Четвер.  Хмарно, невеликий дощ. Температура: 30С. Вітер південний слабкий.

В ніч на п'ятницю. Хмарно, туман. Температура: 20С. Вітер південний  слабкий.

П'ятниця. Хмарно. Температура: 30С. Вітер південний помірно сильний. 

В ніч на суботу. Хмарно, невеликий дощ із снігом. Температура 10С.  Вітер південно-західний  помірний.

Субота. Хмарно, невеликий дощ із снігом. Температура: 40С. Вітер південно-західний помірно   сильний.

В ніч на неділю. Хмарно. Температура: 20С. Вітер східний помірний.

Неділя. Хмарно, дощ із снігом. Температура: 30С. Вітер  східний помірний. 

В ніч на понеділок. Хмарно, дощ із снігом. Температура: 00С. Вітер  східний слабкий.

Понеділок. Хмарно, мокрий сніг. Температура: 20С. Вітер північний  помірно сильний.

В ніч на вівторок. Хмарно, мокрий сніг. Температура: 00С. Вітер північно-західний помірний.

Вівторок. Хмарно, мокрий сніг. Температура: 00С. Вітер північно-західний помірний.

В ніч на середу. Мінлива хмарність. Температура: -30С. Вітер західний слабкий.

Середа. Мінлива хмарність. Температура: -10С. Вітер південно-західний помірний. 

Четвер. Хмарно, невеликий дощ. Температура: 3⁰С. Вітер південний слабкий.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 85

Ось і настала, шановний читачу, пора року, якої всі чекали  і до якої намагалися підготуватися. Назву ця пора має коротку – зима, але тягнеться вона довго.

Схоже на те, що грудень-березень стануть для українців найважчими місяцями за останні роки. І не тільки тому, що настануть холоди. Найгірше, що нас очікує, – продовження кривавої війни, бомбардування мирних сіл  і міст, загибель чоловіків, дітей, онуків.

Плюс періодичні (дай Боже, щоб не постійні) вимкнення електроенергії, повітряні тривоги, відсутність нормальних умов для роботи, відпочинку, навчання дітей. Добре, коли у сім’ї всі живі й здорові, мають хліб і до хліба, погано – коли хворі, самотні, малозабезпечені. 

З другого боку, хіба нам, українцям, звикати до труднощів? В умовах війни вже перебуваємо третю зиму, навчилися переживати і блекаути, й інші надзвичайні ситуації, працювати за скороченим розпорядком дня, правильно реагувати на сигнали повітряної оборони, водити дітей у дитячі садочки, навчати он-лайн чи оф-лайн в школах або навчальних закладах.

Втішає інформація керівників комунальних служб міста («Ковельводоканалу», «Ковельтепла», РЖКП-1 та інших) про готовність до роботи в осінньо-зимовий період. Сподіваємося, що і в сільських та селищних громадах Ковельщини вжили і вживатимуть необхідних заходів для забезпечення їх життєдіяльності.

Сьогодні вкрай важливо зберігати спокій, з повагою ставитися один до одного, розділяти біль непоправних втрат з тими, у кого клята війна забрала найдорожчих людей. Відомо ж бо, що переборювати труднощі завжди легше спільно. Особливої нашої уваги потребують люди з інвалідністю, старші за віком, ті, що проживають самотньо.

І не забуваймо: грудень зиму починає і разом з тим рік кінчає. Вірмо, що 2025-й  стане кращим і принесе нам радість перемоги над ворогом, впевненість у мирному майбутньому рідної України. 

Ось і настала, шановний читачу, пора року, якої всі чекали  і до якої намагалися підготуватися. Назву ця пора має коротку – зима, але тягнеться вона довго.

Схоже на те, що грудень-березень стануть для українців найважчими місяцями за останні роки. І не тільки тому, що настануть холоди.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 73

Іноді можна почути: «А що від нас залежить? Нічого. Ми – люди маленькі».

Категорично не згоден із таким твердженням. Від нас залежить БАГАТО. Правда, за однієї умови: коли ми думаємо про наслідки своїх дій, аналізуємо реальний стан справ і передбачаємо його подальший розвиток. Під час виборчих кампаній і безпосередньо під час голосування. Під час особистої участі в тих чи інших громадських акціях. Під час обговорення діяльності чи бездіяльності очільників владних структур, в тому числі в пресі.

Ось чому я поважаю людей, котрим не байдуже, що коїться в державі, котрі всіма силами намагаються поліпшити ситуацію в політичному і соціально-економічному напрямках. 

Подібну позицію  сьогодні виявляють волонтери, які не втомлюються допомагати нашим воїнам, котрі зі зброєю в руках захищають територіальну цілісність і незалежність держави.  Не менш цінною є робота громадських активістів, що опікуються долею вимушено переселених осіб, рідних Героїв, що загинули в боях з ворогом, особливу увагу приділяючи  їх дітям та онукам.

Особливий респект  — моїм землякам, які у листах до редакцій  друкованих чи електронних ЗМІ порушують гострі проблеми сучасного життя-буття,  подають обґрунтовані пропозиції щодо розв’язання існуючих проблем. Водночас ненавиджу осіб, котрі користуючись недосконалістю законодавства, розпалюють у соціальних мережах ненависть один до одного, обливають брудом людей, на яких затаїли зло, оприлюднюють «факти», які не мають нічого спільного з реальністю. При цьому ховаються за вигаданими прізвищами і фальшивими іменами. Підозрюю, що часто-густо «творять» за гроші.

Сьогодні пропоную увазі читачів думки, пропозиції, зауваження декого із тих небайдужих людей, про яких згадав вище. Одночасно дещо висловлене і написане ними, коментую, дещо – ні.

l

— Миколо Григоровичу!

Іноді слухаю так звані ток-шоу, котрі транслює українське радіо. Тривожить, що у виступах  деяких учасників звучать російські  наративи.

Пропоную взагалі обмежити проведення різного роду ток-шоу під час дії воєнного стану.

З повагою – 

Яків ЛАВРЕНКО, 

активіст громадсько-політичного життя.

l

— Пане Миколо!

Чим викликане   значне підвищення передплатної ціни на газету «Вісті Ковельщини»? Не кожному вистачить пенсії, щоб виписати газету.

Прошу пояснити.

Дмитро ОЛЬХОВИК,

ветеран праці.

х  х  х

— Пане Дмитре!

Ми неодноразово писали про причини, що викликали зростання вартості передплати. Одна  з них (мабуть,  найголовніша) —  підвищення поштових тарифів.  Це дошкульно  «вдарило» по редакціях практично всіх друкованих видань України. Іноді складається враження, що «Укрпошта» свідомо знищує періодичну пресу, забуваючи, що газети і журнали не тільки товар, який необхідно продати й отримати від того прибутки, а важливий засіб інформації, який має велике значення нині, в час героїчної боротьби українського народу за свою волю і незалежність.

Прикро, але факт:  з року в рік занепадає ринок преси в Україні. Якщо у 2020-му національних газет у нас було 633, то в 2024-му залишилося 356. Загалом із різною періодичністю у світ нині виходять 809 газет та журналів. При цьому дві третини, або 60 відсотків ринку, припадає на локальні газети.  

В “Укрпошті” різко скоротили кількість листонош. Якщо у 2018 році  їх  було понад 31 тисячу чоловік, то нині – всього 8 тисяч. Така ж ситуація зі стаціонарними відділеннями, кількість яких за цей час зменшилася із 10,5 тисячі до якихось 5 тисяч. В той час за такої самої кількості працівників все потужніше працює “Нова пошта”, в чому журналісти “Вістей Ковельщини” переконалися на власному прикладі. Та навряд, чи працюватиме ця приватна компанія  з періодикою.

Нині все частіше лунають голоси про те, що друкована преса своє “віджила”, що це  — «вчорашній день»  засобів комунікації і т. д., і т. п. З цього приводу президент Академії української преси професор Валерій Іванов каже: “Друковані медіа стали більш популярними в час війни, особливо на прикордонних територіях, де немає електрики та мобільного зв’язку. Там преса є тим орієнтиром, за яким люди отримують достовірну інформацію. Бо де українська газета – там Україна!”.

Сказано мудро і влучно. Та цієї, здавалося б, простої істини не можуть (чи не хочуть?) зрозуміти ані  очільник «Укрпошти»  пан  Смілянський, ані урядовці. Складається враження, що, окрім території,  дехто свідомо здає ворогу інформаційний простір України. Авжеж: не буде медіа – не буде зайвих турбот. Зате збільшаться доходи бізнес-імперії пана Смілянського.

Як зазначив нещодавно на “круглому столі” в Національній спілці журналістів медіа-експерт Сергій Чернявський, коли не станеться змін у керівництві “Укрпошти”, тираж друкованих видань в 2025 році знизиться ще на 40 відсотків.

Прогноз тривожний, але цілком реальний. Майбутнє української преси сумне. Київській владі не до неї. Достукатися до зарубіжних донорів і благодійних фондів - марна справа.

“Розробляти заявки на гранти  у локальних виданнях, де працює дві-три, а почасти й одна людина, просто  нікому. А коли й намагаються, то у 85 відсотках отримують відмову. І тоді мотивація зникає. Бо не можуть бути журналісти і “шевцями,  і женцями, й на дуді гравцями”, – резюмував на закінчення пан Чернявський.

Важко щось додати до цих слів. Та й, відверто кажучи, не хочеться. Все одно їх не почують власть імущі, як не почули після початку російсько-української війни.

Єдина надія – на шанувальників нашої газети, яких переконливо просимо  передплатити «Вісті Ковельщини»  на 2025 рік.

l

Директору ТзОВ “Редакція газети   

«Вісті Ковельщини» 

Вельмі Миколі Григоровичу

жителів с. Зеленого  Ковельського району

Запит

Просимо Вашого втручання у неправомірне  обчислення послуг Ковельського міськгазу за спожитий газ. Ми обурені тим, що другий місяць поспіль приходять платіжки, що не відповідають дійсності (зменшені кубометри газу).  

В результаті отримаємо дійсні платіжки, які ми, пенсіонери не зможемо оплатити.  За посередництвом Вашої газети просимо прояснити цю ситуацію.

За дорученням мешканців с. Зеленого — 

ПАЗИНА Іван Петрович.

                 х  х  х

— Шановний  Іване  Петровичу!

Копію Вашого листа спрямували  для реагування у Волинську філію ТОВ «Газорозподільчі мережі України». Про результати розгляду повідомимо на шпальтах газети.

l

На закінчення хочу добре слово сказати всім, хто шанує нашу газету, її читачів, по-діловому реагує на звернення людей. Це, зокрема, стосується очільниці Ковельської  філії Ощадбанку пані Оксани Євтушик, яка допомогла у вирішенні питань, порушених у зверненні мешканця Ковеля, клієнта банку Миколи Андросюка до редакції, й оперативно повідомила про вжиті заходи мене особисто.

Не залишили без уваги працівники служби  «Гаряча лінія міського голови Ігоря Чайки» скаргу інваліда першої групи з мікрорайону «Сільмаш» Олексія Скачкова. Вони допомогли у прискоренні ремонтних робіт у його квартирі. 

А приватний нотаріус Наталія КОЗОРІЗ посприяла пану Олексію ще в одній важливій справі. Дякуємо!

Отож, як сказано вище, від нас  залежить не все, але чимало.

Микола ВЕЛЬМА. 

Іноді можна почути: «А що від нас залежить? Нічого. Ми – люди маленькі».

Категорично не згоден із таким твердженням. Від нас залежить БАГАТО. Правда, за однієї умови: коли ми думаємо про наслідки своїх дій, аналізуємо реальний стан справ і передбачаємо його подальший розвиток. Під час виборчих кампаній і безпосередньо під час голосування. Під час особистої участі в тих чи інших громадських акціях. Під час обговорення діяльності чи бездіяльності очільників владних структур, в тому числі в пресі.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 76

– Для того, аби стримати ворога, потрібна єдність. І це, на мою думку, найголовніше   сьогодні. Потрібно, аби суспільство було єдиним, аби, нарешті,  у нас зникло таке негативне явище, як корупція. Лише тоді весь світ допоможе нам вигнати чужинців з рідної землі. А бійцям на фронті важливо мати не тільки належне озброєння, а й відчувати, що про них не забувають та знати, що за їхні сім’ї завжди потурбуються належним чином.

– Яка ефективність Ваших поїздок за кордон, що з побаченого і почутого там застосовуєте у практичній діяльності «вдома»?  Наприклад, після зустрічі з представниками Демократичної партії Швеції Ви у соціальних мережах написали: «Маємо амбітні плани. Вже є перші напрацювання». Хотілося б знати, в чому їх суть?

– Так, за каденцію я провів чимало зустрічей з представниками владних еліт багатьох європейських країн і навіть Америки. Багато чого  для підтримки фронту вже вдалось зробити з допомогою іноземних партнерів. Прийде час, і ми обов’язково за все відзвітуємо  перед суспільством, бо перед іноземцями-благодійниками звітуємо  вчасно, по-іншому ця система не працює. Сподіваюсь, що невдовзі підпишу угоду про співпрацю з владою одного з регіонів Швеції. У планах спільний проєкт – оздоровлення та реабілітація наших військовослужбовців.

– Я слідкую за Вашою сторінкою в мережі Фейсбук, бачу, що Ви дорожите сімейними і родинними традиціями, піклуєтеся про рідних. Розкажіть хоча б коротко про свою сім’ю, адже читачам газети це теж цікаво.

– Моя сім’я це, в першу чергу, мої діти, дружина, батьки, брати і сестри. Це ті люди, які завжди мене зрозуміють, підтримають, дадуть пораду. Це – мій надійний тил, і всіх я їх дуже люблю. Але за цей час моєю сім’єю стали й ті, хто разом творить добро, допомагає людям, захищає державу. Вони також стали для мене рідними.

– Дякую за відверту розмову. Що хотіли б  на закінчення побажати читачам газети, працівниками органів представницької і виконавчої влади району, виборцям з нагоди Дня місцевого самоврядування?

– Звісно, що вітаю з Днем місцевого самоврядування всіх, хто розуміє, що таке місцева демократія, хто небайдужий до долі свого міста, села, селища. Всіх, хто докладає зусиль, аби в наших населених пунктах людям жилося комфортніше, затишніше, безпечніше. Зичу всім жителям нашої Ковельщини міцного здоров’я, добра і добробуту, Перемоги і миру!

Розмову вів 

Микола ВЕЛЬМА.

НА СВІТЛИНАХ: робочі будні голови Ковельської районної ради В’ячеслава ШВОРАКА.

Наш співрозмовник – голова Ковельської районної ради В’ячеслав Шворак

– В’ячеславе Петровичу, нашу розмову я хотів би побудувати не у звичайному, так би мовити, казенному форматі, як це іноді буває у випадку інтерв’ю з представниками влади, а у вигляді «Відвертого діалогу». Справа у тому, що є запитання не тільки від нас, журналістів, а й від читачів газети, на які вони хочуть отримати відповіді. Ви не заперечуєте?

– Звісно, що не заперечую. Мені завжди цікаво спілкуватись відверто і запитання отримувати не по  «заготовках», тому – будь ласка.

Тож перше питання у мене таке: як Ви оцінюєте рівень місцевого самоврядування в Україні загалом і на Ковельщині зокрема? 

– Якщо говорити в загальному, то за місцевим самоврядуванням майбутня відбудова і розвиток  нашої держави. Тільки первинний суб’єкт влади – громада — вправі вирішувати всі питання, які належать до її компетенції, а це від дороги і каналізації до визначення напрямків діяльності освіти, культури, соціальної політики тощо.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 87

Мабуть, нікого не здивую, коли скажу, що за час роботи бібліотекарем я  ознайомилась не з одним десятком тисяч книг,  різних за обсягом, тематикою, змістом. Одні зацікавлювали, інші викликали подив, багатьма зачитувалась. Деяких авторів знаю особисто, тому новини літератури і нині цікавлять.

Але ось до моїх рук потрапила невелика за форматом книжечка, яка з першої сторінки «обпекла»  руки, викликала біль у серці і сльози на очах. Обсяг невеликий – всього 20 сторінок  і тираж – якихось кілька десятків екземплярів. Читала її довго, бо сльози   туманили зір. Це – наш біль, наша історія, за якою – долі сотень зболених сердець, втрачених життів. Авторки книги – дві голобчанки-сестрички  Олена та Інна, сестри воїна Андрія Чумака. Книгу  назвали  «Один назавжди».

Твір написаний із безмежною теплотою, пекучим болем за надто великою втратою. Кожне слово, та що там слово – буква, пронизані любов’ю до рідної людини, вогнем пам’яті   про неї.

…Золота осінь 1987 року подарувала родині Чумаків із Голоб Світлані та Данилу синочка Андрійка. В родині уже підростали дві донечки, а  тут – опора для мами, поміч для тата, заступник для двох сестричок, і головне – продовження Чумацького роду. Скільки любові, душі вкладено, щоб дитина росла здоровою, щасливою, слухняною! 

Андрій закінчив Голобську середню школу – не зчулися, як роки пролетіли. Про це іноді нагадують вчителі  при зустрічах з мамою, дякуючи за дисциплінованого, знаючого, спокійного, слухняного сина. Воно і не диво: в родині троє дітей, батьки працювали в колгоспі, турбот багато, бо і вдома треба було мати господарство, тож дітей привчали до праці змалку, як і до самостійності.

Після школи  Андрій відслужив в лавах Збройних Сил України. Завжди добре вихований, зібраний, дисциплінований пішов працювати в правоохоронні органи, заодно навчаючись в Національній Академії внутрішніх справ м. Києва, яку успішно закінчив. Тільки б  тішитись  батькам, бо це і їхня заслуга.  Сина любили, де б він не був, з ким би не перетинались  його шляхи. Добрий, щирий, надійний товариш. 

l

Всі мрії розбив 2014 рік. У важкий для України час Андрія проводжали на війну (у перші її дні) дружина і маленька донечка та вся родина. Плакали, просили не йти, адже мав право залишитися на роботі (працював у відділенні поліції м. Луцька),  але не міг не йти, не міг стояти осторонь, коли ворог розстрілював його Україну, ту землю,   яку любив і шанував весь  хліборобський Чумацький рід.  

Одразу було надзвичайно важко: самі копали окопи, стоячи у воді  по коліна, не вистачало зброї, людей. Але це, казали, тимчасові труднощі.  Головне – хлопці рвалися до бою, а десь у хвилини відпочинку (їх було мало) Андрій любив додому слати теплі вісточки. А він писав:

«Бувало, з  побратимами

  зберемось

У колі своєї малої сім’ї,

Вип’ємо чарку, запалим

  цигарку

І заспіваємо наші

         вкраїнські пісні».

А час ішов, приносив все нові і нові невтішні новини,  аж:

«...доки все чорне 

  стало на землі,

Немає світла, лише

 тінь.

Гримить, палає…

Земля здригається

      від болю».

На нашу землю прийшов лютий 2022 року.  І закрутила вогняна круговерть воїна в боях за Київщину, Житомирщину, Миколаївщину. Це про той час сестрички згодом напишуть:  

«Були бої… страшні

  бої,

Де орки землю градами вкривали,

А наші славні

   Воїни-сини,

Цю землю рідну

кров’ю захищали.

Поклали голови вони 

За мир у цій країні милій,

Та  тільки прокляті кати 

Ціни не знають Україні».

Виконавши завдання на Миколаївщині, Андрій із  побратимами переїжджали на нові позиції для подальшої боротьби з ворогом. Напівзруйнований Харків, окупований Ізюм, Балаклія. Бачили стільки руйнувань, болю, сліз, яких вистачило  б не на одне життя. Виконання бойового завдання на  Херсонщині в селі Протопопівка стало останнім для нашого голобчанина. 

«Той час… Ти думав, що повернешся додому, обнімеш матір, доню і сестер. Але…”.  

Дзвінок розбудив маму Світлану Іванівну в селищі 28 квітня 2022 року. Чужий голос сповістив, що її син Андрій пропав безвісти. І хто міг дати відповідь згорьованій матері на запитання: коли?

 Тривали довгі пошуки, зустрічі, дзвінки  — іноді підбадьорюючі, іноді безнадійні. Півтора року ішли пошуки.  І тільки у вересні 2023 року прийшла звістка з Балаклії. І якби Світлана Іванівна мала крила,   то,  не роздумуючи, полетіла б шукати свою кровинку, а так не стало сил, обрізала зла доля крила. І в Балаклію поїхали у безвість, під вибухами  снарядів дві сестрички Інночка та Оленка, які в своїй книзі напишуть: 

“Брат, як мало букв у

       цьому слові,

Як чутно слово це звучить”.

Вони  привезуть  додому  спогади Андрія, як пам’ять,  лист-відео:

«Яка красива наша Україна!!! Я тут перший раз. Інно, подивись (показує відео). Річка Сіверський  Донець, пагорби такі, як у нашої баби  Люби. Чи може бути краще місце на Землі, ніж наша Батьківщина? – запитує брат. – Мене цей край так заворожив своєю неповторною красою,  що вирішив після війни приїхати сюди зі своєю зірочкою-донечкою, щоб помилуватись швидкоплинним Сіверським Донцем та зеленим квітучим пагорбом весною і влітку, золотистим восени і срібним взимку». 

А ще хотів Андрій розповісти про чарівника, який беріг і захищав воїнів від ворожих куль. Не судилось, не встиг, не захистив…

Тепер тато на  донечку   Валерійку  дивиться зірочкою  з неба, а мама ніколи не зустріне сина біля воріт рідної хати, де пахне  хлібом на столі, де калина росте при дорозі…

Зачаровано слухають рідні  Андрієві слова:

«Моя доня підросте

І задасть вона

  питання, 

Зовсім по-дитячому

  просте:

«В час великої біди,

        під  навалою орди,

Тату, де ти був?».

А я доньці відповім,

Як вкриває небо дим,

Як заплаче на могилі

  посивілий побратим,

Там, де зірвані мости,

Там, де спалена земля

Там був і я!

Хто ти є у цьому світі,

Нам покаже тільки час,

Хто по кабаках  гуляв,

Хто своє життя віддав,

Спокій доньці дарував –

Ти згадаєш ці слова,

Коли виростеш моя.

Я люблю тебе завжди,

Пам’ятай, доню: я –

  живий!».

Валентина СІЧКАР.

НА СВІТЛИНАХ: наш Герой з Голоб Андрій ЧУМАК. 

Мабуть, нікого не здивую, коли скажу, що за час роботи бібліотекарем я  ознайомилась не з одним десятком тисяч книг,  різних за обсягом, тематикою, змістом. Одні зацікавлювали, інші викликали подив, багатьма зачитувалась. Деяких авторів знаю особисто, тому новини літератури і нині цікавлять.

Але ось до моїх рук потрапила невелика за форматом книжечка, яка з першої сторінки «обпекла»  руки, викликала біль у серці і сльози на очах. Обсяг невеликий – всього 20 сторінок  і тираж – якихось кілька десятків екземплярів. Читала її довго, бо сльози   туманили зір. Це – наш біль, наша історія, за якою – долі сотень зболених сердець, втрачених життів. Авторки книги – дві голобчанки-сестрички  Олена та Інна, сестри воїна Андрія Чумака. Книгу  назвали  «Один назавжди».

Твір написаний із безмежною теплотою, пекучим болем за надто великою втратою. Кожне слово, та що там слово – буква, пронизані любов’ю до рідної людини, вогнем пам’яті   про неї.

…Золота осінь 1987 року подарувала родині Чумаків із Голоб Світлані та Данилу синочка Андрійка. В родині уже підростали дві донечки, а  тут – опора для мами, поміч для тата, заступник для двох сестричок, і головне – продовження Чумацького роду.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 135

23 листопада виповнилося 76 літ від дня загибелі кущового провідника ОУН Ратнівщини Омеляна Харламповича. Він народився 1922 року в селі Комарове. Вступив в УПА влітку 1944-го, отримав псевдо «Ясень» і був деякий час станичним по селах Комарове і Конище. 

За описом одного із повстанців, Омелян Харлампович був високого зросту, мав середню тілобудову, обличчя продовгувате, світло-русяве волосся, зачісувався назад. Ходив у шинелі сірого кольору. Озброєний був гвинтівкою, а пізніше автоматом. У 1946 році входив до складу боївки надрайонного референта СБ Берестейщини «Євгена». Тоді ж «Ясеня» призначили кущовим провідником ОУН по Ратному та прилеглих селах. На цій посаді він залучив багатьох людей до боротьби проти злочинної сталінської влади.

Протягом кількох років надійним зв’язковим «Ясеня» був Василь Шура, який жив на околиці Комарового. Пізніше, під час допиту слідчими МГБ, він згадував: «Восени 1944 р. до мене в будинок вночі прийшов бандит ОУН – Харлампович Омелян Дмитрович, під псевдонімом «Ясень» і з ним ще один бандит. «Ясень» запитав, що чути в селі, а потім попросив їсти. Я йому відповів, що живу бідно і нічого в мене нема, але він і сам прекрасно це знав і не став від мене вимагати. «Ясень» та невідомий розповіли мені, що їх метою є побудувати Самостійну Україну і що в цій державі всі люди будуть жити вільно. У цій боротьбі повстанцям ОУН допоможуть США, які незабаром нападуть на СРСР, захоплять цю територію і дадуть можливість побудувати Самостійну Україну. Після цього «Ясень» та інші бандити бували в мене часто. У 1944–1948 рр. я їм повідомляв інформацію розвідувального характеру, а вони неодноразово роз’яснювали міжнародну обстановку».

За повстанську діяльність Омеляна Харламповича радянська влада жорстоко покарала його рідних. Восени 1946-го батьки – Дмитро Каленикович і Юхимія Климівна, дружина Марія Кузьмівна та 16-річна сестра Катерина були вивезені в Акмолінську область Казахстану. Молодший брат Улян зумів заховатися і перейшов у підпілля. Весною 1947-го родина Харламповичів утекла із заслання і повернулася в Ратнівський район. Батько переховувався у Комаровому, мати у старшої дочки Марії в Забрідді, а сестра Катерина – в Поступелі. Улітку 1947-го хвору лежачу матір побачив у Марії оперуповноважений райвідділу МГБ Петрушевський, і її знову вивезли у Казахстан. Через кілька місяців мати померла, про це рідних повідомила листом дружина Омеляна. «Ясень» забрав цей лист собі, коли прийшов провідати сестру разом із «Яром».

l

Житель с. Прохід Сидір Антонюк працював у Ратнівській заготівельній конторі та інформував повстанців про обстановку в райцентрі. Від Ясеня отримав завдання купити папір і плівку для фотоапарата. Взимку 1948 року Сидір купив 5 пачок фотопаперу в Луцьку і передав їх через свого брата Брилюка Тараса». 

Після призначення Андрія Михалевича («Коса») надрайонним провідником ОУН у квітні 1947-го він здебільшого перебував разом із Ясенем поблизу сіл Прохід, Комарове, Броди, Якушів та Заброди. Сидір Антонюк згадував, що йому було відомо кілька місць, де командири повстанців днювали і переховувалися. Між селами Конище і Броди був стіжок сіна, який стояв на сухому місці. Сіно із середини цього стіжка  вибрали, і там спали  Ясень і «Кос». У кущах проти села Старостине, приблизно за кілометр  від шосейної дороги, повстанці зупинялися на дньовки. Там у густому молодому сосняку покладене було сіно, на якому вони відпочивали. 

Свідчення Василя Шури: «З бандитом Косом  Ясень уперше прийшов до мене весною 1948 р. вночі, зайшли в будинок, я запалив світло, розпитали мене про обстановку в селі і пояснили мені, за що вони борються».

Пізніше у хаті Шури кілька місяців жила і допомагала по господарству мати «Коса» Мотрона Терентіївна. «Ясень»  її провідував і подарував чоботи та шерстяну хустку. Серед помічників «Ясеня» в документах МГБ згадується такожАдам Дейнека. Він, працюючи в Заболоттівській конторі «Заготзерно», виписував квитанції на здачу хліба селянам, які це зерно віддавали повстанцям. Житель ПроходаФлор Панько був завскладом Ратнівської контори «Заготживсировина» і передавав «Ясеню» шкіри, з яких Йосип Антонюк шив воякам УПА чоботи.

На зустрічі зі зв’язковими та на інші завдання хлопці ходили, як правило, вночі. Один із таких епізодів з участю Ясеня описує Андрій Михалевич, який у той час використовував псевдо «13».   У його архіві збереглася справа №5 СБ надрайону «Балка» Ковельської округи ОУН з описом арешту та характеристикою на уповноваженого Міністерства заготівель УРСР у Ратнівському районі. 

«Дня 22.04.1948 р. повстанці в числі трьох осіб під командуванням «13» зайшли до селянина М.М. села Забріддя для залагодження певної справи. Постукавши у вікно, господар не відчиняє, питає: «Хто там такий?» Коли була відповідь: «Ми повстанці»,   то в тому часі почувся вистріл із хати. У відповідь у хату посипались кулі з автомата. В хаті зчинилась метушня. Господар кричить: «Не стріляй!». Повстанці крикнули: «Хто в хаті є озброєний, здавайтесь, бо кидаємо в хату гранати». Господар, боячись у хаті, що гранати нароблять багато каліцтва, вирвав кріса із рук уповмінзагу Н і віддав повстанцям. По деякому часі з хати вийшов із піднятими руками агент уповмінзагу Н, якого зв’язали і відвели в заслужене йому місце». 

У характеристиці на страченого активіста згадується, що він народився 1928 року в селі Комарове Ратнівського району. «В 1945-47 рр. ходив з большевиками на облави, як тереновий. Від осені 1947 р. поступив на працю агентом уповмінзагу на с. Забріддя і Якуші. В часі своєї праці виявив велику солідність у роботі: ходив по хлівах, переписував корови, в кого находив незаписані корови,  – забирав. Переписував жорна і т.п. За час своєї служби забрав 8 коров у с. Забрідді, 5 коров у с. Якушах та 2 корови у с. Комарові.

Постій, дня 23. 04. 48 р.                                    / 13 / ».

l

До цього красномовного документа варто додати, що селяни змушені були ховати частину худоби, оскільки за неї накладали великі податки. Омелян пізніше згадував, що куля після пострілу радянського активіста просвистіла у нього біля голови, самого ж активіста «пустили в річку за водою». Зі свідчень Сидора Антонюка відомо, що Ясеньбрав участь у ліквідації кількох комуністів, які займали керівні посади в органах влади. Разом із «Косом» планував напад на редакцію районної газети «Сталінським шляхом», щоб забрати друкарське обладнання. Але ці плани зірвалися через викриття чекістами ратнівської підпільної групи ОУН у вересні 1948-го. А незабаром і сам «Ясень»  загинув. 

Довідка

У ніч з 23 на 24 листопада 1948 року оперативно-військова група райвідділу МГБ в с. Комарове на свіжому снігу виявила два людських сліди. Сліди підвели до будинку Антонюка Макара Тарасовича. По сліду було видно, що невідомі заходили в його будинок. Йдучи далі по сліду, оперативно-військова група на х. Невище Забродівської сільської ради, в будинку Гудемчука Уляна Дем’яновича виявила двох бандитів ОУН. Один із них, Ясень – Харлампович Омелян Дмитрович був убитий, другий «Павло» – Олексюк Максим Карпович був поранений.

Начальник Ратнівського РО МГБ капітан Мінєєв.

l

Коли повстанці були оточені, вони зняли із себе верхній одяг та чоботи і кинулися на прорив. Омелян був убитий відразу, а Максим отримав поранення в ногу та руку, обморозив пальці на ногах, але втік від переслідування. Ганна Грищук, яка жила деякий час із ним у схроні, згадувала, що навіть через рік рана на нозі повністю ще не зажила і її треба було перев’язувати, а на пальцях не було нігтів. Повстанці запідозрили у зраді жінку Макара Антонюка, яка в день облави чергувала у сільській раді. Її побили і попередили, що вб’ють, як тільки отримають підтвердження, що через неї загинув «Ясень»: «Ти була в сільраді, нас видала і ти винна, через тебе вбили нашого командира, а другого поранили».

Після цього Антонюки почали ховатися в чужих людей, але через тиждень повстанці знайшли їх у селі Прохід і пояснили, що вони все тепер знають і, що Антонюки можуть їхати додому і спокійно жити. Але ті були настільки налякані, що ще цілу зиму ховалися по ночах у сусідів.

Тіло «Ясеня» чекісти привезли в Комарове нібито на впізнання, а насправді для залякування людей. Але вночі, коли варта заснула, рідні Харламповича викрали тіло з воза і таємно поховали за селом. На місці поховання було встановлено хрест. На кладовище прах Омеляна не переносили, тому що боялися політичних переслідувань, а також чекісти поширили чутку, щонібито могила замінована.

Справу Омеляна Харламповича продовжив його молодший брат Улян. Він улітку 1947-го приєднався до повстанців і воював у боївках Панаса, Сулими та Зоренка. У квітні 1949 року був важко поранений і потрапив у полон. Військовим трибуналом засуджений до ув’язнення  у виправно-трудових таборах на 25 літ.У 1956-му термін ув’язнення скоротили до 8 років. Пізніше він виїхав у Кокчетавську область, де перебували у засланні його рідні. 15 вересня 1995-го Улян Харлампович звертався в Управління СБУ Волинської області за довідкою про реабілітацію, однак отримав відповідь, що згідно із  висновком  прокуратури від 1994 року він був засуджений обґрунтовано і реабілітації не підлягає. В незалежній Україні боротьба за незалежність України ще довго вважалася тяжким злочином.

У червні минулого року Омелян Харлампович несподіваним чином нагадав про себе. Його останки були випадково відкопані під час земляних робіт. Племінник «Ясеня»  – Адам Харлампович організував перепоховання  праху на кладовищі села Комарове. 

Микола Михалевич, завідувач Кортеліського історичного музею.

На світлині ліворуч  Омелян Харлампович («Ясень») із Степаном Калачуком (“Панасом”). 

23 листопада виповнилося 76 літ від дня загибелі кущового провідника ОУН Ратнівщини Омеляна Харламповича. Він народився 1922 року в селі Комарове. Вступив в УПА влітку 1944-го, отримав псевдо «Ясень» і був деякий час станичним по селах Комарове і Конище. 

За описом одного із повстанців, Омелян Харлампович був високого зросту, мав середню тілобудову, обличчя продовгувате, світло-русяве волосся, зачісувався назад. Ходив у шинелі сірого кольору. Озброєний був гвинтівкою, а пізніше автоматом. У 1946 році входив до складу боївки надрайонного референта СБ Берестейщини «Євгена». Тоді ж «Ясеня» призначили кущовим провідником ОУН по Ратному та прилеглих селах.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 83

6 грудня, п’ятниця

Схід Сонця – 08.10; захід – 16.14. 

Місяць – у Водолії. 

День Збройних Сил України. 

Свт. Миколи  Чудотворця.

7 грудня, субота

Схід Сонця – 08.11; захід – 16.14.

Місяць – у Рибах. 

Міжнародний день цивільної авіації. 

День місцевого самоврядування в Україні. 

Прп. Йоана Києво-Печер.

8 грудня, неділя

Схід Сонця – 08.12; захід – 16.14.

Місяць – у Рибах. 

Неділя 24 після П’ятд. Мц. Анфіси в Римі.

9 грудня, понеділок

Схід Сонця – 08.13; захід – 16.13.

Місяць – в Овні. 

Міжнародний день боротьби з корупцією. 

Міжнародний день пам’яті жертв злочину геноциду, вшанування їхньої людської гідності і попередження цього злочину. 

Зачаття прав. Анною Богородиці.

10 грудня, вівторок

Схід Сонця – 08.14; захід – 16.13.

Місяць – в Овні. 

Міжнародний день прав людини. 

Блжж. Йоана, Стефана, Ангеліни.

11 грудня, середа

Схід Сонця – 08.15; захід – 16.13.

Місяць – у Тельці. 

Прпп. Даниїла й Луки.

12 грудня, четвер

Схід Сонця – 08.16; захід – 16.13.

Місяць – у Тельці. 

День Сухопутних військ Збройниx Сил України. 

Свт. Спиродона  Тримифунтською.

Місячні фази у грудні

Зростаючий Місяць – до14 грудня.

Повний Місяць – 15 грудня.

Спадаючий  Місяць – 16-30 грудня.

Підготувала Аліна РОМАНЮК.

Схід Сонця – 08.10; захід – 16.14. 

Місяць – у Водолії. 

День Збройних Сил України. 

Свт. Миколи  Чудотворця.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 104

ОВЕН. У вас явно залишилися не вирішені проблеми, бажано постаратися справитися з ними, не вiдкладаючи на потiм. Вам зараз потрiбна активнiсть i самодисциплiна, вiд цих якостей залежать новi перспективи. 

ТЕЛЕЦЬ. У вас з’явиться можливiсть захопити оточуючих своїми iдеями. Понедiлок порадує, близькi люди будуть схильнi допомогти i пiдтримати всi вашi починання. 

БЛИЗНЮКИ. На цьому тижнi перед вами вiдкриються новi можливостi i перспективи. Проблема, яка здавалася нерозв’язаною, зникне. Ви зрозумiєте, що рухаєтеся в правильному напрямi. 

РАК. На цьому тижнi вам просто категорично протипоказаний фанатизм в будь-яких життєвих аспектах. Саме зараз яснiшатимуть перспективи на найближче майбутнє. Попереду багатообiцяючi пропозицiї.

ЛЕВ. Вам необхiдно зiбратися з силами i одним ривком справитися з проблемами, що накопичилися. Спроби налагодити вiдносини з колегами увiнчаються успiхом у вiвторок. Постарайтеся не тринькати даремно сили, зв‘язки i грошi. 

ДIВА. На цьому тижнi не варто переоцiнювати свої сили i можливостi. В середу постарайтеся не братися за важливi справи без ретельної пiдготовки. 

ТЕРЕЗИ. Тиждень вдалий для початку нових проєктiв i нових справ, у вас знайдуться на це сили i засоби. На початку тижня можливi кардинальнi змiни на роботi, якi пiднiмуть вас на новий професiйний рiвень. 

СКОРПIОН. На цьому тижнi цiнуватимуться такi якостi, як поступливiсть i сила волi. У понедiлок у вас з’явиться шанс завоювати першiсть в багатьох сферах. Особливу цiннiсть матиме почуття гумору. Вихiднi варто витратити на особисте життя i любов.

СТРIЛЕЦЬ. У другiй половинi тижня чекайте солiдного прибутку. У вихiднi краще вiдпочити, не варто планувати нiчого серйозного i вiдповiдального.

КОЗЕРIГ. На початку тижня можливий певний збiй в планах. Проте вже до середи з’являться новi цiлi i можливостi. Ви маєте право розраховувати на прилив енергiї i гармонiзацiю внутрiшнього свiту. 

ВОДОЛIЙ. Вам знадобляться витримка i холоднокровнiсть. Вони допоможуть вам не потрапити в достатньо неприємну ситуацiю на роботi.  Не витрачайте дуже багато сил i засоби на вирiшення чужих проблем. 

РИБИ. У вас все буде – гроші, рiшучість, мудрість. Зараз ситуацiя складається на вашу користь. У разi подорожі бажано перевiрити наявнiсть основних предметiв в багажi за списком.

Степан ЗОРЕПАД.

ОВЕН. У вас явно залишилися не вирішені проблеми, бажано постаратися справитися з ними, не вiдкладаючи на потiм. Вам зараз потрiбна активнiсть i самодисциплiна, вiд цих якостей залежать новi перспективи. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 252