Повідомлення в номер / Свіча любові Миколи Пірожика

08.12.2015

Свіча любові Миколи Пірожика

Музика… Музика… Музика…

Мелодія птахом парить

над землею.

Душа найчерствіша розбудиться

Від звуків чарівних Орфея.

Написав і задумався, адже поняття "музика" надзвичайно об'ємне і широке в житті людини.

– Музика розвиває математичні здібності, формує дисципліну і волю. Музиці навчаються аристократи. Музика – це безперервні заняття і творча праця. Якби бізнесмени (і не тільки) працювали, як музиканти, то країна наша була б давно на світовому Олімпі, – натхненно і переконливо каже Микола Пірожик (на знімку).

Микола Іванович – непересічна особистість. Його життєвий шлях – це повчальний приклад для наслідування. Сьогодні він успішно розвиває сімейний бізнес. Здавалося б, живи спокійно, як кажуть, приспівуючи. Аж ні: він навчає дітей грати на духових інструментах. У школі мистецтв завідує відділом і робить все, щоб бути кращим на рівні області.

Педагоги знають, що таке обласні семінари – тут мороки по вінця. А Микола Іванович організовує і спонсорує всі затрати при проведенні тих чи інших заходів.

– Що спонукало до музики? – запитую.

– Щасливий випадок. Я був схильний до точних наук – математики, фізики. Якось в школу привезли духові інструменти. Спробував і… захопився. Освоївши ази нотної азбуки, поїхав вступати в Луцьке музичне училище. Друзів моїх "відпустили", а мене залишили осягати музичну грамоту по класу валторни.

У 1974 році, після закінчення закладу, був направлений в Іваничі. А тут вже до армії готуйсь. Я не чекав військкоматівського розподілу, а поїхав до Львова на прослуховування в зразковий оркестр Прикарпатського військового округу. Оцінили і через військкомат запросили грати в престижному оркестрі.

– А в Ковелі як опинилися?

– Перед звільненням у запас до мене приїхав Володимир Юрченко, який збирався виїжджати до Німеччини. Він вмовив, щоб я зайняв у школі його місце.

– Я так розумію, що у вашому педагогічному доробку не одна валторна?

– Звичайно, я навчаю гри на саксофоні, габої, ударних інструментах та інших.

– Миколо Івановичу, вчитель хоче бачити себе в учнях, які підкорюють вершини, прославляючи себе і разом з тим – наставника.

– Учнів, які стали професіоналами і досягли неабияких успіхів, є немало. Наприклад, Оля Карась закінчила Київську консерваторію і знана не тільки в Україні, але й у всій Європі. Відоме в Україні прізвище Олексія Зарецького, який закінчив Донецьку консерваторію. Ковельчани добре знають диригента Анатолія Сроліка, випускника Львівської консерваторії, – це теж мій учень.

Такий перелік можна продовжувати. Є чим гордитися. Але найголовніше моє кредо – музикою формувати особистість, у якій будуть присутні культура, етикет, працелюбність, дисципліна.

– Ви професіонал, і все ж яка музика до душі?

– Моя музика – це класика, джаз, зрештою, попса та інші напрямки. Головне, щоб музика була якісною. Я вчу дітей: слухайте будь-яку музику, а ваш внутрішній "фільтр" підкаже, що вам ближче до душі.

– А улюблені композитори хто?

– Знову ж таки запитання риторичне. Тому що Моцарт і Бетховен, Лисенко і Скорик, Людкевич і Кос-Анатольський та багато інших – класні і улюблені. До речі, з останніми двома я був добре знайомий.

– Ви вже не один рік займаєтесь бізнесом. Музика допомагає?

– Ще й як! Я ж клієнту можу професійно пояснити, який інструмент йому краще придбати. Скажімо, професіоналу потрібен висококласний і дорогий інструмент, а учню школи – інший. Слідкую за новинками і знаю якість товару того чи іншого виробника.

– Стало традицією, що діти ідуть слідами батьків.

– Я традиції не порушую (сміється). Мій син Павло – гітарист і допомагає мені у бізнесі. Там же, в магазині "Домажор", працює невістка, я тим тішуся, що вони при ділі.

– Кажуть, людина, котра має улюблену роботу, щаслива?

– Це правда. Я все життя займаюся такою роботою. Люблю дітей, і коли бачу, як їх змінює музика, – тоді щасливий.

Не втомлююсь слухати філософію життя від Миколи Івановича Пірожика. Вона практична, натуральна і разом з тим – духовна.

Він мені показує та розказує про енергоефективний камін, який опалює велику площу власного будинку, при цьому спалює мало дров і дає достатньо тепла. Ціна на газ? Не проблема! Тому що на опалення він споживає всього 700м3 газу на рік(!).

Запитую себе: "Звідки це все у пана Миколи?". Мабуть, із надр квітучого Велимча, що на Ратнівщині, де озера, ліс і річка Турія неподалік. Там соловейко пісню в душу вклав. А батьки прищепили любов до праці.

Портрет нашого ювіляра тобі буде повним, коли на полотно покладуть свої "мазки" колеги.

– Чесний. Переживає за початкову музичну освіту не тільки Ковеля, а й області, – стверджує Володимир Яцина.

– Чудова людина. Товариш. Професіонал своєї справи. Звернись – відгукнеться і по-дружньому допоможе й порадить, – доповнює його колега Анатолій Літвінчук.

– Микола Іванович більше двох десятків років працює завідуючим відділом духових інструментів. Чудовий організатор. Справжній професіонал. Має неабиякий авторитет у колективі.

Погляньте: у мене на столі – найвища нагорода обласного конкурсу "духовиків". Пірожик завжди хоче бути першим, і добивається свого. Це ж і рівень школи підносить, – коротко характеризує колегу директор школи мистецтв Людмила Кобченко.

– Поважаю і люблю за підтримку у важку хвилину. Хороший, грамотний викладач. Має різноманітні життєві інтереси, й ефективно використовує їх, – оцінює колегу Тетяна Мороз.

– Надзвичайно цілеспрямований та відданий улюбленій справі. Він закоханий у духові інструменти. Вміє згуртовувати людей. Микола Іванович – відкритий, щирий з друзями. Колеги його поважають, а учні люблять, – домальовує яскравий портрет Людмила Мишковець, заступник директора школи.

– А як учні школи оцінюють вчителя? – запитує у свого онука Тараса, який осягає саксофон. Той, не задумуючись, відповідає:

– Микола Іванович чудовий і класний вчитель!

8 грудня до Миколи Івановича Пірожика у віконечко постукає ювілей. Не віриться. Він такий активно-молодий, заряджений на позитивні, добрі справи, безкомпромісний до неправди і відданий колективу, школі.

Пройдено відповідний (не малий!) відрізок життєвого шляху. Там, за "спиною", – багато добрих справ та вчинків. Друзі, колеги, рідні щиросердечно привітають. Приєднаймося і ми, шановний читачу:

Свіча добра горить – не гасне,

А крила сокола любов несуть.

Ти в музиці – це мить прекрасна.

Хай Бог благословляє твій,

Миколо, путь!

Анатолій СЕМЕНЮК.

Музика… Музика… Музика…

Мелодія птахом парить над землею.

Душа найчерствіша розбудиться

Від звуків чарівних Орфея.

Написав і задумався, адже поняття "музика" надзвичайно об'ємне і широке в житті людини.

– Музика розвиває математичні здібності, формує дисципліну і волю. Музиці навчаються аристократи. Музика – це безперервні заняття і творча праця.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 835

Повідомлення в номер / Порядок звернення до Європейського суду прав людини

08.12.2015

Порядок звернення

до Європейського суду прав людини

Порядок звернення до Європейського суду прав людини

Європейський суд з прав людини (далі Суд) є міжнародним органом, який за умов, визначених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція), може розглядати заяви, подані особами, які скаржаться на порушення своїх прав.

Мирослава ТОЙБ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 891

Повідомлення в номер / Як отримати довідку для пільг

08.12.2015

Як отримати довідку для пільг?

Мінсоцполітики затвердило порядок видачі довідки для отримання пільг інвалідами, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу (наказ від 21. 09. 2015 р., № 946).

Довідка є документом, який надає право інвалідам користуватися пільгами, визначеними в Законі "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Таку довідку видають структурні підрозділи соціального захисту населення районних держадміністрацій, виконавчі органи міськрад, за місцем проживання інвалідам або їхнім законним представникам.

Довідку видають безкоштовно на підставі заяви. До неї додають такі документи:

1. Копію паспорта заявника (у разі, якщо звертається законний представник інваліда, копії паспорта представника та документа, що підтверджує його повноваження);

2. Копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, наведеною в первинній обліковій документації;

3. Одну кольорову фотографію (розміром 3,5х4,5 см).

Структурний підрозділ соціального захисту, виконавчий орган міської ради, у який надійшла заява, обов'язково перевіряють інформацію про перебування інваліда на обліку та отримання пенсії чи соціальної допомоги за даними автоматизованої системи обробки документів з призначення та виплати пенсій центральною базою даних Мінсоцполітики.

Строк розгляду заяви або повідомлення про відмову у видачі довідки становить п'ять днів із дня її отримання.

Така довідка дійсна на термін установлення інвалідності.

Валерій ДУБИНЧУК,

голова ГО "Ліквідатори-інваліди Чорнобиля".

Мінсоцполітики затвердило порядок видачі довідки для отримання пільг інвалідами, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу (наказ від 21. 09. 2015 р., № 946). Довідка є документом, який надає право інвалідам користуватися пільгами, визначеними в Законі "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Валерій ДУБИНЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1035

Повідомлення в номер / Захистіть своїх дітей від небезпечної хвороби — поліомієліту

08.12.2015

Захистіть своїх дітей від небезпечної хвороби — поліомієліту

В жовтні поточного року проводився перший раунд імунізації (щеплення) проти надзвичайно небезпечної хвороби для дітей — поліомієліту.

За даними Міністерства охорони здоров'я України, проведення щеплень в першому раунді дало можливість охопити 65% запланованого обсягу дітей.

Дякуємо всім батькам за свідоме рішення та турботу про здоров'я своїх малюків, а, відповідно, й усіх дітей України.

Нагадаю, що до 13 грудня 2015 року триває другий раунд імунізації. Тож закликаємо усіх батьків щепити своїх дітей протягом ІІ-го та ІІІ-ого раундів, якщо навіть вони пропустили перший з різних причин.

Успішне проведення масових щеплень проти поліомієліту забезпечить захист наших дітей від дуже заразної хвороби та сприятиме збереженню за Україною статусу країни, вільної від поліоміеліту.

Результатом масової імунізації (щеплень) дітей стане припинення циркуляції вакцино-спорідненого вірусу поліо та створення їх захисту від уражень, зумовлених вірусом.

Вірус поліо є дуже заразним. Він може передаватися від дитини до дитини та інфікувати їх без жодних ознак, поки не призведе до хвороби чи паралічу однієї дитини, яка не має щеплення.

Він може існувати в зараженій слині або калі інфікованої особи протягом багатьох тижнів і передається, як правило, через немиті руки до рота, після чого розмножується у кишківнику.

Вірус поліо вражає нервову систему та може призвести до паралічу або навіть смерті. Вірус зазвичай інфікує дітей, які не вакциновані. Ліків від цієї хвороби не існує. Єдиним захистом є вакцинація (щеплення).

Шановні батьки! Не відмовляйте дітям у праві на захист від цієї небезпечної хвороби!

Ольга КОЗАЧУК,

заступник головного лікаря МТМО з дитинства

та пологової допомоги.

Ольга КОЗАЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 946

Повідомлення в номер / Дякуємо, що повернули зв'язок зі світом

08.12.2015

Дякуємо, що повернули зв'язок зі світом

Ми, жителі села Яревища, що в Старовижівському районі, з допомогою Вашої газети хочемо щиро подякувати приватному підприємцю Петру Івановичу М’якоті з Ковеля.

Справа в тім, що наш населений пункт вже більше, півроку був відрізаний від світу, не мав жодного транспортного сполучення. З березня минулого року маршрут став не вигідним, і відтоді до райцентру, в сусіднє Кримне на базар, в аптеку чи лікарню яревищенці добиралися хто чим міг.

З настанням холодів ситуація загострилася ще більше. Скільки разів збирали підписи, просили у владних кабінетах, та питання вкотре відкладали в довгу шухляду з далеко неоптимістичною відповіддю: “нема охочих — маршрут малопривабливий для перевізників”.

Хтозна, яка перспектива чекала б село, якщо керуватися голим розрахунком. Та, на щастя, знайшлися люди, в першу чергу, вихідці з Яревища — такі, як сільський голова Руслан Курижко, котрі розуміють,чим загрожує селу відсутність транспортного сполучення.

Всім, хто перейнявся нашою проблемою, дуже дякуємо! Та окреме "спасибі!" адресуємо Петру М’якоті. Перевізник зголосився допомогти нам, поставивши на перше місце людські інтереси, а не лише прибуток.

Завдяки Вам, шановний Петре Івановичу, життя на селі знову завирувало. Комфортабельна маршрутка “Ковель —Яревище” курсує в зручний час двічі на день. Це — мрія наших школяриків, котрі часто втрачали можливість взяти участь в районних олімпіадах лишень із-за транспортної проблеми; вчителів, що добиралися на роботу із сусідніх околиць; кожного пересічного яревищенця, що так-сяк вже привчився коректувати свої справи під сусіда з "жигуликом" чи мотоциклом.

Без перебільшення, відновлений маршрут додав нового імпульсу життю на селі.

Нехай все у Вас ладиться, шановний Петре Івановичу, та вдається!

З глибокою вдячністю —

жителі села Яревища Старовижівського району.

З глибокою вдячністю — жителі села Яревища Старовижівського району.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 917

Повідомлення в номер / Червоний Хрест —символ порятунку

08.12.2015

Червоний Хрест —символ порятунку

В цей надзвичайно складний час Червоний Хрест не може бути осторонь подій, які розгорнулись по всій Україні. Болить серце за людей, які полягли на Майдані, рветься душа, що росіяни виявились не братами-друзями, а загарбниками і підбурювачами протистояння між двома народами.

Болить серце за Крим, який у нас вкрали, обдуривши людей, що палає Схід у вогні.І ніхто не хоче нести відповідальність за ці страшні події. Ціною крові змінили бандитську владу, а просвітлення так і немає. Народ зубожіє, а багаті й далі наживаються на людській біді.

Сьогодні, коли наш народ знаходиться у такій ситуації, товариство Червоного Хреста України старається допомогти ближньому, бо ми точно знаємо: "Чужої біди не буває, є біда — одна на всіх".

Ми стоїмо на межі такого стану, коли необхідно бути готовим до всього. Більше року навчаємо населення основам першої невідкладної допомоги. Такі навчання пройшли на промислових підприємствах, у міському відділі поліції, ковельському відділі управління МНС України у Волинській області, в навчальних закладах, в Університеті третього віку для ветеранів.

Нещодавно для формування загонів сандружин районна організація товариства Червоного Хреста разом з управлінням освіти міськвиконкому (начальник Бичковський В. В.); міським центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (Медвєдєва Т. Ю.); медколеджем (Холейко І. І.) провели відеолекторій з питань першої допомоги. Тренер-методист організації Тетяна Ковалюк, яка пройшла навчання і отримала відповідний сертифікат в Національному комітеті Товариства Червоного Хреста України, доступно і цікаво з студентами-медиками поінформували і продемонстрували, як вести себе і як надати першу невідкладну допомогу потерпілим.

Є вислів: "Перша перев’язка визначає долю пораненого". Керуючись принципами надання першої допомоги, яких існує чотири, ми навчаємо населення, усіх бажаючих основам надання такої допомоги.

Які ж це принципи? Перший — огляд місця пригоди, де треба визначитись: чи є місце події безпечним? що відбулося? скільки постраждалих? чи в змозі оточуючі Вам допомогти?

Принцип другий — проведення первинного огляду з наданням першої допомоги.

Принцип третій — виклик “швидкої допомоги”.

Принцип четвертий —проведення вторинного огляду, серцево-легенева реанімація, перша допомога при кровотечі, шоковому стані; невідкладні стани (інсульт, судоми, інфаркти, непритомність, гострий біль у животі, передчасні пологи, опіки, відмороження, перегрівання, переохолодження, травми різного походження та інше).

Таким чином спільними силами ми створюємо сандружини, проводимо заняття, допомагаємо незахищеним верствам населення. Коли накаже Батьківщина, станемо разом із солдатами на її захист.

Якщо Ваші серця, як і наші, відкриті для співчуття, а горе ближнього — Ваш біль, допоможіть українському Червоному Хресту полегшити життя інвалідів, дітей-сиріт та потерпілих від стихійного лиха, аварій, катастроф.

Зігріймо добротою самотніх і немічних, старих і убогих. Адже, допомагаючи знедоленим, ми допомагаємо й собі, віддаючи, збагачуємось духовно.

Ми приймаємо гуманітарну допомогу у вигляді речей, що були у вжитку. Дуже потрібна постіль, медикамнти та перев'язувальні матеріали, засоби особистої гігієни, продукти харчування довгострокового зберігання та ін.

Наша адреса: м. Ковель, вул. 40 років Перемоги, 11 ( мікрорайон ПТМ "Ковельтепло"). Контактний телефон 4-50-02.

Віримо у Вашу доброту!

З повагою —

Людмила СТАХОРСЬКА,

голова Ковельської районної організації товариства Червоного Хреста України.

Людмила СТАХОРСЬКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 850

Повідомлення в номер / З Днем Збройних Сил України!

08.12.2015

З Днем Збройних Сил України!

Сумлінно несуть службу воїни військових підрозділів, які дислоковані на території Ковельщини. Вони розуміють: в сучасних складних політичних умовах, викликаних "гібридною війною", яка триває на Сході нашої країни при підтримці Росії, їх роль у захисті незалежності рідної держави, миру і спокою на українській землі надзвичайно важлива і відповідальна.

Солдати і офіцери намагаються якнайкраще виконувати свій обов'язок перед народом, бути завжди у високій бойовій готовності.

НА ЗНІМКУ: група воїнів однієї з військових частин.

Шановні військовослужбовці, учасники АТО, ветерани служби!

Вітаю Вас з Днем Збройних сил України!

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 866

Повідомлення в номер / Війна очима її учасника

08.12.2015

Війна очима її учасника

Написав заголовок і задумався. Мабуть, неправильно. Адже війни у нас офіційно "нема". Але коли є смерті, кров, руїни,то інакше, як війною, це не назвеш.

Активісти Народного руху у 1990-х роках не раз запитували: "Якщо росіяни нападуть на нас, ви будете у них стріляти?". Багато хто, не вірячи в таку ситуацію, відповідав: "Так".

Проте кожен сподівався: "Не може такого бути. Як це брат у брата стрілятимуть"? Тоді не вірилось… І ось через два десятиліття сталося: "брати" стріляють у нас.

18 листопада ц. р. мені випало зустрітися з учасником антитерористичної операції, бойовим командиром, ковельчанином Володимиром Майданюком. Спеціально називаю дату, бо в ній присутнє сімейне свято героя – його день народження. На радість дітям, дружині, родині і друзям Володимир відзначив його вдома.

Відпустка коротка – як мить. Тільки-но торкнувся родинного тепла, а завтра – знову в путь, у ті некомфортні умови, де холодно, напівголодно, де стріляють і вбивають.

Володимир Майданюк – кадровий офіцер, як і батько. Він – капітан, командир батареї, вдень і вночі готовий до виконання свого військового обов'язку – захищати нас.

Ой, як не просто покидати рідних! Чотирирічна донька Мілана запитує:

– Татку, а чого ти їдеш на оту війну? Ти вже "старий". А ти не помреш?..

Ох, донечко, Міланочко! Не старенький твій татко. Він – дуб молодий, міцний, крислатий. На жаль, мусить іти на оту війну, щоб тебе і твого братика Іллю захистити. І маму вашу, ненаглядну Олену, також. І всіх діток на цій праведній українській землі.

І справді: а що ж воно таке, АТО на Сході? Тут, у мирному Ковелі все, що там діється, часом сприймається, як велика захоплююча пригода. Але це – жорстока, далеко не дитяча війна.

Війна – де тіла людські перемішані із землею та осколками снарядів, мін і ракет.

Війна – де присутня самопожертва в ім'я родини, дітей і Батьківщини.

Війна – де зривається зойк душі: "Хай краще накриють зразу, аніж залишитися калікою".

Війна – де проявляється милосердя. Волонтерська доброчинність і співпереживання.

Війна – де присутня мати Люцифера, яка народжує бандитів, мародерів, павуків наживи та насильників.

Війна – де соколом патріотичний дух злітає до небес.

Війна – це дзеркало людського єства на фронті і в тилу. У ньому видно, чи воно гниле, нице, боязливе, панічне чи гідне людини, стійке, здорове і чесне.

Володимир Майданюк запитує:

– Що вам розказати?

Вам треба позитив, героїзм, щось цікаве. А в нас – похмура панорама буття. Буває, чотири дні берці не знімаємо. Ноги розкисають. Не раз на снарядах, як на матрацах, спали. Застуда не враховується, тому що завдання мусиш виконувати, попри все.

Бої за Луганськ. 17 разів на добу змінюєш позицію. Від втоми на станині гармати засинаєш.

Тільки настало так зване перемир'я, коли по нас стріляють, а ми не маємо права, приїхали "ревізори" – прокурори, есбеушники. Шукають зрадників. Це ж кошмар! Один з таких перевіряючих пропонує "по п'яні": "Здай когось". Йому ж звіт потрібно писати. Ось вам і свобода – спробуй щось крамольне сказати.

Наша військова служба правопорядку теж тут, як тут. До дрібниць чіпляються: то знаки та номери на автомобілях не такі, то техталонів немає. А де техталон візьмеш, коли техніка волонтерська? А чому на бойовій гарматі написано "Лєна"? Так це ж мій талісман! Але як бюрократу поясниш?

Всім зрозуміло, що на війні повинні бути суворі порядок та дисципліна. Зрештою, так має бути скрізь. На жаль, на практиці нерідко зустрічаєш бюрократію, бездушність і безвідповідальність.

Відправляємося в зону АТО. Зі мною – десятки хлопців, не обстріляних, не навчених і не знайомих. Що з ними робити? Прибули, а нас 12 днів на харчування не можуть поставити. Часом не зрозумієш, що діється, коли в мирних містах хлопці обмундирування нове давно отримали, а до передової воно ніяк не дійде. Хто пояснить, чому боєць ЗСУ отримує в середньому 5 тисяч гривень на місяць, а новий поліцейський – 8 тисяч?

Прикро бачити, як одні воюють і гинуть, а молодики, повні сил, в Росії чи Польщі гроші заробляють, а потому в барах, ресторанах "патріотизм" пропивають.

Бліндажі спасіння будуємо, а левову частку матеріалів купуємо за свій кошт. Добре, що волонтери допомагають. Під час перемир'я тренування необхідно проводити, а нам паливо і тосол на це не видають. А по ЗМІ потужна брехня не стихає.

Ось вам "позитив" і цікавинка нашої буденної дійсності.

– Чим відрізняється ця війна від минулих? Сьогодні техніка більш потужна і мобільна, оснащена новітньою апаратурою, яка дозволяє високоточно уразити ціль противника.

Стріляємо, як правило, тільки вночі. Це – вимушена тактика, адже вдень одразу "засічуть" і "накриють". Вночі теж – відстрілявся, і швидко змінюй позицію на 1,5-2 кілометри. А це непросто, з нашими важкими потужними гарматами на фронті.

Сучасна війна потребує спеціального вишколу. Я військової справи вчився 4 роки, і добре знаю, що це. Буває, "денеерівці" чи "еленерівці" стріляють абияк – це результат непрофесійності. Коли стріляють російські вояки, то видно, як снаряди потрапляють в задану ціль – і тут будь пильним, не дрімай. Вишкіл багато значить.

Якось був випадок, що наш боєць після перезаряджання не встиг відійти вбік, і йому добре переламало кості. Хоч коли ми провели розслідування, то з'ясувалося, що це він зробив усвідомлено. Бо коли б втратив оту мить на відхід, нас би накрили у відповідь. Це справжній геройський вчинок.

У "сепарів" – російська техніка і найсучасніша зброя. Літають безпілотники, відмінно оснащені вдень і навіть вночі. Мусимо і капоти машин накривати фольгою і техніку маскувати, інакше стаємо беззахисною мішенню для ворога.

Слава Богу, що у цій війні не застосовується авіація. Ви ж бачили авіаудари по об'єктах в Сирії.

Такі вони, будні війни, сучасної.

– Всі хочуть миру – і солдати, і прості люди. На жаль, є й ті, хто на війні наживається. Важко сказати, коли це братовбивство закінчиться.

На Сході багато місцевих жителів підтримують нас. Якось купував я капці, а продавчиня грошей не бере. Дивуюсь, перепитую. А вона: "Бери, солдатику, носи на здоров'я. Тільки ви звідси не йдіть, щоб бандити не прийшли".

Не раз доводилося втихомирювати п'яних дебоширів, за що селяни щиро нам дякували. Хоч є і парадокси: наш лікар – затятий "сепар". Його Україною не переконаєш, хоч лікує всіх, як справжній цілитель.

Невдоволення йде від дій влади "згори". Влучно хтось сказав, що наш Уряд, Верховна Рада нагадують англійську королеву. Тобто, нічого не вирішують, але ми їх утримуємо, ще й охороняємо. Гірка дійсність.

Багато говорено про Іловайськ, Дебальцево. Але ж все було відомо заздалегідь, можна було запобігти трагедії. А так маємо клубок "нестиковок": хтось команди згори не надіслав, хтось позицію залишив раніше, ніж вимагали обставини. Немало значило те, що у ворога сил було більше, і ті сили підкріплені військовиками з Росії і т. д., і т. п. Словом, біда є, а винних немає.

На мою думку, подібне трапляється через те, що вищестоящі очільники ЗСУ не несуть ніякої відповідальності за власні прорахунки і помилки. Та що казати, коли дорослі діти високопосадовців не воюють, а знаходяться в "теплих" місцях – хто у кріслі нардепа, хто – у комерційних фірмах, хто – за кордоном? "Воюють" вони, в основному, на Мальдівах чи курортах Середземного моря. Неспокій гніздиться в душах воїнів, дух, що повинен перемагати, крила іноді опускає.

І все ж, як не важко, мої бойові побратими рук не опускають. Наш девіз: "Вогонь запеклих не пече". Ми бачимо: попри існуючі проблеми, все ж відчуваються позитивні зміни. Найголовніше те, що армія відроджується. Ми захистимо свій дім, родину і Україну!

Слухаю, запитую, аналізую. В ході розмови Володимир Майданюк по телефону розмовляє з побратимами і віддає якісь розпорядження. В його словах відсутнє зло. Але сказане ним вимальовується в багатопанорамну картину війни і миру, в епіцентрі якої – істинний патріот, мудрий і розсудливий командир, відважний і сміливий солдат України. Хай щастить йому і усім воїнам АТО!

Анатолій СЕМЕНЮК.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 696