Ковельський промислово-економічний коледж Луцького національного університету – один з найпрестижніших навчальних закладів не тільки Волині, а й України. Тут працюють педагоги високої кваліфікації, які у навчанні студентів використовують найсучасніші методики, озброюють молодь міцними знаннями. Директор коледжу Тетяна Василівна Селівончик, очолювана нею команда фахівців створили у колективі атмосферу творчого пошуку, відповідальності за доручену справу, вміння працювати на перспективу.

А ще тут багато уваги приділяють виховній роботі, формуванню у молоді рис  переконаних патріотів України, продовжувачів кращих традицій старших поколінь. Цій меті служать цікаві масові заходи, глибоке вивчення історії українського народу, його досягнень у галузі культури і мистецтва, науки і техніки. І надійною опорою педагогам у цьому є діяльність Студентської ради коледжу, яка виступає ініціатором багатьох корисних починань, вміло згуртовує юнаків і дівчат на досягнення гарних результатів у навчанні, громадській роботі.

На фотосвітлині ви бачите директора промислово-економічного коледжу, кандидата технічних наук Тетяну Василівну СЕЛІВОНЧИК з активістами Студентської ради Ярославом  КОЛЕСНИКОМ, Назарієм КОНДРАТЮКОМ, Анастасією СУХОРСЬКОЮ, Владиславом САВЕНЮКОМ. 

Фото 

Мирослава ДАНИЛЮКА.Ковельський промислово-економічний коледж Луцького національного університету – один з найпрестижніших навчальних закладів не тільки Волині, а й України. Тут працюють педагоги високої кваліфікації, які у навчанні студентів використовують найсучасніші методики, озброюють молодь міцними знаннями. Директор коледжу Тетяна Василівна Селівончик, очолювана нею команда фахівців створили у колективі атмосферу творчого пошуку, відповідальності за доручену справу, вміння працювати на перспективу.

А ще тут багато уваги приділяють виховній роботі, формуванню у молоді рис  переконаних патріотів України, продовжувачів кращих традицій старших поколінь. Цій меті служать цікаві масові заходи, глибоке вивчення історії українського народу, його досягнень у галузі культури і мистецтва, науки і техніки. І надійною опорою педагогам у цьому є діяльність Студентської ради коледжу, яка виступає ініціатором багатьох корисних починань, вміло згуртовує юнаків і дівчат на досягнення гарних результатів у навчанні, громадській роботі.

На фотосвітлині ви бачите директора промислово-економічного коледжу, кандидата технічних наук Тетяну Василівну СЕЛІВОНЧИК з активістами Студентської ради Ярославом  КОЛЕСНИКОМ, Назарієм КОНДРАТЮКОМ, Анастасією СУХОРСЬКОЮ, Владиславом САВЕНЮКОМ. 

Фото 

Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 334

Погода в Ковелі 

23–29 січня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 396

Колись, в роки своєї юності, я дивився іноземний   кінофільм під назвою: "Бий перший, Фредді!". Сюжету вже в деталях не пам'ятаю, але пригадую, що то була дотепна комедія про боксера, наставники якого вчили завжди бити першим.

Не знаю, чи дивився ту стрічку нинішній президент Росії Володимир Путін, вихованець петербурзьких підворіть і учень бандитів "в законі", але правило вдарити першим він сповідує усе життя. Так стверджувати у мене є всі підстави, адже володар Кремля свою войовничу позицію демонструє постійно і заявляє про неї відкрито. Інша річ, чи робить він це в силу своєї надзвичайної хоробрості,  чи з причини ретельно замаскованого боягузтва.

Адже світ вже не раз переконувався у тому, що Путін сміливий тоді, коли його бояться. Але коли бачить, що суперник або суперники сильніші його й інтелектом, й політичною зрілістю, й умінням рішуче відстоювати свої інтереси, він тушується й миттєво включає "задню". Виходить, як у тому прислів'ї: "Молодець серед овець, в для молодця – і сам вівця".

На превеликий жаль, реалії сучасного політичного життя такі, що "овець" серед лідерів країн світу більше, аніж "молодців". Чимало з них "витанцьовують" перед Володимиром Путіним, ставлячи бізнесові інтереси вище державницьких і загальнолюдських. Настрахані непередбачуваністю "царя всія Русі", його постійними погрозами на адресу Заходу, підкріплені термоядерною палицею, всілякого роду меркелі, макрони, земани і навіть трампи дозволяють крихітці Цахес творити справи, на які не кожна нормальна людина зважиться. “Б'ючи” першими, Путін та його посіпаки прибирають до рук Близький Схід, по-новому колонізують Африку, дедалі вільніше почуваються в Європі. Про Україну годі й говорити – її просто-напросто силою заганяють у московське "стійло", вимагаючи позбутися решток незалежності. Ще й ще раз переконуємося у тому, що світом правлять не ідеї, а  інтереси.

США  і Європа заплющують очі й на внутрішньополітичну ситуацію в Росії, яка дедалі більше нагадує стан справ у Північній Кореї, Ірані, Венесуелі або інших країнах, де замість демократії зміцнюють диктаторські режими. Опозиція там розгромлена і деморалізована, засоби масової інформації взяті під суворий контроль, свобода слова наближена  якщо не до нуля, то близько до нього. Гасло: "Буде Путін - буде Росія!" зведене в абсолют, як колись звели в абсолют вислів: "Лєнін і сьогодні живіший всіх живих!".

Відчуваючи поблажливість з усіх боків, увірувавши у свою винятковість, Путін і надалі "б'є" першим на усіх напрямках. Цими днями він виступив із посланням, а точніше сказати "січневими директивами", обов'язковими до виконання, перед депутатами Держдуми, членами уряду, керівниками регіональних органів влади, представниками так званої "широкої громадськості", а також духовенства, де, хоч і замасковано, але чітко заявив про свою готовність правити вічно. Задля цього він відправив у відставку весь свій уряд на чолі з Дмитром Медведєвим, зробивши з нього цапа-відбувайла, задекларував внесення змін у Конституцію Росії, яка дозволить йому зберегти свою необмежену владу фактично до кінця свого життя.

Але якби мова йшла тільки про внутріполітичні розборки в Московії, було б погано, але не смертельно. Однак біда в тому, що Путін, по-бандитськи  узурпувавши владу в країні, націлений завдати удару й по цивілізованих нормах міжнародного співжиття. Не відчуваючи супротиву з боку підлеглих йому рабів-холопів, як відверто назвав росіян одіозний політик-самодур Володимир Жириновський, володар Кремля готовий тепер до перерозподілу світу на свій кшталт. Як передбачають політологи, для цього буде активно використано підготовку і відзначення 75-річчя перемоги над нацизмом у Другій світовій війні – тієї самої  перемоги, яку Москва фактично "приватизувала" і настирливо використовує у своїй шовіністично-націоналістичній пропаганді. Можна не сумніватися, що в дію будуть приведені всі можливі засоби і методи пропаганди й агітації, котрі не особливо різняться формою, але є дуже ефективними змістом. Лейтмотивом усього цього дійства, яке дехто влучно називає "побєдобєсієм", буде теза: "Можемо повторити!". Мовляв, знайте: перемогли у 1945-му – переможемо і в 2020-му або будь-якому іншому році.              

Готуючись до ювілею, на який запрошені керівники багатьох країн світу і чимало з яких приїде до Москви, путінці у квітні проведуть референдум на підтримку змін до Конституції РФ, про що йшлося вище, з тим, щоб остаточно утвердити диктатуру Путіна. Як колись була сталінська Конституція, так тепер буде путінська. Залишиться після цього зробити головне – нанести нищівний удар по залишках цивілізованого співіснування народів світу. А для цього завершити приборкання "норовливої",  тобто України, і взятися за близьке зарубіжжя – Польщу, Прибалтику, Білорусь, то  стане початком утворення відновленого союзу непорушного.

Дехто скаже: "Таке неможливо. Путін не насмілиться перекроювати карту світу". Що ж, може,  й не насмілився б, якби йому не потурали в його агресивних діях. Крим же насмілився анексувати, на Донбасі і Луганщині сепаратистів підтримує, то чому б і далі не рухатися? Тим більше, що політична кон'юнктура сприятлива: в Україні триває боротьба за владу, опозиція новообраному Президенту наростає (не без підтримки зовні), Євросоюз тріщить  по всіх швах, між країнами-учасниками НАТО все помітнішими стають непереборні протиріччя. У США розпочалася підготовка до нових президентських виборів, демократи і республіканці, готові, образно кажучи,   з'їсти один одного, а бідолашний Трамп під загрозою імпічменту крутиться, як вуж на пательні.

Чим не зоряний час для Володимира Путіна та його команди? Вони розуміють: кращої пори для того, щоб “вдарити”  першими, можливо вже не буде. Ось і пішли в хід теорії, які фальсифікують історію Другої світової війни, перекладають вину за її розв'язання із Гітлера та Сталіна на європейських лідерів, особливо – окупованої фашистами і більшовиками Польщі.

В умовах, у яких опинився світ на початку XXI століття, можна сподіватися хіба що на допомогу вищих сил. Людство і надалі перебуває в полоні ілюзій, рожевих мрій та марень, як перебувало і перед початком Першої та Другої світових воєн. Чим закінчилося те "благоденство", ми з історії знаємо. І причина цьому одна: вчасно не "вдарили" першими по агресорах ті, хто міг би це зробити і не допустити багатомільйонних жертв.

  Хотілося б вірити, що подібне не повториться. Адже надія вмирає останньою...

 Маркіян ІВАЩИК.

Р. S. Коли я із цією статтею завітав до редакції, журналісти мені повідомили, що одна з читачок телефоном висловила невдоволення тим, що газета друкує "антипутінські" матеріали. Вона сказала: "Навіщо ви чіпаєте Путіна? Він – президент іншої країни. Хай із ним розбираються самі росіяни". 

Моя відповідь була короткою: "Коли Путін не чіпатиме України, я не буду писати про нього. А якщо він агресор і бандит, я не мовчатиму!". І додав: "Зрештою, ніхто не боронить любителям путінщини емігрувати до Росії і насолоджуватися життям там. Силою в Україні ніхто нікого не тримає. Чемодан – вокзал – Росія!".

М. І.

Колись, в роки своєї юності, я дивився іноземний   кінофільм під назвою: "Бий перший, Фредді!". Сюжету вже в деталях не пам'ятаю, але пригадую, що то була дотепна комедія про боксера, наставники якого вчили завжди бити першим.

Не знаю, чи дивився ту стрічку нинішній президент Росії Володимир Путін, вихованець петербурзьких підворіть і учень бандитів "в законі", але правило вдарити першим він сповідує усе життя. Так стверджувати у мене є всі підстави, адже володар Кремля свою войовничу позицію демонструє постійно і заявляє про неї відкрито. Інша річ, чи робить він це в силу своєї надзвичайної хоробрості,  чи з причини ретельно замаскованого боягузтва.

Адже світ вже не раз переконувався у тому, що Путін сміливий тоді, коли його бояться. Але коли бачить, що суперник або суперники сильніші його й інтелектом, й політичною зрілістю, й умінням рішуче відстоювати свої інтереси, він тушується й миттєво включає "задню". Виходить, як у тому прислів'ї: "Молодець серед овець, в для молодця – і сам вівця".

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 381

Рівнянка Олена Медведєва вишила "Лісову пісню" Лесі Українки. Аналогів такій книзі на сьогодні немає.

Робота над арт-буком тривала упродовж двох років. Майстриня стала авторкою колекції креативних книг, серед яких є мереживні, різьблені, фетрові, солом'яні, шкіряні, бурштинові та, звичайно ж, вишиті. 

Один із її арт-буків потрапив до Книги рекордів України. Олена Медведєва вишиває як книги-мініатюри, так і фоліанти. Власне, "Лісова пісня" стала її восьмим із них. Книга має розміри 60 на 42 сантиметри, налічує 48 сторінок, важить 7 кілограмів і містить 68 560 гаптованих знаків. 

На сьогодні це один із найоб'ємніших арт-буків у колекції, адже текст драми-феєрії вишивався без скорочень.

"День".

l

Стажер з Індонезії навчатиме ковельських школярів англійської мови.

19-річний Джеремі Равіндра, на запрошення мережі мовних центрів EuroFuture, прилетів з Індонезії до Ковеля, аби навчати дітей англійської та розповісти про культуру своєї країни.

Джеремі родом з Джакарти, столиці Індонезії. Він навчається на факультеті бізнесу у місцевому університеті. Хлопець вільно володіє англійською мовою та любить подорожувати. А ще захоплюється грою на піаніно.

Аби приїхати до нашого міста на хлопця чекали 15 годин перельоту; більше ніж доба добирання з Києва до Івано-Франківська, а звідти і до Ковеля; зміна часового поясу та клімату.

Джеремі мріяв приїхати до України. Він каже, що Україна для нього – це найкраща країна для початку подорожей Європою. Хлопець вже встиг скуштувати дещо з української кухні. Каже, що йому найбільше подобається червоний борщ.

Ковельчанам  варто стежити за фейсбук-сторінкою "EuroFuture NGO" – громадська організація "EuroFuture", в рамках діяльності якої будуть проводитися безкоштовні відкриті заходи для ковельчан. Адже, окрім викладання англійської, хлопець планує проводити майстер-класи з малювання та різні культурні заходи. Індонезієць стажуватиметься у Ковелі понад місяць.

"КовельPost".

l

Житель Мічигана (США) в кінці 2019 року купив собі диван в комісійному магазині. 

Але Говард Кірбі довго не міг зрозуміти, чому йому так незручно сидіти на дивані. Його дочка вирішила розкрити обшивку, щоб з'ясувати причину – і вона виявилася досить вагомою, адже всередині лежало трохи більше 43 тис. доларів.

"Коли вона почала діставати гроші з дивана… Та мені навіть зараз потрібно щипати себе, щоб переконатися, що я не сплю", – згадує чоловік.

Кірбі порадився з юристом щодо своєї знахідки – той запевняв чоловіка, що гроші його по праву, і він не зобов'язаний нікому їх повертати. Однак чоловік вирішив, що він не хоче так чинити.

Кірбі попросив працівників магазину допомогти йому знайти жінку, у якої він купив диван. Виявилося, що це диван її дідуся, який дістався їй у спадок після його смерті.    Жінка не знала, що всередині гроші, а меблі їй були не потрібні, тому вона віднесла диван у комісійний магазин. Кірбі вирішив повернути їй всі гроші.

"Я завжди думав, як би я вчинив, якби опинився в такій ситуації. І тепер я знаю – і тому почуваюся прекрасно", – розповів чоловік.

https://nv.ua/

Зібрала 

Світлана ЛЯШУК.

Рівнянка Олена Медведєва вишила "Лісову пісню" Лесі Українки. Аналогів такій книзі на сьогодні немає.

Робота над арт-буком тривала упродовж двох років. Майстриня стала авторкою колекції креативних книг, серед яких є мереживні, різьблені, фетрові, солом'яні, шкіряні, бурштинові та, звичайно ж, вишиті. 

Один із її арт-буків потрапив до Книги рекордів України. Олена Медведєва вишиває як книги-мініатюри, так і фоліанти. Власне, "Лісова пісня" стала її восьмим із них. Книга має розміри 60 на 42 сантиметри, налічує 48 сторінок, важить 7 кілограмів і містить 68 560 гаптованих знаків. 

На сьогодні це один із найоб'ємніших арт-буків у колекції, адже текст драми-феєрії вишивався без скорочень.

"День".

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 396

У 2020 році українців чекає чимало змін: від зростання зарплат до нових номерних знаків на авто. Частина з них набула чинності вже з 1 січня, ще низка запланована на найближчі місяці. Про головні економічні та соціальні перетворення дізнавались експерти Центру громадського моніторингу та контролю.

Зростання соцвиплат

Відповідно до Держбюджету на 2020 рік, з 1 січня мінімальна зарплата в Україні зросла на 550 грн і сягнула 4723 тис. грн. У перерахунку на одну трудову годину цього року оплата праці становитиме 28,3 грн. При цьому вперше за часи незалежності України рівень мінімальної зарплати перевищив показники у сусідніх Білорусі та Росії.

Мінімальна пенсія наразі – 1638 грн., а з липня зросте до 1712 грн. Також 1 березня відбудеться автоматичне перерахування пенсій. До них додадуть 50% від зростання фонду зарплат і ще 50% – від рівня інфляції.

Прожитковий мінімум становить 2027 грн., а до кінця року доросте до 2189 грн. Крім того, у 2020 році молоді вчителі отримають разову виплату в десятикратному розмірі прожиткового мінімуму – 21 тисячу гривень. Цікаво, що від прожиткового мінімуму відв'язали зарплати держслужбовців високого рангу, тож тепер їхнє зростання не відбуватиметься автоматично.

Також наприкінці минулого року Президент Володимир Зеленський анонсував нову програму підвищення виплат для пенсіонерів залежно від їхнього віку. За словами Глави держави, українських пенсіонерів поділять на групи за віком, і для кожної з груп будуть передбачені різні підвищення. Наразі влада готова підвищити пенсії громадянам, яким 80 років і більше. На це з Держбюджету виділять 13 млрд грн. Виплати зростуть на суму від 400 до 1100 грн.

"Потім ми хочемо йти вперед і знижувати цей показник: старше 75 років, старше 70 років і так далі", – пояснив Президент план подальшого зростання пенсій.

Фіксована ціна на газ

З 1 січня почав діяти фіксований оптовий тариф на газ для населення – 5500 грн за 1000 м3 (без урахування ПДВ, транспортних витрат і націнки газзбутів). Така ціна була визначена на підставі котирувань найбільшої європейської газової біржі. Це на 12% дешевше, ніж в січні 2019-го. За даними Нафтогазу, нова ціна на газ для населення є рекордно низькою за останні два роки.

Як пояснив міністр енергетики Олексій Оржель, після врахування витрат на постачання та розподіл кінцева вартість газу для населення буде близько 8 грн/м3. Фіксований тариф є страхуванням українців від коливання цін на газ узимку.

Варто додати, що цьогоріч у підземних сховищах зберігається рекордний обсяг запасів природного газу – 21,7 млрд. м3. Це на 30% більше, ніж зазвичай.

Скасування депутатської недоторканності

У січні набули чинності зміни до Конституції, які передбачають скасування недоторканності народних депутатів Верховної Ради. Відповідний Закон Президент Володимир Зеленський підписав 27 грудня 2019 року, виконавши свою передвиборчу обіцянку. Адже зняття депутатської недоторканності було одним із пріоритетів політичної програми Зеленського.

Відповідно до змін, рішення про слідчі дії проти депутатів – прослуховування, стеження, обшуки, вручення підозри чи затримання – ухвалюватиме лише Генпрокурор або головний прокурор САП. Відтепер не потрібно брати дозвіл у Верховної Ради.

Приватизація збиткових підприємств

У 2020 році запланована масштабна кампанія із приватизації. Зокрема, цього року завершиться приватизація п'яти великих підприємств – "Чайки", "Технобуду", "Центр-сервісу", "Українських інформаційних і телекомунікаційних мереж", а також готелю "Дніпро". Держкомпанії продадуть через електронну систему "ProZorro.Продажі".

Крім того, цього року будуть приватизовані щонайменше 300 малих і середніх підприємств. Їх також можна буде придбати на електронних аукціонах через "ProZorro.Продажі".

"На 2020 рік є задум продати великих держкомпаній на суму не менше 6 мрд. грн. Плюс мала приватизація – також 6 млрд грн. Від оренди плануємо отримати 3-4 мільярди гривень. Будемо дуже старатися, щоб все вийшло", – повідомив голова Фонду держмайна Дмитро Сенніченко.

Усі кошти від приватизації надійдуть до державного бюджету.

"Зелені" номери

Цього року на електрокарах почнуть з'являтися "зелені" номери. 1 січня набули чинності зміни до деяких законодавчих актів щодо створення доступу до інфраструктури зарядних станцій для електромобілів. Тепер до електрокарів застосовуватимуть інші технічні умови щодо номерних знаків. Для ідентифікації ТЗ без двигуна внутрішнього згоряння його обладнають номерами із зеленим шрифтом.

Крім того, у 2020 році місця для паркування електромобілів обладнають спеціальними знаками. Якщо на такому місці буде залишений паливний або бензиновий автомобіль, то порушник буде змушений заплатити штраф в обсязі 340-510 грн.

Кредити для мікробізнесу

З 1 лютого 2020 року запрацює програма підтримки малого підприємництва "Повертайся і залишайся", що передбачає доступне кредитування під 5%, 7% або 9% річних. Кредити видаватимуть до 1,5 млн грн строком на 5 років. Позика буде доступна як під започаткування нової справи, так і під бізнес, що вже працює. Щоб претендувати на підтримку держави, потрібно буде надати бізнес-план і кредитну історію.

За словами Глави держави, програма насамперед створена для тих, хто хоче повернутися в Україну з-за кордону.

Медичні гарантії для всіх

З 1 квітня стартує наступний етап медичної реформи. Програма медичних гарантій для населення працюватиме для всіх видів допомоги: первинної, спеціалізованої, високоспеціалізованої, екстреної, паліативної, медичної реабілітації та реімбурсації ліків.

"Тепер нові правила фінансування почнуть працювати для спеціалізованої медичної допомоги, так званої вторинної ланки. Для цього медичні заклади вторинного рівня повинні укласти договори з Національною службою здоров'я України. З 1 квітня програма медичних гарантій діятиме для всіх видів допомоги", – пояснив Прем'єр-міністр Олексій Гончарук.

Тож медична реформа, що стартувала три роки тому, нарешті увійшла в фінальний етап впровадження.

Оксана КОВАЛЬ.

 

У 2020 році українців чекає чимало змін: від зростання зарплат до нових номерних знаків на авто. Частина з них набула чинності вже з 1 січня, ще низка запланована на найближчі місяці. Про головні економічні та соціальні перетворення дізнавались експерти Центру громадського моніторингу та контролю.

Відповідно до Держбюджету на 2020 рік, з 1 січня мінімальна зарплата в Україні зросла на 550 грн і сягнула 4723 тис. грн. У перерахунку на одну трудову годину цього року оплата праці становитиме 28,3 грн. При цьому вперше за часи незалежності України рівень мінімальної зарплати перевищив показники у сусідніх Білорусі та Росії.

Мінімальна пенсія наразі – 1638 грн., а з липня зросте до 1712 грн. Також 1 березня відбудеться автоматичне перерахування пенсій. До них додадуть 50% від зростання фонду зарплат і ще 50% – від рівня інфляції.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 427

З Богом 

у помислах і діях

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 454

Третім і завершальним акордом різдвяно-новорічних святкувань є Йордан, або Водохреще, яке православні та греко-католики відзначають щороку 19 січня. Люди вірять, що у це день вода очищає та стає цілющою, тому усі бажаючі купаються у річках, озерах, штучних водоймах.

Із цим великим святом пов’язують хрещення в річці Йордан Ісуса Христа святим Іоаном Хрестителем. Згідно зі святим письмом під час хрещення на Ісуса з неба у вигляді голуба зійшов Святий Дух і пролунав голос Божий, тому свято називають ще Богоявленням.

Нині Водохреще, хоч і без усіх прадавніх обрядів, традиційно  святкують у всіх регіонах України. Навіть не надто глибоко віруючі люди вважають корисним для здоров’я зануритися у воду під час зимової холоднечі. До речі, є повір’я, що в хрещенській воді неможливо застудитися. Тому купаються й  діти.

Традиційно у Ковелі щороку 19 січня відбувається масове водосвяття, організаторами якого виступають священнослужителі Православної Церкви України. Ось і минулої неділі такий обряд  на міському водосховищі звершив декан міського деканату ПЦУ о. Василь Мичко. У Люблинці водосвяття провів настоятель Свято-Пантелеймонівського храму о. Матвій Олійник.

НА ФОТОСВІТЛИНАХ: під час обряду водосвяття в Ковелі і Люблинці.

Фото 

Мирослава ДАНИЛЮКА.

Третім і завершальним акордом різдвяно-новорічних святкувань є Йордан, або Водохреще, яке православні та греко-католики відзначають щороку 19 січня. Люди вірять, що у це день вода очищає та стає цілющою, тому усі бажаючі купаються у річках, озерах, штучних водоймах.

Із цим великим святом пов’язують хрещення в річці Йордан Ісуса Христа святим Іоаном Хрестителем. Згідно зі святим письмом під час хрещення на Ісуса з неба у вигляді голуба зійшов Святий Дух і пролунав голос Божий, тому свято називають ще Богоявленням.

Нині Водохреще, хоч і без усіх прадавніх обрядів, традиційно  святкують у всіх регіонах України. Навіть не надто глибоко віруючі люди вважають корисним для здоров’я зануритися у воду під час зимової холоднечі. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 296

94 роки тому на колонії "Троскоти", що між Люблинцем  Ковельського району і Ружином Турійського, народилась Анісія Гнатівна Давидюк. Ця поважна, мудра бабуся, сповнена оптимізму, є хорошою і веселою співрозмовницею.

– Сідайте коло столу, щоб добре було вам писати, – каже старенька. – Ви пишіте, а я буду розказувати про своє життя. А яке ж воно колись було, хіба таке,  як тепер? Бідували всі начорно, а тепер сама на старість осталась. Ото візьму мою любімую газету " Вісник" і читаю. А що буду робити? Ця газета – моя найліпша подружка, вона про все розкаже. Так і живемо з нею вдвох. Коли мені було 11 років, померла мама, а в 1944 році поляки забили батька.

Батьки Анісії Гнатівни до війни були прості селяни, годували п'ятеро  дітей, мали багато землі, на якій всі працювали: ходили за плугом, косили, тримали п'ять корів,  то їсти   було що. Лишки молока возили в Ковель продавати євреям і з того жили. Хата була під бляхою, то через те хотіли вивезти у Сибір, але побачили, що наймитів нема, і не вивезли.

– Мій батько Гнат Юхимук  збудував сам школу, бо у 1939 році померла мама, – розповідає Анісія Давидюк. –Продав  пів гектара землі, корову,  і на колонії "Троскоти" постала дерев'яна школа. Сім'я Юхимуків (батько з дітьми), утримувала її: прибирали, замітали, мили підлогу, топили грубку. Дрова привозили готові (поляки дбали про паливо). Навчання велося польською мовою, вчилися зранку два класи і після обіду два класи. Навчання було платним. Батько Анісії щомісяця їздив у ґміну, що знаходилася в Старих Кошарах, отримувати гроші за свою роботу (платили поляки). До поляків на урок приїжджав ксьондз, а до українських дітей – священик з Ружина. Якщо урок вів ксьондз, то українських дітей відпускали додому  і навпаки.

Анісія Гнатівна пам'ятає все до подробиць: як жили за "поляків", за "совєтів" і за "німців". Розповідає, що у Ружині  до війни  була ще мурована поляками цегляна школа. Там до війни діяла гімназія, а потім був польський штаб. У тій гімназії вчилися діти з навколишніх сіл, а за науку платили.

– В кінці 1944 року, восени, з колонії "Троскоти" ми мусили вибиратися в село Ружин, бо поляки стали воювати з  українцями,  різати один одного. В мого батька поляки забрали коні, і він пішов, щоб віддали. Але ті зловили тата на полі і там забили. Знайшли ми  його прикопаного в лісі під корчем аж через два місяці. Там були іще забиті люди, але тих вже родичі забрали раніше. Мій брат поїхав у Ковель і зустрів  знайомого поляка-сусіда, що жив на колонії з нами. Той (добрий був чоловік) розказав, де закопали нашого батька. Ми забрали його, щоб ніхто не бачив, і поховали. Місцеві поляки не робили шкоди – то чужі приходили і вирізали цілі сім'ї українців. Зі своїми жили добре.

Були Юхимуки три місяці в біженцях за Голобами. Діти, круглі сироти, трималися купи: жили разом у буді, яку накрили ряднами, бо в людей у кожній хаті  повно біженців. Старший брат був уже жонатий – то став  меншим за батька. Після війни сім'я повернулася назад у "Троскоти" на свою колонію, але нічого не застала, бо всі хати люди порозбирали і поробили бункери. Юхимуки теж жили в бункері, доки збудували свою хатину на два ходи, щоб в одній половині жив брат із сім'єю, а в другій – Анісія з братами і сестрою. Але недовго жили на "Троскотах", бо почали з хуторів зганяти всіх у село. Старший брат свою половину перевіз у Городилець, а другу половину (двоє менших братів) перевезли у Ковель.

– А впосля я пішла замуж за Данила Давидюка у с. Клевецьк Турійського району, – розповідає далі бабуся. – У нас на весіллі було 50 душ. Була я в білому платті і позиченому вельонові, який обійшов навколишні села. Туфлі мала лише одну пару: в яких ходила, у тих і заміж пішла. Але прожила  з чоловіком тилько 5 літ, бо він був бригадиром, "знюхався" з ланковою і мене покинув. А я мусила переїхати в Ковель до братів, бо не було де мені жити. В колгоспі були мізерні заробітки: за рік заробиш стільки, що на плечах донесеш додому. В колгоспі нічого не получали.

Вдруге Анісія Давидюк вийшла заміж через 7 років за хорошого чоловіка, з яким прожила 21 рік, але він помер. Oвдовівши у 60, Анісія Гнатівна виходить заміж втретє, та через 12 років похоронила і цього чоловіка. Жаль, що дітей у неї ніколи не було.

Довгими зимовими вечорами бабця перебирає у пам'яті свої прожиті роки, згадує,  як пряли, ткали, а  вечорами повстанських пісень співали, –  лампа гасова гасла від дзвінких голосів: 

"Жовто-блакитний стяг над

 нами має,

Високо лине аж до ясних зір.

На ньому тризуб золотом сіяє, 

Що нас єднає й усі долини гір."

– Ми хотіли бачити Україну вільною, а не такою, як писав Шевченко: "брати на панщину ходили...", – каже бабця. – Усіх хлопців, що співали повстанських пісень, вивезли "совєти" на Соловки, і ніхто з них не повернувся додому.

Анісії Гнатівні Давидюк 6 січня 2020 року виповнилося  95 років. Вона й сьогодні  сама собі зварить їсти, попере, спече пироги і печиво. Ходить ще своїми ногами і дякує Богу за все.  Навідується до старенької соцпрацівниця. Бабуся добре знає польську мову, якою вчилася у школі, вільно володіє нею. 

Тож хай ще довгим буде її вік, а негаразди і біди оминають десятою дорогою!

Галина ОЛІФЕРЧУК.

НА ЗНІМКУ: Анісія Гнатівна  ДАВИДЮК.

94 роки тому на колонії "Троскоти", що між Люблинцем  Ковельського району і Ружином Турійського, народилась Анісія Гнатівна Давидюк. Ця поважна, мудра бабуся, сповнена оптимізму, є хорошою і веселою співрозмовницею.

– Сідайте коло столу, щоб добре було вам писати, – каже старенька. – Ви пишіте, а я буду розказувати про своє життя. А яке ж воно колись було, хіба таке,  як тепер? Бідували всі начорно, а тепер сама на старість осталась. Ото візьму мою любімую газету " Вісник" і читаю. А що буду робити? Ця газета – моя найліпша подружка, вона про все розкаже. Так і живемо з нею вдвох. Коли мені було 11 років, померла мама, а в 1944 році поляки забили батька.

Батьки Анісії Гнатівни до війни були прості селяни, годували п'ятеро  дітей, мали багато землі, на якій всі працювали: ходили за плугом, косили, тримали п'ять корів,  то їсти   було що. Лишки молока возили в Ковель продавати євреям і з того жили. Хата була під бляхою, то через те хотіли вивезти у Сибір, але побачили, що наймитів нема, і не вивезли.

– Мій батько Гнат Юхимук  збудував сам школу, бо у 1939 році померла мама, – розповідає Анісія Давидюк. –Продав  пів гектара землі, корову,  і на колонії "Троскоти" постала дерев'яна школа. Сім'я Юхимуків (батько з дітьми), утримувала її: прибирали, замітали, мили підлогу, топили грубку. Дрова привозили готові (поляки дбали про паливо). Навчання велося польською мовою, вчилися зранку два класи і після обіду два класи. Навчання було платним. Батько Анісії щомісяця їздив у ґміну, що знаходилася в Старих Кошарах, отримувати гроші за свою роботу (платили поляки). До поляків на урок приїжджав ксьондз, а до українських дітей – священик з Ружина. Якщо урок вів ксьондз, то українських дітей відпускали додому  і навпаки.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 685

На землі  є чимало відомих людей: поетів, художників, музикантів, письменників, спортсменів, акторів, науковців, які прославилися на весь світ і залишилися в пам'яті людства. Є й ті, хто лише набирає популярності, здобуває авторитет, а хтось і зовсім залишається в "тіні", незважаючи на справжній талант.

І я подумала: "А чи є на Волині такі ж  художники, як і ті, котрі  відомі у всьому світі?". Відповідь ствердна: звичайно! Доказом цього є моя розповідь.

Микола Кумановський – один із відомих волинських художників, який народився 31 серпня 1951 року в смт Сатанів на Хмельниччині у звичайній українській родині. У 1968 році після закінчення восьми класів середньої школи за порадою батька пішов учитися на перукаря в комбінаті побутових послуг. У 1970-1975 роках навчався у Львівському училищі прикладного мистецтва ім. Івана Труша. У 1975-1979 роках здобував вищу освіту у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва. 

У 1978-1979  р. р. Микола Кумановський працював бутафором Львівського театру ляльок, 1982-го   – художником-постановником Волинського театру ляльок, а з 1985  по 1987 рік обіймав посаду головного художника театру. У 1979-1981 р. р.  став першим головою об'єднання Клубу творчої молоді.

Микола Кумановський завжди був творчою людиною, і ще з народження виявляв  інтерес до малювання. Мати віддавала його до різних учителів, у яких майбутній художник і перейняв мистецьку науку, розвинувши та зберігши свою самобутність.

Митець творив  у стилі метафоричного реалізму. Це реалізм не фізичної данності, а надприродної сутності речей. Його загадкові і навіть інтелектуальні картини не можуть не зачарувати. Роботи цього митця є винятковими, не схожими на інші. Надто винятковими. Адже, дивлячись на його роботи, одразу неможливо зрозуміти, про що йде мова. Там немає конкретики. Є лише емоції, певні переживання, відчуття. 

Багато його картин – дуже відверті, але теж несуть у собі сильну духовну енергію. Складна символіка – основа кожного твору художника. Незначними, навіть другорядними, на перший погляд, деталями він намагається розповісти про головних героїв та дає ключі до розкриття змісту полотен. Створена художником реальність, ніби побачена крізь призму поезії, спонукає до роздумів.

У Миколи  Кумановського є цікаві серії полотен: "Матерія", "Це шарудить надламане стебло", "На водах", "Закляті", "Умовні українці", "Мапи пілігрима", "Папуга розповість",  "Грандмарш Аутодафе", "Оскома" та інші. 

Однією з картин знаменитого художника-волинянина, яка мені сподобалась найбільше, є "Духмяні пахощі". Хоча я і не знаю істинного посилу цієї картини, але, дивлячись на неї,  відчуваю ледь вловимий аромат квітів азалії, зображеної на полотні. Найбільше до душі пастельний рожево-жовтий фон. Як на мене, він надає душі цій картині. Саме тому хочеться повісити її навпроти вікна у холодний осінній день, коли порожня  вулиця, а у філіжанці –  гарячий чай. 

Не менш цікавою і загадковою є робота "Метелики". На ній зображено ніж, калюжу крові і метеликів. Картина справляє дуже гнітюче враження,  наводить на глибокі філософські роздуми. Вона нагадує, що світ – злий: безсердечні, жорстокі особи  живуть серед добрих, беззахисних людей. На мою думку, стиль творчості Кумановського найкраще відтворений у цій картині.

Картина "Стара бочка" – надзвичайно символічна. Бочка, у яку від старості вросли груші, все ще напуває коня водою, яку вона так старанно утримує. Так і хочеться провести паралелі з людським життям.

"Український дзен" – це дуже заспокійлива робота, що співпадає з її назвою. На ній багато зеленого кольору, який заповнює майже все полотно. Крім цього, робота є дуже живою, адже на картині видно, як трава прогинається від поривів вітру. Чоловік, що сидить на траві з бандурою в руках, навіває сонливість через його вираз обличчя. Жовто-сіре небо надає цій картині похмурості. 

Картина "Явління" містить в собі художні елементи, не властиві Миколі  Кумановському. Три ангели зображені дуже реалістично,    але чоловік, що стоїть у човні,  достеменно є прикладом метафоричного реалізму. Картина дуже пастельна і піднесена. Навіть здається, що від ікони її нічого не відрізняє.

Микола Іванович Кумановський – надзвичайно розумна і геніальна людина, його роботи – це різнобарвний вияв почуттів, патріотизму та людської природи.

Дуже жаль, що 2 серпня 2016 року всі барви світу для Миколи  Кумановського потьмяніли. Але митець продовжує жити серед нас у своїх шедеврах, у кожен з яких він вклав частинку своєї доброї поетичної душі. А в Луцьку 14 липня 2018 року відкрився музей Миколи Кумановського, організаторами якого стали Леся та Віктор Корсаки. 

Художники, як і поети, не вмирають…

Вікторія ПАДУН,

учениця 9-А класу ОНЗ "Люблинецька ЗОШ І-ІІІ ступенів". 

На землі  є чимало відомих людей: поетів, художників, музикантів, письменників, спортсменів, акторів, науковців, які прославилися на весь світ і залишилися в пам'яті людства. Є й ті, хто лише набирає популярності, здобуває авторитет, а хтось і зовсім залишається в "тіні", незважаючи на справжній талант.

І я подумала: "А чи є на Волині такі ж  художники, як і ті, котрі  відомі у всьому світі?". Відповідь ствердна: звичайно! Доказом цього є моя розповідь.

Микола Кумановський – один із відомих волинських художників, який народився 31 серпня 1951 року в смт Сатанів на Хмельниччині у звичайній українській родині. У 1968 році після закінчення восьми класів середньої школи за порадою батька пішов учитися на перукаря в комбінаті побутових послуг. У 1970-1975 роках навчався у Львівському училищі прикладного мистецтва ім. Івана Труша. У 1975-1979 роках здобував вищу освіту у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва. 

У 1978-1979  р. р. Микола Кумановський працював бутафором Львівського театру ляльок, 1982-го   – художником-постановником Волинського театру ляльок, а з 1985  по 1987 рік обіймав посаду головного художника театру. У 1979-1981 р. р.  став першим головою об'єднання Клубу творчої молоді.

Микола Кумановський завжди був творчою людиною, і ще з народження виявляв  інтерес до малювання. Мати віддавала його до різних учителів, у яких майбутній художник і перейняв мистецьку науку, розвинувши та зберігши свою самобутність.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 914

– Пане Потапе, готуючись до зустрічі, я переглянув минулорічне інтерв'ю з Вами, яке під заголовком "Рік Орла дає шанс Україні" видрукували "Вісті Ковельщини" 17 січня 2019 року. Сказане Вами тоді збулося майже на 100 відсотків. Справді, минулий рік приніс багато позитивних змін нашій країні. Найголовніше, що відбулося повне перезавантаження влади. Президентом обрано молодого й енергійного Володимира Зеленського. В Уряд прийшли ініціативні і креативні особистості. Переформотовано Верховну Раду, яка за порівняно короткий строк прийняла чимало потрібних державі законів. Певні  зрушення відбуваються в міжнародній політиці.

Скажіть, що дає Вам можливість правильно  передбачати майбутні події?

– Дякую за позитивну оцінку моїх скромних можливостей у сфері прогнозування. Допомагає у цьому системний аналіз подій, що відбуваються в Україні і за рубежем, інтуїція і, звичайно, використання наших стародавніх слов'янських гороскопів. Я не є прихильником віщувань, які  ґрунтуються на поширенні різноманітних традицій так званого Східного календаря, що мають такий самий стосунок до нашого народу, як африканські звичаї до американських.

У нас, українців, є свій календар – старослов'янський, про який сьогодні рідко хто згадує. Ми маємо своїх богів, у яких нас відучили вірити. Тепер нам нав'язують гороскопи, котрі ніяк не співвідносяться з нашим менталітетом, реаліями нашого життя. Ось чому я в інтерв'ю, про яке ви згадали, казав: "2019-й рік – це ніякий не рік Свині, а рік гордого Орла. Він дав шанс Україні на оновлення".

– А в чому різниця між старослов'янським календарем і тим, за яким ми живемо нині?

– У Слов'ян взагалі  такого поняття,  як "новий рік",  та ще й 1 січня, не було ніколи. Якщо мова йде про кінець і початок календарного року, або точніше календарного кола, то воно починалося в березні, коли останньою прокидається природа. Наш предок був землеробом, і в березні починався для нього сільськогосподарський цикл.

Природа активно пробуджувалася, і  цей момент так відзначали як початок Нового літа, тобто Новоліття. Роки тоді рахували Літами.  Тому у давніх писемних джерелах всі історичні події велися від "літо такого-то року". Звідси слова: літопис, літочислення, літописець. Щоправда, пізніше, вже за часів християнства, Новоліття змістили і  почали святкувати не з приходом весни, а за візантійським стилем – 1 вересня.

У 1700 році все різко змінюється – російський цар Петро І видає указ про скасування старого календаря і вводить новий західноєвропейський календар – від Різдва Христового. При тому він переносить святкування Різдва Христового  з канонічного 25 грудня на 1 січня – це дата закріпилася і дотепер святкується як початок "нового року".

Насправді, це штучна і підтасована дата. Більше того, Петро І "обчулив" літочислення, оголосивши 1700 рік початком, тим самим всі відібравши  у нас, у наших онуків і правнуків 7000 років! Це можна назвати  справжнім злочином. До прикладу, в Ізраїлі зараз 5778 рік, а у нас тільки 2019-й. Якби не "новації" Петра І, ми б святкували зараз 7527-й рік. І навіть згодом старовинне літочислення продовжувало зберігатися. Так, у пам'ятній книжці Київської губернії знаходимо таке повідомлення: “Хронологічний хх на 1894  рік: від Різдва Христового – 1894 р.; від Сотворення світу –7402 р.” і т. д.

На жаль, сьогодні давні традиції практично не збереглися. Українці замість того, щоб хоча б згадувати старослов'янський календар, все більше віддаляються від нього, відзначаючи свята, які до них ніякого стосунку не мають.

– А як називають прихильники старослов'янських традицій 2020-й рік?

– Це – рік Павука, або Мизгиря.  Такими роками були 1940-й, 1956-й, 1972-й, 1988-й, 2004-й. До речі, рік Павука почнеться 21 березня, коли настає весняне рівнодення, а до того часу ще триватиме рік Орла.

– Можна передбачити, що він принесе Україні і країнам зарубіжжя?

– Треба мати на увазі, що Павук – "істота" складна і суперечлива. Павутина, яку він постійно мережить, може бути небезпечною для тих, хто поруч. Водночас ті, що мають здібності павука (хитрість,  обережність, агресивність) можуть досягти багато корисного для себе і для інших, перемогти своїх суперників.

Як стверджують знавці, люди з-під знаку Павука – цілеспрямовані, товариські, творчі, надійні, але при цьому прагнуть відчувати свою владу над оточуючими. Вони вміло розставляють тенета, гуртують довкола себе потрібних осіб, вміють створити команду однодумців або згуртовану сім'ю.

Древні вважали, що доля людини, як павутина, сплітається з безлічі різних факторів-ниточок в єдине полотно, яке має свій  унікальний малюнок або узор.

– Чого слід чекати від 2020-го – року Павука?

2020-й рік обіцяє успіх всім, хто володіє яскравими лідерськими якостями, прагне домогтися великого результату. Але він буде лише тоді, коли людина буде працювати, не покладаючи рук, завзято долати всі труднощі і не зупинятися при найменших невдачах.

Успіх прийде до тих, хто зможе згуртувати довкола себе однодумців і налагодити роботу в команді. Однак при цьому важливо не тиснути на оточуючих, а зацікавлювати їх, переконувати в доцільності того, що роблять. Тобто  слід діяти наполегливо, але тонко  й  делікатно.

В сімейні стосунки Рік Павука має принести спокій і врівноваженість, спілкування між різними поколіннями і об'єднати відсутність елементів для створення картинки щасливої родини. Хоч рік високосний, а, отже, не найкращий для вступу у шлюб, вже створені у попередні роки сім'ї стануть міцнішими, а люди, які були у сварці, отримають новий шанс для порозуміння.

– Що ж, дякую за корисну і потрібну інформацію. Але цікаво, як, на Вашу думку, розвиватимуться  події в Україні і світі?

– Судячи з того, що рік Павука загрожуватиме "тенетами" і несподіванками в житті українського народу,  легко й просто не буде – ні нам, ні владі. Однак, враховуючи той факт, що наш Президент Володимир Зеленський володіє рисами характеру, які повинні мати лідер – твердістю у стосунках з підлеглими, рішучістю у відстоюванні своєї позиції, наполегливістю у прийнятті рішень, можна сподіватися позитивних результатів. В той же час важливо виявляти гнучкість, обережність, не рубати, як-то кажуть, з плеча.

Цілком очевидно, що найважче доведеться у стосунках з Росією. Їх поступово слід нормалізувати, але не за рахунок здачі інтересів України. Думаю, Володимир Зеленський та його команда це зрозуміли, а тому будуть діяти обачно і виважено, хоч повноцінного миру і спокою на Сході країни навряд чи вдасться досягти  нинішнього року.

У світі, на жаль, напруга збережеться. Тут агресивність і непередбачуваність, які властиві Павуку, виявлятимуть лідери Росії, США, близькосхідних країн. Західна Європа і Китай діятимуть обережніше, хоч Китай у більш виграшній позиції. На превеликий жаль, загроза нових військових конфліктів не зникне.

Щоб краще розуміти суть того, що відбуватиметься надалі, варто згадати події минулих часів. Як я згадував, роком Павука був 1940-й. Саме тоді тривала Друга світова війна,  вступив у силу зрадницький і провокаційний пакт Молотова-Ріббентропа, повним ходом йшла підготовка Сталіна і Гітлера до нового розподілу світу. 1956-й – це криваві події в Угорщині,  придушення комуністичним режимом опозиції у Польщі.

Дещо спокійнішим був 1972 рік, хоч кризові явища в так званому соціалістичному таборі тривали. 1988-й – то розпал горбачовської перебудови, початок розпаду СРСР. Ну, а про 2004-й можна багато не говорити – він у всіх українців в пам'яті. Саме тоді  сталася Помаранчева революція, до влади прийшов В. Ющенко з усіма  наслідками його діяльності. Підсумовуючи, скажу: роки Павука кінця ХХ – початку ХХІ століття спокійними не були – ні для України, ні для світу. Павук – комаха  маленька, але сіті плете міцні…

Але, як би там не було, ми повинні вірити у краще, зберігати єдність в суспільстві, давати рішучу відсіч українофобам і наполегливо працювати в ім'я торжества правди і справедливості.

Розмову вів 

Михайло КУЗЬМУК.

– Пане Потапе, готуючись до зустрічі, я переглянув минулорічне інтерв'ю з Вами, яке під заголовком "Рік Орла дає шанс Україні" видрукували "Вісті Ковельщини" 17 січня 2019 року. Сказане Вами тоді збулося майже на 100 відсотків. Справді, минулий рік приніс багато позитивних змін нашій країні. Найголовніше, що відбулося повне перезавантаження влади. Президентом обрано молодого й енергійного Володимира Зеленського. В Уряд прийшли ініціативні і креативні особистості. Переформотовано Верховну Раду, яка за порівняно короткий строк прийняла чимало потрібних державі законів. Певні  зрушення відбуваються в міжнародній політиці.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 712