19.01.2023
Погода в Ковелі  
19–25 січня

сніг1Погода в Ковелі   19–25 січня

Четвер. Хмарно, дощ із снігом. Температура: 2оС. Вітер північно-східний помірний.
В ніч на п'ятницю. Хмарно. Температура:  2оС. Вітер північно-східний слабкий.
П'ятниця. Хмарно. Температура: 3оС. Вітер північно-східний слабкий.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 216
Читати далі
19.01.2023

водаРубікон

Сьогодні у православних християн – велике свято: Богоявлення, або, як у народі кажуть, Водохреще, Йордань. Що воно означає, тлумачити не будемо, бо кожна освічена людина сьогодні більш-менш розбирається у питаннях релігійної обрядовості. Тож із святом, дорогі читачі! 
Але 19 січня – ще й своєрідний рубікон в житті кожного українця. Ми його дуже чекали, адже, по суті, починається новий етап нашого буття. Пам'ятаєте: "Морозе! Тріщи, не тріщи, а минули вже Водохрещі!". Тобто найважчий період зимових холодів минув, тепер – тільки вперед до тепла і весни. І хоч від сильних морозів нас (на відміну від московитів) Бог милував, радіймо, що дочекалися Богоявлення. Тепер морози якщо й будуть, то смертельної загрози, сподіваємось, не становитимуть.
Правду кажучи, зими ми всі боялися. Нас лякали холодом, суцільними блекаутами, відсутністю тепла, газу і води та іншими неприємностями. Не можна сказати, що такі тривоги були даремними: ворог все робив, аби поставити Україну на коліна. Масовані ракетні удари, бомбардування мирних міст і сіл, залякування ядерною зброєю – все йшло в хід у цій підступній і підлій "спецоперації". Але, слава Богу, витримали і витримуємо, хоч живемо під загрозою нових провокацій.
Не хочемо бути надто самовпевненими і безтурботними, адже війна ще не закінчилася. Кожен день чуємо про нові смерті і поранення наших мужніх захисників, в тому числі земляків з Волині. Зведення з фронту не завжди тішать і вселяють оптимізм. Але все-таки радіймо і дякуймо Богу: рубікон пройдено. Не замерзли, з голоду не померли, сили духу і волі не втратили. Збройні Сили обороняють кожний метр української землі, нещадно б'ють ворога, хоча і самі зазнають втрат. Та їх окупантам не вдається скорити, змусити в паніці відступати.
Попереду – важкі місяці жорстоких боїв. Але разом із тим попереду – весна. Пора року, коли після зимової сплячки оживає матінка-природа, набираються сили й снаги тваринний і рослинний світ, вірою і надією повняться людські душі.
Вірмо: прийде весна – ближчою стане Перемога!
*Перейти рубікон означає пройти "точку неповернення" (крилатий вислів). 
Сьогодні у православних християн – велике свято: Богоявлення, або, як у народі кажуть, Водохреще, Йордань. Що воно означає, тлумачити не будемо, бо кожна освічена людина сьогодні більш-менш розбирається у питаннях релігійної обрядовості. Тож із святом, дорогі читачі! 
Але 19 січня – ще й своєрідний рубікон в житті кожного українця. Ми його дуже чекали, адже, по суті, починається новий етап нашого буття. Пам'ятаєте: "Морозе! Тріщи, не тріщи, а минули вже Водохрещі!". Тобто найважчий період зимових холодів минув, тепер – тільки вперед до тепла і весни.  
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 216
Читати далі
19.01.2023

дітки1У Ковелі здійснили мрії 145 дітей

Кажуть, що робити подарунки значно приємніше, ніж отримувати. А бачити щастя в дитячих очах, коли вони розпаковують давно омріяне – це дорого вартує.
У Ковелі уже стає хорошою традицією здійснювати дитячі бажання напередодні Різдва. Акція, започаткована торік, знайшла відгук у дорослих серцях і уже для багатьох – за честь стати її учасником.
Цьогоріч фахівцями центру соціальних служб було розміщено на ялинці у фойє міської ради 110 листів, в яких дітки з непростою долею поділились про свої мрії. Втім, коли люди почули про цю ініціативу міського голови Ігоря Чайки, то охочих потішити дітвору виявилось значно більше. Додалось ще 35 конвертів з дитячими бажаннями.
Сьогодні у ліцеї №3 імені Лесі Українки відбулось новорічне дійство з іграми, розвагами, танцями, яке підготувала агенція "Happy". На святі побували міський голова Ігор Чайка, його заступник Наталія Маленицька. А кульмінацією програми стало вручення чарівних пакунків з дитячими мріями.
"При всіх складнощах та негараздах, в яких ми перебуваємо, потрібно не переставати мріяти та вірити в добро та Перемогу. Дякую всім, хто долучився до акції та подарував трішки позитивних емоцій малечі, здійснив їх заповітні бажання. Вітаю всіх з новорічно-різдвяними святами, бажаю здоров'я, добра, достатку та нехай всі ваші мрії збуваються", – побажав усім Ігор Чайка.
Бажання цих милих хлопчиків і дівчаток здійснювали: колектив виконавчого комітету, працівники патрульної поліції, суду, відділу пробації, мобільної бригади соціально-психологічної реабілітації, колективи Палацу учнівської молоді, клубу здорового способу життя "Результат", депутати міської ради, підприємці, а також небайдужі ковельчани.
І, як з'ясувалось, не лише ковельчани. Дівчата з Турійська, які довідались про акцію, кажуть, що теж вирішили спробувати себе у ролі чарівників. Забрали останні чотири конверти з ялинки. У салоні краси, де вони працюють, організували святкову лотерею та зібрали кошти на подарунки.
"Думаємо, що вгодили на всі сто відсотків. Обирали все найліпше, найякісніше, те, що хотіли діти. Приїхали спеціально побачити емоції малечі. Ми задоволені і щасливі разом з нашими дітками", – поділились дівчата своїми враженнями.
Відділ внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю виконавчого комітету Ковельської міської ради. 
Кажуть, що робити подарунки значно приємніше, ніж отримувати. А бачити щастя в дитячих очах, коли вони розпаковують давно омріяне – це дорого вартує.
У Ковелі уже стає хорошою традицією здійснювати дитячі бажання напередодні Різдва. Акція, започаткована торік, знайшла відгук у дорослих серцях і уже для багатьох – за честь стати її учасником.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 238
Читати далі
19.01.2023

P1070325Свята з акторами театру

19 грудня минулого року у місті відбулось урочисте відкриття головної ялинки. Театр «10 ряд 10 місце», і дорослі, і діти, взяли участь у святковому дійстві з цієї нагоди.
Спеціально для такої події ми підготували казкову містерію «Якщо вірить й молиться дитина – зійде благодать на Україну...». Актори створили дуже щиру, атмосферну постановку, у якій, завдяки музичним та виразним засобам, вдалося втілити основну думку та суть найголовнішого бажання, яке сьогодні є в серці кожного з нас – це бажання миру і молитва за Перемогу, а ще – безумовно – віра в диво, в казку, в те, що добро завжди перемагає зло, а світло – темряву.
І далі протягом тижня – з 20 по 22 грудня – казкові персонажі разом з Святим Миколаєм – у виконанні дорослих та юних акторів театру зустрічали гостей у садибі Миколая, де кожна дитина могла прийти зі своїм найпотаємнішим бажанням та поділитись ним з нашими героями. Крім того, Миколай прагнув дізнатись, що бажають дітки не лише для себе, а й для свого міста, тож маленькі та юні ковельчани писали свої думки і мрії та залишали їх у чарівній скриньці щодня, аби Святий Миколай їх згодом прочитав та виконав.
На завершення ж року – 27 грудня – колектив театру-студії «10 ряд 10 місце» долучився ще до однієї прекрасної акції, яка мала назву – «Святий Миколаю, почуй мене!..». Саме такими словами розпочиналися усі листи діток, які через війну втратили рідних, домівки, здоров'я, діток непростої долі. Благодійний фонд «Марлог» разом з меценатами з багатьох країн світу взялися допомогти виконати дитячі мрії та бажання, і в назначений день усі омріяні подарунки прибули до Ковеля. Актори театру зі свого боку влаштували для діток та їх родин мистецьке свято, показавши постановку казкової містерії. Після перегляду Святий Миколай окремо спілкувався з кожною дитиною та вручав їй подарунок – і дитячі очі щоразу загорались захватом та невимовною радістю, адже вони бачили наяву здійснення їхніх мрій. Радіємо, що змогли побути справжніми добрими чарівниками та приєднатися до гарної справи.
А в другий день нового року дорослі та юні актори театру «10 ряд 10 місце» влаштували конкурсно-ігрову розважальну програму для дітей "Новорічна феєрія". Команди дітвори, разом з чарівними героями та казковими персонажами, веселились та розважались, доєднуючи до забав навіть дорослих. Усі гуртом створювали загальні картини, зображаючи ялинки своєї мрії, вчились допомагати пакувати та розносити подарунки, проходити казкові перешкоди, співали, танцювали, відгадували загадки та робили ще безліч цікавих справ, а в кінці – отримували солодощі та ніяк не хотіли розлучатись з вподобаними казковими героями.
Альона МАЛЮГА-МЕЛЬНИКОВА,
режисер-постановник 
і художній керівник народного аматорського експериментального театру-студії 
«10 ряд 10 місце».
19 грудня минулого року у місті відбулось урочисте відкриття головної ялинки. Театр «10 ряд 10 місце», і дорослі, і діти, взяли участь у святковому дійстві з цієї нагоди.
Спеціально для такої події ми підготували казкову містерію «Якщо вірить й молиться дитина – зійде благодать на Україну...». Актори створили дуже щиру, атмосферну постановку, у якій, завдяки музичним та виразним засобам, вдалося втілити основну думку та суть найголовнішого бажання, яке сьогодні є в серці кожного з нас – це бажання миру і молитва за Перемогу, а ще – безумовно – віра в диво, в казку, в те, що добро завжди перемагає зло, а світло – темряву.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 152
Читати далі
19.01.2023

004Червоний Хрест допомагає фронту

Від самого початку тривожного воєнного стану українці включились в допомогу нашій армії. Вони ніби поділились на табори: одні пішли на фронт, другі, чим могли, тим допомагали і донині допомагають Збройним Силам подолати ненависного ворога.
Практично немає байдужих до долі нашої країни, до долі нас усіх. Кожен громадянин намагається бути максимально корисним. На Ковельщині успішно вирішують складні гуманітарні проблеми, постійно надають  допомогу для жителів зруйнованих сіл і міст, тих, що опинилися в складних життєвих ситуаціях.
У цьому вирі волонтерського руху центром і координатором його стало міськрайонне Товариство Червоного Хреста. На черговому засіданні його правління, яке відбулося напередодні Нового року, голова Л. С. Стахорська прозвітувала про проведену роботу. Звичайно, ця робота завжди була і є потрібною, насиченою, нелегкою, бо допомоги потребують багато людей, особливо хворих, одиноких, соціально незахищених. Але з початком війни діяльність "червонохрестівців" стала особливо важливою.
Тому на підтримку основним працівникам Товариства тут діє великий   загін волонтерів. Робота їх злагоджена, мабуть, саме завдяки вмілому, талановитому, знаючому керівнику. Пані Людмила наголосила у своєму виступі: "Ми працювали за велінням серця, не рахувались із часом, не мали вихідних. Доводилося працювати допізна і приходити рано-вранці. Вантажили і розвантажували машини, які приходили з "гуманітаркою" із-за кордону, відправляли їх на Схід. Ми розуміли: треба, адже десь ще важче. Велику увагу, допомогу, милосердя приділяли переселенцям".
В своєму виступі Анна Шуляр – фахівець з розвитку організації і волонтерського руху – досить детально зупинилася на програмах, за якими працювало товариство. Ведучи велику роботу з надання допомоги воїнам, ЗСУ, переселенцям, активісти не забували про догляд за хворими, немічними. Для цього в них працює два соціальні працівники. Завжди на особливому контролі – допомога хворим туберкульозом (на обліку 31 чол.). 
Із початком війни майже щодня організовували навчання населення навичкам першої медичної допомоги. Навчання проводили Руслана Голубчук та Інна Михайлова. За короткий час вони охопили майже 3,5 тисячі осіб.
Кожен день допомагають малозабезпеченим, багатодітним сім'ям, переселенцям одягом, продуктами. Тільки за грудень видали продуктових і гігієнічних наборів для 1800 людей. 
"В приміщенні Червоного Хреста все робиться для того, щоб оточити відвідувача увагою і теплом, пригостити чаєм, надати допомогу, аби зменшити  людський біль, допомогти вижити в цій нелегкій ситуації, що породила війна, – наголосила Анна Шуляр. – Ми роздали 19 подарунків сім'ям загиблих воїнів до Дня Святого Миколая".
Працівники Товариства взяли участь в програмі "Браво" і виграли два міні-гранти:
– перший – це 19 комодів для хоспісу (дякують ветерани, що є де покласти необхідні речі, продукти);
– другий – кімната психологічної допомоги (обладнана у ЗЗСО №8).
Та хіба можна перелічити всі добрі й потрібні справи, які роблять в Товаристві Червоного Хреста? Тут панує атмосфера доброти і милосердя, яке не має одиниць виміру. До її створення докладають максимум зусиль Марина Козакова, Анна Шуляр, Валентина Канашкова, Жанна Литвиненко, Руслана Голубчук, Оксана Думіч та великий загін волонтерів.
Звичайно, добре налагоджена робота – наслідок тісної співпраці, розуміння, підтримки місцевої влади. Л. Стахорська подякувала за це голові військової адміністрації О. Черен, генеральному директору Ковельського МТМО В. Вітру, голові районної ради В. Швораку, працівникам військкомату, міському голові І. Чайці за виділення приміщення для офісу міськрайорганізації Товариства Червоного Хреста України.
Програма "Браво" дала змогу отримати кошти для ремонту приміщення. Його проведено силами працівників та при допомозі волонтерів. До послуг "червонохрестівців" – 3 кімнати, зал для  проведення навчань та різних заходів. Отож, всі присутні на зібранні побували на новосіллі, гуртом пораділи таким змінам на краще. Добре, що влада змогла надати приміщення в центрі міста – людям зручно і комфортно.
Нехай в цьому домі поселяться доброта і милосердя, бо дуже часто наше життя залежить від тих, хто подає року допомоги і підтримки у важкий час!
На засіданні правління обрали (дообрали замість вибулих) двох членів правління. Це А. П. Броїло – заступник голови районної ради, Г. С.  Коляда – перший заступник голови  районної військової адміністрації. Залишилось побажати працівникам, активу, волонтерам Червоного Хреста в новому році міцного здоров'я, родинного тепла, щасливого довголіття! Нехай Віфлиємська зірка засяє у вашому новому приміщенні добром, миром і подарує всім щасливу переможну весну!
В засіданні правління взяла участь голова Волинської обласної організації Товариства Червоного Хреста України В. С. Пришко, котра відзначила добру роботу ковельчан, особисто Л. С. Стахорської.
Валентина Січкар,
член правління Ковельської міськрайонної організації Товариства Червоного Хреста України.
НА СВІТЛИНАХ:  будні “червонохрестівців”; праворуч вгорі – Людмила СТАХОРСЬКА.
Фото з архіву автора.
Від самого початку тривожного воєнного стану українці включились в допомогу нашій армії. Вони ніби поділились на табори: одні пішли на фронт, другі, чим могли, тим допомагали і донині допомагають Збройним Силам подолати ненависного ворога.
Практично немає байдужих до долі нашої країни, до долі нас усіх. Кожен громадянин намагається бути максимально корисним. На Ковельщині успішно вирішують складні гуманітарні проблеми, постійно надають  допомогу для жителів зруйнованих сіл і міст, тих, що опинилися в складних життєвих ситуаціях.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 270
Читати далі
19.01.2023

Різдво й війна
Попри війну,  українські постанці святкували Різдво. І дух зимових свят відтворювали у листівках, які розповсюджували і серед населення,  і за кордоном.
Для вояків ОУН-УПА Різдво завжди асоціювалося з надією на національне відродження рідного краю, здобуття Україною державної незалежності. 
У своїх колядках повстанці сповіщали не тільки про народження Ісуса, а й мріяли  про визволення України від окупантів.
Під час Другої світової війни та боротьби УПА проти радянської влади різдвяні колядки набули нових сенсів: в них висвітлювали героїчну історію українського народу, яку ми, сучасники, не маємо права забути.
На мелодію "Нова радість стала" повстанці створили декілька колядок боротьби та спротиву. Тексти двох із них "На столі, на сіні" та "Сумний Святий Вечір" написав поет-підпільник Михайло Дяченко-"Боєслав". Популярною також була повстанська колядка "Над полями України пташечка літала".
У підпіллі було дуже важко створити якісні вітальні листівки. Їх часто друкували на друкарських машинках, прикрашаючи узорами із комбінацій літер, або нескладним малюнком та вітальним текстом. Виконувались вони двома-трьома кольорами. Краще виглядали листівки, видрукувані на циклостилі або методом штампування. 
Іноді якийсь повстанець із художнім хистом малював їх на папері та розфарбовував аквареллю. Це вимагало наявності фарб, що було рідкістю у підпіллі, та, елементарного, – часу. Таку листівку можна було зробити  хіба що перебуваючи у криївці. Але українських повстанців це не зупиняло: Різдво має прийти до кожного!
l 
З 1946 року вітальні листівки повстанців виготовлялися і завдяки закордонному представництву ОУН-УПА – Української Головної Визвольної Ради (підпільного парламенту воюючої України) в Німеччині у містах Регенсбург, Зальцбург, Новий Ульм га Мюнхен.
Листівки були вже якісними, розфарбованими і надрукованими поліграфічним методом на цупкому папері. Розповсюджували їх переважно по різних країнах за кордоном та серед діаспори, щоб тримати українське питання відкритим для світу.
Які сенси зображали повстанці на листівках?
На різдвяних листівках кінця 1940-их років зображені воїни УПА: з Ангелом, різдвяною зіркою Вертепу або на фоні яскравої падаючої зірки. Також є листівки з гуцулом, який з трембітою вітає народження Христа, при цьому на плечі у нього – гвинтівка. На всіх листівках напис "Христос Рождається!" або "З Різдвом Христовим!".
На листівках, випущених у 1950-их роках, воїни УПА переважно уже зображені з Вертепом або під час Святвечора   в криївках. При цьому на усіх сюжетах із вечерею зображено упівця, який не бере участі в святковій трапезі, а чатує, щоб не дати захопити зненацька своїх побратимів.
l
І зараз ми проживаємо війну із тим самим ворогом. Нічого не змінилося. Старі сенси тепер стали зрозумілі кожному сучасному українцю.
Христя КІШИК."Над полями України пташечка літала"
Нова Радість Стала, яка не
  бувала,
Над полями України
  пташечка літала. 2 р. 
Пташечка літала нам
  звістку принесла,
Що Вкраїна не пропала,
  Україна Вскресла. 2р.
 На Різдво раненько
  сніжок налітає,
Мати з дітьми із Сибіру
  батька виглядає. 2р.
 Діти ревно плачуть, де
   наша родина,
На Сибірі висипана
  висока могила. 2р. 
Там у тій могилі батько
  спочиває,
Шкода дітей, шкода неньки, кров ся проливає 2р. 
А на небі зірка, ангели
  літають,
А на землі від гарматів
  гори ся здригають. 2р. 
Не лиш від гарматів, а
  лишей від мінів,
Бо вороги хочуть взяти від
        нас Україну. 2р. 
А на небі зірка, сонечком
  сіяє,
А на землі  наші браття
  кров ся проливає. 2р. 
Український тризуб,
  українське поле,
Вже не буде в Україні ні
      горів ніколи. 2 р.
 А Пречиста Діво, глянь на
     нас із неба
Та дай же нам ту свободу,
  якої нам треба. 2р. 
Щастя-здоров'я, многая
  літ,
Шоби сти діждали від
          тепер за рік.
Сумний Святий 
Вечір-1
Сумний Святий Вечір
В сорок шостім році,
По всій нашій Україні
Плач на кожнім кроці.
Сіла вечеряти
Мати з діточками,
Заки мала вечеряти,
Вмилася сльозами.
Сіли вечеряти,
Діти ся питають:
“Мамо, мамо, де наш
  тато?
Чом не вечеряють?”.
“Батько наш далеко,
В дикому Сибіру,
Споминає Святий Вечір
І нашу славну Україну…”.
О, Ісусе милий,
Змилуйся нам нині,
Даруй волю, щастя й
  долю.
Нашій неньці-Україні.Сумний Святий 
Вечір-2
Сумний Святий Вечір
В сорок шостім році,
По всій Україні,
Плач на кожнім кроці.
Села руйнували,
По тюрмах саджали,
Так Московії катюги
Україну мордували.
В кайдани кували,
Щоб ми їх носили,
Люд невинний тисячами
Заганяли у могили.
Сіли до вечері
мати з діточками,
Замість мали вечеряти
Вмились дрібними
  сльозами.
Заплакану матір
Діточки питають:
“Мамо, мамо де наш тато
З нами чом не
  вечеряють?”.
“Тато наш далеко
В холоднім Сибіру,
Споминає Святий Вечір,
Українську нашу віру.
Споминає волю,
Переносить муки,
А його зболіле серце
Плаче від розлуки”.
Ісусе наш Боже,
Зглянься Ти над нами,
Дай побачити всіх рідних
За святковими столами.
А в боях померлих,
Наших всіх Героїв,
Прийми Боже
  милосердний,
Жити вічно в Царстві
  Твоїм. 
Підготувала 
Аліна РОМАНЮК.

2023-01-04_104744Різдво й війна

Попри війну,  українські постанці святкували Різдво. І дух зимових свят відтворювали у листівках, які розповсюджували і серед населення,  і за кордоном.
Для вояків ОУН-УПА Різдво завжди асоціювалося з надією на національне відродження рідного краю, здобуття Україною державної незалежності. 
У своїх колядках повстанці сповіщали не тільки про народження Ісуса, а й мріяли  про визволення України від окупантів.
Під час Другої світової війни та боротьби УПА проти радянської влади різдвяні колядки набули нових сенсів: в них висвітлювали героїчну історію українського народу, яку ми, сучасники, не маємо права забути.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 306
Читати далі
19.01.2023

міллерТростина – символ аристократизму

Чудовим статусним аксесуаром аристократичного характеру у XVIII-XIX століттях була тростина, яка об'єднувала у собі функцію надійної опори та модного аксесуару. Кілька століть тому вийти на вулицю чи з'явитися в пристойному товаристві без тростини  вважалося для чоловіка верхом непристойності.
Тростини робили для всіх і кожного, ховаючи всередині все те, на що вистачало фантазії: клинки, шпаги, парасольки, лорнети, гребінці, пульверизатори для парфумів, підзорні труби, складні лінійки, компаси, годинники тощо. Письменники та художники ховали в тростину пензлі та олівці, музиканти носили ноти, а лікарі – бинти, ліки, скальпелі, шприци.
Існували навіть спеціальні тростини для відвідування театру (в рукоятку вставлявся свисток для "вітання" не дуже талановитих акторів).
Головна мета такого виробу – доповнення образу свого власника. Крім того, тростина приносила додаткові зручності. Нею, зокрема, можна було стукати у вхідні двері, відбиватися від собак і використовувати для самозахисту  від недоброзичливих людей на вулицях у провулках.
У середньовіччі цей аксесуар став символом найвищої військової посади: саме наявністю тростини офіцери відрізнялися від рядових. Серед знаті палиця використовувалася як атрибут високого становища, її вартість могла дорівнювати родинному стану. Тростина переходила у спадок дітям та онукам. Вона була не лише деталлю гардеробу, а й предметом колекцій: тростини привозили з далеких поїздок та замовляли у найкращих майстрів. Найвідомішою була колекція тростин французького письменника Вольтера, що налічувала 121 предмет.
Втім, це стосується чоловічих палиць. Витонченим, модним жіночим аксесуаром довгий час служила тоненька тростинка. Вона допомагала впоратися з чудернацьким і доволі незручним вбранням з великим криноліном і зберігати рівновагу під час елегантної ходи. Появу жіночих тростин пов'язують з модою на високі підпори. 
Ходити у взутті на високих підборах було не дуже зручно, тому жінки допомагали собі тростиною. Декоративна функція була головною. Окрім опори, тростина слугувала ще й сумочкою: у неї можна було сховати носову хустину, парфуми, любовні листи та інші жіночі дрібниці.
Правила етикету для джентльменів забороняли розмахувати тростиною на вулиці і носити її під пахвою, адже так можна було випадково зачепити людину, що проходить повз. Непристойним вважалося використання тростини не за призначенням – наприклад, як указку в музеї. Ці правила актуальні й сьогодні.
У наші дні акценти змінилися. Сьогодні людина з палицею, якщо, звичайно у неї немає проблем зі здоров'ям, – це або епатажний представник богеми, або справжній поціновувач статусних колекційних речей, аристократ по життю та дворянин за духом. Незважаючи на те, що тростина вийшла з активного повсякденного  користування, вона залишилася аксесуаром, здатним наголосити на непересічності стилю.
В експозиції Ковельського історичного музею представлена тростина, що належала  лікарю-дерматологу Освальду Ернестовичу Міллеру (1896-1951), який був німцем за походженням, працював у шкірно-венерологічному диспансері (на світлині). 
Музейний експонат – це вишукана тростина ручної роботи, яка складається із наступних елементів: стовбура (шафта), наконечника і ручки (набалдашника). Виготовлена із бамбуку, легка, із гладкою поверхнею, покритою блиском, що надає деревині блиску. Внизу прикріплений металевий обідок шириною 4 см. Тростину вінчає ручка оригінальної форми  у вигляді вирізьбленої голови змії, що символізує мудрість і спокій, переродження і лікування. 
У всі часи найпопулярнішими вважалися рукояті у вигляді пташиної чи звірячої голови. Така рукоятка втілювала у собі харизму тварини, у вигляді якої вона виконана: силу та владу лева, мудрість орла, спритність пантери.
Мирослава МОРОЗ.
Чудовим статусним аксесуаром аристократичного характеру у XVIII-XIX століттях була тростина, яка об'єднувала у собі функцію надійної опори та модного аксесуару. Кілька століть тому вийти на вулицю чи з'явитися в пристойному товаристві без тростини  вважалося для чоловіка верхом непристойності.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 253
Читати далі
19.01.2023

Чабан_О_Незабутнє

Беру до рук нову книгу О. І. Чабан "Мій милий світе". Саме по собі видання гарне, зі смаком оформлене. Олена Іванівна не порушила своєї традиції: як і попередні 34 книги, 35-та вийшла в синьо-блакитному кольорі. Адже блакитний колір символізує благородство, вірність, а також він – символ Божественних Небес, і шлях до голубого неба – синій. Книга заворожує від першої сторінки. 
А в книзі – шлях до її дитинства, дорогий спогад тих далеких, до болю близьких дитячих років, "колиски" її дитинства в с. Рокитниці, його жителів, родини. Незабутній спогад, звідки пішла її стежина у життєвий світ: 
Моя ти мила, рідна
  сторона, 
Моя Рокитниця, мій
     дивний світе,
Для нас, як мати, ти
          завжди одна.
Де б не були – твої ми
   вдячні діти.
Хоч авторці мало довелося прожити в чарівному куточку, але все "життя спогади бентежать душу, змушують серце частіше битися, викликають щем і ностальгію за незабутнім", "де дитинство гуляло в садках, де льони голубіли в полях, до землі, яку сходила босими ногами по срібних ранкових росах".
Надзвичайно вдало авторка подає  читачам багатий, дуже цінний матеріал про походження назви села, про його історію  по періодах, а також участь односельчан в тих чи інших подіях. Все це переплітається з історією місцевого храму Різдва Пресвятої Богородиці. 
Храм був побудований в 1789 р., і відтоді мінялися устрої, проходили війни, але святиня ніколи не закривала  своїх дверей. Вона переживала, плакала, коли у прихожан були труднощі, втрати, раділа успіхам. Дуже гарна архітектурна пам'ятка і нині є не тільки окрасою села, а й осередком духовності. І нині ідуть жителі села до своєї святині, аби послухати слово Боже, помолитися, покаятись, попросити Всевишнього щастя, миру для родин, села, України.
В книзі описуються події 30-х років. Болюча, незабутня пам'ять – розділ "Учасники Другої світової війни". Світлини… Спогади… Війна важкий слід залишила чи не в кожній хаті. Біль викликає поема "Рокитницька трагедія".
Цікаві спогади про жителів села, котрі творили достаток, "славні своєю працею". Історичні нариси, світлини про трудівників села, організаторів і передовиків колгоспного виробництва. Л. В. Кулаковський   багато зробив для зростання колись занедбаного господарства, яке стало одним із кращих не тільки в районі, але і в області. Вмілий господарник, знаючий агроном багато уваги приділяв соціально-культурним закладам. 
В селах будували нові школи, будинки культури, дитячі садки. Завдячує і Олена Іванівна чуйному, доброму Кулаковському, бо саме він був її наставником, завдяки йому пішла вчитись, хоча було важко. І нині потайки шкодує, що не повернулася в "колиску зоряних надій". Її доля розпорядилася по-іншому. Цікаво ще раз зустрітися читачам з тими, хто творив, віддаючи себе роботі. Хоч нині їх уже нема, а спогад ятрить серця живих. Знатний льонар С. Калинюк. Саме вирощення льону, як прибуткової  галузі, вивело господарство в передовики. Та й доходи були значними, збагачувались трудівники, розбудовувалося село. Розділ спогадів  доповнено світлинами тих далеких часів.
І знову Олена Іванівна веде читачів в "казку свого дитинства". Але яким воно було для повоєнних дітей? Викликає біль вірш "Зварила мама кашу з лободи", "приправила солоними сльозами, рятує від голодної біди діток, що залишились сиротами". Поезія викликає сльози спогадів про найдорожчих людей, котрі пішли уже у Вічність. Незабутній образ матері, яка завжди вимолювала добру долю своїм трьом діткам, слідкувала, щоб її кровиночки зростали в увазі, турботі, любові, хоч, звичайно, було важко, бо нелегка праця в колгоспі вимагала часу, здоров'я.
Все це пізніше лягло в поетичні рядки під назвою "Тут коріння моє", "Зігрівають милі спогади", "Згадка" та інші:  
У хаті, на городі – скрізь 
Від світу і поки вечір
  темний
Укриє землю, прийде ніч. 
Чи не найбільше любові вкладено у розділ "Історія сільської школи". У  1932 році в селі на зібрані  жителями гроші відкрили школу – в 2022 році "хтось" вирішив її закрити, довелося “відстоювати”  навчальний заклад. В селі школа завжди була єдиним осередком освіти, культури, просвітницької роботи. 
Найтепліші звернення до першої вчительки, яка вчила дітей не тільки грамоти, але:
…співати, малювати…
  Берегти
Родину, школу, книгу,
 Батьківщину…
Як мати, споряджала у
  світи.
Спасибі Вам, свята наша,
 єдина.
Розлетілися діти – навчання, трудові дороги чи не по всій Україні. Але всіх їх "зібрала" авторка у розділі "Мої земляки". Так склалося, що Олена Іванівна навчалася не тільки в Рокитниці, а й у Волі-Любитівській і Любитові. Тож багато добрих спогадів залишили в пам'яті авторки. Їм присвятила свою поезію. Ось про Волю- Любитівську:
Вілька… Воля- Любитівська…  Воленька…
Простяглася від лісу в
  поля.
Я щаслива, що матінка-
  доленька
Нас у лоно твоє принесла.
До речі, багато поетичних рядків покладено на музику. Вся ця поезія об'єднана в цікавому розділі "В моє життя ви сонцем завітали".
Мене зацікавив розділ "На дорогах життя". Тут – публіцистика, оповідання, невигадані життєві історії, такі близькі цікаві, заворожуючі.
Не зрадила своїй традиції Олена Іванівна:  знає, як читачі полюбляють    спогади про митрополита Ніфонта. Надзвичайно хороші, величні поезії "Відкрийся, душе", "Душа до Бога обізвалась", які читач знайде в розділі "Не розлучи нас, Господи".
Сюди ми йдемо на
  пораду, 
Знаходимо в душі
  розраду
І зцілення від мук
  душевних.
Книга закінчується відгуками вдячних читачів, адже любителів поезії авторки дуже багато. Це не просто поезія – це симфонія її душі, душевна щирість, яка чарує наші серця. Вірші дуже прості, написані зрозуміло, доступно, вони, як наше життя. 
Коли через роки Олена Іванівна побувала в рідному селі, такому близькому, чарівному, багатому, побачила, як воно зістарилося, знищилось, занепало, її це дуже вразило. Повалені паркани, зарослі чагарниками хати. Колись прекрасний будинок культури, стоїть, як "величезний череп страхітливого чудовиська". Болить серце авторки, самі слова лягли на папір, як звернення, як розпач:
Не помирай, село моє
  жадане,
Живи, як пісня, з карти не
  зникай. 
Найкраще, наймиліше і
  кохане,
Нас сиротами в світі не
  лишай.
Такі слова близькі кожній людині. І як підсумок – звернення до односельчан:
Я дарую вам щирі вірші,
Бо коштовностей інших не
  маю.
Книга Олени Чабан "Мій милий світе" – це і є та коштовність, яку вона дарує своїм читачам. Це знахідка для працівників бібліотек, вчителів – це і уроки краєзнавства, історії. Дуже потрібна. Спасибі авторці! Нових творчих задумів, творінь!
Як на мене, це дуже корисна книга. Молодь повинна отримувати необхідне знання про історію своєї малої Батьківщини, бо духовне обличчя особистості завжди формується життям малого свого села, краю. Тож розкупили всі книги Олени Іванівни Чабан. І це є найбільша вдячність читачів.
Шановна Олено Іванівно! Доброго здоров'я Вам, щасливого довголіття в мирній країні. Ми чекаємо нових Ваших книг.
Валентина СІЧКАР.
Беру до рук нову книгу О. І. Чабан "Мій милий світе". Саме по собі видання гарне, зі смаком оформлене. Олена Іванівна не порушила своєї традиції: як і попередні 34 книги, 35-та вийшла в синьо-блакитному кольорі. Адже блакитний колір символізує благородство, вірність, а також він – символ Божественних Небес, і шлях до голубого неба – синій. Книга заворожує від першої сторінки. 
А в книзі – шлях до її дитинства, дорогий спогад тих далеких, до болю близьких дитячих років, "колиски" її дитинства в с. Рокитниці, його жителів, родини. Незабутній спогад, звідки пішла її стежина у життєвий світ: 
Моя ти мила, рідна сторона, 
Моя Рокитниця, мій дивний світе,
Для нас, як мати, ти завжди одна.
Де б не були – твої ми вдячні діти.
Хоч авторці мало довелося прожити в чарівному куточку, але все "життя спогади бентежать душу, змушують серце частіше битися, викликають щем і ностальгію за незабутнім", "де дитинство гуляло в садках, де льони голубіли в полях, до землі, яку сходила босими ногами по срібних ранкових росах".
Надзвичайно вдало авторка подає  читачам багатий, дуже цінний матеріал про походження назви села, про його історію  по періодах, а також участь односельчан в тих чи інших подіях.  
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 177
Читати далі
19.01.2023 Семенюк Анатолій Володимирович

війнаВінок думок, позначений війною

Цей вінок поетичних рядків навіяний реаліями тривожної дійсності. Війна!.. Вона змінює свідомість, вносить корективи в поведінку людей, диктує настрій, змінює погляди на життя. Вона підтверджує істину, що щастя і радість – це не щось захмарне, а просто мирна праця, дружнє спілкування.
Бринять в тих рядках і нотки, точніше – акорди помсти. Хоч як би не було боляче з приводу цього, але зло має бути покаране. Згадаймо графа Монте-Крісто: від помсти, від покарання за вчинене зло, він в кінцевому підсумку навернувся до доброчинності.
Папа римський Франциск якось сказав про "цивілізований" російський народ, поклавши вину за трагедії війни на кремлівських правителів. Можливо, з вежі Ватикану російсько-українська війна бачиться по-іншому, але саме цей "цивілізований" народ, щодня вбиває українців. Боляче і гірко.
Та, попри все, мій читачу, вишукуй щемливі спогади з минулого, а ще підійди до дитячого майданчика і подивись на хлопчиків і дівчаток – наше майбутнє, і до тебе прийде заспокоєння. Україна буде жити, Бог її захистить. Про це – в моїх поетичних рядках.
Роздуми 
22 грудня
Найдовша ніч в сузір'ї свіч,
А я чекаю Сонця і на світло.
У цих коротких днях – багато протиріч,
Бо динозаври-монстри правлять світом.
На перший погляд, вони – такі, як ми, 
У них є тіло й голова, є руки й ноги.
Та душі їх потворні, а дух – з пітьми,
До зла немає в них перестороги.
Їх ремесло – невинних нищити людей, 
Інфраструктуру руйнувати всю до тла.
Земля здригається від диких тих ідей…
Скажи нам, Господи, а де Твоя мітла,
Що вимете бандитів з Твого царства?
За гріх смертельний покарає і зупинить
Цю війну трикляту, це варвАрство,
Коли ми, Твої вірні, мир зустрінем?
На Волинь прилетіла зима
На Волинь прилетіла зима,
Білим птахом розправила крила.
Сніг, мов пісня, а Сонця нема –
Для малечі вона рідна і мила.
– Гей, бабусь, діставайте нам санкИ,
Понесемось із гірки стрілою!
Сніжинки кружляють у танку,
Вони дружні з тобою і мною.
А у лузі зблукався полин;
Він із хмарами мову веде:
"Весно красна, прилинь на Волинь…".
"Не спіши! Чуєш: Схід весь гуде.
То не грім весняний, а війна, 
Безжальна, бездушна, жорстока.
Ти гіркий – та й за тебе вона.
За цих діток, за мам, за їх спокій".
На Волинь прилетіла зима,
Світло вкрала, снігом накрила.
Зимонько-зимо, лякаєш дарма –
Є в нас міць і є дух, і є у нас сила!
І жаль мені…
Мені не жаль прожитих днів й ночей –
Усе майнуло під таємничим знаком долі.
Нам не змінити стан надуманих речей,
Як не змінити пісню жайворонка в полі.
Мені не жаль дитинства в латаних штанцях
І босих ніг, поколотих колючою стернею.
Та жаль мені, що українські зранені серця
Були одурені комуністичною брехнею.
Мені не жаль і тих, хто Сталіна оплакував:
Вождя і батька геноциду та репресій.
"Ура!" злітало під акомпанемент оракулів,
Ішли без Бога у душі, без віри і конфесій.
Сяйнуло Сонце незалежності та волі –
Здавалось, заживемо радісно й багато.
І жаль мені, що на скрижАлях долі
Згорьована війною, плаче Україна-мати.
Мені не жаль, що я, народжений у бідності,
Стелив стежки благими мріями до раю.
Та жаль мені, що, не розцвівши, квіти гідності
У засвіти під гуркіт канонади вирушають.
Спогад-пісня про кохання
Вона була, як те дитя –
До мене пригорталась.
Її усмішка осяйна
Мене зачарувала.
Я рученята брав її 
І притискав до серця.
В душі співали солов'ї –
Цю щастя мить не стерти.
Я цілував її вуста –
Вона відповідала.
О, рідна матінко свята,
Цілунків було мало.
І поєдналися тіла
В пориві незбагненнім, 
Кохання квітка розцвіла,
Зорею сяяла на небі.
Лікарям Ковельського МТМО
Лікар!.. Цілитель!.. Спаситель!..
Є святість в цім названім слові.
Він – серця й душі повелитель,
З кредитом Христовим любові.
Він – Янгол-хранитель здоров'я,
Дні і ночі у битвах із хворістю.
Є різне в людей велемов'я,
Я ж бачу жертовність із совістю.
Здоров'я за гроші не купиш –
Це пісня крізь болі крилате.
В буденних стосунках і мові –
Найдорожчий дарунок до свята.
Пошануймо, низенько вклонімося,
За працю, даровану Богом.
Щоб доля під Сонцем світилася,
Й достатком та миром стелилась дорога!
Тривоги Різдвяної ночі
Змагаються зима із осінню.
І ніяк не втихомиряться:
Зима снігом сипне,
Махне білим посохом.
Осінь дощиком війне,
Теплим вітром розвіється.
А життя плине буднями,
Мороком сірим без Сонця.
Вже Новоріччя сон будить.
І Різдво заглядає в віконце.
Колядки злетіли над світом: 
"Нова радість стала".
Вертеп усміхнеться привітом –
Та  раптом бомба упала!
І здригнулася Лобна гора,
Темрява землю накрила.
Боже, де ж Твоя віща зоря,
Щоб надією шлях освітила?
Неспокійна Різдвяна ніч,
Тривожиться Мати Марія.
Спи, маленький Ісусе,
У снах збуваються мрії.
А з хреста скапує кров 
На юних Єву й Адама.
Воскресає Христова Любов –
Христос рождається з нами!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Цей вінок поетичних рядків навіяний реаліями тривожної дійсності. Війна!.. Вона змінює свідомість, вносить корективи в поведінку людей, диктує настрій, змінює погляди на життя. Вона підтверджує істину, що щастя і радість – це не щось захмарне, а просто мирна праця, дружнє спілкування.
Бринять в тих рядках і нотки, точніше – акорди помсти. Хоч як би не було боляче з приводу цього, але зло має бути покаране. Згадаймо графа Монте-Крісто: від помсти, від покарання за вчинене зло, він в кінцевому підсумку навернувся до доброчинності.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 258
Читати далі
19.01.2023

324849876_1344814452960834_5170491020592592418_nПривітали із століттям

Кожний 100-річний ювілей земляків — важлива подія в житті громад Ковельщини. У кожного з ювілярів —  своя історія, свої секрети довголіття. 
Довгожителі — це життєва мудрість, традиції, багатий досвід, а головне — незламність перед життєвими випробуваннями, що є зразком для наслідування.
Цього Різдвяного дня свій 100-річний ювілей відзначив житель села Молодіївка Турійської територіальної громади, фронтовик часів Другої світової війни Петро Степанович Манилюк, який був прихильником національної ідеї, ще зовсім у юному віці приєднався до лав українських повстанців і пізніше був мобілізований до армії. 
Гарячими воєнними стежками Петро Манилюк пішки пройшов від Ковеля до Берліна, служив радистом в інженерно-саперних військах, а в рідне село повернувся після демобілізації в 1947 році. І сьогодні, у дні повномасштабної війни росії проти України, ювіляр чекає на здійснення найзаповітнішої для усіх мрії — щоб 2023 рік став роком Перемоги України.
Привітати Петра Степановича та його родину з ювілеєм завітали начальник Ковельської районної військової адміністрації Ольга Черен, голова Ковельської районної ради В'ячеслав Шворак, Турійський селищний голова  Олексій Безсмертний та його заступник Сергій Власюк.
"Вклоняємося Вашій життєвій мудрості, багатому досвіду, незламності перед воєнними лихоліттями, які випали на Вашу долю. Бажаємо Вам міцного здоров'я, щастя, радості, благополуччя та ще довгих років у хорошому настрої й разом до Перемоги", — побажала ювіляру Ольга Черен.
Вл. інф.
Кожний 100-річний ювілей земляків — важлива подія в житті громад Ковельщини. У кожного з ювілярів —  своя історія, свої секрети довголіття. 
Довгожителі — це життєва мудрість, традиції, багатий досвід, а головне — незламність перед життєвими випробуваннями, що є зразком для наслідування.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 265
Читати далі
12