Нагорода знайшла Героя

04.01.2018

Нагорода знайшла Героя

Нещодавно у Луцьку рідним лицарів ОУН-УПА в Палаці культури голова ОДА Володимир Гунчик вручив 24 відзнаки – Срібні Бойові Хрести з нагоди 75-річчя створення Української Повстанської Армії.

Головним координатором проекту виступив історик та громадський діяч Микола Посівнич.

Варто зазначити, що відзнаки не є державними, вони виготовлені за підтримки благодійного фонду ім. Петра Гудзоватого "Соловей". Золотий Хрест Заслуги, Срібний Хрест Заслуги та Бронзовий Хрест Заслуги спроектовані за точними ескізами розробника нагородної системи УПА Ніла Хасевича.

Як зазначила координатор проекту нагородження, представниця Інституту національної пам'яті Леся Бондарук, ця унікальна для Волині подія відбувалася на теренах нашого краю вперше.

На жаль, нині ще не вдалося зібрати повну інформацію про волинських лицарів. Тож попереду – ще багато клопіткої роботи.

Нагороду, якої удостоєний Андрій Михалевич (псевдо Кос) посмертно, отримав його племінник Віталій Михалевич із села Замшан Ратнівського району.

Андрій Сергійович Михалевич – його двоюрідний дядько, який в молодому віці віддав життя за Україну, за яку боровся до кінця і яку любив всім серцем.

Лицар Срібного Хреста Заслуги УПА – командир куреня УПА, керівник Служби безпеки Ковельського окружного проводу ОУН.

Громадська активістка Ковельщини Марія Хотинська (на жаль, нині покійна), його родичка, ще встигла зустрітися з очевидцями і записати спогади про події тих героїчних часів.

У її книзі "Минуле стукає у серце" є розділ "Зруйноване гніздо родини Михалевичів", де вміщена розповідь про життя та визвольну боротьбу Андрія Михалевича-Коса ("Дениса", "13", "132", "133", "73", "В", "Старого", "Шугая"):

"Біографічні дослідження ключових постатей українського визвольного руху у ХХ ст. нині відіграють не лише важливе наукове, а й суспільно-політичне значення.

Зокрема, персоніфікація історії дозволяє розвінчати низку радянських міфів стосовно цілої плеяди борців за незалежність України та вшанувати незаслужено забуті імена.

До таких визначних діячів належить очільник ОУН Старовижівщини та Ратнівщини Андрій Михалевич. Народився він 1919 р. на хуторі поблизу с. Замшан Датинської гміни Ковельського повіту (нині Ратнівського району Волинської області).

Після закінчення школи у рідному селі Андрій продовжив навчання у Ковельській школі лісового господарства, де й вступив до ОУН.

Так, у 1938 р. він взяв участь у маніфестації молоді Ковеля з нагоди загибелі провідника ОУН Євгена Коновальця. При цьому особливий вплив на формування національного світогляду Михалевича мала вчителька Юлія Степанівна, дочка патріотично налаштованого ковельського підприємця.

Через рік Андрій очолив Седлищанський районний провід ОУН, ймовірно, під псевдом "Денис". Початок його керівної роботи в підпіллі співпав з анексією Західної України радянськими військами. Тому Андрію довелося посилити конспірацію та тимчасово легалізуватися.

У цей час сім'я Михалевичів зазнала переслідувань від місцевих радянських активістів. Зокрема, вони підпалили їхні господарські будівлі і хліви. На щастя, Андрій з батьком Сергієм встигли відкрити хліви та випустити худобу.

Надалі за доносами планувалося розкуркулення й виселення Михалевичів…".

Як відомо, у 1940 році Андрій був мобілізований до Червоної армії, у червні 1941 року здався в полон німцям, згодом був звільнений. Працював лісником, в 1942 році перейшов на нелегальне становище, був референтом Служби безпеки Седлищанського районного проводу ОУН.

Керував засідками на автошляху Ковель - Брест, був командиром сотні УПА, діяв переважно в селах: Замшани, Велимче, Датинь Ратнівського району, Синове, Соколище, Буцинь Старовижівського району. З листопада 1943 року – командир куреня УПА, керівник Старовижівського надрайонового проводу ОУН.

З вересня 1947 Кос був провідником Любомльського надрайонового проводу ОУН, з 1949 року – референтом Служби безпеки, заступником провідника Ковельського окружного проводу ОУН.

8 грудня 1951 Андрій Михалевич у криївці в лісі поблизу с. Нові Черевища Камінь-Каширського району був оточений агентурно-бойовою групою МДБ Стального. Щоб не здатися живим, підірвався гранатою.

Сім'ю Коса (батька, матір, двох сестер і брата) 15 лютого 1946 року радянська влада депортувала на спецпоселення в Удмурдську АРСР (Росія). У 1949 році в бою з МДБ загинула сестра Марія (Веселка). У 1993 році прокуратура Волинської області реабілітувала родичів "13" (серед яких дружину – Наталію Яківну та сестру Ольгу).

Слід додати, що в 2008 році голова Рівненської обласної організації Всеукраїнського братства ОУН і УПА О. Тищенко передав архів Коса до Меморіального комплексу Національного музею історії Другої світової війни 1939-1945 рр. (м. Київ). До того часу він зберігався в садибі станичного ОУН Й. Шиманського.

Зі слів очевидця – ковельчанина Миколи Петрука, який став для Коса підпільним інформатором, ось що відомо нам:

"Вони разом пройшли сотні кілометрів повстанськими стежками, побували в багатьох криївках повстанців Волині, неодноразово мали сутички з підрозділами НКВС та МВС, піддавали суду багатьох сексотів…".

"Група Коса наводила страх на енкаведистів та їхню агентуру. На Коса починається полювання…".

Срібного Хреста Заслуги Андрій Михалевич (Кос) удостоївся згідно із постановою УГВР від 15 червня 1952 року і наказом Головного військового штабу УПА як керівник СБ Ковельського окружного проводу ОУН.

Щиро радіє серце, що нагороди знайшли своїх справжніх Героїв, яких в ті далекі часи тодішня влада називали ворогами. Шкода лишень, що подібна ситуація повторилася в наш час, коли знову довелось захищати незалежність рідної держави, а багатьом – віддати життя за рідну Україну.

Підготувала Оксана МОРОЗ.

НА ЗНІМКУ: племінник волинського Лицаря Андрія Михалевича-Коса Віталій Михалевич з нагородою дядька.

Фото з архіву газети

"Волинь-нова".

Головним координатором проекту виступив історик та громадський діяч Микола Посівнич.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 788

Четвер 4 січня 2018 року, №;1 (12589) / Повідомлення в номер / Про макуху, мачо і розбите корито

04.01.2018

Про макуху, мачо і розбите корито

"Любовні пригоди баби Марії", описані в газеті "Вісті Ковельщини" 7 грудня ц. р., викликали у читачів неоднозначну реакцію. Для декого є неприйнятною "оголена" правда життя. Інші до пригод полонянки, вивезеної до Німеччини, поставилися із співчуттям. Мовляв, не можна засуджувати дівчину за поцілунок німця-ворога, через якого остарбайтери-українці отримували допомогу для виживання, так само, як і згоду на вимогу кадебіста-слідчого: "Будеш моєю. Інакше станеш "зечкою" сибірських концтаборів".

Я запитую себе і тебе, читачу: а як би вчинив кожен із нас, коли б постало питання: "Бути чи не бути?"?

Авторитарна система народжувала і зрадництво, і кар'єризм, і прислужництво, і рабство, і меншовартість. "Арифметика" стосунків у суспільстві будувалася за простою формулою: первинне – це служіння вищестоящим партійним функціонерам. Про анатомію такого системного випадку мені якось розповіла мешканка (теж уже бабця) одного із довколишніх сіл.

Юні Антон і Галина жили й працювали у місцевому колгоспі. Приглянулися одне одному. Галя була красунею – струнка, кароока із усмішкою милою, осяйною. Така кого хоч закохає у себе. До того ж, розумниця – за словом у кишеню не полізе. Як це часто буває, танці-шманці, залицянці при зорях і цілуванці невинні спонукали до одного – побратись і сім'ю будувати.

Сім'ю – основу комуно-радянської системи – цементувати колгоспним "розчином" ой як нелегко!

Антон став їздовим. Орав, сіяв, косив, урожай колгоспний збирав. Так щодня, із рання до смеркання. Його ненаглядна принцеса теж княжною села не стала, а дояркою колгоспних корів. Вставала рано, лягала пізно.

А ще ж і домашнє таке-сяке господарство потрібно було доглянути. Омріяні, щасливі кисільні береги життя розтали, наче вранішній туман.

Ви запитаєте про кохання. Яке там! Опівночі приляжуть, обнімуться, поцілуються, заснуть перевтомлені на 2-3 години і знову – до праці на благо колгоспу.

Розслаблятися авторитарна система не дозволяла. Діяв безкомпромісний контроль за роботою, навіть найнижчої ланки. Уповноважені з району, призначені партією, щоранку роз'їжджалися по фермах. Один такий зачастив на ферму, де Галя працювала. Партійному функціонеру впала в око миловидна приборкувачка рогатих створінь. Він, як-то кажуть, почав упадати біля Галі: то слова улесливі промовляти, то хвалебні оди виспівувати, то ніби ненароком ручку гладити. Що й казати: досвідчений залицяльник. Через деякий час Антонова ненаглядна групу корів найкращих отримала і на дошку пошани була занесена.

Така увага не минула безслідно. Якось запропонував уповноважений підвезти автівкою додому. Погодилася. Звичайно ж, поїхали за село і там согрішили. Згодом, щоб бути ближче одне до одного, обрали Галю членом райкому партії, перед тим прийнявши в ряди свідомих будівників комунізму.

Та все потаємне рано чи пізно стає явним. Ховайся не ховайся від людей, а хтось таки й запримітить. Оте пильне око й "засікло" закохану пару в інтимній обстановці і негайно донесло Антону.

Спочатку жінка відбріхувалася: "Антончику, я ж тебе люблю і для сім'ї стараюсь. Тебе до віку не зраджу". Бувало, що Антона звинувачувала у невірності. Знала, що чоловік слідкує за нею, то додому прийде раніше і коли той повернеться, то починає докоряти: "Де гуляєш? Мабуть, коханку маєш!".

Та, попри все, якось мирилися. А по-доброму хай би та любов була, бо ж і для сім'ї користь, і Галя розквітала в любощах.

Та злі язики не вщухали: "Знаєш, Антоне, ти макуха, я не мачо. Жінка твоя сполягається із тим районним начальником, а ти мовчиш".

Пече серце. Визріває план помсти. Ну, до смертної кари не дійшло, а цидулу про аморальну поведінку на уповноваженого "накатав". В ім'я збереження сім'ї діяв. Признаємось: кохав Галю, і ділити її ні з ким не хотів.

Розглядали поведінку уповноваженого на партійному бюро. Дісталося йому на горіхи. "Строгача" по партійній лінії закатали і за іншим колгоспом закріпили.

А наша Галя що? Вона – підлегла, проста доярка.

Але швидко свої привілеї в партії втратила. Для годиться у халатності звинуватили: мовляв, молоко водою розбавляла, щоб надої вищі були. Про дошку пошани і говорити нічого – швидко світлина зникла. Словом, як у тій казці: побула "царицею" – і вистачить: повертайся до свого рідного розбитого корита чи то пак корівника.

Запитаєте, як Антонова доля склалася? Він хоч і насмакувався меду з гріховної гречки, але почувався переможцем. Адже, як лицар у бою, відбив свою Галю у високопоставленого коханця. І найголовніше – тепер він не макуха, а справжній мачо.

Анатоль КОХАНОВСЬКИЙ.

Я запитую себе і тебе, читачу: а як би вчинив кожен із нас, коли б постало питання: "Бути чи не бути?"?

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 757

Четвер 4 січня 2018 року, №;1 (12589) / Повідомлення в номер / Сестри Миколи Островського живуть у Ковелі

04.01.2018

Сестри Миколи Островського живуть у Ковелі

Старшому поколінню добре відомий роман "Як гартувалася сталь" Миколи Островського. Але ніхто, мабуть, і не здогадувався, що у Ковелі живуть дві двоюрідні сестри автора книги – Анастасія і Лідія, найстарша і найменша.

Я зустрілась з Лідією Ісаківною Оксененко (Рижко) (на знімку). Народилась вона в 1939 р. в с. Мощеній в сім'ї Рижка Ісака Вікторовича, де годувалося 4 дочки. Лідія була найменшою із сестер. Їхнє село спалили німці за те, що хтось з селян-партизанів убив німця, коли той в людей забирав кабана.

Жити не було де, тож батьки з двома дочками Лідою і Ольгою пішли до старшої дочки Насті, яка на той час вийшла заміж у Ковель. А Маруся (середня дочка) втекла з дому, щоб не відправили її до Німеччини. Ходила по чужих людях, просила милостиню. А в с. Ставок Турійського району потрапила до добрих людей – бездітного подружжя, які просили її, щоб залишилась у них назавжди.

– Як не знайдеш своїх батьків, то будь нам за дочку.

І вона жила в них до кінця війни. Сім'ї Рижків була можливість виїхати в Америку, але не хотіли залишати Марусю саму. Згодом дівчата повиучувались і повиходили заміж. Вивчилась на вчителя і Лідія Ісаківна. Не було у що взутися – ходила в гумових ботах і в шматяних туфлях, які мазала зубним порошком, щоб були білі. Навчаючись у Луцькому педінституті, носила плаття своїх сестер, бо своє шовкове мала лише на випускний.

– Як Настунине плаття одягну, принесу ціле, а як Марусине – обов'язково десь порву. Чому, не знаю, – пригадує Лідія Ісаківна. – Губи малювала червоним хімічним олівцем, бо на помаду не було грошей, та й не ходила по магазинах. Дуже їсти хотілося, бо з дому що візьмеш? Сушених диньок та кусочок сала – ото й усе. Добре, що в студентській їдальні був хліб безплатний. А де зараз парк у Луцьку, там були колись людські городи. Підемо, нарвемо зеленої цибулі, вмочимо у сіль – і такі харчі були студентські.

Все життя Лідія Ісаківна працювала вчителем української мови та літератури. Пройшли роки, 2 сестри уже померли, лишились лише найстарша – Настуня (так її люб'язно називали завжди) і наймолодша Лідія. І вони навіть на здогадувались, що є двоюрідними сестрами Миколи Островського.

Лише перед розвалом Радянського Союзу дізнались про двоюрідну родину, коли директор Рівненського музею революційного руху на Волині розшукав родину Рижків аж у Москві. Він зустрівся з рідною по батькові сестрою М. Островського – Валею. Її розповідь записав на магнітофон. Валя сказала, що у Ковелі живуть її двоюрідні сестри і дала адресу однієї із них. Це була Настя – найстарша із сестер. Директор музею приїхав за вказаною адресою і все розказав.

Так сестри Рижко взнали, що Микола Островський – їхній двоюрідний брат по батьковій лінії. Директор підняв архівні документи, щоб дізнатися, коли був розстріляний батько Миколи – Рижко Іван Вікторович, який доводився рідним дядьком Лідії Ісаківні Оксененко (Рижко).

Ось що розповіла вона мені. Іван Вікторович був молодшим за свого брата Ісака (тата Лідії). Він теж жив у Мощеній, вивчився на вчителя і працював учителем, а згодом директором школи (на той час) в Камянець-Подільській області, с. Долоче. Там покохав панянку з багатого роду (ім’я і прізвище невідоме).

Дівчина завагітніла. Та батьки її не дозволили закоханим одружитися. Бо хто ж видасть багату дочку заміж за бідного вчителя? І видали її за винокура Островського, який усиновив народженого хлопчика Миколу – майбутнього автора "Як гартувалась сталь". А справжній батько Миколи Іван Вікторович Рижко одружився на техпрацівниці тієї ж школи, де він працював директором.

Народилися у них діти: Валентина, Галина і Нєльчик (Неоніл). Діти між собою спілкувалися. Микола знав, що Іван – його рідний батько. А в 1938 р. Івана Вікторовича Рижка розстріляли, як "ворога народу", а дружина з дітьми змушена була втікати з села. Поневірялися по чужих селах. До дядька Ісака не приїжджали, бо боялися. Навіть імена поміняли. Нєльчик став Михайлом, а Галина – Людмилою. Лише Валентина залишила собі своє справжнє ім’я.

Тато Лідії Ісаківни ніколи нічого не розповідав своїм дітям про племінників. Лише в 60-их роках Валентина приїхала в Ковель до сестри Настуні. Але тоді ніхто чомусь по своїй молодості не цікавився, звідки приїхала Валя. Живе та й живе. Пожила декілька років і поїхала до брата Міші (Нєльчика), який служив у Москві і залишився там жити. А пізніше до них поїхала Галя, яка до того працювала вчителем фізкультури у с. Головно Любомльського району. Про їхню матір невідомо нічого.

Деякий час Валя листувалась з Настунею. А потім зв'язки перервались. Ось за такою адресою жила Валентина: Московська обл., Нарофімський р-н, пос. Александровка, вул. Некрасова, 19, Рижко Валентина.

…Директор музею сказав, що зустрічався з дружиною Миколи Островського (ніби Майя звати її). І вона сказала, що Островський стрілявся, але невдало, тому залишився живим і втратив зір. А причиною було те, що він боровся за радянську владу, але не таку, якою вона виявилася насправді.

Сестри Миколи Островського Анастасія Ісаківна Кондратович (Рижко) і Лідія Ісаківна Оксененко (Рижко) проживають у Ковелі і свято бережуть пам'ять про свою родину.

Галина ОЛІФЕРЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 723

Четвер 4 січня 2018 року, №;1 (12589) / Репортаж / Святу радіють всі — і дорослі, і малі

04.01.2018

Святу радіють всі — і дорослі, і малі

Незважаючи на те, що дехто прогнозував сильні морози, починаючи з листопада минулого року, зима не поспішає нас лякати великим холодом. Швидше — навпаки: погода більше нагадує березневу, аніж січневу. Щоправда, іноді випадає сніг (як, наприклад, минулої неділі 31 грудня), але він швидко тане і залишає після себе тільки згадки.

Незважаючи на примхи погоди, зимовим святам радіють, як-то кажуть, всі — і дорослі, і малі. Перші тому, що є можливість отримати "в подарунок" від уряду додаткові вихідні, провести їх із рідними, друзями, знайомими за святковим столом або на лоні природи, подивитися улюблені телепередачі чи почитати цікаву книгу, відвідати концерти аматорів сцени.

Другі, тобто хлопчики й дівчатка, втішаються вільним часом на канікулах, "зустрічами" із Святим Миколаєм, Дідом Морозом і Снігуркою, подарунками від них і батьків, участю в спортивних змаганнях, ранках, присвячених Новому року і Різдву Христовому. Одним словом, хоч погода й не радує снігом та морозцем, задоволень від того не меншає.

Задоволені й працівники торгівлі, підприємці, власники особистих підсобних господарств. Адже передсвяткова і святкова пора — це період, коли люди активно відвідують магазини і ринки, щоб придбати традиційні продукти до Новорічно-Різдвяного столу, серед яких чільне місце займають овочі і фрукти, м'ясо і вироби з нього, ялинкові прикраси, піротехнічні забавки, алкогольні й безалкогольні напої. Шкода лишень, що ціни добряче "кусаються" і не всім по кишені…

І все ж у ці дні покупців не бракувало ніде. Зокрема, й на передноворічному ярмарку, який 30 грудня вирував у Ковелі за адміністративним будинком у центрі міста, або "білим домом", як його називають в народі.

Звичайно, свято — це не лише відпочинок і застілля. Багато наших земляків продовжували і продовжують працювати, бо їх робота не знає ані свят, ані вихідних. Саме так є в пологовому будинку, де вдень і вночі трудову вахту несуть лікарі, медсестри і санітарки, які особисто відповідальні за здоров'я матусь і їх діток. Ось і цьогоріч 1 січня донечку народила жителька села Рокитниці Ангеліна Бабкевич. Побажаємо ж і їй, і дитині щасливих та радісних свят, мирного неба над головою!

А всім читачам газети — гарного настрою, сімейного благополуччя, здійснення найзаповітніших мрій і задумів!

З Новим роком і Різдвом Христовим!

Володимир ПЕТРУК.

НА ЗНІМКАХ: передсвяткові і святкові миттєвості життя наших земляків — і дорослих, і малих.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 548

Четвер 4 січня 2018 року, №;1 (12589) / Редакційна пошта / Слово про село

04.01.2018 Семенюк Анатолій Володимирович

Слово про село

Нещодавно старокошарівці звернулися до мене з проханням: "Ми читаємо нашу газету, а в ній друкують і ваші вірші. Напишіть, будь ласка, пісню про село". Довго роздумував, доки не народилися рядки, які пропоную увазі читачів. Їм судити, що з того вийшло.

Прелюдія

Село – мого серця столиця. Село моє – Всесвіт душі. Воно мені часто так сниться, немов би говорить: "Пиши!".

Пиши і про волю, і долю, пиши про селян працьовитих, про луг і врожайнеє поле. Свою юність тут можеш зустріти.

Згадаєш і батька, і маму, й цілунок медовий гарячий. І радість, й негоду, і злами. Тут чайка одвічно кигиче.

Луною летить іздалека клич, мов церковнії дзвони. Мої білокрилі лелеки, я вернуся до рідної доми.

Повернуся й низенько вклонюся. Скажу: "Моя земле, прости!". А, може, я тут оселюся? Вже Вічності поруч – мости.

О, Боже великий, єдиний! Ти бачиш усе з висоти. Село – це моя Україна, на шлях його Сонцем світи.

Верни йому всі благодаті: за працю, за хліб, за життя. Я вірю, що Божая Мати завітає до хати і освятить щасливе твоє майбуття.

Пісня

про Кошари

Люблю тебе, рідний мій

краю –

Квітучі луги і сади, і поля.

Милішого в світі немає –

Свята материнська земля.

Приспів:

І світять далекі Стожари

На хату батьківську мою.

А серце співає: "Кошари!..

Кошари!..

Шаную. Кохаю. Люблю”.

Шаную я Вас, ветерани,

Ваш труд у полях благодатний.

Святилася воля – не гояться

рани.

Слався, подвиг величний

і ратний.

Приспів.

На Івана духовна молитва

Лине птахом до самого Бога.

І мамине слово привітне

Віщує щасливу дорогу.

Приспів.

Спогад юності вальсом

розбудить

Мить кохання під зорями

ясними,

Омріяна доля всміхається

людям.

Моє рідне село – ти мов квітка

прекрасне!

Приспів.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Прелюдія

Село – мого серця столиця. Село моє – Всесвіт душі. Воно мені часто так сниться, немов би говорить: "Пиши!".

Пиши і про волю, і долю, пиши про селян працьовитих, про луг і врожайнеє поле. Свою юність тут можеш зустріти.

Згадаєш і батька, і маму, й цілунок медовий гарячий. І радість, й негоду, і злами. Тут чайка одвічно кигиче.

Луною летить іздалека клич, мов церковнії дзвони. Мої білокрилі лелеки, я вернуся до рідної доми.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 918

Четвер 4 січня 2018 року, №;1 (12589) / Редакційна пошта / "Люблю тебе, мій рідний краю!"

04.01.2018

"Люблю тебе, мій рідний краю!"

Сьогодні ми продовжуємо друкувати поезії учасників конкурсу міні-поезій "Люблю тебе, мій рідний краю!", підсумки якого оголошено у номері газети від 21 грудня 2017 р. Автори, поезії яких редакційне журі визнало кращими, відзначені пам'ятними призами із символікою міста, іншими подарунками.

"Рідне місто"

Мій рідний край, моя Волинь

Люблю я місто Ковель,

Бо тут навчаюсь і живу

У місті пречудовім.

Тут річка Турія тече,

Повз пам'ятник поету.

Пісні лунають солов'я

І рідне місто розцвіта.

Денис СУЩ,

8 років, учень ЗОШ № 12.

"Я - ковельчанин"

Я – Ковельчанин, хоч і не

дорослий,

Та вдячний, що маю куточок

прекрасний,

І, може, не все тут таке

досконале,

Рівненьке, охайне, підібрано

вдало.

Я бачив міста красивіші мого,

Та як таємницю оту розгадаєш,

Чому тільки вдома по-справжньому сильним себе

почуваєш?

Чому, коли десь від дому

далеко буваю,

З трепетом в серці до тебе, мій

Ковле, вертаюсь?

Станіслав МОЙСЮК,

8 років, учень ЗОШ № 12.

х х х

Ковель – місто гарне й миле,

Чарівне, яскраве щодень.

Ти, як птах у небі стокрилий,

У блакиті співаєш пісень!я

Владислав ОМЕЛЬКОВЕЦЬ,

7 років.

"Квітка Волині"

Рідний Ковель у серці Волині,

Мов троянда, цвіте в квітнику,

Як осінній рубін на калині,

Наче вишня весною в саду.

А над містом, на храмах

пречисто

Світить нам з піднебесся

Покров –

Світло Сонця з хреста

променисто –

Наші Віра, Надія, Любов.

Віталій ЛИХОБИЦЬКИЙ.

м. Ковель.

"Мій Ковель"

Ковель – рідне моє місто,

Вдивляється у зорі майбуття,

Вслухається у тишу, моє місто,

У тисячний стукіт серцебиття!

Хай пісня твоя ніколи не згаса,

І люди прокидаються

спозаранку,

Мій Ковелю! Хай твоя краса

Гріє теплом кожного ранку!

Олександра БАЛЮК,

м. Ковель.

х х х

Моє село – колиска долі,

І клаптик раю на землі

Мої діди, мої батьки

Теж народились у селі.

І я тут виростала й живу,

Пройнявшись любов'ю до

села,

Мені не байдуже, як люди тут

живуть,

Бажаю кращого для них

я майбуття!

Ольга ЛІЩУК.

с. Мощена.

ххх

Люблю тебе, мій рідний краю,

Люблю, бо іншого не знаю,

Де так спокійно на душі

Від тепла рідної землі…

Де пахне материнський хліб,

Він, як батьківський оберіг,

Хранить тебе усе життя,

Ковток родини джерела.

Оксана САЧИК.

м. Ковель.

х х х

Я вдячна долі, що живу

в Голобах,

Для мене тут є центр Землі.

Вулиця Дружби – найкраща

у світі

В будь-яку пору люблю її.

Живуть тут люди звідусіль,

І ділять разом хліб і сіль:

Житомиряни і львів'яни,

Дніпропетровці і кияни,

З Черкащини і забужани,

Тернопільці і росіяни –

Тепер всі звуться волиняни.

Валентина ОСТАПЧУК.

смт Голоби.

Дякуємо усім за активну участь у конкурсі!

Підготувала

Світлана ЛЯШУК.

"Рідне місто"

Мій рідний край, моя Волинь

Люблю я місто Ковель,

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 2172

Четвер 4 січня 2018 року, №;1 (12589) / Всяка всячина / Від четверга до четверга

04.01.2018

Від четверга

до четверга

Від четверга до четверга

5 січня, п'ятниця

Схід Сонця - 08.28; захід - 16.24.

Місяць - у Діві.

Іменини: Василя, Наума, Івана, Павла, Макара.

6 січня, субота

Схід Сонця - 08.28; захід - 16.25.

Місяць - у Діві.

Надвечір'я Різдва Христового (Різдвяний святвечір).

Іменини: Інокентія, Євгенія, Миколи, Сергія, Клавдії.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 751

Четвер 4 січня 2018 року, №;1 (12589) / Повідомлення в номер / Щасливі діти — щасливі і ми

04.01.2018

Щасливі діти — щасливі і ми

Нещодавно в актовому залі КУ "Волинський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей" відбулося гарне, змістовне, веселе і цікаве передноворічне свято.

Мабуть, у мене не вистачить слів, аби описати відчуття, які переповнюють кожного з нас, адже завдяки вам, дорогі друзі і однодумці, ми змогли подарувати маленьким та юним вихованцям Центру хвилинки радості і безтурботного дитинства.

Скільки розваг, скільки цікавинок, скільки душевності, щирості, сліз радості і водночас хвилювань!

Неперевершена святкова програма, з якою завітали справжні професіонали з Event-agency "Chocolate" (Мирослава Сітчук), додала гарного настрою дітлахам. А як же раділа юна публіка появі аніматорів Вікторії Стольніцької та Дмитра Максимчука, які майстерно виконували ролі Міккі Маусів!

Діти посміхались, раділи, змагались між собою у танцювальних конкурсах і рухливих іграх. Талановиті ковельчанки Ірина Кондратюк та Світлана Миронець показали діткам дивовижний майстер-клас з аеродизайну, навчали виготовляти цікаві іграшки з кульок, подарували кожному квіточки і красунчика-Сніговичка, який викликав море позитивних емоцій.

За кошти, які вдалося зібрати завдяки небайдужим ковельчанам, львів’янам, киянам, дітки отримали подарунки. Це — батут із кульками, канцелярія, усілякі смаколики та багато іншого.

Після проведення свята для малечі організували “солодкий стіл”. І тут неможливо не згадати ковельчанку Тетяну Карасюк, яка з любов'ю створила два унікальні величезні торти, яким смакували наші друзі з Центру. Ірина Мар'юк власноруч виготовила оригінальні пряники з новорічною тематикою, які отримав кожен вихованець персонально.

Щире “спасибі” — Катерині Онопчук з Ковеля, яка закупила канцелярію і допомогла з коштами не тільки для Центру, а й передала тисячу гривень хворій дівчинці з Ковеля Анастасії Абрамчук.

Дякуємо за доброту і чуйність Оксані Долінчук, Ользі Бірук, Галині Дяк, які принесли діткам теплі носочки, колготки, маєчки.

Щира вдячність — нашій землячці Оксані Кушнір з Києва, яка разом з колегами підтримує наших дітей, повсякчас цікавиться, чим їм можна допомогти.

Дякуємо за підтримку і розуміння працівникам Волинсь-кого лінійного виробничого управління магістральних газопроводів, які подарували дітям великий глобус, настільні ігри, набори з бісеру.

До хороших справ долучився колектив Ягодинської митниці. Кількома днями раніше вони подарували Центру бойлер.

Низький уклін — нашим волонтерам Мирославі Сітчук, Жанні Литвиненко, Наталії Кошелюк, Людмилі Хомич, Анні Ліщук та усім, хто не шкодував ні коштів, ні сил, аби подарувати діткам з РЦ краплинку любові і доброти.

Окремі слова подяки адресуємо директору фірми "Ласощі" Олені Місюрі, яка передала для дітей, котрі опинились у складних життєвих обставинах, 35 кілограмів печива, які напередодні Нового року доставили у 20 домівок, де мешкають сім'ї з дітками, які потребують підтримки і розуміння.

Відчутну допомогу для дітей з непростими долями завжди надає лікар медичного центру "Здоров'я" Юлія Парфенова, яка завжди відгукується на будь-яке наше прохання про допомогу.

Дякуємо господарям дитячої ігрової кімнати " Халабуда Kids", особисто Ірині Мілінчук, яка допомагає волонтерам і люб'язно надає приміщення для зберігання подарунків.

Нехай Господь повертає усім сили, у ваших домівках панують мир, любов, злагода, душевне тепло! Серце переповнюється гордістю, адже не все так погано і добро, як у казці, перемагає зло! Здоров'я усім і всіляких гараздів!

Світлана ТРОЦЮК.

НА ЗНІМКАХ: в гостях у вихованців Центру; організатори свята разом із дітьми.

Фото Анни ЛІЩУК.

Скільки розваг, скільки цікавинок, скільки душевності, щирості, сліз радості і водночас хвилювань!

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 506

Четвер 4 січня 2018 року, №;1 (12589) / Всяка всячина / Гороскоп з 8 по 15 січня

04.01.2018

Гороскоп

з 8 по 15 січня

Гороскоп з 8 по 15 січня

ОВЕН. Ви сповнені сил та енергії. Зберігайте спокій та позитивний настрій, не нервуйте і не метушіться, якщо доведеться щось міняти.

ТЕЛЕЦЬ. Постарайтесь зробити якомога більше корисного, навіть якщо виникатимуть труднощі. Присвятіть один вихідний друзям, один — собі.

БЛИЗНЮКИ. Попереду чимало різноманітних цікавих подій та поїздок. Можете розраховувати на швидке вирішення проблем на вашу користь.

РАК. Непогані перспективи, але не виключено, що доведеться пройти якесь випробування. У вихідні відпочиньте у комфортній обстановці.

ЛЕВ. Спрямуйте свої сили та енергію на налагодження нових ділових зв'язків. У родині в Новорічно-Різдвяні дні — мир, спокій і благополуччя.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 704