07.09.2017
Погода в Ковелі 
7-14 вересня

погода Погода в Ковелі  7-14 вересня

Четвер. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 18оС. Вітер західний сильний.
В ніч на п'ятницю. Хмарно.  Температура: 13оС. Вітер південно-західний помірно сильний.
П'ятниця. Мінлива хмарність, невеликий дощ. Температура: 17оС. Вітер західний помірно сильний.
В ніч на суботу. Ясно. Температура: 12оС. Вітер південний помірно сильний.
Субота. Мінлива хмарність.  Температура: 22оС. Вітер південний помірно сильний.
В ніч на неділю. Мінлива хмарність.  Температура:16оС. Вітер південний помірний.
Неділя. Хмарно, можливий дощ.  Температура: 22оС. Вітер південний помірно сильний.
В ніч на понеділок. Мінлива хмарність. Температура: 17оС. Вітер південний помірний.
Понеділок.  Мінлива хмарність, можливі дощ, гроза.  Температура:  21оС. Вітер південний помірно сильний.
В ніч на вівторок. Мінлива хмарність. Температура: 17оС. Вітер південно-західний помірний.
Вівторок. Мінлива хмарність.  Температура: 20оС. Вітер південно-західний сильний.
В ніч на середу. Мінлива хмарність. Температура: 14оС. Вітер південно-західний помірний.
Середа.  Мінлива хмарність. Температура: 21оС. Вітер південно-західний сильний.
В ніч на четвер. Хмарно, можливий дощ. Температура: 13о С. Вітер західний помірний.
Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 20оС. Вітер південно-західний помірний.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 564
07.09.2017

DSC_0089 Високе покликання медика

Доброю традицією  в Ковельському медичному коледжі  є зустріч початку нового навчального року  як великого і радісного свята, з котрого починається дорога в майбутнє для  кожного, хто прийшов у стіни  нашої Alma mater.
Професія медика зобов’язує стояти на сторожі людського життя, особливо в такий нелегкий час для нашої держави, коли триває боротьба за єдину незалежну Україну. Тому свято розпочалося   хвилиною  мовчання  в пам’ять про тих людей, хто звеличив нашу землю, хто у різні часи історії ціною власного життя захищав нашу Неньку-Україну.
Зі словами привітань з нагоди початку нового навчального року до студентів, викладацького складу, гостей коледжу звернувся виконуючий обов’язки директора  Станіслав Миколайович  Вознюк, який побажав усім мирного неба та віри у краще. Особливу увагу студентів наголосив на тому, що вони мають усі свої сили приділяти навчанню, адже зі стін коледжу мають вийти конкурентоспроможні на ринку праці фахівці, і над цим завданням, крім викладачів, мають, в першу чергу, працювати вони самі.
Після зачитання наказу про зарахування студентів першого курсу завідувачем відділення №2 Ольгою Лукашівною Трофименко першокурсники урочисто вперше одягли  білосніжні халати – символ чистоти, добра, гуманності та відповідальності медичного працівника, тим самим приєднавшись до дружньої  родини  студентів медичного коледжу. 
Святкову атмосферу створили студенти самоврядування  коледжу на чолі з головою студентської ради Клекоцюк Ольгою, заступником голови Проскурою Ольгою та Омелянюк Ангеліною. Вони вручили першокурсникам символічні студентські атрибути – ключ до знань, залікову книжку та студентський квиток.
На урочисту лінійку був запрошений почесний гість отець Ігор, священик Свято-Благовіщенського собору, який благословив всіх та  побажав міцного здоров’я, впевненості у власних силах та нестримного прагнення до нових знань. 
Особливо урочистою для кожного стала мить прийняття клятви, яку зачитала  першокурсниця спеціальності “Фармація” Валерія Дерев’янчук.
Тож побажаємо студентам берегти та примножувати кращі традиції нашого коледжу, бути гідними почесного звання студента-медика!
Вікторія Каленікова, заступник директора з виховної роботи Ковельського медичного коледжу.
Доброю традицією  в Ковельському медичному коледжі  є зустріч початку нового навчального року  як великого і радісного свята, з котрого починається дорога в майбутнє для  кожного, хто прийшов у стіни  нашої Alma mater.
Професія медика зобов’язує стояти на сторожі людського життя, особливо в такий нелегкий час для нашої держави, коли триває боротьба за єдину незалежну Україну. Тому свято розпочалося   хвилиною  мовчання  в пам’ять про тих людей, хто звеличив нашу землю, хто у різні часи історії ціною власного життя захищав нашу Неньку-Україну.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 642
Читати далі
07.09.2017 Семенюк Анатолій Володимирович

1 вересняШколо, пісне моя колискова!

Вичитав у програмі ювілейних урочистостей загальноосвітньої школи № 10 цікаві «крилаті» слова, або своєрідний декалог: 
Мудрість – досягаємо її.
Дисципліна – 
дотримуємося її.
Дух – гартуємо його.
Любов – плекаємо її.
Дружба – розділяємо її.
Поради – приймаємо їх.
Критику – сприймаємо її.
Честь – бережемо її.
Побував на святі і пересвідчився, що проголошених правил тут дотримуються неухильно. Але про все – по порядку.
Заспів
Попід Сонечком ясним, вічно юна й прекрасна, задивилась на Ковель десята школа.
Майнув час крилом, пригорнув до себе вчительську працю, творчі досягнення учнів та випускників і переживання та радість батьків.
І знову (тридцятий раз!) перший дзвоник голосними світло-тонними звуками скликає на майдан гостей, педагогів, татусів, дідусів, мам та бабусь і головних винуватців свята – учнів.
Цей дзвоник не простий, традиційний – у нього магічна сила. Як задзвенить, як заграє, як замайорить, – щастя струмком у душі розливається.
Він – заспів до походу в Країну Знань, поклик до нелегкої праці в ім’я учня. Нарешті, це – старт до нових змагань за місце під Сонцем в просторі освіти.
Схилились віти верби плакучої в пошані, виструнчилися перед лінійкою стрункі до неба ялинки, а за ними закохані берізки в ніжно-зеленому вбранні надихають на творчість.
У 1987 році ці дерева були маленькі, як першокласники, що прийшли на подвір’я школи. Виросли, похорошіли, поважними стали. А учні? О, ті перші першокласники розцвіли зрілістю, мудрістю та мужністю! Серед них видатних і гідних школи багато.
Звикли чути фразу: «Вчитель – сівач мудрого, доброго  й вічного». «Е, ні! – кажу я. – Цього замало! Мусимо оцінювати цей засів реальним результатом – скільки зерна добротного зібрали».
Без перебільшення можна сказати, щедрий врожай видався. Якби в скарбницю десятої школи покладав усі досягнення та перемоги, корисні справи та добродійні вчинки, то виросла б гора висока і розлога, на вершині якої ім’я вчителя святиться, а на схилах пишним густим рястом патріоти та Герої України, видатні особистості та вчені, керівники, інженери, лікарі, бізнесмени. Є чим гордитися!
По праву школа входить в число найкращих в місті Ковелі у багатьох номінаціях.
Розгадую таємницю: в чому запорука успіхів? Вона – в любові до учнів, до школи, до своєї професії. Я це читаю в очах і педагогів, і батьків. А доки формується святковий майдан, загляньмо за  куліси історії закладу.
Екскурс в історію
1 вересня 1987 року в освітянському просторі Ковеля з’явилася нова школа за номером 10, з десятилітнім терміном навчання. В естетично оформлені, просторі, світлі класи тоді прийшли 1050 дітей, серед яких – 27 шестирічок. Учні навчалися в одну зміну.
Учительський колектив виглядав вагомо і професійно: 61 педагог–спеціаліст. Із становленням школи впевнені кроки робило учнівське самоврядування. Першим директором був призначений Ігор Водоп’янов.
Ішли роки. Формувалася міцна, дружна шкільна родина, основою якої була «трійця»: учень – педагог – батьки. Колектив поповнювався  самодостатніми та амбітними молодими спеціалістами, які гуртувалися навколо ветеранського ядра школи. Маємо з пошаною і подякою за працю згадати найперших, які і до сьогодні на освітянському містку міцно тримають штурвал корабля під сучасною назвою «Загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів № 10».
Це –  Н. П. Абрамчук, К. Г. Макарук (українська мова та література), В. Є. Гаврилюк, Л. Я. Гущук, І. Є. Товкач та О. М. Харчук (початкові класи), Л. К. Гунько (англійська мова), Т. В. Дорожко та С. М. Шульгач (географія), Г. Г. Лисиця (трудове навчання), О. В. Приймачук та Л. М. Слободян (зарубіжна література) та інші.
Станом на 1 вересня ц. р. в ЗОШ І–ІІІ ст. № 10 у 33 класах навчається 892 учні, з них (що найбільше тішить) 84 першокласники. Трудовий колектив школи складає 107 працівників, з них – 76 педагогів, фахівців-професіоналів своєї справи.
Якісний склад педагогічного колективу виглядає вагомо. Тут 41 вчитель –спеціаліст вищої категорії, 23 –  вчителі – спеціалісти першої і другої категорій. 4 педпрацівники нагородженні нагрудним знаком «Відмінник освіти України». Звання «старший вчитель» носять 11 педагогів, а «вчитель-методист» – 10.
З 2005 року школу очолює високопрофесійний спеціаліст педагогічної справи Світлана Шворак.
І вчора, і сьогодні робота освітянської установи позначена визначними досягненнями, інноваційною діяльністю вчителів і високими результатами учнів, їх перемогами у Всеукраїнських, обласних та міських олімпіадах з базових предметів, і разом з тим, у творчих турнірах та інтелектуальних конкурсах, спортивних змаганнях тощо. Але найбільше тішать високі результати у ЗНО.
Знову мусимо зазначити, що важливу роль у навчально-виховному процесі відіграє учнівське самоврядування під значущою назвою «Шкільне братство».
Школа пишається (як уже згадувалося вище) своїми випускниками, серед яких – керівники, менеджери, лікарі, педагоги, інженери, вчені.
Наприклад, Андрій Шульгач став кандидатом наук. Юлія Кубай, випускниця кафедри комп’ютерних мультимедійних видань Національного авіаційного університету, видала захоплюючий роман «Душа», який здобув другу премію конкурсу «Коронація слова»  2016 року.
Про окремих випускників можна писати багато. Особливо слід відзначити, що школа прищеплює такий необхідний Україні патріотизм. Герої АТО Олександр Ярмолюк та Анатолій Шилік віддали своє життя за нас, за школу, за рідну землю, за мир.
Схилімо голови перед їхньою пам’яттю, так само не забуваймо і тих ветеранів, що пішли від нас у засвіти.
Шкільна родина сьогодні, як ніколи, згуртована, високопрофесійна і гідно несе прапор школи й України. 
Слова шкільного гімну звучать, як наказ:
У житті примножуй славу
Поколінь минулих.
Так працюй, твори натхненно,
Щоб далеко чули.
Що ж, ці заповітні слова – не на вітер. Весь Ковель чує, бачить і оцінює.
Мелодії свята
Яка краса! Яка чудова осінь! І в цьому просторі – радісне свято. Здається, півміста зібралось на шкільному майдані і квітучих алеях школи. Багато хто в приміщенні оцінює за літо зроблене. Хто сказав, що урочисту традиційну лінійку потрібно замінити на пікнік та інші ігри? Тут  – урочисто, піднесено і відповідально. Цвіте майдан усмішками, дитячою і жіночою красою, чоловічою суворістю і щебетанням пташенят найменших. Серце хвилюється навіть у мене сивочолого.
Цей майдан – то пісня школи, яка сповіщає про новий навчальний рік.
– Школо, струнко! – командує Світлана Іванівна.
І всі випрямляються і завмирають.
Піднесено звучать звуки гімну і маршу при  внесенні прапора школи. Чинно і по-дитячому несміло виходять на лінійку найменші. Вони проходять під вишитими українськими рушниками. Юних школярів ведуть класні керівники Жанна Яцук, Катерина Шворак, Валентина Гаврилюк. Ці невтомні педагоги, чарівниці дитячого настрою для першокласників – як мами. Їм гучні і бурхливі оплески.
Затихає на мить майдан. До стенда, на якому фотосвітлини Героїв АТО Олександра Ярмолюка та Анатолія Шиліка, кращі учні покладають квіти.
Учнів, батьків, педагогів і гостей вітає Світлана Шворак. До поздоровлень приєднуються Андрій Товстига, заступник міського голови, а за ним – Лариса Жабюк, головний спеціаліст управління міської освіти (до речі, вона випускниця школи 1992 року), Ольга Сандар, заступник директора з виховної роботи, яку  нагороджено Грамотою облуправління освіти, Ігор Водоп’янов, перший директор школи, Ольга Чепак, завідуюча ДНЗ №1,  Наталія Машенцова, голова батьківського комітету. Слово мав і автор цих рядків.
Ветерана педагогічної праці Ольгу Килибу нагороджено Знаком народної пошани за відданість справі (відзнака за знання, душу, серце, віддані дітям). Зворушливо!
І  ще одна новинка – право першого дзвоника надається першокласникам 1987 року Тамарі Килибі та Віктору Шевчуку і першокласникам 2017 року Анастасії Сандар і Володимиру Іллюку. Естафета поколінь  – в дії! 
У фойє школи ще одна цікавинка – на великому форматі паперу гості пишуть свої побажання.
Вписую в історію школи і я свої побажання: «Спішіть творити Любов. Саме з любові виростає добро, успіх і мир».
Тож хай їм і надалі щастить у роботі, навчанні, а я дарую такі поетичні рядки:
Якби всі здобутки  виклав у 
скарбницю,
Виросла б висока, на весь 
світ гора.
На вершині  ім’я Вчителя 
святиться,
Над вкраїнським  шляхом – 
світлая зоря.
Перший дзвоник лине 
піснею надії.
Осінь, мила осінь – неба 
голубінь.
Працею й знаннями 
окриляйте мрії,
Славте рідне місто й 
матінку-Волинь!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Вичитав у програмі ювілейних урочистостей загальноосвітньої школи № 10 цікаві «крилаті» слова, або своєрідний декалог: 
Мудрість – досягаємо її.
Дисципліна –  дотримуємося її.
Дух – гартуємо його.
Любов – плекаємо її.
Дружба – розділяємо її.
Поради – приймаємо їх.
Критику – сприймаємо її.
Честь – бережемо її.
Побував на святі і пересвідчився, що проголошених правил тут дотримуються неухильно. Але про все – по порядку.
Заспів
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 771
Читати далі
07.09.2017

dsc_0126У добру путь, учнівський дружний колектив!

У  перший день осені всі дороги ведуть до школи, адже свято Першовересня скликає на урочисту лінійку вихованців навчальних закладів. Ніде яблуку було впасти того святкового дня й на подвір’ї ЗОШ №7 міста Ковеля. Навкруги — радісні усмішки та веселий гомін дітлахів, розмаїття осінніх квітів.
Традиційно шкільне свято розпочалося виконанням Державного гімну. На святкову лінійку вперше у їх житті урочисто запросила наймолодших вихованців-першокласників. Юні непосиди, які віднині стануть членами великої шкільної родини, зайняли почесне місце на площі разом зі своїми наставниками – Ольгою Мартинюк, Інною Кот, Світланою Ткачук та Аліною Ващук.         . 
З найщирішими привітаннями та побажаннями до присутніх звернувся директор освітнього закладу Валерій Кубай. Він висловив велику вдячність батькам учнів  за допомогу у проведенні ремонтних робіт та підготовку школи до нового навчального року. Особливі слова вдячності з вуст дирекції школи прозвучали на адресу очільників міської влади, за сприяння якої у школі повністю оновлено їдальню.
Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять загиблого учасника АТО, колишнього випускника ЗОШ № 7 Володимира Кияна. До пам’ятної дошки було покладено квіти. 
Чимало теплих слів та щирих зичень з нагоди Дня знань учням  та педагогам  того дня пролунало від секретаря міської ради Віри Федосюк, яка завітала на урочисту лінійку, аби розділити радість святкування із шкільною родиною. Зокрема, у своєму виступі Віра Іванівна побажала усім вдалого навчального року, оптимізму та мудрості, бути справжніми патріотами рідного краю.
В свою чергу, учні школи порадували присутніх віршами та веселими піснями. Від випускників виступили учні 11-го класу, які дали напутні настанови для  ще не зовсім сміливих першачків, побажавши їм успішних здобутків у шкільних справах. 
З рук одинадцятикласників у небо піднялися синьо-жовті кульки, як символи віри та надії на щасливе майбутнє.
І ось радісно пролунав дзвінкоголосий дзвоник, сповістивши про початок нового навчального року. Отож, у добру путь, учнівський дружний колектив! 
Наш кор.
НА ЗНІМКАХ: під час свята Першого дзвоника у ЗОШ № 7.
У  перший день осені всі дороги ведуть до школи, адже свято Першовересня скликає на урочисту лінійку вихованців навчальних закладів. Ніде яблуку було впасти того святкового дня й на подвір’ї ЗОШ №7 міста Ковеля. Навкруги — радісні усмішки та веселий гомін дітлахів, розмаїття осінніх квітів.
Традиційно шкільне свято розпочалося виконанням Державного гімну. На святкову лінійку вперше у їх житті урочисто запросила наймолодших вихованців-першокласників. Юні непосиди, які віднині стануть членами великої шкільної родини, зайняли почесне місце на площі разом зі своїми наставниками – Ольгою Мартинюк, Інною Кот, Світланою Ткачук та Аліною Ващук.         . 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 816
Читати далі
07.09.2017

DSC09217Світло  і  тіні  сучасного підприємництва.  Чого  більше?

Як ми вже повідомляли, цими днями символічну  стрічку перерізали у Ковельському міськрайонному центрі зайнятості директор Волинського обласного центру зайнятості Роман Романюк та міський голова Ковеля Олег Кіндер. Учасниками урочистого відкриття Центру  розвитку підприємництва стали представники владних структур, громадських організацій, банківських установ, підприємці, ЗМІ (на знімку).

"Державна служба зайнятості зараз на етапі реформування у сервісну соціальну службу, яка оперативно реагуватиме на потреби ринку праці, – зазначив очільник служби зайнятості Волині. – Центр розвитку підприємництва – яскравий елемент цього перетворення. Прагнемо об'єднати діючих підприємців, початківців у сфері бізнесу та тих, хто лише мріє про підприємництво, аби спільно долати труднощі у розвитку власної справи. Переконаний, що разом у нас усе вийде. Таким чином хочемо ще раз підтвердити, що центр зайнятості – надійний партнер!". 

 

Як ми вже повідомляли, цими днями символічну  стрічку перерізали у Ковельському міськрайонному центрі зайнятості директор Волинського обласного центру зайнятості Роман Романюк та міський голова Ковеля Олег Кіндер. Учасниками урочистого відкриття Центру  розвитку підприємництва стали представники владних структур, громадських організацій, банківських установ, підприємці, ЗМІ (на знімку).
"Державна служба зайнятості зараз на етапі реформування у сервісну соціальну службу, яка оперативно реагуватиме на потреби ринку праці, – зазначив очільник служби зайнятості Волині. – Центр розвитку підприємництва – яскравий елемент цього перетворення. Прагнемо об'єднати діючих підприємців, початківців у сфері бізнесу та тих, хто лише мріє про підприємництво, аби спільно долати труднощі у розвитку власної справи. Переконаний, що разом у нас усе вийде. Таким чином хочемо ще раз підтвердити, що центр зайнятості – надійний партнер!". 
Роман В'ячеславович відзначив важливість підтримки місцевої влади у справі розвитку ринку праці Ковельщини.
Олег Кіндер побажав Центру: "У добру путь для реальної роботи! Маємо спільно допомогти людям у самореалізації на Батьківщині, аби вони не їхали на закордонні заробітки".
Директор Ковельського міськрайонного центру зайнятості Ігор Приймак та адміністратор нової структури Олександр Чорний презентували мету, місію, цінності Центру та плани на перспективу. Основними визначили завдання:
– розбудувати ефективну інформаційну інфраструктуру підтримки підприємництва;
– підвищувати конкурентоспроможність підприємців;
– надавати якісну інформаційно-консультаційну допомогу підприємцям;
– мотивувати людей до започаткування власної справи.
Ковельський міськрайонний центр зайнятості має надійних соціальних партнерів, які уже підтвердили готовність надавати фахові консультації підприємцям: центр надання адміністративних послуг, Ковельська об'єднана податкова інспекція, управління держпраці, відділ економічного розвитку та торгівлі міської ради, управління земельних ресурсів РДА, управління Пенсійного фонду, служба захисту економіки, банківські установи, успішні роботодавці Ковельщини.
Аби послуги Центру розвитку підприємництва були доступними для широких кіл населення, Ковельський міськрайонний центр зайнятості створив відповідну сторінку у соціальній мережі Фейсбук, яка передбачає онлайн-спілкування, оперативне надання консультацій з ведення бізнесу усім, хто того потребує.
Директор Ковельського міськрайонного центру зайнятості Ігор Приймак закликав усіх підприємців надавати конкретні пропозиції щодо обговорення актуальних питань підприємництва, запросив нових партнерів до активної співпраці.
l
Після урочистого відкриття Центру розвитку підприємництва відбулося засідання "круглого столу", присвячене не лише знаковій події в житті Ковельського міськрайонного центру зайнятості, а й обговоренню проблем сучасного малого і середнього бізнесу. В розмові взяли активну участь як організатори непересічної події, так і їх соціальні партнери, представники міської і районної влади, окремі підприємці, імена яких широко відомі в нашому краї.
Забігаючи наперед, можемо  підсумувати, що дискусія точилася довкола досить актуального нині питання: "плюсів" і "мінусів" сучасного підприємництва, шляхів його підтримки і розвитку, забезпечення сприятливих умов для тих, хто вирішив зайнятися складною, не завжди вдячною і безпечною справою.
Так, директор ТОВ "Волинь-Кальвіс", голова організації роботодавців Ковеля Анатолій Понікарчук із тривогою говорив про загрозливу тенденцію, яка все більш помітна у житті  сучасної України – масову еміграцію людей працездатного віку на так звані заробітки за кордон.
– Лише нинішнього року з нашого підприємства розрахувалося за власним бажанням декілька чоловік, – наголосив Анатолій Миронович. – І це при тому, що середньомісячна заробітна плата у нас перевищує 7 тисяч гривень. Ми тісно співпрацюємо і з центром зайнятості, і з навчальними закладами, де готують потрібних нам спеціалістів. Треба разом думати над тим, що слід робити, аби рятувати ситуацію в державі, економіка якої переживає далеко не кращі часи.
Керівник Асоціації платників податків Ковельщини, член громадської ради при міському голові Юрій Шлюєв наголосив на важливості посилення роз'яснювальної роботи серед населення, виховання відповідальності у підприємців перед суспільством. Як він висловився, потрібно виховувати свідомих платників податків, котрі мають розуміти: їх кошти необхідні не тільки державі, а й людям, котрі працюють на тому чи іншому підприємстві.
Важливі питання порушив відомий на Волині підприємець, член міськвиконкому Петро М'якота. Він позитивно оцінив створення у Ковелі Центру розвитку підприємництва, що сприятиме спільному пошуку шляхів підтримки малого і середнього бізнесу, навчанню тих, хто став на шлях пошуку власної справи.
– Поодинці важко виживати, – зазначив Петро Іванович. –Особливо складно "початківцям", для яких поради, рекомендації фахівців життєво необхідні.
З тривогою говорив виступаючий про "кабальні" умови  кредитування у нашій країні:
– Щоб були нові підприємці і нові  робочі місця, потрібно "нормальні" кредити, а не 30-відсоткові і вищі. Як в таких умовах можна розвивати бізнес, я не розумію.
Петро М'якота запропонував більше інформації з даної проблематики подавати у громадсько-політичній газеті "Вісті Ковельщини". Присутній на "круглому столі" редактор Микола Вельма зауважив, що журналісти готові до співпраці і з новоствореним Центром розвитку підприємництва, і самими підприємцями. "Двері" до редакції завжди відчинені. Пишіть, пропонуйте, заходьте. Тим більше, що редакція віднедавна теж підприємницька структура, яка має статус Товариства з обмеженою відповідальністю.
Микола Григорович розділив тривогу попередньо виступаючих з приводу масового виїзду українців за кордон.
– Іноді  складається враження, що Україну спеціально "зачищають" від місцевого населення, – наголосив він. – Молодь  зваблюють безкоштовним навчанням у багатьох іноземних вишах, добре оплачуваною роботою. Старших людей прирекли на вимирання через низький рівень медичного обслуговування або неможливість скористатися  ним, високі ціни на продукти харчування і комунальні тарифи.  Хотілося б почути від наших "поводирів", куди вони ведуть народ?
Досить цікаві думки висловили заступник начальника управління охорони праці Наталія Ганя, депутат міської ради Ірина Роїк, підприємці Майя Остафій, яка стала на цей шлях завдяки Центру зайнятості, Сергій Гоць та інші. Загалом можна сказати, що розмова була діловою, конструктивною і просто цікавою.
Підсумував засідання "круглого столу" Роман Романюк, який висловив упевненість у тому, що ковельський Центр розвитку підприємництва стане одним з кращих на Волині, забезпечить успішне виконання завдань, які перед ним стоять.
Наш кор.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 547
Читати далі
07.09.2017
Вальсом знов закружляла
ця осіння шкільна заметіль...

50-річний ювілейний дзвінокВальсом знов закружляла ця осіння шкільна заметіль...

Осінній день, такий, як і колись,
Літ п’ятдесят, в таку ж  осінню пору.
В новеньку школу дітлахи  зійшлись,
В чистенькі класи, до нового  двору.
Рівно 50 років тому, 1 вересня 1967 р., на шкільному подвір’ї ЗОШ І-ІІІ ст. с. Уховецька  перший раз пролунав голосистий дзвоник, повідомивши жителів села про те, що новозбудована школа гостинно відчинила двері школярам і  запросила їх у світлі класи здобувати знання.
А 1 вересня 2017 року п’ятдесятий ювілейний раз на подвір’я школи зайшли першокласники, яких за руку привела перша вчителька – Тетяна Романюк.
До порогу рідної школи повернулись її випускники, які 50 років тому були першокласниками, першими ступали в нову школу разом зі своєю першою вчителькою Іриною Григорівною Самсонік. З якою щирістю, любов’ю і радістю вони дякували своїм вчителям та рідній школі! На згадку подарували книжечки з ювілейними підписами першокласникам, ікону Пресвятої Богородиці, щоб оберігала  рідну школу, та ікону – класній мамі. А для 50-річних першокласників школярі приготували власноручно вироблені медалі з святковими підписами. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1200
Читати далі
07.09.2017
Кому
мільйони, а кому – казочку про курочку-рябу

курятина1Кому мільйони, а кому – казочку про курочку-рябу

Я іноді думаю: чи заходять час від часу наші можновладці у магазини чи на ринки? Чи відомі їм реальні ціни на продукти харчування, не кажучи вже про одяг або взуття? Чи бувають вони в аптеках і купують ліки для себе, членів сім’ї?
Чомусь переконаний, що мої запитання риторичні і на усі можна сміливо відповідати: «Ні!».  Бо коли було б «Так!», то не було б так, як є нині.
А що є?
На мою думку, власть імущі, котрі засідають у парламенті, уряді, президентській адміністрації, реалії українського життя бачать крізь рожеві окуляри і навіть не замислюються над тим, що більшість нашого населення живе за межею бідності або на грані цієї межі.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 481
Читати далі
07.09.2017

книгаПрекрасні миті життя

Свято мистецтва і духовності відбулося нещодавно в Голобській селищній бібліотеці.  Її працівники Валентина Мельничук і Надія Журавська  запросили разом з отцем Ніфонтом, настоятелем Свято-Георгіївської церкви, селищною радою поважних гостей, які прибули до нас здалека.  
Це – Олена Чабан і Надія Міндер із Старовижівського району, а також автори книги «Шлях, освячений любов’ю» отець Горун із Колодяжного, Світлана Оксенюк і сестри Валентина і Марія Богдановичі із Ковеля та Волі-Ковельської.
Олену Чабан добре всі знають, бо є в нашій бібліотеці  її книги. А ось Надію Міндер ми пізнали при зустрічі.  Вона подарувала  окремі творчі доробки.  Так, Олена Чабан називає її  сестрою у Господі у вірші «Випробування».  Надія Панасівна керує у рідному селі Галиній Волі недільною школою і церковним хором.  Олену Іванівну теж називає у своїх творах сестрою по вірі. 
Обох поєднало слово, бо одна – вчитель, а друга – журналіст. Все, що друкувалось в районній газеті, Надія Панасівна зібрала в книгу, яка є, по суті, біографією села. 
Та найбільше їх єднає духовність. Цілі розділи книги присвячені Галиновольському Свято-Іоанно-Богословському храму та духовному наставнику, митрополиту Волинському і Луцькому Ніфонту (на жаль, покійному), який родом із Галиної Волі. Він був у рідному селі частим гостем, особливо – на престольне свято, завжди приїздив не з порожніми руками.
І у віршах, і в прозі обох авторів героями їх є люди, описані з такою любов’ю до них, до рідного краю, що, здається, ніде немає такого райського куточка, таких чудових людей, закоханих у рідну землю, у працю, як у Галиній Волі. 
Оплесками вдячності супроводжувалась їх розповідь, читанням своїх творів та виконанням власних пісень «Галина Воля – то наша доля» і «Духовна криниця».
Були і сльози на очах, і сміх, коли читали гумористичні твори. Бо хіба  можна спокійно сприймати «Плач удови» Олени Чабан, бо й сама вдова:
Половина мого Сонця
За обрій сховалась, 
Бо вже мого чоловіка
На світі не стало…
Ніщо повз автора не проходить, бо життя – це найбільша наука.  Не треба й вищої освіти, щоб творити добро. Ось бабуся згубила 30 гривень і написала оголошення, щоб повернули згубу, аби вона змогла дожити до пенсії. І що ж? У вірші «Доброта» звучить:
– Не візьму, – бабуся каже, -
Я ніяких коштів.
Бо не перша ви примчали, 
А вже, бачте… шоста.
Ось так старались поповнити доброзичливці сімейний бюджет бабусі.  А для жінок повчальним є вірш «Квіти під віконцем». 
Прочитала Галина Гончарук вірш, присвячений заслуженій вчительці  Галині Доброжанській, яка вчила Олену Чабан, назвавши її «шкільною мамою». Тут вражають такі слова:
Перед святою пам’яттю
схилюсь, 
Впаду у храмі в свято на 
коліна…
А кого не схвилює «Пісня юності», де є такі слова, враз
ливі до щему: 
Я повернусь хоч на мить, на 
хвилинку 
В юність, де любо  так, мило 
було…  (Надія Міндер).
Її твори насичені афоризмами, побажаннями, які можна використати в житті.  «Отож, книга – як людина, тільки живе вона довше», – сказав колись владика Ніфонт на презентації книги Олени Чабан «Розмова з Богом», де йдеться про перебування на Святій горі.
Відбулася також на зустрічі презентація  книги «Шлях, освячений любов’ю» Валентини і Марії Богдановичів і Світлани Оксенюк, виданої в Ковелі 2017 року. Тут йдеться про хресні ходи, враження їх учасників. 
 А беруть участь в них і немовлята з батьками, і 90-річні бабусі із різних куточків України, Білорусі, Польщі. З Будапешта була паломниця Марія.  Цей Хресний Хід – до Почаєва, цей – в Свято-Успенську Почаївську Лавру – до Божої Матері, щоб прилучитися до її ласки і любові.
Спогадами про участь у них поділилися отець Горун з Колодяжного, Світлана Оксенюк, сестри Валентина і Марія Богдановичі.  Так, Валентина  Богданович заодно  подякувала голобчанам за теплий прийом паломників, що нинішнього року проходили через селище. 
Співавтор книги «Шлях, освячений любов’ю» Марія Богданович в минулому році видала книгу для дітей «Вірші і загадки для  малої дитини та її родини».  З неї автор під час презентації і читала загадки. Хто відгадував, отримував приз.
Слово під час презентації мали також  отець Ніфонт, заступник голови селищної ради  Наталія Борисюк та інші. Враженнями поділились Андрій Гладун й  Ольга Корчук.
На закінчення  літературної зустрічі автори подарували свої книги бібліотеці. Отримали творчий доробок від авторів  і присутні.
Валентина ОСТАПЧУК. 
Свято мистецтва і духовності відбулося нещодавно в Голобській селищній бібліотеці.  Її працівники Валентина Мельничук і Надія Журавська  запросили разом з отцем Ніфонтом, настоятелем Свято-Георгіївської церкви, селищною радою поважних гостей, які прибули до нас здалека.  
Це – Олена Чабан і Надія Міндер із Старовижівського району, а також автори книги «Шлях, освячений любов’ю» отець Горун із Колодяжного, Світлана Оксенюк і сестри Валентина і Марія Богдановичі із Ковеля та Волі-Ковельської.
Олену Чабан добре всі знають, бо є в нашій бібліотеці  її книги. А ось Надію Міндер ми пізнали при зустрічі.  Вона подарувала  окремі творчі доробки.  Так, Олена Чабан називає її  сестрою у Господі у вірші «Випробування».  
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1333
Читати далі
07.09.2017

Правди не сховати
До 125-річного ювілею від дня народження світлої пам'яті
Патріарха УГКЦ Йосипа Сліпого
До 125-річного ювілею від дня народження світлої пам'яті Патріарха УГКЦ Йосипа Сліпого

завантаженняПравди не сховати
До 125-річного ювілею від дня народження світлої пам'яті
До 125-річного ювілею від дня народження світлої пам'яті Патріарха УГКЦ Йосипа Сліпого
Патріарха УГКЦ Йосипа Сліпого

Україна є не лише у своїх географічних межах, вона є всюди, де є українці.
(Йосип Сліпий.)
Написати статтю такого змісту я мріяв давно. Думав, метикував, зважував всі “за” і “проти”, щоб не образити почуття віруючих традиційних конфесій.
Але ж правди не сховати!
Якось один священик УПЦ (МП) мене запитав: «Чому нам через приналежність нашої Церкви до Московського патріархату РПЦ постійно дорікають, що нібито наша Церква займає пасивну позицію у суспільному та політичному житті України? Адже УГКЦ підпорядковується Папському престолу у Римі, і ніхто не звинувачує її у непатріотизмі”.
Моя відповідь була короткою.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 551
Читати далі
07.09.2017

вітанняСтолітній ювілей Софії Сагаль

«Висиха душі криниця – і життя, як не було», – співається у пісні. Так і Сагаль Софії Савівні не віриться, що прожила своє життя довжиною у 100 літ. 14 вересня 2017 року вона зустрічатиме свій столітній ювілей. Що доброго бачила на своєму віку? А нічого! Голод, холод, війну. Вдовину лямку тягла теж сама.
Народилась Софія Савівна  в с. Грабовому Старовижівського району  у сім’ї селян, де було 8 дітей. Софія була третьою дитиною в батьків. В школу не ходила, але гроші порахувати вміє, скільки їй дадуть. Дівчину декілька разів завели до школи і навчили ставити хрестик і зеро «О». Ото й уся її наука. 
А вже пізніше, коли  дочка Тетяна стала ходити до школи, то навчила матір розписатись. Дитинства у Софії не було. Ходила у найми, щоб заробити собі на шматок  хліба. Комусь корову попасе, комусь дитину поглядить. Отак і рятувалась від голоду. Заробітки були різні. За те, що попасе  корову,  давали на цілий день пляшку молока і третину буханки хліба.
Скільки себе пам’ятає Софія Савівна,  стільки  була в роботі. А ще пряла, ткала, в тріскучий мороз прала на саджавці, гупаючи важким прачем по заношеному полотняному шматтю. Гупає дівчина на хиткій гнилій кладці – аж луна довкола йде. Пальці не раз посиніють від холоду. Та що поробиш? Про пральну машину ніхто тоді й не чув.
– Що тепер? Вкинув, вийняв – і вже чисте. То не те, що було колись, – розповідає бабуся. –Ніхто тебе не пошкодує ніколи. 
А як стали колгоспи,  пішла працювати дояркою. Як то важко було молодій дівчині! Поподоїла вона тих корів.  Пізніше ще й телят  гляділа. Згодом Софія вийшла заміж за Полікарпа, народились дочка Таня та син Іван. Жили дуже бідно, злидні ніколи не покидали сім’ю. Вона прислуговувала своєму дідові, за що він дав шмат землі, на якій Сагалі зліпили сяку-таку хатину. 
Стали потроху хазяювати, але почалася війна, і німець захопив усе село. Спалили все – одна хата залишилась. А спалили за те, що коли їхала колона німців, то хтось вистрілив у них, хоч і не влучив. За те німці розсердились і спалили все село. Згоріла й хата Сагалів. Софія з двома дітьми пішла жити до діда в хату-клуню, яка швидше нагадувала  сарай. А її чоловік пішов на фронт і не повернувся – загинув десь під Польщею.
…Якось приходять до Сагалів увечері чужі люди, чоловік 10-15, і кажуть, що будуть ночувати. Питають: «Їсти є що?». Перелякана вдова каже: «Нема нічого». Тоді двоє з них пішли кудись (звісно, що по чужих хлівах), принесли  курку, хліба, бульбу і наказали господині готувати вечерю. Софія варить, а «нічні гості» чистять зброю до блиску. Діти сидять на печі, злякано позираючи на чужих дядьків. Боялася молода вдова таких «візитів». Та мовчки виконувала їхні просьби та накази, аби лишень не забили її і дітей. 
Жінка прала онучі, сушила їх на грубі і перед полум’ям коло печі, щоб на ранок були сухі. «Нічні гості» були милосердні: не сварили, найперше давали Софії миску і казали: «Налий, мамашо, дітям супу, щоб не були голодні». Мати подавала  малечі їжу на піч. Діти боялися тих дядьків, але їли, бо дуже хотілося їсти. Нічліжники самі приносили солому до хати і стелили на глиняній долівці. Софія дасть якусь ряднину, щоб застелили зверху – ото й уся постіль була.
Спали тільки трішки, а перед ранком – автомати на плечі і гайда з хати. Такі «гості» приходили зо три рази. Хто вони були і звідки,  ніхто не знав і не питав, бо боялися кожен за своє життя. 
Після війни бідували дуже, голодні були. Їли зелені червиві яблука, бо  хотілося їсти. Син Іван був  неслухняний,  то ходив по усіх городах: там морквину скубне, там капустину вирве, бо дуже смоктало під грудьми. А ще Софія разом з дітьми збирала зелені бульбочки, що росли на картоплинні. Сушила їх і сіяла, а з них виростала дрібненька картопелька. Отак вирощувала картоплю і рятувались від голоду. Не було у що й взутися. Софія ходила в чунях, зроблених з гумового колеса, а діти – в постолах, що сплів дідусь. 
Потім діти пішли у школу. Таня тоді взулася у парусинові зі шмати туфлі, а Іван – у черевики. Оскільки  діти були напівсироти,  то годували один раз безплатно у школі. Взуття давали на рік, тож його гляділи, щоб довше можна було поносити. До церкви йшли босі,  а перед церквою взувалися.
Іван не хотів ходити до школи, то 14-річним хлопцем втік на заробітки у Запорізьку  область – поїхав з дорослими дядьками. Софія дуже переживала, бо ж іще малий хлопець. Але він тоді заробив 5 мішків зерна. Бригадир забрав хлопця до себе, бо він був малолітній, а потім на сівалку взяли – дуже вже тягло хлопця до техніки. Поправився, бо шкодували його всі,  тож давали більше харчу. Туди їхав з усіма товарним поїздом, а назад машиною, що везла зерно додому. Тоді Сагалям стало жити краще – мали свій хліб. А до того навіть паску пекли з житнього борошна – чорна вона була, як земля.
 Після війни Софія Савівна сама спинала дітей на ноги. Дочка Таня вивчилась на швачку, працювала на  швейній фабриці у Ковелі, вийшла заміж. Коли діти розійшлись, то Софія Савівна вдруге вийшла заміж у 80(!) років за вдівця Петра з Волі, що біля Тойкута. Прожила з ним біля 10 років. Чоловік був добрий,  ось два  самотніх серця і зійшлися. Після смерті Петра дочка забрала матір до себе у Ковель і доглядає до сьогодні її. Хоча Софія Савівна неписьменна, але літери знає всі. Жаль, що не тямить скласти їх у слово. 
Жінка давно не ходить, бо впала і у стегні вибила ногу. Лікарі сказали, що нічим уже не допоможуть старенькій. Кажуть, у нас таких багато є.
– Хоча б раз  на рік щось виділили на памперси, – каже 78-літня дочка Тетяна Полікарпівна. – Навіть субсидію не дають!
Скільки дочка не оббивала порогів по різних інстанціях, ніде не може добитися правди. Може, хоч у столітній ювілей хтось згадає про Софію Сагаль, яка проживає за адресою: м. Ковель, вул. Макаренка, 39 і виявить милосердя до бабусі,  надасть бодай хоч якусь допомогу. Хіба вона не заслужила? Статків  не нажила ніяких. Її роки – ото й усе багатство.
Галина ОЛІФЕРЧУК.
«Висиха душі криниця – і життя, як не було», – співається у пісні. Так і Сагаль Софії Савівні не віриться, що прожила своє життя довжиною у 100 літ. 14 вересня 2017 року вона зустрічатиме свій столітній ювілей. Що доброго бачила на своєму віку? А нічого! Голод, холод, війну. Вдовину лямку тягла теж сама.
Народилась Софія Савівна  в с. Грабовому Старовижівського району  у сім’ї селян, де було 8 дітей. Софія була третьою дитиною в батьків. В школу не ходила, але гроші порахувати вміє, скільки їй дадуть. Дівчину декілька разів завели до школи і навчили ставити хрестик і зеро «О». Ото й уся її наука. 
А вже пізніше, коли  дочка Тетяна стала ходити до школи, то навчила матір розписатись. Дитинства у Софії не було. Ходила у найми, щоб заробити собі на шматок  хліба. Комусь корову попасе, комусь дитину поглядить. Отак і рятувалась від голоду. Заробітки були різні. За те, що попасе  корову,  давали на цілий день пляшку молока і третину буханки хліба.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 681
Читати далі
12