Уховчани 

не   підвели

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 436

Без усякого перебільшення можна сказати, що передплатна кампанія на 2018 рік проходила надзвичайно важко. Причин на те багато.

Одна з них – жорстка, а часом і жорстока боротьба між видавцями друкованих ЗМІ на вітчизняному ринку преси. В той час, як власники приватних газет, котрі мають "грубі" гроші, безкоштовно роздають витвори своїх придворних писарчуків направо й наліво, редакції  роздержавлених ЗМІ ледве  зводять кінці з кінцями.

Великих збитків вони зазнали у зв'язку з необгрунтованим підвищенням тарифів на послуги зв'язку "Укрпоштою", керівництво якої замість того, щоб розвивати і вдосконалювати важливу галузь, стратегічного значення, зайнялося бізнесом, перетворюючи  поштові підприємства в супер- і  мінімаркети (залежно від місцезнаходження).

Різко скоротився ринок реклами, на що вплинула економічна і фінансова нестабільність в країні. Поменшало й політичної реклами, бо переважна більшість партій теж ледве животіє, притримуючи кошти до чергових виборів, які, щоправда, невідомо, коли відбудуться. Позицію стороннього спостерігача зайняли державні інституції, котрим, грубо кажучи, наплювати на проблеми журналістської спільноти. Вони у період військових дій на Сході свідомо  нищать друковане Слово, яке їм не потрібне – без нього легше грабувати народ. А те, що в інформаційній війні перемагають наші вороги, їх, на жаль, теж не хвилює.

Звичайно, негативно впливає на стан справ із друкованими виданнями бурхливий розвиток  сучасних інформаційних технологій, зокрема, інтернету. Він дає змогу, як-то кажуть, не встаючи з дивана бути у будь-яку пору доби в курсі подій, що відбуваються в Україні, містах і селах та ще й при бажанні взяти участь в обговоренні питань, які хвилюють громадськість. При тому – анонімно, не називаючи  ані свого прізвища, ані адреси, бо Закон про відповідальність про сказане і написане на інтернетний простір не  поширюється. Отож, поширюй будь-яку недостовірну інформацію, ображай і паплюж всіх підряд, бо все одно тобі за це нічого не буде.

В таких надзвичайно складних або майже екстремальних умовах редакції цілого ряду газет вдалися до непопулярних заходів: підвищили передплатну ціну на шкоду своїм тиражам, зменшили періодичність виходу, скоротили кількість творчих працівників і т. д., і т. п. І це – лише початок, бо курс американського долара росте не по днях, а по годинах, уряд займається  популізмом, підвищуючи невідомо з яких джерел зарплати і пенсії, а економіка переходить в "піке". Ніяких обмежень не мають олігархи – власники енергетичних, газодобувних і нафтопереробних підприємств, через що все вищими й вищими стають ціни на пальне, комунальні послуги.

Скрутно доводиться й невеликому колективу редакції "Вістей Ковельщини". У грудні вони були змушені брати відпустки за свій рахунок, як кажуть у народі, щоб хоч трохи зекономити кошти. Січень же почнуть з того, що очевидно, перейдуть на  чотириденний робочий тиждень, як це давно вже практикують в деяких інших організаціях та установах. Не видно на горизонті й щедрого інвестора, який би хотів вкладати гроші у підтримку преси, хоч не відомо, чи це добре, чи погано. Бо цілком очевидно: хто платить, той замовляє музику, що яскраво підтверджує "українське" телебачення, на якому всі канали куплені й перекуплені і показують та говорять лише те, що вигідне їх власникам.

Але є й трохи   "Сонця у холодній воді", як колись образно назвала свій роман французька письменниця Франсуаза Саган. Не зважаючи на всі труднощі, про частину яких я розповів вище, читацька аудиторія "Вістей Ковельщини" проти грудня минулого року практично не зменшилася. І хоч хотілося б, аби вона була ширшою, мусимо визнати: не все залежить тільки від журналістів. Зрештою, й підвищення передплатної ціни на 2018 рік далося взнаки – не всі могли собі дозволити розкіш в умовах інфляції викласти більше 200 гривень за річний комплект "міськрайонки".

Тому щиро дякуємо усім читачам, які залишилися з нами в новому році! Постараємося Вас не підвести, адже "Вісті Ковельщини" – газета для Вас і про Вас.

Велике "спасибі" – нашим славним поштовим працівникам, які, незважаючи на мізерні зарплати і цілий "віз" додаткових обов'язків, не забули про своє головне завдання – нести українське друковане Слово до людей. З багатьма із них ми разом працювали в період передплатної кампанії і добре знаємо, як їм важко доводиться. Тож нехай Господь сторицею віддячить Вам за клопоти, подарує міцне здоров'я і хороший настрій на весь 2018-й рік! А ще –підвищення заробітних плат, на яке Ви маєте повне право, бо заслужили його сумлінною працею.

Дякуємо ми й діловим партнерам і друзям газети, які допомогли оформити  безкоштовну передплату "Вістей Ковельщини"  ветеранам війни і праці, учасникам АТО, "дітям війни", воїнам-"афганцям", сім'ям ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС, громадським активістам тощо. Це, зокрема, добре відомі на Волині і Ковельщині Іван Потапчук, Микола Заікін, Володимир Бойко, Іван Смітюх, Олександр Смаль, Тетяна Зінчук, Віталій Фіщук, Юрій Рахлінський, Володимир Данилюк, Юрій Рибачок, Ігор Присада, Олег Щесюк, Галина Голубович, Олена Місюра, Володимир Андросюк, Раїса Дарчик та багато інших.

Великий загін друзів нашої газети є у Ковельському промислово-економічному коледжі ЛНТУ (директор Тетяна Селівончик), Центрі професійно-технічної освіти (директор Сергій Антонюк), медичному коледжі (заступник директора Вікторія Каленікова), окремих школах міста і району. Тісна співпраця єднає журналістів з духовенством Ковельщини –деканами міського і районного деканатів УПЦ КП о. Анатолієм Александруком і о. Іоаном Бонисом, настоятелем храмів о. Віталієм Лехкобитом, о. Василем Мичком, о. Іваном Оринчаком, о. Матвієм Олійником, о. Олександром Кобенком, які і дописують до нашого видання, і активно пропагують його серед вірян.

Тож з нагоди Новорічно-Різдвяних свят шлемо найщиріші вітання усім читачам, друзям, діловим партнерам "Вістей Ковельщини", бажаємо здійснення найсміливіших планів і задумів, міцного здоров'я, а найголовніше – миру в Україні!

Микола ВЕЛЬМА.

НА ЗНІМКАХ: під час проведення днів передплатника у сільських відділеннях зв'язку Ковельщини.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Без усякого перебільшення можна сказати, що передплатна кампанія на 2018 рік проходила надзвичайно важко. Причин на те багато.

Одна з них – жорстка, а часом і жорстока боротьба між видавцями друкованих ЗМІ на вітчизняному ринку преси. В той час, як власники приватних газет, котрі мають "грубі" гроші, безкоштовно роздають витвори своїх придворних писарчуків направо й наліво, редакції  роздержавлених ЗМІ ледве  зводять кінці з кінцями.

Великих збитків вони зазнали у зв'язку з необгрунтованим підвищенням тарифів на послуги зв'язку "Укрпоштою", керівництво якої замість того, щоб розвивати і вдосконалювати важливу галузь, стратегічного значення, зайнялося бізнесом, перетворюючи  поштові підприємства в супер- і  мінімаркети (залежно від місцезнаходження).

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 440

Страшна хвороба застала Надію зненацька. Спочатку жінка навіть не йняла віри в те, що все це жахливе коїться саме з нею. Мовляв, хворіти можуть інші, але тільки  не вона.  Та щоденна правдива реальність  через пару тижнів таки повернула її до дійсності, в яку до цього не хотіла вірити…

Раніше  красива, енергійна і бадьора жінка стала такою, що її не могли впізнати навіть  далекі знайомі. Ще б пак!  Вона схудла майже на 20 кілограмів, змарніла на обличчі, а головне, втратила  вогник молодечого запалу, який ще нещодавно світився в її очах.

Сім'ю  найбільше лякало те, що кохана дружина, мама й бабуся не хотіла жити і боротися  із недугою.  Їх найрідніша в світі людина просто опустила руки, стала пливти за течією. 

Що ще може бути гіршим? А гіршим було те, що неприхильна доля послала Надії нові страждання, на які і до цього змучена жінка зовсім не очікувала.  Через декілька днів після того, як їй зробили операцію, помер батько,  а через місяць всіх ошелешила нова звістка – наклав на себе руки рідний брат.

Все це зламало Надію остаточно.   Вона замкнулась в собі, не хотіла нікого бачити і чути.  Навіть в магазин не наважувалась вийти, бо, як їй тоді здавалось, люди будуть "не так"  дивитись. Її все дратувало, навіть рідний чоловік і син, які з тих чи інших причин час від часу  мусили зоставатись вдома.

Найбільше жінці було комфортно після опівночі, коли скрізь було темно й тихо, ніхто не чув зойків від її фізичних та душевних мук, які "атакували" без кінця.

Тож, не впоравшись із своїми емоціями та переживаннями, вона потрапила в психіатричну лікарню.  Варто додати, що жінка була у вкрай депресивному стані, тому навіть не пам'ятає деякий час свого перебування там.

Як розповідає тепер, тих два місяці були для неї  суцільним "чорним" сном,  від якого, думала, ніколи не прокинеться. 

Про те, як навідували рідні, жінка не пригадує.  Пам'ятає лише, як  потайки були змушені  красти  один в одного   їжу, якої так не вистачало там. "Мабуть, на підсвідомому рівні так хотілось всього домашнього", – розмірковує тепер та, якій довелось багато чого побачити і пережити.

Останні дні, проведені в лікарні, найбільш виразні серед тих сірих страхітливих днів. "Тоді я, нарешті, почала розуміти,  де я і чому саме тут", – ділиться своїми переживаннями героїня не дуже приємної розповіді про одну із людських доль.  

"Зі мною в одній палаті знаходилась молоденька мама, яка потрапила в той злощасний заклад у жахливому стані –  з діагнозом післяпологової  депресії. Ми з нею особливо потоваришували. До Ірини я ставилась, як до  дитини. А серце водночас боліло й щеміло за своїх", – не приховуючи емоцій, пригадує Надія.

Пам'ятає вона, як ночами до неї  приходила  бабуся і просила хоч трішки поговорити з нею. Мабуть,  старенькій так хотілося відчути душевне тепло і ласку, людську увагу, якими, на жаль, була обділена.  

Повернення додому стало для кволої тілом, але вже не душею жінки найбільшим щастям за останній час.  Вона стала відчувати в собі силу,  наснагу до життя. Їй хотілось з гарним настроєм  щось робити (навіть елементарну хатню роботу),  цікавитись  родинними справами, чепуритись перед дзеркалом, як і раніше, слухати улюблену музику, яку так любила.

Та найбільш переломною на той період стала ситуація, коли до бабусі за довгий час вперше зателефонувала онучка Марійка. Батьки говорили дитині перед цим  лише одне: "Бабуся хвора", а їй так хотілося приїхати в гості, скуштувати улюблених пиріжків. 

"Ну,  коли ти вже будеш здорова і я приїду до тебе?", – прощебетала по той бік слухавки маленька білявка. Бабуся говорила з онучкою і раз за разом витирала терпкі солоні сльози. 

Тільки після цього Надія твердо зрозуміла, що мусить йти вперед, не зупиняючись ні перед  чим,  задля блага своїх рідних і заради себе.

Тож тепер онуки навідують бабусю щовихідних, а та сповна тішиться життям, де завжди поруч найрідніші, без підтримки яких вона б не змогла бути такою сильною, аби протистояти хворобі, котра мало не затьмарила їх сімейне щастя. 

Орися ФІЛІПЧУК.

Страшна хвороба застала Надію зненацька. Спочатку жінка навіть не йняла віри в те, що все це жахливе коїться саме з нею. Мовляв, хворіти можуть інші, але тільки  не вона.  Та щоденна правдива реальність  через пару тижнів таки повернула її до дійсності, в яку до цього не хотіла вірити…

Раніше  красива, енергійна і бадьора жінка стала такою, що її не могли впізнати навіть  далекі знайомі. Ще б пак!  Вона схудла майже на 20 кілограмів, змарніла на обличчі, а головне, втратила  вогник молодечого запалу, який ще нещодавно світився в її очах.

Сім'ю  найбільше лякало те, що кохана дружина, мама й бабуся не хотіла жити і боротися  із недугою.  Їх найрідніша в світі людина просто опустила руки, стала пливти за течією. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 663

Різдво – свято, яке вабить своїм колоритом, зачаровує  звичаями, можливістю зустрічей у родинному колі. У ці чудові дні у нашому місті проходив  фестиваль колядок, який зібрав чимало прихильників. Примітно, що це перший концерт в оновленому Народному домі «Просвіта». Тож колядники, глядачі не стримували своїх емоцій і з радістю ділились враженнями від мистецького дійства та  залу, де все відбувалось. 

Вітаючи ковельчан з Різдвом, міський голова Олег Кіндер побажав усім миру, міцного здоров’я,  благополуччя, успішного, багатого на добрі справи року. Олег Олексійович наголосив, що його дуже радує те, що вдалося здійснити мрію багатьох ковельчан – перетворити це приміщення на справжній храм мистецтва, де і надалі лунатиме щира українська пісня, звучатимуть колядки, куди приходитимуть люди відпочити душею і вкотре переконатись, яке багате наше місто талантами.

Фестиваль, який покликаний  зберігати і примножувати  народні традиції, став популярним у нашому місті. Благочинний міського деканату УПЦ КП, настоятель  храму Димитрія Солунського протоієрей Анатолій Александрук, який і є фундатором цього свята (до речі, цього разу він спробував себе і у ролі ведучого) каже: «Традиційно на другий день Різдва церковні колективи більше двадцяти років зустрічаються, щоб провести вечір колядок, щоб порадіти за новонародженого Христа. Приємно, що прийшло стільки людей. Нинішній  концерт ще особливий тим, що нас зустріла зовсім інша «Просвіта». Сьогодні всі були щиро здивовані цим приміщенням.  Тож усіх з Різдвом!  Хай радісні будуть свята, хай запанує мир в нашій державі, мир в кожній родині».

Усі колективи досить серйозно готувались до фестивалю. Вивчали нові твори, підбирали щирі віншування.  Ольга Смичик, яка щораз виступає у хорі церкви Святого Володимира, розповідає: «Програму розучуємо з відомим у Ковелі музикантом, композитором Олегом Корнелюком. У нього є власні колядки. Одну з них ми вперше представили торік, але і сьогодні вона звучатиме, бо є дуже актуальною для нас. У ній йдеться про те, щоб мир якнайшвидше запанував в Україні». 

У вишиванці перед сценою бачимо юну ковельчанку, яка готується до виступу, – це Вікторія Смичик. Як з’ясувалось, вона навчається у Волинському коледжі культури і мистецтв, закінчила міську гімназію.  Розповідає, що якось останнім часом не доводилось бувати в «Просвіті»: «Зайшла і не зрозуміла, де я. Таке враження, ніби потрапила у філармонію. Порівняти, як було і є тепер – це фантастичні зміни. Я рада за своє місто. Думаю, і наша  програма, яку ми так ретельно готували,  буде достойною цього залу».

Учасниця цього колективу Світлана Романчук продовжує нашу бесіду: «У кожній нашій колядці  розкрита тема. Мелодійні. Ліричні. Співзвучні. Гармонійні. Ми всі слухаємо один одного. А ще настрою додало, що ми співатимемо у новому залі. Я сьогодні вперше тут, але я дуже вражена. Бачу, яка робота зроблена. Хочеться подякувати тим людям, які все продумали, які тут працювали». 

Вона як  у воду дивилась. Колядування хору церкви Преображення Господнього глядачі зустріли оваціями. Продовжуємо дізнаватись   про секрет такого тріумфального виступу  у керівника колективу, настоятеля храму отця Ростислава: «Дуже скурпульозно ставлюся до репертуару,  вивчення партій. Сам маю музичну освіту. Голоси у нашому колективі унікальні. Мені поталанило з людьми. Стараємось дотримуватись професійного рівня академічного церковного співу». І тут у нашу розмову втручається літня жінка, яка щиро і від душі дякує священику: «Яка насолода від вашого співу. Браво!».

Отець Ростислав, який, напевно, і не очікував сам такої високої оцінки, дещо знітився і  продовжив: «Як відомо, театр починається з вішалки. Сьогодні було так приємно, що у «Просвіті» відновив роботу гардероб. Багато зроблено в оформленні залу. Тепер  у нашому місті є можливість інтелігентно, гарно проводити мистецькі заходи. Щоправда, трішки шкода, що місць дещо поменшало. Але ж які стільці! Зрозуміло, що таких зручних, комфортних  сидінь можна розмістити менше. Зал прекрасний. Бачу, що старались всі: міська влада, адміністрація закладу, будівельники. Мені дуже сподобалось».

На сцені змінювались колективи, але незмінною залишалась атмосфера свята.  Уже під завісу фестивалю зустрічаємо Галину Голубович, яка і сама неодноразово виходила на сцену «Просвіти». Зараз вона очолює благодійний фонд Почесного громадянина нашого міста Івана Омелянюка «Майбутня Волинь – Україна». Пані Галина не шкодує компліментів: «Ви знаєте, без цього концерту свято не свято. Особливо мені сподобались три колективи –  храмів  Святої Світлани, Святого Володимира і Преображення Господнього. Це було професійно, на високому рівні. Це було вишукано, по-особливому. А «Просвіта»  втішила неймовірно. Я цього чекала дуже давно, скільки живу в Ковелі. Знаєте, просто блискуче, чудово. Прекрасно, що це, врешті, відбулось».

Марія КОВАЛЬЧУК.

НА ЗНІМКАХ: під час фестивалю колядок у міському Народному домі «Просвіта».

Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.

Різдво – свято, яке вабить своїм колоритом, зачаровує  звичаями, можливістю зустрічей у родинному колі. У ці чудові дні у нашому місті проходив  фестиваль колядок, який зібрав чимало прихильників. Примітно, що це перший концерт в оновленому Народному домі «Просвіта». Тож колядники, глядачі не стримували своїх емоцій і з радістю ділились враженнями від мистецького дійства та  залу, де все відбувалось. 

Вітаючи ковельчан з Різдвом, міський голова Олег Кіндер побажав усім миру, міцного здоров’я,  благополуччя, успішного, багатого на добрі справи року. Олег Олексійович наголосив, що його дуже радує те, що вдалося здійснити мрію багатьох ковельчан – перетворити це приміщення на справжній храм мистецтва, де і надалі лунатиме щира українська пісня, звучатимуть колядки, куди приходитимуть люди відпочити душею і вкотре переконатись, яке багате наше місто талантами.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 707

Січень і лютий зазвичай найбільш холодні місяці року. Допомогти саду благополучно перенести зимові негаразди – головне завдання садівника.

Яку роботу слід провести в саду

Особливої турботи потребують коріння дерев і чагарників. Краще переносять навіть малосніжну зиму дерева, які отримали восени вологозарядний полив, якщо грунт навколо них зустрів зиму в пухкому стані і під надійним шаром мульчі.

Деревам на ущільненому і недостатньо вологому грунті загрожує висушування під дією вітрів і морозів.

Від зимового висушування страждають частіше пошкоджені хворобами і молоді пагони ягідних чагарників, особливо малини та аґрусу. Підмерзлий зверху грунт навколо ягідників, а також посаджених восени здерев'янілих живців замульчуйте перегноєм, компостом або торфом.

Найкращий захист коренів від морозів – сніг. Якщо його мало, згрібайте з доріжок, канавок і сипте під кущі, молоді дерева.

Після снігопаду корисно підгорнути снігом не тільки пристовбурне коло, але і штамб дерева.

Але велика кількість важкого мокрого снігу або крижана кірка на гілках можуть зашкодити рослинам. Щоб не було розломів, струшуйте сніг з гілок або підіпріть старі і слабкі гілки дерев чаталами (підпірки для дерев). А колоновидні дерева обв'яжіть нещільно в декількох місцях.

Якщо буде можливість, втоптуйте сніг кілька разів протягом зими: рослинам буде тепліше, а миші не зможуть пробратися до стовбурів молодих дерев. Обгорніть снігом кущики суниці, затримуйте сніг хмизом, щитами, рослинними залишками.

Якщо не зробили цього раніше, то в січні пройдіться по саду, огляньте уважно оголені крони. Помітивши на гілках хворі (муміфіковані) плоди, які поширюють хвороби, зріжте їх і спаліть у вогнищі. Туди ж відправте зрізані гнізда бояришниці, золотогузки та інших шкідників.

У січні вже варто зайнятися стовбурами плодових дерев. При різких коливаннях денних і нічних температур може потріскати кора, з'явитися морозобоїни. Їх можна виявити, постукавши по стовбуру деревинкою: в тих місцях, де кора відійшла, звук буде глухим.

У теплий сонячний день потрібно обережно зачистити морозобоїни, накласти щільну обв'язку з марлі і все це місце покрити розтопленим садовим варом. Коли підсохне, оберніть стовбур мішковиною, зверху закрийте плівкою і залиште до весни.

Перевірте осінню побілку. Якщо вона відшарувалася, у відлигу відновіть її.

Розгрібіть сніг, побіліть і знову окучте дерева. У лютому може бути вже пізно.

роботи 

в овочесховищі

У сховищі, де зберігаються  плоди, слідкуйте за температурою і вологістю повітря. Своєчасно вживайте заходи: при похолоданні (коли прогнозується сильний мороз) закривайте люк і віддушини, при потеплінні – відкривайте. Замерзають плоди вже при мінус 1,4-1,8 градуса С.

При підвищенні температури плоди перестигають, при надмірній сухості вони в'януть. Надмірна вологість веде до загнивання плодів, появи неприємного присмаку.

Для більшості сортів яблук оптимальна температура від 0 до 2-3 градусів і відносна вологість повітря 85-90 відсотків. При необхідності переберіть яблука і груші, закладені на зберігання. Помітили на плодах мишачі погризи – ставте мишоловки, розкладіть отруєні приманки.

Стратифікація насіння

В кінці січня – на початку лютого насіння вишні і сливи, закладені на стратифікацію, починають проростати. Щоб зупинити проростання, помістіть пакет з насінням у сніговий бурт, укрийте його зверху тирсою шаром 8-10 см  і зберігайте до квітня-травня.

Можна провести стратифікацію насіння плодових культур для прискорення їх проростання.

Перешаровують насіння вологим піском, тирсою або торф'яною крихтою і витримують при температурі 1-5 градусів і вільному доступі повітря.

В кінці січня закінчується період природного спокою у рослин. Тому стежте, щоб не набрякли бруньки на черешках, заготовлених для щеплення.  Якщо вони почали набухати, перенесіть їх у більш прохолодне місце.

Зимове щеплення

У січні можна починати зимове щеплення заготовлених восени підщеп. Після закінчення роботи укладіть щеплені підщепи в ящик, дно якого вистеліть всередині плівкою з розрізами для стоку води. Насипте на дно шар тирси, на них покладіть щеплення, присипте їх тирсою і так до верху скриньки. Закрийте ящик плівкою.

10 днів тримайте ящик з щепленнями при температурі плюс 20 градусів. Через кілька днів розв'яжіть 1-2 щеплення, перевірте, чи не зрослися. Зав'яжіть, покладіть в ящик і поставте його в підвал до висадки в грунт.

Деякі садівники умудряються в кінці січня прищеплювати живці в крону дерев просто в саду. Виходить непогано. Спробуйте. Виберіть гілку, розщепіть її на 3-4 см. Візьміть однорічну гілку в якості прищепи. Зробіть зріз спочатку з одного боку, потім з іншою. Держак може бути з 6-7 або 3-4 бруньками.

Вставте держак в розщіп, обв'яжіть тканиною, складеною у 4 шари (можна з прокладками вати). Зверху закрийте плівкою і чекайте до весни.

Підготовка 

до майбутнього дачного сезону

По можливості, заготовляйте взимку деревну золу, пташиний послід, гній. Укладаючи гній в штабель, пересипайте його суперфосфатом (2-2,5 кг на 100 кг гною). Заздалегідь придбайте мінеральні добрива, засоби захисту рослин. Дотримуйтесь заходів безпеки при їх зберіганні.

При кожному відвідуванні дачі в січні-лютому підгодовуйте пташок, робіть додаткові годівниці.

Запасайтеся добривами, ремонтуйте садово-городній інвентар, обробіть його міцним розчином марганцівки. Купіть відсутній у вас.

Можна взимку приготувати добрива в будинку. Підсушіть на папері біля батареї картопляні очистки. Складіть їх у поліетиленові пакети, а навесні відвезіть на дачу. Можна покласти все в компост, а можна спалити і збагатити золу мінеральними речовинами.

Січневі турботи городника

Січень не дуже напружений місяць для городників. Ще є час спокійно посидіти і подумати, що і де будете садити, перевірити наявність насіння й при необхідності докупити відсутнє. Не забувайте про грунт для розсади. Його треба не тільки купити, але і встигнути як слід проморозити, і таким чином позбавитися від шкідників та інфекцій, які могли там бути.

Багато овочеводів вже починають вирощувати розсаду овочів з тривалим періодом вегетації. До таких рослини, насамперед, належать:

n Капуста білокачанна і цвітна.

n Гіркий перець і ранні сорти перцю для вирощування у закритому грунті.

n Ранні сорти томатів, призначені для вирощування в теплицях.

n Цибуля порей та чорнушка, якщо збираєтеся виростити ріпку за одне літо.

n Коренева селера.

n Петрушка і кріп.

   Якщо зібралися вирощувати картоплю з насіння – пора приступати до посівів.

  При посіві в січні насіння садової суниці, урожай можна отримати вже в кінці літа.

Квіти, які починають вирощувати в січні

У січні посіви квітів починають, як правило, в двох випадках:

n розсада квітів вирощується на розсаду, і в травні вона повинна цвісти.

n квітникарю дуже хочеться, не рахуючись ні з якими,   скоріше побачити квітучими своїх улюбленців.

У січні можна посіяти на розсаду такі квіти:

n Турецьку гвоздику і гвоздику Шабо,

n Лобелію,

n Петунію,

n Садову примулу,

n Братки,

n Фуксію,

n Родендрон,

n Кобею,

n Цикломен,

n Цибулинні (на вигонку до 8 березня).

Всі ці квіти при посадці в січні зацвітуть в травні-червні.

Проте для всієї цієї розсади обов'язково знадобиться гарна підсвітка. Подумайте, чи зможете ви таку підсвітку організувати і чи готові до таких клопотів. Може, варто відкласти час посадки на більш пізні терміни?

Підготувала 

Ірина ГОЛЄНКОВА.

Січень і лютий зазвичай найбільш холодні місяці року. Допомогти саду благополучно перенести зимові негаразди – головне завдання садівника.

Особливої турботи потребують коріння дерев і чагарників. Краще переносять навіть малосніжну зиму дерева, які отримали восени вологозарядний полив, якщо грунт навколо них зустрів зиму в пухкому стані і під надійним шаром мульчі.

Деревам на ущільненому і недостатньо вологому грунті загрожує висушування під дією вітрів і морозів.

Від зимового висушування страждають частіше пошкоджені хворобами і молоді пагони ягідних чагарників, особливо малини та аґрусу. Підмерзлий зверху грунт навколо ягідників, а також посаджених восени здерев'янілих живців замульчуйте перегноєм, компостом або торфом.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 587

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 376

Хто з нас не любить свят, можливості повеселитися і відпочити, ще раз зустрітися з бажаною компанією і зарядитися енергією на наступні суворі будні? Напевно, тільки одиниці. Для всіх інших в ніч з 13 на 14 січня з'являється чудовий привід "досвяткувати" один з найулюбленіших свят під інтригуючою назвою Старий Новий рік.

Ця цікава традиція, за даними проекту DilovaMova.com, прийшла до нас з 1918 року на початку становлення колишнього Радянського Союзу, коли в новій країні на хвилі глобальних змін були порушені й питання календарного літочислення. Поява цього неофіційного народного свята пов'язана з розбіжністю Юліанського (старого) і Григоріанського (нового) календарів, яка становить рівно 13 днів. 

Система старого літочислення, котра будувалася на Юліанському календарі, була розроблена олександрійськими астрономами на чолі зі знаменитим вченим тих років Созигеном. Цей календар після його остаточної розробки був введений давньоримським полководцем та імператором Гаєм Юлієм Цезарем, на замовлення якого і проводилися ці роботи. Дата введення Юліанського календаря — 1 січня 45-го року до нашої ери. 

Саме цей календар згодом і був прийнятий в якості основного інструмента літочислення в християнській традиції, а потім і в православній. До цих пір Православна Церква веде рахунок всіх основних церковних свят, спираючись на Юліанський календар.

Григоріанська система обчислення часу була точнішою за Юліанський календар, оскільки давала набагато краще наближення до циклічного обігу Землі навколо Сонця. 

Датою введення Григоріанського календаря стало 4 жовтня 1582 року, четвер, який перетворився в п'ятницю 15-го числа цього осіннього місяця. Людиною, зусиллям якої ми зобов'язані цьому прогресивному нововведенню,  був глава Католицької Церкви і папа римський Григорій XIII. Від цього — і сама  назва даного календаря.

Традиція відзначати Старий Новий рік підкреслюється одним незаперечним чинником, а саме: вона зародилася в дуже неспокійні часи, в тому числі це були часи відвертого гоніння на християн по всій країні. Більше того, ця традиція змогла їх благополучно пережити. Пережити суєту, зберігаючи вічні цінності. 

Тому і в цей Старий Новий рік ми бажаємо всім миру і благополуччя, любові і правди, здоров'я та радості! Нехай Сам Бог буде з Вами! 

Зі святом Вас!

Підготувала Ліна ВАСИЛЮК.

Хто з нас не любить свят, можливості повеселитися і відпочити, ще раз зустрітися з бажаною компанією і зарядитися енергією на наступні суворі будні? Напевно, тільки одиниці. Для всіх інших в ніч з 13 на 14 січня з'являється чудовий привід "досвяткувати" один з найулюбленіших свят під інтригуючою назвою Старий Новий рік.

Ця цікава традиція, за даними проекту DilovaMova.com, прийшла до нас з 1918 року на початку становлення колишнього Радянського Союзу, коли в новій країні на хвилі глобальних змін були порушені й питання календарного літочислення. Поява цього неофіційного народного свята пов'язана з розбіжністю Юліанського (старого) і Григоріанського (нового) календарів, яка становить рівно 13 днів. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 827

У грудні 2017 року у Вінниці відбувся Різдвяний ярмарок. У вівторок,  26 грудня, на Різдвяному ярмарку 49-річний Олександр Мельничук  із Вінниці варив на гарячому піску каву з часником за абхазьким рецептом.

—  22 грудня такою кавою пригостив чоловіка. Він ходив у старих джинсах, на ногах були стоптані черевички, — згадує Олександр Олександрович. —  Біля нього крутилися хлопці з відеокамерами. Питаю, що знімають.  Вони готували сюжет "Як вижити у Вінниці безхатьку". Чоловік із Західної України. Ніби-то лишився без квартири, переїхав у Вінницю. Напік пиріжків у духовці і пробує продати.

У пиріжки замість начинки вклав побажання.

— Ніхто пиріжків не брав. І я відмовився, бо солодкого не їм. Але запропонував йому кави зі шматочками часнику. Каже: "У мене грошей нема". Заспокоїв його, що і в мене нема. Каса порожня, бо люди ще на роботі, — продовжує Мельничук. 

— Я вкладаю душу під час приготування. Люблю дивитися на кавову пінку, що піднімається. Обожнюю, коли клієнти роблять перший ковток, — говорить. — 

Безхатько здивувався, яка ж то кава з часником? А коли спробував — випив усю.  Пиріжка таки дав. Подякував і пішов. 

Повернувся той безхатько до Олександра Мельничука за два дні. Заїхав на площу ярмарку на дорогому БМВ.

— Усі в шоці. Той самий чоловік приходить у брендовій одежі, весь "з голочки".  Привітався.  Каже: "Сподобалася ваша кава. Хочу зробити подарунок. Ви єдиний пригостили мене безкоштовно на цьому ярмарку". І вручає набір для приготування кави на піску. Коштує понад п'ять тисяч гривень. Ще привіз 10 кілограмів кави в зернах, на тисячу гривень. Я остовпів. Не знав, як реагувати. Десь у голові майнула думка, що то якась постановка, підставні актори. Та це — справжній бізнесмен. Назвався Андрієм.

Олександр Мельничук працював учителем фізики у вінницькій школі №5. Останні роки був електриком у палаці мистецтв "Зоря".

— Став популярним. У Вінниці почали впізнавати. Друзі дзвонять. Кажуть: так і мало статися. Гроші за каву я не беру. Якщо хтось дає, то виручку передаю нашим військовим, — говорить Мельничук.

l

Каву у джезві чоловік варить із 1988 року.

— Служив в армії, пішов у звільнення. Зайшов у маленьку кав'ярню. Розговорилися з бариста — він виявився з Білої Церкви на Київщині. Попросив підмінити його на годину. Пояснив, як лити воду, засипати каву, — пригадує. — Я загорівся цією справою. За рік із першої стипендії купив джезву. Відтоді в компаніях відповідаю за каву. П'ять років поспіль варю її  для вінничан на Фестивалі кави і на днях Європи. Тепер готуватиму на новому обладнанні.

Інформацію підготовлено 

за матеріалами сайтів Gazeta.ua та vezha.vn.ua.

У грудні 2017 року у Вінниці відбувся Різдвяний ярмарок. У вівторок,  26 грудня, на Різдвяному ярмарку 49-річний Олександр Мельничук  із Вінниці варив на гарячому піску каву з часником за абхазьким рецептом.

—  22 грудня такою кавою пригостив чоловіка. Він ходив у старих джинсах, на ногах були стоптані черевички, — згадує Олександр Олександрович. —  Біля нього крутилися хлопці з відеокамерами. Питаю, що знімають.  Вони готували сюжет "Як вижити у Вінниці безхатьку". Чоловік із Західної України. Ніби-то лишився без квартири, переїхав у Вінницю. Напік пиріжків у духовці і пробує продати.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 369

Гороскоп 

 з  15  по  21 січня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 719