6 липня1944 р. для Ковеля пам’ятна дата – в цей день його було звільнено від фашистських загарбників. Цьогоріч минуло уже 75 років з того часу, як біля рідного міста стихли постріли та вибухи Другої світової війни. Але до сьогодні у наших серцях не згасає пам’ять про героїчний подвиг солдатів.

Тож надвечір 6 липня біля Меморіалу Слави зібралися ветерани війни і праці, воїни-інтернаціоналісти, представники міської та районної влади, силових структур, духовенства, підприємств та установ, громадських організацій, гості з міст-партнерів, щоб відзначити пам’ятну дату.  

Учасники заходу хвилиною мовчання вшанували пам’ять Героїв та поклали квіти до Вічного вогню та стел пам’яті  на честь загиблих земляків на Сході України та в Афганістані.

У цьому році захід був особливим завдяки зусиллям акторів аматорського експериментального театру-студії «10 ряд 10 місце». Митці на основі реальних життєвих історій підготували театралізовану документально-драматичну постановку «По той бік воєнної хроніки...». 

У виставі майстерно поєдналися глибокий зміст та незвична для ковельчан форма подачі історичних фактів. Хроніка воєнного лихоліття дуже хвилююче сприймалася через призму трагедій окремих конкретних людей – жителів Ковеля. Майстерна акторська гра перенесла глядачів у наше місто часів Другої Світової війни. Присутні перейнялись, зокрема, болем та бідою жінки, яка збирала гнилу картоплю, щоб прогодувати немовля; єврея, який вижив під час розстрілу; юної дівчини, яку вивезли на примусові роботи до Німеччини; солдата-фронтовика.

Усього таких сюжетів у театральній постановці було дев’ять. Подібне режисерське рішення викликало глибокі емоції у глядачів, а постановка дала можливість присутнім отримати справжні уроки мудрості, витримки, мужності. Глядачі її дивилися, затамувавши подих, співпереживали героям, плакали. 

Варто відзначити велику підготовчу роботу колективу театру-студії та особисто його  керівника, режисера Альони Малюги-Мельникової. 

– Ідея цієї постановки народилася у мене з самої теми – 75-ї річниці визволення Ковеля від фашистських загарбників, – зазначила у нашій розмові пані Альона. – У Ковельському історичному музеї ми отримали хроніку подій від початку окупації Ковеля в 1941 році до 6 липня 1944 р. – дня його визволення. Вивчаючи ці матеріали, я зрозуміла, що ми просто не можемо упустити жодного рядка, адже важливим є кожен факт. 

Новим для нашого театру є жанр постановки – «вербатім» (лат. verbatim – «дослівно»), який ґрунтується на документальних матеріалах, де немає нічого вигаданого, жодного художнього домислу.

Я щиро вдячна глядачам за їх емоції, за слова підтримки і вдячності. Головне, щоб цієї трагедії не забували, і щоб ніколи не переступали тонкої межі між війною і миром.

Світлана ЛЯШУК.

НА ЗНІМКАХ: під час театралізованої документально-драматичної постановки «По той бік воєнної хроніки...».

Фото із офіційного сайту Ковельської міської ради.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 775

Ковелю!  Ковелю!  Рідний мій Ковелю!..

У тебе – свято радісне, а у мене смуток на душі. Чому? Я заздрю тобі: ти молодієш, гарнішаєш, а мої скроні пан Час сріблом підмальовує.

Та даремні мої  песимістичні нотки. Закон життя не зміниш. А сенс буття якраз і полягає в тому, щоб ти, мій Ковелю, гарнішав щодня, щогодини. Заглядаю у твоє єство і бачу великі зміни на краще: у тебе зелені, пишні одежі і щораз новіші, обличчя усміхнене, яснооке, а душа співуча, танцююча і дух спортивний з козацьким гартом. Ти дружити любиш. Он скільки гостей на твій «день народження» наїхало із Польщі, Німеччини, Литви, Білорусі та ряду міст нашої неньки-України.

Ковельчани   зустріли їх, як рідних. Урочисту академію в «Просвіті» підготували – в  ній і вітання, і музика та танці, і щире слово міського голови.

Олег Кіндер нагадав, що сьогодні у ковельчан два свята: 75-та річниця визволення від нацистів і День міста. У ту страшну війну Ковель зазнав величезних втрат – і матеріальних, і людських. Місто опинилося в руїнах. Титанічними зусиллями ковельчани відбудували його. На жаль, через війну на Сході ми й сьогодні зазнаємо втрат. Кращі сини, в тому числі й із Ковельщини,  поклали свої голови за наш мир і нашу волю. Схилімо голови в пошані!

На пропозицію очільника міста всі хвилиною мовчання вшанували Героїв.

Олег Олексійович наголосив, що місто розбудовується, розвивається і має гарні перспективи. Є здобутки в галузі освіти, медицини, культури та спорту. Не стоїть на місці «комуналка» – вулиці благоустроюють, у подвір’ях будинків вкладають плитку, ритмічно і злагоджено працюють працівники комунальних підприємств. З’являється нове житло, як гриби після дощу,  ростуть приміщення торговельних закладів.

За цим – невтомна праця ковельчан, всіх тих, хто любить своє місто. «Нехай і надалі нас об’єднує ця любов, небайдужість до рідного міста, а наш славний Ковель стане найкращим містом на Землі!» – наголосив  Олег Кіндер.

Цілий ряд шанованих людей міста були нагороджені відзнаками і подарунками міської влади.

Немає сенсу озвучувати усі вітальні виступи кожного із гостей. Тому фрагментарно, без  прикрас, про головне: «Ваше місто молодшає»; «Місто чисте, світле, гарне»; «Ми побачили багато змін»; «Ми цінуємо нашу дружбу»; «У вас є чому повчитися»; «Ваш мер заряджений на майбутнє, і ковельчани відповідають тим же»; «У нас позитивна співпраця  в оздоровленні дітей – Барзінгхаузен  буде продовжувати цю місію. Німецькі родини передають ковельчанам щирі вітання»; «Ми горді, що дружимо з вами». 

Ось такі короткі штрихи до теми співпраці з містами-побратимами Холмом,  Бжегом Дольним, Ленчною, гміною  Бабошево (Республіка Польща), Щучином (Білорусь), Утеною (Республіка Литва), Барзінгхаузеном (Німеччина), Смілою, Бучею, Володимир-Волинським (Україна). 

Перед учасниками академії виступили кращі аматорські колективи, демонструючи свою високу виконавську майстерність. Вирували на сцені танці, лунала академічна музика  і (за що я особливо вдячний та чим  щиро зворушений) відбулася презентація нової «Пісні про Ковель» на слова автора цих рядків  і музику Юрія Заворотинського у виконанні співучого гурту «Промінь»:

Я тишу твою сповиваю

 словами,

Громи заховаю у серці своїм

І запахи квітів барвистих,

 духмяних

Вдихаю душею, і пахне твій

  дим.

Ось так, мій Ковелю, ще одна сторінка перегорнута. Здавалось,  це все відійшло в історію. Але творчі люди не зупиняються. Біля лікарні з’явився філософськи  осмислений  пам’ятник під назвою «Розвиток». Це – заклик до дії.

А у цій вічній праці на благо міста й ковельчан і є сенс життя. Зі святом, дорогий Ковелю, рідне місто моє!

Анатолій СЕМЕНЮК,

Почесний громадянин міста Ковеля.

Ковелю!  Ковелю!  Рідний мій Ковелю!..

У тебе – свято радісне, а у мене смуток на душі. Чому? Я заздрю тобі: ти молодієш, гарнішаєш, а мої скроні пан Час сріблом підмальовує.

Та даремні мої  песимістичні нотки. Закон життя не зміниш. А сенс буття якраз і полягає в тому, щоб ти, мій Ковелю, гарнішав щодня, щогодини. Заглядаю у твоє єство і бачу великі зміни на краще: у тебе зелені, пишні одежі і щораз новіші, обличчя усміхнене, яснооке, а душа співуча, танцююча і дух спортивний з козацьким гартом. Ти дружити любиш. Он скільки гостей на твій «день народження» наїхало із Польщі, Німеччини, Литви, Білорусі та ряду міст нашої неньки-України.

Ковельчани   зустріли їх, як рідних. Урочисту академію в «Просвіті» підготували – в  ній і вітання, і музика та танці, і щире слово міського голови.

Олег Кіндер нагадав, що сьогодні у ковельчан два свята: 75-та річниця визволення від нацистів і День міста. У ту страшну війну Ковель зазнав величезних втрат – і матеріальних, і людських. Місто опинилося в руїнах. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 554

Вечірній Ковель перебував у піднесеному настрої. На площі Героїв Майдану, де розмістилась велика, обладнана за найсучаснішими технологіями сцена, відбулася традиційна церемонія нагородження переможців конкурсу у номінаціях «Кращий».

 Нагадаємо, що у нашому місті проводиться щорічний конкурс  у різних номінаціях, де високими відзнаками нагороджують  ковельчан, котрі дбають про рідне місто, примножують його славу і авторитет своєю невтомною  щоденною працею.

Цьогоріч організаційний комітет виконавчого комітету Ковельської міської ради визначив переможців та лауреатів у номінаціях: «Найкращий благоустрій території підприємства, організації», «Найкраще озеленення балкону», «Юний талант року», «Громадський діяч року», «Меценат року».

Зовнішній благоустрій будь-якої території – це візитна картка кожного населеного пункту. Не має  значення до яких споруд і будівель прилягає територія, але в будь-якому випадку це повинно бути джерело позитивних емоцій, досконалості та краси.

Лауреатом в номінації «Найкращий благоустрій території підприємства, організації» став  підприємець  Ігор Герасімов, який надав вагому фінансову підтримку для втілення архітектурного задуму  талановитих ковельських ковалів Миколи Бідюка та Анатолія Мухи. По вулиці Сагайдачного, поблизу міськрайонного центру зайнятості та привокзальної площі, з’явився ретро-велосипед. Поряд із цим диво-витвором  за кошти мецената обладнано місце для паркування велотранспорту, благоустрій прилеглої території  будинку Сагайдачного, 6 «в» Для безпеки пішоходів виготовлено та встановлено металеву огорожу, що розділяє проїжджу частину і тротуар. Біля магазинів з’явились нові зелені насадження. 

Переможцем цієї  ж номінації по праву визнано директора закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №11 Надію Шевчик.  З ініціативи батьківського комітету та адміністрації закладу пройшла акція-конкурс «Подаруй дітям казку», метою якої було продовжити облаштування ігрових майданчиків та оновлення тіньових павільйонів. Свою окрасою ваблять  намальовані знайомі герої казок та улюблених мультфільмів, що дає можливість дітям поринути в світ пригод та в спекотний день з комфортом займатися улюбленими справами.  

Беззаперечним переможцем у номінації «Найкраще озеленення балкону» стала Оксана Ризванюк, яка з любов’ю плекає кожну квіточку, вазончик, а , поглянувши на ошатний, що милує око кожного перехожого балкон господині,  затамовуєш подих і усвідомлюєш, що ось таких людей  як пані Оксана потрібно наслідувати, адже краса врятує світ.

Активна громадська позиція, реалізація соціальних ініціатив, самовіддана праця на користь громади це ті завдання, які ставлять перед собою люди, котрі взяли на себе сміливість стати громадськими діячами. Це почесний титул, що потрібно заслужити. Цьогоріч відзначили  переможців  у номінації «Громадський діяч року». Ними стали голова громадської організації «Асоціація осіб з інвалідністю «Добродія в дії» Володимир Кравчук та ковельчанка Марина Громова.

Варто сказати, що Володимир Аврамович   є головою громадської організації з 2016 року. За цей короткий період показав себе як керівник, котрий легко справляться із завданнями, що потребують організаторських здібностей. Уважний до проблем, які турбують людей, по-можливості вирішує їх.

А ось Марина Громова зініціювала у нашому місті благодійний проект «Я – особлива мама» для жінок, які виховують дітей з інвалідністю. Жінка достукалась до небайдужих сердець, залучила меценатів і благодійників, аби сім’ї з особливими дітками відчули, що вони  не самотні. А головне, щоб мами, заклопотані буденністю, проблемами, недоспаними ночами відчули себе жінками – ніжними, безтурботними, особливими. Впродовж двох днів для 16 жінок організували дозвілля та години релаксу.

На кожну маму чекали подарунки, сюрпризи. І це все  завдяки багатьом небайдужим людям, котрих об’єднала пані Марина. До речі, жінка сама мама трьох дітей і є мамою дитини з особливими потребами.

Багато відзнак отримала талановита молодь нашого міста у номінації «Юний талант року». Лауреатами цієї високої відзнаки визнано вихованку  народного художнього колективу студії естрадного співу «Нові таланти» Анну Корж (керівник Світлана Шиманська), ученицю Ковельської школи мистецтв Еліну Ковальчук. 

Високий рівень знань, талантів, творчих здібностей, спортивних здобутків демонструють учениця 10-А класу ЗОШ І-ІІІ ст. №7 Катерина Комісарик, учениця Ковельської дитячої художньої школи ім. Андроника Лазарчука Анна Чирук, учень Ковельської міської гімназії , вихованець КЗ КДЮСШ імені Євгена Кондратовича Тарас Семенюк, котрі стали переможцями номінації «Юний талант року».

Меценати і благодійники – це люди, на вчинках яких тримається наше суспільство. Їхні справи, спрямовані на благодійність, є завжди корисними і потрібними, хоча  вони, власне, ніколи не хизуються цим, а навпаки скромно і без вагань приходять на допомогу тим, хто цього найбільше потребує, сприяють розвитку і процвітанню нашого міста. В номінації «Меценат року» відзначено лауреатів, якими стали Віталій Бойчук – організатор доброчинних акцій для дітей з особливими потребами, сімей, котрі опинилися в складних життєвих обставинах, Олександр Мороз – тренер і спонсор футзальної команди «Шанс-Авто», Віктор Тищук, який забезпечує безкоштовне транспортне перевезення  для вихованців Ковельської школи мистецтв, з власної ініціативи провів ремонтні роботи в 2 навчальних класах; Олександр Шитіков – підприємець, котрий не залишився до проблем матеріального забезпечення лікувальних закладів Ковельського МТМО.

Переможцем у номінації «Меценат року» визнано відомого ковельського підприємця Романа Дідицького. 

Міський голова Олег Кіндер привітав кожного, хто проявляв ініціативу впродовж року, щиро тиснув руку  номінантам і нагородженим. А велика дружна ковельська громада відчула велику радість від того, що наші ковельчани найкращі, найчуйніші, найщиріші і найпрацьовитіші.

(Закінчекння на 9-й стор.).

Вечірній Ковель перебував у піднесеному настрої. На площі Героїв Майдану, де розмістилась велика, обладнана за найсучаснішими технологіями сцена, відбулася традиційна церемонія нагородження переможців конкурсу у номінаціях «Кращий».

 Нагадаємо, що у нашому місті проводиться щорічний конкурс  у різних номінаціях, де високими відзнаками нагороджують  ковельчан, котрі дбають про рідне місто, примножують його славу і авторитет своєю невтомною  щоденною працею.

Цьогоріч організаційний комітет виконавчого комітету Ковельської міської ради визначив переможців та лауреатів у номінаціях: «Найкращий благоустрій території підприємства, організації», «Найкраще озеленення балкону», «Юний талант року», «Громадський діяч року», «Меценат року».

Зовнішній благоустрій будь-якої території – це візитна картка кожного населеного пункту. Не має  значення до яких споруд і будівель прилягає територія, але в будь-якому випадку це повинно бути джерело позитивних емоцій, досконалості та краси.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 730

У четвер 27 червня у читальному залі Ковельської центральної районної бібліотеки відбулася 25-та сесія Ковельської районної ради під головуванням голови районної ради Андрія Броїла.

Засідання розпочалося урочистостями з нагоди Дня Конституції України. 

Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять тих, хто загинув, захищаючи територіальну цілісність держави. 

З державним святом присутніх привітали голова Ковельської райдержадміністрації, депутат Волинської обласної ради Віктор Козак та голова районної ради Андрій Броїло.

В ході урочистості депутати районної ради Святослав Волошук, Віктор Сидорчук та Василь Мичко були відзначені Подяками Ковельської райдержадміністрації та Ковельської районної ради. Почесною грамотою відзначено й директора ДП «Ковельське лісове господарство» Володимир Данилюк. Подяку отримав директор Ковельської філії ПрАТ «Волиньобленерго» Денис Бутолін. 

Неймовірні емоції подарували присутнім художні колективи Ковельщини – народний аматорський хор працівників культури району «Вишиванка», молодіжний гурт «Колорит» Ковельського районного будинку культури, солістка Люблинецького Центру культури і дозвілля Анастасія Карпук-Сугак. 

Після завершення урочистості обранці громади району продовжили  роботу сесійного засідання.

Передусім, присутні привітали депутатів, які в міжсесійний період відзначили дні народження. Далі  голова районної ради Андрій Броїло вручив окремим депутатам ради та головам сільських рад Ковельського району сертифікати про підвищення кваліфікації за програмою тематичного постійно діючого семінару «Діяльність депутата у місцевій раді та її органах».

Обравши лічильну та редакційну комісії, народні обранці ухвалили порядок денний сесії із змінами. У питанні «Різне»  депутати погодили розгляд двох Звернень, а питання «Про створення опорного закладу загальної середньої освіти «Любитівський ліцей» Ковельської районної ради Волинської області» за пропозицією начальника відділу освіти Ковельської РДА Ірини Ревейчук вилучили з порядку денного.

Далі депутати протягом тридцяти хвилин мали можливість озвучити свої запити та запитання. Депутат Анатолій Корнійчук передусім подякував колегам-депутатам за підтримку ініціатив, які звучать в залі. Зокрема,  запиту депутата, який він озвучив в березні ц. р. щодо аварійності на ділянці дороги в районі села Гулівка. Анатолій Авакумович повідомив про відповідне реагування Служби автомобільних доріг, адже на вказаній ділянці дороги встановлено обмежувальні знаки, нанесено розмітку.

Анатолій Авакумович у своєму запиті озвучив звернення батьків учнів Озерненської гімназії з приводу  необхідності збереження цього навчального закладу. 

Депутат Валерій Миронюк у своєму запиті озвучив занепокоєння жителів сіл Городище, Гредьки, Красноволя щодо можливого закриття ФАПу в селі Городищі, а Володимир Хомік, в свою чергу, запропонував звернутися від імені районних депутатів до очільників об’єднаних територіальних громад з тим, щоб об’єкти соціальної сфери району (школи, ФАПи) не закривалися, а й надалі функціонували. 

На продовження свого виступу, Валерій Миронюк подякував директору СЛАТ «Тур» Олександру Смалю та  голові районної ради Андрію Броїлу за допомогу у вирішенні питання забезпечення дровами жителів сіл колишньої Городищенської сільської ради.

У «тридцятихвилинці» виступили також В’ячеслав Шворак, Микола Чуль, Олександр Титомир.

В ході розгляду питань порядку денного депутати прийняли рішення з питань «Про внесення змін до рішення районної ради від 13 грудня 2018 року, №23/28 «Про районний бюджет на 2019 рік», «Про надання дозволу на списання майна  спільної власності територіальних громад сіл, селищ району, що перебуває на балансі Ковельського МТМО», «Про надання дозволу на списання майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ району, що перебуває на балансі Голобської та Люблинецької селищних рад», «Про затвердження переліку об’єктів спільної власності територіальних громад  сіл, селищ району, що підлягають приватизації у 2019 році».

Депутати взяли до відома інформації про хід виконання районної цільової Програми підтримки індивідуального житлового будівництва на селі «Власний дім», затвердженої рішенням районної ради від 21.02.2007 року, №9/6 у 2018 році; про звіт постійної комісії з питань бюджету, фінансів, контролю за використанням майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ району.

У «Різному» депутати районної ради ухвалили Звернення депутатів Ковельської районної ради Волинської області до Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України щодо прирівнення розміру І тарифного розряду Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери до розміру мінімальної заробітної плати. Також підтримано звернення Асоціації міст України до Президента України, Верховної ради України, Кабінету Міністрів України. 

Світлана ЛЯШУК.

НА ЗНІМКАХ: під час районних урочистостей з нагоди Дня Конституції України  та 25-ї сесії районної ради в Ковельській центральній районній бібліотеці.

Фото з архіву 

Ковельської РДА. 

У четвер 27 червня у читальному залі Ковельської центральної районної бібліотеки відбулася 25-та сесія Ковельської районної ради під головуванням голови районної ради Андрія Броїла.

Засідання розпочалося урочистостями з нагоди Дня Конституції України. 

Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять тих, хто загинув, захищаючи територіальну цілісність держави. 

З державним святом присутніх привітали голова Ковельської райдержадміністрації, депутат Волинської обласної ради Віктор Козак та голова районної ради Андрій Броїло.

В ході урочистості депутати районної ради Святослав Волошук, Віктор Сидорчук та Василь Мичко були відзначені Подяками Ковельської райдержадміністрації та Ковельської районної ради. Почесною грамотою відзначено й директора ДП «Ковельське лісове господарство» Володимир Данилюк. Подяку отримав директор Ковельської філії ПрАТ «Волиньобленерго» Денис Бутолін. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 622

28 червня в Україні відзначати державне свято — День Конституції на честь її прийняття у 1996 році. Але мало хто знає, що перша Конституція у світі була написана та прийнята в Україні ще у 1710 р., 5 квітня. Зараз її називають скорочено «Конституція Пилипа Орлика». Повна назва – «Правовий Уклад та Конституції відносно прав і вольностей Війська Запорозького». 

Конституція США була прийнята у 1787 році, Франції й Польщі – у 1791 році. Конституція П.Орлика випередила американську на 77 літ, а перші Європейські – на 81.

Пилип Орлик народився 11 жовтня 1672 р. у селі Косуті Ошлянського повіту на Віленщині (Литва). Батько його — Степан Орлик, чеський барон, католик, загинув на війні у 1673 р. Виховувала сина мати Ірина з православного роду Малаховських, тому й охрестила сина за православним обрядом. Пилип Орлик отримав освіту в Кєво-Могилянській академії й за протекцією С.Яворницького став писарем. Згодом перейшов працювати в канцелярію Генерального писаря козацького війська й через короткий час дослужився до Генерального писаря при гетьманові Іванові Мазепі. В той час Генеральний писар в козацькій раді відповідав сучасним посадам Міністра внутрішніх і зовнішніх справ. Тому він, як ніхто інший, знав стан справ в Гетьманщині. 

Гетьман Іван Мазепа наблизив його до себе так, що довіряв   найпотаємніші плани й зробив своїм помічником та однодумцем. В обов’язки Генерального писаря входило складати й шифрувати дипломатичні документи, листування гетьмана з Туреччиною, Кримом, польським королем Станіславом Лєщинським і з коханою жінкою. Писав гетьманські маніфести, з котрими Мазепа звертався до народу України, а також допомагав відбирати з козацької старшини вірних Гетьману полковників, щоб пішли за ним проти Московського царя. 

Зрозуміло, що Орлику були знайомі документи, в яких обмежували владу королів і, мабуть, добре знав «Генріхові Артиклі»(1573 р.) та «Pacta conventa!», у яких шляхта Речі Посполитої захищала свої права та привілей від свавілля короля. П.21 наголошував: «У разі ж, якщо ми (від чого, Боже, борони!) не виконаємо цих статей або умов, або учиним що-небудь всупереч їм, законам і вольностям, то всіх мешканців королівства і великого князівства (Литовського  – авт.) оголошуємо вільними від належної нам покори й вірності». У козаків була лише домовленість, ніде не закріплена документально. Гетьмана обирали й звільняли (імпічмент) за порушення козацьких законів на Раді. 

Легендарного гетьмана Костянтина Гордієнка обирали 14 разів! Тому така освічена людина, як Пилип Орлик це добре розумів й на практиці створив (мабуть, в співавторстві з кошовим отаманом Костянтином Гордієнком)  Конституцію, яка випереджала всі наявні подібного роду документи на той час. Конституція Пилипа Орлика складається з преамбули та 16 статей.     Перша стаття присвячена православній вірі. Адже для козаків це питання мало надзвичайно велике значення: «… годиться повести мову про святу православну віру східного обряду, якою войовничий козацький народ уперше й понині просвітився ще за панування хозарських каганів від апостольського Константинопольського престолу і яку й нині невідступно обстоює, бо ніколи жодною чужою релігією збаламучений не був».

Козаки розуміли, що єдина віра об’єднує українців. Ця проблема була актуальною впродовж сторіч, доки Україна не здобула Томос. «А для більшого впливу чільного у Малій Русі Київського митрополичого престолу і задля зручнішого управління духовними справами нехай найясніший Гетьман доб’ється   звільнення  нашої Вітчизни з-під московського ярма для провінції, що йому наділена, надана і довірена, та для довколишніх земель від апостольського Константинопольського престолу первісної екзаршої влади». І це вдалося зробити в наші часи! 

Це питання стояло гостро ще й тому, що Польща бажала українців скатоличити, відбирала православні храми, перебудовуючи їх в католицькі. Навіть ікони переписували під чинний католицький стиль. Щоб висвятити священика, потрібно було питати дозволу у московського митрополита. Справа дійшла до того, що в Україні не вистачало священиків, щоб   хрестити народжених та провести в останній шлях померлих.

   Друге, що записали в Конституції – це турбота про цілісність кордонів держави. Гетьман та козацька старшина добре розуміли, що у них мале військо, щоб зберегти землі від зазіхань Московського царства й Речі Посполитої. Тому потрібен був союзник, який би став гарантом територіальної цілісності України. Тому І. Мазепа, а потім й П. Орлик заручаються гарантіями такого захисту від шведського короля Карла ХІІ й вступають з ним у військовий союз для визволення Лівобережної України від московського царя. 

Карл ХІІ обіцянками не розкидався (на відміну від сучасних підписантів Будапештського меморандуму), слово тримав в міру своїх можливостей. Тому козаки життя короля берегли й коли він був поранений в Полтавській битві, то кошовий отаман Костянтин Гордієнко завантажив його з каретою на дві «чайки» і перевіз на правий берег Дніпра, тим самим рятуючи від полону.

І третє, що козаки хотіли бачити, – це збереження козацьких прав та вольностей. В Конституції вони розділили владу на три напрями, які функціонують самостійно, — законодавчий, виконавчий, судовий. Коли в Америці процвітало рабство, в Україні уже були проголошені демократичні засади  управління. Якби Україна не стала колонією Російської імперії, то за 300 років якого б розвитку вона досягла! Всі посади з державним управлінням були виборні. Посадовці звітували перед народом про свою діяльність. Козаки ставилися до виборів дуже виважено і прекрасно розуміли, що від їхнього вибору залежить їх життя. Шкода, що сучасний електорат це не завжди розуміє. 

Прикро, що Конституція залишилася лише на папері, а державу не вдалося захистити від колоніального режиму Речі Посполитої та Московського царства. Пилип Орлик все своє життя присвятив створенню міжнародної коаліції, щоб «вгамувати» загарбників України – московських царів! Йому цього  не вдалося зробити, й український народ жив 300 років під московською окупацією. Потім європейці дуже шкодували, що не прислухалися до Гетьмана П. Орлика: втратили багато земель, які зброєю відняла у них Московія, а деякі були окуповані. У 2014 році була спроба окупувати землю України, але завдяки наполегливості очільників держави, які забезпечили міжнародну коаліцію проти Російської Федерації, цього вдалось уникнути.

Обрання козацькою Радою Пилипа Орлика гетьманом України відбулось 5 квітня 1710 р. в Бендерах.  На козацькій Раді були присутні король Швеції й султан Османської імперії, старшини від Гетьманщини та посли з Січі й сам кошовий отаман Костянтин Гордієнко. Тому ті, що вважають Конституцію Пилипа Орлика художнім твором чи філософським трактатом, глибоко помиляються. Це – легітимний державний документ, за який проголосували всі верстви населення України через обраних представників. 

Постать Пилипа Орлика відома в країнах Європи. Про нього написано багато книг як про видатного політичного, військового діяча, талановитого дипломата. А також видаються книги з його поезією, адже був ще й поетом! Пилип Орлик незаслужено забутий в Україні, тому що постаралися «північні брати», адже він з І. Мазепою вів антимосковську боротьбу і вони характеризували й характеризують його як “зрадника”. Тільки кого він зрадив? Український народ? Ні! 

Коли будете їхати чи летіти до Парижа в аеропорт Орлі, то згадайте, що він названий на честь генерала французької армії Григорія Орлика, сина Пилипа Орлика, хрещеного сина Івана Мазепи.

 Петро Об’єдков. 

28 червня в Україні відзначати державне свято — День Конституції на честь її прийняття у 1996 році. Але мало хто знає, що перша Конституція у світі була написана та прийнята в Україні ще у 1710 р., 5 квітня. Зараз її називають скорочено «Конституція Пилипа Орлика». Повна назва – «Правовий Уклад та Конституції відносно прав і вольностей Війська Запорозького». 

Конституція США була прийнята у 1787 році, Франції й Польщі – у 1791 році. Конституція П.Орлика випередила американську на 77 літ, а перші Європейські – на 81.

Пилип Орлик народився 11 жовтня 1672 р. у селі Косуті Ошлянського повіту на Віленщині (Литва). Батько його — Степан Орлик, чеський барон, католик, загинув на війні у 1673 р. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1705

У ніч на 25 червня Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію, якою фактично повернула російську делегацію у стіни інституції. Така позиція європейців стала шоком для багатьох українців, але не для дипломатів. Що відбулось у Страсбурзі і як це може змінити європейську політику, розібрався Центр громадського моніторингу та контролю.

Російський реванш

Парламентська асамблея Ради Європи підтримала зміни у регламенті, що позбавляють ПАРЄ права накладати санкції на делегації, які порушили норми і цінності інституції. За це рішення проголосували 118 членів асамблеї, 62 – висловились проти, 10 – утримались. Одностайно проти проголосували делегати з України, Грузії, Польщі, Естонії, Литви та Латвії.

У середу, 26 червня, делегати ПАРЄ офіційно повернули до організації представників РФ, які з 2015 року не брали участі в засіданнях і не мали права голосу. Тепер вони зможуть просувати свої інтереси у ПАРЄ і навіть делегувати депутатів з анексованого Криму. Українці разом із представниками Литви, Латвії, Естонії та Польщі покинули засідання, щоб продемонструвати свою незгоду. На знак протесту проти рішення асамблеї українська делегація вирішила припинити загалом участь у роботі сесії ПАРЄ.

«Делегація звертається до Верховної Ради з необхідністю терміново розглянути питання зупинення участі України в ПАРЄ у подальшому», – повідомив на своїй сторінці у Facebook голова української делегації в ПАРЄ Володимир Ар’єв.

Гроші VS Цінності

Формальним приводом для повернення Росії в ПАРЄ стала необхідність захищати 140 мільйонів росіян у Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ). Прихильники РФ в асамблеї наголошували на тому, що домовлятись із Москвою буде легше, якщо її представники сидітимуть в стінах асамблеї. На думку експертів, це було лише маніпуляцією, адже з одного боку, відсутність делегатів з Москви не зупиняла юрисдикцію ЄСПЛ. А з іншого – Росія переважно ігнорує рішення європейського суду.

Реальноюпричиною міжнародні й вітчизняні оглядачі називають російські гроші, що їх потребує Європа. Адже у 2017 році РФ, яка формує 1/10 бюджету інституції, припинила платити внески до РЄ. 

Українські правозахисники вважають, що повернення російської делегації до ПАРЄ є моральною капітуляцією цієї інституції.

«Проблема аж зовсім не у самому факті повернення російської делегації до ПАРЄ – це радше символіка. Дуже неприємна, але символіка. Реальна проблема у тому, що це поштовх до створення нової нормальності у відносинах з РФ», – переконаний міністр закордонних справ Павло Клімкін.

За його словами, небезпека в тому, що одразу після парламентських виборів в Україні  російські та європейські політики «намагатимуться вирішувати питання Донбасу і енергетичної незалежності, наприклад, газового транзиту, за наш рахунок». 

Приниження Європи

Спроби повернути РФ до асамблеї тривали від початку її вигнання. Утім, наголошують політологи, раніше більшість країн підтримували чітку позицію України в цьому питанні. Після президентських виборів в Україні шальки терезів похитнулися. Попри зустрічі президента Володимира Зеленського із лідерами Німеччини і Франції, їхні делегації проголосували за присутність агресора в ПАРЄ. 

Європейські журналісти та політики по-різному відреагували на ситуацію у Страсбурзі. Фонд родин жертв MH17 надіслав ПАРЄ листа з проханням не повертати право голосу РФ. Його голова Піт Плоег заявив, що не розуміє рішення асамблеї. 

Тим часом німецькі журналісти назвали повернення Москви до асамблеї результатом шантажу, а швейцарці заявили про підрив авторитету організації та приниження Європи. На думку швейцарського видання Neue Zьrcher Zeitung, відсутність стійкої позиції щодо тиранії ніколи не приводить до успіху. 

Чи повернеться українська делегація? 

Прогнозувати подальші кроки України у ПАРЄ складно. Чинна делегація має чітку позицію: не йти на поступки агресору.

«Я переконаний, що Україна має жорстко відреагувати на те, що відбулося – це питання самоповаги. І ця реакція має стосуватися не лише блоку міжпарламентського співробітництва ПАРЄ, але і блоку міжурядового співробітництва», – переконаний посол України в ПАРЄ Микола Кулеба, якого відкликали зі Страсбургу до Києва для консультацій.

Втім, після парламентських виборів українське питання у ПАРЄ відстоюватимуть уже інші делегати. Яку стратегію для них передбачає президент, поки не відомо. У відповідь на рішення ПАРЄ президент Зеленський заявив, що він «розчарований». Соратник Зеленського, голова партії «Слуга народу» Дмитро Разумков розкритикував дії української делегації в ПАРЄ. 

Тим часом регламентний комітет ПАРЄ ухвалив рішення звернутися до Венеційської комісії за офіційним роз’ясненням про статус депутатів Державної думи РФ, обраних за багатомандатним округом, що включає анексовані Крим та Севастополь (тобто за партійними списками). Якщо Венеційська комісія стане на бік України, це може припинити повноваження російської делегації, у партійних списках якої є депутати з анексованого Криму. Крім того, новообраний генсек ПАРЄ Марія Пейчинович-Бурич є представницею Хорватії, яка не відзначається дружніми зв’язками із Росією. На думку політологів, це є позитивним сигналом для України. 

Оксана КОВАЛЬ.

У ніч на 25 червня Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію, якою фактично повернула російську делегацію у стіни інституції. Така позиція європейців стала шоком для багатьох українців, але не для дипломатів. Що відбулось у Страсбурзі і як це може змінити європейську політику, розібрався Центр громадського моніторингу та контролю.

Парламентська асамблея Ради Європи підтримала зміни у регламенті, що позбавляють ПАРЄ права накладати санкції на делегації, які порушили норми і цінності інституції. За це рішення проголосували 118 членів асамблеї, 62 – висловились проти, 10 – утримались. Одностайно проти проголосували делегати з України, Грузії, Польщі, Естонії, Литви та Латвії.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 327

Колись давно якийсь мудрий чоловік (напевно, невиправний романтик) порівняв людей із зорями. А й справді, люди – мов зорі… Деякі надзвичайно сліпуче засяють на життєвому небозводі, зблиснувши на коротку мить, і якось несподівано потьмяніють. Інші скромно світяться, даруючи своє ніжне світло і тепло всім довкола, нічого не чекаючи взамін. А коли настає відповідний час, заради ближніх падають на землю і гаснуть, описавши прощальну вогненну дугу і подарувавши комусь останню надію на щастя.  

Яскрава зірочка Анатолія Вікторовича Шиліка на безмежному небосхилі людських доль загорілася 16 вересня 1976 року у селі Запруддя Камінь-Каширського району Волинської області. Як тішилися його мама і тато маленьким синочком! Своєю несказанною радістю, дорогою надією, новою тендітною гілочкою їхнього великого роду… 

Молоді щасливі батьки тоді навіть і припустити не могли, що недовго сяятиме у космічних просторах зоря їхнього новонародженого сина. Сповнені оптимістичних планів на майбутнє, невдовзі після народження первістка вони переїхали у смт Нижні Сірогози Херсонської області. Батько, Віктор Михайлович, став працювати інспектором ДАІ, а мама, Ганна Іванівна, – вихователем у дитячому садочку. 

Саме там, на півдні України, огорнутий батьківською та материнською любов’ю і ласкою, зробив Толік свої перші кроки, почув перші розповіді про славних українських козаків і їхні бойові походи, пішов у школу. 

l

Тоді ж, ще будучи першокласником, уперше пережив і страшну непоправну втрату – смерть батька. Пізніше хлопець не раз згадував ті щасливі дні дитинства, коли вони вдвох із татом рибалили на Балці, коли разом господарювали вдома… І таким дорослим здавався він тоді самому собі! 

Згадував Толік і те, як потому з молодшим братиком у всьому допомагав мамі, адже після смерті тата став для неньки єдиною чоловічою опорою, стараючись якнайбільше турбот взяти на свої ще не окріплі плечі. 

І чи то козацька історія стала тому причиною, чи то від когось із предків передалося по крові, але ще зі шкільних років Анатолій плекав бажання стати військовим. Тож зразу після завершення курсу середньої школи вступив у Сумське вище артилерійське військове училище імені М. В. Фрунзе, успішно його закінчив. Тоді ж остаточно переконався, що професія військового – саме його справа. Навіть і не уявляв себе деінде.

Для проходження подальшої військової служби Анатолій був направлений у місто Ковель Волинської області. У військовій частині, де служив, молодого офіцера поважали за його високоморальні особисті якості. Сумлінний, порядний, відповідальний, наполегливий, чесний, він відразу ж привернув увагу і рядових солдатів, і начальства. Всі знали, що він ніколи і нікого не підведе, завжди прийде на допомогу, дасть добру пораду. І таким був не тільки на службі, а й у повсякденному житті.

l

Саме у Ковелі вродливого, коренастого лейтенанта чекала його щаслива доля. Серце і душу юнака полонила тендітна красуня Оленка … Коли вони вперше зустрілися зимового грудневого дня, глянули одне одному в очі, обоє зразу ж зрозуміли, що це – кохання з першого погляду, кохання навіки, до останнього подиху… І відразу ж відчули серцями, що віднині вони вже не зможуть жити поодинці.

Далі були незабутні зустрічі, мрії про майбутнє… Молоду закохану пару спочатку випробовували сніг і морози, потім – вінчала квітнева повінь садів, осипаючи на щастя білим-білим вишневим цвітом. А 6 серпня 2000 року молодята одружилися...

Щастя і справді довгий час посміхалося Анатолію та Альонці (саме так ласкаво називав дружину чоловік), дарувало неповторні миті. Ота незбагненна любов, що знайшла надійний притулок у їхніх серцях, єднала молодих, допомагала долати життєві труднощі.

…Спогади птахами виринають із пам’яті Олени Шилік і то наповнюють її душу якимось особливим відчуттям, то обпікають нестерпним болем…  Вони тісно переплітаються один з одним, давно ставши для молодої жінки невід’ємною частинкою її численних безсонних ночей, омитих гіркими сльозами. 

…Народження 6 січня 2001 року донечки Тетянки стало для подружжя ще одним дорогим подарунком небес. Як любив татко свою крихітку, точну копію мами, як леліяв її! І змалечку, і як підросла вже… І ще більшою ніжністю і любов’ю огортав свою кохану дружину.

l

Ніякі життєві випробування не могли зруйнувати їхнє щастя. Коли в 2005 році військову частину у Ковелі розформували і капітан Анатолій Шилік був звільнений у запас, молодий наполегливий чоловік, залишивши улюблену професію, не став нарікати на обставини, а почав шукати себе в мирній справі. 

А якщо вже він щось задумає – обов’язково досягне поставленої мети! Тож через короткий час став справжнім майстром лакувальної справи. Навіть після його загибелі на Сході, не знаючи про смерть Анатолія, люди телефонували, бажаючи зробити у нього замовлення.

А час ішов своїм одвічним шляхом. На сьомому небі від щастя був Анатолій, коли 23 жовтня 2012 року Альона народила синочка Артема, мов дві краплі води схожого на тата. Обоє несказанно тішилися дітками, дарували їм любов і тепло своїх сердець. Ні, ніколи й ні в кого не було такого чудового чоловіка, як в Оленки, і такого люблячого татка, як в Тетянки й Артемчика!

14 щасливих років прожили разом Олена та Анатолій. І не було жодного сімейного свята, щоб чоловік не подарував своїй коханій дружині квіти. Червоні троянди палахкотіли гарячими пелюстками, щоразу говорячи Оленці про справжню вічну любов Анатолія, споконвіку оспівану митцями. Навіть коли вже був в зоні АТО, зателефонував дочці, щоб на 14-ту річницю їхнього з Оленою весілля Тетянка купила для мами від тата величезний букет червоних троянд. Ніби знав, що сам вже ніколи їх не подарує... 

І власний дім почав будувати молодий батько – треба ж подбати про добробут сім’ї! Поспішав, хотів усе встигнути, ніби підсвідомо відчував, що недовго йому залишалося жити. Все сам планував, з любов’ю сам своїми руками зводив, у все вкладав часточку свого доброго серця… Про відпочинок лише мріяли. 

Жаль, о, як жаль, що лише трохи зміг пожити у новому домі! 

Все, все перекреслила ота клята війна на українському Сході! 

l

У квітні 2014 року синочкові Артемчику було лише 1,5 року, як Анатолій Шилік, отримавши повістку з військкомату, пішов у зону АТО. Він не міг залишатися вдома в той час, коли ворог топтав українську землю, коли гинули кращі сини українських матерів.

Олена навіть і не пробувала вмовляти чоловіка не йти у те пекло, бо знала, що будуть марними її слова.  Для неї почалися важкі дні і ночі переживань за коханого, час постійних молитов за нього. 

Анатолій телефонував дружині, як тільки випадала бодай найменша можливість. І, розпитуючи про дітей, заспокоював її, що все добре, що не варто непокоїтися. 

Та любляче серце не вміє не переживати за того, до кого прикипіла душа! Не вміє… 

Капітан Шилік, командуючи мінометною батареєю, став для своїх бійців не лише досвідченим командиром, а й турботливим батьком. Він спав і їв разом із захисниками, завжди піклувався про них, ніколи не ховався за їхні спини у найнебезпечніші моменти. 

Анатолій воював на Сході з 11 квітня по 24 серпня 2014 року. 

Полум’я війни нещадно нищило кращих синів України... 

Волею долі капітан Шилік зі своїми бійцями опинився біля Іловайська, в отому страшному котлі... Ще вдень 24 серпня він розмовляв з дружиною, вкотре заспокоюючи її, а ввечері – з рідним братом (молодший брат Анатолія Олександр після подій так званого «Іловайського котла» теж пішов в АТО – добровольцем), сказавши йому, що українські захисники опинилися в пастці. А вже о 22 годині у Альониному телефоні у відповідь на дзвінки лунали лише пронизливі гудки, відлунюючи в її серці глухим нестерпним болем…

Це вже пізніше рідним повідомлять, що тоді позиції українських військ знаходилися під прицільним артилерійським обстрілом російсько-терористичних військ. Від одного із пострілів загорівся тент машини з боєприпасами. Анатолій першим кинувся його гасити, а за ним – і його бійці. У цю мить від нових снарядів прогримів страшний вибух…

О доле! Чому ти така немилосердна і жорстока стала?! Чому невблаганна смерть забрала коханого чоловіка і любого татка?! Чому?! Чому?! Чому?!

Вирвався нелюдський крик із грудей жінки і завмер, застряг десь у глибині її невимовного страждання… 

l

Олена, немов у страшному сні, згадує ті чорні дні, коли вона їздила в Мелітополь, щоб забрати з моргу тіло свого чоловіка, як хоронили його 1 вересня у Ковелі… Яким печально-скорботним був той Першовересень! Та болючі сльози згорьованих матері, дружини, дітей не змогли підняти з могили Героя… 

Так, Героя. За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, Шилік Анатолій Вікторович 4 червня 2015 року був посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

…Час невпинно мчить у вічність. Його не повернути. Як і не повернути тих, хто відійшов у засвіти назавжди. Як ніколи не загоїти сердечних ран…

Протягом двох скорботних років Олені щоночі снився її коханий чоловік. Щоночі!.. Снився, мабуть, тому, щоб хоч трохи полегшити біль тієї, котру він кохав до останнього подиху… А потім став снитися рідше… Та Олена свято береже в серці пам’ять про свого Толіка, час від часу вдивляючись у світлини, на яких вони всі ще щасливі.

Фотографій небагато, бо Анатолій не любив фотографуватися. Можливо, тому, що хотів залишитися вічно молодим у серцях найрідніших йому людей, за яких і віддав у жертву своє життя?

З розповіді Олени Шилік, дружини загиблого Героя Анатолія Шиліка, записала Олена Прадійчук.

Колись давно якийсь мудрий чоловік (напевно, невиправний романтик) порівняв людей із зорями. А й справді, люди – мов зорі… Деякі надзвичайно сліпуче засяють на життєвому небозводі, зблиснувши на коротку мить, і якось несподівано потьмяніють. Інші скромно світяться, даруючи своє ніжне світло і тепло всім довкола, нічого не чекаючи взамін. А коли настає відповідний час, заради ближніх падають на землю і гаснуть, описавши прощальну вогненну дугу і подарувавши комусь останню надію на щастя.  

Яскрава зірочка Анатолія Вікторовича Шиліка на безмежному небосхилі людських доль загорілася 16 вересня 1976 року у селі Запруддя Камінь-Каширського району Волинської області. Як тішилися його мама і тато маленьким синочком! Своєю несказанною радістю, дорогою надією, новою тендітною гілочкою їхнього великого роду… 

Молоді щасливі батьки тоді навіть і припустити не могли, що недовго сяятиме у космічних просторах зоря їхнього новонародженого сина. Сповнені оптимістичних планів на майбутнє, невдовзі після народження первістка вони переїхали у смт Нижні Сірогози Херсонської області. Батько, Віктор Михайлович, став працювати інспектором ДАІ, а мама, Ганна Іванівна, – вихователем у дитячому садочку. 

Саме там, на півдні України, огорнутий батьківською та материнською любов’ю і ласкою, зробив Толік свої перші кроки, почув перші розповіді про славних українських козаків і їхні бойові походи, пішов у школу. 

ххх

Тоді ж, ще будучи першокласником, уперше пережив і страшну непоправну втрату – смерть батька. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 428

Порівняно недавно відомий у нашому місті підприємець, благодійник і меценат Юрій Рахлінський (до речі, корінний ковельчанин) обладнав на території свого  підприємства тенісний корт.

Мету свого вчинку він пояснює так:

– Про любов до рідного міста ми повинні не тільки говорити, а й робити все, щоб воно гарнішало, розквітало і наближалося до європейських стандартів. Корт для великого тенісу у Ковелі – один з небагатьох на Волині. Тут ніколи не буває порожньо.  Люди, особливо молодшого віку, залюбки приходять сюди, тренеруються,  змагаються.

Завдяки Юрію Миколайовичу та його однодумцям декілька років поспіль на корті проводяться змагання, в яких їх учасники розігрують кубок «Інтарсіо». Його запровадив ще один місцевий патріот, директор однойменної меблевої фірми Ігор Узналі. Відбувся розіграш Кубка і цього річ, коли ковельчани та їх гості відзначали 75-річчя визволення міста від нацистів і День Ковеля. В ньому взяли участь 13 спортсменів.

10 учасників в одиночному розряді були розподілені на 3 групи, в яких змагалися за круговою системою. Переможці двох груп – Валентин Січкар, Олександр Філіпчук, Ігор Приступа та Роман Багінський вийшли до півфіналу. Тут Олександр Філіпчук  обіграв Валентина Січкаря, а Ігор Приступа – Романа Багінського.

У боротьбі за третє місце Роман Багінький зумів подолати Валентина Січкаря. У грі за перше місце Ігор Приступа не залишив шансів Олександру Філіпчуку.

У змаганнях парного розряду найсильнішими були Юрій Міцура та Олександр Філіпчук, які у фіналі турніру перемогли ветеранів спорту Леоніда Веремейчука та Володимира Федорука. А у грі за третє місце Федір Ткачук та Василь Клімовець поступились Валентина Деменюку і Роману Багінському.

Відділ фізичної культури та спорту щиро вдячний меценату спорту, керівнику меблевої фірми Ігорю Узналі та власнику тенісного корту Юрію Рахлінському за допомогу в проведенні цікавих змагань!

Всі, хто взяв участь у тенісному турнірі, а також уболівальники, мали можливість насолодитися не тільки захоплюючими і видовищними поєдинками на тенісному корті, а й благоустроєним, гарним і затишним місцем, яке  Юрій Рахлінський разом із дружиною Тетяною Володимирівною зуміли благоустроїти в Ковелі на вулиці Володимира Кияна, 40.

Тут все милує око: і ставок з водоплавною птицею, і майданчик для дітей, і якась особлива, незбагненна аура, яка панує тільки там, де господарюють щирі, доброзичливі люди, які не шкодують ні сил, ні  вміння, ні здоров’я задля того, щоб подарувати своє милосердя, ласку і душевність землякам.

Тож нехай Господь віддячить і Юрію Миколайовичу, і його сім’ї своїм милосердям і любов’ю на многії і благії літа! А всіх бажаючих вони запрошують завітати до них у гості, поповнити ряди тих, хто любить  великий теніс – справді «королівську» гру.

Наш кор.

НА ЗНІМКАХ: Юрій РАХЛІНСЬКИЙ; учасники й переможці розіграшу Кубка «Інтарсіо».

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА і з архіву відділу фізичної культури і спорту міськвиконкому.

Порівняно недавно відомий у нашому місті підприємець, благодійник і меценат Юрій Рахлінський (до речі, корінний ковельчанин) обладнав на території свого  підприємства тенісний корт.

Мету свого вчинку він пояснює так:

– Про любов до рідного міста ми повинні не тільки говорити, а й робити все, щоб воно гарнішало, розквітало і наближалося до європейських стандартів. Корт для великого тенісу у Ковелі – один з небагатьох на Волині. Тут ніколи не буває порожньо.  Люди, особливо молодшого віку, залюбки приходять сюди, тренеруються,  змагаються.

Завдяки Юрію Миколайовичу та його однодумцям декілька років поспіль на корті проводяться змагання, в яких їх учасники розігрують кубок «Інтарсіо». Його запровадив ще один місцевий патріот, директор однойменної меблевої фірми Ігор Узналі. Відбувся розіграш Кубка і цього річ, коли ковельчани та їх гості відзначали 75-річчя визволення міста від нацистів і День Ковеля. В ньому взяли участь 13 спортсменів.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1568

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 303

Гороскоп

з 15 по 21 липня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 432