Повідомлення в номер

З Днем вишиванки!

З Днем вишиванки!

25/05/2020 0

Студенти групи № 128 «Облік і оподаткування» Ковельського фахового промислово-економічного коледжу ЛНТУ (керівник групи Олександр Вельма) щиросердечно вітають дружну коледжівську родину, адміністрацію навчального закладу, всіх читачів газети «Вісті Ковельщини» з Днем вишиванки!
Миру, добра, щастя й благополуччя всім Вам!

З Днем вишиванки!

Студенти групи № 128 «Облік і оподаткування» Ковельського фахового промислово-економічного коледжу ЛНТУ (керівник групи Олександр Вельма) щиросердечно вітають дружну коледжівську родину, адміністрацію навчального закладу, всіх читачів газети «Вісті Ковельщини» з Днем вишиванки!
Миру, добра, щастя й благополуччя всім Вам!
 viber_image_2020-05-16_20-48-57 viber_image_2020-05-11_19-53-11 


Повідомлення в номер

Погода в Ковелі 21 - 27 травня

Погода в Ковелі 21 - 27 травня

25/05/2020 0

Погода в Ковелі 
21 - 27 травня

Погода в Ковелі  21 - 27 травня

Четвер.  Мінлива хмарність, часом дощ.  Температура: 12оС. Вітер північно-західний помірно сильний.
В ніч на п'ятницю. Мінлива хмарність.  Температура: 6оС.  Вітер північно-західний  помірний.
П'ятниця. Хмарно, часом дощ. Температура:  12оС. Вітер північно-західний помірно сильний.
 


Повідомлення в номер

Шевченків травень

Шевченків травень

Шевченків травень

Мій щиросердечний читачу! Хочу достукатись до твого серця. Впевнений, що воно, як і моє, переймається долею нашої рідної неньки-України. Від її успішного поступу вперед і наше благополуччя залежить.
Все більше і більше тривоги віється над нами. Приходить на думку Христова притча про сіяча, який кинув зернину на кам’янистий грунт. Зійшла вона пишно, але тільки-но з’явилось Сонце, висохла земля, і посіяне зело зів’яло… Чи не про Україну це?
Гарні сходи Незалежності зійшли у дев’яностих роках ХХ століття. Та не дало живильного соку наше кам’янисте суспільство і  в’яне квітка-Україна.
Закривавив Майдан, але й він неспроможний оживити країну. Більше того, віття пообламували злі сусіди москалі – Крим і Донбас нагло до своїх рук прибрали. Серце плаче!
Винуватимо, обурюємось, ганьбимо російського Каїна, але ж знову таки: чи не винні самі? Пробачили, довірилися, злякалися – і маємо те, що маємо.
І пані Історія нічому не вчить.
Згадай, мій друже, які слова-заповіти  висловив батько Тарас. І закликав, і застерігав, і заради нашої волі в засланні кращі роки свого життя провів. І що?
Зберемося традиційно 22 травня біля пам’ятника, повіємо словами, як половою, і розійдемося. Колись на Кос-Аралі Кобзар марив Україною. Нехай убогу, нехай збезчещену, нехай кріпацьку, але гартував свій дух заради неї. Він і сьогодні з небес дивиться на нас, безталанних і, мабуть,  не раз гірко  плаче. Бо ж травень квітучий надворі. Такого квітучого дива, як в Україні, ніде більше в світі немає. А зі співочим пташиним царством який хор зрівняється?
Без перебільшення скажу тобі, друже: травень – Шевченків місяць. Попри недавні  свята  Праці, святого Юрія і Перемоги, він по праву для Шевченка і для нас знаковий.
4 травня 1838 року  відбулася важлива подія. 
«Свобода!..Свобода!»  — вигукнув тоді Шевченко і кинувся Сошенкові на шию. «Задушиш…Ти що здурів, Тарасе?»  — відштовхував той Тараса. Та де там! Шевченко, немов вулкан, який тільки-но прокинувся, виплескував до небес свою полум’яну енергію.
Вдумаймося: за участю царської сім’ї, завдяки натхненнику Брюлову та іншим світочам культури того часу (чи не диво?) для України викупляли з неволі майбутнього апостола Правди і Свободи, пророка нації, якому немає рівних у цілому світі.
Чи не Господнє провидіння долі?
Травень… Це хвилюючі дні  повернення праху поета на Батьківщину. То був мученицький шлях. Але і  благородний. Він вартий особливого пошанування. Я не містик, але переконаний: переправляли із Петербурга   не труну з тілом, а палаючий факел, який освітлює шлях до волі і будить, закликає українців до боротьби. В древні, далекі від нас часи  вогонь людям подарував Прометей і постраждав за це. Тарас Шевченко перейняв цей палаючий смолоскип і теж прирік себе на страждання. Не гасне його полум’я. Із покоління в покоління передається, а епіцентр того духу з Канівської височини пульсує.
Мій друже-співрозмовнику! Всі ми сьогодні знаходимося під гнітом коронавірусу. Щоб заповнити безкінечно нудні «вихідні» якоюсь корисною справою, я занурився в стихію Шевченкового «Щоденника».
На перший погляд, написане поетом – монотонне і нудне, себто не для розваги. Але чим більше я занурювався в купіль того читання, тим більше захоплювався, переживав і пізнавав живого та близького Шевченка, незламного, творчого і людяного. Разом із тими переживаннями із кінчиків мого сивого волосся злітали  спомини про дике (не героїчне) совєцьке повоєнне кріпацтво, точніше – рабство. Цареві було далеко до такого витонченого знущання над людським єством.
Я так само викуповувався із колгоспної неволі. Бився, як риба об лід, задихаючись. Бог посилав мені людей, які допомогли визволитися.
Пишу це не для співчутливого слівця. Культурологічна та аристократична еліта середини ХІХ століття, попри заборони царя, була прихильною до таланту Шевченка. К. Брюлов, М. Лазаревський, граф (!) Ф. Толстой, М. Щепкін, П. Куліш, М. Костомаров, М. Максимович та багато інших, незважаючи на революційний антицарський дух, підтримували поета і матеріально, і морально. Багато хто із культурної еліти Росії та України обожнював нашого генія.
Співставте нашу теперішнюю м’якотілу інтелігенцію, хижих олігархів і черству до душі України владу, і ви побачите, що історія наче застигла, і не видно, і не чути «сім’ї вольної, нової» і щасливої.
Хитаються основи державності, яма бідності все глибшає.
«Щоденник» Тараса Шевченка  — живий свідок тієї віддаленої  від нас епохи. А ми є свідками новітньої історії України. Що ми запишемо в наш «Щоденник»?
На жаль, знову спотикаємося об дурість верховної влади. Активісток руху за незалежну Україну Софію  Федину  та Марусю Звіробій притягають до кримінальної відповідальності за критику президента (царя?).
Як кажуть, приїхали. Єдиного не вистачає для обвинувальників – це безмежних сибірських просторів та пустель Кос-Аралу для заслання.
І знову волає дух Шевченка: «Вставай на Майдан!». Втомилися…Може, є інший вихід? Мене заспокоює Шевченко:
«Що б я записав? Правда, протягом цих десяти років я бачив даром те, що не всякому вдається і за гроші  побачити. Як  дивився на це? Як арестант дивиться із загратованого тюремного вікна на святковий весільний поїзд. Один лиш спомин про бачене і пережите приводить мене в трепет. А що було б, коли б я записав цю похмуру декорацію і бездушних грубих лицедіїв, з якими мені довелося розігрувати цю похмуру, монотонну десятилітню драму?
Мимо, пройдемо мимо минуле моє, моя підступна пам’яте. Не розбурхаймо серце люблячого друга недостойним спомином, забудемо і простимо темних мучеників наших, як простив милосердний чоловіколюбець своїх жорстоких розпинателів. Звернемося до світлого тихого, як наш український осінній вечір, запишемо бачене та почуте. І що серце скаже?»
(«Щоденник»:  T. Г. Шевченка, стор. 11).
Ось так, мій щиросердечний читачу, від емоційних роздумів привів наш рідний Шевченко до примирення. Можливо, він передбачав наш критичний стан, хитку основу і пандемію,  коли, справді, не революція важлива, а мир та праця? 
Анатолій СЕМЕНЮК. 
Мій щиросердечний читачу! Хочу достукатись до твого серця. Впевнений, що воно, як і моє, переймається долею нашої рідної неньки-України. Від її успішного поступу вперед і наше благополуччя залежить.
Все більше і більше тривоги віється над нами. Приходить на думку Христова притча про сіяча, який кинув зернину на кам’янистий грунт. Зійшла вона пишно, але тільки-но з’явилось Сонце, висохла земля, і посіяне зело зів’яло… Чи не про Україну це?
Гарні сходи Незалежності зійшли у дев’яностих роках ХХ століття. Та не дало живильного соку наше кам’янисте суспільство і  в’яне квітка-Україна.
Закривавив Майдан, але й він неспроможний оживити країну. Більше того, віття пообламували злі сусіди москалі – Крим і Донбас нагло до своїх рук прибрали. Серце плаче!
Винуватимо, обурюємось, ганьбимо російського Каїна, але ж знову таки: чи не винні самі? Пробачили, довірилися, злякалися – і маємо те, що маємо.
І пані Історія нічому не вчить.
Згадай, мій друже, які слова-заповіти  висловив батько Тарас. І закликав, і застерігав, і заради нашої волі в засланні кращі роки свого життя провів. І що?
Зберемося традиційно 22 травня біля пам’ятника, повіємо словами, як половою, і розійдемося. Колись на Кос-Аралі Кобзар марив Україною. Нехай убогу, нехай збезчещену, нехай кріпацьку, але гартував свій дух заради неї. Він і сьогодні з небес дивиться на нас, безталанних і, мабуть,  не раз гірко  плаче. Бо ж травень квітучий надворі. Такого квітучого дива, як в Україні, ніде більше в світі немає. А зі співочим пташиним царством який хор зрівняється?
 


Повідомлення в номер

З любов’ю до рідного міста

З любов’ю до рідного міста

З любов’ю до рідного міста

Я вже й не уявляю рідного Ковеля без мережі ресторанів «Classiс». Улюблений для багатьох заклад з’явився на гастрономічній карті міста 20 років тому. 
За цей час «Classiс» із однієї піцерії на вулиці Міцкевича розвинувся у потужну мережу закладів різного формату та концепцій: чотирьох піцерій «Classiс», італійського кафе «Отто», ресторації «М’ясо та фольклор», Лаунж-бару, кав’ярень Cappuccino. А кафе «Еклер» стало відомим на всю Україну, адже у 2016 році отримало відзнаку програми «Ревізор». 
Заклади Сім’ї ресторанів «Classiс» гості цінують за смачні страви, приготовлені за оригінальною рецептурою, стильні, затишні інтер’єри, привітний персонал, теплу, невимушену атмосферу. Тут можна гарно відзначити особисте свято, відвідати пізнавальний гастро-вечір чи розважальну вечірку або просто зустрітися з друзями. Не сумуватимуть і наймолодші відвідувачі, для яких подбали про дозвілля в просторих ігрових кімнатах та на дитячих майданчиках. Посмакувати улюбленими стравами можна вдома, в офісі – автомобілі та скутери з упізнаваними логотипами швидко доставлять ваше замовлення в будь-який куточок міста.
Успішний розвиток мережі відіграє значну економічну та соціальну роль для ковельчан, адже створюються робочі місця, наповнюється бюджет міста. Активною є участь засновників мережі у розбудові інфраструктури та благоустрою Ковеля – упорядковано прилеглі до закладів території, облаштовано кілька паркувальних майданчиків, газони, висаджено дерева. Щороку команда «Classic» долучається до прибирання міста.
Уже кілька років ковельчани милуються пишним рожевим цвітом екзотичних дерев – сакур. А першими реалізували ідею прикрасити вулиці Ковеля деревами японської вишні саме засновники Сім’ї ресторанів «Classic».
Команда «Classiс» небайдужа і до міських соціальних проєктів, проводить благодійні заходи, а діток тішить майстер-класами з приготування піци. Підтримано й екопроєкт «Горнятко своє носи з собою», який у Ковелі започаткував молодіжний центр «Місто ідей». Усім відвідувачам, хто купує каву у власне горнятко, пропонується знижка. 
У 2014 р. Сім’я ресторанів «Classic» зробила приємний сюрприз для закоханих – у Ковелі було встановлено металеву конструкцію у вигляді серця, де можна залишати навісні замочки, які символізують почуття закоханих, виступають запорукою їх міцного кохання. Символічний знак «Серце миру» спочатку було встановлено біля піцерії по вулиці Міцкевича, а нещодавно його перенесли у парк імені Тараса Шевченка, де полюбляють відпочивати та фотографуватися закохані пари, а також молодята в день весілля.  
І на досягнутому колектив не зупиняється. З нагоди 20-річчя, яке Сім’я ресторанів «Classiс» відзначає цього року, місто отримало черговий подарунок від мережі – вздовж вулиці Шевченка висаджено алею сакур, для відвідувачів парку  обладнали зручну стоянку для автомобілів. А в парку імені Тараса Шевченка було облаштовано сучасний, комфортний спортивний майданчик з великою кількістю професійних тренажерів, які дозволяють проводити повноцінні тренування на свіжому повітрі людям усіх вікових категорій. 
Приємно, що ковельчани вже активно користуються можливістю займатися фізичними вправами на професійних тренажерах, підтримують здоровий спосіб життя. Дітворі тут також цікаво – новий дитячий майданчик з безпечним покриттям ніколи не буває порожнім.
«Сім’я ресторанів «Classic» – за здоровий спосіб життя та активний відпочинок, ми – за здорову та сильну націю!», – наголошує  «Сlassic» на своїх сторінках в соцмережах.
Світлана ЛЯШУК.
НА ЗНІМКАХ: черговий подарунок місту від Сім’ї ресторанів «Classic» в парку імені Тараса Шевченка.
Фото 
Мирослава ДАНИЛЮКА. 
Я вже й не уявляю рідного Ковеля без мережі ресторанів «Classiс». Улюблений для багатьох заклад з’явився на гастрономічній карті міста 20 років тому. 
За цей час «Classiс» із однієї піцерії на вулиці Міцкевича розвинувся у потужну мережу закладів різного формату та концепцій: чотирьох піцерій «Classiс», італійського кафе «Отто», ресторації «М’ясо та фольклор», Лаунж-бару, кав’ярень Cappuccino. А кафе «Еклер» стало відомим на всю Україну, адже у 2016 році отримало відзнаку програми «Ревізор». 
Заклади Сім’ї ресторанів «Classiс» гості цінують за смачні страви, приготовлені за оригінальною рецептурою, стильні, затишні інтер’єри, привітний персонал, теплу, невимушену атмосферу. Тут можна гарно відзначити особисте свято, відвідати пізнавальний гастро-вечір чи розважальну вечірку або просто зустрітися з друзями. Не сумуватимуть і наймолодші відвідувачі, для яких подбали про дозвілля в просторих ігрових кімнатах та на дитячих майданчиках. Посмакувати улюбленими стравами можна вдома, в офісі – автомобілі та скутери з упізнаваними логотипами швидко доставлять ваше замовлення в будь-який куточок міста.


Повідомлення в номер

У Георгія Барана почався грибний сезон

У Георгія Барана почався грибний сезон

25/05/2020 0

У Георгія Барана почався грибний сезон

Георгій Павлович Баран — відома у Ковелі особистість. І не тільки як ветеран  громадського харчування, підприємлива  і ділова людина, котра  з дружиною Валентиною Вікторівною (на знімку) зуміла налагодити успішну роботу мережі торговельних закладів (ТзОВ "Любисток", кафе "Українські страви" і "Варенчики", магазин "Укроп"), які, щоправда, в зв'язку з карантином переживають далеко не кращі часи. Він ще й пристрасний любитель "тихого полювання", заповзятливий грибник, який розпочинає сезон заготівлі лісових дарів рано-навесні кожного року.
Ось і нещодавно пан Георгій завітав до редакції (звичайно ж, "екіпірований" в захисну маску і  гумові рукавички) й   продемонстрував свої перші "досягнення" в грибозаготівлі: в руках тримав два симпатичних грибочки, не зовсім звичайних на вигляд.
— Це — зморшки, або сморчки, — пояснив редакційний гість. — Вони завжди з'являються у наших лісах найраніше. Пропоную їх сфотографувати і презентувати читачам на шпальтах газети у всій первозданій красі.
Щодо краси, то, звичайно, боровики, червоноголовці і навіть бабки виглядають симпатичніше, але свій "шарм" є і в сморчків. Тому наш фотокореспондент Мирослав Данилюк охоче сфотографував двох "лісових братиків", створивши відповідну композицію, яку ви бачите на фотосвітлині.
Знахідка Георгія Барана  викликала  у нас бажання дізнатися більше про перші весняні гриби, а тому ми занурилися у всесвітню мережу, як іноді називають Інтернет, де виявили чимало цікавого, чим хочемо поділитися з читачами "Вістей Ковельщини".
l
Сморчок — сумчастий гриб з красивим капелюшком яйцевидно-округлої форми, жовтувато-коричневого забарвлення і невеликими осередками, що зовні нагадують бджолині стільники. Ніжка циліндричної форми, на кілька тонів світліша  капелюшка. У сморчка біла м'якоть, що має приємний аромат і смак.
У природі існують три види зморшків: звичайний або їстівний; конічний; ковпачок або сморчкова шапочка.
Капелюшок у гриба виростає до 10 сантиметрів у діаметрі і до 15 — у висоту. Ніжка може в товщину досягати 5 сантиметрів.
Як відрізнити помилковий сморчок від справжнього?
Справжні сморчки є смачними їстівними грибами, а ось помилкові сморчки отруйні. На щастя, їх можна легко відрізнити один від одного. Робиться це шляхом поздовжнього розрізу уздовж тіла гриба. У помилкового сморчка капелюшок не прив'язаний  до ніжки, а ніжка ватяна і щільна, тоді як у справжніх грибів ніжка порожниста, а капелюшок зливається з нею.
Застосування 
сморчків в кулінарії
Перед вживанням цей гриб обов'язково потрібно відварити, а відвар злити. Тільки після цього можна приступати до приготування зморЧків, гасити їх, смажити або додавати в суп. Особливо смачні сморчки в тушкованому вигляді або в соусах. В якості окремої страви можна подавати сморчки, тушковані зі сметаною, також можна використовувати їх в якості начинки для пирогів. 
Сморчки не солять і не маринують — їх сушать, а в їжу використовують тільки через три місяці після сушки. Слід врахувати, що сушені гриби вбирають вологу, тому зберігати їх необхідно в сухому місці в картонних коробках або паперових пакетах, інакше вони відволожаться і запліснявіють. 
Застосування сморчків в народній медицині
З давніх часів сморчки використовують для лікування короткозорості і далекозорості, а також при ревматизмі і різних захворюваннях суглобів. Вони показані для зміцнення імунітету.
Рецепти 
приготування сморчків
Смажені сморчки в сметані
Підсмажити на вершковому маслі головку ріпчастої цибульки, нарізаної кільцями і викласти порізані на невеликі шматочки зморшки. Посолити, можна додати у сковорідку 1-2 лаврових листочки. Тушити протягом 30 хвилин. За 5 хвилин до закінчення готування додати 2 зубчики дрібно порізаного часнику і 2 ст. ложки сметани, добре перемішати. Подати на стіл, прикрасивши зеленою цибулею.
Соус по-версальськи
- свіжі зморЧки - 10 шт.,
- цибуля - 1 шт.,
- біле сухе вино - 100 г,
- жирні вершки - 200 г,
- сіль.
Гарно промиті гриби кидаємо в окріп і варимо 10 хвилин. Смажимо на олії порізану цибулину, додаємо дрібно порізані, попередньо відварені зморЧки. Після кількох хвилин смаження додаємо біле вино і кип'ятимо, доки не вивітриться запах алкоголю. Тоді доливаємо вершки і варимо, поки соус не зменшиться наполовину. Солити краще вже в самому кінці, поки рідина не википіла, кількість солі розрахувати дуже важко. За бажанням можна додати зелень петрушки.
Підготувала 
Наталія РОМАНОВСЬКА.
Від редакції: коли цей матеріал був готовий до друку, Георгій Павлович похвалився ще одним своїм “трофеєм” — білим грибом чималенького розміру, якого знайшов поблизу Ковеля днями. З нього вийшов смачний суп — самі куштували...
Георгій Павлович Баран — відома у Ковелі особистість. І не тільки як ветеран  громадського харчування, підприємлива  і ділова людина, котра  з дружиною Валентиною Вікторівною (на знімку) зуміла налагодити успішну роботу мережі торговельних закладів (ТзОВ "Любисток", кафе "Українські страви" і "Варенчики", магазин "Укроп"), які, щоправда, в зв'язку з карантином переживають далеко не кращі часи. Він ще й пристрасний любитель "тихого полювання", заповзятливий грибник, який розпочинає сезон заготівлі лісових дарів рано-навесні кожного року.
Ось і нещодавно пан Георгій завітав до редакції (звичайно ж, "екіпірований" в захисну маску і  гумові рукавички) й   продемонстрував свої перші "досягнення" в грибозаготівлі: в руках тримав два симпатичних грибочки, не зовсім звичайних на вигляд.
— Це — зморшки, або сморчки, — пояснив редакційний гість. — Вони завжди з'являються у наших лісах найраніше. Пропоную їх сфотографувати і презентувати читачам на шпальтах газети у всій первозданій красі.
 


З неопублікованого

«Все життя - один політ»

22/12/2016 / / 0

«Все життя  - один політ»

З нагоди 55-ти річчя від дня народження волинського поета зібралися шанувальники творчості Василя Слапчука на годину поезії в актовій залі гуртожитку Ковельського професійного  ліцею. Слапчук Василь Дмитрович – сучасний вітчизняний поет, драматург, літературний критик.

Надія Дятел.

Семінар для педагогів у Люблинці

16/12/2016 / / 0

Семінар для педагогів у Люблинці

Нещодавно на базі ДНЗ смт Люблинець відбувся семінар для педагогів дошкільних навчальних закладів «Національно-патріотичне виховання в дошкільному закладі на традиціях українського народу». Його метою було ознайомлення та практичний показ слухачам форм та методів  організації патріотичного виховання у дошкільному закладі.

 

 

Знайшов зброю – повідом поліцію

16/12/2016 / / 0

Знайшов зброю – повідом поліцію

Звичайно, більшість зброї є зареєстрованою та перебуває у законному користуванні, але багато є й таких, хто якимось чином заволодів вогнепальною зброєю і забув або просто не забажав повідомити про неї відповідні органи.

 

Скажи моїй мамі, що я хочу жити

04/11/2016 / / 0

«Скажи моїй мамі, що я хочу жити!» 

1 листопада ц.р. в кімнаті відпочинку в гуртожитку Ковельського професійного ліцею відбулася бесіда «Скажи моїй мамі, що я хочу жити!». В цей день учні, що проживають в гуртожитку під керівництвом вихователів В. П. Рощук та В. П. Остапука намагались розкрити перед молоддю суть духовного життя людини, розширити їх знання про цінність життя і особливо про життя ще ненародженої дитини...

 Катерина  Яцина.

У ліцеї – майстер-клас для перукарів

04/11/2016 / / 0

У ліцеї – майстер-клас для перукарів

Нещодавно  на базі Ковельського професійного ліцею у майстерні перукарів відбувся майстер-клас з основних форм базових жіночих стрижок.

Ірина Кузьмик.