Погода в Ковелі  

4 – 10 травня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 219

8 травня у світі відзначають Міжнародний день Червоного Хреста, активісти якого є і в Ковелі. Вони багато сил, уміння, знань, досвіду віддають волонтерству, допомозі воїнам ЗСУ заради   Перемоги над російським агресором, дбайливо опікуються соціально незахищеними категоріями  населення.

НА Світлині: ковельські “червонохрестівці” Руслана Голубчук, Жанна Литвиненко, голова міськрайорганізації товариства Червоного Хреста України Людмила СТАХОРСЬКА, Анна Шуляр, Марина Козакова, Валентина Канашкова.

Фото Аліни РОМАНЮК.

8 травня у світі відзначають Міжнародний день Червоного Хреста, активісти якого є і в Ковелі. Вони багато сил, уміння, знань, досвіду віддають волонтерству, допомозі воїнам ЗСУ заради   Перемоги над російським агресором, дбайливо опікуються соціально незахищеними категоріями  населення.

НА Світлині: ковельські “червонохрестівці” Руслана Голубчук, Жанна Литвиненко, голова міськрайорганізації товариства Червоного Хреста України Людмила СТАХОРСЬКА, Анна Шуляр, Марина Козакова, Валентина Канашкова.

Фото Аліни РОМАНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 244

Український поет-романтик і журналіст Іван Колядюк народився 1939 року на правічній землі українській – на Волині в с. Підгір'ї (тоді Польща) на хуторі Коляда в багатодітній сім'ї селянина Якима Колядюка, що у свій час служив в польській армії, та Варвари. 

Справжній день народження, вірогідно, має бути згаданий в церковній книзі. Та офіційно в документах значиться – 5 травня в День преси (радянське свято). Зі спогадів дружини – Марії Яківни Колядюк, вчительки, відомо, що, скоріш за все, при видачі документів молодий Іван вказав саме цю дату, бо мріяв бути журналістом. 

Іван Колядюк у 1953 році вступив до Камінь-Каширського педучилища, а у 18 отримав диплом з “відзнакою” – у 1957 вже в Луцькому педучилищі (бо перевівся). Викладав в школі Щедрогора і Підгір'я українську літературу й музику. Зі спогадів дружини, вчительки тієї ж школи, відомо, що талановитий волинянин, окрім гри на скрипці, ще виготовляв інструмент як справжній майстер на кшалт Джузеппе Гварнері. Хто міг навчити тому  хлопця, якщо не Бог і пам'ять генів родоводу? Але то факт: подивував Іван  рідню і односельців тим, що одного разу з пенька змайстрував скрипку справжню. Для струн він використав волосінь із кінського хвоста, і та скрипка співала: 

 "…Смичок твій розганяє

 хмари й тіні

І грає на співучому

 промінні" 

(І. Колядюк 

"До моєї скрипки", 

з неопублікованого).

l

Краса Поліською краю і любов до людей надихнула Івана писати. Друкувався (інколи під псевдонімом Коляда) в різноманітних  газетах і часописах тоді радянської України та Білорусі. 

Звісно, народжені і виховані в СРСР молоді люди, були наївними мрійниками, прагнули справедливості і щастя в радянській родині народів, у замкнутій "соціалістичній" системі, в якій жили.  Такими ж ліричними романтиками щодо спільного людського щастя на Землі були, зокрема і визнані українські класики, обмежені в свободі думки та інформації залізною завісою комуністичної імперії – Олександр Довженко, Олесь Гончар та ін.

l

В 1958 році, у дев’ятнадцять, Іван вступив на філологічний факультет  Київського університету ім. Т. Г. Шевченка і переїхав до Києва на навчання.  В цей період працював вже керівником корпункту газети ЦК ЛКСМУ "Молодь України", пізніше – у видавництві "Наукова Думка". Після закінчення університету його як талановитого і плідного журналіста та поета, автора десятків помітних публікацій, нагородженого за літературно-журнальні твори Почесною грамотою ЦК ЛКСМ України і такою ж грамотою Київського обкому ЛКСМУ, про що було опубліковано в пресі з портретом волинянина, народженого на хуторі, запросили на роботу кореспондентом до Києва в Радіо Телеграфне Агентство України (РАТАУ), яке було відділенням "ТАСС" (Тєлеграфноє Агентство Совєцкого Союза). Така робота відкривала перед молодою людиною надзвичайно широкі перспективи. 

Загалом, ще в молоді роки волинянином опубліковано більше 200 статей, віршів, оповідань і навіть пісень. Писав для дорослих і дітей (вірш "Дивний алфавіт" та ін.),  історичні статті ("Таємниці минулих Віків", про Ольвію), нариси про  відомих і невідомих особистостей, зокрема про  скульптора Б. З. Бородая (з яким знався особисто), про трагедії Полісся в часи Другої світової війни ("Картеліська трагедія", "Про Волинське Лідіце") та ін. Обдарований поет називав статті поетичними назвами, незалежно від жанру твору: "Сонячні люди", "Зорі над Прип'яттю",  "Після праці співають дівчата…", "Пісня про рідну землю", "Полісяни", "Дитя людське", "У селі Забріддя", тощо. За тональністю публікацій Іван Колядюк був ліриком-романтиком, патріотом України і рідного краю – Волині, Полісся. Популяризував рідний край і його видатну поетесу – Лесю Українку:

"Волинь – не тихий 

і забутий гай,

Де ти ожиною поколеш

 стопи,

Волинь –

То Лесі Українки край,

Середина зеленої

 Європи"

(І. Колядюк 

"Середина Європи",  

з неопублікованого).

l

У 1965 році, через місяць, як Іванові виповнилося  26, видавництво "Молодь", підпорядковане Державному комітету по пресі, видало тиражем в 2000 екземплярів збірку поезій (53) талановитого поета "У Мавчинім краю", про що писала неодноразово "Радянська Волинь". Книжка була зручного кишенькового формату. Видавництво з поваги до таланту автора розмістило в книзі і портрет молодого поета, і його біографію, повідавши читачам, що це – перша книга поета. Вірші з цієї книжки були передруковані ще у 6 збірниках. Талановитого митця прийняли до кооперативу журналістів і письменників "Слово" на лівобережжі Києва, де сім'я отримала квартиру з краєвидом на Дніпро, квітучий каштанами правий берег, Києво-Печерську Лавру і синє-синє небо.

Іван плекав мрію вступити до Спілки письменників України, для чого потрібно було видати ще хоч би одну книгу, і тому почав працювати над систематизацією творчості і новими віршами та поемами. 

Іван Якимович Колядюк був людиною справедливою, вихованою, миролюбною і дружелюбною. Тому його любили і школярі, і колеги. Знався з письменниками - Володимиром Коломійцем, Віталієм Коротичем, Олесем Лупієм, Борисом Олійником, шістдесятниками Дмитром Павличком, Іваном Драчем, знаним професором-літературознавцем і сусідом Семеном Шаховським, Андрієм Малишком та багатьма іншими. 

"Жовтневі каштани,

З вітрами в ладу,

Шелестіли замріяно

 нишком,

У Шевченківім тихім саду

Ми стрічалися тепло 

З Андрієм Малишком"

  (І. Колядюк 

"Каштанове серце", 

з неопублікованого).

l

Зі згадок сина Романа Колядюка (1963), коли той був ще малим, вдома батько частенько згадував прізвище україноцентриста з вищого керівництва – українця М.В. Підгорного – секретаря ЦК КПРС, Голови президії Верховної Ради УРСР і захоплювався книгою Петра Шелеста  "Україно наша Радянська" (1970), за яку останнього Політбюро ЦК КПРС відправлено на пенсію. Іван Колядюк мріяв, аби до керівництва компартією СРСР прийшов українець щоб Україна квітла й українська культура буяла притаманною їй красою.

"Батько не раз казав мені малому, що український прапор – жовто-блакитний" – зауважує син поета Роман Колядюк, і часто згадував Мазепу, бандерівців, бульбашів, мазепинців". 

Любов до України Івана Колядюка і його захоплення Іваном Мазепою та мазепинцями (можливо, тоді на заламі 60-х і 70-х  існувала якась така група однодумців в Києві) не залишилися поза увагою КДБ, яким було нашпиговане РАТАУ як республіканська частина "ТАСС", що була підконтрольна і навіть чи була не  органом спецслужб радянської імперії. Як повідомляє Вікіпедія, "ТАСС" володіло виключним правом на розповсюдження інформації про події за межами СРСР. Під час "холодної війни" більшість закордонних кореспондентів "ТАСС"  були, як правило, офіцерами зовнішньої розвідки КДБ, які шпигували "під прикриттям" журналістських посад  за кордоном.

l

На початку 70-х років, коли Івану було вже за 30, одного літнього дня прямо з робочого місця в РАТАУ, його, без повідомлення сім'ї і згоди, було примусово доставлено до психіатричної лікарні ім. І. Павлова у Києві. Сім'ї сказали: тяжко психічно хворий, і то прийшлося прийняти на віру.  З огляду на те, що дружині не показували "хворого" Івана майже рік (!), можна припустити, що він був репресований за класичною технологією КДБ "каральна психіатрія". 

Український Інститут Національної Пам'яті зазначає, що "голова КДБ СРСР Юрій Андропов … у квітні 1969-го направив у ЦК КПРС проєкт плану розширення мережі психлікарень і активного їх використання для захисту інтересів держави та суспільства. Окрім більш як десятка спецпсихлікарень МВС СРСР (до 1961 року їх називали тюремними), існували також спецвідділення в психлікарнях загального типу Міністерства охорони здоров'я СРСР. 

Підставою для поміщення в психіатричну лікарню будь-кого була копія рішення суду про направлення на примусове лікування (проте "лікували" й без рішення суду).  Варто уявити затерті стіни лікарні з облупленою фарбою та загратовані двері і вікна, страшні запрані халати та змучених людей – все то було схоже швидше на концтабір, а не місце зняття нервової напруги, лікувальний заклад, в якому – наче в тюрмі…

Життя підстреленого радянською системою на злеті молодого українського сокола Івана Колядюка і його сім'ї змінилося на драму активної творчої молодої людини та його дружини і сина: руйнація кар'єри (і засобів до існування), заборона лікарями писати і творити, пігулки, інвалідність, обережне відчуження більшості колишнього оточення, безробіття, та не розпач. Бо морально травмований Іван не здавався і почав писати документальну героїчну повість про танкіста, підготував до друку ще декілька добірок поезій, дві з яких (по 92 сторінки  неопублікованих віршів, збереглися. 

Вірші – це дзеркало душі. Характер поета та його світогляд і думи вмодна визначити за назвами творів, які виринали із серця: “З народною радою”, “Демокріт”, “Нестор у Лаврі” та ін.

l

Видати книгу й вступити до Спілки письменників України після призначеного "психдіагнозу" за радянської доби було неможливо, бо мережа представників КДБ в пресі, офіційно негласних "сексотів", як згадував Іван в розмовах із дружиною, була широкою. Проте Іван не полишав спроби видати підготовлені книги, не усвідомлюючи марність спроб у радянській тоталітарній системі, що ненавиділа Україну вільну, а любила лиш покірну, рабську. 

Після лікарні Іван перечитував опубліковане і неопубліковане. У всіх екземплярах, вирізаних і наклеєних на друкарський папір публікацій, що збереглися і які він збирав до книги, ретельно вимарав слова "ленінський, комуністичний, радянський тощо" – ще тоді провів декомунізацію творів і душі…. 

Зрозумівши суть "народної влади рад", Іван вже не терпів комуністів як нелюдів і людей у білих халатах, розглядаючи їх як найманих катів системи. Розповідав малому синові, як насильно, за допомогою резинового шланга, такі годували кашею голодувальників через ніс – демонстративно прилюдно! І один з таких протестантів помер, бо шланга встромили "хворому" через ніс у легені, і той тою кашею захлинувся...

l

Таке принизливе для  особистості Івана становище, талановитого лідера по суті, не додавало сил витонченій натурі поета і здоров'ю, підірваного тривалим "лікуванням". Лікарі, що наглядали за Іваном, аби він регулярно приймав психотропні ліки, наполягали, аби Іван покинув писати... Він знову потрапляє до тієї ж лікарні і вже по "лікуванню" отримує інвалідність та трудову рекомендацію: не працездатний безстроково. Та Господь таки явив диво у відповідь на і страждання, руйнацію мрій і соціальне приниження сім'ї й талановитого поета. 

Одного разу, дружина з сином в колі колег з дитячого садочка поїхали на екскурсію до Канева на могилу й до музею Т. Г. Шевченка. Яким було здивування усіх, коли в залі шевченківського музею на одній з вітрин лежала збірка поезій живого автора – Івана Колядюка "В Мавчинім краю", розкрита на фотографії волинянина як сучасного талановитого українського поета, що оспівував і Тараса Шевченка.  Ось вірш "Образ Тараса" із збірки "В Мавчинім краю": 

"Твоє чоло –

То небо України,

Високе небо з буревієм дум,

Із тьохканням

 вишневим, солов'їним, 

В якім бриніли і відрада,

 й сум.

А твої брови –

То гнівливі хмари.

З-під них метались

 блискавки в імлі,

Мов гайдамацькі вогняні

 шаблі –

І корчилися круки-

 яничари.

Tвій голос – 

Волі клекіт неспокійний,

Співзвучний грому –

 клекоту Дніпра. 

Через віки, кленучи 

бойні-війни, 

Він зватиме на бій 

В ім'я добра.

А твоє серце – 

То гора Чернеча.

Від неї йде тепла підземна

 лава

До серць Миколи, Айри,

 Броніслава*,

Щоб не скувала Землю

 холоднеча"

*Мається на увазі Микола Чернишевський, Айра Олдрідж, Броніслав Залеський, що зналися з Т.  Шевченком.

l

Останні роки Іван Колядюк провів на природі, спокійно, вдома серед сім'ї, зрідка щось писав "для паперу" і душі, мав гарне почуття гумору й спокійну та веселу вдачу при драматичному, житті і скаліченому здоров'ї. 

Він був талановитою людиною в багатьох вимірах. "Батько був витонченим зовні і світлим зсередини. При цьому, міг "по-ковбойськи" з перевернутої до гори курком духової рушниці, притиснутої до стегна, згасити полум'я свічки у тирі. Бо замолоду, як поліщуку і належить,  вправно полював з рушницею на зайців і тетеруків. Перепливав широкий Дніпро не один раз. 

Протистояв озброєним бандитам з праскою в руках, вночі захищаючи сім'ю від нападу на Байковій горі біля відомого київського цвинтаря, де подружжя знімало в приватному будинку помешкання до придбання власного. Грав на скрипці і гармонії. Малював. Мав чудову бібліотеку, продаж книг з якої виручив сім'ю в скрутні часи безгрошів'я. 

Побачивши виставку мініатюр у Києво-Печерській Лаврі, прийшов до дому і на половинці яблучного зерна гостро заточеним олівцем намалював портрет Т. Г. Шевченка, чим здивував мене на все життя", – розповідає далі син поета Роман Колядюк – кандидат технічних наук, маркетолог і журналіст. Іван мав каліграфічний почерк, нерозбірливо писати не вмів. Був акуратистом в побуті і стосунках з людьми. Володів російською, але спілкувався винятково українською мовою і називав себе волинянином.

"Я не блудний син свого

 народу, 

На кривих стежках 

не заблукав.

Маю совість, незрадливу

 й горду, 

Не ховаю срібняки 

в рукав" .

(І. Колядюк 

"Я не блудний син", 

з неопублікованого).

l

Помер стоячи, зненацька в надвечір'я 7 жовтня 2000 року у віці 61 рік  від серцевого нападу вдома у Києві, після пережитого стресу від домагань на вулиці невідомих хуліганів у чорних шкірянках і отриманого приниження. Останніми за хвилину до кінця життя земного були спокійні слова дбайливого батька: "Все буде добре, сину". 

Розтин показав – все серце поета було пошматовано давнішніми шрамами від колись пережитого за непросте життя… 

Похований український поет Іван Колядюк, син Якима, на Поліссі, в селищі Головине Черняхівського району на Житомирщині, де видобувають ексклюзивний за орнаментом чорний граніт з синіми "очками", як і вірна дружина (на її бАтьківщині). 

На пам'ятнику – козацький

 хрест і слова: 

"О світе мій, як я тебе

 люблю! 

Під спів розгойданий

 лісного шуму

Я виколисую блакитну

 думу,

 ЇЇ в кришталь пісенний

 переллю…"

Матеріал підготовлено з ініціативи Заслуженого працівника культури Івана Сидорука за сприяння сина Івана Колядюка Романа.

Український поет-романтик і журналіст Іван Колядюк народився 1939 року на правічній землі українській – на Волині в с. Підгір'ї (тоді Польща) на хуторі Коляда в багатодітній сім'ї селянина Якима Колядюка, що у свій час служив в польській армії, та Варвари. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 426

У Ковельському МТМО успішно застосовують сучасні хірургічні методи лікування аритмій і термінальної стадії серцевої недостатності. Зокрема, рятують життя завдяки імплантації кардіостимулятора – штучного водія сердечного ритму. 

Захворювання серця, пов'язані з порушеннями ритму (брадикардія, АВ-блокада, шлуночкова тахікардія та ін.), практично не піддаються лікарській терапії і можуть призвести до раптової смерті. Пацієнти, які потребують кардіостимуляторів, це переважно люди похилого віку та молоді люди, які перенесли інфаркт або запальні захворювання.  

Кардіостимулятор – це своєрідна "бригада швидкої допомоги". Невеликий прилад (розміром приблизно з сірникову коробку і вагою 20-30 грамів) в режимі 24/7 контролює ритм серцевих скорочень та знімає напади загрозливих для життя аритмій.

Операція є малотравматичною та безпечною для пацієнта. Через мініатюрний прокол в судині в порожнину серця заводяться та фіксуються електроди. Ця процедура проводиться під місцевою анестезією і не потребує специфічної реабілітації. Тривалість перебування пацієнта в лікарні становить 2-3 доби. 

Кардіостимулятори є в наявності у Ковельському МТМО і для пацієнтів є безкоштовними.

Детальну інформацію та консультацію кардіохірурга можна отримати за номером телефону: 095-8837168.

Адміністрація 

Ковельського МТМО.

У Ковельському МТМО успішно застосовують сучасні хірургічні методи лікування аритмій і термінальної стадії серцевої недостатності. Зокрема, рятують життя завдяки імплантації кардіостимулятора – штучного водія сердечного ритму. 

Захворювання серця, пов'язані з порушеннями ритму (брадикардія, АВ-блокада, шлуночкова тахікардія та ін.), практично не піддаються лікарській терапії і можуть призвести до раптової смерті. Пацієнти, які потребують кардіостимуляторів, це переважно люди похилого віку та молоді люди, які перенесли інфаркт або запальні захворювання.  

Кардіостимулятор – це своєрідна "бригада швидкої допомоги". Невеликий прилад (розміром приблизно з сірникову коробку і вагою 20-30 грамів) в режимі 24/7 контролює ритм серцевих скорочень та знімає напади загрозливих для життя аритмій.

Операція є малотравматичною та безпечною для пацієнта. Через мініатюрний прокол в судині в порожнину серця заводяться та фіксуються електроди. Ця процедура проводиться під місцевою анестезією і не потребує специфічної реабілітації. Тривалість перебування пацієнта в лікарні становить 2-3 доби. 

Кардіостимулятори є в наявності у Ковельському МТМО і для пацієнтів є безкоштовними.

Детальну інформацію та консультацію кардіохірурга можна отримати за номером телефону: 095-8837168.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 289

Ви, мабуть, чули, що глобальні катаклізми набирають сили з кожним днем. А останні події в Туреччині та Сирії змусили замислитися навіть тих, хто раніше сумнівався. Але яких знаків природи ми досі не помічаємо? І що таке “чорна мітка” для усього людства? Давайте розбиратися.

Найграндіозніше явище, яке людина може побачити на Землі, це, безперечно, полярне сяйво. Таке вражаюче природнє явище виникає у результаті взаємодії сонячного вітру з магнітним полем Землі. Зазвичай полярне сяйво має зелений або фіолетовий колір, але зараз небо все частіше забарвлене відтінками червоного. 23 квітня 2023 року полярне сяйво можна було побачити й в Україні, а саме – в Ковелі, що є нетиповим для цієї місцевості.  

Крім того, в різних регіонах планети фіксують ще одне незвичайне природне явище – СВІТЛОВІ СТОВБИ того ж ЧЕРВОНОГО КОЛЬОРУ.

Що таке ці світлові стовби? Це – силові лінії нашого магнітного поля Землі, і вони настільки аномально змінені, що по цих силових лініях поширюється космічне випромінювання, яке, взаємодіючи з молекулами повітря, фарбує ці світлові стовби в різноманітні кольори. Коли вони якраві, білі, сині – це погано, що вони взагалі є, і що їх стає дедалі більше. Але те, що в такому явищі з'являються червоні відтінки, свідчить, що кисень згорає, і все стає набагато серйозніше.

Є проблеми з нашим магнітним полем. Все більше даних про те, що магнітне поле Землі слабшає, і це, в свою чергу, впливає на здоров'я та самопочуття людей. Зміна магнітного поля погіршує не лише психічний стан населення, але й впливає на погіршення імунітету, зростання кількості онкологічних захворювань. Також у деяких людей спостерігається порушення сну, у той час як у інших, навпаки, з'являється сонливість. Більше того, спостерігається зростання агресії та насилля серед населення. 

Ця інформація змушує замислитися над питанням: чи будемо ми й далі продовжувати захоплюватися красою полярного сяйва та світлових стовбів, чи почуємо сигнал тривоги, яким природа намагається нас попередити про катастрофу, що насувається. Адже це і є та сама “чорна мітка” для всього людства. 

Проблема зміни клімату – це комплексна  проблема, яка охоплює соціальні, економічні та екологічні аспекти. Очевидно, що нам необхідно більш стійка модель взаємовідносин, яка здатна протистояти будь-яким критичним викликам, що трапляються в екологічних та в соціально-економічних системах. 

Про те, що насправді відбувається з кліматом і нашою Планетою, можна побачити на форумі: "Глобальна криза. Вихід є."

https://www.youtube.com/live/pS-I_ofUV8o? feature=share

А більш детально зрозуміти, що таке полярні сяйва і чому вони все нижче опускаються до екватора, можна побачити в передачі : "Чорна мітка цербера".

Приєднуйся до телеграм каналу і не пропусти головне:

https://t.me/creativesociety_lviv

Підготувала 

Ольга БОРИСЮК.

Ви, мабуть, чули, що глобальні катаклізми набирають сили з кожним днем. А останні події в Туреччині та Сирії змусили замислитися навіть тих, хто раніше сумнівався. Але яких знаків природи ми досі не помічаємо? І що таке “чорна мітка” для усього людства? Давайте розбиратися.

Найграндіозніше явище, яке людина може побачити на Землі, це, безперечно, полярне сяйво.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 2066

20 квітня відзначила свій 96 рік народження Ганна Йонівна Зелена, зв'язкова УПА, учасник Норільського повстання, багатолітній в'язень сталінських таборів, жінка-легенда, Жінка-Борець, яка ще в юнацькі роки присвятила своє життя становленню української державності. Будучи членом УПА – армії без держави і без союзників у доступний для юної дівчини спосіб, за покликанням серця, виконувала завдання зв'язкової.

Всевишній подарував Ганні Йонівні гострий розум і добру пам'ять. Тож ділиться сьогодні вона спогадами про своє життя-боротьбу з молоддю, як учасниця тих буремних подій, розкриваючи історичну правду про події, які довгий час фальсифікувались та знеславлювались.

Тож складаємо свою шану і до землі вклоняємось Жінці-Легенді Ганні Йонівні Зеленій, яка, сповідаючи вірність національним інтересам і плекаючи віру у власну українську державу з юних літ боролася за її становлення та утвердження.

Нехай подальше життя Ганни Йонівни буде освячене довгоочікуваною Перемогою і радістю відновлення та відбудовою України.

Здоров'я і многих літ щасливого життя.

Ковельський осередок 

“Союзу Українок”.

НА СВІТЛИНАХ: Ганна ЗЕЛЕНА; посестру вітають “союзянки”.

Фото з архіву 

Ковельської філії “Союзу Українок”.

20 квітня відзначила свій 96 рік народження Ганна Йонівна Зелена, зв'язкова УПА, учасник Норільського повстання, багатолітній в'язень сталінських таборів, жінка-легенда, Жінка-Борець, яка ще в юнацькі роки присвятила своє життя становленню української державності.  

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 633

Цьогоріч Олена та Петро Чеханюки відзначили б сорокову річницю свого подружнього життя. Але не судилося… Бо щасливі роки, які мали б прожити разом, радіючи сімейній ідилії, перекреслила найбільша надзвичайно важка в історії атомної енергетики аварія на Чорнобильській АЕС. Петро Олексійович – один з ліквідаторів наслідків чорнобильської катастрофи. З того моменту пройшло 37 років. Тоді йому виповнилося 25, сьогодні було б – 63. У подружжя двоє дітей, вони  подарували трьох онуків – бажаних і довгожданих, яких мріяли няньчити разом, але яких так і не встиг побачити дідусь, а тепер споглядає на них із небес…

Розповідь ковельчанки Олени Чеханюк – гірка душевна сповідь вдови пожежника-ліквідатора аварії на ЧАЕС Петра Чеханюка. Їхню історію дружина загиблого пожежника оповідала і зі сльозами на очах, і з посмішкою на вустах. Щастя і горе, любов і біль втрати переплелися у ній.  

l

– Ми познайомилися у Криму, як і безліч молодих пар тоді, – згадує романтичне знайомство з коханим чоловіком пані Олена. – Таких, як він, не зустрічала: спортивної статури, усміхнений і впевнений у собі. Обидва з Ковеля, а зустрілися і покохали один одного так далеко від дому. Звичайно ж, повернувшись у рідне місто, не розлучались ні на мить, почали зустрічатися. Невдовзі одружилися. Ми молоді: працювали, старалися і раділи життю. Народилися діти: син і донька.

Однак довго тішитися домашнім затишком молодому подружжю не довелося. 1986 рік. Аварія на Чорнобильській АЕС дуже багатьом українцям змінила життя. Сім'ю Чеханюків ця чорна біда не оминула. Серед тих, хто скуштував гіркоти полину, й ковельський пожежник Петро Чеханюк. Молодим бійцем місцевої пожежної частини у 1987 році він разом з іншими працівниками пожежної охорони брав участь у ліквідації техногенної катастрофи. 

– Петро знав, що їде гасити пожежу. Але наскільки це небезпечно, тоді нікому не було відомо, – ділиться спогадами вдова ліквідатора. – Лише після повернення відчув це на собі. Розраховуватись за Чорнобиль довелося непомірно великою платою – власним здоров'ям і життям…

Із перших слів своєї розповіді Олені Павлівні не сила було стримати емоцій. Втираючи хустинкою очі, вона зізналася, що саме цього боялась, тому так важко було погодитись  на інтерв'ю. 

– Я ще вчора напередодні нашої зустрічі наплакалася, – говорить, втамовуючи свій душевний біль, моя співрозмовниця. – Пригадалося все: і радість, і горе. Переглянула сімейні фотографії, і думки понесли у минуле… 

Ось її Петро на спортивних змаганнях, тренувальних зборах, вони разом з дітьми у парку, на озері, в лісі… Та вистачило дев'яти місяців (був комісований тричі), які він провів у Чорнобилі, щоб вони непоправно підірвали здоров'я чоловіка. У 2008 році перестало битися його серце. Але він навіки залишився у пам'яті найрідніших людей.

– Ви на той момент – ще молоде подружжя, не встигли й натішитися сімейним життям, і ось – розлука. Дорога в невідомість. Як на це відреагували Ви? Важко було відпускати? – розмовляємо ми про потаємне.

– Я не мала права з цього приводу чоловікові перечити, бо це була його робота. Їхати в Чорнобиль стало його рішенням, це був його вибір. Хоча вже тоді мали двійко маленьких дітей, тому Петро міг би залишитися вдома. Але тоді від обов'язку ніхто не ховався. Адже хто ж, як не ми самі, захистив би наших дітей? 

Петро Олексійович тричі був у відрядженнях: три місяці в 30-кілометровій зоні від Чорнобиля, три місяці вдома. Разом з іншими ліквідаторами змивав піною радіоактивний "бруд" з доріг, вулиць, машин. Коли приїжджав додому, нічого про те, що довелося бачити та пережити, рідним не розказував. А що було розповідати? Тоді було складно усвідомити всі наслідки катастрофи. 

– А позитивні моменти з цієї сторінки життя запам'яталися? – знову запитую я, навмисне міняючи тему розмови, аби хоча б на мить зник смуток у очах цієї милої привабливої жінки. І в мене вийшло.

– Мій Петро був компанійською, позитивною і товариською людиною, мав багато друзів, – "розквітла" моя співрозмовниця. – Він любив активний спосіб життя. Жоден спортивний захід у нашому місті не відбувався без його участі. Навіть втративши здоров'я, зовсім не змінив свого характеру, ставлення до життя. Наші сімейні поїздки на озеро, в ліс, на екскурсії – це незабутні моменти, кращі роки, які залишили по собі лише теплі спогади. Він був люблячим дбайливим чоловіком, турботливим татом, справжнім сім'янином. 

– Чоловік по життю – "морж": щоранку плавав у річці. Коли почали боліти спина та ноги, лікарі заборонили купатися, – перейшла на болюче Олена Павлівна. – Тоді й виявили, що в нього відбувається руйнація тазового суглоба. Йому зробили операцію, після якої його серце билося лише два місяці…

l

Вдова ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Олена Чеханюк вже десять років очолює Ковельський міський осередок "Союз Чорнобиль України". Її місія – допомагати тим, над ким пронісся чорнобильський смерч. 

– Особливо непросто сьогодні вдовам ліквідаторів аварії на ЧАЕС, – розповідає Олена Павлівна. – Мізерні пенсії, вік, хвороби дають про себе знати. У наших жіночок зараз тільки одна думка: ліки та "комуналка". Я знаю їхні болі, бо відчула їх на собі. У свій час важко було і мені, коли втратила чоловіка. Тоді не могла ніде знайти бодай психологічної підтримки, не знала, куди і до кого звертатися, аби хоч щось дізнатися про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. І от мене доля звела з хорошими людьми, і я звернулась до місцевого осередку "Союз Чорнобиль України". Згодом мене обрали головою цієї організації. 

– Які завдання на порядку денному? – говоримо далі про сьогодення організації.

– Серед пріоритетів – надання інформаційної допомоги. 

Цьогоріч Олена та Петро Чеханюки відзначили б сорокову річницю свого подружнього життя. Але не судилося… Бо щасливі роки, які мали б прожити разом, радіючи сімейній ідилії, перекреслила найбільша надзвичайно важка в історії атомної енергетики аварія на Чорнобильській АЕС. Петро Олексійович – один з ліквідаторів наслідків чорнобильської катастрофи. З того моменту пройшло 37 років. Тоді йому виповнилося 25, сьогодні було б – 63. У подружжя двоє дітей, вони  подарували трьох онуків – бажаних і довгожданих, яких мріяли няньчити разом, але яких так і не встиг побачити дідусь, а тепер споглядає на них із небес…

Розповідь ковельчанки Олени Чеханюк – гірка душевна сповідь вдови пожежника-ліквідатора аварії на ЧАЕС Петра Чеханюка. Їхню історію дружина загиблого пожежника оповідала і зі сльозами на очах, і з посмішкою на вустах. Щастя і горе, любов і біль втрати переплелися у ній.  

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 234

21-23 квітня 2023 року місто Володимир приймало учасниць фінального етапу чемпіонату України з футзалу серед дівчат 2010-2011 років народження. 

На Волинську землю з’їхались команди ДЮСШ смт Маневичі та м. Конотоп, «Чорноморець» (м. Одеса),  СДЮСШ «Юність» (м. Чернігів), «Надія» (м. Гребінка, Полтавської обл.), КЗ ім. Бутовського м. Полтави та господарі змагань – команда «Ладомир», кольори якої захищали вихованки   тренерів Сергія Логінова та Володимира Олексюка: Масловська Валентина, Дячук Анна, Мартинюк Євгенія, Корінчук Владислава, Прокопчук Вікторія. 

Здолавши юних спортсменок  з Полтавщини (відповідно 3:0 та 3:2), чернігівчанок (5:0), спортсменок з Конотопа (1:0), нічия з одеситками (1:1) та прикра поразка від землячок з Маневич (1:0) не дозволила нашим вихованкам піднятись на вищу сходинку п’єдесталу, до якого  наполегливо йшли. Але й срібні нагороди – це велике досягнення  для дебютанток змагань такого рівня. 

Головна суддівська колегія та організаційний комітет  визначили кращих гравців в кожній з команд. У «Ладомирі» – це Масловська Валентина.

Вітаємо! Ви – наша гордість і надія!

Володимир ОЛЕКСЮК,

тренер-викладач.   

21-23 квітня 2023 року місто Володимир приймало учасниць фінального етапу чемпіонату України з футзалу серед дівчат 2010-2011 років народження. 

На Волинську землю з’їхались команди ДЮСШ смт Маневичі та м. Конотоп, «Чорноморець» (м. Одеса),  СДЮСШ «Юність» (м. Чернігів), «Надія» (м. Гребінка, Полтавської обл.), КЗ ім. Бутовського м. Полтави та господарі змагань – команда «Ладомир», кольори якої захищали вихованки   тренерів Сергія Логінова та Володимира Олексюка: Масловська Валентина, Дячук Анна, Мартинюк Євгенія, Корінчук Владислава, Прокопчук Вікторія. 

Здолавши юних спортсменок  з Полтавщини (відповідно 3:0 та 3:2), чернігівчанок (5:0), спортсменок з Конотопа (1:0), нічия з одеситками (1:1) та прикра поразка від землячок з Маневич (1:0) не дозволила нашим вихованкам піднятись на вищу сходинку п’єдесталу, до якого  наполегливо йшли. Але й срібні нагороди – це велике досягнення  для дебютанток змагань такого рівня. 

Головна суддівська колегія та організаційний комітет  визначили кращих гравців в кожній з команд. У «Ладомирі» – це Масловська Валентина.

Вітаємо! Ви – наша гордість і надія!

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 225

Від четверга 

до четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 164

ОВЕН. На роботi будьте щедрi з колегами, дiлiться iдеями та досвiдом. У серединi тижня зростає ризик не розiбратися в сiмейних проблемах i ухвалити неправильне рiшення. 

ТЕЛЕЦЬ. На роботi концентруйтеся на головному, а другоряднi справи почекають. Намагайтеся прояснити ситуацiю. У вихiднi добре вiдпочити за мiстом. 

БЛИЗНЮКИ. Тиждень принесе натхнення, вiдчуєте прилив енергiї, всi задуми вдаватимуться. Можете стати генератором iдей i проєктiв. Намагайтеся створити зручний режим роботи i вiдпочинку. 

РАК. Улюблена робота може стати джерелом не тiльки доходу, але й життєвих сил, адже стосунки з колегами i начальством доброзичливi. На початку тижня найкращих результатiв досягнете в тому, до чого лежить душа. 

ЛЕВ. Тиждень напружений, знадобляться терпiння i зiбранiсть. Добросовiсний пiдхiд до роботи у п‘ятницю буде оцiнений. Намагайтеся менше розказувати про особисте життя, не викладайте фото у соцмережах. 

ДIВА. Початок тижня краще присвятити вiдпочинку на природi, а не галасливим заходам. В середу можуть виникнути труднощi з документами чи потрiбних людей не виявиться на мiсцi.  

ТЕРЕЗИ. На роботi покажiть себе спокiйним i урiвноваженим професiоналом, який не дратується через дурницi, але й не дозволяє сiдати собi на шию. Вихiднi присвятiть домашнiм справам. 

СКОРПIОН. Довiряй, але перевiряй – одне з головних завдань тижня. Добре просуваються науковi дослiдження, юридична i журналiстська робота. Одержите солiдний прибуток, авторитет зросте. 

СТРIЛЕЦЬ. Ви, схоже, спантеличили себе грандiозними планами. Можливо, краще їх скоротити, об‘єктивно оцiнивши сили? Вiрогiднi вiдрядження у серединi тижня, якi дозволять вiдволiктися вiд проблем. 

КОЗЕРIГ. Ситуацiя в найближчi днi потребуватиме активностi. Є вiрогiднiсть досягти успiху як в особистих справах, так i в бiзнесi. 

ВОДОЛIЙ. Незважаючи на значний прогрес в справах, основнi проблеми можуть залишитися. Не варто плести iнтриги i дiяти за спиною близьких. Все таємне стане явним.

РИБИ. Можете одержати iнформацiю, яку доведеться зберегти в таємницi. В середу бесiда з начальством може відбутися на пiдвищених тонах, що послабить ваші позицiї. 

Підготував Степан ЗОРЕПАД.

ОВЕН. На роботi будьте щедрi з колегами, дiлiться iдеями та досвiдом. У серединi тижня зростає ризик не розiбратися в сiмейних проблемах i ухвалити неправильне рiшення. 

ТЕЛЕЦЬ. На роботi концентруйтеся на головному, а другоряднi справи почекають. Намагайтеся прояснити ситуацiю. У вихiднi добре вiдпочити за мiстом. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 230