22.02.2018 Зінчук Вікторія Петрівна

гривніУ вирі валютних "танців"

Традиційно українці звикли відзначати новорічні свята з гарним настроєм, веселою компанією та, як кажуть, з розмахом. Щоб з подарунками, у дружньому та родинному колі за щедро накритим столом. 
Однак цьогоріч багатьом довелося відмовитись від звичних гучних застіль і святкувати скромно або не святкувати зовсім. Святкові дні підпсували раптові стрибки долара, бо довелося зі страхом спостерігати за падінням національної валюти: "зелений" перескочив позначку 29. Кому ж, як не нам, українцям, відомо те, що чим дорожчий долар, тим непомітнішими для нас стають наші "підвищені" зарплати та пенсії. Адже в нашій країні все прив'язане до американської валюти, і курсові стрибки незмінно призводять до стрибків цінових.
За ним, курсом долара, слідкують, як за пульсом хворого. Він то стрибає, то трішки заспокоюється. Сьогодні можемо трохи розслабитись: долар подешевшав – нині цифри на таблицях в обмінниках ледве перевищують 27 грн.
Що ж, хочеться вірити прогнозам НБУ, де валютні стрибки коментують обережно, але з оптимізмом, пояснюючи тим, що послаблення гривні, яке відбулося останнім часом, має сезонний характер. Мовляв, після того, як Україна перейшла на режим плаваючого курсоутворення, спостерігаються такі тенденції: восени та взимку гривня дещо послаблюється, весною та влітку, навпаки, зміцнює свої позиції. 
Але не будемо заглиблюватися в політику. Краще звернемося до наших вже не надто оптимістичних реалій. І хоч валютні "танці" дещо вщухли, та ціни залишаються стабільно високими. І це не дивно, прив'язані у нас вони до "американця" аж надто міцно. 
Одяг, взуття, техніка, бензин, автомобілі… Все подорожчає, якщо підскочить курс долара, адже майже всі товари в Україну завозять з-за кордону. А за що купуємо, за те й продаємо. 
І подорожчає не тільки імпортна продукція, бо українська економіка імпортозалежна й наче ланцюгом прикована до американської валюти. Ціни виростуть і на вітчизняні товари, скажімо, на одяг, який шиється з тканини, яку купують за кордоном.
Як цифри в обмінниках впливають на цінники, вирішила перевірити сама. Йду в один з магазинів, аби придбати комплект з найнеобхідніших базових речей. 
Сукні, брюки, кофтинки, блузки – вибір, як в будь-якому магазині одягу. Ціни тут середні (дешевих в нас немає). Обираю сезонний набір – джинси та светер, а ще шапку та шарф. У результаті за скромний набір одягу мені довелося б сплатити більш, ніж дві тисячі гривень. 
Отож, на все інше у мене до наступної зарплати залишиться трохи більше тисячі. А ще ж зайшла у взуттєвий відділ: зручні шкіряні черевички там зацінили у півтори тисячі гривень, а стильні на підборах із замінника – в тисячу сто.
Тож у моєму варіанті лишається хіба що купувати щось одне на місячну зарплату. Якби "стартувала" десь на початку осені, то якраз до кінця зими й могла б одягнутися…
Під час мого удаваного "шопінгу" почула розмову між двома молодицями, які сюди також прийшли за обновками.
– Що?! Оця кофточка аж 700 гривень коштує? Аби хоч тепла, – каже одна, зробивши круглі очі.
– А ти як думала. Он тепла – дев'ятсот. Сходили б на ринок. Там дешевше, – пропонує подрузі інша.
– Та ні, – хитає головою майбутня власниця кофтинки (бо все ж таки її згодом купила), приміряючи одежину до себе. – А як зараз на вулиці щось приміряти? Заради кількох гривень роздягатися там на морозі…
"Чому ж кількох? На ринку можна знайти щось подібне на одну-дві сотні дешевше", – хотілось сказати мені. Але промовчала й згадала про інше. Звісно, жіночка має рацію: ринок не магазин – там холодно й незручно. Але коли мізерної пенсії ледве вистачає на їжу та ліки, старенькі, наприклад, з Люблинця, аби скупитись на базарі чи зі знижками у супермаркетах і зекономити хоч 20 - 30 гривень, їдуть до Ковеля поїздом (бо на "маршрутках" пільговий проїзд їм давно скасували), незважаючи на холод, дощ зі снігом чи ожеледицю.
l
Для більшості груп товарів  альтернативи немає. Тож життя кожного з нас складається з імпортних "комплектуючих". У цьому пересвідчитися можемо дуже просто, провівши своєрідний експеримент.
Традиційно ранок розпочинається з особистої гігієни. Здавалося б, дрібниці – гель для душу, шампунь, зубна паста, косметика… Майже все це на українському ринку імпортне. В себе вдома навіть з цього переліку я не знайшла жодного товару, який вироблено в нашій країні. Українську косметику у нас, звичайно ж, випускають, але імпортної на ринку в декілька разів більше. Не набагато краще виглядають справи з побутовою хімією. 
За словами експертів, української продукції на прилавках аж 50 відсотків, мовляв, виробляють в нас і одяг, і взуття, але тим не менше всю фурнітуру й тканини дизайнери купують за кордоном.
А от найнижчу ланку в цьому "рейтингу" займає побутова техніка та електроніка. Таких товарів в нас випускають близько одного відсотка.
Тож щойно зросте долар, подорожчає і техніка. Поки що покупці це не надто відчувають завдяки передсвятковим акціям і знижкам. Але знижки – це лише рекламний хід, аби покупця привабити і звільнити полиці для "свіжого" товару, але вже за новими цінами.
Українцям у деякій мірі доводиться залежати від курсу долара навіть у сфері охорони здоров'я. Хворіти в Україні дорого, а піде угору долар – буде ще дорожче. І хоч аптечні асоціації запевняють, що українська фармпромисловість розвивається непогано, адже на ринку досить багато вітчизняних препаратів, але ціни на наші ліки диктує знову ж таки долар. Фармацевтична галузь надзвичайно залежна від імпорту, бо навіть вітчизняні виробники у своїй більшості використовують пакувальні матеріали, обладнання та інше, що завозиться з-за кордону.
Інша справа з продуктами харчування, адже майже всі вони – під брендом "Зроблено в Україні" і у переважній більшості займають полиці супермаркетів та магазинів. Тож від покупців у вихідні та перед святами біля кас часом відбою немає. 
"Всі гроші йдуть на харчі. Не маємо можливості гарно вдягатися, вдома ремонт освіжити, десь на курорті відпустку провести, то хоч чимось смачненьким проблеми заїдаємо", – жартує одна моя знайома і в чомусь має рацію. Але, на жаль, далеко не кожен й цієї радості собі не може дозволити.
Вікторія ЗІНЧУК.
Традиційно українці звикли відзначати новорічні свята з гарним настроєм, веселою компанією та, як кажуть, з розмахом. Щоб з подарунками, у дружньому та родинному колі за щедро накритим столом. 
Однак цьогоріч багатьом довелося відмовитись від звичних гучних застіль і святкувати скромно або не святкувати зовсім. Святкові дні підпсували раптові стрибки долара, бо довелося зі страхом спостерігати за падінням національної валюти: "зелений" перескочив позначку 29. Кому ж, як не нам, українцям, відомо те, що чим дорожчий долар, тим непомітнішими для нас стають наші "підвищені" зарплати та пенсії. Адже в нашій країні все прив'язане до американської валюти, і курсові стрибки незмінно призводять до стрибків цінових.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 400
Читати далі
22.02.2018

П01"Союзу Українок" Ковеля – 90

(Продовження. 
Поч. в номерах «Вістей Ковельщини» за 25 січня  та 1 і  8 лютого ц. р.).
26-27 травня – свято української книги в артгалереї і в НД «Просвіта». Гості: директор видавництва «Каменяр» Дмитро Сапіга, поети Ігор Павлюк, Анна Канич, Марія Людкевич. Організатори: Ніна Горик, Марія Хотинська, Раїса Ваврищук.
Два дні поетичного свята за активної участі «Союзу Українок». На завершення свята в   «Просвіті» голова «СУ» А. Полякова подякувала гостям за подаровану радість. Д. Сапіга тут же подарував безцінний  набір книг  його видавництва: “Спогади про Івана Франка”, спогади про Юрія Липу “Апостол новітнього українства”, “Українство на позвах з Московщиною” Івана Нечуя-Левицького.
В липні 2001 р. в дитсадку № 3 (мікрорайон «Сільмаш») отримали приміщення, для облаштування світлиці. 24 серпня світлицю освятили.  Отримали приміщення, і якісним його ремонтом  завдячуємо п. Анатолію Семенюку.
Вересень 2001 року ознаменувався першою річницею діяльності «СУ» Ковеля, до того ж – 10 років відновлення “Союзу Українок” України. Вирішуємо відзначити ці дати конференцією на тему «Жіночий рух в Україні». 30 вересня в НД «Просвіта» збираються «союзянки», запрошені  небайдужі ковельчани. В фойє їх зустрічає виставка вишитих робіт «союзянок»,  фотостенд із світлинами нашої діяльності.
З рефератами виступили Марія Хотинська, Ганна Гнатюк, автор цих рядків. Ведуча – Галина Голубович. «Союз Українок» Ковеля вітали Ніна Горик, Анатолій Семенюк, Олена Вальчук. Вихованці Ніни Байчук читали новелу Григора Тютюнника «Три зозулі з поклоном». Спів тріо «Райдуга» зачарував усіх присутніх.
На фото 1 – організатори конференції і незабутнє тріо «Райдуга», учасники конференції в залі НД «Просвіта» – фото 2. Після всього Ніна Горик зазначила: «Було цікавюще».
18 листопада 2001 року в світлиці «СУ» – входини і святкування першої річниці організації. Серед запрошених гостей – заступник міського голови Софія Горбачевська, зав. відділом культури Любов Поліщук, поетеса Ніна Горик, кореспондент радіо Марія Сервачинська, журналіст газети «Вісті Ковельщини» Степан Скоклюк, Анатолій Семенюк, Геннадій Сарапін, Раїса Ваврищук, Олена Вальчук, Ірина Новожилова з вихованцями студії «Надія» та інші. Ведучі – Галина Голубович і Ніна Байчук. Співали діти студії і тріо «Райдуга». 
«Союз Українок» вважав найважливішою в своїй діяльності роботу з школярами і молоддю. Отож, другий рік нашої праці розпочався з відкриття «Школи шляхетних українок»  1 грудня 2001 року в Палаці учнівської молоді. Автором ідеї, організатором і директором школи була Галина Голубович. В школі на громадських засадах працювали о. Анатолій Александрук, Людмила Барановська, Світлана Криницька, Оксана Мулярчук, Галина Голубович, автор цих рядків, Мирослава Гудим, Ірина Глущук та Ольга Гайдай.  
За час навчання панночки школи відвідали музей Лесі Українки в с. Колодяжному (фото 3), а ще й разом з учителями побували у Львові, де в оперному театрі переглянули балет «Лебедине озеро». Краса оперного театру, екскурсія по місту, в Шевченківський гай справили на всіх незабутнє враження (фото 4). 
Випуск школи відбувся 18 травня 2003 року в світлиці «СУ». Присутні о. Анатолій Александрук, міський голова Я. Шевчук, голова обласної організації Л. Ганейчук з посестрами, журналістка В. Зінчук, кореспондент радіо М. Сервачинська, начальник РЖКП-2 А. Семенюк, викладачі школи, тріо «Райдуга», мами і бабусі панночок, активістки «Союзу Українок» (фото 5).
Друга   школа діяла з 2008 по 2010 роки. Навчання відбувалось у щойно відкритому культурно-просвітницькому центрі («стара аптека»). Склад викладачів поповнився «союзянками» Галиною Кушнірук, Ольгою Бичковською, Людмилою Катерною, Людмилою Чапек, Ніною Габрилевич. Дітей навчали музики, співів, танцю, писанкарству, флористики, манерам доброго поводження, вишиванню, кулінарії; відбувалися святкування, екскурсії (в музей Лесі Українки, музей «Волинської ікони» та “Луцький замок”) та багато іншого. Діяльність школи фінансувалась з 2002 року благодійним фондом Івана Омелянюка «Майбутнє Волині».
З 2012 року і донині було   два випуски, але вже як «Школи гармонійного розвитку», тому що з дівчатками навчаються і хлопчики. Директором  школи всі ці роки є Руслана Козачук. Викладачі школи: о. Іван Оринчак, Людмила Катерна, Ольга Бичковська, Олександра Кузьмич, Галина Голубович, Галина Кушнірук, Лариса Пришляк, Раїса Хвищук, Сергій Гелюта, майстер-класи – Володимир Кравчук, учасник АТО Євген Селін і Олена Місюра. 
«Школа гармонійного розвитку» фінансується «союзянкою» Наталією Козоріз при підтримці голови «СУ» Олени Місюри. Окрім занять, в школі дітей призвичаюють до традицій святкування Різдва (на фото 6 –  вертеп у виконанні учнів школи  в 2017 році), Великодня, Святого Миколая, Св. Андрія; привчають до вшанування світочів нації Тараса Шевченка, Лесі Українки та інших.
 Діти на різних заходах були присутні до річниць Голодомору, виступали у Луцькому військовому шпиталі перед учасниками АТО, в НД «Просвіта» на святі Різдвяних колядок з вертепом. В 2015 році на вшанування пам’яті Т. Шевченка «Читаємо Кобзаря родинами» окрасою стала родина школярів «ШГР». Поїздку до Луцького шпиталю підготувала голова «СУ» Олена Місюра (на фото 7 – її виступ перед воїнами).
Роботу з молоддю починали ветерани УПА, в’язні сталінських таборів Михайлина Рабко (фото 8), Марія Юзефович і Катерина Бородюк (фото 9), які охоче ділились пережитим з молоддю. Після зустрічі з Марією Юзефович студенти машинобудівного технікуму (керівник Ніна Байчук) підготували реферат про її життєвий шлях «10-літній семінар».
Традицію продовжили М. Хотинська, Л. Козуля, М. Дригуля. На запрошення гімназії, медичного коледжу, шкіл міста вони неодноразово брали участь у заходах до річниць Голодомору, Героїв Крут, УПА тощо. Г. Голубович залучила до участі у Всеукраїнському конкурсі “Союзу Українок” «Мій рідний край»  учнів школи села Дубового (керівник Наталія Тхоржевська), які вибороли усі почесні нагороди (Львів, 2011 р.). В 2012 році автор цих рядків організувала  коштом Н. Козоріз у співпраці з керівником відділу  освіти В. Бичковським перегляд у кінотеатрі старшокласниками усіх шкіл міста українського фільму «Той  Хто  Пройшов Крізь Вогонь». В 2013 році Наталія Козоріз організувала і профінансувала перегляд в кінотеатрі учнями  української стрічки «Іван Сила».
З перших днів діяльності «Союзу Українок» голова комісії з благодійної допомоги малозабезпеченим дітям Єлизавета Бондюк, «союзянки» Любов Тарасюк та Іраїда Чорна збирали списки дітей в школах №№ 2, 3, 5, 8, 12, закуповували продукти, навчальні приладдя, допомагали дітям фінансово.
На початок нашої діяльності в Ковелі було 50 репресованих жінок. Голова комісії Любов Ткачук дістала ці списки. Розподілили репресованих за місцем проживання «союзянок», які зустрілись з усіма жінками, записали їхні розповіді. Відвідували репресованих  в Різдвяні  дні, вітали з Великоднем, допомагали фінансово та ін. Любові Ткачук активно допомагала Людмила Калитюк. З 2009 р. по 2013 р. цю роботу дуже відповідально проводила Марія Дригуля.
Ще варто згадати про «Вечір українського романсу, пісні і поезії», який ми подарували ковельчанам у Великодні дні 2004 року. Організатором концерту була Оксана Мулярчук, концертмейстером – Тетяна Гнатюк, ведучою – Галина Голубович. Ідея – автора цих рядків. Виступали: тріо «Райдуга», Володимир Михалевич, Руслана Шацька, юні таланти – Богдан  Рапінчук і Віктор Мостика, «союзянка» Олександра Кузьмич, дует «Волошки» (Олена Абрамчук і Руслана Грич), вокальна група «СУ» та інші. 
Неймовірно зворушливо звучав спогад-монолог Любові Ткачук про її зустріч з Василем Стусом. При вході до зали НД «Просвіта» юні україночки дарували жінкам конвалії. Серед присутніх – міський голова Ярослав Шевчук із заступником Борисом Зінчуком та секретарем ради Григорієм Бойчуком, поет Анатолій Семенюк, журналіст Степан Скоклюк.  
На завершення міський голова Я. Шевчук подякував організаторам за свято, рівного якому в Ковелі він не пам’ятає, і підкреслив велику роль «Союзу Українок», які не на словах, а реальними справами пропагують українське мистецтво.
На фото 10 і 11   ви бачите    дует у складі Тетяни Гнатюк і Жанни Будкової в супроводі інструментального тріо; вокальну групу «Союзу Українок».
Алла ПОЛЯКОВА.
Фото з архіву Ковельської філії «Союзу Українок».
(Продовження. Поч. в номерах «Вістей Ковельщини» за 25 січня  та 1 і  8 лютого ц. р.).
26-27 травня – свято української книги в артгалереї і в НД «Просвіта». Гості: директор видавництва «Каменяр» Дмитро Сапіга, поети Ігор Павлюк, Анна Канич, Марія Людкевич. Організатори: Ніна Горик, Марія Хотинська, Раїса Ваврищук.
Два дні поетичного свята за активної участі «Союзу Українок». На завершення свята в   «Просвіті» голова «СУ» А. Полякова подякувала гостям за подаровану радість. Д. Сапіга тут же подарував безцінний  набір книг  його видавництва: “Спогади про Івана Франка”, спогади про Юрія Липу “Апостол новітнього українства”, “Українство на позвах з Московщиною” Івана Нечуя-Левицького.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1002
Читати далі
22.02.2018

ювілейГідні шани і поваги

Життя, як мить і ціла вічність, котре з роками, як добре вино, стає тільки кращим, адже насичується новими враженнями, досвідом, мудрістю.

7 лютого поважний 100-річний  ювілей відсвяткувала найстарша жителька с. Любитова Копелець Марфа Миколаївна. Цю надзвичайно милу жінку, дбайливу матусю, люблячу бабусю і вже навіть прабабусю, доля вела нелегкими  стежками. І ось уже промайнуло 100 років життя, але  важко описати його кількома словами, бо воно - як цікава книжка, в якій хочеться ще довго гортати сторінки, читати й перечитувати. 

 

Життя, як мить і ціла вічність, котре з роками, як добре вино, стає тільки кращим, адже насичується новими враженнями, досвідом, мудрістю.
7 лютого поважний 100-річний  ювілей відсвяткувала найстарша жителька с. Любитова Копелець Марфа Миколаївна. Цю надзвичайно милу жінку, дбайливу матусю, люблячу бабусю і вже навіть прабабусю, доля вела нелегкими  стежками. І ось уже промайнуло 100 років життя, але  важко описати його кількома словами, бо воно - як цікава книжка, в якій хочеться ще довго гортати сторінки, читати й перечитувати. 
Народилася Марфа Миколаївна в багатодітній родині, яка тоді проживала на Полтавщині. Оскільки, ще в юному віці Марфа працювала в наймах у людей, тому мала нагоду здобути лише початкову освіту. Пізніше працювала в місцевому колгоспі й на цукровому заводі.  Вийшла заміж за односельчанина  Петра Григоровича, з яким народила п'ятьох дітей.
Цій  мужній жінці довелося побачити і лихоліття війни, і перемогу, і бути свідком голодомору, пережити всі випробування, пройти через сумні і радісні хвилини життя, які її не зламали, а лише зробили сильнішою.
А ось на Волинь Копелець Марфа переїхала завдяки турботі доньки  – Мрочковської Валентини Петрівни, яку доля ще в молодому віці привела у мальовниче село Любитів. Тут наша ювілярка й живе до сьогодні у колі  великої дружньої  родини. 
У день поважного  ювілею дорогу Марфу Миколаївну з'їхались привітати не лише близькі знайомі, рідні та друзі, але й представники місцевої та районної влади, а саме: Любитівський сільський голова Віктор Павлов, перший заступник голови райдержадміністрації Роман Кульцман та начальник управління соціального захисту населення райдержадміністрації Олена Давидович.
Гості щиро вітали ювілярку, дарували їй квіти, подарунки, бажали міцного здоров'я. У відповідь,  зворушена Марфа Миколаївна, сердечно дякувала за такий приємний візит, душевне спілкування і бажала усіх благ присутнім.
 Марфа Миколаївна ще й досі переживає за справи кожного із членів своєї родини, дає мудрі поради та настанови, а дружня сім'я не втомлюється піклуватись про неї.
              х х х
Ювілейна дата постукала у двері ще однієї мешканки Любитова Рудик Марії Степанівни. 8 лютого їй  виповнилося 80 років.
У цей святковий день, дорогу іменинницю вітали рідні, сусіди, друзі і навіть усі ті, що не в змозі бути поруч, передавали вітання по телефону. Ця жінка  заслуговує поваги не лише від дітей, онуків та правнуків, а й від усіх односельчан. Марія Степанівна протягом довгих років свого життя була завідуючою Любитівської бібліотеки. 
А як відомо, бібліотечно-просвітницька діяльність нелегка справа, яка вимагає клопіткої сумлінної праці. І саме такою відповідальною трудівницею, й була наша ювілярка, яка прищепила багатьом дорослим і дітям любов до невичерпного джерела духовності та знань – книги, невтомно наповнювала культурну й історичну спадщину, відкривала шлях  у світ нового і непізнаного.  За це її й досі пам'ятають і шанують колеги, які також завітали до ювілярки, аби засвідчити вдячність за науку та неоціненний досвід, за добре та любляче серце, чистоту та відкритість душі. 
Свою щиру любов та повагу до ювілярки висловив й колектив Ковельської ЦБС на чолі із директором Галиною Божик, які також передали найкращі побажання і пам'ятні дарунки.
І, можливо, як у кожного з нас, на життєвій ниві бувають різні негаразди, та це зовсім не відобразилось на Марії  Рудик. Вона по цей день  залишається привітною і життєрадісною, доброю та ввічливою, завжди готова до спілкування з оточуючими, може вислухати чи порадити.
Приєднуючись до численних побажань, ще раз зичу нашим дорогим та шановним ювілярам міцного здоров'я, Божого благословення та довголіття. Нехай доля Вас збагачує життєвою енергією, радісними митями сьогодення. Нехай Вас завжди підтримує і розуміє уся рідня, а біди та хвороби оминають. Хай у Ваших домівках завжди панують мир і злагода!
 Юлія ВОЙТЮК, 
бібліотекар с. Любитова.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 944
Читати далі
22.02.2018

Зображення (5) (1)Гордість голобчан

Надворі мете, під ногами місиво, слизько, іти важко. Назустріч йде знайома жінка Олена Микитівна Петрук, яка уже подолала добрий кілометр.  
– Куди ви зібрались? Без сумки?
– Туди сумка не треба, гостинець у кишені. Іду на побачення із сином. Сьогодні 19 років, як не стало мого Вані. 
– Чорні смуги у Вашому житті уже позаду. Досить випробувань. 
Життя цієї трудівниці переповнене випробуваннями. Зі сльозами згадує своє босоноге дитинство. Батько залишив сім’ю, мати осліпла. Голод виганяв із хати жебракувати. Вона і брат, малі, голодні, згорьовані ходили по ближніх селах і просили милостиню. Добрі люди пропонували поїсти, але діти хотіли щось із собою, бо вдома голодна мама. Пригадує, як зі школи прийшов схвильований брат і розказує, що вчителька викликала його до дошки. Він ішов боком, бо затуляв порвані штани, а вчительці сказав, що болить у боку. Він вивчився і поїхав на Донбас. Був начальником шахти. Допомагав постійно, матір провідував, сестрі співчував. Олена доглядала матір. Працювала дояркою – безсонні ночі, напружені світанки, без вихідних. 
А діти! Їх було п’ятеро. Народила, виростила і виховала в любові і праці. Пишається і дорожить ними, бо каже, що, мабуть, добріших немає в світі.   І невістка як дочка. Привчала змалку до самостійності, до праці. Уміли їсти приготувати, прибрати. Працюють усі: дочка Галина – бригадир тракторної бригади у Бруховичах, син Олександр живе в Голобах, шофер, бездоганний господар. Дочка Тетяна – провідник, живе в Ковелі. Син Микола, що живе в Івано-Франківську, своє життя присвятив спорту. Перший рік не поступив у Луцький педінститут, але наполегливість взяла своє. 
Окрасою Івано-Франківщини є спортивно-оздоровчий комплекс імені героїв-пожежників, який зводили два роки вогнеборці Прикарпаття. Тут проводять меморіальні заходи з нагоди вшанування пам’яті героїв-пожежників Чорнобиля, регіональні змагання з пожежно-прикладного спорту. Начальником цього комплексу є наш голобчанин Микола Володимирович Петрук – майстер спорту, суддя національної категорії, багаторазовий переможець і призер чемпіонатів України, старший тренер юнацької збірної команди України. Його час у подоланні стометрової смуги з перешкодами становить 16,10 секунди. 
Наполегливість, сила волі, здоровий спосіб життя – ось основне у спортсмена. Колишня сусідка Любов Кашуба згадує: «Ми милувалися акуратністю Миколи. Пере шкарпетки, миє зубною щіткою взуття. І не тільки своє. Завжди уважний, підтягнутий, спортивний”. 
Тому й не дивно, що такий високий результат підполковник Петрук продемонстрував на чемпіонаті України ще у 1995 році. І на цьому не зупинився. Серед прикарпатських спортсменів-прикладників з’явився ще один чемпіон – вісімнадцятирічний Павло Петрук, якого підготував Микола Петрук. Почуття відповідальності перед батьком, тренером і наставником додавало юнаку завзяття і сили на змаганнях України із пожежно-прикладного спорту. Павло подолав стометрову смугу з перешкодами ще краще, ніж батько – за 14,49 секунди і виконав норматив майстра спорту. 
Зраділи Голоби, бо наш земляк Микола Петрук (на знімку), виходець із простої сім’ї, удостоєний звання «Заслужений працівник культури та спорту». Бажаємо, щоб ця нагорода була не останньою, щоб мати ще не раз сказала: «Я щаслива!».
Лідія ГАРЛІНСЬКА.
Надворі мете, під ногами місиво, слизько, іти важко. Назустріч йде знайома жінка Олена Микитівна Петрук, яка уже подолала добрий кілометр.  
– Куди ви зібрались? Без сумки?
– Туди сумка не треба, гостинець у кишені. Іду на побачення із сином. Сьогодні 19 років, як не стало мого Вані. 
– Чорні смуги у Вашому житті уже позаду. Досить випробувань. 
Життя цієї трудівниці переповнене випробуваннями. Зі сльозами згадує своє босоноге дитинство. Батько залишив сім’ю, мати осліпла. Голод виганяв із хати жебракувати. Вона і брат, малі, голодні, згорьовані ходили по ближніх селах і просили милостиню. Добрі люди пропонували поїсти, але діти хотіли щось із собою, бо вдома голодна мама. Пригадує, як зі школи прийшов схвильований брат і розказує, що вчителька викликала його до дошки. Він ішов боком, бо затуляв порвані штани, а вчительці сказав, що болить у боку. Він вивчився і поїхав на Донбас. Був начальником шахти. Допомагав постійно, матір провідував, сестрі співчував. Олена доглядала матір. Працювала дояркою – безсонні ночі, напружені світанки, без вихідних. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 533
Читати далі
22.02.2018

_DSC5303Зимові рибальські “посиденьки”

Риболовля – це спорт, що поєднується з активним відпочинком і пропагує здоровий спосіб життя. Азартних любителів риболовлі у районі є чимало, тож Ковельська міськрайонна організація Українського товариства мисливців та рибалок щорічно влаштовує змагання з підльодного лову риби на мормишку.
Ось і 10 лютого цього року у цікавих змаганнях взяли участь 38 бажаючих позмагатись у майстерності вилову риби.
Використовуючи різноманітні снасті і наживки, учасники змагань завзято випробували своє «щастя», терпляче чекаючи на покльов. Головною насадкою був мотиль – личинка комара-довгунця. На водоймі біля села Іванівки з-під криги ловили окуня, плотву. Хоч надворі було близько нуля градусів, учасники своєрідного змагання заявили, що не мерзнуть.
Більшість з них мали спеціальні теплі рибальські чоботи й захисне взуття, теплий одяг. Сиділи над ополонками без рукавиць – так краще відчувати вудочку і зручніше чіпляти наживку.
Поверхня водойми була розбита на сектори, і команди перебували на одній спільній площі, знаходячись постійно в полі зору суддів. Учасники мали право вільно пересуватися в межах свого сектора,  свердлити (пробивати) необмежену кількість ополонок.
Зловлена риба зберігалася біля ополонок. Змагання були не зовсім тихими і спокійними, як це трапляється зазвичай під час зимової риболовлі. Учасники бігали від ополонки до ополонки, дехто користувався можливістю поспілкуватися з «колегами»  по вудці.
Головним завданням «поєдинку», звичайно ж, було наловити якомога більше риби, і рибалки, як заворожені, вдивлялися у воду, чекаючи на найбільший улов. «Золотої рибки», правда, впіймати на гачок не вдалося нікому, але в командному заліку трійка переможців серед первинних мисливських організацій виглядала так:
– перше місце посіла Мельницька ПМО (голова Віктор Зайчук, єгер Василь Лук’янчук);
– друге місце – Поповичівська ПМО (голова Василь Стасюк, єгер Віктор Зайчук);
–третє місце – Люблинецька ПМО (голова Юрій Троцюк, єгер Олександр Поліщук).
Найбільше риби пощастило впіймати Роману Осійчуку з с. Шкурата, який виборов перше місце  (крім цього, він ще й переміг у номінації «Буріння льоду на швидкість»); друге місце розділили Анатолій Корнієнко  з смт Люблинця та ковельчанин Андрій Новичевський; третє – Василь Книш з Ковеля та Юрій Вовчик з с. Шкурата.
У номінації «Буріння льоду на швидкість» друге місце зайняв Дмитро Шпирук з с. Бахова, третє – ковельчанин Василь Книш.  «Зав’язування мормишки на швидкість» краще всіх виконав Юрій Щербаков з Голоб, другим став Анатолій Буднік з Люблинця, третім – Олександр Масловський з Білашева.
У конкурсі «Кінець Александрова» (кидання мотузки з тягарем на влучність) переміг місцевий рибалка Олександр Власюк, другим був Вадим Гладищук з Білашева, третім – Ростислав Стахорський з Ковеля.
Переможці отримали грамоти та призи.
Окрім досвідчених рибалок, випробували свою удачу в змаганні й школярі. Наймолодший Андрій Потапюк  отримав приз від міськрайорганізації УТМР.
Участь в організації заходу взяв провідний держінспектор «Волиньрибохорони» Андрій Неридько. 
Ну, а після підбиття підсумків, за традицією, була неперевершена юшка на природі із небилицями та анекдотами з життя рибалок, які підтверджують істину: варто хоча б один раз спробувати половити рибу з-під криги – і забути це неповторне відчуття вже не вдасться ніколи. Тож, рибальте на здоров’я!
Петро МАСЛО,
голова Ковельської міськрайонної
організації УТМР. 
Риболовля – це спорт, що поєднується з активним відпочинком і пропагує здоровий спосіб життя. Азартних любителів риболовлі у районі є чимало, тож Ковельська міськрайонна організація Українського товариства мисливців та рибалок щорічно влаштовує змагання з підльодного лову риби на мормишку.
Ось і 10 лютого цього року у цікавих змаганнях взяли участь 38 бажаючих позмагатись у майстерності вилову риби.
Використовуючи різноманітні снасті і наживки, учасники змагань завзято випробували своє «щастя», терпляче чекаючи на покльов. Головною насадкою був мотиль – личинка комара-довгунця. На водоймі біля села Іванівки з-під криги ловили окуня, плотву. Хоч надворі було близько нуля градусів, учасники своєрідного змагання заявили, що не мерзнуть.
Коментарів до новини: 4
Переглядів новини: 747
Читати далі
22.02.2018

грабліДля  чого  потрібні  граблі?

– Як для чого? – здивується читач. – Для того, щоб згрібати сіно і скошені бур’яни, впорядковувати грядки і клумби, прибирати на подвір’ях осель.
Відповідь правильна, але не зовсім повна. Граблі потрібні ще й для того, щоб зайвий раз на них не наступати і не отримувати удару в лоб. Недарма ж бо в народі є примовка: «Не роби дурниць – не наступай двічі на одні і ті ж граблі».
Чому я про це кажу? Бо іноді мені здається, що теперішня київська влада повторює помилки своїх попередників, наступаючи на ті злощасні «граблі», які можуть рано чи пізно вдарити. І не тільки по лобі.
От минулої неділі в Києві відбулися масові акції протесту. В демократичних країнах це поширене явище. Там протестують  проти підвищення цін, проти зниження рівня життя, проти дискримінації  жінок,  проти інших речей, які обурюють громадськість. Владі це, звичайно, не подобається, але вона мужньо терпить критику на свою адресу, роблячи відповідні висновки і часто-густо йдучи назустріч вимогам людей.
Українська ж влада, схоже, так і не звикла до проявів акцій громадської непокори. Щоб перешкодити демонстрантам і не дати їм можливості зібратися в центрі Києва, зупинили роботу метрополітену і позачиняли цілий ряд станцій. Причина? Інформація про замінування. Щоправда, ця інформація не підтвердилася, й згодом рух  електропотягів відновили. Однак настрій киянам було зіпсовано.
Окрім того, зібрали велетенську  кількість працівників поліції, національної гвардії, інших  силових структур. Було їх, напевне, більше, аніж протестантів. І всі відмінно обмундировані, екіпіровані на відміну від хлопців, що захищають рубежі держави в зоні АТО (принаймні так у своїх виступах говорили ті, хто в «темі»).
Армада «силовиків» у випадку чого не врятує жодного можновладця, але викликати протистояння  і конфронтацію може. Схоже на те, що гіркий досвід ані Януковича, ані його прислужників нічому не навчив урядовців. Бо ж відомо: насильно милий не будеш.
Демонстрацію ще одних «граблів» можна у ці дні спостерігати й на провладних телеканалах: тут все ширше розгортається кампанія з дискредитації опозиційно налаштованих політиків. Як колись цькували Юрія Луценка, Юлію Тимошенко, Степана Хмару, В’ячеслава Чорновола, тепер цькують сучасних  лідерів національно-демократичних сил. Причому цькують ті, хто ще зовсім недавно був сам в опозиції і відчув на власній шкурі «принади» оббріхування, наклепів та інсинуацій. 
Незручно зайвий раз нагадувати  давно відомий закон фізики: дія викликає протидію. І вона тим  сильніша, чим  сильніша дія.
З другого боку,  народ у нас розумний і бачить: ті, що намагаються закрити рота опозиції, самі далеко не ангели і в ролі суддів виглядають комічно, якщо не сказати трагікомічно. Не хочу бути лихим пророком, але передчуваю, що така поведінка можновладців добром не закінчиться. Терпіння українців, які живуть дедалі  гірше, як і терпіння цивілізованого світу, який не хоче далі спокійно спостерігати за корупцією  у вищих ешелонах української влади, не безмежне.
І не виключено, що в один далеко не прекрасний день згадувані вище «граблі» так лупонуть по лобу нашу «еліту», що мало не здасться.
Охрім СВИТКА.
– Як для чого? – здивується читач. – Для того, щоб згрібати сіно і скошені бур’яни, впорядковувати грядки і клумби, прибирати на подвір’ях осель.
Відповідь правильна, але не зовсім повна. Граблі потрібні ще й для того, щоб зайвий раз на них не наступати і не отримувати удару в лоб. Недарма ж бо в народі є примовка: «Не роби дурниць – не наступай двічі на одні і ті ж граблі».
Чому я про це кажу? Бо іноді мені здається, що теперішня київська влада повторює помилки своїх попередників, наступаючи на ті злощасні «граблі», які можуть рано чи пізно вдарити. І не тільки по лобі.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 633
Читати далі
22.02.2018
Від  четверга 
до  четверга

_DSC4592Від  четверга  до  четверга

23 лютого, п'ятниця
Схід Сонця - 07.21; захід - 17.47.
Місяць - у Близнюках.
Блгв. кн. Анни Новгородської. Прп. Прохора,чудотв. печер. Мц. Валентини.
Іменини:  Ганни, Антона, Аркадія, Валентини, Василя, Галини, Геннадія, Германа, Григорія, Івана, Карпа, Марка, Петра, Порфирія, Прохора, Семена.

24 лютого, субота
Схід Сонця - 07.19; захід - 17.49.
Місяць - у Близнюках.
Вмч. Феодора Тирона. Прп. Димитрія Прилуцького.
Прав. Феодори, цариці Грецької.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 358
Читати далі
22.02.2018 Троцюк Світлана Дмитрівна

_DSC5488Сміливий вчинок школяра

Дев'ятикласника  Ковельської ЗОШ № 9 Максима Павловича можна з повним правом назвати героєм нашого часу. Минулого четверга, 15 лютого ц. р., о 14 год. 50 хвилин відважний юнак врятував життя восьмирічному ковельчанину Максиму, який провалився під кригу на міському водосховищі.
Юний рятівник прийшов цього дня порибалити на Турію. Аж раптом  почув, що неподалік хтось гукає на допомогу. Не вагаючись ні секунди, п'ятнадцятирічний  школяр взявся визволяти з крижаного "полону"  хлопчика, який ледве тримався руками за кригу.
Старший Максим розповів нам, що маленький ковельчанин пройшов метрів п'ять від берега зі сторони мосту, що прямує до міста. На цій глибині ногами дна дитині уже було не дістати, та й рибалки знаходились далекувато від місця пригоди.
Дякувати Богу, хлопець миттєвого зорієнтувався, став діяти, як справжній рятівник. Він витяг потопаючого з води, скинув швиденько куртку, щоб хлопчик не замерз,  і привів додому.
Під час розмови  із заступником директора з освітнього процесу  ЗОШ № 9  Сергієм Бідненком ми довідались, що Максим Павлович — хороший хлопчик, трудолюбивий, ініціативний і добросердечний, брав участь в олімпіаді з трудового навчання, де зайняв III місце. Його вчинок шкільний наставник називає  гідним справжнього чоловіка.
Молодший Максим – теж щира, цікава і співчутлива дитина. Восьмирічний школяр готовий прийти на допомогу у будь-яку хвилину: дістати з даху кішку, не дати образити слабшого, захищати  і оберігати сестричку. Він активно відвідує спортивні секції.
Бабуся хлопчика пані Лідія, не стримуючи сліз, називає Максима Павловича добрим янголом-хранителем свого онука, адже саме завдяки його відвазі і хоробрості вдалося врятувати онука.
Цікаво й те, що обидва Максими — тезки, які вже встигли потоваришувати, а в майбутньому мріють стати програмістами і нині охоче вивчають “таємниці” комп'ютерної справи.
Нехай же щастить хлопцям у подальшому житті, а небезпека ніколи не трапляється на їх шляху! 
Світлана ТРОЦЮК.
НА ЗНІМКУ: Максим ПАВЛОВИЧ показує небезпечне місце на водосховищі; герої нашої розповіді у гостях в редакції “Вістей Ковельщини”.
Від редакції: випадок, про який ми розповіли, ще раз нагадує: у ці передвесняні дні слід бути надзвичайно обережними на водоймищах, де крига тане буквально на очах. На жаль, надмірну  легковажність виявляють не тільки діти, але й дорослі, котрі масово виходять на лід в погожі дні, щоб порибалити. Не знаємо, чи щедрий у них улов, але те, що ризикують власним життям, — це точно. Тому радимо: будьте обережні і обачні!
Фото 
Мирослава ДАНИЛЮКА 
та з архіву школи.
Дев'ятикласника  Ковельської ЗОШ № 9 Максима Павловича можна з повним правом назвати героєм нашого часу. Минулого четверга, 15 лютого ц. р., о 14 год. 50 хвилин відважний юнак врятував життя восьмирічному ковельчанину Максиму, який провалився під кригу на міському водосховищі.
Юний рятівник прийшов цього дня порибалити на Турію. Аж раптом  почув, що неподалік хтось гукає на допомогу. Не вагаючись ні секунди, п'ятнадцятирічний  школяр взявся визволяти з крижаного "полону"  хлопчика, який ледве тримався руками за кригу.
Старший Максим розповів нам, що маленький ковельчанин пройшов метрів п'ять від берега зі сторони мосту, що прямує до міста. На цій глибині ногами дна дитині уже було не дістати, та й рибалки знаходились далекувато від місця пригоди.
Коментарів до новини: 2
Переглядів новини: 1027
Читати далі
22.02.2018

бананиБанан – фрукт щастя

Банани – чудове джерело калію. Цей мінерал необхідний серцевому м`язу, а також печінці і головному мозку. Італійці використовують банани, як снодійний засіб. Банани називають "фруктами щастя" та "ідеальним фаст-фудом". А ще банан – це один з небагатьох фруктів, на який немає алергії ні в дорослих, ні у дітей. Причому практично з перших місяців життя малюкам можна вживати банани. 
Їжа мудреців
 Банани вважаються ідеальною їжею для того, щоб перекусити. По-перше, вони багаті корисними вуглеводами і швидко вгамовують голод. По-друге, сама природа забезпечила їх зручною "упаковкою" – шкіркою. 
Вважається, що від бананів дуже легко набрати кілограми. Це не зовсім так. Ними просто не треба зловживати, як і будь-якими іншими солодкими крохмалистими продуктами. Один банан містить у середньому 60–80 калорій. Тому, якщо ви хочете залишатися стрункою, норма в день – один-два банани, не більше. 
Фрукт-антидепресант 
В кінці ХХ століття учені довели, що в бананах містяться речовини, близькі за структурою до так званих гормонів щастя – серотоніну і ендорфінів. Ці речовини збільшують прилив сил і відчуття насолоди. Підвищується і розумова працездатність. А калій і магній, що містяться в бананах, зменшують ймовірність емоційних зривів. І це головна цінність бананів у пору весняного авітамінозу і депресій. 
Проти виразки 
При захворюваннях підшлункової залози і шлунку свіжі фрукти і овочі нерідко доводиться виключати з раціону. Єдиний фрукт, на який це правило не розповсюджується, – банан. Він не збільшує виділення травних соків, а ніжна м`якоть обволікає стінки шлунку. Багато людей, які страждають виразковою хворобою шлунку, стверджують, що банани полегшують біль. Тому, якщо ви схильні до гастриту або виразкової хвороби, їжте щодня 1–3 банани. 
Сонний напій 
Італійці використовують банани, як снодійний засіб. Для приготування цілющого напою потрібно подрібнити один банан в блендері, а потім змішати його з 50 г коньяку, додавши маленьку щіпку кориці. Пити на ніч маленькими ковтками. 
Рецепт індійців 
У Мексиці бананами лікують кашель. Один плід банана розминають до утворення кашки, додають мед і вживають по столовій ложці 3–4 рази на день. 
При серцевих недугах 
Банани – чудове джерело калію. Цей мінерал необхідний серцевому м`язу, а також печінці і головному мозку. Недостатність калію в організмі може викликати аритмію, нічні судоми м`язів ніг. Тому кардіологи рекомендують заповнювати запаси калію за допомогою бананів  – і корисно, і смачно. Добова норма калію міститься в трьох плодах. 
Відновлює сили 
Банани чудово і швидко засвоюються, в них мало клітковини. Тому дієтологи радять включати ці фрукти в раціон хворих, тих, хто видужує після інфекцій і операцій. Корисні банани і пацієнтам онкологічних клінік в періоди хіміо- і променевої терапії. Широко застосовуються тропічні плоди в раціоні спортсменів, які відновлюють сили під час тривалих змагань. А перед відповідальними стартами атлетів частенько садять на білково-бананову дієту. Такий раціон сприяє виведенню з організму надлишків води і нарощуванню м`язової маси. 
Протипоказання 
Незрілі банани містять крохмаль, який майже не піддається переварюванню і стає здобиччю мікробів товстого кишечнику. Тому наслідком вживання недостиглих плодів часто буває надмірне газоутворення. Захоплюватися стиглими бананами не слід діабетикам. 
Банани – чудове джерело калію. Цей мінерал необхідний серцевому м`язу, а також печінці і головному мозку. Італійці використовують банани, як снодійний засіб. Банани називають "фруктами щастя" та "ідеальним фаст-фудом". А ще банан – це один з небагатьох фруктів, на який немає алергії ні в дорослих, ні у дітей. Причому практично з перших місяців життя малюкам можна вживати банани. 
Їжа мудреців
 Банани вважаються ідеальною їжею для того, щоб перекусити. По-перше, вони багаті корисними вуглеводами і швидко вгамовують голод. По-друге, сама природа забезпечила їх зручною "упаковкою" – шкіркою. 
Вважається, що від бананів дуже легко набрати кілограми. Це не зовсім так. Ними просто не треба зловживати, як і будь-якими іншими солодкими крохмалистими продуктами. Один банан містить у середньому 60–80 калорій. Тому, якщо ви хочете залишатися стрункою, норма в день – один-два банани, не більше. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 534
Читати далі
22.02.2018
Гороскоп 
 з  26 лютого по 4 березня

гороГороскоп з  26 лютого по 4 березня

ОВЕН. Вам корисно зайнятися розширенням кола спiлкування. У понедiлок i середу краще зосередитися на роботi, виконуючи її ретельно i акуратно.
ТЕЛЕЦЬ. Не пiддавайтеся емоцiям i першим враженням — вони можуть виявитися помилковими. У кiнцi тижня вiдчуєте пiдвищення життєвого тонусу. 
БЛИЗНЮКИ. Будете серйозно завантаженi роботою, доведеться ухвалювати вiдповiдальнi рiшення у рiзних областях. Проте це будуть цiкавi проекти, якi зведуть вас із талановитими людьми. 
РАК. Висока працездатнiсть, хороше самопочуття i настрiй стануть гарантiєю успiшностi у багатьох сферах дiяльностi. У вихiднi спробуйте видiлити час, щоб спланувати майбутнє.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 384
Читати далі
12