Реклама

Повідомлення в номер

Погода в Ковелі 30 жовтня–5 листопада

Погода в Ковелі 30 жовтня–5 листопада

30/10/2025 0

Четвер. Хмарно, дощ.Температура: 14оС. Вітер південно-західний сильний.
В ніч на п’ятницю. Мінлива хмарність.  Температура: 6оС. Вітер південно-західний помірно сильний.
П’ятниця. Мінлива хмарність. Температура: 12оС. Вітер  західний  помірно сильний.
В ніч на суботу. Мінлива хмарність. Температура:  2оС. Вітер південний слабкий.
Субота. Мінлива хмарність. Температура: 13оС. Вітер   південний помірний.
В ніч на неділю. Мінлива хмарність. Температура: 11оС. Вітер південний слабкий.
Неділя. Мінлива хмарність.  Температура: 150С. Вітер південний  помірний.
В ніч на понеділок. Хмарно,  дощ. Температура:  10оС. Вітер південно-західний помірний.
Понеділок. Мінлива хмарність, часом дощ.  Температура: 13оС. Вітер південно-західний помірно сильний.  
В ніч на вівторок. Мінлива хмарність.  Температура: 5оС. Вітер  західний слабкий.
Вівторок. Мінлива хмарність, часом  дощ. Температура: 10оС. Вітер західний помірний. 
В ніч на середу.  Мінлива хмарність. Температура: 7оС. Вітер західний слабкий.
Середа. Мінлива хмарність. Температура: 12оС. Вітер західний  помірний.
Четвер. Хмарно, дощ.Температура: 14оС. Вітер південно-західний сильний.
В ніч на п’ятницю. Мінлива хмарність.  Температура: 6оС. Вітер південно-західний помірно сильний.
П’ятниця. Мінлива хмарність. Температура: 12оС. Вітер  західний  помірно сильний.
 

Повідомлення в номер

Тож хай горить вогонь надії

Тож хай горить вогонь надії

30/10/2025 0

Шановний пане Миколо!
Чому так пізно оголошена передплатна кампанія на 2026-й рік? Якщо я правильно зрозумів, вона «стартувала» лише 27 жовтня. Практично на її проведення «Укрпошта» запланувала всього 2 календарних місяці.
Чи не замало? Пам’ятаю часи, коли передплату оголошували вже 1 вересня. Люди мали час підготуватися, зібрати необхідні кошти, щоб передплатити улюблене видання.
Поясніть, якщо зможете. Заодно повідомте, які умови передплати «Вістей Ковельщини» на 2026-й рік.
Ростислав МАРЧУК.
l
Пане Ростиславе!
Найкраще на Ваше запитання міг би відповісти Ігор Смілянський – очільник «Укрпошти». Якщо маєте бажання, зателефонуйте на «Пряму лінію» цього відомства за номером 0800300545.
Я ж скажу так: на жаль, «Укрпошта» за часів правління згаданого вище пана поступово перетворюється із ділового партнера українських ЗМІ у структуру, для якої друкована преса – якщо не тягар, то зайва морока. Мені здається, що десь підсвідомо тут сподіваються, що редакції газет і журналів нарешті припинять своє існування, не витримавши постійних підвищень тарифів, і в «головної пошти України», як вони себе називають, руки стануть вільними.
На підтвердження своєї думки я міг би навести конкретні цифри кількості періодичних видань, які припинили свою діяльність впродовж останніх років. Є такі випадки й на Волині. Але робити цього не буду, бо не всім читачам то цікаво. Лиш наголошу, що процес «загибелі» української преси може продовжитися і в наступному 2026-му році. Принаймні багато моїх колег-журналістів з інших районів та областей України почуваються досить невпевнено на старті передплати-2026. Та і як бути впевненими, коли «Укрпошта» забирає майже половину доходів редакцій, отриманих в передплатних кампаніях?
Зрештою,  я міг багато тут чого розповідати, але впевнений: це абсолютно нічого не змінить. Наведу лише одну цитату із нещодавно опублікованого у газеті «Сільські вісті» передруку із сайта ІА «Главком» статті під заголовком «Блогери, рятуйте!», або “Для чого “Укрпошта” витрачає мільйони на ТікТок” (9 жовтня 2025 року):
«…Смілянський… закрив тисячі стаціонарних сільських відділень і звільнив листонош. Також він свідомо 10 років не робив нічого для розвитку державного поштового оператора – не будував  сортувальних центрів, не оцифровував компанію, як це робила «Нова пошта». Він свідомо під керівництвом міністра Соболева (донедавна перший заступник міністра економіки України – ред.) вбивав «Укрпошту» низькими зарплатами, знищивши її кадровий потенціал і якість обслуговування».
Але не тільки пан Смілянський винен у знищенні друкованої преси. Чомусь й українські урядовці байдуже спостерігають за псевдореформами у галузі державного поштового зв’язку, яку фактично перетворено у приватну бізнес-імперію. Жодної спроби контролю чи аудиту «Укрпошти» не помічено. І якщо ще зовсім недавно колишня «погана» влада дотувала поштову галузь, аби вберегти друковані ЗМІ від непосильних тарифів, то сьогодні про це ніхто ані пари з вуст. І це в час кривавої війни з московією, коли наш ворог виділяє астрономічні суми на підтримку своїх засобів масової інформації – як друкованих, так і електронних. Рашисти розуміють значення інформаційного «фронту». А наша влада?
І все ж, пане Ростиславе, незважаючи на усі труднощі й негаразди, редакція газети «Вісті Ковельщини» долучається до передплатної кампанії на 2026 рік.  Вартість передплати така (разом із послугами поштового зв’язку):
1 місяць  – 90 грн.
3 місяці – 230 грн.
6 місяців – 440 грн.
12 місяців – 860 грн.
Розуміємо, що це не зовсім дешево. Але, чесно кажучи, сьогодні в Україні високі ціни на все: і на продовольчі та промислові товари, і на комунальні послуги, бо такі реалії життя. Сподіваємося, однак, що справжні друзі газети, яких чимало, підтримають газету передплатою. Для того, щоб було «економніше»,  її  можна не передплачувати одразу на рік, а, скажімо, на 6 місяців чи на квартал. Є можливість передплатити й електронну версію «Вістей Ковельщини». Вартість її 40  грн. в місяць.
Багато ковельчан отримують видання безпосередньо в редакції. Так і надійніше, і вигідніше, бо вартість підписки на один місяць всього 60 грн. 
Нагадаю, що читачі, які передплатять газету в будь-який зручний для них спосіб, матимуть змогу взяти участь у традиційному конкурсі-розіграші «Передплатіть і виграйте!».
Сьогодні важко передбачити, як складеться доля друкованої преси наступного року, які будуть результати передплатної кампанії. Адже війна триває, попереду нас чекає складна зима.
І все ж маймо надію на краще. Вогник цієї надії постійно пломеніє й на шпальтах «Вістей Ковельщини». У наших з Вами силах, пане Ростиславе, зробити так, щоб вогник цей не згас, щоб він і надалі зігрівав серця читачів газети. Бо, як писав поет:
В душі горить вогонь надії,
І вабить всіх своїм теплом.
Коли терпіння ледве тліє,
То віра захистить крилом.
Микола вельма.                  
P. S. До речі, минулий випуск газети від 23 жовтня ц. р. був “ювілейним” – 13-тисячним. Тобто  ковельська “міськрайонка”  за час свого існування тринадцять тисяч разів “приходила” у домівки своїх шанувальників.
13000 номерів – це багато. То, може, нам усім варто подбати про те, щоб ця цифра і надалі зростала? Разом –  до нових перемог на інформаційному “фронті”!
М. В.  
 Шановний пане Миколо!
Чому так пізно оголошена передплатна кампанія на 2026-й рік? Якщо я правильно зрозумів, вона «стартувала» лише 27 жовтня. Практично на її проведення «Укрпошта» запланувала всього 2 календарних місяці.
Чи не замало? Пам’ятаю часи, коли передплату оголошували вже 1 вересня. Люди мали час підготуватися, зібрати необхідні кошти, щоб передплатити улюблене видання.
Поясніть, якщо зможете. Заодно повідомте, які умови передплати «Вістей Ковельщини» на 2026-й рік.
Ростислав МАРЧУК.
 

Повідомлення в номер

На перехрестях життєвих доріг

На перехрестях життєвих доріг

30/10/2025 0

Багата золота осінь на події. Вони скрашують наші життя, як жовтневе листя, залишаючи добрий спогад у душах. Бо життя кожної людини багатогранне і складне. Воно містить у собі не тільки червоні і чорні кольори, а має багато різноманітних  відтінків.
…Обсипала осінь багряним своїм дощем обійстя Нецького Степана Андрійовича, жителя с. Почапи Любомльської громади, нагадавши про золотий ювілей.
Сто років – то ціла епоха, шлях, сповнений праці, мудрості, турботи, радості, любові та ще й незламної сили духу. Це – роки, віддані сім’ї, донькам, родині, односельчанам. Це та велика батьківська мудрість, яку вони мають черпати у ювіляра. 
Ювілей Степана Сергійовича –   подія не тільки роди- нна, а всього села, району, вона вражає і захоплює. Бо життя ветерана – скарбниця досвіду, приклад гідності, щирості й патріотизму.
В той день оселя Нецьких повнилась гостями. Першими вітали представники місцевої влади. Зокрема, Ігор Торба – секретар виконавчого комітету міської ради наголосив: «Сто років – це не просто дата. Це символ життєвої сили, мудрості і досвіду. Де б не працював ювіляр, до чого б не торкались його руки, скрізь залишав часточку своєї душі, серця, до всього ставився відповідально». 
Його трудовий шлях не завжди був гладким. Траплялися й терни. Після закінчення Другої світової війни повернувся додому   виснаженим, адже зазнав важкої неволі у Німеччині. Довелося Степану Андрійовичу  одразу братися до роботи. Орав, сіяв, збирав урожай, втоми не відчував. Знав: треба. Пройшов шлях хлібороба з честю – від сівача до керівника господарства. За високі трудові досягнення, активну життєву позицію нагороджений трьома орденами. 
Та найбільше ювіляр любив людей, з котрими  доводилось іти по життю – знав їх проблеми, завжди допомагав. Отримав звання «Праведник народів світу».
Життя прожити – не поле перейти. Ювіляр добре пам’ятає, яким було воно за часів Польщі: важке, підневільне. Часто згадує той час, коли чорна нацистська машина понівечила вирощене селянськими руками хлібне колосся. І впало воно на землю, зронивши роси-сльози. 
А невдовзі сльози проливали  жителі села: німці стали вивозити молодь на роботу. Не минули й сім’ї Нецьких. Довелось у товарних вагонах їхати в чужий край, працювати у німецьких маєтках. Але вижив наш земляк. А коли повернувся додому, взявся до роботи. Важко було? 
“Не відчували втоми, – каже ветеран. – Не  рахувалися з  часом, не мали ні вихідних, ні відпусток. Та ще й вдома по господарству треба було поратися”.
 Доля послала чудову дружину. Наче в тумані, пливли у спогадах роки їх спільної життєвої долі. Вистачало всього – і доброго, і поганого. Але не втратили з роками того, що колись народилося в їх молодих серцях, – почуття любові, поваги і взаєморозуміння. Вони вистояли. Раділи, коли народилися дві донечки. Звичайно, діти зростали у дружній сім’ї, завжди відчуваючи любов  та турботу. І нині на батьківський ювілей прилетіли до рідного дому, аби вклонитися низенько татовим рокам, поцілувати натруджені руки, заглянути в люблячі очі. 
«Ми гордимося своїми батьком і матір’ю, цінуємо, що зросли в такій чудовій сім’ї. Сьогодні зворушені увагою до них з боку влади, соціальної служби, працівників культури, вчителів і учнів місцевої школи. Бо батьківська турбота, любов,  мудре слово – завжди потрібні нам, дітям», – зі сльозами радості на очах говорили доньки.
Незважаючи на роки, Степан Андрійович гарний співрозмовник, обізнаний із сьогоднішнім життям країни. Серце ветерана крається – в країні йде війна. Гине наша молодь. Він не забув, що його молодість пройшла в горі, війні, підневільній роботі на чужині.
Ювілей Степана Андрійовича Нецького вилився у велике свято, зіткане з добра, любові, щирості. Лунали вітання й від працівників культури.  Адже на схилі років Степану Андрійовичу довелося працювати в своєму будинку культури. Тож добре  знайома  робота організатора різних заходів. Мав і має (всі переконалися) чудовий голос. Співав українських народних пісень. Деякі з них чудовим голосом подарував присутнім. Це було  неперевершено красиво. До ювіляра прибув народний аматорський МБК «Любава», виступ якого зворушив і зачарував. 
Я побувала в родині Нецьких, в уяві  пройшлася «стежками» красивого життя людини праці. Це — ніби чудова книга, яку хочеться читати і передавати наступним поколінням. Біографія ветерана – частина історії нашого краю.
Я передала ювіляру Подяку від голови Ковельської РВА Ольги Черен, голови районної ради В’ячеслава Шворака. Від себе хочу сказати:
«Спасибі за працю, життєву позицію. Ви ніколи не зупинялись, впевнено та наполегливо йшли вперед, навчаючись, працюючи на керівних посадах, ділились багатим досвідом. Ви пройшли крізь роки  випробувань,  даруючи оточуючим мудрість та добрі справи. Ви є прикладом гідності.
І сьогодні, маючи досвід життя у різні політичні епохи, в різних державах,  щиро вболіваєте за долю своєї країни, фундамент й незалежність  якої Ви здобували, і нині щиро чекаєте нашої Перемоги.
Нехай кожен день буде даниною вдячності за Ваш великий, не завжди легкий, життєвий шлях.
Тож щасливих, спокійних Вам років, турботи від рідних та влади. Ваш ювілей співпав з чудовим святом Покрови. Нехай Покрова Божої Матері примножує Вам здоров’я і літа!».
Валентина Січкар,
голова Ковельської районної ветеранської організації.  
Багата золота осінь на події. Вони скрашують наші життя, як жовтневе листя, залишаючи добрий спогад у душах. Бо життя кожної людини багатогранне і складне. Воно містить у собі не тільки червоні і чорні кольори, а має багато різноманітних  відтінків.
…Обсипала осінь багряним своїм дощем обійстя Нецького Степана Андрійовича, жителя с. Почапи Любомльської громади, нагадавши про золотий ювілей.
 

Повідомлення в номер

Коли збуваються мрії

Коли збуваються мрії

30/10/2025 0

Я колись уже писала про голобчанку Антоніну Байду – волонтерку, яка багато допомагала армії ЗСУ під час АТО. Писала також і про її доньку Катю, яка живе нині в Америці. І мамина, і доньчина мрії збулись завдяки наполегливій праці. 
І ось переді мною – унікальна книга “Не бійся мріяти” Антоніни Байди. Видана в Києві, у ТОВ “Франко Пак” (Голоби – Нью-Йорк – Луцьк), під псевдонімом “Антонія”, 112 сторінок, 2025 рік. А прийшло кілька десятків книг у Голобську бібліотеку з Києва, в той час, як авторка живе і працює в Нью-Йорку. Вона й там не забула про рідні Голоби.
“Присвячую моїм дорогим читачам, – так у вступі автор звертається до земляків. – Отож, відкриваю перед вами свою оголену душу.” 
І дійсно, душа її – як на долоні. Читач в захопленні від людини, яка мрії одна за одною перетворює у реальність. Спочатку мріяла про Ковель, так у місто хотілось. Здобувши згодом вищу освіту, працювала на заводі там же. Збулось. Але цього мало. Мрії сягали далі. Перепробувала багато професій, де пригодились її «золоті» руки. 
У селі, звичайно, захопилась домашнім господарством, мала багато свиней, курей, качок. Звивалась, як білка в колесі. Після одержання диплома працювала у сибіру на заводі інженером. Після початку війни у 2022 році думала, чого не вистачає  ворогам – широкі простори, безмежні ліси, гори, ріки, підземні багатства? Живи, працюй і дбай про добробут людей, а не знищуй те, що надбав сусід. 
Працювала лаборантом на комбікормовому заводі в Голобах. Займалась і підприємницькою діяльністю, відкривши цех пошиття одягу. Збувати товар допомагав син. 
Енергія в жінки аж зашкалює. У своєму чудовому будинку відкрила галерею, де  багато її картин. Красу рідного краю і не тільки, чим захоплюється як митець, відтворила з такою любов’ю, що важко відірвати погляд. Її шедеври можна побачити в селищній раді, бібліотеці, рідній школі, бо вона їх не продає, а роздаровує. Прикрашають вони і домівки рідних та друзів. 
Все ніби перепробувала в Україні. А як же живуть там, де нас нема? Спочатку до доньки полетіла у Маямі. А згодом – у Сан-Франциско, Нью-Йорк. Не тільки як туристка, а як робітниця. Працювала на совість, але через шахрайську поведінку напарника нічого майже не заробила на ремонті квартир. Розчарована, повернулася в Голоби і разом із заробітчанами опинилася у Польщі на збиранні лохини.
І знову – Америка... Була і в Таїланді, і в ОАЕ, і в Єгипті. У книзі багато роздумів про життя, про війну, про комунізм. Книга захоплююча, відверта, читається на одному диханні, без перерви. Вчить не миритися з труднощами, а вперто долати їх, мріяти, бо мрії збуваються. 
І все це писала у літаках, під час перельотів, бо їй дорога кожна хвилина. 
Отака вона, наша Тоня Байда, молода, красива, ділова, енергійна жінка, яка не зупиняється на досягнутому. Хай щастить їй завжди і всьому!
Валентина Остапчук.
l
На  світлинах: Антоніна  Байда під час однієї з виставок картин; нова книга.
Фото з мережі Інтернет.
Я колись уже писала про голобчанку Антоніну Байду – волонтерку, яка багато допомагала армії ЗСУ під час АТО. Писала також і про її доньку Катю, яка живе нині в Америці. І мамина, і доньчина мрії збулись завдяки наполегливій праці. 
І ось переді мною – унікальна книга “Не бійся мріяти” Антоніни Байди. Видана в Києві, у ТОВ “Франко Пак” (Голоби – Нью-Йорк – Луцьк), під псевдонімом “Антонія”, 112 сторінок, 2025 рік. А прийшло кілька десятків книг у Голобську бібліотеку з Києва, в той час, як авторка живе і працює в Нью-Йорку. Вона й там не забула про рідні Голоби.
 

Повідомлення в номер

Богдан БАЙЧУК: «Мир – наша заповітна мрія»

Богдан БАЙЧУК: «Мир – наша заповітна мрія»

Автор Романюк Аліна Петрівна
30/10/2025 0

Життя – це рух, а здоровий стан опорно-рухового апарату кожної людини – запорука працездатності й гарного настрою. Усі знаємо, яким надокучливим і часом нестерпним є біль, навіть під час невеликих травм. Вивихи, переломи кісток та суглобів, розтягнення м’яких тканин, різні ушкодження – на жаль, часті явища в нашому житті, які ведуть і дорослих, і дітей в травматологію.

У Ковельському МТМО цим відділенням завідує ортопед-травматолог, кандидат медичних наук Богдан Петрович БАЙЧУК. Сьогодні він – гість нашої газети.
l
– Богдане Петровичу, розкажіть як прийшли в медицину? Чи справдились очікування від професії? 
– Я закінчив Національний медичний університет ім. О. О. Богомольця. Навчання тут було цікавим і змістовним, а коли отримав спеціалізацію, то ще більше захопився професією. Проходив підготовку в клінічній ординатурі Інституту ортопедії, закінчив аспірантуру, здобувши науковий ступінь кандидата медичних наук.  З 2008 року працюю в травматологічному відділенні Ковельського МТМО, а на посаді завідувача – з 2019 року.
Лікарі – це люди, які працюють  за покликанням. Ми потрібні хворим у різні відповідальні моменти їхнього життя, а наші знання та практичний досвід допомагають долати різні недуги та бути здоровими. 
– За роки функціонування відділення склалася висока довіра до спеціалістів-травматологів Ковельського МТМО. Чим живе колектив нині?
– Колектив відділення – це єдина команда, де все і всі взаємопов’язані, функціонують, як злагоджений організм. Близько 30 осіб задіяні в безперервній роботі. Це – професіонали своєї справи, кваліфіковані та відповідальні лікарі-травматологи дорослої та дитячої поліклінік: Василь Шворак, Ореста Єдинак, Руслан Янів, Петро Дмитрук, Ігор Гаврилюк, Іван Драган, Борис Тріхмінов; спеціалісти травматологічного пункту, де надають ургентну допомогу пацієнтам цілодобово; середній медичний персонал на чолі із старшою медсестрою Тетяною Стецюк. 
Щороку проходять інтернатуру та набувають досвіду молоді фахівці, які нерідко й залишаються працювати у нашій лікарні. Лікарі відділення Андрій Римарчук та Олександр Авсюкевич мобілізовані до лав ЗСУ.
Відділення травматології з цілодобовим травмпунктом забезпечує доступну високотехнологічну допомогу хворим із ушкодженнями та захворюваннями опорно-рухового апарату. У відділенні для кожного пацієнта розробляють індивідуальні програми діагностики, лікування та реабілітації, що включають новітні розробки в галузі ортопедії та травматології з використанням сучасного обладнання.
За останній час розширився спектр оперативних ортопедичних та травматологічних втручань і кількісно, і  якісно, і за складністю. У нас можливі всі види оперативних втручань із заміни суглобів (ендопротезування), синтезу кісток. 
Також проводимо артроскопічні (малоінвазивні та малотравматичні) втручання, зокрема, на колінному суглобі (видалення менісків, пластика зв’язкового апарату колінного суглоба). Артроскопія дуже ефективна, адже мінімізує травми, прискорює відновлення та має низький ризик ускладнень. 
– В останні роки Ковельське МТМО значно підвищило рівень медичного обслуговування пацієнтів. Нині це сучасний лікувальний заклад, де постійно дбають про зміцнення матеріально-технічної бази. Що нового з’явилось у Вашому відділенні?
– Скажу так: маємо все необхідне для роботи. Ми працюємо і розвиваємось, як і вся лікарня, що дає змогу проводити все складніші операції. На високому рівні надається широкий спектр діагностичних послуг: рентгенографія, ультразвукова діагностика, комп’ютерна томографія. Ці сучасні методи діагностики є дуже важливими в процесі лікування, зокрема, при ушкодженнях опорно-рухового апарату. 
Генеральний  директор Ковельського МТМО Валентин Вітер, адміністрація установи, весь її персонал наполегливо впроваджують в життя сучасні методи лікування, забезпечують високу якість медичних послуг для мешканців Ковельщини. Окрім того, до нас звертаються люди з Ратнівщини, Старовижівщини, Любомльщини, Шаччини, Камінь-Каширщини, Турійщини.
– Які зміни в роботі колективу сталися після повномасштабного вторгнення?
– У зв’язку з війною сфера діяльності розширилась. Окрім лікування цивільних, багато працюємо з військовими. До нас вони їдуть, як на черговий етап медичної евакуації після поранення, з різними політравмами, черепно-мозковими травмами чи травмами хребта. Лікуються чи проходять реабілітацію після перебування в прифронтових лікарнях. 
– А з якими скаргами найчастіше звертаються цивільні? Чи існує у Вашій роботі поняття «сезонність»?
– Найчастіші звернення, звісно, пов’язані із травмами, захворюваннями суглобів, кісток, м’язів, деформації кінцівок та й всім, що пов’язане з функціонуванням опорно-рухового апарату.
На жаль, ризик травмування високий протягом всього року, а не тільки взимку, як дехто думає. Так, зимою слизько, але весною і осінню люди багато працюють  на будівництвах, присадибних ділянках, а влітку активно відпочивають. Рівень нещасних випадків високий скрізь і завжди. Останнім часом зросла кількість ДТП, адже не всі автомобілісти та мотоциклісти вміло поводяться з технікою, а головне не слідують правилам дорожнього руху. 
Операційний процес доволі напружений – близько 15-20 операцій щотижня. Не всі складні, але усі відповідальні.
– Кого вважаєте наставником,  на кого  рівняєтесь у своїй роботі?
– Багато колег надихають мене своєю відданістю професії, та, перш за все, хочеться самому бути професіоналом, а це значить – постійно удосконалюватись. Спілкування з колегами – це завжди відкриття, обмін досвідом дуже цінний і пізнавальний процес. 
Лікарі відділення постійно удосконалюють свої практичні та теоретичні навички на тематичних курсах, семінарах, беруть активну участь у конференціях, симпозіумах, з’їздах та майстер-класах. Професійний розвиток – це турбота  про пацієнтів і про своє майбутнє. От і нещодавно я з колегами Василем Швораком та Орестою Єдинак відвідали конференцію у Львові на тему: «Проблеми лікування тяжкої поліструктурної травми».
– Відомо, що у Ковельському МТМО лікарі-травматологи успішно проводять ендопротезування суглобів. Наскільки складною є операція, в яких випадках проводиться та які є застереження, аби уникнути цього?
– Ендопротезування – це хірургічна операція, за якої відбувається заміна пошкодженого травмою чи захворюванням суглоба на штучний. Таке втручання проводять, коли інші методи лікування не дають результату, а біль і обмеження рухливості суттєво знижують якість життя. Допомога медиків дає змогу людині повернутися до звичної  активної  життєдіяльності. 
Наш заклад є учасником державної програми з ендопротезування, тож імпланти безкоштовні. Для цього потрібно зареєструватись в електронній черзі. Найчастіше ендопротезують кульшові та колінні суглоби. Так щорічно ми проводимо близько 100 операцій. Здебільшого показом для ендопротезування є перелом шийки стегнової кістки, дегенеративні захворювання суглобів, асептичні некрози.
Як убезпечити себе від цього? На жаль, не завжди можна уникнути дегенеративних захворювань опорно-рухового апарату, а ще є генетична схильність, спосіб життя (наприклад, через часті травми у зоні ризику є професійні спортсмени), різні шкідливі фактори, які впливають протягом всього життя. 
– Про що мрієте, Богдане Петровичу?
– Про мир. Це найзаповітніша мрія, і не лише моя. Аби живими зі служби в ЗСУ повернулися колеги, всі захисники й захисниці України. 
– Так, Вашу мрію розділяють всі українці. Дякую за розмову, за самовідданість і професіоналізм. Вам та усім працівникам Ковельського МТМО – Божого благословення, успіху і процвітання! 
Розмовляла 
Аліна РОМАНЮК.
l
НА СВІТЛИНАХ: завідувач травматологічного відділення Ковельського МТМО Богдан БАЙЧУК; колектив відділення травматології; ковельські   лікарі ортопед-травматологи на конференції у Львові.
Фото автора та 
з архіву лікарів. 
У Ковельському МТМО цим відділенням завідує ортопед-травматолог, кандидат медичних наук Богдан Петрович БАЙЧУК. Сьогодні він – гість нашої газети.
 

З неопублікованого

Рекомендація

15/11/2022 / / 0

Рекомендація

Волинська обласна організація Національної спілки журналістів України  рекомендує до участі в творчому конкурсі НСЖУ «Інформаційна передова-2022» у номінації «Краща журналістська робота» творчий доробок журналістів ТзОВ «Редакція газети «Вісті Ковельщини» (Волинська область, м. Ковель) за період 24.02.2022 р. – 10.11.2022 р.

Голова Волинської обласної організації НСЖУ Михайло Савчак.

Важливо!

26/04/2022 / / 0

Шановні користувачі інтернет-сайту газети «Вісті Ковельщини»!

Для того, щоб на сайті переглянути УСІ НОВИНИ чергового випуску газети, які для Вас підготувала команда нашого видання, вгорі праворуч на «Головній» сторінці сайту перейдіть за гіперпосиланням (або номера газети (наприклад Четвер, 21-28 квітня 2022 року №16-17 (12814-12815) або архіву новин "Весь архів випусків").