Про старт 

і фініш ювілею

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 657

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 753

Погода в Ковелі  

11 – 18 січня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 589

Щось, певно, не так пішло у світі, коли на такій хорошій землі, у працьовитому, миролюбному краї знову спалахнула війна. Адже українці чи не найбільше зазнали горя у Другій світовій. Вже й ніби призабулось, маємо свою незалежну Україну, то чому рани землі кровоточать нині, чому гинуть люди, діти, онуки, чому плаче наша земелька?

 Всього цього  не може збагнути хлібороб-фронтовик, житель с. Поворська Никанор Себестьянович Никончук. Доля вмістила в його життя стільки подій, переживань, тривог, що  вистачило б  на багатьох. А він ніс сам отой тягар, пройшов через всі випробування, але вижив,  не нарікає на свою долю. 

"Знаєте, – каже нині Никанор Себестьянович, – у кожного із нас свій хрест, який він сам обрав і який повинен нести.  А ще треба жити з Богом у серці, вірити в Нього не просто на словах, а на ділі. Тоді все пережити можна".

Народився Никанор Себестьянович в багатодітній сім'ї. Доводилося багато працювати, допомагати батькам по господарству. Від його дитячої цікавості не могло сховатись нічого, хотілось вчитись, багато знати.

Але війна чорним вихором ввірвалась у мирне життя людей, перекресливши всі юнацькі плани, надії, сподівання.  Нелегкий той час, незабутній. Тривожні дні й донині відлунюють в серці ветерана пекучим болем, скупі сльози туманять старечі очі. 

"Як відступали радянські війська, не дуже пам'ятаю. А коли німці стояли в селі, того повік не забуду", – зауважує ветеран.

Никанору вручив повістку військкомат,  коли йому не виповнилось й сімнадцяти.  Це був останній воєнний призов.  Що таке війна, фронтове життя, наш герой пізнав там, на Далекому Сході. А перед тим була військова підготовка в Саратові, були незабутні татіщевські табори з нелюдськими умовами життя. Незабутнім став день Перемоги.

"Ми так зраділи тоді, – згадує Никанор Себестьянович. – Думали, їдемо додому, війна ж закінчилась. Але ні: одягнули нас в нову, правда, англійську форму, і відправили на Схід.  Зустріла там чужа земля вибухами бомб, пожежами. Війна є війна, а зблизька вона дуже страшна.  Кожен той день перед очима поранені, вбиті, муки, біль.  А як я вижив, донині дивуюсь.

Але вірю: спасла мене велика віра в Бога й іконка Матері Божої, яку мені подарувала тьотя, проводжаючи на фронт.  З нею я не розлучався, пройшовши всю війну.

Пам'ятаю,  в Манджурії під час бою мене присипало землею.  Нагодилися солдати, котрі відкопали. Довкола вбиті, а я навіть не поранений. Кажуть: "В сорочці народився", а я притискаю до грудей руку, тулю до себе іконку Богоматері і щиро дякую за спасіння".

Пройшло багато часу після вогненних  років війни, але пам'ять солдата жива. І нині, дивлячись телепередачі про події на Сході України, здригається серце солдата. Бо війна і тоді, і нині  несе смерть, горе, страждання.

Війна для Никанора Себестьяновича закінчилась 2 вересня 1945 року. Але довго ще солдат заліковував рани, дослужував в Читі.  Через 6 років повела його дорога додому.  Тут сина чекала згорьована сім'я,  бо  уже отримали похоронку.  На фронтових дорогах його брати зіткнулись з фашистською кулею. Один – в Ростові, другий – в Прибалтиці.

Чекала молодого солдата  і його зранена земля, розкинувши свої чорні гони.  Чекала його молодої сили, міцних рук, знань.  Як згадує фронтовик, військовий гарт допоміг.  І не було коли думати про навчання – робочим рукам місце знайшлося на тракторній бригаді.   Став працювати трактористом.  А яка була техніка в повоєнний час? Все старе, розбите, розвалене, але якось докупи складали, бо треба було орати, сіяти, заготовляти корми для худоби. 

"Мої ровесники пам'ятають, якою тяжкою була робота на селі.  Майже все робили вручну. Праця в полі, на фермі важка й виснажлива, але техніка згодом заміняла ручну працю", – продовжує далі  свою розповідь ветеран.

Колишній солдат жив життям села, весь час проводив біля техніки, разом з сівачами, орачами турбувався про кращі часи, легше життя. Невдовзі очолив тракторну бригаду. Неспокій подвоївся. Де взяти техніку, запчастини?  Але з бігом часу збільшилась кількість техніки, вона стала якіснішою. Згодом бригада мала 12 комбайнів різних  марок, понад 50 тракторів, достатню кількість допоміжних механізмів.

В бригаді працювали 120 механізаторів. Господарство було багатогалузеве, тож роботи вистачало цілий рік.  Часто Сонце зустрічав на роботі,  і зоряною була дорога додому. 

А чи була в бригадира відпустка? Не пам'ятає, завжди в роботі, клопотах, турботах. Зате знає: колись один з пророків сказав: "Якщо працювати без любові, то краще просити милостиню". А він працював, не шкодуючи ні себе, ні часу свого. 

Тож недаремно С. В. Семенюк, голова об'єднаної Поворської територіальної громади,  наголошує, що в селі знають ветерана як відданого працелюба, людину щирої вдачі, невтомного, порядного працівника і доброго сім'янина.

Колись в юності доля звела його з гарною поворчанкою Ганною.  Весняна круговерть  дала початок щасливому сімейному життю на довгі роки.  Які кольори воно увібрало? Було всього.

 Самим довелось ставати на ноги.  Треба було збудувати дім, засіяти ниву, посадити сад – то суть хліборобського життя.  Тож будували хату, свою, добротну.  Бог подарував щасливим батькам дві донечки і синочка.  Виросли діти, розлетілись від батьківського порога, створивши свої сімейні гніздечка, стали хорошими людьми. 

Вже давно пішла у Вічність людина, з якою крокували довгою дорогою життя, ділили радість і смуток. Никанор Себестьянович і досі топче ряст, опорою його є четверо онуків і п'ятеро правнучат – його радість, його надія, його багатство.  І хоч не живуть поряд, але батьківська хата не буває без рідних: то один заїде, то другий заскочить.  А у святкові дні всі злітаються допомогти, вклонитись главі сім'ї, поцілувати натруджені руки.

Ветеран не завжди чекає на допомогу – сам порядок біля хати наводить, в городі клопочеться. Ще й дах на хаті пофарбував.

Напередодні Нового року до ветерана завітали заступник голови районної ради Олександр Пасенковський, директор територіального центру Аркадій Степанюк, голова ветеранської організації Поворська Ганна  Шворак, аби привітати ювіляра із гарною датою – 90-річчям від дня народження (на знімках). 

Вони засвідчили свою глибоку шану до ювіляра за пройдені роки війни, працьовитість, мудрість, велику любов до життя.

Міцного здоров'я Вам, Никаноре Себестьяновичу, довголіття, спокою, любові, уваги від оточуючих!

Валентина СІЧКАР, 

голова районної ветеранської організації. 

Фото з архіву райдержадміністрації.

Щось, певно, не так пішло у світі, коли на такій хорошій землі, у працьовитому, миролюбному краї знову спалахнула війна. Адже українці чи не найбільше зазнали горя у Другій світовій. Вже й ніби призабулось, маємо свою незалежну Україну, то чому рани землі кровоточать нині, чому гинуть люди, діти, онуки, чому плаче наша земелька?

 Всього цього  не може збагнути хлібороб-фронтовик, житель с. Поворська Никанор Себестьянович Никончук. Доля вмістила в його життя стільки подій, переживань, тривог, що  вистачило б  на багатьох. А він ніс сам отой тягар, пройшов через всі випробування, але вижив,  не нарікає на свою долю. 

"Знаєте, – каже нині Никанор Себестьянович, – у кожного із нас свій хрест, який він сам обрав і який повинен нести.  А ще треба жити з Богом у серці, вірити в Нього не просто на словах, а на ділі. Тоді все пережити можна".

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 537

Аналізуючи підсумки зробленого у 2017 році, бачимо: попри всі задачі, які він перед нами ставив, форс-мажорні обставини, які виникали, ми чимало зробили для розвитку нашого міста. І тим приємніше говорити про успіхи, чим важчим був до них шлях.

Працюючи на посаді міського голови сьомий рік, я зрозумів, що не буває легких часів, завжди бракує грошей, але разом з тим, прогрес є. Взяти, до прикладу, бюджет нашого Ковеля. 

За підсумками 2017 року до загального фонду міського бюджету отримали власних доходів 257 мільйонів гривень, що на 54 мільйони більше, ніж торік. 

Основним джерелом залишається податок на доходи фізичних осіб – це майже половина, або ж 120 мільйонів гривень. Приріст до відповідного показника 2016 року становить близько 40 мільйонів, або 47 відсотків, що свідчить про суттєвий ріст заробітної плати як у господарській, так і у бюджетній сферах.

Збільшення власних доходів загального фонду бюджету досягнуто також за рахунок сплати єдиного податку від суб’єктів малого підприємництва. Цього платежу надійшло 28 з половиною мільйонів, що більше, ніж у 2016  році, на 9 мільйонів, або у півтора раза. 

Порівняно з 2016 роком суттєво, майже на три мільйони, зросли надходження земельного податку та орендної плати за землю. 

Від оренди та продажу комунального майна отримано понад два мільйони гривень.

Забудовниками були сплачені до міського бюджету кошти на розвиток інфраструктури в сумі 970 тисяч гривень.

Все це виглядає досить оптимістично, але разом з тим зрозуміло, що на все фінансового ресурсу не вистачає.

Адже сьогодні на місцеве самоврядування покладено стільки завдань, що це інколи видається непосильною ношею. Але, маючи хорошу команду, мудрих помічників, всі завдання вирішуємо. Знаходимо вихід, на перший погляд, з тупикових ситуацій, не здаємось, боремось за кожну копійку, що має належати місту.

l

Важлива ділянка нашої роботи – житлово–комунальна галузь. Тому саме сюди депутати та виконком скеровують чималі кошти.

Мені, як міському голові, особливо хотілося б якнайшвидше привести дороги до такого рівня, як ми бачимо у наших сусідів, зокрема поляків. Але не все так просто. І роботи тут, як кажуть, непочатий край. А традиційним «каменем спотикання» є знову ж та нестача грошей. 

Зокрема, у 2017  році завершено капітальний ремонт вулиці Ярослава Мудрого, яка давно перебувала в аварійному стані. І, звичайно, радує, що на сьогодні   повністю зроблено проїжджу частину, сучасне освітлення, якого, до речі, там ніколи не було. Не все встигли, не на все знову ж таки вистачило фінансів, але уже можна бачити результат.

Загалом використано 5 мільйонів 800 тисяч гривень. Левова частка, а це – п’ять мільйонів сто тисяч – кошти міського бюджету і 690 тисяч гривень отримали з обласного.

Попередньо ж була домовленість з Волинською ОДА, що ці роботи мали виконувати на умовах співфінансування 50/50. Про це говорили ще при формуванні кошторису на 2017 рік, адже через цю вулицю пролягає траса міжнародного значення.

Але обласна державна адміністрація не виконала взятих на себе зобов’язань, і нам довелось шукати додатково ще 1 мільйон 800 тисяч, аби розрахуватись з підрядником. Як не прикро, але чимало робіт, що планували здійснити з облаштування інших доріг міста, благоустрою, змушені були відкласти на “потім”.

Варто сказати, що у 2017  році проведено капітальний ремонт доріг на відрізках вулиць – 40 років Перемоги, Грушевського, Симоненка, Старицьких, Достоєвського, Незалежності.

Всі роботи вартували місту майже 11 мільйонів гривень. Загалом на шляхове будівництво витратили 21 мільйон.

Окремо хочу сказати про будівництво під’їзної дороги від вул. 40 років Перемоги до набережної. Ми тут використали білощебеневе покриття. Облаштували стоянку для автомобілів.

Ковельчанам тепер зручно дістатись до набережної на автотранспорті, велосипеді або пішки. Поряд з дорогою прокладено тротуар.

Набережна прикрасила Ковель. Важко навіть уявити, що рік тому там були чагарники, стихійні сміттєзвалища. Сьогодні – це улюблене місце відпочинку мешканців міста. Цей проект вдалося реалізувати завдяки співпраці з народним депутатом України Степаном Івахівим та його благодійним фондом «Патріоти Волині». Тепер тут любителі спорту можуть пограти у пляжний футбол та волейбол. Для цього облаштовані спеціальні майданчики. Дітворі є де бавитись – гірки, гойдалки та інші розваги передбачені для нашої малечі. По-особливому виглядає набережна ввечері, коли вмикають ліхтарі. Звичайно, ще є там над чим працювати.

Будемо укріплювати береги, висаджувати кущі і дерева. Щоправда, є велике прохання до усіх: давайте все це берегти, цінувати і демонструвати свою культуру у ставленні до рідного міста. 

Продовжили ми у нинішньому році і ремонт дворових територій, виділивши на це 2,5 мільйона гривень. За ці кошти впорядкували 40 років Перемоги, 15, Грушевського, 5 та Володимира Кияна, 74. Але перевиконання дохідної частини бюджету дозволило доповнити цей список. Понад півмільйона з місцевої казни використано на встановлення нових бордюр, викладання бруківкою пішохідних доріжок, облаштування стоянки для автомобілів на Заводській, 7. 

Потреба в заміні асфальтового покриття у ковельських дворах дуже велика. Подекуди вони не ремонтувалися з часів зведення будинків.

Охопити все місто відразу неможливо, але щороку плануємо здавати хоча б кілька об’єктів.

У центральній частині Ковеля триває реконструкція тротуарів. Часто люди нарікають, що роботи не на часі. Але мушу вам сказати, що це далеко не наша вина. У червні були внесені зміни в законодавство, які призупинили будівництво не тільки в Ковелі, а й загалом в Україні. Тож довелось знову пройти усі процедурні моменти, які забрали дуже багато часу.

На реконструкцію тротуару на вулиці Незалежності з міського бюджету спрямовано 1 мільйон 450 тисяч гривень. 

Такі ж роботи виконано на вулицях Міцкевича та Липинського.

Хочу ще пояснити, чому вулиця Олени Пчілки перебуває зараз в такому доволі непривабливому стані. Там здійснено реконструкцію мереж водопостачання та водовідведення на відрізку від Незалежності до Богомольця. 1 мільйон 400 тисяч гривень наших коштів на це використано. Підрядник – Ковельський водоканал.

Будемо навесні розширювати проїжджу частину цієї вулиці, проведемо капітальний ремонт дороги та облаштуємо стоянку біля лікарні.

Також у 2017 році прокладено інженерні мережі на вулиці Павлова. На водопостачання та каналізацію ми використали 745 тисяч гривень. 

Новим водопроводом тепер користуються мешканці вулиці Сагайдачного. Він вартував місту понад 800 тисяч гривень. 

Аби ковельчани мали хорошу воду і вона подавалась безперебійно, потрібно підтримувати у належному стані усю систему водозабезпечення. Тому  ми виділили суттєву суму для нашого водоканалу – це майже п’ять мільйонів гривень на диспетчеризацію водозабірних свердловин.

З року в рік Ковель потерпає від підтоплень. Щоб цьому зарадити, постійно здійснюємо капітальний ремонт водовідвідних каналів. Нині завершено ці роботи на Зерова і розпочали – в районі вулиць Данила Галицького, Холмської, Черняховського. На це пішло майже півтора мільйона гривень. 

Міська влада стратегічно підійшла й до питання теплопостачання. Уже встановлено десять котлів на альтернативному паливі. Всю систему теплопостачання закільцьовано. Якщо виходить з ладу одна з котелень, її навантаження розприділяється на інші. 

Разом з тим, постійно проводимо модернізацію котелень. Зокрема у 2017 році вони відремонтовані на вулицях Сагайдачного, 7, Драгоманова, 22, а ще збудувано ряд допоміжних приміщень для котельні на Заводській, 27-а. На що освоєно понад три мільйони гривень.

Щороку плануємо і проводимо заходи з реконструкції й утримання мереж вуличного освітлення. У цьому плані питання енергоефективності на сьогодні є пріоритетним, адже тепер за цю послугу місто платить за повним тарифом. 

Зокрема,   завершено реконструкцію вуличного освітлення з влаштуванням світлодіодних, енергоефективних світильників на вулицях Незалежності та Брестській – це нам обійшлось у два з половиною мільйони гривень. 

Дещо поновили ми в цьому році і автопарк наших комунальних підприємств. Через нагальну виробничу потребу для КП «Добробут» придбали бульдозер Т-170. На це з міського бюджету виділено 1 мільйон 300 тисяч гривень. Машина після повного капремонту. Нова така спецтехніка є дуже дорогою. Провели чимало консультацій, порадились з спеціалістами і обрали, на нашу думку, найоптимальніший варіант.

Чимало клопотів і проблем для міста створив сумнозвісний ветсанзавод. Для ліквідації цього лиха були задіяні і людські ресурси, і місто понесло значні фінансові витрати, бо спочатку ми були залишені з цією проблемою сам на сам. Хоча ви всі знаєте, що підприємство є державним.

Довго ми стукали в усі двері, аби нас почули, били на сполох і мешканці цього мікрорайону. І нам таки з Державного бюджету виділили 17 мільйонів гривень на ліквідацію наслідків екологічного лиха, а головне було прийнято рішення закрити це підприємство.

Більшість цієї суми   спрямовано на будівництво водогону в санітарній зоні. Ми охопили дев’ять вулиць. Кошти використали на підготовку резервуарів, куди уже і відвезені відходи, та на будівництво до них під’їзної дороги.

А в 2018 році плануємо добудувати магістральні мережі з вулиці Кияна до вулиць, прилеглих до території заводу. Окрім цього, будемо продовжувати прокладати мережі водопостачання на вулицях, що входять до санітарно-захисної зони. Кошти на це передбачені у бюджеті міста 2018 року – це понад десять мільйонів гривень.

Також майже 170 ковельчан, які мешкають неподалік підприємства, в основному це – діти, мали змогу влітку оздоровитись на морі. Відпочинок їм було профінансовано з міського бюджету,  і допоміг також благодійний фонд Степана Івахіва «Патріоти Волині».

l

Приємний подарунок під ялинку ми підготували сім’ям, які ще у 2007 році стали учасниками молодіжного будівництва. Забудовник «накивав п’ятами», і місто взяло на себе зобов’язання Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву, а відтак допомогло тридцяти родинам. Тільки в 2017  році на цей проект спрямовано понад 4 мільйони гривень.

Завдяки порозумінню з депутатським корпусом, наполегливій роботі відповідних структурних підрозділів виконкому, впродовж останніх років вдалося цю справу зрушити з місця і уже дуже скоро люди отримають ордери на житло по вулиці Володимира Кияна, 70-б, які вони чекали довгих десять років.

Впродож останнього часу у Ковелі значні бюджетні асигнування виділяються на освіту. 2017 рік позначився якісними змінами для дошкільних закладів міста. Акцент зроблено на термомодернізації. Завершені роботи з утеплення приміщення дитсадка №5. Вони проводились за кошти субвенції з Державного бюджету. Це – майже півтора мільйона гривень. До того ж, депутати з міського бюджету на облаштування входів у дошкільний заклад виділили ще 200 тисяч гривень. 

До слова,  Ковель завдяки народному депутату Степану Івахіву отримав понад 2 мільйони 269 тисяч гривень субвенції з Державного бюджету на соціально-економічний розвиток. Крім проведених робіт у названому садку, це дало змогу завершити заміну вікон на енергоощадні в дошкільних установах №№ 1, 4, 8 та 9.

Ще один дошкільний навчальний заклад кардинально змінився впродовж цього літа. Мова йде про дитсадок №3. Для його оновлення кошти були виділені з міського бюджету – 1 мільйон 320 тисяч гривень. Починаючи з літа, на об’єкті працювали будівельники. Найперше вони завершили заміну вікон на енергоощадні. 

Приміщення, згідно з сучасними, європейськими технологіями та вимогами, утеплили екологічно чистими матеріалами, пофарбували. 

Цьому садку у центрі міста – 53 роки, поглянувши сьогодні на нього, видається, ніби щойно збудований. Він став окрасою мікрорайону, де розташований. 

Також ми замінили всі вікна у десятому, одиннадцятому та тринадцятому садках.

2017 року на поточні та капітальні ремонти закладів з бюджету розвитку міста використано майже 6 мільйонів гривень. За ці гроші також у НВК №11-ліцеї полагоджено водопровідну та каналізаційну системи, проведено реконструкцію санвузлів. 

У сьомій школі капітально відремонтовано приміщення їдальні та харчоблоку.

А ще для того, аби підкреслити досягнення наших педагогів, не на словах, а на ділі – ми запровадили таку своєрідну місцеву “Нобелівську премію” для освітян – «Успішний педагог». Нагорода вручається за внесок у професію вчителя, а призовий фонд становив 210 тисяч гривень. Ми віримо, що конкурс стане дієвим інструментом популяризації наших прогресивних педагогів, які йдуть у ногу з часом і впроваджують новітні практики. Адже освіта — це найперпективніша інвестиція у суспільство. 

Заохочуємо ми і наших талановитих учнів. Для найуспішніших переможців олімпіад та конкурсів є у нас стипендії. Такі ж винагороди отримують і спортсмени Ковеля.

За останні роки, не без допомоги міської влади, в Ковельському МТМО оновили та модернізували матеріально-технічну базу. Понад 7 млн. гривень асигнувань міського бюджету спрямовано цього року.

Нещодавно у Ковелі перебував народний депутат України Олег Березюк, який зауважив, що він багато подорожує Україною, але подібного матеріально-технічного рівня лікарні у таких невеликих містах не зустрічав. Схвальні відгуки я чув і від Олександри Кужель та заступника міністра охорони здоров’я Павла Ковтонюка.

Це означає, що ми на правильному шляху і це додає натхнення для подальшої роботи. Приємно констатувати, що у нас надзвичайно тісна і конструктивна співпраця з головним лікарем Олегом Самчуком. Він – молодий, прогресивний. У нього є стратегія розвитку закладу. А міська влада допомагає фінансовим забезпеченням. У 2016  році відремонтовані хірургічне, отоларингологічне та приймальне відділення. На це з міського бюджету використано понад 3 млн. гривень.

У 2017  році уже відкрили оновлене інфекційне, терапевтичне відділення, зроблено ремонт і в кардіологічному. Відремонтовано біохімічну лабораторію. 

Придбано кисневу станцію і бронхоскоп, сучасну рентгенівську хірургічну систему на базі електронно-оптичного перетворювача. 

Думаю, ви знаєте, що Ковель буде центром одного із госпітальних округів,  і ми одними з перших почали працювати у цьому напрямку.

Досить багато в місті зроблено для поліпшення функціонування медичних установ, і тепер справа за персоналом, який повинен щодня своїми справами додавати авторитету ковельській медицині. А щоб йти в ногу з часом, без навчання не обійтись. І тут свою допомогу запропонувала благодійна фундація з Каліфорнії. Завдяки цьому наші спеціалісти зможуть пройти стажування у кращих клініках Польщі, Німеччини, США.

Для підтримки пільгових категорій населення міста, які потребують постійного лікування, а також для профілактики певних видів захворювань діє 6 медичних програм. Серед них – одна, яку ми запровадили у 2017 році  – це допомога онкохворим. Виділяємо кошти хворим на туберкульоз, діткам, які мають рідкісні захворювання.

Аналізуючи підсумки зробленого у 2017 році, бачимо: попри всі задачі, які він перед нами ставив, форс-мажорні обставини, які виникали, ми чимало зробили для розвитку нашого міста. І тим приємніше говорити про успіхи, чим важчим був до них шлях.

Працюючи на посаді міського голови сьомий рік, я зрозумів, що не буває легких часів, завжди бракує грошей, але разом з тим, прогрес є. Взяти, до прикладу, бюджет нашого Ковеля. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 852

Міський голова Олег Кіндер відповів на поставлені йому запитання. 

– Коли будуть здійснені роботи з водовідведення по вул. Купріна, на що чекають вже не один десяток років її мешканці? Чи передбачені у 2018 році кошти на ремонт дороги на цій вулиці?

– Сьогодні від підтоплень потерпають не тільки жителі вулиці Купріна, а й багатьох інших. У бюджеті -2018 заплановані кошти на виготовлення проектно-кошторисної документації. Адже для того, щоб  відвести воду з тієї чи іншої вулиці, нам необхідно знати, скільки коштів потрібно для цього виділити. Допоки не будуть підготовлені проектні матеріали, ми не зможемо в бюджеті 2018 року при перерозподілі вільних залишків визначитися у цьому.

До 12 січня підприємство "Ковелькомунпроект" має підготувати проектно-кошторисну документацію на водовідведення вулиці Лугової. Виконані тут роботи мають зняти проблему підтоплень на вулицях Федьковича, Червоного Хреста, Зеленої, Жуковського. До 1 лютого має бути проектно-кошторисна документація для  вулиць Лермонтова, Назарія Яремчука та провулку Лермонтова. 

Разом з тим продовжимо розпочаті в 2017 році роботи з водовідведення на вулиці Холмській, в районі "Держлісгоспу", на що нам потрібно понад мільйон гривень.    

– У 2017 році чимало було зроблено, та що із запланованого не вдалося реалізувати?

– Хто був на минулорічному моєму звіті, мав би чути про те, що 2017 рік буде в основному роком облаштування доріг. Але ситуація, що склалася з Ковельським ветсанзаводом, не дала можливості втілити в життя проекти, на фінансування яких були передбачені кошти, що були змушені перекинути на здійснення заходів з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, яка склалася внаслідок діяльності Ковельської філії ДП "Укрветсанзавод". Значні витрати на це будуть спрямовані і в 2018 році. 

Так, для водопостачання мікрорайону Ковеля-ІІ в бюджеті міста передбачено 8,5 млн. грн. на будівництво магістральних водопроводів, а також 1,5 млн. грн. – на будівництво вуличної мережі водопостачання на вулицях, що входять до санітарно-захисної зони.  

– Коли плануєте провести ремонтні роботи по вул. Черняховського?

– На прохання жителів ще в 2016 році розроблено проектно-кошторисну документацію на влаштування тут тротуару з однієї сторони на відрізку від вул. Холмської до вул. Відродження, укріплення узбіч, проведення водовідведення на цій ділянці та встановлення двох автобусних павільйонів.

Вже підготовлені відповідні проектні матеріали. Тож все залежатиме від надходжень у бюджет. Це питання розглядатиметься на сесії міської ради, на якій і буде прийняте рішення. 

– Де кошти, які свого часу були виділені на ремонт вулиць Відродження та Черняховського? Чому не заплановані відповідні кошти на 2018 рік?

– На вулицю Черняховського кошти поки  не виділялись. А ті, що передбачалися на вул. Відродження (понад 1,5 млн. грн.), змушені були забрати на дофінансування ремонтних робіт на вул. Ярослава Мудрого. Це пов'язано з тим,  що, як вже зазначав у звіті, своїх зобов'язань щодо співфінансування не виконала обласна державна адміністрація. Тому ми змушені були розраховуватись з підрядниками самотужки.

Стосовно згаданих півтора мільйонів гривень, які були виділені на реконструкцію вул. Відродження, то, як відомо, за новими нормативними актами по всіх об'єктах мали провести повторну роботу з виготовлення проектно-кошторисної документації. Цей проект не пройшов державної експертизи: нам відмовлено в позитивному висновку. Була поставлена вимога стосовно виготовлення проектно-кошторисної документації на ремонт дороги на відрізку від вул. Варшавської до вул. Черняховського, на що закладені кошти в бюджеті міста на 2018 рік. 

Звичайно, у 2018 році ми не матимемо можливості профінансувати весь обсяг робіт, тому що лише відрізок від вул. Варшавської до вул. Боровця, за попередніми підрахунками, вартуватиме близько 26 млн. грн. Тож після розробки проектних матеріалів за результатами перевиконання міського бюджету буде виділено частину коштів на реконструкцію дороги, починаючи від вул. Варшавської. На подальший ремонт  кошти, в міру можливості, виділятимуться щороку.

– Яка доля Палацу культури імені Тараса  Шевченка?

– Цей об'єкт перебуває не в комунальній, а у приватній власності, тому громада Ковеля не вправі ним розпоряджатися. Про майбутнє цієї будівлі потрібно цікавитись у її власників, в яких, до слова, кілька років тому про це запитував, як і про долю веслувальної бази "Ніка-Сільмаш". Відповідь виявилася простою: якщо місто має кошти, нехай купує.

У свою чергу, хочу звернути увагу на об'єкти, що знаходяться у комунальній власності міста. Адже, приміром, маємо приміщення будівлі колишнього РАЦСу, другий поверх якого Ковельська районна рада вже передала у власність міста. Окрім того, у міській власності – колишнє поліклінічне відділення  по вул. Незалежності, 122 та інші споруди, які сьогодні руйнуються. В бюджеті 2018 року закладені кошти на обстеження цих об'єктів, буде виготовлена технічна документація, після чого прийматимуться рішення щодо подальшої їх долі. 

З приводу Палацу культури ім. Т. Шевченка важко щось сказати, тому повторюся: тим, кому збираються продати цей об'єкт, варто поцікавитися у теперішніх його власників. 

Щодо ідеї місту викупити Палац, то з економічної точки зору це буде абсолютно неправильно, адже це дороговартісний об’єкт не тільки для придбання, а й утримання його. Він може працювати тільки у форматі бізнесу.

– У центрі міста поблизу магазину "Фокстрот" вже близько п'яти років не впорядковано бруківку. Коли це буде здійснено?

– Стосовно вулиці Незалежності, 83, то реконструкція її дворової території зроблена три роки тому згідно з розробленим планом.

Власне, сьогодні мені було прикро чути від ковельчан закиди з приводу того, що, мовляв, в центрі міста вже втретє за рік перекладається бруківка. Якщо говорити про відстань від  перехрестя по вул. Театральній до будівлі торговельного закладу "Вопак", то востаннє тротуарну плитку там перекладали близько 15 років тому (хоча гарантія на бруківку в Україні, як загалом у Європі, дається не більше, ніж на п'ять років).

Знята бруківка складалася на піддони, фактично кожна заактована й відправлена в КП "Добробут", де буде перебрана і відібрана для подальшого використання. З настанням тепла нею плануємо  перекласти частину тротуару біля магазину "Фокстрот", адже там бруківка таких же розмірів та форми, яка виготовлялась на початку 90-их років і сьогодні майже не має аналогів.

Були зауваження й щодо реконструкції освітлення по вулиці Незалежності. Практично від перехрестя  вул. Володимирська-Незалежності до мосту  замінено ліхтарі на нові сучасні з енергозберігаючими світильниками. Це стало необхідним тому, що знос опор, які були встановлені по вул. Незалежності, сягав сімдесяти, а то й ста відсотків.

Окрім того, потрібно врахувати ще один момент, пов'язаний з новими нормативними актами Кабміну:  якщо раніше ми користувались пільговими тарифами на вуличне освітлення, то сьогодні маємо за це стовідсотково платити. Таким чином, замінивши ліхтарі на сучасні, можемо економити кошти на оплаті за електроенергію навіть у більшому обсязі, аніж  це було на пільгових умовах.

(Закінчення на 5-й стор.).

– Коли будуть здійснені роботи з водовідведення по вул. Купріна, на що чекають вже не один десяток років її мешканці? Чи передбачені у 2018 році кошти на ремонт дороги на цій вулиці?

– Сьогодні від підтоплень потерпають не тільки жителі вулиці Купріна, а й багатьох інших. У бюджеті -2018 заплановані кошти на виготовлення проектно-кошторисної документації. Адже для того, щоб  відвести воду з тієї чи іншої вулиці, нам необхідно знати, скільки коштів потрібно для цього виділити. Допоки не будуть підготовлені проектні матеріали, ми не зможемо в бюджеті 2018 року при перерозподілі вільних залишків визначитися у цьому.

До 12 січня підприємство "Ковелькомунпроект" має підготувати проектно-кошторисну документацію на водовідведення вулиці Лугової. Виконані тут роботи мають зняти проблему підтоплень на вулицях Федьковича, Червоного Хреста, Зеленої, Жуковського. До 1 лютого має бути проектно-кошторисна документація для  вулиць Лермонтова, Назарія Яремчука та провулку Лермонтова. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 483

Ісюк Марія Павлівна нещодавно відсвяткувала свій день народження. Їй виповнилося 93 роки. Народилась вона в с. Сереховичах Старовижівського району. Доля не була прихильною до неї. Рано залишилась сиротою – помер батько. Тож мати сама годувала двох дочок. Марія Павлівна, хоч і була малою, та добре пам’ятає похорон свого батька Павла. 

– Чого ж то так люди плачуть? – питала в сльозах вона у людей.

Як сказали, що батько помер, покотилась на стіл і гірко плакала –  усвідомила, що залишилась сиротою. 

Тяжко в сім’ї було без батька-годувальника. Згодом мати Марії Агафія вийшла заміж удруге. Дівчина годувалась при вітчимі. Ходила в постолах, що дід сплів. Школу не відвідувала зовсім – тож грамоти не навчилась ніякої. Тяжко працювала в селі, як і усі люди. Дуже рано вийшла заміж – у 15 років. 

Жених теж був дуже молодий – всього 18 років. Іван Корнилович Ісюк дуже любив Марію, тож пристав до неї у прийми, щоб була сім’ї поміч, бо вітчим дівчини потрапив у тюрму "за політику", там він і помер. Марія з Іваном дуже любили одне одного: хоч бідні були обоє, та чоловік шанував дружину – дуже добрий був. У 17 років Марія народила первістка – синочка Володю. 

Почалась війна. Івана забрали на фронт. Зосталася сама Марія з малим синочком Володею в колисці – добре, що з батьками. Німці зайшли до хати і побачили дитину Марії, стали питати, чиї ж вони. А баба Гапка (мати Марії) каже: "То мій онучок". – Гарний у вас "кляйнер", – відповів німецький солдат. Певне, у самого були вдома маленькі діти. 

– Щоб зостатися живими, стали втікати у ліс, що неподалік Грабово, – пригадує Марія Павлівна. – Запрягли свої коні, взяли з собою постіль, їжу, корову – і гайда до лісу. Кінчаться харчі – вночі їдемо до хати, щоб взяти їсти. Видоїмо корову, наваримо бульби – і так рятувалися від голоду. Цілий місяць були в лісі, добре, що то літо було.

Німці не раз навідувались до їхньої хати, щоб набрати харчів, тож брали, що хотіли. Пройшов фронт – повернулися додому. Стали відкопувати те, що закопали у себе на городі. Зерно і одяг не знайшли люди, то й не забрали, а рушники хтось відкопав і забрав. Згодом Марія впізнала своє в людей, але боялась казати, щоб не забили. Закінчилася війна, додому повернувся Іван – живий, здоровий – коханий чоловік Марії. 

Народилась дочка Віра, а ще через 15 років – Рита. Троє дітей годували Ісюки. Важко було, жили бідно. Добре, що мати Марії Павлівни була – то допомагала глядіти онуків. Після війни Марія з чоловіком материну хату з села перевезли у Ковель і зліпили "врем'янку". Іван мав “золоті” руки – все сам робив. За що не візьметься – все до кінця доведе. Згодом побудували хату. 

Марія Павлівна працювала на різних роботах, а чоловік – шофером в центральній райлікарні. Батьки хотіли, щоб діти були грамотні, тож приклали всі зусилля, аби вони вийшли в люди. Син Ісюк Володимир Іванович (нині покійний) став лікарем, працював у Ковелі. Згодом очолив центральну райлікарню. Його всі добре знають і пам'ятають, як хорошу людину. Дочки Віра і Рита закінчили медучилище.

Ісюки – династія лікарів. Бабуся Марія гордиться онуком і правнуком, які теж працюють лікарями. Онук Володя – лікар-гінеколог живе і працює в Москві. Правнук Іван закінчує медінститут в Запоріжжі. А взагалі-то у неї – 4 онуки і 3 правнуки. Всі вдячні Марії Павлівні за те, що вона у них є – проста сільська неграмотна жінка, яка зуміла дати життя і освіту своїм дітям, якими вона завжди гордиться.

Галина ОЛІФЕРЧУК.

НА ЗНІМКАХ: Марія Павлівна Ісюк та члени її сім'ї у різні роки життя.

Фото з домашнього архіву.

Ісюк Марія Павлівна нещодавно відсвяткувала свій день народження. Їй виповнилося 93 роки. Народилась вона в с. Сереховичах Старовижівського району. Доля не була прихильною до неї. Рано залишилась сиротою – помер батько. Тож мати сама годувала двох дочок. Марія Павлівна, хоч і була малою, та добре пам’ятає похорон свого батька Павла. 

– Чого ж то так люди плачуть? – питала в сльозах вона у людей.

Як сказали, що батько помер, покотилась на стіл і гірко плакала –  усвідомила, що залишилась сиротою. 

Тяжко в сім’ї було без батька-годувальника. Згодом мати Марії Агафія вийшла заміж удруге. Дівчина годувалась при вітчимі. Ходила в постолах, що дід сплів. Школу не відвідувала зовсім – тож грамоти не навчилась ніякої. Тяжко працювала в селі, як і усі люди. Дуже рано вийшла заміж – у 15 років. 

Жених теж був дуже молодий – всього 18 років. Іван Корнилович Ісюк дуже любив Марію, тож пристав до неї у прийми, щоб була сім’ї поміч, бо вітчим дівчини потрапив у тюрму "за політику", там він і помер. Марія з Іваном дуже любили одне одного: хоч бідні були обоє, та чоловік шанував дружину – дуже добрий був. У 17 років Марія народила первістка – синочка Володю. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 551

Є такі стежки, дороги і стежинки, по яких  ходимо, їздимо і  не завжди звертаємо увагу на деталі.

Так сталося і цього разу. Був літній сонячний день. Ішла дорогою понад церквою святих Петра і Павла жіночка Ольга Біліч.  Її увагу привернуло дерево, на зрізі якого вона побачила зображення Богородиці з  Ісусиком на руках. Стояла, як заворожена.

Стежинкою від дому до церкви ходить саме понад цим деревом отець Андрій. Тому завагалася. Невже священик не бачив? А, можливо, це марення? Але благодатне диво побачила і її мама-свекруха, секретар селищної ради Ангеліна Петрівна Біліч, й повідомила священику. Отець Андрій пригадав, що минулого року на свято Василя Великого біля церкви між деревами з'явилося сяйво, яке зафіксувала Тетяна Невірко. Це і було попередження про те, що станеться  щось несподіване і хороше. І це диво настало. Образ Богородиці на старенькому похилому дереві засвідчує те, що Богородиця не там, де золото і багатство, а там, де накопичення правди, любові, чесної праці, молитви на рідній мові.

Священик дерево освятив, провів молебень. Матінка Ірина почепила фотознімки, рушники, люди приходять, прикрашають стрічками, моляться.

Отець Андрій  повернувся зі Сходу із благочинною місією. Схвильовано розповідав, як їх, капеланів, рятувала Богородиця. Їхали і раптом пропустили потрібний поворот і мало не потрапили до рук сепаратистів. Врятувало те, що отець Андрій помітив не той прапор, і вчасно рвонули назад. 

А другого разу планували заїхати у військову комендатуру, а потім – у частину. А отцю Андрію ніби хтось підказав, щоб їхати раніше до солдатів. І за кілька хвилин була обстріляна комендатура,  де загинув воїн.

За те, що він, батько трьох дітей, добровільно зголосився їхати туди, де на кожному кроці чекає смерть, а матінка Ірина його відпустила, її, Ірину, нагороджено за вірність медаллю, а священика – Грамотою.  Підпис – "Генерал козацтва В. М. Ткаченко".

Нехай надалі Богородиця, яка красується біля храму святих Петра і Павла УПЦ КП на ближньому дереві, захистить нашу зболену і закривавлену Україну від ворожих зазіхань,   скерує на мирне і щасливе життя кожного, додасть натхнення і віри!

Лідія ГАРЛІНСЬКА.

Від редакції: про цей випадок справжнього дива розповіла в листі до газети і голобчанка Ольга Яблонська. Вона зазначила, що до цього святого місця тепер приходять і приїжджають не лише  жителі Голоб, а й інших сіл району.

31 грудня громада відслужила молебень до Пресвятої Богородиці перед її образом, який з кожним днем стає щораз виразнішим. Кожен бажаючий може прийти сюди зі своїми проханнями і молитвами.

Пані Ольга наголосила, що члени селищної громади радіють явленню Матінки Божої в Голобах. Кожної неділі після Божественної літургії тут служать молебень до Пресвятої Богородиці.

НА ЗНІМКАХ: біля дерева, на зрізі якого являється образ Матері Божої у Голобах.

Фото з архіву громади голобського храму святих апостолів Петра і Павла.

Є такі стежки, дороги і стежинки, по яких  ходимо, їздимо і  не завжди звертаємо увагу на деталі.

Так сталося і цього разу. Був літній сонячний день. Ішла дорогою понад церквою святих Петра і Павла жіночка Ольга Біліч.  Її увагу привернуло дерево, на зрізі якого вона побачила зображення Богородиці з  Ісусиком на руках. Стояла, як заворожена.

Стежинкою від дому до церкви ходить саме понад цим деревом отець Андрій. Тому завагалася. Невже священик не бачив? А, можливо, це марення? Але благодатне диво побачила і її мама-свекруха, секретар селищної ради Ангеліна Петрівна Біліч, й повідомила священику. Отець Андрій пригадав, що минулого року на свято Василя Великого біля церкви між деревами з'явилося сяйво, яке зафіксувала Тетяна Невірко. Це і було попередження про те, що станеться  щось несподіване і хороше. І це диво настало. Образ Богородиці на старенькому похилому дереві засвідчує те, що Богородиця не там, де золото і багатство, а там, де накопичення правди, любові, чесної праці, молитви на рідній мові.

Священик дерево освятив, провів молебень. Матінка Ірина почепила фотознімки, рушники, люди приходять, прикрашають стрічками, моляться.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 941

Сьогодні, у час комп’ютерної залежності та політичного шизофренічного  сюрреалізму, поетичне слово, немов травинка з-під асфальту, намагається пробитися до світла, бо і саме є світлом, яке вказує шлях людству.

Це особливо важливо, коли влада всіх рівнів, олігархічні клани та й немала частина зазомбованого пропагандою суспільства не чують ні віщого слова поетів, ні волхвів, ні священиків. Глуха стіна!

І ось у переддень Різдвяних свят запалали свічки «Літературної кав’ярні» у загальноосвітній школі-ліцеї № 11 (на знімках). Натхненником та організатором зустрічі стала Галина Сидорук, директор закладу.

…Музичний кабінет переповнений. Вчителі та учні старших класів прийшли «зарядитися» від промінчика поетичного слова.

На гостину запросили відомого журналіста, краєзнавця та поета Анатолія Семенюка і співучий родинний дует в складі Ірини Терещук, вчителя образотворчого мистецтва, та її доньки Анастасії.

Галина Олексіївна озвучила своєрідний заспів, який має  допомогти зрозуміти присутнім, а що ж воно таке, поезія та сам поет? Доречно звучать тут слова Ліни Костенко: «Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі».

У кожного своє і бачення, і розуміння суті поетичного слова. Учителі та учні, мов на творчому уроці, відповідали на це непросте запитання. Цікаво, мудро, із глибинним розумінням. А як думає про це Анатолій Семенюк?

Він переконаний, що: «Поезія – це сконцентрована філософська думка про сутність всеосяжного людського буття. Саме поетичним словом об’єднуються минуле, сучасне та майбутнє, космічне та земне, людське і природне. Тільки в поезії оголеними протуберанцями виплескують людські емоції та почуття. Зрештою, неперевершеним поетичним духовним твором  є «Біблія». Молитовні вірші Святого письма єднають нас земних із Творцем».

«Тоді хто є сам поет: медіум чи унікальна особистість?» – запитують учні.

«Поет – це талант, праця і Бог, де частка таланту 5 відсотків. Якось відома поетеса Марина Цвєтаєва сказала, що ми «щастя будуємо на піску». Це стосується і поезії. Без наполегливої творчої праці і віри в Бога немає ні поета, ні поезії».

«А як з’являються поетичні рядки і звідки приходять метафоричні образи?». «Це – таїна, на яку ще ніхто не знайшов відповіді. Можливо, з ноосфери  Розуму (за Вернадським)».

Зазвичай присутні хочуть почути вірші у виконанні самого автора. В доробку Анатолія Семенюка – вірші про маму, війну на Сході та мир, кохання і філософський погляд на сьогодення та історію. Окремі твори він озвучує уважним слухачам.

Проте головним лейтмотивом зустрічі є поезія класиків кінця ХІХ–початку ХХ століття. Іспанець Гарсія Лорка вважав, що поет – це мандрівник, який знає шлях у вічність. Багато з цих визначних особистостей світового значення пізнали цю вічність, залишаючи і нам, теперішнім, можливість торкатися її. Перед слухачами постали образи поетів так званої «срібної доби». 

Озвучені поетичні рядки ніби переносять присутніх в інший паралельний світ буття, де Людина – з великої літери, де щастя – це окраєць хліба, краплина молока та синє небо. Легко лягають на душу ліричні задушевні рядки Сергія Єсеніна та інших поетів.

Окрасою літературного вечора стали пісенні замальовки (наживо) у виконанні Ірини Терещук та її доньки Анастасії. Пливуть романси, мов синій туман над лугом, і душа оживає. Заслужені бурхливі оплески! Мерехтять свічі, ніби нагадують, що вечір доходить до свого фіналу.

Галина Олексіївна щиросердечно подякувала всім за участь у творчій «Літературній кав’ярні», завершуючи виступ словами Ліни Костенко:

«І не знецінюйте коштовне,

Не загубіться у юрбі,

Не проміняйте неповторне

На сто ерзаців у собі».

Любомир ФІАЛКО.

Фото з архіву НВК № 11.

Сьогодні, у час комп’ютерної залежності та політичного шизофренічного  сюрреалізму, поетичне слово, немов травинка з-під асфальту, намагається пробитися до світла, бо і саме є світлом, яке вказує шлях людству.

Це особливо важливо, коли влада всіх рівнів, олігархічні клани та й немала частина зазомбованого пропагандою суспільства не чують ні віщого слова поетів, ні волхвів, ні священиків. Глуха стіна!

І ось у переддень Різдвяних свят запалали свічки «Літературної кав’ярні» у загальноосвітній школі-ліцеї № 11 (на знімках). Натхненником та організатором зустрічі стала Галина Сидорук, директор закладу.

…Музичний кабінет переповнений. Вчителі та учні старших класів прийшли «зарядитися» від промінчика поетичного слова.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 2275

n У кожної господині є свій секрет приготування будь-якої страви, але є й загальні поради, які будуть корисними на кожній кухні.

n Щоб обсмажити чи запекти м’ясо із золотистою скоринкою, його потрібно змастити медом.

n Зів’ялі кріп і петрушка знову отримають гарний вигляд, якщо помістити їх у воду, розведену оцтом.

n Печінка буде м’якою, якщо попередньо посипати її цукром.

n Цибуля втратить гіркоту і буде смачнішою, якщо після нарізання її покласти в друшляк і обшпарити кип’ятком.

n Яєчні білки швидше зіб’ються в пишну піну, якщо їх попередньо охолодити і додати декілька крапель лимонного соку або лимонної кислоти. З жовтком роблять навпаки – жовтки люблять тепло і цукор.

n Щоб яйця під час варіння не тріскали, попередньо їх треба промити у холодній воді.

n Щоб морква мала приємний смак, її потрібно проварити 5-10 хвилин і солити в кінці варіння.

n Щоб рис був розсипчастий, його перед варінням слід замочити в холодній воді на 30 хвилин.

n Щоб сіль в сільничці не набирала вологи, туди потрібно додати декілька зерняток рису.

n Щоб рис і макарони не злипались, під час варіння у воду можна додати декілька крапель олії.

n Якщо хочете отримати смачні овочі при варінні, у воду їх потрібно опускати після того, як вода закипить.

n Якщо ж хочете, щоб смачним був овочевий бульйон, а не овочі, то овочі слід починати варити в холодній воді.

Підготувала Юлія ЛИТВИНЮК.

• У кожної господині є свій секрет приготування будь-якої страви, але є й загальні поради, які будуть корисними на кожній кухні.
• Щоб обсмажити чи запекти м’ясо із золотистою скоринкою, його потрібно змастити медом.
• Зів’ялі кріп і петрушка знову отримають гарний вигляд, якщо помістити їх у воду, розведену оцтом.
•  Печінка буде м’якою, якщо попередньо посипати її цукром.
• Цибуля втратить гіркоту і буде смачнішою, якщо після нарізання її покласти в друшляк і обшпарити кип’ятком.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 528