Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 10оС. Вітер східний помірний.

В ніч на п’ятницю. Мінлива хмарність.  Температура: 0оС. Вітер східний слабкий.

П’ятниця. Ясно. Температура: 10оС. Вітер східний помірно сильний.

В ніч на суботу. Мінлива хмарність. Температура: -1оС. Вітер східний слабкий.

Субота. Мінлива хмарність. Температура: 9оС. Вітер південно-східний помірно сильний.

В ніч на неділю. Мінлива хмарність. Температура: 0оС. Вітер  східний слабкий.

Неділя. Ясно.  Температура: 10оС. Вітер  східний помірний.

В ніч на понеділок. Ясно. Температура: 2оС. Вітер південно-східний слабкий. 

Понеділок. Ясно. Температура: 12оС. Вітер південно-східний помірний.

В ніч на вівторок. Ясно. Температура: 3оС. Вітер південний слабкий.

Вівторок. Ясно. Температура: 12оС. Вітер південний слабкий.

В ніч на середу. Ясно. Температура: 4оС. Вітер південний слабкий.

Середа. Ясно. Температура: 13оС. Вітер східний слабкий.

З давніх-давен в народі мудро кажуть: «Хліб – усьому голова». В правильності цих слів ми щоденно переконуємося особисто. Бо не уявляємо свого життя – чи то на свято, чи то в будень – без хліба насущного. Слава Богу, що сьогодні, навіть в час воєнного стану, ми не відчуваємо його нестачі.

Смачною продукцією серед підприємств хлібокондитерської галузі на Волині славиться колектив ТзОВ «Ковельський хлібокомбінат», який впродовж багатьох років очолює депутат Волинської обласної ради, корінний волинянин Іван Смітюх. Основний вид діяльності підприємства, як зазначено в офіційних документах, – виробництво хліба та хлібобулочних виробів, борошняних кондитерських виробів,  тортів і тістечок нетривалого зберігання.

Окрім того, комбінат займається іншими видами діяльності, головна мета яких – задовольнити зрослі запити громадян у різноманітних продуктах харчування. Про те, що комбінатівцям це вдається, свідчить високий попит на смачну і поживну продукцію. 

На світлині ви бачите працівників кондитерського цеху, які на прилавки торговельних закладів, в тому числі й фірмових, завжди пропонують «солодкі» вироби високої якості. Це – кондитери Тетяна Ніколайчук, Оксана Бричук, Леся Романюк, Любов Сотнічук, Ірина Базюк. Внизу – свіжоспечений хліб. 

Тож бажаємо цим милим і спритним у роботі трудівницям, як і всім членам Товариства, його керівництву, нових вагомих успіхів у праці, миру, добра й благополуччя, здійснення всіх планів і задумів!

Аліна Романюк.

Фото автора. 

З давніх-давен в народі мудро кажуть: «Хліб – усьому голова». В правильності цих слів ми щоденно переконуємося особисто. Бо не уявляємо свого життя – чи то на свято, чи то в будень – без хліба насущного. Слава Богу, що сьогодні, навіть в час воєнного стану, ми не відчуваємо його нестачі.

 

Звичайно, коли тобі – 85,  то якось не до усмішок і жартів. Але коли цей ювілей у газети, то хочеться і жартувати, і посміхатися. Ше б пак: не кожне друковане видання в Україні «дожило» до цього.

А от «Вісті Ковельщини» дожили. Ще й помолодшали завдяки тому, що нині «міськрайонку» творять молоді й креативні. Це – редакторка Світлана Ляшук, журналістка Аліна Романюк,   технічні дизайнерки Ольга Стеблевець і Наталія Романовська, бухгалтерка Ірина Шостацька. Серед них пан директор мусить  завжди виглядати бадьоро й оптимістично, що він і старається робити.

Звичайно, у наш час не до гучних святкувань. Війна внесла свої корективи у життя навіть тут, в уявному тилу. Але ніхто не може заборонити доброго слова, щирих побажань людям, які перебувають на передовій фронту – щоправда, інформаційного, але не менш важливого, аніж бойовий. Адже Слово – це теж зброя. Тому, мабуть, невипадково перші поздоровлення надійшли саме від творців цього Слова.

З далекої відстанню, але близької духом Гути, що на Ратнівщині, бадьорим голосом озвався Василь Ковч, надіславши вірша про ювілей газети-«ковельчанки». Стосами поетичних добірок закидав редакцію Іван Ярошик з Ковеля, почавши свій поетичний «обстріл» задовго до пам’ятної дати 4 жовтня. Як завжди, мудрим і розважливим   дописом потішив Почесний громадянин міста, поет, пісняр, самобутній історик та краєзнавець, громадський кореспондент Анатолій Семенюк. Щиро і сердечно привітав ковельчанин Віталій Лихобицький.

Гарний почин творців поетичних рядків підхопили й заступник голови Ковельської районної ради Андрій Броїло, господарі і працівники компанії «Юкон». Їх твори друкуємо на цій сторінці. Безпосередньо у ювілейний день 4 жовтня в редакції не вщухали телефонні дзвінки із самого ранку, а також у кожного працівника редакції «гарячими» були мобільні телефони, месенджери та інші сучасні засоби зв’язку. 

Приємно, що одними з перших гарні слова зичень висловила представниця Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, наша добра колега і порадниця Лілія Бойко, голова обласної організації НСЖУ Михайло Савчак, директор Ковельського промислово-економічного фахового коледжу ЛНТУ Тетяна Селівончик,  старший декан Ковельського міськрайонного деканату ПЦУ, настоятель Свято-Юріївського храму у селі Дубовому, протоієрей о. Іван Бонис, настоятель храму Андрія Першозванного, протоієрей о. Іван Оринчак, директор фахового медичного коледжу Олена Григола,   відомі на Волині журналісти Ярослав Гаврилюк, Валентина Блінова, Антоніна Михальчук, Катерина Зубчук, Наталія Михайлюк, Любов Бідзюра, ділові партнери редакції Юрій Рахлінський, Геннадій Безека. Не забув нас ексголова облради Анатолій Грицюк.

До щему в серці зворушили віншування і добрі побажання колишніх працівників редакції Валентини Мацюк, Людмили Стасюк, Людмили Скоклюк, Тамари Шевчук, Алли Малиновської. 

Не могли змовчати ті, з ким ми довгі роки працювали і працюємо пліч-о-пліч – Тетяна Заболотна, Лариса Філіпчук, Ірина Борейко, Людмила Стахорська, Валентина Січкар, Георгій Баран. А що робилося на сторінках «Вістей Ковельщини» у соціальних мережах, годі й передати. 

Зрештою, у цьому немає потреби, адже кожен бажаючий   може ознайомитися з вітаннями, відкривши наш сайт чи сторінки у соцмережах. При чому щирі слова вітань надсилали не тільки ковельчани, а й мешканці інших регіонів Волині.

Приємною несподіванкою був приїзд до Ковеля представницької журналістської делегації  з обласного центру в складі Михайла Савчака – голови обласної організації НСЖУ, головного редактора «Луцького замку» Віктора Трофимчука, представників «Волинської газети» Сергія Цюриця і Володимира Приходька. Пан Савчак за дорученням обласної представницької влади вручив Почесну грамоту Волинської обласної ради Анатолію Семенюку, а Благословенну Грамоту   – директору ТзОВ «Редакція газети «Вісті Ковельщини» Миколі Вельмі від імені Митрополита Луцького і Волинського Михаїла.

Своєрідною «родзинкою» ювілейного дня стали відвідини нашого Товариства представниками міської і районної влади. До нас завітали Ковельський міський голова Ігор Чайка, очільниця відділу внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю Руслана Семерей.

Районну владу презентували перша заступниця голови РДА Галина Коляда, заступник  голови райради Андрій Броїло, зав. сектором культури управління гуманітарної політики РДА Тетяна Матяшук. Вони подякували за співпрацю і взаєморозуміння редакторці газети Світлані Ляшук, директору ТзОВ «Редакція газети «Вісті Ковельщини» Миколі Вельмі, всім журналістам, яких, на жаль, у нас залишилося дуже й дуже небагато. Приємно було почути вітання з вуст представниць КПЕКу Олени Шульган і Тетяни Вегери. 

У той день 4 жовтня в редакції не було ані пісень, ані музики, як у довоєнні роки, але були щирість, радість спілкування, віра в те, що клятий ворог буде переможений, а Україна виборе своє право на волю і незалежність.

Звичайно, розповісти про все, що нам казали і що обіцяли, – нереально. Але, підбиваючи підсумки щирих та задушевних розмов і привітань, можна зробити висновок: місцева газета потрібна всім – і владі, і громадським організаціям, і ветеранам війни й праці, й пересічним мешканцям нашого краю.

Зі свого боку, редакція робитиме максимум можливого, аби зберегти єдине на Ковельщині громадсько-політичне видання, передплата на яке почалася. В цьому ми розраховуємо й на  Вас, дорогі наші шанувальники. Давайте зробимо все, щоб разом підтримати «Вісті Ковельщини», втілити в життя побажання, які Ви висловлювали з нагоди ювілею «міськрайонки».

Разом ми – сила!

Микола ВЕЛЬМА.

Звичайно, коли тобі – 85,  то якось не до усмішок і жартів. Але коли цей ювілей у газети, то хочеться і жартувати, і посміхатися. Ше б пак: не кожне друковане видання в Україні «дожило» до цього.

А от «Вісті Ковельщини» дожили. Ще й помолодшали завдяки тому, що нині «міськрайонку» творять молоді й креативні. Це – редакторка Світлана Ляшук, журналістка Аліна Романюк,   технічні дизайнерки Ольга Стеблевець і Наталія Романовська, бухгалтерка Ірина Шостацька. 

Уряд вніс до Верховної Ради законопроєкт №12000 – про Державний бюджет на 2025 рік. Голова профільного парламентського Комітету Данило Гетманцев назвав основний фінансовий документ коротко і вичерпно:  «Бюджет песимізму».

Істинно  так, на жаль. Війна, яка триває, істотно впливає на фінансово-економічну ситуацію. Щоправда, не тільки вона, але про це зараз не будемо. Що ж нас чекає?  Інфляція: вона може сягнути 9,5 відсотка. Відповідно зросте валютний  курс. Бюджет обраховано за курсом 45 гривень (один долар США).

Левова  частка затрат  – на сектор оборони і безпеки (26,3 відсотка ВВП). Щоб збільшити дохідну частину бюджету, ставка військового збору зросте з 1,5 до 5 відсотків та пошириться на платників податків, що перебувають на спрощеній системі оподаткування. Згаданий вище Гетманцев пропонує  збільшити й розмір ПДВ.

«Бюджет  песимізму» торкнеться різних верств населення: заморожується все на рівні 2024 року, в т. ч. мінімальна заробітна плата і прожитковий мінімум, хоча у пріоритеті має бути фінансування так званих захищених статей. 238 мільярдів гривень передбачено на трансферт Пенсійному фонду, 42,3 мільярда – на пільги та субсидії, 27,9 мільярда – на допомогу малозабезпеченим  та людям, що опинилися в складних життєвих обставинах.

Охорона здоров’я отримає 211 мільярдів гривень, освіта – майже 170 мільярдів. Передбачена підтримка бізнесу у формі пільгових кредитів за програмою  5-7-9%. Місцеве самоврядування планують підтримати у вигляді 12,2 мільярда субвенції на компенсацію різниці в тарифах на комунальні послуги. 51,2 мільярда  спрямують на  підтримку місцевого самоврядування на визволених територіях. Збільшиться фінансування (майже на чверть порівняно з 2024-м роком) Міністерства внутрішніх справ,  у півтора рази –  Бюро  економічної  безпеки.

Звичайно, передчасно говорити, яким буде кінцевий варіант Державного бюджету-2025 до затвердження його  парламентом. Ясно одне: легко і просто не  буде. Особливо,  якщо врахувати те, що дефіцит становитиме понад 1 трильйон 640 мільярдів, а головним джерелом покриття  дефіциту має бути міжнародна фінансова допомога. Отож, наше з вами майбутнє  великою мірою залежить від ставлення до України економічно могутніх країн, в першу чергу  США і Євросоюзу. 

Прийняття місцевих бюджетів – попереду. Однак не слід очікувати від них якихось великих преференцій, хоча захищені статті будуть у влади в пріоритеті. Тому варто кожній сім’ї добре продумати своєрідний план виживання у 2025-му році, особливо в період зимових холодів, привести в дію, як колись казали, приховані резерви і можливості. 

Доцільно створити необхідний запас продовольства, доки достатньо в продажу овочів і фруктів, адже  ціна на  них постійно зростає. Не завадить заготовити різноманітну консервацію, рецепти якої надрукуємо в наступному номері газети.

Словом, затягаймо паски і готуймося до гірших часів, сподіваючись, однак, на краще.

Маркіян  ІВАЩИК.

Уряд вніс до Верховної Ради законопроєкт №12000 – про Державний бюджет на 2025 рік. Голова профільного парламентського Комітету Данило Гетманцев назвав основний фінансовий документ коротко і вичерпно:  «Бюджет песимізму».

 

Господи Великий, Праведний, Всевидющий!

Врозуми чад своїх раз і назавжди, щоб усвідомили: кохання не підвладне ні багатству, ні бідності. Це стан святості, в якому верховенствують вищі моральні цінності: вірність, самопожертва, справедливість і честь.

Хто з нас не чув про Ромео і Джульєтту? Закохались юні творіння Божі одне в одного до безтями, а поєднати долі для щасливого життя не могли. Родини Капулетті та Монтеккі через ворожнечу між собою не дозволяли Ромео і Джульєтті бути разом. І  закохані пішли з життя, тим самим висловлюючи протест не тільки батькам і рідним, але й усьому суспільному ладу.

На ковельському центральному  цвинтарі, що по вулиці Незалежності, при вході з правого боку є два старовинних пам’ятники. Спочивають там Раїса Шумовська та Борис Гловачевський і Володимир Шумовський. З причин «вищого»  соціального статусу Шумовські категорично не давали згоду на єднання юних сердець. І закохані Раїса та Борис  одважились на відчайдушний крок. Був це 1904 рік.

Перший смертельний постріл – у серце коханої Раїси, другий – у своє. Дізнався згодом брат Володимир про трагедію. Сколихнули пекучим вогнем емоції – і вже натиснутий курок пістолета, який ще раз нагадує нам сьогоднішнім, що кохання сильніше усіх заборон! Жартувати з ним не можна.

l

Достеменно невідомо, чи юні мешканці  Клевецька Ганна та Никифор з родин Сахаруків і Семенюків знали про трагічне кохання Ромео і Джульєтти. Адже село, далеке від великих доріг засмучене, заспане, мало відало про Італію. Цим хочу підкреслити, що людські почуття ідентичні – чи то в Європі, чи то в Африці, чи то в Індії, чи то в Клевецьку. Тож у юних  клевечан було, як і скрізь: вечорниці, забави, гуляння, а потім у тихому куточку в квітучому садочку цілування, пригортання і … кохання.

О, ці зоряні ночі!

Скільки почуттів розливається у них  весняною повінню, скільки слів чарівних промовляється! 

— Ганнусю, кохана зіронько моя! Скажи, любиш ти мене чи ні?

— Никифорчику, любий! Без тебе у мене життя немає. У снах нічних бачу тебе, з тобою розмовляю. А вдень, коли до праці приступаю, то все з рук  падає – про тебе думаю, мій ясний Місяченьку, і переживаю, й серденько болить. Батьки мої забороняють з тобою зустрічатися.

— Кохана, не журись  – посердяться і перестануть. А ми поберемося з тобою. Збудуємо хатину, посадимо садок, викопаємо ставок і заживемо щасливо. Знай, Ганнусю: нехай гради й бурі упадуть – я з тобою до кінця буду.

— І я з тобою, коханий мій!

Ось так тішилися молоді, як голуб з голубкою. Вони, як Божі янголята: незаймані, безгрішні жили надією. Ще ж діти – 18 та 19 років всього виповнилося. 

Ось і осінь 1932 року проминула, і грудень постукав у двері.

Родини Сахаруків і Семенюків не спілкувалися. Куди там… Перші – заможці, не рівня бідноті клевецькій. А молодятам що до того? Кохаються і в мріях купаються. Плани на майбутнє вимальовують  райдужні! І раптом, як грім з небес: категорична заборона Ганнусі з Никифором зустрічатися і на вечорниці ходити.

Втекла таки якось на вечорниці. Прийшла дівчина, немов з хреста знята: зажурена, заплакана і неговірка. Юнка наче прощалася із молоддю села. Покликала Никифора, взяла за руку й повела. Очевидці бачили, як молодята до опівночі стояли біля хати. Розмовляли, пригортались, сльозами вмивалися, ніби передчуваючи біду. 

Так і  трапилося. Ранок із вісткою трагічною прокинувся – Ганнусі милої нема. Батьки пустили чутку, що дівчина померла від чорної хвороби (епілепсії), хоч дівчина ніколи нічим не хворіла. Батьки збрехали, їм було соромно, за донечку, яку не вберегли. 

Та правди, як шила в мішку, не заховаєш – ті, хто оплакували небогу, бачили на її шиї темно-коричневий слід від шнурка. Повісилась Ганнуся в клуні тієї клятої нічки.

Ще не схолонула гаряча новина, як інша розлетілася по селу: в селі знайшли повішеним Никифора.

Поруч – листок із зошита, де нерівним  почерком написано: «Ганю, я тобі говорив: не роби цього, а ти мене не послухала, то  і я   іду за тобою. Поховайте  нас разом».

Не забарилася поліція. Розслідування, як такого, не було – повірили батькам. Ганнусю поховали із священником,бо самогубства, мовляв, не було. Разом із тим дозволили Никифора похоронити на кладовищі, але без священника і окремо.

Земним законом закоханим бути у цьому світі не дозволено. Самогубство вважається гріхом.

Хоча, відверто кажучи, до фатального кроку завжди хтось або щось спонукає. Але це – вже інша тема для розмови.

Попри все, помолимось за Царство Небесне для обох, де їхні душі об’єдналися і спочивають.

За спогадами 

Арсенія МАТВІЮКА 

написав  

Анатолій СЕМЕНЮК.

Село Клевецьк на Турійщині.

Господи Великий, Праведний, Всевидющий!

Врозуми чад своїх раз і назавжди, щоб усвідомили: кохання не підвладне ні багатству, ні бідності. Це стан святості, в якому верховенствують вищі моральні цінності: вірність, самопожертва, справедливість і честь.

Хто з нас не чув про Ромео і Джульєтту? Закохались юні творіння Божі одне в одного до безтями, а поєднати долі для щасливого життя не могли.