Чи діждемося свого Вашингтона!
"Чи діждемося Вашингтона з новим і проведеним законом? А діждемося таки колись…"
Тарас Шевченко: "Юродивий". 1857 рік.
У нас в гостях – славнозвісний віщун і провидець дід Потап.
l
– Пане Потапе! Причиною нашої сьогоднішньої розмови став телефонний дзвінок одного з читачів газети, який нещодавно запропонував: "Попросіть діда Потапа, якщо він не буде проти, пояснити суть своєрідного українського феномену: чому у нас так і не з'явився свій Вашингтон, про що писав у свій час Тарас Шевченко? Може, він знає".
– Запитання цікаве. Наскільки я зрозумів, читача хвилює проблема лідера нації, якого Україна впродовж багатьох десятиліть фактично не має, навіть здобувши у 1991 році омріяну Незалежність.
– Напевно, саме це й мав на увазі мій співрозмовник.
– Що ж, спробую висловити свої думки з цього приводу, хоч не впевнений, що з ними всі читачі погодяться. Почну з історії нашого народу, яка є трагічною і навіть кривавою. На жаль, обставини часто складаються так, що українцям постійно загрожували завойовники - чи то зі Сходу, чи то із Заходу, чи то із Півдня, чи то із Півночі.
Ливного у цьому немає нічого. По-перше, ми знаходимося в центрі Європи, на перехресті шляхів – доріжок, котрі ведуть у різні боки і якими з боями йшли вороги різних мастей: і татаро-монголи, і московити, і литовці та поляки, і німці, і турки, і т. д., і т. п.
По-друге, Бог дав нам чи не найродючіші землі в Європі, досить сприятливий клімат, роботящий люд. Зрозуміло, що то все вабило любителів поживитися за чужий рахунок. Зрештою, вабить і сьогодні. Зрозуміло, що народ, котрий володіє такими землями і таким багатством надр, потрібно було "прибирати до рук".
Не згадуватиму всіх історичних перипетій, а нагадаю лишень про події ХХ століття. Хто тільки над нами не збиткувався! Найбільше, звичайно, більшовики і нацисти. Аби приборкати населення, вони намагалися передовсім винищити цвіт нації - вмілих господарників, інтелігенцію, політичних діячів, багато з яких в силу своєї наївності вірили окупантам.
Непоправної шкоди завдав сталінський режим – можливо, навіть більшої, аніж нацистський. В Сибір, на Соловки вислали мільйони українців, мільйони знищили у катівнях і під час Голодоморів. В таких умовах ніякий Вашингтон у нас з'явитися не міг, а якщо з'являвся хоча б подібний до нього, негайно нищився НКВС-МВС-КДБ. Згадаймо трагічну долю провідників українського революційного руху – чи то одразу після жовтневого перевороту 1917 року, чи то у передвоєнний або повоєнний періоди.
– Але ж у наших сусідів, наприклад, поляків, міг народитися Юзеф Пілсудський, котрий добряче давав "по зубах" більшовикам і згодом став національним героям, якого шанують до цих пір.
– Польща завжди мала в силу різних причин згуртовану націю, розвинуту ще з ХV-ХVІ століть демократичну систему влади, а також консолідовану Церкву, яка в роки лихоліть завжди була з народом. У нас було по-різному: вороги робили все, щоб зашкодити єдності нації, посіяти релігійну ворожнечу, не допустити створення ефективного державного механізму.
– Мабуть, недругорядну роль відігравали постійні чвари і розбрат між нашими лідерами.
– Так. Наші недруги завжди підливали оливи у вогнище цього розбрату, а дехто свідомо йшов на службу до ворогів України. Так було у часи козаччини, національно-визвольної боротьби у пізніші роки, так є, на жаль, і сьогодні. Подивіться, скільки українців нині в Росії прислуговує путінському режиму, оббріхує нашу державу, радіє із невдач її влади. Не менше таких "агентів впливу" всередині країни, котрі всіляко шкодять народу – хто ділом, як проросійські партії чи релігійні організації, хто словом, як деякі запроданці-журналісти або приховані сепаратисти.
– Що ж робити? Невже немає виходу із цього історичного тупика?
– Вихід простий: консолідація нації, вибори очільників влади, які б служили Україні, а не дбали про свою кишеню. На жаль, те, що маємо нині, задовольнити не може нікого з нас. Так, риторика президента нині змінилася - вона стала більш проукраїнського, більш патріотичною. Але насторожує те, що довкола нього багато представників "п'ятої колони", котрі сплять і бачать себе в "руському мірі". У Верховній Раді – те ж саме. Американці відверто називають прізвища тих, хто є агентами Москви, попереджають про можливі сумні наслідки для держави, але реакції – нуль. А яка може бути реакція, коли багато членів президентської команди – партнери по спільному бізнесу, які у своїй діяльності керуються правилом: "Світом правлять не ідеї, а інтереси"?
– Мене особисто тривожить криза у "верхах". Чи потрібно поборювати один одного в час, коли одна з найсильніших армій світу стоїть у бойовій готовності поблизу наших кордонів, а обстріли української території не припиняються ні на день?
– Ця ситуація подібна до тих, що у нашій історії траплялися не раз: замість єдності і згуртованості – жорстоке протистояння і непримиренність, бажання, образно кажучи, "з'їсти" опонентів живцем.
– Ну, наскільки я розумію, це робиться в ім'я найвищої мети – знищення олігархів в Україні. Тут одне з двох: або ти – з нами, або ти - проти нас.
– У зв'язку з цим висловлю власну точку зору на проблему, яку не всі сприймуть: мафію можна перемогти, лишень очоливши її. Щось подібне ми спостерігаємо нині в Україні. Під виглядом боротьби з олігархами триває перерозподіл капіталів. Закон про олігархів адресований проти однієї людини – Петра Порошенка, якого оточення президента ненавидить всіма фібрами душі. Ну, наскільки я зрозумів, чомусь в немилість потрапив і пан Ахметов, хоч ще зовсім недавно здавалося, що йому нічого не загрожує.
Скажу й таке: олігархи є в усіх країнах світу. Має місце там і корупція – де більшою, де меншою мірою. За індексом сприйняття корупції (є такий термін в соціології) Україна не є тут першою – "лідирують" країни Близького Сходу, Африки і Південної Америки. В Європі, як не дивно, перше місце за рівнем корупції займає Литва (!), Україна має 117 місце із 180 країн, Росія її значно випереджує. А найкращий стан справ в Данії, де фактично відсутні хабарництво і розкрадання бюджетних коштів.
Для того, щоб подолати корупцію, одних законодавчих актів або масових репресивних заходів мало. По-перше, потрібно підвищити якість життя, по-друге, посилити відповідальність за виконання службових обов'язків державних чиновників, по-третє кожному із нас змінити свій менталітет. На словах ми всі – проти корупції, а насправді всіляко її сприяємо, беручи участь в сумнівних "оборудках" на кшталт дачі хабарів вихователям у дитсадках, вчителям – у школах, медикам – у лікарнях тощо. Та й самі не проти отримати якийсь подарунок (найкраще – у грошовій формі) за надані послуги, перепроданий спирт чи контрабандні цигарки, крадений ліс, виділену земельну ділянку.
Але найголовніше полягає в тому, щоб рішуче розділити бізнес і політику, заборонити займати високі посади багатіям, котрі вдень і вночі думають про те, як примножити і зберегти свої статки. Інтереси держави в них – на "задньому" плані. Саме це згубило Петра Порошенка, саме це може згубити Володимира Зеленського, якщо він та його компаньйони не перестануть займатися "офшорним бізнесом", кришувати бандитські клани в країні.
– То світла в кінці тунелю не видно?
– Сьогодні я його не бачу: нинішня влада, на жаль, повторює помилки попередньої. Як кажуть, галасу багато, а результату мало. Однак я вірю в те, що майбутній Вашингтон підростає в Україні. На зміну закоренілим хабарникам, злочинцям і політиканам неодмінно прийдуть ті, хто живе по правді і совісті, хто знає і вміє, як збудувати справжню європейську державу. Це покоління здобуло освіту у кращих навчальних закладах світу, пройшло гарт у російсько-українській війні, віддане українській національній ідеї. Такі люди у нас є, і їм належить майбутнє.
– Що ж, дякую, пане Потапе, за відверту розмову і оптимістичний настрій. Дай, Боже, щоб Ваші передбачення швидше справдилися!
– Вірте, і збудеться!
Розмову вів Володимир ПЕТРУК.
"Чи діждемося Вашингтона з новим і проведеним законом? А діждемося таки колись…"
Тарас Шевченко: "Юродивий". 1857 рік.
У нас в гостях – славнозвісний віщун і провидець дід Потап.
ххх
– Пане Потапе! Причиною нашої сьогоднішньої розмови став телефонний дзвінок одного з читачів газети, який нещодавно запропонував: "Попросіть діда Потапа, якщо він не буде проти, пояснити суть своєрідного українського феномену: чому у нас так і не з'явився свій Вашингтон, про що писав у свій час Тарас Шевченко? Може, він знає".
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 234