурсника Георгія Катирова, який також все своє життя присвятив ковельській освіті. У злагоді та любові прожили з чоловіком 49 років, виховали доньку Світлану. 

Відразу після закінчення вузу за призначенням працювали в м. Верхнєуральську Челябінської області: чоловік гідрологом на гідрометеостанції, а Галина Петрівна – вчителем географії в середній школі. В січні 1965 року за сімейними обставинами переїхали на батьківщину Галини Петрівни – у місто Ковель. Георгій Семенович працював вчителем географії у вечірній школі № 1, пізніше – 20 років був директором восьмирічної школи № 6 і ще 20 років – вчителем в ЗОШ № 12. 

Галина Петрівна розпочала свій педагогічний шлях в рідному місті вчителем географії СШ №4 (34 роки), пізніше ще 12 років трудилася в Ковельській міській гімназії. Загальний педагогічний стаж – 53 роки. 

Молода, ініціативна, працелюбна вчителька обладнала одні з кращих в місті та області географічні кабінет та майданчик. Опанувала сучасні форми та методи навчання, знайшла спонсорів серед керівників тогочасного локомотивного депо та заводу "Ковельсільмаш". Брала участь в міських та обласних заходах з географії. Учні успішно виступали на міських, обласних та Всеукраїнських олімпіадах, з них 7 – нагороджені грамотами Міністерства освіти України за зайняті призові місця. Брала участь у Всеукраїнських конференціях з охорони природи в Донецьку та Луцьку. Неодноразово виступала з доповідями на обласних педагогічних конференціях, проводила майстер-класи на курсах в інституті післядипломної освіти, брала участь в міських та обласних виставках творчих робіт вчителів. Впродовж 10 років очолювала міське методичне об'єднання вчителів географії. 32 роки – незмінний керівник туристсько-краєзнавчої роботи СШ № 4. 

У скарбничці Галини Петрівни – 48 грамот міського та обласного управління освіти за перемоги в обласних та міських туристичних змаганнях. Її вихованка, учениця 5-го класу міської гімназії у 1999 році Олена Яцкова – призер Всеукраїнської краєзнавчої конференції. Разом з вчителями допризовної військової підготовки створила в гімназії чудовий, змістовний зал бойової слави. 

За час роботи в міській гімназії шість разів була класним керівником, проводила дослідницьку роботу за напрямом "Краса і біль Волині", "Дивовижна Волинь".  Серед її учнів четверо стали вчителями географії. За самовіддану, творчу працю вчителька нагороджена двома грамотами МОН України, значком "Відмінник освіти України", медалями "За трудову доблесть", "Ветеран праці". 

В міській гімназії Галина Петрівна очолила роботу музею "Історія гімназії", розробила програму гуртка "Музейна справа", готувала екскурсоводів, які із захопленням проводили екскурсії учням, батькам та гостям навчального закладу. Музею присвоєно звання "Зразковий". 

В сім'ї – справжня династія географів:  Катирова (Бєлік) Галина Петрівна, чоловік – Катиров Георгій Семенович, сестра – Гарбарук (Бєлік) Леся Петрівна, племінниця Василюк (Гарбарук) Людмила Сергіївна, онука двоюрідної сестри – Степаненко Ульяна – студентка географічного факультету Східноєвропейського університету ім. Л. Українки.

Перебуваючи на заслуженому відпочинку, Галина Петрівна займає активну життєву позицію: відвідує університет третього віку, міські заходи. Головний її пріоритет – сім'я.  Вона – любляча мама, бабуся, мудра наставниця та порадниця. Дуже любить займатися рукоділлям – шиє, вишиває, в'яже, охоче господарює на дачі, тішиться відпочинком у колі сім'ї та друзів. 

14 січня на життєву стежину Галини Петрівни ступить поважний ювілей. Тож нехай у Вашому житті, дорога ювілярко, завжди бринять чисті та світлі джерела, сповнені любов'ю до рідних та близьких людей, а подальші роки колосяться міцним здоров'ям, натхненням, радістю, добром та благополуччям!

Ковельська міська організація профспілки працівників освіти і науки.

Прекрасної зимової пори, коли світ поринає у чарівну снігову казку, срібним дзвоном переливаються колядки і щедрівки, ювілей відзначатиме досвідчений педагог, учитель-методист Галина Катирова.

Високе служіння обраній справі, невтомна турбота про сьогодення та майбутнє стали “візитною карткою” діяльності ювілярки.  

Народилася Галина Петрівна в с. Будищі Ковельського району в родині селян. Після звільнення Ковеля від нацистів сім'я переїхала у місто, де батько працював машиністом  локомотивного депо, а мати була домогосподаркою. 

У важкі післявоєнні роки дівчина на “відмінно” закінчила семирічну школу №1, а у 1956 році – середню школу №3. 

З раннього дитинства мріяла стати педагогом. Ще до вступу на географічний факультет Чернівецького державного університету працювала старшою піонервожатою в середніх школах сіл Доротища та Любитова. 

У березні 1964 року вийшла заміж за однокурсника Георгія Катирова, який також все своє життя присвятив ковельській освіті. У злагоді та любові прожили з чоловіком 49 років, виховали доньку Світлану. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 771

В Україні мислячих і вольових людей, які б могли стати гарними президентами країни, фізично знищують ще «на підльоті». Натомість на керівні посади у міністерствах останніми роками призначаються люди, м’яко кажучи, не обтяжені великим розумом і знаннями. Тому й маємо те, що маємо. А що ж маємо? Про це пишуть “Сільські вісті”. 

У нещоданьому  інтерв’ю одному з інтернет-порталів поет і драматург, народний артист України Юрій Рибчинський заявив: «Із тих людей, які могли б стати гарними президентами України, мінімум чотирьох було вбито». За його словами, йдеться про голову Нацбанку в 1992-1993 роках Вадима Гетьмана, лідера «Народного Руху України» В’ячеслава Чорновола, гендиректора «Укрзалізниці», міністра транспорту і зв’язку Георгія Кірпу і міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, який, за офіційною версією, наклав на себе руки, двічі вистреливши... собі у голову.

Ну, це про «гетьманів». А от щодо «гетманьчуків», то тут ситуація набагато гірша. Принаймні так вважає заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб (МінТОТ) Георгій Тука. На форумі «70 років Загальної декларації прав людини: порядок денний для України», що відбувся минулого тижня у Києві, він, зокрема, заявив: «Не треба ділити суспільство на біле й пухнасте населення і злочинну ганебну владу, яка уособлюється у 20 міністрах. Насправді в уряді працюють точнісінько такі люди, які ходять по вулиці».

Он воно як — «звичайні люди», а не висококласні фахівці-професіонали з відповідною освітою і досвідом роботи, успішним досвідом, ефективність якого доведена на практиці.

Про невдалу кадрову політику  київської влади  говорилося й писалося вже багато. І про іноземних «варягів», і супер-пупер «патріотів», не обтяжених знаннями, досвідом і порядністю, і т. д., і т. п. Але повернімося до замміністра Туки, який на згаданому форумі намагався пояснити й тим самим виправдати нефаховість своїх колег-високопосадовців: «Якщо ми зараз вийдемо на вулицю і запитаємо наших громадян, що таке пенсія, я впевнений, що 99% відповість, що це соціальна допомога».

На його думку, експерти (тобто грамотні, на відміну від урядовців, фахівці  — ред.) знають, що це не так. «Що пенсія — це просто відкладена заробітна плата, але в суспільстві панує діаметрально протилежна точка зору. Люди з такою точкою зору так само попадають в уряд. І коли вони відповідають за певні рішення в уряді, маючи таку точку зору, вони, відповідно, трансформують своє бачення і свій світогляд в ті чи інші рішення», — пояснив Г. Тука.

Якщо заковиристу мову чиновника перекласти на нормальну, то виходить, що наші деякі владці є звичайнісінькими неуками, які у своїй діяльності керуються не науково визначеними поняттями і термінами, а власним їх трактуванням на рівні вулиці.

Проте тут можуть бути й приховані підводні камені: якщо пенсія — це святе, тобто держава хоч-не-хоч мусить її виплачувати, то із соціальною допомогою все простіше: захочу — дам, а не захочу — не дам. Так, як сьогодні уряд жонглює із так званими субсидіями на оплату послуг ЖКГ, або як раніше вчинив із (не)виплатою грошової надбавки «дітям війни». До речі, останнім віце-прем’єр-міністр Павло Розенко пояснив, чому ці надбавки не виплачуються: «Бо рішення 2004 року (про їх призначення  — ред.) було чистим популізмом і нічим не підкріплене». Ось так і не інакше: захочу — дам, а не захочу — не дам. Тепер вам зрозумілі ставки в цій «грі у терміни»?

Тож не зовсім ясно, яку мету мав заступник керівника МінТОТ, кажучи про «звичайних людей» у міністерських кріслах. Чи цим він хотів виправдати міністрів-неуків, чи засудити їх за тупий волюнтаризм, тим самим відокремити себе як від теперішніх колег, так і можливого майбутнього судового переслідування нинішньої владної верхівки, чим сьогодні опозиція погрожує владі.

Щоб цього не сталося, сучасна влада йде на всілякі хитрощі й маніпулювання свідомістю громадян, успішно використовуючи старий, як світ принцип: розділяй і володарюй. Нас, насправді звичайних людей, намагаються розсварити між собою.  І, судячи з усього, це владцям непогано вдається: ми сваримось, обзиваємось, а то і б’ємось одне з одним. Тим часом жирні коти «благодєнствуют». Вони сьогодні на коні і мріють верховодити й надалі. Та чи надовго? Бо чергові вибори вже не за горами...

От дивишся інколи різні ток-шоу, виступи або читаєш інтерв’ю та коментарі таких людей, як Суслов, Пинзеник, Єхануров, Пустовойтенко, Кармазін, Шишкін, Смешко та інших, не задіяних у виконавчій владі «незвичайних» людей, і мимоволі порівнюєш їх із сучасними «рульовими»-вискочками. На чиєму боці симпатія? Ну, однозначно не на боці колишнього радянського політрука Реви, який із заступників міського(!) голови відразу злетів на високу посаду міністра(!) соціальної політики України, перескочивши на соціальній драбині відразу кілька сходинок. Але, судячи з результатів «роботи» очолюваного ним відомства, його «точка зору, бачення і свідомість», про які казав Г. Тука, залишилися на містечковому (за визначенням того ж Туки — вуличному) рівні.

Так, поки що урядову удавку, змайстровану Ревою під керівництвом його «партайгеносе» Гройсмана, випробовують лише на шиях пенсіонерів-переселенців, з яких свою «відкладену зарплату» (а за термінологією уряду — соціальну допомогу) одержують, за різними даними, тільки від 45 до 60%. 

З ними не церемоняться, адже «внутрішньо переміщені особи» антиконституційно позбавлені права голосувати на місцевих виборах і до Верховної Ради (по «мажоритарці»), тому не впливатимуть на їхні результати. 

Натомість решта пенсіонерів залишається найдисциплінованішим «електоратом», тому їх особливо не чіпають. Нехай спершу проголосують «як треба», а вже потім...

Михайло ГУБАШ.

В Україні мислячих і вольових людей, які б могли стати гарними президентами країни, фізично знищують ще «на підльоті». Натомість на керівні посади у міністерствах останніми роками призначаються люди, м’яко кажучи, не обтяжені великим розумом і знаннями. Тому й маємо те, що маємо. А що ж маємо? Про це пишуть “Сільські вісті”. 

У нещоданьому  інтерв’ю одному з інтернет-порталів поет і драматург, народний артист України Юрій Рибчинський заявив: «Із тих людей, які могли б стати гарними президентами України, мінімум чотирьох було вбито». За його словами, йдеться про голову Нацбанку в 1992-1993 роках Вадима Гетьмана, лідера «Народного Руху України» В’ячеслава Чорновола, гендиректора «Укрзалізниці», міністра транспорту і зв’язку Георгія Кірпу і міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, який, за офіційною версією, наклав на себе руки, двічі вистреливши... собі у голову.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 328

«Завдання влади полягає не в тому, щоб створити рай для суспільства,  а щоб не допустити пекла» (Микола Бердяєв: філософ).

l

Сьогоднішній час ставить перед нами велику і невідкладну потребу високодуховної зрілості особи й суспільства.  А з іншого боку – нинішні реалії вимагають присутності людей глибоко свідомої дії, тобто діячів, яких сьогодні не вистачає для налагодження багатьох ділянок  національно-культурного та державницького  життя.  

В наш час тільки лінивий не критикує дії влади. Її непрофесіоналізм, некомпетентність, популізм, політичні квоти, корупція – ознаки сьогодення.  Отже,  висновок:  владу потрібно змінювати, бо їй потрібно хоча б вміти оцінювати ризики власних дій.  

Для цього якраз   є вибори.  На цю тему в жовтні  у «Вістях Ковельщини» була стаття Анатолія  Семенюка про те, який нам потрібен Президент.  Там дуже добре виписані   чесноти, які він повинен мати. Але чи серед претендентів  на цю посаду знайдеться така людина і чи зуміють виборці розпізнати ці чесноти? 

Адже добре відомо:   тупий ніколи не оцінить мудрості, захланний – щедрості, байдужий – милосердя, ниций – порядності і т. д.  Слід не забувати, що держава  – це громадянська відповідальність і влади, і суспільства.  А то у нас за всі роки Незалежності   влада завжди «погана».  

Мабуть,  проблема в тому, що у нас немає національної еліти, немає з кого вибирати. Бо еліту виховує політична нація, яка в нас ще тільки формується. Ще сто років тому громадський діяч і публіцист Євген  Чикаленко писав, що українська нація «недоварена». Виходить, що вона ще до цього часу так і не «доварилась», ще не має потрібної єдності і нормального розуміння.

Політичні нації в світі формувались на таких цінностях, як  мова, культура, історія, віра, традиції і т. д. А у нас ще до цього часу «все равно»,  «яка разніца», яка мова, яка церква, які герої і багато іншого. 

Здавалось би, війна з Росією повинна об’єднати українців,  як ніколи.  А то виходить: частина українців, справжніх патріотів, захищають Україну, жертвуючи своїм здоров’ям і життям. А інші, прибічники бандита і зрадника Януковича,  «вольготно» себе почувають в Україні, навіть їх ще вибрали в парламент.  Інші ж опричники злочинця Януковича претендують навіть на пост Президента.  То хіба зріла нація може дозволити собі таке блюзнірство?

А де честь і гідність тих, що за Януковича в 2010 році голосували? Хіба їх совість не мучить, коли кожен день наші хлопці жертвують і ризикують своїм здоров’ям і життям на війні з Росією? А тисячі патріотів, які поклали голови за цілісність України, –  це ж чиїсь сини, брати, батьки, чоловіки.  

Хто їх замінить рідним?  Хто прикликав людожера Путіна в Україну?  Хто за це відповість? А то можна часто почути, який в нас народ мудрий, робочий і т. д.  Тільки влада “погана”.  А хто її вибирає? 

Чому суспільство   вибирає злочинців  і українофобів і не несе ніякої відповідальності?  Мене особисто  дивує такий факт: Україна звертається до інших країн, щоб визнавали Голодомор 1932-33 років  геноцидом українського народу.  

В попередньому парламенті за це не проголосували  «регіонали»  на чолі  із своїм керівником,   якого на виборах Президента підтримали   більше, ніж 50 відсотків виборців.  І це –  переважно з тих областей, де селяни найбільше потерпіли від голоду. То виходить, що усі вони також не визнають це. А це – чи не третина населення України!

На виборах у Києві в 2008 році  я розмовляла з жінкою із Харківщини, то вона сказала, що в її близькій родині загинуло від голоду  10 чоловік, але вона не визнає Голодомору, бо це Росії “не подобається”.

То що ж ми за народ такий? 

Саме так запитує в своїй радіопередачі Володимир Яворівський.  Або ж, для прикладу, взяти сучасні події в релігійній сфері. Здається, настав час порвати остаточно із Москвою-агресором ганебні пута раз і назавжди  в духовній сфері. 

До речі, ще 2005 року моя стаття  була надрукована в одній із столичних газет, а скорочений варіант – у «Вістях Ковельщини».  Називалась: «Де ти,  український Мойсею?». Закінчувалась так: «Коли ти, нарешті, визволиш нас із духовного московського рабства? Невже потрібно аж сорок років?» 

Дивлячись на реакцію останніх  подій,  роблю висновок, що  УПЦ МП сорок років буде, мабуть, замало.  Москалі нас зневажають, принижують і, що найстрашніше, вбивають наш цвіт нації, а значна частина громадян України, вірних УПЦ МП,  простягають руки до тих, хто молиться за вбивць наших хлопців. 

А ще – просяться: беріть нас і керуйте, володійте нашими душами, бо ми недолугі, недорозвинені,  не можемо  мати свого Патріарха.  

Виявляється, що духовне рабство набагато страшніше і сильніше  за фізичне, бо воно прив’язує рабів  невидимими путами, які трудно порвати. Так, нещодавно  на телебаченні виступала  одна така захисниця свого рабства, не беручи до уваги ніяких доказів,   логічних і очевидних фактів. Подумалось: яка ж ти нещасна і водночас терпелива, українська земле,  що терпиш таких українофобів – відвертих і прихованих!

Мені пригадалась подія 2010 року, коли біля Смоленська зазнав аварії польський літак з очільниками держави.  Дивлячись телевізор, ми   розуміли, що це  –  загальнонаціональна трагедія. Мабуть, не було жодного громадянина, в якого ця подія не викликала  б  почуття болю. 

Звичайно, поляки  не всі любили свою владу аж так сильно. Були прихильники, були невдоволені, як у всіх демократичних країнах. Але тут була інша справа. Тут йшлося про честь і гідність  Польщі, про загибель її громадян, а це в такій ситуації найголовніше, це був справжній патріотизм.  Бо,  як казав колись соціаліст Олександр Кваснєвський, «для нас, в першу чергу, важливо що ти поляк, а тоді вже все інше».  

Мовляв, спочатку ти повинен бути патріотом, а тоді вже мати інші чесноти.  

До речі, тоді в одній з луцьких газет з приводу цієї події з польським літаком була стаття, де   наші журналісти захоплювалися   єдністю і одностайністю польського суспільства. 

Було задане риторичне запитання: «А якби це трапилось з українським літаком?   Чи були б ми такі одностайні?». На це події сучасності дають красномовну відповідь. 

Росія вже вбила десятки тисяч наших громадян, багатьох мордує в тюрмах, нахабно  продовжує справжню війну, а частина українців, навіть парламентарів, вперто не визнають її агресором.  Так що до єдності  чи солідарності  української політичної нації  ще дуже далеко.  

Дивно не раз чути, що Україна єдина, що Схід і  Захід разом, що нібито хтось нас роз’єднує. Якби це було так, то не було б у нас так званих «фейкових республік» типу «ЛНР» і «ДНР» (останню хтось влучно назвав – «дурдом національних рабів»).   

Я не раз думаю,   що Росія  ще повинна зробити, щоб наш народ,  нарешті,  зрозумів:   сусідня країна  завжди була і є агресором  у ставленні  до України?  

Звичайно, нація потрохи змінюється. Патріоти-добровольці, волонтери, громадські діячі заслуговують на шану і подяку.  А що робити з українофобами? Де їх подіти?  

Коли ми будемо такими, щоб  у  питаннях національної безпеки, державотворення, її символів, мови, історії, віри, традицій, аби вберегти нашу незалежність стали  єдині?  Тоді всі інші питання внутрішнього життя, в першу чергу економічні,  буде набагато легше вирішувати.

Отже, виходячи з реалій сьогодення і з попередніх успіхів й невдач, потрібно дуже виважено підходити до питання  наступних  виборів. 

Тут ми якраз і покажемо, чого  варті, чи вміємо,  перш за все, думати.  Бо, виявляється, найважча праця для людини – це думання, про це говорив навіть колись Рузвельт.

Та й наш пророк Тарас Шевченко  нагадує нам через роки і століття: «Думайте, читайте…».

Не дай, Боже, кидатись на популізм та брехню,  якою вже щедро  годують і ще більше будуть годувати електорат претенденти на владні посади.

Потрібно все-таки вміти визначати пріоритети для кожної гілки влади. Наприклад, обираючи Президента,  пам’ятаймо, що ми, насамперед, обираємо Верховного Головнокомандувача армії.

А ціни на газ й інші економічні проблеми має вирішувати Уряд. Парламентарі ж,  найперше,  повинні приймати закони, на які є найбільший запит в суспільстві. І  найголовніше –  вимагати від всіх можновладців виконувати свої обов’язки, за можливості відкликати їх з посад в разі невиконання поставлених завдань.

І ще одна суттєва вимога до  майбутньої влади:  обіцянки потрібно аргументувати. А то інколи слухаєш повний абсурд: «Зарплати, пенсії підніму в рази, ціни на газ – знижу». А яким чином і за який рахунок –  ніхто  не говорить!

До речі, рейтингові кандидати,  за повідомленням аналітичних центрів займають перші місця з передвиборної агітаційної брехні. Прізвищ я не називаю, нехай кожен сам поцікавиться і зробить свій вибір.

А ще хочу побажати всім нам  під час виборів дотримуватись таких чеснот, які колись порадила моя посестра:  «Бути шляхетними, мудрими і мужніми. Тому що шляхетна людина ніколи не продається,   і її не можна купити. 

Мудру людину не так легко обманути. Мужність також дозволяє заглянути в свою душу, визначити власні  «плюси» і «мінуси». А ще це дає  шанс оцінити себе, що, без усілякого перебільшення, дозволяє краще й легше пізнати іншу людину».

Антоніна ГЛАДУН,  

член громадської  організації  «Союз Українок». 

«Завдання влади полягає не в тому, щоб створити рай для суспільства,  а щоб не допустити пекла» (Микола Бердяєв: філософ).

ххх

Сьогоднішній час ставить перед нами велику і невідкладну потребу високодуховної зрілості особи й суспільства.  А з іншого боку – нинішні реалії вимагають присутності людей глибоко свідомої дії, тобто діячів, яких сьогодні не вистачає для налагодження багатьох ділянок  національно-культурного та державницького  життя.  

В наш час тільки лінивий не критикує дії влади. Її непрофесіоналізм, некомпетентність, популізм, політичні квоти, корупція – ознаки сьогодення.  Отже,  висновок:  владу потрібно змінювати, бо їй потрібно хоча б вміти оцінювати ризики власних дій.  

Для цього якраз   є вибори.  На цю тему в жовтні  у «Вістях Ковельщини» була стаття Анатолія  Семенюка про те, який нам потрібен Президент.  Там дуже добре виписані   чесноти, які він повинен мати. Але чи серед претендентів  на цю посаду знайдеться така людина і чи зуміють виборці розпізнати ці чесноти? 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 485

До редакції нашої газети надійшов лист від ковельчанина Самвела Маргаряна, який має інвалідність І групи, але взявся за перо, аби поділитися своїми думками з читачами. 

l

…Навчіться робити добро, шукайте правду, рятуйте пригніченого, захищайте сироту, заступайтесь за вдів.

Пророк Ісая.

Доброта… Як красиво звучить це слово! В світі існує прислів'я, що краса врятує світ, а якщо поєднати красу і доброту, то можна досягти чимало.

А головне – залишатися людиною. Багато чого згадую останнім часом. З роками моя хвороба загострюється, все більше замислююся над сенсом життя. У Вічність відходять один за одним друзі.  Незважаючи на те, що життя досить непросте, потрібно хоч в чомусь знаходити задоволення. Чи то в  музиці, чи то в книгах,  а найбільша радість – діти. Потрібно весь час бути чимось зайнятим, мати захоплення, творити і  любити.

Буває часом, що приходять сумні думки, але ви не можете їх позбутися. Вони подібні тяжкій недузі, коли ви знаєте, що хворі і не можете не думати про це. Тут єдиний вихід: "Або хвороба зламає вас і переможе, або ж ви не  підкоритеся цьому відчуттю". Найкращий спосіб – налаштувати себе на щось прекрасне, як би важко це не було. Ви маєте бути мужніми і цінувати кожну мить. Доброта і любов до оточуючого світу повернуть вам віру, не дивлячись на те, що приготувала для вас доля.

Декілька років тому моє життя раптово перетворилося на "до" і "після". Несподівана біда зруйнувала всі плани, мрії за межу нездійсненності.

Людям властиво мріяти, і кожен не з власної волі може стати заручником своєї мрії. Людина намагається подолати свої сумніви, переосмислити доцільність прийнятих рішень і вчинків. Що написано життям – неоціненно. Будь-яка добра справа не вирішується кулаками.  Духовні цінності, чесність, добропорядність – ось що головне.

Ми з дружиною рідко виходимо на вулицю. В нас, крім проблем із здоров'ям, є чимало інших труднощів з пересуванням, самообслуговуванням, спілкуванням і самореалізацією.  Щоденно кожен з нас страждає не тільки від  відчуттів чогось нездійсненного, а від неможливості пристосуватися до того світу, який оточує. 

Потрібно робити щодня добрі справи, допомагати ближньому, турбуватися про тих, хто цього найбільше потребує.  Ті, хто довго і серйозно цікавилися нашими проблемами,  завжди приходили до сумного висновку, що в  нас на душі гірко. Відчувається, що люди співчувають  і намагаються підбадьорити, але таких, на жаль,  не так і багато. Але вони є, і це піднімає наш дух. Ми радіємо від щирого серця, що є з ким поділитися наболілим, звернутися за допомогою. 

Я відкрив для себе світ Доброти. Цей світ пробудив в мені інтерес до життя. В Доброті є і печаль, і  радість, і співчуття.  Не можна нав'язувати Доброту, потрібно нею ділитися. Це потрібно усім людям, для цього ми й  живемо.

Хочеш змінити світ – розпочни з себе!

Самвел МАРГАРЯН,

інвалід першої групи, 

мешканець м. Ковеля.

До редакції нашої газети надійшов лист від ковельчанина Самвела Маргаряна, який має інвалідність І групи, але взявся за перо, аби поділитися своїми думками з читачами. 

ххх

…Навчіться робити добро, шукайте правду, рятуйте пригніченого, захищайте сироту, заступайтесь за вдів.

Пророк Ісая.

Доброта… Як красиво звучить це слово! В світі існує прислів'я, що краса врятує світ, а якщо поєднати красу і доброту, то можна досягти чимало.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1504

На сторінках Біблії записані історії про людей, яких Господь наділив унікальними здібностями. Соломон був наймудрішою людиною, Самсон – найсильнішою. Давид розказував цареві сон, а Йосип умів тлумачити сни.  

У наш час деякі люди мають теж дивовижні здібності: хтось зубами підіймає гирю, інший тягне важку вантажівку, ще інший, не маючи освіти, складає у людей поламані кістки. А ось у Ковелі живе Онофрійчук Роман Миколайович, який втративши зір, став лікувати людей. 

– Я сам не можу пояснити, як дотиком рук відчуваю хворі місця, дізнаюся, чи в нормі цукор, холестерин, – каже Роман. – Це дар від Бога.

 До 11 років хлопець навчався у Клевані Рівненської області у школі слабкозорих. А коли вразилась сітківка, йому зробили операцію в інституті ім. Філатова в Одесі. Та покращення не настало,  а навпаки –  стовідсоткова сліпота. Хлопець не впадав у відчай, вчився адаптуватися у житті. 

Після операції закінчив школу для незрячих у Львові, читав по шрифту Брайля. Додатково закінчив музичну школу, грає на всіх інструментах, особливо до вподоби гітара. Досконало володіє комп'ютером. Знає англійську і французьку мови. 

У 1999 році Роман поступив в Львівський медінститут на спеціальність  “масажист-реабілітолог лікувальної справи”. Здібності учня помітила одна з викладачок інституту. Вона його змушувала працювати по 4 години в день, бо бачила у хлопця  особливий дар до лікування людей. Тільки Роман  Онофрійчук  і ще один хлопець з його групи найкраще вміли вправляти вивихи, розщеплювати нерви і знімати біль у спині.

– Я  не раз сердився на викладачку, що заставляла мене так довго тренуватися, – сміється Роман. – А тепер я дуже вдячний їй за те, бо завдяки Божому дару та  її наполегливості,   можу допомагати людям у їхніх проблемах зі здоров'ям. У мене лікував спину навіть відомий артист, який  не хоче розголошувати своє  прізвище. 

Дехто пропонує йому високі посади, але Роман не хоче, бо треба і тут лікувати. Він упевнений, що його розумом і руками керує Бог, який подарував цей дар. З 2011 року   став масажистом-реабілітологом міжнародного значення. Навчаючись в медінституті, Роман познайомився з Мар'яною з Мукачева, яка теж має лише сорок відсотків  зору. Вона –  дитячий масажист-реабілітолог. Роман і Мар'яна дружили два роки, а в 2004 році одружилися. 

– Як ви, будучи незрячим, не бачачи її вроди,  покохали дівчину? – питаю я у Романа.

 – Я відчув її красу серцем й душею. Вона була тиха й скромна, – розповідає чоловік. – Я зрозумів, що то – моя доля. 

Згодом у Онофрійчуків народилась донька Дарина, якій зараз 10 років. Це татова розумниця, яка добре знає математику й історію, займає призові місця на олімпіадах. Роман із сім'єю живе   разом з батьками, які допомагають молодим адаптуватися у світі. 

У вільний час читають велику Біблію по шрифту Брайля. Після закінчення інституту  Роман приїхав у рідний Ковель і став працювати масажистом в спеціалізованій  школі №3, а згодом став приймати людей у себе вдома. Він дякує Богу, що може допомагати людям.

Галина Оліферчук.

На сторінках Біблії записані історії про людей, яких Господь наділив унікальними здібностями. Соломон був наймудрішою людиною, Самсон – найсильнішою. Давид розказував цареві сон, а Йосип умів тлумачити сни.  

У наш час деякі люди мають теж дивовижні здібності: хтось зубами підіймає гирю, інший тягне важку вантажівку, ще інший, не маючи освіти, складає у людей поламані кістки. А ось у Ковелі живе Онофрійчук Роман Миколайович, який втративши зір, став лікувати людей. 

– Я сам не можу пояснити, як дотиком рук відчуваю хворі місця, дізнаюся, чи в нормі цукор, холестерин, – каже Роман. – Це дар від Бога.

 До 11 років хлопець навчався у Клевані Рівненської області у школі слабкозорих. А коли вразилась сітківка, йому зробили операцію в інституті ім. Філатова в Одесі. Та покращення не настало,  а навпаки –  стовідсоткова сліпота. Хлопець не впадав у відчай, вчився адаптуватися у житті. 

Після операції закінчив школу для незрячих у Львові, читав по шрифту Брайля. Додатково закінчив музичну школу, грає на всіх інструментах, особливо до вподоби гітара. Досконало володіє комп'ютером. Знає англійську і французьку мови. 

Коментарів до новини: 10
Переглядів новини: 8370