Потребу захистити свою країну, рідний край сьогодні відчуває чимало наших земляків. Однак, аби протистояти ворожому натиску, потрібно засвоїти основні навички поводження зі зброєю, тактику та медицину. Тепер з’явилася така можливість.

З ініціативи Ковельського об’єднаного міського військкомату 24 – 26 травня ц. р. на території Ковельського району проходили заняття з організаційним ядром підрозділів територіальної оборони. До них залучались  військовозобов’язані, які входять до складу цього підрозділу. 

Загалом у лісах Ковельщини на добровільних засадах зголосилось пройти навчання 20 військовозобов’язаних місцевих жителів (на знімку).

Свій бойовий досвід їм передавали інструктори з громадського формування «Буг». Тож протягом трьох днів під час занять військовозобов’язані відпрацьовували навики ведення партизанської війни в лісовій місцевості. Їх навчали тактиці, основам поводження зі зброєю, саперній справі (діючи у складі невеликих груп, виконували завдання зі встановлення й знешкодження мінно-загороджувальних засобів), а також «підтягували» інженерну, військово-медичну підготовку.

Щоб умови навчання максимально наблизити до бойових, на заняттях імітувалися вибухи, встановлення й знешкодження «розтяжок», використовувались холості набої до зброї.

Відрадно, що наші земляки охоче залучилися до навчань, адже мали можливість відпрацювати не лише теоретичну, а, в основному, практичну складову поставлених завдань. Тож взяти в них участь зможуть й інші військовозобов’язані, які матимуть таке бажання: заняття з військовозобов’язаними, які входять до складу підрозділів територіальної оборони відбуватимуться на теренах Ковельщини один раз у квартал.

Варто сказати й про те, що у червні ц. р. заплановано проведення єдиного стрілецького дня, що відбудеться на базі Володимир-Волинського полігону. Отож, учасники занять тероборони ще й матимуть нагоду вдосконалити вогневу підготовку (стрільба з автомата Калашникова та пістолета Макарова, метання бойових гранат).

Враження від навчання у хлопців неабияке, адже кажуть, що отримали величезний досвід підготовки виконання завдань у складі бойових груп. Деякі з них раніше не мали потрібних навиків, у інших за плечима – лише строкова служба. До речі, серед учасників занять було двоє учасників АТО, котрі зізнаються, що за рік мобілізації не отримали такого рівня знань і навиків. 

Та й не дивно, бо інструктори громадського формування «Буг» тренування проводили за системою підготовки відповідно до стандартів НАТО. 

«Нашим землякам заняття не лише сподобались. Головне, що в разі потреби вони будуть готові захистити свої місто чи село, оселю та сім’ю. Завдання підрозділу територіальної оборони – діяти на території міста Ковеля та Ковельського району, охороняти окремі об’єкти на території Ковельщини в особливий період, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію чи введення воєнного стану», — зауважив під час спілкування з ним військовий комісар Ковельського об’єднаного міського військкомату Сергій Гладун.

До слова, заняття проводились на безоплатній основі завдяки підтримці міської влади і небайдужих керівників та підприємців. Тож шана і повага, велика вдячність за патріотизм тим, хто не залишається байдужим у цей важкий для усієї країни час. Це – перший заступник міського голови Михайло Гетьман, Олександр Калюжний (ГО «Буг»), Микола Заікін (ТОВ ВО «Ковельсільмаш»), Олександр Стречен (ЛВЧД-14), Володимир Кубський (Кричевичівська сільська рада), Іван Смітюх (ВАТ «Ковельський хлібокомбінат»), Андрій Бондарук (ТОВ «Добра кухня»), Віталій Галімський (ВКФ «Світанок»), Наталія Конопацька (ТОВ «Юкон-Продтрейд»), Володимир Потапчук (ТзОВ «Зоря»), Петро Сорока (Ковельський госпрозрахунковий ринок), Ольга Маковка (Ковельська філія Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою), перевізник – підприємець Петро М’якота. 

  Вікторія ЗІНЧУК.

Потребу захистити свою країну, рідний край сьогодні відчуває чимало наших земляків. Однак, аби протистояти ворожому натиску, потрібно засвоїти основні навички поводження зі зброєю, тактику та медицину. Тепер з’явилася така можливість.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1044

Останніми роками росіянцям відверто не щастить. То літак впаде у море і вщент розіб'ється. То авіаносець в океані заглохне. То ракета з космодрому не підійметься. То інша якась придибенція трапиться.

А вже про погоду нема чого й говорити. На сході ерефії лютують пожежі. Неподалік від центру країни – страшні повені. Словом, що не день, то надзвичайна подія.

Але, напевно, минулий понеділок у Москві і області був чи не найстрашніший. Тут розігрався навіть не буревій, а великої сили ураган. Він з корінням виривав дерева, перевертав автомашини і будівельні крани, трощив дахи будинків. Під удар стихії потрапив навіть московський Кремль, де на одному з приміщень зірвано покрівлю.

В халепу втрапив прем'єр Дмітрій Медведєв, котрий якраз в розгул стихії приймав закордонну делегацію в заміській резиденції "Горки-9". Дерева, які попадали на автомобілі іноземців, заблокували виїзд із резиденції, а тому спецслужбам довелося добре  попотіти, щоб визволити і пана Медведєва, і його високопоставлених гостей із "пастки".

Загалом, як свідчить офіційна статистика, у той чорний день загинуло 11 чоловік, а травмовано було майже 200. За останніх 100 років – це чи не найжахливіша погодна аномалія, яку вдалося спостерігати. Дехто висуває припущення, що Захід використовує проти росіянців  "кліматичну зброю", дехто стверджує, що то – кара Божа за злочини, які путінці чинять і чинили в різних регіонах планети, дуже шкодують, що кара ця оминула головного злочинця ХХІІІ століття Владіміра Путіна.

А пан Путін в час, коли стихія лютувала в білокам'яній, розважався у французькому  Версалі, де взяв участь у відкритті історичної експозиції, присвяченої Петру І, який у ХVІІІ столітті "прорубував вікно" в Європу. Щоправда, нині завдяки команді російського президента  те вікно майже повністю зачинене, але то не завадило Владіміру Владіміровичу говорити про “нормалізацію” російсько-французьких стосунків під час зустрічі з новообраним тамтешнім президентом Макроном (до речі, запізнившись на розмову на 40 хвилин!).

Російські мас-медіа з великим захопленням розповіли про зустріч у Версалі і лиш побіжно згадували  про наслідки розгулу стихії у Московії. Не забували вони вкраплювати телесюжети із звинуваченнями на адресу "злочинної" київської влади, але "забули" поінформувати телеглядачів про обіцянку Путіна Макрону турбуватися про дотримання прав… геїв у Чечні, про  критику лідера Франції  російських пропагандистських телекомпаній "Раша тудей" і "Супутник".

У той день пан Путін видав свій черговий фейк, стверджуючи, що королева Анна, донька Ярослава Мудрого, про яку ми розповідали нещодавно на шпальтах "Вістей Ковельщини", була… "руською" (!!!). Хоч навіть учням загальноосвітніх шкіл відомо, що Московії у той історичний  період не існувало, а була Київська Русь – праматір  сучасної України.

Воістину правду кажуть: коли Бог хоче покарати людину, то забирає у неї розум. А ця кара, мабуть, страшніша за кару у вигляді урагану. Хоч жертв стихії, чесно кажучи, по-людськи  шкода...

Охрім СВИТКА.

Останніми роками росіянцям відверто не щастить. То літак впаде у море і вщент розіб'ється. То авіаносець в океані заглохне. То ракета з космодрому не підійметься. То інша якась придибенція трапиться.

А вже про погоду нема чого й говорити. На сході ерефії лютують пожежі. Неподалік від центру країни – страшні повені. Словом, що не день, то надзвичайна подія.

Але, напевно, минулий понеділок у Москві і області був чи не найстрашніший. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 0

У Ковелі та Ковельському районі функціонує багато дитячих спортивних секцій (футбол, волейбол, легка та важка атлетика тощо). Популярністю, зокрема, користується школа кіокушинкай карате "ОЯМАС". 

Є дещо, що вирізняє цей стиль бойового мистецтва з-поміж інших, адже карате – це не вміння битись, карате – це життєва філософія. Кіокушинкай – це система виховання через вивчення бойового мистецтва та бійцівських навичок, яка, в свою чергу, також вчить вмінню постояти за себе, за свою родину, за свою Батьківщину, і за свої переконання. У світлі сучасних подій це –  життєво необхідна риса характеру.

Клуб кіокушинкай карате "ОЯМАС" у Ковелі розпочав роботу в 1995 році. У його витоків стояла невелика група людей, близько 15 чоловік, що освоїли основи даного бойового мистецтва. Починаючи з 2000 року, цей клуб вів І. П. Бедешко  – визнаний майстер кіокушинкай карате, володар чорного поясу, неодноразовий чемпіон Всеукраїнських змагань. Він виховав сильних спортсменів, що згодом стали інструкторами клубу і наразі успішно розвивають цей напрямок у місті Ковелі та Ковельському районі. Це – Віктор Обухов, Володимир Пустовий та Сергій Долінко. Вихованці СК "ОЯМАС" ставали призерами обласних та Всеукраїнських змагань, а також призерами чемпіонатів України.

13-14 травня у Львові проходив чемпіонат України серед дітей та юнаків, в якому взяли  участь 778 дітей – рекордна кількість за всю історію кіокушинкай карате в країні. З Волинської області в призерах – 7 дітей. Гідно представили себе на цьому чемпіонаті каратисти з  Ковеля. Збірна СК "ОЯМАС" привезла 5 нагород: два перших місця вибороли Ілля Романюк та Сергій Козін, два других –Павло Зуб та Фрунзік Королік і одне третє – Захар Оніщук. Варто зауважити, що у ваговій категорії 40-45 кг нашим дітям не було рівних. Здолавши більш досвідчених суперників,  П. Зуб  та  І. Романюк вийшли до фіналу та розділили між собою золоту і срібну нагороду. Це ще раз підтвердило компетентність тренерів СК "ОЯМАС", адже в категоріях нараховувалось по 40-50  учасників.

Одночасно із спортивним напрямком у клубі бойових мистецтв велику увагу приділяють особистісному розвитку дітей, вихованню у них сильних, вольових якостей. 

На даний час СК "ОЯМАС" нараховує близько 100 дітей, тренування проводяться в НД  "Просвіта" м. Ковеля, а також у створених секціях – в смт Люблинці та приміщенні ЗОШ №12 (Ковель-ІІ).

За вагомий внесок у розвиток та популяризацію дитячого спорту у м. Ковелі та Ковельському районі  слова вдячності хотілося б висловити депутату районної ради  Георгію Корнієвському, який є членом СК "ОЯМАС" з часів його заснування. 

Сергій ДОЛІНКО,

тренер СК "ОЯМАС".

У Ковелі та Ковельському районі функціонує багато дитячих спортивних секцій (футбол, волейбол, легка та важка атлетика тощо). Популярністю, зокрема, користується школа кіокушинкай карате "ОЯМАС". 

Є дещо, що вирізняє цей стиль бойового мистецтва з-поміж інших, адже карате – це не вміння битись, карате – це життєва філософія. Кіокушинкай – це система виховання через вивчення бойового мистецтва та бійцівських навичок, яка, в свою чергу, також вчить вмінню постояти за себе, за свою родину, за свою Батьківщину, і за свої переконання. У світлі сучасних подій це –  життєво необхідна риса характеру.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1939

В пошуках кращої долі, 

або Яке воно, заробітчанське “щастя”?

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 918

В травневий погожий день  відбулося відкриття Пам'ятного знака полеглим мирним жителям Білашівської сільської ради під час Волинської трагедії (польсько-українського конфлікту 1943 -1944 р. р. на теренах нашого краю).  І постав він у високому Хресті на висипаному кургані в центрі села Білашева.

Поруч на трьох плитах перехожий може подумки пригадати та вшанувати пам'ять 158-ми, які пішли з життя, ставши жертвами лише через те, що були українцями. Доля цих людей була страшною, довелось пройти через велике знущання, гоніння та переслідування. Закликає Знак кожного бути справедливим в оцінці історичних подій, увіковічує пам'ять полеглих, застерігає проти недопущення повторення подібного в майбутньому.

В одній з настанов мати Тереза (настоятелька  Ордена милосердя) вчила: "Життя – це вмістилище лиха. Здолай усе!". А тому навчала, що кожна людина може і повинна робити добро, бо людина не може жити.

І християнський світ ніколи не повинен допускати кровних протиріч між католиками і православними. Слов'янська сім'я   має завжди об'єднувати нас. Люди всі на Землі не чужі, а рівні.

Спогади живуть про події 1943-1944 р. р. й тепер. Їх переповідають очевидці та їх діти. У кожній згадці є біль втрат, великих труднощів, невиліковний  страх побаченого і пережитого.  Забувалося кривдниками нагадування та пересторога розіп'ятого Ісуса: "Не відають, що творять", забувалася настанова "Пізнайте любов між собою".

Ідея встановлення  Знака веде свій відлік не один десяток літ. Багато страшних сторінок історії замовчувались. І лише з перемогою демократії в нашому житті багато тем дістали право на своє існування та утвердження справедливості.  Відчував  і я на собі заборону  порушувати питання про увіковічення пам'яті земляків як вчитель місцевої школи та як депутат. 

А тепер мені і багатьом небайдужим при підтримці влади,  благодійників, спонсорів спільними зусиллями вдалося завершити заповіді приречених: "Бережіть пам'ять. Бережіть мир. Цінуйте життя. Не повторюйте подібного". 

І постав Хрест біля перехрестя доріг у центрі села, як символ пам'яті.

На відкриття прибуло багато запрошених гостей. Серед них – голова райдержадміністрації В. Козак, голова райради А. Броїло, ветеран-фронтовик Я. Чуль, учасники АТО, депутати райради, благодійники, краєзнавці, жителі округи, їх діти та онуки.

Вітаючи усіх учасників зібрання, голова РДА Віктор Козак зазначив, що відкриття Пам'ятного знака   є знаковою подією в районі, подякував усім, хто доклав зусиль для  його будівництва.

Зворушливою була і промова Андрія Броїла, голови районної ради, зі словами щирої вдячності за пам'ять, шану і повагу тим, хто здобув мир.

Слово мали голова первинної ветеранської організації Валентина Чегус, від благодійного фонду  "Патріоти Волині" –  Клавдія Савчук.

Про історичні аспекти та передумови будівництва присутнім розповів автор цих рядків.  Всі роботи коригувалися попереднім сільським головою К. Юзинкевич та теперішнім – В. Денищуком.

Чин освячення цієї місцевої пам'ятки села здійснили представники духовенства УПЦ КП на чолі з благочинним Іоаном Бонисом.

Хвилиною мовчання вшанували пам'ять про своїх земляків. Завершилося дійство покладанням квітів та вінків до Пам'ятного знака, обеліска  Слави та Братської могили.

Незабутніми залишаються спогади Павла Гладишука (1925 р. н.).  Від 1943 р. мешканці села, як українці, стали потерпати від сусідства з польською колонією “Засмики”, на якій утворилася пляцувка, де невдовзі зібрано було професійних військовиків, утворено  озброєні групи. 

У серпні озброєна польська боївка без жодних підстав обстріляла і підпалила обійстя Івана Лозовицького і Каленика Журавського.  У вогні загинула літня Феодосія Журавська.  Наступного місяця, прийшовши із “Засмиків”, кривдники застрілили Євдокію Антонюк. 

Тоді ж, у вересні, нагрянувши ще раз, сокирою зарубали літнього Пилипа Смаля, через кілька днів у клуні за молотінням застали Володимира Корнелюка і Самсона Гладишука. Убили обох, а також Петра Луця.

17 жовтня 1943 року озброєні банди, прийшовши з пляцувок у Люблятині й “Засмиків”, спалили будівлі Білашева, вбили подружжя літніх Рибчуків, Мельників, Рибчуків, Боярчуків, Назарів, Міщуків із дітьми, а також Гладишуків.

Ряд із них закатували – зокрема, Саву Козла – "зекономивши" кулю, його задушили путом, Василя Мельника, літніх Агафію Демчук і Саву Боця спалили живцем, 15 українців убили на хуторі Загора.

В ту пору аківське керівництво (Армії Крайової) пляцувок узялося виконувати запланований польським еміграційним урядом план "Буря" ("Бужа"), що мав проголосити незалежність Польщі до вступу радянських військ у Західну Україну з тим, щоб вона ввійшла до її складу. Здійснити це було задумано в сусідній колонії “Засмики”, тому Білашів і вся околиця стали "зоною розширення оперативних дій" 27-ої дивізії Армії Крайової. 

Збройне угрупування і мало  вчинити це проголошення на терені, що призвело до повального вигнання, пограбування та знищення українського населення. Втрати по селу – не менше 63 українців.

Зі спогадів І. П. Романюка (1931 р. н.) з с. Будища дізнаємось про важку долю його жителів, а також білашівців:

" …Поляки по них стріляли. Дівчинці сусідській куля попала в ногу. Вона впала, сказала батькові: "Мене не понесете, бо я тяжка. Я останусь, а ви тікайте". Батьки одбігли з півкілометра, оглядаються і бачать:  поляки добігли до дівчини і сокирою розрубали їй голову".

….А ще, як ми втікали з села, то я біг понад хатою сусіда, бо близько жив. Він побачив мене – собі втікати. Сім'я побігла, тільки остались в хаті дід, баба, їхня дочка. Хата загорілася. Дід з бабою сховалися в льох, а дочка дідова була в клуні. 

Коли клуня загорілася, то дочка стала бігти в льох. Але як бігла, поляки були близько, її перестріли і один – штиком у груди, другий – штиком у спину. Підняли її на штиках і кинули".

Такою ж страшною смертю помирав, за свідченням вищезгаданого очевидця, син білашівців, що втікав верхи. "При коні бігла молода лошиця. У полі прострілили нападники лошиці ногу. 

Вона заіржала, спинилася.  І кінь з хлопцем став, вернувся до неї. Хлопець опинився в оточенні. Й тут один йому – штиком в груди, другий – у спину. І підняли його. Мати, що втікала недалеко, побачила це – впала: серце розірвалося".

Картини подібного можна навести на прикладі багатьох навколишніх сіл – Рокитниці, Грушівки, Озерян й багатьох інших.

Підсумовуючи висловлене вище, скажу, що дивує позиція обласної комісії щодо затвердження змісту таблички на Хресті. Відчувається замовчування, угодництво, перекручення справедливої історії для майбутніх поколінь. 

По краплинці, по міліметру приходило прозріння. І Знак постав, хоч дорога до нього була довгою…

Микола ЧУЛЬ,

депутат районної ради. 

с. Білашів.

  

В травневий погожий день  відбулося відкриття Пам'ятного знака полеглим мирним жителям Білашівської сільської ради під час Волинської трагедії (польсько-українського конфлікту 1943 -1944 р. р. на теренах нашого краю).  І постав він у високому Хресті на висипаному кургані в центрі села Білашева.

Поруч на трьох плитах перехожий може подумки пригадати та вшанувати пам'ять 158-ми, які пішли з життя, ставши жертвами лише через те, що були українцями. Доля цих людей була страшною, довелось пройти через велике знущання, гоніння та переслідування. Закликає Знак кожного бути справедливим в оцінці історичних подій, увіковічує пам'ять полеглих, застерігає проти недопущення повторення подібного в майбутньому.

В одній з настанов мати Тереза (настоятелька  Ордена милосердя) вчила: "Життя – це вмістилище лиха. Здолай усе!". А тому навчала, що кожна людина може і повинна робити добро, бо людина не може жити.

Коментарів до новини: 4
Переглядів новини: 1997

Освіта – це основа благополучного майбутнього України. А що за пафосним фасадом? Реформи? Інноваційні технології навчального процесу? Знання європейського рівня? Всесвітні досягнення?

Так хочеться почути правду з перших вуст.

l

Моя співрозмовниця – мила і чарівна Наталія Ягодинець, вчитель початкових класів ЗОШ №12, представник когорти кращих педагогів Волині.

Кажуть, що людину можна пізнати з першого погляду. Переконуюсь, що з моєю героїнею це справді так. З її ясних, небесних очей проміниться теплота й доброта. На вустах виграє усмішка, яка спонукає до невимушеної, дружньої розмови.

А в словах, рухах, філософських роздумах бачиться досвідчений педагог і вчитель Української школи. Отож, пропоную вашій увазі нашу розмову.

– Наталіє Олексіївно, Ви – щаслива людина?

– Так, я щаслива. Посудіть самі: у мене улюблена робота і милі діти; я маю чудових батьків, мудрих порадників; люблячого чоловіка і сина – мою гордість та надію.  Батьківська молитва є моїм оберегом, бо вона підноситься із їхніх вуст до небес, а тому я  захищена. Впевнена: я щаслива.

– Буває, людина обирає професію, навчається, а потім виявляється, що не "тим" шляхом пішла. У Вас сім'я педагогів? Звідки мрія стати вчителем?

– Та ні: звичайна сім'я. Чудова порадниця – мама. Батько працював вихователем у трудовій колонії. На вибір професії більше вплинули мої наставники – вчителі. Це – Людмила Гузовська, Микола Гергеша, Євгенія Демиденко.

Згадую, як Микола Миколайович до навчання географії додавав походи, навчав любити свій край, пізнавати красу і гармонію природи. Це було так романтично. А Євгенія Олексіївна, бувало, до математичних теорем і теорій вміло вплітала  поетичні рядки.

– Словом, процес Вашого навчання і виховання здійснювався в умовах толерантності, демократичності із присмаком романтизму. А як Ви вважаєте, виховання паском, різкою чи грубим окриком допустиме?

– Грубість і силові методи  – це шлях до відчуження учня не тільки від знань, але й від батьків і вчителів, а разом із тим – від Божих істин, де мають бути любов, доброта та гармонія стосунків між людьми і з природою.

– Комп'ютеризація – це сучасне благо чи зло?

– Так однозначно до технічного прогресу підходити не можна. Сьогодні в навчальному процесі комп'ютер незмінний помічник. Він допомагає вчителеві зконструювати урок більш цікаво: добрати наочність, знайти додаткову інформацію.  А ще дає можливість подорожувати по незвіданих світах. Скажіть, чи не цікаво побувати на  Ніагарському водоспаді, не виходячи з класу? (усміхається).

З іншого боку, в окремих дітей комп'ютер замінює живе спілкування. Ви зауважили, що на дитячих майданчиках поменшало дітей?  Вони зайняті інтернетом та віртуальними іграми.

– Сьогодні модно говорити про всілякі інновації. Які зміни відбуваються у виховному та навчальному процесах?

– Всі інформаційно-комунікаційні технології спрямовані на навернення учня до самостійного пошуку знань. В трійці "батьки-учень-вчитель" головним об'єктом уваги стає учень.

– Даруйте, що перебиваю, але чи це не применшує авторитет батьків чи вчителя?

– Дитина повинна відчувати себе  особистістю, вміти приймати самостійні і правильні рішення. Тому має бути підвищена відповідальність за учня, батьків, вчителя.

– Наталіє Олексіївно, учні перших класів іспитів не складають. Як оцінити рівень знань, коли у дитини немає мотивації до кращої оцінки?

– Існують різні думки. Справедлива оцінка, справді, стимулює. І все ж таки учень повинен  навчитись самооцінювати себе і намагатися бути кращим.

– Окремі батьки у вихованні та навчанні дітей покладаються винятково на школу. І коли виникає необхідність допомогти школі у покращенні умов навчання, то заявляють: ми податки платимо і спонсорувати навчальний заклад не  будемо.

– Вчитель має бути незалежним від батьків. Держава та місцева влада повинні забезпечувати фінансову незалежність школи. Але іноді фінансування недостатнє. Тому батьківські комітети долучаються до благодійних акцій.

– Особисто я в цих соціальних внесках не вбачаю нічого поганого. Адже не тільки держава має дбати про освіту, але й суспільство та громада. Наприклад, багатші в рази за нас німці допомагають школі матеріально. Зрештою, така волонтерська благодійність є ознакою патріотизму. Скажіть, у Ваших юних дарувань прослідковується патріотизм?

– Як і в інших школах, у нас розвинена мережа волонтерства для воїнів АТО. Проводимо уроки на патріотичні теми, зустрічі з батьками-воїнами АТО. Я бачу, як очі дітей промовляють: "Ми готові стати на захист своєї Батьківщини і рідної землі".

– Тобто матеріальне для сучасних дітей не головне?

– Нещодавно я розчулилася і навіть заплакала. Діти писали твір на тему: "Про що я мрію?". Це була духовна сповідь. Учні не вважають головною мрією мати автівку, багато грошей або канікули на Мальдівах. Вони мріють про мир! Діти не хочуть війни. Ці твори для мене – як молитва, яку має чути Господь.

Я згадую свого дідуся, який казав: "Не дай, Боже, дітки, вам бачити війну". На жаль, ми сьогодні переживаємо важкі часи – і на Сході України, і тут, в Ковелі.

– На Вашу думку, яка найголовніша реформа в освітній галузі втілилася в життя?

– Беззаперечно, це зовнішнє незалежне оцінювання.

– А дванадцять років навчання в школі доречне?

– Для дванадцятирічної освіти потрібні додаткові кошти. А чи вони є? 

– Що Ви хочете бачити та чути в своїх класах?

– Дотепний сміх, цікаве спілкування та гру, допитливість, гармонію у стосунках,  любов до свого краю і батьків і ще багато чого.

l

Переливається цікавим струмком розмова, а рука не втомлюється писати. Хочеться заглянути в глибинну сутність життя цієї красуні-жінки і вчителя Наталії Ягодинець.

Ось деякі афоризми та особисті думки, що проливають світло на цю яскраву особистість:

"Життя – мрія, здійсни її", – мати Тереза.

"Живи так, щоб не було соромно дивитися людям в очі", – мамина настанова.

"Справжньому вчителю потрібен фанатизм", – власне переконання.

"Мої здобутки – це постійний неспокій, самовдосконалення, вивчення досвіду "колег", – самоаналіз.

"Слово "вчитель", "вчити", "вчитись" – це особистість, яка несе відповідальність перед собою, батьками і Богом за непорочні дитячі серця", – крилата фраза, яку варто знати всім вчителям.

Ці,  підкріплені аналітикою  і заряджені реальними мріями слова та вчинки,  розкривають внутрішній світ, філософію  життя Наталії Олексіївни Ягодинець – спеціаліста вищої категорії, вчителя-методиста, Відмінника освіти України, Заслуженого вчителя України.

В скарбниці численних нагород Наталії Ягодинець – Почесні грамоти Міністерства освіти та науки  України, Волинської облдержадміністрації, обласної ради, управління освіти області, Ковельського міського голови та багато інших.

У неї – дипломи і відзнаки переможця обласних та міських конкурсів, виступи на Міжнародних науково-практичних конференціях.

Наталія Ягодинець – автор кількох шкільних посібників та статей у Всеукраїнських журналах і газетах. А ще вона лектор інституту післядипломної педагогічної освіти Волині.

l

Буває, що на крилах слави людина піднімається східцями кар'єрного росту, покращує свій матеріальний стан, а часом її опановує гординя.

Наталія Олексіївна відмовилась від пропозицій працювати в управлінні освіти та на керівних посадах в школі. Вона вся – у своїх дітях. Це її мрія, сенс життя. Вони, ці юні янголята, і є її славою, долею і найвищою нагородою та гордістю.

Признаюся: вражений до глибини душі її внутрішнім світом мрій, звершень, романтики і любові до дітей та рідного краю і простої людяності. Тож хай збуваються мрії, а музика, в яку вона закохана, дарує мажорні і радісні акорди!

Анатолій СЕМЕНЮК.

НА ЗНІМКУ: вчитель початкових класів ЗОШ  № 12, Заслужений вчитель України Наталія ЯГОДИНЕЦЬ.

фото 

з домашнього архіву.

Освіта – це основа благополучного майбутнього України. А що за пафосним фасадом? Реформи? Інноваційні технології навчального процесу? Знання європейського рівня? Всесвітні досягнення?

Так хочеться почути правду з перших вуст.

ххх

Моя співрозмовниця – мила і чарівна Наталія Ягодинець, вчитель початкових класів ЗОШ №12, представник когорти кращих педагогів Волині.

Кажуть, що людину можна пізнати з першого погляду. Переконуюсь, що з моєю героїнею це справді так. З її ясних, небесних очей проміниться теплота й доброта. На вустах виграє усмішка, яка спонукає до невимушеної, дружньої розмови.

А в словах, рухах, філософських роздумах бачиться досвідчений педагог і вчитель Української школи. Отож, пропоную вашій увазі нашу розмову.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 822

Земля за колючим дротом,

Земля позбавлена волі.

У плинних древлянських

 широтах

Сосни вклякають поволі.

В. Кордун.

В ніч з 25 на 26 квітня 1986 року сталася найбільша катастрофа  ХХ сторіччя – аварія на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції, розташованої у м. Прип’ять Київської області.

Протягом  30 років ми не можемо забути цю трагедію. Чорнобиль став лихом для всієї Європи. Цей день не минув безслідно, вiн приніс свiту багато зла і буде завжди об'єднувати всіх одним спогадом, однією печаллю, однією надією.

  Масштаби цієї події набули характеру велетенської екологічної катастрофи. Збитки від катастрофи не піддаються обліку, бо неможливо оцінити шкоду, завдану здоров'ю людей, втрати від радіоактивного забруднення довкілля, орних земель, джерел водопостачання, рідних домівок. Чорнобильська аварія призвела до безпрецедентного опромінення біля 5 млн. людей в Україні та в сусідніх країнах.

Катастрофа на Чорнобильській АЕС сколихнула весь світ і своєю величезною руйнівною силою, і мужністю тих, хто першими зіткнулися з її страхітливими наслідками.

26 квітня є днем пам'яті як про найбільшу техногенну катастрофу, так і днем вшанування героїзму пожежників, експлуатаційного персоналу Чорнобильської атомної електростанції, військовослужбовців, будівельників, учених, медиків, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Подвиг цих людей назавжди вписано до літопису людської мужності, він навічно залишиться в пам'яті українського народу.

У школі І-ІІІ ст. с. Зеленого, завдяки педагогу – організатору Вірі Кавюк, відбулася зустріч з ліквідатором на ЧАЕС Левом Кралюком. Після проведення заходу "Чорнобиль – загублений світ" відбувся діалог з гостем школи. 

Серед тих, хто першим опиняється на місцях, позначених смертю і болем, обов’язково є медики, їм не звикати до екстремальних умов. Але тоді, у 1986-му, мало хто знав, що значить аварія на ЧАЕС. Це – пізніше. А тоді, у травні 1986-го, вірні своєму обов’язку, медпрацівники поспішили в "зону". Їм, першим, було найважче. Насамперед тому, що знали, як це може позначитись із часом на здоров’ї людей. 

Про себе тоді не думав ніхто. Такою відважною людиною і був Лев Зіновійович. 

– Він у самому “серці” Чорнобиля намагався врятувати та полегшити біль опроміненим людям. Тому що  був військовим лікарем.  Він бачив смерть, і ні на мить не задумувався про своє життя. Адже ніс відповідальність за тисячі життів, яким він був потрібен. Лев Зіновійович поділився з учнями та вчителями школи зі своїми спогадами, дав  відповіді на запитання школярів.

Всім було надзвичайно цікаво слухати з перших вуст інформацію про події тридцятирічної давнини, застереження з приводу того, як в подальшому запобігти подібним ситуаціям. Учні дякували Леву Зіновійовичу за гарну зустріч та приємне спілкування, бажаючи йому міцного здоров’я та мирного довголіття. 

Проводячи заходи, присвячені 31-й річниці Чорнобильської трагедії, ми намагалися пробудити в дітей чуйність, милосердя, вміння співчувати, дбайливо ставитись до навколишнього середовища. Заходи, проведені в школі, вчать молодь жити за Божими заповідями, дарувати своє тепло і любов іншим, щоб ніколи не було Чорнобилів, які нависають чорними крильми над людським майбутнім...  

Наталія Дубік,

вчитель української 

мови та літератури Зеленської ЗОШ І-ІІІ ст.

В. Кордун.

В ніч з 25 на 26 квітня 1986 року сталася найбільша катастрофа  ХХ сторіччя – аварія на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції, розташованої у м. Прип’ять Київської області.

Протягом  30 років ми не можемо забути цю трагедію. Чорнобиль став лихом для всієї Європи. Цей день не минув безслідно, вiн приніс свiту багато зла і буде завжди об'єднувати всіх одним спогадом, однією печаллю, однією надією.

  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 420

В Голобах вулиця кол”Колгоспна” тепер носить назву легендарної людини, знаменитого нашого земляка, учасника УПА Олексія Романовича Громадюка.  І все це – завдяки патріоту Ковельщини Якову Яковичу Лавренку, який у "Вістях Ковельщини" зізнається: 

Скажу відверто й

щиро Вам, 

Яка істина до

вподоби мені:

Їсти, щоб жити, – так, 

Жити, щоб їсти, – ні!

І далі коментує: отак вірші мої трактуйте, щоб вам від них була користь. Неправда, якщо є, – спростуйте… 

Яку-то  силу волі треба мати, щоб стати на захист правдивої історії, її мужніх синів і дочок! Велике бажання у нього –відродити нашу бідолашну, сумну і горду історію, підняти на п'єдестал чистоти і правди потоптані й кинуті в небуття імена героїв, якими, сподіваюсь, будуть пишатися нащадки. 

Адже безкорисливе серце Якова Лавренка  не могло заспокоїтися доти,  доки він не здійснив свою мрію: зібрати правдиві дані не з перекручених історичних джерел, а від живих людей і літопису УПА. 

Він не шукає слави, а має задоволення від того, що його праця увінчалася успіхом.  Це для нього не засіб для існування. Навпаки, доводиться шукати патріотів, які б сприяли здійсненню задумів. У цьому він бачить сенс свого життя. Мабуть, розповіді про мужніх і нескорених додають сили і наснаги самому автору, який випустив  книжку спогадів учасників визвольних змагань "Боротьба за незалежність української нації на Ковельщині".

В Голобах не знайшлося людини, яка б відшукала і показала громадськості особистість керівника організованого на Ковельщині куреня  "Голобенка" Олексія Громадюка. Завдяки наполегливості і старанням Якова Лавренка меморіальна дошка на зібрані від патріотів кошти красується на будинку нової вулиці. 

Голобчани щиро вдячні невтомному шукачу правди Якову Лавренку і бажають творчого довголіття у доброму здоров'ї!

Так, захід освячення меморіальної дошки пройшов хвилююче, але, на жаль, мало хто про це знав із голобчан.

Варто зазначити, що активну участь в цих урочистостях взяли парафіяни УПЦ Київського Патріархату Святих Петра і Павла на чолі із священиком Андрієм Сехом, який провів молебень і освятив  меморіальну дошку.

Лідія ГАРЛІНСЬКА.

НА ЗНІМКАХ: під час заходу в Голобах.

Фото з архіву автора.

В Голобах вулиця кол”Колгоспна” тепер носить назву легендарної людини, знаменитого нашого земляка, учасника УПА Олексія Романовича Громадюка.  І все це – завдяки патріоту Ковельщини Якову Яковичу Лавренку, який у "Вістях Ковельщини" зізнається: 

Скажу відверто й щиро Вам, 

Яка істина до вподоби мені:

Їсти, щоб жити, – так, 

Жити, щоб їсти, – ні!

І далі коментує: отак вірші мої трактуйте, щоб вам від них була користь. Неправда, якщо є, – спростуйте… 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 639

Так уже склалося, що день народження  в кріпацтві Тараса Шевченка і день його  смерті  в російській неволі  ми відзначаємо в прохолодний березень. А ось в день повернення праху генія і пророка на Україну виспівують голосисті соловейки. Так повелів Господь!

Один із прижиттєвих друзів Тараса Григоровича М. К. Чалий згадував, що після похорон і панахиди зібралися сподвижники генія і пророка на раду – як бути? Для увіковічення пам'яті Шевченка було ухвалено "перевезти тіло його на Україну…", а пунктом восьмим – "відвідувати щорічно комусь із друзів покійного його могилу".

Сьогодні бачимо, наскільки дорогий і  потрібний для нас Тарас. До пам'ятників та символічних могил в Ковелі, Києві,  Канаді, Аргентині та інших ідуть щирі українці всього світу. І не стихає до нього всенародна любов. Тарас Шевченко не просто поет, художник чи навіть пророк – він дух і душа українського народу.

Вкотре Колодниця розцвіла вишиванками вірних прихильників поета. Біля символічної  могили очільники районної влади – голова райдержадміністрації Віктор Козак та голова районної ради Андрій Броїло. З ними, як завжди, начальник відділу культури Тетяна Матяшук. Саме при її безпосередньому керівництві організовано змістовне літературно-мистецьке дійство. 

Лине над садами та хатами душевна пісня у виконанні фольклорного Народного аматорського колективу "Родина". Щиросердечно промовляють слова Віктор Козак та Андрій Броїло.  Постає перед очима далека і близька історія наша.  

Не забули загиблих героїв під Волновахою.  Вистукує космічний метроном хвилину мовчання не тільки як пам'ять, але й надію на мир і наше благополуччя.

А ведуча – організатор культурно-дозвільної діяльності РБК Інна Вознюк впевнено і вміло веде нас у світ поезії і пісні. Душевно читають поезії Тараса Шевченка учні Білинської школи.

"Гарно співають", – вголос оцінює хтось із присутніх виступ тріо "Перевесло".  Але це тільки початок, бо за тим чарує своїм   солов'їним співом і переливом бандури Ольга Середюк (школа мистецтв).  Потому виспівує родинний дует Тетяни Яковчук та Андрія Мигулі. Зарядив своїм дзвінкоголоссям юний аматор сцени Сашко Шевчук з Білина.

Зворушливою новинкою стало колективне читання поезії Шевченка "Мені однаково чи буду…". І, нарешті, як завершальний акорд – спів  "Реве та стогне Дніпр широкий" у виконанні всіх присутніх.

До загального дійства долучився Заслужений працівник культури Іван Сидорук, який зупинився на  маловідомих сторінках історії. При цьому він  висловив окремі критичні зауваження щодо трактування деяких історичних фактів у місцевих виданнях  та упущення чиновників  місцевої влади, що стосується ремонту старої будівлі біля символічної могили.

А духовним вінцем заходу стала відправа панахиди о. Василієм, настоятелем церкви Різдва Пресвятої Богородиці.

Мав слово і автор цих рядків. На суд читача пропонується один із прочитаних віршів.

Вона прийшла з перебудови

З Шевченком в українську

 хату.

У вишиванках і обновах, 

Радій, душе, – будем

 святкувати!

Святкували, щасливили

 і… заплакали

Смиренна доля покриткою

 стала.

Гуляла воля козаками і 

байраками,

Та раптом чайка сумну

 заспівала.

Присяду у куточку,

 Шевченка листаю,

Огорне розпач – все, як було

 колись.

"Хто волю викупив?", – 

у Господа питаю,

А він мовчить: надійся 

і молись.

Молися, сину, за свою

 Вкраїну, 

Вставай на прю і не жалій

 життя, 

Йдуть добровольці під кулі,

 аж до згину, 

А інші розкрадають все і вся

 без каяття.

Ох, Україно… Україно!

Ненько

 безталанна, 

Де ж твої гетьмани, отамани

 смілі?

Крим продавали не на полі

 браннім –

Грає синє море, стогнуть

 болем хвилі.

Кликнув батько: "Нужмо, на

 Майдан!

Повставайте… Борітеся…

 Кайдани порвіте".

І повстали! Та не зчулись, як

 москаль – тиран 

Смерть розсіяв на

 вкраїнських квітах.

Боже милий! Ти ж бо

 справедливий.

Сліз та горя чаша випита до

 дна.

Лежить воїн, мов живий – 

та у  домовині:

"Пробач, мамо, я спіткнувся.

 Не моя вина".

Лежить воїн. Стоять строєм

 побратими

"Ми за тебе відплатимо.

 Слава Україні!".

Плаче мати, вичитає: "Тож

 моя дитина".

Тихше…Тихше-е…Нехай

 вже спочине…

l

Ходить доля – шлях

 широкий. 

"Куди мандри?", – хтось

 питає.

Йдем за щастям до Європи,

"Ще  не вмерла…", – до неба

 злітає.

Кому  треба обідрана, 

Боса, пограбована?

Не цінуєм свою правду, 

Богом подаровану.

Не цінуєм свою землю 

І гідність, і волю.

В своїй хаті біду п'ємо, 

Скаржимось на долю.

Стривожений знов спиваю

Шевченкові сльози

Помолюся… Оживаю…

І надіюсь в Бозі…

Анатолій СЕМЕНЮК.

Так уже склалося, що день народження  в кріпацтві Тараса Шевченка і день його  смерті  в російській неволі  ми відзначаємо в прохолодний березень. А ось в день повернення праху генія і пророка на Україну виспівують голосисті соловейки. Так повелів Господь!

Один із прижиттєвих друзів Тараса Григоровича М. К. Чалий згадував, що після похорон і панахиди зібралися сподвижники генія і пророка на раду – як бути? Для увіковічення пам'яті Шевченка було ухвалено "перевезти тіло його на Україну…", а пунктом восьмим – "відвідувати щорічно комусь із друзів покійного його могилу".

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 644

Перебуваючи в машині, маленький пасажир не може самостійно контролювати своє становище, тому про це повинні подбати батьки.

В Правилах дорожнього руху України зафіксовано, що дітей віком молодше 12 років (і нижче 1,50 м) можна перевозити виключно у спеціальних дитячих автокріслах — не допускається перевезення на колінах дорослих, на подушках чи, тим паче, стоячи поміж сидінь!

Принцип дії автокрісел максимально простий — їх функція полягає у тому, щоб захистити дитину від сили інерції у момент зіткнення. 

Звичайних ременів для дорослих для дитини буде недостатньо, оскільки розраховані вони на зріст вище 1,35 м і масу тіла мінімум 36 кг.

І зверніть увагу на те, що автокрісло неможливо замінити подушкою, оскільки при ДТП подушка згинається під вагою дитини, тому користі від неї не буде жодної.

Так само неприпустимо пристібатися одним спільним ременем разом з дитиною, котра сидить на колінах у дорослого, оскільки у момент зіткнення вага його збільшиться кратно до швидкості і буде давити на ремінь, а, отже, і на дитину, що загрожує їй переломами та удушеннями.

Правила вибору автокрісла для дітей

На сьогодні існує широкий вибір дитячих автокрісел для вікової категорії 0-12 років. 

Для наймолодших рекомендовано використовувати автолюльку (вікова категорія 0). Вона встановлюється на автокрісло боком, має широкий пасок безпеки, котрий фіксує дитину в люльці, і пристібається ременями безпеки автомобіля. В такій люльці дитина знаходиться повністю в лежачому положенні.

Для перевезення дітей 13-36 кг слід придбати спеціальне автокрісло. Їх випускають у 3 категоріях: 13-18 кг, 18-36 кг, а також універсальне крісло 13-36 кг, яке для зручності дозволяє ще і від'єднувати спинку таким чином, що залишається так званий "підпопник" — бустер, в котрому можна перевозити дітей вагою 22-36 кг. При потребі можна придбати окремо сам бустер, який фіксується ременями безпеки.

З точки зору безпеки, задні сидіння автомобіля вважаються зручнішими для розміщення автокрісла. У Правилах дорожнього руху України нема заборони на перевезення дітей у автокріслах на передніх сидіннях автомобіля, проте все ж не рекомендовано перевозити дітей до 1,5 року на передньому пасажирському сидінні. 

Звичайно, якщо встановити дитяче крісло на задньому сидінні немає можливості, то воно кріпиться на передньому проти руху автомобіля — спинкою вперед. При цьому обов'язково слід відключати еірбеги, оскільки ті відкриваються зі сталою швидкістю — близько 200 км/год. у азіатських марках автомобілів та близько 300 км/год. у американських та європейських. 

Зрозуміло, що при ударі в обличчя вони можуть вбити маленьку дитину. До того ж, у дітей шийні хребці ще не зміцнілі, тож у положенні спинкою вперед ризик травмування шийних хребців значно нижчий, ніж у положенні лицем вперед. 

Підсумовуючи, наголосимо: ніколи не економте на безпеці і не сподівайтеся, що біда вас омине. Вчіться на чужому досвіді і хай ваші подорожі з дитиною будуть комфортними та безпечними!

Ковельський відділ поліції 

Волинської області.

Перебуваючи в машині, маленький пасажир не може самостійно контролювати своє становище, тому про це повинні подбати батьки.

В Правилах дорожнього руху України зафіксовано, що дітей віком молодше 12 років (і нижче 1,50 м) можна перевозити виключно у спеціальних дитячих автокріслах — не допускається перевезення на колінах дорослих, на подушках чи, тим паче, стоячи поміж сидінь!

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 479