22.08.2024
Четвер.  Мінлива хмарність. Температура 230С. Вітер західний помірно сильний.
В ніч на п'ятницю. Мінлива хмарність. Температура 120С. Вітер південний слабкий.
П'ятниця. Мінлива хмарність. Температура 250С. Вітер південний помірний. 
В ніч на суботу. Ясно. Температура 120С.  Вітер південно-східний слабкий.
Субота. Ясно. Температура 290С. Вітер південно-східний помірний.
В ніч на неділю. Мінлива хмарність. Температура 160С. Вітер східний помірний.
Неділя. Ясно. Температура 300С. Вітер східний помірно сильний. 
В ніч на понеділок. Ясно. Температура 150С. Вітер південний слабкий.
Понеділок. Ясно. Температура 320С. Вітер південний з переходом на північний помірно сильний.
В ніч на вівторок. Мінлива хмарність. Температура 180С. Вітер північний слабкий.
Вівторок. Мінлива хмарність. Температура 290С. Вітер північний помірно сильний.
В ніч на середу. Мінлива хмарність. Температура: 160С. Вітер північний помірний.
Середа. Мінлива хмарність. Температура 310С. Вітер північно-східний помірно сильний. 

погода Четвер.  Мінлива хмарність. Температура 230С. Вітер західний помірно сильний.

В ніч на п'ятницю. Мінлива хмарність. Температура 120С. Вітер південний слабкий.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 119
Читати далі
22.08.2024
"Історія – це паспорт країни. Неповага до старовини, до свого минулого, до історії рідного народу є ознакою нікчемності", – так писав О. П. Довженко.
Тепер, коли наша держава розірвала пута тоталітарної системи, обрала європейський вектор розвитку, сторінки її літопису, на жаль, знову пишуться на фронтах кров'ю наших захисників та смертями невинно загиблих мирних людей. Ми повинні творити новітню історію України, пам'ятаючи патріотичне сьогодення, шануючи більш давні періоди становлення державності країни, краю, зрештою, свого села. Сучасний світ стрімко змінюється, відходять в небуття підручники історії, які писали на догоду компартії.
Такий був час, і ми в ньому жили, коли закривали церкви, а з пам'яті людей стирали нашу справжню історію, замовчуючи про все українське та національно-патріотичне.
Унікальне село Ружин відоме своєю історичною минувшиною. Це родове гніздо гетьманів Ружинських, звідси вийшло в світ 5 гетьманів  України. До Ружинського роду належала і волинська княжна Софія Ружинська. В різні роки сюди приїжджали вклонитись землі ружинській жителі Нової Каховки, де загинув гетьман Богдан Ружинський, штурмуючи турецьку  фортецію.
Ще раніше Ружин відвідували нащадки козацького  роду із Запоріжжя, а декілька років тому тут побувала  делегація з м. Ружина –житомирського містечка, яке в свій час заснував князь Кирик Ружинський.  До нас в гості приїжджають, а ми показати практично, окрім села, нічого не можемо.
Нещодавно з ініціативи Ігоря Корнійчука, старости Ружинського старостинського округу, в селі відбулася зустріч працівників Ковельського історичного музею Маргарити Матвійчук – директорки, Мирослави Мороз – головної зберігачки фондів, Ірини Горблюк – заступниці начальника управління культури міськвиконкому  з ініціативною групою (на світлині) в складі Г. Я. Гулька –Заслуженого краєзнавця України, Ю. М. Мазурика – археолога, Т. І. Редькович – директорки місцевої школи, Т. В. Родюк – вчителя. Зустріч мала консультативно-ознайомчий характер. Мета – оновлення музейної кімнати в місцевій школі.
Працівники музею розповіли, як вести музейну справу, облік, з чого починати. Ознайомилися з окремими експонатами, які вже є на стендах. 
Після обміну думками та пропозиціями Г. Я. Гулько передав майбутньому музею свою колекцію знахідок доби козаччини з надією і вірою в те, що колись тут буде музей, пообіцявши  подальшу допомогу. Звичайно, прикро, що історія не зберегла речових доказів маєтності та осідлості гетьманів Ружинських.  Майже зруйнована двоповерхова будівля з глибоким підвальним приміщенням, численними склепіннями товщиною стін 90 см і більше.  
Збудована вона неподалік непрохідних боліт з північної і західної сторін села. За переказами старожилів, урочища "Острівки" в цих болотах було єдиним порятунком від татаро-монгольської навали та під час Першої і Другої світових воєн. Прохід до островів знали тільки окремі люди. В урочищі "Ринка" в торфяниках знаходили укладені соснові колоди, скріплені дванадцятиметровими дубовими відбивними балками, що зв'язувались  дерев'яними тиблями.
Із розмірів цегли можна зробити висновок, що другий поверх і вхід в підвальне приміщення добудовували. Очевидно, що згодом будівля використовувалася для виробничо-господарських потреб. На другому поверсі добудована мансарда для відпочинку та прийому гостей в святкові дні. 
Відомо, що в ті далекі часи у Ружині займалися вирощуванням хмелю, садівництвом. Очевидно,  тут перероблювали хміль, виробляли пиво, дріжджі та інші похідні продукти, а також займались переробкою фруктів. Звідси – назви будівлі "туралька", "броварня", "півніца". Функціонувало виробництво до 1939 року (за свідченням старожилів). Саме урочище має назву "Панський сад". Учасники зустрічі відвідали закинуту будівлю "туральки". 
Ось так досліджується і передається з покоління в покоління пам'ять про місце історичної звитяги, сили та слави гетьманів Ружинських. Було б добре, якби хоч на цих забутих і зневажених пам'яттю місцях встановити меморіальні знаки, щоб теперішнє і майбутнє покоління українців усвідомлювало значимість національно-патріотичної боротьби своїх гетьманів.
Сергій ДАНИЛЮК.

DSC_0404 "Історія – це паспорт країни. Неповага до старовини, до свого минулого, до історії рідного народу є ознакою нікчемності", – так писав О. П. Довженко.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 103
Читати далі
22.08.2024
(Продовження.
 Початок в номері 
від 8 і 15 серпня ц. р.).
За те, що був у повстанцях Кузьма Климук, постраждала уся його сім’я (по-вуличному Зуї): вивезли батьків – Кіндрата Микитовича і Теклю Іларіонівну, їхніх дітей. 
Зі спогадів Єви Іванівни ОЛЕКСЮК, 1932 р. н.:
— Як їхати з Бахова в Ковель, то з правого боку жили Столярчуки: Меркурій (Менкур на нього в селі казали), його жінка Ксеня. Мали синів Івана і Павла, дочку Зіньку. Ніхто з них ніде не був, але начебто щось десь на владу сказали, і «за язик» поплатилися. Менкура забрали в тюрму, звідти він вже не вернувся, але жінці написав, щоб Хаврощиним дітям (сестриним) дала корову. Вони тримали дві корови, то Ксеня так і зробила: нам дала одну. 
Вивезли потім і Ксеню з дітьми. Зінька кілька разів приїжджала в Бахів, Іван приїжджав, а Павло – ні. Вивезли Колодюків, по-вуличному Скопів,  батька, матір, невістку з дітьми. Здається, у Брянській області вони жили, І Любка там. Баба їздила провідувати свою матір. Вона була дуже робочою: і перші огірки в неї, і всяка городина. Подружилася з мельником, баба йому помагала по господарству, а він за те муку давав. Так і вижили...
Знаю, що Климуків вивезли, по-вуличному їх звали Зуями. Хазяїна забрали, дочку Ганну в тюрму посадили, вони з братом були в бульбашах. Ганна вже не вернулася – в тюрмі вмерла. 
Зі спогадів Лідії Семенівни СТОЛЯРЧУК (Ризванюк),1940 р. н.: – Вивезли сім’ю мого дядька Пилипа Колодюка, хоча Пилип був на фронті, воював. Дід Феодосій Артемович і баба Харитина Власівна постраждали за сина Василя, який був у бульбашах, а невістку їхню Ксеню Дмитрівну, дружину Пилипа, забрали з дітьми за чоловіка. А чому? Начебто за те, що не було від нього листів, поки воював. Голова сільради ховав листи. Так тітка казала. Потім дядько Пилип вернувся з фронту, їздив, питав, добивався, казали, що і в Москву звертався, але звідти приходили папери. Плюнув та й поїхав до своєї сім’ї у Брянську область. Там, у Росії, вони й жили, додому вже не вернулися. Приїжджали тільки в гості Маруся і Сергій, діти Пилипа, писали, слали свої фотокартки.
Я невеликою була, але в пам’яті засіло, як діда Федося й бабу Харитину забирали. Жили ми всі після війни в маленькій хатиночці, яку дід збудував: чотири сім’ї під одним дахом. Три його дочки під час війни зосталися вдовицями – загинули їхні чоловіки на фронті: Дмитро Кіптик, Юхим Столярчук, Семен Ризванюк. У Пистимки було двоє дітей, у Вляни – четверо і нас двоє в матері. 
 Як зараз бачу: у грубці горить вогонь, дід стоїть у кожухові і просить нас, малих: «Вступітеся, дітки, дайте, хай я хоч нагріюся перед дорогою...». І повезли їх підводами... Олександр Власович Столярчук після того, як Ковельщину визволили від німецько-фашистських загарбників, пішов на фронт воювати. Бахівчанину судилося вижити і повернутися додому, однак його бойових заслуг радянська влада не врахувала: приписала вчорашньому фронтовику зв’язки з УПА і запроторила на 25 літ «виправлятися» у холодні табори Сибіру. Правда, після смерті Сталіна термін чоловікові скоротили.
Трьох бахівських парубків – Юхима Бондаря, Олександра Столярчука і Олексія Музичука – забрали в один день, а ще разом з ними Петра Черняка з Дубової. Вони служили у воєнізованій охороні поблизу залізничного вокзалу в Ковелі. За однією версію, причиною арешту стало те, що хлопці співали українські патріотичні пісні, зокрема, «Знову хмари потемніли», за іншою – читали листівки, які хтось їм підкинув вночі. І засудили всіх на десять років виправно-трудових таборів.
l
З інформації Миколи Івановича МОРОЗА, 1964 р.н. (с. Дубова):
– Мій тесть Юхим Іванович Бондар не любив згадувати, як йому там, на засланні, жилося, а от Олексій Музичук розповів якось епізод, який добре мені запам’ятався. Везли їх довго поїздом, автомашинами, а потім ще кілька діб арештанти йшли пішки. 
Йшли лісом, товстелезні дерева навколо, і на одному з них побачили дошку прибиту, а на ній напис: селище Цимерманівка. Питають у конвоїра, де ж те селище, де воно починається. А той їм відповів: «Оце і є селище Цимерманівка, і ви його побудуєте». Цілу ніч, розповідав дядько Олексій, багаття палили, щоб зігрітися, бо спати, звісно, ніхто не міг – мороз стояв до 50 градусів. То найперше   збудували барак,   щоб було де спати і від вітру сховатися, а потім почали потроху розбудовуватися. Батько відбув сім з половиною років, бо перевиконував норми, і термін заслання йому скоротили. А відбував він свою каторгу десь під китайським кордоном, у Хабаровському краї. У грудні 1991 року батько одержав лист, в якому повідомлялося, що справа Бондаря Юхима Івановича переглянута, і він реабілітований.
Відбував заслання і Федот Никандрович Семенюк, котрий у 30-х роках і під час війни старостував у селі Бахові. Якщо був старостою, вважала тодішня влада, то ти – злочинець, а злочинцям місце в тюрмі, хоча добросовісний і мудрий чоловік вірою і правдою служив людям, а не ворогам, проте ніхто не став розбиратися, винен чи не винен.
На початку 50-х років мешканцями Вербки стали Шадури, котрі перевезли сюди свою хату з села Личини Камінь-Каширського району. На нове місце перебралися колишній фронтовик Карпо Олексійович з сином Степаном та донькою Галиною, а господиня дому на той час відбувала незаслужене покарання у далекій Воркуті. Молоду жінку енкаведисти арештували 6 вересня 1949 року, виявивши на горищі їхнього дому «хлопців з лісу». І хоча запевняла, що не знала – не відала про посторонніх, ніхто до уваги її слів не взяв. 
l
НА СВІТЛИНІ: один з епізодів терору проти мирного населення.
Фото з архіву.

e9524ac90d8100a7 (Продовження. Початок в номері від 8 і 15 серпня ц. р.).

За те, що був у повстанцях Кузьма Климук, постраждала уся його сім’я (по-вуличному Зуї): вивезли батьків – Кіндрата Микитовича і Теклю Іларіонівну, їхніх дітей. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 105
Читати далі
22.08.2024 Семенюк Анатолій Володимирович
Світле свято Преображення Господнього по праву є предтечею Дня Незалежності. В той далекий від нас час зійшов Ісус на мальовничу гору Фавор з апостолами Яковом, Петром та Іваном, щоб помолитися перед важкими випробуваннями, що чекали на Нього в Єрусалимі.
Поки Він молився, притомлені учні заснули. І раптом, прокинувшись, вони побачили, як Ісус піднявся над горою, осяяний сліпучим світлом, а поруч Нього – янголи, пророки Мойсей та Ілля (Мтф. 17, 1-8). Вражений побаченим, апостол Петро вигукнув: "Господи, добре нам тут бути. Збудуємо намети для Тебе, Іллі та Мойсея". А з неба голос: "Це Син мій Улюблений!".
Чи не повторилося подібне диво у 1991 році? Тоді засяяло світло Незалежності. Підняло нас над Світом. І голос був Господній: "Це народ мій Улюблений!". Осяяна світлом свободи, більшість українців промовляла: "Добре нам бути в Україні, вольній, новій", над якою злетів дух омріяної волі і демократії. До нас поверталася Віра Христова із Любов'ю до ближнього. Ми немов прокинулися і відчули красу рідної мови, звичаїв і традицій. Нарешті, що є прекрасніше, аніж будувати нову народну державу і бути гідними її слави і честі?
До того світла і щастя вели Ковельську громаду її жертовні, поводирі. Вони були свого роду місцевими Мойсеями духа, що виводили українців із багатовікового рабства. Серед них – Ігор та Ольга Лучки, Володимир Осіюк, Геннадій Сарапін, Адам Поляк, Юрій Музичук, Богдан Бачук, Іван Сидорук, Віктор Стрижеус, Марія Хотинська, Ганна Гнатюк, Алла Полякова, Яків Лавренко, Андрій Мостиський, Гнат Марчук, Олександр Козак, Ніна Горик, Григорій Олійник, Микола Олексюк, Віктор Семенюк та багато інших. На жаль, чимало з них уже відійшли у Вічність.
l
Маємо  розуміти, що будь-яка революція несе в собі дух руйнації, який ламає не тільки старий консервативний державно-суспільний устрій, але й спокійне благодатне буття, порушуючи його економічні основи. Гасло "будувати намети" відходить на другий план. Немов хижі хвилі цунамі, пронеслись над краєм, залишаючи за собою руїни деревообробного комбінату, крохмального заводу, льонзаводу, фабрики культпобутвиробів та інші. 
Не витримала нових викликів часу економіка "Ковельсільмашу", переробних підприємств. Зникли з карти Волині військові частини Ковельського гарнізону. Місто надовго перетворилося на міжнародний центр стихійної дрібнотоварної торгівлі. Хаос у державотворенні, глибока фінансова криза привели багатющий край до занепаду економіки і бідності. 
Та, попри всі об'єктивні і суб'єктивні причини, маємо пам'ятати, що над нами, немов фатум долі, висить дамоклів меч рашистської імперської московії, яка не пробачає непокори і не уявляє себе без невід'ємної частини – України. Віками пропагандисти кремля навіювали світу міф про нашу меншовартість, про доброго "старшого брата" (сестру), про "неспроможність" українців управляти країною тощо. І ми це, на жаль, сприймали, як належне, бо й самі були просякнуті тією пропагандою.
l
Коли на початку дев'яностих років ХХ століття в рамках "невинного" опитування нас тестували на вірність росії, запитуючи: "Якби росіяни йшли на нас війною, ви стріляли б у відповідь?", ми мовчали – як можна стріляти у "старшого брата"!? А тим часом, за сценарієм рашистської хунти, покірно позбулися ядерної зброї. Спокійно спостерігали за злочинними діями проросійської "п'ятої колони" у Верховній Раді. Споглядали, як масово ліквідовували вищезгадані військові частини. 
Нерозслідуваними залишились терористичні акти із нищення кількох потужних складів боєприпасів. Силові та господарські структури країни були насичені агентами ФСБ та ГРУ. Рашистська росія за "меншоварту" Україну боролася день і ніч, а ми своєю безпекою нехтували й легковажили.
Легковажили, і коли обирали президентом В. Януковича, і тоді, коли він здавав Крим росії. Нехтували безпекою держави, коли війська рф стояли біля наших кордонів, заспокоюючи себе думкою про те, що путін не наважиться напасти. А відтак замість зміцнювати ЗСУ будували дороги.
Не треба бути пророком, щоб передбачити: такої легковажності путін не пробачить. І він розпочав ганебне і жахливе повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року, плануючи парад перемоги рашистських військ у Києві на Хрещатику в найближчі три дні.
Здавалось, що ніхто не зможе зупинити цю навалу "другої" армії світу, як її тоді називали. Та є неписані закони війни: хто, хоч раз, відчув подих Свободи і Волі, той стає незламним і непереможним. 
Заспівала Україна "Червону калину". Добровольці разом із ЗСУ зупинили агресора на підступах до столиці. І тоді, і зараз б’ються хлопці, як леви, на Півдні, Сході і Півночі країни, захищаючи мирне життя тут, у нашому рідному Ковелі.
l
Б’ються і нападають… На їх місце стають інші незламні воїни. Ми згадували першопрохідців, борців за Незалежність у Ковелі. Сьогодні вся країна о дев'ятій годині ранку хвилиною мовчання вшановує пам'ять загиблих воїнів-Героїв, і кожен з нас, з вірою у Перемогу промовляє, як молитву: "Вернись живим!".
"А як же День Незалежності?" - запитаєте ви. Мовляв, не до свята, коли палає свята батьківська земля, коли день і ніч точаться запеклі бої з агресором, коли в постійних повітряних тривогах вся Україна.
Та, попри всі складнощі сучасного буття, маємо усвідомити, що найголовніше свято держави – це, насамперед, патріотичний акт задля підняття духу в битві за Волю і Долю.
Кожна наша найменша перемога чи то в країні, чи то на фронті, чи то на міжнародній арені (Олімпійська ігри – 2024) утверджує в думці: ми є, ми будемо завжди – незламні, непереможні і невмирущі. Наші Герої б'ються з ворогом, не шкодуючи свого життя, за таку країну, де словами апостола Петра, кожен із нас вголос, на весь світ промовлятиме: "Господи, добре тут, в Україні, бути!".
Не згасає віра в Перемогу, в майбутнє наше, де ми "збудуємо намети", а рашистська імперія розсиплеться в прах, і розвіється з вітром по всьому світу. Нехай збудеться пророцтво!
Зі святом душі і серця – з Днем Незалежності!
Анатолій Семенюк,
Ковельський міський голова 
1991-1997 р. р.,
Почесний громадянин 
міста Ковеля.
Першопрохідцям
Яка то радість – будувати нову 
державу!
Тріпоче під вітрами синьо-жовтий
 стяг.
Лунає громогласно: "Україні 
слава!" – 
То поклик предків до волі і звитяг.
Вони ішли і не шукали броду,
Ступали сміло у Дніпра холодні
 води.
Їм так хотілось прислужитися 
народу –
Леліяли із рабства вишити
 Свободу.
Гей, народе, пригорнись 
до вишивальників:
Там хрестики і нулики, і дерево
 життя.
Там конституція – Закон законів 
величальний,
І ейфорія благодатного у мріях
 майбуття.
Та не усе гаразд у нашім українськім
 домі
Свобода одягнулася в зрадливі
 шати.
Корупція і бідність, 
і пострадянський гомін,
І ця війна проклята, ці непомірні
 втрати!..
За тих, що йдуть у бій, помолимося
 Богу:
"Поверни їх, Господи, у рідний дім
 живими!".
Бій не стихає – кривавиться дорога
Заради Незалежності, заради
 неньки України.
Ця місія священна: будувати нову
 державу,
Боротися і захищати синьо-жовтий
 стяг
Над світом соколом злітає: "Україні
 слава!" –
То предків поклик до волі і звитяг!
Анатолій Семенюк.

Незалежність Світле свято Преображення Господнього по праву є предтечею Дня Незалежності. В той далекий від нас час зійшов Ісус на мальовничу гору Фавор з апостолами Яковом, Петром та Іваном, щоб помолитися перед важкими випробуваннями, що чекали на Нього в Єрусалимі.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 107
Читати далі
22.08.2024
– У мене все гаразд, – завжди відповідала на запитання про життя-буття Поліна.
– Правда?
– Правда!
Можна було й не питати. У Поліни завжди все було добре, чудово і найкраще. Кола під очима? Подумаєш, у багатьох є! На ногах чоботи, які відзначили свій другий "ювілей" ще кілька років тому?  Якісні та улюблені, а не тому, що ви всі подумали! Пішки додому з роботи? Є 10 гривень на автобус, але пішки ходити – корисно, не знали? Тепер знайте!
Згодом від Поліни відчепилися всі. Добре все в людини, навіщо в душу лізти? Або треба було без дзвінка до неї приходити та намагатися "винюхати", що ж у Поліни не так?
На тлі цього благополуччя тим несподіваніше прозвучала звістка:
– Про Поліну чули? Дітей покинула, чоловіка покинула, з роботи звільнилася та поїхала! Куди? А дідько його знає! Телефон недоступний, сторінки в соцмережах видалені. Говорять, її чоловіка навіть поліція затримувала. То Поліна з'явилася, показала, що жива-здорова, і знову пропала, навіть дітей не побачила.
Поліну засудили усі. Казали:
– Жила, як сир у маслі каталася! Чого бракувало? Мабуть, хахаля знайшла, і до нього поїхала! Їй чоловік і дім збудував, і на Південь возив! Зажерлася Поліна!
"Їй чоловік дім збудував, і на Південь возив!" – не посперечаєшся. Хіба дещо уточнити можна.
Будинок. У побудованому будинку жили не лише Поліна з чоловіком та двома дітьми, а й уся рідня "будівничого". Якщо конкретно, то – мама, бабуся з дідусем та молодша сестра в компанії своїх вихованців – двох собак та трьох котів. Свої квартири безстрокові гості здали в оренду, насолоджуючись гостинністю сина та його дружини. А як інакше? Вони ж гості! А щоб у разі розлучення Поліна не обібрала нещасного трудягу-чоловіка, будинок був записаний на його маму.
Сніданки, обіди та вечері на всю ватагу готувала Поліна. У вільний від роботи, дітей та городу час. Причому готувала по кілька варіантів страв: у бабусі з дідусем відсутня частина зубів, і їм важко їсти щось тверде, а 24-річна сестра чоловіка не їла м'ясо, рибу та яйця. Ще Поліна варила кашу для собак.
Город – окрема тема. Невеликий клаптик землі, на якому, за задумом Поліни, мав розташовуватися квітник, старше покоління хором розбило на город. Але доглядати його мала господиня будинку. Кури та свині, які теж мали з'явитися ("свої яйця та м'ясо!"), не з'явилися завдяки 24-річній вегетаріанці:
– Ні! Ви з глузду з'їхали? Я  не витримаю, щоб м'ясо їли при мені. Бачити свиней і курей, яких ви потім зжерете, я не бажаю!
Працювала Поліна комірником на продуктовій базі, весь день проводячи на ногах. Додому з роботи їй теж потрібно було йти пішки: зарплатною карткою жінки розпоряджався чоловік, визначаючи доцільність усіх витрат. І 40 гривень на день на проїзд він вважав непотрібною тратою: йти Поліні всього 4 кілометри в один бік! "Діди он по 15 км в один бік до школи ходили пішки, і нічого!" – любив говорити годувальник Поліни.
Діти. Гордість будь-якої мами, її відрада та надія на ситу старість. Діти Поліни швидко перейняли манеру спілкування старших родичів і швидко почали називати маму зверхнім "Гей, ти!". Поліні було заборонено ходити до школи на батьківські збори під приводом: "Мамо, вистачить нас ганьбити!". Але Поліна ходила, замість чоловіка: "Не чоловіче це діло!".
Поїздки на Південь. Так, були. Якщо судити з перерахованого вище, неважко здогадатися, в ролі кого саме їздила "відпочивати" Поліна: нагляд за бабусею і дідусем чоловіка був цілком і повністю на її плечах. Два тижні на морі, але навіть п'яточки в нього не занурити жодного разу? 
…З моменту від'їзду (втечі?) Поліни минуло два роки. Через рік їй буде 40. Зараз Поліна на віддаленій роботі, орендує маленький будиночок біля моря і платить аліменти на дітей. Залишилося ще кілька років, і Поліна буде остаточно вільна.
Свою першу, за багато років, сукню Поліна купила, страждаючи докорами сумління: "Може, краще на дітей зайву гривню відправити?". Але дещиця егоїзму, що несподівано проклюнувся, перемогла, долучивши до сукні босоніжки.
– Знаєте, мені майже сорок. І я тільки-но почала жити. Коли я встигла перетворитися на тітку, – не помітила. Зате чудово пам'ятаю день, коли з цієї "тітки" знову перетворилася на жінку. На жінку, яка має все життя попереду: стоячи на вокзалі в очікуванні автобуса з невеликою сумкою, документами та стягнутими у колишнього чоловіка 40 тисячами гривень. 
Я не шкодую, що кинула все та всіх. Шкода лишень, що раніше цього не зробила. Життя в мене одне, і я зрозуміла, що не хочу його присвятити ролі обслуги інших людей, – каже Поліна.
Що ж, кожен з нас обирає свій шлях у житті. Поліна обрала свій. Хай буде все якнайкраще!
Валентина САЧУК.

Сир – У мене все гаразд, – завжди відповідала на запитання про життя-буття Поліна.

– Правда?

– Правда!

Можна було й не питати. У Поліни завжди все було добре, чудово і найкраще. Кола під очима? Подумаєш, у багатьох є! На ногах чоботи, які відзначили свій другий "ювілей" ще кілька років тому?  Якісні та улюблені, а не тому, що ви всі подумали! Пішки додому з роботи? Є 10 гривень на автобус, але пішки ходити – корисно, не знали? Тепер знайте!

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 59
Читати далі
22.08.2024
Сумний перелік потворного й непорядного, безсовісного, підлого і корисливого, чого, на жаль, не бракує в нашому суспільному житті, поповнила подія на Дніпропетровщині. А сталося ось що. Як повідомляють “Сільські вісті”, у славному шахтарському місті Павлограді співробітники тамтешнього формування Нацгвардії та міського управління Держслужби з надзвичайних ситуацій (ДСНС) відкрили підпільний «заклад» із надання... інтимних послуг.
Ретельно вивчивши ймовірний попит на подібні таємні розваги і дійшовши оптимістичного висновку, що клієнтів завше не бракуватиме, отож «діло піде», орендували помешкання в одній із багатоповерхівок. Залишалося тільки забезпечити «кадровий потенціал», тобто спонукати достатню кількість жінок займатися проституцією. Тут довелося залучити вигадливість.
Насамперед обрали «цільову аудиторію» для вербування — дівчат і жінок, скривджених долею або які опинились у вельми скрутній життєвій чи матеріальній ситуації. Адже цих бідолах «підчепити» найлегше. Аби тільки отримати доступ до імен, налагодили контакти з працівниками соцслужб міста та навколишніх сільських громад. Бо саме туди звертається чимало людей, що потрапляють у складне становище. 
Павлоградські звідники малювали жінкам ледве не єдиний реальний для них вихід із глухого кута. Гарантували хороші гроші та комфортні умови роботи: мовляв, працюватимуть під «патронатом» наділених владними повноваженнями і можливостями як у місті, так і у всьому районі осіб, а це не абищо. Спритники були настільки впевнені в собі, що навіть давали завуальовану рекламу «закладу» в Інтернеті.
І автори напрочуд сміливого «проєкту», вочевидь, не помилились. Бордель, як швидко нарекли в регіоні «комунальну квартиру з надання інтимних послуг», почав працювати в січні нинішнього року, а вже наприкінці липня домігся щомісячного «обігу» в пів мільйона гривень, що для територіально «обмеженого» регіону можна вважати пристойним «досягненням». Із клієнтів платню брали погодинно – від трьох тисяч гривень. Звісно, жінки не одержували всієї суми: грошима вони ділилися з організаторами бізнесу.
Втім, більше дивуватися доводиться зовсім з іншого прикрого приводу. В районі, де зазвичай інформація розлітається миттєво й таємницю втримати неможливо, підпільний «заклад» пропрацював аж сім місяців. Правоохоронні органи, очільники міста, навколишніх ОТГ – анічичирк. 
Аби припинити протизаконні дії, знадобилося втручання аж із Києва. Співробітники Державного бюро розслідувань (ДБР) спільно з Нацполіцією викрили звідників і негайно закрили «заклад». Двом співробітникам ДСНС та нацгвардійцю, а також цивільній особі повідомлено підозру у створенні та утриманні місць розпусти з метою наживи і втягненні осіб у заняття проституцією з використанням вразливого стану (ч. 2 ст. 302, ч. 2 ст. 303 Кримінального кодексу). Також вирішується питання щодо одного правоохоронця.
Тепер усім спритникам загрожує до семи років позбавлення волі. Ознак каяття, принаймні станом на зараз, вони не виявили. Очевидно, думають, нібито за сучасними мірками це ніяка не надзвичайна ситуація, через яку варто соромитись... А можливо, геть забули, що покликання та обов’язок рятувальника, правоохоронця, нацгвардійця – захищати співвітчизників, із чиїх податків, до речі, бюджетники отримують платню, а не наживатися на тих, хто опинивсь у скрутних умовах. Тепер головне – щоб звідникам не зійшло це з рук, адже безкарність провокує нові злочини.
Микола НЕЧИПОРЕНКО.

Суд Сумний перелік потворного й непорядного, безсовісного, підлого і корисливого, чого, на жаль, не бракує в нашому суспільному житті, поповнила подія на Дніпропетровщині. А сталося ось що. Як повідомляють “Сільські вісті”, у славному шахтарському місті Павлограді співробітники тамтешнього формування Нацгвардії та міського управління Держслужби з надзвичайних ситуацій (ДСНС) відкрили підпільний «заклад» із надання... інтимних послуг.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 105
Читати далі
22.08.2024

перо Куряча сліпота (гемералопія) – хвороба, за якої людина

дуже погано бачить прислабкому освітленні,

напружує зір, щоб пристосуватися до орієнтування в темряві.

Характеризується звуженням полів зору, особливо на кольори.

 

Будь-яка хвороба – річ паскудна. Куряча сліпота – тим більше. Хворіють нею не тільки кури, як дехто думає, а й люди. Які симптоми цієї хвороби я вище, користуючись медичними джерелами, написав.
На жаль, ефективних ліків від цієї недуги практично немає. Ба більше: вона з кожним роком прогресує, щоразу охоплюючи все ширші і ширші верстви людей. В першу чергу тих, хто має стосунок до політики. От така собі політична куряча сліпота.
"Що маю на увазі?" – запитаєте.
А те, що епідемія цієї сліпоти набрала планетарного масштабу, –  це незаперечний факт, який оскарженню не підлягає. Чомусь так сталося, що на третьому році російсько-української війни її завершення виглядає все примарніше. Якщо у 2022-2023 роках ми і наші союзники говорили про близьку і неминучу Перемогу, то тепер зарубіжні партнери, старанно протираючи очі, все частіше кажуть: "Ми перемоги України не бачимо. Потрібні перемовини з путіним і угода про мир".
Хто ж проти миру? Наша влада теж "за". Але вся проблема в тому, що путін і його  банда головорізів справедливого миру не хочуть. Вони прагнуть закріпити нинішній статус-кво, тобто залишити собі окуповані території назавжди. Все голосніше заявляють: "Ми впевнено йдемо вперед, і не зупинимось, доки не досягнемо своєї мети. Перемога все ближче, ми її бачимо". На підкріплення своїх слів щодня кидають у бій все нові й нові сили, не шкодуючи вояків, ціною їх життя захоплюють одне за одним українські села.
Знахабнівши, все частіше посилають безпілотники і ракети у деякі країни НАТО, виправдовуючись: це випадково. Насправді ж роблять "розвідку боєм". Мовляв, як зреагують румуни чи поляки? А ті заспокоюють самі себе: це били не по нас, а по українцях. Ми – в безпеці.
Марні ваші надії, панове! Безпека ваша ілюзорна. Ніколи московити не залишать вас у спокої. Впаде  Україна – війна прийде у Європу. Лікуйтеся від "курячої сліпоти" і прозрівайте. Чим швидше, тим краще і для вас, і для нас.
Аж ні: тягнуть гуму, не хочуть "ескалації", сподіваються на перемир'я з ґвалтівниками і вбивцями. Воістину уроки історії вчать тому, що не вчать нічому. А проте перемогти путінську росію можна було вже давно, якби, об'єднавшись в єдиний кулак вдарили сильно і боляче по кремлю, путіну, його війську. У роки Другої світової війни чому перемогли гітлера? Бо, міцно взявшись за руки, пішли єдиним фронтом на Берлін: і американці, і британці, й інші нації. Не шкодували ні грошей, ні техніки, ні зброї, ні живої сили. Бо зрозуміли, хай і запізно, істину: або перемога разом, або смерть поодинці.
Сьогодні ж деякі лідери західних країн, захворівши "курячою сліпотою", воліють не бачити  жахливих злочинів рашистів, їх бомбардувань мирних міст і сіл, вбивств дітей, похилих віком людей, знищення шкіл, дитячих садків, лікарень, енергооб'єктів. Але ж це – геноцид української нації, яку безжально знищують на очах всього світу!
Війну хочуть закінчити всі.  І Байден, і Шольц, і Макрон, і навіть Трамп, і Дуда та іже з ними. Але – головно на словах. А треба діло: рішуче, безкомпромісне, дієве.  Дайте більше зброї, не бійтеся стріляти по росії, введіть  в Україну війська, припиніть витівки орбана, фіца та інших міжнародних колаборантів.
кремлівський карлик, до речі, вміло й підступно користується епідемією "курячої сліпоти" серед політиків Заходу. Не витрачаючи даремно часу, він перевів військово-промисловий комплекс московії та цілодобову роботу, значно збільшив фінансування армії, підвищив платню вбивцям-мародерам. А найголовніше – почав формувати коаліцію, яку можна умовно назвати "анти НАТО". До неї ввійшли Іран, Північна Корея, деякі країни Африки і Південної Америки. Фактично цю коаліцію підтримують Китай та Індія, правителів яких цікавлять не так путінські ідеї, як меркантильні інтереси – російські енергоресурси і території, утвердження на світовому торговельному ринку.
Ще один яскравий приклад "курячої сліпоти" – спецоперація з обміну так званих російських опозиціонерів на путінських головорізів, який відбувся під патронатом США, Німеччини, московії за посередництвом Туреччини та деяких інших любителів гострих відчуттів. Всі вони зараз дружно плескають в долоні і захоплено верещать: "З путіним можна домовлятися!".
Найточнішу оцінку цій ганебній акції дав кандидат у президенти США Трамп, з яким я не можу не погодитися, хоча не належу до прихильників рудого Дональда. Він сказав відверто: "путін уклав чудову угоду ("сдєлку") з Байденом, бо виграв". Подібна думка у ворога путінської банди, відомого петербурзького журналіста і політика Олександра Невзорова, який констатував: "путін переграв усіх".
Справді-бо: випущені на волю всілякі там "опозиціонери" типу Яшина, Кара-Мурзи на першій же пресконференції перед зарубіжними журналістами стали їх переконувати у тому, що російський  народ і путін – це різні речі, що потрібно негайно відмінити зарубіжні санкції проти рф, адже від них, в першу чергу, страждає  “народ-богоносець”.
Почувши таке від "лідерів" опозиції, мабуть, не один західний політик схопився за голову. Кого ж ми витягнули з лап путіна? В той час, як колективний Захід тисне на москву санкціями, "борці за правду і свободу" закликають послабити їх. Чому? Невже російський народ, який слухняно обирає кремлівського карлика на президентський трон понад 20 років поспіль, заслуговує кращої долі? Війна, яку підступно розв'язали путіністи проти України, – спільне дітище влади і зазомбованого ним населення. Кривава війна проти українців вигідна всім – і плебеям, і патриціям. Плебеям через те, що мають можливість добре матеріально жити, ідучи добровільно в окупаційну армію, грабуючи мирне населення "братньої" країни, працюючи на підприємствах військово-промислового комплексу тощо. Недаремно рівень довіри в зомбованих росіянців до путіна сягнув 80 відсотків(?!).
Патриціям тому, що швидко збагачуються за рахунок державного бюджету, що яскраво підтверджують факти махрової корупції у владі і армії. Тільки останнім часом зняті з посад і знаходяться під слідством представники "еліти" збройних сил росії, список яких поповнюється щодня. Подібне – в органах влади, де корупція розцвіла пишним цвітом. Та й путін із родиною та вірними друзями-однодумцями не бідують.
Отож, як колись казали: "Народ і партія єдині". Єдині ці дві сили й сьогодні, тому вести мову про інше – чорне робити білим, як це роблять російські "революціонери" на Заході, який дав притулок цим демагогам. І найстрашніше полягає в тому, що їм вірить якась частина американських, німецьких, французьких, італійських платників податків, які кажуть: "Чому ми маємо давати гроші Україні, коли "лідери" російської опозиції проти цього?".
Колись популярною була фраза: "Страшне перо не в гусака". Сьогодні можна її дещо змінити і стверджувати: "Не так страшна російська опозиція, як її лідери, що підіграють путіну". Бо та опозиція кінчається там, де починається українське питання. 
Постає закономірне питання: "куряча сліпота" – смертельне захворювання чи її можна вилікувати?
З обережним оптимізмом хочу сказати: можна!
Що для цього потрібно? 
1. Сила волі і безкомпромісність у боротьбі з корупцією на всіх рівнях (в цьому числі в армії) українського керівництва.
2. Реальне посилення військової допомоги з боку Заходу, де, як мені здається, все сильніше тенденція до об'єднання і усвідомлення небезпеки, яку таїть в собі політика кремля та його союзників.
3. Консолідація українського суспільства, прищеплення йому віри в необхідність перемоги над ворогом, якому нині теж не "з медом". В росії  поглиблюються фінансова й економічна кризи, загострюється ситуація на продовольчому ринку, на яку впливають західні санкції і несприятливі кліматичні умови. Хитається і так звана "політична стабільність".
Ось чому, на мій погляд, нині актуальне, як ніколи, гасло: "Не панікуймо! Не впадаймо у відчай! Будьмо єдині у прагненні до Перемоги!"
Як і кожна хвороба, "куряча сліпота" пройде. Важливо нам самим нею не захворіти і не загубитися в сутінках песимізму і безвір'я.
Прорвемося! Іншого просто не дано.
Охрім Свитка.

 Будь-яка хвороба – річ паскудна. Куряча сліпота – тим більше. Хворіють нею не тільки кури, як дехто думає, а й люди. Які симптоми цієї хвороби я вище, користуючись медичними джерелами, написав.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 125
Читати далі
22.08.2024
ОВЕН. Не використовуйте свою комунiкабельнiсть на сто вiдсоткiв, це допоможе в реалiзацiї планiв i задумiв. У вiвторок вдалі поїздки i вiдрядження. В середу краще  зробити паузу. 
ТЕЛЕЦЬ. Успiх поряд, треба тiльки проявити свої кращi якостi, i на якийсь час забути про лiнь i пасивнiсть. Зараз не варто мiняти мiсце роботи.
БЛИЗНЮКИ. Тиждень спокiйний i гармонiйний, краще присвятити  його вiдпочинку, не ускладнюючи ситуацiю. Одним з важливих чинникiв може стати спiлкування, побачення i романтика. 
РАК. Прагнення до самоудосконалення, пiд знаком якого повинен пройти тиждень, пiде на користь.  Станете привабливою особою i iдеальним спiвбесiдником. Не дуже довiряйте новим знайомим.
ЛЕВ. Налаштуйтеся на активнi дiї, це дозволить пiднятися на вищий рiвень, починайте вчитися тому, чого вам не вистачає. Середа принесе спокiй i внутрiшнє самозаспокоєння. 
ДIВА. Вам пiд силу створити навколо себе позитивну обстановку i дарувати людям тепло i радiсть. У вiвторок може знадобитися порада компетентної людини. У четвер постарайтеся не затягувати з оформленням документiв. 
ТЕРЕЗИ. Справи пiдуть успiшнiше, якщо для реалiзацiї планiв заручитеся пiдтримкою близьких людей. Можлива спiвпраця з кимось з колишнiх союзникiв. Не виключена часткова змiна дiяльностi.
СКОРПIОН. Будете успiшнi, особливо якщо все чiтко сплануєте i контролюватимете емоцiї. В середу приємнi несподiванки подарують хороший настрiй. На роботi очiкуються сприятливi змiни, трапиться нагода кар’єрного зростання. 
СТРIЛЕЦЬ. Успiх на вашому боцi – вдала будь-яка дiяльнiсть, пов’язана з викладанням, навчанням, спортом, розвагами. З’явиться можливiсть пiдняти професiйний авторитет, але зросте вiдповiдальнiсть. 
КОЗЕРIГ. Знадобиться розсудливiсть i стриманiсть. Не варто гарячкувати. Результат ситуацiї, що створилася на роботi, залежатиме багато в чому вiд вас. У першiй половинi тижня сприятливi дiловi вiзити i походи в гостi. 
ВОДОЛIЙ. Компліменти можуть закрутити вам голову, але найцiкавiше, що цi приємнi слова – правда. Бажання почнуть виконуватися, отож, загадуючи їх, будьте обережнi. У вiвторок ваша чарiвність допоможе у справах. 
РИБИ. Навчання чомусь новому, цiкавому дозволить розширити горизонти ваших можливостей, принесе упевненiсть у власних силах.  Можна розраховувати на допомогу друзiв i покровителiв.
Підготував 
Степан ЗОРЕПАД. 

18f3e9e6f106765c01b7f9a103578468 ОВЕН. Не використовуйте свою комунiкабельнiсть на сто вiдсоткiв, це допоможе в реалiзацiї планiв i задумiв. У вiвторок вдалі поїздки i вiдрядження. В середу краще  зробити паузу. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 508
Читати далі