Сьогодні – Міжнародний день рідної мови. З особливим настроєм його зустрічають учні й педагоги Ковельської міської гімназії імені Олени Пчілки. Тут постійно велику увагу приділяють патріотичному вихованню юних, прищепленню їм любові  до української мови.

НА ЗНІМКУ: призер обласної олімпіади з української мови  Яна ПАРХОМУК, переможець міського етапу мовно-літературного конкурсу імені Тараса Шевченка Катерина БІРУК, лауреат гімназійного конкурсу "Юні літератори Волині" Анастасія СЕРЕДА, учасники гімназійного конкурсу з української мови імені Петра Яцика Анастасія ФІЛОН та Валентина БОБЕР разом із своєю наставницею – вчителем української мови Людмилою БАРАНОВСЬКОЮ. 

Фото 

Мирослава ДАНИЛЮКА.

Сьогодні – Міжнародний день рідної мови. З особливим настроєм його зустрічають учні й педагоги Ковельської міської гімназії імені Олени Пчілки. Тут постійно велику увагу приділяють патріотичному вихованню юних, прищепленню їм любові  до української мови.

НА ЗНІМКУ: призер обласної олімпіади з української мови  Яна ПАРХОМУК, переможець міського етапу мовно-літературного конкурсу імені Тараса Шевченка Катерина БІРУК, лауреат гімназійного конкурсу "Юні літератори Волині" Анастасія СЕРЕДА, учасники гімназійного конкурсу з української мови імені Петра Яцика Анастасія ФІЛОН та Валентина БОБЕР разом із своєю наставницею – вчителем української мови Людмилою БАРАНОВСЬКОЮ. 

Фото  Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 421

Погода в Ковелі  

21 – 27 лютого

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 454

На початку лютого медіа та соцмережі заполонили панічні заголовки про те, що мешканцям багатоквартирних будинків доведеться платити за воду і тепло сусідів. Адже в 2019 році почне діяти нова методика розподілу спожитих комунальних послуг між мешканцями. У чому полягають зміни та як економити за нових умов, розповідає Центр громадського моніторингу та контролю.

Облік за лічильником

Відповідно до Закону "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" усі житлові об'єкти необхідно обладнати зовнішніми приладами обліку гарячої та холодної води і тепла. Загальнобудинкові лічильники може встановити оператор зовнішніх інженерних мереж (наприклад,  місцевий водоканал, якщо йдеться про холодну воду, чи місцеве теплоенерго, якщо йдеться про гарячу воду та опалення). Вартість приладу і його встановлення буде розподілена між споживачами і додана до тарифу.

Мешканці будинку можуть також купити лічильник самі, попередивши про це відповідну службу й оплативши його встановлення. Крім того, обладнати  багатоповерхівки загальними лічильниками може за свій кошт місцева влада.

За словами міністра регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України Геннадія Зубка, сьогодні відсутність лічильників вигідна монополістам, які надають комунальні послуги, адже споживачі платять за уявні нормативи.

"Зараз ми маємо 78% будинкових лічильників (у житлових будинках – ред.). У нас є міста, які повністю закрили це питання – Луцьк, Київ і Вінниця – наближаються до 100% позначки. Дуже важливо, щоб ми взагалі перестали обговорювати нормативи. Норматив – це віртуальна історія, яка дуже вигідна монополістам – від теплоенерго до облгазів", – переконаний Зубко. 

З 1 серпня 2020 року держава штрафуватиме операторів зовнішніх інженерних мереж за відсутність загальних лічильників води і тепла у багатоквартирних будинках. 

Спочатку – договори

Наявність загального лічильника у будинку дозволяє мешканцям сплачувати лише за фактично отримані послуги. Однак вона не скасовує необхідності мати індивідуальні прилади обліку в квартирах. Адже нова методика передбачає, що небаланс, тобто різницю між показниками загального та суми квартирних лічильників, додатково оплачуватимуть мешканці будинку. 

Якщо всі жителі будинку мають власні лічильники, то перевитрати розподілятимуть  пропорційно до споживання кожної квартири. 

"У будинках зі 100% оснащенням квартирними лічильниками вимірюється небаланс між будинковим обсягом і сумою споживання в квартирі. Весь цей небаланс розподіляється пропорційно на кожне приміщення", – розповідає заступник директора департаменту “Київводоканалу” Юрій Терещенко.

Якщо ж не всі жителі будинку мають лічильник у помешканні, тоді небаланс ляже на їхні плечі, пояснюють експерти. Вони припускають, що у такому разі різницю розділять лише між такими споживачами.

Поки що нова методика не застосовується, кажуть у Мінрегіоні. Вона запрацює тільки тоді, коли споживачі укладуть нові договори із підприємствами, які здійснюють тепло-, водопостачання та водовідведення. Більше того, один із документів, на які спираються нові правила, – Закон "Про житлово-комунальні послуги" –набуває чинності лише з 1 травня 2019 року. "До того часу нарахування населенню за комунальні послуги має здійснюватися за чинними договорами та правилами", – йдеться у повідомленні Мінрегіону.

Відповідальні мешканці

Економити за нової методики розподілу вартості послуг між споживачами можна, якщо дбайливо ставитись до водопроводів та тепломереж. За інформацією фахівців,  наявні комунікації у більшості випадків побудовані ще за радянських часів, а тому є застарілими і зношеними. Аналіз свідчить, що подекуди втрати тепла сягають 50%. Частина енергії губиться ще дорогою від котельні до будинку, частина – всередині будівлі через погане енергозбереження й неефективний розподіл тепла. А частина – вже безпосередньо у квартирах. Причиною втрат води є діряві труби у міських комунікаціях та самих будинках, а також несправні крани в квартирах. 

Аби заощадити ресурси і кошти споживачів, експерти радять проводити енергоаудит, а за його результатами – енергомодернізацію будівель. За даними Мінрегіону, наразі в Україні є 300 енергоаудиторів, які вже видали перші енергетичні сертифікати будинків. Відомство співпрацює з асоціаціями ОСББ у кожній області за програмами Фонду енергоефективності.

За підрахунками енергоаудиторів, утеплення фасадів дозволяє зекономити 40-60% на теплі. Герметичні вікна й утеплений дах зменшує суму в платіжках на 15-20%. Встановлення лічильника тепла з терморегулятором забезпечує від 30 до 45% економії, а індивідуального опалення – до 50%. 

Водночас, щоб уникнути переплат за втрати води, фахівці радять слідкувати за станом труб у будинку, а також за недобросовісними сусідами. Адже часто причиною невідповідності суми квартирних лічильників із загальним водоміром є шахрайство окремих мешканців. Експерти наголошують, що відповідальними повинні бути не лише постачальники житлово-комунальних послуг, а й самі споживачі. Лише спільними зусиллями вдасться заощадити гроші і природні ресурси. 

Оксана КОВАЛЬ.

На початку лютого медіа та соцмережі заполонили панічні заголовки про те, що мешканцям багатоквартирних будинків доведеться платити за воду і тепло сусідів. Адже в 2019 році почне діяти нова методика розподілу спожитих комунальних послуг між мешканцями. У чому полягають зміни та як економити за нових умов, розповідає Центр громадського моніторингу та контролю.

Відповідно до Закону "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" усі житлові об'єкти необхідно обладнати зовнішніми приладами обліку гарячої та холодної води і тепла. Загальнобудинкові лічильники може встановити оператор зовнішніх інженерних мереж (наприклад,  місцевий водоканал, якщо йдеться про холодну воду, чи місцеве теплоенерго, якщо йдеться про гарячу воду та опалення). Вартість приладу і його встановлення буде розподілена між споживачами і додана до тарифу.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 632

14 лютого ц. р. на черговому засіданні виконавчого комітету міської ради розглянуто 38 проектів рішень, які стосувалися різних сфер життєдіяльності міста.

Про стан захворюваності жителів міста на гострі респіраторно-вірусні інфекції та грип поінформувала завідувач Ковельського міськміжрайонного відділу державної установи "Волинський обласний лабораторний центр МОЗ України" Людмила Маляр. Як вона зазначила, ситуація стабілізувалася, спостерігається тенденція до зниження рівня захворюваності. За результатами щотижневого моніторингу захворюваності населення на грип та ГРВІ на шостий тиждень епідсезону перевищення розрахункового епідпорогу становило 62% (на п’ятий тиждень епідсезону цей показник сягав 82%).

З початку 2019 року з приводу гострих респіраторно-вірусних інфекцій за медичною допомогою звернулося 3045 ковельчан, з них 78% – діти віком до 17 років (2367 осіб). 

Згідно з отриманими даними щоденного моніторингу було зафіксовано перевищення розрахункового епідпорогу (більше 20%) захворюваності ГРВІ в окремих навчальних закладах міста, у зв’язку з чим призупинявся навчальний процес в СШ № 3, ЗЗСО № 9 та ЗОШ № 2. На сьогодні всі школи працюють у звичному режимі – перевищення епідеміологічного порогу не встановлено в жодному навчальному закладі.

Хворих на грип у місті Ковелі та Ковельському районі не зареєстровано. Загалом ситуація залишається контрольованою, здійснюється постійний моніторинг.

Також члени комітету взяли до відома інформації, зокрема, про роботу служби у справах дітей з питань захисту прав та інтересів дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування у 2018 році; про проведення осінньо-зимового призову 2018 року громадян України на строкову військову службу; про функціонування міського господарства в осінньо-зимовий період 2018-2019 р. р. та ін.

Серед важливих питань порядку денного – виділення матеріальної допомоги. Так, було виділено кошти на лікування дітей та хворим на онкологічні захворювання, сім’ям учасників АТО та ООС, а також особам, які прийняті на військову службу за контрактом в Збройні Сили України.

Враховуючи досягнуті успіхи в міжнародних, всеукраїнських та обласних змаганнях у 2018 році, виконавчий комітет вирішив призначити стипендії міського голови для молодих та перспективних спортсменів міста Ковеля. Згідно з цим рішенням у нинішньому році 40 спортсменів щомісяця отримуватимуть стипендію у розмірі 200 гривень.

Разом з тим виконком прийняв ряд рішень з питань, що входять до компетенції відділів обліку, розподілу та приватизації житла, містобудування та архітектури, управління капітального будівництва та житлово-комунального господарства міськвиконкому, а також щодо соціального захисту, захисту законних прав дітей.

Розглянуто й питання, що стосуються організації автомобільних перевезень на міських маршрутах загального користування в місті Ковелі. Зокрема, внесено зміни в схему руху автобусного маршруту загального користування № 14 "Сільмаш-вул. Стуса" (ч/з вокзал) в частині його продовження до с. Колодниці.

l

Минулого тижня у центрі уваги ковельчан – перегляд тарифів на послуги, які надають РЖКП. Проект рішення про коригування розміру плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, вивозу побутових відходів, технічному обслуговуванню та ремонту ліфтів був внесений на розгляд чергового виконкому. 

Своє "проти" з приводу затвердження нових розцінок на вказані послуги представники громади висловили безпосередньо під час засідання виконавчого комітету. Люди вважають, що сьогодні, коли в рази зросли тарифи на тепло, й водночас зменшується обсяг наданих субсидій, не на часі підвищувати плату за послуги, що надають житлово-комунальні підприємства, які, окрім того, їх не зовсім влаштовують.

Пояснити причини такого підвищення попросили представників РЖКП-1 та РЖКП-2.

Головний інженер РЖКП-1 Микола Мартинюк зазначив, що перегляд тарифів шляхом коригування за окремими статтями витрат відбувається з причин, незалежних від підприємства, у зв’язку із збільшенням розміру мінімальної заробітної плати, подорожчанням паливно-мастильних матеріалів. Очікується подорожчання в середньому до 9 відсотків залежно від структури надання послуг.

Міський голова Олег Кіндер, між іншим, зауважив, що виконавчий комітет не визначає вартість послуг, а лише погоджує їх. Встановлювати ж розцінки – компетенція виключно суб’єктів господарювання.

Своєю чергою, заступник міського голови Андрій Товстига роз’яснив, що згідно із Законом про Державний бюджет на 2019 рік з 1 січня в Україні зросла мінімальна заробітна плата, таким чином комунальні підприємства зобов’язані приводити у відповідність до законодавчих вимог оплату праці своїх працівників. І проводиться коригування у зв’язку з істотними змінами складових тарифу.

Андрій Володимирович також довів до відома людей, що новий Закон "Про житлово-комунальні послуги" дає всі можливості для того, щоб було збережене їхнє конституційне право на розпорядження своїм майном і відповідно до якого власники квартир у багатоквартирних будинках можуть зібратися на загальні збори і вибрати собі того управителя, якому довіряють, а також впливати на інші процеси, зокрема, обирати види послуг, формувати кошторис витрат, пов’язаних з утриманням будинку тощо. Згідно із законодавством функцію контролю за якістю послуг виконком не виконує.

У результаті міський голова Олег Кіндер запропонував провести виїзне засідання виконкому на одному з житлово-комунальних підприємств, в ході якого розглянути це питання за участю колективів РЖКП-1 та РЖКП-2 й громадськості.

l

Впродовж години тривала дискусія з приводу питання коригування тарифів на вказані вище види послуг під час виїзного засідання міськвиконкому, яке відбулося учора, 20 лютого,  в приміщенні РЖКП № 2. В роботі засідання взяли участь працівники житлово-комунальних підприємств № 1 та № 2, депутати міської ради, громадськість, представники якої мали можливість висловити свої претензії до роботи комунальників, поставити запитання з приводу цього їх керівникам. 

Зміну тарифів обґрунтували начальники РЖКП № 1 Віктор Солов’янчук та РЖКП № 2 Наталія Гейко, котрі, зокрема, пояснили, що коригування окремих складових тарифу, майже 70 відсотків якого складає заробітна плата працівників підприємств, здійснюється, передусім, у зв’язку із встановленням розміру мінімальної зарплати на рівні 4173 гривень. Такий крок – це вимога законодавства.

Наслідком тривалого, почасти емоційного, обговорення стало одноголосне рішення членів виконкому: затвердити рішення про коригування розміру плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, вивозу побутових відходів, технічному обслуговуванню та ремонту ліфтів.

Вікторія ЗІНЧУК.

14 лютого ц. р. на черговому засіданні виконавчого комітету міської ради розглянуто 38 проектів рішень, які стосувалися різних сфер життєдіяльності міста.

Про стан захворюваності жителів міста на гострі респіраторно-вірусні інфекції та грип поінформувала завідувач Ковельського міськміжрайонного відділу державної установи "Волинський обласний лабораторний центр МОЗ України" Людмила Маляр. Як вона зазначила, ситуація стабілізувалася, спостерігається тенденція до зниження рівня захворюваності. За результатами щотижневого моніторингу захворюваності населення на грип та ГРВІ на шостий тиждень епідсезону перевищення розрахункового епідпорогу становило 62% (на п’ятий тиждень епідсезону цей показник сягав 82%).

З початку 2019 року з приводу гострих респіраторно-вірусних інфекцій за медичною допомогою звернулося 3045 ковельчан, з них 78% – діти віком до 17 років (2367 осіб). 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 549

Не одним сивим пасмом переплетена дата 15 лютого 1989 року –  день, коли нарешті закінчилась десятирічна війна в Афганістані. Щорічно в цей лютневий день український народ вшановує учасників бойових дій на території інших держав, віддає глибоку шану солдатам і офіцерам, рядовим і генералам, які з честю та гідністю виконували свій військовий обов'язок в горах Афганістану, в пустелях Іраку, при врегулюванні конфліктів в Югославії, на Кубі, в Чехії та інших гарячих точках світу.

З цієї нагоди в Народному домі "Просвіта" відбувся міськрайонний тематичний захід "Журавлями пам'ять повертає", який розпочали  проникливими до глибини душі рядками ведучі Наталія Гончар та Інна Вознюк.

В урочистостях взяли  участь перші керівники міста і району, воїни-інтернаціоналісти, матері, рідні померлих та загиблих воїнів-“афганців”, учасники АТО, юні ліцеїсти, громадськість Ковельщини.  

Захід почали  внесенням  Державного прапора України  та виконанням Державного Гімну України.

Будь-яка  війна несе смерть, каліцтво, вдягає в жалобу тисячі материнських сердець. У війни холодні очі, у війни свій рахунок, своя безжальна арифметика. Афганська війна і нині нагадує про себе болем батьків і матерів, скаліченою молодістю учасників бойових дій.  І неможливо знайти слів розради,  які могли  б втамувати гостроту  втрати

Хвилиною мовчання присутні вшанували тих, хто віддав своє життя в запеклих боях на території інших держав, та українських героїв-патріотів, котрі не повернулись із зони проведення АТО.

У цей пам'ятний день з глибокою вдячністю, шаною і повагою до присутніх  звернулися міський голова Олег Кіндер, голова райдержадміністрації, депутат обласної ради  Віктор Козак, голова районної ради Андрій Броїло,помічник народного  депутата України Степана Івахіва Павло Самолюк, військовий комісар Ковельського ОМВК Сергій Гладун.

Нині, коли  Україна протистоїть  російському агресору, воїни-"афганці"  в перших рядах пішли  на захист своєї  держави. Завдяки їхньому бойовому досвіду, знанням, мужності  вдалося  втримати  ситуацію в зоні АТО. Саме про них – відважних і сміливих йшлося у виступі голови  Ковельської міськрайонної організації Української спілки ветеранів Афганістану Миколи Савосюка.

  Микола Іванович висловив вдячність керівникам міста і району за вагомий внесок  у розвиток ветеранського руху, тісну співпрацю з Ковельською міськрайонною організацією ветеранів  Афганістану, а також вручив нагороди учасникам бойових дій, котрі з честю відстоювали мир на території інших держав.

З нагоди Дня вшанування учасників бойових дій   грошовими винагородами міської і районної влади,  народного депутата України Степана Івахіва нагороджено ветеранів-"афганців", які є нашою гордістю, нашою живою історією.

Високу відзнаку Президента України  вручено учаснику бойових дій Василю Козулі, а матерям загиблих воїнів -"афганців" Надії Никонівні Хилюк із Білина та Ганні Гнатівна Півень з Уховецька - квіти. Сивочолим ненькам низько вклонилися усі присутні у залі, які аплодували їм стоячи.

Неодноразово зі сцени звучало, що тепер всіх українців об'єднує одна спільна мрія - щоб на нашій землі якнайшвидше запанував мир.

Тематичну  концертну програму учасникам урочистого зібрання підготували талановиті аматори сцени міста і  району.  Зворушливі і проникливі пісні присутнім дарували  народне аматорське вокальне тріо  "Лілея" Дубівського Центру культури  та дозвілля, соліст будинку культури із с. Білина Олександр Шевчук, народний аматорський хор працівників культури  району "Вишиванка",  дует солістів районного будинку культури Олег Корнелюк та Ірина Михалевич,  інструментальне тріо Ковельської школи мистецтв, вихованка студії естрадного співу "Зорепад" Анна Шудра, Народний аматорський муніципальний  естрадно- духовий оркестр, вокальний ансамбль працівників Народного дому "Просвіта".

Завершилось урочисте зібрання винесенням Державного прапора України  та спільним виконанням  Державного Гімну України.

 Після цього його учасники вирушили до пам'ятної стели воїнам-інтернаціоналістам, де відбулася поминальна панахида, яку відслужив   декан міського деканату   ПЦУ протоієрей Валиль Мичко, та покладанням вінків та квітів (на знімку).

Світлана ТРОЦЮК.

НА ЗНІМКАХ: під час міськрайонного заходу  вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

Фото з архіву райдержадміністрації 

та  міської ради.

Не одним сивим пасмом переплетена дата 15 лютого 1989 року –  день, коли нарешті закінчилась десятирічна війна в Афганістані. Щорічно в цей лютневий день український народ вшановує учасників бойових дій на території інших держав, віддає глибоку шану солдатам і офіцерам, рядовим і генералам, які з честю та гідністю виконували свій військовий обов'язок в горах Афганістану, в пустелях Іраку, при врегулюванні конфліктів в Югославії, на Кубі, в Чехії та інших гарячих точках світу.

З цієї нагоди в Народному домі "Просвіта" відбувся міськрайонний тематичний захід "Журавлями пам'ять повертає", який розпочали  проникливими до глибини душі рядками ведучі Наталія Гончар та Інна Вознюк.

В урочистостях взяли  участь перші керівники міста і району, воїни-інтернаціоналісти, матері, рідні померлих та загиблих воїнів-“афганців”, учасники АТО, юні ліцеїсти, громадськість Ковельщини.  

Захід почали  внесенням  Державного прапора України  та виконанням Державного Гімну України.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 532

Маю звичку у своєму домашньому "архіві" зберігати статті і замітки з деяких старих журналів та газет, в яких міститься, на мою думку, цікава інформація, яка з бігом часу не втрачає своєї актуальності.

Так от, буквально днями мені на очі потрапила  сторінка із надзвичайно популярного в роки перебудови тижневика "Аргументи і факти". У ньому увагу привернуло інтерв'ю журналіста П. Лук'янченка зі священиком Костромської єпархії о. Георгієм  Едельштейном під досить промовистим заголовком "Чекісти… в рясах".

У вступному слові кореспондент повідомляє: "Не так давно член Священного Синоду Російської православної церкви митрополит Смоленський і Калінінградський Кирило заявив, що  в Церкві, як і на Центральному телебаченні, було чимало осіб, які співпрацювали з КДБ". 

Оскільки автор згадав митрополита Кирила, я вирішив поцікавитися, а чи це не той самий Кирило, який нині керує РПЦ і якого давно звинувачують у зв'язках із  КДБ, де він стояв "на обліку" як особливо цінний агент під псевдонімом "Михайлов"?

Виявилося, що моя підозра була не безпідставною. "Понишпоривши" в інтернеті, я з'ясував, що, справді, згаданий митрополит у 90-их роках минулого століття був членом священного Синоду РПЦ і очільником Смоленської-Калінінградської єпархії, маючи титул архієпископа. Розповідаючи про співпрацю тодішніх священнослужителів з КДБ, він знав, про що говорив, бо на власному досвіді переконався: без чекістського "благословення" зробити церковну кар'єру тоді було практично неможливо. Про це свідчать факти, які наводить в інтерв'ю о. Георгій Едельштейн (нагадаю, що воно було опубліковане в "Аргументах і фактах" у вересні 1991 року).

Зрозуміло, що переказати зміст розмови кореспондента із священиком повністю практично неможливо (надто велике воно за обсягом), але деякі думки процитую. Ось що розповідав о. Георгій:

"Я не знаю священика, з яким би не бесідував працівник КДБ. Адже кожний другий із них – це явний або таємний співпрацівник Комітету держбезпеки. Підтвердженням цього є слова колишнього голови Ради у справах релігій К. Харченка: "Жодна кандидатура єпископа, тим більше високопоставленого, тим більше члена Священного Синоду, не проходила без затвердження ЦК КПРС і КДБ".

Далі в інтерв'ю порушується тема корупції у тодішній Церкві (як відомо, в корупційних схемах був замішаний і згаданий Кирило (справжнє прізвище - Гундяєв):

"У мене був приятель-священик. Коли він ходив у Раду в справах релігій (читай: "філіал КДБ"), то брав із собою саквояж із найвишуканішими спиртними напоями. Так ось, після нього в тих відділах Ради робити було нічого – всі напивалися до безтями.

На рівні обласних управлінь КДБ та уповноважених Ради - я можу це стверджувати з усією відповідальністю – і сьогодні  триває процес "давання" і "приймання" хабарів".

І ще:

"А ви знаєте, де кінчається наша сьогоднішня Церква і починається КДБ? Різниця лишень в тому, хто носить  клобук, а хто погони".

l

Дехто з читачів може мені дорікнути: "Навіщо згадувати події і факти майже 30-річної давності?  КДБ давно немає, отже, немає і його агентів серед церковнослужителів".

Звичайно, хотілося б у це вірити. Та, на жаль, факти, які я наведу нижче, свідчать про протилежне. По-перше, нікуди не подівся патріарх Кирило (він же - "Михайлов"). По-друге, КДБ не зникло, а просто змінило назву на ФСБ. По-третє Росією продовжує  керувати колишній "чекіст", який не тільки не розкаявся у своїх неправедних справах, а навпаки: разом із соратниками пишається ними й активно відроджує кадебістсько-тоталітарну Російську імперію.

Висновок? Елементарний, друже-читачу: раз не зник КДБ, то не зникли і його агенти, у тому числі – в Україні, яка нині перебуває на особливому прицілі у московських правителів. Цей приціл  ми відчуваємо і в практичних діях кремлівських  політиків на міжнародній арені, і в агресивній антиукраїнській істериці російських ЗМІ, і в   нахабному наступі на автокефальну українську Церкву, яка виникла всупереч волі Кирила та його соратників.

Здавалось би, створення такої Церкви – це дар Божий українському народові, його духовним пастирям, незалежно від конфесій, до яких вони належать. Адже здійснилася  віковічна мрія українців: незалежна Україна має незалежну Церкву. Тішмося, радіймо, дякуймо Богу за його милосердя, молімося всі разом за мир і спокій на рідній землі, світле майбутнє для наших дітей, онуків, правнуків.

Аж ні: Православна Церква України - як кістка в горлі кирило-гундяєвцям, смертельний удар по безумній ідеї "руського міра". А раз так, то потрібно все зробити, щоб збунтувати православний люд України, налаштувати його проти влади, натравити сусіда на сусіда, брата на брата, дружину на чоловіка.

Неспокійно і в деяких православних громадах Волині і Ковельщини, про що розповідають преса, радіо, телебачення, інтернет-сайти. 

Коли починаєш аналізувати інформацію про ці події, з прикрістю бачиш, що часто-густо ініціаторами так званих "акцій непокори" стають священнослужителі УПЦ МП, які виконують волю своїх ієрархів, а ті - волю Москви. І в цьому немає ніякого перебільшення. Бо чомусь мені здається, що переважна більшість українського духовенства любить свій народ, рідну землю, хоче вірою і правдою служити матері-України, про що свідчать факти дедалі активнішого переходу священнослужителів УПЦ МП в Православну Церкву України.

В чому ж тоді справа? Хто й що гальмує єднання українського Православ'я? Відповідь може бути лише одна: ФСБ (колишній КДБ), яка тримає на "гачку" багатьох церковних діячів. Адже майже на кожного з них у сучасних чекістів є компромат, який у випадку необхідності вони готові оприлюднити. І буде так, як з їх "підшефним" Януковичем: або втікай в Росію, або відповідай перед українським Законом.

l

Щоб не бути голослівним, пошлюся на статтю з інтернет-сайту "Сіверщина" під заголовком "Хто в УПЦ МП агенти Кремля?" (автор - головний редактор видання Василь Чепурний). Ось що він там пише:

"Нещодавно, використовуючи відкриті джерела, агенство Bellingcat змогло розкрити справу "Боширова і Петрова" – агентів ГРУ Чепіги і Мішкіна. 

Основною зачіпкою стало виявлення факту отримання полковником ГРУ Анатолієм Чепігою нагороди Героя Росії від Путіна. 

За давньою традицією, органи НКВС-КДБ-ФСБ-ГРУ Росії мають звичку винагороджувати своїх агентів у той чи інший спосіб. 

Ми задалися запитанням, а чи немає в УПЦ МП тих, хто б отримував якісь нагороди від Путіна? 

Результати виявилися приголомшливі:  11 митрополитів УПЦ МП указами президента Російської Федерації Путіна В. В. нагороджені  орденами "Дружби Росії".  Ось їх прізвища:

1. Онуфрій (Березовський Орест Володимирович), митрополит, глава УПЦ МП, нагороджений у 2013 р. 

2. Платон (Удовенко Володимир Петрович), митрополит Феодосійський і Керченський, нагороджений у 2000 р. 

3. Лазар (Швець Ростислав Філіпович), митрополит Сімферопольський і Кримський,  нагороджений у 2009 р.

4. Іларіон (Шукало Роман Васильович), митрополит Донецький і Маріупольський, нагороджений у 2013 р. 

5. Павел (Лебідь Петро Дмитрович), митрополит, намісник Києво-Печерської Лаври, нагороджений у 2013 р.

6. Антоній (Паканич Іван Іванович), митрополит Бориспільський і Броварський, нагороджений у 2013 р. 

7. Агафангел (Саввін Олексій Михайлович), митрополит Одеський та Ізмаїльський, нагороджений у 2003 р., у 2013 р. отримав Почесну Грамоту Путіна В.В. 

8. Сєргій (Генситський Борис Наумович), митрополит Тернопільський і Кременецький, нагороджений у 2013 р. 

9. Іонафан (Єлецький Анатолій Іванович), митрополит Тульчинський і Брацлавський, нагороджений у 2009 р. 

10. Марк (Микола Іванович Петрович), митрополит Хустський і Виноградовський, нагороджений у 2001 р. 

11. Августин (Маркевич Адам Іванович), митрополит Білоцерківський і Богуславський, нагороджений у 2004 р. 

Ми поцікавилися, чи є в біографіях цих людей  таке, що їх об'єднує? Як виявилося, є: 

1. Усі вони –  випускники Московської або Ленінградської духовних академій ( за винятком Павла, який навчався у Московській духовній семінарії, але вищу освіту отримав у Київській духовній академії );

2. На усіх територіях, де відбувалися антиукраїнські заколоти (Крим, Донецьк, Одеса), митрополитами виявилися люди з вищенаведеного списку; 

3. Вісім митрополитів з одинадцяти вже присутні на сайті "Миротворець" у якості агентів впливу Росії чи сепаратистів. 

l

А ще їх об'єднує найголовніше – усі вони мають активну антиукраїнську позицію. 

Прочитайте нижче короткі витяги з їх біографій і дайте самі собі відповідь:  ці люди українці чи  агенти Кремля? 

1. Митрополит Онуфрій, глава УПЦ МП, закінчив Московську духовну семінарію (1969 р), потім Московську духовну академію. Служив у Троїце-Сергієвій Лаврі Росії з 1969 по 1988 р., після чого був направлений на служіння в УПЦ.  

В 1992 р. Онуфрій відмовився підписати звернення архієрейських зборів УПЦ МП до Святійшого Патріарха РПЦ Алексія ІІ щодо надання автокефалії УПЦ МП. 

В 1992 р на Харківському Соборі УПЦ МП був одним з організаторів позбавлення сану Філарета. 

Після подій 2014 р. відмовився визнавати Росію країною-агресором. 

Під час урочистого нагородження орденами "Герой України" 8 травня 2015 р. за участь в обороні Вітчизни на Сході України, Онуфрій з помічниками залишилися сидіти в своїх кріслах і не аплодували, поки усі інші присутні стоячи вітали захисників-героїв у залі Верховної Ради. 

Виступає проти використання української мови як мови богослужіння. 

Доклав усіх зусиль для того, щоб Україна не отримала Томос. 

Присутній на сайті "Миротворець" як агент впливу РПЦ. 

2. Платон, митрополит Феодосійський і Керченський, закінчив Ленінградську духовну академію. З 1965 по 1990 р. служив на різних церковних посадах в Росії. З 1990 по 1992 р. був обраний депутатом Держдуми Російської Федерації  від округу № 773 (Ярославль). В 1993 р. був направлений на служіння в закордонний округ Аргентинсько-Південноамериканської єпархії РПЦ. В 2012 р. був переведений в УПЦ МП на посаду митрополита новоствореної  Феодосійської і Керченської єпархії. 

Це раз звертаю вашу увагу – у грудні 2012 р., за 14 місяців до Кримського аншлюсу, в УПЦ МП створюється окрема Феодосійська і Керченська єпархія (місце паромної переправи, якою переправлялися російські війська в Крим) і туди призначається людина, яка усе своє життя служила Росії, у тому числі в якості депутата Держдуми РФ. 

Присутній на сайті "Миротворець" як посібник окупантів. 

3. Лазар, митрополит Сімферопольський і Кримський, закінчив Ленінградську духовну академію. З 1964 по 1971 р.р. служив на різних посадах в Росії. З 1975 по 1985 р.р. служив у закордонній Аргентинсько-Південноамериканській єпархії РПЦ. В 1985 р. переведений на служіння в УПЦ МП. 

В 2014 р. священики УПЦ МП Сімферопольсько-Кримської єпархії активно допомагають окупантам: "... в церквах УПЦ Московського патріархату в перші дні російського вторгнення зберігалася зброя, туди приходили люди, яких перекидали з Краснодарського краю. Вони там переодягалися у форму і там вони одержували зброю", – стверджує кримчанин Рефат Чубаров. 

Після Кримського аншлюсу митрополит Лазар періодично проводить хресні ходи разом з “казаками” й окупаційною владою Крима – Аксьоновим, мерами міст тощо. 

Присутній на сайті "Миротворець" як сепаратист, посібник російських окупантів. 

4. Іларіон, митрополит Донецький і Маріупольський, закінчив Московську духовну академію в 1991 р.,  після чого був направлений на службу в УПЦ МП. 

В 2014 р. на території Святогірської Лаври Донецької області таємно формується загін бойовиків під керуванням Ігоря Гіркіна, який згодом захоплює Слов'янськ, чим розпочинає аншлюс Росією частин Донецької та Луганської областей. Особиста охорона Гіркіна і найбільш віддана частина загону бойовиків – це ченці та ієромонахи Святогірської Лаври. 

"Огромное количество попов Московского патриархата на Донбассе принимали участие в пытках пленных, допрашивали их, зомбировали, освящали ту войну со стороны сепаратистов против нас", – журналіст Родіон Шовкошитний. 

Присутній на сайті "Миротворець" як сепаратист, посібник російських окупантів. 

5. Митрополит Павел, намісник Києво-Печерської Лаври, закінчив Московську духовну семінарію в 1988 р., повернувся в Україну і зробив неймовірну кар'єру - без вищої духовної освіти в 1994 р. був призначений намісником Києво-Печерської Лаври (!). І лише через 2 роки у 1996 р. закінчив Київську духовну академію і був посвячений у сан єпископа Вишгородського. 

З 2008 по 2013 р. р. депутат Київради від Партії регіонів. 

Під час Євромайдану підтримував жорстокі дії "Беркуту" задля придушення протестів. 

22 січня 2014 року під час служби порівняв Віктора Януковича з Ісусом Христом та запевнив його у своїй всебічній підтримці. 

У 2018 році заявив, що Крим ніколи не був українським. 

У вересні 2018 року погрожував усім українцям "божим прокляттям до 7-ого коліна", якщо ПЦУ почне процес повернення Києво-Печерської Лаври з УПЦ МП. 

Присутній на сайті "Миротворець" як антиукраїнський пропагандист. 

6. Антоній, митрополит Бориспільський і Броварський, закінчив Московську духовну семінарію, а потім Московську духовну академію. З 1988 по 2002 р. р. навчався та служив на різних церковних посадах в Росії, а в 2002 р. був направлений в УПЦ МП. 

Відомий, як "смотрящій" від Москви за справами в українській філії РПЦ. 

Помічений в тісних зв'язках з олігархом Вадимом Новинським. 

Координує такі антиукраїнські релігійні ЗМІ, як "Союз православных журналистов", "Перший козацький", "Расколам.нет". 

Присутній на сайті "Миротворець" як агент впливу РПЦ. 

7. Агафангел, митрополит Одеський та Ізмаїльський, закінчив Московську духовну академію в 1966 р., після чого працює в УПЦ МП на різних посадах. 

Народний депутат України 1-го скликання (1990-1994 р. р.). 

1992 р.  на Харківському Соборі УПЦ МП був одним з організаторів позбавлення сану Філарета і противником автокефалії УПЦ МП. 

З 2006 р. депутат Одеської обласної ради від Партії регіонів. 

Вважається лідером "проросійського крила" УПЦ МП. 

Прихильник і один з авторів шовіністичної доктрини "Русского мира". 

Вважає Євромайдан "смутой, куда собирается сила ада". 

Є категоричним противником  інтеграції України в Європейський Союз та НАТО. 

Позиція Агафангела щодо автокефалії: "Мы видим всю вредоносность и душепагубность отделения УПЦ от Московского патриархата. ... Выступать за автокефалию УПЦ означает быть на стороне врагов и недоброжелателей Православия. Поэтому необходимо чётко заявить: единство УПЦ с Матерью - РПЦ является непреложной истиной, не терпящей никаких изменений. Всякая же попытка отделения от РПЦ всегда будет богопротивным расколом." 

Присутній на сайті "Миротворець" як сепаратист, посібник терористів. 

8. Сєргій, митрополит Тернопільський і Кременецький, закінчив Московську духовну семінарію і Московську духовну академію. З 1972 до 1985 р.р. служив на різних церковних посадах в Росії, після чого перебрався в УПЦ МП. 

Категоричний противник проголошення автокефалії УПЦ. 

У 1992 р. на Харківському Соборі УПЦ МП був одним з організаторів позбавлення сану Філарета. 

9. Іонафан, митрополит Тульчинський і Брацлавський, закінчив Ленінградську духовну академію. З 1974 до 1987 р.р. служив в Росії на різних церковних посадах під керівництвом Кирила (Гундяєва), який його і посвятив у ієромонахи, а згодом і в ієродиякони. З 1987 р. переведений в УПЦ МП. 

Категоричний противник проголошення автокефалії УПЦ. 

У 1992 р. на Харківському Соборі УПЦ МП був одним з організаторів позбавлення сану Філарета. 

За характеристикою Кирила Фролова, одного з координаторів проросійських козацьких і неонацистських організацій на території України, Іонафан (Єлецьких) – "послідовно проросійський Тульчинський архієпископ", який "відданий Патріарху Кирилу, Російській Церкві, Росії, ненавидить українізацію". 

10. Марк, митрополит Хустський і Виноградовський, закінчив Московську духовну академію. З 1972 р. по 1985 р. служив в Росії на різних церковних посадах. З 1989 р. служив в Аргентинсько-Південноамериканської єпархії та Канаді, а в 2005 р. переведений на службу в УПЦ МП. 

За інформацією ЗМІ, має плани приєднати Хустську та Виноградівську єпархію до Сербської Православної Церкви опісля отримання ПЦУ Томосу, щоб перешкоджати створенню Єдиної української помісної церкви. 

Присутній на сайті "Миротворець" як агент антиукраїнської пропаганди. 

11. Митрополит Августин закінчив Московську духовну академію. З 1973 до 1978 р.р. навчався і служив в Росії на різних церковних посадах, а в 1978р. переведений на служіння в УПЦ МП. 

В 1997 році виступив на Архієрейському соборі РПЦ із закликом накласти анафему на патріарха УПЦ КП Філарета (Денисенка), що і   було зроблено. 

У 2006 році на засіданні Всесвітнього руського православного собору в Москві заявив: "Мы ждем шагов со стороны России – как отряд, который ждет команды броситься в бой. Я как представитель Украинской Православной Церкви убежден, что неопределенность засасывает. Наступило время действовать решительно и называть все вещи своими именами". 

Зрозуміло, що це не всі агенти впливу Росії, але вони є "головою" великого організму УПЦ МП.  

Будьмо чесними: скільки б ці люди не побудували церков і не роздали милостині, вони не перестануть бути агентами впливу Росії. За рахунок малих добрих справ вони обросли вірянами, якими можуть маніпулювати і скеровувати на потрібні їм цілі. Ці віряни довіряють їм значно більше, ніж Службі безпеки України та президенту Петру Порошенку".

l

Я не коментуватиму фактів, наведених у публікації. Просто рекомендую замислитися над ними  кожну розумну людину. Це надзвичайно важливо напередодні президентських виборів в Україні 31 березня ц. р. Не дай, Боже, щоб серед тих, хто  переможе  на них, виявився агент КДБ-ФСБ. "Вирахувати" його неважко. Для цього слід всього-на-всього проаналізувати життєвий шлях кандидата, скориставшись хоча б інтернетом, поцікавитися, які політичні й ідеологічні погляди  він сповідує, що корисного зробив для України та її незалежної Церкви. Ну й, звичайно, дослідити, яка політична сила висунула і підтримує претендента на найвищий пост у державі.

А завершити свої нотатки хочу цитатою із листа художниці з Любомльського району, лауреата премії імені Степана Сачука "За служіння суспільству"  Валентини Михальської, опублікованою нещодавно у газеті "Волинь" під заголовком "Хай більше не буде на наших храмах ярлика "московський патріархат":

"У світлі подій, що відбуваються останнім часом, звертаюсь до священиків усіх рівнів із закликом проявити надзвичайну відповідальність та любов. Не штовхайте вірян до протистояння, чвар, конфліктів, а ведіть до злагоди й миру. Будьте прикладом, залишіть свій гідний слід в історії.

Хай більше не буде на наших храмах ярлика "московський патріархат". Хай зникне московщина на віки вічні, а з нею – гноблення, приниження, залякування. Струсіть цей порох із одеж своїх і з душ своїх. Будьмо своїми на своїй землі!".

Як на мене, вустами цієї талановитої мисткині, славної доньки Волинського краю глаголить Істина. Прислухаймося до слів пані Валентини – і священнослужителі, і прихожани православних храмів, і віруючі, і невіруючі. В наших силах – покаятися перед Богом, позбутися мотлоху кадебістського минулого, зберегти єдність народу, збудувати суспільство правди, честі і високої духовності.

Михайло КУЗЬМУК. 

Маю звичку у своєму домашньому "архіві" зберігати статті і замітки з деяких старих журналів та газет, в яких міститься, на мою думку, цікава інформація, яка з бігом часу не втрачає своєї актуальності.

Так от, буквально днями мені на очі потрапила  сторінка із надзвичайно популярного в роки перебудови тижневика "Аргументи і факти". У ньому увагу привернуло інтерв'ю журналіста П. Лук'янченка зі священиком Костромської єпархії о. Георгієм  Едельштейном під досить промовистим заголовком "Чекісти… в рясах".

У вступному слові кореспондент повідомляє: "Не так давно член Священного Синоду Російської православної церкви митрополит Смоленський і Калінінградський Кирило заявив, що  в Церкві, як і на Центральному телебаченні, було чимало осіб, які співпрацювали з КДБ". 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 469

Субмукозна міома: причини, діагностика і лікування

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1555

Весняне загострення: 

чим воно небезпечне для нас?

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1368

"Моя королева" – так люб'язно називає чоловік свою дружину. Її врода принесла душі страждання, біль і розчарування. І лише згодом –  кохання. "Королевою" вона стала пізніше,  коли перенесла образи, знущання та насмішки найближчих і найрідніших людей.

...Дівчата закінчували школу і мріяли про випускний вечір. Тож обидві,  домовившись заздалегідь,  ішли курною дорогою від села до траси, щоб попуткою заїхати в райцентр і купити тканину на сукні  для випускного вечора. Вони не стали чекати рейсовий автобус, а зупинили першу вантажну машину, що їхала в район. Зручно вмостившись у кабіні біля двох чоловіків,  щебетали про свої мрії. Кабіна була вузенька, тож Валька сіла на руки одному з чоловіків, а Маруся посередині коло шофера. 

Рудоволоса, з ластовинням щебетуха Валька одразу розказала,  куди вони їдуть. Мовчазна і скромна Маруся мовчала. Її увагу привернув шофер, який  раз по раз  позирав на вродливу дівчину. Та й хто ж не зверне увагу на таку красуню? Одна коса чого варта! А чорні бровенята!.. Вони дугами-коромислом застигли на високому чолі. Рум'янець на щоках грав молодим вином кольору  ранкової зорі. Вуста, мов стигла вишня, з якої от-от потече сік – так і вабили до себе. Мабуть, солодкі-солодкі... Як же встоїш перед такою спокусою? 

Раптом машина звернула углиб лісу і зупинилась. Валька, заливаючись дзвінким  сміхом,  вистрибнула з кабіни і,  смикнувши за руку мужчину,  потягла його за собою в кущі.

– Ходімо, не будемо заважати людям спілкуватися, – з єхидною посмішкою процідив крізь зуби. 

Маруся лишилась в кабіні. Вона відразу здогадалася,  що буде далі. Шофер рвучко шарпнув дівчину за ситцеву блузку. Гудзики горошинами посипались на землю. Маруся кинулася навтьоки. Та здоровань шофер,  гепнувши спересердя дверцятами кабіни,  швидко наздогнав дівчину і повалив її на землю. Затуливши широкою долонею Марусі рота,  зробив свою справу. 

l

...На траві сиділа заплакана Маруся і обтирала листком лопуха закривавлені ноги. Сором виїдав їй очі. Вона ладна була провалитися крізь землю, аби не йти додому,  бо знала: зла мачуха і строгий батько зживуть її зі світу. Була б жива Марусина мати, то все зрозуміла б і заступилася б за неї. А так кому сиротинка пожаліється? Що буде з нею далі? 

...Машина хутко рвонула з місця і зникла за густим сосняком. Кривдники реготали і кожен хвалився,  яка кому дівка дісталась. Перший казав, що товар був уже  "у вжитку", а другий хвалився, що йому трапилась  чесна і незаймана –  він був у неї першим. 

Дівчата в райцентр так і не доїхали, а пішки через ліс поверталися додому. Марусі здавалося, що кожен листочок на дереві шепотів: "Збезчещена... збезчещена..."

Валька втішала Марусю: "Ну, подумаєш? Що тут такого страшного? Ну, мало б це колись статися: рано чи пізно, яка різниця, з ким і коли? Зате ти вже будеш знати що таке мужчина". 

Дівчина не чула, що говорила подруга, вона думала, що скаже вдома батькові і що зробить їй мачуха,  коли дізнається правду. 

На порозі Марусю зустріла мачуха. Її злісний погляд пронизував дівчину наскрізь. Гнівно глянувши, без зайвих запитань здогадалася, що трапилось, бо на Маріїному обличчі ніби  було все написано. Сердитим голосом Ганна гукнула чоловіка: "А йди-но,  старий, сюди! Спитай своєї дочки, де вона була?!" 

Серце дівчини закалатало, мов у спійманої пташки. Їй здавалося, що воно от-от вискочить з грудей. Батько,  не питаючи правди, вхопив Марію за довгу косу і поволік до хати. Не давши вимовити дочці й слова, гамселив її дужими кулаками. Та так вліпив під вухо, що дівчина майже оглухла: стала погано чути. 

l

Мачуха з батьком і не збиралися шукати тих,  хто поглумився над їхньою дочкою. Лише добрі люди швидко відшукали кривдників. Але оскільки батько Марусі не пред'являв ніяких претензій, то гвалтівник лише дав гроші на аборт. Плани в самостійне життя Марії були перекреслені раз і назавжди. Про майбутнє вона навіть і не мріяла. Мачуха, щоб не гонити дві корови і теля в череду, заставила сироту щодня пасти худобу на вигоні за селом та й ще череду гусей "приписала" і змусила  совати за собою відро з водою.

– Хай сміються всі з гусячого пастуха! – торохтіла Ганна.

Навіть їсти з собою ніколи нічого не давала. Люди шкодували Марусю. Хто йде на город чи до лісу,  то завжди щось дасть: хто пирога, хто  яблуко, а хто і води напитись. Люди вірили дівчині і знали, що не з її волі так сталося. Посинілі від холоду ноги ціле літо і осінь вона гріла у коров'ячій сечі. Тільки ближче до зими мачуха давала їй взутися у свої старі стоптані бурки. 

l

Перед Новим роком до баби Василини приїхали з Севастополя в гості два онука: Антон і Гриша. Красені на все село. Один одного кращий. В хаті зібралися хлопці та дівчата на вечорниці. Валька свого моменту не упустила і тут. Викаблучувалась  перед хлопцями, але ті не звертали  на неї уваги. Стара Василина подумки підшукувала наречену онукам і згадала про Марусю. Але як же її привести сюди коли вона нікуди не ходить? Та й батько не пустить. І баба вдалася до хитрощів. Городами навпрошки побігла до батька Марусі.

– Степане, дай-но мені свою дівчину, щоб пособила ковбаси начиняти, а то я кабана заколола, а помогти нема кому! – збрехала Василина.

– Та нехай іде, може,  хоч тобі від неї буде якийсь толк,  – сказав батько. Копшаючись по снігу городами,  Маруся йшла за бабою. Вона навіть і не здогадувалась, що замислила старенька. Зайшовши до хати, дівчина зніяковіла, у хаті було повно молоді. Але серед сільських хлопців побачила двох незнайомців, яких вона не знала. 

Дівчина засоромилась: її вбоге вбрання змусило ніяковіти перед хлопцями і дівчатами. Але ні стара полатана   куфайчина мачухи, ні стоптані бурки не затьмарили вроду Марусі. Дівчина одразу запала в душу одному з братів. Антон,  вставши з-за столу,  поспішив до Марусі, що стояла коло порога. А вона мерщій вибігла з хати, щоб ніхто не сміявся і не кепкував з неї. Та спритний хлопець наздогнав її у сінях і не пускав додому.

Маруся, як та пташка,  загнана в клітку, міцно притиснувшись до вушака сіняшніх дверей, не сміла підняти очі і глянути  на  хлопця, який своєю дужою рукою перегородив дорогу. Серце дівчини билося так голосно, що,  здавалося, от-от вискочить з її грудей.

– Чого ти, сполохана  пташко, втікаєш? – першим озвався Антон.

– Відпусти мене! – майже пошепки сказала Маруся.

– Не бійся, я тобі нічого поганого не заподію, – майже таким самим тоном відповів хлопець. 

Маруся підвела очі і зустрілася з його очима. Він полонив її, підкорив почуття і панував над ними. Недарма в народі кажуть: "Не тим любий, що хороший, а тим хороший, що любий...". Антон ніколи не бачив такої краси. Довга до пояса коса звисала по старій куфайчині  Марусі, а її чорні бровенята та карі очі спалювали хлопцеві душу, все його єство, в якому молодим вином вирувала любов. І хоча вона була бідно вдягнута, та все ж була схожа на королеву.

– Ти будеш моя королева! – впевнено сказав Антон.  – Я тебе нікому не віддам.

– Я нікому не потрібна. І тобі теж. Я зганьблена та осміяна людьми, – тремтячими губами шепотіла дівчина.

l

Антон все ж наполіг, щоб провести "королеву" додому. Дорогою Маруся розповіла про себе усю правду. Вона не хотіла, щоб мачуха з батьком бачили її з хлопцем. Та Антон настояв на своєму: зайшов у хату і прямо з порогу випалив: "Я забираю вашу королеву!".

– Та бери те опудало хоч зараз! Хватило чужим, то ще й тобі вистачить! – сердито крикнула мачуха. 

Від образи клубок сліз здушив дівчині горло. Вона ладна була йти куди-небудь  гола, боса,  аби швидше  зникнути з ненависних очей мачухи та батька. Тієї ночі Маруся не закрила очей. Вона не знала, що буде завтра, коли настане ранок. З голови не йшла думка про Антона. Його чорні, як вуглини, очі та мов вороняче крило чуб, не давали дівчині спокою. 

Через день хлопцям потрібно було їхати додому у Крим, де вони працювали далекобійниками. У них закінчувалась відпустка.

– Я без неї нікуди не поїду! – сказав Антон братові.

– Ти що здурів? Нам завтра на роботу виходити! І квитки вже на руках, – став сваритися  Григорій. 

Антон дістав з кишені білет на поїзд і порвав на дрібненькі шматочки.

– Ну,  ось і все:  білета немає. А щоб не вигнали з роботи, передаси  директору заяву на відпустку  за власний  рахунок…

l

Наступного дня Антон з Марусею поїхали у Брест в магазин  “Берізка", де колись тільки  за долари можна було придбати хороші імпортні товари. Купив Марусі дороге пальто з норковим коміром і шапку з  чорнобурки. Батько з мачухою дочки не впізнали. Очам своїм не повірили. З Попелюшки – в "королеву"! Хто б міг подумати? 

Молодята пішли в магазин, щоб купити цукерок. Антон вибирав найдорожчі. Жіночки, що були в магазині, казали: "То, мабуть, для тещі  й тестя гостинець за дочку...",  та Антон,  взявши цукерки,  разом з Марусею пішли до бабусі, щоб подякувати їй за те, що звела докупи. 

Через тиждень Марія з Антоном були вже у Севастополі. Одружились, виховали двоє діток. Лікарі вилікували глухоту жінці. Приїжджали в гості раз на рік, але тільки  до бабусі Антона. Краса Марії  не зів'яла, а ще більше розцвіла. І це дуже дратувало Вальку, коли бачила подругу в гостях у селі. А ще брала заздрість, що Маруся "відхватила" такого чоловіка. Сама ж вона вийшла заміж за пияка, який щодня ганяє кругом хати. Та ще й невістка "добра" трапилась: дає жару свекрусі...

Галина ОЛІФЕРЧУК.

"Моя королева" – так люб'язно називає чоловік свою дружину. Її врода принесла душі страждання, біль і розчарування. І лише згодом –  кохання. "Королевою" вона стала пізніше,  коли перенесла образи, знущання та насмішки найближчих і найрідніших людей.

...Дівчата закінчували школу і мріяли про випускний вечір. Тож обидві,  домовившись заздалегідь,  ішли курною дорогою від села до траси, щоб попуткою заїхати в райцентр і купити тканину на сукні  для випускного вечора. Вони не стали чекати рейсовий автобус, а зупинили першу вантажну машину, що їхала в район. Зручно вмостившись у кабіні біля двох чоловіків,  щебетали про свої мрії. Кабіна була вузенька, тож Валька сіла на руки одному з чоловіків, а Маруся посередині коло шофера. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 540

"Біжи або помри": що робити 

з дітьми, аби убезпечити від нової гри

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 484