Раді вітати Вас!
  • Головна
  • Контакти
  • Реклама
Весь архів випусків
  • Головна
  • Категорії
    • Повідомлення в номер
    • Місцева влада
    • Репортаж
    • Політика
    • Погода
    • Редакційна пошта
    • Духовність
    • Закон і ми
    • Благодійність
    • Пам’ять
    • Спорт, природа і здоров’я
    • Всяка всячина
    • Реклама і оголошення
    • З неопублікованого
  • Галерея
  • Про нас
  • Відгуки читачів
  • Передплата
  • Контакти
  • Четвер, 8 травня 2025 року №20 (12976)

Четвер, 25 січня 2024 року № 4 (12907) / Повідомлення в номер / Погода в Ковелі 25–31 січня

25.01.2024
Четвер.  Хмарно, сніг з дощем. Температура: 2оС.  Вітер західний сильний.
В ніч на п'ятницю. Хмарно, невеликий сніг з дощем. Температура: 0оС.   Вітер  північно-західний  помірно сильний.
П'ятниця. Хмарно. Температура:  -1оС.  Вітер північно-західний помірний.
В ніч на суботу. Хмарно, сніг. Температура: -2оС. Вітер південний помірний.
Субота. Хмарно, невеликий мокрий сніг.  Температура:  0оС. Вітер західний помірно сильний.
В ніч на неділю. Хмарно. Температура:  -3оС.  Вітер  східний слабкий. 
Неділя. Хмарно.  Температура: 0оС.  Вітер  західний помірний.
В ніч на понеділок. Мінлива хмарність. Температура:  -2оС.  Вітер   північно-західний помірний.
Понеділок. Мінлива хмарність. Температура:  0оС.  Вітер  північно-західний  помірно сильний.
В ніч на вівторок. Хмарно, можливий сніг з дощем.   Температура: -10С.  Вітер   північний слібкий.
Вівторок. Хмарно, можливий сніг з дощем.  Температура: 0оС.  Вітер   північний  помірний.
В ніч на середу. Ясно.  Температура: -4оС.  Вітер північно-східний слабкий.
Середа. Мінлива хмарність.  Температура:  -2оС.  Вітер північний слабкий.

відлига Четвер.  Хмарно, сніг з дощем. Температура: 2оС.  Вітер західний сильний.

В ніч на п'ятницю. Хмарно, невеликий сніг з дощем. Температура: 0оС.   Вітер  північно-західний  помірно сильний.

П'ятниця. Хмарно. Температура:  -1оС.  Вітер північно-західний помірний.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 206
Читати далі

Четвер, 25 січня 2024 року № 4 (12907) / Повідомлення в номер / Пустили з молотка землі заказника й археологічних об’єктів

25.01.2024
Новина про те, що на місці археологічних пам'яток Галина Воля-1 та Семенова гора, яка знаходиться за півтора кілометра від селища Стара Вижівка, облаштують кар'єр для видобування піску, збурила місцеву громаду і викликала гнівні коментарі у соціальних мережах.
"Продали нас, 
а не Семенову гору"
У громаді стало відомо, що 17 січня цього року через електронні торги продано спеціальний дозвіл на видобуток піску в урочищах Галина Воля-1 та Семенова гора на 20 років. Разом із надрами під загрозою знищення опинилися 160 гектарів лісових насаджень та унікальної флори, адже під майбутній піщаний кар'єр потрапила частина території зоологічного заказника "Смолярівський", що згідно із Законом України "Про природно-заповідний фонд" має перебувати під охороною держави.
Хто ж став щасливим власником безцінних природних й археологічних скарбів Старовижівщини? У протоколі електронного аукціону зазначено, що найвищу ціну – 4271000 гривень запропонувало ТзОВ "Сандекс", зареєстроване у Львові, створене лише у вересні минулого року із статутним капіталом усього 3 тисячі гривень.
"Не можна так лишати. На місцевому рівні продають пам'ятку природи", "Фірма –ширма. За нею стоїть хтось місцевий","Продали нас, а не Семенову гору", "Ми відвойовуємо Донецьк і Луганськ, а нас продають", "Компанія заснована аж… чотири місяці тому і вже "заробила" мільйони на купівлю", "Будуть відправляти пісок на склозаводи у Європу, там дуже рідкісний пісок", – так відреагували у соцмережі старовижівчани на новину, яка вразила всіх. 
Як припускають люди, "Сандекс", швидше за все, – фірма-прокладка, а справжній вигодоздобувач поки що залишається в тіні. Ймовірно, на зручне місце для облаштування піщаного кар'єру вказав хтось із місцевих. Адже поруч із Семеновою горою пролягає дорога, добувати пісок можна просто екскаватором, а залізнична станція знаходиться за півтора кілометра.   
   
Рідкісні пам'ятки минувшини
Ще у 1994 році на Семеновій горі працювала експедиція під керівництвом відомого волинського археолога, кандидата історичних наук Григорія Охріменка. В інтерв'ю тоді він розповів, що тут було поселення докерамічного неоліту приблизно V тис. до н.е. Про це свідчили знахідки: сокири, трапеції, скребки, наконечники стріл, пластини. Вдалося навіть розкопати одне із жител давніх людей. За словами науковця, Семенова гора – рідкісна пам'ятка, якої ні він, ні його столичні колеги ніде в Україні не бачили, і наголошував: тутешню територію ще потрібно ретельно досліджувати. 
Семенова гора внесена до переліку культурних об'єктів Волинської області згідно із наказом управління культури і туризму облдержадміністрації від 29 червня 2009 року. Однак офіційного статусу як археологічної пам'ятки, яка б охоронялася державою, вона не має. Змінювали одне одного керівники колишнього Старовижівського району, а її дослідження так і залишилося у списку невиконаних обіцянок місцевої влади. Головною причиною називали брак коштів на виготовлення документації.
Галина Воля-1 – теж унікальне місце, де  була стоянка давніх людей доби мезоліту.  Цей об'єкт Старовижівська селищна рада подала департаменту економічного розвитку, зовнішніх відносин та питань туризму і курортів Волинської ОВА для включення до регіональних стратегій розвитку та програм комплексного відновлення. Тобто воно перебуває під охороною відповідно до положень Закону України "Про охорону культурної спадщини". Однак охоронні положення стосовно цих унікальних археологічних об'єктів в Держгеонадрах не взяли до уваги, коли вирішили їх продати для розробки піщаного кар'єру.

Б1 Новина про те, що на місці археологічних пам'яток Галина Воля-1 та Семенова гора, яка знаходиться за півтора кілометра від селища Стара Вижівка, облаштують кар'єр для видобування піску, збурила місцеву громаду і викликала гнівні коментарі у соціальних мережах.

Валентина БЛІНОВА.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 202
Читати далі

Четвер, 25 січня 2024 року № 4 (12907) / Повідомлення в номер / Доля синьоокого романтика

25.01.2024
Кожен, кому дано прийти у цей світ, безумовно має своє особливе призначення.
І дійсно, особливе воно для Валентина Данилюка – носія високих людських якостей,  уродженця села Секуня, що на Старовижівщині (нині  Ковельського району), члена Національної спілки художників України.
Уже, глянувши на обкладинку книги "Доля синьоокого романтика" Валентини Клюнтер, що вийшла з друку цього року у видавництві "Надстир'я", бачиш постать благородного, елегантного на вигляд героя нарисів на фоні хати-казки. А побудована вона золотими руками Валентина Данилюка самотужки за власним планом на місці, де жили його предки, без жодного гвіздка. І покрита очеретом. Під такою покрівлею зимою тепло, а літом прохолодно. Сам і штукатурив комин, плиту і камін. Це своєрідний пам'ятник рідним.
Жив герой книги за настановою батьків, щоб собі було добре, а людям ще краще. Тому й мав багато друзів по всій Західній Україні, де вчився, жив і творив.  Це – різносторонньо обдарована людина. Мав талант багатогранний: і скульптора, і графіка, і живописця, і мозаїка. А ще – гарно грав на гітарі, тонко відчував музику, любив танцювати, рибалити. 
Був знайомий з творчими людьми: Зоєю Слободян, Світланою Мирводою, Зоєю Навроцькою, Валентиною Клюнтер, Ніною Горик, журналістами і письменниками, навіть із Сусанною Троць з Буенос-Айреса. Був щирим і щедрим, часто запрошував до себе на хутір "Круха". Тут побували сотні людей звідусюди. Дружив із школярами Секуня, які спостерігали часто за його роботою, приходячи на гостину.
Маючи Божий дар, досягнув вершин майстерності. 30 років після закінчення Львівського інституту декоративно-прикладного мистецтва працював на Івано-Франківщині. 
Тож починав із карпатських пейзажів, але найбільше вабив дух поліської природи. Тонко і правдиво відображав її згодом після повернення на рідну малу батьківщину, у світ первозданної краси і духовного спокою, одержуючи наснагу від волинської землі. На хуторі "Круха" і народились скульптури із дерева: "Святість", "Колискова", "Муза", "Маруся Чурай", "Леся Українка", "Тарас Шевченко", "Іван Франко", "Іван Гонта", "Берегиня", "Весна" та ін. Це видно на світлинах у книзі.
А скільки художніх полотен тут є! Милуючись ними, ніби бачимо зримо  туман над берегом, спекотний день, вечір на узліссі, наближення грози, тишу ранкового ранку, зоряну ніч… Вражають портрети, зокрема, матері. Є тут і чеканка, і різьба…
Його ідеалами були істина, добро, краса. І це відчуваємо на кожній сторінці, перегортаючи книгу, вчитуючись у спогади рідних і відомих та невідомих людей. Коли дивишся на цю красу, відчуваєш не тільки насолоду, а й хочеш, щоб звичні слова "краса врятує світ" стали дійсністю. Бо як же інакше? Хіба можна руйнувати красу? На жаль, війна по-іншому діє…
Твори героя книги займали почесне місце на районних, обласних, всесоюзних, республіканських та міжнародних виставках, зокрема і в Ковелі, про що часто повідомляла наша газета "Вісті Ковельщини".
Вироби нашого талановитого волинянина є в Польщі, росії, Канаді, Італії, Аргентині, Англії. Презентував їх усім знайомим людям. 
Книга дарує приємні хвилини спілкування з неповторною красою людського таланту, запрошує доторкнутись до духовності Майстра з великої букви. Своєю натхненною працею і любов'ю до отчої землі художник возвеличив наш край, прикрасив творче дерево України. 
1938 - 2013 – роки його життя.
У кожному рядочку книги відчувається гордість автора за талановитого земляка, бо краєзнавець і письменниця теж родом із Скулина.
Валентина ОСТАПЧУК. 

доля1 Кожен, кому дано прийти у цей світ, безумовно має своє особливе призначення.

Валентина ОСТАПЧУК. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 187
Читати далі

Четвер, 25 січня 2024 року № 4 (12907) / Повідомлення в номер / Колгоспне – не своє

25.01.2024
У радянські часи ніхто із селян навіть не уявляв, як це – не красти в колгоспі, не тягти з нього все, що погано лежить і саме проситься до рук.
В одному селі довго пам’ятали діда Дуленка, котрий жив на крайній Садовій вулиці. Коли дочка забрала його до себе в місто, він розклеїв там оголошення: «Продається хата. У дворі колодязь, всі хозпостройки. Рядом  – колгоспне поле».  Саме в цьому уточненні була неабияка перевага. Виходиш із двору – і все вирощене колгоспом твоє!
Наш знайомий колгоспний бригадир Павло Степанович пригадує такий випадок зі свого життя. Не часто, але його посилали на ранкове доїння контролювати доярок.
– Треба було встати вдосвіта, а я вечором святкував, як слід не відпочив, тож уранці дуже боліла голова. Зайшовши до корівника, знайшов закуток, присів там і ненадовго задрімав. Прокинувшись, побачив інтересну картину. Доярки, не підозрюючи про присутність стороннього, заходилися готувати собі “подарунки”. Видоївши першу у своїй групі корову, тітка Зіна налила молока у принесений із дому бідончик і замаскувала його в соломі. Тітка Тетяна насипала відро дерті й віднесла до іншої схованки, вочевидь, давньої та невипадкової. А Лідка накидала до свого мішечка макухи.
– Ось тут я виходжу зі своєї засідки з ціпком, який трапився під руку, – сміється Павло Степанович. – Вітаюся з доярками і оголошую, що маю чарівну паличку, яка зараз усіх виведе на чисту воду. Вказую ціпком на купу соломи й вигукую: «Там схований Зінин бідончик молока!». Затим таким чином відшукав і відро з дертю, і мішок із макухою. 
Сміху було досхочу – та й по тому. Адже ні для кого нічого надзвичайного не трапилося! Доярки від рання й до пізнього вечора без вихідних і святкових днів годували, доглядали, доїли корів. Тож і вони, і свинарки, і телятниці вважали, що по праву заслуговують на такі дрібнички, як прихоплені з роботи жмих, макуха чи дерть.
– Насамкінець розкажу справжній анекдот із мого життя, – підвів риску у розмові Павло Степанович. – Моя теща працювала на фермі до самісінької пенсії. А потім ще 20 років ночами сторожувала в корівниках. Якось уранці повертається вона з роботи і несе драбину. Мамо, кажу, навіщо ви її прете? У нас же своїх аж три. А вона у відповідь: «Сьогодні не було чого взяти на фермі – довелося хоч драбину прихопити. Не йти ж додому з порожніми руками!».
Звичайно, крадіжок в колективних господарствах вистачало. Але приклад, як кажуть, показувало начальство. Голова  колгоспу, хоч і був для людей цар і бог, але над ним ще були вищі "боги". Багато хто з них, особливо чиновники з району або області, розглядали колективізоване село як  особисту вотчину. 
Деякі спритники  ухитрялися в колгоспне стадо  "включити" корівчину чи бичка, які годувалися разом із громадською худобою, а пізніше йшли на забій. Власник таким чином мав неабияку вигоду, а на столі у нього завше були свіже м'ясо й сало. Декому засівали площу пшеницею чи іншими культурами, за рахунок чого ті мали змогу вдома утримувати курей, гусей, качок, якщо дозволяли умови.
Для колгоспного керівництва було важливо догодити  різного роду перевіряльникам – пожежникам, санітарній  службі, податківцям, представникам правоохоронних органів  тощо. Але найбільшим і найскладнішим завданням  вважалося гідно прийняти  представників обласного керівництва. Але спробуй вгадай, чим їх подивувати?
Розповідають, як одного разу на колгоспні звітно-виборні збори у недалеке від Ковеля село приїхав  перший секретар обкому партії. Як годиться, після завершення зборів, виступу секретаря і виборів голови, останній запросив високопоставлену особу з Луцька у місцеве кафе. Разом з ним посунула і обслуга. На столі, як-то кажуть, лише  пташиного молока не вистачало. Око тішило печене, смажене, варене, тушковане. Напої – від домашньої горілки до вірменських коньяків. Навіть узвар був.
Секретар, ще не присівши, окинув поглядом накритого стола, суворо запитав новоспеченого голову:
– А токмачі з кислим молоком де?
Господар здивовано подивився на обслугу першого. Та  лише плечима здвигнула. Мовляв, мали б знати, що начальство любить.
А начальство, скрививши бузину, тільки й  мовило сердито:
– Не вмієте гостей частувати, то самі їжте. Я поїхав до Луцька.
Отакі бували випадки в недалекому минулому. І не тільки такі…
Микола НЕЧИПОРЕНКО,
Михайло КУЗЬМУК.

У радянські часи ніхто із селян навіть не уявляв, як це – не красти в колгоспі, не тягти з нього все, що погано лежить і саме проситься до рук.

Микола НЕЧИПОРЕНКО,

Михайло КУЗЬМУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 152
Читати далі

Четвер, 25 січня 2024 року № 4 (12907) / Повідомлення в номер / Хто кращий рибалка

25.01.2024

На водосховищі "Мощена" відбулися захоплюючі та напружені змагання з підльодної ловлі  "Мормишка Fest". У цих змаганнях взяли участь 9 команд, кожна з яких складалася з 2 чоловік. Змагання проходили в індивідуальному та командному форматах і  складалися з 2-х етапів по 2 год 30 хв та проводились у двох  зонах.

Свою майстерність демонстрували  18 рибалок, об'єднаних у 9 команд. Всі вони презентували  згуртований колектив рибалок, які були готові до конкуренції та демонстрації своїх вмінь у підльодній ловлі.

Особливими гостями та учасниками змагань були діючі чемпіони світу з підльодної ловлі на мормишку – Віталій Яцина  та Михайло Гордієнко. Їхній досвід та високий рівень  майстерності  додавали  змаганням особливого  престижу та зробили подію цікавою і захоплюючою.
 Змагання проводилися на водосховищі "Мощена", яке славиться своєю  рибою та мальовничими  краєвидами. Погодні умови були досить складні, що вимагало від учасників уміння швидко адаптуватися до них.
Учасники  змагалися не лише за перемогу у командному рейтингу, але й за звання кращого рибалки. Особистий залік створив велику конкуренцію серед учасників, кожен із яких прагнув показати  високу майстерність.
У командному заліку рибалки  змагалися за кращі результати своїх учасників. Командний дух та взаємодопомога  додавали змаганням додаткового шарму. Кожна команда продемонструвала  високий рівень координації та співпраці.
Завершальною частиною заходу стало нагородження переможців. Найкращим рибалкам та команді-чемпіону були вручені призи та грамоти. Переможцями стали  Віталій Яцина  в особистому заліку та   Віталій Яцина  й  Михайло Гордієнко в командному.  Чемпіони вони такі.  Їх участь  зробила  нагородження особливою подією, підкресливши важливість внеску чемпіонів  у розвиток підльодної ловлі.
"Мормишка Fest" на водосховищі "Мощена" стало  захоплюючою подією  для учасників та глядачів. Змагання не лише визначили кращих рибалок, але й зблизили любителів підльодної ловлі. 
Особливо було цікаво спостерігати за спортсменами та їх відточеною технікою. Навіть для риболова, який не дуже розуміється у цьому виді ловлі, можна було взяти  для себе багато фішок та  основу розуміння цього виду ловлі риби (проводка, спорядження, прикормка, наживка, техніка лову та багато іншого). Сподіваємося, що подібні заходи будуть проводитися і в майбутньому, надихаючи нових учасників на підкорення  рибальських вершин.  
Дякуємо ЗСУ за можливість провести цікаві й захоплюючі змагання у воєнний час!
Наш кор.
НА СВІТЛИНАХ: під час змагань "Мормишка Fest".

 

1705495724502 На водосховищі "Мощена" відбулися захоплюючі та напружені змагання з підльодної ловлі  "Мормишка Fest". У цих змаганнях взяли участь 9 команд, кожна з яких складалася з 2 чоловік. Змагання проходили в індивідуальному та командному форматах і  складалися з 2-х етапів по 2 год 30 хв та проводились у двох  зонах.

Наш кор.

НА СВІТЛИНАХ: під час змагань "Мормишка Fest".

 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 197
Читати далі

ВІСТІ КОВЕЛЬЩИНИ

  • Редактор
    Вельма Микола Григорович
  • Перший заступник редактора
    Ляшук Світлана Олександрівна
  • Головний бухгалтер
    Шостацька Ірина Іванівна

Громадсько-політична газета "Вісті Ковельщини" 2012-2025