Він не загубився в сірому просторі буття. Його світанкова зоря художника-реаліста і мудрого навчителя сяє над Україною і сьогодні. Це – Андроник Григорович Лазарчук.

Народився 4 січня 1870 року у мальовничому селі Уховецьку, що на Ковельщині. Доля вела його через сирітство, поневіряння, напівголод і холод. Господнє провидіння підняло на хиткий гребінь хвилі таланту, втриматися на якому може лише той, хто в серці  має високу моральну стійкість та любов до рідної землі.

Божу волю А. Лазарчук виконав сповна. Його мистецтво – це своєрідна форма вираження правди реального  життя, це багатогранна палітра творчої душі, це скарбниця почуттів духовного світу простої людини. Зрештою, його картини – це наочна історія буття наших предків.

Україна має феномен Григорія Сковороди, мандрівного філософа, "якого світ ловив і не  спіймав",  Тараса Шевченка, котрий з глухої Кирилівки посягнув на найвищі висоти мистецтва і поезії, а в площині духовній став вище царату, здобувши славу пророка нації, Правди і Свободи.

Якщо перші два генії декларували свою філософію в умовах монархічного режиму, то Андроник Лазарчук торував свій шлях із поліської глибинки. Він вимушений був пройти через царські заборонні редути  та циклони революцій, громовицю війни, а з тим – жорстокі лещата голодомору.

В мистецтві, незважаючи на тиск модерністських новацій, набув слави "академіка з народу". В педагогіці, не зважаючи ні на царські русифіковані концепції, ні на совєто-комуністичні теорії, Андроник Лазарчук сміливо відстоював демократичні принципи виховання  і навчання. Він тонко відчував психологізм українця і повною мірою використовував всі засоби впливу на учня.

Кожна творча людина – це світоч нації і народу. А. Лазарчук – то невгасний маяк на  березі бурхливого українського океану. Люті хвилі і шторми не загасили світла цього маяка.

Художник Лазарчук не йшов хиткими крижинами незрозумілих абстракцій. Він знав, що все повертається на круги своя, тобто до простого, вічного реалізму. В абстракціях людина шукає реалістичні картини, а в реалістичних сюжетах – нових абстракцій. Зрештою, так і сталось за життя художника – в 30-их роках ХХ століття мистецька Європа повернула свій курс до берегів постреалізму.

Людське життя швидкоплинне, а картини живуть століттями і розмовляють із сучасниками на доступній для кожного мові. Вони випромінюють енергію та філософію життя. Кожна картина чи то Рафаеля, чи то Караваджо, чи то Ван Гога, чи то Рєпіна, виражає не просто сюжет, форму і пластику, а, насамперед,  характер, психологічний світ самого митця. Звихрений Ван Гог  і темпераментний Караваджо розпізнаються в їхніх полотнах. Кожна картина Лазарчука – це світло на реалії тогочасного буття.

Ось на глядача поглядає "Шкільний сторож". Мудрий, спокійний "вартовий" освітянського закладу ніби промовляє до нас: "Так, я бідний. Але суть мого життя визначена Творцем. Я знаю своє місце в ієрархії каст". Вдивляючись у цей портрет, відчуваєш, що він віддзеркалює світ самого художника. З полотна випромінюється розум, мудрість і готовність до безкінечної праці заради виживання. І хай на одному вчительський макінтош, а на іншому – селянська свитка із  згірклим куском чорного хліба, проте перед Господом Богом вони  рівні.

Такою близькою і реалістичною є "Молодиця". Це тип українки,  доброї і вічної берегині роду. Майстер знову і знову утверджує культ простої людини на цій Землі – людини гідної,  із чистою душею.

Десятки, сотні картин… Це мистецьке поле засіяне краєвидами волинської природи, рідного села, образами селян, підкреслюючи високу, невмирущу духовність народу.

Революція не зламала поглядів художника. Впадав у крайнощі, скажімо, О. Блок – від "Прекрасної незнайомки" до революційної поеми "Дванадцять". Розкошував у  бурхливому морі пристрастей С. Єсєнін, так і не знайшовши відповіді на запитання, які хвилюють його. Андроник Лазарчук залишився непорушним у своїх поглядах, у світосприйманні соціальних процесів. Він бачив цей світ єдиним і неподільним, який може існувати в органічній єдності, визначеній Всевишнім.

Андроник Григорович, показуючи життя таким, яким воно є, був провидцем. Його картини і сьогодні хвилюють наші серця, змушують думати про долю рідного краю і людини в ньому.

І як би не намагався його сучасник, відомий український художник Дейнека заперечувати  станковий живопис, архаїчні  стилі реалізму та академізму, художник залишався вірним сам собі. Другою вершиною творчого життя А. Лазарчука є педагогічна діяльність. Ця нива колоситься добірним врожаєм. Сина Іполита по праву вважають основоположником мультиплікації в Україні. Мультфільми режисера І. Лазарчука неодноразово ставали переможцями міжнародних кінофестивалів і завойовували головні призи. Йому присвоєно високе звання "Заслужений діяч мистецтв". Олексій Лазарчук, командир військової частини зв'язку, пройшов крізь пекельні вогнища Другої світової війни від Харкова до Болгарії та Румунії. У відставку пішов у чині майора.

Та найбільше душа А. Лазарчука намагалась перебувати в своїх учнях.  Сенс педагогічної діяльності він бачив в тому, щоб "вірус" творчості спонукав кожного із них до праці в ім'я прекрасного. Багато учнів, які пройшли мистецьку школу Лазарчука, стали відомими в Україні особистостями. Це Володимир Костецький, Олександр Кордюк, Борис Пашкуденко, Олександр Саєнко, Мойсей Фрадкін.

В одному ряду з ними – сузір'я місцевих художників: Арон Добрушин, Федір Кривошеїн, Валентина Погорілецька, Ольга Булич, Ірина Косенко та інші.

А. Г. Лазарчук жив у гармонії з природою і людьми. Його заповіт – "Працювати так, щоб життя було красивим" є актуальним і для нас, сьогоднішніх.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Р. S.  В кулуарах Всеукраїнської конференції, присвяченої 30-річчю Волинської організації краєзнавців, відомі науковці та краєзнавці запитували, чи буде в Ковелі музей А. Лазарчука? Таке питання хвилює багатьох ковельчан. Зважаючи на рішення, що історичний музей буде перенесено в інше, більш комфортне приміщення, бачу можливість створення такого закладу в старому приміщенні музею. Сюди гарно могли б вписатися постійно діючі експозиції про життя і творчість відомих в Україні та Європі художників Валентина Данилюка та Валерія Гурського.

Враховуючи, що Ковельщина має когорту талановитих художників, що тут успішно діє художня школа ім. А. Лазарчука та мистецька галерея, такий проєкт під назвою "Ковель мистецький", є на часі і надзвичайно  актуальний.

А. С.

Він не загубився в сірому просторі буття. Його світанкова зоря художника-реаліста і мудрого навчителя сяє над Україною і сьогодні. Це – Андроник Григорович Лазарчук.

Народився 4 січня 1870 року у мальовничому селі Уховецьку, що на Ковельщині. Доля вела його через сирітство, поневіряння, напівголод і холод. Господнє провидіння підняло на хиткий гребінь хвилі таланту, втриматися на якому може лише той, хто в серці  має високу моральну стійкість та любов до рідної землі.

Божу волю А. Лазарчук виконав сповна. Його мистецтво – це своєрідна форма вираження правди реального  життя, це багатогранна палітра творчої душі, це скарбниця почуттів духовного світу простої людини. Зрештою, його картини – це наочна історія буття наших предків.

Україна має феномен Григорія Сковороди, мандрівного філософа, "якого світ ловив і не  спіймав", 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1122

Дружно й організовано розпочали вранці 19 грудня позачергове шістдесяте сесійне засідання депутати Ковельської міської ради. Чи то на них вплинула благодать Святого Миколая, день пам’яті про якого вшановують православні християни 19 грудня, чи то якісь інші позитивні чинники, але в залі не було ані традиційних запитань і запитів, ані бурхливих дискусій,  ані запеклих суперечок, як це частенько має місце.

Оперативно затвердивши порядок денний, обранці міської громади одностайно проголосували за бюджет Ковеля на 2020 рік з усіма доповненнями і зауваженнями, які були висловлені попередньо на засіданнях постійних депутатських комісій, громадських слуханнях тощо. Таким чином ґрунтовна підготовча робота дозволила міській раді чи не найпершою в області прийняти головний фінансовий документ наступного року.

Зокрема, обсяг фінансового ресурсу  Ковеля на наступний рік  складе  понад 595 млн грн. Основні його призначення  спрямовуються на освіту, охорону здоров’я та комунальну сферу. Щодо соціального захисту, то виплати субсидій, пільг, допомог на дітей будуть відбуватись через Міністерство соціальної політики за призначенням управління соцзахисту, а це для Ковеля — 300 мільйонів гривень.

Як і у попередніх роках, базовим джерелом наповнення загального фонду  міського бюджету  залишається податок та збір на доходи фізичних осіб, частка якого в прогнозованому обсязі доходів загального фонду (без урахування трансфертів) становить 49,5 відсотка.  Відповідно до вимог чинного бюджетного законодавства норматив відрахування податку на доходи фізичних осіб до міського бюджету залишається на рівні 60 відсотків. 

Таким чином, цих коштів місто отримає понад 207 млн грн., що більше  очікуваних надходжень 2019 року  на 18 млн грн. 

Майже три мільйони  гривень скерують податку на прибуток підприємства комунальної власності міста.

Ковельчани (власники об’єктів житлової та нежитлової нерухомості) сплачують до міського бюджету й податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Ця сума у 2020 році має сягнути понад  4,5 мільйона гривень.

Сума надходжень до бюджету від сплати земельного податку фізичними та юридичними особами становитиме понад 79 мільйонів гривень.

Від  акцизного податку з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів (алкогольних напоїв та тютюнових виробів) Ковелю дістанеться понад 22 млн грн.

Поки у 2020 році 13,44 відсотка акцизного податку з виробленого в Україні та ввезеного пального зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування.  Очікувана сума  цих надходжень – понад  17 млн грн.

Власні надходження бюджету становлять 417 млн грн. У порівнянні з початковим прогнозом 2019 року ріст — 27%, до уточненого плану  — 11%. 

Міський бюджет сформовано по загальному фонду з профіцитом у 90 млн грн. Ці кошти буде спрямовано до бюджету розвитку, який  за планами  – 5, 2 млн грн. Тож ці 95, 2 млн буде використано на інфраструктуру, модернізацію об’єктів, благоустрій та придбання основних засобів.

Чималий фінансовий ресурс буде виділено на  реалізацію проєкту з реконструкції колишнього стадіону “Локомотив”. 

Нагадаємо, що Ковель отримав європейські кошти на цей об’єкт — це понад 800 тисяч євро. Їх недостатньо, аби повністю реалізувати проєкт, який  загалом вартує понад 100 млн грн. Тож місто теж виділяє значні фінансові ресурси. 

У наступному році у бюджеті  на стадіон передбачено 38 млн грн. Цьогоріч було спрямовано18 млн грн.

Першочергово у місті будуть виконуватись роботи на тих об’єктах, на які уже є проєктно-кошторисна документація та  де уже розпочато роботи.

Обсяг капітальних вкладень у житлово-комунальне господарство  визначений в розмірі понад 45 млн 680 тис. грн.

Зокрема, щодо ремонту доріг, то на це передбачено понад 13 млн грн. 

У  2020 планують  продовжити реконструкцію вулиці Відродження, капітальний ремонт буде здійснено на вулицях Павлова, 40 років Перемоги, Вітовського.

Крім того, понад 18 млн грн. виділяється  на поточний ремонт міських шляхів.

Також відремонтують прибудинкову територію за адресою:  вул. Театральна, 28 – Мічуріна. 

Понад 4 млн. грн.  буде спрямовано на прокладання мереж водовідведення. Це вулиці – Вітовського, Павлова, Сагайдачного, Ярослава Мудрого, що допоможе вирішити проблему підтоплень під залізничним мостом.

Водогони продовжать будувати в районі Ковель-2. Реконструкція вуличного освітлення чекає на мешканців вулиць 40 років Перемоги, Левицького, Шевченка, Грушевського.

Передбачено будівництво зовнішніх мереж для електропостачання 286 житлових будинків в районі вул. Полуботка (вул. Тичини, Сосюри, Рильського, Куліша, Черемшини, Панча, Відродження, Кривоноса, Яворницького, Івана Сірка, Дорошенка, Руданського, Грінченка).

Виділяються кошти  РЖКП №2 на  капітальний ремонт ліфтів, ПТМ “Ковельтепло” — на реконструкцію котельні із встановленням твердопаливного котла, УВКГ — реконструкцію водопроводу.

У наступому році також вестимуться роботи в закладах освіти. Це — продовження  капітального ремонту фасаду із заміною вікон СШ №3. Також буде здійснено ремонт санвузлів ЗЗСО №12,  даху ДНЗ №11. На ці роботи піде 6 млн грн.

Збільшаться фінансові ресурси на утримання і розвиток закладів фізичної культури та спорту, що дозволять повноцінно функціонувати комплексній дитячо-юнацькій школі ім. Є. Кондратовича, спортивній школі №1, міському центру фізичного здоров’я населення, “Спорт для всіх” та проводити масові спортивні заходи. 

Місто спрямує кошти на ремонтні роботи  в спортивній школі. Крім того, планують зробити освітлення на території ФЦ “Спорт для всіх”, де нещодавно відкрили найбільше на Волині поле зі штучним покриттям.  

Як відомо, заклади культури міста були оновлені в попередні роки. Тож у 2020 буде здійснено лише ремонт фасаду культурно-просвітницького центру.

11,5 млн. отримає Ковельське МТМО. Ці кошти вони планують використати на придбання медичного обладнання на умовах співфінансування —  ангіографа. Таку ж суму медики отримають з Державного бюджету. 

Також депутати внесли зміни до програм місцевого значення. Ряд програм прийнято на 2020-й рік. 

l

У четвер, 26 грудня 2019 року, відбулася шістдесят перша сесія Ковельської міської ради, яку вів міський голова Олег Кіндер.

На початку засідання було відведено 30 традиційних хвилин для виголошення депутатських запитів і звернень. Ними скористалися обранці громади Геннадій Кіндер, Ігор Пініс, Галина Стасюк.

Затвердивши порядок денний, депутати першим розглянули питання про зміни до бюджету міста на 2020-й рік. Вони викликані тим, що Ковель отримав медичну субвенцію з Державного бюджету в сумі понад мільйон гривень. Окрім того, надійшло 148 тисяч на придбання або компенсацію на купівлю житла дитині-сироті та 150 тисяч на інключизвну освіту тощо. Це дало змогу перерозподілити кошти в межах бюджетних асигнувань.

Всього було опрацьовано майже 70 питань. Серед них — Програма економічного і капітального розвитку Ковеля, інвестиційні програми “Ковельводоканалу” та “Ковельтепла”.

Депутати підтримали звернення до Дубівської ОТГ щодо передачі земельної ділянки військового містечка № 25 в комунальну власність міста.

Наш кор. 

Дружно й організовано розпочали вранці 19 грудня позачергове шістдесяте сесійне засідання депутати Ковельської міської ради. Чи то на них вплинула благодать Святого Миколая, день пам’яті про якого вшановують православні християни 19 грудня, чи то якісь інші позитивні чинники, але в залі не було ані традиційних запитань і запитів, ані бурхливих дискусій,  ані запеклих суперечок, як це частенько має місце.

Оперативно затвердивши порядок денний, обранці міської громади одностайно проголосували за бюджет Ковеля на 2020 рік з усіма доповненнями і зауваженнями, які були висловлені попередньо на засіданнях постійних депутатських комісій, громадських слуханнях тощо. Таким чином ґрунтовна підготовча робота дозволила міській раді чи не найпершою в області прийняти головний фінансовий документ наступного року.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 422

Друже мій читачу! Сьогодні повідаю тобі бувальщину, почуту від бабці Маньки. Правда її уже більше  десяти років немає, але добре слово про цю жінку ще й тепер почуєш.

Ти знаєш, мій друже, цікаву сутність осіннього життя, коли захід до темної ночі наближається, то кожен намагається більше добра творити, в церкві сповідатися та каятися,  себто до Бога наблизитися. А весною і літом  головний пріоритет  життя – виживання за всяку ціну. На гріх людина менше зважає.

Отож, бабця Маня  все своє свідоме життя мешкала у селі Клевецьку і глибокими, хитромудрими філософіями не переймалася. Сильна жінка, чоловічої статури,  косила, орала, сіяла, була їздовою і ланковою в колгоспі. Мудрості, і розуму та вправності на п'ятьох. В ті часи комуно-сталінська система заганяла людей у глухий кут. День і ніч працюй – все одно будеш напівголодним та напіводягненим. Грошей за важкий труд не платили, а писали трудодні. 

Вихід із важкого становища був один – "гнати" самогон і продавати. Селяни потайки від сусідів, міліції та голови сільради виробляли заборонений продукт. Не подумай, мій читачу, що все так легко. 

Технологія, розроблена народом,  вимагала неабияких навиків, знань та зусиль. В двох словах розповім про таємниці виробництва самогону в ті часи. Виготовляли  закваску із житнього борошна, картоплі та дріжджів. Суміш вистоювалась, бродила відповідний термін. Потім "закваску" заливали в спеціальний бачок, в кришку вмонтовували  змієвик та металевий стержень. В кінці його кріпилася лопатка для підмішування, щоб не  пригоріло. 

Палахкотить вогонь, нагріває ту бунтівну суміш, а ти мусиш весь час крутити  лопатку. Разом із тим має бути постійна дегустація продукту на смак та міцність – ложкою. Окремі самогоновари таки добре частувалися – земля оберталася під ногами. Міцність вимірювалась не якимись приладами, а тією ж ложкою. Запалюється синій вогник від сірника – значить, міцність допустима, якщо ні – це вже вода, і процес припиняється.

Після цього самогон пропускали через вугілля, щоб очистити від сивушних масел, і розливали в гумові грілки, в яких переправляли в установлені перекупні центри у Ковелі.

У яких критичних ситуаціях опинялися іноді торгівці самогоном, розповіла якось  бабця Маня.

– У вихідний день я зібралася до Ковеля, щоб доставити "свіжак" на "точку" до знайомих. Наповнені грілки прив'язала міцно до живота та боків. Думка була така:  якщо зустрінуть, то, може, роздягати не насміляться. Іду собі по стежині –  думки рояться, що прикупити за виручені гроші. Вже й Люблинець минула. Аж тут за Дьомкіним хутором "полуторка" стоїть і два міліціянта  в околишках (кашкетах –  авт.). Людоньки добрі, що ж мені робити? Втікати – здогадаються. Повернути назад – ризиковано, вони ж не дурні, зметикують і доженуть. Страх охопив мене всю.  Ноги трясуться, не йдуть. 

Тоді з цим строго було: спіймали з самогоном – і від 5 до 7 літ Біломорканалу на Півночі (була в ті часи та всесоюзна будова,  зековсько-комсомольська).  Отож, серце з грудей вилітає, а я  ніби в пащеку до змія заповзаю. В голові, немов у "баняку" з картоплею, – все кипить, а думки нема.

– Куди, тітко, прямуєте? – з єхидною усмішкою запитав старший.

А мене якась спасенна блискавка просвітила:

– До Ковеля йду. Хіба  не бачите мого живота? В роддом треба, а то "строки" всі проходять.  

Зморозила, що прийшло в голову, ще й мимохідь скривилася, немов те "дитя", що в утробі, ніжкою кудись вперлося. По правді, я таки була  притомлена – адже 8 кілометрів пройшла  по стежці із села, а ще й перелякана.

Перезернулися  міліціянти. Відійшли  і про щось пошепталися. Раптом старший, той що із зіркою на погонах, мені запропонував:

– Сідай, тітко, в кабіну, підвеземо тебе до больніци. А ти – на кузов, – наказав своєму товаришу. 

Сиджу в кабіні міліцейській, кидає "автівку" на глибоких ямах, а думка одна:  хоч би мої грілки не розв'язалися. Тоді кінець. Довезли мене, немов пані, до самої лікарні. Я подякувала і чимдуж від них  до місця свого  призначення побігла.

 Дійшла благополучно. На мене уже чекали. Стали переливати мій самогон в скляні бутлі. Я їм розказую про свою пригоду. Сміються. "То над тобою янгол-охоронець тоді був", – зробила висновок господиня. І я так подумала, навіть перехрестилася. Та радість і веселість були передчасними. Вбігає в хату малий Юрчик, настраханий, розгублений і вигукує:

– Мамо… Мамо. До нас міліціянти і якісь дядьки йдуть!

О, Боже милий, що ж воно робити? З однієї халепи – в іншу! Я, дурна, і не подумала, що антисамогонний рейд вони за Ковелем і в місті проводять. Мабуть, хтось "настукав". Та як же мудро влаштована голова! Здавалось, все,  крах, а тут,  мов у казці, хтось приходить на поміч. Дивлюсь: відро з-під води  та ще й з кришкою… "Виливайте горілку у відро і закривайте кришкою", – кажу я.  Ось уже і хвіртка рипнула, і міліціянт із своїми дружинниками-понятими в хаті.

– Добрий день, хазяйко. Нам сказалі, что у вас самогон єсть. Прізнаніє віну уменшаєт, – невідомо якою мовою сказав глава групи.

– Та боронь, Боже. То вам набрехали. Немає у нас нічого. Ми чесні люди.

– Ми всьо  знаєм. Кто к вам приходіл?

– Та сестра двоюрідна. Ось вона перед вами, – показала господиня на мене.

– Нє вєрім. Будєм іскать…

Перешукали все і скрізь: і під ліжком, і в коморі, і в погребі. Навіть в піч заглядали. Нема!

– Пошлі, – наказав міліціянт.

Вийшли. А тут один вертається і питає, чи можна води напитися. Знову страх. Мовчимо. Взяв він  кварту, зачерпнув майже повну і став пити. Спочатку гірко скривився, але не подав вигляду і швидко випив, витер рукавом рота і усміхнувся загадково. "Добра вода", – сказав, виходячи.

Біля третьої хати захмелів, захитався. Міліціант та другий дружинник не могли второпати, коли і де він напився. Питали – не признався.

Саме після того випадку і народилася приказка: "За добру самогонку  не садять!". Ось така історія трапилася зі мною! – завершила свою розповідь мудра бабця. 

Любомир ФІАЛКО.

Друже мій читачу! Сьогодні повідаю тобі бувальщину, почуту від бабці Маньки. Правда її уже більше  десяти років немає, але добре слово про цю жінку ще й тепер почуєш.

Ти знаєш, мій друже, цікаву сутність осіннього життя, коли захід до темної ночі наближається, то кожен намагається більше добра творити, в церкві сповідатися та каятися,  себто до Бога наблизитися. А весною і літом  головний пріоритет  життя – виживання за всяку ціну. На гріх людина менше зважає.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 503

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 501

Гороскоп

з 6 по 12 січня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 486

Гарний настрій у ці грудневі дні в учнів Козлиничівського ліцею Поворської сільської ради. Адже наближаються  Новорічно-Різдвяні свята, які несуть із собою цікавий відпочинок, веселі розваги,  колядування і щедрування. А у цьому навчальному закладі вміють берегти і примножувати традиції українського народу, про що неодноразово повідомляли "Вісті Ковельщини", отож, нудьгувати на зимових канікулах не доведеться.

На світлині: учні ліцею Крістіна ЛІТВІНЧУК, Ольга ШУГНІЛО, Андрій ШАПОЧКІН, Любов ЧИЖЕВИЧ – випускники 2020 року у народній світлиці "З  бабусиної скрині".

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Гарний настрій у ці грудневі дні в учнів Козлиничівського ліцею Поворської сільської ради. Адже наближаються  Новорічно-Різдвяні свята, які несуть із собою цікавий відпочинок, веселі розваги,  колядування і щедрування. А у цьому навчальному закладі вміють берегти і примножувати традиції українського народу, про що неодноразово повідомляли "Вісті Ковельщини", отож, нудьгувати на зимових канікулах не доведеться.

На світлині: учні ліцею Крістіна ЛІТВІНЧУК, Ольга ШУГНІЛО, Андрій ШАПОЧКІН, Любов ЧИЖЕВИЧ – випускники 2020 року у народній світлиці "З  бабусиної скрині".

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 450

Погода в Ковелі 

26 грудня – 1 січня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 497

Депутат Волинської обласної ради Микола Буліга – відомий та досвідчений на Волині політик. У 2015 році був обраний до представницького органу в рідному йому Ковельському окрузі. Він очолює постійну комісію облради  з питань використання майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області. 

Сьогодні Микола БУЛІГА – гість нашої газети. 

– Миколо Миколайовичу, Ви народилися у селі Ситовичі Ковельського району, у звичайній поліській сім'ї. Яким Ви бачили своє майбутнє в дитинстві?

– У дитинстві я себе в майбутньому чомусь бачив винятково у військовій формі. Навіть коли у школі дітей запитували: "Ким хто хоче вирости?", говорив не про космонавта чи пілота, а про генерала. Тому спершу вступав до Києва у вище зенітно-ракетне училище. Проте підвели іспити з математики, то був крах мрії, яку виношував багато років.

Потім служив у Самарканді, іще рік – в Архангельську. Армія розвалювалася на очах. Усе розкрадалося і продавалося. Честь офіцера для багатьох стала порожнім звуком. Тоді я (хоча мав направлення на вступ до військового вишу) назбирав якнайбільше підручників з історії, аби після повернення додому знову спробувати вступити до вишу, тільки вже на мирну професію. Тим паче, що моя мама теж була вчителем. Обрав історію. Те, що до душі. Хоча ніколи не бачив себе у сфері педагогіки, радше – науки.

Однак, коли закінчував навчання, вже був одруженим, і ми чекали народження першої дитини. Тобто: хочеш не хочеш, а мусив думати, як прогодувати сім'ю. Після п'яти років роботи у школі, де викладав географію, історію та правознавство, відклав свій диплом у "довгу шухляду" та вирушив на заробітки. 

Довелося опанувати будівельні спеціальності в Чехії та Словаччині. Освоїв фактично всі будівельні професії. Тамтешні колеги дуже дивувалися, зустрічаючи "чорноробочих" українців із вищою освітою. Але тоді ми так потоваришували, що хороші стосунки підтримуємо до цих пір.

Відверто кажучи, чим би я не займався, – кожну справу маю "пропустити" крізь себе. Байдужості до того, що роблю, не було ніколи. Чи то вчителювання, чи то політика, чи то громадська діяльність. Я вдячний долі, що це все було у моєму житті. З кожного етапу виносиш новий урок. 

–  Ви маєте чималий досвід у громадсько-політичній роботі, успішні в бізнесі.  Що  спонукало балотуватися в обласну раду тоді, у 2015-му?

– Був час, коли я зрозумів, що стомився від політики. До цього мав за плечима досвід активної роботи у виборчих штабах, керівництва виборчим штабом "Нашої України" на Волині у 2010-му,  позачергові парламентські вибори... Потім був бізнес. Споруджував котеджі, освоював нові енергоощадні технології, що згодом привело до діяльності у сфері надання послуг з теплопостачання з альтернативних, тобто відновлюваних, джерел енергії. Волинь має чималий потенціал для розвитку і впровадження нових енергоощадних технологій. Створив кілька підприємств, які працюють у цьому напрямку. 

Згодом змінилася суспільно-політична ситуація. І це, чесно кажучи, спонукало до роздумів. Переломним моментом у прийнятті рішення була, напевне, Революція Гідності. 

– Чи вдалося Вам реалізувати завдання, які ставили перед собою, коли йшли в депутати? 

– Безперечно, хочеться у межах своїх можливостей більше допомогти розвиватися територіям свого округу та й Волині загалом. Багато зроблено, чимало ще належить зробити. Але я ніколи не обіцяю того, чого не можу виконати. Вважаю, що виборці поважають свого обранця не за обіцянки, а за реальні справи. Конкретні результати мають говорити за людину, а не порожні слова.

– Під час 27-ї сесії обласної ради, яка відбулася 17 грудня,  стало відомо, що дев'ять депутатів вийшли з фракції "Солідарність". Натомість частина з них створила депутатську групу "Патріоти Волині". До неї увійшли не лише колишні члени "Солідарності", а й позафракційні обранці громади, серед яких і Ви. Всього в об'єднанні – 10 депутатів. Головою депутатської групи став Володимир Бондар. Яка Ваша думка з приводу нового формування? Чому вирішили поповнити його ряди?  

– Близько року тому мене виключили з "Радикальної партії Олега Ляшка", відтоді я був позафракційним, але вирішив погодитись на запрошення Володимира Бондаря вступити до групи "Патріоти Волині". Задекларовані цілі і завдання співпадають з моїми.

Власне, ціль об'єднання закладено в його назві. Свого часу ми були представниками певних партій, але зараз вважаємо, що політичні партії в Україні не несуть якихось ідеологічних засад, а служать політичним кланам.

Своїм же завданням ми бачимо безпосередньо служіння громаді Волинської області. А практика свідчить, що в команді можна досягнути кращих результатів, ніж самотужки.

Поки ми обговорили засадничі моменти, а конкретні плани ще напрацюємо.

– Волинська обласна рада прийняла Програму підтримки фінансово-господарської діяльності підприємств та установ спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області на 2016-2020 роки. Наскільки Ви, як голова майнової комісії, задоволені цією Програмою і її фінансуванням? 

– Програма загалом надзвичайно хороша,  у ній відображено запити і потреби кожного із підприємств на фінансування. Завдяки Програмі ми маємо зворотний зв'язок із керівниками підприємств. Інша справа  – фінансування. Тобто, кожного року ми закладаємо певні цифри відносно тих потреб, які подають комунальні підприємства. Але вони, на жаль, переважно залишаються нездійсненою метою для цих підприємств. Підприємства декларують свої потреби, ми декларуємо їм підтримку в цих коштах. Але в своїй більшості, на жаль, ці суми не фінансуються. Тобто, далі за залишковим принципом: є кошти  – є кошти, а ми висловлюємо цим підприємствам більше моральну підтримку.  Програма – це наша декларація того, що ми хотіли б бачити разом з керівниками підприємств на кожному підприємстві. Але грошей не вистачає і навіть те, що ми закладаємо, це,  на жаль,  мізер з того, що потребували б підприємства для свого розвитку. 

– На останній сесії Волинської обласної ради депутати вносили зміни до вищезгаданої Програми, які стосувалися дофінансування окремих підприємств. Депутати рекомендували одні підприємства підтримувати, інші – ні. Зокрема, чому комісія не підтримала комунальне підприємство "Волиньпроект"? З чим це пов'язано?

– КП "Волиньпроект" належить до тих підприємств, які залишилися в комунальній власності з тією умовою, що вони будуть повністю на самофінансуванні і самоокупності. Зараз підприємство, яке заявляло про те, що буде самодостатнім, що обласний бюджет не буде нести навантаження від його діяльності, в кінці бюджетного року нам заявляє, що потребує підтримки. Ось в цьому і весь секрет того, чому депутати не підтримали цих прохань. 

І це не підприємство, яке несе соціальне навантаження. Це підприємство, яке покликане заробляти гроші, але чомусь навіть просить їх.

– Пане Миколо, два санаторії області – санаторій матері і дитини "Пролісок" і санаторій "Лісова пісня" отримали нових керівників. Чи задоволені Ви як голова майнової комісії їх роботою?

– Думаю, ще рано оцінювати результати їх роботи. Обидва нові керівники продемонстрували нам своє бажання працювати. Інша справа, нам треба говорити про те, що ми можемо дати, аби бути задоволеними їх роботою. Це говорю на їх захист. З іншого боку, ніхто не відміняв залучення міжнародних грантів, що свого часу було продемонстровано в "Проліску", а в "Лісовій пісні", яка знаходиться біля польського кордону, – сам Бог велів зосередитися на такій роботі. Ми бачимо бажання, бачимо, що ці люди "горять" своєю роботою.

– Останні кадрові призначення в області теж стосуються обласних комунальних установ –  обласного перинатального центру та обласної клінічної лікарні. Обласний перинатальний центр очолила Ірина Горавська, а виконуючим обов'язки  генерального директора обласної клінічної лікарні став Олександр Дудар. Як прокоментуєте ці призначення?

– Наша комісія дотично має відношення до цього – тільки те, що майно цих установ належить до обласної комунальної власності. Рішення по обох кандидатурах керівників приймала конкурсна та профільна комісії. Але багато депутатів обласної ради були так чи інакше задіяні в обговоренні обох кандидатур – в підтримці чи не підтримці їх, в розумінні того, що ці нові люди внесуть в підприємство. Навколо обох підприємств була певна інтрига. Адже обласна клінічна лікарня, де ми бачили для себе досить жорсткі вимоги до конкурсантів, могла отримати керівника, який не мав досвіду роботи на керівних посадах, його якимось чином пропустила конкурсна комісія. Тому, мені здається, що невинесення питання на сесію, а призначення виконуючого обов'язки – доволі зважене, мудре рішення для того, аби  вщухли емоції, щоб дати карт-бланш новому виконуючому обов'язки. 

Це підприємство має понад тисячний колектив висококласних спеціалістів, прекрасну базу, тому навіть за короткий період можна показати зрушення, нові методи і підходи. 

Більш дотичним до нашої комісії було питання перинатального центру, бо цей новий медичний заклад створювався шляхом приєднання дитячої обласної лікарні до перинатального центру.  

– А чому все-таки рішення про приєднання не підтримане сесією, чому воно відкладене?

– Тому що в членів комісії різні підходи, були і "за", і "проти". І жоден з цих підходів не можна було відкидати.  Волинська обласна дитяча лікарня – колектив зі своїми багаторічними традиціями, власною потужною базою. Хтось з депутатів підкреслив на комісії: курка породила яйце, а тепер яйце буде керувати куркою.  Насправді йшлося про те, чи зможе новий керівник без значного досвіду керівної роботи об'єднати ці дві структури.

– Миколо Миколайовичу, і на завершення нашої розмови: чи задоволені роботою майнової комісії, які плани на наступний рік?

– Досконалості немає меж. Але мені приємно відзначити, що з усіх питань, які нам доводилося вирішувати, а були вони часом і спірні, й дискусійні, ми завжди знаходили  здоровий компроміс. 

Підготувала 

Світлана ЛЯШУК.

В публікації використані матеріали ТРК  "Аверс" та ІА "Перший канал соціальних новин".

НА ЗНІМКАХ:  депутат Волинської обласної ради, голова постійної комісії обласної ради  з питань використання майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області Микола БУЛІГА; під час одного із сесійних засідань Волинської обласної ради.

Депутат Волинської обласної ради Микола Буліга – відомий та досвідчений на Волині політик. У 2015 році був обраний до представницького органу в рідному йому Ковельському окрузі. Він очолює постійну комісію облради  з питань використання майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області. 

Сьогодні Микола БУЛІГА – гість нашої газети. 

– Миколо Миколайовичу, Ви народилися у селі Ситовичі Ковельського району, у звичайній поліській сім'ї. Яким Ви бачили своє майбутнє в дитинстві?

– У дитинстві я себе в майбутньому чомусь бачив винятково у військовій формі. Навіть коли у школі дітей запитували: "Ким хто хоче вирости?", говорив не про космонавта чи пілота, а про генерала. Тому спершу вступав до Києва у вище зенітно-ракетне училище. Проте підвели іспити з математики, то був крах мрії, яку виношував багато років.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 781

Чим далі в історію відходять події, пов’язані з трагедією на Чорнобильській АЕС і героїчною боротьбою ліквідаторів її наслідків за приборкання так званого «мирного атому», тим менше залишається в живих людей, котрі не шкодували ні свого здоров’я, ні навіть життя задля перемоги над термоядерним монстром.

Здавалося б, ті, що дожили до наших днів, мають бути оточені особливою увагою і невтомною турботою з боку держави, уряду, Верховної Ради. Адже якби не їх подвиг, і Україна, й інші європейські країни (та й не тільки!) могли бути перетворені на попелища. На жаль, складається ситуація, коли з плином років ця турбота не тільки не збільшується, а з деяких напрямків навіть зменшується.

З цього приводу постійно б’є тривогу Ковельський міський осередок «Союз Чорнобиль України», особисто її голова Олена Чеханюк, активісти громадського об’єднання. Вони тільки останнім часом спрямували ряд звернень, заяв і прохань на адресу Офісу Президента України, Верховної Ради України, Волинської облдержадміністрації.

І що? Як розповіли у розмові із кореспондентом газети «Вісті Ковельщини» члени цієї організації, відповіді на їх листи нагадують звичайнісінькі відписки. На підтвердження своїх слів копії деяких відповідей надали редакції. Процитуємо уривки деяких із них.

Так, заступник  Керівника Офісу Президента України Ю. Костюк, зазначив, що удосконалення законодавства щодо соціального, пенсійного забезпечення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є надзвичайно важливими для Глави держави. А відтак «…звернення надіслано до Кабінету Міністрів України і Кабінету Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів з проханням розглянути, вжити відповідних заходів й про результати поінформувати».

Голова згаданого Комітету Г. Третьякова повідомила: «У складі Кабінету створено підкомітет з питань соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Головою підкомітету обрано народного депутата України  Арсенюка О. О. Наразі у підкомітеті триває робота з узагальнення пропозицій та зауважень щодо врегулювання порушених проблем. За результатами такої роботи буде поінформовано Комітет та громадськість.

Комітет також звернувся до Кабінету Міністрів України з проханням детально вивчити  порушені Вами у зверненні питання та внести пропозиції щодо шляхів їх врегулювання. За наслідками розгляду Вас буде поінформовано».

Заступник голови Волинської облдержадміністрації Світлана Мишковець, коментуючи прохання учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії щодо підвищення розміру компенсації вартості продуктів харчування, наголосила: «Враховуючи, що зазначений розмір грошової виплати не відповідає індексу вартості життя і не враховує зростання мінімальної заробітної плати, обласною державною адміністрацією протягом чотирьох років надсилалися пропозиції до Міністерства соціальної політики України щодо збільшення розміру компенсації, … однак у 2016–2019 роках видатки у Державному бюджеті України не збільшувалися».

Де ж вихід? Пані Мишковець резюмує: «Підвищення розміру компенсації можливе за умови збільшення фінансування з Державного бюджету України».

Про це ж інформує ковельських «чорнобильців» директор Департаменту у справах ветеранів, осіб з інвалідністю та постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи Мінсоцполітики О. Дейнега: «Підвищення розмірів грошової компенсації вартості продуктів харчування буде можливим лише за умови суттєвого збільшення фінансування за КПКВК  2501200 з Державного бюджету».

l

Читаючи відповіді, які регулярно надсилають високопоставлені чиновники, не можеш відкараскатися від думки, що все це – якесь дежавю: жодного факту конкретного вирішення порушених «чорнобильцями» питань нема. Створюють різного роду комітети і підкомітети, розроблюють заходи, пропозиції  надсилають у Кабмін і т. д., і т. п., а реальні справи – ані руш.

І це в той час, коли до сьогоднішніх днів недожили сотні й тисячі ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС, кількість тих, хто потребує соціальних виплат, зменшилась, а, отже, гроші, призначені для них, виплачувати не потрібно, але коштів все одно не вистачає – фінансування залишається на рівні минулих років.

Напрошується запитання (хай Бог мені пробачить): можливо, влада зацікавлена у тому, щоб у живих залишилося якнайменше ліквідаторів, членів їх родин? Адже нема людини – нема проблеми. Чи є якась інша причини, про які героям Чорнобильської битви власть імущі не хочуть сказати?

Михайло КУЗЬМУК.

Чим далі в історію відходять події, пов’язані з трагедією на Чорнобильській АЕС і героїчною боротьбою ліквідаторів її наслідків за приборкання так званого «мирного атому», тим менше залишається в живих людей, котрі не шкодували ні свого здоров’я, ні навіть життя задля перемоги над термоядерним монстром.

Здавалося б, ті, що дожили до наших днів, мають бути оточені особливою увагою і невтомною турботою з боку держави, уряду, Верховної Ради. Адже якби не їх подвиг, і Україна, й інші європейські країни (та й не тільки!) могли бути перетворені на попелища. На жаль, складається ситуація, коли з плином років ця турбота не тільки не збільшується, а з деяких напрямків навіть зменшується.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 341

Володимир Андросюк: 

«Реформи мають служити людям» 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 676