Раді вітати Вас!
  • Головна
  • Контакти
  • Реклама
Весь архів випусків
  • Головна
  • Категорії
    • Повідомлення в номер
    • Місцева влада
    • Репортаж
    • Політика
    • Погода
    • Редакційна пошта
    • Духовність
    • Закон і ми
    • Благодійність
    • Пам’ять
    • Спорт, природа і здоров’я
    • Всяка всячина
    • Реклама і оголошення
    • З неопублікованого
  • Галерея
  • Про нас
  • Відгуки читачів
  • Передплата
  • Контакти
  • Четвер, 8 травня 2025 року №20 (12976)

Четвер, 24 квітня 2025 року №17 (12973) / Повідомлення в номер / Погода в Ковелі 24–30 квітня

24.04.2025
Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 20оС. Вітер північний помірно сильний.
В ніч на п’ятницю: Мінлива хмарність. Температура: 12оС. Вітер північно-східний слабкий.
П’ятниця. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 19оС. Вітер північний помірний.
В ніч на суботу. Хмарно, дощ.  Температура: 7оС. Вітер північний помірний.
Субота. Мінлива хмарність.   Температура: 12оС. Вітер північний помірно сильний.
В ніч на неділю. Ясно.  Температура: 3оС. Вітер  північно-західний  слабкий.
Неділя. Мінлива хмарність. Температура: 140С. Вітер північно-західний помірно сильний.
В ніч на понеділок. Ясно. Температура: 3оС. Вітер північний слабкий.
Понеділок. Мінлива  хмарність. Температура: 17оС. Вітер західний помірний.
В ніч на вівторок. Мінлива хмарність. Температура: 8оС. Вітер західний слабкий.  
Вівторок. Мінлива хмарність, можливий дощ. Температура: 16оС. Вітер північний  помірно сильний.   
В ніч на середу. Мінлива хмарність.  Температура: 6оС. Вітер північний  слабкий.
Середа. Мінлива хмарність. Температура: 17оС. Вітер південно-західний сильний.
цвіт3Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 20оС. Вітер північний помірно сильний.
В ніч на п’ятницю: Мінлива хмарність. Температура: 12оС. Вітер північно-східний слабкий.
П’ятниця. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 19оС. Вітер північний помірний.
В ніч на суботу. Хмарно, дощ.  Температура: 7оС. Вітер північний помірний.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 53
Читати далі

Четвер, 24 квітня 2025 року №17 (12973) / Повідомлення в номер / Один із перших

24.04.2025
В історії нашого народу є чимало скорботних дат, подій, які пронизують серце гострим болем. Одна з них 26 квітня – день мужніх та самовідданих людей, подвиг яких неможливо переоцінити. Героїзм, патріотизм і професійна майстерність учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС перевірені часом.
Сьогодні я хочу розповісти про скромного чоловіка Валерія Степановича Кальчука, який теж брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. І хоча він не був безпосередньо на реакторі, проте робота його була теж небезпечна.
У серпні 1987 року ще тоді молодий Валерій Кальчук отримав наказ від дирекції ПМК-62, відповідно до якого бульдозер, на якому працював, завантажили на трейлер та повезли в радіаційну зону. Перше село, де зупинилися, — було Мартиновичі Поліського району Київської області. Заражену територію хлопці з його загону орали тракторами, а Валерій бульдозером закопував дерева та кущі. Палити було заборонено.
Деколи під бульдозерну лопату потрапляли загиблі корови та інші домашні тварини. Сморід страшний стояв довкола, дихати було важко. Весь час працювали в масках, пекло в горлі, різало в очах.  Спочатку навіть давали по 100 грамів спирту для «профілактики». Деколи приїздили військові та заміряли рівень радіації, але нікому не говорили про результати. Крім маски, ніякого іншого  захисту від радіації не мали.
Одного разу Валерій Кальчук разом з товаришами заїхали в покинуте село. Коли зайшли в одну хату, то було таке відчуття,  що господарі тільки-тільки покинули приміщення:   розстелена постіль, розкидані речі, кухонне начиння. А в іншу будівлю не пустив домашній собака. «Після таких відвідин тяжко ставало на душі, кругом пустки, села безлюдні», — згадує Валерій Степанович.
Бригада, в якій працював наш земляк, побувала в селах Діброва, Стара Рудня, Мартиновичі, Кливини. В одному селі   військові  перекривали дах для старожилів,    що не хотіли виїжджати з зони. Робота скрізь була однакова: корчувати дерева та кущі, закопувати їх в землю. Таким методом обеззаражували територію.
Разом з Валерієм Степановичем працювали Володимир Бруча (покійний), Анатолій Карпюк (покійний), Микола Панечко, Федір Шавлай, Костянтин Луценко. Домовлялись працювати вахтовим методом,  проте коли наступного місяця не знайшли  бажаючих, та ж сама команда поїхала на другий термін у зону відчуження.
Після ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Валерій Степанович і далі працював у ПМК-62 машиністом бульдозера, неодноразово отримував подяки за свою сумлінну роботу.
Наслідки перебування у зоні відчуження незабаром позначилися на самопочутті та здоров’ї ліквідатора. Він переніс три інсульти, має погані показники по крові. Так склались обставини, що Валерій Степанович не отримує великої пенсії, оскільки має статус ліквідатора другої категорії.
Дружина Ганна Никофорівна турбується про здоров’я свого чоловіка,всіляко його підтримує.
Подружжя Кальчуків не впадає у відчай, з надією дивиться у майбутнє, сподівається на нашу перемогу над ворогом, мріє про мир в Україні та дякує Богові за кожен прожитий день.
Наталія СІТАРОВА, 
голова  Благодійного 
фонду «Інваліди  Чорнобиля». 
чорнВ історії нашого народу є чимало скорботних дат, подій, які пронизують серце гострим болем. Одна з них 26 квітня – день мужніх та самовідданих людей, подвиг яких неможливо переоцінити. Героїзм, патріотизм і професійна майстерність учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС перевірені часом.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 46
Читати далі

Четвер, 24 квітня 2025 року №17 (12973) / Повідомлення в номер / Іван Романюк – призер конкурсу

24.04.2025
Український письменник Сергій Жадан у березні 2022 року написав у ФБ: «...історія нині не просто переписується – вона переписується українською мовою». 
Митець дуже лаконічно та влучно описав сьогодення українців: країна чинить опір ворожому вторгненню, відстоюючи державність та свободу; вимушені переміщення людей спонукають до ближчого особистого знайомства та усвідомлення своєї спільності; волонтерські проєкти знаходять підтримку жителів різних регіонів країни; і навіть ті, хто виїхав  з України, залишаються у спільному інформаційному просторі. 
В таких умовах засобом комунікації, основою єдності та  символом  стійкості є українське слово.
Нова українська школа визначає однією із ключових компетентностей  учнів спілкування державною мовою. Тож маленькі школярики розпочинають свій шлях Країною Знань із вивчення української мови.
Учителі початкових класів Ліцею № 12 м. Ковеля проводять значну роботу щодо виховання у дітей поваги до української мови, активного й цілеспрямованого опанування нею з перших шкільних років. Плекаючи українське слово, педагоги намагаються знайти індивідуальний підхід до кожного учня, зацікавити навчальним матеріалом, формувати багате та виразне мовлення здобувачів освіти, приділяють увагу обдарованим дітям.  
Зокрема, учні початкової школи щорічно беруть участь у Міжнародному конкурсі з української мови імені Петра Яцика. Вони демонструють грунтовні знання та високу мовну культуру. Неодноразово наші вихованці виборювали призові місця на міському, обласному етапах конкурсу.  
Долучилися до конкурсу молодші школярі ліцею й цьогоріч. На міському етапі інтелектуального змагання учень 4-А класу Ліцею № 12 м. Ковеля Іван Романюк виборов перше місце. За результатами обласного етапу школяр гідно представив місто Ковель, виборовши друге місце серед учнів 4-х класів, та взяв участь у четвертому етапі конкурсу на всеукраїнському рівні.
Приємною звісткою для усієї шкільної родини стали результати всеукраїнського етапу конкурсу – Іван Романюк виборов ІІ місце серед четвертокласників. 
Високе досягнення Івана – це результат багаторічної праці. Він сумлінно навчається з першого класу.  У минулому 2023/2024 навчальному році Іван вперше спробував свої сили з української мови у ХХІV Міжнародному конкурсі з української мови імені Петра Яцика, де виборов перше місце на міському та перше місце на обласному етапах конкурсу. 
Підготувала переможця та сповна розкрила потенціал дитини вчитель початкових класів Наталія Олексіївна Ягодинець.
 Нехай цей успіх стане для Івана Романюка та його вчительки черговою сходинкою для самовдосконалення та надихає на нові звершення!
Людмила ЛЯШУК,
заступник директора Ліцею № 12 м. Ковеля.
IMG_6506Український письменник Сергій Жадан у березні 2022 року написав у ФБ: «...історія нині не просто переписується – вона переписується українською мовою». 
Митець дуже лаконічно та влучно описав сьогодення українців: країна чинить опір ворожому вторгненню, відстоюючи державність та свободу; вимушені переміщення людей спонукають до ближчого особистого знайомства та усвідомлення своєї спільності; волонтерські проєкти знаходять підтримку жителів різних регіонів країни; і навіть ті, хто виїхав  з України, залишаються у спільному інформаційному просторі. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 50
Читати далі

Четвер, 24 квітня 2025 року №17 (12973) / Повідомлення в номер / Людина живе доти, доки її пам’ятають

24.04.2025
В Україні є зворушлива і щемлива традиція – після Великодня поминати померлих. Як правило, це відбувається на 9-й день після свята, хоча проводи можуть відбуватися і раніше.
Так, наприклад, у Ковелі традиційно розмежували  обряд проводів: на «старому» кладовищі по вулиці Грушевського – у першу неділю після Воскресіння Христового, на кладовищі, що по вулиці Володимирській, – у понеділок.  Тих, хто похований на кладовищі під Люблинцем, – теж у неділю, тобто 27 квітня ц. р. В селах і селищах дні поминання можуть бути різними.
Але головний  зміст обряду не стільки у дні, коли його відзначають,  скільки у змісті, який в нього вкладаємо. Це – молитва за тих, хто пішов у Вічність, відвідання місця поховання, згадка про померлих або загиблих. На жаль, цьогоріч їх кількість значно збільшилась, адже триває кровопролитна війна з путінською росією, щоденно у боях з окупантами гинуть наші Герої.
Мабуть, зайве нагадувати, що поминальні дні мають бути наповнені побожністю, смутком, смиренністю і вдячністю до тих, кого немає з нами. Не можна вважати нормальним, коли дехто перетворює проводи у пиятику, своєрідну «маївку», забуваючи і Бога, і померлих. 
Міська влада у Ковелі має певний досвід організації перевезень людей до місць поховання у поминальні дні.  Хочеться сподіватися, що й цьогоріч тут не буде проблем, як, зрештою, й із  забезпеченням громадського порядку. 
Варто особливу увагу правоохоронним органам звернути на поведінку молоді, особливо тієї її частини, яка має автомототранспорт. Прохання  одне:  дотримуватися тиші, шанувати почуття   ближніх своїх, не дратувати надмірним  галасом  інших. 
«Людина живе доти, доки її пам’ятають», – кажемо ми часто. І це справді так, бо як написала Світлана Моренець: 
«І всі одного просять в Бога,
Відчувши подих небуття:
Коли обірветься дорога –
Щоб не прирік на небуття.
Щоб нас ще довго пам’ятали 
І спомин той всіх грів теплом,
Щоб і Звідтіль ми огортали
Найближчих пам’ятним
  добром».
Михайло КУЗЬМУК.           
поминанняВ Україні є зворушлива і щемлива традиція – після Великодня поминати померлих. Як правило, це відбувається на 9-й день після свята, хоча проводи можуть відбуватися і раніше.
Так, наприклад, у Ковелі традиційно розмежували  обряд проводів: на «старому» кладовищі по вулиці Грушевського – у першу неділю після Воскресіння Христового, на кладовищі, що по вулиці Володимирській, – у понеділок.   
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 51
Читати далі

Четвер, 24 квітня 2025 року №17 (12973) / Повідомлення в номер / Священник та його дружина волонтерять і надихають любити життя

24.04.2025
Коли познайомилася із подружжям Інни та Юрія Мірчуків, пригадалася біблійна притча про таланти, які дав господар трьом своїм слугам. Перші два примножили їх, працюючи, а третій закопав. 
Притча повчає, що не слід «закопувати»  той хист, який отримав від народження, а розвивати його, відкривати в собі нові здібності і вміння. Саме так і чинять отець Юрій та пані Інна, переступаючи умовності й неписані канони.
«Бог мене для чогось зберіг»
Отець Юрій – настоятель храмів у селах Овлочин, Ставки і Крать Оваднівської громади, що на Володимирщині. Тут служить уже 19 років – відколи закінчив богословську семінарію у Луцьку. 
– А родом я з села Нова Вижва нині Ковельського району, – розповідає священник. –  Щонеділі я йшов у церкву з бабою Ганною, яка була свічницею. З нею вчив молитви, навіть спав на лавках у храмі. У 6 років навчився читати Псалтир, а в школі спробував навіть організувати гурток церковного співу. Але дорогу до служіння Богові обрав не відразу.
Спершу Юрій здобув професії електрика та водія у професійно-технічному училищі, але після того, як потрапив в автомобільну аварію, думки щодо майбутнього життя змінилися.
–  Тоді я міг би не вижити, але Господь мене для чогось зберіг, – каже мій співрозмовник. – І я попросив благословення у настоятеля місцевої церкви на священнослужіння.
Зі своєю майбутньою дружиною Інною він познайомився під час навчання у семінарії. Там же народився їхній дует «Два крила». Від початку його служіння на парафії вони влаштовували вистави та вертепи, організовували масові заходи, дні села, брали участь у всеукраїнських вокальних конкурсах. Попри те, що молоде подружжя ламало усталені умовності й упередженості, місцеві жителі прихилилися до них, а отця Юрія обрали депутатом Оваднівської сільської ради. 
«Відчуваю себе інструментом у руках Господа» 
З перших днів збройного протистояння подружжя Мірчуків активно долучилося до організації допомоги нашим захисникам.
– Тоді хлопці потребували й одягу, й харчів, – пригадує отець. – Я пройшов селом, зібрав чималі кошти, за які відразу закупили м’яса, парафіяни наготували ковбас, тушонок, наліпили вареників. Спільну роботу супроводжували молитвами і співом «Царице моя преблагая».
За благословенням до отця Юрія йшли мобілізовані чоловіки і ті, хто добровільно ставав на захист рідної землі. Але настоятель храму, який тоді ще належав до УПЦ (мп), відчував, як гострі погляди впивалися йому в спину, бо прихожани чітко усвідомлювали, хто їхній ворог. –  Хоча вони казали: «Ми не винуємо вас, отче, а вашу верхівку, яка не може об’єднатися», мені від цього легше не було, – зізнається священник.
Час для остаточного рішення для нього настав, коли у жовтні 2023 року в селі мали хоронити двох загиблих Героїв. Тоді до отця Юрія прийшла вдова одного з них і попросила, щоб чин похорону здійснив він разом із священниками ПЦУ. Попри категоричну заборону вищого духовенства УПЦ (мп), він пішов на такий сміливий крок. 
– Тоді люди прийшли не тільки віддати шану полеглому Герою, а й подивитися, як буде проходити співслужіння. Але на моєму місці так мав зробити кожен православний християнин, – міркує нині. – Ще з липня 2023-го громада збирала підписи за перехід до ПЦУ, а після третього похорону загиблого воїна я вирішив очолити цей рух. І ось уже більш як рік наша парафія належить до Православної церкви України.
Отець Юрій – член Софійського братства, яке відстоює єднання православних церков України. 
– Парафіяни телефонують, просять помолитися, якщо вирушають у дорогу, якщо лягають у лікарню на операцію чи в якихось інших ситуаціях, бо відчувають силу молитви. І якщо у них складається все добре, дякують. Тоді відчуваю себе інструментом у руках Господа. Це так здорово, бо знаєш, що ти потрібний людям, – підсумовує розмову отець Юрій.
Добра жона – дар Божий
З подружжям Мірчуків ми зустрілися в одному із спортивних залів Ковеля. На перший погляд, у молодій жінці неможливо впізнати дружину священника, яка зазвичай займається домашньою господаркою, дітьми та церковним хором. І це, власне, й не дивно, адже вона постійно відкриває в собі нові здібності й таланти.
Пані Інна рано втратила батьків, тому в житті все довелося здобувати самій – крок за кроком. Народження двох синів не стали перешкодою для саморозвитку та самоствердження. 
– Ніколи не думала, що буду саме такою, але стереотипи «матушки, матінки» ламаю і дотепер. Усі звикли, що це має бути серйозна жінка, яка потопає у щоденних клопотах та працює у храмі. Як на мене, це далеко не духовність, а тягар, який знецінює життя. А я живу натхненням, щоб показати свій характер, таланти, харизму, – каже пані Інна.
Нині вона обіймає посаду спеціаліста з охорони культурної спадщини Турійської селищної ради. До цього працювала учителем, двічі ставала переможцем професійного конкурсу «Учитель року». Писала вірші, стала авторкою збірки казок «Ми діти одного Творця», а в 2021-му як молода письменниця отримувала президентську стипендію. 
П’ять років тому її життя зробило крутий поворот у світ моди: пані Інна взяла участь у конкурсах краси «Місіс Волинь» від ГО «Краса врятує світ». Далі були фотосесії, поїздки у Київ, знімки у журналах «Модне місто», «Нова я», «Fashionable city» (Germany – Ukraine), запрошення на форуми успішних жінок. Пані Інна завоювала титул віцемісіс конкурсу «Місіс Західна Україна», стала фіналісткою конкурсу «Парфумна королева», двічі – фіналісткою конкурсу «Місіс Дніпро», переможницею столичного конкурсу краси «Beauty queen», була учасницею модних показів.
– Чим приваблює Вас цей мінливий світ гламуру? Що криється за його лаштунками? – запитую мою співрозмовницю.
– Багатьом здається, що там лише плітки, жорстка конкуренція, скандали. Але насправді це світ духовних цінностей, етикету і моральних правил, який допомагає глибше пізнати себе, розкрити внутрішній потенціал, навчатися новому. Зрештою, це постійна праця над собою, своїм вдосконаленням, що не дозволяє зупинитися на якомусь одному рівні. 
Коли почалася війна, такі заходи згорнулися, і я взялася за освоєння 3D-анімації в Комп’ютерній академії IT Step. Відкрила у собі ще й акторський талант – нині знімаюся у серіалі «Спадок», який вийде на екрани цього року, – каже пані Інна. 
– Коли знаходите час для виховання дітей у такому насиченому подіями житті? – запитую співрозмовницю.
– Батьки мають виховувати дітей своїм прикладом, щоб ними пишалися, – переконана вона. – А наші сини змалечку навчалися бути самостійними, а ми як батьки поважаємо їхню думку. Старший, Серафим, уже курсант Харківського національного університету внутрішніх справ, гарно співає, брав участь у конкурсі «Україна має талант». Молодший, Герман, віддає перевагу спорту – навчається у Володимирському спортивному ліцеї. Наші діти гордяться успіхами батьків.  
«Два крила» – 
на підтримку захисників
Жінка зізнається, що знаходить час і для регентства у церковному хорі, і для приготування смаколиків, але це – вже під настрій. 
– Ми такими прийшли на прихід, такими нас сприйняли прихожани, такими й залишаємося, – доповнює дружину отець Юрій.
Нещодавно він отримав сертифікат фітнес-тренера у Міжнародній школі фітнесу. Зізнається: був момент, коли довелося круто змінити своє життя. Тепер власним прикладом допомагає долати залежності іншим людям, веде їх і наставляє.
– За пів року мені вдалося скинути 40 кілограмів, – каже священник. – Тепер дорогу з дому, а живемо ми в Турійську, на службу в Овлочин долаю пішки, звідти в Ставки – теж. Спорт змінив мене, і тепер хочу організувати заняття фітнесом в Овлочині, адже там є спортивний зал. Нехай молодь долучається до здорового способу життя.   
У час війни до різних захоплень Мірчуків додалося волонтерство. Їхній дует «Два крила» став відомим у багатьох селах і містечках Волині. За будь-якої погоди отець Юрій та пані Інна своїм співом постійно збирають кошти для допомоги Збройним силам України. Виконують не тільки популярні твори, а й авторські пісні. 
Стрічка отця Юрія у Фейсбуці рясніє звітами про те, куди пішли кошти: на закупівлю РЕБів, зарядних станцій, дронів, медикаментів, санітарно-гігієнічних засобів для українських бійців, а також на потреби вихованців сиротинця. Загалом завдяки старанням невтомного подружжя зібрано близько двох мільйонів гривень. Отець Юрій переконаний: Бог посилає їм добрих людей, і не втомлюється дякувати благодійникам за їхні пожертви. 
– Ми жертвуємо кошти, а наші оборонці – життя. І якщо хоч одне життя бійця врятоване, нашу зусилля не були марними, – міркує отець Юрій.
Валентина БЛІНОВА.
НА СВІТЛИНАХ: родина Мірчуків; отець Юрій зі своїми парафіянами;  пані Інна;  подружжя Мірчуків відправляють «гостинці» бійцям.
Фото з архіву автора. 
1Коли познайомилася із подружжям Інни та Юрія Мірчуків, пригадалася біблійна притча про таланти, які дав господар трьом своїм слугам. Перші два примножили їх, працюючи, а третій закопав. 
Притча повчає, що не слід «закопувати»  той хист, який отримав від народження, а розвивати його, відкривати в собі нові здібності і вміння. Саме так і чинять отець Юрій та пані Інна, переступаючи умовності й неписані канони.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 74
Читати далі

Четвер, 24 квітня 2025 року №17 (12973) / Повідомлення в номер / Вогонь душі отця Петра Левочка

24.04.2025 Семенюк Анатолій Володимирович
Отець Петро! Ти не сумуй
           на небесах,
Що кров Ісуса капала з
  хреста.
Той вищий таємничий
 знак тебе привів до віри
  неспроста.
Ти хмари розгортав, аби
         відчути Бога,
Спішив. Летів. Святилася
     дорога –
Ти добрий слід в серцях
  людських лишив.
Вірянину! Зупинися на перехресті вулиць «старого міста». Перехрестись і озирнись. Згадай 520-літню історію храму Благовіщення Пресвятої Богородиці. Подумай, скільки в тих роках спресовано битв і перемог праведної віри! Скільки пожеж і буревіїв пронеслося над святинею! Скільки світочків несли хрест віри Христової до сердець людей! 
Дорогоцінним сапфіром виблискує постать архієпископа Ігоря Губи. В ряду багаточисельного загону священнослужителів яскравою зіркою сяє постать отця Петра Левочка. Це він разом із вірянами, на зламі століть, взяв на свої плечі важку,  але почесну ношу відродження Благовіщенської святині, в народі охрещеної «українською церквою».
Народився 8 листопада 1960 року в селі Діброва, що на Львівщині,  у селянській, від діда-прадіда глибоко віруючій  сім’ї. Ще з дитячих років проникся високими духовними заповітами. У рідному селі церкви  не було, тож з батьками відвідував храм у сусідньому. Саме тоді познайомився із своєю   судженою Марією. 
У 1980 році закінчив Червоноградський гірничий технікум. Після служби в армії поринув у шахтарське життя. Працював майстром, а згодом прохідником. Прохідник – це передова підземних копалин з підвищеною небезпекою для життя. Саме там потрапив в аварію і дивом залишився живим. Дякував долі і вірив, що це – промисел Божий. Ймовірно, саме тоді й вирішив стати священником.  Отож, згодом, вступив до Одеської духовної семінарії. 
Через два роки молодий семінарист вже служив у церквах Донеччини. У 1990-му його висвячують на священнослужителя і скеровують на Львівщину, а згодом – до Києва служити в Свято-Андріївській церкві.
4 березня 1992  року отець Петро  отримує призначення на службу в храм Благовіщення Пресвятої Богородиці м. Ковеля.   Молодий настоятель з головою поринає у вир боротьби за становлення на Волині Української Православної церкви Київського Патріархату.
Бути поводирем нам, засліплених атеїстичною пропагандою, — подвиг. Потрібні були підходи, де духовно-релігійне мало йти пліч-о-пліч із соціально-суспільним. Він не боявся викликів і розгорнув активну просвітницьку діяльність. Вперше у Ковелі організовує хресні ходи, присвячені  патріотичним та історичним подіям, запроваджує масові водохрещення на міському водосховищі, освячує квартири та виробничі приміщення.  Бере активну участь в Різдвяних вертепах, відзначенні свята Миколая. Водночас дописує до «Вістей Ковельщини».
Люди довіряють своєму духовному пастирю, а тому згодом обирають депутатом міської ради. Отець Петро бере участь в Помаранчевій революції на Майдані, словом і ділом утверджує українську національну ідею разом з однодумцями.  Водночас  розбудовує будівлю храму.
— Хай там що, а церкву збудую,  — не раз казав. 
Щодня був на будівництві. Допомагав  готувати розчин, підносив майстрам цеглу, заготовляв ліс, вносив поправки в проєкт будови.
Коли матінка Марія дорікала  йому, що за роботою сім’ї не бачить, рішуче говорив: 
— Спочатку церква, а тоді сім’я.
Так минуло 14 років жертовної праці на духовній ниві. Він горів не свічкою, а смолоскипом. І за ним йшли віряни, які його шанували і любили. 
Фатальна звістка про трагічну смерть отця Петра розлетілась по всій Волині. Вона болем вразила серця віруючих. Лишились не тільки його добрі справи. Лишився дух, який за велінням Господа перейняв протоієрей  отець Василь Мичко. Естафетна паличка – в надійних руках.  Справу батька сьогодні продовжує його син о. Михайло.
l
Маємо зазначити,  що храм – це жива істота. Які парафіяни, такий і храм, яка святиня – такий і настоятель. І  я тішуся, що Свято-Благовіщенський собор за красою, духовним змістом займає чільне місце серед святинь Волині. Він, як батько, реагує на всі виклики життя. У мирний час розбудовувався, після бандитського нападу путінської росії став воїном-захисником.
Ось як в інтерв’ю відомій волинській журналістці Катерині Зубчук розповідав отець Василь Мичко:
«Коли почалася повномасштабна війна, кошти, які зібрали на оновлення інтер’єру, одразу вирішили передати на допомогу нашим захисникам.   Головне – захистити і зберегти Україну, а потім вже будемо храм розписувати.
Ми не можемо взяти в руки зброю, але в наших силах – організовувати підтримку ЗСУ коштами і своєю працею. Із 2014 року в нас є досвід плетіння маскувальних сіток, і наші парафіянки роблять це успішно та майстерно й сьогодні.
Призначення храму – творити добро. Приємно, що наш собор приносить користь громаді та суспільству. Ми купили і передали на фронт майже сотню генераторів, придбали 20 автомобілів, немало пригнали пошкоджених у боях машин для ремонту (сьогодні значно більше – авт.).  
Останнім часом на передовій служать наші РЕБи (пристрої для приглушення мобільних та супутникових засобів зв’язку), які дезорієнтують ворога.
Парафіяни знають, що потрібно нести в поминальну суботу, адже їхні дари теж відправляють на фронт.
А ще у нас – благодійна кооперація. До храму приходять волонтери із шкіл, садочків  та прості мешканці міста, щоб передати зібрані кошти на потреби ЗСУ. Нам довіряють, і це тішить».
(«Газета «Волинь»).
l
Вище ми згадували про незгасний дух о. Петра Левочка. Той дух і сьогодні палахкотить у душах вірян. Парафіянки-волонтерки храму організувались в «жіночий батальйон швидкого реагування», добрими справами відповідають на виклики часу і потреби ЗСУ.
Скажімо, вони не тільки плетуть сітки чи збирають благодійні «дарунки» воїнам, але й відвідують сім’ї загиблих Героїв і поранених.
Серед активістів – невтомні патріотки: Алла Жигаревич (комбат), Валентина Турчик, Лариса Морозюк, Світлана Мандзюк, Марія Кравчик, Валентина Наумчик, Тетяна Василевська, Олена Місюра та багато інших. На них рівняються чоловіки.  Їх кредо: «Хто не на війні, той має працювати на фронт».
l
12 квітня минуло 20 років з того часу, як із нами нема отця Петра Левочка. Він  пішов передчасно у Вічність, але пам’ять про нього, його величні справи живе й досі. Це і є безсмертя душі,  яке благодатним вогнем зігріває нас у цей важкий час.
Анатолій СЕМЕНЮК.
l
В день Лазаревої суботи і 20-річчя з дня загибелі протоієрея Петра Левочка 12 квітня ц. р. у храмі Благовіщення Пресвятої Богородиці м. Ковеля була відслужена поминальна панахида, а згодом  на могилі священика – заупокійна літія.
Духовенство собору в мережі Фейсбук написало: «Дякуємо усім, хто прийшов, хто пам’ятає і шанує пам’ять протоієрея Петра Левочка.
Царство Небесне і вічний спокій Вам, Отче!
Ви пішли... Щоб залишитись. Щоб жити. З нами. В наших серцях. Словах і вчинках.
Світла пам’ять про Вас, Отче, назавжди збережеться в наших серцях».
На світлинах:  о. Петро ЛЕВОЧКО; під час заупокійної літії.
Фото з архіву громади храму. 
490990295_9612238405559374_5739854314035457235_nОтець Петро! Ти не сумуй  на небесах,
Що кров Ісуса капала з  хреста.
Той вищий таємничий знак тебе привів до віри неспроста.
Ти хмари розгортав, аби відчути Бога,
Спішив. Летів. Святилася  дорога –
Ти добрий слід в серцях людських лишив.
Вірянину! Зупинися на перехресті вулиць «старого міста». Перехрестись і озирнись. Згадай 520-літню історію храму Благовіщення Пресвятої Богородиці. Подумай, скільки в тих роках спресовано битв і перемог праведної віри! Скільки пожеж і буревіїв пронеслося над святинею! Скільки світочків несли хрест віри Христової до сердець людей! 
 
Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 42
Читати далі

Четвер, 24 квітня 2025 року №17 (12973) / Повідомлення в номер / Від четверга до четверга

24.04.2025 Романюк Аліна Петрівна
25 квітня, п’ятниця
Схід Сонця – 06.05 захід – 20.34. 
Місяць – в Овні. 
Світла п’ятниця. Ікони Богородиці «Живоносне Джерело». Ап. і єван. Марка.
26 квітня, субота
Схід Сонця – 06.03; захід – 20.36.
Місяць – в Овні. 
День пам’яті аварії на ЧАЕС в Україні.
Міжнародний день пам’яті жертв радіаційних аварій та катастроф.
Світла субота. Сщмч. Василія Амасійського.
27 квітня, неділя
Схід Сонця – 06.01; захід – 20.38.
Місяць – у Тельці.  
Всесвітній день поріднених міст. 
Антипасха. Неділя 2 після Пасхи (проводи, поминання померлих). Ап. Фоми. Прп. Стефана Володимирського.
28 квітня, понеділок
Схід Сонця – 05.59; захід – 20.39.
Місяць – у Тельці.
Всесвітній день охорони праці. 
Мчч. Максима, Віталія.
29 квітня, вівторок
Схід Сонця – 05.58; захід – 20.41.
Місяць – у Близнюках. 
День пам’яті всіх жертв застосування хімічної зброї.
Міжнародний день танцю. 
Мчч. Феодота (Богдана), Йоана Валаха.
30 квітня, середа
Схід Сонця – 05.56; захід – 20.42.
Місяць – у Близнюках. 
День прикордонника України.
Ап. Якова Заведеєвого.
1 травня, четвер
Схід Сонця – 05.54; захід – 20.44.
Місяць – у Близнюках. 
День праці. 
Сщмч. Макарія Київського. Блгв. Тамари Грузинської.
Місячні фази у квітні-травні
Спадаючий  Місяць – до 26 квітня. 
Новий  Місяць – 27 квітня.
Зростаючий Місяць – 28-30 квітня, 1-11 травня.
Підготувала Аліна РОМАНЮК.
цвіт25 квітня, п’ятниця
Схід Сонця – 06.05 захід – 20.34. 
Місяць – в Овні. 
Світла п’ятниця. Ікони Богородиці «Живоносне Джерело». Ап. і єван. Марка.
26 квітня, субота
Схід Сонця – 06.03; захід – 20.36.
Місяць – в Овні. 
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 48
Читати далі

Четвер, 24 квітня 2025 року №17 (12973) / Повідомлення в номер / ГОРОСКОП з 28 квітня по 4 травня

24.04.2025
ОВЕН. Можуть зав’язатися новi знайомства, відновитися старi зв’язки. У цi днi суспiльна дiяльнiсть принесе задоволення. У вихiднi стримайте запал i амбiцiї, а вiльний час постарайтеся провести наодинцi.
ТЕЛЕЦЬ. Вiрогiднi грошовi надходження. В середу можуть заполонити дрiбні, але термiнові справ. У другiй половинi тижня вiрогiдна пропозицiя, яка вiдкриє перед вами новi можливостi.
БЛИЗНЮКИ. Важливо не метушитися. Отримаєте саме те, що вам потрiбно, але все у свій час. Зараз сприятливий час для наукової, творчої або iнтелектуальної роботи. Вашi iдеї i креатив принесуть прибуток. Успіх супроводжуватиме активних та сміливих.
РАК. Накопиченi сили стануть у нагодi для iнтенсивної i плiдної роботи. Ваші наполегливість та енергійність сприятимуть дiловому i професiйному успiху. Не здавайтеся при перших труднощах.
ЛЕВ. Необхiдно стежити за мовою i поведiнкою, не зривайтеся на довколишніх.  I в кар’єрi, i в особистому життi постарайтеся стримати запал, не штурмуйте кiлька вершин одночасно, це може підірвати ваш авторитет.
ДIВА. Настав час ненав’язливо заявити про себе i нагадати про свої iдеї i досягнення. Можете піднятися кар’єрними сходами, назріє важлива справа, що вимагатиме терпiння i уваги. В кiнцi тижня будьте обережнi: може пiдвести надмірна  балакучiсть i довiрливiсть. 
ТЕРЕЗИ. Бережiть сили i бiльше вiдпочивайте. Схоже, вам важко буде зосередитися на поточних справах, а вже про новi i говорити нiчого.  Смiливо розвивайте творчу i професiйну сферу, це принесе добрий результат.
СКОРПIОН. На роботi ваш авторитет зросте. Зберiгайте спокiй i холоднокровнiсть i зануртеся в справи, є шанс добре попрацювати. Настає час для нових планiв i задумiв. У вас буде багато енергiї i цiкавi iдеї.
СТРIЛЕЦЬ. Ви, схоже, опинитеся в центрi подiй i будете затребуванi як душа компанiї i неординарна особа. У понедiлок обов’язково знайдеться вирiшення питання, яке вас хвилює.
КОЗЕРIГ. Професiйна сфера потребуватиме уваги, перекласти вiдповiдальнiсть на iнших не вдасться. Щоб утримувати контроль над ситуацiєю, знадобиться розсудливiсть i умiння виконувати вчасно заплановану роботу. 
ВОДОЛIЙ. Вас, нарештi, помiтять i гідно оцiнять. Проте у вiвторок, схоже, спробують втягнути в iнтригу на роботi. Будьте обережні, але свої iнтереси захищайте. Постарайтеся не бути довiрливими. 
РИБИ. Вдасться яскраво проявити свою iндивiдуальнiсть. Середа – вдалий день для тих, хто вирiшив змiнити роботу або намiтив важливi переговори. У вихiднi важливо знайти час вiдновити сили, побути з рідними.
Підготував
Степан ЗОРЕПАД.
горо1ОВЕН. Можуть зав’язатися новi знайомства, відновитися старi зв’язки. У цi днi суспiльна дiяльнiсть принесе задоволення. У вихiднi стримайте запал i амбiцiї, а вiльний час постарайтеся провести наодинцi.
ТЕЛЕЦЬ. Вiрогiднi грошовi надходження. В середу можуть заполонити дрiбні, але термiнові справ. У другiй половинi тижня вiрогiдна пропозицiя, яка вiдкриє перед вами новi можливостi.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 122
Читати далі

ВІСТІ КОВЕЛЬЩИНИ

  • Редактор
    Вельма Микола Григорович
  • Перший заступник редактора
    Ляшук Світлана Олександрівна
  • Головний бухгалтер
    Шостацька Ірина Іванівна

Громадсько-політична газета "Вісті Ковельщини" 2012-2025