Для квітникарки  Орисі Левчук із Старих Кошар весна настає не за календарем, а тоді, коли на її клумбах розквітають перші весняні квіти. Заквітчане обійстя  милує око односельчан і тих, хто хоч раз проїздив повз чарівне квіткове царство. Нині на подвір'ї молодої господині ростуть різноманітні сорти троянд, гладіолусів, лілій. Пані Орися з дитинства закохана у красу квітів, вважає, що в них прихований справжній сенс любові. Дивовижно, що з маленьких зерняток виростають надзвичайні квіти, які створюють гарний настрій і дарують посмішку. Завдяки дбайливим рукам квітникарки їм тепло і затишно в пухкій, зігрітій Сонцем землі. А коли на ніжних трояндах з'являються крапельки роси, то аж дух перехоплює від побаченої краси.

Любов до прекрасного Орися Левчук передала своїй донечці Настуні, котра, як і ненька, дбає і допомагає вирощувати кожну квіточку і рослинку. В будинку сім'ї Левчуків – велика колекція орхідей. Пані Орися у постійному пошуку чогось нового, адже квітникарство і городництво – це її стихія. Нині взялася за новий експеримент – розмножує туї в горщиках.

Світлана ТРОЦЮК.

НА ЗНІМКУ: квітникарка Орися ЛЕВЧУК з донькою Настунею "в обіймах" вирощених квітів.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА. 

Від редакції: журналісти "Вістей Ковельщини" побували в гостях у Орисі Левчук, щоб на власні очі побачити красу "Едемського саду", створеного дбайливими руками квітникарки. Крім квітів, ми побачили ще багато цікавого, адже не меншими талантами наділений чоловік пані Орисі Олександр, який також вміє творити красу власними руками. Фоторепортаж про господарів із Старих Кошар читайте в одному з наступних номерів нашої газети.

Для квітникарки  Орисі Левчук із Старих Кошар весна настає не за календарем, а тоді, коли на її клумбах розквітають перші весняні квіти. Заквітчане обійстя  милує око односельчан і тих, хто хоч раз проїздив повз чарівне квіткове царство. Нині на подвір'ї молодої господині ростуть різноманітні сорти троянд, гладіолусів, лілій. Пані Орися з дитинства закохана у красу квітів, вважає, що в них прихований справжній сенс любові. Дивовижно, що з маленьких зерняток виростають надзвичайні квіти, які створюють гарний настрій і дарують посмішку. Завдяки дбайливим рукам квітникарки їм тепло і затишно в пухкій, зігрітій Сонцем землі. А коли на ніжних трояндах з'являються крапельки роси, то аж дух перехоплює від побаченої краси.

Любов до прекрасного Орися Левчук передала своїй донечці Настуні, котра, як і ненька, дбає і допомагає вирощувати кожну квіточку і рослинку. В будинку сім'ї Левчуків – велика колекція орхідей. Пані Орися у постійному пошуку чогось нового, адже квітникарство і городництво – це її стихія. Нині взялася за новий експеримент – розмножує туї в горщиках.

НА ЗНІМКУ: квітникарка Орися ЛЕВЧУК з донькою Настунею "в обіймах" вирощених квітів.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 520

Погода в Ковелі 

9 - 15 липня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 442

Цьогорічне літо нікому з нас не додає доброго настрою. Здавалося б, чого? Липень в розпалі. В садах достигають або уже й достигли фрукти. На ринках – різноманіття овочів: помідорів, огірків, капусти, кабачків. Полуниці вже відійшли, зате в достатку чорниць, абрикос, вишень, черешень. Не порожні м'ясні і молочні прилавки.  Погода стає дедалі гарячішаю, а тому у вихідні дні береги  річок, озер, водоймищ переповнені.

І все ж на обличчях майже кожного, окрім традиційної протиепідемічної маски, помітна тінь тривоги і песимізму. Все ніби так, як завжди влітку, але трішечки не так. Бракує впевненості, оптимізму, задоволення  з найщедрішої пори року. Думки рояться, наче зграя надокучливих комах. Коли, нарешті, закінчиться той клятий карантин? Як дожити до зарплати чи пенсії і не втратити роботу? Як будуть навчатися діти з 1 вересня і працювати школи й навчальні заклади? Як, зрештою, не захворіти на "чуму" ХХІ століття?

Запитання, запитання, запитання… Немає їм ні кінця, ні краю. Тривоги додають безкінечні теледебати, в яких політики, народні депутати, чиновники змагаються в пустослів'ї, лаються, ображають одне одного, чим ще більше нервують українців, вбивають у них останню надію на світло в кінці тунелю. Оливи у вогонь підливають деякі інтернет-сайти, де засилля фейкових новин, відвертої брехні та інсинуацій. Враження таке, що триває безперервний марафон, учасники якого змагаються у вмінні якнайдошкульніше образити керівників держави, відомих політичних діячів (минулих і сучасних), вилити якнайбільше лайна на голови довірливих користувачів мережі.

Дивуватися, власне, немає  чому: українці лаялися і боролися за владу споконвіку. Кожен із тих, хто претендує на гетьманську "булаву", вважав себе найрозумнішим, найкреативнішим і найперспективнішим. Однак сьогодні оте одвічне поборювання один одного особливо небезпечне, бо межує із зрадою національних інтересів України. І так слабка економічно, фінансово й політично, вона нині знаходиться у вкрай несприятливій ситуації. Справа не лише в некомпетентності і непрофесіоналізмі правлячої верхівки. Найстрашніше полягає у тому, що ми в силу багатьох чинників опинилися наодинці з найсерйознішими викликами за всі роки Незалежності і поступово позбуваємося наших зарубіжних союзників, в першу чергу США і Європи. Образно кажучи, наш скандальний і непередбачуваний політичний "бомонд" став справжнім більмом на оці для тих, хто щиро бажав добра Україні і намагався  їй допомогти.

Ось декілька фактів. Свідомо чи несвідомо,  наші горе-політики і державні чиновники як теперішні, так і колишні втрутилися у передвиборну кампанію в США. Своїми незграбними діями вони викликають дедалі більше роздратування і в команди Дональда Трампа і її політичних опонентів в особі Джо Байдена та його соратників. Окрім того, американцям, судячи з усього, не до нас:  там палахкотить вогнище громадянського протистояння, яке  дехто порівнює з київським Майданом. Не на жарт розгорілися внутріполітичні пристрасті у зв'язку з майбутніми президентськими виборами. Дональд Трамп розпочав торговельну і політичну війну з Китаєм, виявляє дедалі більшу агресивність стосовно Ірану та деяких інших близькосхідних держав. Його виводить із себе і "фактор" Байдена, від якого він згідно із результатами  громадського опитування досить серйозно відстає в рейтингу популярності.

Залишаються гострими суперечності з Європою, особливо з Німеччиною, канцлерку якої Ангелу Меркель, як на мене, цілком справедливо критикує господар Білого дому. Суть його критики полягає в тому, що у той час, як США виділяють значні кошти на підтримку НАТО, німці і особисто їх лідер заграють з Володимиром Путіним, намагаючись будь-якою ціною завершити будівництво газогону "Північний потік-2", а, отже, зміцнити оборонну, фінансову й економічну потуги Росії. Нема ладу і в самій Європі, де наростають протиріччя між лідерами, умовно кажучи, пропутінськими (Франція, Італія, Угорщина) і антипутінськими (Польща, Литва, Латвія, Естонія). Зайве говорити, що  подібна міжусобиця на руку Московії і аж ніяк не відповідає інтересам України.

l

Кризові явища на міжнародній арені, які поглибилися у зв'язку з пандемією коронавірусу , кінця якій не видно, зміцнили, як це не звучить парадоксально, позиції кремлівського вождя. Він відчуває себе у ці дні на сьомому небі. Ще б пак! Хитро пересидівши пік епідемії у новоогарьовському "бункері" і уникнувши захворювання на відміну від своїх підлеглих (Пєскова, Мішустіна та іже з ними), Володимир Путін блискуче провів операцію з узурпації влади під виглядом референдуму на підтримку змін до Конституції РФ. Організація референдуму, який нагадував швидше балаган на базарі  і гру в "наперстки", тим не менше дозволили продовжити одноосібну владу в Росії мінімум до 2036 року (!). Окрім того, виборці "підтримали" верховенство російського законодавства над міжнародним, що на практиці означає посилення правового свавілля на безкраїх просторах Московії, чиновникам якого тепер "до лампочки" якість там Гааги чи Брюсселі.

І чи не найголовніше в підсумках референдуму – закріплене право Росії диктувати свою волю іншим народам і навіть вимагати повернення "незаконно відчужених" територій РФ, про що Путін говорить дедалі частіше. Й не лише говорить, а намагається переконати у такому праві міжнародну спільноту. Тобто фактично йдеться про можливий перерозподіл світу. Недарма ж кремлівський вождь запропонував провести зустріч п'яти ядерних держав світу, на якій  на кшталт ялтинської конференції 1945 року, обговорити заходи щодо "зміцнення міжнародної безпеки" і "поглиблення співпраці між Росією, США, Китаєм, Францією і Великобританією. Щоправда, ця ідея, образно кажучи, повисла в повітрі, оскільки у кожної із названих держав є свої глобальні інтереси.

l

Що залишається робити в цих, без усякого перебільшення, жорстоких життєвих реаліях Україні? Лише одне: консолідуватись, зміцнювати обороноздатність, проводити зважену, але водночас рішучу зовнішню політику, ставлячи на місце так звану "п'яту колону", яка дедалі нахабніше розхитує суспільство зсередини, наполегливо шукати союзників довкола себе – хоча б ті ж країни Прибалтики, Республіку Польщу та інші.

На мою думку, Президент України Володимир Зеленський починає дедалі більше розуміти загрозливу ситуацію, в якій нині перебуває держава. Про це свідчать його останні заяви, а також кроки, які вживає Міністерство закордонних справ у відповідь на агресивну риторику наших сусідів з-за поребрика. Судячи з усього, у Глави держави розвіялися ілюзії стосовно того, що  припинити війну на Сході можна дуже легко, сівши за стіл переговорів і  подивившись один одному у вічі або просто перестати  стріляти. Хотілося б, звичайно, щоб таке розуміння з'явилося у кожного члена уряду, народного депутата, як, зрештою, у кожного з нас.

Ми повинні усвідомити: у повітрі все відчутніший запах грози. Це ще, звичайно, передгроззя, яке вимагає високої  самосвідомості, самодисципліни і самопожертви у випадку необхідності.

Чи є все це у нас? Будемо сподіватися, бо, як відомо, гроза нищить в першу чергу те, що слабо захищене.

Маркіян ІВАЩИК.

Цьогорічне літо нікому з нас не додає доброго настрою. Здавалося б, чого? Липень в розпалі. В садах достигають або уже й достигли фрукти. На ринках – різноманіття овочів: помідорів, огірків, капусти, кабачків. Полуниці вже відійшли, зате в достатку чорниць, абрикос, вишень, черешень. Не порожні м'ясні і молочні прилавки.  Погода стає дедалі гарячішаю, а тому у вихідні дні береги  річок, озер, водоймищ переповнені.

І все ж на обличчях майже кожного, окрім традиційної протиепідемічної маски, помітна тінь тривоги і песимізму. Все ніби так, як завжди влітку, але трішечки не так. Бракує впевненості, оптимізму, задоволення  з найщедрішої пори року. Думки рояться, наче зграя надокучливих комах. Коли, нарешті, закінчиться той клятий карантин? Як дожити до зарплати чи пенсії і не втратити роботу? Як будуть навчатися діти з 1 вересня і працювати школи й навчальні заклади? Як, зрештою, не захворіти на "чуму" ХХІ століття?

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 406

Нещодавно на своїй сторінці в мережі Facebook пан Олександр Геч закликав всіх небайдужих зі свого рідного міста Ковеля об'єднатись та відремонтувати своїми коштами та силами громадський туалет в парку імені Тараса Шевченка. 

Спостерігаючи за відеозверненнями  Олександра в мережі інтернет та побачивши, що робота почалась, я долучилась трішечки фінансово, оскільки не є байдужою до інфраструктури мого рідного міста Ковеля. Наступного дня запросила ініціатора даного проєкту до інтерв'ю.

– Пане Олександре, розкажіть будь-ласка коротко про себе…

– Я – мешканець міста Ковеля, але з 1991 року більшу частину свого часу проводжу в Німеччині, маю там будинок та свій бізнес. В даний момент через всесвітню пандемію COVID-19 знаходжусь в Україні. 

– А як саме у Вас виникла ідея ремонту такого не зовсім звичного, але потрібного людям об'єкта? 

– Власник сім'ї ресторанів Classic Роман Дідицький до двадцятирічного ювілею  мережі побудував за власний кошт в парку імені Тараса Шевченка дитячий та спортивний майданчики для ковельчан. Цей вчинок мене дуже вразив, оскільки я, грішним ділом, вважав, що Україна – "пропащий" край, де кожен сам за себе, і живе за принципом "моя хата з краю". Я не вірив власним очам, коли побачив той спортмайданчик, в який людина вклала, за моїми підрахунками, до 50 тисяч доларів власних коштів та подарувала Ковелю. Зазвичай, багаті люди дуже скупі. Іноді у них 100 доларів потрібно вирвати, а не випросити, неважливо на яку справу. 

Зустрівся я з Романом Дідіцьким, який сказав, що хотів ще й туалет зробити, але зараз не має великих прибутків – ледве вистачає грошей на зарплату працівникам. Я запропонував, щоб спробувати через мережу Facebook підключити бізнесменів та жителів міста до реконструкції: я – пару гривень, ти – пару гривень, син мій, якого я завжди вчив ділитись, ковельські бізнесмени і т. д.

– Вас можна назвати головним ініціатором даного проєкту?

– Нас двоє  –  я і Роман Дідицький.

– А в якому стані Ви побачили об'єкт?

– Були обвалені стіни, все заіржавіле, води немає та й не було її давно. Прибиральниця носила відром.

– А як поставилась влада до Вашої ініціативи?

– Вона нам не заважала, хоч, напевно, не зовсім вірила у реалізацію проєкту. Але, як бачите, справа зрушила з місця.

– Скажіть, а хто головні спонсори?

– Наш задум полягав у тому, щоб участь взяли всі ковельчани. Та все ж таки основними спонсорами стали  я, мій син, Роман Дідицький, Роман Ляшук – його друг, фірма "Сантехпро", магазин сантехніки KERSAN, які надали у вигляді благодійної допомоги кошти, на суму 10260 гривень. Отримано всю потрібну сантехніку для туалету "візочників" теж безкоштовно. Крім того, забезпечили облицювальною плиткою санблоки дорогої німецької фірми та багато іншого за ціною виробника. 

Дівчина з Ізраїлю, яка прислала 400$ (вона сама родом з Ковеля, але вже давно тут не живе). Фірма UAinet виділила 10000 гривень на реконструкцію туалету. Усіх благодійників можна побачити на сайті ГО "LoveКовельNow". Ми наразі розсилаємо по всіх фірмах листи з проханням посприяти в реконструкції.

Здавалося б, що туалет – справа другорядна. Але я вважаю, що громадська вбиральня – це місце, звідки починається культура в будь-якій країні. От до прикладу в Німеччині, де я постійно знаходжусь, в парках туалети такі чисті, що до них приємно заходити. Треба зайти людині на інвалідному візку –  будь ласка, треба дитину перепеленати – будь ласка: все доступне для будь-якої категорії населення.

– Доступність не тільки потрібна для людей, які пересуваються на кріслах колісних, а й для мам з дитячими візочками, для людей похилого віку та інших.

– Так, звісно. В Німеччині візочник може ходити в басейн, на різні процедури. Вся інфраструктура йому доступна, а в нас візочники сидять по своїх домівках. Я сам 20 років тому був в такій ситуації, що міг стати інвалідом. В слові "Інвалід" я нічого не бачу поганого. В центрі Берліна є навіть вулиця Invaliden Strasse. Мені було б образливо, якби мене називали "неповносправним". Треба створювати інфраструктуру, щоб люди з інвалідністю не відчували себе обмеженими в Україні. 

Якщо зробити доступним місця, де люди зможуть вільно пересуватись, займатись спортом, ходити в аптеки, супермаркети та інше, то слово "Інвалід" не звучатиме так образливо. Роман Дідицький, сказав, що ще поставить додатково тренажер спеціально для осіб з інвалідністю, тому я впевнений, що  в парку буде дуже багато людей на візках.

– Скажіть, а кого Ви б хотіли відзначити особливо? 

– Хлопчину "Данілу- білоруса", який безкоштовно згодився обладнати повністю кімнату для візочників, хлопця-"Одєссу" молодшого, котрий безкоштовно вирішив попрацювати і покласти плитку. Я думав, що він трохи дешевше зробить роботу, а він сказав, що навіть про оплату й не думав. 

–  Чи багато таких людей, які погодились безкоштовно допомогти?

– В нас з фірми "Сантехпро" ціла бригада працювала. Обладнали каналізацію, водорозводку – вся ця робота  коштує 1200 євро, а вони її виконали безкоштовно. Працювали два дні.

– Чому Ви вирішили реконструювати згаданий вище об'єкт в парку імені Тараса Шевченка? 

–  Паркова зона славиться тим, що має найвищий в світі монумент Кобзарю.

Існуючий туалет був в аварійному стані. А багато людей приходить погуляти, позайматися на спортивному і дитячому майданчиках. Сама ідея з'явилась з метою допомогти інвалідам. Я повторюсь, що в Німеччині є все для зручностей цієї категорії  людей, а в нас навіть вбиральні немає. Ну, тепер вже буде туалет за європейськими стандартами. Можна буде і дитинку перепеленати, і гуляти далі в парку відпочинку.

– Коли Ви починали цей проєкт, вірили в його реалізацію?

– Я думав що тільки ми будемо кооперуватися фінансово, а того, що люди будуть підключатись після моїх відеозвернень, я не очікував. Найперше скинув 300 гривень  Василь-візочник.

– Наскільки я знаю, Ви для цього проєкту створили громадську організацію "LoveКовельNow". У  Вас були якісь перешкоди?

– Трішки були. Якщо збирати благодійні кошти, то треба офіційно. От ми й дійшли згоди, щоб створити ГО "LoveКовельNow", відкрили рахунок в банку для благодійних надходжень.

– Я так розумію, що на цьому проєкті Ви не зупинятиметесь? 

– Ні. Планів багато. Але тільки в межах парку імені Тараса Шевченка. Беремо Вас до своєї команди, тож працюватимемо разом.

– Скажіть, будь ласка, ми з Вами вже говорили про корти для паралімпійського виду спорту "БОЧА", де змогли б тренуватись люди з важкими нозологіями. Чи можливо такий проєкт реалізувати в парку?

– Якщо цю ініціативу Ви виявите, то спільними зусиллями реалізуємо і цей проєкт.

– А відеоспостереження теж плануєте? Після проведеного ремонту, я думаю, що це потрібно.

– Так, звісно, будуть і відеокамери. Якщо людина інвестує в цей проєкт хоча б 20-30 гривень, вона не буде нищити зроблене спільними силами.

– Я заходила на сайт Вашої організації, подивилась фінансовий звіт, де побачила, що депутат міської ради В. К. став спонсором. Чи багато депутатів підключились та фінансово допомогли?

– Так, В. К. дав 300 гривень. А перед тим, як запускати проєкт, я зробив на своїй сторінці у Facebook опитування, хто скільки зможе виділити коштів на реконструкцію міського туалету. Були два депутати, що писали +5000, але, на жаль, не скинули ні копійки. Шкода…

– Я впевнена, що наші депутати не будуть тільки спостерігачами, але й благодійниками. І згодом всі об'єкти  в парку імені Тараса Шевченка відповідатимуть  європейським стандартам.

Що ж, шановний пане Олександре, дякую за розмову!

l

На закінчення інформую, що благодійники, які мають бажання бачити місто Ковель зручним та комфортним, можуть допомогти фінансово: картковий рахунок 5169 3305 2236 5102 – "ЛавКовельНав". Всі надходження та витрати – на офіційному сайті ГО "LoveКовельNow".

Ольга ЯРЕНЧУК,

студентка факультету журналістики МЕГУ імені 

С. Дем'янчука, прес-секретар громадської організації "АСОЦІАЦІЯ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ "ДОБРОДІЯ В ДІЇ", громадський кореспондент газети "Вісті Ковельщини".

Нещодавно на своїй сторінці в мережі Facebook пан Олександр Геч закликав всіх небайдужих зі свого рідного міста Ковеля об'єднатись та відремонтувати своїми коштами та силами громадський туалет в парку імені Тараса Шевченка. 

Спостерігаючи за відеозверненнями  Олександра в мережі інтернет та побачивши, що робота почалась, я долучилась трішечки фінансово, оскільки не є байдужою до інфраструктури мого рідного міста Ковеля. Наступного дня запросила ініціатора даного проєкту до інтерв'ю.

– Пане Олександре, розкажіть будь-ласка коротко про себе…

– Я – мешканець міста Ковеля, але з 1991 року більшу частину свого часу проводжу в Німеччині, маю там будинок та свій бізнес. В даний момент через всесвітню пандемію COVID-19 знаходжусь в Україні. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 765

Про що пишуть 

Інтернет-сайти?

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 402

Зашквар 

на зашкварі

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 471

12 липня – день святих Первоверховних Апостолів Петра і Павла, або, як кажуть наші селяни, "Петра". В цей час у багатьох районах України починаються жнива, а звідси й походить народне вірування про те, що справа святого Петра – "жито зажинати".

В одній з народних колядок святі Апостоли Петро і Павло виступають плугатарями, вони орють поле під осінній засів: 

Святий Петро за плугом ходить,

Святий Павло волоньки водить,

А сам Господь-Бог пшеничку

 сіє,

А святий Ілля заволочує.

На карпатських полонинах, де потепління настає пізніше, ніж в інших частинах України, з іменем святого Петра в'яжеться найвищий розквіт літнього періоду. В одній колядці співається, що святий Юрій трубить в трембіту "листовую", а святий Петро – "в цвітовую": як затрубив святий Петро, то  

Пішли голоси по полонинах,

По всіх царинах, та й по всіх

 садах,

По виноградах, по 

пасіченьках –

Всі полонини у цвіту стали,

Всі полонини та всі царини,

Та й усі сади, та й виногради

 Зродили цвіту по всьому світу,

 А пчолоньки сі ба й ізроїли,

Та на цвіт спали, медок зібрали.

Святий Петро часто згадується в народних віруваннях та легендах. Так на Херсонщині записано оповідання про те, як Бог з Петром людей парували: "...Ідуть вони в жнива; сонце пече їх..., жито стоїть, як стіна; те жито дівка жне так, що й голови не піднімить. Петро й каже: "Боже, поможи тобі, дівко!". Вона підняла голову, подякувала та й знову жне. Пішли вони на другу ниву, а там під копою в холодку дівка спить, аж хропе. Подивився на неї Бог і святий Петро та й пішли далі. Дивляться: стоїть віз одпряжений, а під возом спить парубок – нап'яв собі холодок з ковдри та й спить. 

Хотів святий ціпком оперізати, а Бог каже: "Не займай, Петре, ходім!". Пішли вони й зайшли в пшеницю - як ліс стоїть пшениця; парубок жне її, пече його сонце, а він працює й голови не піднімить. Петро й каже: "Боже, поможи тобі, хлопче!". Парубок підняв голову, подякував та й знову жне. Відійшли вони, а Петро й каже до Бога: "Спаруй, Боже, цього парубка та оту дівку, що жито жне, і тих ледацюг спаруй". А Бог відповідає йому: "Старий ти, Петре, та дурний. Як тих ледацюг спарувати, то вони й з голоду помруть; цього парубка треба спарувати з ледачою дівкою". Так воно й буває в світі: як чоловік роботяга, то жінка ледащо; а як жінка моторна, то чоловік вайло".

До свята Петра й Павла готувалися колись в Україні як до великого свята: білили хати, оздоблювали рушниками стіни, вбирали подвір'я. Зранку цього дня, звичайно, всі йшли до церкви. Дівчата вбирали свої голови вінками з польових квітів, а особливо червоними маками. Повернувшись із церкви, люди розговлялися мандриками. 

Мандрики – це пампушки, печені з пшеничного тіста, яєць і сиру. Сама назва походить ніби від того, що, мандруючи по світу, Петро з Павлом живилися "мандриками". В цей день зозуля перестає кувати; селяни кажуть, що вона мандриками подавилася, бо ж украла в святого Петра одну мандрику й за це її Бог покарав тим, що вона на Петра давиться мандриками й перестає кувати. А якщо кує зозуля й після Петра, то це, за народним віруванням, віщує нещастя. 

В народі ще казали: "Як по Петрі, то й по теплі".

l

На другий день після "Петра" є теж свято, але наполовину менше, і називається воно "Полупетра", або "Петрового батька". На Слобожанщині колись цього дня різали трьох півників і варили борщ у трьох горнятах - "три борщі, бо святий Петро три рази відрікався від Христа".

Заключними акордами літнього обрядового циклу були звичаї, приурочені до церковних святих Прокопія (21 липня), Кирила (28 липня) та ін. У день великомученика Прокопія уникали важких робіт, особливо у полі. У Карпатах вважали: того, хто в цей день працюватиме, може вбити грім. Таким же "громовим днем" був і день святого Кирила або князя Володимира.

12 липня – день святих Первоверховних Апостолів Петра і Павла, або, як кажуть наші селяни, "Петра". В цей час у багатьох районах України починаються жнива, а звідси й походить народне вірування про те, що справа святого Петра – "жито зажинати".

В одній з народних колядок святі Апостоли Петро і Павло виступають плугатарями, вони орють поле під осінній засів: 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 439

Від  четверга 

до  четверга

Схід Сонця - 5.18;  захід - 21.35.

Місяць - у Рибах.

Прав. Йоанни, мироносиці.

Іменини: Амвросія, Георгія, Іванни, Мартіна, Самсона.

Схід Сонця - 5.19; захід - 21.34.

Місяць - у Рибах/Овні.

Всесвітній день народонаселення.

Всесвітній день шоколаду.

Безсрр. і чудотв. Кира та Йоана. 

Прпп. Сергія, Павла.

Іменини: Кира та Івана на честь святих лікарів-безсрібників, а також Сергія і Германа у пам'ять засновників Валаамського монастиря.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 380