Погода в Ковелі 

17 – 23 жовтня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 429

В  читальному залі центральної районної бібліотеки відбулась 27 позачергова сесія Ковельської районної ради сьомого скликання. Хвилиною мовчання присутні вшанували світлу пам'ять Юрія Тишика, уродженця с. Мизове Старовижівського району, який виконував свій військовий обов'язок на Сході нашої країни, а також усіх Героїв-земляків, котрі віддали життя за свободу і незалежність української держави.

На початку сесійного засідання традиційних тридцять хвилин відвели для оголошення депутатських запитів і запитань.

Голова районної ради Андрій Броїло озвучив запитання, яке адресував своїм колегам депутат районної ради Василь Мичко, котрий у зв'язку з релігійними справами був відсутній на сесійному засіданні:

"Шановні депутати! Де були ваші розум, очі та вуха, коли пішли голосувати на виборчі дільниці та обирали Президента і Верховну Раду України? Де сьогодні Ваша совість, коли люди, яких ви обрали у владу, здають національні інтереси?".

Депутат Анатолій Корнійчук (фракція "ВО "Батьківщина") поцікавився, що роблять посадові особи виконавчої влади району, аби зберегти об'єкти комунальної власності. Зокрема, депутат наголосив на тому, що вже давно треба провести зовнішній ремонт центральної районної бібліотеки.

Володимир Андросюк (фракція "ВО "Батьківщина") порушив питання, яке непокоїло його ще на минулому сесійному засіданні, а саме: з яких причин заступником голови Ковельської районної ради Олександром Пасенковським не була вчасно скликана 26 сесія та чому досі він не отримав на це відповіді?

Голова районної ради Андрій Броїло зауважив, що відповіді на депутатські запитання надаються протягом 30 днів, а цей термін ще не минув.

Першим депутати обговорили проєкт звернення до Президента України, Голови Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України щодо майбутнього продажу земель, яке ініціював Володимир Андросюк. Однак запитань до нього не надійшло. До депутатської трибуни вийшов Валерій Миронюк (фракція "Українське об'єднання патріотів- УКРОП").

Він наголосив, що земельна реформа триває протягом 27 років, а мораторій на неї діє 17 років, який продовжували вже вісім разів. Це, як висловився депутат, чергова спроба мораторію. 

За його словами, невідомо, хто керує цим процесом, але 6,9 мільйонів власників паїв, з яких уже півтора мільйона померли, а 1,7 мільйона досягли віку 70 і  більше років. То, якщо відкладати реформу знову, хто ж цими паями розпоряджатиметься? Протягом не одного десятка років розвалювали колгоспи, кооперативи не створювали. Чому ж знову питання землі вирішуються за рахунок простого селянина?

Анатолій Корнійчук виступив на підтримку цього проєкту, адже, на його переконання, не за горами час, коли доведеться конкурувати з латифундистами, які прийдуть на наші землі, маючи великі фінансові ресурси, її скуплять і невідомо, як будуть цією землею розпоряджатись.

– Як тоді господарювати тим сільгоспвиробникам і землевласникам, котрі за власні кошти придбали техніку, розбудовували інфраструктуру? Потрібно поступово налаштовувати наших землевласників, щоб вони прийшли і викупили землю, або держава, щоб викупила ті  паї, – підкреслив  у своєму виступі Анатолій Авакумович.

Навколо цього питання розгорнулась жвава дискусія. Зокрема, депутат Микола Чуль  (фракція "Радикальна партія Олега Ляшка") констатував той факт, що в державі досі не існує доступних кредитів для фермерів, чітко не визначені "правила гри" на майбутньому ринку землі.

Під час голосування за вищеназване звернення свої голоси  віддали лише 15 депутатів. Однак голова ради Андрій Броїло, за наполяганням окремих депутатів, поставив це питання ще раз на голосування, але й з другої спроби тільки 16 народних обранців віддали за нього свої голоси, відтак рішення ухвалене не було (результати голосування опубліковані нижче).

Наступним розглянули Звернення депутатів Ковельської районної ради Волинської області до Президента України щодо політичної ситуації, котра склалась навколо реалізації так званої "формули Штайнмаєра", ініціатором якого була президія Ковельської районної ради, а інформацію з питання подав заступник голови районної ради Олександр Пасенковський.  

Анатолій Корнійчук зазначив, що в Україні п'ять обласних рад і багато міських та районних підтримали подібне звернення, тому й нам необхідно його ухвалити.

На переконання Миколи Чуля, якого війна торкнулася особисто, адже його син воював на Сході України, звідки нещодавно повернувся, потрібно створювати власну "українську формулу", а не приймати те, що нам нав'язують.

По закінченню Другої світової війни вибори в самій Німеччині пройшли аж в 1949 році, тобто через чотири роки, а нам пропонують їх проводити, не закінчивши війну.

Свою точку зору з цього приводу висловив Валерій Миронюк, наголосивши, що війну на Донбасі потрібно припинити, тому Президент Володимир Зеленський йде правильним шляхом.

Анатолій Корнійчук не погодився із позицією колеги, за яким, як висловився, спостерігає вже не перше скликання. На думку Анатолія Авакумовича, пан Миронюк за будь-яких умов підтримує діючу владу, і, так би мовити, робить усе з нею "в унісон".

Дехто з присутніх депутатів не міг зрозуміти: для чого приймати рішення, коли насправді незрозуміло, що становить собою так звана "формула Штайнмаєра".

"Власне кажучи, якби була сама "формула", то, напевно, не було би і  запитань. Ми не знаємо, що за собою ця "формула" тягне і які наслідки матиме. Ми просто цим зверненням просимо надати  роз'яснення українському народові, яким буде курс на забезпечення безпеки держави і дотримання національних інтересів", – висловився голова районної ради Андрій Броїло.

Після  дискусійного обговорення даного питання депутати  все ж таки більшістю голосів підтримали звернення щодо так званої "формули Штайнмаєра".

Світлана ТРОЦЮК.

В  читальному залі центральної районної бібліотеки відбулась 27 позачергова сесія Ковельської районної ради сьомого скликання. Хвилиною мовчання присутні вшанували світлу пам'ять Юрія Тишика, уродженця с. Мизове Старовижівського району, який виконував свій військовий обов'язок на Сході нашої країни, а також усіх Героїв-земляків, котрі віддали життя за свободу і незалежність української держави.

На початку сесійного засідання традиційних тридцять хвилин відвели для оголошення депутатських запитів і запитань.

Голова районної ради Андрій Броїло озвучив запитання, яке адресував своїм колегам депутат районної ради Василь Мичко, котрий у зв'язку з релігійними справами був відсутній на сесійному засіданні:

"Шановні депутати! Де були ваші розум, очі та вуха, коли пішли голосувати на виборчі дільниці та обирали Президента і Верховну Раду України? Де сьогодні Ваша совість, коли люди, яких ви обрали у владу, здають національні інтереси?".

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 424

26 вересня у читальному залі Ковельської центральної районної бібліотеки відбулась 26 сесія Ковельської районної ради сьомого скликання, яку провів її голова Андрій Броїло.

Передусім Андрій Петрович привітав депутатів, які у міжсесійний період відзначили день народження, а також представив присутнім новопризначеного начальника Ковельської філії ПАТ "Волиньобленерго" Василя Горбачука. 

На засіданні вручено Почесну грамоту Ковельської районної ради  та райдержадміністрації депутату Ковельської районної ради Анатолію Корнійчуку за вагомий особистий внесок в утвердження України як суверенної, демократичної держави, у соціально-економічний розвиток Ковельщини, активну громадянську позицію та з нагоди  28-ї річниці Незалежності України.

Головуючий Андрій Броїло також повідомив про перейменування депутатської фракції Блок Петра Порошенка "Солідарність" у депутатську фракцію Ковельської районної ради сьомого скликання "Європейська Солідарність".

Згідно з Регламентом Ковельської районної ради  депутати озвучили свої запити та запитання. Зокрема,  Володимир Андросюк  поцікавився, з яких причин заступником голови районної ради Олександром Пасенковським не була вчасно скликана 26-та сесія райради? Відповідь депутату Олександр Сергійович обіцяв надати письмово. 

Депутат Василь Мичко звернувся до начальника  Ковельського ВП ГУНП у Волинській області  Івана Туся, керівника Ковельської місцевої прокуратури Олександра Бабенкова щодо перешкоджання релігійній громаді села Доротища використовувати храм для проведення богослужінь. Микола Чуль порушив питання створення Зеленської ОТГ у складі Любитівської, Дрозднівської, Білашівської, Зеленської сільських рад. Микола Якович також звернувся щодо необхідності будівництва дороги "Зелене-Білашів". 

Відповідно до ухваленого порядку денного сесії присутні заслухали інформації:  заступника керівника Ковельської місцевої прокуратури Олександра Онишкевича про стан законності, заходи  щодо її зміцнення та результати діяльності Ковельської місцевої прокуратури на території Ковельського району за І півріччя 2019 року; в.о. начальника Ковельського ВП ГУНП у Волинській області Дмитра Антонюка  та начальника відділу організації несення служби в місті Ковель Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції Тараса Михалка про стан боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку та  результати діяльності Ковельського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області на території  району за І півріччя 2019 року; головного інженера Ковельської філії ПрАТ "Волиньобленерго" Анатолія Дарчика про роботу Ковельської філії ПАТ "Волиньобленерго" щодо забезпечення  електроенергією споживачів району у 2019 році. Депутати поставили виступаючим чимало запитань, які цікавили їх.

В ході роботи  серед народних обранців не було одностайної думки щодо питань "Про стан готовності господарського комплексу району до роботи в осінньо-зимовий період 2019-2020 років" та "Про хід виконання Програми зайнятості населення Ковельського району на 2018-2020 роки", відтак відповідні проєкти  рішень не були ухвалені.

Найбільш дискусійним питанням порядку денного, яке спричинило потребу в переголосуванні,  на сесійному засіданні  стало питання "Про внесення змін до рішення районної ради від 13 грудня 2018 року, №23/28 "Про районний бюджет на 2019 рік". Проте, в процесі розгляду депутати дійшли згоди та ухвалили рішення з вищезазначеного питання.

У "Різному" депутати районної ради підтримали Звернення депутатів Луцької районної ради щодо незаконного змушення ПАТ "Волиньгаз" облаштування комерційних вузлів обліку газу засобами дистанційної передачі інформації за рахунок бюджетних коштів, а також ухвалили Звернення Ковельської районної ради Волинської області до т.в.о. голови  Волинської обласної державної адміністрації, начальника служби автомобільних доріг Волинської області  щодо належної підготовки дорожніх організацій, що обслуговують автомобільні дороги загального користування в межах Ковельського району до роботи в осінньо-зимовий період.

Наприкінці сесійного засідання начальник відділу освіти Ковельської РДА Ірина Ревейчук повідомила присутніх, що відділом освіти було призупинено діяльність школи І ступеня села Ворона.

Виконавчий апарат 

Ковельської районної ради.

Світлана ЛЯШУК.

26 вересня у читальному залі Ковельської центральної районної бібліотеки відбулась 26 сесія Ковельської районної ради сьомого скликання, яку провів її голова Андрій Броїло.

Передусім Андрій Петрович привітав депутатів, які у міжсесійний період відзначили день народження, а також представив присутнім новопризначеного начальника Ковельської філії ПАТ "Волиньобленерго" Василя Горбачука. 

На засіданні вручено Почесну грамоту Ковельської районної ради  та райдержадміністрації депутату Ковельської районної ради Анатолію Корнійчуку за вагомий особистий внесок в утвердження України як суверенної, демократичної держави, у соціально-економічний розвиток Ковельщини, активну громадянську позицію та з нагоди  28-ї річниці Незалежності України.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 371

"Поезія – це коли слово піднімається на орбіту Сонця", – так написав письменник Григорій Кримчук в передньому слові до книги "Небесне і земне" Ніни Омріяної-Бай.

Слова ці аж ніяк не пафосні, а надзвичайно справедливі. Потрібно просто читати і насолоджуватися мріями поетеси, її закоханістю і разом із тим співпереживати з авторкою за долю України та свою власну.

Ніна Іванівна Омріяна-Бай (Миронюк) – наша рідна, городищенка з Ковельщини. Сьогодні – це яскрава зірка на небосхилі журналістики та письменництва. Її поетичне слово летить піснею над Волинню, Україною, а осяйні промені сягають Америки, Німеччини, Франції і Канади та ін.  На слова нашої землячки пишуть музику відомі композитори, і ті пісні є переможцями Всеукраїнських та міжнародних конкурсів, фестивалів. 

Пані Ніна не тільки поетеса. Вона знайшла своє покликання в журналістиці, є членом Національної спілки журналістів України, продовж багатьох років була кореспондентом багатьох газет, серед яких – "Вісті Ковельщини", "Україна. Європа. Світ", "Вісті з України", "Молодь України", "Українське слово", "Україна і світ сьогодні", "Урядовий кур'єр", "Молода гвардія" та інших.

Разом з тим, вона –  дописувач журналів "Жінка", "Україна", "Дніпро", "Самостійна Україна", "Українське слово" (Париж), "Час і події" (Чикаго), "Українка в світі", "Нові дні" (Торонто).

 У творчому доробку Ніни Омріяної-Бай – сім книг: "Серед українців Америки", "Живу, Вкраїно, я тобою", "Доля Українки" та поетичні збірки "Небесне і земне", "Я – Українка", "У моєму серці квітне Україна" та інших.

Так ось, з таким багатим творчим доробком Ніна Іванівна прибула до своїх земляків – найвідповідальніша мить! "Як зустрінуть? Чи пошанують?".

І тепло прийняли, і гарно  пошанували, ще й на поетичний Олімп підняли. В залі центральної районної бібліотеки – родичі, шанувальники творчості поетеси, учні шкіл району. Ведуча Ольга Бичковська зробила гарний заспів до поетично-духовного дійства. Щиро і душевно звучали вірші поетеси у виконанні учнів шкіл. І сама авторка  зачаровувала  присутніх ліричними виступами про "земне і небесне". Лунали пісні у виконанні Заслуженої артистки України Алли Опейди, дуету "Душа Волині" (В'ячеслав Судима та Алла Опейда), наших відомих аматорів сцени Андрія Мигулі, Ірини Корнелюк-Михалевич, гурту "Лілея" (с. Городище), дуету Ірини Михалевич та Ольги Балюк.

Словом, чаша творчості заповнена по вінця. Присутні пили  із неї чарівний, ліричний нектар впродовж майже трьох годин.

Серед багатьох щиросердечних вітань є особливе – від Людмили Млош, президента Спілки українців Німеччини. Справа в тім, що пані Ніна задумала і втілює в життя авторський творчий проєкт "Стежками Лесі Українки". Адже Леся Українка часто мандрувала країнами Заходу і Сходу у пошуках зцілення свого надламаного здоров'я. Лікувалася вона і в Берліні. Є вулиця, якою поетеса прогулювалася, і будинок, де їй зробили надзвичайно складну операцію. Так ось, зусиллями Людмили Млош і Ніни Омріяної-Бай на тому історичному будинку встановлено меморіальну дошку.

Недаремно пані Ніна стала володаркою ордена “За заслуги” у міжнародній співпраці "Єдність в різноманітті".

Розповідаючи про це, Людмила Млош зауважила, що нам треба себе презентувати по всій Європі. "Руський мір" – перешкоджає цьому. Але нам є що показати, є чим гордитися і ніякого сенсу немає себе применшувати.

Людмила Млош – волинянка, і прибула на зустріч зі своїм чоловіком Дітером, німцем. Мешкають в Берліні, але вірять у щасливу Україну та намагаються робити все для цього.

Немає сенсу озвучувати всі привітання. Вони були проникнуті  щирістю, теплом і побажаннями нових творчих злетів.

У кожного з нас  своє сприйняття цього незбагненного світу. У кожного із нас – індивідуальне бачення своїх успіхів і невдач.  У кожного – своя молитва…

У Ніни Омріяної-Бай теж своя Сповідь:

За все, Всевишній, дякую

 тобі.

За Сонце ясне у зеніті

І за дива світанків голубі,

За почуття, надією зігріті.

За кожну мить, за кожен

 крок,

За щиру зустріч, 

за прощання,

За мудро подарований урок,

За незгасаюче кохання.

Приспів: 

До Тебе, милий Господи,

 молюсь,

Благаю єдності Вкраїні.

З Тобою я довіку 

не стомлюсь,

Рясним розквітну цвітом 

на калині.

Що тут додати? Тут все є, тут вся Ніна Іванівна Омріяна-Бай – поетеса, письменниця, журналістка і наша славна щиросердечна землячка. Хай Господь благословить її на нові творчі здобутки!

Анатолій СЕМЕНЮК.

"Поезія – це коли слово піднімається на орбіту Сонця", – так написав письменник Григорій Кримчук в передньому слові до книги "Небесне і земне" Ніни Омріяної-Бай.

Слова ці аж ніяк не пафосні, а надзвичайно справедливі. Потрібно просто читати і насолоджуватися мріями поетеси, її закоханістю і разом із тим співпереживати з авторкою за долю України та свою власну.

Ніна Іванівна Омріяна-Бай (Миронюк) – наша рідна, городищенка з Ковельщини. Сьогодні – це яскрава зірка на небосхилі журналістики та письменництва. Її поетичне слово летить піснею над Волинню, Україною, а осяйні промені сягають Америки, Німеччини, Франції і Канади та ін.  На слова нашої землячки пишуть музику відомі композитори, і ті пісні є переможцями Всеукраїнських та міжнародних конкурсів, фестивалів. 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 589

Нещодавно у приміщенні Ковельської школи мистецтв відбувся захід, присвячений творчості видатної оперної співачки Соломії Крушельницької. Автор цих рядків ознайомила присутніх із життєвим шляхом оперної діви. Були проілюстровані архівні записи з голосом  української примадонни. Прозвучали пісні з її репертуару у виконанні Ольги Середи та Андрія Мигулі.

Соломія Крушельницька народилася 23 вересня 1872 р. на Тернопільщині в родині греко-католицького священика о. Амвросія Крушельницького. Мама Соломії, Теодора Марія, також була донькою священика УГКЦ о. Григорія Савчинського,  який, окрім того, уславився як громадський діяч, фольклорист, письменник, поет та один з зачинателів віршованої байки на Галичині. Отже, Соломія зростала в шляхетському середовищі, де високо цінувалась українська культура, поезія, література та народна пісня.  

Соломія була однією з восьми дітей Крушельницьких. Усі полюбляли музикувати. Особливою пошаною користувався спів, любов до якого вони перейняли від батьків і, в першу чергу, від тата, який керував місцевим хором. В родині часто влаштовували домашні концерти та театральні вистави.  Діти ретельно готувались до вистав, власноруч майстрували декорації та шили костюми, особливо, якщо серед запрошених були шановані гості, як, наприклад, Іван Франко. У тих виставах найбільшу увагу до себе завжди привертала Соломія, яка настільки захоплювалась співом, що нерідко перетворювала зустрічі у  свої сольні концерти.  Гості були зачаровані її гарним голосом, акторськими здібностями та гордовитою поставою. 

l

Перший самостійний виступ Соломії стався у 12 років. У березні 1885 року в Тернополі відбулася імпреза до річниці з дня народження Т.Шевченка. У святковому концерті взяв участь мішаний хор під керівництвом о. Амвросія, солісткою якого була "таткова улюблениця" Люня. Саме так пестливо рідні називали Соломію. Дівчинку почали запрошувати до інших концертів, які влаштовувались товариствами "Руські бесіди", "Боян" та польським товариством "Лютня". Подібні виступи стануть звичними для Соломії. Навіть перебуваючи в Італії, вона щороку приїздитиме до України, аби вшанувати пам'ять видатних співвітчизників, братиме участь у благодійних концертах, перераховуватиме кошти на будівництво Львівського оперного театру. 

Цікаво, що на урочисте відкриття театру  4 жовтня 1900  р. Соломія була запрошена не як учасниця святкового концерту, а як гонорова гостя нарівні з шанованими чоловіками, як письменник Генріх Сенкевич,  композитор Ігнацій Ян Падеревський. Для жінки того часу то була виняткова оказія.  

У 17 років перед майбутньою співачкою повстав вибір – навчання в консерваторії чи одруження. Рішення було непростим, адже, за сімейною традицією, Соломія мала одружитися з поповичем, виховувати дітей та займатися домашнім господарством, як  робила її мама. До того ж, вона вже була заручена з красенем-семінаристом Зеноном Гудковським. Навіть були розіслані запрошення на їхнє весілля. Але чим ближче був день шлюбу, тим сумнішим ставало обличчя молодої дівчини. Наречений Соломії, на жаль, не поділяв її захоплення музикою. За його міркуваннями, сімейне життя та музика були несумісні. Він говорив: "Жінка не повинна займатися музикою, а тим більше виступати в концертах чи в театрі. Це їй не личить!". 

Батько ж Соломії розумів, що для доньки значить музика і як високо вона її цінує. Він волів бачити свою доньку щасливою, тому заручини були розірвані. Отець Амвросій підтримав мрію доньки займатись вокальним мистецтвом.

l

Не дивлячись на осуд знайомих, вони їдуть до Львова, де Соломія розпочинає професійне навчання в консерваторії. То був період натхненної та кропіткої праці. Соломія зрозуміла, що задля досягнення своєї мрії, недостатньо мати лише талант і чудовий голос. Зі студентських років вона виховувала в собі  сильний, вольовий характер, привчаючись до самодисципліни та постійного самовдосконалення. Її день розпочинався близько шостої години з обливання холодною водою будь-якої пори року. За словами співачки, це сприяло розвитку голосу. Обов'язковим було вивчення іноземних мов. Соломія Крушельницька володіла багатьма мовами і на своїх концертах завжди співала мовою оригіналу. Співачка успішно закінчує консерваторію. У її дипломі було записано: "... має всі дані для того, щоб стати окрасою навіть першорозрядної сцени". Соломію зараховують до оперної трупи Львівського театру графа Скарбка, де 15 квітня 1893 року вона дебютує в опері Г. Доніцетті "Фаворитка". 

В той період у Львові гастролювала відома італійська співачка Джемма Беллінчоні, яка, почувши спів Соломії, порадила їй їхати на навчання до Італії. Восени 1893 року Соломія їде до Мілану, де її вчителями стають Фауста Креспі з вокалу та професор Конті з драматичної гри і міміки. Фауста Креспі, яка виховала багатьох співаків,  вважала Соломію найздібнішою зі своїх учениць.  

Розпочинаючи заняття в Італії, Крушельницька вкотре повстала перед вибором. Цього разу ризик був великим. Фауста Креспі, вислухавши Соломію, зауважила, що їй неправильно поставили голос. Креспі запропонувала змінити теситуру голосу, що відкрило б для Крушельницької ширші горизонти її вокальної кар'єри. Але подібна зміна могла зашкодити голосовим зв'язкам і назавжди закрити шлях на оперну сцену. Однак  Соломія приймає пропозицію і практично з нуля починає свої заняття. Послідовна, сумлінна праця дає свої результати. Впродовж трьох років навчання у Фаусти Креспі діапазон голосу співачки досяг майже трьох октав. У грудні 1895 р. молода вокалістка з успіхом дебютує на італійській сцені у  м. Кремона, де вона виконує партію Манон Леско в одноіменній опері Дж. Пуччіні. 

Слід згадати високу оцінку, яку дали їй критики. Вони захоплювались її вокальними даними, відзначаючи "...бездоганно поставлений блискучий голос, напрочуд вірну емісію звуку, граничну відточеність співу".  

l

У 1894 р. С. Крушельницьку запрошують на гастролі до рідного Львова, де вона грає на одній сцені з Модестом Менцинським та славетним тенором Олександром Мишугою. Одночасно співає у Варшавській опері. Певний період виступає у Кракові, де  зближується з громадою молодих прогресивних українських студентів, серед яких були художник Іван Труш та письменник Василь Стефаник.

Репертуар Соломії Крушельницької на той період вже охоплював багато провідних опер західноєвропейських композиторів, зокрема  "Straszny dwоr" і "Halka" С. Монюшки, "Бал-маскарад" і "Трубадур" Дж. Верді, "Дон-Жуан" В. А. Моцарта, "Кармен" Ж. Бізе та багато ін.  Але співачку завжди вабили опери Ріхарда Вагнера. Соломія розуміла, що для виконання "вагнеровських" партій необхідна особлива вокальна підготовка. Тому вона їде до Відня, де впродовж кількох місяців знайомиться з німецькою вокальною школою, займаючись у професора Йосифа Генсбахера. І вже у наступних гастролях в Кракові,  з великим успіхом, співає в "Лоенґріні". Згодом опановує найскладніші партії в операх "Трістан і Ізольда", "Тангейзер", "Валькірія". Крушельницька стає однією з найкращих виконавиць опер веймарського композитора, отримавши титул "вагнерівської примадонни ХХ століття".

В подальшому, до репертуару співачки увійдуть опери ще одного представника німецької культури Ріхарда Штрауса, який, в свою чергу, високо цінував талант української виконавиці. Справжнім тріумфом стане прем'єра однієї з його найскандальніших опер "Саломе" в Міланському "La Scala". Суворий і вимогливий маестро Артуро Тосканіні для виконання головної партії у своїй виставі запросив саме Соломію Крушельницьку, яку глибоко поважав за талант, працьовитість та дисципліну. Під його орудою у жовтні 1904 р. вона успішно дебютувала в "La Scala". На згадку про одну з найяскравіших своїх перемог, Крушельницька назве власну віллу у Віареджо "Salome".   

Найвідомішою в репертуарі С. Крушельницької стала опера "Мадам Батерфляй" Дж. Пуччіні. Вперше світло рамп вистава побачила 17 лютого 1904 р. в міланському "La Scala". Прем'єра відбулася за участю співачки Розіни Сторкіо. Але сталося грандіозне фіаско, глядачі обурено освистали оперу. Пуччіні почувався пригніченим. За деякий час, друзі вмовили маестро переробити свій твір і запросити на головну партію Соломію Крушельницьку. 

Композитор вже був знайомий з молодою виконавицею, до того ж, на її кандидатурі наполягав  сам Артуро Тосканіні. Соломія не одразу погодилась на роль Чіо-Чіо-Сан. Співачка, яка мала метр вісімдесят зросту, заперечувала: "Де ви бачили японку заввишки у мій зріст?". 29 травня того ж року на сцені театру Гранде в Брешії  відбулася нова прем'єра опери. Цього разу вона пройшла з величезним успіхом. Публіка шалено аплодувала після кожної арії, сім разів викликала акторів, диригента і композитора на сцену. Соломію назвали "неперевершеною Батерфляй". Після вистави, розчулений і вдячний, Пуччіні надіслав примадонні свій портрет з написом: "Найпрекраснішій і найчарівнішій Батерфляй". А в кабінеті, над письмовим столом маестро тримав єдину світлину – фотографію Соломії Крушельницької. 

l

Преса усього світу називала голос співачки "найкрасивішим з усіх почутих". "Меа Крушельницька", як звали її італійці, докорінно змінила уявлення про цю роль і, звичайно, про себе. Соломія стала володаркою оперної сцени. Перед нею відчиняють двері найкращі театри Європи та Америки. Їй надходять пропозиції від "Метрополітен-Опера" в Нью-Йорку та "Ковен-Гардену" в Лондоні, "Маріїнського  театру" в Санкт-Петербурзі. Вона виступає на сценах Лісабону, Монте-Карло, Парижа, Мілана, Рима, Неаполя, Відня, Варшави, Одеси, Буенос-Айреса, Вашингтона, Чикаго. І всюди – шалений успіх, натовпи захоплених прихильників. 

Славетні Енріко Карузо та Федір Шаляпін мріяли співати з нею на одній сцені. Соломія стала чи не першою оперною співачкою, яка не шукала покровителів, а розраховувала тільки на власні сили. Італійський музикознавець Рінальдо Кортопассі зазначав: "У перші десятиліття ХХ ст. на оперних сценах світу царювали чотири особи чоловічої статі – Баттістіні, Карузо, Тітта Руффо, Шаляпін. І лише одна жінка спромоглася сягнути їх висот і стати врівень з ними. Нею була Соломія Крушельницька..." Сама співачка казала: "Я своїм прикладом потягну за собою інших і доведу всім, що українці в Галичині можуть вийти на високий рівень".

l

У 1904 р. співачка оселилась у Віареджо неподалік Флоренції. Містечко полюбляли аристократи та культурна еліта початку ХХ ст. Тут жили танцівниця Айседора Дункан та актриса Елеонора Дузе, композитори Руджеро Леонкавалло та Джакомо Пуччіні. Ймовірно, дружні стосунки з останнім сприяли рішенню Соломії оселитись у Віаредджіо, де вона купила віллу, а також шикарне авто, на якому їздила самостійно, шокуючи більшість жінок того часу.

У своєму будинку співачка часто приймала гостей: акторів, музикантів та шанувальників  театру. На один з таких вечорів завітав мер Віареджо, відомий адвокат Альфредо Чезаре Аугусто Річчоні (1868 - 1936), який походив з давнього аристократичного роду. Він був ерудованою та інтелігентною людиною, користувався великою повагою у Віареджо. Тонкий знавець музики і палкий шанувальник оперного таланту Крушельницької, Річчоні захоплювався не тільки голосом співачки, він був закоханий у чарівну Соломію.

Вони одружилися у 1910 р. в Буенос-Айресі. Аргентинці пишалися, що саме їхнє місто обрали для  шлюбної церемонії. Це було невипадково, адже співачка дуже любила Аргентину – щиру країну, куди неодноразово приїжджала на гастролі і де її виступи користувалися особливим успіхом. Звістка про одруження викликала широкий резонанс не лише в Аргентині, але швидко дісталася й Європи. Подію обговорювали часописи Італії, Франції, Австрії. Усі шпальти столичних газет містили фотографії молодого подружжя.

У 1920 р. Крушельницька в зеніті слави покидає оперну сцену. Подальші роки присвячує концертній діяльності.  Географія її виступів широка. Це – Італія, Іспанія, Франція, Португалія, Польща, Австрія, Єгипет, Аргентина, Чилі, США, Канада. Майже щороку виступає з концертами у Львові, Тернополі, Стрию та інших містах і селах Галичини. В кожному концерті вона обов'язково співала українську пісню на “біс”, часто під власний супровід. Одна американська газета писала: "Скрізь по широкому світі вона ступала по квітах слави в товаристві рідної пісні…" Поляки та італійці вважали Соломію своєю національною гордістю, але сама вона завжди наголошувала, що є українкою, русинкою.  

l

У серпні 1939 р., через два роки після смерті чоловіка, Соломія приїхала до Львова відвідати рідних. Але подальші події, що сталися на світовій арені, назавжди залишили співачку в Україні. 1 вересня 1939 року розпочалася Друга світова війна нападом німецьких солдат на територію польської Сілезії. 17 вересня того ж року до Західної України увійшли радянські війська, і Львів опинився під владою більшовиків. За тих обставин Крушельницька залишилась у місті. До того ж, вона невдало впала і зламала шийку стегна, що на кілька місяців прикуло її до ліжка. 

У той час, коли Соломія не могла вільно рухатись, нова влада встигла позбавити її італійського громадянства, водночас не поспішаючи видати новий радянський паспорт і зобов'язуючи регулярно відмічатись у відділку міліції та щопівроку подовжувати вид на проживання. Таким чином, влада зробила Крушельницьку  "невиїзною". Це дуже гнітило Соломію. Але вона гідно витримувала усі приниження нової влади. 

Свавілля радянських можновладців на тому не скінчилися. Триповерховий будинок, у якому проживала артистка зі своєю душевно хворою сестрою Ганною, був націоналізований. Їм залишили лише чотирикімнатне помешкання на другому поверсі, де нині міститься меморіальний музей співачки. Вона планувала створити в  приміщенні притулок для самотніх артистів. 

Воєнні роки Соломія провела у Львові. Як згадують свідки, дуже бідувала, давала приватні уроки вокалу, аби мати хоч якийсь заробіток на проживання для себе та сестри. 

Після закінчення війни, співачка кілька разів зверталась до уряду з проханням дозволити їй поїхати до Італії, аби владнати справи з маєтком у Віареджо. Але влада постійно відмовчувалась. Лише коли співачка написала заяву про передачу своєї італійської вілли й усього майна радянській державі, їй врешті надали громадянський статус та вручили радянський паспорт. Хоча дозвіл на виїзд до Італії вона так і не отримала. В особистому наказі Молотова значилося: "Не випускати. Хоче вона чи ні, дати радянське громадянство, а віллу продати на користь держави". Віллу продали, компенсувавши власниці мізерну частину її вартості. 

l

У 1944 р. Крушельницькій запропонували роботу у Львівської консерваторії. Композитор Василь Барвінський, який на той час був ректором  закладу, дав схвальну характеристику співачці,  високо оцінив її професійну майстерність. Однак роки викладацької діяльності стали для оперної діви новим випробуванням. В протоколах консерваторських засідань її постійно номінують як "колишню відому співачку", "колишню солістку театру La Scala". Під час так званого, "чищення кадрів від націоналістичних елементів" її ледь не позбавили посади, оскільки, як зазначило нове керівництво, в неї не було належного консерваторського диплому. Це стало причиною, що в класі "рядового педагога" Крушельницької  рідко з'являлись талановиті студенти.  

1948 року з'явилась ще одна таємна характеристика С.Крушельницької, надана органами НКВС, де було записано: "Колишня оперна співачка, політичні погляди не ясні. Не приймає участі у суспільному житті консерваторії. Бажано перевести на пенсію". 

Останній публічний виступ Соломії Крушельницької відбувся у Львівській філармонії 26 грудня 1949 року, коли їй було 77 років. Із спогадів колег читаємо: "Невеличкий зал Львівської філармонії не міг умістити всіх, хто хотів її чути. Мало хто з глядачів знав, що співачка хвора на рак горла. Можна тільки здогадуватись, якою ціною давався їй той останній спів. Тьмяне світло. Співачка спирається на паличку. На очах багатьох сльози, чи то жалю, чи то захоплення". Той Різдвяний вечір Соломія, як завжди, закінчила українською піснею. То була її улюблена пісня "Родимий краю".

За радянської влади Соломія Крушельницька отримала визнання лише наприкінці свого життя. У 1951 році їй надали звання Заслуженого діяча мистецтв УРСР. В жовтні 1952 року вона, нарешті, здобула звання професора.

Померла Соломія Крушельницька 16 листопада 1952 року. Її поховали у Львові на Личаківському цвинтарі поруч з могилами друзів і наставників – Івана  Франка та Михайла Павлика. У своїх спогадах А. Кос-Анатольський згадував: "Я говорив про серце великої артистки, про її дві палкі любові: любов до мистецтва і любов до рідної землі. /… серце/ славної дочки, яка вірно служила справжньому мистецтву і своїм чудовим співом у широкому світі прославляла рідну землю". 

Світлана Вавриш,

викладач Ковельської 

школи мистецтв.

Нещодавно у приміщенні Ковельської школи мистецтв відбувся захід, присвячений творчості видатної оперної співачки Соломії Крушельницької. Автор цих рядків ознайомила присутніх із життєвим шляхом оперної діви. Були проілюстровані архівні записи з голосом  української примадонни. Прозвучали пісні з її репертуару у виконанні Ольги Середи та Андрія Мигулі.

Соломія Крушельницька народилася 23 вересня 1872 р. на Тернопільщині в родині греко-католицького священика о. Амвросія Крушельницького. Мама Соломії, Теодора Марія, також була донькою священика УГКЦ о. Григорія Савчинського,  який, окрім того, уславився як громадський діяч, фольклорист, письменник, поет та один з зачинателів віршованої байки на Галичині. Отже, Соломія зростала в шляхетському середовищі, де високо цінувалась українська культура, поезія, література та народна пісня.  

Соломія була однією з восьми дітей Крушельницьких. Усі полюбляли музикувати. Особливою пошаною користувався спів, любов до якого вони перейняли від батьків і, в першу чергу, від тата, який керував місцевим хором. В родині часто влаштовували домашні концерти та театральні вистави. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1281

На столі – "Запрошення" зеленого життєдайного кольору із позолотою. Для мене воно зворушливе і спонукає до спогадів.

25 років тому було здано в експлуатацію школу № 13 по вул. 40 років Перемоги. Ювілей! В той історичний для країни час я працював міським головою. Тоді мрії летіли попереду реального життя, яке вже було позначене спадом економіки та рівня благополуччя людей і згортанням обсягів будівництва. Попри все, в місті  розробили проєкт нової  13-ої школи, а затим і 14-ої в районі вулиці Ватутіна (Кияна).

І хоча буквально на очах зупинялися розпочаті будови соціального призначення, вірилося, що вдасться забезпечити густонаселений мікрорайон вул. Володимирської вкрай необхідним освітянським закладом. Розумів це і  Борис Клімчук, голова обласної держадміністрації. Він поставив жорстку умову: "Будуй! Це твій іспит на зрілість. Не справишся – пиши заяву …".

"Ваші гроші – наші стільці в класах", – жартома відповів я, про всяк випадок залишаючи для себе маневр для відступу. Адже встановлений губернатором термін був набагато коротшим від проєктного.

Перша нарада відбулася в кабінеті начальника будівельного управління Володимира Сидорука.

"Це престижний об'єкт для вас, мене і міста. Все інше другорядне. Прошу максимум людей, ресурсів кинути на будову", – поставив конкретне завдання я.

Володимир Адамович, навчений партійною системою, без зайвих нагадувань розумів важливість цієї будови і відгукнувся позитивно.

Закипіла робота. Об'єкт було оголошено  "народною" будовою. Тобто участь у ній брали всі небайдужі громадяни, вчителі, чиновники влади і батьки майбутніх учнів.

Звичайно, "громадські роботи" стали допоміжними для будівельників, але вони були важливі. Організацію їх добре продумали. Скажімо, збудовано перший поверх. Там негайно обладнували електромережу, штукатурили стіни і проводили монтаж сантехніки. В той час уже зростали стіни другого поверху і т. д., і т. п.

Технологія непроста, яка вимагала підвищеного порядку і посиленого нагляду при скупченні великої кількості  людей, багато з яких не знали, що таке техніка безпеки й правила будівництва. Але Бог милував: роботи йшли за встановленим планом і без травм.

Жив і дихав цією будовою новопризначений директор Сергій Філіпчук. Він  вів нагляд, був помічником в окремих питаннях і в багатьох випадках коректором проєкту.

Не забував своє "дітище" і Борис Клімчук – крім фінансування, він постійно брав участь у будівельних планерках. Об'єкт виростав на очах.

Признаюся:  це будівництво не було для мене новиною. До того, працюючи начальником району електромереж, я разом із колективом побудував виробничо-технічні бази у м. Нововолинську та Ковелі. Знав, що цей "хліб" несолодкий. А коли робота в дві зміни, і темп… темп, темп, – то спокійно не заснеш. Дехто не витримував цього шаленого ритму і сходив з дистанції. Таких були одиниці.

І ось настав жовтень 1994 року.

...Пахнуть класи свіжою фарбою. Виблискують начищені підлоги в коридорах, кабінетах та залах. Прихорошений центральний майдан школи розцвів, заусміхався, зашумів дітворою і батьками. Лунає історичний перший дзвоник. Розступіться, песимісти і невіри, – учні переступають поріг нової красуні-школи.

Усміхнися, директоре, вітай свій новостворений колектив. Незабутній день!

Промайнуло 25 літ. "Капітан" історичної будови Сергій Філіпчук впевнено веде свій корабель. Тепер – під значущую назвою (вслухайтеся):  "Комунальний заклад "НВК "ЗОШ І-ІІІ ст. № 13-колегіум". Веде через хвилі та шторми  реформ і перемагає, бо з ним – чудова команда.

Тішуся, що школа займає передові позиції не тільки в місті, але й в області. А моя, посріблена роками голова, замість солодкого вітання промовляє до "капітана", педагогів: "Не зупиняйтеся! Темп… темп… темп! Темп – у навчанні, вихованні та творчості.

Матеріально? Не головне.  Вам воздасться подякою майбутніх поколінь Української держави. Заради цього варто жити і натхненно працювати!”.

Анатолій СЕМЕНЮК.

НА ЗНІМКАХ: під час відзначення 25-річного ювілею школи.

Фото Олександра ЛЯШУКА.

На столі – "Запрошення" зеленого життєдайного кольору із позолотою. Для мене воно зворушливе і спонукає до спогадів.

25 років тому було здано в експлуатацію школу № 13 по вул. 40 років Перемоги. Ювілей! В той історичний для країни час я працював міським головою. Тоді мрії летіли попереду реального життя, яке вже було позначене спадом економіки та рівня благополуччя людей і згортанням обсягів будівництва. Попри все, в місті  розробили проєкт нової  13-ої школи, а затим і 14-ої в районі вулиці Ватутіна (Кияна).

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 506

Становлення

Прозора осінь кружляє у танку, розвіюючи навколо терпкі пахощі  пізніх квітів, золотаве листя, прохолоду жовтневих ранків.  Ця осінь для школи № 12 міста Ковеля – ювілейна. Заклад відзначає тридцять років з дня заснування.

Як кожна людина має власну долю, так і школа  має свою історію, своє життя – яскраве, насичене, із радощами й успіхами, іноді — з прикрощами й невдачами, але загалом –  добре і щире.

Нова, світла, сучасна школа  у мікрорайоні Ковеля-2  розпочала роботу 1 вересня 1989 року. Того дня за парти сіли близько тисячі учнів, розпочали роботу 65 професійних педагогів. 

З дня відкриття школи 28 років на чолі дружного шкільного колективу перебував директор Сергій Корнійович Шворак — ентузіаст, компетентний педагог і невтомний господарник. Саме він заклав основу матеріальної бази  навчального закладу, сприяв становленню та розвитку 12-ї школи. Високе служіння обраній справі, невтомна турбота про учнівський та трудовий колективи стали візитною карткою професійної діяльності колишнього  очільника закладу.

У 1994/1995 навчальному році на посаді директора школи № 12 робив перші кроки на шляху освітнього менеджменту  Валерій Олександрович Кубай, який нині очолює школу № 7.

З вересня 2018 року керівником закладу призначено Ігоря Щура, який став переможцем конкурсного відбору на посаду директора школи. Головною метою своєї діяльності Ігор Романович вбачає створення школи, у якій приємно як навчатись, так і працювати. Директор закладу переконаний, що в умовах впровадження принципів Нової української школи завдання педагогів — допомогти кожній дитині знайти свої уподобання, розвивати її здібності і таланти. Ігор Романович вважає, що на часі – зміна філософії освітнього процесу. Сучасна школа – це заклад, де прислухаються до  думки дітей, вчать їх критично мислити. І здійснити це можна через  педагогіку  партнерства, через трикутник учень–учитель-батьки. Партнерський підхід керівник закладу практикує і у роботі з колективом: саме такий стиль співпраці, впевнений Ігор Щур, сприяє самореалізації учителів, творчому вирішенню справ.

Школа сьогодні

У 2019/2020 н. р. у школі навчається 1031 учень, сформовано 38 класів. Освітній процес здійснюють 76 педагогічних працівників, з яких – 34 спеціалістів вищої кваліфікаційної категорії, 9 учителів мають педагогічне звання «Учитель-методист», 8 педагогів — «Старший учитель», 6 учителів відзначено нагрудним знаком «Відмінник освіти». Вчитель музики Василь Кузьмович Сірець нагороджений нагрудним знаком «Василь Сухомлинський». Учителю початкових класів Наталії Олексіївні Ягодинець присвоєно почесне звання Заслужений вчитель України.

Школа сьогодні – це стартовий майданчик для добрих починань  і злетів її вихованців. Потужну основу для здобуття освіти формують в учнів учителі початкових класів, а Мирослава Вікторівна Калита працює за педагогічною технологією «Росток». Для учнів 10-11-их класів організоване профільне навчання. Старшокласники мають можливість здобувати знання у класах за філологічним, історичним, математичним профілями. З метою допрофільної підготовки учні 5-9-их класів поглиблюють знання з окремих предметів на факультативних заняттях.

Три десятиріччя 12-а школа плекає паростки мудрості, доброти, патріотизму і національної свідомості у дитячих серцях. З кожним роком вона утверджувалась, розквітала. Сьогодні – це сучасний освітній заклад, в якому працюють бібліотека та читальний зал, актовий зал на 250 місць, два спортивні зали (легкоатлетичний та ігровий), студія хореографії, кімната школяра, кабінет  швейної справи, деревообробна майстерня та майстерня по металу, їдальня на 300 місць, медичний кабінет. У школі облаштовано кабінети української мови, української літератури, географії, історії, біології, математики, фізики, хімії, кабінет психолога, два кабінети інформатики, п’ять кабінетів початкового навчання. 

Зимовий сад – чарівна оаза у фойє школи – є справжнім куточком відпочинку та релаксації. В освітньому закладі працює шкільний сайт, засновано газету учнівського самоврядування  «Віват, школо!».

За покликом серця

Школа – це не лише кабінети, коридори, обладнання. Це, насамперед, – діти, а також учителі, що зігрівають своїх учнів благодатним теплом мудрості та любові. Напередодні ювілею пригадуємо тих людей, чиї палкі серця та надзвичайна закоханість у свою справу ще відлунюють у стінах школи – ветеранів педагогічної праці. Це Валентина Вікторівна Булавіна, Неоніла Архипівна Шевчук, Марія Андріянівна Федорук, Михайло Миколайович Федорук, Зоя Іванівна Кравченко, Ніна Олексіївна Сущ, Алла Костянтинівна Клюнда, Ганна Антонівна Осіпчук, Надія Василівна Зонюк, Лариса Олександрівна Самчинська, Віра Олександрівна Дуда, Валентина Степанівна Іваненко, Марія Андріївна Томашук, Галина Анатоліївна Кулик, Надія Степанівна Морозюк, Валентина Федорівна Дісса.

За 30 років у школі багато що змінилося. Проте незмінними залишаються і досі її традиції. 12-а школа – це друга домівка і для учнів, і для освітян. Сьогодні створюють якісне освітнє середовище заступники директора Любов Олександрівна Сірант, Людмила Олександрівна Ляшук, Тетяна Іллівна Тітова. А педагогічний колектив — дружна  шкільна родина, у якій поважають один одного, допомагають і підтримують молодших, шанують старших. 

Саме завдяки найдосвідченішим учителям традиції закладу знаходять своє продовження у наступних поколіннях педагогів. Скільки дитячих сердець зігріли мудрістю та материнською любов’ю Людмила Іванівна Калита, Тетяна Олександрівна Рогожнікова, Валентина Миколаївна Мазурик, Любов Петрівна Трофімчук, скільки широких шляхів відкрили  для своїх вихованців Олена Федорівна Ярмолюк, Марія Степанівна Олексюк, Галина Сергіївна Гасіч, Валентина Сергіївна Варчин, Валентина Сергіївна Кушнірук, Ганна Трифонівна Ховайло, Тамара Йосипівна Балюк.

Педагогічна майстерність досвідчених колег завжди була орієнтиром для освітянської молоді. 

Торують стежки нових методик учителі української мови Алла Миколаївна Сташук, Наталія Володимирівна Терещук, Оксана Василівна Новосад, Ірина Петрівна Приступа, Тетяна Валентинівна Пулій. Щедро діляться досвідом із колегами й плекають слово, вкладаючи його в уста юних особистостей, Ольга Петрівна Васковець, Надія Адамівна Бублій, Алла Олександрівна Ткачук. Педагогічний досвід кожного вчителя-словесника є тим незримим багажем, який поповнюється, відшліфовується з року в рік, набуваючи нових, неповторних відтінків.

Тонко керують  процесом навчання, стимулюють пізнавальну активність учнів учителі математики та інформатики. В полі зору педагогів – завжди учень як особистість з індивідуальним способом мислення. Внутрішня гармонія, життєдайна енергія, творчість – складові педагогічного хисту Ольги Володимирівни Романченко, Світлани Володимирівни Федік, Іванни Миколаївни Лемешук.

Сучасний учень прагне до усвідомлення сенсу навчання, його практичного значення і застосування в практичній діяльності, у майбутньому житті. Глибокі знання та професійне мислення, що дає змогу розуміти суть педагогічних явищ, постійний пошук та самоаналіз стали запорукою  успіху Тетяни Сергіївни Бірук, Наталії Федорівни Зінчук, Галини Іванівни Мухи, Інни Михайлівни Мельник.

Вивчення іноземної мови в наш час — це шлях до розвитку особистості у соціумі, майбутні перспективи та можливості. Висока педагогічна культура учителів англійської мови Тетяни Миколаївни Мякоти, Олени Ростиславівни Касьян, Людмили Миколаївни Коцюбчик, організація педагогами освітнього процесу на засадах партнерства  сприяють ефективній реалізації цілей навчання. Вдало реалізовують основні принципи Нової української школи під час уроків англійської мови Тетяна Олексіївна Олексюк, Лілія Миколаївна Петровець. 

Працюють за покликанням серця і душі вчителі історії Світлана Петрівна Буслюк, Ірина Василівна Хільчук, Любов Леонідівна Сьянова.

Прозора осінь кружляє у танку, розвіюючи навколо терпкі пахощі  пізніх квітів, золотаве листя, прохолоду жовтневих ранків.  Ця осінь для школи № 12 міста Ковеля – ювілейна. Заклад відзначає тридцять років з дня заснування.

Як кожна людина має власну долю, так і школа  має свою історію, своє життя – яскраве, насичене, із радощами й успіхами, іноді — з прикрощами й невдачами, але загалом –  добре і щире.

Нова, світла, сучасна школа  у мікрорайоні Ковеля-2  розпочала роботу 1 вересня 1989 року. Того дня за парти сіли близько тисячі учнів, розпочали роботу 65 професійних педагогів. 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 2931

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 442

Гороскоп

з 21 по 27 жовтня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 437