Від четверга 

до четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 363

Від четверга 

до четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 339

24 березня, п’ятниця

Схід Сонця – 06.16; захід – 18.40.

Місяць – у Тельці.

Всесвітній день боротьби з туберкульозом.

День фтизіатра.

Міжнародний день права на встановлення істини щодо грубих порушень прав людини і гідності жертв.

Св. Софронія, патр. Єрусалимського. 

Іменини: Юхима, Івана, Георгія, Василя.

25 березня, субота

Схід Сонця – 06.13; захід – 18.42.

Місяць – у Тельці.

День служби безпеки України.

Свт. Григорія Двоєслова, папи Римського. Прп. Симеона Нового Богослова.

Поминання померлих. 

Іменини:  Григорія, Володимира, Семена, Сергія.

26 березня, неділя 

Схід Сонця – 07.11; захід – 19.43.

Місяць – у Близнюках.

День Національної Гвардії України.

Перехід на літній час.

Неділя 4 Великого посту.

Прп. Іоана Ліствичника. Мч. Олександра.

Іменини: Олександра, Христини, Михайла, Миколи.

27 березня, понеділок

Схід Сонця – 07.09; захід – 18.45.

Місяць – у Близнюках.

Міжнародний день театру.

Свт. Феогноста, митр. Київського і всієї Руси. Блг. вел. кн. Ростислава-Михаїла.

Іменини: Михайла, Ростислава.

28 березня, вівторок

Схід Сонця – 07.07; захід – 18.47.

Місяць – у Близнюках.

Мч. Никандра.

Іменини: Олександра, Дениса, Олексія, Тимофія.

29 березня, середа

Схід Сонця – 07.04; захід – 18.48.

Місяць – у Раці. 

Мч. Юліана Аназаврського.

Іменини: Трохима, Івана, Романа.

30 березня, четвер

Схід Сонця – 07.02; захід – 19.50. 

Місяць – у Раці.

Четвер Великого канону. Прп. Олексія, чоловіка Божого. 

Іменини: Олексія, Віктора, Макара, Павла.

Народні прикмети

n Голуби розворкотілися – на тепло. 

n Сонце в темнуватому прозорому колі або ж червоне перед заходом – чекай вітру. 

n Якщо з берези тече багато соку – літо буде дощовим, і навпаки. 

n Яка погода буває на теплого Олекси (30 березня), то така і на Великдень буде. 

Місячні фази у березні.

Зростаючий Місяць – 24-28, 30-31 березня.

Перша чверть Місяця – 29 березня.

Підготувала Аліна РОМАНЮК. 

Схід Сонця – 06.16; захід – 18.40.

Місяць – у Тельці.

Всесвітній день боротьби з туберкульозом.

День фтизіатра.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 345

«Волинь-Кальвіс» працює на Перемогу» – під таким заголовком у вересні минулого року ми опублікували розлоге інтерв’ю з головою наглядової ради цього підприємства Анатолієм Понікарчуком. Розповіли про успіхи та специфіку роботи товариства, яке у Ковелі функціонує з 2006 року виготовляючи якісну енергоощадну опалювальну техніку, доступну за ціною для українського споживача.

Тоді ми всі переживали за те, як перезимуємо і чи вистоїмо? Завдяки злагодженій роботі колективу, довірі клієнтів вдалось обігріти чимало будинків та підприємств. А головне – дякуючи незламності й мужності ЗСУ, дочекалися весни і маємо змогу й надалі працювати на благо України.

Кожен з нас продовжує робити те, що у нього виходить найкраще. У ТОВ «Волинь-Кальвіс» – забезпечувати населення високоякісним котельним обладнанням європейської якості. І хоч повномасштабна війна стала неабияким викликом, підприємство продовжує активно працювати, і за 2022 рік майже подвоїло товарний оборот та сплатило податків понад 31 млн. гривень.

Про те, як тут підтримують нашу армію, які особливі й не зовсім звичні для компанії замовлення вдається виконувати, нам нещодавно розповів директор ТОВ “Волинь-Кальвіс” Ігор Понікарчук.

Він повідомив, що в листопаді минулого року до керівництва підприємства звернулися військові з Бродівської ТРО з проханням підсилити бронею їх автомобіль Nissan Navara. Вони придбали його ще влітку, частково переобладнали самі. А завданням «Волинь-Кальвіс» було підсилили його балістичною сталлю, враховуючи побажання та пропозиції військових.

«Так ми прийняли рішення надалі підтримувати Збройні Сили не лише грошовими переказами, а й конкретною справою. Кошти надзвичайно потрібні, але особливо цінним є все те, що зроблено власними руками. Приємно, коли до процесу залучений весь колектив, який виявив ініціативу, часто залишався після роботи, аби стати корисним для наших захисників», – каже Ігор Анатолійович. 

Тож далі керівництвом було вирішено придбати автомобіль на потреби 14-ої окремої механізованої  бригади імені князя Романа Великого в зоні бойових дій. 

У пошуку такого ж функціонального Nissan Navara допомогли литовські друзі-партнери «Kalvis», котрі постійно сприяють у фінансовій та гуманітарній допомозі Україні (за листопад і грудень 2022 р. було передано військовим спеціальні печі-буржуйки в кількості 65 шт.). А вже у січні ковельські спеціалісти обшили й оздобили авто балістичною сталлю для захисту членів екіпажу.

– У чому особливість цього підсилення? – запитую в директора підприємства.

– Це куленепробивна сталь, яку використовують в бронежилетах (коли не вистачає бронежилетів кевларових чи керамічних, то ця сталь йде по 4 класу захисту). Метр квадратний балістичної сталі товщиною 8 мм має масу більше 60 кг, тому неможливо обшити весь автомобіль, оскільки авто стане менш маневрене, та й просто не витримає навантаження. Також потрібно розуміти, що це – більше протиосколковий захист і від куль, наприклад, автомата калашникова, – відповідає Ігор Понікарчук.

Варто зазначити, що з цієї сталі «Волинь-Кальвіс» спільно з центром профтеосвіти за сприяння директора Сергія Антонюка шили бронежилети четвертого класу. Анатолій Понікарчук із командою виготовляли спеціальні куленепробивні плити, які особисто випробовували. Вже готовий захист передавали знайомим і партнерам в Харків, Суми, Київ.

Також свої послуги підприємство надавало за проханнями начальника РВА Ольги Черен, виготовляючи деталі для прикордоння, скоби для будівництва бліндажів чи штабів. 

Протягом 2022 року неодноразово надавали й предметну допомогу за запитами військових. Виготовляли скоби, «буржуйки», переробляли колісні диски військових вантажівок на більш ремонтопридатні, які мають значно кращі експлуатаційні показники. 

Неодноразово колектив підприємства допомагав військовим фінансами. Спільними зусиллями кожного працівника «Волинь-Кальвісу» –  чи то коштами, чи то виробами на потреби ЗСУ – надано допомогу в сумі понад 1,8 млн. гривень.

Днями для облаштування військової лазні вдалось завершити виготовлення потужної пічки, яка буде використовуватися ще і як сушарка.

А нещодавно знову надійшов запит на підприємство з Івано-Франківська із проханням бронювати автомобіль для їхніх працівників, котрі воюють під Бахмутом. Ford Ranger – потужніший транспорт, і це дозволило його краще зміцнити, ніж попередні авто. Вдалось обшити балістичною сталлю двері авто та підсилили з усіх сторін броньованими листами кузов для перевезення особового складу. Загалом використали близько 500 кг металу.

Великий обсяг роботи та особлива відповідальність за бронювання автомобілів лягли на плечі окремих працівників. Зокрема, Юрія Муравчука, Івана Кравчика, Олександра Козака.

Взагалі, весь колектив «Волинь-Кальвісу» – це патріотично налаштовані люди, які дякують захисникам, за можливість жити і працювати.

Ігор Анатолійович каже: «Зрозуміло, що основний профіль нашої роботи – енергонезалежність, і хотілося б більше працювати саме в цьому напрямку. Дуже приємно, що багато теплогенеруючих компаній звертались цього року до нас.

Щодо підтримки ЗСУ, то вважаємо, що це наш обов’язок. Ми щиро вдячні Героям, які невпинно боронять нашу землю. Дякуємо нашому колективу за ініціативну й оперативну роботу. Віримо, що позашляховики, які вдалось укріпити, достойно виконуватимуть бойові завдання та врятують не одне життя. 

Ми, як і вся Україна, прагнемо якнайшвидшої ПЕРЕМОГИ!».

Аліна РОМАНЮК.

Фото з архіву 

ТОВ «Волинь-Кальвіс». 

«Волинь-Кальвіс» працює на Перемогу» – під таким заголовком у вересні минулого року ми опублікували розлоге інтерв’ю з головою наглядової ради цього підприємства Анатолієм Понікарчуком. Розповіли про успіхи та специфіку роботи товариства, яке у Ковелі функціонує з 2006 року виготовляючи якісну енергоощадну опалювальну техніку, доступну за ціною для українського споживача.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 377

Від четверга 

до четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 350

“Все для фронту, все для Перемоги!” –

таке гасло волонтерів  ГО “Діємо вже” з Дубового

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 710

Від четверга 

до четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 402

Від четверга 

до четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 431

25 лютого своє 90-річчя зустрічатиме неймовірна жінка, знана і шанована у нашому місті лікар-педіатр Вітрик Лідія Володимирівна. 

Доля розфарбувала її життя різними кольорами, подарувала багато подій – як хороших, так і хвилюючих, як веселих, так і сумних. Днями ми зустрілись, і жінка охоче розповіла свою цікаву історію життя.

l

На порозі мене зустріла жінка мудрих років, та все ж я перепитала, чи це правда, що їй стільки літ? Лідія  Вітрик у свої 90 чудово виглядає. Вражають її проникливий погляд крізь окуляри, гарна дикція, відмінна пам'ять. З початку розмови жінка зачаровує своїм шармом, розумом і відмінним почуттям гумору. Віджартовується: "А як інакше в такі страшні часи?".

Оптимістом себе не вважає, хоча при зустрічі мені здалась саме такою: енергійна, з широкою посмішкою на вустах, із блиском в очах. Охоче розповідала і про улюблену роботу, і про особисте. 

Вихована у сім'ї педагогів, вона обожнює читати. І нині це – одне з улюблених занять (правда, тепер з допомогою лупи). Вона була постійним відвідувачем бібліотек, де із великим інтересом читала газети, журнали, цікавилась як медичною, так і класичною літературою. Вдома теж має чималу особисту бібліотеку. 

Тато Володимир Макарович – корінний ковельчанин. Та з початком Першої світової війни розпочалась  евакуація, і у 1915 році його з сім'єю змусили переїхати у Стародуб, що в росії.

Тато Лідії закінчив ковельську гімназію (нині тут ЗОШ №8), був дуже розумною та освіченою людиною, тож в Стародубі заробляв репетиторством, згодом його призначили писарем. А вже за радянських часів направили в Тверську кавалерійську школу, і він став кадровим військовослужбовцем.

Володимир Макарович служив на Далекому Сході, де й познайомився з мамою Галиною Кузьмівною, яка в свій час закінчила Ульянівській педагогічний технікум.

"В 1935 році, коли розпочалися репресії, ми з сім'єю переїхали на Поволжя. Мені тоді було 2,5 роки. От там і жили, поки не помер сталін. А в Ковелі мешкав брат тата з родиною, але в ті часи зв'язку з ними не мали, адже місто було "під Польщею". 

Тільки 1954 року батькові вдалось зв'язатись з близькими, і наша сім'я повернулася на Батьківщину тата. Я ж залишилась в росії одна і продовжила навчання в університеті", – розповідає Лідія Володимирівна.

l

Закінчила Лідія Казанський державний інститут (медичний факультет) і отримала направлення у Воткінськ, де потрібно було відпрацювати 2 роки. Дівчина не хотіла там залишатись, адже її душа вже була з сім'єю. За рекомендацією бухгалтера ("Не бери "підйомних" і їдь до батьків") жінка приїхала у Ковель.

Тут проблем з працевлаштуванням не було, адже лікарів не вистачало. Лідія Володимирівна пригадує: "На той час відділом охорони здоров'я був Ястремський Володимир Олексійович, який приймав мене на роботу лише з умовою,  що буду викладати в медучилищі. Я дуже хвилювалась. Зі сльозами на очах пішла до директора (на той час посаду обіймав Гуменний Володимир Савелійович), який з радістю мене прийняв.

Знаходилось тоді медичне училище на території теперішньої поліклініки, що по вул. Незалежності. Там було дуже затишно і красиво. Перші рази я заходила в аудиторію з великим страхом, адже студенти були мені майже ровесники". Серед учнів Лідії Володимирівни – покійні Володимир Ісюк, Євгеній Рудь, Андрій Сарапін, добре знані ковельчанами і шановані ними.

От так і розпочалася медична кар'єра Лідії Вітрик в педіатрії на Ковельщині. Як прийшла 1 серпня 1956 року, так і працювала 46 літ на одному й тому ж місці (навіть уточнює, посміхаючись: "46 років 7 місяців і 6 днів"). 

Перші роки – це непрості повоєнні часи, хоча дуже цікаві. "Для мене особливо цінні, адже теорію я викладала і відразу практикувала. За це щиро вдячна Володимиру Ястремському. І коли мені присвоїли першу кваліфікаційну категорію, я вже нічого не боялась, бо свою професійну школу пройшла і в теорії, і на практиці. 

До того ж, ще навчаючись в інституті, ми з подругами вже працювали в лікарні: після ІІ курсу – санітарками, після ІІІ – медсестрами".

l

У 1977 році Лідія Володимирівна стала завідувачкою дитячої поліклініки. На цій посаді працювала близько 10 років. До того керівником була Галина Абрамівна Брайловська. "Вона раділа, коли я вступила на цей пост, а я – плакала. Це дуже велика відповідальність, адже коли я була дільничним лікарем, то відповідала лише за себе і за людей на своїй дільниці. Тепер ця відповідальність лише помножилась. Коли прийшла, на цілий Ковель було всього дві дільниці, а коли я залишала посаду, то їх стало аж 15.

У роботі мені все подобалось. І сприяла цьому дружна атмосфера в колективі. Єдиним "каменем спотикання" завжди були лікарняні. Це питання постійно тримали на жорсткому контролі. Тож тут я була вимоглива, адже мусила за це відповідати перед вищим керівництвом". 

Молода, відповідальна, розумна Лідія Володимирівна заслужила авторитет серед колег. Її думка завжди була важлива, тож неодноразово і вночі викликали на консультації.

l

Що ж до особистого життя, то історія кохання пані Лідії, на жаль, сумна. Чоловік Микола трагічно загинув. Разом вони прожили всього 2 роки. 

Познайомилась пара на пляжі біля річки. Чоловік працював у вагонному депо і заочно навчався в Дніпропетровському інституті залізничного транспорту. В той момент аварії віз мотоциклом на пошту роботи для заліку. У долі – свої плани…

Так і залишились Лідія Володимирівна одна з маленьким сином. З теплом і вдячністю пригадує батьків чоловіка, адже це були дуже добрі й працьовиті люди.

Вдруге заміж так і не вийшла, адже любила свого Миколу й відчувала відповідальність перед сином та хворою мамою. Ось такою безмежною любов'ю до своїх близьких і живе наша героїня. 

Нині ж сину Дмитру – 60 років. Його дружини не стало 6 років тому. Тож тепер вони – один одному  підтримка, опора і розрада в цьому світі.

l

А події сьогодення – страшні та тривожні. Лідія Володимирівна уважно слідкує за новинами по телевізору та переймається ситуацією в країні. Вважає недоцільною трансляцію американських бойовиків: "У нас свої жахіття! Третину України розрушено, молоді захисники – цвіт нації – гинуть!", – обурюється жінка і каже, що не думала знов побачити війну. 

"Я пережила війну з нацистами. Мені було 8 років. Ми тоді жили в селі на Поволжі, а за 10 кілометрів – Ульянівськ. Там розташовані танкове училище і танковий ремонтний завод. От через наше село й везли розбиту техніку. Над нами постійно літали бомбардувальники. Було дуже страшно, бо не знали, чи це наші, чи німецькі. Вся місцевість в окопах. Тож ми жили в постійній тривозі.

При цьому, не маючи сучасних комунікацій, мешкаючи в сільській хаті,  без  електрики ми старанно вчилися і вели домашнє господарство. Нас ніхто не примушував, а ми з радістю ходили до школи та читали вечорами. Ми з рідною сестрою Людмилою (вона, до речі, було викладачем англійської мови у ковельських школах № 5 та № 7), як і всі члени нашої сім'ї, дуже любили книги", – розповідає пані Лідія. 

l

Переглядаємо світлини із сімейного архіву. Разом з чорно-білими фото "оживають" і різні спогади: "Ось тут я – студентка-випускниця університету (на світлині вгорі праворуч); а ось тато зі своїми учнями (у Ковелі він був директором вечірньої школи) (внизу праворуч); а тут з колегами – у Львові на курсах (от поруч стоїть Ігор Угринчук, колишній завідувач "швидкої допомоги"; а то в Казані на березі Волги; а це – з медучилища спільне фото (поряд Лідія Галицька, дружина колишнього директора Володимира Савелійовича, теж викладала колись дуже цікаво й пізнавально); а от і проклята москва… (ніколи не думала, що так скажу, але росіяни такого натворили, що нічого і чути про них не хочеться), куди нас часто возили потяги "дружби" на екскурсії; а це в білорусі, де раніше часто переплітались наші стежинки, а тепер – вороги (з жахом роздумує героїня); а тут я з онуками моєї рідної сестри і нашою дуже відданою собакою Гердою (в центрі ліворуч); а тут ми – з колегою по дільниці у дворику колишньої лікарні (теперішнього медучилища), такий затишний, зелений, доглянутий – він назавжди закарбувався у моїй пам'яті. Здається, й зараз чую п'янкий аромат квітучих яблунь та вишень".

Щодо останнього, то недарма у пам'яті Лідії Володимирівни виринають детальні спогади "зеленого" Ковеля, адже саме таким вона його дуже полюбила і вважає, що слід зайнятись озелененням міста, щоб воно почало "дихати на повні груди". Ветеран впевнена: "Краще Ковеля нема міста на світі".

Тож, Лідіє Володимирівно, прийміть найщиріші слова вітань та вдячності за ваші мудрість і невтомну працю. Дякуємо, що поділилися неймовірною життєвою історією. Бажаємо здоров'я, мирних та радісних днів! І, звичайно, обов'язково дочекатися Перемоги!

Аліна Романюк.

Фото з архіву 

Лідії Вітрик.

25 лютого своє 90-річчя зустрічатиме неймовірна жінка, знана і шанована у нашому місті лікар-педіатр Вітрик Лідія Володимирівна. 

Доля розфарбувала її життя різними кольорами, подарувала багато подій – як хороших, так і хвилюючих, як веселих, так і сумних. Днями ми зустрілись, і жінка охоче розповіла свою цікаву історію життя.

ххх

На порозі мене зустріла жінка мудрих років, та все ж я перепитала, чи це правда, що їй стільки літ? Лідія  Вітрик у свої 90 чудово виглядає. Вражають її проникливий погляд крізь окуляри, гарна дикція, відмінна пам'ять. З початку розмови жінка зачаровує своїм шармом, розумом і відмінним почуттям гумору. Віджартовується: "А як інакше в такі страшні часи?".

Оптимістом себе не вважає, хоча при зустрічі мені здалась саме такою: енергійна, з широкою посмішкою на вустах, із блиском в очах. Охоче розповідала і про улюблену роботу, і про особисте. 

 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 2938

Від четверга 

до четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 417