В ніч з 28 на 29 жовтня (з суботи на неділю), о 4-й  годині ранку стрілки годинника потрібно перевести на одну годину назад. 

 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 205

Четвер. Хмарно, дощ. Температура: 11оС.  Вітер  східний помірний.

В ніч на п'ятницю. Мінлива хмарність. Температура: 8оС.   Вітер  південно-східний   слабкий.

П'ятниця. Хмарно, дощ. Температура:  11оС.  Вітер  південно-східний  помірний.

В ніч на суботу.  Мінлива хмарність.  Температура:  9оС. Вітер південно-західний  помірний.

Субота. Мінлива хмарність. Температура:  13оС. Вітер західний  помірно  сильний.

В ніч на неділю. Мінлива хмарність.  Температура: 8оС.  Вітер   південно-східний слабкий. 

Неділя. Мінлива хмарність. Температура: 14оС.  Вітер  південний помірний.

В ніч на понеділок. Мінлива хмарність. Температура:  10оС.  Вітер південний помірний.

Понеділок. Мінлива хмарність. Температура:   19оС.  Вітер  південний  сильний.

В ніч на вівторок. Хмарно, можливий  дощ.  Температура: 140С. Вітер  південний помірний.

Вівторок. Мінлива хмарність, часом дощ.  Температура: 18оС.  Вітер   південний помірно сильний. 

В ніч на середу. Мінлива хмарність.  Температура: 10оС.  Вітер  західний помірний.

Середа. Мінлива хмарність.  Температура:  13оС.  Вітер  північно-західний  помірно сильний. 

Четвер. Хмарно, дощ. Температура: 11^оС.  Вітер  східний помірний.

В ніч на п'ятницю. Мінлива хмарність. Температура: 8^оС.   Вітер  південно-східний   слабкий.

П'ятниця. Хмарно, дощ. Температура:  11^оС.  Вітер  південно-східний  помірний.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 225

Шановні автомобілісти 

і дорожники!

В Україні є свята, причетність до яких відчувають майже всі громадяни країни. До таких, безперечно, належить День автомобіліста і дорожника, який традиційно відзначаємо в останню неділю жовтня. Адже кожен із нас користується громадським або особистим транспортом, хоче бачити наші шляхи і дороги благоустроєними, по-справжньому європейськими. Саме над вирішенням цих завдань працюємо ми з Вами, шановні колеги.

Звичайно, віроломний напад путінської росії на Україну завдав значних економічних та матеріальних збитків автомобільно-дорожній галузі, загальмував розв’язання багатьох гострих для суспільства проблем. Але і в умовах воєнного стану автомобілісти й дорожники виявляють почуття відповідальності та високого професійного обов’язку, прагнуть успішно вирішувати поставлені перед ними завдання.

Багато представників такої почесної професії несуть військову службу в лавах Збройних Сил України, беруть участь у територіальній обороні, волонтерському русі. Їх девіз: «Все – для фронту, все – для Перемоги!». Тільки з трудового колективу ТзОВ «Ідея» призвані до армійських лав п’ятеро чоловіків. Не стоять осторонь захисту незалежності й територіальної цілісності держави інші підприємства та організації транспортно-шляхової сфери всієї Волині. Вони допомагають ЗСУ і морально, і матеріально, і фінансово, бо розуміють: разом – ми сила.

З нагоди нашого професійного свята надсилаю найсердечніше вітання працівникам галузі. Особливі поздоровлення – нашим ветеранам, які нині перебувають на заслуженому відпочинку або продовжують працювати. На Вашому прикладі молодь вчиться, як потрібно любити рідну землю, її народ, бути готовими їх захищати.

Дорогі колеги!

Від імені депутатського корпусу Волинської обласної ради, себе особисто дякую за Вашу сумлінну працю у ці важкі часи, Вашу тверду віру в Перемогу над ворогом та вагомий внесок у її наближення, готовність примножувати славні трудові традиції багатотисячного загону автомобілістів і дорожників України.

Божого благословення Вам на кожен прийдешній день, родинного благополуччя, міцного здоров’я!

           З повагою –

Віктор КОЗАК,

депутат Волинської обласної ради, директор ТзОВ «Ідея», голова регіональної ради Волинської та Рівненської областей Асоціації міжнародних 

перевізників України.

НА СВІТЛИНІ: працівники ТзОВ “Ідея” (зліва на право) Богдан МетілкА, Віктор Гоголюк, Віталій Дмитрук, Микола Костюк,  Юрій Гоголюк, Анатолій МетілкА, Віталій Кратюк, Стас МетілкА, Микола Васковець, Василь Барбарук. 

Фото Аліни РОМАНЮК.

В Україні є свята, причетність до яких відчувають майже всі громадяни країни. До таких, безперечно, належить День автомобіліста і дорожника, який традиційно відзначаємо в останню неділю жовтня. Адже кожен із нас користується громадським або особистим транспортом, хоче бачити наші шляхи і дороги благоустроєними, по-справжньому європейськими. Саме над вирішенням цих завдань працюємо ми з Вами, шановні колеги.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 364

Бог щедро наділив його даром Слова, життєвою мудрістю, невсипущою творчою енергією, добрим серцем і відкритою душею. Як священник та людина, він має багато чеснот, серед яких —    порядність, відвертість, щирість, людяність та простота.

Саме так  без перебільшення можна  охарактеризувати протоієрея Івана Оринчака, настоятеля храму  Святого апостола Андрія Первозваного ПЦУ (м. Ковель). 

 Отець Іван  — автор багатьох поетичних збірок, член літературно-мистецького товариства «Творчий світ», член Спілки християнських письменників України. Понад 20 років   служив  у храмі святителя Миколая Чудотворця, що у Колодяжному. Два роки тому був призначений настоятелем  храму святого апостола Андрія  Первозваного у Ковелі.

Як відомо, Свято-Андріївська церква почала діяти в роки незалежності України у приміщенні каплиці, що належала колись католикам. У роки радянської влади тут зберігалася сіль. З часом було відкрито будинок панахиди.

У 1990 році управлінням у справах релігії Волинської облдержадміністрації   зареєстровано громаду апостола Андрія Первозваного, якій передано каплицю. Завдяки активності громади і священника   Дмитра Кекляка за короткий час провели реконструкцію каплиці, добудували дзвінницю, майже удвічі збільшили площу для прихожан.

Всередині над входом  розташовані хори. Віруючих зустрічає  різьблений іконостас на високих з позолотою царських воротах. Стіни та іконостас прикрашені сучасними іконами. Фасад з вулиці оздоблений фресками святих.

За короткий час стараннями тодішнього настоятеля протоієрея Дмитра Кекляка і вірних здійснено реконструкцію храму з добудовою дзвіниці. Багато допоміг у той час міський голова, Почесний громадянин м. Ковеля Анатолій Семенюк. Сьогодні пропонуємо увазі читачів інтерв’ю з настоятелем храму отцем Іваном Оринчаком, якого ви бачите  у товаристві жінок-волонтерок церковної громади храму. 

Бог щедро наділив його даром Слова, життєвою мудрістю, невсипущою творчою енергією, добрим серцем і відкритою душею. Як священник та людина, він має багато чеснот, серед яких —    порядність, відвертість, щирість, людяність та простота.

Саме так  без перебільшення можна  охарактеризувати протоієрея Івана Оринчака, настоятеля храму  Святого апостола Андрія Первозваного ПЦУ (м. Ковель). 

  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 409

Сергій Якович Ступачук — колишній учитель математики і фізики Старовижівської школи. Всі, хто знав його, погодяться зі мною в тому, що це була людина величезної скромності, дуже талановита, обдарована в галузі фізико-математичних наук. Я б його назвала людиною високої внутрішньої культури. І хоч зовні він був непоказним, звичайним чоловіком, внутрішній світ його був просто величним. Він не створив сім’ї. Не мав дітей. Не мав власного житла. Але була у нього школа, улюблена робота, книги і фізика, закони якої так самовіддано викладав цей учитель. 

Він вчив і мене. Я вдячна Вам, Сергію Яковичу, за Вашу вимогливість, за знання, за чистоту душі, за повагу до учнів. 

До старшокласників учитель звертався тільки на “Ви”. Висока розумом людина оця. Серед усіх учителів він був найкращий своєю непоказною скромною зовнішністю і неперевершеними знаннями в галузі точних наук. Хороших учителів є багато, але таких, яким був Сергій Якович Ступачук (на світлині – вгорі ліворуч) — одиниці.  

Сергій Якович Ступачук похований у с. Луків Турійського району. Після інсульту, незадовго до смерті, його забрав у Луків племінник.

Коли я згадувала свого учителя, мені завжди хотілося вклонитися   його пам’яті. Думалося, як би знайти його могилу у Лукові?   Але сама ж не знайду.  І влітку 2018 р. я поїхала в це селище з надією знайти родину Ступачука С.Я. і побувати на кладовищі. 

Знайшла. Не без труднощів, звичайно. Бо племінник учителя носив інше прізвище. У сестри Ступачука по чоловікові було прізвище Новосад.

Допоміг випадок. Зайшла в школу — ремонт. Зайшла в ПТУ — теж працюють робітники: білять, фарбують. Зайшла в селищну раду. Розпитую. Не можемо знайти родичів. Чули таке прізвище, але зараз у Лукові такого немає. І в цей момент прийшов у селищну раду директор школи. І саме він зрозумів, про кого йде мова. І що я можу знайти ту людину (Новосада М.А.) за такою-то адресою.

Михайло Ананійович не чекав такого візиту. Був чимось стурбований. Але коли я показала свою книжку, де було оповідання “Великий учитель” і фото, то зрозумів, що мова йтиме про його дядька, учителя Старовижівської школи  Сергія Яковича Ступачука.

— Я хотіла побувати на могилі цієї хорошої людини. Саме тому і приїхала.

— Добре. Ходімо. 2 кілометри звідси. Підете пішки? 

— Піду.

Дорогою Михайло розповідав про мого вчителя. Мені було цікаво все: і як він жив, і хто його батьки, і чому в нього не склалося особисте життя.

Запам’ятовувала все, що розповідав він. От і прийшли. Старовинні високі колишні пам’ятники. Зарослі лісовими деревами стежки. Кричить вороння. Німотна музика царює тут.

— Ось, — показав могилу.

На мене дивився сліпий пам’ятник з видовбленим овалом для фото. Але самої фотографії не було. Читаю дати життя:  20.12.1930–24.04.1992 рр.

Далі мені показують могили родини. Яків Ступачук  — батько. Служив у царській армії (фото мені прислав поштою після нашої зустрічі Михайло Новосад. Перефотографував спеціально для мене і написав: “Може, колись Ви про це напишете – світлина внизу).

l

От і пишу. Спочатку про мого вчителя  як про людину. Чому він був сам? Не створив сім’ї? 

Коротко про це.

Була у нього велика любов. Розказував. Вчителька французької мови — Кокошко Людмила Михайлівна. Вона була особлива. Подивіться на неї (вгорі праворуч). Знаючий фахівець. Інтелігент найвищої культури. (Вона вчила і мене). Не дивно, що глибокий погляд Сергія (так надалі писатиму) зупинився на ній.

Любов йому сказала, що рівної їй у світі не було. Дружили. Зустрічалися. І вирішила Людмила познайомити свого батька із мужчиною, з яким, можливо, вони будуть одружуватися, якщо на те буде батьківська згода.

Приїхав батько. Генерал. Виправка. Ставний військовий. Про таких казали: “Без сучка, без задоринки”. Чекали на Сергія. Ні, він не запізнився. Як він міг запізнитися? Але була дощова погода. Зайшов він. Такий собі простяк. Костюм, звичайно, але вступив у глибокі кирзові чоботи, щоб не намочити у зливу ноги. І це виглядало так незграбно. Та ще й у нього була невеличка вроджена вада: не вимовляв декілька звуків... Контраст: небо і земля.

l

На ранок батько серйозно поговорив із дочкою (на жаль, пишу в оригіналі: він говорив російською).

— Ты что, с ума сошла? Разве ты не видишь, что он тебе совсем не пара? Опомнись. Он такой неотесанный. Господи! Прошу тебя, Люда! Прекрати эти отношения. У тебя прекрасное мое наследство останется. Я обещаю, что подарю тебе, кроме недвижимости, еще очень ценный подарок. Послушай, дочка...

— Тату, зрозумій. Це тільки зовні він такий. Але я його знаю. Він — людина високої внутрішньої культури.  І знаю його вже не один рік. Він справжній високочолий інтелігент, — переконувала батька Людмила.

— Не нашего поля ягода. Вот и все. Думай. Но помни мое “нет!” .

Знав би тоді той генерал, що батько Сергія — людина такої ж виправки, та ще й царської армії. Тільки весь цей потенціал перебрав на себе, а Сергій в армії, мабуть, і не служив, бо був відірваний палець від вибуху снаряда в дитинстві.

За згоду з батьком Людмила отримала від нього коштовний подарунок – діамантову обручку за 24 тисячі на ті гроші  (автомобіль  тоді коштував втричі дешевше). Людмила припинила стосунки із Сергієм. Перейшла працювати із школи в ПТУ.

...Пройшли роки. Помер тато Людмили Михайлівни. Отримала вона у спадок розкішний будинок. Наближалася одинока старість. Довгими самотніми вечорами згадувала таку чисту, непорочну, кришталеву любов. І світлі наївні довірливі блакитні  очі Сергія, що так кохав її.

І вирішила вона вибачитися  перед ним. Поговорити. Зробити крок назустріч.

l

Але очі Сергія вже не світилися. Пройшло багато часу. Років з 10-15 чи навіть більше. Надто довго боліла у нього душа. Вигоріло. Спопеліло. Погасло. Не зміг уже. Залишився самотнім. І вона теж залишилася одна...

І вирішила вона опікуватися двома дітьми із с. Борзова з дуже скромної сільської сім’ї. Їх виховувала тільки мати. Батько помер. Старша Поліна і молодший Василь. Поліна гарно вчилася. Людмила Михайлівна прищепила своїй учениці велику любов і зацікавленість до французької мови. І тому Поліна під впливом учительки обрала професію та  здобула вищу освіту за фахом учителя французької мови. Звичайно, і на роботу Людмила допомогла влаштуватися в ПТУ, щоб бути разом.

Поліна — особливої вроди дівчина. Не така, як усі. Хоч-не-хоч, а коли її побачиш, то розумієш її оригінальність, витонченість. Дивишся – як дзвіночок, серед степу виріс. Отакою була Поліна.

Приїхав на роботу за направленням молодий хлопець — викладач. Познайомилися. Стали зустрічатися. Поліна розповіла про це своїй наставниці.

Схвильована без меж, Людмила Михайлівна вже не могла спокійно говорити. У глибокій емоційній її мові звучали колись батькові слова:

— Ты что, с ума сошла? Он тебе не пара. Прошу тебя...

Поліна вперше не послухала свою добру вчительку. Вона була для неї, як друга мама. Поліна цінувала вчительку. Прислухалася до її порад завжди. Але зараз сказала: “Ні!”. І вийшла заміж за Бондаренка. Стосунки між ними через це припинилися.

Хоч Поліна так переконувала, що не хоче повторювати її помилки. Не хоче залишитися на старість одна. Але марно...

Стала Поліна матір’ю двох синів. Але довго не жила, померла.

Людмила Михайлівна тяжко пережила смерть своєї улюблениці. Бо в серці жінки було дуже багато нереалізованої материнської любові. Дожила вона до поважного віку. Похована на Сумщині, у місті Шостка.

l

Немає вже цих людей. Шкода. Життя — як мить у вирі Всесвіту. Як спалах. І все. Тепер вже інші люди приходять натомість. “Половина саду квітне, половина в’яне”, — співається у пісні. І думається мені, що долі людські так залежать від самих людей. Від стійкості і незалежності від зовнішнього впливу. 

Людино! Не слухай нікого. Недарма ж мудрий наш народ споконвіків казав: “Бо як кого ти полюбиш — не кажи нікому, бо рознесуть вітром люди, як суху солому”.

Любов Євтушик.

Сергій Якович Ступачук — колишній учитель математики і фізики Старовижівської школи. Всі, хто знав його, погодяться зі мною в тому, що це була людина величезної скромності, дуже талановита, обдарована в галузі фізико-математичних наук. Я б його назвала людиною високої внутрішньої культури. І хоч зовні він був непоказним, звичайним чоловіком, внутрішній світ його був просто величним. Він не створив сім’ї. Не мав дітей. Не мав власного житла. Але була у нього школа, улюблена робота, книги і фізика, закони якої так самовіддано викладав цей учитель. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 258

Барвистими осінніми квітами й теплими усмішками зустрічали ковельчани Євгена Хотимчука, заслуженого журналіста України, шеф-редактора газети «Вісник+К», журналу «Люди і долі», газет «Між нами бабами», «Скандал+Кримінал», «Від села до села». 

У творчому доробку письменника – понад півтора десятка книг, які користуються популярністю у наших читачів. Велику повагу викликають патріотичні ініціативи Євгена Яковича. Завдяки започаткованій ним акції «Знайди могилу повстанця» було впорядковано забуті поховання бійців УПА у селах Волосівка і Рудка-Козинська Рожищенського району та Мульчиці Володимирецького району Рівненщини. У Турійському районі на Покрову проводиться заснований ним конкурс повстанської пісні «Складем хоч пізнії вінці». 

Євген Хотимчук опублікував рукопис вояка УПА, знайдений у вулику, де він пролежав понад 70 років! А в 2019 р. він видав книгу  «Волинський небесний батальйон», увічнивши пам’ять про синів України, полеглих у новітній війні з московською імперією.                                                                                             

Цього разу письменник привіз нам свої нові книги, у кожній –правдиві бувальщини, чиїсь радощі і печалі, змальовані мудро та щиро. Свої твори він представив, як завжди, яскраво, з любов’ю, як і пише, згадуючи дорогих людей, земляків, події, які визначили життєвий шлях і творчу долю.

З притаманним йому гумором, жартами говорив пан Євген про речі поважні, небуденні – про любов і пам’ять, жагу до життя, материнську самопосвяту, історію роду й народу. 

Учасники зразкового художнього колективу драматичного гуртка «Дивослово» міського Палацу учнівської молоді (Уляна Борзовець, Діана Боршуляк, Анастасія Прокопчук, Дмитро Руднюк, Олександр Поліщук, керівник – Руслана Чарнюк) для нашого зібрання прочитали дві новели з книги «Доля матері». Одна з них, «Ялові кури», – яскравий образок з повоєнного дитинства письменника, інша – «Живий лист» – зворушлива сповідь і щемний спомин про маму. Талановиті юні артисти розчулили слухачів і самого автора, ми сміялися зі сльозами на очах. А ще – всім товариством, разом з начальником управління культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради Андрієм Мигулею, співали «Пісню про рушник» та «Многії літа» письменнику.

Зустріч з паном Євгеном, з його живим, щирим, влучним, дотепним словом не залишила нікого байдужим, ми всі стали веселішими, життєрадіснішими і трішки щасливішими. Прощаючись до нових зустрічей, ми дякували Євгену Хотимчуку за радість спілкування та зичили реалізації творчих планів, нових книг.

Ольга Бичковська, 

бібліотекар Публічної 

бібліотеки Ковеля.

Барвистими осінніми квітами й теплими усмішками зустрічали ковельчани Євгена Хотимчука, заслуженого журналіста України, шеф-редактора газети «Вісник+К», журналу «Люди і долі», газет «Між нами бабами», «Скандал+Кримінал», «Від села до села». 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 274

Вперше на Волині операцію TAVI (транскатетерну імплантацію аортального клапана) на серці виконали у Ковельському МТМО.

Команда фахівців Центру дитячої кардіології та кардіохірургії (м. Київ) на запрошення Ковельського МТМО спільно з нашими лікарями успішно здійснили протезування клапана без зупинки серця та без розрізу грудної клітини.

68-річна пацієнтка поступила до лікарні  з критичним стенозом аортального клапана, який майже не відкривався. І це не єдиний діагноз хворої: вона страждає цукровим діабетом, має надлишкову вагу тіла та перенесла інсульт. Врятувати життя жінки могла лише мініінвазивна операція, адже відкрите оперативне втручання їй протипоказане. 

Основний етап імплантації клапана виконав Володимир Танський, завідувач кардіохірургічного центру Ковельського МТМО. Загалом до проведення операції було залучено чимало наших лікарів: Анатолій Бондарчук, Сергій Прудкой, Тарас Окунь, Павло Андреєв, Ольга Танська. Разом з фахівцями Центру дитячої кардіології та кардіохірургії, вони показали злагоджену командну роботу, яка завершилася позитивним результатом. 

Ми щиро дякуємо за співпрацю та неоціненний досвід, який передають ковельським лікарям лідери сучасної вітчизняної кардіохірургії та кардіології: Гліб Ємець, Аркадій Довгалюк, Андрій Цвик, Олександра Телегузова. 

Це четверта за рік така операція, проведена в регіональних закладах з початку запровадження в Україні державного фінансування закупівлі транскатетерних клапанів (вартість одного становить понад 300 тисяч гривень).   

Нині пацієнтка почувається добре, ще кілька днів вона перебуватиме у відділенні інтенсивної терапії. Попереду її чекає період реабілітації та повноцінне життя.  

Марія Назарук – одна з тих жінок, серце якої «болить» за Україну та двох синів, які на фронті з перших днів повномасштабного вторгнення. Двоє з чотирьох онуків також військові. А ще – вона прабабуся шістьох правнуків. Наші захисники боронять нас від ворога, ми захищаємо їхніх рідних від смертельних хвороб! 

Дякуємо ЗСУ за можливість працювати та рятувати життя людей! Медичний фронт працює на Перемогу!

Пишаємося тим, що найсучасніші кардіохірургічні операції, які виконують у кращих клініках світу, відтепер доступні й у Ковельському МТМО!

Валентин Вітер, 

генеральний директор Ковельського МТМО.

Вперше на Волині операцію TAVI (транскатетерну імплантацію аортального клапана) на серці виконали у Ковельському МТМО.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 132

Сидячий спосіб життя і недостатня активність можуть нанести неабияку шкоду нашому здоров’ю. Але як визначити, чи достатньо ви рухаєтеся? Ось кілька симптомів, за наявності  яких потрібно терміново збільшити активність.

Постійна втома

Ви достатньо спите, ваш раціон повноцінний і різноманітний, а ви все одно швидко втомлюєтеся і «видихаєтеся» вже до обіду? Наскільки б дивно це не звучало, але уся справа може бути саме у нестачі руху: дослідження, проведене фахівцями з університету Джорджії, показало, що лише 20 хвилин аеробних вправ тричі на тиждень збільшують рівень енергії на 20%. Більше того, у деяких випадках регулярні заняття спортом можуть знизити стомлюваність на 65%, оскільки впливають безпосередньо на центральну нервову систему. Тож чим більше ви втомлюєтеся, тим більше вам варто рухатися.

Підвищена тривожність

Сидячий спосіб життя може підвищити рівень тривожності і депресії — це було підтверджено одразу декількома дослідженнями. Більше того, було доведено, що регулярні заняття аеробікою і силовими вправами допомагають істотно знизити рівень тривожності, зменшити симптоми депресії та навіть прискорити одужання. Зрозуміло, не можна стверджувати, що підвищена тривожність однозначно вказує на нестачу активності, але варто додати трохи руху у життя — і простежити динаміку.

Порушився 

гормональний баланс 

Нестача руху позначається негативно не лише на здоров’ї серця і судин, але й на балансі гормонів. Надлишок жиру у організмі може призвести до підвищення вмісту естрогену і нестачі тестостерону, що неодмінно позначиться на самопочутті. Водночас заняття спортом допомагають нормалізувати гормональний баланс, підтримати фізичне і психічне здоров’я.

Проблеми з травленням

Ваш кишківник став ледачим, а шлунок — примхливим? Почніть займатися спортом: аеробні вправи прискорюють ваше дихання і частоту серцевих скорочень, що, в свою чергу, покращує скорочення м’язів кишківника. Біг, ходьба, плавання — усі ці види фізичних навантажень позитивно впливають не лише на серцево-судинну систему, але й на роботу кишківника.

Поганий сон

Якщо у вас виникли труднощі із засинанням, або ви прокидаєтеся вночі чи важко встаєте вранці, це також може бути ознакою нестачі руху і активності. 

Як показали результати дослідження, літні люди, які регулярно займалися спортом, у результаті спали у середньому на годину з чвертю більше, ніж ті, чия активність була низькою. Спробуйте додати трохи аеробних навантажень — швидше за все, це зробить ваш сон міцнішим і здоровішим.

Отже, регулярна фізична активність і є тим лікарем, який:

– Підвищує ваші шанси прожити довше і здоровіше життя.

– Допомагає захистити вас від розвитку хвороб серця та судин, високого кров’яного тиску і високого рівня холестерину.

– Допомагає запобігти діабету 2 типу, а також  ускладнення його наслідків (ускладнень зі сторони сердцево – судинної, ендокринної систем, зору і тощо).

– Допомагає запобігти підступним втратам кісткової тканини – остеопорозу.

– Покращує координацію рухів, чим знижує ризик падіння у літніх людей.

– Полегшує симптоми депресії і тривоги і покращує настрій.

– Допомагає керувати своєю вагою.

Нещодавні дослідження показали, що регулярна фізична активність поліпшує інтелектуальні здібності людини, попереджує її зниження, що часто трапляється з віком, та знижує ризик інсульту.

Вл. інф.

Сидячий спосіб життя і недостатня активність можуть нанести неабияку шкоду нашому здоров’ю. Але як визначити, чи достатньо ви рухаєтеся? Ось кілька симптомів, за наявності  яких потрібно терміново збільшити активність.

Ви достатньо спите, ваш раціон повноцінний і різноманітний, а ви все одно швидко втомлюєтеся і «видихаєтеся» вже до обіду?  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 172

Таке явище відбувається тільки восени. Коли нагріта літніми променями земля вкривається туманним покривалом.

 Ідучи до школи, я відчуваю себе окутаним казкою. Травичка ще зелена, але вже покрита таємничим серпанком. Листочки на деревах позолотіли і розпочинають ткати осіннє покривало для землі. В цей час на перилах мосту можна побачити павутинки з краплинами роси, яка переливається різними кольорами. Здається,  з того туману зараз з’являться казкові герої і розпочнуть свою нову історію.

Коли вранці я йду до школи, то завжди споглядаю сонну красу міста, яке тільки прокидається назустріч новому дню і новим подіям. Зовсім скоро тут завирує життя. Безкінечний потік авто,  перехожі, які завжди кудись поспішають, діти, які біжать назустріч пригодам… А вранці тут тихо і спокійно, лише осінь пише в своїй золотій книзі нову сторінку життя.  Як же ж гарно у моєму місті!

Станіслав ШОСТАЦЬКИЙ, 

учень 5-А  класу ліцею № 3  

ім. Лесі Українки.

Таке явище відбувається тільки восени. Коли нагріта літніми променями земля вкривається туманним покривалом.

 Ідучи до школи, я відчуваю себе окутаним казкою.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 135

На початку жовтня на Волині проходила конференція Асоціації керівників закладів освіти «Відроджені гімназії України», учасників якої приймали і ковельчани.

Майже сто директорів із 16 областей України долучилися до цієї освітянської події. Тема цьогорічного заходу: «Стратегія проведення реформи системи освіти України в умовах воєнного стану та входження у європейський освітній простір».

Конференція – це зустріч однодумців, обговорення найновіших педагогічних моделей, обмін досвідом, спілкування.

Учасники  конференції ознайомились з роботою ліцею імені Олени Пчілки, гостей приймали також у ліцеях №7, №10, №11 та  Білинському ліцеї, станції юних натуралістів.

Крім того, гості були в захопленні від виступів наших талановитих дітей. Зокрема,  вихованці “Зразкового художнього колективу” драматичного гуртка “Дивослово” ЗПО “Ковельський палац учнівської молоді імені Івана Франка” (керівник Руслана Чарнюк), яких ви бачите на знімку, провели в Нечимному літературну годину за творчістю Лесі Українки “Повстанем! Бо душа повстане!”. 

Натхненно і проникливо декламували школярі поезію Лесі Українки. Кожен виступ був наповнений емоціями, особливим змістом, глибоким розумінням потужного Лесиного слова.

Наш кор.

Фото з  архіву драматичного гуртка “Дивослово”.

На початку жовтня на Волині проходила конференція Асоціації керівників закладів освіти «Відроджені гімназії України», учасників якої приймали і ковельчани.

Майже сто директорів із 16 областей України долучилися до цієї освітянської події.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 266