Повідомлення в номер

Погода в Ковелі 11– 17 липня

Погода в Ковелі 11– 17 липня

11/07/2024 0

Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 32оС. Вітер південний помірний.
В ніч на п’ятницю. Мінлива хмарність. Температура: 21оС. Вітер південний слабкий.
П’ятниця. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 31оС. Вітер південний помірний.
В ніч на суботу. Ясно. Температура: 22оС. Вітер південний слабкий.
Субота. Мінлива хмарність, невеликий дощ. Температура: 35оС. Вітер південний помірно сильний.
В ніч на неділю. Мінлива хмарність. Температура:  22оС. Вітер південний слабкий.
Неділя. Мінлива хмарність, часом дощ.  Температура: 31оС. Вітер східний помірний.
В ніч на понеділок. Мінлива хмарність, часом дощ. Температура: 20оС. Вітер південний слабкий.
Понеділок. Мінлива хмарність. Температура: 290С. Вітер східний помірний.
В ніч на вівторок. Мінлива хмарність. Температура: 20оС. Вітер східний слабкий.
Вівторок. Мінлива хмарність. Температура: 31оС. Вітер південно-східний помірний.
В ніч на середу. Мінлива хмарність. Температура: 20оС. Вітер південно-східний слабкий.
Середа. Мінлива хмарність. Температура: 31оС. Вітер південно-східний помірний. 

Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 32оС. Вітер південний помірний.


Повідомлення в номер

Жнива-2024: старт взято

Жнива-2024: старт взято

11/07/2024 0

За інформацією Мінагрополітики, станом на кінець червня, хлібороби 16 областей України зібрали 721,4 тис. тонн зернових і зернобобових культур із 209,3 тис. га. Пшениці намолочено 112,3 тис. т за врожайності 31,2 ц/га, ячменю – 545,7 тис. т (37,4 цнт/га), гороху – 6,3 тис. т (21,7 цнт/га).
За впораною площею лідирують аграрії Одещини – 85,7 тис. га. За врожайністю – хлібороби Тернопільщини (78,1 цент/га). Сім регіонів розпочали збір ріпаку. Його намолочено 63,6 тис. т із 31,7 тис. га.
На Волині теж розпочалися жнива. Сільгоспвиробники збирають озимий ячмінь, який вирощують на площі майже 7 тисяч гектарів. На початку липня, як розповів директор обласного департаменту агропромислового розвитку  ОВА Юрій Юрченко, фермери намолотили 5 тисяч тонн ячменю.  Він повідомив: "Середня врожайність  – 52-53 центнера з гектара. З настанням сприятливих погодних умов аграрії приступлять до збору ріпаку. На окремих ділянках розпочато косовицю озимої пшениці.
Загалом на Волині планують зібрати 280,5 тисячі гектарів зернових культур. З них 140,5 тисячі гектарів – озимі, а 140 тисяч – ярі зернові. Крім того, до збирання: соняшника – 32 тис. га, сої – 68 тис. га, кукурудзи – 55 тис. га, гречки – 3 тис. га, проса – 1 тисяча гектарів.
Жнива стартували й на Ковельщині. До цієї відповідальної кампанії сільгосптовариства, фермери, власники особистих господарств готувалися у посиленому режимі. Як інформує районна військова адміністрація, цьогоріч  в аграріїв виникли нові ризики. Це – вимкнення електроенергії, бронювання фахівців та механізаторів, їх призов до армійських лав. Проте аграрії по-належному підготувалися до жнивних робіт: постійно слідкували за достиганням культур, своєчасно вносили необхідні добрива.
Для збирання вирощеного врожаю господарства району застосовують високопродуктивні зернозбиральні комбайни. Паралельно з організацією жнивної кампанії налагоджують чітку логістику й збут вирощеного врожаю, підготовку до наступного засіву.
Завдяки щоденній наполегливій праці є всі можливості для того, щоб провести жнива-2024 вчасно і якісно. Цим хлібороби великою мірою завдячують ЗСУ, які створили їм умови для того, щоб забезпечити Україну хлібом навіть в умовах війни.
Вл. інф.
НА СВІТЛИНАХ: збирання ранніх зернових у ФГ "Перлина Турії".

За інформацією Мінагрополітики, станом на кінець червня, хлібороби 16 областей України зібрали 721,4 тис. тонн зернових і зернобобових культур із 209,3 тис. га. Пшениці намолочено 112,3 тис. т за врожайності 31,2 ц/га, ячменю – 545,7 тис. т (37,4 цнт/га), гороху – 6,3 тис. т (21,7 цнт/га).


Благодійність

Молодість душі Людмили Примаченко

Молодість душі Людмили Примаченко

11/07/2024 0

Мабуть, найважливіше свято в житті кожної людини – це її день народження. Такий день 15 липня відзначатиме Людмила Василівна Примаченко – авторитетна людина в м. Ковелі, гідна уваги, поваги, любові від рідних, друзів, ветеранів праці, голова первинної ветеранської організації «Деревообробний комбінат». 
А якщо врахувати, що жінці виповнюється 85 літ, то підстав для радості й гордості більш, ніж достатньо. Славний життєвий шлях пройдений Людмилою Василівною. При нещодавній зустрічі з нею жінка активно включилась в бесіду, з хвилюванням згадувала дитинство, молодість, зрілість, а тепер – вже пенсійні роки.
Народилась шановна ювілярка в нашому рідному Ковелі у сім’ї робітника Слабушевського Василя Романовича – друга дитина була особливо бажана після першої, яка не вижила у ті важкі роки.
Дуже мріяла про навчання, і у 6 років пішла навчатись в школу № 1. Після закінчення десятого класу школи № 3 вступила в Ківерцівський технікум культури.
По натурі дружелюбна, товариська, Людмила Василівна завжди перебувала в колі вірних друзів, однокласників, колег по роботі. Дуже цінує ветеранів праці.
– Скільки я живу на світі, завжди згадую своїх батьків, – з теплотою і ніжністю говорить Людмила Василівна.  – Вони навчали мене робити людям добро, яке неодмінно повернеться сторицею.
Довелося працювати на різних роботах, але в кінці кінців долю пов’язала з колективом деревообробного комбінату – був колись такий у Ковелі. Трудилась оздоблювачем, шліфувальником, а на кінець – майстром з оцінки якості вироблюваної продукції.
На роботі жінку поважали за її чесність і навіть довіряли ключі від найважливіших складів із матеріалами, цінували за точність в різних підрахунках. Пані Людмила рано вийшла заміж, народила двох синів-орлів, а сьогодні її тішать онучка і двоє правнуків.
Більше тридцяти років вона працювала на комбінаті, а в 55 літ пішла на заслужений відпочинок. Але на пенсії Людмила Василівна не змогла довго сидіти вдома. Вона активно включилась в громадську роботу. Спочатку – секретар громадської організації «Діти війни»,  а пізніше із 15 серпня 2007 року – голова первинної ветеранської організації «Деревообробний комбінат Ковельської міської ради ветеранів війни і праці”.
Організаторські здібності допомогли Людмилі Василівні об’єднати довкола себе майже 140 чоловік, стати засновником цієї організації, хоча деревообробного комбінату як такого вже не було. Тому допомоги від когось чекати було неможливо. Але «доківці» згуртувались і стали жити й діяти під своїм чудовим девізом: «ДОКу немає, але ветерани-«доківці» живуть!» Це було просто неймовірно!
– Що ж вам найбільше запам’яталось і найбільше сподобалось в роботі із ветеранами-«доківцями» у нашій раді ветеранів, Людмило Василівно?
– Все сподобалось. В актовій залі ветеранів нам було дозволено організовувати всі заходи. Коли ми збираємося, зала заповнюється дощенту: радимося, відпочиваємо і душею відчуваємо, що рада ветеранів – це наша домівка, а ми, ветерани – єдина сім’я. 
Всі проблеми розв’язували спільно. Люди були задоволені. Дуже гарно проходило завжди святкування Дня працівників лісу – традиційно в кафе «Картоплянка» (на світлині внизу).
Мить помовчавши, жінка каже:
– Є про що згадати. 
В очах Людмили Василівни з’являються сльози радості, а, можливо, смутку за чудовим минулим періодом її життя.
Шановна, дорога наша Людмило Василівно!
Щиро, сердечно вітаємо Вас із неймовірно прекрасним ювілеєм! Вам і тільки Вам в цей день від нас, ветеранів м. Ковеля, – найщиріші вітання та побажання!
Добробуту Вам, шани від близьких, великої любові!
Будьте завжди щасливі, душею вічно молоді й завжди здорові! 
З повагою і любов’ю – за дорученням президії ради ветеранів Ковеля голова Ковельської міської ради ветеранів війни і праці Марія БАТРАЧЕНКО. 
l
Не можу стриматися, щоб не доповнити хвилюючу і зворушливу розповідь Марії Батраченко.
Так сталося, що одним із "найрідніших" у молоді роки для мене серед міських підприємств був Ковельський деревообробний комбінат.
Чому саме ДОК мені не байдужий? По-перше, навчаючись у середній школі № 3 імені Лесі Українки і оволодіваючи основами столярної справи на уроках виробничого навчання  (було колись таке), яке вели вчителі Олексій Дементійович Подвиг і Степан Михайлович Пришляк, я з однокласниками проходив практику саме на комбінаті. Не скажу, що знімав зірки з неба, але кваліфікацію столяра отримав. Набуті знання ще й досі часом стають у пригоді. 
По-друге, працюючи журналістом-початківцем в "міськрайонці" у 60-70-их роках минулого століття, не раз готував репортажі, статті, кореспонденції саме з цього підприємства, яке завжди було в авангарді так званого  “соціалістичного змагання”. 
Очолював колектив Григорій Ізраїлевич Ясногородський, людина, умудрена життям, вмілий організатор виробництва і вихователь людей. Мені імпонувало те, що завжди з повагою ставився до журналістів, цінував їх працю, охоче давав інтерв'ю.
Пізніше на посаді його змінив Василь Ілліч Трач, котрий зберіг і примножив кращі традиції свого попередника. Ковельські меблі у ті часи користувалися шаленою популярністю не тільки серед ковельчан, але й серед мешканців Волині і всієї України. Вони експонувалися на виставках досягнень народного господарства у Києві і москві, були удостоєні "Знака якості", що вважалася найвищою оцінкою праці будь-якого трудового колективу колишнього срср. 
Деревообробний комбінат став справжньою школою виховання фахівців високого класу, своєрідною кузнею керівних кадрів. На "вищі" посади звідси пішли Микола Войцицький, Василь Діордійчук, Петро Дубік, Іван Потапчук, Василь Борейчук. До редакції нашої газети за рекомендацією Григорія  Ясногородського прийняли Віктора Колодюка, з яким ми навчалися в школі і який згодом став редактором газети "Робітниче слово" на "Ковельсільмаші" (вічна йому пам'ять!).
Не минало тижня, щоб у тодішній газеті "Прапор Леніна"  не з'являвся матеріал з комбінату. А "міськрайонка" тоді виходила чотири рази на тиждень, реклама сторінок не займала, то, як кажуть, було де "розгулятися". Отож я, молодий і настирливий, намагався цією можливістю скористатися. Писав про все – і про життя молоді підприємства, і про роботу інженерно-технічного персоналу, і про відпочинок та побут деревообробників. Траплялися й критичні кореспонденції, бо тоді без цього не обходилося. 
Працьовитих, чесних, скромних, самовідданих людей, подібних до Людмили Василівни Примаченко, на підприємстві були десятки, якщо не сотні. Про них ми, журналісти, намагалися постійно писати. Вони були варті того.
– Людмила Василівна належала  до тих особистостей, на яких тримався колектив, – згадує Василь Борейчук, колишній працівник ДОКу. – Я, займаючи посаду начальника цеху, завжди відчував її підтримку і допомогу, адже вела бухгалтерсько-облікові справи. Зі своїми обов'язками  справлялася на "відмінно". Нехай Господь дарує їй многих і благих літ життя!
Я прошу вибачення за досить розлогий мій пост під розповіддю про Людмилу Примаченко. Він викликаний кількома причинами. Одна з них – нагадати про підприємство, якого нині нема на промисловій карті міста, але яке колись "гриміло" на всю Україну. Думаю тим, хто цікавиться історією рідного краю, цікаво про те дізнатися.       
Друга причина в тому, що ми, ковельські журналісти, дуже шануємо пані Людмилу як активну читачку газети, котра щотижня із своїм вірним супутником по життю Петром (на світлині в центрі) відвідують редакцію, забирають свіжий номер міськрайонки, заодно приязно спілкуючись із моїми колегами.
Ну, а третя причина – трохи особиста. Річ у тім, що Людмила Василівна – сестра дружини знаного на Волині і Рівненщині журналіста Василя Мороза (на жаль, обоє вже покійні). Мати пана Василя у роки радянської окупації із моєю мамою разом перебували в засланні у далекому і холодному Казахстані, але їх дружба у повоєнний час зблизила і нас, дітей тих важких часів. Але то вже – тема іншої розмови. Скажу лишень, що, не розуміючи багато чого з того, що відбувалося тоді, я вперше почув під час однієї із зустрічей наших матерів Людмили і Надії пісню у їх виконанні "Реве та стогне Дніпр широкий". Співали вони їх тихенько остерігаючись “сексотів”.
З  тих пір ця пісня на слова Тараса Шевченка – моя найулюбленіша, співаючи і слухаючи яку відчуваю гордість за те, що я – українець.
Микола ВЕЛЬМА.
Фото з домашнього архіву і Аліни РОМАНЮК.

Мабуть, найважливіше свято в житті кожної людини – це її день народження. Такий день 15 липня відзначатиме Людмила Василівна Примаченко – авторитетна людина в м. Ковелі, гідна уваги, поваги, любові від рідних, друзів, ветеранів праці, голова первинної ветеранської організації «Деревообробний комбінат». 


Повідомлення в номер

Антонова доля

Антонова доля

11/07/2024 0

Ця драматична розповідь, у поетичному викладі, – про кохання, зраду і милосердя. Вона побудована на реальних подіях нашого сучасного життя. Немає в ній спокути, нема каяття. З причин відомих змінено героїв імена. Надіюсь, що у читача в душі поселяться і радість, і співчуття, і віра у перемогу добра й любові. 
l
Приходить час, і кожен з нас життя міняє в своїй суті: юнак втікає від одинокості і під крилом дівочим воліє бути. І це стається в один день: вони зустрінуться й вінок пісень в серці поселиться і він барвінком вже біля неї стелиться. І попливуть щоденні зустрічі рікою – жадані, милі, поетичні, немовби зрошені цілющою водою.
– Що будемо робити сьогодні, сонечко моє?
– Що скажеш Ти – то все й моє. Нехай і дощ із неба поллє. Усе, мов казка – приймай як жар-птицю під крило, коли є ласка. Театр. Кіно. Кафе і ресторани. Морозиво. Солодощі. Бризки шампана. І ночі зоряні до рання – там в небесах Стрілець і Діва, богиня незрівнянна. Це їхня доля, їхні зорі, це їхня радість неозора. 
Не відаю, чи були такі щасливі Адам і Єва у Раю. Закохані співали співаночку свою. Пісні лунають, мене ж неспокій огортає, бо не спить підступний змій в Едемському саду. Він і сьогодні довірливих затягує в біду.
Антон і Ліля безпечно йшли стежиною добра, на ній Господнє дерево з плодами пізнання.
– Вкусіть із дерева цього, – шепоче хитрий змій, – і ви пізнаєте, який солодкий плід цей золотий.
І мила Лілія Антону руку подала й промовила: 
– Бери мене – я вся твоя.
Ох, ця спокуса! Вона забирає мудрість, цноту, розум. В обіймах ніхто не думає про гріх й життєву прозу. Юнак утратив голову і часу лік – рабом кохання став вільний чоловік. Незчувся, як холодна хвиля впала, і ненаглядна Лілія вже іншу пісню заспівала.
l
Ось і весілля! Марш Мендельсона грає. Батьки і родичі дарунками вітають, гості веселяться, танцюють і співають. Та щось не так – в неспокої душа! Забули рушники – хтось поспішав.  Не вдався коровай – немов комусь хотілося, щоб не відбувся вінчання водограй. А ще у розпалі весілля загриміло, заблискало, то вже і небо біду передвіщало. 
Дехто скаже – що з того,  гуло, блискало? Прогуло, як і не було. Та ні! То віщий і недобрий знак, усе це діялось не просто так, бо те, що гуло, до свого фінішу вело.
В покоях на молодят чекала шлюбна ніч. Не відали й не знали, що на їхню долю лихий поставив сотні свіч, щоб ненароком підступно, тихо в сіті затягнути, де ходить лихо.
І тут наречена свій характер проявила:
– Антоне, спати йди, немає тут твойого діла!
Сама ж весільні "перепійні" рахувала і сердилась, бо їй здавалось, що грошей і дарунків було мало.
Відомо ж бо, що гроші тлінь, вони гірчать, немов  полин. Але не все так просто: як їх нема, лихий конфліктами сімейний простір мостить. Тож дружина стала у войовничу позу, дорікання потекли рікою, з'явилися погрози.
Виконуй, суджений, забаганки мої! Пройшли ті дні, коли співали солов'ї. Тоді ти небо й зорі обіцяв до моїх ніг. Тепер я хочу шикарний оберіг. Якщо кохаєш – не тиняйся збоку, їдь до Європи, зелених зароби, купи авто і привези ще тисяч сто.
І співчували чоловікові дерева, і ставки піднімала самозвана королева. Лихий же тішився і руки потирав, він перемогу святкував. По його сталося – життя не склалося. І дух Антона занепав. Став неуважним і ненароком в тяжку аварію попав. На все життя лишився інвалідом – вагомий тест на милосердя у сімейних бідах.
Дружина довго не журилась, цинічно й холодно всім заявила: 
– Прощайте, родичі, вас покидаю. Горю вашому я співчуваю, але не буду я Антона доглядати – я жити хочу, а не існувати.
Ну що сказати? Здавалось, що навіки горе поселилось в хаті. То Бог на стійкість перевіряє нас. Тримайсь, Антоне, настане твоєї благодаті час. Не може бути так, щоб лихо над нами панувало. Вже й так наші обличчя плугом горя поорало. 
l
Життя… життя… Весна і осінь. А Дух Господній боротись просить: іди під прапором добра і не тримай у серці зла.
І Антон пішов шляхом Любові, і нову пізнавав життя основу. Бо що з того, що неповносправний? Знайшов собі корисну і любиму справу. 
Не раз подумав: "Навіщо зрадила, забрала затишку сімейну радість?". Шептав собі, немов молитву: "На серці зла я не тримаю. Хай Бог простить, і я прощаю".
І молитовний звук пісень благословив той світлий день. Зійшло зело, і новим цвітом кохання розцвіло.
...Вона явилась, немов з туману, тендітна, мила і жадана. Ох, Надіє, нехай здійсняться доброчинства мрії і доля стелиться добром. Тихо сказала:
– Хочу писати життя своє, стражденний мій, твоїм пером. Знай, тебе буду доглядати, як дружина і як мати. До днів останніх буду твоя, бо Господом призначена ця колія. 
Антон прокинувся, немов від сну. Відчув в душі хмільну весну. Прийняв нежданий подарунок долі. Любов'ю засівалося життєве поле.
А як же наша королева самозванка? Казали люди, що була чиясь коханка. Тепер блукає по усьому світу, потрапила в залежність від оковитої. Краса зів'яла, лиш одинокість з нею розмовляла. 
Любомир ФІАЛКО.
Тінь
Якось без примусу 
і повелінь
Поринув я у роздуми 
про тінь.
Це – безтілесне диво Бога,
Із нею в нас одна дорога:
Куди вона – туди і я.
Як упаду – де тінь  моя?
Поки живу, вона в строю –
Так вої падають в бою.
Земля засипле тіло й тінь,
А мати зве: “Синку,
 "прилинь"...
А тінь вже безвісти
 пропала,
Як та зоря, що з неба
 впала,
Її нема, а світло лине –
Так пам'ять зберігає
 сина…
l
Тінь людська не для утіх
І не однакова для всіх,
Бо є ще тінь від
 президента –
В цієї інші, бач, моменти.
Хто в тіні тій перебуває,
Той фаворитську ласку
 має
Із ним усі завжди на “Ви”,
Сіяють слави кольори.
Там звані бали і фуршети,
І не летять над ним ракети.
Є тінь для обраних і званих
І тінь війни у незагойних
 ранах.
Наш Боже милий, скажи
 на милість
Чому заснула
 справедливість?
Анатолій СЕМЕНЮК.

Ця драматична розповідь, у поетичному викладі, – про кохання, зраду і милосердя. Вона побудована на реальних подіях нашого сучасного життя. Немає в ній спокути, нема каяття. З причин відомих змінено героїв імена. Надіюсь, що у читача в душі поселяться і радість, і співчуття, і віра у перемогу добра й любові. 


Повідомлення в номер

Цілюща вода мельницького джерела

Цілюща вода мельницького джерела

11/07/2024 0

Ковельщина – чудовий, мальовничий куточок нашої славної України. Проносились над нашим краєм суворі вітри історії, лишаючи в живій пам'яті поколінь відбитки про події давнини.
Але наша земля багата не тільки пам'ятниками та пам'ятками архітектури. Вона приваблює ошатністю природи, вабить чистими, прозорими, глибокими озерами, водоймами, річками, котрих напувають цілющі джерела. Одне з них знаходиться на землях с. Мельниці. Саме тут біля джерела, знаного з сивої давнини, відбулася нещодавно не зовсім звичайна подія, яка викликала великий інтерес в багатьох людей.
Але спочатку хотілося б трішки історії. Легенди про цілющі властивості джерела передаються в селі з покоління до покоління, як і про саме джерело. Перекази свідчать, що колись воно "било" з надзвичайною силою, вода затоплювала поля, село. Рятуючись, люди насипали вали, а саме джерело загачували всім, чим можна було. 
Відтоді і пішла назва урочища – "загаття". Були часи, коли дошкуляли засухи. Тож люди приїздили з навколишніх сіл, набирали воду, навіть напували худобу. Всі знали: скільки існує джерело, вода в ньому цілюща, лікувальна.
До речі, саме село Мельниця багате своєю прадавньою історією. Перша про нього згадка датується 1245 роком. До Першої світової війни село мало статус "містечка" (старші люди і нині так говорять). У 1897 р. в "містечку" мешкало 2588 осіб, з них – 1599 євреїв. Тут, крім православної церкви, діяли 2 єврейські молитовні будинки, православна та католицька каплиці, поштова  станція, аптека, школа, багато магазинів, корчми, гостиний двір, три постояльні будинки, водяний і вітряний млини. Щотижня відбувався великий базар. А в передсвяткові дні проводилися великі ярмарки, куди з'їжджалися не тільки з навколишніх, але й далеких сіл.
А ще вони брали цілющу джерельну воду, і черга з підвід сягала сотень метрів. З історичних джерел відомо, що саме цю місцину облюбувала королева Бона, яка бажала побудувати саме тут великий замок.
В селі спорудили надзвичайно оригінальної архітектури костел в стилі ампір, в якому перебувала чудодійна ікона мельницької Божої Матері, яка приваблювала багатьох прочан (нині ікона перебуває в Холмі).
Про історію села, цілюще джерело розповів у той день заступник начальника Волинського регіонального офісу водних ресурсів Ростислав Кравчук:
"Джерело вперше почистили в 2004 році. Відтоді на теренах області оновлено 87 природних джерел, і у всіх вода чиста, якісна, яку треба цінувати, бо це – наше національне багатство. Жителям Мельниці пощастило: вода надзвичайно корисна, має в собі багато цінних елементів. При аналізі виявлено, що за своїми смаковими та лікувальними властивостями вона перевищує показники води знаменитих оконських джерел. 
Після того, як почистили джерело, викиди води збільшились у 6 разів, тобто за 1 годину джерело викидає з надр землі  21 кубометр води, котра іде в меліоративний канал і є притокою р. Стохід".
Останнім часом тут проведені значні роботи із збереження водойми. Почистили саме джерело, провели благоустрій, огородили територію, обладнали зручний і красивий місток через меліоративний  канал. Тепер до джерела зручно дійти. І все це – завдяки старості села та його жителям. 
Роман Штоцький щиро вдячний своїм жителям, а також добрим спонсорам, які в той чи інший спосіб допомагали провести потрібні роботи: Волинському регіональному офісу водних ресурсів Р. Кравчуку та М. Тимощуку, начальнику Ковельської дільниці цього офісу В. Грижуку, агрофірмі "Волинь-нова", піщаному кар'єру "Волиньсервістехбуд" і всім мешканцям села, які долучилися до відновлення цілющого  джерела. А я особисто щиро вдячна В. Яромчук і М. Якименку і тому щасливому випадку, що привів нас до джерела рік тому. 
Добра справа завжди починається зі служби Божої. Оновлене джерело освятив отець Василь Павлович, настоятель Нужельського храму Різдва Пресвятої Богородиці.
Організатори подбали, щоб дійство пройшло на високому рівні: все було продумано – хористи, дітки у вишиванках, та й сама обстановка приємна, спокійна, духовно багата.
І ось освячується вода… Так велично і гарно навкруги: чарівна природа, колоситься стиглий колос і на хвилину забуваєш, що сьогоднішньому мирному дню ми завдячуємо тим, хто на Сході несе бойову вахту. Тож, перш за все, звертаємось до Всевишнього із молитвою захистити нашу країну, землю, зберегти мир.
Згодом, староста села запросив усіх бажаючих набрати води, для чого люди підготували різні ємності. Далі ділились враженнями, згадували перекази, що стосувалися цілющих властивостей води.
– Нашу воду п'ють не тільки жителі села і навколишніх сіл, але й далеко за межами Волині, – каже колишній сільський голова, очільник Мельницької ветеранської організації Сергій Невірко. – Про її цілющі й оздоровчі властивості знають з давніх-давен. Добру справу зробили ми. Спасибі всім!
Так, цілюще джерело отримало "друге дихання". Мені б дуже хотілося, аби тут згодом висадили скверик, встановили лавочки для відпочинку розмістили вказівник на трасі – "Цілюще джерело".
Валентина Січкар,
громадський кореспондент "Вістей Ковельщини".
На світлинах: під час освячення "цілющого джерела" поблизу села Мельниці.
Фото автора.

Ковельщина – чудовий, мальовничий куточок нашої славної України. Проносились над нашим краєм суворі вітри історії, лишаючи в живій пам'яті поколінь відбитки про події давнини.


З неопублікованого

Рекомендація

15/11/2022 / / 0

Рекомендація

Волинська обласна організація Національної спілки журналістів України  рекомендує до участі в творчому конкурсі НСЖУ «Інформаційна передова-2022» у номінації «Краща журналістська робота» творчий доробок журналістів ТзОВ «Редакція газети «Вісті Ковельщини» (Волинська область, м. Ковель) за період 24.02.2022 р. – 10.11.2022 р.

Голова Волинської обласної організації НСЖУ Михайло Савчак.

Важливо!

26/04/2022 / / 0

Шановні користувачі інтернет-сайту газети «Вісті Ковельщини»!

Для того, щоб на сайті переглянути УСІ НОВИНИ чергового випуску газети, які для Вас підготувала команда нашого видання, вгорі праворуч на «Головній» сторінці сайту перейдіть за гіперпосиланням (або номера газети (наприклад Четвер, 21-28 квітня 2022 року №16-17 (12814-12815) або архіву новин "Весь архів випусків").