Ковельчанин став "Кращим зварювальником Dnipro-M" 

у Волинській області

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 642

Озерненській гімназії присвячую

Дзвоник останній кличе учнів на старт:

Приготуйтесь до забігу – йдуть секунди,

 хвилини,

Спрагла юна душа козацький п’є гарт,

Пісня надії над рідною школою лине.

Вас навчали наук. Вас навчали життю.

Пошануймо, вклонімося вчителю.

Підкоряти вершини вперед з завзяттям!

Не сумуйте батьки – птахи

 повертаються з вирію.

Не буває життя без поразок й пригод,

Та спіткнувсь – не біда, не шукаєм

 провини.

Руку ближньому дай, хай добра хоровод

Закружляє у вальсі в пориві єдинім.

Дзвоник останній  – сумна й радісна мить,

Чинно стали у ряд будівничі нової країни.

Дорогі ви мої, найдорожчі,  летіть!

Вітру  попутного й світлої, мирної днини!

Анатолій СЕМЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 581

Погода в Ковелі  

30 травня – 5 червня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 459

У Кракові жінка народила відразу шестеро дітей – чотири дівчинки і два хлопчики.

Шестеро дітей народилося вранці 20 травня в краківській Університетській лікарні на 29 тижні вагітності за допомогою кесаревого розтину. Як повідомляє Польське радіо, їхня мати почувається добре, а малюки поки що залишаться в інкубаторах. Вага кожного з них – приблизно 1 кілограм.

Речниця лікарні Марія Влодковська заявила, що, найімовірніше, це перший такий випадок у Польщі. За статистикою, народження шестерні є дуже рідкісним і буває один раз на 4,7 мільярда вагітних у світі. Таку вагітність також важко довести до щасливого фіналу.

Батьків шістьох новонароджених і краківську лікарню привітав у Твіттері президент Польщі Анджей Дуда.

vgolos.com.ua

l

На Рівненщині відкрили завод з виробництва сільгосптехніки. 

24 травня в Здолбунові Рівненської області відкрили завод “Маанс”, де виробляють машини для скошування сільськогосподарських культур, повідомляється на сторінці Ukraine News в Facebook. 

"Завод  “Маанс” є одним з найбільших українських виробників обладнання та запчастин до сільськогосподарської техніки. Він виробляє жатки, візки до жаток, запасні частини до сільгосптехніки", – йдеться в повідомленні.

Завод має в своєму розпорядженні виробничі приміщення площею 9 тис. квадратних метрів. Продукція компанії продається в Україні, а також експортується в країни Євросоюзу.

biz.nv.ua

l

Співачка Настя Каменських та репер Потап одружилися.

Церемонія пройшла в одному з ресторанів за Києвом у четвер, 23 травня. На подію з'їхалося багато українських селебріті, серед них Тіна Кароль, Оля Полякова, Маша Єфросиніна, Юрій Горбунов, Катя Осадча та інші зірки. Вони активно публікували фото та відео з весілля в Instagram.

На знімках можна побачити, що Потап був одягнений в костюм бежевого кольору та білі кросівки. Каменських обрала для весілля довгу сукню з пишною спідницею і довгим шлейфом.

Зіркова пара охоче позувала зі всіма у кадрі й мала щасливий вигляд. 

gazeta.ua

l

26 травня відбувся 5 сезон телевізійного шоу "Голос. Діти", в якому взяв участь 13-річний Ярослав Карпук зі Старої Вижівки.

Хлопець виконав  пісню Eлвіса Преслі  "Can't help falling in love". Юнак так зачарував своїм вокалом, що всі крісла "повернулися", але попри умовляння суддів,  Ярослав обрав DZIDZIO.

konkurent.in.ua

У Кракові жінка народила відразу шестеро дітей – чотири дівчинки і два хлопчики.

Шестеро дітей народилося вранці 20 травня в краківській Університетській лікарні на 29 тижні вагітності за допомогою кесаревого розтину. Як повідомляє Польське радіо, їхня мати почувається добре, а малюки поки що залишаться в інкубаторах. Вага кожного з них – приблизно 1 кілограм.

Речниця лікарні Марія Влодковська заявила, що, найімовірніше, це перший такий випадок у Польщі. За статистикою, народження шестерні є дуже рідкісним і буває один раз на 4,7 мільярда вагітних у світі. Таку вагітність також важко довести до щасливого фіналу.

Батьків шістьох новонароджених і краківську лікарню привітав у Твіттері президент Польщі Анджей Дуда.

vgolos.com.ua

ххх

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 493

Багато квітів, сентименти, милі посмішки дітвори... 24 травня у 13-ти ковельських школах пролунав останній  дзвінок.

Загалом участь в урочистих лінійках взяли понад дев'ять з половиною  тисяч учнів, з них 350 –  випускники одинадцятих класів.

Міський голова Олег Кіндер привітав із закінченням навчального року колектив СШ №3 імені Лесі Українки.  Висловив повагу освітянам  за вагомі досягнення, що засвідчені численними нагородами і перемогами  особистими та  їх вихованців. 

 Олег Олексійович побажав  гарного й змістовного відпочинку учням молодших і середніх класів, випускникам – вдалого старту в самостійне життя, успіхів у здійсненні задумів і мрій, учителям – життєвих сил і натхнення, батькам – радості від своїх дітей. І найголовнішого – всім миру  та спокою в державі.

Гучними аплодисментами усі зустріли звістку про те, що на третю школу чекає впродовж двох років масштабне оновлення. Міський голова зазначив, що поки діти будуть відпочивати, у закладі  працюватимуть будівельники, які займатимуться термомодернізацією приміщення.  Уже понад 4,5 мільйонів гривень на ці потреби виділено з міського бюджету. Загалом передбачено понад 10 мільйонів.

 Тож за словами Олега Кіндера, уже першого вересня заклад має зазнати серйозних змін. Це буде гарний подарунок колективу до нового навчального року. 

Слова вітань та найщиріших зичень звучали й від освітян, випускників, директора навчального закладу Галини Власюк. 

 У третій школі навчається 880 дітей. Понад сто школярів середньої ланки завершили навчальний рік з похвальними листами.

Кращим учням та вчителям вручено  відзнаки. Серед них – переможцям міських та обласних олімпіад, призерам  всеукраїнських олімпіад, інтелектуальних конкурсів, лауреатам конкурсів-захистів науково-дослідницьких робіт. 

Найбільше уваги – одинадцятикласникам, для них – це особливий день. Їм щирі  побажання і напутні слова. А останній шкільний вальс у їх виконанні схвилював усіх, хто прийшов на свято. Прощатися  завжди важко, а тим більше із рідною школою, друзями, вчителями.

 І врешті пролунав останній дзвоник, який покликав учнів на канікули, а одинадцятикласників – у доросле, незвідане, самостійне життя.

Світлана ЛИТВИНЮК.

НА ЗНІМКАХ: під час свята останнього дзвоника в СШ № 3 ім. Лесі Українки.

Багато квітів, сентименти, милі посмішки дітвори... 24 травня у 13-ти ковельських школах пролунав останній  дзвінок.

Загалом участь в урочистих лінійках взяли понад дев'ять з половиною  тисяч учнів, з них 350 –  випускники одинадцятих класів.

Міський голова Олег Кіндер привітав із закінченням навчального року колектив СШ №3 імені Лесі Українки.  Висловив повагу освітянам  за вагомі досягнення, що засвідчені численними нагородами і перемогами  особистими та  їх вихованців. 

 Олег Олексійович побажав  гарного й змістовного відпочинку учням молодших і середніх класів, випускникам – вдалого старту в самостійне життя, успіхів у здійсненні задумів і мрій, учителям – життєвих сил і натхнення, батькам – радості від своїх дітей. І найголовнішого – всім миру  та спокою в державі.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 814

Більшість моїх світлих і найпрекрасніших спогадів про те, як ми проводили  час  із моєю матусею. Я не уявляла без моєї найріднішої  і найдорожчої й хвилинки свого життя.  Її материнська любов – це  є і вершина тієї любові, яка ніколи і нічого не потребувала взамін. 

Ми веселились, читали книги, танцювали, співали, подорожували, довго розмовляли на будь-які теми, які хвилювали мою допитливу дитячу голівоньку. Мама з любов'ю і непідкупним терпінням вислуховувала, підказувала, обіймала. О! Це були незабутні, найтепліші обійми у світі. Тоді здавалося, що ніхто і ніколи мене не скривдить, мама своїми лагідними "крильми" обігрівала, пригортала до свого люблячого серденька, а її молитва підносилась до небес, чи то в дитинстві, чи то в юності, і  тепер… у дорослому віці залишається моїм талісманом, знає найсокровенніше, залишається оберегом від усього. І я доземно вклоняюся своїй голубці сизокрилій і завжди готова цілувати її натруджені руки, які так багато переробили в житті.

З мамою ми були завжди близькими, маємо довірливі, теплі родинні стосунки й досі. Однак був час, коли я віддалилась від своєї найріднішої, робила їй боляче, а її слова та, власне, будь-яке намагання щось пояснити чи розрадити сприймались "в штики".

Тоді мені було не більше 15, коли, немов грім серед ясного неба, звалилась новина: "Ти всиновлена!". Неможливо описати, що відчула в цей момент. Розгублена, налякана, розчавлена, здавалося, що весь світ перетворився на суцільну темряву, а серце розірветься на тисячі дрібних шматочків.

Мабуть, як би "добрі" люди усвідомлювали, як ця звістка вплине на підліткову свідомість, то ніколи б язик не повернувся робити подібне. Інколи люди  не замислюються, що слово може не тільки підбадьорити, а й вбити. Мені не хотілося жити, невимовний біль ятрив мою душу. Відверто кажучи, після пережитого "удару" досі з обережністю і недовірою сприймаю оточуючих.

І хоч була зовсім юною, і, здавалося, що усе, всьому  кінець,  таки виховала в собі силу волі (не по роках) пережити цей непростий період у житті. Був і гіркий досвід розчарування, і  нерозділене кохання, і купа помилок… Мабуть, мамина турбота, ласка, щира материнська молитва вберегли мене. Господь не залишив наодинці мене з душевним розпачем і проблемами психологічного характеру.

Сьогодні, не задумуючись, скажу, що дуже вдячна Богу, долі, і  тим самим "щирим добродіям" за те, що маю сьогодні. Але відтоді минуло немало літ. Я переусвідомила цінності, адже  скільки болі і  тривог спричинила своїй любій матусі. Настільки ж пізніше прийшло усвідомлення того: "Не та матір, що народила…". 

А найголовніше – я стала мамою, прийомною мамою… Так склалось, що у нас з чоловіком не було дітей, і, куди б ми не звертались, які б пороги медичних закладів не оббивали, лікарі розводили руками, хоча заявляли, що у  нас є непогані шанси. Ми хапалися за кожну соломинку, проходили всі можливі обстеження, лікування за найсучаснішими медичними технологіями. Однак, наші намагання народити дитя не увінчалися успіхом.

Якщо відверто, то ще тоді, коли довідалась правду про своє народження і  таємницю свого походження, твердо вирішила: "Обов'язково обігрію любов'ю дитя, яке залишилось без материнського тепла, чого б мені це не вартувало!".

 І так… Сьогодні в нашій сім'ї  зростає і виховується донечка, яку ми з першої хвилини знайомства прийняли у своє серце. І знову ж таки, щоб бути чесною, до кінця не усвідомлювала, яке це щастя і водночас колосальна відповідальність.

Рішення виконати задумане далося далеко не відразу. Але невичерпне внутрішнє бажання стати мамою, почуте таке заповітне, щебетливе "Мамочко!" перебороло усі страхи. 

Не хочу образити нікого, багато хто допомагав у здійсненні нашої мрії. Сприяли і в службах у справах дітей, і у відповідних інстанціях. Але все одно з болем і небезпідставним обуренням хочу сказати: "Процес всиновлення в нашій країні це все одно, що полетіти в Космос і повернутися назад". Коли стикнулась з усіма реаліями, збором необхідних документів, пошуками дитини по інтернатних закладах України, то досі здригаюся як у страшному сні.

Виявляється (наголошу, що мова йде не про усі інтернатні заклади), що далеко не усі працівники   мають  співчуття і переймаються сирітськими долями. Банально і можливо жорстоко прозвучить: "Більше дітей, більше штатних одиниць, більше фінансове забезпечення". А діти, які б мали виховуватись в сім'ях і, якнайшвидше обійняти своїх матусь, стають заручниками бюрократичної системи.

Лише, переживши усе на власному не дуже втішному  досвіді, усвідомлюєш, що відбувається з дитиною, коли вона з раннього віку опиняється в інтернатному закладі, що відбувається з її психікою, сприйняттям життєвих реалій, як складається доля дитини, яка зростає без сім'ї, любові, близьких людей. Але, повірте, коли в закладі працюють добрі, душевні люди, то картина не така вже й плачевна. Дякувати Богу, зустріла саме таких людей.

Але, все одно, страшно навіть подумати, що відбуватиметься з дитиною, яка залишає стіни закладу. Як не крути, до реалій вона точно неадаптована. І як би гучно не звучали голослівні (насправді) слова наших високопоставлених державних мужів заклади не забезпечуються належним чином, а на допомогу приходять, прості, чуйні люди, волонтери, які виконують левову частку  роботи,  громадські організації.

Наша доня, народжена нашими серцями, майже два роки перебувала в дитячому будинку в одному з міст України. Нелегко було її знайти, бо, як виявилось,  і, як не гірко це звучить: "Здорових дітей  в інтернатах одиниці". І хочу сьогодні розвіяти ілюзію, що вас кругом зустрінуть з дорогою душею, бо у вас благі наміри. НІ! Скоріше вам взагалі раді не будуть. В кращому випадку,  просто кинуть слухавку, або ж з жалем повідомлять: "Здоровых   детей у нас нет. А девочки у нас "дефицит". І здебільшого так відповідали нам не тут, на західній Україні, а в східних і південних областях. 

З власного досвіду скажу, що на Волині  живуть і працюють не такі зачерствілі люди, здебільшого ті, хто нам зустрічався, допомагали, радили, скеровували у цій непростій і відповідальній справі.

Моя порада. Усі, хто мріє і хоче стати прийомними батьками, не бійтеся, не так все складно, як здається, треба вірити у те, що ваша дитина десь чекає на вас. Не бійтеся тих діагнозів, які записані у медичній справі дитини. Все можна перевірити, аби пересвідчитись у їх достовірності. І нічого не бійтеся,  не переживайте, чітко і злагоджено дійте. 

Нам справді пощастило, ми звернулись у службу у справах дітей, де нас не тільки вислухали, а й надали правильні консультації, скерували у відповідні інстанції і тримали із нами зв'язок. 

Наша доня з нами вже 5 років.  Наша…Найрідніша, найдорожча. Вона увійшла в наше життя, як світлий промінчик Сонечка. Безцінна крихітка, як діамант, який ще треба шліфувати, щоб він набув витонченої оправи, але він наш.

Не все так "безхмарно", не всі нас розуміють, хтось каже, що ми здійснили подвиг, а хтось знизує плечима: "Мовляв, як ви могли взяти чуже дитя, ще й з інвалідністю. А тут ще й гени…".

Впродовж не одного року нам доводиться боротися з певними захворюваннями нашої рідної, дався взнаки ослаблений імунітет, ранні хірургічні втручання, ми довго не могли набрати вагу. Як і кожні батьки, колихали її ночами напроліт, цілували її дитячі долоньки, чесали її ріденькі коси, вчилися говорити, адаптовувалися до простих речей.

І насправді ми не здійснили подвиг. І це пощастило не нашій дитині, а нам, ми стали батьками. Наша принцеса надихає нас, дивує з кожним днем своєю дитячою безпосередністю, вселяє віру і надію. А ще вона розумничка і дуже старається бути як усі її ровесники.

Мама – це те слово, яке найчастіше повторює людина у хвилинки радості і смутку. Мамо, Ви для мене все – Всесвіт  мого життя. Ці слова хотілося б щодня говорити моїй найдорожчій людині, моїй турботливій і ніжній матусі.  Бо їй завдячую у житті усім.  

Уляна СМІЛА, 

Волинська обл.

Більшість моїх світлих і найпрекрасніших спогадів про те, як ми проводили  час  із моєю матусею. Я не уявляла без моєї найріднішої  і найдорожчої й хвилинки свого життя.  Її материнська любов – це  є і вершина тієї любові, яка ніколи і нічого не потребувала взамін. 

Ми веселились, читали книги, танцювали, співали, подорожували, довго розмовляли на будь-які теми, які хвилювали мою допитливу дитячу голівоньку. Мама з любов'ю і непідкупним терпінням вислуховувала, підказувала, обіймала. О! Це були незабутні, найтепліші обійми у світі. Тоді здавалося, що ніхто і ніколи мене не скривдить, мама своїми лагідними "крильми" обігрівала, пригортала до свого люблячого серденька, а її молитва підносилась до небес, чи то в дитинстві, чи то в юності, і  тепер… у дорослому віці залишається моїм талісманом, знає найсокровенніше, залишається оберегом від усього. І я доземно вклоняюся своїй голубці сизокрилій і завжди готова цілувати її натруджені руки, які так багато переробили в житті.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 622

Не дивіться, люди, телевізор, 

або Чи потрібен в домі зомбоящик?

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 678

З жовтня минулого року патрульна поліція почала використовувати пристрої для вимірювання швидкості TruCam. Їх встановили на ділянках найбільшої концентрації ДТП як на трасах державного значення, так і у великих містах: Києві, Дніпрі, Харкові і Маріуполі. Ще до старту роботи радарів у поліції запевняли, що "патрульні не сидітимуть у кущах", а з місцем розташування пристроїв можна ознайомитися на сайті поліції. Чи справдились обіцянки МВС та наскільки результативною є нова система, дізнавались наші експерти Центру громадського моніторингу та контролю. 

Чи можна довіряти радару?

TruCam – прилад, який вимірює швидкість автомобіля на відстані до 1200 метрів. Він може працювати без підзарядки 15 годин і записувати понад 16 тисяч відеороликів. За допомогою GPS він точно фіксує координати порушення, а також час і дату.

Це вже не перші радари, які з'являються на українських дорогах. Спроба запровадити контроль швидкості була ще 2010 року. Проте тоді російські вимірювачі "Візир" мали низку проблем із сертифікатами якості і надавали неточні дані. Головною проблемою радару експерти називали занадто широкий промінь, який може фотографувати один автомобіль, а показники швидкості приписувати іншому. Це призвело до низки позовів і, зрештою, заборони використання цих пристроїв. Частина водіїв, яка пам'ятає ці проблеми, скептично зустріла новину про появу вимірювачів TruCам.

Втім, у Міністерстві внутрішніх справ заспокоюють, що, на відміну від попередніх приладів, американський TruCам посилає в обраний автомобіль не радіопромінь, а лазер. Завдяки вузькому лазерному променю в щільному потоці транспорту визначається швидкість тільки одного автомобіля.

"Оскільки даний прилад є лазерним вимірювачем, точність його дуже і дуже висока. Похибка складає плюс-мінус 2 км. Це дуже суттєвий показник у даній сфері", – запевняє перший заступник начальника департаменту патрульної поліції Олексій Білошицький. 

TruCаm пройшов в Україні держвипробування й отримав експертний висновок від Департаменту захисту інформації Держспецзв'язку. Крім того, апарати запрограмовані так, щоб уникнути зловживань з боку патрульних. Якщо у попередніх моделях можна було вручну змінити відстань і кут відносно дороги, тепер це відбувається автоматично.

Більше штрафів, менше аварій

Спочатку поліцейські використовували TruCamу в пілотному режимі лише для профілактики, аби водії звикли до нововведень. А з15 жовтня 2018 року почали виписувати штрафи. Як свідчить статистика, від початку використання радарів TruCam поліцейські зафіксували понад 150 тисяч порушень швидкісного режиму.

Штраф за перевищення швидкості руху транспортних засобів більш як на 20 км/год становить 255 гривень, а більш як на 50 км/год – 510 гривень. У МВС кажуть, що найважливіший показник ефективності TruCam – це не кількість штрафів, а скорочення аварійності. Як свідчить статистика, на ділянках дороги, де застосовуються радари з веденням відеофіксації, аварійність знижується на 15-20%.

Сьогодні на дорогах України використовується 75 приладів. Як і обіцяли правоохоронці, карта їх розміщення доступна на сайті патрульної поліції (http://patrol.police.gov.ua).За актуальною інформацією також можна слідкувати на сторінці у Facebook (https://www.facebook.com/patrolpolice.gov.ua). На ділянках, де патрульні  використовують TruCam, заздалегідь стоять попереджувальні знаки про фото- і відеофіксацію. За словами правоохоронців, водії на радари реагують загалом позитивно і визнають, що їхали занадто швидко. Дехто навіть зупиняється, щоб просто роздивитися прилад. 

У МВС визнають, що посилення безпеки на українських дорогах вимагає більше часу, ніж розраховували на початку реформи. Це пов'язано із необхідністю додаткових законодавчих змін і пошуком фінансування на обладнання. Проте TruCam – це тільки перший етап контролю за швидкістю з боку патрульних, який здійснюється у ручному режимі. Наступний крок – це автоматична фіксація на відеокамери, яку обіцяють запровадити вже до кінця цього року.

"Майже все готово. Нам не вистачає маленьких деталей, однієї постанови Кабміну і однієї поправки в парламенті. Думаю, ще в цьому році ми підключимо камери по всій країні. Спочатку запрацює 30 камер, потім 50, потім 150. Думаю, межа буде 1000 камер", – розповідає міністр внутрішніх справ Арсен Аваков.

Правоохоронці сподіваються, що завдяки посиленому контролю за швидкістю на дорогах до 2020 року кількість ДТП скоротиться щонайменше на 30%. Адже усі ці заходи мають одну головну мету – навчити водіїв безпечно їздити й дотримуватися правил дорожнього руху. 

Оксана КОВАЛЬ.

З жовтня минулого року патрульна поліція почала використовувати пристрої для вимірювання швидкості TruCam. Їх встановили на ділянках найбільшої концентрації ДТП як на трасах державного значення, так і у великих містах: Києві, Дніпрі, Харкові і Маріуполі. Ще до старту роботи радарів у поліції запевняли, що "патрульні не сидітимуть у кущах", а з місцем розташування пристроїв можна ознайомитися на сайті поліції. Чи справдились обіцянки МВС та наскільки результативною є нова система, дізнавались наші експерти Центру громадського моніторингу та контролю. 

TruCam – прилад, який вимірює швидкість автомобіля на відстані до 1200 метрів. Він може працювати без підзарядки 15 годин і записувати понад 16 тисяч відеороликів. За допомогою GPS він точно фіксує координати порушення, а також час і дату.

Це вже не перші радари, які з'являються на українських дорогах. Спроба запровадити контроль швидкості була ще 2010 року. Проте тоді російські вимірювачі 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 478

Шановний читачу, друже і не друже, опоненте чи прихильнику моїх думок! Запрошую тебе до непростої розмови.

Сідаючи за цей нарис, згадав таку собі повчальну оповідку.

Жорстокий господар спіймав в степу орла. Приніс додому, посадив у курник і прив'язав міцною мотузкою за лапку.

Довго боровся полонений  із неволею. Не приймав їжу, рвав мотузку, до крові обідрав пір'я на крилах,  та марно. Врешті-решт, покорився долі. Став клювати курячу їжу, задовольнявся сидінням у пташиному товаристві. Відповідно і свою свідомість "переформатував"  на примітивне споживацьке існування.

Не зчувся, як прийшла весна. За зиму міцний шнурок зотлів і обірвався. Та орел не скористався дарованою свободою. Не полетів у безмежні небесні простори – залишився в курнику.

Думаю собі: скільки українців-"орлів" стали схожими на нашого полоненого. Майже тридцять літ пройшло з тих пір, як мотузка  залежності від Росії обірвалася, а частина громадян України мріє жити у путінському "курнику". У них немає прагнення до свободи і вільного лету. Як кліщ, впився в кров рабський ген.

Згадайте результати цьогорічних президентських виборів. Не маю на увазі перемогу В. Зеленського – він здобув її завдяки вміло проведеній передвиборній кампанії. Перші його заяви вселяють надію на те, що європейський курс наша держава збереже. Але чим пояснити  значний відсоток голосів, відданих за проросійські сили? Ці кандидати відкрито, нахабно й цинічно проголошували прокремлівський курс. Більше того, коли хвиля виборчих перегонів досягла піку, Юрій Бойко із відомим прихильником Кремля, кумом Путіна Віктором Медведчуком полетіли до Москви.

Колись гоголівський коваль Вакула, осідлавши чорта, летів до цариці в Петербург за туфелькою для своєї нареченої Оксани. Змилостивилась імператриця і подарувала українцеві золоту обувку із своєї ноги.

"Наші" (хоч які вони наші?) чартерним рейсом (читай: "чортовим" за Гоголем) долетіли  до самого прем'єр-міністра Росії В. Медведєва – торгували Україною.  Які "ставки" на торгах?

За Україну – 25 відсотків знижки на газ і мир на Донбасі. Умови миру прості: вони продиктовані не Україною, а царем Путіним. Це автономія так званих "ДНР" та "ЛНР". Вільна зона торгівлі та економічних стосунків із проросійським Митним союзом.

На переконання пана Медведчука, в Україні має бути єдиний православний духовний простір, і тільки з приналежністю до  Московського патріархату.

Вслухаючись у майже щоденну риторику кума Путіна на телеканалі "112" та деяких інших, починаєш мимоволі схилятися до думки, що такий "братній" договір врятує українців від бідності, а знижені тарифи на газ забезпечать піднесення промисловості, єдина російська Церква об'єднає всіх вірних. Так і уявляєш собі гасло: "Православні всіх церков, єднайтесь навколо Московського патріархату і царя Путіна!".

Старше покоління пам'ятає плакат-агітку, на якому "щасливі" західняки із квітами зустрічали червоноармійців. Це був вересень 1939 року. Невдовзі вони відчули ту "радість" на собі – так зване визволення було омите кров'ю патріотів, оперезане колючим дротом концтаборів. Тисячі й тисячі українців стали враз "ворогами народу". Цвіт нації осипався, немов пелюстки, з квітучого українського дерева. І сьогодні ці життєдайні пелюстки опадають на землю від куль проросійських найманців та російської зброї на  Сході країни.

На жаль, є українці, які без докорів сумління  весну нашої Незалежності бездумно і легковажно вимінюють на "весну руського міра".

Не думаю, що боротьба за російське управління Україною закінчилася інавгурацією нового Президента. Навпаки: загостриться на виборах народних депутатів України, які незабаром мають відбутися. Завдання партій "За життя", "Опозиційного блоку" та їх прибічників – створення проросійської коаліції в парламенті і зміна вектора руху держави на Москву.

З погляду на загальний перебіг подій на виборчих перегонах, їх результати, це їм може вдатися. Одна з причин цього – майже цілодобове зомбування  електорату проросійськи налаштованими політиками. Після виборів вони поводяться дедалі нахабніше. Через це, на мою думку, Україна – на межі поразки. Війна на Сході, за висловом відомого Дмитра Корчинського, найменш кривава в історії України. 

Ми завдяки патріотизму та героїзму наших співвітчизників тут, на Ковельщині, не відчуваємо  запаху пороху і не чуємо вибухів мін та снарядів.  Але є інша підступна війна. Постійне зомбування – це найвища загроза нашому існуванню. Відомий журналіст Віталій Портников   висловив таку думку: "Якщо б теперішні олігархи Фірташ, Коломойський, Ахметов, Пінчук та інші об'єднали  свої телеканали в один вектор політики, то могли б легко спрямувати нас і в стан авторитаризму (диктатури), і так само стадом свідомо загнати під путінське крило на умовах Новоросійської губернії і згадуваного "руського міра".

Не хочу бути лихим пророком, але боюся, що попереду нас може чекати нова хвиля хаосу та неспокою, а, значить, нового падіння економіки й благополуччя, а разом з тим – нового рівня корупції та бандитизму. Гарантія миру, стабільності і спокою не в Європі і не в Москві. Вона – у нас самих, в українській душі.

Є гарна реклама: "Купуй українське!". Запозичу для нашої теми: "Обирай українське – Президента, Уряд і депутатів".

І найголовніше – полюби Україну всім серцем. Може, з Любові щось  і народиться?

Анатолій СЕМЕНЮК.

Шановний читачу, друже і не друже, опоненте чи прихильнику моїх думок! Запрошую тебе до непростої розмови.

Сідаючи за цей нарис, згадав таку собі повчальну оповідку.

Жорстокий господар спіймав в степу орла. Приніс додому, посадив у курник і прив'язав міцною мотузкою за лапку.

Довго боровся полонений  із неволею. Не приймав їжу, рвав мотузку, до крові обідрав пір'я на крилах,  та марно. Врешті-решт, покорився долі. Став клювати курячу їжу, задовольнявся сидінням у пташиному товаристві. Відповідно і свою свідомість "переформатував"  на примітивне споживацьке існування.

Не зчувся, як прийшла весна. За зиму міцний шнурок зотлів і обірвався. Та орел не скористався дарованою свободою. Не полетів у безмежні небесні простори – залишився в курнику.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 493

У Києві з 10 по 13 травня тривав третій фестиваль Українського аматорського театру "День театру". Відзначити цю подію зібралась величезна українська театральна родина – більше тисячі яскравих, талановитих, відданих театральному мистецтву людей, захоплених сценою, тих, для кого театр став життям.

На професійній сцені виступали дитячі, юнацькі, шкільні, студентські та аматорські театральні колективи, вік учасників – від 5 – до 65 років! Усього – 95 самодіяльних театрів з 40 міст України. Були представлені всі жанри та види театрального мистецтва – драми, комедії, трагедії, мюзикли, хореографічні вистави, опера, лялькові вистави, пластичні вистави, театр тіней, "чорний театр", вуличний театр, експериментальний театр.

Це був справжній театральний марафон, адже за фестивальні дні (з 10 по 12 травня) Київ побачив 115 вистав, які в загальному тривали 150 годин!  

Волинь представляли два колективи з Луцька та Ковельський аматорський експериментальний театр-студія "10 ряд 10 місце" (режисер-постановник та художній керівник - Альона Малюга-Мельникова).

Постановки відбувалися одночасно на шести театральних майданчиках столиці. Ковельчанам випала честь виступати на камерній сцені ім. Сергія Данченка Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка. Столичному глядачеві показали виставу-диптих за мотивами історичних романів відомої української письменниці та поетеси Ліни Костенко – "Берестечко" та "Маруся Чурай", драму під назвою "Несказане лишилось несказанним…". 

За чудову постановку твору ковельчан відзначили Дипломом та відзнакою фестивалю у номінації "За сценографічне рішення вистави". 

Урочисте закриття фестивалю та церемонія нагородження учасників у формі справжнього театрального балу пройшло у Колонній залі Київської міської державної адміністрації. Ковельський театр, представляючи своє місто, вкотре зірвав бурхливі овації присутніх, які достойно оцінили "Легенду про Ковель" – театралізоване дійство, створене у стилі середньовічного перфомансу. 

"Це був надзвичайний досвід, ми зуміли достойно представити наш колектив і наше рідне місто на такому високому рівні, а, крім того, ми отримали масу позитивних емоцій, яскравих вражень, побачили справжнє різнобарв'я форм та жанрів у виконанні інших колективів, знайшли нових друзів і однодумців, та отримали вже кілька запрошень на театральні події у різні куточки України…", – каже режисер театру Альона Малюга-Мельникова і продовжує:

– Щиро дякуємо всім, хто підтримував нас, вболівав і допомагав. Зокрема, ця поїздка відбулась завдяки сприянню заступника міського голови Прокопіва Ігоря Ярославовича, а також відділу культури виконавчого комітету Ковельської міської ради в особі начальника відділу  Савлук Вікторії Анатоліївни. Дякуємо костюмеру Народного дому "Просвіта" Літвін Лілії Степанівні, Ковельському історичному музею (в особі директора Матвійчук Маргарити Євгеніївни та доглядача фондів  Мороз Мирослави Леонідівни) та Старовижівському районному народному краєзнавчому музею (в особі директора Ковальчук Наталії Леонтіївни), ДУ "Ковельська виховна колонія" та Волинському академічному облмуздрамтеатру ім. Т.  Г. Шевченка, а також Шлюєву Юрію Миколайовичу, Кушнерук Альоні Юріївні, Кушнеруку Юрію Пилиповичу та усім, хто доклав зусиль для того, щоб ковельський театр міг заявити про себе та своє місто на такій яскравій і значимій театральній події у столиці. Дякуємо, "День театру - 2019"! Це було неймовірно! І до зустрічі у наступному році!..".

Ірина ГОНЧАРУК.

НА ЗНІМКАХ: актори Ковельського аматорського експериментального театру-студії "10 ряд 10 місце" на фестивалі Українського аматорського театру "День театру" в Києві.

Фото з архіву театру-студії.

У Києві з 10 по 13 травня тривав третій фестиваль Українського аматорського театру "День театру". Відзначити цю подію зібралась величезна українська театральна родина – більше тисячі яскравих, талановитих, відданих театральному мистецтву людей, захоплених сценою, тих, для кого театр став життям.

На професійній сцені виступали дитячі, юнацькі, шкільні, студентські та аматорські театральні колективи, вік учасників – від 5 – до 65 років! Усього – 95 самодіяльних театрів з 40 міст України. Були представлені всі жанри та види театрального мистецтва – драми, комедії, трагедії, мюзикли, хореографічні вистави, опера, лялькові вистави, пластичні вистави, театр тіней, "чорний театр", вуличний театр, експериментальний театр.

Це був справжній театральний марафон, адже за фестивальні дні (з 10 по 12 травня) Київ побачив 115 вистав, які в загальному тривали 150 годин!  

Волинь представляли два колективи з Луцька та Ковельський аматорський експериментальний театр-студія "10 ряд 10 місце" (режисер-постановник та художній керівник - Альона Малюга-Мельникова).

Постановки відбувалися одночасно на шести театральних майданчиках столиці. Ковельчанам випала честь виступати на камерній сцені ім. Сергія Данченка Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка. Столичному глядачеві показали виставу-диптих за мотивами історичних романів відомої української письменниці та поетеси Ліни Костенко – "Берестечко" та "Маруся Чурай", драму під назвою "Несказане лишилось несказанним…". 

За чудову постановку твору ковельчан відзначили Дипломом та відзнакою фестивалю у номінації "За сценографічне рішення вистави". 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 805