Світлій пам'яті Романа Герасімова
Слово про друга і колегу
Остання зустріч… Ні — прощання. Він лежав у домовині. Обличчя його змінилося. Воно відображало якусь холодну відчуженість до цього жорсткого і не завжди справедливого світу.
Я вдивлявся в нього і хотів знайти іскорки колишнього живого, невгамовного, молодечого ентузіазму, а знаходив тільки залишки відчайдушної боротьби зі смертю за життя.
Групами і поодинці заходять друзі, родичі і просто знайомі. Вінки і квіти… Квіти і вінки… Віддати останню шану приїхали наші колеги із Луцька, Києва та інших міст. Це знак поваги, заслуженої життям і працею.
Хто він, Роман Едуардович Герасімов, цей колись бурхливий вулкан енергії?
l
Я приїхав до Ковеля у 1985 році, коли Роман Едуардович працював головою міськвиконкому. Мені було поставлене завдання реформувати енергетичну галузь Ковельщини, тобто міський і сільський райони електромереж об'єднати в одне підприємство.
Практику організаційної та керівної роботи я мав — працював в електромережах Камінь-Каширського та Любешівського районів і вісім років очолював потужний Нововолинський РЕМ. До того ж, і в Ковелі трудився електромонтером.
Під час першої співбесіди Роман Едуардович зустрів мене насторожено. З нотками невдоволення у голосі: мовляв, у нас і своїх кадрів на посаду начальника району електромереж вистачає.
Я відповів, що виконую волю вищестоящого начальства і готовий до співпраці.
Я розумів, що дотичних проблем багато. Місто інтенсивно розбудовується, промисловість широкими кроками іде вперед, на підйомі — соціально-економічний розвиток, без енергетики в сучасних умовах цей рух неможливий.
Було усвідомлення й того, що голова міста є найважливішою об'єднуючою ланкою між будівельниками, промисловими підприємствами та організаціями і службами міста. Разом з тим, виконком — своєрідний "локомотив", який рухає потяг соціально-економічного розвитку. Признаюсь, що така відкритість мера мені сподобалась. Вона віщувала тісну співпрацю і розуміння.
l
Стару радянську систему можна критикувати, не сприймати, але питання добору і виховання кадрів стояло на чільному місці. Система була жорсткою до нерадивих, безвідповідальних керівників і без жалю викидала їх за борт "корабля".
Роман Едуардович займав високу сходинку в ієрархії влади. Своєю активністю, професіоналізмом та високими управлінськими здібностями забезпечував доручену ділянку роботи. Вісім років (1981-1988р.р.) наполегливо і невтомно тримав штурвал корабля під назвою "Ковель”.
l
А спогади птахами виринають із підсвідомості…
— Романе Едуардовичу, можна на прийом?
— Заходь. Що в тебе трапилося?
— Потрібна допомога. Хочу, щоб ви від імені виконкому та ради звернулися із листом до Міністерства енергетики про необхідність будівництва нової виробничої бази. Ви ж знаєте, в яких важких умовах працюють енергетики.
– Анатолію Володимировичу, там де ти пропонуєш розбудуватися, знаходиться житловий будинок. Куди людей відселимо?
— Я розумію проблеми з відселенням, але ж заради покращення умов праці енергетичної служби все одно чимось потрібно жертвувати.
— Добре, готуй листа. Будемо думати.
Лист до міськради викликав негативну реакцію з боку обласного підприємства і особливо — об'єднання "Львівенерго". Мовляв, як це могли ковельчани вийти через їх “голови” аж на Міністерство?
Проте буря швидко вщухла, і позитивне рішення було прийняте.
У цій ситуації проявилися визначальні риси характеру Романа Герасімова як голови міста — це розуміння проблеми, відповідальність, дотримання слова і готовність допомогти.
Мешканці житлового будинку були оперативно переселені в нові комфортні квартири, а я відчув повне сприяння у будівництві нової бази.
У своїй книзі "Філософія душі" (Луцьк. Надстир'я. 2013) я писав: "Можна назвати маленьким подвигом переселення мешканців цього будинку та його знесення. Тут енергетики мають дякувати Романові Герасімову, голові міста".
І сьогодні я ще раз від імені тодішніх і теперішніх енергетиків Ковельщини висловлюю щиросердечну, народну (тепер уже посмертну) подяку Роману Едуардовичу за те, що вони мають одну з кращих виробничих баз в області.
l
Рояться спогади. З ріки пам'яті виринають картини співпраці, а згодом — і дружби.
Здача житлових будинків завжди була на контролі в обласного начальства. Щоб не зірвати здачу будинку у встановлений термін, доводилося працювати у вихідні дні та в позаурочний час.
Якось у суботу бульдозерист, зловивши гаву, "в'їхав" у електропідстанцію. Сталося аварійне вимкнення мікрорайону по вулиці Володимирській. Роман Едуардович старався чимось допомогти і не відходив від ремонтників-електриків доти, доки аварійна ситуація не була ліквідована.
А скільки разів він зупиняв водіїв, коли бачив порушення Правил дорожнього руху чи коли автомобіль не туди віз матеріали.
Нам би, сьогоднішнім, таку принциповість. І все це не заради своєї вигоди чи якогось піару, а заради порядку і блага міста.
Вісім років — на відповідальній посаді. Побудовано тисячі квартир. А він залишився проживати з сім'єю у тісній двокімнатній.
Коли йому дорікали цим, він відповідав:
— На черзі стоять сотні сімей бідних, обездолених. Як я їх обійду? Спочатку — їм, а потім, може, вдасться мені.
Ця скромність, милосердність і співпереживання за інших є повчальним прикладом для наслідування деяким чиновникам держслужби всіх рівнів.
l
Поки чекаємо священика, хтось тихо шепоче на вухо:
— Бачите, хата яка скромна і непоказна, не така, як у теперішніх олігархів.
Не відповідаю — немає сенсу. А сам знову, уже вкотре, констатую, що головним в житті Романа Герасімова, голова міста, ставив не особисте збагачення, а благо рідних і дорогих йому ковельчан. Висока посада у його свідомості ототожнювалася з високою моральністю. Ось чим він був багатий!
Роман Едуардович мав тверду позицію і принциповість у поглядах.
— Анатолію Володимировичу, ти зробив велику помилку, коли будинок панахиди передав релігійній громаді, — дорікав він мені не раз.
Я пояснював, виправдовувався, а він слухав і стояв на своєму. Його позиція нас не роз'єднувала, а викликала повагу і навіть зближувала.
l
Добре слово про колегу, друга я чув і від працівників “Ковельсільмашу" та технічної школи ТСО України, де він працював після закінчення терміну головування.
Ковельчани довіряли йому і неодноразово обирали депутатом міської та Волинської обласної рад.
…Ідуть і йдуть люди, щоб востаннє засвідчити свою повагу і пошанування.
Добре слово чую з вуст Євгена Поліщука, Володимира Блаженчука, Миколи Вельми, Бориса Сороки, Олени Грінченко, Віктора Сагаля, Василя і Володимира Микулічів та інших.
Сумує дружина, стримують сльози сини. Вони ще не можуть сприйняти своєю свідомістю, що їхнього батька уже немає.
Ех, Романе, Романе!... Чому пішов від нас так рано?
Палахкотить запалена свіча. Вона висвітлює у своїх проміннях непересічну видатну особистість, яка вписала знакову сторінку в історію Ковеля та Волині.
Сумуємо… Пам'ятаємо… Молимося: "Дай йому, Боже, Царство Небесне".
Анатолій СЕМЕНЮК.
На знімку: Роман Герасімов (другий праворуч) в колі друзів. Липень 2009 року.
Фото з архіву автора.
Остання зустріч… Ні — прощання. Він лежав у домовині. Обличчя його змінилося. Воно відображало якусь холодну відчуженість до цього жорсткого і не завжди справедливого світу.
Анатолій СЕМЕНЮК.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1021
Новини з районної ради
Бережімо ліси від вогню!
"Яґеллонія" Тараса Романчука вийшла в Лігу Європи
Хай підкова дарує успіх!
Поети утверджуються в газеті
Світлій пам'яті Романа Герасімова
Від четверга до четверга
І жартома, і всерйоз
Коли серця б’ються в унісон...