Четвер. Ясно. Температура: 26оС.  Вітер західний помірний.

В ніч на п’ятницю. Ясно. Температура: 12оС.  Вітер південно-західний слабкий.

П’ятниця. Мінлива хмарність. Температура: 23 оС. Вітер північний помірний.

В ніч на суботу. Ясно. Температура: 6оС.  Вітер північно-західний слабкий.

Субота. Мінлива хмарність.  Температура:  17оС. Вітер північний  помірний.

В ніч на неділю. Ясно. Температура: 4оС.  Вітер західний слабкий.

Неділя. Ясно. Температура: 21оС. Вітер південний слабкий.

В ніч на понеділок. Ясно. Температура:  7оС. Вітер південно-східний слабкий.

Понеділок. Мінлива хмарність, можливий дощ. Температура: 22оС. Вітер південний   помірний.

В ніч на вівторок. Хмарно, можливий невеликий  дощ. Температура: 11оС.  Вітер західний слабкий. 

Вівторок. Хмарно, можливий дощ.  Температура: 20оС. Вітер північний помірний.

В ніч на середу. Хмарно, можливий невеликий дощ. Температура:  9оС.  Вітер північний слабкий.

Середа. Хмарно. Температура: 16оС. Вітер північний помірний. 

Четвер. Ясно. Температура: 26^оС.  Вітер західний помірний.

В ніч на п’ятницю. Ясно. Температура: 12^оС.  Вітер південно-західний слабкий.

П’ятниця. Мінлива хмарність. Температура: 23^оС. Вітер північний помірний.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 226

Цими днями начальник Ковельської  районної військової адміністрації Ольга Черен разом з головою Ковельської районної ради В’ячеславом Швораком, депутатами Волинської обласної ради Віктором Козаком, Іваном Смітюхом, директором філії «Ковельське лісове господарство» ДП «Ліси України» Віктором Данилюком, представниками місцевого бізнесу   із робочою поїздкою побували на Сході України, де відвідали військовослужбовців батальйону територіальної оборони, які мужньо і професійно виконують бойові завдання на передових  рубежах нашої держави. 

Під час короткого, але такого важливого для усіх спілкування з командирами та особовим складом батальйону  передали  військовим необхідну допомогу та  висловили вдячність і підтримку землякам, які не шкодують сил, дають гідну відсіч російським загарбникам, наближають омріяну Перемогу.  

Вл. інф.

НА СВІТЛИНІ: під час зустрічі делегації Ковельщини з воїнами.

Фото з архіву РВА.

Цими днями начальник Ковельської  районної військової адміністрації Ольга Черен разом з головою Ковельської районної ради В’ячеславом Швораком, депутатами Волинської обласної ради Віктором Козаком, Іваном Смітюхом, директором філії «Ковельське лісове господарство» ДП «Ліси України» Віктором Данилюком, представниками місцевого бізнесу   із робочою поїздкою побували на Сході України, де відвідали військовослужбовців батальйону територіальної оборони, які мужньо і професійно виконують бойові завдання на передових  рубежах нашої держави. 

Під час короткого, але такого важливого для усіх спілкування з командирами та особовим складом батальйону  передали  військовим необхідну допомогу та  висловили вдячність і підтримку землякам, які не шкодують сил, дають гідну відсіч російським загарбникам, наближають омріяну Перемогу.  

Вл. інф.

НА СВІТЛИНІ: під час зустрічі делегації Ковельщини з воїнами.

Фото з архіву РВА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 227

У житті міської громади є події, котрі стосуються майже кожного її мешканця. І це не обов’язково має бути якась масова політична акція або загальноміська толока, хоч це теж надзвичайно потрібно і важливо.

Однак не менш резонансними є відзначення ювілеїв шанованих людей Ковельщини, підприємств, установ, організацій або колективів, які трудяться на ниві культури і мистецтва. Цими днями ковельчани з великим піднесенням і непідробним захопленням відзначили  50-річчя створення танцювального ансамблю «Барвінок». Незважаючи на важкий воєнний  час,  свято, без усякого перебільшення, стало дійсно загальноміським.

Щоб у цьому переконатися, достатньо було у той травневий день  побувати поблизу Народного дому «Просвіта», де вирувало багатолюддя, куди  йшли і їхали наші земляки. Багато з них у свій час самі оволодівали мистецтвом танцю, а тепер в ансамблі  — їх діти, онуки і навіть правнуки. І хоч гримлять гармати на Сході і Півдні країни, безперервно звучать сигнали повітряної тривоги, почуття прекрасного не вмерло у людських душах.

А починалося все пів століття тому, коли до Ковеля прибула випускниця Луцького культурно-освітнього училища Любов Ризванюк. Народжена у славному Володимирі, вона душею «прикипіла» до міста залізничників, почавши працювати в Палаці учнівської молоді. Саме Любов Василівна створила  1973 року тут танцювальний колектив «Барвінок», прагнучи вплести свою яскраву «квітку» у вінок художньо-мистецьких досягнень Ковельщини. 

Сьогодні в ансамблі займається понад 300 дітей у дев’яти різновікових групах. В репертуарі колективу – майже 50 хореографічних композицій.

Перша постановка, яку показали за кордоном, був “Повзунець”. На сцену вийшли одні хлопці. Глядачі зі сльозами спостерігали за віртуозною технікою, високою виконавською культурою, пластикою юних ковельчан.

Українські танці – запальні й ліричні, нестримні й повільні, у виконанні “Барвінку” полонили багато країн. Ансамбль часто представляв не лише Ковель, а усю Україну. І виступаючи на фестивалі, колектив уже отримував запрошення на іншу подію. А географія подорожей надзвичайно широка — Польща, Німеччина, Болгарія, Словаччина, Італія, Туреччина, Греція, Румунія.

“Барвінок” — це колектив однодумців, людей, закоханих у народний танець. Разом з Любов’ю Ризванюк тепер хореографії навчають юних ковельчан її вихованці.

Випускники ансамблю, які колись шестирічками прийшли танцювати у “Барвінок”, Марія Солоп та Тетяна Гулечко працюють разом зі своїм наставником. У їхній команді – Сергій Панюс. А ще з колективом працюють акомпаніатори. Сьогодні це — Олександр Шуляк, який у колективі уже понад 30 років, Ліна Кобченко та Юрій Кіпень.

З нагоди свого ювілею “Барвінок” підготував святковий концерт. У залі Народного дому “Просвіта” — аншлаг. Тут – батьки “барвінчат”, випускники, друзі колективу.

Міський голова Ігор Чайка, донька якого теж займалась у Любові Василівни, прийшов привітати ансамбль з ювілеєм.

– “Барвінок” — це не просто бренд нашого міста. Це — своєрідний знак якості. Важко перелічити кількість фестивалів, конкурсів, концертів, які дав цей колектив, дипломів, грамот та призів, які привезли його вихованці у наше місто. Саме завдяки вам Ковель знають не лише в Україні, а й за її межами.

Ювілярів за дорученням начальника районної військової адміністрації Ольги Черен привітала  її перший заступник Галина Коляда. Вона вручила Заслуженому працівнику культури, Відміннику освіти України Любові Ризванюк Почесну грамоту адміністрації та районної ради.

Наш кор.

НА СВІТЛИНАХ: під час відзначення 50-річного ювілею ансамблю «Барвінок».

Фото з архіву міської ради.

У житті міської громади є події, котрі стосуються майже кожного її мешканця. І це не обов’язково має бути якась масова політична акція або загальноміська толока, хоч це теж надзвичайно потрібно і важливо.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 221

Рік за роком, день за днем,  і вже наближається до жителів села Уховецька відзначення поважного ювілею — 200-річчя храму Святої Трійці. 

Головна духовна святиня, яка переживши лихоліття власної долі, сьогодні велично виблискує своїми куполами в самісінькому центрі села, а на той час, то була лише його окраїна… Розросталось село Уховецьк, яке за історичними джерелами (М. І. Теодоровича «Волинь в описании городов, местечек и сел»), цього ж 2023 року має подвійний ювілей, адже виповнюється 550 років з дня першої згадки про село. 

Гортаючи сторінки історії села, маємо переконливі докази багатого духовного минулого уховчан. Гордимося нашими пращурами! 

Бажання розвитку села – будівництва нової церкви, яке було вирішено розпочати  біля старої дерев’яної церкви, про що свідчить запис в Каталозі церков Кашогродського деканату у 1793 році: «Церква Пресвятої Тройці, стара дерев’яна з трьома куполами, дзвіниця над бабинцем, нова незавершена мурована…». 

Будівництво для наших селян було тяжким і тривало довгих 30 років, але по завершенню у 1823 році всі раділи, бо то була перша кам’яна красуня, покрита бляхою, яка мала в висоту і в довжину  по 7 сажнів 2 аршини (близько 16,5 метра) завширшки – 4 сажні (близько 4,5 метра), ще й з кам’яною підлогою та аркоподібними вікнами. А ще  мала й окремо збудовану дзвіницю, яка нараховувала 5 дзвонів. На великому був напис:  «Сей колоколъ отлитъ 1816г.,», «Волынской губеріи Дубенскаго уєзда жтель с. Мирогощи мастерь В. А. Лехъ», на другому: «1849», на третьому «Року Божія (1715)», на четвертому: «In te, Domine, speravi» (На Господа сподіваюсь), і на п’ятому: «Року Божія(1738)». 

Побудована на гроші прихожан і   сприяння поміщика Каєтана Бобровицького,  під наглядом священника Іоана Чеховського. З книги Миколи Теодоровича «Волинь в описі міст і сіл..» дізнаємося, що збудована вона була на прямокутній ділянці, яка зі сходу межувала з великим поміщицьким фруктовим садом, з заходу – будинком псаломщика та колишнього волосного управління, з півночі – будинком священника, а з півдня – будинком навчального училища. 

Священнослужителі Свято-Троїцького храму: Іоан Чеховський (помер 23 квітня 1830 року); Стефан Іванович Колядинський, квітень 1830р — помер 3 липня 1862 року. Діонисій Коссаковський (липень 1862 р. – 6 лютого 1863 р.); Йосиф Стефанович Колядинський, 1 березня 1864 року – 1881 р.); Петро Антонович (1881 р. – 16 липня 1882 р.); Филип Васильович Волошинський, 1882 р.); – 1885 р.,  Стефан Ржепецький (1885 р. – помер 13 грудня 1893 року); Іоан Михалевич (1893 р. – 1895 р.);   Олександр Йосифович Неводський (15 серпня 1895 року, служив до 1903 р.); Йосип Іванович Селецький – вів церковний хор, малював ікони для церкви, був першим сільським вчителем. Трагічно загинув 1918 року в с. Уховецьку.

До складу парафії входять (1898р.): с. Уховецьк, 1285 жителів, хутори Мар’янівка, 131 житель, та Кайтанівка, 103 жителі. Всього – 188 дворів та 1519 жителів (764 жін). Джерело: М. І. Теодорович «Волинь в описі міст і сіл...».

4 січня 1870 року в Уховецькій церкві був охрещений Андроник Лазарчук, відомий український художник, педагог, культурний діяч.

Складною виявилась доля храму.  У 1940 році відбулось останнє богослужіння. В роки Другої світової війни ракетою з бронепоїзда була пошкоджена дзвіниця храму. Після війни церкву перетворили на колгоспний склад міндобрив. У 50-х роках було зруйновано 5 куполів храму, тросами за допомогою потужних тракторів їх скинули додолу. Замість куполів зробили звичайний двосхилий дах.   

З 1959 року у храмі діяв шкільний інтернат. У 1970 році з ініціативи тодішнього директора школи  храм передали під сільський музей, який згодом отримав статус Уховецького народного краєзнавчого музею. У 1982 році було добудовано дві кімнати, де розмістилась галерея картин Андроника Лазарчука. 

В листопаді 1993 року в Уховецьку патріотами України була утворена релігійна громада Української Православної Церкви Київського Патріархату. Першочерговим завданням її було відновлення храму та звершення богослужінь.19 вересня 1994 року рішенням Уховецької сільської ради, згідно із розпорядженням представника президента України у Ковельському районі від 29 квітня 1994 року   релігійній громаді   повернуто у власність Уховецьку церкву. Наприкінці року у храмі знову залунала молитва. Першим настоятелем був священник Любомир Чехович. Парафіяни власними силами облаштовували храм, розібрали перегородки, добудували вівтарну частину.    

Відновлення храму відбувалося у важкі часи становлення держави. Приходили священники, одні вкладали частинку душі, інші просто йшли далі.  

З липня 2013 року настоятелем  храму стає ієрей Миколай Качмар – молодий, освічений, священник-історик. Надихнув усіх уховчан до роботи з відновлення храму.  За час його служіння завершено фасаднi роботи дзвiницi, було розiбрано двi прибудови, замінено у храмі старі вікна на нові енергозберігаючі, зроблено дах храму, змуровано купольну частину, встановлено куполи, постелено  теплу підлогу. Як історик, отець Миколай виконав важливу роботу по відновленню історичного минулого храму. Багато було планів та ідей, але отець був переведений на службу до міста Берестечка.

Та не залишив Господь уховчан без доброго керівника. В березні 2019 року та донині настоятель храму – отець Іван Ніколюк. Мудрий, людяний, відповідальний, сумлінно виконує своє покликання. Щоденно в храмі лине молитва за Україну та наших захисників. Зроблено багато для  приведення  до належного вигляду інтер’єру храму. 

І одягла наша церква святкову сорочку, усміхнулася новим вбранням,  радіє, що по новій доріжці їдуть до храму малі та дорослі уховчани.

У день Святої Трійці молитовно дякуємо всім волинянам, до кого заходили колядники з Уховецька!

Громада висловлює щиру подяку за неодноразову допомогу: керівнику СТзОВ «Васюти» Гадзовському Г.Л. та всім його працівникам, керівнику Колодяжненської громади Кашику В.Л., директору ТОВ «Сав Агро Партнер» Сопронюку В.М., кожному підприємцю, уховчанам, усім, хто долучився до доброї справи відбудови храму Божого. 

Особливі слова подяки линуть до Титомира Олександра Михайловича, який є не тільки меценатом храму, а ще й джерелом ідей та натхненням до роботи.   Нещодавно він зустрів свій ювілейний день народження. Нехай усі життєві дороги ведуть до успіхів та перемог!

Шановні жертводавці, благодійники та віряни! Бажаємо Вам міцного здоров’я, добробуту, успіхів та процвітання,  Божого благословення на многії літа!

Віримо, що з Божою ласкою і Вашою допомогою ми відновимо наш храм, частину раю на землі! 

Парафіяни храму 

Святої Трійці. 

Рік за роком, день за днем,  і вже наближається до жителів села Уховецька відзначення поважного ювілею — 200-річчя храму Святої Трійці. 

Головна духовна святиня, яка переживши лихоліття власної долі, сьогодні велично виблискує своїми куполами в самісінькому центрі села, а на той час, то була лише його окраїна… Розросталось село Уховецьк, яке за історичними джерелами (М. І. Теодоровича «Волинь в описании городов, местечек и сел»), цього ж 2023 року має подвійний ювілей, адже виповнюється 550 років з дня першої згадки про село. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1181

Однак у реальному житті все зовсім не так. Влада над життям знаходиться далеко не у самої людини, її думка практично ніколи не враховується, а часом висловити свою точку зору – надто ризиковано.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 255

Історія людини – це історія тієї чи іншої епохи. В ній сконцентрована свідомість, яка визначає сутність і сенс життя. В  молоді роки мені довелося брати активну участь в електрифікації Волині. Як інженер електролабораторії, я проводив випробування побутових, промислових та сільськогосподарських  електроустановок на предмет справності і готовності до роботи. Територія моєї діяльності була обширною – північно-західні райони області.

Мене вражав  технічний, технологічний, естетичний стан державних господарств. Відчувався безповоротний занепад, який  впливав на рівень добробуту і загалом життя в СРСР. Це була ознака тієї епохи.

Пройшли роки. І ось, сивочола свідомість аналізує, порівнює, оцінює перспективи нашого руху до Євросоюзу. Моя аналітика базується на власному досвіді. У зв’язку з цьогорічною  інтенсивністю грунтових вод та дощів я вимушений був шукати будівельників  для влаштування протиповеневої системи  власного будинку.

Вибір впав на приватну фірму «Інвестбуд», власник і  директор якої — Василь Волинчук. Сьогодні ця фірма, виборовши тендер, проводить облаштування підвальних приміщень під тимчасові укриття в закладах міської освіти. В умовах війни такий захід,  ініційований  владою, вимагає не тільки якості, але й виконання робіт в стислі   терміни. Адже життя дітей — понад усе. Бригади успішно справляються з поставленим завданням і разом з тим поповнюють бюджет міста, справно сплачуючи податки.

Ми звикли чути критику на адресу вітчизняного виробника: мовляв,   у німців і поляків все на  «голову»  краще, якісніше. Але дозволю собі, шановний читачу, намалювати світлину одного робочого процесу цієї фірми.

О восьмій годині на об’єкт прибувають директор із головним  виконробом. Складають технологічну карту робіт. Через годину на об’єкті — будівельно-ремонтна бригада. Спільно вирішують  всі нюанси специфіки робіт і погоджують  із замовником. Із самого старту задається інтенсивний темп роботи. Вражає тісна співпраця  із іншими фірмами. Скажімо,  щебінь, пісок та інші матеріали доставляють  оперативно і у визначеному обсязі. Хто займається якоюсь роботою, знає, як в процесі  виникають ті чи інші негаразди – наприклад, з’явилась потреба в  саморізові або інструменті. На цей випадок передбачено менеджера із автівкою, який в «аварійному режимі» доставляє необхідне на об’єкт. 

Ця схема нагадує організацію робіт на підприємствах  Японії. Життя не стоїть на місці, вимагає різноманітних підходів для досягнення позитивного результату.

В бригадах фірми практикують широкопрофільний підхід, а не вузьку  спеціалізацію. Це  як у футболі —   нападник мусить вміти захищатися, організовувати атаку. Старший бригади Сергій вміє майтерно класти бруківку, штукатурити, заливати бетон, зварювати металеві конструкції, вправно володіти інструментами та агрегатами і таке інше.

— Чому ви не в Польщі? Адже тепер вигідно  заробляти гроші за кордоном, — запитую в хлопців.

— Пробували того меду не раз. Гіркий він – через важкі  умови праці приходилось розривати угоди із замовниками.  Не хочу грішити, були і позитивні моменти, але працювати там складно. Скажу чесно, якщо добре працювати, то і в нас можна заробити. А ще маємо враховувати, що  недозароблене  там  компенсується домашнім затишком тут. Та й сім’я зберігається,  – «просвітлює»  мене Віталій.

Сергій мислить більш масштабно (у нього вища освіта)  і розуміє,  від чого залежить його прибуток – тож контроль і втручання у процес роботи мінімальний. 

Розумію,  як важко втримати працівників від спокуси великих заробітків за кордоном, тому й цікавлюсь у господаря:

— Василю Васильовичу, як вдається втримати високопрофесійних робітників в  «орбіті»  вашої фірми?

— Все просто. Належна організація  праці і зарплата.  Минулого місяця  окремі працівники отримали більше  30 тисяч  гривень. Це стимулює. Високий рівень оплати праці пропорційно впливає і на дохід фірми. Але там,  де немає розуміння, від чого залежить їхній добробут, там і рівень зарплати набагато нижчий.

— А що гальмує розвиток будівельної індустрії?

— Звичайно ж,   відтік високопрофесійних кадрів за кордон, а ще недосконала система тендерів. Від підрядника вимагають високої  якості  робіт і найнижчої вартості. Ці речі несумісні. Щоб досягти низької вартості,  в кошториси закладають дешеві та неякісні матеріали. Скажіть, як в таких умовах   досягти  високої якості?   «Свіжий» приклад. 

На одному з об’єктів освіти, при влаштуванні підлоги, було передбачено бетоноване покриття, а не якісна плитка. Це викликало нарікання, бо коли діти бігають, то  ця  підлога пилить. І таких прикладів немало. За кордоном  подібних  проблем не виникає. 

— Кажуть, що та країна,  в якій багато будують,  має високий добробут населення і перспективи щасливого життя.

— То правда. Хіба не щаслива людина, яка вселяється в нове помешкання?  На жаль, це не про теперішню Україну. Війна забирає всі ресурси, а збудоване руйнує… 

— Людина живе надіями і мріями. Що нас чекає в близькому майбутньому?

— Історія незалежної України показує усьому світу, що ми —  інтелектуальна, високосвідома європейська нація.  У вражаючій єдності, патріотизмі, незламності ми боремося і перемагаємо рашистів. Вдумайтесь: наші вояки в короткі терміни освоїли майже всі види сучасної надскладної зброї та техніки країн НАТО і США. Так само по війні   відбудуємо країну.

l

Ми вище згадували про історію  епохи, а в ній — людини. Наша епоха перевіряє нас на міцність. Заглядаючи в омріяне майбутнє, я переконуюсь, що з такими людьми,  як Сергій, Віталій, Олександр, виконроб Петро Петрович, їх «командир»  Василь Волинчук ми відбудуємо країну і закладемо міцну основу для нащадків.

Настане світла днина, коли будуть повертатися до свого дому не тільки «втікачі», шукачі щасливого життя, а й представники країн Європи, щоб переймати наш досвід будівництва та оборони. Розумію, що все не так просто. 

Господь визначив для нас цей тернистий шлях, і ми, попри все,  мусимо подолати його, як колись Мойсей вивів своїх земляків з єгипетської неволі. Розступиться море, стихнуть шторми і возсіяє над світом   обітована Україна. А потому зійдуться хвилі, і накриють наших ворогів, щоб вони не посягали на чуже щастя. 

Хай збудеться пророцтво! 

Анатолій СЕМЕНЮК.

НА СВІТЛИНІ: міський голова Ігор  Чайка вручає Почесну грамоту Василю Волинчуку за успіхи в роботі з нагоди Дня будівельника.

Фото з архіву редакції.

Історія людини – це історія тієї чи іншої епохи. В ній сконцентрована свідомість, яка визначає сутність і сенс життя. В  молоді роки мені довелося брати активну участь в електрифікації Волині. Як інженер електролабораторії, я проводив випробування побутових, промислових та сільськогосподарських  електроустановок на предмет справності і готовності до роботи. Територія моєї діяльності була обширною – північно-західні райони області.

Мене вражав  технічний, технологічний, естетичний стан державних господарств. Відчувався безповоротний занепад, який  впливав на рівень добробуту і загалом життя в СРСР. Це була ознака тієї епохи.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 298

В  м. Львові відбувся відбірковий чемпіонат  України з вільної греко-римської та жіночої боротьби, в якому визначались претенденти на участь у чемпіонаті світу, на якому будуть розігруватись путівки на олімпійські ігри.

В складі збірної Волинської області виступала борчиня ДЮСШ №1 ім. П. Стуса наша сімнадцятирічна спортсменка Рисьова  Діана в  категорії 50 кг, перемігши  у попередніх сутичках. Вона  за вихід у «золотий» фінал з рахунком 1:1 по останній дії поступилась досвідченій призерці Європи борчині з Рівного, а в боротьбі за бронзову медаль  не  залишила шансів спортсменці з Донецької області, перемігши достроково з рахунком 10:0. Юна борчиня в складі збірної команди  України  вирушила на навчально-тренувальний збір по підготовці  до чемпіонату світу, який відбудеться на Олімпійській базі у Конче-Заспі. 

Вперше наша жіноча збірна Волинської області в командному заліку  посіла  ІІ місце.  Побажаємо нашій спортсменці подальших успіхів на міжнародній арені. Також Діана підтвердила норматив майстра спорту України. Готував спортсменку  до змагань тренер Олег Стус.

l

Нещодавно у Рівному відбувся чемпіонат України з пляжної боротьби серед юніорів (2003 – 2005 р. н.) та кадетів (2006—2008 р. н.). В складі збірної команди Волинської області виступали вихованці ДЮСШ № 1 ім. П. Стуса.

Серед кадетів вдалим виявився виступ нашої юної спортсменки Рижко Дарини, яка в категорії  50 кг завоювала «срібну» медаль. Трішки не вистачило до медалей нашим Шарахю Івану (4 місце) та Чернишову Захару (5 місце).

Серед юніорів в досить високій конкуренції 5 місце посіли Лисиця Каріна та Калінчик Юрій.

Дякуємо управлінню молоді, спорту та туризму м. Ковеля, особисто начальнику управління А.Д. Мигулі за надану допомогу.  Готував спортсменів до змагань тренер Олег Стус.

Віталій ВОЛОСЮК, директор ДЮСШ № 1

ім. П. Стуса.

НА ЗНІМКАХ:  спортсменка  Діана РИСЬОВА з Олегом СТУСОМ;  РИЖКО Дарина, срібна призерка чемпіонату України з пляжної боротьби  серед дівчат 2006-2008 р. н.

Фото з архіву ДЮСШ. 

В  м. Львові відбувся відбірковий чемпіонат  України з вільної греко-римської та жіночої боротьби, в якому визначались претенденти на участь у чемпіонаті світу, на якому будуть розігруватись путівки на олімпійські ігри.

В складі збірної Волинської області виступала борчиня ДЮСШ №1 ім. П. Стуса наша сімнадцятирічна спортсменка Рисьова  Діана в  категорії 50 кг, перемігши  у попередніх сутичках. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 189

– Доброго дня, діду Сашо! Я, як і багато читачів, з нетерпінням чекав на чекав на чергову зустріч з Вами. Уважно слідкував, чи справдиться ваш прогноз погоди на зиму та весну, і мушу константувати: майже все, що ви прогнозували, збулось. Отож, яке літо нас чекає?

– Відразу ж скажу: «Зимою не замерз, літом не нагрієшся». А якщо серйозно, то літо буде більш привітним, ніж весна. Різких температурних стрибків та значних опадів не очікується, – зима і весна вже вилили всю воду. 

Якщо порівнювати з попередніми «спекотними» роками, то середня температура літа буде на 3 градуси нижчою, – тобто близько 20 градусів. Сильної спеки понад 30 градусів, я не прогнозую, щоправда серпень виявиться значно теплішим за своїх братів – червень та липень. 

Червень на Ковельщині видасться хмарним, інколи будуть проходити невеликі дощі. Сонячних днів буде не так багато, а повітря прогріється до +25 градусів за Цельсієм. Вночі стовпчик термометра опускатиметься до позначок +10 +12 градусів.

У липні нас більше порадує сонце. Щоправда опадів значно поменшає, – вони будуть іти декілька днів на  початку місяця та близько 20 липня. Решта місяця без опадів, або ж із незначними опадами в нічні години. Максимальні температури вдень будуть в межах +28, мінімальні вночі близько 15 градусів вище нуля. А ось серпень в нашому краї видасться  справді «літнім». Опадів майже не буде. Буде декілька хмарних днів. Вдень температура підніматиметься до +25, +30 градусів за Цельсієм. В останню декаду серпня вдень стане «свіжішою» і термометр показуватиме 20-30 градуси з плюсом. 

– Давайте трішки поговоримо про події на фронті, про допомогу Україні антипутінської коаліції. Ваші слова про масовий потік танків, артилерій та іншої зброї для України в березні–квітні справді збулись на 100%, ви говорили, що в травні буде мова йти про літаки, і справді перші десятки літальних апаратів, хоч і радянського  зразка, вже передали нам Польща і Словаччина, чекаємо поставки більш сучасного західного літального озброєння на зразок F–16. Про переляк в Росії ви говорили: і справді, – щось незрозуміле діється з Лукашенком, гризуться між собою Пригожин, Шойгу і Герасімов. ЗСУ «мінусують» вищий офіцерський склад «орків»,– все як ви і казали. А що нас чекає влітку?

– «Процес пішов»,  – лукаво усміхається дід. – Поставки зброї Україні тільки збільшуватимуться, під кінець літа ми ще отримаємо американські танки, багато німецьких «Леопардів», легких танків з Італії та Франції, сучасні танки з Великобританії. Західні союзники поставлять Україні кілька систем «Патріот», іншої сучасної зброї ППО, новітні зразки артилерії та багато боєприпасів до них. 

Вже ми відчуваємо приємні звістки, як я і казав, зі сходу, – контрнаступ під Бахмутом. Цей контрнаступ дуже швидко переросте в широкомасштабний, і до кінця літа ЗСУ звільнить значну частину України. Під кінець літа ми почнемо отримувати західні (не радянські) літаки.

– Дякую за цікаву бесіду і оптимістичні прогнози. До нових зустрічей.

Бесіду вів 

Ігор Вижовець.

– Доброго дня, діду Сашо! Я, як і багато читачів, з нетерпінням чекав на чекав на чергову зустріч з Вами. Уважно слідкував, чи справдиться ваш прогноз погоди на зиму та весну, і мушу константувати: майже все, що ви прогнозували, збулось. Отож, яке літо нас чекає?

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 222

День вишиванки — свято, що покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого українського одягу. 

В третій четвер травня, у центральній частині нашого міста, відбулися благодійні концерт і ярмарок, що об’єднали ковельчан, переселенців, творчих особистостей задля спільної мети – зібрати кошти для потреб Збройних Сил України, зокрема, для 100-ої  окремої  бригади територіальної оборони Волині.

Хоч цей прохолодний день не зовсім сприяв  проведенню заходу, маленькі, юні та дорослі мешканці міста зібрались біля пам’ятника  Лесі Українці, аби виступити з колоритними пісенними номерами. 

Навіть випадкові перехожі зупинялись, аби послухати  неперевершені сольні виступи  талановитих учасників студій естрадного співу:  Star School Zorepad  (керівник Руслана Шацька), «Нові таланти» (Світлана Шиманська), «Надія» (Ірина Новожилова) та ін.  Талановиті діти виступали як справжні артисти, їхній спів створював незабутню атмосферу любові і добра до свого роду, коріння, землі, де ти народився і живеш.

Зокрема, когорта місцевої талановитої молоді представила вироби декоративно-прикладного мистецтва (обереги, «ляльки-мотанки»), реалізовувала  різноманітні «смаколики», печиво, пастилу, випічку, солодощі. 

До благородної справи  долучилися   завідувач сектора туризму управління культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради Ірина Зінчук, її колега Інга Бурда (випічка власного виробництва), талановитий кондитер  Тетяна Корогод (виготовлення корисної і смачної пастили), ресторан «Прем’єр О» (французька випічка) , ресторан  «Classic» («кенді-бар») та ін.

Позитивно сприймалися творчі роботи дітей-переселенців. Відвідувачів ярмарку зацікавила дитяча іграшка, яку змайструвала юна україночка з Ізюма Харківської області. 

Талановита   молодь – цвіт нашої нації, маємо ким гордитися! Загалом  силами учасників місцевих студій естрадного співу вдалося зібрати 10500 гривень, які волонтери передадуть на фронт.

l

На цьому добрі справи для підтримки  воїнів ЗСУ не закінчилися. Минулої неділі  відбулися  благодійні заходи, в яких взяли участь творчі колективи міста.     Про цю подію    читайте в наступному номері газети. 

Світлана ТРОЦЮК.

НА СВІТЛИНАХ: під час проведення благодійних заходів  у нашому місті з нагоди Дня вишиванки.

Фото автора.

День вишиванки — свято, що покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого українського одягу. 

В третій четвер травня, у центральній частині нашого міста, відбулися благодійні концерт і ярмарок, що об’єднали ковельчан, переселенців, творчих особистостей задля спільної мети – зібрати кошти для потреб Збройних Сил України, зокрема, для 100-ої  окремої  бригади територіальної оборони Волині.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 216

Ті далекі тривожні події в селі й досі не можуть забути. П’яний тракторист не справився з керуванням, виїхав на зустрічну смугу і зіткнувся з легковим автомобілем. Молода сім’я – чоловік та дружина загинули, не дочекавшись «швидкої допомоги».

Коли вже всі роз’їхались і розійшлись, аж тоді жителька села, чия хата навпроти місця аварії, почула плач дитини. В рові край дороги сиділо налякане хлопча. Дитина так сплакалась і була така налякана, що ні на що не реагувала. Зранку повезли до лікарні. Довго виходжували, а коли стало краще  і Юрасик (так назвався) почав  говорити, їсти, реагувати на іграшки, його віддали до дитячого будинку. 

А тим часом в селі Ольга Іванівна, котра знайшла хлопча і першою обігріла його, вирішила всиновити дитину. Чоловіка  довго не треба було вмовляти: сім’я жила добре, от тільки Бог дітей не послав. Їм пішли назустріч. Швидко оформили всі документи, і Юрасик став жити в родині добрих людей. Дитину оточили увагою, любов’ю, достатком. Але траплялося, що вийде на дорогу і кличе маму, тата. Сподівався, що,  можливо, їх вилікували і вони прийдуть за ним. Не міг забути   надзвичайно дорогих людей, здригався у снах, відчував їх руки, погляд, подих.

Звичайно, названі батьки, робили все для того, щоб дитині було добре і затишно, щоб пам’ятала своїх батьків, хто вони, де жили. В сім’ї все найкраще було Юрі, щоб не відчував, що сирота. Пройшли роки, хлопчина змирився зі своєю долею, дякував їй, що після втрати свої рідних,  Бог подарував чужих, але таких добрих, люблячих  «батьків».

Швидко промайнули шкільні роки навчання, які увінчались «золотою» медаллю.

На випускному вечорі він, схвильований увагою усіх присутніх, ту медаль передав мамі Олі, як подяку за любов, турботу і надзвичайно добре серце. Не було проблеми з тим, куди далі. Медінститут – це його мрія, його  бажання після тієї давньої  трагедії.

Роки навчання пролітали швидко. Юрію предмети, практичні заняття давались легко. Його любили, поважали. Гарний на вроду, вихований, мав добре серце  і мякий, сором’язливий характер. Казали, що якби в Юрія було більше впевненості в собі, твердості у характері, то був би «зіркою» інституту.

Хто зна, як би подальша доля склалася в хлопця, якби на його шляху не зустрілась Кіра. Красива, елегантна, вона ніби зійшла із сторінок глянцевого журналу. Дічина  полонила одразу серце юнака. Йому б придивитись, розпізнати намальовану ляльку (радили друзі),  а Юрій нічого й нікого не чув і не бачив. Невдовзі одружились. І щастя закінчилось…

l

Як виявилось, Кіра – єдина донька високопоставленого бізнесмена. Вона жила безтурботно, як кажуть, для себе, а всі навколо виконували її забаганки, гроші тратила, не задумуючись. Юрій не звик до безкінечних  вечірок, танців, подорожей в різні країни. Жив скромно, знаючи можливості батьків. Після закінчення навчання в Юрія постало питання квартири, роботи. З думкою молодого чоловіка ніхто не рахувався. 

Купили квартиру в новобудові – велику, обставлену меблями з-за кордону. Рахунки виставляли зятю та його батькам. Щоб не залізти в борги,  названий  батько Юрія змушений був їхати за кордон.  На жаль, благополучне життя молодят швидко закінчувалось. Довелося, щоб якось уладнати домашні чвари, Юрію залишити улюблену лікарську роботу, піти на будівництво. Чверть ставки дали на «швидкій» за роботу в нічні  зміни. Доля ніби насміхалась над ним, а нічого зробити не міг. Кохав  Кіру, але взаємності не відчував. Раніше думав, що у житті для щастя потрібні любов, повага,  розуміння, а тут все починалось і закінчувалось грошима.

А що дружина?   Спочатку – нічні клуби, розваги,  друзі, гулянки.  Часто, приходячи додому, заставав в квартирі п’яні компанії. Не міг такого  терпіти, а  дружині    це,  – як «добрий день». А Юрі, далеко ховаючи в потаємні куточки своєї душі невдале кохання, хотілось просто сімейного щастя, затишку, а воно уламками розліталось. 

l

Отак тривало його сімейне життя, доки доля посміхнулась, подарувавши  родині синочка Тарасика. Радості для молодого тата не було меж. На жаль, дружині недодало материнство любові, відповідальності. Не любила домашнього побуту, дитина викликала нервові зриви, часто по декілька днів  не з’являлась вдома. Тож швидко знайшла Юрію заміну.

Так, життя – не тире між двома датами. Це кожні прожиті людиною хвилина, день, це відповідальність. Життя – це все, що ми маємо, що зробили, аби мати більше. А що лишилось Юрію? Людина, яку понад усе любив, залишила його наодинці з болючими проблемами. Тарасика, як   не  було шкода, віддав бабусі, коли дружина без його відома подала на розлучення і вийшла вдруге заміж. Розумів: їх сімейне життя закінчилось, а чи воно було, так і не зрозумів. 

Розлучилися тихо, без скандалів і погроз. Тільки рана залишилась в Юрія на серці від підлої зради. Лише  думка про синочка тішила душу молодого батька.

Проте на крутих життєвих поворотах часто бувають несподівані трагедії. Раптово помер  у Кіри батько. Не склалось щось у бізнесі, ось і не витримало серце. Для Кіри це була велика втрата. Ні, шкода не батька, а грошей, адже працювати не звикла, та й не хотіла  і нічого не вміла. От  тоді і згадала мама-зозулька, що десь є син, його батько, від якого   можна отримувати  гроші – аліменти. 

Новий удар долі вразив Юрія – дружина забрала сина. Серце рвалось на шматки, бо знав: не стане Кіра люблячою матір’ю для Тарасика, а що зробиш? Вона все-таки мати, а  він – просто матеріальне забезпечення, гаманець з грошима. Звичайно, допомогли колишній дружині батькові юристи. Його, Юрія  не було в її  планах на майбутнє. 

А життя ішло – доля сама розставила фігури  на  «шаховій дошці» його долі. Десь чув, що на жіночій любові та  вірності  Земля тримається, а тут сім’я розпалась, ще й сина відібрали. Не переставав у вільні хвилини думати про втрату медичного диплома. Знання, набуті в роки навчання, з роками притупились, але коли дивився на свої руки, бачив у них скальпель. Розумів: мости спалені, а що далі? 

l

Коли рашисти ступили  на нашу мирну землю в числі перших Юрій поїхав на Схід.  Не думав, що буде робити, які проблеми чекають його (був 2014 рік). Уже там зрозумів: треба лікарів  і він чи не в перші дні став за операційний стіл. Боліло серце за своє життя, за тих, хто чекає його допомоги. Знаходив себе в роботі, не слідкував за часом: ніч – день, день – ніч, рятував чужі життя. Скільки горя побачив, скільки операцій провів, скільки врятував життя, не рахував. Втоми не відчував, радів, що видряпався з прірви болю, що  потрібний людям.  Своє не так боліло. 

Нині Юрій – знаний талановитий військовий хірург в одному із київських госпіталів. Його цінують, люблять, поважають. Кажуть:  має “золоті” руки і добре серце. Він – професіонал високого класу. Радіє, що і син, котрий мешкає  з ним, мріє стати також лікарем. 

І часто думає про ту, яку кохав  понад усе. Кожен спогад ятрить його серце. Не раз бачив на собі захоплені жіночі погляди, але його серце мовчить. Хоч багато років пройшло, а пам’ять хвилює, зберігає все, ятрить душу. Розуміє: не завжди любляче розбите серце можна вилікувати. Знає, що не можна заставити себе кохати. Ще азбуку кохання ніхто не склав, нема правил для людських почуттів. Тому люблячі серця то в безодню падають, то до хмар злітають...

Валентина СІЧКАР.

Ті далекі тривожні події в селі й досі не можуть забути. П’яний тракторист не справився з керуванням, виїхав на зустрічну смугу і зіткнувся з легковим автомобілем. Молода сім’я – чоловік та дружина загинули, не дочекавшись «швидкої допомоги».

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 110