Ой у полі, полі

Маленька хатинка.

Там Ісусик  народився –

Божая дитинка.

Не у царськім домі,

Не в багатій хаті,

А у яселках на сіні,

Де стоять ягнята.

А ясная зірка

Над ним засіяла,

Що Спаситель

 народився,

Усім сповіщала.

Ісусику маленький,

Просим тебе нині:

Даруй волю, даруй долю

Нашій неньці-Україні.

Нашій Україні, нашому

 народу,

Поверни наших Героїв

До рідного дому.

Поможи нам, Боже,

Ворогів здолати.

І на нашій рідній мові

Тебе прославляти.

Ісусику маленький,

Ти ручки простягни,

Спаси наших Героїв,

Додому поверни.

Зупини ту кров невинну,

Збережи нам Україну –

Благаєм тебе.

Ми чужого не чіпаєм,

Край свій рідний

 захищаєм,

Боже, поможи!

 Галина ОМЕЛЬЧУК.

м. Ковель.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 657

Погода в Ковелі  

4 – 11 січня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 533

Виступаючи із звітом про роботу в 2016 році у Палаці учнівської молоді імені Івана Франка, міський голова Олег Кіндер привселюдно пообіцяв наступного 2017 року звітувати вже в оновленому Народному домі "Просвіта".

Сказаному мером хотілося дуже вірити, бо згаданий заклад культури, справді, потребував капітального ремонту не один рік, однак усвідомлення того, який величезний обсяг робіт  доведеться виконати за порівняно короткий строк, породжував у декого сумнів у реальності здійснення обіцяного.

На щастя, ці сумніви не підтвердилися: 28 грудня оновлена "Просвіта" гостинно прийняла всіх, хто виявив бажання послухати звіт міського голови. А таких було чимало, адже завітали у той день сюди  виборці, серед яких – керівники ряду підприємств, установ, організацій, члени їх трудових колективів, депутати міської ради, представники громадських організацій, засобів масової інформації.

Присутні були  приємно вражені змінами, які сталися в Народному домі "Просвіта", адже він тепер нагадує заклад культури справді європейського зразка. Око милують інтер'єри фойє і глядацької зали, святкове вбрання сцени,  зручні м'які крісла. Сяє чистотою підлога, а також зі смаком оформлені стіни. Гарного настрою додало навіть те, що після тривалої перерви запрацював гардероб, де переважна більшість присутніх мала змогу залишити верхній одяг.

Сам звіт Олега Кіндера не був надто тривалим: мер міста вклався у регламент, оголошений при відкритті зустрічі із ковельчанами його заступником Ігорем Прокопівим. Це дало можливість пізніше більше часу й уваги приділити відповідям на запитання, які цікавили ковельчан.

Олег Олексійович у доповіді охопив великий спектр проблем, над розв'язанням яких працює міська влада, одночасно наголосивши, що можна було б зробити більше, однак взнаки дається не завжди достатній обсяг коштів. І все ж впродовж 2017 року у Ковелі сталися великі зміни на краще у комунальному господарстві, благоустрої, соціальній сфері, охороні здоров'я, культурі, освіті, спорті та ін. Про це ви детально зможете прочитати у звіті міського голови, який редакція "Вістей Ковельщини" планує повністю опублікувати в наступному номері  газети 11 січня ц. р.

Олег Кіндер  подякував за розуміння і дієву співпрацю народному депутату України Степану Івахіву, депутатам міськради, членам виконавчого комітету та його апарату, громаді Ковеля, завдяки яким місто впевнено рухається шляхом позитивних змін. За активну участь в організації ремонтно-будівельних робіт в приміщенні "Просвіти" слова персональної подяки пролунали на адресу заступника міського голови Ігоря Прокопіва, начальника відділу культури Вікторії Савчук. Було відзначено великий внесок у розвиток охорони здоров'я, поліпшення медичного обслуговування ковельчан,  зміцнення матеріально-технічної бази МТМО головного лікаря Олега Самчука.

Після звіту було чимало запитань, пропозицій, зауважень, з приводу яких Олег Кіндер дав обґрунтовані відповіді і коментарі. В кінці він закликав усіх любити рідне місто, робити все можливе, щоб воно з кожним роком розквітало і гарнішало.

На завершення присутні в залі одностайно проголосували за схвалення звіту міського голови Олега Кіндера про роботу в 2017 році.

Наш кор.

НА ЗНІМКАХ: міський голова Олег Кіндер звітує про роботу в 2017 році у міському Народному домі "Просвіта".

Фото з архіву відділу внутрішньої політики,

організаційної роботи і зв'язків з громадськістю

міськвиконкому.

Виступаючи із звітом про роботу в 2016 році у Палаці учнівської молоді імені Івана Франка, міський голова Олег Кіндер привселюдно пообіцяв наступного 2017 року звітувати вже в оновленому Народному домі "Просвіта".

Сказаному мером хотілося дуже вірити, бо згаданий заклад культури, справді, потребував капітального ремонту не один рік, однак усвідомлення того, який величезний обсяг робіт  доведеться виконати за порівняно короткий строк, породжував у декого сумнів у реальності здійснення обіцяного.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 776

Новорічні подарунки маленьким волинянам – 

від народного депутата України Степана Івахіва

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 911

Друге пленарне засідання позачергової тридцять другої сесії Ковельської міської ради, що відбулося 28 грудня 2017 року, тривало в присутності чималої кількості ковельчан – мешканців постраждалих від підтоплень вулиці Назарія Яремчука та провулку Лермонтова (мікрорайон Ковель-ІІ). Тож перша  частина засідання була аж надто емоційною, словесні баталії його учасників ледве не переросли у колотнечу. Щоб стримати її, в конфлікт втрутились правоохоронці.

Вже на самому початку сесії, під час оголошень депутатських запитів та звернень, люди, котрі вже вдруге прийшли до сесійного залу, аби заручитися підтримкою міських депутатів у вирішенні їхньої проблеми, що, з їхніх слів, турбує роками, не змогли порозумітися з представниками влади й спокійно та без суперечок досягти якогось компромісу.

Нагадала про проблему жителів вул. Назарія Яремчука та провулку Лермонтова депутат Галина Стасюк, котра на минулому сесійному засіданні оголосила запит, який з'явився на підставі колективного звернення мешканців вище зазначених вулиць, які просили створити комісію, що сприяла б ліквідації підтоплень їхніх присадибних ділянок і споруд. Однак тоді депутати не підтримали запит колеги.

Тому того дня Галина Стасюк озвучила наступний запит з вимогою для попередження можливих катастрофічних наслідків підтоплення вище зазначених вулиць доручити відповідним структурним підрозділам виконавчого комітету міської ради замовити проектно-кошторисну документацію та передбачити в бюджеті кошти на 2018 рік для проведення робіт з водовідведення та ліквідації наслідків підтоплення цих вулиць. Даний запит депутат попросила поставити на голосування.     

Коли ж сподівання людей на підтримку депутатського корпусу не підтвердились, адже за даний запит голосів народних обранців знову не вистачило, зал "вибухнув" обуренням. Прибулі обступили президію й вже на підвищених тонах, не стримуючися у висловах, вимагали в міського голови усе ж знайти потрібні кошти на ліквідацію підтоплень на їхніх вулицях. В декого врешті обірвався терпець, й свою правоту кинулися відстоювати кулаками. Тож розбороняти тих, хто кинувся у бійку, довелося поліцейським, яких покликали до зали.

І хоч дещо "знизилася" напруга, полеміка в залі не припинялась. Слово було надано одному з мешканців підтоплених вулиць Олександру Присаді, який, звертаючись до представників влади, говорив про невиконані нею обіцянки стосовно вирішення їхньої проблеми, згадав і про кошти, які, на його думку, потрібно було б на це використати.

Звертаючись до громади, міський голова Олег Кіндер, зокрема, зазначив, що є доручення розробити проектно-кошторисну документацію, на що передбачено відповідні кошти в бюджеті на 2018 рік, після чого й стане відомо, скільки потрібно закласти коштів для проведення водовідведення на зазначених вулицях, які будуть виділені вже в цьому році.

Однак присутні не бажали слухати жодних пояснень й, натомість, вимагали в мера Ковеля, депутатів міськради негайно їхати з ними разом на підтоплені вулиці, аби вони на власні очі переконались, в яких нестерпних умовах їм доводиться жити. 

Зрештою, міський голова Олег Кіндер доручив своєму заступнику Андрію Товстизі та начальнику управління капітального будівництва та житлово-комунального господарства міськвиконкому Андрію Стернічуку, не зволікаючи, виїхати на місце події, аби вирішити, чим уже сьогодні можна зарадити людям. 

Але й після цього громада розходитись не поспішала, тому, не маючи можливості далі проводити сесію, Олег Олексійович оголосив перерву й разом з депутатами поїхав на підтоплені вулиці (на знімках).

Також із делегацією з ради прибули й комунальники, які взялися відкачувати воду навколо підтоплених будинків, – йдеться на сайті ПроКовель. Мешканці жалілися, що в таких нелюдських умовах вони жити не можуть, що їхні діти стали частіше хворіти, в сараях топиться худоба і птиця. А ще – руйнуються хати, вода проникла в середину господарських споруд та будинків, поряд пройти без гумових чобіт просто неможливо. Все це побачив і почув міський голова.

В присутності постраждалих було погоджено, що протягом найближчих днів триватиме відкачування води, всі сторони погодилися на тому, що в даному мікрорайоні необхідно прокладати хоча б мережу зливової каналізації.

l

Після перерви депутати продовжили свою роботу. Слово було надано учаснику бойових дій Михайлу Сидоренку, котрий поцікавився в народних обранців, чому декілька сесій поспіль не підтримується проект рішення "Про внесення змін до рішень міської ради", на яке півроку чекають ковельчани. При тому, що до нього не було жодних зауважень і пропозицій на постійній земельній комісії, під час сесійних засідань.

Згодом повернувшись до розгляду цього питання, депутати прийняли цей проект рішення. 

В ході сесії внесено зміни до рішення міської ради від 22. 12. 2016 р., № 18/3 "Про міський бюджет на 2017 рік". Таким чином збільшено доходи загального фонду на 180 тис. грн. за рахунок медичної субвенції з Державного бюджету міському. Ці кошти спрямовуються на лікування хворих на цукровий і нецукровий діабет.  

У "Різному" виступила заступник голови ГО "Підприємці та працівники приватного сектора міста Ковеля" Людмила Васковець, котра від імені підприємців, що здійснюють свою підприємницьку діяльність на центральному та привокзальному ринках, звернулась з проханням до міського голови, депутатів міської ради вплинути на дирекцію Ковельського госпрозрахункового ринку, яка з 1 січня планує суттєво й, на їхню думку, необґрунтовано підвищити орендну плату, яка становитиме 70 гривень за квадратний метр.

Міський голова Олег Кіндер доручив депутату Ігорю Пінісу, який очолює тимчасову контрольну комісію міської ради з вивчення проблемних питань підприємців, підготувати звернення стосовно необхідних для роботи матеріалів, які має надати адміністрація ринку. Першому заступнику міського голови Михайлу Гетьману – посприяти в їх отриманні для подальшого розгляду на комісії.

Громадський активіст Ігор Верчук озвучив проблему жителів вул. Черняховського, котрі звертаються до міської влади з проханням посприяти у ліквідації своєрідного ставу, який утворився на перехресті вулиць Черняховського та Відродження, а також провести там поточний ремонт. 

На сесії були прийняті рішення й з ряду інших питань порядку денного.

Вікторія ЗІНЧУК.

Фото Наталії УСТИМУК. 

Друге пленарне засідання позачергової тридцять другої сесії Ковельської міської ради, що відбулося 28 грудня 2017 року, тривало в присутності чималої кількості ковельчан – мешканців постраждалих від підтоплень вулиці Назарія Яремчука та провулку Лермонтова (мікрорайон Ковель-ІІ). Тож перша  частина засідання була аж надто емоційною, словесні баталії його учасників ледве не переросли у колотнечу. Щоб стримати її, в конфлікт втрутились правоохоронці.

Вже на самому початку сесії, під час оголошень депутатських запитів та звернень, люди, котрі вже вдруге прийшли до сесійного залу, аби заручитися підтримкою міських депутатів у вирішенні їхньої проблеми, що, з їхніх слів, турбує роками, не змогли порозумітися з представниками влади й спокійно та без суперечок досягти якогось компромісу.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 707

Оперативно затримали розбійника

22 грудня близько 12-ої години до Ковельського відділу поліції надійшло повідомлення про розбій.

Подія трапилась поблизу села Гішина Ковельського району. Невідомий чоловік, приставивши до потерпілої предмет, схожий на ніж, відібрав мобільний телефон.

Працівниками поліції було встановлено особу зловмисника та оперативно затримано. Ним виявився 47-річний чоловік без постійного місця проживання, який уже мав судимість за вчинення аналогічного злочину.

Чоловіка затримано в порядку статті 208 КПК України та поміщено до ізолятора тимчасового тримання. Мобільний телефон вилучено та буде повернуто власниці.

Ковельський відділ поліції Волинської області.

У Ковелі – ДТП

Ввечері 2 січня у Ковелі по вулиці Володимирській автобус здійснив наїзд на 53-річну місцеву мешканку, яка переходила дорогу по нерегульованому пішохідному переходу. Потерпілу госпіталізували.

На місце події виїхала слідчо-оперативна група Ковельського відділу поліції. 

Внаслідок автопригоди потерпілу із тілесними ушкодженнями доставили до реанімаційного відділення Ковельської центральної районної лікарні.

Сектор комунікації поліції 

Волинської області.

l

Пізнього вечора 2 січня в Ковелі сталась дорожньо-транспортна пригода: одна особа загинула, ще одна – перебуває в лікарні.

Аварія трапилась близько 20.00 год. на вулиці Луцькій, поблизу залізничного мосту, – пише Кордон з посиланням на очевидців.

Працівник поліції, який керував “BMW-525” на єврономерах, допустив зіткнення з “ВАЗ-2104”, котрий рухався у попутному напрямку. Як наслідок, пасажир вітчизняного легковика від отриманих травм помер у лікарні. Водій цього ж авто з тілесними ушкодженнями все ще перебуває в Ковельській центральній районній лікарні.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 491

Кажуть, що пророцтво – справа невдячна. Попри все, я собі і Вам, шановні читачі, пророкую: Україна відбудеться, і маю для цього підстави.

…1997 рік. На безхмарному синьому небі золотаве Сонце усміхається шкільній лінійці. Відбувається історична подія – на базі російськомовної середньої школи № 4 постає національний гуманітарний заклад нового зразка – Ковельська міська гімназія.

Очолила її Людмила Компанієць, високопрофесійний педагог із чималим управлінським досвідом.

Крок за кроком, сходинка за сходинкою піднімалась гімназія до нових висот. Торували цей шлях одні з кращих педагогів міста.

І українство розцвіло – гімназія стала флагманом ковельської освіти  з багатьох напрямків. Працею і знаннями, мирно і без гроз витіснювався із ковельського простору "руський мір".

Це – яскравий приклад того, що так само Україна вийде із занепаду і стане зіркою світового значення.

Сьогодні гімназійна родина відзначає 20-літній ювілей із розумінням того, що це не тільки вітальні слова і подарунки, а й звіт перед міською громадою про зроблене і, разом із тим, – погляд у майбутнє.

Будучи причетним до витоків утворення гімназії, а сьогодні "прив'язаним" до неї завдяки своїм онукам, я без перебільшення вчителям, вихователям ставлю твердих 12 з "плюсом" балів. Ця оцінка базується на твердій основі ЗНО, на результатах всеукраїнських, обласних та міських олімпіад, конкурсів та інших інтелектуальних змагань, на досягнення у спорті і на талантах в царині співу, музики і багатьох інших видах учнівської діяльності.

Хтось із видатних сказав: якщо на небі запалюється зірка, – значить це комусь треба.

Сьогодні оці юні зірки-свічечки запалюються від вогню творчого пошуку вчителів гімназії. Не просто підтримувати вогник, а ще більше відповідально вичищати віск, який скапує по основі  свічечки. І педагоги щоденно та якісно вичищають негативні наноси дохідливим словом та власним прикладом. Підтвердженням вищесказаного є те, що мій старший онук Павло, наповнений по вінця знаннями і гімназійним духом, успішно навчається на другому курсі престижного європейського зразка вишу. А Тарас без відриву від навчального процесу осягнув музичну грамоту гри, і у 2017 році став дворазовим чемпіоном України із греблі на байдарках і каное.

Хотів би всіх переможців та призерів гімназії вишикувати в один почесний ряд, та, на жаль, формат газети не дозволяє. Просто від імені ковельчан скажу: "Молодці!".

Сьогодні гімназія крокує під почесним стягом із кольорами українства та імені Олени Пчілки. Це – іспит на зрілість. Впевнений, що Ольга Петрівна Косач, коли б завітала на ювілейну зустріч, була би задоволена, адже заклад – у сотні найкращих гімназій України.

Раділа б вона і гуманітарним зв'язкам з Америкою та країнами Європи, адже це наближає до цивілізованого світу.

Школа гартує, виліплює, вишліфовує романтиків-патріотів, які стають героями. Не можу не згадати подвиг випускника школи Анатолія Грищенка. Це він заради нашого життя поклав на вівтар спасіння своє життя і пішов у саме пекло Чорнобильської катастрофи. Він навічно став героєм не тільки України, але й цілого світу. Таких патріотів виховано немало, і це – гордість гімназії та міста.

Нині міську гімназію очолює Олена Вальчук. Це неспокійний, креативний та творчий капітан корабля, який штурмує хвилі бурхливого моря. Наукові звання  – вона працює на них і здобуває! Інновації  в освіті – її колектив перший пробує їх на "смак". Міжнародні конкурси (скажімо, Петра Яцика) – гімназисти, вперед, і результат сьогоднішнього дня – дві срібні нагороди. Творчі звіти – хор "Первоцвіт" найкращий у Ковелі, і т. д., і т. п.

Не раз почуєш, що Олена Іванівна активно і часто стукає у двері владних кабінетів. Буває, що той чи інший чиновник незадоволений. Але таким і має бути керівник – рішучим та настирливим. Ще Ісус Христос навчав: "Стукайте, і вам відчинять".

Словом, поглянули на зроблене, переконалися, що знак Добра і Любові залишився на Землі, і знову в пошуки нового Ельдорадо.

l

Разом з тим, загляньмо за куліси ювілейного дійства. Воно було наповнене радісним і творчим змістом. Відбувалися зустрічі із елітою науковців Східноєвропейського вишу, представниками обласного управління освіти та інших освітянських структур області.

Міську владу представляв Ігор Прокопів, заступник міського голови. Вітала ювілярів команда міського управління освіти на чолі із начальником Віктором Бичковським.

В залі гімназійної світлиці – колеги, батьки учнів, благодійники, випускники минулих років і просто друзі гімназії.

Не забула гімназію і Наталія Маленицька, помічник народного депутата України Степана Івахіва.

По-особливому урочисто виглядала у своєму небесно-сонячному образі і Олена Вальчук, організатор і  натхненниця урочистостей. Вона задавала тон, і ці позитивні емоції відлунювалися усмішками на обличчях присутніх і бурхливими оплесками. Особливою окрасою свята став виступ багатоголосого хору "Первоцвіт", гурту "Глорія", солістів та інших аматорів сцени гімназії.

Колективу за плідну багаторічну працю, досягнуті успіхи у навчальному процесі і з нагоди ювілею вручено почесні грамоти від обласного управління освіти, міського голови Олега Кіндера, Ковельської райдержадміністрації,  освітянських структур області. Від Фонду "Патріоти Волині" – література української класики.

Червоною ниткою у всі виступи вплітався спогад про ветеранів школи та гімназії. Справедливо та почесно, адже саме на їхніх плечах – теперішній рух творчості і успіхи. Із захопленням слухали вітальне слово про гімназію від випускників минулих років.

Три години промайнули, як три хвилини, а це значить, що захід вдався на славу.

Благословив гімназійну родину о. Ростислав.

Що ж, ювілей – це вже історія. Новий день кличе до нових висот у навчанні та нелегкій вчительській праці. Я теж долучаюся до вітань і дарую напутнє поетичне слово:

Гімназійна родино, ти на крилах злетіла,

В знаннях – до висот, у здобутках –

 до слави.

Не спиняйсь на шляху – в тебе дух

 є і сила,

Вписуй  нові в літопис історії глави.

Ти у сотні найкращих – гордись,

 Україно!

Твої сотники вправні торують

 дорогу

До Європи й Америки строєм

 єдиним.

Розквітає калина – віщує твою

 перемогу.

Ти тепер під знаменом

 косачівського духу.

Українство з криниці бездонної б'є.

Пчілка Олена звертається – слухай:

"В ім'я роду й народу віддай серце

 своє!".

Вдивляюсь в юності світлі 

обличчя –

Майбутнє і мрії іскряться в очах.

Гряде ХХІ у грозах століття,

Під знаком просвітництва

 славиться шлях.

Ювілей, немов птах, проспіває 

і зникне.

І слава – це тільки прелюдія щастя.

Творіть з Богом в серці. І віра хай

 квітне,

У праці й навчанні здобудете

 святість!

Анатолій СЕМЕНЮК.

Кажуть, що пророцтво – справа невдячна. Попри все, я собі і Вам, шановні читачі, пророкую: Україна відбудеться, і маю для цього підстави.

…1997 рік. На безхмарному синьому небі золотаве Сонце усміхається шкільній лінійці. Відбувається історична подія – на базі російськомовної середньої школи № 4 постає національний гуманітарний заклад нового зразка – Ковельська міська гімназія.

Очолила її Людмила Компанієць, високопрофесійний педагог із чималим управлінським досвідом.

Крок за кроком, сходинка за сходинкою піднімалась гімназія до нових висот. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 652

З 24 по 29 грудня 2017 року Божого  військові священики Ковельського осередку Військових капеланів Волині протоієреї Матвій Олійник (настоятель храму  св. Пантелеймона, смт Люблинець), Роман  Скірак  (настоятель  храму св. Михаїла,  смт Щацьк), Станіслав Беспалов (настоятель храму св. Іоана Хрестителя, м. Ковель) разом з духовенством - протоієреями  Іваном  Зеленком  (смт Стара Вижівка), Андрієм Сехом (смт Голоби)) та волонтерами Іваном Буряком та Олександром Антонюком здійснили капеланськo-волонтерську поїздку в зону АТО.

В ході поїздки відвідали міста Щастя, Новий Айдар, Станицю Луганську, Северодонецьк та Сватово Луганської області. Метою даної поїздки було донесення Різдвяної радості народження Спасителя, передання продуктів та смаколиків військовим, місцевому населенню, особливо дітям.

Капелани і волонтери відвідали і провели 16 різдвяних концертів для наших захисників, які обороняють рубежі  держави від ворога в Луганській області. Усі заходи розпочинались і закінчувались молитвою. Особливістю поїздки були уже традиційні відвідини школи-інтернату, дитячих садочків, автомобільного коледжу в м. Щастя, адже тут не просто для дітей відбулися різдвяні концерти, а й завітав святий Миколай, даруючи дітям, сиротам, молоді,  подарунки, передані з Волині.

 Різдвяна радість сколихнула серця як дорослих, так і дітей. Сміх і сльози,  радість і сум переповнювали усіх, а головне - тверда віра і надія на перемогу. Ось найважливіший здобуток цієї поїздки. Неможливо забути очі дітей, тих маленьких ангелів, які пообіцяли чекати святого Миколая на наступний рік, творячи добро, мир. Вони хочуть жити  у щасті в місті Щасті. 

В ході поїзди мали зустріч з місцевим осередком "Академії Козацтва", її очільником Генералом Козацтва Віктором Миколайовичем Ткаченком. Обговорили ряд важливих питань  співпраці, взаємодії козацтва і Церкви.

Ковельський осередок Військових капеланів Волині висловлює глибоку вдячність усім, хто долучився до цієї поїздки: духовенству з громадами м. Ковеля і  району, смт Стара  Вижівка,  смт  Колки,  с. Миляновичі,  голові Ковельської районної держадміністрації Віктору Козаку, керівництву фірми "Дбайливий тато", бджілкам- трудівничкам м. Шаргорода (Вінницької обл.),  благодійнику Івану Омелянюку,  підприємцям  Ігорю Узналі, В'ячеславу Шаві, директору Галині  Божик та працівникам центральної районної бібліотеки,  пані Галині Голубович, підприємству "Добра кухня", керівнику підприємства "Вежа"  Тетяні Зінчук, керуючій супермаркету "Вопак"  Тетяні Купрійчук, волонтерам Ігорю Рублю та Світлані Рудь, ковельському військовому комісаруСергію  Гладуну,  дирекції, учням та батькам  другої, третьої, десятої  шкіл м. Ковеля та шкіл смт Люблинця і с. Зеленого, дітям та вихователям дитячого садочка № 8 м. Ковель, дирекції супермаркету "Наш Край" (смт Стара  Вижівка),  директору Ковельського  ринку Петру Сороці,  працівникам  Ковельської  місцевої прокуратури, голові об`єднаної територіальної  громади  cмт Люблинець Наталії Сіховській, багатьом небайдужим, що посприяли в цій поїздці. Стараннями усіх зібрано було понад 2 тонни різних смаколиків на Схід.

СЛАВА УКРАЇНІ!

Ковельський осередок ВКВ.

З 24 по 29 грудня 2017 року Божого  військові священики Ковельського осередку Військових капеланів Волині протоієреї Матвій Олійник (настоятель храму  св. Пантелеймона, смт Люблинець), Роман  Скірак  (настоятель  храму св. Михаїла,  смт Щацьк), Станіслав Беспалов (настоятель храму св. Іоана Хрестителя, м. Ковель) разом з духовенством - протоієреями  Іваном  Зеленком  (смт Стара Вижівка), Андрієм Сехом (смт Голоби)) та волонтерами Іваном Буряком та Олександром Антонюком здійснили капеланськo-волонтерську поїздку в зону АТО.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 900

На перехресті долі довелося зустрітися з людиною, яка має вже 86 років і може дати оцінку прожитому. А  руки її стільки переробили, що тепер не дають спати вночі, терпнуть, не знає, куди їх покласти, щоб не боліли. А вже ж, каже, майже нічого не робить, тільки собі дає раду. Бо хватає всього, крім здоров'я.

…Їх було троє в сім'ї. У 1939 році, як прийшли совєти, батька посадили в тюрму за те, що був за Польщі  солтисом. А їх вивезли аж у Казахстан. Там прийшлося навіть голодувати, бо був на все неврожай через посуху. Ті запаси, які з собою привезли, скоро вичерпались. Всі попухли з голоду. А в місцевому господарстві не було чим годувати худобу, почався падіж. То люди їли трупи тварин. Так і вижили. Після закінчення війни вернулись додому. Батько через хворобу і після тюрми довго не прожив. Старші діти одружились і жили окремо.

У школу Ніна не пішла, через війну пропустила. Уже було 15 літ. Пішла в колгосп. Мати після інсульту давала собі раду – і то добре. Працювала дівчина на різних роботах. І свинаркою, і дояркою була, і обліковцем. А найбільше – біля льону і буряків. Згодом ще й ланку очолювала. То, одним словом, була беручка до роботи. Тож  пасти задніх не виходило.  

Подругам хтось із членів сім'ї помагав то льон брати, то буряки полоти. Все ж тоді вручну робилося. А їй ніхто не помагав. Тож вставала о 5-ій годині, а поки дівчата не вийшли в поле, багато встигала зробити. На обід не йшла, як вони, щоб не перегнали її – і так до вечора. Приходила додому, ще ж  господарку порала: корову, свині. І вже, коли лягала відпочивати вночі, то на 3 подушках зразу: голова на одній, а на двох по боках руки клала, щоб відійшли. А матуся ще й натирала їх всякими зіллями, аби другого дня не боліли. Звичайно, молодість брала своє. Навіть орден заробила і славу. Та й здоров'ям не скаржилась.

Після війни чоловіків у селі було мало, то й їхню роботу тягли не тільки вдома, а й в колгоспі. Зимою гній на поля вивозили, дрова заготовляли. А ще ж довгими вечорами пряли, ткали, шили, вишивали. Не раз за плугом ходила, запрягала кобилу, яка була дуже  сумирна. Пригадує, як садили в неї картоплю. Тоді під плужок  це робилося. 

Поганяє дівчина Марушку (таку мала кобила кличку), а вона враз чогось дубом стала. Не сердилась, бо не знала причину. Підійшла до неї, а вона зразу лягла. Що ж робити?  Збіглися помічниці і стали плакати. Аж Марушка лошака привела. Всі зраділи і вже плакали від радості. Запрягла Ніна кобилу, лошака на віз поклали, помаленьку поїхала до конюшні. Конюх прийняв приплід, дав раду кобилі, а Ніні – другого коня. І таки досадили картоплю до вечора.

Трохи зміцнів колгосп, стали краще платити, і премію одержувала її ланка, бо в передових ходила. Уже й було за що придане справити: подушки, перину, взутись і вдягнути щось гарне. Ніна дуже любила співати і танцювати. На 59 весіллях відгуляла. Один раз не пішла, як запрошували, бо випав сніг. Якраз і треба було свої буряки вирвати, бо за колгоспними не було коли. Натомилась, намерзлась і на дівич-вечір вже не було сили йти. Зате в неділю відгуляла, бо дівчата сказати, що без неї не підуть.

Не зогляділась, коли й постаріла в дівках (за 30 перевалило). Подруг всіх заміж повіддавала, вони вже дітками тішились, а вона сама, бо й мати відійшла у засвіти. Сестра жила далеко, брат – ще далі.

Все ж доля не обійшла її, хоч і не така, як хотілося б… У село приїхав із Росії чоловік до родичів, у якого жінка померла, і хотів тут знайти матір для своїх трьох донечок: найстаршій було 10 літ, наймолодшій – 5. 

Не по любові до чоловіка вийшла за нього, а до дітей – жаль стало сиріток. Старші звали тьотею її, а менша – мамою, бо сусідка сказала, що вона буде   її називати мамою, як Ліля не хоче, і мама Ніна буде в неї жити. Дівча обняло жінку (від якої не відходило) за шию і назвала мамою. Ніна відчула таку радість, якої до цих пір ніколи не відчувала. Згодом і старші стали звати мамою. Бо  мали від неї справжню материнську ласку, а вона їм дарувала нерозтрачену любов.

І завжди діти були на її стороні, коли між нею і батьком виникало якесь непорозуміння. А якось заявили, що як буде маму ображати, то покинуть його і з нею будуть жити.

Спочатку в Росії 3 роки жили. Сторона немила, мова не та, звичаї. Щоднини рвалось серце додому, ні на хвилину не забувала про рідну сторону. Добре, що хату свою не продала, то якось все-таки вмовила чоловіка і повернулись в Україну на Волинь. Своїх дітей так і не зазнала. Каже, що, може, це й добре. Хоч не болів живіт, зате серце болить за кожну дочку і внуків. Усіх вивчили, заміж повіддавали. Сама тепер  залишилась, бо чоловік кілька років, як помер. Доньки із сім'ями в Луцьку живуть. Матір, як рідну, мають. Запрошують кожна до себе жити. Але вона ще не хоче, бо дає раду собі поки  що.

Один раз  50 років назад  через запалення легенів лежала в місцевій лікарні. А тепер дивується: тільки себе обходить, грядочку поле під  хатою, 5 курочок глядить – і мусила  попасти аж в обласну лікарню через тиск, бо чогось піднявся. І чого б? Тільки через старість, каже, бо іншої причини немає.

І  привезли матір із далекого села Любомльського району , і відвідують щодня, і телефонують звідусіль, і понаносили всього. Тільки жити, каже бабуся, і Бога хвалити. Бо всього є: і їсти, і вдягнутись, і взутись, і пенсії хватає для старої людини, бо ще ж і за орден добавка. А колись же боса ходила  від снігу до снігу. Кого зараз босоніж побачиш? Єдине мучить бабусю Ніну – ота війна, яка знову сиротить дітей, не дає спокійно жити. Рано і ввечері молить Бога, щоб закінчились людські страждання.

Отак і живе – з думкою про інших.

Схилімо голови перед таким святим материнством.

 Валентина ОСТАПЧУК.

На перехресті долі довелося зустрітися з людиною, яка має вже 86 років і може дати оцінку прожитому. А  руки її стільки переробили, що тепер не дають спати вночі, терпнуть, не знає, куди їх покласти, щоб не боліли. А вже ж, каже, майже нічого не робить, тільки собі дає раду. Бо хватає всього, крім здоров'я.

…Їх було троє в сім'ї. У 1939 році, як прийшли совєти, батька посадили в тюрму за те, що був за Польщі  солтисом. А їх вивезли аж у Казахстан. Там прийшлося навіть голодувати, бо був на все неврожай через посуху. Ті запаси, які з собою привезли, скоро вичерпались. Всі попухли з голоду. А в місцевому господарстві не було чим годувати худобу, почався падіж. То люди їли трупи тварин. Так і вижили. Після закінчення війни вернулись додому. Батько через хворобу і після тюрми довго не прожив. Старші діти одружились і жили окремо.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 723

У Катерини Іванівни Бородюк, що живе на Волі-Ковельській не раз  оживають  у пам'яті страшні роки  каторги в  далекому Магадані.  Її, 20-літню дівчину, запроторили в "берлаг" ("береговой режимный лагерь") за те, що не захотіла співпрацювати з КДБ, аж на цілих 10 років.

– Було дуже важко, – пригадує Катерина Іванівна.  – Працювали без вихідних. А робота була не з легких – валили ліс.  Погане харчування позначилось на здоров'ї каторжан: давали баланду з ячмінної крупи – це найгірша з усіх круп. 

– Кожну десяту неділю була лазня, – продовжує старенька.  – Гнали шеренгою.  Півдня був банний день.  Кожен день – перевірка. Рахували кожного дня, чи хто не втік. Перемацували весь одяг – чи немає чогось зайвого.  І так день у день,  аж цілих 7 літ. 

На 3 роки зменшили Катерині строк.  А допомогла в цьому звичайнісінька записка, яку колись написав російський парашутист.

…Рано-вранці мама Каті встала і побачила в садку радянського парашутиста, що приземлився. 

– Мамаша, помоги, дай нож, чтоб освободиться от парашута, – попросив солдат.

Хазяйка послушно принесла ніж, допомогла звільнитися і заховала його  в хліві, дала їсти. А в хаті у неї був німець, який квартирувався під час війни.  Та мудра жінка нікому не сказала ні про одного, ні про іншого. Парашутист на знак вдячності написав якусь  записку і сказав: "Якщо вам доведеться зустрітися з військовими, то покажіть цю записку".  Мама Каті, звичайно, не читала тої записки, бо не вірила, що це зможе допомогти. Та завдяки саме тій записці Катю реабілітували, бо вважали, що її мама врятувала радянського солдата.

– Видно, той парашутист був високою "птицею", – каже бабуся.

…Катерина Бородюк народилася на Львівщині в с. Велика Вільшаниця, де було 5 дітей. Діти дуже любили музику – тож грали на всіх інструментах.  В селі не було музичної школи, там навчали грати, не маючи музичної освіти.  Батько Каті працював у Львові в пана Зегарлінського.  Пан батька поважав, бо той мав вищу освіту (мав бути юристом).  Але оскільки він був українець,   то його не взяли на роботу.  Йому казали: "Переходь на римо-католика,  і будеш мати велику зарплатню…".

– Але тато був свідомий українець,  і не захотів перейти в іншу віру, – розповідає тепер жінка.  

Під час війни німці квартирувалися у школі, де навчалася Катя. Вони добре ставилися до дітей, оберігаючи від тих солдатів, які служили в німецькій армії, але були росіянами ("власовці").  Німці казали: "Ніколи навіть не наближайтесь    до них, бо вас заріжуть і викинуть…".  "Швайне русіш", – називали німці таких людей. А українців  вони поважали і оберігали, щоб не потрапили в руки "власовців".

…Йшла війна.  На квартирі батьків Катерини жив німецький  обер-лейтенант, який керував воєнними діями, давав людям, що копали окопи, награбоване в Росії добро.

– Він був дуже порядний, справедливий, – каже співрозмовниця. – Навіть і мені дав червону кофту.  А одного разу  німецький  офіцер ліг у садку відпочивати, а мій брат Петро вкрав у нього пістолет. Та німець не кричав, а попросив, щоб повернули йому зброю, бо вимушений буде заявити вищому начальству.  Брат підкинув пістолет – ніби німець сам загубив. І сварки не було.

Закінчилась війна.  Сусідка Катерини Анна переховувала свої речі у батьків Каті, бо її хотіли вивезти на Сибір за те, що чоловік був у бандерівцях.  Хтось написав донос на Анну і на тих, з ким вона дружила.

– В доносі йшлося про те, що я шила бандерівцям  шинелі, але цього не було, – каже Катерина Бородюк. – Я навіть ніде не підписувалась ні під яким документом.  

Анну і Катю заарештували і повезли у тюрму до Львова.  Їй тоді було 20 літ. Йшов  1948 рік. Дивно те, що Катю не били в тюрмі – слідчий був порядний.  Він казав: "Підпиши цей документ, що будеш працювати на нас, і ми тебе випустимо. Я тобі вірю, що ти не винна…". 

Але дівчина не схотіла цього робити, хоча насправді бандерівцям допомагала: носила ліки, одяг, харчі, чистий папір.  Вони були в криївках у лісах або під хатами в схронах.  Їх  на той час вважали ворогами радянської влади.   Півтора роки тривало слідство. 

Будучи  у Львівській тюрмі,  Катя познайомилась з Орисею Матяшук-Грициною, такою ж, як і сама, котра  видала книжку  спогадів в'язнів. Катерину відправили в Магадан, а Орисю – в Інту. Одна про одну нічого не знали.  Лише в 1954 році, вийшовши на волю, зустрілися  і розповіли про своє життя.  

Відбувши покарання, Катя вийшла заміж за Федора Бородюка, який був родом з Рудки-Козинської.  Тож вирішили оселитись на Волині.  Чоловік у Ковелі отримав квартиру. Працював у будуправлінні.  

Народилось в подружжя  двоє синів  –  Вася і Богдан.  Катя пішла працювати у швейне ательє.  Цій справі вона навчилася у Магадані, коли після ув'язнення в 1954 році всім дали "вольную". Вона з чоловіком залишилася там на деякий час, щоб заробити грошей – дуже добре платили за роботу.  Ніби друга влада там була.  З Магадана Катерина привезла багато ситцю на плаття.  Будучи там, українки організували гурток художньої самодіяльності, завжди пам'ятали про свій край. 

25 грудня Катерині Іванівні виповнилось 89 років.  Бабуся має хорошу пам'ять, ще шиє на швейній машинці і  без окулярів вправляє нитку у голку (!).  Жінка тішиться 3 онуками і 2 правнуками, живе на Волі-Ковельській біля сина Богдана. 

– А знаєте,  чого я так довго живу? – на завершення розмови запитала Катерина Іванівна. – Бо маю добру невістку, яка мене глядить і шанує. Ось у чому секрет довголіття.

Галина ОЛІФЕРЧУК.

У Катерини Іванівни Бородюк, що живе на Волі-Ковельській не раз  оживають  у пам'яті страшні роки  каторги в  далекому Магадані.  Її, 20-літню дівчину, запроторили в "берлаг" ("береговой режимный лагерь") за те, що не захотіла співпрацювати з КДБ, аж на цілих 10 років.

– Було дуже важко, – пригадує Катерина Іванівна.  – Працювали без вихідних. А робота була не з легких – валили ліс.  Погане харчування позначилось на здоров'ї каторжан: давали баланду з ячмінної крупи – це найгірша з усіх круп. 

– Кожну десяту неділю була лазня, – продовжує старенька.  – Гнали шеренгою.  Півдня був банний день.  Кожен день – перевірка. Рахували кожного дня, чи хто не втік. Перемацували весь одяг – чи немає чогось зайвого.  І так день у день,  аж цілих 7 літ. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 637