02.02.2023

горілкаА все – через розкіш…

Михалка та Ярину у віддаленому селі вважали авторитетними людьми. Які б не бували поважні люди з району чи області, місцеве начальство вело їх у цю душевно щедру сім'ю на обід. А господарі любили пригощати начальників та й ще могорич і закуску давали у дорогу. 
Подружжя дало путівку у життя двом своїм дітям. Старша Ганна вийшла заміж за сусіда. Невдовзі батьки побудували молодій сім'ї нову хату, на той час – найкращу у селі. Але чомусь так склалось, що батьки більшу любов та увагу приділяли сину Миколі. Микола після закінчення професійно-технічного училища подався шукати постійну роботу у столиці. Молодого здорового чоловіка прийняли працювати в один з відділків міліції міста Києва. Миколі подобалась робота, і незадовго він завоював авторитет у колективі. 
Час летів швидко. Із столиці батьки довідувались про життя сина із листів. А в одному з них повідомив, що знайшов дуже гарну дівчину для створення сім'ї і незабаром приїде з нею додому. 
…Батьки чекали молодят у п'ятницю перед Пасхою. Віддалене від райцентру село ще не мало автобусного сполучення. То ж батькові довелось виїжджати підводою в сусіднє село. А Ярина тим часом готувала гостям пісний обід, виглядаючи через вікно гостей. Невдовзі вже їх зустрічала на подвір'ї, знайомилась із майбутньою невісткою Вірою. Віра мала кругле обличчя, обрамлене світлими пасмами волосся, які спускались легкими хвилями на плечі і спину. Своєю простотою та привітністю відразу сподобалась батькам. А через трохи часу почала готувати свої улюблені страви на Великдень, бо ж батьки запросили у гості родичів.
Час летів швидко. У сім'ї народилась донька Люба та син Андрійко. Сім'я отримала у столиці трикімнатну квартиру. До батьків у село приїжджали влітку під час відпустки, де її й проводили. Батьки з нетерпінням чекали дітей. А перед їх приїздом кололи свиню та різали теля. Зустрічали дітей всією великою сільською родиною, гуляли та веселились кілька днів.  
До Києва дітей теж проводжали з почестями і родиною. Та з часом сім'ю почала губити розкіш. Микола велику увагу приділяв роботі, а всю заробітну плату віддавав дружині, навіть не цікавився, на що вона її тратить. У мирі та злагоді прожили з Вірою сімнадцять років. А далі етапи її життя псувати подруги по роботі. Час від часу поверталась з роботи додому "під мухою". А згодом почала деколи не ночувати вдома. 
З цього часу сім'я стала руйнуватись. Люба закінчила школу, але мама не подбала про її дальше навчання. Дівчина обрала у житті свою дорогу – знайшла вуличну компанію, де “скрашувала” своє дозвілля із спиртним та наркотиками. У віці 26 років через таке життя молодої дівчини не стало. 
Всі думали, що через втрату дочки Віра покається. А вона, тим часом, покинула чоловіка та сина й невідомо, де проживала. Своє горе Микола заливав горілкою. Незадовго його вигнали з роботи, бо кому ж потрібний п'яниця та ще й у міліції? 50-річний чоловік покинув Київ, залишивши у квартирі двадцятирічного сина Андрія, і поїхав жити до батька за рахунок його пенсії. Не думав Михалко, що йому таке "щастя" у хату прийде на старість. Вже було почав оформляти документи в інтернат для похилих віком людей, але важка хвороба позбавила його життя. А тим часом до батька із Києва приїхав син Андрій і вирішив у селі проживати разом з батьком. 
Швидко до спиртного пристрастився й Андрійко. Чоловіки жили за гроші, що платили їм квартиранти у Києві. Іноді допомагали комусь в роботі, плату брали горілкою, а якщо хтось давав гроші, то їх все одно тратили на спиртне. Таке життя молодого Андрія тривало недовго. Якось одного зимового дня він допився до "білої гарячки" і побіг до лісу. Знайшли парубка мертвим у лісі аж на третій день. Віра, очевидно, мала телефонні зв'язки з кимось з родичів Миколи, бо приїхала віддати останню шану сину. Молодого хлопця жаліло все село. Не жаліло Віру, бо через неї сім'я втратила двох своїх кровинок, не давши їм щедрої батьківської дороги у самостійне життя. 
Жителі села думали, що Віра отямиться, залишиться жити з чоловіком. Та після похорону сина вона пішла ночувати до самотнього, на багато молодшого чоловіка. Наступного дня вранці він її провів на автобусну зупинку і взяв білет до Ковеля. Люди зранку відвідали могилу Андрія, але, на жаль, не було матері….
Микола продовжував вести своє життя по-старому. Без горілки жити вже не міг. Через півтора року після смерті Андрія вона забрала у могилу батька.
…Невідомо, чи жива ще Віра. Бо саме через неї на той світ зарано пішла сім'я. Пішла з розкоші. Не міг подумати Михалко з Яриною, що так трагічно складеться доля сина Миколи, вважаючи свою невістку найкращою у селі.
Микола Денисюк.
Михалка та Ярину у віддаленому селі вважали авторитетними людьми. Які б не бували поважні люди з району чи області, місцеве начальство вело їх у цю душевно щедру сім'ю на обід. А господарі любили пригощати начальників та й ще могорич і закуску давали у дорогу. 
Подружжя дало путівку у життя двом своїм дітям. Старша Ганна вийшла заміж за сусіда. Невдовзі батьки побудували молодій сім'ї нову хату, на той час – найкращу у селі.  
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 131
Читати далі
02.02.2023

дочкаНічого не буває даремно

Картата сумка стояла напоготові у кутку польового шпиталю. Кілька кофтин, чобітки, літня вдяганка.

– Ти збери все, а трапиться оказія, відправимо тебе у бік Чорнолісся, – командир був старший, сивий від літ і війни – таким приблизно міг би бути Галинчин батько. Яким лише вона його не уявляла за свої 20 років! І тата, і маму. А тут, на війні, Дмитрович і справді був за батька. Дівчина прихилилася до нього через свою неприкаяність, а ще через страх. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 145
Читати далі
02.02.2023
НІ ХАО, КРОЛИКУ, або 
З КИТАЙСЬКИМ НОВИМ РОКОМ!

16_main-v1674146523НІ ХАО, КРОЛИКУ, або  З КИТАЙСЬКИМ НОВИМ РОКОМ!

Традиції та правила свята
Китайський Новий рік – найважливіше традиційне китайське свято. Неофіційно його ще називають Місячним Новим роком, оскільки воно є елементом успадкованого зі стародавніх часів місячно-сонячного китайського календаря.
Попри назву, відзначають свято не лише в Китаї. Воно є основним і для жителів Гонконгу, Індонезії, Макао, Малайзії, Філіппін, Сінгапуру, Тайваню, В’єтнаму. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 120
Читати далі
02.02.2023

СоботовичЛюдина

Возвеличу малих отих рабів
 німих!
Я на сторожі коло їх поставлю
 слово.
Т. Шевченко.
Яку велику відповідальність накладає на нас величне слово ЛЮДИНА! І вчитися відповідати цьому званню ми маємо у таких особистостей, які залишили по собі у житті тисячі, мільйони добрих справ.
Прикладом для наслідування у труді, у житті,  у побуті, у стосунках з іншими людьми є Пилип Соботович  – копач колодязів. Скільки він викопав їх? Ніхто вже й не знає. У Дубечному, у всіх навколишніх селах він залишив пам'ятники – колодязі, викопані його працьовитими руками. І служитимуть вони людям довгі віки. Хто п'є воду із цих криниць, вклоніться пам'яті Пилипа Мироновича. Він недаремно прожив це життя. Він – Людина.
l
У далекому 1971 році мій дід Гнат дав батькові 600 карбованців і сказав: "Викопай, сину, за ці гроші у нашому дворі колодязь".
У Страсний четвер цього ж року діда поховали. І батько вирішив зразу ж виконати заповіт діда.
– А хто ж викопає колодязь?
Тітка Лєна, що жила тоді в Дубечному, порадила попросити діда Пилипа. Він – її односельчанин і копає людям колодязі. 
Сказано – зроблено. Домовились.
Приїхав дід Пилип. Став у нас жити. Він мав окрему кімнату (літню, яка взимку не опалювалася). Там було велике вікно, одне ліжко. Три тижні жив з нами і працював копач Пилип. Згадаю, як це було.
Пам'ятаю, що був він дуже високого росту, рівний, як на його роки, то і ставної статури. Ходив повільно, ступав ногами впевнено, твердо. Не метушився. Говорив мало: до діла, до переконання. Руки у нього великі, мускулисті. Обличчя пооране зморшками. Вираз спокійний. Очі голубі, глибокі, добрі. Років йому було далеко за шістдесят. У руках маленька, з коротким черешком лопата.
Ходять з батьком по двору. Шукають місце, де копати.
– Отут, – каже впевнено дід, показуючи невеличкий світло-зеленої травички оазис. – Отут, більше ніде – у вас високе місце.
Справді, наша батьківщина знаходилася у Старій Вижівці на вул. Польовій, 25. Це на карті рельєфу одна із найвищих місцин у нашому селищі. Отож робота не на день і не на два. Надовго.
Прокидався дід рано. Ставав обличчям до Cонця, яке сходило із-за горизонту. Довго молився. Ми, малі, виховувалися в атеїстичні радянські часи. Тому з цікавістю спостерігали, як пристрасно молиться цей кремезний дід. Тоді я ще не розуміла, як це нелегко, небезпечно і відповідально братися за цю роботу. Уявіть собі: спускатися щоденно на дно все нижче й нижче і видавати нагору над своєю головою відро з мокрим піском, глиною, ґлеєм. Лебідкою піднімали це відро. А дід-копач сидів у вузькому колі під цим Дамокловим мечем, який, не дай, Боже, міг кожної миті зірватись на голову. Як страшно! Тисячі, тисячі таких підйомів.
l
Спочатку дід копав круглий отвір потрібного діаметра. Коли отвір був на менше половини висоти колодязного круга, ставили в нього цей круг. В міру того, як колодязь ставав глибшим, круг опускався повільно сам і на нього потихеньку ставили другий.
Рівненько, помаленьку, повагом, обережно піднімали нагору відро за відром. Глину відносили в дальній правий куток нашого двору. Батько накрив цю глину добротним дашком. Потім добрих 30 літ вижівські люди приходили до нас щороку по глину, щоб перед святами білити хати.
Не залишились осторонь і сусіди: помагали викручувати лебідкою викопану землю. Говорили мало, щоб не стрепенути, не сполохати тишу. Робота поважна, важлива, відповідальна. Лементу і метушні не любить.
Глибоко до води копав дід. Аж вісімнадцять кругів. Дев'ятнадцятий зверху. Добре, що у нас були довгі добротні драбини, які батько зробив, коли споруджував високий оборіг для сіна. Ці драбини були міцно зв'язані. По них і піднімався дід-копач нагору, на землю. Коли вже круги дісталися води, дід спустився на саме дно і, починаючи з найнижчого круга, стики з наступним заштукатурював міцним розчином цементу. І так поступово аж до останнього шва-стику. 
Робота закінчена. Довга, копітка, витривала. Стала прибувати вода. За одну ніч було вже декілька кругів.
Треба сказати, що дід щоразу, опускаючись на дно чи піднімаючись, хрестився. 
Коли він снідав, обідав чи вечеряв, нам не дозволяли батьки вештатись по кухні і підходити до столу – не прийнято: їдять старші.
Після вечері, перед сном, дід знову ставав перед вікном, відгороджувався від усього земного, від світу, причинивши двері і вів розмову з Богом – молився. Ми з сестрою через щілину дивилися і ніяк не могли збагнути силу віри і молитви діда Пилипа.
Справедливо розрахувавшись за таку важку роботу, батько попрощався з дідом, який залишив у нашому дворі достойний по собі пам'ятник – колодязь, який служить людям і донині.
l
Після написання цієї статті я вирішила знайти нащадків копача криниць. Знайшла. 
Із розповідей Володимира Семеновича Соботовича, жителя села Дубечного.
– Дід Пилип був рідним братом мого діда Якова. Народився він у 1901 році. Помер у 1978-му. Прожив, як і його батько та брати, 77 років. 
Нас називали на селі Гайдуками. Але скоро це прізвисько змінили. "Гамузом" (тобто разом), – кричав дід Пилип, даючи команду брати колоду. І це було дуже частою його командою до роботи. З того часу нас перестали звати Гайдуками. А казали: "Гамузи". Та й тепер у селі, хто їсть багато солі, любить солоне, то кажуть: "Ти такий, як Гамуз".
Народився Пилип Соботович у селянській сім'ї, в якій зростали троє братів та дві сестри. Із цих п'ятьох дітей уже немає нікого. Зосталися тільки їхні нащадки. Після війни було тяжкувато. Грошей не було. Кожна людина старалася щось десь заробити. Отож, Пилип пішки ходив аж у Брест: залізницю тоді прокладали. Так він заробляв дітям на хліб. Сім'я у нього була немалою. Він – батько п'ятьох синів та двох дочок. Дівчата ще в малому віці повмирали. Хворіли. Сини вижили.
Жили вони, як і всі у той час, бідно. Діда Пилипа всі вважали скупим: дуже дорожив кожною копійкою. Ходив часто до церкви. У колгоспі не працював. А все по інших роботах: на рампі вантажив і розвантажував вагони, взимку – на молочарні, довго працював у лісництві.
–  А господарство? Поле?
– Було у нього тільки 15 соток поля.
–  Мало, як на той час.
– Мало. Але так вони жили. І дід Пилип сам вручну щороку скопував ці п'ятнадцять сотих.
– Розкажіть про цікаві історії з його життя.
– Дід Пилип ніколи у житті не напився горілки і ні з ким. Спокійний був. А його брат уже міг і напитися, і побитися.
Треба сказати, що дуже любив Пилип Миронович сіль. Огірки їсть влітку – дай солі:
– Явдошко, сипони-но солі!
– Я ж насипала.
– Вже немає.
Товариші всі знали про дідову пристрасть до солі. І вирішили пожартувати. 
Одного разу щось робили взимку в лісі. І наварили на багатті юшки. Досипали дідові у вже посолену страву багато-багато солі. Їдять. Всі спостерігають за дідом. А він все доїв із своєї миски і виду не подав: не озлобився, не бився. А зразу ж до води. Казали, що лопне від води. Зима. Мороз, хоч і невеликий. Ополонка. А він ліг на лід і п'є, п'є її, холодну, і ніяк не може напитися цієї цілющої води.
– То, може, з того часу і став копати людям криниці?
– Хто знає. Працьовитий був дуже. От і копав. Один раз попробував, другий. Кругів же тоді не було. Одного разу, на хуторі Підмороги, як виселяли всіх у село, люди, що могли, те забрали. А був коло хати колодязь, то зняли верхнього круга. А нижні – ні. От дід Пилип витягував ті круги. Усі викопав. До села з того місця вела канава довжиною десь з кілометр. От він ті круги цілий кілометр перекочував канавою. І докотив якось. Але один круг таки розбився аж в кінці канави, вже у селі. Шкода було такої важкої праці. Але що поробиш?
– А від кого він успадкував це бажання колодязі копати? Може, хто із його роду цим займався?
– Та ні. Просто працьовитим був дуже. І ця любов до праці і вивела його на дорогу копача.
– Володимире Семеновичу, а що Ви скажете про небезпеку? Чи вда-валося уникати нещасних випадків, будучи завжди під тяжким відром над головою?
– Небезпека була. Одного разу, коли дід копав колодязь, той, що знаходиться неподалік центральної аптеки у Старій Вижівці, дівчата, що витягували відро, не втримали його. А дід же на дні. Злякалися. Повтікали. Той, що керував від комунгоспу цією справою, стривожено кричав:
– Я вас позвільняю!
Думали, що діда вже нема живого. А він виліз. Слава Богу, живий. Тільки облитий глиною. Як молоком. 
Крепкий був. Колоди носив додому на плечі.
Товщина – двадцять сантиметрів, довжина – п'ять метрів. Переріже та й несе. Дуже любив допомагати іншим людям. 
Одна жінка питає його:
– Діду, куди йдете?
– А одній людині тополю тре зрізати.
А ввечері знов:
– А що? Зрізали тополю, діду?
– А що там її різати? Зрізав.
Поперечкою сам різав. Нема напарника на поперечку? Нічого. Прив'яже груз на протилежну ручку та й тягне – ріже сам.
– А як людина? Добрий він був чоловік?
– Спокійний, добрий і щирий. Якось до війни було сінокоси давали там, аж під Глухами. Коник у нього тоді був біленький, слабенький. Подивиться, пожаліє його – впряжеться у пару до коня та й тягнуть сіно до села Дубечного з Глух разом, аби тільки люди не бачили. Але люди таки все вибачать, видивляться. То ж село.
Та й дрова, як в лісгоспі давали ділянки, то три кілометри санками тягав додому. Отакий транспорт. Відомо: надія на себе самого. Людина!
Останні роки дід Пилип хворів. Ноги боліли. А люди на селі казали: "Колодязі далися взнаки".
 Хто зна. Завжди благенько одягнений (не любив тепло одягатися: сковує рухи), в резинових калошах. Якісь там онучечки замотає. А в колодязі сиро, вогко… Ех… Життя…
Не мав він великих статків. Не став керівником якоїсь установи, не прагнув слави. Він був простим чоловіком. 
l
Подивіться на на оці світлини. Ось він. Сенсом його життя була праця. Вона тримала його на цій землі. Бо були у нього отакі працьовиті, зболені руки, що творили і піднімали із глибин цілющі джерела для людей, для майбутнього. І хоч уже сорок років немає Пилипа Соботовича на цій землі, але його труд, його життя – істина, наука, як треба жити гідно, щоб виправдати високе звання – Людина.
Любов Євтушик.
Фото з архіву автора.
Возвеличу малих отих рабів  німих!
Я на сторожі коло їх поставлю слово.
Т. Шевченко.
Яку велику відповідальність накладає на нас величне слово ЛЮДИНА! І вчитися відповідати цьому званню ми маємо у таких особистостей, які залишили по собі у житті тисячі, мільйони добрих справ.
Прикладом для наслідування у труді, у житті,  у побуті, у стосунках з іншими людьми є Пилип Соботович  – копач колодязів. Скільки він викопав їх? Ніхто вже й не знає. У Дубечному, у всіх навколишніх селах він залишив пам'ятники – колодязі, викопані його працьовитими руками. І служитимуть вони людям довгі віки. Хто п'є воду із цих криниць, вклоніться пам'яті Пилипа Мироновича. Він недаремно прожив це життя. Він – Людина.
ххх
У далекому 1971 році мій дід Гнат дав батькові 600 карбованців і сказав: "Викопай, сину, за ці гроші у нашому дворі колодязь".
У Страсний четвер цього ж року діда поховали. І батько вирішив зразу ж виконати заповіт діда.
– А хто ж викопає колодязь?
Тітка Лєна, що жила тоді в Дубечному, порадила попросити діда Пилипа. Він – її односельчанин і копає людям колодязі. 
Сказано – зроблено. Домовились.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 149
Читати далі
02.02.2023

корупціяНа  часі!

Останні кадрові зміни на Печерських пагорбах,  оприлюднені у ЗМІ факти корупції у вищих ешелонах української влади викликали неабиякий розголос.
Дехто сумнівається, а чи варто про ці потворні явища  говорити нині, в період воєнного стану, у час, коли на полях битв з путінською росією вирішується доля  України? От, мовляв, переможемо агресора, відновимо кордони, тоді й візьмемося наводити  лад у власній хаті. 
Переконаний: наступ на мародерів цілком на часі! Щоправда, розпочався він трохи із запізненням. Розгортати його потрібно було з перших днів війни, коли зухвалий ворог мріяв про паради у Києві, знищення президента та його оточення, чинив неподобства у  Бучі, Гостомелі та інших містах і селах країни. І свідомо чи несвідомо йому служили відверті й замасковані вороги народу, котрі діяли за правилом: "Кому війна, кому матір рідна вона".
Згадаймо повідомлення  про випадки розкрадання гуманітарної допомоги, зловживання з її розподілом, злодійством в армії, що з'явилися ще на початку широкомасштабного вторгнення московії в Україну. Якби тоді ефективно попрацювали силові структури, органи державної безпеки, прокуратури, ми б не мали тих болючих  проблем у суспільстві, які згодом далися взнаки. І перемоги  наші на фронті виявилися б, можливо, більш значущими, аніж у той час. Бо коли ЗСУ озброєні, оснащені, нагодовані, взуті й одягнуті належним чином, воїни почуваються впевненіше і воюють сміливіше.
Але ж ні: декому захотілося "погріти руки" на благодійній допомозі Заходу, за старою звичкою вкрасти те, що йому не належало. "Війна все  спише”, – зухвало думали. Багатьом, до речі, це вдавалося, про що свідчать публікації в пресі, передачах радіо і телебачення (навіть волинських). Хапуг не зупинило ні обурення військових, котрі щодня мерзли і не завжди доїдали в окопах, проливали кров за рідну землю, ні голоси правозахисників, ні викривальні матеріали журналістів, ні навіть голоси міжнародних спостерігачів.
Можливо, я занадто жорстокий  і негуманний, але скажу так: якби тоді притягли до відповідальності декілька корупціонерів, судили їх  за законами військового часу, а декого й розстріляли б, це пішло б тільки на користь  справі. Однак, боюсь, що частині високопосадовців їх "витівки" зійдуть  з рук. Хіба контроль міжнародних інспекторів, передовсім американських, які вже прибувають до України, завадить спустити  все на "гальмах". Адже наші зарубіжні союзники-партнери не для того витрачають   кошти своїх платників податків, щоб їх використовували українські горе-патріоти для особистого збагачення. На  Заході закон для всіх один, і порушувати його не дозволено нікому.
Звичайно, прикро і неприємно писати про такі потворні речі у час, коли свої молоді життя віддають за Україну її захисники. Але писати, говорити, показувати потрібно. Корупція – це один із різновидів запроданства і колаборанства, з яким маємо безкомпромісно боротися. Боротися заради того, щоб перемогти орду на фронті.
Охрім СВИТКА. 
Останні кадрові зміни на Печерських пагорбах,  оприлюднені у ЗМІ факти корупції у вищих ешелонах української влади викликали неабиякий розголос.
Дехто сумнівається, а чи варто про ці потворні явища  говорити нині, в період воєнного стану, у час, коли на полях битв з путінською росією вирішується доля  України? От, мовляв, переможемо агресора, відновимо кордони, тоді й візьмемося наводити  лад у власній хаті. 
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 135
Читати далі
02.02.2023

Дякуємо за увагу і турботу!
Деякий час тому у Варшаві (Республіка Польща) відбувся перший чемпіонат Європи з інтегративної БОЧА, організатором якого є Akademicki Zwiаzek Sportowy. Участь в змаганнях взяли близько 100 спортсменів з України, Польщі, Словаччини, Греції.
Україну представляли 3 команди: "Ковель-Добродія в дії", Strong in Spirit та BOYKU (Івано-Франківщина). В складі команди Ковеля виступали: Ольга Яренчук, Дарина Ткачук, Володимир Кравчук, Борис Паталій, Володимир Лисюк.
Серед 16 команд кращою виявилася команда Nike Bydgoszcz, випередивши Словаччину та Prometeus Konopiska, а ковельчани, хоч і без призових місць, увійшли в десятку кращих команд.
Отримавши запрошення, ми сформували команду і поїхали за новими враженнями та досвідом. Емоції переповнювали з перших хвилин мандрівки. У Варшаві нас зустрів волонтер Микола Остапчук. Сам він теж ковельчанин.
Організатори потурбувались про доїзд спортсменів до готелю та спортивного комплексу великим комфортабельним автобусом, доступним для осіб, які користуються кріслом колісним. Сумно від того, що таким транспортом, ми можемо скористатись, тільки поїхавши на міжнародні змагання. Але не втрачаємо віри в ЗСУ, що після перемоги України над  рашистами ми побудуємо нове і комфортне життя в нашій Україні, і все в нас буде добре!
Два дні змагань промайнули на одному подиху. Чудова організаційна атмосфера і нові знайомства додали впевненості у своїх спортивних можливостях, які потрібно розвивати тренуванням. А найголовніше — це спілкування з учасниками інших країн, які були ввічливі один до одного, вболівали не тільки за своїх спортсменів, але й за суперників.
Висловлюємо особливу подяку за теплий прийом пані Marta Dalecka — Wiceprezes ZG AZS ds. sportu osоb z niepelnosprawnosciami, за запрошення, подарунки, проживання в шикарному Hotel Portos та смачне харчування. Також дякуємо Waldemar Troszynski — за запрошення та інформаційну комунікацію.
Щира подяка — нашому тренеру-викладачу по БОЧА Володимиру Кравчуку за терпіння, витримку і організовану поїздку, також супровідникам-асистентам Ірині Янко та Олені Лисюк.
Окрема подяка — Андрію Мигулі за фінансову підтримку.
З щирими побажаннями здоров'я, благополуччя і миру —
Ольга Яренчук,
прессекретар Громадської організації "АСОЦІАЦІЯ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ "ДОБРОДІЯ В ДІЇ".
Деякий час тому у Варшаві (Республіка Польща) відбувся перший чемпіонат Європи з інтегративної БОЧА, організатором якого є Akademicki Zwiаzek Sportowy. Участь в змаганнях взяли близько 100 спортсменів з України, Польщі, Словаччини, Греції.Дякуємо за увагу і турботу!

IMG20221210125938Дякуємо за увгу і турботу!

Україну представляли 3 команди: "Ковель-Добродія в дії", Strong in Spirit та BOYKU (Івано-Франківщина). В складі команди Ковеля виступали: Ольга Яренчук, Дарина Ткачук, Володимир Кравчук, Борис Паталій, Володимир Лисюк.
Серед 16 команд кращою виявилася команда Nike Bydgoszcz, випередивши Словаччину та Prometeus Konopiska, а ковельчани, хоч і без призових місць, увійшли в десятку кращих команд.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 171
Читати далі
02.02.2023 Романюк Аліна Петрівна

водаВід четверга  до Четверга

3 лютого, п'ятниця
Схід Сонця - 07.56; захід - 17.15.
Місяць - у Раці.
Прп. Максима Спов. День інтронізації Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія.
Іменини: Максима, Євгена, Івана, Анни.
4 лютого, субота
Схід Сонця - 07.55; захід - 17.17.
Місяць - у Леві.
Всесвітній день боротьби проти раку.
Ап. Тимофія. Прмч. Анастасія.
Іменини: Тимофія, Петра, Івана, Леонтія.
5 лютого, неділя 
Схід Сонця - 07.53; захід - 17.18.
Місяць - у Леві.
Неділя про митаря і фарисея. Сщмч. Климента, єп. Анкирського.
Іменини:  Геннадія, Федора, Катерини.
6 лютого, понеділок
Схід Сонця - 07.51; захід - 17.20.
Місяць - у Діві.
Міжнародний день бармена.
Прп. Ксенії. 
Іменини: Дениса, Ксенії, Івана.
7 лютого, вівторок
Схід Сонця - 07.50; захід - 17.22.
Місяць - у Діві.
День безпеки в Інтернеті.
Свт. Григорія Богослова, архієпископа Константинопольського.
Іменини: Бориса, Дмитра, Олександра, Володимира.
8 лютого, середа
Схід Сонця - 07.48; захід - 17.24.
Місяць - у Діві.
Прпп. Ксенофонта, дружини його Марії та синів їхніх Аркадія та Іоана.
Іменини: Петра, Аркадія, Марії.
9 лютого, четвер
Схід Сонця - 07.46; захід - 17.26. 
Місяць - у Терезах.
Міжнародний день стоматолога. 
Перенесення мощей свт. Йоана Золоустого. 
Іменини: Дмитра, Івана, Петра.
Народні прикмети
n Початок лютого погідливий — весну чекай ранню, ясну, погожу.
n Подальшав обрій — на поліпшення погоди.
n  Яка Оксана (6 лютого) — така й весна: якщо день ясний і тихий, то весна буде гожою; якщо в обід Сонце — рання весна, а коли хурделиця, то затягнеться надовго.
Місячні фази у лютому
Зростаючий Місяць - до 4 лютого.
Повний Місяць - 5 лютого.
Спадаючий  Місяць - 6-19 лютого.
Третя чверть Місяця - 13 лютого.
Молодий Місяць -  20 лютого.
Зростаючий Місяць - 21-28 лютого.
Перша чверть Місяця - 27 лютого.
Підготувала Аліна РОМАНЮК.
3 лютого, п'ятниця
Схід Сонця - 07.56; захід - 17.15.
Місяць - у Раці.
Прп. Максима Спов. День інтронізації Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія.
Іменини: Максима, Євгена, Івана, Анни.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 163
Читати далі
02.02.2023

гороГОРОСКОП з 6 по 12 лютого

ОВЕН. Необхiдно заховати свої вразливi мiсця подалi вiд поглядiв оточуючих. Четвер буде насичений спiлкуванням з рiзними людьми. 
ТЕЛЕЦЬ. Вiдчуття невпевненостi може перешкодити зосередитися на роботi. Повiрте, у вас бiльше сил i знань, нiж думаєте. Інтуїцiя загостриться як нiколи.
БЛИЗНЮКИ. Сприятливий час для  розв’язання проблем будь-якої складностi. Великий шанс для реалiзацiї давнiх задумiв. 
РАК. Ви постiйно вiдчуватимете пiдтримку оточуючих. Вiрогiднi позитивнi змiни на роботi i в особистому життi. В усьому супроводитиме успiх.
ЛЕВ. Необхiдно зберiгати ясну голову i тверезiсть думок. Пiдтримка впливових осiб в середу допоможе зайняти новi позицiї в дiловiй сферi.
ДIВА. Прекрасний час для кар‘єрного зростання, будьте готовi збiльшити робоче навантаження. Бажано не конфлiктувати з начальством, а пiти на компромiс. 
ТЕРЕЗИ. Може початися бурхливий роман, прислухайтеся до заклику серця. Не виключений хороший шанс для службового зростання.
СКОРПIОН. Ви багато працювали i заслужили пiдвищення. У четвер  можливi приємнi новини. У вихiднi порадує особисте життя i романтичнi побачення.
СТРIЛЕЦЬ. Намагаючись підкорювати гори на своєму шляху, не переоцiніть  сили. Вiд  ситуацiї, що складатиметься, ви тiльки виграєте. 
КОЗЕРIГ. На початку тижня не затiвайте нiчого нового, приведiть в порядок все старе, позбудьтеся поганих думок про людей i життя. Упевненiсть в силах приведе до успiху.
ВОДОЛIЙ. Необхiдно чiтко розпланувати тиждень i вирiшити, що зробити в першу чергу. Друзi допоможуть розвiятися i подарують цiкавi iдеї, до яких варто прислухатися. 
РИБИ. Тиждень буде напружений i насичений подiями. Не поспiшайте i не рвiться починати щось нове, постарайтеся не форсувати подiї. 
Підготував 
Степан ЗОРЕПАД.
ОВЕН. Необхiдно заховати свої вразливi мiсця подалi вiд поглядiв оточуючих. Четвер буде насичений спiлкуванням з рiзними людьми. 
ТЕЛЕЦЬ. Вiдчуття невпевненостi може перешкодити зосередитися на роботi. Повiрте, у вас бiльше сил i знань, нiж думаєте. Інтуїцiя загостриться як нiколи.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 190
Читати далі
12