Нещодавно на сторінках нашого видання ми проводили бліц-конкурс «Чи знаєте Ви історію бібліотечної справи на Ковельщині?». Оперативно відгукнулися на акцію вихованці гуртка «Літературне краєзнавство», що діє при ліцеї № 3 імені Лесі Українки під керівництвом Лариси Липовської. 

Відповіді на запитання конкурсу вони відтворили в інсталяції (на світлині праворуч), яку оформили у вигляді книги, доповнивши текст світлинами з архіву гуртківців та авторським віршем «Читаюча нація непереможна!». Учні визнані переможцями конкурсу і будуть нагороджені призами.

Гурток у ліцеї діє вже третій рік поспіль, а відвідують його учні 8-9-их класів, які цікавляться історією нашого народу, рідного краю. Саме історія й формує національну свідомість та є дороговказом у житті. Як сказав Григорій Сковорода: «Пізнай свій край, себе, свій рід, свій народ, свою землю – і ти побачиш свій шлях у життя…».

Завідуюча бібліотекою Лариса Липовська дуже пишається вихованцями, адже вони ініціативні, наполегливі та дуже допитливі. Вона завжди старається зацікавити юних історичною спадщиною, заохочує до читання книг, а найбільшою винагородою вважає їх заповзятливість у справі.

– У чому особливість вашого гуртка? – запитую Ларису Анатоліївну. – Чи багато дітей його відвідує? 

– Було 15 учнів, але через воєнний стан дехто виїхав за кордон. Тож зараз нас 11. Всі дітки дуже старанні та різнобічно розвинуті. Працювати з ними – одне задоволення. Саме вони часто є ініціаторами масових заходів. Коли я бачу, як «горять» їх очі, радію. 

У рамках роботи гуртка ми займаємось дослідженням та вивченням літературних й історико-культурних надбань рідного краю та України, пізнаємо красу мови через вивчення усної народної творчості.

Особливо цікаво дітям, коли влаштовуємо поетичні години, мандрівки за книгами волинських письменників, екскурсії у галерею мистецтв та історичний музей, вчимося працювати з архівними джерелами, проводимо пізнавальні подорожі вулицями рідного міста. 

Особливу увагу приділяємо вивченню біографій визначних людей Волинського краю: збираємо легенди, перекази, спогади, займаємось пошуком старовинних друкованих матеріалів, речей побуту. 

Шкода лише, що через пандемію та військові дії в Україні не всі задуми вдається втілити у життя. Але віримо, що вже найближчим часом реалізуємо свої плани щодо проведення музейних гостин за участю наших гуртківців, інсценізацій легенд про місто Ковель.

– Чи змінились цінність літературних надбань минулих поколінь, ставлення дітей до України після повномасштабного російського вторгнення?

– Хочу зауважити, що наші діти дуже змінилися за цей час. Вони подорослішали і в плані мислення, і в плані духовності.  В один момент стали дорослими – життя їх змінило однозначно. Вони згуртованіші,  добріші. 

У нас є група, де ми обмінювались інформацією, коли не було змоги працювати навіть дистанційно. Я, бувало, надсилала їм якісь мотивуючі повідомлення, на які, інколи, не всі реагували, та після 24 лютого вони активно підтримують один одного, діляться новинами і з гордістю говорять про Україну. 

Щодо літератури, то ми часто цитуємо великих українських письменників, які возвеличували Україну і чиї слова стали пророчими. Написані у минулих століттях, вони актуальні й сьогодні. Бо у доробках наших митців, слова яких стали класикою літератури, –  частина генетичного коду нації.

– А які ж досягнення вихованців гуртка?

– Як я вже казала, у нашому осередку – дуже допитливі й талановиті діти у яких великий творчий потенціал. Вони залюбки займаються дослідницькою роботою, активні учасники онлайн-конкурсу «Ковель очима дітей» (Артем Романюк, Анна Савенюк, Володимир Титомир, Анна Мельничук, Дмитро Старушик).  

В минулому році гуртківці долучилися до Всеукраїнської краєзнавчої  експедиції учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» у напрямку «З попелу забуття», підготували краєзнавчо-дослідницьку роботу «Капелани – духовний щит України», яка визнана кращою на міському та обласному етапах конкурсу і увійшла в число призерів Всеукраїнського конкурсу. 

Ця робота для нас дуже важлива. Збираючи інформацію, багато спілкувалися зі священниками з Ковеля, Доротища, Люблинця. У юнаків «горіли» очі, вони ніби стали свідками тих подій, про які розповідали їм очевидці. Моментами я не могла стримати сліз, бо чула про те, що ніколи не побачиш по телевізору чи в інтернеті. Ми перейнялися цим всім, плідно попрацювали і тішимось, що нашу працю достойно оцінили.

Артем Романюк та Ліза Голуб вже мають у своєму доробку цікаві казки та оповідання. 

В гуртківців –  чудові артистичні здібності, й до Лесиних днів вони організували інсценізацію казки Лесі Українки «Лелія». Проводили «Андріївські вечорниці», літературні іменини.

– Дехто стверджує, що з цифровим «проривом» друковане слово потрохи відходить у минуле. Що Ви думаєте про це?

– Ніколи не потрібно опускати руки. Кожен приходить у цей світ, щоб творити добро і повинен робите те, що вміє найкраще. 

Щодо книги, то варто популяризувати її, найперше, вдома, щоб у кожній сім’ї та родині вона стала необхідною, як хліб і вода. Коли «тріумвірат» – батьки-вчитель-бібліотека – будуть розповідати про важливість друкованого слова, книги і цінності надбань поколінь, тоді й молодь, яка підростає, і рідна Україна будуть процвітати.   

– Дякуємо за оптимізм, за добро, за зерна вічного, що засіваєте у дитячі серця!

– Ми мусимо, це – наш святий обов’язок! Хочеться, щоб ті зерна, дали хороші сходи. Дай, Боже, щоб вони проросли врожаєм мудрості, любові і до України, і до близьких. Віримо, що невдовзі наші дітки  знову спокійно сядуть за парти, ми будемо жити у мирній країні, тривожні сирени зміняться мирними світанками, і все буде добре. 

Якщо кожен із нас буде щиро любити і поважати свою країну, то її неодмінно  поважатиме світ і ми обов’язково ПЕРЕМОЖЕМО! 

Аліна РОМАНЮК.

На світлинАХ: вихованці гуртка «Літературне краєзнавство» Артем Романюк, Єлизавета Голуб, Володимир Титомир, Анна Савенюк, Дмитро Старушик.

Фото з архіву гуртківців.

Нещодавно на сторінках нашого видання ми проводили бліц-конкурс «Чи знаєте Ви історію бібліотечної справи на Ковельщині?». Оперативно відгукнулися на акцію вихованці гуртка «Літературне краєзнавство», що діє при ліцеї № 3 імені Лесі Українки під керівництвом Лариси Липовської. 

Відповіді на запитання конкурсу вони відтворили в інсталяції (на світлині праворуч), яку оформили у вигляді книги, доповнивши текст світлинами з архіву гуртківців та авторським віршем «Читаюча нація непереможна!». Учні визнані переможцями конкурсу і будуть нагороджені призами.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 299

Від четверга  

до четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 332

Від четверга  

до четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 303

Від четверга  

до четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 344

Під покровом Всевишнього і Пресвятої Богородиці Україна вкотре виборює свою Незалежність. Майже вісім місяців поспіль після повномасштабного вторгнення рашистів триває кровопролитна і жорстока війна. 

Та правда і воля – за нами, бо ми – нащадки славного козацького роду! Збройні Сили та народ України демонструють всьому світу свої силу, хоробрість та незламний дух. 

У щоденній боротьбі не втомлюються наші захисники, не втомлюються і захисниці на різних фронтах. Серед них – "Жіночий батальйон швидкого реагування Благовіщенського собору м. Ковеля". Так себе називають жінки, які з перших днів війни на Сході України в 2014 р. та повномасштабного вторгнення 2022 р., плетуть маскувальні сітки й ведуть активну волонтерську діяльність. 

Їх ви бачите на світлині. Це – Алла Жигаревич, Світлана Мандзюк, Марія Заболоцька, Валентина Наумчик, Юлія Попель, Марія Кравчик, Світлана Кіндер, Анна Вацек, Євгенія Буднік, Світлана Бондаренко. Головними натхненниками для жінок є настоятель Свято-Благовіщенського собору протоієрей Василь Мичко та о. Михайло Левочко, які наснажуть на добрі справи своїм прикладом й патріотичною позицією, підтримують українську армію і матеріально, і духовно.

Під покровом Всевишнього і Пресвятої Богородиці Україна вкотре виборює свою Незалежність. Майже вісім місяців поспіль після повномасштабного вторгнення рашистів триває кровопролитна і жорстока війна. 

Та правда і воля – за нами, бо ми – нащадки славного козацького роду! Збройні Сили та народ України демонструють всьому світу свої силу, хоробрість та незламний дух. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 514

Від четверга  

до четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 346

Від четверга 

до четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 303

Від четверга 

до четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 300

Від четверга 

до четверга

Від четверга 

до четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 336

"А ти сій квіти... 

Навіть якщо завтра –

 кінець світу... 

Служи землі... Вона

 віддячить дітям..." 

Л. Муріна.

Таким словами починається сторінка Тамари Ігнатюк у мережі Фейсбук. Стрічка її новин – це естетичне задоволення для очей. Уявіть лише, яка краса біля дому та на городі "вживу" – тут усе просякнуте любов'ю до рідної землі. Хата потопає в квітах, город і сад – у чисто виполених грядках,   соковитих плодах, а підвіконники в квартирі – вічно квітуча оранжерея.

"Що б не робив, до всього треба прикласти руки, аби з того щось було, – каже Тамара Євгенівна. – Щоденна праця з любов'ю до справи, турбота про рідних та господарство – гарантована запорука гарного настрою, ліки від усіх хвороб та депресії. Перевірено особисто". 

Пам'ятаю, як ми зустрілись напередодні війни в квартирі у Ковелі. Я була вражена підготовкою до сезону – скрізь розсада. Коли ж країну сколихнули страшні події, скажу відверто, мала сумнів, що висадка відбудеться. Пані Тамара ж ні на мить не сумнівалась, і, дякувати Богу, вже й урожай збирає. А він у господині – вражаючий! За що не спитай – все вродило, як ніколи.

– Перці ідеальні! Таких ще не мали  за всі роки. На кущі – по 20 перчин, а було 8-12. Капусти цвітної "море", а огірків! Заморозили багато полуниці. Зі смородини вже заготовили вино. Смакуємо кавунами. Рясно цвіла шпарагівка, яка  була окрасою городу, вдалась м'яка й без прожилок. Цього року вперше зібрали свій мед. Мали старий вулик, куди запустили бджіл, і вже зібрали 3 кілограми, – захоплено  розповідає Тамара Євгенівна. 

– А як Ваш помідорний рай? До речі, щиро дякуємо, що поділились секретами вирощування та висадки розсади. Порадами скористалось багато господинь. Кожен почерпнув щось нове, бо особистий досвід  важливий, і йому довіряють.

– Урожай пречудовий! Ви знаєте, люди й досі пишуть слова вдячності, просять скинути статтю, бо не бачили або загубили.

І це правда: під світлинами у Фейсбуці дуже багато коментарів типу: "Все записала і на другий сезон буду озброєна вашими порадами": "Випадково побачила ваш допис за томати і була в шоці, що такі ростуть у нас на Волині. Я з Володимира, ніби й близенько, але такого дива ще не бачила. У мене теж є кущів 100, але на них мало помідорів. Буду дуже вдячна, як поділитесь досвідом".

Важливо вберегти помідори від хвороб. Їх слід  обробляти  виключно біопрепаратами "Фітоцид", "Фітоспорин" – саме вони помічні від фітофтори. Це стосується перців, огірків. От зараз дуже  багато томатів, але бачу вже чорні сліди, що мене  насторожує. І це  при тому, що я їх щотижня кроплю водним розчином марганцівки, борної кислоти, йоду й молока. Взагалі, я помітила, що коли систематично обробляти помідори, то й буде врожай. Так, важко, так, не завжди хочеться, але це необхідність! 

– Якось Вам написали: "Ну й хто повірить, що все це робить одна людина? Це – потужне виробництво, міні-завод". Хто ж Ваші помічники? 

– Звісно, допомагають і чоловік, і син та найбільше – невістка Тетяна. Онуки Ілля і Соломія завжди напоготові: водички холодної принесуть, словами підтримають і втішать. Вони найкращі "антидепресанти". Дітки – наш стимул трудитися.

Правда, багато чого роблю сама, бо довірити це комусь, за своїм характером, не можу. Думаю, а раптом щось пропустять (сміється – ред.). От я особисто щотижня по 16 літрів на плечі взяла – і вперед (це при тому, що мені можна  піднімати лише 5). А як інакше, коли ти цілу зиму "спав" на помідорах, весну прожив з ними,  кожен корчик підв'язав, кожній гілочці  "вклонився"?  Це цьогоріч  лише 260 стебел висадили, але на мій вік  260 разів присісти і то непросто.

– Як справи з капустою? Багато хто відмовився її вирощувати через велику кількість шкідників.

– І правда, з капустою теж зараз непросто. Все обліплено гусінню.  Багато тлі на городині, квітах, вічнозелених кущах, де раніше її ніколи не було. От такий важкий рік, що все кропити треба. Капусту, зокрема, я обробляю "ІЛ 200 (Антиколорад)", а якщо головки зав'язані – "Актоцид" щотижня. Це єдине, що допомагає, але обробляти уважно, під кожен слід листочок заглянути. 

– Цей рік не здається Вам швидким на дозрівання?

– Дуже! Все достигає в один час, на тижнів два раніше. Дуже це помітно за садовиною та квітами. От айстри на перше вересня зажди чекаємо, а зараз вони вже перецвітають. Також в цьому році ми милувались красою гібіскусів, які висаджені й у Ковелі на бульварі Лесі Українки. Зазвичай їх цвітіння не бачимо, бо вони завжди мерзнуть. 

– Вже зібрали урожай цибулі й часнику. Чи задоволені? Як будете зберігати?

– Так цибуля вродила, вибрали 35 відер! Цього нам вистачить аж до наступної осені. До цього часу ми споживаємо минулорічний урожай. Якщо правильно зберігати, то вона не  проростає  і не псується. 

На горищі  розкладаємо в один шар, а коли почались приморозки, не накриваємо. А як температура буде -80С, даємо пройти холодом (але щоб не промерзала!), після – накриваємо 2 ковдрами  і так зберігаємо до вересня наступного року. Якщо її відкрити, то вона одразу проросте. Тож не робимо цього навіть, щоб перебрати, бо вийде холод, що тримається під ковдрами. Так зберігаю і часник, правда за цей час він може трішки всохнути.

– Багато хто закинув городництво. Мовляв, невигідно, бо дорого обходиться, потребує багато догляду – краще купити. Що думаєте про це?

– Ми не вправі вирішувати за когось. Бідкатись, що все дороге – легко, а посадити й виростити – важко. Мені здається,  що домашнє,  яке не є, але воно в тисячу разів краще за привозне. Не сади 260 кущів помідорів – посади чотири, доглянь за ними, як слід, і ти свою сім'ю хоча б на літо забезпечиш. Тоді не будеш купувати дорожнечу і говорити, що пенсія чи зарплати малі, бо підеш на грядку і безкоштовно збереш не одне відерце власно вирощених овочів чи фруктів.

– У зв'язку з подіями в Україні багато хто живе в постійній тривозі, впали у відчай. Що Ви, як затятий оптиміст та приклад незламності духу, порадите нам? 

– Відчай –  це вже останнє, що може бути. Не слід  допускати цього! Я не розумію: яке ж життя без надії? Треба всупереч ворогу вірити, надіятись, любити і творити, бо без цього нема життя. Працювати совісно, не чекаючи допомоги (чи поки держава виділить, чи хтось принесе).  Я завжди кажу: надійся на себе, і все буде добре. 

Вистоїмо (на жаль, великою ціною людського життя), але Перемога буде  за нами! Дай, Боже, нам всім миру і здоров'я, щоб ще трішечки потрудитись на своїй землі.

– Дякую за оптимізм! Ви – гарний приклад того, що де працюють з любов'ю, там земля дарує щедрий урожай. 

l

Ось такі люди, а їх у нас чимало, – гордість  славного трудолюбивого народу України. Завдяки таким невтомним господиням – перезимуємо, бо вони вже зробили консервацію і для себе, і для сусіда, і для захисників України.  

Розмову вела

 Аліна РОМАНЮК.

Л. Муріна.

Таким словами починається сторінка Тамари Ігнатюк у мережі Фейсбук. Стрічка її новин – це естетичне задоволення для очей. Уявіть лише, яка краса біля дому та на городі "вживу" – тут усе просякнуте любов'ю до рідної землі. Хата потопає в квітах, город і сад – у чисто виполених грядках,   соковитих плодах, а підвіконники в квартирі – вічно квітуча оранжерея.

 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 548