Завтра, 28 червня ц. р., в День Конституції України і напередодні Дня молоді, в Ковелі відбудеться традиційна загальноміська випускна лінійка. У ній візьмуть участь і випускники навчально-виховного комплексу «ЗОШ І-ІІІ ст. № 13-колегіум» Олександра МОСКАЛИК, Олеся ЛОНЮК,

Софія КРОПИВА, Анна ЮЩЕНКО, Вікторія КОСТЮК, Ангеліна КАПІТУЛА. Всі вони - «золоті» медалісти, з чим вітаємо і їх, і педагогів школи, і батьків.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Завтра, 28 червня ц. р., в День Конституції України і напередодні Дня молоді, в Ковелі відбудеться традиційна загальноміська випускна лінійка. У ній візьмуть участь і випускники навчально-виховного комплексу «ЗОШ І-ІІІ ст. № 13-колегіум» Олександра МОСКАЛИК, Олеся ЛОНЮК, Софія КРОПИВА, Анна ЮЩЕНКО, Вікторія КОСТЮК, Ангеліна КАПІТУЛА. Всі вони - «золоті» медалісти, з чим вітаємо і їх, і педагогів школи, і батьків.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 576

Тетяна

Селівончик -

"Відмінник

освіти України"

Гарна новина "завітала" у колектив Ковельського промислово-економічного коледжу ЛНТУ: Міністерство освіти і науки України присвоїло звання "Відмінник освіти" директору навчального закладу, кандидату технічних наук Тетяні Василівні Селівончик.

Минулого вівторка в урочистій обстановці ректор Луцького національного технічного університету Петро Савчук вручив посвідчення і нагрудний знак нашій землячці (на знімку).

Тетяна Селівончик - знана і шановано у нашому місті й області людина, яка користується високим авторитетом серед колег по роботі. студентів, їх батьків, громадськості.

Бажаємо їй подальших успіхів у відповідальній і нелегкій праці, нових вагомих звершень і здобутків. творчого зростання й великого особистого щастя! Нехай Господь. шановна Тетяно Василівно, посилає Вам своє милосердя та многії і благії літа!

Наш кор.

Гарна новина "завітала" у колектив Ковельського промислово-економічного коледжу ЛНТУ: Міністерство освіти і науки України присвоїло звання "Відмінник освіти" директору навчального закладу, кандидату технічних наук Тетяні Василівні Селівончик.

Минулого вівторка в урочистій обстановці ректор Луцького національного технічного університету Петро Савчук вручив посвідчення і нагрудний знак нашій землячці (на знімку).

Тетяна Селівончик - знана і шанована у нашому місті й області людина, яка користується високим авторитетом серед колег по роботі. студентів, їх батьків, громадськості.

Бажаємо їй подальших успіхів у відповідальній і нелегкій праці, нових вагомих звершень і здобутків. творчого зростання й великого особистого щастя! Нехай Господь. шановна Тетяно Василівно, посилає Вам своє милосердя та многії і благії літа!

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 335

Над хвилями гріха завжди злітає птах Господньої молитви. Погодься, шановний читачу, що в нашому українському “морі” одним із найтяжчих гріхів є насилля над мовою народу.

Задумаймося:

– чи не гріхом були царські заборонні  укази проти української мови у ХІХ-ХХ ст.?

– хіба колонізація українців у 20-30-их роках ХХ ст. не витікала   з брудного болота лихого?

– а сьогодні хіба заспокоїться душа, коли в незалежній державі новітні українофоби ігнорують державну українську мову?

Дехто вважає (треба ж до такого додуматися!), що українська не "канонічна" в молитві. Окремі із безбатченків нахабно виступають проти відповідного Закону на підтримку української мови, вимагають його відміни.

Особисто у мене душа не змириться з тим, що на виборчих перегонах за президентство значна частина українців своє національне, споконвічно українське проміняла на солодкоголосі, але абсолютно нереальні обіцянки низьких тарифів, різкого збільшення пенсій та зарплат, швидкого припинення війни на Донбасі. На політичну арену дедалі активніше виходять адепти  "руського міра".

Що тут скажеш? Били ж у дзвони, та хто їх чув?..

Сто років тому сизокрилою чайкою злітала над хвилями мороку велика українка Олена Пчілка. Голосила заклично  на весь світ. Листи грізні підписувала і надсилала до Міністерства освіти Російської імперії. Ви думаєте, марно? Аж ніяк! Хай і на короткий термін, але відміна  Валуєвсько-царських указів відбулася.

Вольова, красива,  інтелігентна дворянка не ставила метою життя пустопорожні  салонні розваги, а вела небезпечну боротьбу проти насильницької русифікації великого народу.

На чому формується світогляд сучасного українця? Часто-густо на фейковій, брехливій інформації та пропаганді. Хитка свідомість затискується у лещата цілеспрямованих  меседжів  про меншовартість українства. Людина  стає незахищеною і розгубленою. Здавалося б, і пророків не потрібно – будуй проукраїнське позитивне середовище у всіх його вимірах.

Вслухаймося в голос Олени Пчілки, почуймо, як формувалася світоглядна позиція у її родинній обителі в Гадячі: "Можна сказати, що українська хвиля оточила нас могутньо – се була українська пісня, казка, все те, що створила українська думка".

Словом, ключ, який мав би відкрити двері у світлицю українства, є. Але щоб його повернути, потрібна воля, переконаність у душах.

Молитва Олени Пчілки над хвилями гріха проходила через  материнське серце. Ще раз вслухаймося у музику її історичних слів:

"В дітей мені хотілося перелити свою душу і думки, з певністю  можу сказати, що мені се вдалося. Не знаю, чи стали б Леся й Михайло українськими літераторами, коли б не я. Може б, стали, але хутчій, що ні… Власне, я завжди окружала дітей такими обставинами, щоб українська мова була їм найближчою, щоб вони змалку пізнавали її якнайбільше.  Життя зо мною та посеред волинського люду сприяло тому".

Ми звикли чути, щоб наші діти були вродливі, багаті й щасливі.

Ольга Петрівна Косач мріяла, хотіла бачити своїх дітей щасливими в українстві.

Пошануймо і прославмо Матір-українку, яка не просто народжує, а веде своїх дітей в дивну країну духовності, моральних чеснот, підживлених національним, рідним, батьківським.

l

Слова Лесі Українки: "Я маю в серці те, що не вмирає" стали для нас крилатими. Разом із тим впевнено можна сказати, що вони так само притаманні Олені Пчілці. Вона й сьогодні сучасна, як ніколи. І тішить душу те, що є кому відкривати двері в світлицю українства.

18  червня ц. р. у Ковельській міській гімназії відбулись  волинезнавчі історико-педагогічні читання на тему: "Освіта та виховання в родині Косачів: талановита матір талановитих дітей".

Організаторами наукової конференції стали: Волинський інститут післядипломної педагогічної освіти (ректор Петро Олешко), управління освіти виконкому Ковельської міськради (Віктор Бичковський), Ковельська міська гімназія ім. Олени Пчілки (директор Олена Вальчук) та обласна організація краєзнавців Волині (Геннадій Бондаренко).

Доповідачі, серед яких – науковці Національного Східноєвропейського університету, вчителі  ковельських шкіл, краєзнавці Волині, торкнулися різних тем  життя та творчості письменниці, видатного етнографа Ольги Петрівни Косач.

Тон конференції задав Петро Олешко, ректор ВІППО, кандидат історичних наук. Він наголосив, що пилок творчості із квітів письменництва на пасіку українства несуть всі ті, кому не байдужа доля України.

І справді. Велика українська Пчілка віддає той мед, який на ціну золота серед побутових, матеріальних проблем сірого буття.

Цікаво було чути доповідь Олени Вальчук, директора закладу про те, як педагогічний та учнівський колективи  формують літературно-мовний та педагогічно-виховний простір, щоб назва в ім'я славетної землячки відповідала змісту навчально-виховного процесу гімназії в сучасних умовах.

Навіть з короткого ознайомлення із гімназією присутні переконалися, що зроблено багато. Функціонує історичний музей навчального закладу. У фойє вас зустріне мудра, вольова і разом з тим любляча  Олена Пчілка. У гімназійній світлиці – виставка вишивок зі схемами, зібраними Оленою Пчілкою, майстринею-вишивальницею Тетяною Ведмедюк. Скажу:   це треба бачити, щоб відчути, що таке справжня майстерність. Виставку презентувала екскурсовод Мар'яна Місяць.

 Любуючись вишивками, роздумуючи біля портрета Ольги Косач-Драгоманової  і пізнаючи історію просвітництва через шкільний музей, мимоволі розумієш, наскільки важливо мати символи українства, особливо в образах світочів письменництва, борців за українську мову.                       

Недаремно  учасники одноголосно прийняли рішення про спорудження погруддя Олени Пчілки у м. Ковелі. Двома руками голосую "За!". Гарно вписався б образ Великої українки і Матері з великої літери в центрі міста біля Ковельської міської гімназії.

І ще. Велику естетичну насолоду учасники конференції отримали, переглядаючи виставу Олени Пчілки "Світова річ" у виконанні театральної студії гімназії (керівник Зоя Приступчук).

Повірте, це був найсолодший "мед" від Олени Пчілки, бо ним  частували присутніх учні престижного ковельського закладу.

Конференція – це не просто розмова, а погляд на сучасні проблеми рідної мови і культури взагалі, а разом з тим поклик до дії всіх небайдужих.

І, нарешті, про українську мову моє ліричне слово:

 Пісня про рідну мову

Рідна мово моя,

Ні години, ні дня

Ти віками не знала спокою.

Бо на рідній землі

Ми вважались малі,

Меншовартні були із тобою. 

 Ти нелегко жила,

Але в пісні цвіла,

Дух кріпила із коренів роду.

Чисту воду пила

У гаю з джерела,

Брала барви ясні 

у природи.

В Україні війна,

Зла й підступна вона,

Хоче знищити рідную мову.

Став під кулі солдат,

Б'є народ у набат:

"Українське не знищити

 Слово!"".

Із волинських лісів

Я несу свій засів

Через терни і доли полинні.

Обрій світиться нам -

Передати і дочкам, й синам

Ми тебе, рідна мово,

 повинні!

Анатолій СЕМЕНЮК.

Над хвилями гріха завжди злітає птах Господньої молитви. Погодься, шановний читачу, що в нашому українському “морі” одним із найтяжчих гріхів є насилля над мовою народу.

Задумаймося:

– чи не гріхом були царські заборонні  укази проти української мови у ХІХ-ХХ ст.?

– хіба колонізація українців у 20-30-их роках ХХ ст. не витікала   з брудного болота лихого?

– а сьогодні хіба заспокоїться душа, коли в незалежній державі новітні українофоби ігнорують державну українську мову?

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 501

КраЄзнавству у наш час належить важлива роль у вихованні учнів. Активна участь школярів у краєзнавчій роботі сприяє їх громадському і духовному розвитку, формуванню інтелектуального потенціалу.

Центром краєзнавчої  роботи в нашому місті є СЮТур, як складова система позашкільної освіти. СЮТур забезпечує потреби особистості у творчій самореалізації на інтелектуальний, духовний і фізичний розвиток. Вона веде підготовку до активної професійної та громадської діяльності, створює умови для  організації змістовного дозвілля, відповідно до здібностей, обдарувань вихованців. Тут проводяться різноманітні екскурсії, походи та експедиції під час яких діти займаються дослідницько-пошуковою роботою, вивчаючи свій рідний край.

Протягом кількох місяців юні туристи-краєзнавці (Костюк Т., Сорокіна М., Михалевич С., Доценко К., Луцкевич С.) під керівництвом автора цих рядків працювали над темою "Родовища будівельних матеріалів Волинської області", метою якої було дослідити  та оцінити ступінь забезпечення Волинської області будівельною сировиною. Юні пошуковці, крім опрацювання літературних джерел та інтернет-ресурсів, провели власні польові дослідження в кар'єрах видобутку піску та крейди – Ковельському і Городилецькому родовищах. Вони отримали необхідну інформацію під час зустрічей з кандидатом геологічних наук, доцентом кафедри фізичної географії Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Вовком О. П. та геологами державного підприємства "Українська геологічна компанія" Жуйковим М. І. і Кіндратом В. П.

За результатами дослідницько-пошукових робіт визначили, що Волинська область добре забезпечена такою будівельною сировиною як глина, крейда та пісок. Крейдяна сировина поширена у Турійському і Ківерцівському районах, запаси глин та суглинків – в південних районах області (Горохів, Локачі, Луцьк, Берестечко, Торчин), а пісок найпоширеніший у північній частині території.

На території області – 74 родовища будівельних матеріалів, але до розробки залучено менше п'ятнадцяти. Нерідко можна простежити не досить ефективне та раціональне використання запасів природних ресурсів. Особливо часто спостерігається несанкціоноване добування піску, що, в свою чергу, призводить до негативних та безворотних наслідків.

Кожен з нас повинен дбати про збереження та розумне використання багатств рідної природи.

На Землі, у домі

 вселюдському –

Протиріч і негараздів тьма.

Будьте, люди, обережні 

в ньому!

Іншої домівки в нас нема!

Ірина Челяда,

керівник гуртків СЮТур.

КраЄзнавству у наш час належить важлива роль у вихованні учнів. Активна участь школярів у краєзнавчій роботі сприяє їх громадському і духовному розвитку, формуванню інтелектуального потенціалу.

Центром краєзнавчої  роботи в нашому місті є СЮТур, як складова система позашкільної освіти. СЮТур забезпечує потреби особистості у творчій самореалізації на інтелектуальний, духовний і фізичний розвиток. Вона веде підготовку до активної професійної та громадської діяльності, створює умови для  організації змістовного дозвілля, відповідно до здібностей, обдарувань вихованців. Тут проводяться різноманітні екскурсії, походи та експедиції під час яких діти займаються дослідницько-пошуковою роботою, вивчаючи свій рідний край.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 425

До Дня Скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні в ДНЗ "Ковельський ЦПТО" проведено літературно- музичну композицію "Ще довго пам'яттю болітиме війна", яку підготували: класний керівник Тетяна Шафета (гр. №17) бібліотекарі, керівники гуртків.

“Пам'ятаєш, земле,

 сорок п'ятий,

 Земле! Сорок перший 

не забудь!” 

– такими віршованими словами розпочали захід ведучі Назар Ковалик, Ірина Олексюк.  Учні групи №17 Марія Сохач,  Каріна Алексеєнко, Дмитро Усач, Іван Шворак відтворили  події далекого червневого ранку 1941 року, коли, танцюючи випускний вальс і разом з тим почувши вибухи, дівчата проводжають хлопців на війну.

Під час заходу ведучі розповідали про біль і страждання людей в роки Другої світової війни, про злочини нацистів на окупованих територіях, про мужність і героїзм українського народу.

У народі кажуть, що час не владний над материнським горем. І скільки б не минуло років і десятиліть від того недільного ранку, коли пролунало страшне слово "війна", вони ніколи не принесуть спокою матерям, діти яких віддали найдорожче – життя. 

"Мати пише лист сину" – сценка, яку вдало зіграли учні Яна Сирота (мати), Ангеліна Павлік (поштарка), Олександр Вальчук (солдат). Віршовані рядки про війну декламували Богдана Голуб, Ангеліна Жиговець. Учні переглянули відео "Степом, степом", "Кленова балада".

У виконанні Олександра Вальчука прозвучала пісня "Мати – тополя".

Хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих у Другій світовій війні.

До Дня Скорботи і  вшанування пам'яті жертв війни в Україні в бібліотеці центру оформлена виставка – спогад "Дорогами війни".

Пам'ять... Вона нетлінна й вічна. Вона зберігається у старих фронтових фотографіях, у тих речах, які зберігають колишні фронтовики, вона не дає потьмяніти жодній героїчній сторінці історії перемоги над нацизмом.

Наш обов'язок – шанувати пам'ять мільйонів невинних жертв, яких забрала війна, воїнів-визволителів,  полеглих у боях під час Другої світової війни, Героїв Небесної Сотні, учасників АТО, які загинули в боротьбі за Україну.

Людмила Рихлюк,

бібліотекар 

ДНЗ "Ковельський центр професійно-технічної освіти".

До Дня Скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні в ДНЗ "Ковельський ЦПТО" проведено літературно- музичну композицію "Ще довго пам'яттю болітиме війна", яку підготували: класний керівник Тетяна Шафета (гр. №17) бібліотекарі, керівники гуртків.

“Пам'ятаєш, земле,

 сорок п'ятий,

 Земле! Сорок перший 

не забудь!” 

– такими віршованими словами розпочали захід ведучі Назар Ковалик, Ірина Олексюк.  Учні групи №17 Марія Сохач,  Каріна Алексеєнко, Дмитро Усач, Іван Шворак відтворили  події далекого червневого ранку 1941 року, коли, танцюючи випускний вальс і разом з тим почувши вибухи, дівчата проводжають хлопців на війну.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 544

Мертві хапають живих,

або  Фредді  Крюгер  повертається

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 602

Одним з героїв Чемпіонату України з веслування на байдарках і каное 2019 року серед юніорів по праву можна вважати Тараса Семенюка (на знімках), вихованця веслувальної школи "Ніка-Сільмаш" (тепер — КЗ "КДЮСШ  ім. Є. Кондратовича). Йому підкорились найвищі сходинки чемпіонського  п'єдесталу на дистанціях 1000 метрів ("одиночка") та 1000 і 500 метрів ("двійка") у парі з Анатолієм Швораком (школа "Олімп").

Зазначимо: це — не випадковість. Тарас тричі здобував чемпіонське звання у 2018 році і був дворазовим чемпіоном у 2017 році.

Більше того, в травні ц. р. брав участь у змаганнях на кубок України в м. Дніпрі, де виборов перше і третє місця на різних дистанціях.

Отож, мій читачу, заглянемо у внутрішній світ юного веслувальника-чемпіона і поцікавимося в чому запорука успіху?

— Тарасе, відомо, що перемоги можливі там, де панує любов до обраної справи. Як потрапив у веслувальний спорт? Хто прищепив тобі любов до нього?

— Все сталося завдяки  моїй улюбленій мамі Аллі. Вона у свій час мала відповідні успіхи у цьому виді спорту. Спочатку у 2012 році то була просто забава. Про серйозні успіхи, тим більше — чемпіонство, я й не думав. Згодом тренери щось розгледіли в мені і серйозно стали тренувати.

— А що необхідно для перемоги?

— Володіти сучасною технікою веслування, бути фізично підготовленим  і морально налаштованим на перемогу. А ще вміти витримувати надвисокі навантаження.

— Ти у свої шістнадцять неодноразово ставав чемпіоном України (8 разів!). Це — похвально. Але ж зростанню і вдосконаленню немає меж. Що далі? Які мрії?

— Потрапити в збірну України, пройти відбір і поїхати на Олімпійські ігри.

— Задум хороший. Хто ставить високу "планку", той неодмінно підкорить її. Але щоб цього досягти, необхідно себе, образно кажучи, принести повністю в жертву його величності Спорту. А навчання? Відстанеш від однокласників. А без знань у практичному житті успіх неможливий. Скажи відверто: спорт впливає на якість навчання?

— Стараюсь не відставати. Є розуміння з боку вчителів, які з окремих предметів допомагають мені долати відставання. Думаю, що успішно осилю навчальну програму з усіх предметів і підготуюся до ЗНО у 2020 році.

— Багатьом спортсменам слава засліплює очі, у них з'являється гординя. Як із "зірковою хворобою"?

— Я реально дивлюся на речі і марнославством не хворію. Тим більше, що це ж не тільки мої особисті перемоги, а й велика заслуга тренерів.

— Хто ж веде до перемог?

— Світлана Проніна та Володимир Троцюк. Це класні наставники. Вони досконало знають свою справу.

— А батьки та рідні задоволені? Не стримують спортивного пориву? Адже спорт, як ти казав, "забава" короткотривала, а швидко настане проза життя.

— Батьки задоволені, гордяться мною. Щодо майбутнього, то я маю намір стати студентом Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Там є спортивна кафедра. Стати тренером майбутніх ковельських чемпіонів — хіба не реальна мрія?

— Це значить, що ти не плануєш летіти в захмарні далі, а залишитися в рідному Ковелі?

— А чим погана ідея? Зірки світять однаково і над Києвом, і над Львовом, але над рідним містом найясніше.

— Приємно чути. А скажи чесно: веслувальники дружать поміж собою?

— Звичайно. Дружба — це запорука успіху. Поряд зі мною пліч-о-пліч ідуть Сергій Яковлєв, Анатолій Шворак, Богдан  Лопухович та інші.

— Веслувальники як виглядають на фоні України?

— Ковельська веслувальна  школа — одна з кращих в країні. Місто гордиться своїми чемпіонами Андрієм Рибачком, Юрієм Віндюком. Серед  молодих вже відомі Вітя Свередюк та інші.

— Байдарка, каное легкі, на них, мабуть, важко втримати рівновагу? Чемпіони бувають у воді?

— Бувають, особливо, коли вітер сильний або коли емоції переповнюють від радості при перемозі. Є випадки, коли спортсмени роблять останній ривок, виявляють надзусилля на фініші, і теж падають у воду. Такий момент пережив олімпійський чемпіон Юрій Чабан.

— Матеріальне заохочення чемпіонів вагоме?

— Є стипендія від міського голови. Бувають невеликі заохочення від Школи вищої спортивної майстерності. Ці стимули особливо не впливають на спортивний результат.

— А що попереду?

— Як завжди, тренування і нові змагання. Розслаблятися немає коли.

— Що ж, Тарасе, чемпіонська ноша нелегка. Але мусиш її нести, боротись і перемагати. Успіхів тобі і подальших перемог!

 Розмову вів Любомир ФІАЛКО.

Одним з героїв Чемпіонату України з веслування на байдарках і каное 2019 року серед юніорів по праву можна вважати Тараса Семенюка (на знімках), вихованця веслувальної школи "Ніка-Сільмаш" (тепер — КЗ "КДЮСШ  ім. Є. Кондратовича). Йому підкорились найвищі сходинки чемпіонського  п'єдесталу на дистанціях 1000 метрів ("одиночка") та 1000 і 500 метрів ("двійка") у парі з Анатолієм Швораком (школа "Олімп").

Зазначимо: це — не випадковість. Тарас тричі здобував чемпіонське звання у 2018 році і був дворазовим чемпіоном у 2017 році.

Більше того, в травні ц. р. брав участь у змаганнях на кубок України в м. Дніпрі, де виборов перше і третє місця на різних дистанціях.

Отож, мій читачу, заглянемо у внутрішній світ юного веслувальника-чемпіона і поцікавимося в чому запорука успіху?

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 578

 З ініціативи Ковельської філії ГО “Союз Українок” та за підтримки міської влади з метою гідного вшанування пам’яті жертв трагічних подій, які відбувались на території нашого міста у перші дні війни, 17 червня у Ковелі відбувся поминальний захід. 

Біля пам’ятника розстріляним в’язням Ковельської тюрми, що на кладовищі на вулиці Незалежності, зібралися представники влади разом з міським головою Олегом Кіндером, духовенство ПЦУ, громадськість. 

Ковельчани прийшли сюди, щоб згадати своїх земляків, вбитих енкаведистами 23 червня 1941 року. 195 людей, у тому числі і ті, кого затримали лише за дрібні побутові порушення, стали жертвами кривавого терору. Камери були заповнені селянами, робітниками, інтелігенцією, молоддю. Учасники заходу пом’янули всіх у щирій молитві.

 Панахиду відслужили священники церков Святого Апостола Андрія Первозванного Дмитро Кекляк та Василь Скулинець і Преображення Господнього – Ростислав Дідух.

 Директор історичного музею Маргарита Матвійчук, посилаючись на свідчення очевидців, повернула присутніх у ті жахливі часи: «Побитих і замордованих у камерах голодних в’язнів під виглядом евакуації перевозили в сараї і там холоднокровно розстрілювали. А потім кидали, мов дрова, в кузови вантажівок і вивозили у невідомих напрямах. 

Бачили ковельчани, як в районі водокачки на тихій вулиці закопували розстріляних. Родичі і близькі віднайшли кілька свіжозакопаних ям. Розкопавши, люди побачили страшну картину: трупи лежали рівними рядами. Під верхнім шаром, засипаний вапном, знаходився другий і так далі. Лише у цих ямах нарахували 77 людських тіл. Люди впізнавали своїх знайомих і родичів – хто батька, хто брата чи сестру, інші – синів і дочок. До сьогодні не віднайдено інших могил.

Серед закатованих і розстріляних у Ковельській тюрмі – Іван Омелянюк, Денис Бабарук, Микола Варакута, Пилип Візоть, Трохим Власюк, Олександр Жук, Пилип Карпук, Григорій Ковальчук, Федір Кухта, Федір Муха, Петро Назарук, Болеслав Невязовський, Ян Ратайчик, Митрофан Романчук та інші. 

Так розпочалась війна для ковельчан».

 Присутні поклали квіти до пам’ятника, який нагадує про страшну трагедію. Його автором є ковельський скульптор, нині покійний, Валентин Данилюк.

Насамкінець у виконанні церковного хору храму Святого Апостола Андрія Первозванного прозвучала стрілецька пісня «Коли ви вмирали, вам дзвони не грали».

Вл. інф.

 З ініціативи Ковельської філії ГО “Союз Українок” та за підтримки міської влади з метою гідного вшанування пам’яті жертв трагічних подій, які відбувались на території нашого міста у перші дні війни, 17 червня у Ковелі відбувся поминальний захід. 

Біля пам’ятника розстріляним в’язням Ковельської тюрми, що на кладовищі на вулиці Незалежності, зібралися представники влади разом з міським головою Олегом Кіндером, духовенство ПЦУ, громадськість. 

Ковельчани прийшли сюди, щоб згадати своїх земляків, вбитих енкаведистами 23 червня 1941 року. 195 людей, у тому числі і ті, кого затримали лише за дрібні побутові порушення, стали жертвами кривавого терору. Камери були заповнені селянами, робітниками, інтелігенцією, молоддю. Учасники заходу пом’янули всіх у щирій молитві.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 424

Слова, винесені в заголовок, промовив владика Йосафат, єпископ Греко-католицької церкви на освяченні нової каплички на честь блаженного Василія Величковського у Ковелі. Священицькі заходи відбулися 15 червня ц. р. в переддень Святої Трійці, на перехресті вулиць Відродження і Величковського.

Владика розповів на початку виступу повчальну притчу про сенс земного буття, суть якої полягає в тому, що кожна людина все життя повинна сумлінно працювати і щиро молитися. Далі продовжив: "Нещодавно ми освячували хрест на місці майбутньої будови храму. Завдяки невтомній праці парафіян і постійній молитві, в короткий термін виріс фундамент, а сьогодні вже освячуємо гарну й затишну капличку, в якій будуть молитися парафіяни цього мікрорайону міста Ковеля.

Нова капличка постала завдяки зусиллям та організаторським здібностям отця Євгена Задорожного. Він не знає, що таке відпочинок, а старається робити все більше і більше корисних справ.

Роботи було багато, але з благословення Господнього за півтора місяці змайстрували цю споруду. Спасибі отцеві і всім тим, хто долучився до відповідальної роботи".

Слова подяки та почесні грамоти кращим будівничим від самого владики Йосафата особливо цінні та дорогі. Їх заслужив й ієромонах о. Євген. На мою суб'єктивну думку, він є одним із тих, кого Господь обрав для будівництва церков. У його послужному списку – величний храм у с. Очеретне, що на Вінничині, каплиця у Кам'янець-Подільському, молитовне приміщення в Івано-Франківську.

До Ковеля Євген Задорожний прибув 26 грудня 2002 року, і без права на перепочинок взявся за будівництво церкви та монастиря в ім'я блаженного Миколая Чарнецького. За відносно короткий час, у 2009 році засяяла золотоверха святиня і відкрились затишні келії святої обителі.

Сьогодні – нова перемога! І це при тому, що на о. Євгена чекає нова місія – служіння в Канаді.

Засвідчуємо: гарний дарунок ковельчанам залишає після себе ієромонах о. Задорожний.  В цьому – сенс життя і місія людська: не накопичувати матеріальні багатства, а творити доброчинні справи, не зупинятися на досягнутому, а йти далі і працювати, не розчаровуватися через тимчасові негаразди, а молитися, вірити і не втрачати Ісусової любові.

Парафіяни переконані,   що їх улюблений духівник о. Євген і в Канаді збудує ще одну церкву блаженного Василія Величковського, тіло якого спочиває у Вінніпегу.

Хочу згадати тут і деякі історичні факти. В кінці ХІХ століття бельгієць Ахіль Деляре вирушив до Канади, щоб організувати спільноту Чину Найсвятішого Ізбавителя. Але  біля берегів Канади корабель затонув.  Ахіль  допливав у крижаній воді. Згодом ця, Богом посвячена спільнота, прийшлася до душі Андрею Шептицькому і була у 1913 році організована в Україні, а  у 1927 році – в Ковелі Миколаєм Чарнецьким. Для отців-ієромонахів  нема часу на спочинок. На них завжди чекають нові місії – нести слово Боже, укріплювати вірних у вірі і розбудовувати церкви там, де в цьому виникає нагальна потреба.

Що ж, отче Євгене, воїне Світла! Ковельчани засвідчують свою пошану і подяку та зичать м'якого "приземлення" в далекому Йорктоні!

Та повернемося до урочистого дійства. Незважаючи на спеку і вихідний день, людей зібралося багато. Пролунала Божественна літургія, яку очолив екзарх Луцький  Кир. Йосафат. Він подарував новій святині Антимінс та  освятив його. Благословення владики Йосафата Говери легко влітало в душу і поселялося там.

В освяченні святині і Божественній літургії взяли участь 10 священиків із різних міст Львівської провінції, серед яких – протоігумен о. Андрій Рак (Львів).

І ще одна приємність – трапеза під відкритим небом для всіх присутніх: парафіян, святих отців і Владики.

…Восени минулого року поруч з хрестом  були висаджені липи та інші декоративні дерева. Ці провісники майбутнього швидко виростуть. І прилетять соловейки та інші Божі пташки і защебечуть Осанну тим, хто їх садив, хто церкву будував і тим, хто благословляв та вірив.

А з тим пташиним  піснеспівом і після Божественної літургії, молитовно пролунає: "Боже великий, єдиний, нам Україну храни!".

Анатолій СЕМЕНЮК.

Фото 

з архіву громади УГКЦ.

Слова, винесені в заголовок, промовив владика Йосафат, єпископ Греко-католицької церкви на освяченні нової каплички на честь блаженного Василія Величковського у Ковелі. Священицькі заходи відбулися 15 червня ц. р. в переддень Святої Трійці, на перехресті вулиць Відродження і Величковського.

Владика розповів на початку виступу повчальну притчу про сенс земного буття, суть якої полягає в тому, що кожна людина все життя повинна сумлінно працювати і щиро молитися. Далі продовжив: "Нещодавно ми освячували хрест на місці майбутньої будови храму. Завдяки невтомній праці парафіян і постійній молитві, в короткий термін виріс фундамент, а сьогодні вже освячуємо гарну й затишну капличку, в якій будуть молитися парафіяни цього мікрорайону міста Ковеля.

Нова капличка постала завдяки зусиллям та організаторським здібностям отця Євгена Задорожного. Він не знає, що таке відпочинок, а старається робити все більше і більше корисних справ.

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 567

Лікар - це любов і світло. Без любові не буває ні зцілення, ні здоров'я пацієнта. Так і хочеться з тобою, мій читачу, молитовно промовити: "Хай Благословення Господнє супроводжує Вас на життєвому та лікарському шляху!".

А шлях лікаря ой який нелегкий. Лікуючи, оздоровлюючи хворого, він мусить віддавати обраній справі всі свої сили, енергію, вміння і, зрештою, здоров'я. 

Для лікаря немає обраних. Перед ним (як перед Богом) рівні багаті і бідні, політики і чиновники, праведники і грішники. Здавалося б, що покращення умов праці в медичній галузі має бути пріоритетним для влади всіх рівнів. На жаль, недосконалі реформи в системі охорони здоров'я викликають у суспільстві серйозне невдоволення. А окремі "зміни" схожі на операцію…без наркозу.

Ковельчани начувані про реорганізацію залізничної лікарні. Заклад, який за роки свого існування набув заслуженого авторитету серед волинян, мав неабиякий позитивний імідж, раптом став непотрібним і опинився на грані закриття. Постало питання: бути чи не бути? Нарешті, після напружених дискусій, суперечок і перемовин у Ковелі з'явився "Хоспіс", а з ним – комунальне підприємство "Ковельська поліклініка Волинської обласної ради".

І ось сьогодні, коли бурхливі та колючі вітри перемін дещо вщухли, а надія на краще не згасла, ми побували в "гостях" у в. о. головного лікаря поліклініки Адама Маковецького. Він привітно зустрів нас і пообіцяв  докладно розповісти про сьогоднішній день медичного закладу. 

Якраз у той час в кабінеті на прийомі перебувала жіночка. Адам Степанович терпляче роз'яснив суть проблеми із її здоров'ям, висловив свої рекомендації. У нього невеликий кабінет для адміністративного управління, а поряд – такий же для обстеження хворих. 

Разом із тим поліклінічне відділення, у якому функціонує денний стаціонар на 30 ліжкомісць та сучасна операційна, виглядають естетично  привабливо у повній відповідності до вимог санітарних та лікувальних норм. Все тут дихає спокоєм і затишком.

Про стан справ у лікувальному закладі хочеться дізнатися більше, тому запитую:

– Адаме Степановичу, з вивіски я дізнався, що ви маєте статус обласної лікувальної установи, то, мабуть, фінансування закладу відповідне?

– Анатолію Володимировичу, про яке фінансування може йти мова, коли з обласного бюджету ми маємо круглий "нуль". Наш статус – комунальне підприємство на практиці означає: господарюй, лікуй, виживай, як можеш, сам знаходь джерела фінансування.

– Це як у тому випадку, коли спрощеним методом навчають плавати: кинули у водойму – рятуйся, як можеш. Не зумієш випливти – це уже твої проблеми. Співчуваю. То за рахунок чого ж ви виживаєте?

– Спочатку за рахунок залишків бюджетних коштів. Ця сума складала 1,2 мільйона гривень. Але ті гроші тануть, як роса на Сонці. Тим більше, що сума виявилась значно меншою. Добре, що ми виграли тендер на проведення  профоглядів працівників залізничних підприємств.  Це додаткове джерело надходжень, хоч собівартість такої послуги не покриває реальних затрат. 

Маємо невеликі благодійні внески, які складають 50 гривень від однієї людини. Найбільше тривожать комунальні платежі за воду, електроенергію, тепло тощо. Все наше обладнання енергозатратне, ще з радянських часів, а про реконструкцію  допоки  не йдеться.

– В таких надскладних фінансових умовах  як виглядає середня зарплата медпрацівників?

– З нарахуваннями, за повний робочий місяць – 6,3 тисячі гривень, – відповідає присутня при розмові Світлана Солушкіна, головний бухгалтер установи.

– Адаме Степановичу, Ви – лікар, але за посадою ще й господарник. Обслуговування електро- і сантехнічних мереж, дрібні ремонти – це теж чимала стаття затрат.

– Я дякую за розуміння наших проблем всім залізничникам. На  залізничному вузлі створена й ефективно діє громадська рада, яку очолює Руслан Александрук, начальник станції Ковель.

На наші проблемні господарські  запити оперативно відгукуються керівники всіх підприємств залізничного транспорту, за що їм – наше щиросердечне "спасибі"!

– Крім залізничників, є ще кому дякувати? 

– Звичайно. Відчутний внесок в облаштування операційної зробив фонд "Патріоти Волині", Степана Івахіва, народного депутата України. Йому теж – наша подяка. Багато допомагають члени громадської ради, міські депутати Ігор Пініс, Галина Стасюк.

Адам Степанович пропонує пізнавальну екскурсію по поліклініці. З нами мила і гарна лікарка-фізіотерапевт Ольга Легенька. Від неї дізнаємося, як функціонує лікувально-оздоровчий комплекс. Тут для оздоровчих процедур пропонують басейн, гідромасаж та інші ефективні методи лікування.

Лагідна, спокійна вдача лікарки, її розповідь  оздоровлююче діють і на нас. І це не просто слова, а зриме підтвердження вищесказаної тези, що лікар – то любов і світло для пацієнта. Історія свідчить, що так  було й за часів Гіппократа.

Любов до пацієнта і своєї професії –  запорука якісної діагностики та лікувального процесу. Звичайно, зрівнятися з потужним МТМО, де останнім часом встановлено найсучасніше діагностичне обладнання та апаратуру європейського рівня, надважке завдання. Але, на мою суб'єктивну думку, скільки не насичуй медичний заклад новітньою апаратурою, головну роль відіграє людський фактор. Саме він визначає якість лікування і довіру пацієнта.

І ще невеликий, але вагомий штрих. Поліклініка має договір і співпрацює із Національною службою охорони здоров'я України. Сьогодні готують 2 сімейних лікарі. 

– Нині в поліклініці працює понад 50 осіб, серед яких – кваліфіковані лікарі із багаторічним стажем. На жаль, частину персоналу довелося скоротити, а деякі наші колеги шукають кращих умов праці і її оплати. Медики не вимагають захмарних зарплат, а просто хочуть виконувати Богом покладену на них місію – нести здоров'я хворим, яких у ХХІ столітті все більшає і більшає, – каже керівник закладу.

Адам Маковецький та його команда намагаються всіма силами зберегти робочі місця, віднайти можливості для фінансування статті комунальних послуг. Про розвиток допоки не йдеться.

Обіцянки високопосадовців про фінансування закладу із обласного бюджету не виконуються. Що ж, б'ємо у дзвін, посилаємо  "SOS": може, почують депутати обласної ради, а разом з ними і виконавча влада?

Кажуть, що віра в добрі наміри і надія, яка не гасне, – матеріалізуються.

А це значить, що, попри передвиборні баталії, має засяяти той промінь світла, який зігріє душі лікарів, а з ними і хворих.

Анатолій СЕМЕНЮК.

НА ЗНІМКАХ: так виглядають оновлені приміщення залізничної поліклініки.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

l

Коли цей репортаж був підготовлений до друку, на адресу в. о. головного лікаря КП "Ковельська поліклініка Волинської обласної ради" А. С. Маковецького надійшла відповідь на його звернення до керівництва обласної ради за підписом першого заступника її голови Олександра Пирожка. Цитуємо лист дослівно:

"Шановний Адаме Степановичу!

Ваші звернення від 09.04.2019, 16.04.2019, № 175, 08.05.2019, № 193 щодо виділення з обласного бюджету коштів на погашення заборгованості за спожиті енергоносії та комунальні послуги у зв'язку із важким фінансовим станом комунального підприємства, розглянуті у виконавчому комітеті обласної ради. За результатами розгляду питань повідомляємо наступне.

З обласного бюджету можуть здійснюватися видатки на спеціалізовані поліклініки відповідно до статті 90 Бюджетного кодексу України. Видатки на утримання поліклінік і амбулаторій здійснюються з бюджетів міст обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад, як це передбачено статтею 89 цього ж Кодексу.

Враховуючи, що комунальне підприємство "Ковельська поліклініка Волинської обласної ради" не має чітко визначеної спеціалізації та відповідної ліцензії на таку діяльність, планування та здійснення видатків з обласного бюджету суперечить діючому законодавству.

У зв'язку з реорганізацією, бюджетна установа Ковельська поліклініка стала підприємством, яке веде некомерційну діяльність з медичного обслуговування населення, самостійно  планує та організовує свою статутну діяльність, укладає господарські угоди, визначає напрями використання отриманих доходів, забезпечує своєчасну сплату податкових та інших обов'язкових платежів, реалізує кадрову політику тощо. Отже, питання погашення заборгованості з оплати комунальних послуг та спожитих енергоносіїв, ефективного використання майна та коштів належать до виключної компетенції керівника закладу.

Комунальне підприємство проводить свою діяльність відповідно до затвердженого Статуту, яким визначено, що предметом діяльності є надання населенню первинної допомоги, вторинної з елементами спеціалізованої медичної допомоги в амбулаторних умовах, елементів паліативної допомоги, медичної реабілітації та відновного лікування. Надавати послуги з медичного обслуговування населення можливо за наявності ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики. Згідно з наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04.04.2019, № 726 комунальне підприємство "Ковельська поліклініка Волинської обласної ради" включено до переліку здобувачів ліцензій. Наявність такої ліцензії дозволяє укладати договори про медичне обслуговування населення із Національною службою здоров'я України.

Враховуючи, що підприємство в основному надає первинну медичну допомогу жителям міста Ковеля, а не усієї області, рекомендуємо розглянути питання переходу із спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Волинської області  в  Ковельську  міську  комунальну  власність. Внаслідок  цього підприємство зможе отримати фінансування із бюджету міста Ковеля.   

З повагою – 

О. ПИРОЖИК, 

перший заступник голови 

Волинської обласної ради".      

l

Судячи зі змісту листа, можемо зробити висновок: колективу поліклініки належить і надалі боротися за своє місце "під Сонцем". Складається враження, що обласна рада просто-напросто залишила його напризволяще. Отож, руку допомоги мають надати депутати і посадовці різного рівня, громадські організації і керівники Ковельського залізничного вузла. 

Не можна  допустити того, щоб медичний заклад, у розвиток якого останнім часом вкладено стільки зусиль і матеріальних ресурсів, припинив своє існування. Будемо сподіватися на здоровий глузд і тверезий розрахунок тих, від кого залежить вирішення цього важливого для ковельчан і всіх волинян питання.

А. С.

Лікар - це любов і світло. Без любові не буває ні зцілення, ні здоров'я пацієнта. Так і хочеться з тобою, мій читачу, молитовно промовити: "Хай Благословення Господнє супроводжує Вас на життєвому та лікарському шляху!".

А шлях лікаря ой який нелегкий. Лікуючи, оздоровлюючи хворого, він мусить віддавати обраній справі всі свої сили, енергію, вміння і, зрештою, здоров'я. 

Для лікаря немає обраних. Перед ним (як перед Богом) рівні багаті і бідні, політики і чиновники, праведники і грішники. Здавалося б, що покращення умов праці в медичній галузі має бути пріоритетним для влади всіх рівнів. На жаль, недосконалі реформи в системі охорони здоров'я викликають у суспільстві серйозне невдоволення. А окремі "зміни" схожі на операцію…без наркозу.

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 1052