Погода в Ковелі  

9 – 15 червня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 151

5 червня ц. р. ініціативна молодь ГО "Велика ідея" влаштувала вечір вуличної музики у Ковелі та збір коштів на допомогу нашим воїнам. 

Українська музика, яка линула в прекрасному живому виконанні молодих співачок Анастасії Карпук-Сугак, Катерини Куліковської, Анастасії Тоболіної,  захопила чимало жителів та гостей міста, які слухали, затамувавши подих та гучно аплодуючи  виступам.   А ще весь Ковель  скандував "СЛАВА УКРАЇНІ" – "ГЕРОЯМ СЛАВА"! 

А чого варті слова юної дівчини Анни  Палій, чий тато загинув на війні… Вона попросила мікрофон та зачитала власний вірш татові, якого уже немає, чим зворушила усіх до глибини душі. Вічна пам'ять кожному Герою! 

Також патріотичний дух ковельчан піднімали Анастасія Спицька та Тетяна Маркевич обіймами та плакатиками, які вони намалювали власноруч.

Приємно, що міський голова Ігор Чайка особисто завітав на захід. Він подякував організаторам та   гостям  за таку чудову ініціативу, наголосивши: 

– Віримо в перемогу, наближаємо її та співаємо разом. 

Під час заходу відбувся  збір коштів на підтримку наших воїнів. Кожен бажаючий міг їх  пожертвувати, що зробив й Ігор Чайка.  Зібрані кошти витратимо на закупівлю вкрай необхідних медикаментів на фронт під чітким контролем волонтерів-фармацевтів Міжнародного волонтерського логістичного центру "Марлог". 

Перерахувавши зібрані кошти комісією ГО "Велика ідея", ми ще раз впевнились в тому, що наш народ – найкращий, адже за 1,5 години змогли зібрати більше 15 тисяч гривень!

Усі кошти обов'язково підуть за призначенням, про що ми прозвітуємо на наших сторінках в соцмережах.

Організатором  заходу  було  молодіжне крило ГО "Велика ідея" з ініціативи Сергія Яковлєва  Генеральний партнер – магазин "До Мажор".

Дякуємо за підтримку в проведенні заходу: Ковельській міській раді, управлінню культури, молоді, спорту та туризму виконкому  Ковельської міської ради,  Палацу учнівської молоді імені Івана Франка.

Вдячні ковельчанам та гостям місту за таку неймовірну підтримку та обіцяємо проводити більше  подібних  заходів! 

Дякуємо нашим захисникам за відвагу  та утримання позицій, щоб ми могли тут допомагати вам в тилу. МИ – З ВАМИ! 

Все буде Україна!

Людмила ЗУБАРЄВА.

5 червня ц. р. ініціативна молодь ГО "Велика ідея" влаштувала вечір вуличної музики у Ковелі та збір коштів на допомогу нашим воїнам. 

Українська музика, яка линула в прекрасному живому виконанні молодих співачок Анастасії Карпук-Сугак, Катерини Куліковської, Анастасії Тоболіної,  захопила чимало жителів та гостей міста, які слухали, затамувавши подих та гучно аплодуючи  виступам.   А ще весь Ковель  скандував "СЛАВА УКРАЇНІ" – "ГЕРОЯМ СЛАВА"! 

А чого варті слова юної дівчини Анни  Палій, чий тато загинув на війні… Вона попросила мікрофон та зачитала власний вірш татові, якого уже немає, чим зворушила усіх до глибини душі. Вічна пам'ять кожному Герою! 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 129

Шановні читачі 

"Вістей Ковельщини!"

Незважаючи на скрутні часи, спричинені російсько-українською війною і запровадженням воєнного стану, редакція "Вістей Ковельщини" не відмовилася від завершення акції "Передплатіть і виграйте!" й підбила  її підсумки. 

В першу чергу ми розіграли призи для тих, хто передплатив газету на перше півріччя 2022 року  з тим, щоб вони оформили передплату на наступні 6 місяців – з липня по грудень. Звичайно, наші призи не надто розкішні (від кризи не втечеш!), але сформовані з любов'ю і  повагою для Вас.

У придбанні призів нам фінансово допомогли Юрій Рахлінський, ковельський  підприємець; Іван Потапчук, ветеран праці з Луцька (колишній голова правління ПАТ "Волинське  обласне  об'єднання пасажирських автостанцій", наш земляк).

Всього у конкурсі виявили бажання взяти участь 43 передплатника (23 – з Ковеля, 20 – з Ковельського району). Для них ми розіграли 20 призів, тобто виграв практично кожен другий, хоча нагороди, звичайно, варті всі. Призи можна буде забрати жителям міста безпосередньо в редакції (м. Ковель, вул. Міцкевича, 3), починаючи з вівторка,  14 червня ц. р. Мешканцям сільських населених пунктів подарунки доставить "Укрпошта".

Отримавши призи, радимо НЕГАЙНО передплатити "Вісті Ковельщини" на 2-е півріччя 2022 року. Бажаючі взяти участь у другому турі акції "Передплатіть і виграйте!"  копії передплатних квитанцій повинні принести або надіслати до редакції не пізніше 1 липня ц. р.

Підсумки акції серед читачів, котрі передплатили "Вісті Ковельщини" на весь 2022 рік, будуть підбиті напередодні Дня Конституції України – 28 червня ц. р.

А тепер – список переможців першого туру акції "Передплатіть і виграйте!".

Ковельський район 

1. Островська Валентина, с. Мирин.

2. Семенюк Галина, с. Вербка.

3. Вознюк Н. М., смт Голоби, вул. Перемоги, 44.

4. Сміховська Марія, с. Гулівка.

5. Пашкуда М. П., с. Дубове.

6. Йовик Г.  В., с. Воля, вул. Вишнева.

7. Гаврилюк Світлана, смт Люблинець.

8. Петрук О. Л., с. Ситовичі, вул. Шевченка.

9. Рудик С. В., с. Любитів, вул. Ковельська.

10. Шевчик Світлана, с. Мирин.

м. Ковель 

1. Кондратович Д. В., вул. Шептицького, 20.

2. Зубчик О. П., вул. Заводська, 4.

3. Місюра В. І., вул. Геологів, 2/5.

4. Ющик М. С., вул. Олени Пчілки, 31/28.

5. Столярчук О. У., вул. Грабовсього, 47/1.

6.Кулішенко В. М., вул. Нова, 9/18.

7. Портнова А. П., вул. Косачів, 26/14.

8. Капітула О. Т., вул. Шевченка, 9/25.

9. Марченко М. О., вул. Грушевського, 7/12.

10. Зенкевіч Л. П., вул. Тимірязева, 1/27.

Окрім того, редакція нагороджує бібліотечкою творів українських і місцевих поетів та письменників працівників й читачів семи  бібліотек Голобської об’єднаної громади, які оформили передплату на 6 місяців 2022 року – Голобської;  Радошинської; Новомосирської; Жмудчівської; Бруховичівської;  Поповичівської; Майданської.

Редакція.

Шановні читачі 

"Вістей Ковельщини!"

Незважаючи на скрутні часи, спричинені російсько-українською війною і запровадженням воєнного стану, редакція "Вістей Ковельщини" не відмовилася від завершення акції "Передплатіть і виграйте!" й підбила  її підсумки. 

В першу чергу ми розіграли призи для тих, хто передплатив газету на перше півріччя 2022 року  з тим, щоб вони оформили передплату на наступні 6 місяців – з липня по грудень. Звичайно, наші призи не надто розкішні (від кризи не втечеш!), але сформовані з любов'ю і  повагою для Вас.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 129

Редакторська посада, окрім всього іншого, зобов'язує постійно бути "на зв'язку" з читачами. І не тільки з ними. Бо телефонують, пишуть, звертаються при зустрічах до редактора всі бажаючі. У багатьох  – запитання, на які вони не можуть знайти відповідей. А Вельма, як каже мій давній друг Іван Сидорук, мусить знати "все".

Всього, звичайно, я не знаю. Але на деякі запитання можу відповісти, що й роблю сьогодні. Отож, як кажуть, поїхали під новою рубрикою "Запитай у Вельми".

l

Шановний пане редакторе! За Вашими плечима – не один рік роботи в пресі. Скажіть відверто: газети приречені "померти" чи мають шанс вижити?  

Гнат ПЕРЕПЕЛИЦЯ.

– Пане Гнате! За моїми плечима, дійсно, не один рік роботи. Якщо сказати точніше – не один десяток років. Бачив усього – і хорошого, і поганого. Сьогодні, мабуть, українська журналістика переживає найскладніший період своєї історії. Причин на те є кілька.

Перша:  війна. Чимало газет (особливо на окупованих росією територіях) взагалі припинили своє існування. Та й у Києві виходять далеко не всі періодичні видання, які існували до цього.

Друга причина: неувага київської влади до друкованої преси. Реформувавши її, урядовці фактично кинули нас напризволяще. Коли почався процес так званого роздержавлення ЗМІ, обіцяли трохи не золоті гори. Час ішов, але чиновники про свої обіцянки забули. Тепер маємо те, що маємо:  кожен редакційний колектив виживає (або гине), як може. Ніякої державної підтримки, як у багатьох цивілізованих країнах світу, нема.

Третя причина: прогалини і недоречності в адміністративно-територіальній реформі. Зруйнувавши стару систему співпраці органів виконавчої та представницької влади з пресою, про нову не подбали. От і вийшло, що райони укрупнили, а нормального фінансування позбавили. В результаті ані Ковельська районна рада, ані Ковельська районна військова адміністрація не змогли укласти угоди про висвітлення їх діяльності на шпальтах "Вістей Ковельщини" у 2022 році.

Що маємо, як кажуть, в сухому залишку? Відсутність у газеті інформації про роботу районної (та й обласної теж) влади, рішення, які вони приймають та виконують. І це – в час воєнних дій! Редакція, в свою чергу, позбавлена додаткового джерела надходження коштів. Слава Богу, що завдяки наполегливості і передбачливості міського голови Ігоря Чайки (журналіста за фахом) та його команди міською радою такий договір укладено й передбачено відповідне фінансування.

Четверта причина: занепад ринку реклами в Україні загалом і на Ковельщині зокрема. Криза в економіці, воєнний стан, наслідки пандемії коронавірусу боляче "вдарили" і по підприємствах промисловості, і по аграрному сектору, і по бізнесу, і по банківській сфері. Відтак у "Вістей Ковельщини" різко скоротився обсяг рекламних оголошень і повідомлень, а, отже, впали до мінімуму надходження грошей в редакційну касу.  

П'ята причина: зменшення тиражів періодичних видань, в тому числі й "Вістей Ковельщини". На це впливають і скорочення читацької аудиторії, де переважають люди старшого віку, і конкуренція з боку інтернет-видань, і масове захоплення новітніми інформаційними технологіями (особливо молоді), і деякі недоречності в роботі пошти тощо.

Тому, пане Гнате, відповідаючи на Ваше запитання, скажу так: якщо проблеми, названі вище, розв'язані в Україні не будуть, друковану пресу чекають критичні часи (м'яко кажучи). Але оскільки надія помирає останньою, то будемо сподіватися, що "Вісті Ковельщини" завдяки підтримці їх шанувальниками втримаються "на плаву". Тому гасло: "Читайте і передплачуйте "Вісті Ковельщини - газету для Вас і про Вас!" звучить сьогодні, як ніколи, актуально.

l

Миколо Григоровичу!

Цими днями телефонував у газове управління для того, щоб повідомити показники лічильника за минулий місяць. Набирав номери, якими користувався раніше. Але жоден з них мені не відповідав (зокрема, 5-12-12). В чому справа? 

Максим ІВАНЮЩЕНКО.

l

– Шановний пане Максиме!

З подібним запитанням цими днями звернувся до мене під час відвідин редакції Василь Борисовський з Ковеля, який мешкає по вулиці Володимирській. Разом із ним ми спробували додзвонитися до згаданого Вами управління, але з того нічого не вийшло: жоден телефон не відповідав.

Довелося попросити пана Василя особисто піти в управління газового господарства і поцікавитися, в чому справа. Так він і зробив, хоча йому було важко - при ходінні спирався на ціпок. Через деякий час повернувся і повідомив, що тепер потрібно телефонувати на інші номери (з виходом на Луцьк). Ось вони: 067-3339104 або (0332) 28-01-04. Називаємо ці номери, бо, можливо, не всі читачі газети знають про зміни.

Хоча, якщо говорити відверто, то службам "Волиньгазу" потрібно було б давно повідомити важливу інформацію своїм клієнтам, використавши для цього навіть газету "Вісті Ковельщини".

l

Шановна редакціє!

На Ковельщині триває процес перейменування вулиць. На Вашу думку, він потрібен саме сьогодні чи можна було з цим зачекати до закінчення війни?

Ніна САВОСЮК.

– Пані Ніно!

Перейменування вулиць викликане тим, що українська влада, наскільки я розумію, прагне навести лад в топоніміці (назвах міст, сіл, вулиць). Адже багато назв застаріло, не позбулося рудиментів  минулого. Активізувала  цей процес агресія  путіна  проти України, в ході якої ворог  нищить житлові квартали, об'єкти інфраструктури, пам'ятки історії і культури. Одним словом, поводиться, як дикун і варвар.

Тому вважаю, що перейменування вулиць, які носять назви рашистських воєначальників, історичних персонажів, політичних діячів  і т. п., – цілком на часі. Чекати закінчення війни в даному випадку недоцільно, бо утвердження в топоніміці українства не менш важливе, аніж перемоги у боях з путінцями.

На мою особисту думку, у назвах вулиць передусім потрібно увіковічнити пам'ять наших земляків, які зробили вагомий внесок у розвиток культури, науки, економіки, освіти, охорони здоров'я, фізкультури і спорту тощо на Ковельщині. Особливого пошанування  заслуговують люди, які загинули в боротьбі за волю і незалежність України, в першу чергу – Герої нинішньої російсько-української війни.

l

Пане Миколо!

Ви – старожил Ковеля. Можливо, підкажете, чому перехрестя вулиць Брестської і Кияна (колишньої Ватутіна) називають місцем "трьох святих"?

Василь МАРЧУК.

– Запитання, звичайно, цікаве. Але ще цікавіше почути відповіді на нього від окремих "великих" знавців історії нашого міста. Що тільки не вигадують!

А справа досить проста. Річ у тім, що у 60-их роках в нашому місті почали закладати новий парк на вулиці Калініна (тепер –бульвар імені Лесі Українки). Люди старшого віку, мабуть, пам'ятають, як він виглядав. Вхід туди прикрашала розкішна арка в стилі партійного "барокко", на якій були розміщені так звані "Дошки пошани" (теперішньому поколінню це словосполучення невідоме), де до революційних свят – 1 травня і 7 листопада – вивішували портрети передовиків виробництва (залізничників, будівельників, доярок, свинарок і т. д.). Навпроти встановлювали трибуну, біля якої під час демонстрацій у згадані дні колонами проходили представники трудових колективів міста. Демонстрації, або паради, як їх називали, тривали досить довго – години півтори, а "приймали" їх керівники партійних і радянських структур, правоохоронних органів, керівники великих підприємств та інші.

Згодом у парку встановили скульптуру (або монумент), на якому у повний зріст красувалися три постаті – двох чоловіків і жінки, які символізували непорушну дружбу народів світу (білої, чорної і жовтої рас). Коли в 1970-их роках парк стали реконструювати, скульптуру-монумент перенесли на перехрестя вулиць Брестської і тодішньої Ватутіна. З легкої руки деяких ковельських жартівників це місце й нарекли іменем "трьох святих". Пізніше, якщо не помиляюсь, там встановили ще якусь наочну агітацію партійного змісту з портретами Маркса, Енгельса, Леніна. Знову –троє "святих".

Взагалі, історія Ковеля цікава і про деякі її "таємниці" можна довго розповідати (маю на увазі повоєнний час). Якщо вистачить снаги, часу і здоров'я, можливо, й продовжу свої екскурси в минуле.

Микола ВЕЛЬМА. 

На світлинах: вхід колишній у міський парк відпочинку; монумент "трьох святих" (поки що у парку), звідки його згодом перевезуть на перехрестя вулиць Брестської і Ватутіна (нині Кияна). 

Фото з архіву редакції.

Редакторська посада, окрім всього іншого, зобов'язує постійно бути "на зв'язку" з читачами. І не тільки з ними. Бо телефонують, пишуть, звертаються при зустрічах до редактора всі бажаючі. У багатьох  – запитання, на які вони не можуть знайти відповідей. А Вельма, як каже мій давній друг Іван Сидорук, мусить знати "все".

Всього, звичайно, я не знаю. Але на деякі запитання можу відповісти, що й роблю сьогодні. Отож, як кажуть, поїхали під новою рубрикою "Запитай у Вельми".

ххх

Шановний пане редакторе! За Вашими плечима – не один рік роботи в пресі. Скажіть відверто: газети приречені "померти" чи мають шанс вижити?  

Гнат ПЕРЕПЕЛИЦЯ.

 

Коментарів до новини: 3
Переглядів новини: 184

Олена Клімашевська: 

“Працюємо заради Перемоги”

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 178

Можливо, люди ще пам'ятають, як на Головачівському плесі у Старовижівському районі браконьєри вистріляли усю лебедину сім'ю. Страшне злодіяння... Але пишу я все це для того, щоб більше ніхто не повторив МОЄЇ незворотної помилки. Бо і я мимоволі стала винуватцем загибелі тих лебедів.

Ген-ген за село тягнеться, звиваючись, піщана Пасицька дорога. Оминаючи з правого боку ліс, що старі люди звуть його “Заміжки”, тече та дорога, як піщана річка, все далі і далі. Минає вільхи, ожинник, потім поспішає до тополі. Старі люди знають ту тополю, пам'ятають її. Скільки років їй було? Важко сказати. Ще я дитиною була, то ця тополя була старою. Але вже її немає. Довічне високе кремезне дерево звалила блискавка років з п'ять-шість тому. А люди за звичкою ще й досі кажуть, пояснюючи, як іти на Смички: "Іди до тополі"…

От і прямуємо дорогою далі. Навкруг стеляться розлогі поля, сінокоси, вартою оточили їх вільхи. Довго-довго йти треба. Кілометрів 3-4. Ось і шлюз через рів. Наліво повернеш – заведе дорога у “Багна” (так називається ліс, де видимо-невидимо чорниць). Прямо підеш – потрапиш у село Пісочне. Люди пішки навпростець саме так колись добирались до цього села. А направо повернеш, то ця доріжка виведе тебе до Головачівського плеса.

О, ця чудесна дика ріка! Головачівське плесо. Багато спогадів у мене пов'язано із цим дивним закутком рідної землі. Ідеш доріжкою. Глянеш наліво – безконечний величезний простір ховається за деревами та кущами. Тут стільки років ми тащили вишій. Колись у жару, збираючи вилами покоси, підняла злежаний вишій, а з-під нього поповзла чорна гадюка. Мабуть, грілася. А ми потривожили…

Ох і багато було роботи! Щоб винести весь вишій, не день і не два робити добре треба. І не одному. А утрьох-вчотирьох-вп'ятьох. Зате потім віддячено тобі буде за працю сторицею. Виростуть 2-3 добрих копичаки або і скирти. Розкошуй взимку, худобо! Хорошого хазяїна маєш. Хоч і важко працювати у палючу спеку: ріже ноги скошена щетина різухи, немилосердно пече Сонце, але босим ногам добре від води, що майже по коліна піднімається між купинами. А, було де і провалитися вище колін, а то й по пояс.

Але найбільше щастя – то Головачівське плесо. Розкіш. Хоч і миттєвий відпочинок. Вскочиш у воду, змочишся з головою – і втому, як рукою зняло. Роби далі. Так було мало не кожного літа. Ото наш курорт і пляж, і відпочинок. Робота – понад усе...

Природа подбала про людину. А людина? Найдосконаліше створіння природи? Що може наробити людина? Отут і починається моя незворотна провина і моє каяття...

Послухай, читачу...

З дня у день ми приходили сюди витягувати вишій. Поки прийдеш – замучишся. А тут ще й робити треба. Каже, щоб підбадьорити нас, батько: "Йдіте, дівчата, подивіться, тільки тихо – за човном у лепесі сім'я лебедина живе". (Бачив батько не раз їх, як довгими поранками орудував тут косою). Підходимо. Справді, великі божественні птахи, білі красені, аж дух перехопило від їхньої королівської величі! 

Мати і батько, а за ними хвостиком – незграбні їхні діти, як із казки "Гидке каченя". Пливуть за старшими, гойдаються на хвильках, плавно, протяжно пливуть. А старші крешуть по воді пером...І вирішили ми підгодувати птахів. Щодня приходячи сюди на роботу, я приносила їм їжу: спочатку пшеницю, потім – навіть зварену кашу, хліб... Лебеді сичали, як ми підходили, оборонялись. А ми, насипавши при самій воді їжі, відходили убік.

Мало-помалу нехотя обережно виходили вони на берег, з острахом витягуючи довгі шиї, скльовували їжу. А ми тішилися, раділи. І вже з радістю, а не з обов'язку ходили сюди щодня на роботу. Охоче. Не так на роботу, як провідати своїх підопічних.

Птахи звикли до нас. І вже здалеку, побачивши, що наближається моя червона у білий горошок косинка, поспішали де берега, бо відчували мою прихильність, любов і турботу.

О, нерозумна людино! Навіщо втручаєшся у заборонений світ дикої природи?

Лебеді полюбили людину. Довірилися їй. І чекали...

А ми, завершивши через тиждень-другий роботу, забрали сіно...

Мабуть, ще не день і не два виглядали мудрі птиці оту червону хустку у білий горошок. Виглядали людину. Вірили їй. Любили...

І... дочекалися. Прийшов браконьєр... Довірливі птахи не ховалися. Де їм знати, що прийшла не турбота, не любов, а їхня смерть?..

Зупинись, ненаситна людино! Не руш! Не смій!

У великому неоплатному боргу почуваюся тепер я перед природою. Чи долине до вас, білі красені, моє запізніле каяття? Пробачте мені, лебеді...

Любов Євтушик.

Можливо, люди ще пам'ятають, як на Головачівському плесі у Старовижівському районі браконьєри вистріляли усю лебедину сім'ю. Страшне злодіяння... Але пишу я все це для того, щоб більше ніхто не повторив МОЄЇ незворотної помилки. Бо і я мимоволі стала винуватцем загибелі тих лебедів.

Ген-ген за село тягнеться, звиваючись, піщана Пасицька дорога. Оминаючи з правого боку ліс, що старі люди звуть його “Заміжки”, тече та дорога, як піщана річка, все далі і далі. Минає вільхи, ожинник, потім поспішає до тополі. Старі люди знають ту тополю, пам'ятають її. Скільки років їй було? Важко сказати. Ще я дитиною була, то ця тополя була старою. Але вже її немає. Довічне високе кремезне дерево звалила блискавка років з п'ять-шість тому. А люди за звичкою ще й досі кажуть, пояснюючи, як іти на Смички: "Іди до тополі"…

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 149

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 102

ГОРОСКОП

13 – 19 червня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 134