09.06.2017

докПамятка фізичній особі - підприємцю з питань закриття   підприємницької діяльності

Відповідно до пп.6 п.11.22 розділу XI Наказу Міністерства фінансів України № 1588 від 09.12.2011 року (із змінами та доповненнями від 18.03.2016 року) після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності у фізичної  особи  не припиняються її зобов’язання, що виникли під час провадження підприємницької діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов’язань та застосування санкцій за їх невиконання. Цей статус накладає на неї обов’язок пройти документальну перевірку, здати заключну звітність і в повному обсязі розрахуватися з бюджетом за своїми зобов’язаннями. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 744
Читати далі
08.06.2017
Ці молоді симпатичні дівчата, яких ви бачите на знімку, – швачки цеху № 3 виробничо-комерційної фірми "Ковель": Марія Прокопенко, Аліна Федорук, Оксана Дерев'янчук, Тетяна Іванчук, Алла Ковч.
Наступної неділі вони разом із колегами по роботі відзначатимуть своє професійне свято – День працівників легкої промисловості. І хоч часи нині непрості, трудовий колектив підприємства, його керівництво (Федір Жунке) духом не падають, намагаються привести в дію приховані резерви і невикористані можливості з тим, щоб втриматися "на плаву", забезпечувати випуск якісної продукції,  виготовляти її на рівні європейських стандартів.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
d4ae667eb7f2d58acc9ff0965b3fc206 Ці молоді симпатичні дівчата, яких ви бачите на знімку, – швачки цеху № 3 виробничо-комерційної фірми "Ковель": Марія Прокопенко, Аліна Федорук, Оксана Дерев'янчук, Тетяна Іванчук, Алла Ковч.
Наступної неділі вони разом із колегами по роботі відзначатимуть своє професійне свято – День працівників легкої промисловості. І хоч часи нині непрості, трудовий колектив підприємства, його керівництво (Федір Жунке) духом не падають, намагаються привести в дію приховані резерви і невикористані можливості з тим, щоб втриматися "на плаву", забезпечувати випуск якісної продукції,  виготовляти її на рівні європейських стандартів.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 550
08.06.2017
Четвер. Ясно. Температура: 22оС. Вітер північний помірний.
В ніч на п'ятницю. Ясно.  Температура: 13оС. Вітер північно-західний помірний.
П'ятниця. Хмарно. Температура: 22оС. Вітер північно-західний помірний.
В ніч на суботу. Мінлива хмарність. Температура: 13оС. Вітер південний помірний.  
Субота. Хмарно, можливий дощ.  Температура: 24оС. Вітер південно-західний помірно сильний.
В ніч на неділю. Мінлива хмарність.  Температура: 13оС. Вітер північно-західний помірний.
Неділя. Хмарно. Температура: 23оС. Вітер північно-західний помірно сильний.  
В ніч на понеділок. Хмарно, можливий дощ. Температура: 16оС. Вітер північно-західний помірний.
Понеділок. Мінлива хмарність.  Температура:  22оС. Вітер північний помірний.
В ніч на вівторок. Мінлива хмарність. Температура:17оС. Вітер південний помірний.
Вівторок. Мінлива хмарність, можливий дощ. Температура: 23оС. Вітер  північно-західний помірно сильний.
В ніч на середу. Мінлива хмарність. Температура: 13оС. Вітер південний помірний.
Середа. Мінлива хмарність. Температура: 23оС. Вітер західний помірний.

погода Погода в Ковелі 8-14 червня

Четвер. Ясно. Температура: 22ºС. Вітер північний помірний.
В ніч на п'ятницю. Ясно.  Температура: 13оС. Вітер північно-західний помірний.
П'ятниця. Хмарно. Температура: 22оС. Вітер північно-західний помірний...
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 633
Читати далі
08.06.2017
Сьогодні хочемо познайомити усю Ковельщину з людиною,  в якої в один момент життя кардинально  змінилась доля: з незалежних від нього обставин отримав інвалідність, і тепер його життя, на жаль, тісно пов'язане  з інвалідним візком.
Але він  не впав у   розпач, не замкнувся в чотирьох стінах, а в силу своїх можливостей працює і займається спортом. Саме про спортивні досягнення Олександра Володимировича Барбарука, жителя села Погиньок Ковельського району сьогодні говорять усі. На чемпіонаті України у грі з бочче, що відбувся в Одесі,  у складі збірної команди з Волині, яка, до речі, складалась лише з двох учасників,  Олександр Барбарук  в парних змаганнях разом із Володимиром Мажулою,  жителем села Замшан Ратнівського району,  посів  ІІІ призове місце. 
Щодо самої гри, то це –  паралімпійський вид спорту для людей з найтяжчими порушеннями опорно-рухового апарату. Це спортивна гра на точність, яка поєднує в собі такі види спорту, як більярд, керлінг і боулінг. Особливого почуття гордості додає той факт, що навчився грати і професійно грає Олександр у цю, зовсім нову для Волині гру,  без допомоги тренерів. 
Під час спортивних змагань для людей з обмеженими фізичними можливостями, що відбувались на Волині Олександр, у складі команди спортсменів  Громадської організації інвалідів "ДОБРОДІЯ В ДІЇ",  відкрив для себе цю гру, здобув певні навички  і тепер  має гарні результати.
Від Ковельської райдержадміністрації та Ковельської районної ради Олександру Барбаруку  вручено відзнаку за успішний виступ у чемпіонаті України у грі в бочче, вагомий внесок у справу пропагування здорового способу життя та активну громадянську позицію. 
Користуючись нагодою, усім  людям з особливими потребами бажаємо  витримки,  незламної сили духу, добра та злагоди, благополуччя, енергії й оптимізму, успіхів в усіх справах!
Відділ з питань внутрішньої та інформаційної політики Ковельської райдержадміністрації.

на першу Олександр Барбарук - бронзовий призер чемпіонату України

Сьогодні хочемо познайомити усю Ковельщину з людиною,  в якої в один момент життя кардинально  змінилась доля: з незалежних від нього обставин отримав інвалідність, і тепер його життя, на жаль, тісно пов'язане  з інвалідним візком...
Відділ з питань внутрішньої та інформаційної політики Ковельської райдержадміністрації.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 905
Читати далі
08.06.2017
Незважаючи на те, що проблему, яка виникла на Ковельській філії “Укрветсанзаводу”, було порушено на найвищому рівні, ковельчани опинилися сам на сам з її вирішенням. Адже підтримки від державної влади не дочекалися, хоча підприємство є власністю держави, а не громади. 
Що вдалося зробити міській владі і які перспективи повної ліквідації екологічного лиха в Ковелі? На ці та інші запитання відповідає заступник міського голови Андрій Товстига, який є керівником штабу з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації. 
– Андрію Володимировичу, чому так довго не вдається розв’язати проблему?
– Ковельська філія «Укрветсанзаводу» є державною власністю. Згідно із законодавством, міська влада не має відповідних повноважень та функцій, які б давали змогу з самого початку вирішити це питання завдяки місцевим ресурсам. Крім того, завод знаходиться на відстані 300 м від меліоративного каналу, що впадає в річку Турія. Тому ситуація носить загрозливий характер для життя та здоров’я не лише мешканців нашого міста, а й прилеглих населених пунктів. 
Зважаючи на це, питання ліквідації наслідків екологічного лиха треба вирішувати на найвищому рівні. Високопосадовці з Києва, які були поінформовані про проблему, запевнили, що її буде вирішено за місяць часу. Усі відходи мали бути вивезені по інших філіях «Укрветсанзаводу» і утилізовані. На жаль, через три місяці стало зрозуміло, що результату немає. Вивезли лише частину відходів. 
– У міської влади не лишилося вибору, окрім того, як взяти на себе розв’язання  проблеми? 
– З самого початку не розглядалося інших варіантів, окрім вивезення накопичених відходів. На цьому наполягала міська влада ще у березні, коли були прийняті відповідні рішення міської ради. 
Мешканці прилеглих до ветсанзаводу мікрорайонів навіть чути нічого не хотіли про відновлення роботи котлів на заводі або про утилізацію чи локалізацію відходів там на місці – тільки вивіз за межі міста. Та коли стало зрозуміло, що таким чином проблему не вирішити (хто стежить за ситуацією, знає, скільки перепон виникло на шляху реалізації саме цього варіанту), міська влада Ковеля вирішує питання щодо дезінфекції відходів та їх утилізації на місці. 
У нас просто немає іншого вибору, ми не можемо чекати, допоки на державному чи регіональному рівнях вирішиться питання з ділянкою для утилізації на полігоні чи деінде.
– Що уже зроблено? 
– Перш за все, варто наголосити, що, крім міського бюджету, роботи не фінансує ніхто! Державна та обласна влада на ліквідацію наслідків надзвичайного лиха не виділили жодної копійки. Усе, що було завантажено і вивезено, винятково виключно за кошти міського бюджету. Крім того, придбано дезінфікуючі засоби та мотопомпи для підтримки санітарних норм на підприємстві. Станом на 1 травня робіт виконано на 750 тис. грн. 
– Ви говорили про утилізацію відходів. Яким чином це відбувається?
– Два тижні тому на заводі було встановлено піролізний котел-утилізатор, придбаний за кошти благодійного фонду «Патріоти Волині». Фахівці міста Ковеля (ПТМ «Ковельтепло», РЖКП №2, «Ковельсільмаш») попрацювали над тим, аби котел було підключено за спеціальним алгоритмом до стаціонарного котла заводу, який завдяки цьому працює тепер також від тепла, яке виробляє піролізний котел. Це технічне рішення належить місцевим спеціалістам, які змонтували необхідне обладнання за досить стислий термін: впродовж тижня. Зазвичай такі роботи виконуються значно довше. На сьогодні у котлах утилізуються кістки та перо. 
– Яким чином буде відбуватися утилізація інших відходів – так званих боєнських? 
– Сьогодні проблеми з переробкою кісток нема. Вони йдуть як паливо в піролізний котел. Є проблема з боєнськими відходами. Тому ми провели експеримент – здійснили пробний пуск утилізації боєнських відходів у цих же котлах. Адже на сьогодні в Україні немає системи переробки подібного типу, яка б пройшла випробування. Тому ми у цьому напрямку є першими. 
Варто наголосити, що проблема є не лише в Ковелі, а на усіх нині діючих дев’яти  філіях ветсанзаводу в державі. Крім того, розпочато роботи з підготовки бетонних ємностей очисних споруд колишнього крохмального заводу для ізоляції (консервування) наявних тваринних відходів до моменту їх переробки, щоб вони не лежали під відкритим небом. Питання вивезення частини відходів на полігон поки що також не відкидаємо. Переговори у цьому напрямку тривають. 
– Скільки тонн станом на сьогодні уже вивезено та утилізовано, а скільки – залишилось? 
– Цифри є, але вони лише на папері. Поясню, чому. Вивезли залишки шкіри, які були на майданчику. А це – 800 тонн. Кісток орієнтовно – 60 тонн. Пера і залишків боєнських відходів близько 600 тонн. 
Зробити точний аналіз того, що залишилось, не вдається, оскільки детальних цифр того, скільки тонн відходів було – немає. Від служб, які мали б контролювати і знати точну «вагу проблеми», немає жодної інформації. Ті цифри, якими оперуємо сьогодні, визначено орієнтовно. Навіть сам завод не має такої оцінки. 
Тим більше, що з моменту, коли питання було озвучено, минуло багато часу. Відходи втратили у вазі, висохли, особливо кістки, і т. д. Сталої цифри нема, тому зробити реальну оцінку загрози – нереально. 
– Скільки часу треба, аби ліквідувати проблему повністю?
– Аби розчистити майданчик, завалений відходами, при цілодобовому режимі роботи котлів потрібен місяць. Але проблема, як-то кажуть,  є не лише «під відкритим небом». Ще є котловани, переповнені тваринними рештками. І їх також треба переробляти. Скільки тонн там – ніхто не знає.  
У перспективі плануємо підключити ще один стаціонарний котел для спалювання. Тому домовились з благодійним фондом «Патріоти Волині» про продовження фінансування. Адже для його підключення до піролізного котла знову ж таки треба відповідне обладнання. 
Таким чином, буде працювати піролізний та два стаціонарних котли. Якщо це вдасться, то ми зможемо переробляти 15-20 тонн відходів на добу.   
– Мені здається, цього замало, чи не так? 
– Звісно, що замало. Але це – максимум з того, що міська влада може зробити самотужки без допомоги з боку держави, в умовах негласного спротиву суміжних територіальних громад  вивозу відходів для утилізації за межі міста. Сьогодні деякі «активісти» нам закидають, що «міська влада нічого не робить». Нагадаю, що ще місяць тому ніхто й чути не хотів про утилізацію відходів на місці – тільки вивіз. Два місяці було згаяно на пошук місця вивозу. А тепер, коли за тиждень в авральному порядку налагодили роботу піролізного котла, – «цього замало».
– Але ж завод нині працює цілодобово? 
– Так. Аби робота мала результат, треба, щоб котли працювали цілодобово. Для цього працівників було переведено на цілодобовий режим роботи. Компенсацію по заробітній платі за відпрацьовані години взяв на себе знову ж таки благодійний фонд Степана Івахіва. Крім того, за сприяння міської влади та облдержадміністрації було досягнуто домовленості про часткове списання боргів за використану заводом електроенергію і частково погашено борги із заробітної плати працівникам. 
– Що далі буде з підприємством-банкрутом? 
– Ковельська філія сама по собі не є банкрутом. Цілий концерн знаходиться в стадії банкрутства. За словами першого Віце-прем’єр-міністра Степана Кубіва, з 18 філій на «плаву» ще 9. Державне підприємство «Укрветсанзавод» є банкрутом з червня 2016 року. Така інформація не афішувалася, але відповідне судове рішення є на сайті єдиного реєстру судових рішень. Не дивно, що нині заговорили про роздержавлення цього підприємства. 
– А чи його приватизація не призведе до нових проблем, в які уже не в змозі будуть втручатися держава чи органи місцевого самоврядування?
– Коли питання було порушене на загальнодержавному рівні, а сприяти його вирішенню зголосився народний депутат Степан Івахів, йому й було доручено розробити загальну концепцію розвитку цілого концерну. Степан Кубів зауважив, що будуть готуватися зміни до переліку підприємств, які не підпадають під приватизацію, в частині вилучення «Укрветсанзаводу» з цього списку. Тому є надія, що колись сюди зайде приватний інвестор. Як це буде реалізовано в Ковелі, – наразі відповіді дати не можу. Але усі ми тут, на місці, налаштовані на закриття філії, а не на приватизацію. 
– Чи буде відшкодовано завдані місту збитки від наслідків екологічного лиха? 
– Початкова цифра підрахунків сягала 60 млн. грн. Потім її зменшили до 33. Станом на сьогодні на рівні Кабінету Міністрів озвучують 17 млн. грн. Це має бути субвенція з Державного бюджету. Коли буде відшкодовано, скільки і на які конкретно заходи, поки ніхто не знає. 
– Яка відповідальність чекає на тих, хто допустив екологічне лихо?  І коли, нарешті, у питанні буде поставлено крапку?
– Питання «Хто винен?» важливе, але не настільки, як «Що робити?». Перебуваючи на Волині, перший Віце-прем’єр-міністр Степан Кубів окреслив коло структур-винуватців, а персоналіями займуться правоохоронні органи. Для нас найголовніше –  якнайшвидше локалізувати проблему. Місто може це зробити власними силами, однак потрібен час. Тож про «крапку» ще говорити зарано. 
Міська влада, особисто міський голова Олег Кіндер, народний депутат Степан Івахів, голова облдержадміністрації Володимир Гунчик роблять усе можливе, аби питання утилізації вирішувалося. При нагоді дякую усім, хто долучається до вирішення проблеми, зокрема, директору ПТМ «Ковельтепло» В. Бойку, колишньому депутату міської ради В. Римарчуку, підприємцю В. Ковальчуку, члену виконкому  М. Заікіну, керівникам КП «Добробут» та РЖКП №2 І. Михалевич і Н. Гейко та іншим, які допомагають технічними та людськими ресурсами. А також висловлюю вдячність десяткам небайдужих ковельчан, завдяки яким ми наближаємося до розв’язання проблеми.  
Розмову вів 
Володимир ПЕТРУК.
(Продовження у наступному номері).

ветсанзавод Ковельський ветсанзавод: коли поставимо крапку?

Незважаючи на те, що проблему, яка виникла на Ковельській філії “Укрветсанзаводу”, було порушено на найвищому рівні, ковельчани опинилися сам на сам з її вирішенням. Адже підтримки від державної влади не дочекалися, хоча підприємство є власністю держави, а не громади...
Володимир ПЕТРУК.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1028
Читати далі
08.06.2017 Мороз Оксана Леонідівна
Ніщо в житті не дається нам без зусиль, особливо – щастя. А воно у кожного своє. Для когось це – багатство, для когось – краса, для інших – успішна кар’єра. Та, мабуть, погодяться всі, що найбільше щастя – то діти, безмежна радість у спілкуванні з ними. 
Чути щодня: «Матусю, я тебе люблю!», «Тату, ти у мене найкращий!» - найбільше людське щастя і нагорода  за належну щоденну клопітку працю без відпусток чи лікарняних. 
Безумовно, прийняти дитину у сім’ю – означає любити її не за те, що вона красива, здібна чи розумна, а просто за те, що вона є на світі, за те, що вона єдина і неповторна.
Батьківство – це велике щастя і, разом з тим, велика жертовність.  Це безмежне розуміння та бажання принести дитині трепетну мить радості.  Це горе, поділене на кожного члена родини, та щастя, помножене на всіх.  
Родина, в якій є усиновлена дитина, –  це родина назавжди. 
l
Олена з Володимиром в шлюбі були вже близько 10 років. Пара вже втратила надію на те, що таки стануть батьками. Кожну чергову вагітність, яка майже відразу завершувалась викиднем, дружина сприймала все більш морально важче. Сил вже не лишалося…
Щоб раз за разом не дивитись на муки коханої, чоловік сам запропонував піти на важливий крок –  усиновлення. Та щоб   найбільша та   найочікуваніша мрія здійснилася, знадобилося майже два роки, які для подружжя видались надзвичайно довгими.
«Пройшли» велику бюрократичну тяганину, пов’язану із збором низки потрібних документів, «оббили» пороги багатьох тих чи інших  інстанцій, побували на курсах для батьків-усиновителів і…. таки дочекалися омріяного маленького дива. 
Оскільки  на новонароджених великий «попит», їм дісталася півторарічна Настуся із золотистим кучерявим волоссячком (навіть чимось схожа на своїх найкращих в світі мамусю й татуся). Маленька спочатку була кволою, погано розмовляла, проте нова родина, оточивши дитину належною материнською турботою і батьківським теплом, зробила все, аби дитина стала жити по-новому, відчула себе потрібною і любимою. 
Незабаром в родині буде ще одне поповнення.  Мама подарує сестричку Настуні (це, очевидно, Бог  благословив родину двічі)…
Ковельчани  ж Руслан і Надія переїхали до одного із райцентрів  області порівняно нещодавно. І змінили вони не тільки своє місце проживання – змінили, практично, все  життя. Аби не відчувати осуду з боку знайомих (через заплановане усиновлення дитини), вирішили почати все, як кажуть, з чистого аркуша. 
Варто додати, що новоспеченим батькам дуже «пофортунило», адже мають тепер 6-місячного Тимофійка. Малюка хотіли, малюка і дочекалися.  
В іншої сімейної пари – теж своя історія. Маючи лише первістка Андрійка, який ходив в дитсадок, ніяк не могли стати батьками вдруге.  Згодом одностайно прийняли рішення усиновити дитину.
Так сталося (мабуть, за велінням долі), що із запропонованих кандидатур були лише  дворічні двійнята Артем та Назар. Аби не розлучати братиків, їх батьки не тільки зробили справжніми «щасливчиками», прийнявши в родину, а й самі стали вдвічі щасливішими.
l
А тим, у кого тільки-но народжується бажання допомогти знедоленій дитині, хочеться від душі побажати: при зустрічі з нею не зупиняйте себе, не стримуйте своїх емоцій і бажання  пригорнути ніжно її до себе, обережно погладити по голівці, взяти за тендітне маленьке рученятко. 
Загляньте у сумні очі малечі  і зрозумійте, що це – ваша дитина, яка чекала на вас із самого народження.  Саме вона буде поруч, коли ви будете робити свої перші кроки як мама і тато.  Вона буде любити вас, буде пробачати вам помилки, як ви будете пробачати їй дитячу неслухняність та пустощі. 
Знайте, що ви станете  справжньою дружньою родиною, тому що в основі ваших стосунків лежатиме тільки любов.
Нехай же прийняте вами рішення про усиновлення дитини стане одним із найкращих рішень у вашому житті. Хай любов, ласка, доброта, взаєморозуміння та відвертість допоможуть вам у будівництві міцного довголіття власної родини! 
А ще пам’ятайте: усиновлені діти – це діти, благословенні Богом.
Оксана  МОРОЗ.

батьки Щастя бути батьками

Ніщо в житті не дається нам без зусиль, особливо – щастя. А воно у кожного своє. Для когось це – багатство, для когось – краса, для інших – успішна кар’єра. Та, мабуть, погодяться всі, що найбільше щастя – то діти, безмежна радість у спілкуванні з ними... 
Оксана  МОРОЗ.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1196
Читати далі
08.06.2017
Хочеться почати  з повідомлення, яке надруковане в газеті "За вільну Україну плюс”  від 20 квітня 2017 року.  Йосиф Ситник нагадав нам статистику результатів праці Президента, Уряду та парламенту:
– Україна очолила світовий рейтинг корупції;
– 1 місце за рівнем бідності в Європі; 
– 1 місце в Європі за темпами інфляції;
– 1 місце в Європі за темпами росту цін;
– 1 місце в Європі за рівнем девальвації національної валюти;
– 1 місце  в рейтингу найнижчих європейських заробітних плат;
– 1 місце за кількістю мільйонерів, е-декларантів серед держчиновників, суддів, депутатів  та Президента. 
То як тут не скажеш, що можемо, якщо хочемо?
Але апетити наших чиновників ще не вгамовані. Мабуть, мало для них  cтати тільки мільйонерами  – всі  хочуть бути вже мільярдерами. Хоч нас, українців, стає все менше і менше але, на думку,  теперішніх наших керівників держави, мабуть, ще вистачить, щоб досягнути мільярдів. Бо на те, що тривалість життя українців скорочується   щорічно,  вони не звертають уваги. Головне – отримати транш від Міжнародного валютного фонду.  Задля отримання траншу влада готова піднімати пенсійний вік чоловікам до 65 років.  
Куди ідуть гроші із тих траншів, ми здогадуємося. Бо багато  теревенили про одного з міністрів по радіо і по телебаченню. В одній із багатьох його квартир було знайдено 5 мільйонів доларів  (вже не хочеться згадувати, що знайдено  майже півцентнера золотих злитків та ін.). Хіба це не були долари з траншів? А куди ідуть теперішні транші нам, простим людям, не розповідають. Хоч,   за Конституцією, влада ніби  належить народові. Ми тільки бачимо те, що бачимо – перераховані деякі показники наших "досягнень " на початку статті. 
І зрозуміло нам, що ті гроші не забрав один  міністр – він, видно, просто не пам'ятав,  де і що в нього сховано, інакше забрав би й це.
Чомусь немає ніякого повідомлення, що за гроші фонду побудували якусь фабрику, завод, які умови ставить той фонд перед нашими урядовцями. І коли депутат  Олег Ляшко почав вимагати оприлюднити  ці дані, то навіть він не зміг цього добитися. В той же час писали в засобах масової інформації, що ще ні одну країну не допоміг підняти на ноги   МВФ. То ж чи підійме він Україну?
А тепер  хочеться порушити ще  одну дуже важливу і болючу тему. Це – питання продажу землі, хоч, напевно, коли будуть її продавати, то тільки вже разом із людьми. Селяни тоді стануть "багатші", якщо отримають гроші ще й за кожну особу. Адже так розпинаються політики в телепередачах, що дуже вже турбуються про селян. 
Як повідомляють ЗМІ,   в Ізраїлі майже вся земля належить державі, а як люди там живуть, розповіла  в інтерв'ю наша ковельчанки, яка там на заробітках. Вона казала, що  за один день можна заробити  стільки, як у нас за місяць. Виходить, що і земля не продається, і люди добре живуть. 
В числі подібних називають 6 держав. А про те, що в Таджикистані люди не платять комунальних послуг (за світло, газ, воду, домашній телефон), а ще раз на місяць кожен житель може  безплатно  отримати 120 літрів бензину,  мовчать (газета  "За вільну Україну плюс").   
Ми вже багато чого побачили і пережили. Зокрема, руйнацію села. Там   не встигла “добити” селян радянщина, але це  зуміли зробити наші  "мудрі" керманичі вже за Незалежної України. То скільки  можемо   знущання терпіти?  Не віриться, що в нашій державі  залишилися лише  продажні особи, які не бояться ні Бога, ні чорта.
Якщо Уряд з Верховною Радою  насміляться дозволити продаж землі, то це вже буде кінець існуванню України як держави. Нашу землю розгребуть чужоземці, бо у тих, кому вона повинна належати, грошей на її викуп немає, а, отже, вона їм  і не буде належати. А це  означатиме, що нашу державу розтягнуть по окремих шматочках. А як хтось купить землю, то буде робити на ній все, що йому заманеться, скаже, що то –  приватна власність.
Не виключено, що  будуватимуть у нас Росію. Бо найбільше "родичів" у нас з Росії. Адже повтікало багато колишніх керманичів саме до неї. Знайдуться ласі на нашу землю і інші грошовиті "мішки". Хоч дотепер ніби не було права на продаж землі, але, як відомо з преси, є такі спритники, які вже тепер мають по тисячі і більше гектарів землі у власності.
На мою думку (а так думає, як мені  відомо, дуже багато простого люду), відстоювати мораторій на продажу землі повинні  почати ми всі, керівники  сільських, селищних рад, депутати, а очолити рух громадськості мають  районні ради. Обласні ж ради повинні звертатися до відповідних органів і вимагати заборони продажу землі. 
І це слід робити в усіх областях держави. Земля, яку хоче наша верхівка продати, знаходиться не в Києві, а в селах. Органи влади, обрані для того, щоб відстоювати інтереси тих, кому було доручено ними керувати. Селяни отримають копійки, які через дуже короткий час їх вже не побачать у своїх кишенях. А як будуть жити далі  самі, їх діти, онуки? 
Слава Богу, початок такого руху вже є (“Вісті Ковельщини” від  18 травня ц. р.). У цьому номері газети видрукувано цілу сторінку матеріалів з вимогою не дозволяти продаж землі. Але чи прислухаються до голосу  народу можновладці?
Якось же існував той Союз "нерушимий"  до  його краху, про який тодішні керманичі і гадки не мали, що він рухне. Тоді все населення було задіяне на будівництві різноманітних  підприємств, в колгоспах  обробляли землю, була сяка- така техніка для цього. Як розвалився СРСР, Україну називали найсильнішою з усіх республік. Але наша компартійна знать   швидко встигла все прибрати до своїх рук, обіцяючи нам солодке життя, а фактично давши кожному  папірці на 50 мільйонів рублів, за які  обіцяли великі девіденди. А де вони? Що  маємо з тих 50 мільйонів? 
Те саме буде мати населення і з продажу  землі, якщо не знайдеться чесних, добросовісних, відважних людей, щоб  відстояти заборону того продажу. Де ділася техніка, яка була у колгоспах,  люди знають. То чим тепер обробляти  землю – тими папірцями, що дали простим селянам? Інші держави допомагають своїм громадянам. Дають або дешеві, або безвідсоткові кредити на певний термін, щоб бажаючі могли придбати техніку. Подібного у нас і близько нема. 
Ті мільйони, які мають е- декларанти, віддали б у державні банки, щоб  могло  отримати  кредити населення – зробили б добре діло. Але де там? Вони  ту валюту ховають за сімома замками в чужих країнах, в броньованих сейфах і в інших схованках, але ніколи не дадуть на розвиток своєї держави. Що ж, Бог їм суддя, але суд таки буде. 
Любов ВОЛЯНСЬКА,
ветеран праці.
м. Ковель.

точка Можемо, якщо хочемо?

Хочеться почати  з повідомлення, яке надруковане в газеті "За вільну Україну плюс”  від 20 квітня 2017 року.  Йосиф Ситник нагадав нам статистику результатів праці Президента, Уряду та парламенту:
– Україна очолила світовий рейтинг корупції;
– 1 місце за рівнем бідності в Європі...
Любов ВОЛЯНСЬКА,
ветеран праці.
м. Ковель.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 659
Читати далі
08.06.2017
Дід Карпо сьому годину поспіль  човгав рябим  пішохідним  переходом (де й сила бралася!), лиш  зо два разочки присів неподалік  на швидкоруч зроблену лавку та випив солодкого чаю – і то все за цілісінький день.  
В будній день часом  ледве підводився з ліжка, бо так крижі боліли, аж поки-то розходиться. А нині, як молодий парубок – туди-сюди, туди-сюди. От тільки кроки маленькі вже, то так собі й  дріботів. Лівою ногою намагався втрапити на білу смугу, а правою – на чорну. Так  видавалось, ніби легше буде йти:  біле-чорне, біле-чорне. Дрібний дощ падав на дідів старезний,  довжелезний, геть аж до самих п'ят, брезентовий дощовик. Одні краплі, що мали більше сили, відбивались від брезенту, інші, ті, що слабкіші, тоненькими цівками збігали додолу, а там збирались в ширші струмочки й падали на мокрий асфальт і на дідові шкарбани. Та дідові то було байдуже: дрібний дощ йому не шкодив, а  дощовику і шкарбанами – то й поготів.  
Дідові Карпу муляло інше: як то так,  і кому таке спало на думку привезти з десять машин непотребу й вивалити на людські паї? "Холєра  їх відає тих людей, що то витворяють. Чи то вже конець світу має бути, що задумали втравити людей та скотину ", – так собі роздумував, сновигаючи.  Всі довколишні села збурили ті машини непотребу, і теперика люди  перекрили дорогу й будуть стояти  на дорозі,  допоки не заберуть назад. Те Карпо відав напевне – знав своїх людей. І він також буде з людьми, поки сили стане. Дочка з онуком тілько сварять: 
– А йдіте вже додому, молодші хай ходять, бо й так здоров'я не маєте!
 – Ет! – тільки рукою махне спересердя старий і далі собі по біло-чорному шваркає. 
Ай і люду ж зібралося… і мале і старше. Декотрих знає, декотрих ні. Але всі знають Карпа. 
  Машин збилось по обидва боки переходу, як колись в жнива на току, і гудуть в сигнали, а "шохвьори"  щось кричать і з людьми одні просто говорять, а декотрі кричать, щось своє доказують. 
Що ти доказуєш, чоловіче, хіба моя воля тебе тримати?! Але ж та власть  бач, що наробила, то й ти вже будь з нами за одне, людино добра, бо завтра й тобі під поріг якогось непотребу завезуть. Що тоді будеш казати, га? – чи то комусь, чи скоріш сам до себе бурмоче дід впівголоса.
А, з іншого боку, чим ті люди на машинах завинили?  А колька його відає,  як його правильно робити… Але раз сказали молодші перекрити дорогу, значить так і тре,  –  домірковував собі старий Карпо.
Тим часом на дорозі все гуло – водії за своє, люди за своє.  Молодий, такий справний з виду чоловік, верещав дурнуватим  голосом: 
– Я тобі сказав, що не поїдеш!  Ти в мене, сволота, будеш посліднім їхати! 
То так на "шохвьора"  великої машини, бо той пер на людей – бач, щось в нього там в буді портиться. Карпо аж вкляк, бо то верещав його недалекий сусід, такий веселий, привітний щодень, а тут, як пес скажений,  кидався на тих, хто стояв з різних боків переходу – так боронив затято дорогу. Його назначили за старшого, то він і керував,  кого пускати, а кого ні. 
Але ж треба з людьми по-людськи, ти ж розкажи, що так і так – людина вспокоїться, а нащо ж так криком. Що ж то з людьми коїться?!  Дай чоловікові малу власть, то вона з нього зробить отаке чудо… Щодень славний чоловік, а як трошки сили, то вже якесь невідь що... Неспроста мудрі люди казали:  хочеш взнати, що за чоловік, дай йому трошки власті. Чи ж то не могли поставити якогось  спокойнішого?!  Хай би голова сільради командував. Та де!  Косяться на нього, що то він сказав туди завезти, а той бідний ні сном, ні духом про те  не відав. Карпо добре знав, що без районного начальства тут не обійшлось – от кого треба за мошно брати. Але не їде ані районове начальство до людей, ані з області.
На своєму довгому  віку надивився всякого   начальства:  і доброго, і не вельме – що за совєтів, що тепер, вже за України.  Що на них сподіватись? Ти на себе не понадійся-но, то будеш мати. Пам'ятає, коли ще молидшим був, лили “хімії” на поля без міри, бо казали, що буде ліпший врожай. А що віку вкорочує людям та "хімія",  того ніхто не казав. Тепер зовсім інакше, через телевізор та "інтернет" люди знають геть всьо, от і криють матом  начальство  вздовж і впоперек за вивалений посеред поля непотріб, бо знають, якщо не їм, то дітям їхнім "гикнеться". 
Особливо старається Колька із сусіднього села, ще молодий чоловік, але добряче "врізаний". Тьху, аж бридко, де то в чоловіка стільки гидких слів береться.  Карпо інколи міг якесь солене слівце вставити, як хто допече – не без гріха, але щоб отако серед людей, то нє.  
Карпо хоч і думи свої думає, та все підмічає:
– О, гляди-но! Якийсь вусатий каже, що депутат, перебігає від гурту до гурту. Та все грозиться: " Та я їм таке зроблю! Та я їм таке вдію! Та я на сесії вже вчверю!". Ой, людинонько добра, що ти сам вчвериш?!  З великої хмари доброго дощу не буде – гуртом тре, гуртом… 
 А  оно там  окремішньо зібрались фронтовики  – АТОшники, щось радяться між собою. Тих дід вельми шанував.  Карпо чує, як  говорять, що на войні не згинули, то хоч би  вдома ноги не протягнути. "Ото вже  ні, не за те ми воювали! – впевнено так. – Гуртом тре братися за діло, як там, на "передку"– тоді буде толк". 
Отак стоять хлопці, в  воєнному одягнуті, руками розмахують, щось  доказують один одному. А людям від того спокійніше: на фронті захистили, то й  тут зможуть. Одним словом – фронтовики.
Біле-чорне, біле-чорне… Човгав старий, дощ втихав, а день йшов на вечір. Ще годину, а там додому. А на завтра знову на блокаду…
Ігор ВЕРЧУК. 
(“Скеля”).

дідБлокада

Дід Карпо сьому годину поспіль  човгав рябим  пішохідним  переходом (де й сила бралася!), лиш  зо два разочки присів неподалік  на швидкоруч зроблену лавку та випив солодкого чаю – і то все за цілісінький день.  
В будній день часом  ледве підводився з ліжка, бо так крижі боліли, аж поки-то розходиться... 
Ігор ВЕРЧУК. 
(“Скеля”).
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 665
Читати далі
08.06.2017 Мороз Оксана Леонідівна
Неординарним видався цьогоріч Міжнародний день захисту дітей в Ковелі, адже вперше тут реалізовано національний проект "Місто професій". Варто зазначити, що цей масштабний  профорієнтаційний  дитячий  захід проходить завдяки його засновнику Community club. Участь в пізнавальному та цікавому дійстві взяли понад 3000 дітей з міста та району. 
Так, на декілька годин парк культури та відпочинку  імені Лесі Українки перетворився на багатолюдне гамірне дійство, де, як-то кажуть, і яблуку було ніде впасти.  Діти в супроводі батьків жваво виповнювали  нагріті Сонцем алеї. 
При вході до імпровізованого містечка кожна  дитина отримувала так званий  паспорт та ознайомлювалася з правилами поведінки на території містечка.  На майданчиках різного роду професій діти мали можливість "влаштуватися на роботу", пройшовши попередній майстер-клас  від справжніх професіоналів своєї справи.  
Серед представлених професій були: лікар, будівельник, рятувальник, хореограф,  інспектор ДАІ, журналіст та інші.  За якісно виконану роботу маленькі  "працівники" отримували винагороду - “зарплатню”, яку витрачали в крамниці солодощів та подарунків.
Особливо зацікавились професією журналіста Катерина Клімук та Настя Троць. Дівчатка уважно й допитливо розглядали вирізки з місцевої газети на ту чи іншу тематику,  фотографії, розпитували про газетну справу.
По-дорослому серйозно підійшов до обраної "професії" журналіста і семирічний Назар, який в майбутньому себе бачить тільки  кореспондентом і хоче висвітлювати події, які відбуваються в нашому місті на сторінках улюбленого видання ("Вісті Ковельщини"  передплачують і батьки, і дідусь з бабусею).
Загалом того дня діти отримали масу приємних вражень, а ще - побували в ролі дорослих, "заробивши" трохи грошенят. 
Тож нехай же в дитячому житті буде побільше радісних свят, а їх мрії все частіше стають реальністю!
Оксана МОРОЗ.
НА ЗНІМКАХ: "Місто професій" в парку культури та відпочинку імені Лесі Українки.
Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.

DSC08323 Дітям було весело й цікаво

Неординарним видався цьогоріч Міжнародний день захисту дітей в Ковелі, адже вперше тут реалізовано національний проект "Місто професій". Варто зазначити, що цей масштабний  профорієнтаційний  дитячий  захід проходить завдяки його засновнику Community club. Участь в пізнавальному та цікавому дійстві взяли понад 3000 дітей з міста та району...
Оксана МОРОЗ.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 731
Читати далі
08.06.2017
У Ковельському промислово-економічному коледжі Луцького національного технічного університету відбувся конкурс "Міс Коледж-2017".
Варто відразу зауважити: конкурсантки коледжу довели те, що наш заклад плекає у вихованців гідність, інтелігентність, вишуканість і, звичайно, красу – красу думки, вчинку, мови, красу жінки!
Журі конкурсу цьогоріч було незвичайне, адже складалося з представників студентського самоврядування. Головою журі студентство коледжу обрало Андрія Корейбу, очільника студентської ради, активіста, людину з незалежною думкою. Владислав Голечко, Вадим Сакидон, Олександр Жигаревич, Олександр Баліцький – члени журі, хлопці молоді, завзяті, справедливі та непідкупні (такі вони – студенти КПЕК!). Хоча вираз тривоги на їхніх обличчях свідчив про високий ступінь хвилювання та відповідальності.  Загалом атмосфера у залі панувала святкова, невимушена, доброзичлива.
У першому конкурсі "Діловий стиль" шанованому журі важко було визначити найкращу. Дівчата виходили у строгих костюмах з серйозними обличчями, бо відповідально ставляться до обраного фаху. Шість конкурсанток дефілювали на сцені: майбутні бухгалтери, менеджери та перевізники. З гордістю називаю їхні імена: Тетяна Гарчук, Ілона Лисяк, Діана Савчук, Юлія Долінка, Наталія Дмитрук, Каріна Волох.
Завдання другого конкурсу "Представлення" виявилося не з легких, адже розповісти про себе, виділити найголовніше, показати себе у найвигіднішому ракурсі людині з досвідом важко, а дилетанту – й поготів. Але наші дівчата найкращі, вони й з цим завданням впоралися  на "відмінно". Особливо здивувала незвичайним шоу-спектаклем "Агентка 007" Діана Савчук. На мить здалося, що актова зала перемістилася на Бродвей, а ми, глядачі, учасники феєрії! 
Що далі, то більше віддалявся реальний світ, бо настав час третього конкурсу "Сукня своїми руками". Отут було де розігратися фантазії! На сцені замайоріли сукні у різних стилях: японському, українському, весільному, циганському, ретро, роковому. Довершені, вишукані, витончені, неповторні моделі з жартівливим та дотепним представленням вразили вимогливе журі, хлопці таки розщедрилися на "п'ятірки". 
Сучасна дівчина, на думку учасниць, повинна володіти не тільки зовнішньою красою, а й мати багатий внутрішній світ. Конкурс "Світ моїх захоплень" став яскравим прикладом різносторонніх інтересів учасниць свята. Тетяна Гарчук, студентка 106 "Д" групи спеціальності "Менеджмент", викликала бурхливі та жваві емоції виставкою вишивки бісером. Не просто хвилинне захоплення, картини-шедеври постали перед глядачами. Студентка  107 "Д" групи спеціальності "Облік і оподаткування" Ілона Лисяк уже відома молодіжній громаді коледжу своїми талановитими музичними виступами, дивувала грою на фортепіано та виконанням зворушливої пісні. Якщо Діана Савчук, студентка 104 "Д" групи спеціальності "Транспортні технології" виходить на сцену – очікуй якісне шоу. Українська пісня з танцем у вражаючому яскравому костюмі – достойний виступ. 
Неперевершено виконала пісню студентка 290 "Д" групи спеціальності "Транспортні технології" Юлія Долінка, яка теж є активною учасницею концертів та свят. Наталія Дмитрук, студентка  293 "Д" групи спеціальності "Облік і оподаткування" відкрила перед глядачами свій талант – уміння гарно співати та достойно триматися на сцені. Каріна Волох, студентка 292 "Д" групи спеціальності "Менеджмент" продемонструвала незвичайне захоплення – швидка їзда, перегони, мотоцикли та автомобілі – такі вони, наші  коледжівські дівчата! 
Конкурс "Дефіле у вечірніх сукнях" поставив перед учасницями непросте завдання: одягнути високі підбори, вечірню сукню, відповідно вишукано й граційно рухатись. На щастя, й це випробування вдалося успішно здолати конкурсанткам. Дівчата змінилися на очах: з юнок вони стали світськими жінками. Найбільш несподіваний образ, наче щойно зійшла з обкладинки журналу, продемонструвала Тетяна Гарчук. Здавалося, дівчина й сама не вірить у свій шалений успіх серед молоді – Тетяна стала володаркою звання "Міс Глядацьких симпатій". 
Конкурсну програму "Міс Коледж" не можна собі уявити без фантазера та вигадника Артема Буяджи, невтомної та улюбленої усіма Поліни Панюс, помічника-звукооператора Євгенія Кулика, які, залишаючись за кадром, створюють для нас свято. Музичні паузи заповнили Даша Місюра, Ірина Домнюк, Вадим Колотюк та Діана Андріюк.
А поважне студентське журі отримало складне завдання: з-поміж шести гарних, шляхетних дівчат вибрати найкращу. Отож, рахуючи бали, наші відважні лицарі приймали відповідальні рішення. Кожна учасниця отримала титул: Тетяна Гарчук – "Міс Грація", Ілона  Лисяк – "Міс Елегантність", Юлія Долінка – "Міс Талант", Каріна  Волох – "Міс Креативність", Наталія Дмитрук – "Віце-Міс Коледж- 2017". Переможницею конкурсу і володаркою титулу "Міс Коледж-2017" стала Діана Савчук. 
Усі дівчата отримали подарунки: квіти – від журі, косметичні набори – від профспілкової організації студентів коледжу, подарункові сертифікати – від спонсора готельно-ресторанного комплексу "Шелтер" та бару "Контрабас". Але найбільше захоплення та щирий подив викликав подарунок директора коледжу Тетяни Селівончик. Тетяна Василівна,  з доброї волі викладачів, подарувала учасницям семестрові оцінки з різних (для кожної студентки з найважчого) предметів. Сюрприз вдався!
Вкотре Ковельський промислово-економічний коледж Луцького національного технічного університету довів, що вчитися у коледжі модно, престижно, цікаво та змістовно.
Олена Шульган,
заступник директора коледжу з виховної роботи.

Міс Коледж 3 Конкурс краси та елегантності

У Ковельському промислово-економічному коледжі Луцького національного технічного університету відбувся конкурс "Міс Коледж-2017".
Варто відразу зауважити: конкурсантки коледжу довели те, що наш заклад плекає у вихованців гідність, інтелігентність, вишуканість і, звичайно, красу – красу думки, вчинку, мови, красу жінки...
Олена ШУЛЬГАН,
заступник директора коледжу з виховної роботи.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1279
Читати далі
12