6 лютого у всьому світі вшановують барменів. І хоч ця професія не надто нова, але в наш час досить важлива.

Ресторація "Берегиня", що знаходиться на так званій Варшавській трасі,  відзначається високим рівнем обслуговування. Заклад стилізований під традиційну українську хатину, оздоблену старовинними рушниками, вишиванками, предметами сільського побуту.

Завжди привітні і усміхнені бармени Наталія Шворак, Оксана Романчук допоможуть визначитися із  меню навіть найвибагливішим відвідувачам, запропонують  напої і страви на будь-який вибір і смак. Офіціанти Ольга Димчук та Марія Боярчук  не менш віддані улюбленій  справі і відзначаються професіоналізмом. Коронні страви закладу, приготовані за найкращими рецептами української кухні, з любов'ю готують шеф-кухар Ольга Калитюк, кухарі Тетяна Місюра, Лідія Понікарчук та Інна Колодюк.

НА ЗНІМКУ: бармен Наталія ШВОРАК та офіціант Ольга ДИМЧУК.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

6 лютого у всьому світі вшановують барменів. І хоч ця професія не надто нова, але в наш час досить важлива.

Ресторація "Берегиня", що знаходиться на так званій Варшавській трасі,  відзначається високим рівнем обслуговування. Заклад стилізований під традиційну українську хатину, оздоблену старовинними рушниками, вишиванками, предметами сільського побуту.

Завжди привітні і усміхнені бармени Наталія Шворак, Оксана Романчук допоможуть визначитися із  меню навіть найвибагливішим відвідувачам, запропонують  напої і страви на будь-який вибір і смак. Офіціанти Ольга Димчук та Марія Боярчук  не менш віддані улюбленій  справі і відзначаються професіоналізмом. Коронні страви закладу, приготовані за найкращими рецептами української кухні, з любов'ю готують шеф-кухар Ольга Калитюк, кухарі Тетяна Місюра, Лідія Понікарчук та Інна Колодюк.

НА ЗНІМКУ: бармен Наталія ШВОРАК та офіціант Ольга ДИМЧУК.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 338

Погода в Ковелі 

6 – 12 лютого

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 322

Робота зі зверненнями громадян у Ковельській місцевій прокуратурі  упродовж 2019 року проводилась відповідно до вимог Конституції України, Закону України «Про звернення громадян» та діючої Інструкції про порядок розгляду звернень і запитів та особистого прийому громадян в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України №357 від 20.12.2017 р., узагальнень Генеральної прокуратури, прокуратури Волинської області та відповідних інформаційних листів.

З метою підвищення ефективності стану досудового розслідування у кримінальних провадженнях, зменшення надходження обґрунтованих скарг на дії слідчих відділів поліції та задля зниження рівня злочинності у 2019 році місцевою прокуратурою вжито відповідних організаційних та координаційних заходів. Так, двічі керівником місцевої прокуратури організовано та проведено спільні наради керівників правоохоронних органів, в ході проведення яких прийнято низку спільних заходів, спрямованих на покращення якості слідства у кримінальних провадженнях. 

Крім того, наради з аналогічних питань проведено заступником керівника місцевої прокуратури на території м. Ковеля та Ковельського  району, в ході якої також заплановано заходи превентивного характеру, спільні заходи, спрямовані на покращення стану досудового розслідування, особливо у кримінальних провадженнях проти власності, та стану здійснення оперативно-розшукової діяльності, а також підвищення ефективності процесуального керівництва у кримінальних провадженнях. 

Також у місцевій прокуратурі постійно на оперативних нарадах у керівника прокуратури, його першого заступника та заступників заслуховується стан слідства та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях. 

Місцевою прокуратурою у 2019 році скеровувались листи начальнику ГУНП у Волинській області та керівникам територіальних підрозділів поліції про усунення порушень вимог КПК України та притягнення до дисциплінарної відповідальності слідчих СВ, розміщених на території обслуговування місцевої прокуратури.

Варто зауважити, що в Ковельській місцевій прокуратурі організовано роботу із забезпечення приймання, реєстрації електронних та усних звернень, що надійшли на телефон «гарячої лінії» Ковельської місцевої прокуратури.  

Електронна пошта Ковельської місцевої прокуратури: kovel_prok@pvo.gov.ua. Телефон «гарячої лінії» місцевої прокуратури: (0252) 5-00-52. 

Упродовж 2019 року в апарат місцевої прокуратури на телефон «гарячої лінії»  звернення не надходили. 

У місцевій  прокуратурі та її відділах в загальнодоступному для громадян місці  розміщені графіки  прийому, тексти Законів України "Про звернення громадян", "Про прокуратуру" та ін., скриньки для звернень. 

l

Упродовж 2019 року у Ковельську місцеву прокуратуру надійшло 332 звернення громадян, 151 з яких вирішено оперативними працівниками прокуратури, надійшло та розглянуто 3 запити на інформацію.

Відповідно до наведених статистичних даних, у 2019 році кількість звернень громадян, що надійшли в Ковельську місцеву прокуратуру, у порівнянні з 2018 роком значно зменшилась. 

Зменшення статистичних даних щодо звернень громадян, які надійшли до Ковельської місцевої прокуратури, з інших питань викликані реформуванням органів прокуратури. Згідно із законодавчими змінами органи прокуратури позбавлені повноважень щодо проведення перевірок в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів, а обсяг повноважень органів прокуратури та порядок їх реалізації визначений ст. 131-1 Конституції України та Законом України «Про прокуратуру». Також значно зменшилась кількість звернень з питань досудового розслідування ( 117 проти 191 в 2018 році), що зумовлено превентивною діяльністю процесуальних керівників в провадженні.

У 2019 році до апарату Ковельської місцевої прокуратури надійшло 180 звернень: 72 з яких вирішено (одне – задоволено) і 107 направлено до інших відомств для вирішення. Заявникам повернуто або залишено без розгляду одне звернення,  із обліку звернення не виключались.

Звернення, вирішені у 2019 році, в основному стосуються питань досудового розслідування (58).

Установлено, що кількість звернень громадян, що надійшли до апарату Ковельської місцевої прокуратури у 2019 році (180), значно зменшилась у порівнянні з 2018 роком (303).  Кількість задоволених звернень упродовж 2019 року також зменшилась з 8 до 1 звернення. Задоволене звернення стосувалось питань якості досудового розслідування у кримінальному провадженні та передчасного  прийняття рішення про його закриття.

Причинами та передумовами надходжень звернень на окремих напрямках діяльності зумовлено неналежним станом, на думку заявників, додержання вимог чинного законодавства під час досудового розслідування, неповними та необґрунтованими розглядами скарг органами державної влади, місцевого самоврядування та суб’єктів господарювання, порушення інтересів держави та необхідність їх захисту у суді. 

Місцевою прокуратурою заявникам нерідко роз’яснюються положення Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 та ст. 131-1 Конституції України, якими суттєво змінено форму реалізації повноважень органів прокуратури, позбавлено повноважень щодо проведення перевірок у порядку нагляду за додержанням та застосуванням Законів та передбачено, що прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням та застосуванням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами у формі представництва лише інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. 

Непоодинокі випадки роз’яснення заявникам вимог ст. 55 Конституції України в частині їх права самостійно звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів або скористатись правом на безоплатну правову допомогу відповідно до  Закону України «Про безоплатну правову допомогу». 

l

В 2019 році випадків зволікань з розглядом звернень чи їх неналежного розгляду в апараті прокуратури встановлено не було.

Значна кількість звернень, що надійшли у 2019 році до усіх відділів та апарату місцевої прокуратури, стосувались питань, вирішення яких безпосередньо не відноситься до компетенції органів прокуратури. Причиною такого надходження є недостатня правова обізнаність громадян. Утім, з кожним роком  тенденція таких звернень суттєво знижується і звернення стосуються, в основному, питань здійснення досудового розслідування.

Прокурорськими працівниками постійно, у тому числі і через засоби масової інформації, на особистих прийомах громадян проводиться роз’яснювальна робота щодо повноважень органів прокуратури з питань розгляду звернень громадян. 

Як встановлено із наглядових проваджень по зверненнях громадян, зокрема з пояснень заявників, однією з причин написання ними заяв до прокуратури стало незнання норм чинного законодавства з тих чи інших питань, та, як наслідок, хибна думка особи про порушення її конституційного права чи інтересу. Іншою причиною слід вважати те, що звернення громадян до органів прокуратури викликано рекомендацією сторонніх осіб про необхідність такого звернення.  

Розгляд повторних звернень, у випадках коли викладені у них доводи раніше перевірені у повному обсязі та заявникам надано вичерпну відповідь керівником прокуратури, не припинявся. Висновки про припинення розгляду звернень у Ковельській  місцевій прокуратурі у 2019 році не складалися та не затверджувалися. 

У випадках, якщо у зверненні, що підлягає направленню за належністю в інші відомства, наводяться факти, що свідчать про явне порушення конституційних прав або звернення надійшло від соціально-незахищених категорій громадян, працівником прокуратури ставиться вимога повідомити Ковельську місцеву прокуратуру про результати проведеної перевірки. В подальшому таке звернення перебуває на контролі у працівника, який направив його за належністю.

Заяви, вирішення яких відноситься до компетенції інших органів, направляються за належністю.

l 

Упродовж минулого року громадянами не оскаржувались до суду дії чи бездіяльність місцевої прокуратури у зв’язку з неналежним розглядом і вирішенням звернень.

 Звернення Героїв України, Радянського Союзу, Соціалістичної Праці, нагороджених орденом Героїв Небесної Сотні, інших осіб, які мають заслуги перед Батьківщиною, інвалідів Великої Вітчизняної війни, жінок, яким присвоєне  звання України «Мати-героїня», учасників АТО до Ковельської місцевої прокуратури впродовж 2019 року не надходили та не розглядалися.

В поточному році в апарат місцевої прокуратури надійшло 20 клопотань з питань досудового розслідування, усі від учасників кримінального провадження, 12 з них направлено до органу досудового розслідування для розгляду.

Скарги про порушення порядку та строків розгляду таких клопотань не надходили, в судовому порядку не розглядались.

Керівником місцевої прокуратури в 2019 році два рази надавалась інформація відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», яка надходила до апарату місцевої прокуратури. Наявний один випадок, коли запит на інформацію був скерований за належністю іншим розпорядникам інформації. В усіх випадках приймання та реєстрації указаних запитів дотриманий порядок їх оформлення. 

Запити зареєстровано в Книзі обліку запитів на надання публічної інформації, що ведеться в апараті Ковельської місцевої прокуратури. Інформацію надано вчасно, у повному обсязі, у зв’язку з чим факти повторного надходження запитів у зв’язку з неповнотою надання запитуваної інформації відсутні. Проблем при відшкодуванні запитувачами фактичних витрат на копіювання та друк матеріалів, що містять запитувану інформацію, не виникало. Всі 3 запити надходили електронною адресою. 

Випадків оскарження прийнятих рішень про надання інформації в судовому порядку не було.

Особистий прийом громадян проводиться керівництвом та оперативними працівниками прокуратури згідно з графіком. Усього у 2019 році прийнято 62 громадян, з них керівником прокуратури особисто прийнято 29 громадян. Для порівняння у 2018 році прийнято 114 громадян, з них особисто керівником прийнято 67 громадян. Керівник місцевої прокуратури здійснює особистий прийом громадян щовівторка з 10-ї год. до 13-ї год. 

Регулярною в роботі Ковельської місцевої прокуратури є практика проведення виїзних прийомів громадян, про що мешканців відповідних населених пунктів інформують заздалегідь. Упродовж 2019 року керівництвом проведено 24 виїзних особистих прийомів громадян за місцем їх проживання та роботи,  в тому числі щомісячно в Ковельській виховній колонії).

Вказаному напрямку діяльності приділяється особлива увага, оскільки така форма роботи корисна і для мешканців районів, і для керівництва прокуратури, оскільки  дає можливість оперативно отримувати інформацію про нагальні проблеми людей, надати заявникам необхідний правовий захист. 

В прокуратурі дотримуються вимог нормативних документів з діловодства в органах прокуратури області щодо строків надходження звернень до виконавців, розгляду термінових документів, оформлення та накопичення наглядових проваджень за зверненнями.

Микола Дарчик,

заступник керівника

місцевої прокуратури.

Робота зі зверненнями громадян у Ковельській місцевій прокуратурі  упродовж 2019 року проводилась відповідно до вимог Конституції України, Закону України «Про звернення громадян» та діючої Інструкції про порядок розгляду звернень і запитів та особистого прийому громадян в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України №357 від 20.12.2017 р., узагальнень Генеральної прокуратури, прокуратури Волинської області та відповідних інформаційних листів.

З метою підвищення ефективності стану досудового розслідування у кримінальних провадженнях, зменшення надходження обґрунтованих скарг на дії слідчих відділів поліції та задля зниження рівня злочинності у 2019 році місцевою прокуратурою вжито відповідних організаційних та координаційних заходів. Так, двічі керівником місцевої прокуратури організовано та проведено спільні наради керівників правоохоронних органів, в ході проведення яких прийнято низку спільних заходів, спрямованих на покращення якості слідства у кримінальних провадженнях. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 278

СТРІТЕННЯ

Дочекалися люди Стрітення Господнього – "Стрічань". У цей день зима, кажуть, іде туди, де було літо, а літо – де була зима. По дорозі вони зустрічаються і говорять між собою:

– Боже поможи тобі, Зимо! – каже Літо.

– Дай, Боже, здоров'я! – відповідає Зима.

– Бач, Зимо, – дорікає Літо, – що я наробило і напрацювало, ти поїла і випила!

За народним віруванням, літо зустрічається із зимою двічі на рік: на Стрітення – 15 лютого та в день святої Анни – 3 грудня взимку.

Ясна і тиха погода в цей день віщує добрий урожай поля і роїння бджіл. Вітер – погана ознака. Відлига – жди пізньої весни і бережи пашу та хліб, бо в поле виїдеш не скоро: "Як на Стрітення півень  нап'ється води з калюжі, то жди ще стужі!". Хазяї ворожили на врожай, виставляючи на ніч тарілку із зерном надвір. Якщо зранку є роса – врожай, немає роси – неврожай. 

В цей день у церквах України святять воду, а разом із водою – свічки. Посвячені на Стрітення свічки звуться "громичними", бо їх запалювали і ставили перед образами під час грози, щоб оберегти людей і худобу від грому. Ці ж свічки давали в руки вмираючому при читанні відхідної молитви.

В день Стрітення, коли приходили з церкви, запалювали "громничну" свічку  – "щоб весняна повінь не пошкодила посівам і щоб мороз дерев не побив!". Від "громничної" свічки  і саме свято, крім "Стрітення" або "Стрічання", називалося колись "Громниця".

Коли святили в церкві воду, селяни набирали тієї води в нову – ще не вживану – посудину, приносили додому і пильно берегли. Цій воді приписувалась магічна сила. За народним уявленням, це – цілюща вода. Нею натирали хворі місця і вірили, що "поможе". Найкраще ця вода ніби помагала від "пристріту" – від хвороби, яку спричиняло "погане" око.

Стрітенською водою ще кропили худобу і давали пити її – "щоб не хворіла". Пасічники берегли цю воду весь рік і кропили нею вулики кожну "першу" неділю – першу на Молодику. 

Колись, як чумак виходив у дорогу, господар давав йому хліб, сіль і кропив стрітенською водою волів, воза і самого чумака, примовляючи: "Боже, тобі поможи!".

Як син ішов на війну, батько, благословляючи, кропив його стрітенською водою і промовляв: "Боже, тебе збережи!". Віра в силу стрітенської води збереглася ще й досі.

ДЕНЬ  СВЯТОГО  ВЛАСА

24 лютого церква вшановує священномученика Власія. За християнською легендою, Влас жив у IV ст. Наглядав за лісовими звірами, допомагав бідним людям. У народних віруваннях Влас був покровителем худоби, особливо корів. Тому саме в цей день служили по дворах молебні, виносили образ святого мученика в стайню або загороду, де стояла худоба, кропили її свяченою водою та обкурювали ладаном – "щоб добре плодилася та не хворіла". На Власія удосвіта набирали з криниці у посуд води, вкидали туди шматок воску зі страсної свічки і ставили на покуті, де вона стояла три дні. Казали, що в цей час сам Влас освячував її. Потім частину води виливали в криницю, а рештою скроплювали тварин. 

У деяких місцевостях у цей день відзначали так званий "Бабський празник". Жінки не працювали. Їм дозволялося лише “підкурити корову й теля”. Під обід молодиці йшли до шинку і "замочували корови, щоб були лагідними". 

Із Власом пов'язували надії на закінчення зими. Кажуть, Власівських морозів – три до нього і три – після. Але – вже "пролив Улас олії на дороги – пора зимі вбирати ноги"; "прийшов Влас – з печі злазь"; "святий Влас збиває ріг з зими".

Наступного дня після святого Власа, 25 лютого – день святого Мелетія. Існує прикмета: якщо на Мелетія гарна сонячна погода, то це віщує великі морози та метелицю. 

У лютому колись господарі на Київщині, Чернігівщині та Полтавщині нічого не робили волами в п'ятницю кожного тижня – гріх! Селяни казали: "Хто запряже воли в лютневу п'ятницю, то в того або воли здохнуть, або руки відсохнуть!". Господині, бувало, не пряли  починків і не шили сорочок у кожну п'ятницю лютого – "щоб коноплі родили".

КАСІЯНІВ  ДЕНЬ

День преподобного Касіяна припадає на 29 лютого, отже – тільки на високосні (переходові) роки.

В народних приповідках і легендах Київщини та Лівобережжя цей святий виглядає понурим і злим чоловіком. "Чому ти Касіяном дивишся?", – кажуть дітям, що позирають на людей з-під лоба. Або: "Касіян оком накинув – не буде з цього народженого добра!". Останній вираз найчастіше застосовується до телят, лошат та іншого молодняку свійських тварин; але інколи він стосується і дітей, які народилися в Касіянів день. 

"Гей, верни, Касян, круто!", – кажуть тому чоловікові, що намагається зробити комусь кривду, але при цьому виявляє свою безсилість.

"ВСЕЇДНИЙ"  ТИЖДЕНЬ

Тиждень перед Масляною зветься "всеїдним". Цього року він триває із 17 по 23 лютого. Якщо на всеїдному тижні зі стріхи висять довгі льодові бурульки, "бджола медна буде". Якщо цього тижня курка нап'ється води з калюжі, – чекай теплої, погідної весни. Виє хуртовина – "Всеїдна в гості їде!". Хуртовина на Масляну – "Масляна з гостей їде!". А як хуртовина першого тижня Великого посту, то кажуть, що це "Масляна їде дитину шукати, бо, бач, загубила, коли п'яна з гостей їхала!"…

На Лівобережжі тиждень перед Масляною зветься "рябий", бо в середу і п'ятницю треба постити. "Всеїдним" же зветься попередній тиждень, бо весь тиждень за церковним уставом можна їсти скоромне. 

Масляна складається із трьох частин: зустріч у понеділок, кульмінаційна точка або "перелом" у "широкий" четвер і "прощальна неділя". "Не завжди котові Масляна!" –  кажуть у народі.

МАСЛЯНА

Масляна – це останній тиждень перед Великим постом. Першого дня Масляної, в "м'ясопусну" неділю, за стародавнім звичаєм, готувався холодець зі свинячих ніжок; тому цей день ще називався "ніжкові заговини".

Заміжні жінки весь цей тиждень справляли "колодку". У понеділок зранку вони збиралися в корчмі "колодкувати". Одна з них клала на стіл невеличке поліно або палицю – це колодка. Інші брали по черзі і сповивали її шматками полотна, потім знову клали на стіл. Це значить, що колодка народилася. Купували горілки, сідали за стіл навколо колодки, пили і вітали одна одну з народженням. 

Підпивши, жінки розходилися, а колодка залишалася в шинку до наступного дня. Так пили до суботи, бо ж у понеділок колодка народилась, у вівторок христилась, у середу похрестини, у четвер колодка помирає, в п'ятницю її хоронять, а в суботу плачуть. Розуміється, ніхто за нею не плакав, а пили й гуляли однаковісінько – як при "народженні", так і при "смерті"…

Підпивши, жінки співають:

Масляна, воротися!

До Великодня

 простягнися,

Від Великодня до Петра,

А від Петра та до тепла…

Крім цього, в понеділок на Масляній заміжні жінки ще ходили по хатах, де є дорослі хлопці або дівчата, і прив'язували матерям колодку до ноги. Це кара за те, що не оженили синів чи не повіддавали дочок впродовж останніх м'ясниць. Все це робилося з жартами, сміхом і горілкою.

Дівчата теж в'язали колодку, але тільки парубкам, і вже не до ноги, а до лівої руки. Дівоча колодка оздоблена барвистими стрічками та паперовими квітами. Парубки повинні платити дівчатам викуп за колодку грішми або подарунками: намистом, стрічками, шовковою хусткою. 

Як і молодиці, дівчата в цей день пили горілку і співали:

Не пускає мене мати

На вулицю погуляти,

А хоч пустить, то

 пригрустить:

–  Іди, доню, не барися:

У сінечки та й вернися!

Бо на дворі піст настає,

 А хто його проскаче,

Той Великодня не

 побаче…

У четвер цього тижня господині збиралися компаніями і спеціально пили та гуляли – "щоб телята водились!". Вони ж і не пряли цього тижня – "щоб масло не гіркло!". 

В п'ятницю – частунок тещі. Колись в Україні був звичай двічі на рік частувати тещу – "щоб горло не пересихало". Хто женився в осінні м'ясниці, той урочисто віз тещу до себе в гості на другий день Різдвяних свят – якщо добра, або на третій – якщо зла. Хто ж оженився  в різдвяні м'ясниці, той возився з тещею у п'ятницю на Масляну. Разом із тещею запрошувалися ще й інші родичі. Частуючи гостей, зять казав: "Пийте, люди добрі, по повній чарці, хай у моєї тещі горло не пересихає!" (натяк на сварливість).

Погулявши отак весь тиждень, наші люди казали колись: "Масляна, Масляна, яка ти мала, – якби ж тебе сім неділь, а посту одна!". 

Головною їжею на Масляну є вареники з сиром і сметаною, але й гречані млинці на маслі або на смальці смажені – теж обрядова їжа у ці дні в Україні (на знімку). Такі млинці або щось подібне пекли й інші слов'янські народи. Цей звичай ведеться з давніх-давен, бо вже у Святому Письмі слов'янською мовою цар Давид народові "даяша по млину сковородному". 

Німці, крім ковбас, їдять на Масляну також оладки з тіста. Якесь ніби печиво з тіста (spirac) приносили в жертву Бахусові стародавні римляни. Все це, "імовірно, є символ  Сонця".

Дочекалися люди Стрітення Господнього – "Стрічань". У цей день зима, кажуть, іде туди, де було літо, а літо – де була зима. По дорозі вони зустрічаються і говорять між собою:

– Боже поможи тобі, Зимо! – каже Літо.

– Дай, Боже, здоров'я! – відповідає Зима.

– Бач, Зимо, – дорікає Літо, – що я наробило і напрацювало, ти поїла і випила!

За народним віруванням, літо зустрічається із зимою двічі на рік: на Стрітення – 15 лютого та в день святої Анни – 3 грудня взимку.

Ясна і тиха погода в цей день віщує добрий урожай поля і роїння бджіл. Вітер – погана ознака. Відлига – жди пізньої весни і бережи пашу та хліб, бо в поле виїдеш не скоро:  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 432

Живе людина на землі – тихо, спокійно. Її не цікавлять суспільні процеси. Тиша й благодать. А коли на скронях сивина поселиться, то взагалі замикається в собі – навіть вітерець свіжий не війне.

Є люди, що спокою і років не знають. Їх серце вогнем життєдайним палає. Вони перепони і бурі долають. Їх світло душі іншим шлях осяває.

Це – про Людмилу Севастянівну Стахорську.

Вона не заглиблювалася у філософські роздуми про сенс земного буття, а з дитячих років вбачає своє призначення на цій землі – служити людям, віддавати себе улюбленій справі сповна.

Пошануймо, подякуймо батькам  за належне виховання!

Перший крок юної Людмили – це Ковельське медичне училище. Успішно навчалася і здобула спеціальність акушерки. Працювала шість років в пологовому будинку за обраним фахом. 

Чи є щось величніше, милосердніше, аніж допомогати  в народженні нової людини, сповивати своїми руками тендітне, миле малятко, чути мелодію найпершого звуку: "А-у… А-у-у!"?

Простягає  рученятка беззахисне малятко, а серце повниться любов'ю та надією. Немає в світі  благороднішої місії, як ця.

Та неспокійне серце проситься в політ, а душа виспівує нову пісню солов'їну: "Ти маєш навчати тих діток, яких сповивала".

І Господнє провидіння привело красуню Людмилу до Луцького педагогічного інституту ім. Лесі Українки.

Студентські роки – це щастя в квадраті. Тут і веселість, і закоханість,  і рожеві мрії на майбутнє життя. Майнули ці роки, мов сон, в новий день явився молодий спеціаліст-філолог Людмила Севастянівна.

Диплом – це лише старт перед забігом на довготривалу марафонську дистанцію під назвою "життя". Не кожен успішно долає випробування, які випадають на його долю. Але це не про нашу героїню.

Людмила Стахорська починає працювати педагогом-викладачем у Ковельському професійно-технічному училищі № 7 (тепер – Центр професійно-технічної освіти). Ой, на яку нелегку стежину ступила! Тут контингент учнів "строкатий" і за інтелектом, і за віком, і за характером.

Прокинулося в її єстві природжене – бути організатором і вихователем. Здобула повагу учнів, авторитет в колективі. Її й досі пам'ятають, як вчителя-друга, а це, погодьтеся, вищий клас педагогічної майстерності.  Промайнуло 20 літ – залишився вагомий доброчинний слід.

l

У житті завжди є вибір: продовжувати старе ремесло чи пробувати себе в інших іпостасях. В думках і планах немає й натяку на відпочинок. І Людмила Стахорська поринає в політику. До її характеру близькі ідеї соціалізму. Не комунізму із його  надуманим, утопічним майбуттям, а устрою життя, в якому панують справедливість, рівність та гідність. Вони бачать людину праці на вищій сходинці буття.

Людмилу Севастянівну обирають депутатом міської ради. Вона  бере активну участь у житті міської громади. Її ораторські здібності дозволяють переконувати багатьох людей у правоті соціалістичних ідей. Але ще більш жінка нетерпима до проявів халатності, корупції, казнокрадства та байдужості. Вона, немов корабель, стрімко іде крізь розбурхані хвилі, відкидаючи від себе все негативне, несучи на міцній палубі любов до людей, гуманність, чесність, патріотизм та милосердя.

П'ятнадцять років без перепочинку Людмила Стахорська  реально і практично намагається змінити цей розбурханий негараздами світ і спрямовує його в русло життєдайних, животворних істин.

Летять роки від юності, до зрілості. І людина все більше наближається до моральних цінностей, визначених Богом. І нова, найвища місія – це віддати себе до решти служінню людям.

Людмила Севастянівна, пройшовши лабіринти політичних баталій, розуміє, що найбільше користі принесе людям і громаді, коли буде опікатися тими, хто потребує допомоги у житті. Вона  стає  головою міськрайорганізації Товариства Червоного Хреста України. І знову на часі – клятва Гіппократа: "Не відмов!", "Допоможи".

Вогонь милосердя, доброчинності та любові спалахує ще яскравіше – він  осяває шлях тих, хто потребує допомоги.

Життя Людмили Севастянівни по праву є прикладом для наслідування. І Бог таки немало благодаті та щастя сипнув із своїх пригорщ.

У неї – чудовий, люблячий чоловік і двоє найкращих на світі дітей – Аліна та Микола. Вона не просто заслужена бабуся (п'ятеро онуків) – в неї ще двоє правнуків, які  виспівують мелодію весни.

Щасливій, наша славна і шанована прабабусю!

Є повчальна теза до підсумку прожитого людиною віку: "Живи, працюй, твори так, щоб в судний день твої діти, онуки, рідні, близькі та друзі поставили  оцінку твого існування у цьому світі: "Це була добра Людина. Людина із великої літери".

l

Дорога наша Людмило Севастянівно!

Вслухайтеся: від тих, хто Вас знає і шанує, чути в ці дні багатоголосу "Осанну" і сріблом скронь позначені слова: "Ви – добра людина".

"Моє кредо – відкривати потаємне – полягає у тому, що світ врятує милосердя, віра в людей і Бога". Справді, це кредо є дороговказом для нас, сьогоднішніх, і нащадків наших… А ще – поетичні рядки до ювілею:

Батьки тебе назвали

 "Людям мила",

А Бог подарував і розум,

 і красу.

Сказав: "Віщую Я тобі

 життя щасливе,

І благодать для 

доброчинних справ несу".

І ти росла – дитя батьків

 тендітне.

Співали соловейки 

вранішню "Осанну!".

Четверта школа – це лише 

крок до світла,

Служити людям – то доля, 

Богом дана.

Життєве поле  – чим 

сіялось і чим зросло?

Там милосердність

 розквітає пишним цвітом,

А ще дітей навчитель –

 славне ремесло,

Й закоханість – сімейна

 дружняя обитель.

Роки – це птахи, що

 відлітають в вирій.

Гей, не баріться,

 повертайтеся назад!

Людмилу привітаймо ту,

 що Людям мила,

Несіть на крилах дарунків

 зорепад.

І многії літа у радості й

 здоров'ї…

Благослови, Господь,

 життя прожити у любові!

Анатолій СЕМЕНЮК.

l

Шановна 

Людмило Севастянівно!

З нагоди ювілею шлемо Вам, активному громадському дописувачу нашої газети, найщиріші вітання і побажання миру, добра, благополуччя. Нехай ні на день не згасає Ваше молодече завзяття, не покидають ініціативність, бажання робити добро людям.

Міцного Вам здоров'я, сімейного затишку, нев'янучої жіночої краси, поваги від рідних, друзів і знайомих!

Многих і благих Вам літ!

З повагою – 

журналісти "Вістей Ковельщини".

Живе людина на землі – тихо, спокійно. Її не цікавлять суспільні процеси. Тиша й благодать. А коли на скронях сивина поселиться, то взагалі замикається в собі – навіть вітерець свіжий не війне.

Є люди, що спокою і років не знають. Їх серце вогнем життєдайним палає. Вони перепони і бурі долають. Їх світло душі іншим шлях осяває.

Це – про Людмилу Севастянівну Стахорську.

Вона не заглиблювалася у філософські роздуми про сенс земного буття, а з дитячих років вбачає своє призначення на цій землі – служити людям, віддавати себе улюбленій справі сповна.

Пошануймо, подякуймо батькам  за належне виховання!

Перший крок юної Людмили – це Ковельське медичне училище. Успішно навчалася і здобула спеціальність акушерки. Працювала шість років в пологовому будинку за обраним фахом. 

Чи є щось величніше, милосердніше, аніж допомогати  в народженні нової людини, сповивати своїми руками тендітне, миле малятко, чути мелодію найпершого звуку: "А-у… А-у-у!"?

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 381

Володя – мій друг. Він будівельник. Але головне захоплення (скажімо, хобі) – це догляд за собакою. Щодня, коли я долаю ранковий маршрут оздоровлення вулицями міста, бачу його із великим кудлатим вогняно-рудим псом.

– Це кавказька вівчарка. Найвірніший охоронець. Непідкупний. З чужого з рук ніякої їжі не візьме. Хай найсмачніша. Спробуй на мене агресивно рухнутися – він  враз зреагує. Миттю з ніг звалить, – нахваляє свого "друга" Володя.

Я в ті казки вірю і не вірю. Мою віру похитнула випадковість. Якось завітали ми в гості до пані Юлії. Господиня – розкішна жінка, владна і гарна. Біля неї доберман  чорний. Очі, як ніч, темні. Вгадай, коли злий і до бою кинеться.

– Не підходьте близько, не давайте їжу і  не намагайтеся погладити. Їжі не візьме, а гризнути може. Він в домі навіть чоловіка не слухає, тільки мене, – попередила красуня Юлія.

"Я б і сам був слухняним з тобою", – подумав я, заглядаючи красуні в очі.

Але ж в кожної людини є допитливість. Захотілося перевірити, чи справді пес такий страшний і непідкупний. Сидить він неподалік, мов сфінкс з єгипетської піраміди, і ні руш.

Доки господиня на кухні поралася, а гості в розмовах, як-то кажуть, переливали з пустого в порожнє, я вирішив поспілкуватися з незворушним доберманом. Кортіло перевірити,  що то за пес, який від чоловіка Юлії їжі не бере?

– Барсику, ти такий гарний, славний, добрий. Хочеш ковбаски? – спокушаю я.

– Не розбещуйте мого собаки.  Вам це не вдасться, – призупинила мої наміри господиня, що раптом явилася з кухні. Поставивши щось на стіл, знову пішла на кухню.

Я не заспокоююся:

– Ну що, Барсику, познайомимось? Мене  Петром звати. А тебе – Барс. Візьми шматочок м'яса, доки господині немає. Смако-та-а…

– Р-р-р-р! – загарчав пес у відповідь. Але зла й агресії я не відчув.

"Любов гори рухає", – згадав я повчання із "Біблії". Зважаючи на цю переможну філософію, ще більше став  ластитися до Барса. Іскринка довіри сяйнула в чорних очах.

Наважився! Поклав на рівну долоню шматочок домашньої ковбаски, підніс до носа злого добермана. О, ця спокуса запахами! Засвербіло в носі пса. Спочатку відвернув голову,  а за мить несміливо злизав смаколик із моєї долоні. На четвертому шматочку наше спілкування перервала господиня.

– Що ви робите?! – вигукнула пані Юлія. – Барс, геть звідси!

Барс похнюплено пішов з кімнати. Господиня була стривожена зрадою вірного пса.

Володимир, усміхнувшись, сказав:

– Буває. Все залежить від людини. Ось мій знайомий розповідав. Якось один дивак запросив гостей до своєї квартири. А там  – "кавказець".

Хильнули добряче. Одна пані захотіла поцілуватися з псом. А від неї парфумами і коньяком за квартал чути. Собаки ці запахи органічно не переносять. Тож той "кавказець" і відкусив  у бідолашної пів щоки. Довго рятували в Києві. Я свого знаю! Навчений. Команди з першого разу виконує.

Поспілкувалися і розбіглися. Я навіть замилувався цією парою друзів. Перехожі такими любуваннями не насолоджувалися, а заради безпеки, про всяк випадок, переходили на інший бік вулиці.

Раптом Володя зник. Зник на 3 тижні. "Можливо, у відрядженні?" – думав я.

Нарешті  зустрілися.

– Де пропадав? – запитую.

– Не повіриш, але хтось наврочив. Йшов якось із "кавказцем" спокійно. Сонечко гріє, птахи виспівують. Раптом чотирилапий друг як зірветься, як загарчить, як полетить по вулиці! Тільки й встиг побачити, що за котом. Повідок на руці надійно закріплений, не зірвався, ото він мене, як танк, по асфальту метрів з десять протягнув. Здоровило!

Глянув у дзеркало на себе і злякався. Ніс розбитий, на голові гуля і частину обличчя асфальтом до крові обідрано… Вимушений був на лікарняному вдома ховатися. Слава, Богу загоїлось.

– А що ти не міг  зупинити собаки, – бовкнув я.

– Коли спрацьовує інстинкт, то  хто почує? Та й я не встиг навіть зрозуміти, що діється.

Я поспівчував. Ми ще довго згадували добрі і злі випадки із нашими четверолапими. Сперечалися, чому одних кусають або на них гавкають, а до інших лащаться?

Як би там не було, але завжди слід пам'ятати: собака друг людини, але інстинкт іноді бере гору.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Володя – мій друг. Він будівельник. Але головне захоплення (скажімо, хобі) – це догляд за собакою. Щодня, коли я долаю ранковий маршрут оздоровлення вулицями міста, бачу його із великим кудлатим вогняно-рудим псом.

– Це кавказька вівчарка. Найвірніший охоронець. Непідкупний. З чужого з рук ніякої їжі не візьме. Хай найсмачніша. Спробуй на мене агресивно рухнутися – він  враз зреагує. Миттю з ніг звалить, – нахваляє свого "друга" Володя.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 743

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 285

Україна проти коронавірусу. 

Що слід знати і як вберегтись?

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 303

В ті часи дівчата у селі цінили жвавих, веселих і розсудливих хлопців. А хлопці, щоб подобатись ще більше дівчатам, купляли гармошки, опановували мистецтво на них грати і йшли на вечорниці, де збиралась молодь. А потім гуртом вирушали до сільського клубу. Вертаючись пізно додому, з музикою та співом проводили додому дівчат. Немов брали приклад із соловейків. Бо ті прилітали із вирію на свої місця раніше, цілодобово виспівували. А самки за якістю співу вже вибирали собі нареченого. Щось було подібного і в цій історії. 

Високий, русявий, завжди веселий і життєрадісний, з пишним кучерявим чубом Петро видавався найгарнішим у селі. Мелодію на своїй гармошці вмить підбирав під будь-яку пісню. Два місяці тому повернувся з армії, а вже у відділі культури запропонували посаду завідуючого клубом. Для кожної дівчини він здавався ангелом, кожна без обдумування готова була простягнути назавжди йому свою руку і серце. По селу пішла чутка, що незабаром у Віри будуть заручини із Степаном — вже й батьки готуються до торжества.  

Петро то червонів, то білів, почувши таку новину, і вирішив закоханим стати на роздоріжжі. Якось увечері відкликав до себе Віру і запропонував вийти заміж за нього. Дівчина, не роздумуючи, погодилась. Додому із клубу сумний і розлючений Степан вже йшов сам. А Віра уявляла себе на сьомому небі, думала, як її таку непоказну дівчину в селі може покохати Петро. Незабаром вже й справили весілля. Свекруха полюбила Віру, бо та не цуралась ніякої роботи. 

Невдовзі батьки для молодят побудували нову хату. Та життя в ній не пішло на лад. Петро допізна у клубі був на роботі, а вдома шукав будь-яку причину для сімейних чвар. На той час у моді на весіллях була гармошка. А Петро майстерно володів нею, міг підкорити всяку публіку, то його наймали музикантом на всі весілля не тільки у своєму селі, а й навколишніх. 

У сім'ї майже щороку народжувались діти. За дванадцять років спільного життя у родині народилось восьмеро хлопчиків і дівчаток,  і всім їм Віра сама давала лад. А Петро любив лише веселі компанії. До того ж, Віра працювала у колгоспі за мізерні гроші. В ті часи грошову допомогу на дітей ще не давали. Тож у вільні дні із старшими дітками збирали лікарські рослини, хоча б трішечки поповнити сімейний бюджет, адже потрібно було одягнути дітей, зібрати їх до школи, а ще й нагодувати. 

Петро дітьми не цікавився,  додому приносив невелику частку зарплати. Решту витрачав на чаркування з друзями. Якось вирішив поміняти роботу і став продавцем у продовольчому магазині. Думав, буде отримувати більшу зарплату. Вже в кінці робочого дня біля магазину збирались його друзі. Хтось з них мав гроші чи ні, а добродушний Петро старався пригостити їх, і здебільшого це виходило за його рахунок. Бували місяці, що й закладав свою зарплату за недостачу. 

Не попрацювавши й  двох років, Петро звільнився з посади завідуючого магазином, і з бригадою чоловіків вирушив на сезонні роботи в Росію. Знайшли роботу в одному з колгоспів Тамбовщини. Займались ремонтом тваринницьких приміщень. Склали договір,  і заробіток виходив непоганим — кожному члену бригади по три тонни зерна ще й тисячу тодішніх радянських карбованців. Раділа Віра, коли одержала таку вісточку. Та радість була недовгою, а згодом перетворилася у плач.

…Одного вихідного дня Петро поїхав з друзями оглянути місто — районний центр того села, в якому працювали. Аж дивиться — на вулиці продають гармошки. Попросив продавця взяти її в руки і перевірити,  чи справна. Продавець дозволив. Петро як утнув  гопака, польку, сам пішов в присядки. Всі, хто був поблизу, бігли дивитись на "концерт"  і просили його продовжувати грати і співати. Петро радів, грав десь з годину. А людей все більшало і більшало — всі хотіли побачити музиканта-віртуоза. Пізніше присутні свої враження від побаченого висловлювали своїм знайомим, родичам. 

Невдовзі про талант Петра знав майже весь район. А в наступну неділю перший секретар райкому партії женив сина. Весілля відбувалося в ресторані. Дізнавшись, що в районі є чудовий гармоніст, віднайшов Петра і запросив за відповідну плату пограти на весіллі, хоча там була й естрадна музика. Тут Петро уявляв себе королем,  він чудово володів гумором, а вже й за трішечки часу зовсім забув про сім'ю. Для незнайомих жінок і дівчат представлявся холостяком. Незаміжні жінки почали загравати до чоловіка. Серед усіх присутніх він вподобав Настю, яка його запросила на нічліг. Так він і залишився жити з нею. До Віри листів не писав. Вона сподівалася, що чоловік покається і повернеться додому однак. Вся бригада приїхала,  крім Петра…

Для Віри страшенний клопіт ліг на плечі — треба нести велику ношу, а це  дати лад вісьмом дітям. Та мужня жінка із цим завданням справилась. Всі діти тепер мають свої сім'ї, поважають матір.

З Настею у Петра життя також не склалось. Пізніше він перейшов жити до Люсі, а потім — до Надії. Пройдисвіту скрізь було мало місця. Він лише дбав про своє благополуччя.

…Коли вже роки повернули на зиму, Петро приїхав до Віри вибачитись за скалічене сорокарічне сімейне життя. Віра вийшла з хати, пішла десь до сусідів і довго до неї не поверталась. Петро сидів з надією, що Віра таки повернеться, пробачить йому і на старість житимуть у парі. Але цього не сталось. Петру мовчки довелось покидати свій колишній дім і думати, як тепер жити  самому. Невдовзі він поїхав в одне з недалеких сіл біля Кобрина, в якому проживав один із його синів, попросив у нього вибачення. Тут купив стару хату. 

Проживав самотньо. Невдовзі   помер. Хоронили Петра родичі у рідному селі. На похороні були присутні деякі його діти. Віра так і не прийшла.  

Микола Денисюк.

В ті часи дівчата у селі цінили жвавих, веселих і розсудливих хлопців. А хлопці, щоб подобатись ще більше дівчатам, купляли гармошки, опановували мистецтво на них грати і йшли на вечорниці, де збиралась молодь. А потім гуртом вирушали до сільського клубу. Вертаючись пізно додому, з музикою та співом проводили додому дівчат. Немов брали приклад із соловейків. Бо ті прилітали із вирію на свої місця раніше, цілодобово виспівували. А самки за якістю співу вже вибирали собі нареченого. Щось було подібного і в цій історії. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 521